Наукова картина світу

Основи науки

У філософській і методологічній літературі останніх десятиліть всі частіше предметом дослідження стають фундаментальні ідеї, поняття й уявлення, що утворять відносно стійкі основи, на яких розвиваються конкретні емпіричні знання й пояснюючі їхні теорії.

Виявлення цих основ і аналіз припускає розгляд наукових знань як цілісної системи, що розвивається. У західній філософії таке бачення науки початок формуватися порівняно недавно, в основному в пост позитивістський період її історії. Що ж стосується етапу, на якому домінували уявлення про науку, розвинені в рамках позитивістської філософії, те їх найбільш яскравим вираженням була так звана стандартна концепція структури й росту знання. У ній як одиниця аналізу виступала окремо взята теорія і її взаємовідношення з досвідом. Наукове знання з'являлося як набір теорій і емпіричних знань, розглянутих як базис, на якому розвиваються теорії. Однак поступово з'ясовувалося, що емпіричний базис теорії не є чистої, теоретично нейтральною емпірією, що не дані спостереження, а факти являють собою той емпіричний базис, на який опираються теорії. А факти теоретично навантажені, оскільки в їхньому формуванні беруть участь інші теорії. І тоді проблема взаємодії окремої теорії з її емпіричним базисом з'являється і як проблема співвідношення цієї теорії з іншими, раніше сформованими теоріями, що утворять склад теоретичних знань певної наукової дисципліни.

Трохи з іншої сторони ця проблема взаємозв'язку теорій виявилася при дослідженні їхньої динаміки. З'ясувалося, що ріст теоретичного знання здійснюється не просто як узагальнення досвідчених фактів, але як використання в цьому процесі теоретичних понять і структур, розвинених у попередніх теоріях і застосовуваних при узагальненні досвіду. Тим самим теорії відповідної науки з'являлися як деяка динамічна мережа, цілісна система, взаємодіюча з емпіричними фактами. Системний вплив знань наукової дисципліни ставило проблему системних факторів, що визначають цілісність відповідної системи знань. Так стала вимальовуватися проблема підстав науки, завдяки яким організуються в системну цілісність різноманітні знання наукової дисципліни на кожному етапі її історичного розвитку.

Нарешті, розгляд росту знання в його історичній динаміці виявило особливі стани, пов'язані з переломними епохами розвитку науки, коли відбувається радикальна трансформація найбільш фундаментальних її понять і подань. Ці стани одержали назву наукових революцій, і їх можна розглядати як перебудову підстав науки.

Таким чином, розширення поля методологічної проблематики в постпозитивістської філософії науки висунуло в якості реальної методологічної проблеми аналіз підстав науки.

Ці підстави і їхні окремі компоненти були зафіксовані й описані в термінах: парадигма (Т. Кун), ядро дослідницької програми (И. Лакатос), ідеали природного порядку (С. Тулмин), основні теми науки (Дж. Холтон), дослідницька традиція (Л. Лаудан).

У процесі дискусій між прихильниками різних концепцій гостро встала проблема диференційованого аналізу підстав науки. Показовими щодо цього можуть служити дискусії навколо ключового в концепції Куна поняття парадигма, його крайню багатозначність і розпливчастість відзначали численні опоненти Куна.

Під впливом критики Кун спробував проаналізувати структуру парадигми. Він виділив наступні компоненти: символічні узагальнення (математичні формулювання законів), зразки рішення конкретних завдань, метафізичні частини парадигми й цінності (ціннісні установки науки). Це був крок уперед у порівнянні з першим варіантом концепції, однак на цьому етапі структура підстав науки залишилася не виясненою. По-перше, не показано, у яких зв'язках перебувають виділені компоненти парадигми, а виходить, строго говорячи, не виявлена її структура. По-друге, у парадигму, відповідно до Куна, включені як компоненти, що ставляться до глибинних підстав наукового пошуку, так і форми знання, які виростають на цих підставах. Наприклад, до складу символічних узагальнень входять математичні формулювання приватних законів науки (типу формул, що виражають закон Джоуля-Ленца, закон механічного коливання й т.п.). Але тоді виходить, що відкриття будь-якого нового приватного закону повинне означати зміну парадигми, тобто наукову революцію. Тим самим стирається розходження між нормальною наукою (еволюційним етапом росту знань) і науковою революцією. По-третє, виділяючи такі компоненти науки, як метафізичні частини парадигми й цінності, Кун фіксує їх через опис відповідних прикладів. З наведених Кунем прикладів видно, що метафізичні частини парадигми розуміються їм те як філософські ідеї, те як принципи конкретно-наукового характеру (типу принципу близької дії у фізиці або принципу еволюції в біології). Що ж стосується цінностей, те їхня характеристика Кунем також виглядає лише першим і досить приблизним начерком. По суті, тут маються на увазі ідеали науки, причому взяті в досить обмеженому діапазоні як ідеали пояснення, пророкування й застосування знань.

У принципі можна сказати, що навіть у самих просунутих дослідженнях підстав науки, до яким можна віднести роботи Т. Куна, західна філософія науки недостатньо аналітична. Вона поки не встановила, які головні компоненти підстав науки і їхніх зв'язків. Не прояснені в достатній мері й зв'язку між підставами науки й теоріями, що опираються на них, і емпіричними знаннями. А це значить, що проблема структури підстав, їхнього місця в системі знання і їхніх функцій у його розвитку вимагає подальшого, більше глибокого обговорення.

У сформованій і розвитій системі дисциплінарного наукового знання підстави науки виявляються, по-перше, при аналізі системних зв'язків між теоріями різного ступеня спільності і їхніх відносин до різних форм емпіричних знань у рамках деякої дисципліни (фізики, хімії, біології й т.д.), по-друге, при дослідженні міждисциплінарних відносин і взаємодій різних наук.

Як найважливіші компоненти, що утворить підстави науки, можна виділити: 1) наукову картину світу; 2) ідеали й норми наукового пізнання; 3) філософські підстави науки.

Перераховані компоненти виражають загальні уявлення про специфіку предмета наукового дослідження, про особливості пізнавальної діяльності, що освоює той або інший тип об'єктів, і про характер зв'язків науки з культурою відповідної історичної епохи.

Наукова картина світу

Аналіз картини світу як особливого компонента наукового знання припускає попереднє з'ясування змістів вихідних термінів світ і картина світу. Варто розрізняти категорію світ у його філософському значенні, коли мова йде про світ у цілому, і ті поняття світу, які складаються й використовуються в конкретних науках, коли мова йде, скажемо, про світ фізики, світі біології, світі астрономії й т.д., тобто про ту реальність, що становить предмет дослідження відповідної конкретно-наукової дисципліни.

Картина світу, як і будь-який пізнавальний образ, спрощує й схематизує дійсність. Світ як нескінченно складна, що розвивається дійсність завжди значно важче, ніж уявлення про нього, що зложилися на певному етапі суспільно-історичної практики. Разом з тим, за рахунок спрощень і схем картина світу виділяє з нескінченного різноманіття реального світу саме ті його сутнісні зв'язки, пізнання яких і становить основну мету науки на тім або іншому етапі її історичного розвитку.

При опису картини світу ці зв'язки фіксуються у вигляді системи наукових принципів, на які опирається дослідження і які дозволяють йому активно конструювати конкретні теоретичні моделі, пояснювати й пророкувати емпіричні факти. У свою чергу, поле додатка цих моделей до практики містить потенційно можливі спектри техніко-технологічних феноменів, які здатні породжувати людська діяльність, що опирається на теоретичне знання. Цей аспект відносини наукової картини світу до самого світу вимагає особливого осмислення. Необхідно враховувати, що завдяки людській діяльності реалізуються можливі й не суперечні закони природи, але в той же час малоймовірні для неї, лінії розвитку. Переважна більшість об'єктів і процесів, породжених людською діяльністю, належить до області штучного, що не виникає в самій природі без людини і його активності (природа не створила ні колеса, ні ЕОМ, ні архітектури міст). А оскільки наука створює передумови для появи в техніко-технологічних додатках широкого спектра такого роду штучних об'єктів і процесів, остільки можна думати наукову картину світу як гранично абстрактна матриця їхнього породження. І в цьому змісті можна сказати, що наукова картина світу, будучи спрощенням, схематизацією дійсності, разом з тим включає й більше багатий зміст у порівнянні з актуально існуючим світом природних процесів, оскільки вона відкриває можливості для актуалізації малоймовірних для самої природи (хоча й не суперечним її законам) напрямків еволюції.

Подальша змістовна експлікація поняття наукова картина світу припускає з'ясування основних змістів, у яких уживається термін картина світу, з огляду на, що він досить багатозначний.

У сучасній філософській і спеціально-науковій літературі він застосовується, наприклад, для позначення світоглядних структур, що лежать у фундаменті культури певної історичної епохи. У цьому значенні використовуються також терміни образ світу, модель світу, бачення світу, що характеризують цілісність світогляду. Структура картини світу при такому підході задається через систему так званих категорій культури.

Розширювальне тлумачення терміна картина світу дало підставу ряду дослідників ототожнити поняття світогляду й картини світу. Так, наприклад, Чанишев відзначав, що під світоглядом ми розуміємо загальну картину світу, тобто більш-менш складну й систематизовану сукупність образів, подань і понять, у якій і через яку усвідомлюють світ у його цілісності і єдності й (що саме головне) положення в цій світобудові такий його найважливішої (для нас) частини як людство.

Однак у цьому випадку важливо мати на увазі, що світоглядний образ світу це не тільки осмислення світу, знання про світ, але одночасно система цінностей, що визначає характер світовідчування, переживання світу людиною, певну оцінку тих або інших його подій і явищ і відповідно активне відношення людини до цих подій.

У визначенні Чанишева акцент зроблений на когнітивних аспектах світогляду, а ціннісні аспекти картини світу як світоглядного образа в явному виді не зафіксовані. Якщо ж їх взяти до уваги, то тоді поняття картина світу, уживане в значенні світогляду як подоби людського світу, одержує більше адекватне визначення.

Застосування терміна картина світу в цьому значенні можна знайти не тільки у вітчизняних, але й у закордонних дослідженнях, у тому числі й присвячених філософським проблемам науки.

Можна відзначити, що в західній філософії науки в 80-х роках відбувалася свого роду реабілітація понять світогляд і картина світу. На цей аспект проблеми звернув увагу Дж. Холтон. Він відзначав, що філософія науки змушена була звернутися до даних феноменів тоді, коли виникла необхідність ускладнення методологічного аналізу науки й відповідно з'явилася потреба в більше тонкому методологічному інструментарії. Разом з тим, коли мова заходила про картину світу, те фактично вона ототожнювалася зі світоглядом. Поняття картини світу як синонім поняття світогляду саме й використовується в концепції Дж. Холтона. Вона з'являється в нього як модель світу, що узагальнює досвід і таємні переконання людини й виконує роль своєрідної ментальної карти, з якої він звіряє свої вчинки й орієнтується серед речей і подій реального життя. Її головна функція бути сполучною силою, спрямованої на консолідацію людського суспільства.

Поряд з розумінням картини світу як світоглядної Дж. Холтон використовує й поняття наукова картина світу. Здавалося б, що він близький до того, щоб провести відмінність картини світу як світогляду й наукової картини світу, однак, судячи з контексту, термін наукова картина світу також використовується їм у значенні світогляду, а прикметник наукова вживається з метою підкреслити, що світогляд людини повинне опиратися на сукупність отриманих наукових результатів, а не на всілякі культи, астрологічні пророцтва й т.д.

Дж. Холтон не тільки фіксує наявність картини світу, але ставить своєю метою виявити її тематичне ядро. Він відзначає, що в центрі кожної картини світу, здійснюючи її найважливішу в змісті когнітивну структуру, перебуває сукупність тематичних категорій і допущень, які носять характер несвідомо прийнятих, не провірених, базисних положень, що затвердилися в практиці мислення в якості його керівних і опорних засобів. Приводячи приклади тематичних передумов, Холтон говорить уже про наукову картину світу й називає такі її тематичні категорії, як ієрархія/ цілісність/холізм, віталізм матеріалізм, еволюція, статизм, регрес.

Можна оцінити як позитивне прагнення західної філософії науки в останні роки ввести в арсенал методологічного аналізу нові категоріальні засоби, але разом з тим відзначимо, що чіткого розмежування понять картина світу й наукова картина світу поки не проведено.

У нашій філолофсько-методологічній літературі термін картина світу застосовується не тільки для позначення світогляду, але й у більше вузькому змісті тоді, коли мова заходить про наукові онтології, тобто тих уявленнях про світ, які є особливим типом наукового теоретичного знання.

У цьому значенні наукова картина світу виступає як специфічна форма систематизації наукового знання, що задає бачення предметного світу науки відповідно до певному етапу її функціонування й розвитку.

Цей зміст поняття картина світу позначився не відразу. Лише в міру того як розвивалася філолофсько-методологічна рефлексія над науковою діяльністю, з'явилася можливість зафіксувати як особливий компонент науки деяку клініка систему подань про світ, що виробляється в результаті синтезу знань, одержуваних у різних областях наукового дослідження, і яка згодом одержала назву наукової картини світу.

З виникненням науки й поступовим зростанням її впливу на соціальне життя світоглядні змісти багато в чому починають формуватися під впливом наукової картини світу. Остання починає виступати як компонент наукового світогляду, що багато в чому направляє діяльність дослідника. Цей компонент фіксує у світогляді лише один блок знання про пристрій світу, отримані на тім або іншому етапі історичного розвитку науки. І оскільки наукова картина світу виступає лише як компонент світогляду, то в цьому змісті немає підстав говорити про збіг світогляду й наукової картини світу, але одночасно не можна провести й тверду лінію демаркації між ними. Скоріше, потрібно вести мову про взаємозв'язок світогляду й наукової картини світу. Можна відзначити, що видатні натуралісти, осмислюючи історію науки, натрапляли на цю проблему. Наприклад, В.І. Вернадський досить багато уваги приділяв аналізу взаємозв'язку картини світу й наукового світогляду. Він підкреслював, що науковий світогляд, що обов'язково включає як компонент загальнонаукову картину світу, а також її філософські підстави, розвивається в тісній взаємодії з усіма сторонами духовного життя суспільства. У роботах Вернадського була почата плідна спроба простежити взаємний вплив наукового світогляду й різних форм духовного життя, що є необхідним живильним для середовищем науки, що розвивається.

Досить стійка залежність наукових подань про світ (наукової картини світу) від більше широкого поля культури, у якому функціонує наука й зворотний вплив науки на інші сфери сучасної культури, була відзначена й іншими натуралістами. Так, Є. Шредингер проводив аналіз взаємозв'язку картини світу, що вводилася у квантово-релятивістській фізиці, з культурою сучасної технічної цивілізації прагненням до доцільності предметних форм і простоті, пристрастю до звільнення від традицій як вираженням динамізму соціального життя, методикою масового керування, орієнтованої на пошук інваріанта в наборі можливих рішень і т.д.

Цей аспект взаємного впливу наукової картини світу й світоглядних структур, що утворять фундамент техногенної культури, досить актуальний, тому що він дозволяє конкретизувати проблему кореляції внутрішніх і зовнішніх факторів наукового розвитку. І що особливо важливо, не тільки в окремих науках, але й у науці в цілому, поряд зі спокійними станами зустрічаються періоди інтенсивної перебудови наукового світогляду.

Наукова картина світу може вплинути на формування онтологічних компонентів світогляду. Зрозуміло, це ставиться тільки до особливих типів культури й цивілізаційного розвитку. У традиційних цивілізаціях наука не робила значного впливу на домінуючі світоглядні структури. Такий вплив властиво тільки нетрадиційним суспільствам, що вступили на шлях техногенного розвитку.

Наукова картина світу взаємодіє зі світоглядними структурами, що утворять фундамент культури, як безпосередньо, так і опосередковано, через систему філософських ідей, які з'являються як раціональна експлікація відповідних світоглядних змістів.

Тим самим проблема співвідношення наукової картини світу й світогляду трансформується в проблему взаємозв'язків наукової й філософської картини світу з її світоглядними образами.

Щоб обговорити цю проблему, необхідно попередньо уточнити відповідні поняття. Доцільно спочатку конкретизувати поняття світогляду як цілісної подоби людського світу й з'ясувати його співвідношення із системою подань про світ, створюваної у філософії. Оскільки ця тема досить інтенсивно обговорювалася в нашій філософській літературі в останні роки, ми відтворимо ті найважливіші результати, які ставляться до поставленої проблеми.

Фундаментальними категоріями світогляду є категорії світ і людина. Вони конкретизуються через систему категоріальних змістів інших універсалій культури, що виражає відносини людини до природи, до суспільства, іншим людям і самому собі (змісти категорій природа, космос, річ, відношення, я, інші, воля, совість і ін.). Всі ці світоглядні категорії завжди мають соціокультурний вимір і багато в чому визначають характер життєдіяльності людей і їхньої свідомості на тім або іншому історичному етапі соціального розвитку.

Категоріальні структури світогляду визначають спосіб осмислення й розуміння світу людиною. Вони задають цілісну подобу людського життєвого світу, картину цього світу. І якщо на ранніх етапах ця картина носила антропоморфний, міфологічний характер, то з виникненням філософії світогляд знаходить статус теоретичності.

Філософія саме й становить теоретичне ядро світогляду. Здійснюючи рефлексію над універсаліями культури, вона виявляє їх і виражає в логічно-понятійній формі як філософські категорії. Оперуючи з ними як з особливими ідеальними об'єктами, філософія здатна сконструювати нові змісти, а виходить, і нові категоріальні структури.

У результаті аналізу співвідношення філософії й світогляду виявляються нові змісти поняття картина світу. Філософське пізнання також прагне побудувати таку картину, експлікуючи й розвиваючи змісти універсалій культури у формі філософських категорій. Але реальні світоглядні структури, представлені сіткою категорій культури, і їхня філософська експлікація не тотожні. Філософія як теоретичне ядро світогляду не тільки схематизує образи світу, представлені змістами категорій культури, але й постійно винаходить нові нестандартні уявлення, що виходять за рамки цих образів.

У підсумку відбувається аналітична диференціація проблеми взаємозв'язків світогляду, філософських образів світу й наукової картини світу.

Наука із самого початку свого становлення й у своєму розвитку зазнає впливу від філософських і положень. Їхня цінність і евристична значимість для розвитку наукового знання зізнається в цей час філософами різної орієнтації.

Незважаючи на те що цілий ряд дослідників у західній філософії відзначали продуктивність філософських ідей у розвитку наукового знання, проте сам механізм цього впливу в їхніх дослідженнях не одержав достатнього обґрунтування. Щодо цього результати, отримані в нашій філософській літературі, виглядають переважні. Багато в чому це пов'язане з виявленням особливого шару, що зв'язує світогляд і філософію, з одного боку, і конкретно-наукове знання, з іншої. Стосовно системи онтологічних подань таким шаром саме виступає наукова картина світу. Досліджуючи механізми впливу філософії на формування наукового знання на матеріалі фізики, М.В. Мостепаненко підкреслював, що між фізичною теорією й філософією існує особлива проміжна ланка, через яке, з одного боку, філософія впливає на фізику, а з іншого фізика впливає на філософію. Цією проміжною ланкою є система фізичних подань і понять, називана фізичною картиною світу. Аналогічну точку зору проводив В.Ф. Черноволенко. На його думку, наукова картина світу такий обрій систематизації знань, де відбувається теоретичний синтез результатів дослідження конкретних наук зі знаннями світоглядного характеру, що представляють собою цілісне узагальнення сукупного практичного й пізнавального досвіду людства. Наукова картина світу стикується й з теоретичними системами меншого ступеня спільності (конкретними науками, що узагальнюють теоріями природознавства й т.п.) і із гранично широкою формою систематизації знань і досвіду світоглядом.

Наукова картина світу завжди опирається на певні філософські принципи, але самі по собі вони ще не дають наукової картини світу, не заміняють її. Ця картина формується усередині науки шляхом узагальнення й синтезу найважливіших наукових досягнень; філософські ж принципи направляють цей процес синтезу й обґрунтовують отримані в ньому результати.

Наукова картина світу може бути розглянута як форма теоретичного знання, яка репрезентує предмет дослідження відповідно до певного історичного етапу розвитку науки, форма, за допомогою якої інтегруються й систематизуються конкретні знання, отримані в різних областях наукового пошуку.

Література

1. Мамчур Е.А. Проблемы социокультурной детерминации научного знания. - М., 1987.

2. Меркулов И.П. Гипотетико-дедуктивная модель и развитие научного знания. - М., 2000.

3. Поппер К. Логіка й ріст наукового знання. - К., 1993.

4. Фейерабенд П. Вибрані труди по методології науки. - К., 1996.

5. Фридман А.А. Світ як простір і час. - К., 1999