Адвентивна флора Чернігівської області: історія формування та сучасний стан
Поява адвентивних рослин у флорі півночі України. Рослинний покрив та його зміни, зумовлені господарською діяльністю як передумови появи адвентивних рослин. Особливості рослинного покриву Чернігівської області. Географічні ареали адвентивних рослин.
| Рубрика | Биология и естествознание |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.09.2010 |
| Размер файла | 3,4 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
- МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
- ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
- ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА
- ЗАОЧНЕ ВІДДІЛЕННЯ
- Кафедра біології
- ПІДДУБНА ІРИНА ЛЕОНІДІВНА
- Адвентивна флора Чернігівської області: історія формування та сучасний стан
дипломна робота
Науковий керівник: Карпенко
Юрій Олександрович,
Кандидат біологічних наук,
доцент кафедри екології
та охорони природи
Чернігів - 2004
- ЗМІСТ
- Вступ
- Розділ 1. Історія вивчення адвентивної флори України та Чернігівської області
- 1.1 Поява адвентивних рослин у флорі півночі України та їх розселення
- 1.2 Адвентивні рослини та шляхи їх поширення
- 1.3 Рослинний покрив та його зміни, зумовлені господарською діяльністю як передумови появи адвентивних рослин
- Розділ 2. Загальна характеристика адвентивних рослин
- 2.1Особливості рослинного покриву Чернігівської області
- 2.2 Окремі відомості про адвентивні рослини
- Експериментальна частина
- 2.3 Географічні ареали адвентивних рослин
- 2.4 Систематичний склад адвентивної флори Чернігівської області
- Розділ 3. Значення адвентивних рослин в природі та для людини
- 3.1 Адвентивні рослини - бур`яни садів, городів
- 3.2 Використання адвентивних рослин в медицині
- 3.3 Їстівні та інші корисні властивості адвентивних рослин
- Розділ 4. Використання адвентивних рослин в шкільному курсі біології
- Висновки
- Література
- Додатки
Вступ
Масове поширення чужоземних видів після їх випадкового проникнення в країну або в окремі місцевості, де їх раніше не було, добре відоме. Деякі адвентивні рослини за короткий час поширюються по всій країні; інші поволі, але неухильне збільшують свої ареали; треті - майже не поширюються. Чимало занесених рослин гине відразу або через деякий час. Але навіть ті нечисленні а них, які добре пристосувалися до нових умов існування, завдають великої шкоди сільському господарству. Для попередження занесення нових адвентивних рослин і боротьби з карантинними бур'янами при Міністерстві сільського господарства України існує Державна інспекція по карантину і захисту рослин, яка веде велику роботу по охороні наших полів від найбільш злісних бур'янів, що підлягають карантинному контролю. Але для успішного проведення карантинних заходів та розробки заходів боротьби з занесеними бур'янами необхідне поглиблене вивчення адвентивної флори. На даль, до цього часу дослідження в цій галузі мають лише фрагментарний характер. Вивчення адвентивних рослин має не тільки важливе практичне (народногосподарське) значення, але і цікаві й теоретичні питання; а саме історію розселення адвентивних рослин у нових областях, формування їх вторинних ареалів, взаємовідношення з місцевою флорою.
В цілому відомості про адвентивні рослини Чернігівської області, наявні в нашій літературі, надто неповні і по них не можна скласти цілісного враження про адвентивну флору Чернігівщини. Тому ця тема досить актуальна для вивчення.
Мета дослідження - узагальнити відомості щодо систематичного складу адвентивної флори Чернігівщини, з'ясувати причини й час занесення рослин, історію та поширення на території області.
Предмет дослідження - поширення адвентивних рослин в межах області.
Об`єкт дослідження - адвентивна флора Чернігівської області.
Визначена мета зумовила постановку та вирішення певних завдань:
З'ясувати причини й час занесення рослин, історію та засоби їх дальшого поширення й сучасні ареали цих рослин на території області.
Систематизувати відомості з біології та екології адвентивних рослин, доповнити їх власними спостереженнями.
Навести систематичний огляд адвентивних рослин Чернігівської області.
Навести описи найбільш поширених адвентивних рослин Чернігівщини.
Узагальнити відомості про можливість використання деяких адвентивних рослин у народному господарстві та медицині.
Запропонувати можливі підходи використання адвентивних рослин в шкільному курсі біології.
В процесі виконання дипломної роботи були використані методи дослідження: збір наукової інформації, обробка літератури, збір та огляд гербарію, описовий, експериментальний.
Розділ 1. Історія вивчення адвентивної флори України та Чернігівської області
Деякі відомості про адвентивні рослини України трапляються ще в працях перших флористів, але більш детальне вивчання їх почалося лише в першій половині XX ст. після першої світової війни та Великої Жовтневої соціалістичної революції в зв'язку із значним поширенням адвентивних рослин у ті часи і появою багатьох нових пришельців. Велику увагу приділяв вивченню заносних рослин проф. М.І. Котов, що присвятив цьому питанню чимало праць.
У вітчизняній літературі відомості про адвентивні рослини трапляються в окремих статтях та визначниках, причому найчастіше в них подано опис нових адвентивних рослин, умов місцезростання, в яких виявлено ці рослини, перелічуються всі відомі на той час місце знаходження. Про дальшу доли цих рослин відомості майже відсутні. Детальніше вивчаються лише деякі найбільш небезпечні бур'яни, такі як амброзія полинолиста, паслін колючий, повитиці, що підлягають карантинному контролю. А втім адвентивні рослини заслуговують на більшу увагу. Чимало з них, лише недавно оселившись у нас, стали вже злісними бур'янами, поширення яких тепер не можна припинити і залишається лише стримувати їх розселення за допомогою карантинних заходів. Приплив нових видів збільшується з кожним роком і веде до поступової зміни надої бур'янової флори. Вже тепер на околицях великих міст на рудеральних місцях 6ур`янова флора більш як наполовину складається з адвентивних рослин.
У вивченні адвентивних рослин слід виділити кілька етапів:
загальне вивчення флори, в току числі й адвентивних рослин;
виділення групи бур'янів, до яких належить більшість адвентивних рослин, і більш глибоке їх вивчення;
виділення адвентивних рослин у самостійну групу.
В перший період вивчення флори України провадилося переважно флористами університетів, а також окремими вченими - ентузіастами і любителями природи, які екскурсували в межах порівняно невеликих районів. Деякі відомості про адвентивні рослини маємо в працях перших мандрівників - П.С. Паласа. І.А. Гюльденштедта, І.Г.Гмеліна.
До перших флористичних досліджень, в яких згадуються адвентивні рослини, належать праці В.Г. Бесера (Bessec, I822), О.С.Роговича, В.М. Черняєва , К.Ф. Ледебура, А.Л. Андржієнського, В.В. Монтрезора. У працях O.С. Роговича, який вивчав флору на території сучасної Чернігівської області, подано вже значно більше адвентивних рослий. Крім згаданих вище, він наводить ще цілу низку заносних рослин: галінсогу дрібноквіткову (Galinsoga parviflora Cav.), енотеру дворічну (Oenothera bienaia L.), щирицю звичайну (Auiaranttius retroflexus L.), лепеху звичайну (Асоtus calainua L.) та ін. [3].
У дослідженнях В.В. Монтрезора, а також у тих відомостях, які було опубліковано на той час, наприклад у праці К.Ф. Ледебура, також згадується чимало адвентивних рослин. Але всі ці дослідження мали фрагментарний характер і часто обмежувалися лише списками рослин. Автори відзначали тільки наявність тієї чи іншої рослини та її місцезнаходження, не зупиняючись на її походженні. Наслідки дослідження окремих частин території України різними авторами було зведено І.Ф. Шмальгаузеном, у праці якого вперше в нашій літературі названо батьківщину занесених до нас рослин.
Другий період у вивченні адвентивної флори України належить до початку XX ст. В період інтенсивного освоєння степів, збільшення орних земель було звернуто більше уваги на бур'яни, кількість яких зростала із року в рік.
Становлення адвентивної флори дослідженого району має давню історію, пов'язану з розвитком суспільства. Багато рослин здатні оселитися в нових місцевостях з сприятливими для них умовами, якщо механічні перешкоди, які стримують їх розселення, будуть подолані. Агентами поширення рослин є водні течії, вітер, птахи, ссавці, мурашки. В літературі є чимало прикладів заносу рослин без будь-якого сприяння з боку людини.
Але з кожним новим сторіччям на процес розселення адвентивних рослин все більше впливав діяльність людини, внаслідок якої скорочуються відстані міх різними пунктами земної поверхні і руйнуються перешкоди, які раніш рослини не могли подолати. По-перше, людина сприяв заносу рослин гід час воєн і переселення народів, шляхом торгового обіпну з різними країнами, введенням нових культур, пересилкою насіння, через транспорт, за допомогою якого відбувається перевезення вантажів і пасажирів у всі райони країни, розвитком міжнародних відносин. По-друге, людина створює умови, сприятливі для вкорінення занесених рослин, спрощуючи і збіднюючи рослинні угруповання і навіть знищуючи їх у місцях свого поселення і тим самим звільнюючи “пришельців” від конкуренції з місцевою флорою.
Тому вивчення процесу господарчого освоєння країни має велике значення для розуміння шляхів вселення адвентивних рослин і їх дальшого поширення.
1. Поява адвентивних рослин у флорі півночі України та їх розселення
На підставі перегляду гербарних матеріалів гербарію ЧДПУ ім. Т.Г.Шевченка та численних літературних даних ми спробували з'ясувати історію розселення на півночі Україні адвентивних рослин.
Перші адвентивні рослини з'явилися на території області, очевидно, дуже давно. Але вірогідні відомості про їх появу відсутні [3].
На той час, коли вийшли перші праці про флору України, вже чимало адвентивних рослин були дуже поширені на нашій території. Але тільки про поширення окремих з них при археологічних розкопках одержано більш-менш точні дані.
Про час появи інших пришельців можна висловлювати лише різні припущення.
Однією з перших адвентивних рослин, відомих на Чернігівщині з глибокої давнини, можна вважати нетребу звичайну. Походження її й досі остаточно не з'ясовано. Ряд дослідників приписує їй американське походження, інші вважають і середньоєвропейським видом, деякі - середньоазіатським.
Ф. Віддер, який довгий час вивчав рід нетребу, вважає, що нетреба звичайна у вузькому розумінні в середньоєвропейським видом, тому що вона відома в Середній Європі ще з 1542 p. Думку про американське походження даного виду він вважав зовсім неспроможною, тому що, за його даними, нетреба звичайна в Америці не росте, а всі вказівки щодо неї стосуються нетреби голчастої.
У світлі останніх даних більш імовірно припустити, що нетреба звичайна походить з Середньої Азії і прикаспійських районів, звідки вона поступово поширилася майже по всій Європі. Вадлива роль у розселенні цього виду, безумовно, належить кочівникам. На Україну його, очевидно, занесено під час татарської навали, а можливо, і раніш - гуннами або половцями. За нашими спостереженнями, тепер нетреба звичайна скрізь витісняється іншим, - порівняно недавно занесеним видом - нетребою ельбинською - і в більшій частині області трапляється значно рідше останнього.
Другою рослиною, занос якої в давні часи можна тільки припускати є аїр, або лепеха звичайна. Батьківщина його - тепла Східна Азія. У нас ця рослина вже давно трапляється лише в природних місцезростаннях. Вона росте на болотистих луках, болотах, по берегах річок, озер. Добре розвивається лише в тих місцях, де порушений рослинний покрив.
В Європу аїр був завезений з Малої Азії. Яким способом ця рослина з'явилася у нас, достовірно невідомо.
Існує думка, що аїр був занесений на Україну під час татарської навали, приблизно в середині ХVІ ст. Прихильники цієї думки вважають, що татари під час своїх походів возили з собою кореневища аїру, з яких вони робили освіжаючий напій [3].
Але відомі й інші способи заносу. В давні часи аїр вважали цінною лікарською рослиною, і з цією метою його дуже давно було завезено до Європи. Як лікарську рослину аїр могли завезти і на Україну.
Перші відомості про цю рослину знаходимо в праці М. Біберштейна, О.С. Рогович відзначав, що аїр зростав на болотах, переважно в північних повітах Чернігівської губерній. В.В. Монтрезор вважав його звичайною рослиною болотистих місць. Очевидно, до того часу аїр вже зайняв свій можливий ареал на Україні і в наступні роки розселення його мало лише незначний характер. У даний час це звичайна рослина боліт та водойм.
З розвитком мореплавства процес розселення видів надзвичайно посилився. В Європі з'явилися представники різних країн, але більшість пришельців виявилася американського походження [23].
З другій половині ХVІ ст. в Іспанію з Америки був завезений дурман звичайний, який згодом здичавів і розселився майже по всій її території.
Походження дурману звичайного до цього часу залишається нез'ясованим. Але більшість дослідників батьківщиною цього виду вважають Малу Азію, Єгипет, Індію, Кавказ і прикаспійські країни. Деякі автори висловлюють припущення про походження дурману звичайного з Центральної чи Південної Америки.
На Україні цей вид відомий повсюдно, хоч поширення його має спорадичний характер.
У 1646 р. у французькі сади було завезено злинку канадську, яка знайшла в Європі другу батьківщину. Р. Вебер вважав, що ця рослина лише в 1655 р. була завезена з Канади.
З давніх часів в Європі культивували як лікарську рослину блекоту чорну. Вона часто дичавіла і поширювалася далі самостійно як рудеральний бур'ян.
Блекота чорна в невеликій кількості культивується і, причому дуже легко дичавів. Але це не єдиний шлях поширення цього виду. Г. Рідлі припускав, що поширення блекоти чорної, так само як і інших лікарських рослин, частково пов'язане і з аптекарськими крамницями: звідти її насіння могли разом з сміттям викидати на смітники, де воно проростало. Крім того, ця рослина засмічує насіння маку і поширюється з ним.
О.С. Рогович відзначав ці рослини як звичайні для України. Очевидно, вони проникли на Україну ще в кінці ХVII - на початку ХVIII ст., тому що встигли вже досить широко розселитися. В даний час ці рослини поширені по всій території України, за винятком енотери дворічної, яка поширена лише в Поліссі і на півночі Лісостепу, на заході і півдні Лісостепу трапляється рідше.
Особливо великий наплив адвентивних рослин спостерігався в XIX ст. в зв'язку з розширенням торгівлі через південноукраїнські порти, швидким розвитком економіки країни, створенням парків і садів.
За даними Д.К. Ларіонова в 1830 p. з насінням васильків справжніх з Італії на Україну було завезено дуже небезпечний бур'ян - повитицю південну. Цей вид поширився по Україні переважно з насіннєвим матеріалом і в даний час спорадично трапляється майже в усіх областях України.
У 1840 p., за даними Т.Г. Юнкера, з Америки в Європу було завезено повитицю запашну. Батьківщиною цього виду вважають Чілі. В Європі повитиця запашна поширилася в Італії, Австрії, Угорщині, Німеччині та в інших країнах і згодом через Галичину була завезена з насінням люцерни й конюшини в колишню Чернігівську губернію.
У кінці ХVIII ст. в Європу було занесено південноамериканську рослину - галінсогу дрібноквіткову. Пізніше вона поширювалася ботанічними садами і з різними вантажами, особливо з насінням. На Україні галінсога дрібноквіткова вперше виявлена О.С.Роговичем у 1855 р. як дуже рідка рослина в парках Білої Церкви. В 30-х роках галінсога дрібноквіткова була вже досить поширеним бур'яном. В даний час галінсога дрібноквіткова поширена спорадично по всій Україні, за винятком найпівденніших районів [23].
У середині XIX ст. в Європі з'явилася ромашка запашна, батьківщиною якої є Західна Америка і Східна Азія. На Україні ромашка запашна з'явилася, очевидно, в самому кінці XIX ст. Вперше її. наводить І.Ф. Шмальгаузен. Вже на початку XX ст. цей бур'ян дуже поширився по Україні, особливо по залізницях.
З 1842 р. на Україні з'явилася нова адвентивна рослина - чорнощир звичайний. Батьківщина її - степи Північної Америки. В Європі чорнощир звичайний відомий давно. В минулому його культивували в багатьох ботанічних садах, звідки він, здичавівши, поширювався по рудеральних місцезростаннях.
На Україні чорнощир звичайний поширився з Київського ботанічного саду, де його в той час культивували. В розселенні цього бур'яну важливу роль відіграли залізниці, вздовж яких ця рослина а київського осередку швидко просунулася в інші райони, в тому числі і на Чернігівщину. На початку XX ст. і особливо в роки жовтневої революції та громадянської війни чорношир звичайний вже досить значно поширився на Україні.
Незважаючи на таке швидке поширення, ареал цього виду до війни був порівняно невеликий.
Під час другої світової війни ареал чорнощиру звичайного надзвичайно збільшився. За ці роки і в післявоєнний час він розселився по всій Україні, переважно по залізницях і рудеральних місцях.
В середині XIX ст. на Україні знайдено ще цілий ряд адвентивних рослин. Кілька нових видів зазначав О.С. Рогович. Переважно це здичавілі рослини або рослини, занесені з посівним матеріалом.
Квасеницю прямостоячу вперше було знайдено в парку "Олександрія" коло Білої Церкви Київської області, де вона росла між деревами t на засмічених місцях. Батьківщина її - Північна Америка. У 20-х роках XX ст. квасениця прямостояча була відома в Чернігівській області.
В кількох місцях Чернігівської області виявлено герань сибірську. Тепер вона вже відома також з Чернівців, Києва та Білої Церкви. Батьківщина її - Сибір. В 1928 p. M.I. Котов вказує, що цей бур'ян дуже поширився по Україні і вже з'явився в Середній та Північній Росії. В 30-х роках хрінниця крупковидна була поширена майже по всій Україні, за винятком Чернігівської області.
Зараз хрінниця крупковидна дуже поширена в північних районах України, де є злісним бур'яном, часто зустрічається на південному сході Лісостепу і трохи рідше в інших районах.
В 1882 р. Е.Е. Ліндесманом зазначено появу північноамериканської рослини - щириці білої. Цю рослину, очевидно, було занесено в Одесу з пароплавним баластом. Але в ті роки щириця біла звичайно траплялася біля шляхів, часто створюючи суцільні зарості, і дуже рідко заходила в посіви.
В даний час щириця біла в одним з найбільш поширених бур'янів у степовій частині України. Дуже поширена вона і в лісостеповій частині України (крім західних районів). У західних областях щириця біла трапляється досить рідко. Вперше для західних областей вона наводиться М.І. Котовим у 1946 р. Тепер щириця біла відома ще в Хмельницькій області. В лісових районах її знайдено в Закарпатській (Ужгород), Івано-Франківській, Київській та Чернігівській областях.
В середині ХVIII ст. на Україні почали розводити гречку татарську. Ця рослина походить з Азії. Історія впровадження в культуру гречки татарської і поширення її по країні подано в праці А.Д. Кузьменка. За його даними, на Україні цей вид вперше почали культивувати в с.Кручик Богодухівського району на Харківщині. Існує також припущення, що насіння гречки татарської занесено з посівним матеріалом.
Але вже в другій половині XIX ст., за літературними даними ця рослина на Україні траплялася в здичавілому стані. Проте, за свідченням інших авторів Горницький, її ще де-не-де продовжували культивувати. Пізніше культура гречки татарської була остаточно забута. Тепер це бур'ян, що найчастіше засмічує посіви культурної гречки [23].
Як бур'ян гречка татарська вперше на Україні була знайдена В.В. Монтрезором у 1882 р. В 1886 p. цей бур'ян був відомий вже в Чернігівській губернії. В 1937 р. у праці "Бур'яни УРСР, заходи боротьби з ними і ілюстрований їх визначник" гречка татарська наводиться для північно-західної частини тодішньої території України.
В наш час гречка татарська досить часто трапляється в Західному та Правобережному Лісостепу, а також у Житомирській, Чернігівській та Харківській областях, в Дніпропетровську та Миколаєві..
В 1894 p. на Україні в південній частині колишнього Одеського повіту в ставку на Великому фонтані було виявлено північноамериканську рослину - елодею канадську. Й.К.Пачоський помилково припускав, що цю рослину вперше було знайдено в 1898 p. Д. Дементьєвим на околицях Запоріжжя. Виявляється, що перше місцезнаходження було ним пропущено, на що звернув увагу П. Шестериков (І902). У наступному повідомленні в 1904 р. Й.К. Пачоський вказує ще кілька місць, де він знаходив елодею.
На початку Великої Вітчизняної війни поширення елодеї канадської на Україні, мабуть, обмежувалося системою Дніпра. В 1946 р. А. Уясловський знайшов елодею в системі Сіверського Дінця в районі Змієва Харківської області і Донецької гідробіологічної станції. Тепер цей вид поширений в Чернігівській області.
Поширюється переважно водним транспортом, птахами, течією річок.
1.2 Адвентивні рослини та шляхи їх поширення
Поширення плодів і насіння є одним з основних засобів розселення видів. Чимало видів з великим потенціальним ареалом здатні значно поширитися у відповідних місцезростаннях, якщо вони мають виключно ефективні засоби поширення. Наявність різноманітних пристосувань до поширення плодів і насіння різними агентами має особливе значення для адвентивних рослин.
Діяльність людини допомагає рослинам подолати природні перешкоди, які стримують їх поширення. Прижившись в новій місцевості, рослини продовжують поширюватись також і природними засобами. Від ефективності останніх часто залежить доля занесених рослин. З первісного осередку адвентивні рослини розносяться людиною в нові місцевості і утворюють там нові осередки. Навколо цих осередків адвентивні рослини розселяються вже самостійно і згодом утворюють-великі колонії. Поступово ці колонії з'єднуються між собою і поширення чужоземців набирає загрозливих розмірів. Адвентивні бур'яни поширюються переважно в місцях з порушеним рослинним покривом, тому що ніякі, навіть найбільш ефективні, засоби поширення не можуть подолати конкуренцію, яку бур'яни зустрічають у природних ценозах. Бур'янові угруповання менше здатні протистояти поширенню адвентивних рослин і навіть іноді повністю витісняються ними.
Засобам поширення плодів і насіння присвячено багато праць, в яких описуються переважно окремі типи пристосувань. Це праці Г. Рідлі і Е. Ульбріха, а у вітчизняній літературі єдиною працею, в якій висвітлено різні засоби поширення плодів і насіння, в монографія Р.Ю. Левіної.
В цих працях адвентивним рослинам приділено мало уваги і взагалі в них описуються лише пристосування до антропохорії, а природним засобам поширення, які мають для адвентивних рослин не менше значення, лише у Г. Рідлі відведено незначне місце.
Слід розрізняти спосіб занесення і засоби дальшою поширення адвентивних рослин.
Найбільш важливими факторами, які сприяють заносу названих рослин, в торгівля, розвиток транспорту, війни, переселення народів, перегін худоби.
Загальновідомі способи занесення рослин висвітлено в працях деяких вітчизняних і особливо західноєвропейських ботаніків, зокрема у А. Теллунга:
1) Занесення адвентивних рослин з насінням культурних рослин. С. Дан наводить чимало бур'янів, характерних для місць вивантаження зерна. С. Гойний зазначає, що чорнощир звичайний завозиться з зерном. А. Теллунг спостерігав адвентивні рослини навколо складів із зерном і млинів.
Г. Браун подає великий список адвентивних рослин, які були знайдені ним на солодових відходах пивоварного заводу. Серед них він зазначав гіпекоум повислий, нетреби - звичайну і колючу, нагідки польові, блекоту чорну, щирицю звичайну, канаркову траву малу.
Дурман звичайний часто завозиться з насінням пшениці, вівса, сорго, кукурудзи та сої. Насіння щириць трапляється серед насіння проса, маку, люцерни. З зерном пшениці заноситься сухоребрик волзький, який часто зустрічається біля клинів, портових складів.
Насіння багатьох рослин поширюється з кормом, який завозиться для свійських і співочих птахів, що утримуються у клітках. Під час прибирання клітки невикористане насіння потрапляє у сміття і викидається на смітники, де згодом проростав.
Важливу роль у заносі насіння адвентивних рослин в їді гра ют сільськогосподарські дослідні станції, які висівають насіння, одержане з багатьох країн світу. З 114 - видів адвентивних рослин 29 є здичавілими.
На Чернігівщині чимало адвентивних бур'янів потрапило з насінням різних культур. Галінсогу дрібноквіткову було занесено з насінням декоративних складноцвітних; паслін дзьобатий - з насінням суданки; гречка татарська після того, як її перестали культивувати, заноситься в нові райони з насінням гречки звичайної. З неочищеним насінням потрапили до нас американські повитиці, вовчки, просо волосовидне тощо.
Насіння багатьох рослин завозиться людиною свідомо для використання їх у господарстві. Але запроваджуючи у культуру рослини інших країн, людина часто не передбачає можливих наслідків. Деякі з цих рослин дичавіють і перетворюються на злісні бур'яни, наприклад, чорнощир звичайний, гречка татарська, розрив-трава дрібноквіткова та ін.
2) Занос насіння адвентивних рослин з різними вантажами. Насіння і плоди багатьох адвентивних рослий переносяться з різними вантажами, особливо з вовною і бавовною, в яких завжди є насіння з гачками, липкими залозками, колючками тощо. Такий способом розселилася нетреба колюча і, можливо, інші види цього роду. Toмy в місцях очищення вовни і бавовни завжди трапляються адвентивні рослини.
Чимало насіння різних рослин міститься і в упаковці вантажів. Занесення рослин з насінням і вантажами великою мірою залежить від розвитку торгових відносин між окремими країнами.
3) Переселення народів. Деякі рослини було занесено в нові місцевості кочівниками, переселенцями, колоністами. Так, вважають, що дурман звичайний занесли до Європи цигани. Кочівники, можливо, занесли нетребу звичайну. Існує припущення, що скажений огірок могли занести до Криму ще давні переселенці з середземноморських країн, які заснували там свої колонії. З Криму цю рослину згодом було занесено в північні райони України. Можливо також, що до Одеси скажений огірок міг потрапити а баластом.
Насіння щириці синюватої розноситься кіньми і великою рогатою худобою. Є свідомості, що насіння дурману звичайного поширюється козами, які споживають його, незважаючи на те, що він отруйний і більшість тварин його не їсть. У літературі описано випадки поширення тваринами деяких бур'янів, зокрема щириці лободовидної і синюватої і повитиць, насіння яких проходить непошкодженим через травний шлях тварин.
Пройшовши через травний шлях, насіння бур'янів потрапляє у гній і зберігається в ньому довгий час. Температура, яка виникав при розкладі гною, недостатня для їх знищення. Разом з гноєм, що використовується як добриво, насіння бур'янів потрапляв на поля і проростає там.
Взагалі поширенню рослин сприяють як свійські, так і дикі тварини. Наприклад, насіння кропиви коноплевидної поширюється ховрашками t байбаками. Багато рослин поширюється птахами (плоскуша, щириці), мурашками ( куряча сліпота жовта, квасениця рогата), жуками та блощицями (коноплі дикі).
4) Війни. Можна навести багато прикладів, які ілюструють вплив війн на переселення рослин. Вважають, що аїр і нетреба звичайна поширювалися татарами під час татаро-монгольської навали. Але це лише припущення. Більш точні дані одержано в пізніші часи в міру вивчення місцевих флор. Французькі війська занесли галінсогу дрібноквіткову.
5) Перенесення насіння транспортом. Тепер це надзвичайно важливий фактор розселення рослин. Найбільше значення мав морський транспорт, на що вже давно звернув увагу Ч. Дарвін. Моря і океани часто є лише фізичною перешкодою і не визначають грунтово-кліматичних меж ареалу багатьох видів.
Річковий транспорт відіграє помітну роль у поширенні адвентивних рослин уздовж річок і утворенні нових осередків бур'янів. Таким способом на Україні поширюються нетреби, елодея тощо.
Залізничний транспорт має незрівнянно більше значення. По залізницях заносяться в нові райони іноземні рослини, а також місцеві види, які поширюються з півдня на північ. Так, залізницями було занесено щирицю білу і лободовидну, кропиву коноплевидну і деякі інші види. На залізницях знайдено кропиву коноплевидну та галінсогу дрібноквіткову, а також цілий ряд степових рослин. Більшість рослин, занесених до Литви і Естонії, в "залізничними". Серед них багато наших рослин. По залізниці просувається на північ і степовий гірчак рожевий; його знаходили навіть на Поліссі на околицях Чернігова.
Залізничний транспорт сприяв розселенню по території Чернігівської області багатьох. видів рослин. Таким шляхом проникають у нові райони чорнощир, нетреби, хрінниці, щириці та багато інших рослин [22].
Останній часом все більшого значення в розселенні рослин на Україні набував автотранспорт. Найбільш постійні супутники шосе і автовокзалів - щириці, нетреби, ромашка запашна.
З камінням, яке використовується для будівництва шляхів також заносяться деякі рослини. З баластом і піском поширюється хрінниця густоцвіта.
Взагалі способів заносу рослин дуже багато, вони надзвичайно різноманітні і мають Іноді найнесподіваніший характер. Наприклад, у 1685 р. з Канади було завезено чучело птаха, набите сім'янками злинки канадської. Невелика кількість сім'янок, які випадково висипалися з нього, поклала початок поселенню цього виду в Європі.
Р.Ю. Левіна виділяє 3 основні категорії засобів поширення плодів та насіння за допомогою людини:
1) агеотохорія (поширення засобами транспорту);
2) ергазіохорiя (розсіювання і розподіл у ґрунті насіння бур'янів збиральними машинами і знаряддями обробітку грунту);
3) спейрохорія (поширення насінин з насінням культурних рослин). Але занесення рослими в нову місцевість - лише перший етап у розселенні виду на цій території. Чимало видів успішно розселяється в нових місцевостях, незрівнянно більша кількість чужоземців зазнав невдачі іноді відразу ж, іноді через багато років. Це трапляється внаслідок того, що рослина не може пристосуватися до даних умов, які не відповідають її екологічним і фізіологічним вимогам, або внаслідок опору, який чинить “пришельцям” природа або людина.
Щодо нашої флори, то кількість рослин, які не прижилися і зникли через більш-менш довгий час, досить незначна. Можливо, це пояснюється неповнотою даних, тому що адвентивними рослинами на території області почали цікавитися порівняно недавно. В той же час досить багато занесених рослин значно поширилося по нашій території, причому деякі з них навіть витісняють місцеві бур'яни.
Закріплення занесених рослин у новій місцевості та їх дальше поширення значною мірою залежать від ефективності і різноманітності природних факторів поширення їх плодів та насіння.
Якщо при утворенні нових осередків у віддалених один від одного районах головна роль належить людині, то в масовому захваті території навколо цих осередків, у величезному зростанні кількості рослин у місцях, де прижився занесений вид, у поступовому зростанні ареалу цього виду найбільше значення належить природним факторам поширення. Чим більше насіння потрапляв на нові території, тим успішніше розселяється вид. Наприклад, у багатьох адвентивних рослин (чорнощиру, амброзії, диких конопель тощо) насіння масово осипається біля материнської рослини і дуже засмічує грунт. Потім воно розноситься дощовими потоками, повінню, тваринами та іншими природними агентами. Завдяки цьому площа, яку займав даний вид, збільшується з року в рік.
Особливо швидко поширюються рослини, насіння яких розноситься різними способами.
Здатність поширюватися за допомогою різних способів адже характерна риса адвентивних рослин. Досліджуючи способи поширення тієї чи іншої адвентивної рослини, вадко віддати перевагу будь-якому з них, настільки вони завжди пов'язані між собою і доповнюють один одного. Відокремившись від рослини яким-небудь способом, плоди або насіння, завдяки різним пристосуванням, продовжують поширюватися і шийки способами, які завжди сполучаються ніж собою. Чіпкі та клейкі плоди і насіння розносяться на невеликі відстані тваринами, а на більші - транспортом. Наприклад, сім'янки нетреби, які вкриті колючою, опушеною обгорткою, розносяться тваринами, транспортом і водою. У щириці білої дрібне гладеньке насіння легко висипається з коробочки і густо вкриває землю біля материнської рослини. Потім воно розноситься дощовими потоками і розталим снігом на більші відстані. Рослина, утворюючи форму перекотиполя, переноситься вітром досить далеко і засмічує грунт на значній площі. Дрібне насіння щириці білої разом з землею легко прилипає до ніг та коліс і розноситься ще далі. При перевезенні засміченого ґрунту насіння може потрапити дуже далеко, навіть на інший континент. Отже, насіння щириці білої, яке осипається біля материнської рослини і не має, здавалось би, ніяких пристосувань до поширення, виявляється здатним подолати величезні відстані за допомогою вітру, води, тварин і людини.
Така взаємодія факторів поширення значною мірою обумовлює швидке поширення адвентивних рослин [22].
При віднесенні рослин до якої-небудь карпоекологічної категорії ми брали за основу спосіб відокремлення плодів або насіння від материнської рослини як первісне кільце в наступному сплетінні взаємодії інших факторів поширення.
За цим принципом, користуючись класифікацією Р.Ю. Левіної ми віднесли наші адвентивні рослини (59 видів) до таких категорій:
Автобарохори - насіння осипається під впливом сили тяжіння.
Автомеханохори - насіння активно розкидається внаслідок особливого механізму розкривання плоду або особливої будови насіннєвих оболонок.
Балісти - рослини, плоди яких мають пристосування, що заважають само висіванню насіння, внаслідок чого воно висипається лише при розхитуванні стебел.
Анемохори - насіння розноситься вітром.
Зоохори - насіння розноситься тваринами.
Гідрохори - насіння розноситься водою.
Два види - елодея канадська і лепеха звичайна - в наших умовах розмножуються лише вегетативно. Поширюються вони водою і людиною. Елодею розносять також птахи.
Місцезростання, де трапляються адвентивні рослини, різняться між собою, і це, безумовно, відбивається і на способах поширення рослин у різних умовах.
Для характеристики способів поширення адвентивних рослин у тих або інших умовах ми взяли найбільш типових представників цих місцезростань. Ці рослини зустрічаються і в інших місцезростаннях, але дане є для них основним.
Деякі, переважно дуже поширені адвентивні рослини, настільки типові в різних місцезростаннях, що важко вирішити, яке з них є основним. Такі рослини довелося включити в різні групи одночасно.
Найбільш численні адвентивні рослини на рудеральних місцезростаннях. Більшість з них відразу оселяється тут, інші потрапляють сюди з поля, городів, або парків. Для них характерне дуже дрібне насіння, яке легко розноситься з землею, а також дощовими потоками. Велика родючість автобарохорів і розріджена рослинність на рудеральних місцях сприяють створенню величезних колоній цих рослин. Багато в цих місцезростаннях і зоохорів, які постійно розносяться тваринами. Крім того, насіння багатьох барохорів теж розноситься тваринами з землею, прилипає до їх ніг. Всі рослини рудеральних місцезростань широко розносяться за допомогою транспорту.
Серед сегетальних бур'янів перше місце займають автобарохори, друге - балісти. Єдиний анемохор - галінсога дрібноквіткова - поширюється переважно з насінням городніх культур і декоративних рослин, а також вегетативне і засмічує не польові, а городні культури і сади.
Такий високий процент барохорів серед сегетальних бур'янів Р.Ю. Левіна пояснює тим, що в умовах поля поширення насіння плодів природними агентами втрачає своє значення. Значно більшу роль тут відіграє засмічення ґрунту, току у сегетальних барохорів виробилися пристосування іншого характеру: велика родючість, швидке осипання насіння, гетерокарпія, тривале зберігання схожості, час визрівання і проростання насіння збігаються а визріванням і проростанням засміченої культури. Крім того, насіння цих рослин частково засмічує зерно і поширюється людиною з насіннєвим матеріалом. Деякі з них настільки пристосовуються до якої-небудь культури, що стають її спеціальним бур'яном і поширюються з її насінням, тому що важко відокремлюються від нього. Існує досить багато балістів (наприклад, вовчки), обсіменінню яких сприяють сільськогосподарські знаряддя [13].
В парках найширше представлені автомеханохори (половина всіх видів) потім - барохори і анемохори. Більша частина цих рослин дичавів з грядок, але через малу ефективність способів поширення вони не спроможні далеко відійти від місця культури і звичайно залишаються в межах парку.
Для адвентивних рослин, що поширені в природних угіддях, характерна здатність поширюватися переважно за допомогою природних агентів, головним чином вітру і тварин.
Порівнюючи одержані нами дані з даними Р.Ю. Левіної, бачимо, що адвентивні рослини так само, як і місцеві види, тяжіють до тих місцезростань, де притаманні їм способи поширення виявилися найбільш доцільними.
1.3 Рослинний покрив та його зміни, зумовлені господарською діяльністю як передумови появи адвентивних рослин
Освоєння людиною просторів України почалося в далеку давнину. З давніх часів землеробство було основним заняттям народів, що населяли Україну. На Лівобережжі Дніпра з початку ІІ тисячоліття до н.е. існувала катакомбна культура, яка так само, як і трипільська, характеризувалася мотижним землеробством. Рятуючись від кочівників, землероби змушені були ховатися в лісах. Вони випалювали їх і розчищали місце для нив З другого боку, ліс також знищувався кочівниками під час воєн. Деякий вплив на рослинний покрив мали і степові пали, які пускали назустріч ворогу, щоб позбавити коней корму.
У VІ-VIII ст. у східних слов'ян виникають міста. Одним з найбільш давніх з них на території України був і Чернігів.
На XI ст. землеробство зробило великі успіхи і поширилося на великі площі. Особливо швидко розвивалися північні й західні області, які менше терпіли від нападів кочівників. Численні розкопки свідчать про високий розвиток сільського господарства і ремесел в ХІІ - ХІV ст. на території Чернігівського князівства. В ХVІ ст. землеробський ландшафт став стійким явищем. З кожним наступним сторіччям перетворення ландшафту відбувалося прискореними темпами [11].
В ХVII, ХVIII і в першій половині XIX ст. особливо багато лісів знищували винокурні, поташні і цукробурякові заводи. Знищення лісів особливо посилилося в другій половині XIX ст., в зв'язку з розвитком промисловості і транспорту, для задоволення потреб будівництва міст і для отримання палива.
А.А. Максимов, який досліджував історію сільськогосподарського ландшафту в лісовій зоні, приходить до висновку, що внаслідок знищення лісів у природі сталися корінні зміни і між організмами створилися зовсім нові типи взаємовідносин, зокрема, збільшилося число і розширився ареал представників відкритого ландшафту, а серед них особливо сильно розмножилися шкідники сільського господарства.
В початковий період заселення цього краю тут інтенсивно розвивалося тваринництво, що дуже сприяло поширенню адвентивних рослин, тому що надмірний випас, з одного боку, веде до значних змін у рослинному покриві, а з другого - худоба сама переносить насіння багатьох рослин і тим сприяє їх поширенню. На початку XIX ст. Конярство було однією з головним галузей сільського господарства.
В міру збільшення випасу худоби, особливо коли він ставав надмірним, стан рослинності погіршувався. Вже в середині минулого сторіччя перевантаження пасовищ призвело до перетворення ряду ділянок у напівпустельні.
Надмірний випас сприяв зникненню дерновидних злаків і степових кущів і заміні їх вигойними однорічниками, а також руйнуванню поверхневого горизонту ґрунту.
Наприкінці ХVIII ст. тваринництво поступово стало витіснятися зерновим господарством. Розвиток зернового товарного господарства сприяв швидкому будівництву залізниць для перевезення зерна. Перша залізниця на Україні була збудована в 1863 p., а до кінця XIX ст. вже весь південь України був вкритий густою мережею залізниць, які з'єднали міх собою головні промислові райони і міста України і Росії.
Роль залізниць у поширенні бур'янів надзвичайно велика. Вони перетинають річки, гори, ліси, тобто її перешкоди, які рослини не мають змоги подолати самостійно. Крім того, залізничний насип являє собою своєрідне місцезростання з сухим піскуватим ґрунтом, звичайно не заселене місцевими видами, і тому конкуренція тут значно послаблена. Недаремно після побудови залізниць темп розселення багатьох адвентивних рослин значно посилився.
Після побудови залізниць у південних степах створився великий район експортного зернового землеробства. Були розорані майже всі землі, придатні для посіву зернових. Степові ділянки залишилися лише на схилах, в ярах, на кам`янистих відслоненнях і серед кущів [13].
Швидкими темпами розвивалась і легка промисловість. Адвентивні рослини стали з'являтися в місцях очищення та промивки вовни і обробки коноплі. Розвиток промисловості обумовив ріст міського населення, виникнення великих промислових центрів. Збільшилися економічні зв'язки міх окремими районами країни та в іншими країнами.
Розвиток землеробства, ріст поселень, а потім місць, вирубування лісів, випасання худоби, будівництво залізниць сприяли порушенню, а місцями й знищенню рослинного покриву і створювали умови для оселення бур'янів і розширення їх ареалів.
З розвитком суспільства збільшилися і можливості занесення рослин з однієї місцевості в іншу.
Найпершим і найбільш ефективним фактором заносу рослин були переселення народів і війни. Друга, не менш важлива, причина розселення видів полягав в тому, що людина навмисно ввозила нові рослини для розвитку сільського і лісового господарства, прикрашення садів та парків, для медицини тощо. Багато цих рослин згодом дичавіли, ставали бур'янами і поширювалися по країні вже поза волею людини.
Розділ 2. Загальна характеристика адвентивних рослин
2.1 Особливості рослинного покриву Чернігівської області
Чернігівська область має досить своєрідні природні умови, які впливають на формування рослинного покриву. Територія області знаходиться в межах Придніпровської низини, крайня південно-східна частина - в межах Полтавської рівнини. Клімат області помірно-континентальний з теплим вологим літом та м'якою зимою. Протягом всього року тут переважають атлантичні повітряні маси, які обумовлюють підвищену кількість атмосферних опадів, прохолодну погоду влітку та потепління взимку.
В Чернігівській області поширені майже всі типи грунтів, які характерні для Полісся і Лісостепу України. Більше 60% площі області займають сільгоспугіддя, зокрема 1.454 тис. га орних земель, 320 тис. га сінокосів, 240 тис. га пасовищ.
За ландшафтними особливостями Чернігівщину поділяють на 4 фізико-географічні області: поліська частина області включає Чернігівське і Новгород-Сіверське Полісся, лісостепова - 2 північні області Дніпровської терасової і Полтавської рівнин.
Чернігівське Полісся займає біля 13 тис. км2 північно-західної і частково центральної частини області і являє собою слабкохвилясту піщану рівнину морено-воднольодовикового походження з поширеними боровими і суборевими пісками. Характерними є наявність піднятих лісових островів, складених лісовидними суглинками і багаточисельних знижень, давніх річкових долин, які значно заболочені (Замглай).
Новгород-Сіверське Полісся площею 5,5 тис. км2 займає північно-східну частину області. Основну його частину складає Придеснянське лісовидно-ерозійно-денундаційне плато з багаточисельними глибокими ярами, врізаними до корінних крейдових порід.
Південь Чернігівщини займають ландшафти знижених слабкохвилястих древньоалювіальних лісових рівнин (Дніпровські тераси) з багаточисельними балками і западинами (степові блюдця). Південний схід області являє собою підняти, глибоко розчленовану річковими долинами, ярами і балками лісову рівнину Полтавського плато.
Чернігівщина - край поліських і лісостепових ландшафтів, край соснових лісів, заплавних луків і осокових боліт. Природна рослинність в даному регіоні збереглася на третині території, переважно в поліській частині області. Згідно "Геоботанічного районування..." територія Чернігівської області належить до Європейської широколистяної області, Східноєвропейської провінції. Поліської та Лівобережне придніпровської підпровінціям. Фізико-географічному регіону чернігівського і Новгород-Сіверського Полісся відповідає Східнополіський геоботанічний округ дубово-соснових і соснових лісів. До складу Східнополіського геоботанічного округу (поліська частина області) входять 8 геоботанічних районів:
1. Ріпкінсько-Добрянський геоботанічний район соснових лісів зеленомохових, евтрофних боліт, торф'янистих болотистих луків являє собою терасову рівнину, в центральній частині якої знаходиться заболочене зниження - "Замглай".
2. Городнянський геоботанічний район дубово-соснових лісів, евтрофних осокових і осково-гіпнових боліт розміщений на межиріччі Сож -Снов.
3. Щорсько-Семенівський геоботанічний район соснових зеленомохових лісів і евтрофних боліт долину Снову, в середній течії.
4. Новгород-Сіверське-Понорницький геоботанічний район дубово-соснових та дубових лісів, заплавних луків розміщений на правому березі Десни та відомий під назвою "Деснянська вододільна рівнина".
5. Шосткинський геоботанічний район соснових лісів зеленомохових та дубово-соснових лісів ліщиново-орлякових займає невеликі ділянки Лівобережжя Десни та відповідні території Сумської області.
6. Чернігівсько-Сосницький геоботанічний район дубово-соснових та дубових лісів, справжніх луків займає Правобережжя Десни від гирла Сейму до Дніпра.
7. Остерський геоботанічний район соснових лісів зеленомохових і лишайникових, евтрофних боліт і справжніх луків займає межиріччя Дніпро-Десна, долину Десни.
8. Олишівсько-Коропський геоботанічний район дубових лісів ліщинових, справжніх луків і евтрофних боліт розміщений на лівобережній терасі Десни, частково Сейму і Остра.
Лісостепова частина області (границя між Поліссям і Лісостепом проходить таким чином: Ніжин - Батурин - Кролевець) розміщується в північній частині Дніпровське терасової та Полтавської рівнин. З геоботанічної точки зору їй відповідають Бахмацько-кременчуцький геоботанічний округ терасових лучних степів, терасових дубово-соснових лісів, заплавних луків (на території області) включає 2 геоботанічні райони:
9. Бобровицько-Бахмацький геоботанічний район галофільної рослинності лучних степів, низинних боліт та в'язово-дубових лісів займає більшу територію Бобровицького і Бахмацького районів.
10. Баришівсько-Бориспільський геоботанічний район широколистяних (в минулому) та сосново-дубових лісів, галофільно-лучної рослинності, низинних боліт.
Роменсько-Полтавський геоботанічний округ лучних степів грабово-дубових і дубово-соснових лісів, евтрофних боліт включає Прилуцько-Лохвицький геоботанічний район (11) лучних степів, дубових та грабово-дубових лісів, заплавних луків та низинних боліт, який розташований, в основному, в басейні Удаю.
Різноплановість геоботанічного районування сприяє формуванню різних груп фітоценозів, які репрезентують майже всі типи рослинності, характерні для поліського та лісостепового районів.
2.2 Окремі відомості про адвентивні рослини
Адвентивними вважають такі рослини, які, потрапивши в нову місцевість, що лежить за межами їх ареалів (переважно за допомогою штучних факторів поширення), пристосувалися до нових умов існування і почали самостійно поширюватися на новій території.
На Україні росте чимало рослин -“чужоземців”, які потрапили до нашої країни або випадково за допомогою різноманітних засобів поширення, або навмисно були впроваджені людиною для своїх потреб завдяки тим чи іншим корисним властивостям, притаманним їм. До перших належать виключно бур'яни, до других декоративні, сільськогосподарські, лікарські, технічні рослини тощо, більшість яких росте в даній місцевості тільки завдяки догляду людини. Деякі з них настільки добре пристосовуються до нових умов існування, що виходять з-під контролю людини, дичавіють і починають поширюватися далі самостійно, перетворюючись на бур'яни і стаючи, так би мовити, сумним наслідком корисних дослідів.
Рослини, які поширюються поза волею людини, становлять найбільший інтерес щодо вивчення засобів поширення адвентивних рослин, формування їх вторинних ареалів, взаємовідношень з місцевою, флорою. Серед цих “пришельців” є дуже небезпечні, поява яких загрожує найнесподіванішими наслідками.
Для Чернігівської області України різними авторами наводилося понад 30 видів адвентивних рослин. Значне місце серед них займали так звані “залізничні” рослини, тобто рослини, що поширюються лише по залізничному насипу. Занос їх найчастіше пов'язаний з перевезенням піску та черепашнику, якими звичайно посипають залізничні насипи. На залізницях знаходять сприятливі умови не лише пришельці з далеких країн, а й багато рослин більш південних зон, які по залізницях просуваються на північ [22].
Деякі автори наводять як адвентивні ряд рослин квітників: наприклад, нагідки лікарські, гвоздику бородату, смілку звислу та інші, а також деякі лікарські й технічні рослини, наприклад лободу амброзієвидну і м'яту колосовидну, змієголовник молдавський тощо, які культивуються людиною, місцями дичавіють поблизу грядок і не поширюються далі. Звичайно ці рослини через рік-другий зникають. Таких рослин у нашій флорі налічується понад 50 видів.
Подібні рослини культивуються в сприятливих для них умовах, створених людиною, а поширення їх у здичавілому стані дуже обмежене. Наші звичайні городні та польові культури також нерідко ростуть поблизу поля та на засмічених місцях. Але істотну частину "біженців" з культури, таких як розрив-трава дрібноквідкова, чорнощир звичайний і багато інших. До цієї ж групи належать рослини, які в минулому культивувалися, а тапер ростуть без догляду людини. Поширення їх обмежене, трапляються вони переважно в тих місцях, де їх колись культивували, і лише деякі з них дуже повільно продовжують поширюватися [20].
Але незважаючи на неспроможність до більш широкого поширення, ці рослини існують тут протягом дуже довгого часу, самостійно поновлюються і здатні до поширення за допомогою природних факторів. Тому ми вважаємо, що вони досить добре пристосувалися до нових умов існування.
Отже, ми розглядаємо найбільш типові адвентивні рослини, тобто рослини, зовсім незвичайні для нашої флори, вторинний ареал яких віддалений від природного на значну відстань і які ростуть в нових умовах без будь-якого догляду з боку людини.
Таких рослин у досліджений нами район було занесено до 30 видів. Деякі з них у нас не прижились і зникли (14 видів) .
Подобные документы
Вивчення фіторізноманіття властивостей лікарських видів рослин, що зростають у Харківській області. Еколого-біологічна характеристика та біохімічний склад рослин, які використовуються в косметології. Фармакотерапевтичні властивості дослідженої флори.
дипломная работа [138,2 K], добавлен 15.05.2014Історія дослідження рослинності Рівненської області, її типи, систематична структура флори. Екологічні умови зростання Брусничних на території Рівненської області. Популяція родини Брусничні (Vacciniaceae). Методики поширення та урожайності рослин.
дипломная работа [1,6 M], добавлен 29.11.2011Фізико-географічна характеристика, ландшафт та клімат степу. Поняття про степову рослинність. Методичні підходи до таксономічного аналізу рослинних угруповань. Степові рослини у флорі Дніпропетровської області. Охорона та заповідання степових рослин.
курсовая работа [3,9 M], добавлен 30.06.2015Фізико-географічна характеристика міста Миколаєва. Загальні відомості про родину Розові (Rosaceae). Особливості розподілу видів рослин родини Rosaceae у флорі м. Миколаєва. Біоморфологічна структура видів рослин родини Розових, їх практичне значення.
курсовая работа [33,5 K], добавлен 05.01.2014Дослідження та визначення головних аспектів розвитку флори на Землі. Різноманіття існуючих нині і живших раніше на Землі рослин як результат еволюційного процесу. Вивчення механізмів зміни, розмноження та реплікації генетичної інформації рослинного світу.
реферат [1,1 M], добавлен 12.03.2019Шляхи розповсюдження вірусів рослин в природі та роль факторів навколишнього середовища. Кількісна характеристика вірусів рослин. Віруси, що ушкоджують широке коло рослин, боротьба із вірусними хворобами рослин. Дія бактеріальних препаратів і біогумату.
курсовая работа [584,5 K], добавлен 21.09.2010Біологічний колообіг речовин і участь в ньому рослин. Вищі рослини як генератори органічної речовини в ґрунтоутворенні та концентратори зольних елементів й азоту в грунті. Рослинний покрив - захисний бар’єр грунту від ерозії, її види та медика захисту.
реферат [2,6 M], добавлен 09.02.2015Фази вегетації рослин. Умови росту й розвитку рослин. Ріст та розвиток стебла. Морфологія коренів, глибина і ширина їхнього проникнення у ґрунт. Морфогенез генеративних органів. Вегетативні органи квіткових рослин. Фаза колосіння у злаків і осоки.
курсовая работа [64,0 K], добавлен 22.01.2015Закономірності поширення та формування лісових масивів Пістинського лісництва. Визначення видового складу сировинних рослин у межах держлісгоспу. Виявлення основних місць зростання окремих видів корисних рослин шляхом обстеження лісових масивів.
курсовая работа [2,3 M], добавлен 28.10.2022Видовий склад видів рослин родини Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини. Визначення поширення та частоти зустрічності представників даної родини. Еколого-ценотичні особливості досліджуваних видів. Практичне значення видів рослин родини Rosaceae.
курсовая работа [87,2 K], добавлен 05.11.2010
