Екологія бактерій

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РЕФЕРАТ

з біології на тему

«ЕКОЛОГІЯ БАКТЕРІЙ»

Виконала

студентка І курсу групи Е-11

Мартинюк Ю.В.

РІВНЕ-2007

Бактерії -- велика група одноклітинних мікроорганізмів, які характеризуються відсутністю оточеного оболонкою клітинного ядра. Разом з тим генетичний матеріал бактерії (дезоксирибонуклеїнова кислота, або ДНК) займає в клітині цілком певне місце -- зону, називану нуклеоїдом. Організми з такою будовою клітин називаються прокаріотами («доядерними») на відміну від всіх інших -- еукаріот («істинно ядерних»), ДНК яких перебуває в оточеному оболонкою ядрі.

Мікроорганізми поширені усюди. Вся земна куля «укутана» у живу плівку, більша частка якої приходиться на мікроби. Немає жодного місця на нашій планеті, де б не було мікроорганізмів. Виключення становлять лише кратери діючих вулканів і невеликі площадки в епіцентрах висаджених атомних бомб. Ані наднизькі температури Антарктики, ані киплячі струмені гейзерів, ані насичені розчини солей у соляних басейнах, ані сильна інсоляція гірських вершин, ані різкі коливання кислотності середовища, ані багато чого іншого не заважають існуванню й розвитку мікрофлори в природних субстратах, щоправда, у кожному випадку різної по складу. Всі живі істоти -- рослини, тварини й люди -- постійно взаємодіють із мікробами, будучи часто не тільки їхніми сховищами, але й розповсюджувачами. Гірські породи, вода, мулові опади й ґрунти також досить щільно заселені мікроорганізмами. Інакше кажучи, мікроорганізми -- це типові мешканці -- аборигени нашої планети. Більше того, вони є її першопоселенцями, що активно освоюють найнепіддатливіші природні субстрати.

Розселенням, вивченням структури й функцій особин і співтовариств організмів у природній обстановці зайнята спеціальна галузь біології -- екологія. Дослідження мікробного світу перебуває в сфері екології бактерій. Основна суть цієї науки вловлюється навіть із самого терміна «екологія» (від грець. «ойкос» -- будинок, місцеперебування). Тому екологічні дослідження бактерій проводяться в «їхньому будинку». Ні на якому іншому рівні, вивчаючи спадкоємні властивості бактерій, хімічний склад і тонку будову клітини, не можна одержати тих відомостей, які добуваються при екологічних дослідженнях.

Бактерії, що раніше вважалися мікроскопічними рослинами, зараз виділені в самостійне царство Monera - одне з п'яти в нинішній системі класифікації поряд з рослинами, тваринами, грибами й протистами.

Ймовірно, бактерії -- найдавніша відома група організмів. Шаруваті кам'яні структури -- строматоліти, -- які датуються в ряді випадків початком археозою (архею), тобто виниклі 3,5 млрд. років тому, -- результат життєдіяльності бактерій, що зазвичай фотосинтезують, так звані синьо-зелені водорості. Подібні структури (просочені карбонатами бактеріальні плівки) утворюються й зараз, головним чином в узбережжі Австралії, Багамських островів, у Каліфорнійській і Перській затоках, однак вони відносно рідкі й не досягають великих розмірів, тому що ними харчуються рослиноїдні організми, наприклад брюхоні молюски. У наші дні строматоліти ростуть в основному там, де ці тварини відсутні через високу солоність води або з інших причин, однак до появи в ході еволюції рослиноїдних форм вони могли досягати величезних розмірів, становлячи істотний елемент океанічного мілководдя, порівнянний із сучасними кораловими рифами. У деяких древніх гірських породах виявлені крихітні обвуглені сфери, які також вважаються залишками бактерій. Перші ядерні, тобто еукаріотичні, клітини виникли від бактерій приблизно 1,4 млрд. років тому.

Бактерій багато в ґрунті, на дні озер і океанів - усюди, де накопичується органічна речовина. Вони живуть у холоді, коли стовпчик термометра ледве перевищує нульову оцінку, і в гарячих кислотних джерелах з температурою вище 90 С. Деякі бактерії переносять дуже високу солоність середовища; зокрема, це єдині організми, виявлені в Мертвому морі. В атмосфері вони присутні в краплях води, і їхня велика кількість там зазвичай корелює із запиленістю повітря. Так, у містах дощова вода містить набагато більше бактерій, ніж у сільській місцевості. У холодному повітрі високогір'їв і полярних областей їх мало, проте вони зустрічаються навіть у нижньому шарі стратосфери на висоті 8 км.

Густо заселений бактеріями (зазвичай нешкідливими) травний тракт тварин. Експерименти показали, що для життєдіяльності більшості видів вони не обов'язкові, хоча й можуть синтезувати деякі вітаміни. Однак у жуйних (корів, антилоп, овець) і багатьох термітів вони беруть участь у переварюванні рослинної їжі. Крім того, імунна система тварини, вирощеної в стерильних умовах, не розвивається нормально через відсутність стимуляції бактеріями. Нормальна бактеріальна «флора» кишечника важлива також для придушення шкідливих мікроорганізмів, які туди попадають.

Однією із природних середовищ перебування бактерій є організми тварин і людини. Насамперед бактерії заселяють шкірні покриви, становлячи нормальну мікрофлору шкіри. Кишечник людини також заселений мікроорганізмами, які не викликають захворювань. Особливо доброчинну роль грають молочнокислі бактерії. Мирні взаємини часто порушуються. Безпечний для людини (і тварин) епібіонт ( який проживає на поверхні іншого організму) проникає в тканині (через рани, подряпини), викликаючи нагноєння. Це властиво багатьом неспороносним бактеріям, у тому числі псевдомонадам.

Зовсім іншим субстратом виявляється хворий організм людини й тварин. Деякі або багато захисних механізмів і бар'єри порушені, і ослаблений організм стає подобою живильного середовища де розвиваються патогенні бактерії. Вони вражають тканини й органи людини й тварин. Навіть короткий перелік хвороб, викликаних бактеріями, змусить кожного здригнутися. Дуже дрібні бактерії -- риккетсії, внутрішньоклітинні паразити -- збудники сипного тифу. У кров'яному руслі розвиваються пастерелли -- збудники чуми. Холера викликається вібріоном, що поселяється в кишечнику. Туди ж попадають і розвиваються сальмонели, які приводять до розвитку важких захворювань типу черевного тифу. Епідемічний цереброспинальний менінгіт, небезпечний своїми ускладненнями, викликається дрібними коками з роду Neisseria -- організмами найвищою мірою адаптованими до паразитичного способу життя. Багато коків є збудниками пневмонії, викликають ушкодження клапанів серця. Дифтерія (коринебактерії), туберкульоз і проказа (мікобактерії) і багато інших хвороб викликані розвитком мікроба-збудника в середовищі його перебування -- у клітинах, тканинах і органах людського й тварини (багато теплокровних тварин хворіють на подібні хвороби) організмів. Найтяжкі хвороби викликаються спороутворюючими бактеріями, серед них газова гангрена (Gl. perfringens), правець (Gl. tetani), сибірська виразка (Вас. anthracis) і ін.

Атака бактерій -- збудників хвороб на людський або тваринний організм проходить не завжди успішно й вимагає завоювання бактеріями їхнього середовища перебування (облігатні паразити не можуть існувати в інших умовах). Організми і їхні органи активно захищаються від інфекції. Бар'єрами, що перешкоджають колонізації тканин вищих організмів, виявляються різні речовини й структури:

шкіра захищається від поселення мікробів жирними кислотами;

слизова оболонка носа й око -- лізоцимом (ферментом, що руйнує клітинні стінки бактерій);

кров -- фагоцитами й антитілами;

тканини риб -- протамінами;

корінь рослин -- корковим шаром;

фрукти -- кутикулою й кислотами;

дерева -- смолами, таніном;

тканини рослин ---фенольними з'єднаннями, глікозидами.

До такої ситуації виявляється пристосований і бактеріальний світ. Мікроби поселяються в організмах проміжних хазяїв. Часто хазяїнами є багато комах, нематоди (хробаки), тварини (особливо небезпечні гризуни), птахи й навіть людина (бацилло- і вірусоносії, залишаючись здоровими, небезпечні для навколишніх). Проміжні хазяї становлять резервуар (вогнище) захворювань, з якого часто розвиваються епідемії. Наприклад, проміжними хазяїнами, що становлять вогнище сибірської виразки, є свині, вівці, великий рогата худоба. Резервуари чуми пов'язані із гризунами. Переносниками бактерій -- збудників хвороб найчастіше бувають членистоногі (кліщі, воші, блохи). Подібні захворювання (наприклад, лептоспірози) передаються через різних хазяїв (пацюка, собаки, коня). Є й інші шляхи передачі інфекції: вітром і комахами на сотні кілометрів, при акліматизації тварин у нових районах і т.п.

Те, що характерно для людини й тварин, властиво й рослинам. Тут також є мирні співмешканці -- епифіти -- мешканці поверхні організмів. Хвороботворні бактерії (фітопатогенні) викликають захворювання рослин, часто масові (подоба епідемій).

Винятковий випадок взаємини мікробів з іншими організмами являють собою численні приклади симбіозу мікроорганізмів і вищих організмів, що стоять на різних рівнях організації. Іноді навіть важко визначити, є вищий організм субстратом і мікроби розмножуються в ньому або, навпаки, вищі організми паразитують на мікробах. Так, наприклад, клубнекові бактерії утворюють на коріннях (частіше бобових) рослин нарости, заселені бактеріями (рослина -- середовище для бактерій). Із часом бактерії руйнуються у корені і рослина використовує речовини, запасені мікробами (паразитизм рослини на бактеріях). Подібних прикладів можна привести багато. У травному тракті комах (краще вивчені мурахи й терміти) є свій неповторний ценоз (асоціація мікробних видів), тому що ця малюсінька «лабораторія» забезпечує існування замкнутого бактеріального світу в специфічних умовах. Нормальний розвиток деяких вищих організмів неможливий без співдружності з мікробами. Відомо, що жучки-точильники (руйнують меблі, деревину) здатні харчуватися деревиною, завдяки тому що целюлоза переробляється в кишечнику їхніми співмешканцями -- бактеріями. Харчування жуйних тварин найтіснішим образом пов'язане з активною діяльністю співтовариства строгих анаеробів -- бактерій у рубці (відділі шлунка), де вони беруть участь у переробці рослинних кормів. Кліщі, що харчуються кров'ю вищих тварин, мають у своєму тілі спеціальний орган, переповнений симбіотичними бактеріями, покликаними переварювати кров. Подібними органами володіють всі сисні соки рослин комахи (цикадки). Вони мають у своєму тілі до п'яти різних симбіотичних мікробів. Видалення симбіотичних бактерій може привести до загибелі вищий організм, тому що порушується забезпечення різними джерелами їжі. Так, наприклад, звичайний жовтий тарган має симбіотичні дріжджі, які допомагають йому засвоювати мінеральну сірку. Як правило, симбіоз ґрунтується на розходженнях в обміні речовин обох компонентів.

Бактерії набагато дрібніше клітин багатоклітинних рослин і тварин. Товщина їх звичайно становить 0,5-2,0 мкм, а довжина - 1,0-8,0 мкм. Розглянути деякі форми ледь дозволяє розв'язна здатність стандартних світлових мікроскопів (приблизно 0,3 мкм), але відомі й види довжиною більше 10 мкм і шириною, що також виходить за зазначені рамки, а ряд дуже тонких бактерій може перевищувати в довжину 50 мкм. На поверхні, що відповідає поставленої олівцем крапці, уміститься чверть мільйона середніх по величині представників цього царства.

По особливостях морфології виділяють наступні групи бактерій: коки (більш-менш сферичні), бацили (палички або циліндри із закругленими кінцями), спірили (тверді спіралі) і спірохети (тонкі й гнучкі волосоподібні форми). Деякі автори схильні поєднувати дві останні групи в одну -- спірили.

Прокаріоти відрізняються від еукаріот головним чином відсутністю оформленого ядра й наявністю в типовому випадку всього однієї хромосоми - дуже довгої кільцевої молекули ДНК, прикріпленої в одній точці до клітинної мембрани. У прокаріот немає й оточених мембранами внутрішньоклітинних органел, які називають мітохондріями й хлоропластами. В еукаріот мітохондрії виробляють енергію в процесі подиху, а в хлоропластах іде фотосинтез. У прокаріот вся клітина цілком (і в першу чергу -- клітинна мембрана) бере на себе функцію мітохондрії, а у фотосинтезуючих форм -- заодно й хлоропласта. Як і в еукаріот, усередині бактерії перебувають дрібні нуклеопротеїнові структури -- рибосоми, необхідні для синтезу білка, але вони не пов'язані з жодними мембранами. За далеко не всіма виключеннями, бактерії не здатні синтезувати стероли -- важливі компоненти мембран еукаріотичної клітини.

Зовні від клітинної мембрани більшість бактерій одягнена клітинною стінкою, що трохи нагадує целюлозну стінку рослинних клітин, але складається з інших полімерів (у їхній склад входять не тільки вуглеводи, але й амінокислоти й специфічні для бактерій речовини). Ця оболонка не дає бактеріальній клітині лопнути, коли в неї за рахунок осмосу надходить вода. Поверх клітинної стінки часто перебуває захисна слизова капсула. Багато бактерій оснащені жгутиками, за допомогою яких вони активно плавають. Жгутики бактерій влаштовані простіше й трохи інакше, ніж аналогічні структури еукаріот.

Багато бактерій мають хімічні рецептори, які реєструють зміни кислотності середовища й концентрацію різних речовин, наприклад цукрів, амінокислот, кисню й діоксида вуглецю. Для кожної речовини існує свій тип таких «смакових» рецепторів, і втрата якогось із них у результаті мутації приводить до часткової «смакової сліпоти». Багато рухливих бактерій реагують також на коливання температури, а фотосинтезуючі види - на зміни освітленості. Деякі бактерії сприймають напрямок силових ліній магнітного поля, у тому числі магнітного поля Землі, за допомогою присутніх у їхніх клітинах часточок магнетиту (магнітного залізняку - Fe₃O₄). У воді бактерії використовують цю свою здатність для того, щоб плисти уздовж силових ліній у пошуках сприятливого середовища.

Умовні рефлекси в бактерій невідомі, але певного роду примітивна пам'ять у них є. Плаваючи, вони порівнюють сприйману інтенсивність стимулу з її колишнім значенням, тобто визначають, стала вона більше або менше, і, виходячи із цього, зберігають напрямок руху або змінюють його.

Бактерії розмножуються безстатевим шляхом: ДНК у їхній клітині репліцирується (подвоюється), клітина ділиться надвоє, і кожна дочірня клітина одержує по одній копії батьківської ДНК. Бактеріальна ДНК може передаватися й між клітинами, які не діляться. При цьому їхнього злиття (як в еукаріот) не відбувається, число особин не збільшується, і зазвичай в іншу клітину переноситься лише невелика частина генома (повного набору генів), на відміну від «дійсного» статевого процесу, при якому нащадок одержує по повному комплекті генів від кожного з батьків.

Такий перенос ДНК може здійснюватися трьома шляхами. При трансформації бактерія поглинає з навколишнього середовища «голу» ДНК, що потрапила туди при руйнуванні інших бактерій або свідомо «підсунуту» експериментатором. Процес називається трансформацією, оскільки на ранніх стадіях його вивчення основна увага приділялася перетворенню (трансформації) таким шляхом нешкідливих організмів у вірулентні. Фрагменти ДНК можуть також переноситися від бактерії до бактерії особливими вірусами -- бактеріофагами. Це називається трансдукцією. Відомий також процес, що нагадує запліднення й називається кон'югація: бактерії з'єднуються одна з одною тимчасовими трубчастими виростами (копуляційними фимбріями), через які ДНК переходить із «чоловічої» клітини в «жіночу».

Іноді в бактерії присутні дуже дрібні додаткові хромосоми -- плазміди, які також можуть переноситися від особини до особини. Якщо при цьому плазміди містять гени, які обумовлюють резистентність до антибіотиків, говорять про інфекційну резистентність. Вона важлива з медичної точки зору, оскільки може поширюватися між різними видами й навіть родами бактерій, у результаті чого вся бактеріальна флора, скажімо кишечника, стає стійкою до дії певних лікарських препаратів.

Дві найважливіші екологічні функції бактерій -- фіксація азоту й мінералізація органічних залишків.

Азотфіксація. Зв'язування молекулярного азоту (N₂) з утворенням аміаку (NH₃) називається азотфіксацією, а окислювання останнього до нітриту (NO-₂) і нітрату (NO-₃) -- нітрифікацією. Це життєво важливі для біосфери процеси, оскільки рослинам необхідний азот, але засвоювати вони можуть лише його зв'язані форми. У цей час приблизно 90% (бл. 90 млн. т) річної кількості такого «фіксованого» азоту дають бактерії. Інша кількість виробляється хімічними комбінатами або виникає при розрядах блискавок. Азот повітря, що становить бл. 80% атмосфери, зв'язується в основному грамвідмінним родом ризобіумом (Rhizobium) і цианобактеріями. Види ризобиума вступають у симбіоз приблизно з 14 000 видів бобових рослин (сімейство Leguminosae), до яких відноситься, наприклад, конюшина, люцерна, соя й горох. Ці бактерії живуть у так званих клубеньках -- здуттях, що утворяться на коріннях у їхній присутності. З рослини бактерії одержують органічні речовини (харчування), а натомість постачають хазяїна зв'язаним азотом. За рік таким способом фіксується до 225 кг азоту на гектар. У симбіоз із іншими азотфіксуючими бактеріями вступають і не бобові рослини, наприклад вільха.

Цианобактерії фотосинтезують, як зелені рослини, з виділенням кисню. Багато з них здатні також фіксувати атмосферний азот, споживаний потім рослинами й в остаточному підсумку тваринами. Ці прокаріоти служать важливим джерелом зв'язаного азоту ґрунту в цілому й рисових чеках на Сході зокрема, а також головним його постачальником для океанських екосистем.

Мінералізація. Так називається розкладання органічних залишків до діоксида вуглецю (CO₂), води (H₂O) і мінеральних солей. З хімічної точки зору, цей процес еквівалентний горінню, тому він вимагає великої кількості кисню. У верхньому шарі ґрунту втримується від 100 000 до 1 млрд. бактерій на 1 г, тобто приблизно 2 т на гектар. Зазвичай всі органічні залишки, потрапивши в землю, швидко окисляються бактеріями й грибами. Більш стійка до розкладання бурувата органічна речовина, яка називається гумінова кислота й створюється в основному з лігніну, який міститься в деревині. Вона накопичується в ґрунті й поліпшує її властивості.

Кожний вид мікроорганізму здатний рости, розвиватися й розмножуватися в рамках зовнішніх умов, які відбивають їхній рівень толерантності або екологічну амплітуду. Ці рамки визначені критичними величинами факторів. Окремі організми здатні існувати при крайніх (екстремальних) значеннях факторів середовища й часто стають вузькоспеціалізованими -- облігатними (обов'язковими) стосовно рівня діючого фактора. Такими є облігатні галофіли (рід Halobacterium), що ростуть у насичених розчинах солей, багато облігатних термофілів, глибоководні барофільні бактерії (стійкі до високого тиску), що витримують тиск 1400 атм, облігатні анаероби, що гинуть при незначних домішках кисню в атмосфері (рід Selenomonas і ін.).

Є численні приклади винятковості бактеріального світу в цілому стосовно факторів середовища в екстремальному (крайньому) вираженні. Так, наприклад, небезпечною температурною межею для тварин, включаючи найпростіших, є 50 °С, максимум для грибів 56--60 °С. Синьо-зелені водорості (рід Synechococcus) активні в гарячих джерелах при 73--75 °С, а деякі флексібактерії активно розмножуються в гарячих гейзерах (90 °С). Зона толерантності бактеріального світу воістину грандіозна і, її границі часто перебувають на граничних значеннях окремих факторів. Ця особливість мікроорганізмів забезпечує ним практично безмежний розвиток на нашій планеті.

Більшість же мікроорганізмів обмежені більш вузькими рамками, і їхній розвиток або затримується, або в результаті впливу окремих факторів наступає загибель і руйнування клітин. Велику роль у виживаності мікроорганізмів в умовах, які можуть виявитися згубними, грають «фактори компенсації». Так, наприклад, температурний бар'єр переборюється мікробами, не пристосованими до цього, при наявності живильних елементів. Термофільна бактерія Bacillus stearothermophilus розвивається при низькій температурі при наявності в середовищі ростових факторів. Arthrobacter globiformis толерантний до високої й низької температури в присутності солей (NaCl). Низька температура надає Bacillus stearothermophilus нечутливість до токсинів, не заважаючи її росту.

Немає практично жодної речовини, яка не могла б бути розкладеною мікроорганізмами. Самі стійкі з'єднання -- асфальти, бітуми й нові синтезовані хімічним шляхом з'єднання, що не зустрічаються в природі, також атакуються мікробами.

Всі викладені вище відомості, що становлять лише фрагменти того, що відомо сучасній мікробіології, та екології бактерії дають підставу зробити висновок про величезну й виняткову роль мікроорганізмів у круговороті речовин у природі.

Види зелених водоростей та їх екологічне значення

Зелені водорості (Chlorophyceae [ Члпсьт -- зелений, цыкпт -- водорість.]) -- відділ класу водоростей, відрізняються чисто зеленим або жовтувато-зеленим кольором і, крім хлорофілу, інших пігментів не містять. Живуть Зелені водорості у воді, прісній або морський, рідше -- поза водою, на вологих субстратах, ендофітно усередині тканин різних рослин і тварин або в симбіозі із грибами, створюючи лишайники. Тіло їх складається з однієї клітини або з багатьох; в останньому випадку розрізняють колонії й багатоклітинні особини. Внутрішній і зовнішній устрій клітин досить різноманітний.

Вегетативне розмноження -- за допомогою розподілу або розпадання особин. Безстатеве (репродуктивне) розмноження відбувається за допомогою зооспор. При статевому акті відбувається копуляція (злиття) зооспор-гамет або ж запліднення яйця сперматозоїдом. Продукт сатевого акту називають зигоспорою в першому, ооспорою -- у другому випадку.

Більшість учених ділять зелені водорості на п'ять підвідділів, або загонів: Conjugatae, Protococcoideae, Confervoideae, Siphoneae, Characeae. Через деяких представників Protococcoideae зелені водорості примикають до найпростіших тварин, а через Characeae до мохів. Розглянемо по декілька форм із кожного виду.

I. Conjugatae. Одноклітинні або багатоклітинні водорості, в останньому випадку нитковидні; зазвичай пасивно плавають у воді, але деякі здатні й самостійно пересуватися; зустрічаються й нерухомо прикріплені. Зооспор ніколи не утворюють. Статевий процес ізогамічний і складається в злитті (кон'югації, звідси -- Conjug a tae) протоплазматичного вмісту двох клітин. У результаті виходить зигоспора, або зигота, що після більш-менш тривалого періоду спокою проростає, роблячи одну або кілька нових особин. Поширені майже всюди в прісній воді: у стоячій і проточній. Відносяться сюди і десмідієві (Desmidiaceae), які особливо віддають перевагу воді торф'яних боліт. Одна з таких десмідієвих водоростей -- космарій (Cosmarium Botrytis Menegh.): одноклітинний організм, що складається із двох симетричних половин, з горбкуватою оболонкою й хроматофором з 4 (або більше числа) пластинок. При розмноженні розподілом половинки розсовуються, між ними утворюються 2 нові, що здобувають лише поступово величину й форму старих; у нових особин половинки, що виникли, не однакового віку. Нерідкі в нас представники й іншого сімейства цього виду, сем. Zygnemaceae -- різні спірогири (Spirogira) і зигнеми (Zygnema), витончені нитковидні водорості, що часто попадаються серед зеленої твані стоячих вод. У спірогир хроматофор у вигляді спірально завитої стрічки, у зигнем у кожній клітині по 2 зірчастих хроматофори. Копулювати можуть дві поруч лежачі клітини однієї нитки або ж дві клітини двох різних ниток. Зигоспора, яка утворилася через деякий час проростає в нову особину.

II. Protococcoideae. Одноклітинні або баготоклітинні водорості. Безстатеве розмноження за допомогою зооспор. Статевий акт у вигляді з- або оогамії. Одна з більш простих форм, що належать до цього виду -- це Chlamydomonas pulvisculus Ehrb. (хламідомонада). Весь організм складається з однієї овальної клітинки із двома війками, за допомогою яких він вільно й самостійно рухається у воді. Війки відходять від переднього безбарвного кінця клітинки, який називається носиком. Зовні клітинка покрита тонкою оболонкою, а усередині її є клітинне ядро, пластинчастий хроматофор з пиреноідом, попереду в носика маленька червона цятка, так зване вічко, і дві вакуолі, які ритмічно скорочуються. При безстатевому розмноженні вміст клітини розпадається на дві або на чотири частини, що перетворюються в нові хламідомонади; останні виходять назовні після руйнування материнської оболонки. В інших випадках молоді особини війок не розвивають і залишаються нерухливими, при цьому вони можуть у свою чергу ділитися, так що утвориться ціла колонія нерухливих клітин (стадія спокою). Якщо оболонки при цьому сильно охолоджуються, то одержуємо стадію Palmella (відповідає зооглеї бактерій), у противному випадку -- протококковидний (Protococcus) стан. При статевому розмноженні клітинний уміст розпадається на 8-16 рухливих (з 2 війками) клітини-гамети; плаваючи, гамети зіштовхуються один одним носиками й зливаються воєдино (зигоспора). Зигоспора, проростаючи, робить 2-4 особини.

III. Confervoideae -- досить по-різному організовані водорості й притому завжди багатоклітинні. Клітини розташовуються у вигляді ниток, простих або розгалужених, рідше у вигляді пластинок. Безстатеве розмноження відбувається за допомогою зооспор. Статевий акт у формі копуляції зоогонідій (ізогамія) або, у більш високо організованих представників, у формі оогамії. Досить звичайна прісноводна (росте в текучій воді, між іншим, нерідко -- у Неві (на плотах, барках, щаблях спусків і т.п.). Водорість Ulothrix zonata Kьtz. послужить нам першим прикладом водоростей цього виду. Прості (без галузей) ниточки її прикріплюються одним кінцем до підводних предметів і складаються з одного ряду клітин. Хроматофор розташовується біля поздовжніх стінок клітини й має вигляд циліндрика або екваторіального паска; у кожній клітині перебуває по одному ядру. При безстатевому розмноженні в будь-якій клітині нитки утвориться від 1 до 4 великих зооспор. Це так звані макрозоогонідії; у них 4 вії. Поплававши недовго, вони прикріплюються носиком і проростають у нову ниточку Ulothrix. Але, крім таких зооспор, Ulothrix може утворити й ще інші: числом побільше, величиною поменше й тільки з 2 віями. Їх називають мікрозоогонідіями. Вони або прямо проростають, або попередньо копулюють; у такому випадку вони заслуговують назви гамет і дають зигоспору або зиготу. При проростанні зигота дає початок декільком зооспорам, що виростають уже безпосередньо в нові нитки. По способі розмноження з Ulothrix подібні Ulvaceae, але відрізняються від неї більшою величиною й іншим пристроєм тіла. Ulva lactuca, Ulva latisima і ін. водяться в морях і мають вигляд широких пластин, які сидять на ніжці -- вони нагадують листи салату; їх нерідко їдять під ім'ям "морського салату". Численні й схожі один на одного види кладофор (Cladophora) ростуть і в прісній, і в морській воді. Прісноводні кладофори -- одні з найпоширеніших у нас водоростей. Розмножуються кладофори за допомогою зооспор з 2 віями. Види роду Chroolepus Ag. або Trentepohlia Mart. ведуть повітряний спосіб життя: живуть на корі, листах, каменях і т.п. (повітряні водорості). Залежно від ступеня вологості повітря вони то зеленого (у сиру погоду), то оранжево-червоного цвіту (у сухий час). Tr. j olithus росте на каменях, скелях і пахне фіалкою ("фіалковий камінь"). Родинна хроодепам тропічна Mycoidea веде паразитний спосіб життя; поселяючись у листах чайного дерева, вона їх руйнує. Серед едогоніїв (Oedogoniaceae) зустрічаємо складну форму статевого процесу (ускладнена оогамія). Едогонії, звичайні в нас прісноводні водорості, мають вигляд ниточок. У молодості вони прикріплюються до субстрату (каменям, дерева, часто до інших водоростей), потім пасивно плавають, входячи до складу плавучої твані наших річок і ставків. Ниточки складаються з одного ряду клітин, процес розподілу яких (при розростанні нитки в довжину) досить своєрідний. Саме -- стара (материнська) оболонка лопається при розподілі клітин і поперечною кільцеподібною тріщиною на дві частини: більше коротку, "ковпачок", і більше довгу; при розростанні молоді клітини розсовують обидві ці частини й несуть їх на своїх кінцях. При наступних розподілах під першим ковпачком може утворитися другий, третій і т.д. -- вийде, таким чином, ряд ковпачків один над одним. При безстатевому розмноженні кожна клітина нитки може дати одну досить велику зооспору з вінцем війок у підстави носика. Зооспора прикріплюється носиком до субстрату, втрачає вії, оточується оболонкою і виростає в нову нитку едогонія.

IV. Siphoneae. Морські й прісноводні водорості; більшість їх вважається одноклітинними, хоча деякі досягають величезних розмірів і мають тіло, виразно диференційоване на стебло, корінь і листи (Caulerpa, Bryopsis і ін., Caulerpa crassifolia у природну величину). У клітині є багато дрібних ядер. Розмножуються вегетативно, дробленням тіла, безстатево -- зооспорами; статевий процес завичай у формі ізогамії, набагато рідше -- оогамії. Деякі (Acetabularia, Dasycladus) сильно просочені вуглекислим вапном, внаслідок чого попадаються також і у викопному стані, починаючи із крейдової формації. На вологому мулкуватому або глинистому ґрунті й взагалі на місцях, легко затоплюваних водою, попадається нерідко в безлічі рослинка величиною й формою зі шпилькову голівку, темно-зеленого цвіту. Це ботридій (Botrydium granulatum Grev.) -- одна з водоростей цього виду. Хроматофори у вигляді зерняток.

V. Characeae. Водорості (лучицы, або хары), які відносяться до цього виду, відрізняються настільки своєрідною організацією й циклом розвитку, що займають зовсім особливе положення не тільки між водоростями, але й всіма водоростями взагалі. Деякі вчені виділяють їх тому в особливий відділ, інші схильні відвести їм проміжне місце між водоростями й мохами.

Зелені водорості дуже важливі в екологічному балансі екосистеми, будь-яка зміна температури води у водосховищі, зменшення швидкості течії, в порівнянні з річкою, наявність значних мілин може призвести до сильного розвитку в них синьо-зелених водоростей. Відмирання ж водоростей, у сою чергу супроводжується поглинанням кисню і виділенням у воду отруйних речовин, тому часто буває замор риби.

Список використаної літератури

1. Беляев Д.К., Рувинский А.О. Общая биология. -- М.: Просвещение, 1992, 270 с.;

2. Біологія: Навчальний посібник / А.О.Слюсарев, О.В.Самсонов, В.М.Мухін та ін. За ред. та пер. з рос. В.О.Мотузного. -- 3-те вид., випр. і допов. -- К.: Вища школа, 2001. - 622с.: іл.;

3. Брайон О.В., Чикаленко В.Г. Анатомія рослин. -- К. Вища школа, 1992. -- 272 с.;

4. Вервес Ю.Г., Кучеренко М.Є., Балан П.Г. Загальна біологія. -- К.: Генеза, 1998, 464 с.;

5. Клоченко П.Д., Тиберкевич Н.Я., Сакевич А.И. Водоросли и качество вод // Вода - проблемы и решения: Материалы конф., Днепропетровск, 4-5 июня 1998 г. - Дніпропетровськ: Гамалія, 1998. - С. 18-19;

6. Кудряшов Л.В. Ботаника с основами экологии. -- М.: Просвещение, 1979;

7. Павіченко Ю.В., Дербеньова В.Г., Загайко А.Л., Шаламов Р.В. Біологія. Довідник для абітурієнтів. -- Х.: Торсінг, 2003. -- 288с.

8. Стебленко М.П. та ін. Ботаніка. Анатомія та морфологія рослин. -- К., 1985.