Дятли Поділля

З’ясування видової різноманітності Дятлоподібних Поділля, їх біології, екології та етології. Визначення систематичного положення дятлів Поділля методом класифікаційної таблиці, причини зменшення їх чисельності. Екологічні особливості та життєдіяльності.

Рубрика Биология и естествознание
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.01.2014
Размер файла 1,7 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Дятли Поділля

Вступ

Дятли це - переважно лісові птахи. Весь комплекс їх пристосувальних особливостей пов'язаний з життям на деревах. Тому, поширення цих птахів залежить від стану лісової рослинності, які під впливом людини зазнали значних відмінностей. Велика кількість Придніпровського лісу в ХVІІІ ст. давала хороші можливості для існування дятлів. В ХІХ ст. - початок ХХ століття, коли площа і характер лісу сильно змінився чисельність багатьох видів стала скорочуватись. Відбувається зниження кількості білоспинного і малого дятла, а також - зменшення гніздування жовни зеленої. Однак, в шістдесяті роки жовна зелена не була незареєстрована дослідниками на гніздівлі. Але, згідно досліджень Н.Ф Коваля (1981 р.) цей вид гніздиться, досягнувши середньої кількості 0,6 ос/км2 [4].

Сірійський дятел до ХХ ст. був поширений лише в країнах Малої Азії. В 50-х роках нашого століття і в кінці XIX ст. відбувається виникнення цього виду з Малої Азії через Босфор і Балкани до Європи. Вперше він з'являється в Болгарії та Югославії. У 1937 році даний птах проникає в Угорщину, в 1945 - в Словаччину, 1958 року. На початку 50-х р. цей вид розселяється на північ. Просування йшло за двома напрямками: через Західні Карпати та в обхід Східних Карпат через Молдавію. У 1951-1959 рр. він з'являється в Австрії [17].

В Україні сірійський дятел вперше зареєстрований І.Ф. Страутманом, який добув в 1948-1949 р. трьох самок в Виноградові Закарпатської області. До 1963 року цей вид ввійшов до складу орнітофауни України (Марісова, 1965). Тенденція до розширення ареалу продовжувала зберігатись і в 1967 р. сирійський дятел вперше реєструється на Лівобережжі України в м. Ніжин Чернігівської області (Марісова, Бутенко, 1976) [12].

До 1963 року цей вид відзначений у всіх лісостепових і степових областях УРСР. Таким чином, в даний час сірійський дятел зайняв всю Україну і продовжує своє поширення. Тому важливим є аналіз причин зменшення чисельності і зміни ареалів, поширення видів дятлоподібних.

Метою даної курсової роботи є з'ясування видової різноманітності Дятлоподібних Поділля, особливостей їх біології, екології та етології. Для досягнення мети нами були визначенні такі завдання:

1. Ознайомлення із літературними джерелами, які містять у собі інформацію про представників ряду Дятлоподібних;

2. Визначення систематичного положення дятлів Поділля методом класифікаційної таблиці;

3. З'ясувати причини зменшення чисельності Дятлоподібних;

4. Вивчення екологічних особливостей та життєдіяльності видів даного ряду.

1. Загальна характеристика ряду

дятел етологія екологічний поділля

Представники ряду Дятлоподібних (табл. 1.1.) - птахи дрібних і середніх розмірів, з видовженим міцним дзьобом. Ноги короткі, два пальці спрямовані вперед, два - назад. Крила широкі. Хвіст здебільшого загострений. Політ пірнаючий. Заселяють головним чином різнотипні ліси, деякі - також степи. Ці птахи є моногамами, оскільки для розмноження обирають лише одного партнера.

Дятлоподібні відносяться до нагніздних птахів, тобто птахів, в яких при вилупленні з яйця, пташенята зовсім не мають оперення, іноді сліпі та постійно потребують батьківської опіки, допоки не зможуть самостійно харчуватися. Представники даного ряду є переважно комахоїдними. Відомо 27 родів з 204 видами; в Україні живе 10 видів. Найпоширенішими з яких є крутиголовка, жовна зелена, жовна чорна, жовна сива, дятел звичайний, дятел сірійський, дятел середній, дятел білоспинний, дятел малий.

Таблиця 1.1. Систематика Ряду Дятлоподібні

РЯД ДЯТЛОПОДІБНІ (PICIFORMES)

Родина Дятлові (Picidae)

Види

Рід Jynx (Linnaeus, 1758)

українська

латинська

російська

англійська

Крутиголовка

Jynx torquilla

Вертишейка

Wryneck

Рід Picus (Linnaeus, 1758)

Жовна зелена

Picus viridis

Зеленый дятел

Green Woodpecker

Жовна сива

Picus canus

(Gmelin, 1788)

Седой дятел

Grey-headed Woodpecker

Жовна чорна

Dryocopus martius (Linnaeus, 1758)

Желна

Black Woodpecker

Рід Dendrocopos Koch, 1816

Дятел звичайний

Dendrocopos major (Linnaeus, 1758)

Пестрый дятел

Great Spotted Woodpecker

Дятел сірійський

Dendrocopos syriacus (Hemprich et Ehrenberg, 1833

Сирийский дятел

Syrian Woodpecker

Дятел середній

Dendrocopos medius (Linnaeus, 1758)

Средний дятел

Middle Spotted Woodpecker

Дятел білоспинний

Dendrocopos leucotos (Bechstein, 1803)

Белоспинный дятел

White-backed Woodpecker

Дятел малий

Dendrocopos minor (Linnaeus, 1758)

Малый дятел

Lesser Spotted Woodpecker

2. Крутиголовка

Поширення. Дослідниками проаналізовано 68 випадків гніздування крутиголовки в фруктових насадженнях на території Черкаської області, Переяслав-Хмельницького р-ну Київської, Світловодського р-ну Кіровоградської та Глобинського р-ну Полтавської областей [2].

В Україні крутиголовка є типовим перелітним видом. Чисельність гніздових пар в садах Середнього Придніпров'я звичайно невисока і, за даними, в середньому за 5 років склала 3 пари на 100 га насаджень. У середній полосі країни, крутиголовка зазвичай з'являється в першій половині квітня (Кістяківський, 1962), найбільш ранній приліт в околицях м. Києва - 4 квітня (1926 р.), найпізніший - 26 квітня (1958 р.), середня дата -16 квітня (Мельничук, 1966). Наводяться дати прильоту крутиголовки в околиці м. Черкаси за 4 роки:

Таблиця 1.2. Роки поширення крутиголовки

Роки

1968

1969

1970

1971

Приліт перших особин

1.IV

18.IV

11.IV

26.111

Масовий приліт

14-6.IV

22-25.IV

19-20.IV

14-16.IV

Терміни появи перших особин в різні роки коливаються в межах 22 днів. Ранній приліт не завжди є наслідком сприятливих погодних умов. Так, 26 березня 1971 р. самий ранній приліт крутиголовки був зареєстрований, в той час, коли щойно випав сніг, а температура повітря була від +3 до +4 о С вдень і близько нуля вночі [10].

Таблиця 1.3. Спосіб живлення крутиголовки

Спосіб живленння

Зустрічні екземпляриии

В шлуночках

2

7.7

Decticus verrucivorus П

П

Acrididae

Ф

3

11,5

COLEOPTERA

Agonum obscurum

Х

1

3.8

Tachy na nana

X

3

11,5

Carabus violaceus

X

3

11.5

Zabrus tenebrioides

Ф

6

23.0

Dromius agilis

Ф

2

7.7

Melolontha melolontha

Ф

8

30,8

Anisoplia austriaca

Ф

4

15.6

Coleoptera

-

11

42.5

LEPIDOPTERA

Hypo no/neu ta malinella, larvae

Ф

3

11.5

Aporia crataegi. larvae

Ф

2

7.7

Aporia crataegi, imago

Ф

1

3.8

Lepidoptera, larvae

Ф

5

11,3

DIPTERA

Culex pipiens

С

2

7.7

Muscidae

С

1

3.8

HYMENOPTERA

Formicidae, imago

П

6

23,0

Formicidae, pupae

П

26

100,0

Apanel sp.

X

2

7.7

OL1GOCHAETA

Lumbricus terrestris

С

3

П. 5

GASTROPODA

Umax flavus

Ф

2

7,7

Примітки: П - пантофаг, С - сапрофаг; К - кровосос. Ф - фитофаг; Х - хижак

До пошуків гніздівель крутиголовка приступає в перших числах травня. У цей час гніздобудувачі зазвичай вже займають всі придатні гнізда в Садах, і крутиголовці доводиться відвойовувати їх у запеклих бійках. У 68 випадках гніздування крутиголовки заселяли гнізда, зайняті шпаком (Sturnus vulgaris) - 4 гнізда, синиці великої (Parus major) - 18, горобцем польовим (Passer montanus) - 34, горобцем хатнім (Р. domesticus) - 6, вільні - 6 гніздівель. Крутиголовка виявляє більшу вибірковість до якості гнізда, особливо до розмірів і форми льотка. Як правило, вона розоряє гніздо попереднього господаря, зроблене гніздо з округлим або овальним льотком діаметром 3,5-5,0 см і, частіше, якщо дупло розташоване в добре замаскованому місці на висоті 2,5-3 м від землі.

Розмноження. Відкладати яйця крутиголовка (Рис. 2.1) починає в 1 декаді травня (самі ранні строки - 6 травня 1968, 8 травня 1971 р.; найпізніші-15 травня 1968 р., 17 травня 1969, 21 травня 1970 р.). Самка відкладає по одному яйцю в день. Кладка зазвичай складається з 8-12 яєць. Яйця білі, правильної форми, кілька подовжені. Розміри найбільш дрібних яєць 19,5 х 14, 5, найбільш великих 23,0х16,1 мм, середні 20,9х15,3 мм (42 вимірювання). Вага яєць 2,65-3,12 г. Зазвичай вага кладки крутиголовки складає близько 78% ваги птиці (Езерскас, 1961) [2].

Рис. 2.1. Крутиголовка

Крутиголовка відкладає яйця на голе дно або деревну трухляву. За повідомленнями К.Н. Благосклонова (1949 - цит. по Гладкому, 1951), вона може влаштовувати справжні гнізда. До насиджування крутиголовка приступає після закінчення кладки або на 1-2 дні раніше.

Період насиджування триває 12-13 діб. Насиджує одна самка. Самець у цей час перебуває на гніздовий ділянці, часто співає. Періодично він відвідує самку, приносячи їй їжу. Між самкою в процесі насиджування і самцем весь час підтримується певний зв'язок: самка реагує на звуки, що видаються самцем на відстані. Іноді, почувши спів самця, вона обережно визирає з льотка, як би перевіряючи, чи немає небезпеки [6].

Пташенята вилуплюються протягом одного дня, тому виражених різновікових особливостей у них не спостерігається. Успішність гніздування крутиголовки за 5 років спостережень склала 75,4%. Після вилуплення пташенят крутиголовка не чистить гнізда. Вона тільки відсуває на край гнізда шматочки шкаралупи, «яйця-бовтуни» і «мертвих пташенят». Незважаючи на те, що пташенят зазвичай багато (до 10 і більше), вони розміщуються в гнізді таким чином, що голова кожного з них вільна. Останнє має значення при отриманні їжі [6, 2].

У перші 2-4 дні після вилуплення пташенят, самка майже весь час сидить в гнізді і обігріває їх. Корм носить самець і не тільки малюкам, але і самці. На третій день годування включається і самка. Дослідники простежили за активністю годування пташенят протягом дня в різні періоди їхнього життя. У порівнянні з іншими крутиголовки не часто прилітають з кормом, але за один раз приносять по 8-10 і більше комах. На тривалість перебування пташенят в гнізді великий вплив роблять погодні умови. У дощову погоду батьки рідше літають за кормом, таким чином в значній мірі знижується ступінь його доступності. А в результаті пташенята довше залишаються в гнізді. Зазвичай пташенята крутиголовки вилітають у другій половині червня. Протягом 6-8 днів пташенята тримаються на гніздовий території, де їх годують батьки. Пізніше вони разом з дорослими птахами відлітають з садів в лісові масиви з більш багатою кормовою базою і більш надійними захисними умовами [10].

Слід зазначити, що харчування крутиголовки в садах лісостепової зони України раніше не вивчалося. Наявні літературі дані свідчать про те, що основним кормовим компонентом для цього виду є комахи і їхні лялечки. Виявили мурах і їх лялечок у всіх досліджених шлунках крутиголовок. Дорослі мурахи мають менше значення і, можливо, часто потрапляють в шлунки випадково при поїданні «лялечок». В їжі крутиголовок, за даними вчених (Страутман, 1954), шкідники фруктових садів представлені 10 видами безхребетних (50% визначених). Корисні види становлять 15% (головним чином комахи). Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок, що в садах Середнього Придніпров'я крутиголовка є мало корисним, а, можливо, навіть, шкідливим видом [17].

Відмінності від схожих видів: Крутиголовка належить до Ряду Дятлоподібні, але в той же час помітно від них відрізняється. Хвіст у крутиголовки з мягким пір'ям, прямий, злегка закруглений на кінці. Він зовсім не пристосований для того, щоб служити опорою при повзанні по деревах [18].

3. Жовна зелена

Загальна характеристика. Поширена в лісах Південної і Середньої Європи; в Україні нечисленний гніздовий, осілий й кочовий птах мішаних лісів Полісся та деяких районів Лісостепу. Переважно обирає ділянки високостовбурного старого листяного лісу з густим підліском, поблизу водойм. В Україні гніздиться на Поліссі, у західних районах та у пониззях р. Дунай та Дністер. Чисельність становить біля 500-800 пар, спостерігається її скорочення [1].

Жовна зелена - птах середніх розмірів. Маса до 200 г. Дорослі птахи зверху зелені, надхвістя жовте, на голові червона «шапочка». Низ тіла зеленуватий, з темними плямами і поперечними стрічками з боків і на підхвісті. Від кутів рота - чорні смуги з червоними плямами - «вуса». Самки схожі на самців, але на нижній частині тіла більше темних плямок. На «вусах» немає червоних плямок. У молодих птахів верх тіла зелений, зі світлими плямами. Червоний колір на голові світліший. Низ тіла вохристо-жовтий з поперечними смугами [4].

Живлення. Жовна зелена (Рис. 3.2) надзвичайно ненаситний птах. Улюблені його ласощі - комахи, яких він поїдає у великій кількості. Дятел літає серед дерев у пошуках мурашників. Він знаходить мурашник, підлітає до нього, розкопує ямку глибиною біля восьми сантиметрів і чекає мурашок, які виходять із отвору назовні, він попросту злизує своїм довгим липким язиком. Якщо знайде великий мурашник, часто проводить поруч довгий час, ласуючи мурашками, і повертається сюди ще й ще. І хоча комахи улюблена їжа дятлів, вони живляться й іншими видами їжі. Незважаючи на деяку шкоду, яку жовни наносять мурашникам, вони потребують повної охорони [6].

Рис. 3.2. Жовна зелена

Розмноження. Зиму самець і самка проводять окремо один від одного, а в інший час тримаються разом на тій території, де перебуває їхнє дупло. Навесні птахи спочатку здалеку перекликаються один з одним, а потім все частіше починають зустрічатися разом. Після цього вони сходяться все ближче та доторкаються один до одного дзьобами. Ці пестощі завершуються паруванням.

Для гнізда дятли відшукують дупло, а якщо не знаходять придатного, то їм потрібно від десяти до тридцяти днів на облаштування нового. Коли гніздо готове, самка відкладає в ньому від п'яти до семи яєць. Батьки перемінно насиджують їх, а після появи пташенят разом здобувають для них їжу. Коли молоді дятли підростають, батьки інколи ділять їх поміж собою, і тоді кожний з них піклується про «своїх» пташенят. Статеве дозрівання у віці 1 рік. Період гніздування: квітень-серпень. Висиджування: 17-19 днів [4].

Відмінності від схожих видів: Від сивої жовни відрізняється великою червоною «шапкою», а дорослий птах від дорослої сивої жовни - також темною строкатістю не задній частині черева та підхвісті, молодий птах від молодої сивої жовни - також поперечною смугастістю нижньої частини тулуба [18].

4. Жовна чорна

Загальна характеристика. Маса до 400 г. Дорослі птахи чорні. З блискучим відтінком. На верхній частині голови велика червона пляма -

«шапочка». У самки жовни чорної (Рис. 4.3) вона менша ніж у самця, і закриває задню потиличну частину голови. У молодих птахів оперення бурувате, не блискуче. Пляма на голові блідо-червона [3].

Рис. 4.3. Жовна чорна

Поширені в зоні хвойних лісів Європи і Азії, втому числі в гірських лісах Південної Європи і Кавказу. На Україні не численні і осілі, кочові птахи Полісся, Карпат, деяких районів Північного лісостепу. Характерні місця перебування - ділянки старих високостовбурних хвойних і мішаних лісів [1,3].

Живлення. Жовна чорна харчується в основному мурашками короїда, усача (личинки й дорослі форми). Птах віддає перевагу великим червоногрудим мурашкам, проте не проти поласувати й іншими видами, для чого часто спускається на землю. Окрім мурашок, до раціону чорного дятла входять різні комахи, їхні личинки і лялечки. На живих і мертвих деревах жовна шукає жуків, яких дістає з-під кори довгим дзьобом. У пошуках їжі жовна чорна розгрібає дерен і зриває кору з відмерлих дерев. Птах навідується до мурашників і ловить комах своїм клейким язиком. Жовна настільки любить крупних мурашок, що годинами може копатися в мурашнику, витягуючи з нього не тільки мурашок, але і їхні личинки. Знайшовши дерево, дуже пошкоджене якими-небудь шкідниками, ударами дзьоба дятел збиває з нього кору і витягує комах [13].

Розмноження. Період гніздування: зазвичай березень-червень. Кількість яєць: 2-6. Висиджування: 12-14 діб. Вигодовування пташенят: 27-28 днів. Дорослі жовни тримаються поодинці. У березні, коли починається шлюбний період жовни чорної, самець привертає увагу самки, стукаючи дзьобом по сухих сучках, що добре вібрують. Крик самців - гучне «фрю-фрю-фрю» - лунає по лісу на великій відстані. Рідше самці видають звук «кете», що нагадує муркотіння. Після утворення пар можна спостерігати, як жовни перелітають з дерева на дерево і переслідують одна одну на стовбурі дерева, рухаючись по спіралі. Птахи літають один за одним і барабанять по дереву, потім «розкланюються». Самці при зустрічі з роздратуванням кивають головами і погрожують один одному дзьобами. Самець жовни запрошує самку у свій «маєток». Тут самка оглядає дупла і вибирає найзручніше. Якщо дупло недобудоване, птахи дружно беруться до роботи [19].

Жовни зазвичай видовбують декілька дупел, в яких поперемінно сплять. За 3-4 тижні жовна видовбує дупло завглибшки 40 см і завширшки до 22 см. Після завершення будівництва гнізда дятли злучаються, і незабаром самка відкладає 2-6 яєць. Батьки насиджують кладку поперемінно, міняючись приблизно через кожні 2 години. Оскільки насиджування триває недовго, пташенята народжуються досить слабкими: маса кожного з них - усього 9 г. Спочатку годування безпорадних пташенят дається батькам непросто, та вже через 10 днів пташенята енергійно вимагають їжі. У шлюбний період, як і інші дятли, подають дуже гучні «трелі», швидко стукаючи дзьобом по розколотому сучку, який при цьому деренчить [3].

Відмінності від схожих видів: Відрізняється за забарвленням [18].

5. Жовна сива

Середовище існування. Природний ареал жовни сивої охоплює вузьку смугу мішаних і широколистяних лісів Євразії від Франції, Швейцарії та Хорватії на схід до Сахаліну і Хоккайдо, а також значну частину східної і південно-східної Азії на південь до Малайського півострова і Суматри. На території України ареал сивої жовни охоплює лісову і лісостепову смугу, крім високогір'я Карпат, північ степової смуги, а також Придунайський регіон. Ця жовна оселяється в різноманітних лісах, здебільшого широколистяних та мішаних. У Європі ареали сивої і зеленої жовни перетинаються, проте перший з них більше асоціюється з континентальними, в цілому більш піднесеними і гірськими районами, хоча трапляється й на рівнині. Сива жовна полюбляє не дуже густі ліси з відкритими ділянками - невеликі гайки, заплавні ліси, плодові сади, парки. У суцільному лісі оселяється біля галявин і просік. Трапляється жовна сива (Рис. 5.4) і на повністю відкритій місцевості, але тільки поблизу лісових масивів. На височинах населяє світлі листяні і хвойні ліси з переважанням дуба, вільхи, сосни. У горах гніздиться в Європі до 1700 м на рівнем моря [1, 3].

Рис. 5.4 Жовна сива

Живлення. Харчується переважно мурахами й особливо любить ласувати деякими їх видами там, де зустрічаються рідко не оселиться на літо жоден сивоголовий дятел. І взимку він також намагається добути собі мурах. Пізньої осені і взимку він харчується також ягодами горобини і бузини. На сході свого величезного ареалу жовна сива - частково шукає корм на землі, частково на деревах, перш за все взимку, коли мурашники засипані снігом. Годують пташенят обоє батьків, приносячи корм в передньому відділі шлунка, а не як великі строкаті дятли в дзьобі. Пташенята просять корм, видаючи своєрідні звуки, які спочатку здаються дзижчанням шершня [6].

Розмноження. До розмноження беруться до кінця першого року життя. Перші шлюбні вигуки самця в середній частині Європи в м'які зими можна почути вже починаючи з кінця січня, хоча свого апогею вони досягають у другій половині лютого та на початку березня. Активне токування триває до кінця квітня, іноді до початку травня. До утворення пари жовна сива поводяться дуже рухливо, перелітаючи з одного району в інший. Це пов'язано з відносною рідкісністю виду - уподобавши ділянку, самець нерідко залишає її, якщо на його крик не відгукується самка. Навпаки, як тільки пара формується, птахи припиняють кочувати і тримаються остаточно обраної території. Співаючий самець зазвичай сидить на верхніх сухих сучках якогось великого дерева, найчастіше його можна почути в проміжку між 8 і 10 годинами ранку. Крім співу, він іноді видає коротку барабанну дріб. Під час розмноження птах з гучним ляскотом крил приземляється біля партнера або обраного місця для гнізда. Іноді самець ритуально годує самку. Гніздо сивої жовни розташоване в дуплі на висоті 0,2-24 м (зазвичай 1,5-8) від поверхні землі. Зазвичай обирає для цього листяне дерево з м'якою деревиною - клен звичайний, осику, вільху чорну, березу, іноді мертве або зіпсоване грибком. На будівництво витрачається від 9-ї до 20-й доби, а до роботи стає й самець і самка. Льоток має форму вертикально витягнутого овалу. Додаткова вистилка відсутня, однак на дні гнізда завжди є шар подрібненої гнилої деревини. Розмір кладки змінюється залежно від району проживання - в Гімалаях гніздо звичайно містить 4-5 яєць, у центральній Європі 7-9. Насиджують обидва батьки, причому вночі і більшу частину дня сидить самець. У цей період птахи мовчазні і поводяться потайливо. Пташенята з'являються на світ через 14-17 днів після відкладання останнього яйця. Обоє батьків в рівній мірі вигодовують нащадків, відригуючи їм їжу з дзьоба в дзьоб. Іноді поживу в гніздо приносить, ще одна самка. Через 23-27 днів пташенята стають на крило, проте ще до середини літа кочують разом з батьками, після чого розсіюються [10, 13].

Відмінності від схожих видів: самець ad жовни сивої від juv зеленої жовни відрізняється наявністю лише невеликої червоної плями, яка охоплює лоб та передню частину тім'я; самка жовни сивої ad і самка жовни зеленої juv відрізняється - цілком сірою головою; крім того, juv від juv жовни зеленої - майже однотонним низом [18].

6. Дятел звичайний

Загальна характеристика. Птахи середнього розміру, маса до 100 г. Дорослі зверху чорні, з білими плямами на крилах. На потилиці червона «шапочка». Від кутів рота, вниз тягнуться чорні «вуса». Лоб і голова з боків рудувато-білі. Воло, груди, черево бруднуваті або рудувато-білі. Підхвістя червоне. Самка схожа на самця, тільки на потилиці в неї немає червоної «шапочки». Молоді птахи забарвлені не так яскраво, як старі. Чорне оперення без блиску, з буруватим відтінком. Низ тіла жовтуватий, з темними плямками. Червона «шапочка» покриває не тільки потилицю, а і усю верхню частину голови [7].

Птахи осілі, кочові. На Україні поширені по всій території, де є деревна рослинність. У степовій зоні зустрічаються в гніздовий період по заплавних і байрачних лісах, подекуди і по лісо - полосах. Під час кочувань бувають скрізь, де є дерева [18].

У природі дуже помітні і мають деякі специфічні ознаки: строкате чорно-біле забарвлення тіла, червона «шапочка» на потилиці або голова чорна (у самок) відрізняють їх від інших дятлів. За розмірами і забарвленням вони схожі на білоспинного й сірійського дятлів і здалеку їх навіть можна переплутати. Голос - коротке «кік-кік» або довге «кі-кі-кі-кі», коли птахи б'ються або чимось налякані. В шлюбний період, часто і голосно «деренчать» розколотою гілкою.

Розмноження. Шлюбний період, коли в лісі бринять барабанні «трелі» дятлів, починається в березні і навіть раніше. Гнізда, які дятли видовбують в трухлявих осиках, тополях, березах і інших деревах. Повна кладка з 5 - 6 білих яєць, у кінці квітня - першій половині травня. Насиджує переважно самка, 14-15 днів [11].

Дятел звичайний (Рис. 6.5) утворює моногамні пари. Подружжя проводять зиму нарізно, але весною зустрічаються для виведення пташенят. У січні-лютому партнери починають ганятися один за одним по деревах, наповнюючи ліс різкими криками. Трохи згодом агресивний запал птахів слабшає, і вони розпочинають церемоніальні токові польоти, заманюючи один одного до гнізда. Пара може видовбати нове дупло або оселитися в торішньому.

Рис. 6.5 Дятел звичайний

Вирішивши будувати нове житло, самець стає до роботи відразу на декількох деревах, і тільки після спаровування подружжя робить остаточний вибір. Житло будують разом, але більших зусиль докладає самець. Видовбавши вхідний отвір (льоток) на висоті 3 м над землею, дятли розпочинають розширенню гніздової камери.

В залежності від твердості деревини на споруду дупла йде 14-25 днів, хоча деколи робота триває більше місяця. Готова до спарювання самка виконує на сухій гілці три барабани трелі, красується перед самцем в токовому польоті або низько присідає на гілці. Акт спаровування швидкоплинний, але птахи повторюють його до шести разів на день. Після любовних утіх партнери всідаються поряд, опустивши крила, і в екстазі задирають дзьоби. З початку квітня до кінця червня самка відкладає 4-7 яєць з інтервалом в день, а потім протягом 10-13 днів кладку насиджує в основному самець.

Голі й сліпі пташенята вилуплюються одночасно, і для батьків настає гаряча пора пошуків корму для своїх нащадків і регулярного видалення відходів. На щастя, пташенята видають крапельки посліду в м'яких капсулах, які дбайливі батьки, підхопивши дзьобом, одразу ж викидають з гнізда. Тільки но у пташенят відростає пір'я на хвості, вони починають дертися по стінках дупла до льотка, щоб отримати свою порцію їжі. У 20-24 дня від часу появи на світ пташенята стають на крило, але ще 10 днів перебувають під батьківською опікою і сплять в гнізді. Пізніше дорослі птахи виганяють їх зі своєї території [10].

Живлення. У живленні чітко виявлені сезонні аспекти. У зимовий період поїдає насіння сосен, смерек, дуба, ягоди горобини, плоди шипшини. Разом з тим знищує різних комах. Навесні «кільцюють» берези і п'ють деревний сік. Зрідка на Поділлі трапляються «окільцьовані» дятлом смереки. Восени поїдає мурашок, ягоди малини, ожини, живиться різними жуками: (довгоносик, короїд, хрущ, вусач), їх личинками, яйцями. Іноді витягують з гнізд пташенят і яйця дрібних горобиних птахів.

Якщо ж ліс сильно заражений короїдами, заболонниками та іншими шкідниками, дятли живляться виключно цими комахами і приносять лісу велику користь. Із сказаного можна зробити висновок, що сезонність в їжі дятла звичайного виражена дуже чітко і проявляється в відношеннях до всіх видів їжі. Восени поїдає мурашок, ягоди малини, ожини, живиться різними жуками, їх личинками, яйцями [14].

Відмінності від схожих видів. Від середнього і сірійського дятлів відрізняється тим, що білі покривні пера вух повністю відокремлені чорними смугами від білих боків шиї, а також тим, що задня частина черева і підхвістя червоні, а не рожеві; крім того, від сірійського дятла - білими з чорними смугами крайніми стерновими перами; від білоспинного дятла - повністю чорною спиною та попереком [18].

7. Сірійський дятел

Загальна характеристика. Цілком можливо, що сірійський дятел, швидко поширившись як по правобережжю Дністра з його численними фруктовими садами і виноградниками Молдови, пересік недавно Дністер і з'явився в Тернопільській і Хмельницькій, а в найближчий час буде знайдений також в Одеській і Вінницькій областях України [3].

Маса тіла: близько 80 г., довжина тіла: 22-23 см, розмах крил: 34-38 см. У дорослого самця тім'я, смуги ззаду і по боках шиї, спина, покривні пера верху крил, поперек і надхвістя чорні; лоб, горло, покривні пера вух, шия з боків і спереду, плечові пера білі; на потилиці червона пляма; білий колір покривних пер вух з'єднаний із білими боками шиї; низ білий, із бурим відтінком; на боках тулуба дрібні темні риски; підхвістя рожеве; махові пера чорні, з білими плямами, які на розгорнутих крилах утворюють смуги.

Розмноження. Пари утворюються на початку березня, іноді восени. Сама рання барабанна дріб відзначалась 5.03.1962 р. Період гніздобудування розтягнутий: перші спостереження припадають на початок квітня, останні на травень і навіть на червень. Це пов'язано з сильною житловою конкуренцією з шпаками, які часто виселяють дятлів і змушують їх будувати дупла два, а то й три рази за сезон. Відкладання яєць у зв'язку із затримкою гніздо будування починається в кінці травня. У кладці 5-6, в середньому 5,16±0,37 яєць. Іноді кладки складаються з 3 яєць, останні, мабуть, є повторними після будування гнізд шпаками. Розміри яєць n = 29: 18,5-20, 3х 23,8-27,0, в середньому 24,6 ± 0,9 х 19,5 ± 0,6 мм [12,13].

Живлення. Живиться дятел сірійський (Рис. 7.6) жорсткокрилими, мурашками, хрущами, насінням винограду, мигдалю. У шлунку сірійського дятла, здобутого на Поділлі (околиці м. Заліщики), виявлено п'ять личинок дротяників, личинки вусача, три личинки короїда, дев'ять гусениць яблуневої плодожерки, личинки і хітинові залишки невизначених комах. У шлунку другого птаха, здобутого там же, були личинки короїда, гусениці листовертки і залишки гусениць. [16, 19]

Рис. 7.6 Дятел сірійський

Живлення дорослих птахів одноманітне в межах усього ареалу. Характерною є висока фітотрофність виду: він регулярно споживає жолудь, волоський горіх, ядра кісточок абрикосів, слива домашня, терену, ліщина звичайна, насіння шовковиці. Вживає також тварині корми: жуки, короїди, гусінь, мурашки тощо. Пташенят дятли вигодовують як тваринними, так і рослинними кормами. Пташенятам приносять їжу понад 100 разів на день. Цікаво, що самець більше приділяє уваги вигодовуванню пташенят, ніж самка [13].

Відмінності від схожих видів. Від звичайного дятла відрізняється тим, що білі покривні пера вух не відокремлені чорною смугою від білих боків шиї, а також майже цілком чорними стерновими перами, juv сірійського від juv звичайного дятла - також рожевою поперечною смугою на волі; від білоспинного дятла - повністю чорними спиною та попереком; від середнього дятла - присутністю червоного кольору лише на потилиці ( ad) або повною відсутністю червоних пер на голові ( ad), рожевою поперечною смугою на волі (juv) [18].

8. Дятел середній

Загальна характеристика. Маса тіла: 54-85 г., довжина тіла: 18-21 см, розмах крил: 32-34 см. У дорослого птаха смуги по боках шиї, спина, покривні пера верху крил, поперек і надхвістя чорні; плечові пера білі; на голові червона «шапочка», лоб білуватий; горло, щоки, шия і воло білі; боки тулуба білі, з жовтим відтінком і чорними рисками; груди і черево білі, з рожевим відтінком; підхвістя рожеве; махові пера чорні, з білими плямами, які на розгорнутих крилах утворюють смуги; хвіст чорний, цупкий, загострений, крайні стернові пера білі, з чорними смугами; дзьоб і ноги темно-сірі; райдужна оболонка ока коричнева. У молодого дятла середнього (Рис. 8.7) лоб і низ бруднувато-білі; червона «шапочка» менш яскрава [3].

Рис. 8.7. Дятел середній

Розмноження. Дятел середній видовбує свої дупла в гнилих деревах, деревину яких легше обробляти. Він видовбує коридор знизу навскоси до горизонтальних сучків. Зазвичай дупло розташовується на висоті приблизно 3,5 м від землі. Отвір має ширину рівно 40 мм. Починає виводити потомство в кінці травня, час насиджування яєць 12 днів, пташенята залишаються в гнізді 20 днів, так що більшість пташенят вилітають з гнізд в липні. Після цього сім'я ще рівно один тиждень живе разом. В кінці квітня в дуплі відкладає 5-6 білих блискучих яєць, насиджує в основному самець, протягом 11-13 днів. Пташенята покидають гніздо через 21-23 дні після вилуплення. У рік одна кладка. На відміну від зеленого дятла рідко спускається на землю, вважаючи за краще триматися на гілках в кроні дерева, подібно малому строкатого дятла. Політ типовий хвилеподібний. «Дріб» видає не часто. Пісня - серія повторюваних дзвінких носових звуків [17,19].

Живлення. Дятел середній - птах неспокійний. Він довбає нечасто, але часто занурює свій дзьоб в стовбур і шукає язиком їжу. Він навіть робить акробатичні номери в гілках, як синиці, збираючи там гусениць. Може висувати свій язик на відстань, що перевищує довжину дзьоба в чотири рази. Так він вивуджує личинок комах з їхніх лабіринтів. Не цурається погано пахучими і що виділяють неприємні-секрети гусеницями і навіть вербовим точильником. Вважається, що середній дятел не покидає своєї території, але взимку він іноді з'являється там, де ніколи не гніздиться [6].

Відмінності від схожих видів. Менше великого строкатого дятла, відрізняється від останнього повністю червоним верхом голови і темними плямами на боках Хвіст жорсткий. Лапа типова для дятлів, зигодактильна (два пальці спрямовані вперед, а два назад). Самці і самки без явних відмінностей [18].

9. Дятел білоспинний

Поширення та загальна характеристика. В Україні дятел білоспинний (Рис. 9.8) поширений відносно мозаїчно, найчастіше трапляється на Розточчі, у Східних Карпатах, на Західному та Житомирському Поліссі та на північному сході України. Чисельність оцінено в межах 570 - 930 пар [9].

Рис. 9.8. Дятел білоспинний

Маса тіла:близько 100 г., довжина тіла: 24-26 см, розмах крил: 38-40 см. У дорослого самця смуги на шиї, плечі, верх спини, верхні покривні пера крил і надхвістя чорні; лоб білуватий; на голові червона «шапочка»; горло, щоки покривні пера вух, шия, низ спини і поперек білі; воло, груди і черево спереду білуваті, з чорними рисками; черево ззаду і підхвістя червонувато-рожеві: махові пера чорні, з білими плямами, які на розгорнутих крилах утворюють смуги; хвіст чорний, цупкий, загострений, крайні стернові пера білі, з чорними смугами; дзьоб і ноги темно-сірі; райдужна оболонка ока коричнева. У дорослої самки, що схожа на самця, голова зверху цілком чорна. Молодий птах подібний до самця, але червона «шапочка» поцяткована чорним [15,19].

Розмноження. Дупла білоспинних дятлів знаходили на висоті від одного до п'яти метрів. Глибина дупла - приблизно 30 см, а діаметр льотка 4-5 см. Осілий вид, типовий моногам. У Карпатах та на Розточчі оселяється у пролісах або старих букових лісах, обов'язково з високим відсотком (не менше 5-7%) старих трухлявих дерев.

На Поліссі найчастіше займає вологі ліси або ж лісові заплави рік та біля берегів озер. Гніздиться у дуплах м'яких порід дерев. Гніздування у березні-червні. Кладка складає 3-5 яєць. Насиджування здійснюють обидва птахи. Тривалість інкубації 11-12 днів, виліт молодих через 24-28 днів після вилуплення. Успішність гніздування в Україні скорочується через порушення лісового законодавства та зростання чисельності хижаків (зокрема куничих). Успіх розмноження не перевищує 2,1 - 2,4 молодих на пару [9].

Живлення. У живленні переважають ксилофаги, личинки комах, лялечки мурашок різних видів. Навесні під час інтенсивного сокоруху у дерев білоспинний дятли часто п'ють березовий сік, роблячи дірки в корі верхньої частини стовбурів. Дірки розташовуються поруч один з одним навколо стовбура, тому в народі кажуть, що дятли «кільцюють» дерева [10].

Відмінності від схожих видів. Від звичайного, середнього і сірійського дятлів відрізняється білим низом спини і попереком, а також чорними плечима [18].

10. Дятел малий

Загальна характеристика. Маса тіла: 17-26 г., довжина тіла: 14-15 см, розмах крил: 25 27 см. У дорослого самця на тім'ї червона «шапочка»; лоб, покривні пера вух і горло білі, з вохристим відтінком; потилиця, смуги ззаду і по боках шиї, верхня чверть спини і надхвістя чорні; решта спини й покривні пера верху крил із білими і чорними поперечними смугами; низ вохристо-білий, із чорними рисками на боках тулуба і нижній частині черева; махові пера чорні, з білими плямами, які утворюють смуги; хвіст чорний, цупкий, загострений, крайні стернові пера білі, з чорними смугами; дзьоб і ноги темно-сірі; райдужна оболонка ока коричнева. Доросла самка подібна до самця, але верх голови чорний. Молодий птах подібний до дорослої самки, але «червона шапочка» неяскрава [9].

Розмноження. Осіло-кочуючий вид. Гніздиться в лісах з підвищеною вологістю і наявністю гнилих дерев і пеньків. Пари утворюються в кінці березня. Довбання дупел починається з середини квітня і триває 12-17 днів. Дупла влаштовуються в осиці 40%, n = 50, вільхи 36, в'язі 12, вербі 8, грабі 4. Висота розташування варіює від декількох сантиметрів до 15 м, найчастіше 2-7. Перші кладки зустрічаються на початку травня. Вони складаються з 6-7, в середньому 6,5 ± 0,6 яєць. Розміри яєць n = 25: 13,5-15,0 х 16,9-19,5, в середньому 14,6 ± 0,9 х 18,2 ± 0,7 мм. Маса - 1,6-2,5, в середньому 1,9 ± 0,2 м.

Пташенята вилуплюються в середині травня, вилітають у першій половині червня. Поза періодом гніздування малий дятел тримаються поодинці. У пари вони об'єднуються рано навесні. Характерним стукотом птахи повідомляють сусідів про те, що дана територія зайнята. Гнізда дятли влаштовують у дуплах. Вони знаходяться на висоті від 2 до 25 метрів над землею. Самець і самка довбають дерево поперемінно. Яйця насиджують також по черзі. Самка малого строкатого дятла відкладає 4-6 яєць. Зазвичай у гнізді немає ніякої підстилки. Пташенята виховуються по спартанськи - сидять вони прямо на голій підлозі. У дятлят є спеціальні «п'яткові мозолі», які зникають після вильоту з гнізда. Вони необхідні, щоб захистити ніжки малюків від стирання об шорсткі стінки дупла. Самець і самка разом вигодовують пташенят. У середньому вони прилітають у гніздо 300 разів на день. Дятлята проводять у гнізді близько трьох тижнів. Після їх вильоту з гнізда батьки продовжують вигодовувати пташенят ще місяць. Потім пташенята розлітаються, а самка і самець розлучаються, щоб вижити взимку [15].

Живлення. Дятел малий харчується багатьма видами комах і личинок. Найсуворіший час у житті дятлів - це пізня осінь і зима. Інші види дятлів, наприклад, великий строкатий дятел, взимку переходять на рослинний корм - вони харчуються насінням, яке дістають з шишок. Проте малому строкатому дятлові така робота не під силу. Отож усю зиму, як і влітку, він мусить добувати комах, що причаїлися в щілинах, під корою та в тріщинах дерев. Огляд дерева птах починає знизу. Дзьобом дятел довбає кору, а своїм довгим, клейким, з гострими і твердими щербинами на краях язиком він дістає з отвору комах і їхніх личинок. Дятел малий (Рис. 10.9.) влітку харчується різними комахами-шкідниками, ними ж він вигодовує і пташенят [10].

Рис. 10.9. Дятел малий

Таблиця 10.4. Успішність розмноження ряду Дятлоподібні

Вид

К-ть гнізд

Кількість відкладених яєць

Кількість вилуплених

Успішність розмноження

Жовна чорна

10

44

30

58,18

Жовна сива

11

10

94

81,71

Дятел звичайний

73

418

315

64,23

Дятел середній

25

168

110

56,84

Дятел малий

10

78

51

54,34

Сирійський

40

210

128

33,61

Крутиголовка

30

353

263

65,31

Висновок

У світі 1211видів птахів, з них в орнітофауні України нараховує 424 (425) види птахів. Серед них 267-270 гніздові, з яких 132-138 зимуючі; 17 з'являються лише на зимівлі, 129 спостерігаються лише у період сезонних міграцій або мають статус залітних. Птахи, що зустрічаються в Україні, належать до 21 систематичного ряду.

Серед різних видів дятлоподібних їх у світі налічується близько 500. На території України 10 видів дятлоподібних, найбільш поширеними є дятел звичайний, дятел сірійський, середній, малий, жовна сива, жовна чорна та крутиголовка. Рідкісними є жовна зелена, білоспинний та дятел трипалий.

Розмноження. Більшість птахів відкладають яйця в гніздо, яке частіше будує самка, іноді самець, а нерідко вони працюють разом: самець підносить матеріал, а самка його укладає і скріплює. Насиджуванням бувають, зайняті часто обидва батьки, які змінюють одне одного на гнізді; в куриних і качкових насиджує одна самка. У дрібних птахів насиджування триває близько 14 діб, у великих птахів більше. Так, курка насиджує 21 добу, а лебеді і великі хижі птахи - близько 1,5 місяців. Зазвичай насиджує птиці час від часу перевертають яйця в гнізді. Цим досягається їх більш рівномірний прогрівання, що сприяє швидкому розвитку зародка.

Живлення - так як і інші птахи живляться рослиною та тваринною продукцією. У загальній схемі кругообігу речовин і енергії в біогеоценозахптахи посідають місце первинних, вторинних або навіть третинних консументів. Це означає, що вони споживають або первинну продукцію біогеоценозу у вигляді рослин, або живляться тваринами (рослиною чи твариною їжею).

Екологічні особливості і зміни чисельності, зменшення ареалу. вирубування заплавних лісів, використання пестицидів та, можливо, конкуренція за місця гніздування, зростання хижаків особливо куничих.

Список використаної літератури

дятел етологія екологічний поділля

1. Брем А. Дятли і кукушки // Извечения из «Жизни животних».

2. Величко М.А. Новоє огнездения вертишейки Природа, 1954, №6.

3. Волчанецький И.Б. дятли рода Picidae, их распостранения - Харьков, 1940 Т. - 8.

4. Гаврись Г.Г. Жовна зелена // Червона книга України. Тваринний світ / під ред. І. А. Акімова. - К.: Глобалконсалтинг. - 2009. - С. 472.

5. Горбань І. М, та інші. Дятел білоспинний // Червона книга України. Тваринний світ / під ред. І. А. Акімова. - К.: Глобалконсалтинг, 2010. - С. 473.

6. Дементьев Г.П., Гладков Н.А. Птицы Советского Союза. - Советская наука, 1951. - Т. 1. - С. 599-602.

7. Иноземцев А.А. 1961. Большой пестрый дятел - разоритель гнезд. Природа, - №6.

8. Кирилова А.Ф. Черний дятел жолна. Природа, 1979 // Зоол. Журнал - №7.

9. Лобков Е.Г о комчастом белоспинном дятле 1907 // Зоол. Журнал. 1987 - т. 66 - Вип.4.

10. Митяй І. С. Дятлоподібні Придніпровської лісостепи - Автореферат дис. - кандидат біологічних наук.: К., - 2010 р - 26 с.

11. Марисова И.В. 1953. Лесохозяйственное значение большого пестрого дятла (Dryobates major). Научн. зап. Киевск. гос. ун-та, т. 12, вып. 3.

12. Марисова И.В, Бутенко А.Г. Материали и распостранения сірійського дятла (D. siriacus) на Укр.-Весн. Зоол., 1976 №2.

13. Марисова І. В., Тараников К.А., 1961 // Деякі спостереження над фауною хребетних Поділля, т. VI: 35-44.

14. Прокофева И.В О кормовом режиме большого пестрого дятла - Научный доклад высш. щколы, сер. биол. науки, 1971 №1.

15. Пернаті друзі http://pernatidruzi.org.ua/art.php? id=413 - дятел малий.

16. Страутман Ф.І, Рудишин М.П. До поширення сірійського дятла в південо-західних обл. України 1954, т. ІІІ.

17. Страутман Ф.И., 1951. О расселении некоторых видов птиц в Закарпатской н западных областях Украины, Природа, №Г. - 1959.

18. Фесенко Г.В., Бокотей А.А. Птахи фауни України (польовий визначник). - К.: 2009. - 416 с.

19. Царик Й., Горбань І., Сребродольська Є. та ін. Сучасний стан зооценозів Західного Полісся // Вісн. львів. Ун-ту. Сер. біол. - 2010. - Вип. 27. - с. 139.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Вивчення будови, морфологічних характеристик, видової різноманітності ящірок фауни України, виявлення видів, занесених до Червоної книги країни. Динаміки чисельності і поширення, особливості трофічних зв’язків, добової і річної активності ящірок.

    курсовая работа [47,9 K], добавлен 20.04.2011

  • Таксономічна характеристика. Місця перебування - рівнинні та гірські ліси. Причини зміни чисельності. Особливості біології. Розмноження у неволі. Заходи охорони зубрів. Розплідник у Біловезької Пущі.

    доклад [24,6 K], добавлен 26.08.2007

  • Особливості визначення систематичного положення мікроорганізмів. Виявлення взаємозв'язку між морфологічними властивостями та ідентифікацією сапрофітних мікроорганізмів. Дослідження кількісних та якісних закономірностей формування мікрофлори повітря.

    курсовая работа [3,7 M], добавлен 26.01.2016

  • Основні концепції виду в бактеріології. Особливості визначення систематичного положення мікроорганізмів. Значення морфологічних властивостей в сучасній систематиці мікроорганізмів. Механізм ідентифікації мікроорганізмів на основі морфологічних ознак.

    курсовая работа [5,8 M], добавлен 30.01.2016

  • Геолого-геоморфологічна будова і рельєф, клімат та грунти області. Дослідження фауни, біології та хорології багатоніжок у біогеоценозах Ківецівського району, закономірності їх поширення у біогеоценозах. Особливості біології та екології Myriapoda району.

    дипломная работа [4,0 M], добавлен 12.09.2012

  • Характеристика видової та структурної різноманітності внутрішніх водойм. Особливості популяції водних організмів (гідробіонтів). Статевовікова структура організмів водойми. Внутрішньо-популяційна різноякісність. Чисельність та біомаса організмів водойми.

    курсовая работа [42,2 K], добавлен 21.09.2010

  • Розмноження, цвітіння анемони жовтецевої та дібровної, гусячої цибульки, черемші, рівноплідника рутвицелистого, проліска дволистого, горицвіта весняного та інших квітів в Хмельницької області. Вегетаційний період рослин. Причини зменшення їх чисельності.

    презентация [9,6 M], добавлен 28.03.2014

  • Особливості біології метеликів родини Німфаліди (Nymphalidae). Систематичний перелік та морфо-біологічна характеристика зареєстрованих видів. Екологічні особливості та поширення метеликів родини Німфаліди Нововолинського гірничопромислового району.

    курсовая работа [65,5 K], добавлен 16.09.2015

  • Загальна характеристика, біологія лишайників. Спостереження за лишайниками та їх екологічне значення. Вивчення лишайників в шкільному курсі біології. Опис та характеристика цетрарії ісландська. Значення грибів і лишайників у природі і житті людини.

    курсовая работа [414,7 K], добавлен 21.09.2010

  • Класифікація і розвиток павуків у ході еволюції. Дослідження особливостей зовнішньої та внутрішньої будови, функцій і механізму роботи павутинних залоз, органів чуття. Опис механізму харчування і розмноження павуків. Застосування павутини в промисловості.

    курсовая работа [369,9 K], добавлен 06.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.