Технологія влаштування поверхонь декоративними штукатурками та її вплив на прийняття архітектурно-конструктивних рішень

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

Кафедра технології будівельного виробництва

Технологія влаштування поверхонь декоративними штукатурками та її вплив на прийняття архітектурно-конструктивних рішень

Виконала:

ст.гр. Арх 31-б

Мулярчук М.О.

Перевірив:

Базілевич І.О.

Київ-2015



Зміст

Вступ

Характеристика матеріалів, які застосовують при виконанні робіт

Машини, механізми, ручні та механізовані інструменти, що застосовують при виконанні робіт

Вимоги до основ по яким буде влаштоване покриття чи конструкції

Технологія виконання робіт

Вимоги до якості виконання робіт, що висувають нормативні документи

Вимоги до охорони праці при виконанні робіт

Вплив розглянутої технології на прийняття архітектурно-конструктивних рішень

Список літератури



Вступ

Декоративна штукатурка - оздоблювальний шар, який наноситься після фінішного шпаклювання стін, стель, конструкцій для підвищення архітектурної виразності.

Декоративну штукатурку застосовують при обробці фасадів і інтер'єрів будівель, переважно при обробці фасадів унікальних споруд, холів готелів, фойє кінотеатрів. Поверхні, оброблені декоративними штукатурками, не вимагають подальшої фарбування. У практиці сучасного будівництва найчастіше використовують декоративну штукатурку з кам'яною крихтою, штукатурку сграфіто, терразитову, тонкошарову на основі колоїдно-цементного клею і тонкошарову синтетичну. Загалом, штукатурка може бути захисним покриттям для зовнішніх стін будівлі, декоративним покриттям стін у приміщеннях або проміжним шаром між матеріалом стіни і обробкою (обклеюванням, забарвленням). Поштукатурені стіни роблять приміщення більш теплими, до того ж штукатурка дозволяє усунути дефекти на поверхні стін і стель. 

Декоративні штукатурки поділяються на такі види:

Кольорова штукатурка, яка ідеально підходить для обробки внутрішніх стін, дверних і віконних прорізів.

Кам'яна штукатурка, яка імітує фактуру природнього каменю: граніту, мармуру, вапняку, туфу.

Венеціанська штукатурка, імітує зріз мармуру, відрізняється своєю унікальністю, виразністю, екологічністю та ідеально гладкою поверхнею.

Сграффіто - це штукатурка яка має декілька шарів, останній з яких зішкрібають та отримують необхідний візерунок або малюнок.

Терразитова штукатурка підходить для опорядження як фасадів так і внутрішніх стін. Міцна, має зернисту текстуру та фактуру. Складається з терразиту та різних в'яжучих.

Характеристика матеріалів, які застосовують при виконанні робіт

Штукатурка - це шар мінеральних або синтетичних матеріалів на кам'яній, бетонній або дерев'яній поверхні.

Декоративна штукатурка відрізняється від звичайної складом розчинів покривних шарів, способом їх нанесення і обробки. Декоративна штукатурка з кам'яною крихтою імітує тверді кам'яні породи. Декоративний розчин готують на місці виробництва робіт з портландцементу, мармурної, гранітної або керамічної крихти. Крихта зазвичай має фракцію 3... 5 Ци: Колір обробки залежить від поєднання кольору дробленого каменю та кольору декоративного розчину. Для цих цілей використовують кольорові цементи або різні пігменти. Заповнювачі можуть бути світлих тонів, як, наприклад, висівки кольорового мармуру або граніту. У декоративні розчини додають світлі лужні пігменти, такі як охра, сурик залізний, окис хрому та ін. Вона складається з обризга і ретельно вирівняного ґрунту. Для кращого зчеплення накривного шару з ґрунтом, його нарізають взаємно пересічними борозенками. Для декоративної кольорової штукатурки застосовують білий або кольоровий портландцемент; для водонепроникної штукатурки - пуцолановий портландцемент. Повітряну вапно, що використовується в якості в'яжучого в штукатурному розчині, попередньо гасять водою. Гіпс будівельний застосовується в штукатурних роботах в якості в'яжучого для приготування гіпсових і вапняно-гіпсових розчинів, а також для приготування мастик при приклеюванні облицювальних листів сухої штукатурки до конструкцій. Крихітку (мармурова, гранітна або з кольорового скла) з зернами розміром 0,3 ... 5 мм застосовують для декоративних штукатурок як заповнювач в останньому обробному шарі.

Машини, механізми, ручні та механізовані інструменти, що застосовують при виконанні робіт

У будівництві великий відсоток становлять оздоблювальні роботи в будівельних умовах; найбільш трудомісткі з них - штукатурні роботи. Для підвищення технологічності штукатурних робіт і зниження трудомісткості необхідно застосовувати комплексну механізацію. 

Зараз механізовано готують штукатурний розчин, подачу розчину до робочого місця, нанесення та затірку розчину. Штукатурні суміші готують централізовано на розчинобетонних заводах і вузлах, а як виняток - на об'єктах та штукатурно-змішувальних агрегатах.

У процесі транспортування розчин розшаровується; щоб він був придатний для роботи, його додатково перемішують, а при необхідності і вводять добавки. Переробка та подача розчину до робочого місця здійснюється за допомогою пересувних штукатурних станцій. У комплекті станції є: прийомний бункер для розчину, розчинозмішувачі, вібросито, проміжний бункер переробленого розчину, один або два розчинонасоса з комплектом розчинопроводів, форсунки, компресор. Компресор потрібен для очищення поверхонь, а також для нанесення на них розчину. Все обладнання монтується на двохосьовому автомобіле-причепі. Розчин подається до робочого місця розчинонасосів плунжерного або діафрагмового типів продуктивністю 1 ... 8 м3 / ч. 

Розчинопровід представляє собою гумовий шланг для подачі розчину в одне місце. Якщо ж необхідно розчин подавати на кілька поверхів, то тупиковий розчинопровід складається з ланок газових труб діаметром 50 ... 100 мм, у кожному місці роздачі встановлюються триходові крани. 

Обштукатурювання поверхонь в даний час виконується поточно-розчленованим методом. Метод заснований на розбивці процесів, на окремі операції, що виконуються спеціалізованими ланками, складовими комплексну бригаду. Ланки, їх чисельність, склад і обсяги робіт для ланок підбирають так, щоб був забезпечений ритмічний перехід робітників з одного захватки на іншу і всі роботи велися безперервним потоком. При цьому штукатурні роботи в будівлі можуть проводитися «знизу вгору», тобто в міру готовності поверхів, з тією умовою, щоб над оштукатурені поверхом було не менше двох покладених перекриттів; або «зверху вниз», коли штукатурні роботи починаються після закінчення зведення будівлі. 

Існує спосіб пристрою декоративної штукатурки, при якому намет виконують із звичайного розчину, до його складу не входить кам'яна крихта. В цьому випадку для нанесення крихти на ґрунт використовують повітряні або механічні крошкомети, що дозволяє підвищити продуктивність праці і поліпшити якість обробки. Консистенція кольорового розчину повинна бути такою ж, як штукатурного ґрунту

Вимоги до основ по яким буде влаштоване покриття чи конструкції

Перед нанесенням штукатурки поверхню необхідно підготувати. Якщо це дерев'яна поверхня, то для кращого зчеплення з шаром штукатурки виробляється набивання штучної драні - тонких дерев'яних смуг шириною 15-20 мм і товщиною 3-5 мм. Дрань набивають зазвичай під кутом 45 градусів. Спершу набивають простільні ряди, прилеглі до поверхні стіни або стелі, на відстані близько 45 мм один від одного (при набиванні на шар повсті це відстань зменшують до 25 мм). На простільний шар навхрест набивають вихідну дрань так, що утворюються чарунки у світлі близько 45x45 мм. 

Технологія набивання драні. Набиті на стіну смуги не повинні жолобитися від вологи від наноситься штукатурки, не повинні тріскатися при забиванні цвяхів, не повинні налазити один на одного кінцями при розбуханні. Для виконання обрешітчатих робіт використовують спеціальні обрешітчаті молотки з тонким гострим кінцем або штукатурні молотки з роздвоєним боком. Гострим кінцем обрешітчатого молотка можна надсікти (намітити) місця під вбивання цвяхів і робити насічки, розриваючи волокна для ліквідації подовження при розбуханні. Для кращого зчеплення штукатурки з поверхнею дерев'яної стіни використовують плетену металеву сітку, причому нерідко в поєднанні з теплоізоляційними матеріалами (толь, рогожа, папір, картон, повсть і т. п.) і чи дранкою. Шар штукатурки міцно утримується на шарі драні або металевої сітки за рахунок затікання складу за планки драні або за витки сітки - тому сітка повинна бути плетеної, а не тканої. 

Кам'яні і бетонні поверхні, раніше не піддавалися штукатурної обробці або забарвленні, вимагають обов'язкової насічки, очищення і промивання, інакше шар штукатурки триматися на поверхні не буде. Раніше забарвлені поверхні підготовляють під фарбування, а чисті кам'яні або бетонні поверхні під штукатурку зачищають особливим інструментом - троянкою, зубчаткою, скарпелем, царапкою, шпунтом, бучардою. 

Для зачищення поверхні від залишків фарби, побілки, залишків шпалер використовують кельми або шкребки - металеві пластини різного розміру з ручками. З цією ж метою використовують всілякі циклі з гладкими і зубчастими лезами. Троянка і зубчатка - зубила, на лезі яких виконані насічки у вигляді зубців. Троянка вужче, а зубчатка ширше, але обидва ці інструменту застосовуються для утворення на поверхні нерівностей у вигляді насічки. Для утворення точкових насічок використовується інструмент під назвою шпунт металевий (стрижень з загостреним кінцем). Шпунтом зручно насікають окремі точки на твердому бетоні. Всі ці інструменти виготовляють з міцної високовуглецевої сталі і гартують. 

Для отримання відразу серії насічок використовується бучарда - важкий молоток з насічкою з пірамідальних зубців на плоских бойках. 

Скарпель - велике зубило, яке найчастіше забезпечено ручкою. Сильні удари по цьому зубилу кувалдою небезпечні для рук, якщо тримати таке зубило рукою, і тому його тримають за ручку. Але з розвитком антивібраційних покриттів стало можливим на скарпелі встановити сучасну ручку, досить безпечну при роботі, після чого скарпелем стали користуватися не тільки для дроблення каменю, але і як долотом. 

А для зачистки поверхні від крихти і пилу після виконання насічки служать металеві щітки, які можна використовувати для виконання насічок на більш м'якій поверхні так само, як використовується інструмент під назвою царапка. Природно, що при таких роботах використовуються і звичайний молоток, зубило, волосяна кисть для видалення пилу та інші загальновідомі технічні інструменти. 

Технологія виконання робіт

А. умови, коли допускається виконання робіт;

Штукатурні роботи усередині приміщень виконують при температурі повітря не нижче 10°С. Температура застосовуваного штукатурного розчину Повинна бути в момент його заподіяння не нижче 8°С. Для цього розчинопровіди, розташовані на відкритому повітрі або в неопалювальних приміщеннях, повинні бути утеплені. Оштукатурювання стін, складених з каменю або цегли способом заморожування, допускається тільки після відтавання кладки з боку штукатурного намету на глибину не менше половини товщини стіни. Не допускається в таких випадках застосовувати для відтавання стін гарячу воду, що руйнує кладку. Внутрішні поверхні, що піддаються швидкому охолодження (віконні укоси, ніші та ін), взимку обштукатурюють з електрообігрівом. Вологість цегельних конструкцій до моменту їх штукатурення не повинна перевищувати 8%. Штукатурні роботи слід вести в тих приміщеннях, де діють системи центрального опалення і вентиляції. Якщо опалення не діє, обігрів і сушіння здійснюють різними повітронагрівачами - електричними калориферами, тепловентиляційними установками та ін. Повітронагрівачі зазвичай встановлюють для обігріву окремих квартир або всієї секції. Для локальних прогріванням і сушіння (карнизи, кути, примикання і ін) застосовують інфрачервоні нагрівачі. У цьому випадку з інтенсивно нагрівається поверхні швидко видаляється волога.

Оштукатурювання зовнішніх поверхонь будівель допускається звичайними розчинами при температурі не нижче 5°С. При більш низькій температурі зовнішню штукатурку слід виконувати розчинами з протиморозними добавками. При виборі противо-морозних добавок слід враховувати, що введення їх не повинно викликати значного зниження міцності штукатурки і утворення висолів на її поверхні. Цій вимозі найбільше задовольняють поташ і нітрит натрію. Кількість необ-дімою добавки визначають у лабораторії в залежності від температури зовнішнього повітря і особливостей застосовуваного в каж-будинок окремому випадку в'яжучого матеріалу. Обштукатурювання поверхонь розчинами з хімічними добавками виробляють вручну або механізованим способом.

В. склад і порядок виконання операцій;

Всі шари штукатурки, виконуваної на морозі, наносять у протягом однієї зміни. Кожний наступний шар наносять після затвердіння попереднього шару. При затірці поверхню змочують водою, що містить ті ж хімічні добавки, які були використані при приготуванні штукатурного розчину.

Місця стикування штукатурки обробляють цементним молоком, створеним на підігрітій воді з хімічною добавкою. Температура цементного молока повинна бути 25...30°С.

С. способи, режими і параметри виконання операцій;

Оздоблення поверхні штукатурки та оздоблення штукатуркою - прийоми досить поширені. При цьому декоративна штукатурка може виконувати роль самостійного покриття або забарвлюватися різними барвниками. Для кожного виду декоративної штукатурки застосовують свій особливий склад для підготовчого шару. Склад ґрунтовки шару підбирається до складу накривочного шару, причому міцність останнього повинна бути трохи нижче міцності ґрунту. Все це підбирається за умовами якнайкращого зчеплення між шарами. 

Для отримання деяких видів ефектних оздоблень використовують гумові торцювання і туповки. Торцювання можуть бути виконані аналогічно торцювальний кисті з більш жорсткими стрижнями з гумового прутка або навіть обрізків гумової трубки, але дуже прості торцювання можна виготовити самостійно на гнучкому підставі, використовуючи підручний матеріал. Такі на вигляд примітивні торцювання дозволяють отримувати дуже ефектні відбитки, але робота таким інструментом вимагає навички. 

Туповками називають торцювання, на якій замість стрижнів і прутків закріплена губка - природна або гумова. За допомогою туповок наносять на поверхню барвисті плями випадкової форми.

Для імітації фактури природного каменю (пісковиків, туфів і т. п.) часто застосовується технологічний прийом - торцювання, яку можна вести до затвердіння накривочного шару. Інструменти, що застосовуються при торцюванні можуть бути самими різними: сталеві, щетинні та гумові щітки, кисті, губки і т.д. залежно від застосовуваних розчинів і ступеня їх схоплювання. Розчин повинен бути м'яким і пластичним, без великого заповнювача. Поверхню обробляють до затвердіння розчину. 

Товщина накривного шару при дрібному торцюванні повинна бути 5. . .7 Мм, при більш грубою 7. , .12 Мм. Торцювання волосяною щіткою або щіткою дозволяє отримати дрібну шагреневу поверхню. За допомогою торцювання можна також отримати двоколірну фактуру, що нагадує травертин. У цьому випадку накривка робиться з двох шарів: нижнього - темного і верхнього - світлого, який гладко затирають полутерком. Заповнювачем тут служить кварцовий пісок. Верхній шар місцями обробляють сталевий щіткою до оголення нижнього темного шару, після чого зовнішню поверхню вирівнюють металевою гладилкою. 

У практиці може знайти застосування двоколірна торцювальна фактура, що нагадує травертин. Вона складається з двох шарів: нижнього - темного і верхнього - світлого, затертого гладко полутерком. Заповнювач - пісок. 

При обробці "під губку" на ґрунт наносять розчин сметаноподібної консистенції, швидко розрівнюють його і тут же наносять по ньому торцюють удари губкою. Під час торцювання губка продавлює розчин, до того ж він вдавлюється в її пори, залишаючи на поверхні штукатурки відповідний рельєф, який буде залежати від форми пір. Щоб розчин не прилипав до губки, її змочують у мильній воді й злегка віджимають. 

Але численні види декоративного оздоблення по шару штукатурки пов'язані не стільки з використанням особливого інструменту, скільки із застосуванням особливих технологічних прийомів. Процес виконання штукатурних робіт, навіть якщо це не особлива декоративна штукатурка, вимагає знань і навичок, тому без спеціальної підготовки цим займатися не слід. 

D. особливості організації робіт;

Розглянемо технологію нанесення декоративної штукатурки на прикладі сграфіто та терразитової штукатурки.

Штукатурку сграфіто застосовують в основному для оздоблення фасадів будівель, архітектурних елементів.

Сграфіто - декоративна кольорова штукатурка, що складається з ґрунту і двох або більше кольорових покривних шарів на яких процарапують силуетний малюнок. Для штукатурки сграфіто використовують ті ж матеріали, що для звичайної кольорової вапняно-піщаної штукатурки, але тільки більш високої якості.

Технологія робіт при оштукатурюванні штукатуркою сграфіто наступна.

На підготовлену поверхню наносять ґрунт з того ж розчину, який призначений для штукатурення всій поверхні; ґрунт нацарапують і після витримування, перед нанесенням покрівельних шарів, змочують водою. Покрівельний шар накидають або намазують; щоб уникнути освітлення пустот кожен нанесений шар розчину добре вирівнюють і ущільнюють. Верхній опоряджувальний шар кольорової штукатурки сграфіто повинен знаходитися в одній площині з покрівельим шаром штукатурки всього будинку або стіни всередині опоряджувального приміщення. Перший кольоровий шар, що наноситься на ґрунт, повинен бути не тонше 5 мм, наступні шари можуть бути 1...2мм, тому їх іноді наносять не полутерком, а кистю, забарвлюючи поверхню рідким розчином з мармуровим борошном. Після 2...4 год твердіння кольорових покривних шарів приступають до виконання штукатурки сграфіто видряпуванням, для чого застосовують інструмент різної форми. Контури майбутніх малюнків наносять трафаретами. Після процарапування всю поверхню обмітають щіткою.

Терразитовою штукатуркою обробляють стіни монументальних громадських будівель. Відрізняється вона від штукатурки з кам'яною крихтою наявністю в ній дробленої слюди.

Склад терразитового розчину призначають залежно від заданої крупності кам'яної крихти, яка коливається від 1 до 6 мм. В розчинову суміш додають роздроблену слюду до 10%' обсягу цементу. Крім слюди в розчин часто вводять антрацит, дрібні фракції (1...2 мм) дробленого червоної цегли і дрібнозернисті легкі кольорові добавки. Кам'яну крихту вживають заданої крупності, промиту і просушену. Пісок просівають через контрольне сито з вічком 1,5.

Перед нанесенням терразитового шару розчину поверхню зволожують водою. Зволожену поверхню покривають послідовно по ходу роботи окремими ділянками цементним тестом, що мають густину сметани, білого або кольорового цементу і води. Цементне тісто накладають на полотно дерев'яного напівтертка і намазують шаром 0,5..5 мм на ділянці поверхні площею 1...1,5 м2, після чого на нього намазують суцільно декоративний шар терразитового розчину з кам'яною крихтою спеціальної металевою гладилкою. Нанесену масу загладжують з легким натиском полотном цього інструмента. Потиньковану ділянку злегка промивають розсіяною струменем води під напором з фарбопульта. Цю операцію виконують з метою змивання цементного молока з верхнього шару кам'яної крихти. Після затвердіння поверхню терразитової штукатурки її обробляють сталевими циклями або щітками для створення шорсткою або гладкої фактури. Іноді терразитовому шару дають затвердіти і на другий чи третій день промивають соляною кислотою, розведеною водою (0,5 л соляної кислоти на 10 л води), а потім - розсіяним струменем води під напором. Під дією соляної кислоти розчиняються залишки цементного молока та інші забруднення на поверхні фактурного шару. В результаті цього оголюються зерна кам'яної крихти і фактура обробленої поверхні стає більш рельєфною і барвистою. Подальше промивання поверхні водою здійснюють для попередження пожовтіння кам'яної крихти під впливом соляної кислоти.

Тонкошаровою штукатуркою на основі колоїдно-цементного клею обробляють фасадні поверхні, колони і внутрішні стіни адміністративних і громадських будівель. Така штукатурка дозволяє отримати фактурний шар необхідного кольору з поверхнею, що відрізняється високими декоративними якостями, довговічністю і водовідштовхувальними властивостями.

Для приготування такої штукатурки застосовують суху суміш колоїдно-цементного клею, пісок, гідрофобізуючу рідину і воду. Суху суміш колоїдно-цементного клею отримують в результаті спільного помолу у вібромлині портландцементу з кварцовим піском у співвідношенні 70:30 по масі до питомої поверхні 5000 см2/р. Щоб суха суміш колоїдно-цементного клею мала необхідний колір, використовують кольорові портландцементу або у білий цемент при помелі додають лугостійкі світлостійкі пігменти. Застосовуваний кварцовий пісок повинен бути чистим, без грудок, глинистих, органічних та інших домішків. Суху суміш колоїдно-цементного клею готують на заводах і централізовано доставляють на будівництво в поліетиленових мішках у яких її можна зберігати не більше 15 діб. Для приготування розчину на основі колоїдно-цементного клею беруть або річкові гірські піски з крупністю зерен до 1 мм, а також піски, одержувані від подрібнення міцних гірських порід (мармуру, граніту, вапняку) з межею міцності при стиску не нижче 40 МПа. При виготовленні розчину суху колоїдно-цементну суміш, пісок, гідрофобізуючу рідину і завантажують воду у вібраційний змішувач-активатор для приготування клею. Тут маса інтенсивно циркулює при двухчастотнои віброобробки, завдяки чому в'язкість маси знижується. Оптимальний час віброзмішування розчину 5...7 мін. Приготовлений таким чином розчин придатний до вживання протягом 1,5...2 год, після чого починає швидко загусати. Щоб збільшити життєздатність розчину, безпосередньо на робочому місці в штукатурному ящику або іншої ємності проводять повторну його активацію вібробулавою. Життєздатність розчину при цьому досягає 4 ч. Якщо немає спеціального віброзмішувач, розчин можна приготувати у звичайній розчиномішалці з невеликим об'ємом змішувальної камери, а потім здійснити його активацію в прийомної ємності, в яку опускають на 5...7 хв два глибинних вібратора з булавами. Розчин, приготований на дрібному піску за крупністю зерен до 1 мм, наносять на оброблювану поверхню пневматичною форсункою з допомогою нагнітального бачка, а розчин, приготовлений на піску за крупністю зерен до 3 мм для отримання більш рельєфної фактури,- з допомогою растворомета.

Перед нанесенням штукатурного шару на поверхні фасадів віконні прорізи закривають фанерними щитами, захищають віконні блоки від забруднення, а поверхню стіни для видалення пилу і вологи ретельно промивають водою. Розчин наносять рівномірно по всій поверхні шаром 2,5 ...4 мм до отримання однорідної шорсткої фактури. Форсунку тримають горизонтально або злегка похило на відстані 60...70 см від оброблюваної поверхні. Факел розчину повинен мати діаметр 50...60см. Під час обробки температура навколишнього повітря повинна бути в межах 5...30°С. Обробку не можна виробляти в дощ і при безпосередньому освітленні сонцем фасаду будівель.

Тонкошарову синтетичну штукатурку почали застосовувати в останні роки для внутрішньої і зовнішньої обробки стін з рівною поверхнею.

Синтетичний штукатурний склад містить гідрофобізуючу рідину і являє собою суспензію пігментів і наповнювача в пластифікованої полівініл ацетатної емульсії або в латексі. На будівельному об'єкті штукатурний склад готують у лопатевої мішалці шляхом завантаження в неї водоэмульсионной4 синтетичної фарби, сухого попередньо просіяного наповнювача, гідрофобізуючої рідини і рідкого калійного скла. Частіше використовують поливинилацетатную і бутадиенстирольную фарби. Наповнювачем зазвичай є маршалит (природний дрібний кварцовий пісок) і звичайний пісок. Приготований синтетичний штукатурний склад витримують протягом 20...30 хв для придбання тиксотропності, після чого він повинен бути однорідним, без грудок і сторонніх включень. Час висихання при 18...20°С -4. Синтетичний склад наносять на оброблювану поверхню за допомогою пістолета-розпилювача або малярного валика шаром 1.5...2 мм. Безпосередньо перед нанесенням поверхню очищають щітками від забруднень і пилу. Очищену поверхню ґрунтують синтетичної фарбою, попередньо розведеною водою до в'язкості 15...40 с по віскозиметрі ВЗ-4. Штукатурку наносять синтетичну по висохлій грунтовці за один або два рази. На обробленій поверхні не повинно бути плям, смуг, волосяні тріщин та інших дефектів.

Е. особливості виконання робіту складних кліматичних умовах.

Штукатурні роботи усередині приміщень виконують при температурі повітря не нижче 10°С. Температура застосовуваного штукатурного розчину Повинна бути в момент його заподіяння не нижче 8°С. Для цього розчинопроводи, розташовувані на відкритому повітрі або в неопалювальних приміщеннях, повинні бути утеплені. Оштукатурювання стін, складених з каменю або цегли способом заморожування, допускається тільки після відтавання кладки з боку штукатурного намету на глибину не менше половини товщини стіни. Не допускається в таких випадках застосовувати для відтавання стін гарячу воду, що руйнує кладку. Внутрішні поверхні, що піддаються швидкому охолодження (віконні укоси, ніші та ін), взимку обштукатурюють з електрообігрівом. Вологість цегельних конструкцій до моменту їх штукатурення не повинна перевищувати 8%. Штукатурні роботи слід вести в тих приміщеннях, де діють системи центрального опалення і вентиляції. Якщо опалення не діє, обігрів і сушіння здійснюють різними повітронагрівачами - електричними калориферами, тепловентиляційними установками та ін. Повітронагрівачі зазвичай встановлюють для обігріву окремих квартир або всієї секції. Для локальних прогріванням і сушіння (карнизи, кути, примикання і ін) застосовують інфрачервоні нагрівачі. У цьому випадку з інтенсивно нагрівається поверхні швидко видаляється волога.

Оштукатурювання зовнішніх поверхонь будівель допускається звичайними розчинами при температурі не нижче 5°С. При більш низькій температурі зовнішню штукатурку слід виконувати розчинами з протиморозними добавками. При виборі противо-морозних добавок слід враховувати, що введення їх не повинно викликати значного зниження міцності штукатурки і утворення висолів на її поверхні. Цій вимозі найбільше задовольняють поташ і нітрит натрію. Кількість необ-дімою добавки визначають у лабораторії в залежності від температури зовнішнього повітря і особливостей застосовуваного в каж-будинок окремому випадку в'яжучого матеріалу. Обштукатурювання поверхонь розчинами з хімічними добавками виробляють вручну або механізованим способом.

Всі шари штукатурки, виконуваної на морозі, наносять у протягом однієї зміни. Кожний наступний шар наносять після затвердіння попереднього шару. При затірці поверхню змочують водою, що містить ті ж хімічні добавки, які були використані при приготуванні штукатурного розчину. Місця стикування штукатурки обробляють цементним молоком, затворенным на підігрітій воді з хімічною добавкою. Температура цементного молока повинна бути 25...30°С.

Вимоги до якості виконання робіт, що висувають нормативні документи

Товщина одношарової штукатурки, що допускається, мм: при використанні всіх видів розчинів, окрім гіпсового - до 20, з гіпсових розчинів - до 15.

Товщина кожного шару, що допускається, при пристрої багатошарових штукатурок без полімерних добавок, мм:

оброблення по кам'яних, цегельних, бетонних поверхнях - до 5. 

по дерев'яних поверхнях (включаючи товщину драні) - до 9. 

ґрунт з цементних розчинів - до 5. 

ґрунт з вапняних, вапняно-гіпсових розчинів - до 7. 

накриваючого шару штукатурного покриття - до 2. 

накриваючого шару декоративної обробки - до 7. 3

Незалежно від того в якому будинку виконуватиметься опорядження: панельному, монолітному або цегельному будинку, в будь-якому разі за допомогою архітектора, дизайнера, виконроба, бригадира або безпосередньо з майстрами необхідно проміряти, провісити поверхні: підлоги, стіни, стелі. Погляньте схеми провішування стін і стель схилом. 

Це і лише це покаже яка їх кривизна, ухили і перепади. Ці промірювання дадуть можливість порахувати витрату вибраного матеріалу. І визначити трудомісткість, терміни і вартість робіт. Особливість штукатурних робіт ще і в тому, що вони, кінець кінцем, і формують геометрію приміщення чи це кімната, кухня, санвузол або кабінет.

Вимоги до охорони праці при виконанні робіт

Внутрішні стіни потрібно оштукатурювати з драбин або інвентарних столиків, а зовнішні стіни - з лісів, риштовання або колисок. На сходових маршах роботи ведуть зі спеціальних помостів з більш короткими ніжками і перильными огорожами. Оштукатурювання зовнішніх укосів (при відсутність лісів) слід вести з огороджених настилів, покладених на балки, виступаючі з прорізів вікон, або з колисок. Транспортування розчинів повинно бути механізовано. Перед початком роботи перевіряють справність і міцність всіх механізмів і пристосувань. Електроінструменти, які працюють з напругою понад 30, заземлюють. До роботи з електроінструментами допускаються пройшли спеціальне виробниче навчання. Перед пуском розчинонасосів в роботу перевіряють запобіжні клапани, дозатори, манометри та інше обладнання. Рукави і труби, що застосовуються для подачі розчину і стисненого повітря, попередньо відчувають гідравлічним тиском, який удвічі перевищує робоче.

Забороняється працювати з растворонасосами при тиску, перевищує вказане в паспорті.

Тимчасова переносна електропроводка для внутрішніх робіт повинна мати напругу не більше 36 В. Місця роботи розчино-насосів повинні бути пов'язані сигналізацією з робочими місцями. Забороняється сушити штукатурку відкритими жаровнями і вогнеметами. Калорифери для сушіння поверхонь повинні' бути укладені в кожух з листової сталі і змонтовані на спеціальних підставках.

При влаштуванні водонепроникних штукатурок до робіт з приготування розчину хлорного заліза допускаються робітники не молодше 18 років, пройшли спеціальний інструктаж і медичний огляд. Для робіт з соляною кислотою, огарками і розчином хлорного заліза робочі повинні надягати захисні окуляри в шкіряній оправі, респіратори, гумові рукавички, фартухи і чоботи. При роботі з технічної соляної' кислотою і розчином хлорного заліза слід виконувати всі тре-' вимоги техніки безпеки, поширювані на роботу з концентрованими кислотами.

Вплив розглянутої технології на прийняття архітектурно-конструктивних рішень

Зовнішня обробка будівлі призначається не тільки для створення більш привабливого візуального образу споруди, але і для збільшення експлуатаційних характеристик вихідного будівельного матеріалу. Одним із самих практичних покриттів для лицьової частини будівлі є фасадна штукатурка, популярність якої пояснюється рядом переважних особливостей у порівнянні з іншими засобами для обробки поверхонь.

Основне призначення матеріалу полягає у формуванні привабливого дизайну фасаду, а також у функціях захисту від різних зовнішніх форм впливів, які можуть призвести до руйнувань. Всі ці вимоги досягаються за рахунок того, що зовнішня штукатурка володіє такими якостями:

Вологонепроникність. Матеріал не видозмінюється під дією вологи і служить своєрідним захисним шаром, що запобігає руйнівні наслідки дії вологи;

Стійкість до температурних перепадів і кліматичних змін. Така властивість особливо цінно для регіонів, де сезонна різниця температур істотно відрізняється. Якісна штукатурка фасадів має достатню стійкість до впливу атмосферних опадів, сонячного світла, а деякі види і до радіаційним з'єднанням;

Міцність. Фасад будівлі не часто відчуває механічні навантаження, але все ж, якщо з яких-небудь причин стіни будуть схильні до подібних навантажень, то штукатурка здатна їх витримувати;

Паропроникність. Здатність пропускати пари або повітря назовні, дає можливість зберегти початкову структуру поверхонь будівлі;

Підвищення теплоізоляційних і звукоізоляційних характеристик будівлі. Використання фасадної штукатурки дозволяє заощадити на опаленні, так як матеріал сприяє збільшенню теплоізоляційних параметрів будинку. Крім цього, така обробка допомагає знизити рівень вуличного шуму;

Можливість створення різноманітних текстур і широкий вибір колірних відтінків. Фасадна декоративна штукатурка дає можливість реалізувати практично будь-які дизайнерські ідеї. Покриття може мати різноманітну палітру кольорів, яка досягається за рахунок додавання кольорів. З фактурою і візерунками також можна імпровізувати, головне, професійно наносити шари матеріалу і при необхідності використовувати трафарет. Наприклад, якщо використовується фасадна штукатурка короїд, то створюється візуальне враження, що поверхня роз'їдена комахами, але в той же час, такий дизайнерський прийом додає оригінальності в загальну образ споруди. Який орнамент і колірне рішення буде вибрано, залежить тільки від творчої фантазії і технології покриття;

Відносна простота нанесення розчину. Штукатурка зовнішніх стін може бути проведена навіть самостійно, якщо є певний досвід будівельних робіт;

Вартість. Якщо порівнювати середню ціну інших оздоблювальних матеріалів, то оштукатурювання є досить вигідним. Тим більше, кожен різновид суміші має свою вартість, яка залежить від кінцевої структури покриття, властивостей і перебувають у складі інгредієнтів.

Подібними якостями володіють практично всі види фасадної штукатурки, тим не менш, в залежності від типу застосовуваної суміші та її складу, ступінь прояву основних властивостей може трохи відрізнятися.



Список літератури

«Технологія будівельного виробництва. Підручник для вузів» - С.С. Атаєв, М.М. Данилов, Б.В. Прыкин та ін. - «Стройиздат», 1984

«Технологія будівельного виробництва» - Черненко В.К., Ярмоленко М.Г. та ін. - К.: Вища шк. , 2002.

Размещено на Allbest.ru