Проект реконструкції парку відпочинку

Успіх вирощування декоративних рослин значною мірою визначається правильністю їхнього обрізування, яке поділяється на формуюче, санітарне та омолоджуюче. Періодично потрібно проводити омолоджувальне обрізування, особливо кущів та ліан, а протягом вегетаційного періоду - санітарне.

Ділянки призначені для створення газону спочатку очищують від сміття та каміння. Потім розпушують грунт на глибину 20-25 см та вносять органічні та мінеральні добрива. Поверхню грунту розрівнюють за допомогою граблів, надаючи поверхні ухил близько 0,5% від центру до країв ділянки.

Через 5-10 днів після підготовки грунту, коли розпушений грунт осів та видалені всі бур'яни, проводять посів насіння. Його проводять у безвітряну погоду по взаємно-перпендикулярним напрямкам. Брівки газонів засівають густіше, ніж інші частини ділянки. Після посіву насіння загортають граблями на глибину до 2 см, а потім всю поверхню газону коткують за допомогою котка вагою 50-75 кг. Якщо грунт сухий, то проводять його полив за два дні до посіву та через два дні після нього.

Догляд за газоном включає: полив, стрижку, боротьбу з бур'янами, прочісування, проколювання, підживлення, підсівання.

Особливу загрозу для майбутнього або вже створеного газону завдають бур'яни (кульбаба, щавель, суріпиця, подорожник, полинь, грицики, пирій). Особливо небезпечна конюшина лучна, яка проявляє себе як агресор по відношенню до злакових трав.

Виділяють такі причини засмічення газонів бур'янами:

1) погана підготовка ділянки під газон;

2) неправильний вибір сорту дернини;

3) запущеність або неправильний догляд.

Боротьбу з бур'янами потрібно починати, поки вони ще не розрослися. Способи боротьби поділяють на:

1) механічні:

а) ручне прополювання (на молодому газоні можна видалити однорічні бур'яни власне руками, а багаторічні за допомогою викопування садовою вилкою чи ножем);

б) розсічення кореня (перед стрижкою кущ розсікають до коренів ножем);

в) підгрібання (піднімають граблями повзучі пагони перед стрижкою);

2) хімічні:

а) гербіциди загальної дії;

б) гербіциди вибіркової дії.

Немеханізоване видалення бур'янів не може дати 100% результату, тому цю операцію треба повторити декілька разів для повного видалення бур'янів з території об'єкта. Вигідним рішенням у даному процесі є застосування гербіцидів вибіркового призначення, до яких відносяться такі препарати: 1 група - старі препарати: 2,4 - Д (для боротьби з подорожником, жовтецем, кульбабою тощо); діє повільно, деякі бур'яни потребують повторної обробки, не знищує деякі найпоширеніші бур'яни; 2 група - сучасні препарати: Дикамба, Дихлорпроп, Мекопроп; ефективні проти багатьох бур'янів (тисячелистник, спориш, мшанка, конюшина), але при перевищенні дози можуть псувати газон. Вони дають можливість економити час і полегшити працю. Але робота з гербіцидами небезпечна для здоров'я людини і тому застосовуючи їх необхідно дотримуватись техніки безпеки.

Газон потрібно стригти з квітня - травня до жовтня. Частота стрижки залежить від типу газона, висіяних на ньому трав, погоди, характера грунту, стану трав та пори року. Краще стригти 2 рази на тиждень у період активного росту влітку, а 1 раз на тиждень навесні, восени та у посушливий період влітку.

Якщо відбулося випадіння ділянки газону, грунт на ній готують як перед посівом та засівають травосумішшю, з якої утворений газон, тобто проводять підсівання.

Застосування комплексних добрив не тільки покращить забарвлення газону, але покращить його щільність, що, у свою чергу, зменшить можливість поширення бур'янів та мохів. Стрижка значно зменшує запаси поживних речовин у грунті. При цьому швидше зменшуються запаси азоту та повільніше - фосфору та калію. Якщо не відновлювати рівень поживних речовин у грунті, то трава стає блідою, тонкою та рідкою.

Прочісування газону проводять навесні, коли зійшов сніг, з метою очищення його поверхні від опаду, відмерлих решток газонних трав та сміття для забезпечення умов вегетації газонних трав. Цю операцію проводять за допомогою віялових граблів, які завдають менше шкоди дернині, порівняно із звичайними граблями.

Полив - найважливіша робота по догляду за газонами, яка забезпечує підтримку водного режиму, оптимального для росту рослин. Як правило, поливають газон 2-3 рази на тиждень. Особливо необхідний систематичний полив у спекотну та засушливу погоду. Проводять його рано вранці або ввечері, а у спекотні дні (при t=25оС) - і вранці, і ввечері, коли спека мінімальна. Полив має бути рясним, але слід уникати перезволоження, щоб не утворювалися калюжі. Полив має забезпечувати намочування грунту на глибину 10 см. Вода повинна мати t від 15 до 25оС, але не нижче 10оС, оскільки ефект від поливу буде мінімальним. Норма поливу відрізняєть залежно від механічного складу грунту і лежить у межах від 10 до 20 л води на 1 м2. Перед поливом краще проколоти дернину, особливо на газонах, влаштованих на важких глинистих грунтах. Роблять це за допомогою вил, проколюючи ними грунт на глибину 10 см. Крім спрощення доступу води до коренів, у результаті проколювання дернини, воно викликає газообмін, який є необхідним для росту коренів. Для покращення аерації грунту дернину проколюють суцільними чи полими зубами вил на глибину не менше 8 см. Під час посухи корені рослин гинуть від нестачі води, а восени, якщо у грунт не потрапляє волога, на газоні можуть з'являтися мохи, а трава починає гинути і рідшати. Тому проколювання дуже важливе у системі догляду за газоном.

3. Інженерна підготовка території об'єкту планування

3.1 Обгрунтування зміни геопластики рельєфу

Формування або корегування рельєфу - важливий етап інженерної підготовки території. Цей процес називають вертикальним плануванням території. На цьому етапі підготовки території під озеленення та благоустрій природний рельєф приводиться до стану, що забезпечить найсприятливіші умови для загального планувального рішення, відводу поверхневих вод з території ділянки.

Основним принципом при трансформації рельєфу є принцип балансування земляних мас, тобто, необхідно витримувати умови, при яких баланс земляних мас повинен бути наближеним до нульового. Він означає рівність між об'ємом виїмок та насипів. Якщо ці об'єми не співпадають, необхідні додаткові транспортні витрати. Для визначення балансу земляних мас складають картограму земляних робіт.

Геопластика - різновид вертикального планування території.

Геопластика (ландшафтна скульптура, ландшафтна пластика) - це пластична обробка рельєфу, за допомогою якої він набуває не лише декоративну чи скульптурну форму, а форму, що відповідає певній функції. А кожній функції відповідають конкретні деталі рельєфу - сходи, пандуси, підпірні стінки тощо.

Сучасна техніка дає можливість повністю перетворити існуючий рельєф або сформувати його заново, створивши насипні пагорби, тераси, схили. Геопластика поєднує у собі можливості підвищення естетичної виразності ландшафту з економічністю використання грунту, що залишився після будівництва.

Виділяють два напрямки у геопластиці: 1) виявлення характерних для даної місцевості природних форм рельєфу та підкреслення найхарактерніших і найживописніших моментів природного ландшафту; 2) створення зовсім нових, скульптурних, часто геометричних форм штучного рельєфу.

Мистецтво створення рельєфу дозволяє обмежити ділянки різного призначення, збагатити та індивідуалізувати середовище, створити сприятливий мікроклімат.

Створення штучних насипів і понижень у дитячому лунапарку не проектується.

3.2 Розрахунок картограми земляних робіт

Підрахунок об'ємів земляних робіт проводиться у процесі проектування та при проведенні робіт.

Земляні споруди - виїмки чи насипи - можна представити у формі геометричного тіла, об'єм якого підраховується за відомими правилами геометрії. Складні конфігурації рельєфу розбивають на прості геометричні фігури та додають їхні об'єми.

При виконанні та підрахунку об'ємів робіт відмітки поверхні мають такі назви:

- червона - проектна відмітка, під яку необхідно спланувати площадку чи земляну споруду;

- чорна - фактична відмітка поверхні землі до початку робіт;

- робоча - різниця між червоною відміткою (проектною) та відміткою поверхні землі; робочі відмітки визначають глибину виїмки чи насипу.

Основними вихідними документами для підрахунку об'ємів земляних робіт служать поздовжні та поперечні профілі споруд, розташування окремих фундаментів та будівель на плані у горизонталях.

Вихідним документом для підрахунку об'ємів земляних робіт при вертикальному плануванні є картограма земляних робіт - план ділянки, на якому рельєф зображений горизонталями, із нанесеною сіткою квадратів і позначенням чорних, червоних та робочих відміток вершин квадратів, а також із зображенням ліній нульових робіт. Картограма складається при проектуванні генерального плану геодезичною службою проектно-вишукувальної організації, але перед початком робіт вона часто уточнюється виконавцями.

Середня відмітка планування може бути задана у відповідності з потребами будівництва, але найчастіше вона визначається із умови нульового балансу, тобто, рівності земляних мас виїмки та насипу у межах ділянки, що планується.

Ділянка, на якій розташоване озеро, прийнята за нульову відмітку.

3.3 Влаштування системи освітлення та поливу

Штучне освітлення парків, садів, скверів та бульварів істотно відрізняється від освітлення вулиць та площ.

Системи освітлення та поливу плануються під час підготовки ландшафтного проекту, а закладаються до початку будівництва на ділянці. Проект системи поливу повинен включати такі матеріали: план водопровідних мереж із наведенням місцезнаходження форсунок; відомість із наведенням об'ємів робіт, поливального обладнання та його специфікації; схеми регулюючих та накопичувальних ємкостей. Кабелі системи освітлення прокладаються під садовими доріжками, газонами, деревними насадженнями.

Виділяються світлом окремі будівлі: кінотеатр, кафе. Цьому сприяє диференціація і навіть контрастування освітлення на ділянках різного призначення.

Освітльовальні прилади повинні бути потужними та функціональними, а також відповідати вимогам стильової єдності. Основною умовою ландшафтного освітлення є те, що світильники повинні мати досить міцну конструкцію, що складається із металевого каркасу, а також плафона, стійкого до будь-яких ушкоджень включаючи удар.

Джерелами світла для зовнішнього освітлення служать галогенні, звичайні лампи накалювання та компактні люмінесцентні лампи високого тиску (ртутні, натрієві).

Освітлення буває прожекторне (направлене). До основних видів направлення світла відносяться: фронтальне, бічне, верхнє, нижнє та контрове. Спрямованість освітлення зверху вниз є найзвичнішим. Тому використання інших напрямків освітлення території саду надасть йому неповторності та незвичайності.

У парку вздовж прямих доріжок використані високі ліхтарі, призначені для вечірнього освітлення території.

Трубопроводи системи поливу прокладають на всій території ділянки, з метою забезпечення вологою усіх рослин. Найпростіша та найдешевша система поливу - сезонна, що включає шланги оснащені форсунками, які розкладають на поверхні грунту і згортають вкінці сезону. Набагато зручніше використовувати системи поливу, що передбачають прокладання труб на ділянці. Розміщення труб на поверхні грунту знижує витрати на влаштування системи поливу, але заважає переміщенню по території саду та псує його декоративність. Найкращим рішенням буде вкласти труби у спеціальні траншеї та сховати їх під землею. Така конструкція звичайно дорожча, але значно зручніша у експлуатації. Трубопроводи виготовляють із пластикових труб діаметром від 20 до 60 мм. Вони довговічні та їм не загрожує корозія. Така система включає пульт керування, за допомогою якого задаються різні режими поливу.

Технологія поливу дозволяє розділити зрошувальні системи на два типи:

1. Крапельні системи можуть підвести воду практично до кожної рослини, акуратно витрачаючи вологу та забезпечуючи догляд, якого неможливо досягти про використанні дощувальної системи поливу. Цей метод поливу попереджає утворення кірочки на поверхні грунту, а отже не виникає перешкод для дихання коріння навіть під час поливу. Він використовується для зрошування клумб, кущів, плодових дерев, овочевих культур у теплиці чи зимовому саду. Малі площі зрошення перешкоджають росту бур'янів. При крапельному поливі зменшується ймовірність поширення на ділянці хвороб (особливо грибкових) та шкідників, а також гниття плодів, оскільки листя залишається сухим. Такі системи дорожчі у виробництві та експлуатації - для нормальної роботи крапельниць, якими оснащені труби, необхідна установка очищуючих воду фільтрів. Також крапельні системи потребують значних джерел води, оскільки для їхньої роботи необхідний надмірний тиск (від 0,8 до 4,3 атмосфер).

2. Дощувальні системи поливу розпилюють воду над поверхнею грунту, зрошуючи певну площу. Для догляду за газоном доцільно використовувати роторний дощувач, що охоплює під час поливу великі ділянки. Для клумб з квітуючими багаторічниками та низькорослими кущами більше підходять віяльні дощувачі з меншою площею зрошення та менш інтенсивним режимом поливу. Також існують переносні добувачі, які не потребують підземного прокладання труб і можуть бути розташовані у будь-якому місці саду за рахунок притягнення шлангів. Вони відрізняють ся між собою способом поливу і поділяються на осціллюючі, статичні, рухливі та пульсуючі.

Якість поливу контролюють за допомогою датчиків вологості грунту.

Із наближенням морозів слід вимкнути контролер та демонтувати насос. Із пластикових накопичувальних ємкостей необхідно злити воду, помити і просушити їх. Металеві елементи (вентилі, заглушки), встановлені на ємкостях, треба зняти. Трубопроводи та добувачі підземного розташування зимують у землі. Але попередньо кожну лінію зрошення необхідно продути стиснутим повітрям.

проектується дощувальна система поливу, схована у грунті. Для поливу газонів застосовуватиметься роторний дощувач, а для квітників - віяльний. Для запобігання застою води на ділянці одночасно із влаштуванням системи поливу прокладається дренаж.

4. Інженерне обладнання та облаштування об'єкту проектування

4.1 Конструкції різних типів дорожніх покрить

Значну частину території садово-паркових об'єктів займають доріжки та майданчики. Тому їх будівництву відводиться значне місце у комплексі робіт по благоустрою озеленених територій.

Переважно застосовують два типи доріжок - асфальтовані та щебенисті, які мають суттєві недоліки. На щебенистих доріжках у суху погоду утворюється багато пилу, а у дощову вони забруднюють взуття і довгий одяг.

При пошкодженні асфальта чи прокладанні підземних комунікацій доводиться руйнувати асфальтове покриття, а потім його відновлювати. Крім того, це покриття сильно нагрівається у спекотні дні та випромінює накопичене за день тепло після заходу сонця, погіршуючи мікрокліматичні умови об'єкта. Асфальтові доріжки не мають необхідних декоративних якостей.

Збірні покриття із окремих елементів - найефектніший тип покриттів паркових доріжок та майданчиків, які набувають все ширшого застосування у парковому будівництві.

При проектуванні доріжок та майданчиків необхідно надати їм певний ухил. Для пішохідних доріжок поздовжній ухил має бути не більше 8 %, а поперечний - не більше 3 %. Для організації відводу поверхневих вод влаштовується система водовідводу (закрита - мережа підземних водостоків, яка складається із труб різного діаметра, криниць, лотків; відкрита - влаштовується за допомогою лотків).

Особливо важливий у дорожному будівництві вибір типу покриття для доріжок та майданчиків. При цьому потрібно враховувати їх призначення, умови експлуатації та надавати перевагу тим покриттям, які відповідають санітарно-гігієнічним, естетичним та економічним вимогам.

Покриття повинні бути: міцними, довговічними, стійкими до атмосферної діяльності та навантажень, зручними у експлуатації (ремонт, очищення). Крім того, вони не повинні бруднити взуття та одяг пішоходів.

Необхідно, щоб колір та фактура покриття гармоніювали із зеленими насадженнями, а конструкція доріжок і майданчиків давала можливість влаштовувати їх промисловим способом і забезпечувала швидкий відвід стічних вод.

Збірні покриття із окремих елементів дають можливість використовувати плити, виготовлені промисливим шляхом, швидко вводити покриття у експлуатацію, проводити роботи із влаштування покриттів цілий рік. Виготовляють плити різних форм, кольорів, фактур, розмірів.

Ще однією перевагою цих покриттів є те, що плити не розм'якають у спеку, як асфальт, а під час дощу не стають слизькими.

Найкращі фізико-механічні та економічні характеристики мають бетонні плити, виготовлені із дрібнозернистих бетонів (піщаного, силікатного). Найчастіше використовують бетонні плити таких розмірів: 30*30, 40*40, 50*50 та 75*75 см. Товщина їх коливається від 3,5 до 7 см. За формою вони поділяються на квадратні, чотирикутні, шестигранні та круглі. Застосування кольорових цементів та фарбників дозволяє випускати бетонні плити різноманітних кольорів. Бетонні плити укладають на піщаній, гравійній чи щебенистій основі товщиною 4-10 см, щільно або з проміжками 2-3 см, які потім заповнюються гравієм, піском або рослинним грунтом. Також використовують дрібні плити різних форм товщиною до 1,5 см, з яких легко створювати покриття з різними мозаїчними візерунками.

Для покриття паркових доріжок та майданчиків широко використовуються керамічні плити. Їх розміри не більші, ніж 20*20 см, а товщина 1,5 см. Вони поділяються на квадратні, прямокутні і шестигранні. Із них створюються міцні та довговічні покриття різних кольорів та візерунків.

Дрібні плити різних форм і розмірів для створення дорожніх покриттів, називають фігурними елементами мощення (ФЕМ).

У районах, де камінь є місцевим дешевим будівельним матеріалом, широко застосовують покриття із кам'яних плит. Такі покриття виконують із плит різної форми, розмірів. Наприклад, із кам'яних (матеріалом служить граніт, вапняк чи піщаник) шашок кубічної форми розміром 3-7 см виконують мозаїчні покриття. Шашки укладають на піщаній основі товщиною 6-8 см, шви між ними заповнюють піском.