Містобудівна ситуація в Києві доби модерну

Стиль модерн поширився в Києві саме в той період, коли змінювався підхід як до забудови вулиць в цілому, так і до конкретних садиб. Перша тенденція забудови Києва була характерна до виникнення «будівельного буму» кінця ХІХ-початку ХХ століть і визначалася тим, що була малоповерховою, не щільною, з внутрішнім двором і садом. Навпаки, друга тенденція забудови Києва виникла саме в другий період « будівельного буму», і визначалася суто економічними факторами отримання максимум прибутку з експлуатації земельних ділянок. Внаслідок цього забудова садиб набула переметрального характеру, а замість просторого внутрішнього двору виник закритий з усіх боків «двір-колодязь». Економічні фактори спонукали подальший розвиток районів міста, а генеральний план Києва зазнавав постійних змін. На думку відомого дослідника української архітектури В. Є. Ясієвича, на планування Києва після 1870 року сильно впливали економічні фактори. Через це модерн в житловій архітектурі Києва мав характер «фасадного стилю», а структура і оздоблення прибуткових квартир було типовим для «економічного житла». Навідміну від Бельгійського модерну Віктора Ора, який виник насамперед як втілення нової філософії приватного житла однієї родини, модерн в Киеві вниник насамперед в економічному прибутковому житлі, і через це власники не бажали зайвих витрат на додаткове декоративне оздоблення . Саме тому в деяких досідників модерну на Україні навіть виникали сумніви, чи можна вважати київський модерн в житлових будинках місцевою школою, чи він був одним із різновидів місцевої еклектики, де застосовувались окремі елементи модерну. В тому випадку, коли характер забудови визначається насамперед економічними факторами, говорити про стильову однорідність чи досконалість архітектурного вирішення взагалі важко. На відміну від Європейського модерну, який в основі мав «приватний», «особливий» характер, київський модерн був лише втіленням економічних потреб, тому в ньому мали місце елементи інших притаманних забудові Києва стилів, а сам стиль отримав своє вираження в основному по червоній лінії забудови вулиці. На відміну від Петербургу і Москви, де на початку ХХ століття забудова в стилі модерн тривала паралельно з вирішенням містобудівних проблем реконструкції кварталів і збільшенням масштабів забудови внаслідок централізації капіталів, в Києві забудова велася окремими будинками в стилі модерн.

Київське містобудування періоду панування стилю модерн пройшло три етапи: поява окремих багатоповерхових будинків з периметральним плануванням серед малоповерхової неупорядкованої приватної забудови; поступовий перехід до периметральної забудови ділянок і щільної забудови вулиць по червоних лініях; поява поряд з периметральною забудовою ділянки паралельної постановки корпусів, пов'язаних внутрішньо-дворовими проїздами, і, внаслідок цього, необхідність декоративного оздоблення дворових флігелів .

В Києві більшість прибуткових будинків в стилі модерн - односекційні, з розміщенням парадних і чорних сходів по одній осі. На відміну від Москви та Петербургу, внутрішньо-квартальні проїзди і відкриті парадні двори в забудові не набули поширення.

Такими чином київська архітектура модерну має суттєву різницю між модерном Європи та Росії: на відміну від Європи, тривалий час архітектура Києва розвивалася екстентивно, що призвело до змішування стилів забудови, відтак - до відсутності стильової чистоти в окремих спорудах; на відміну від модерну Москви та Петербургу, де нова філософія модерну передбачала не лише стильове прикрашення фасадів і інтер'єрів, а й вирішення серйозних містобудівних проблем, в модерні Києва була присутня передусім «фасадна функція», без усвідомлення основних принципів проектування в стилістиці модерну за принципом «зсередини назовні»; на відміну від висловленої нової концепції трактурання просторів започаткованої бельгійським архітектором Віктором Орта, яка полягала в вихреподібній організації просторів як відправній точці для планування просторів, в прибуткових будинках Києва наприкінці ХІХ-на початку ХХ століть застосовується анфіладний принцип планування, а самі кімнати мали часто невдалі пропорції, в квартирах була значна кількість транзитних територій, темних коридорів. [12, с. 93]

Отже, стиль модерн в житловій архітектурі Києва кінця ХІХ-початку ХХ століть означав насамперед «образ мислення, дій, і життя людей у певну історичну епоху, що зберігався в різних елементах матеріального світу». На прикладі стилю модерн у Києві також можна визначити ті стадії які він пройшов: художнє втілення конструкцій; гармонійне поєднання художньої форми і конструктивної основи; надмірна декоративність або навпаки, в окремих спорудах повна відсутність декору.

2.1 Характерні собливості київської школи модерну

В Києві був присутній і ранній , «декоративний» і пізній «раціоналістичний» модерн. Слід виділити в декоративному модерні Києва чотири основні різновиди європейського модерну: модерн з об'ємним декором, пластичним фасадом і перетікаючими інтер'єрами; модерн з площинним декором і площинними фасадами, проміжний між першим різновидом декоративного модерну і раціоналістичним модерном; національно-романтичний модерн з модернізованими елементами національної архітектури; експресивний «скульпторський» модерн із скульптурними об'ємами .

В раціоналістичному модерні Києва виділяють два різновиди: зрілий - з елементами декору, і пізній, - без декору, перехідний до іншого стилю - функціоналізму. Водночас, хоча модерн в Києві можна умовно розподілити на ранній, «декоративний», і пізній, « раціоналістичний», на відміну від Європи і Росії цей розподіл є досить умовним .

Помітний стихійний розвиток модерну в Києві постійно відчував на собі вплив еклектики та неостилів. Внаслідок цього наприкінці першого десятиліття ХХ століття в Києві будувались об'єкти, в яких елементи модерну поєднувались з елементами неостилів. Таким чином, формується висновок, що київський модерн пройшов дві стадії розвитку, причому на другій стадії для нього були характерні не лише тенденції раціоналізму, а й класицизму.

Поширення національно-романтичного модерну - одного з різновидів декоративного модерну, - пояснювалося прагненням до національної ідентичності, відродження національних традицій, виявленням мовою архітектури нової просторово-пластичної концепції модерну, з сприйняттям національних традицій на рівні форми і конструкції. Ознаками національно-романтичного модерну в Києві стали трапеційні форми прорізів, вальмові дахи, стилізовані завершення баштового типу.

Раціоналістичною стадією був модерн, споруди якого мали фасади та спрощений декор без зайвої експресії. Поступово відбувався перехід модерну у другу, завершальну стадію, яка згодом трансформується з одного боку - в неокласицизм, а з другого - в конструктивізм, що пояснювалось появою кризових явищ в тогочасному суспільстві та кризою мистецьких течій в всередині самого модерну. Нова фаза була зумовлена соціальними та економічними вимогами масового житлового будівництва, появою нових матеріалів і конструкцій. Існував прями зв'язок між раціоналістичною стадією модерну і появою комплексної упорядкованої забудови, великогабаритних житлових масивів, благоустрою внутрішньо-квартальних територій. Трансформація стилю включала раціональне планування квартир та необхідність зв'язку планування з вирішенням фасадів, а також зміну співвідношення між каркасом та стіною. [35, с.167]

Для декоративного модерну Києва характерні: експресивна декорація фасадів, вибагливість силуетів , динамізм , застосування криволінійних ліній; вільне цитування націанальної архітектури в новій просторово-пластичній концепції; підкреслення сходової клітки на фасаді великими вертикальними або овальними вікнами; об'єднання вікон по горизонталі і вертикалі; 5) застосування нависаючих карнизів, балконів, козирків на еркерів з залізобетонними конструкціями; підкреслення масштабу не окремих поверхів , а великих елементів; планування прибуткових будинків і особняків, в якиому ще недостатньо виділена житлова секція; застосування великих вікон та вітрин в нижніх поверхах прибуткових будинків , якщо вони призначалися під магазини ; застосування об'ємного та площинного декору; вираження характерних рис модерну більшою мірою на фасадних прибуткових будинках і значно менше в інтер'єрах прибуткових квартир .

Орнамент в будинках київського модерну застосовувався як на фасадах - ліпнинний орнамент, орнамент в майоліці, так в інтер'єрах - ліпнинний та живописний орнамент. Орнамент в інтер'єрах київських будинків відзначався більшою традиційністю і простотою порівняно з європейськими зразками . Переважали рослинні мотиви - зображення латаття, стилізованих квітів, маків, сам фітоморфний орнамент був переважно ліпним, побудованим на основі метричних рядів. Асиметричний фітоморфний орнамент в інтер'єрах київських будинків майже не зустрічався. Лінеарний орнамент в інтер'єрах київських будівель в стилю модерн зустрічався в основному в чавунних огорожах сходових маршів та в візерунку підлоги сходових площадок . Натомість як і в будинках модерну в Європі, в Києві відомі приклади орнаменталізації деталей на фасадах за допомогою лінеарних орнаментів. Прикладів зооморфних, антропоморфних та тератологічних орнаментів в київських будинках також відомо небагато. Найяскравішим прикладом застосованих зооморфних орнаментів слід вважати «Будинок з химерами», оскільки в усіх інших випадках такі орнаменти зустрічаються у вигляді фрагментальних вставок.

Таким чином, аналізуючи особливості орнаментів будінків кіївськго модерну, варто зазначити наступне. Більшість орнаментів була побудована на основі метричних рядів, і лише в окремих орнаментах елементи не повторюються. Незважаючи на певну еклектичність орнаментів в інтер'єрах і та на фасадах будинків київського модерну порівняно з європейськими будинками, це не зменшує їх естетичну значущість і є свідченням своєрідності київського модерну.

Порівняння київського модерну із західноєвропейським свідчить про те, що найбільший вплив на митців справляли традиції Автро-Угорського сецісіону - зрілого раціоналістичного, конструктивного модерну з елементами декору. Водночас на декоративний модерн Києва, на відміну від західноєвропейського модерну, значно впливали місцеві традиції історизму та еклектики, а споруди, віднесені до декоративного модерну, були більш простими за будівлі декоративного модерну в Європі[2, с. 55]

Розділ 3. Видатні київські споруди доби модерну

Згідно аналізу дат будівництва найвизначніших житлових споруд Києва з елементами модерну виходить, що більшість з них була збудована у 1907-1911 роках, хоча перші зразки київського модерну з'явилися у 1901-1903 роках. Загалом, у дореволюційному Києві було здійснено певний пошук форм українського архітектурного модерну, найголовнішим для якого було поєднання розвинутих тогочасних можливостей, народних тем та новітнього раціоналізму в архітектурі. Завдяки цьому київські будинки модерну дістали помітні відмінності від споруд подібного типу, що будувалися на Полтавщині, у Харкові чи на Львівщині.

За радянської влади, у 1920 роках, було подовжено розпочатий раніше пошук народностильової архітектури в творчості П. Ф. Альошина, О.М.Вербицького, М. О. Дамловського, В. Г. Кричевського, Д. М. Дяченка, В. А. Обремського, якими було розроблено низку проектів для Київщини: будинки-комуни, школи, селекційні станції, станції водогону, типові проекти житла. Саме тоді процес посилення раціоналістичних тенденцій ще більше зріс, сприяючи розвиткову конструктивізму.

Після захоплення конструктивізмом був іще один, третій етап підйому модерну в Києві - з 1936 по 1941 роки. Враховуючи наявні панівні раціоналістичній тенденції, архітектори знову звернулися до розробки традицій народної архітектури. [24, с. 72]

Окрім визначних житлових та громадських будівель, у Києві на той час було зведено багато кіосків та павільйонів на вулицях і в парках, в яких архітектура дістала підкреслено декоративний, навіть екзотичний характер. Можливо, останнє свідчило про певну вичерпаність теми, що могло призвести її до природнього кінця, проте початок війни припинив цей процес. У подальшому певні досягнення київської народностильової архітектури не пройшли безслідно, вони дещо позначились на розвитку київської архітектури 1945-1955 років, окремі прояви впливів можна побачити і в творах київських зодчих 1960-1970 pоків .

Київський архітектурний модерн мав немало вад і суперечностей, але він був насиченим певними пошуками і творчими знахідками, які вплинули на формування архітектурного обличчя Києва XX століття, збагативши його рисами самобутності, розвинувши найкращі здобутки народного мистецтва.

3.1 Житлові будинки та приватні маєтки

Першим київським будинком, спорудженим у стилі модерну, став дім І. І. Щітківського на вулиці Полтавській 4а, зведений у 1907-1908 роках. Цей рядовий двоповерховий будинок був виконаний у дереві й бличкований цеглою, мав плаский фасад з сімома вікнами на поверх. Ледь помітні бічні ризалиті та розташована між ними бічна стіна створили асиметричну композицію завдяки тому , що на правому ризаліті виявлено головний вхід у вигляді ґанку, накритого вальмовим дашком із блакитно-зеленою черепицею. Шестикутний трапеційної форми дверний проріз порталу є найбільш пластичним на фасаді, його оздоблюють дрібні ніші у формі квадратних чарунок, заповнені синьо-зеленими глазурованими плитками. Обабіч порталу також є дві прикраси у вигляді трикутних нішок, що мають вузький вертикальний паз. Таке поєднання двох форм за схемою нагадує квітку чи бутон квітки на стеблі. Трикутна ніша, заповнена синьо-зелено-жовтою плиткою, дійсно схожа на квітку. Цікаво зазначити, що ця стилізація квітки ввійде пізніше до малюнку герба радянського Києва, уособлюючи цвіт каштану. Над вікнами першого поверху будівлі утворено масиви дрібних трикутних чарункових нішок, що також заповнені кольоровою плиткою, під карнизами вкраплено плитки у трикутні та ромбічні чарунки. Важливим є те, що у розглядуваному будинку зроблено перший крок на шляху від об'ємно-кольорової пластики в оздобленні фасаду будинку Полтавського земства до площинно-кольорового розв'язання фасаду, що стане характерним для архітектури київських будинків народностильового напряму. [23, с. 33]

Наступним кроком по шляху до сучасності є двоповерховий будинок інженера П. О. Мазюкевича на вулиці Кудрявській, 9- а, споруджений після 1912 pоку. Архітектурна тема, розпочата у попередній будівлі, дістала тут продовження і розвиток, хоча обмеження в коштах наклало свій відбиток. Дерев'яна несуча конструкція стін обличкована цеглою. Саме завдяки цьому шестикутні вікна й мережане орнаментом цегляне обличкування здається органічним для цього своєрідного одягу, що вкриває конструктивне тіло будинку. Оздоблення стіни складаєть у трикутні ніші, заповнені трикутними зубчиками, своєрідні кам'яні квітки, доповнені крихітними, іншої форми, цяткоподібними нішками. Прикрашені квітчастими орнаментами стіни дому є традиційними для українського житла. Вони мали іще з прадавніх часів магічне значення, а пізніше почали сприйматись як певне свідчення добробуту, родинного миру, злагоди і щастя в сім'ї. Ця традиція дістала у міському житлі свій розвиток. Симетрична композиція будинку, який має вдалий, економний приклад розпланувального рішення, що так рідко зустрічається в передреволюційній практиці, цілісно відбита у чіткій, сухуватій симетрії головного фасаду з висунутим вперед тамбуром, що накритий дашком.

Житловий будинок Грушевських на вулиці Микільсько-Ботанічній, 14, запроектований архітектором Е. П. Брадтманом у 1908-1910 роках, став наступним прикладом київського модерну з використанням рослинного декору. Тема декоративної «квітуючої» стіни виявилася не зовсім вдалою для великої шестиповерхової житлової будівлі. Габаритний цегляний будинок вимагав зовсім іншого тектонічного розв'язання пластики стіни за рахунок перетворення простінків у пілони і об'єднання вікон у вертикальні смуги.

Наступний приклад київського архітектурного модерну - житловий прибутковий будинок Й.Юркевича, зведений М. О. Шехоніним у 1910 році на вулиці Паньківській, 8. Це великий двосекційний дім, що простягувався у всю свою довжину вглиб ділянки, а на вулицю виходив коротким головним фасадом. Ця споруда отримала надзвичайно стильну асиметричну композицію фасаду, яку побудовано на рівновазі складових елементів: лівобічного основного об'єму з підкресленою пластикою брами у лівій нижній частині; трьома балконами, які створюють своєрідну противагу у вигляді ритмізованого акценту, розвинутого по вертикалі; і правобічного витягнутого вгору ризаліту, підсиленого гранчастим еркером. Над цим ризалітом містився намальований дах з трьома віконцями та фронтоном, прикрашеним геометризованим орнаментом. Фасадна частина в цьому будинку була розв'язана дуже вдало: її траковано як систему пілонів, створених цегляними простінками, поміж яких витяглися вгору об'єднані по вертикалі вікна прямокутної форми. [22, с. 64]

Вертикалі вікон увінчували прорізи шестикутної форми. Тектонічна вмотивованість розв'язання фасаду багатоповерхового будинку за допомогою вертикальних елементів була новим словом в архітектурі української сецесії, вона містила в собі значний потенціал майбутнього розвитку. Орнаментальні прикраси будівлі зосереджені під вікнами, а цегляні пілони не мають декору, що також свідчить про добре розуміння значення тектоніки для рішення архітектурної форми. Збільшення орнаментальності знаходиться переважно у горишній, вінчаючій частині фасаду, що також вказує на розвиток народної традиції у тогочасній міській архітектурі, проте саме цей випадок є її переосмислення і органічним розвитком, а не запозиченням.

Прибутковий будинок на вулиці Панківській 8, так само як і житловий будинок Грушевських на вулиці Микільсько-Ботанічній 14, вважався спробою відтворити у величезному кам'яному міському житлі стиль дерев'яних сільських споруд України. Завдяки забезпеченню життєвих потреб міста, прибутковий будинок на Панківській вважають поєднанням можливостей техніки і проникливого розуміння нової архітектоніки, підняттям на нову сходинку переосмислення народної теми в архітектурі, вивільненням від механічного запозичення форм. У цьому, на перший погляд, начебто примітивному фасаді вражає майстерність архітектора у володінні засобами створення асиметричної композиції, в якій симетрія і асиметрія складових частин злились в художню цілісність, що надала зовнішньості будинку, при усій його раціоналістичній стриманості, рис неафектованої динамічності, додавши художньому образу справжньої життєвості та оригінальності. На жаль, 1973 pоку, під час ремонту, було ліквідовано важливий для композиції фасаду дах і фронтон над правобічним ризалітом, що змінило художній образ будинку.

Прикладом раннього київського модерну є маєток С.Аршавського, який кияни охрестили будинком «Невтішної вдови». У 1907 році його було зведено за проектом Е. П. Брадтмана. Сама ж сім'я Аршавських тішилася маєтком не довго, одразу по закінченню будівництва весь другий поверх було здано в оренду, щоб розрахуватися з бограми за чималі витрати на будівництво, а в серпні 1913 року Сергій Аршавський продав маєток купцю Т. М. Апштейну. Сам будинок - двоповерховий, цегляний, прямокутний у плані. Житлові кімнати розташовані за анфіладним принципом. Парадні й чорні сходи знаходяться у східній частині маєтку. З півночі на обох поверхах розташовані лоджії. Кожен із чотирьох фасадів має своє вирішення: звернені до сусідніх ділянок виконані у лицьовій цеглі; парадні, що виходять на перехрестя, із застосуванням сірого граніту, обробленого під грубий руст блоків штучного каменю, ліпних прикрас із цементу, оливкової керамічної плитки, жовтої цегли і кованого металлу; центральну частину головного фасаду виділено ризалітом, завершеним підковоподібним щипцем із жіночим маскароном, завдяки якому будинок і отримав свою поетичну назву. Фланги фасаду виділено невеликими ризалітами, східний - з французьким балконом над входом, увінчаний картушем з монограмою власника у замковому камені над вікном - «СА». З цього боку до фасаду прилягає вишукана кована брама з геометризованим візерунком у стилі модерн. Західний ризаліт окреслено гранітними лопатками на другому поверсі, його наріжну частину увінчано декоративною вежкою. Руст першого поверху плавною дугою переходить у парапет огорожі. Західний фасад, відокремлений від вулиці Банкової невеликим партером за ажурною огорожею, також виконаний у стилі київського модерну і має врівноважене симетричне вирішення. В інтер'єрах зберігся первісний декор. Особняк має виразний обрас, властивий творам періоду раннього модерну.

Найпопулярнішою київською спорудою періоду раннього декоративного модерну є «Будинок із химерами» . Цей дім було зведено у 1901 - 1902 роках за проектом В. В. Городецького, та передбачався для його родини, тому щонайкраще відповідав смакам та уподобанням автора. Споруда має форму куба з характерним для модерну еклектичним використанням різних стилів. Фасади оздоблені різноманітними скульптурними фігурами на міфологічні та мисливські теми. Всі вони виконані з цементу, який виробляла фабрика Т.Ріхтера. До речі, цей фабрикант з метою реклами безкоштовно постачав свій цемент Городецькому, який сповна використав його конструктивно-художні якості. До декоративно-оздоблювальних робіт архітектор активно залучав свого товариша, італійця за походженням, скульптора Еліо Саля, якому належать скульптурні композиції на більшості архітектурних об'єктів, спороектованих Городецьким. [14, с. 62]

3. Прибуткові будинки

За призначенням прибуткові будинки, тобто ті, що здавалися повністю чи поквартирно в оренду й приносили власникові прибуток, можна поділити на два види: житлові та виробничі. Також мали місце умебльовані кімнати, що також приносили чималий прибуток власникам. Значного поширення набули й невеликі, затишні, з привабливою архітектурою київського модерну прибуткові будинки, які умовно можна назвати будинками «особнякового типу». Звичайно, кращу квартиру займав там сам домовласник, решта здавалася внайми. Та особливу увагу слід приділити багатоповерховим прибутковим будинкам секційного типу, які стали наймасовішим попередником пізнішої міської забудови.

Однією із таких споруд стала шестиповерхова будівля архітектора Ф.О.Альошина, зведена за проектом його сина, архітектора П.Ф.Альошина у 1909-1910 роках в стилі київського модерну. Будинок має просту форму, та що найоптимальніше - Т-подібне планування. Раціоналістичний вигляд будинку оживлений майоліковим панно, що займає всю частину фасаду на рівні антресолі. На панно зображені характерні для модерну гірлянди рослин, причому ключові частини композиції мають рельєф. Фасад також не мав того плоского вигляду, який можна спостерігати нині - на жаль, в наслідок реконструкції другої половини ХХ століття, два еркери були знесені. Але на фасаді залишилися сліди характерної для модерну цегельної кладки у місцях кріплення еркерів. На кожному поверсі будинку розташовано дві кватрири які мають шість або сім кімнат. Парадна сходова клітина, відповідно до типу планування, розташована в центрі будинку і освітлюється ліхтарем на даху. Ліфт у садибі розташовувався з часів побудови, але первісний механізм не зберігся. Огорожі сходів рослинної тематики виконані із застосуванням литих вставок. Службові чорні сходи розташовані у ризаліті видовженої задньої частини. [16, с. 21]

Зразком прибуткового будинку, зведеного у 1902 році за проектом О.Вербицького у найкращих традиціях модерну стала будівля інженера В.Демченка. Розміри п'ятиповерхової розкішної будівлі дивують, хоча за проектом вона мала бути значно більшою - планувалося вісьм поверхів.

Етапом збільшення житлової площі на ділянці забудови став Н-подібний план будинку. Внутрішнє розташування парадних сходів спонукало зсунути на півповерхи квартири фасадної і тильної частини споруди задля спільного користування одними парадними сходами. Така схема є характерною для будинків київського модерну, споруджуваних на початку 1910 років, під час другої київської «будівельної лихоманки». Прикладами таких споруд є наступні: Кузнєчна, 9, Жилянська, 41 і Пушкінська, 21.

Вигадливу конфігурацію мала найбільша та найвища будівля київського модерну - прибутковий будинок Л. Б.Гінзбурга на вулиці Інститутській. Його було зведено у 1909-1910 роках за проектом архітектора Е. П. Брадтмана. [28, с. 97]

Загалом, повторення у плануваннях архітекторів київського модерну явище досить рідкісне: кожен архітектор був вільним у творчості. Однак перші паростки типізації житлового будівництва поступово зростали вже на початку ХХ століття . Так, заощаджуючи кошти, домовласники ще сто років тому вдавалися до повторного використання проектів, про що свідчать прибуткові будинки на вулицях Пушкінській 35 і 37, Кузнєчній 9, Некрасовській 4- 6 і Андріївському узвозі 2 .

3.3 Громадські будівлі

Практика будівництва київських громадських споруд початку XX століття доби модерну мала дві тенденції розвитку: перша - більш декоративна, друга - тектонічна, проте, і в першій, і в другій помітно переважали раціоналістичні риси. Саме завдяки цьому приклади київського модерну тієї доби вписуються в прогресивну лінію розвитку архітектури, яка хоч і не безпосередньо, веде до сучасності.

Школа на Куренівці зведена за проектом В. Г. Кричевського та Е. П. Брадтмана у 1908-1910 роках. Нині це двокомплектна середня школа № 14 на вулиці Фрунзе, 42. Вона стала однією з найбільш важливих пам'яток першого етапу розвитку київського архітектурного модерну. Школа має економічне розпланувальне рішення, і є подобою до літери П, утвореною поєднанням рекреації з класами, розміщеними з трьох боків. Будинок оточений трьома вулицями, завдяки чьому три його фасади дістали повну характерну стильову обробку. Зовні споруда вражає простими й доцільними формами, чітка геометрія силуету триповерхової будівлі, накритої високим чотирисхилим дахом, забезпечує його сприйняття ще здалеку, особливо з двох проміжків головної вулиці. Завдяки цьому будинок панував над морем біленьких хат куренівців, нині в оточенні багатоповерхових споруд він справляє більш скромне враження. Проте і зараз споруда спиняє увагу глядача незвичністю форм, великими шестикутними вікнами, трикутними і круглими нішами, що заповнені яснозеленою, білою та померанчевою глазурованою плиткою. Стіни прикрашені дрібними, ритмічно вкрапленими плитками, які створюють враження великої ошатності будівлі, незважаючи на надто велику економію оздоблювальних засобів, адже стіни не були потиньковані, а залишені у первісностному золотисто-рожевому кольорі київської цегли. Стриманість архітектури визначалась приналежністю будинку школи до раціоналістичного варіанту київського архітектурно модерну .

Іншу школу, Першого комерційного товариства вчителів, що знаходиться у провулку Ч.Бєлінського 3, збудовано у 1910-1912 pоках за проектом архітектора київського земства В.Г.Коробцова. Вона стала типовим прикладом, в якому виявилися характерні прикмети народньостильової архітектури: високі дахи у формі наметів із заломами над трьома ризалітами, площинне розв'язання фасаду симетричної композиції, карниз великого виносу на легких профільованих кобилках і вхідний портал у вигляді висунутого вперед ґанку, накритого вальмовим дахом, великі шестикутні вікна на верхньому поверсі, а також цегляні мережки, ліплений орнамент, кольорові вставки із глазурованих плиток і, нарешті, різьблені двері. Ця школа стала зібранням недостатньо узгоджених між собою прийомів, що не дозволяє віднести її до числа найліпших взірців народностильової архітектури, проте це не зменшує її характерності. На жаль, пожежа 1940 року пошкодила намети дахів, які після цього не відновили, а розібрали. Саме через це вигляд будинку дещо змінився не на краще.

У 1910 роках за проектом М. О. Даміловського на Саперній слобідці у Києвї було зведено будинок міської очищувальної санітарної станції, який став прикладом промислової народностильової архітектури . Станція складалася з низки інженерних споруд, серед яких виділявся невеликий будинок, в якому було приймальне відділення та підсобні приміщення. Внесення в архітектуру київського модерну подібної дуже скромної споруди було неочікуваним і невідповідало її функціям . М.О.Даміловський зробив перший крок в галузі архітектури інженерних споруд, виступивши в ній початківцем. Будинок мав два об'єми, один у вигляді невисокої присадкуватої вежі, де знаходилося приймальне відділення, другий - видовжений, з підсобними приміщеннями. Міцні цегляні стіни з невеликими вікнами, високий дах, шестикутні двері створили раціональний образ будинку, який дещо нагадував сільські господарчі споруди. Завдяки цьому раціональність конструктивного рішення, функціональна виправданість об'ємів та влучне розпланування підкреслили загальну образність. Лаконічні й трохи важкуваті за малюнком форми створили виразний образ цього першого виконаного в народностильовій архітектурі будинку інженерного призначення. Він зберігся до нашого часу, хоч і в дещо пошкодженому стані, бо досить давно, майже п'ятдесят років тому, припинив функціонувати за призначенням. [28, с. 121]

Однією з найпомітніших споруд київського модерну став Бессарабський критий ринок, зведений у 19091- 1912 роках у центрі Києва за проектом варшавського архітектора Г.Гая на кошти, пожертвувані за заповітом цукрозаводчика Л. Бродського. Торговий заклад складався з магазинів, розміщених по всьому периметру ринку, торгових місць у головній залі та ресторану на другому поверсі. В архітектурному і конструктивному рішеннях Бессарабського ринку знайшли відображення всі нововведення київського модерну . Було використано метал, залізобетон і скло, поєднано нові конструкції з традиційними художніми елементами та місцевими мотивами. Риси української народної архітектури проглядалися в усіх деталях великого приміщення - у високому скляному покритті, у фасадних вікнах, у декоративному орнаменті, який нагадував вишиванку. Будівлю прикрашали настінні скульптури з сюжетами українського села.

Центральний київський залізничний вокзал, зведений у 1920 - 1930 роках завдяки тандему О. Вербицького та П. Альошина, також є прикладом київського архітектурного модерну. Центром композиції є головний вестибюль, який являє собою складний конфігураційний об'єм - 37 метрів заввишки, з великим еліпсовидним віконним отвором, вирішеним з використанням прийомів і пропорцій українського модерну. Домінуюче значення головного вестибюля підкреслюється ритмом арок і пілястрів уздовж крил будівлі. Єдність форми і конструкції характерні також і для інтер'єрів будівлі. Через серйозне пошкодження у перші післявоєнні роки вокзал було відбудовано, а в 1950 році перероблено інтер'єри. Вирішені в помпезних формах «тоталітарного» стилю, переобтяжені декором, вони не вписувалися в об'ємно-просторову композію і конструктивну схему будівлі, тим паче, що зовнішній вигляд вокзалу залишився практично без змін. [16, с. 30]

Розділ 4 . Охорона праці

Охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності, створення безпечних та нешкідливих умов праці - одне з найважливіших державних завдань.

Сучасний розвиток науки та техніки привносить принципові нововведення у всі сфери матеріального виробництва, суттєво змінюючи технологічні процеси та використовувані матеріали, предмети та знаряддя праці. В свою чергу зміни технології та устаткування призводять до трансформації умов праці та трудового процесу в цілому. Тому при розробці нової техніки, технологічних процесів, організації виробництва необхідно провести науковий аналіз можливих небезпечних та шкідливих виробничих факторів та розробити заходи і засоби, спрямовані на мінімізацію їх несприятливого впливу на працюючу людину.

Випадки травматизму, професійних та професійно зумовлених захворювань, які мають місце на підприємствах часто виникають через порушення відповідних норм техніки безпеки, виробничої санітарії та пожежної безпеки при проектуванні підприємств, технологічних процесів, основного та допоміжного виробничого устаткування. Часто окремі недоліки або помилки, допущені в проекті, стають побічними або безпосередніми причинами аварій, пожеж, вибухів, нещасних випадків, професійних та професійно зумовлених захворювань.

Аналіз шкідливих і небезпечних чинників

По природі дії на організм людини небезпечні і шкідливі виробничі чинники (НВЧ і ШВЧ) підрозділяються на чотирьох групи:

Фізичні;

Хімічні;

Біологічні;

Психофізіологічні.

До фізичних ШВЧ відносяться частини машин; гострі крайки; підвищений рівень вібрації, шуму; аномальне значення мікроклімату; підвищена запиленність і загазованість, випромінювання і т.д. Хімічні чинники діляться на токсичні, що дратують (алергени), канцерогенні, мутагенні. Біологічні НВЧ: патогенні мікроорганізми і продукти їхньої життєдіяльності; рослини; тварини; людина. Психофізіологічні НВЧ: нервово-емоційні перевантаження; монотонність; статичне, динамічне навантаження; робота в нічну зміну і т.д.

Під терміном "виробничий мікроклімат" розуміють умови виробничого середовища, які забезпечують відчуття комфортності на виробництві.

До параметрів виробничого мікроклімату належать температура і вологість повітря, а також швидкість його руху. Ці компоненти виробничого середовища здатні як знижувати, так і підвищувати продуктивність праці, спричинювати не пов'язані з виробничим процесом захворювання, впливати на самопочуття персоналу тощо.

Ступінь вологості повітря в робочій зоні визначається технологічним процесом і може бути як надто високим (понад 75 % відносної вологості), так і істотно зниженим.

Джерелами інтенсивного виділення вологи на виробництві є процеси, які здійснюються в недостатньо герметичній або зовсім розкритій апаратурі, обводнені підземні виробки у гірничодобувній промисловості тощо. Гідропроцеси застосовують практично в усіх галузях промисловості, але в одних галузях, наприклад при гідродобуванні корисних копалин, у целюлозно-паперовому виробництві, гідрометалургії, вони становлять основу технології, в інших (у машинобудуванні, радіотехнічній, текстильній промисловості) обмежені окремими цехами або ділянками. На окремих ділянках деяких виробництв високу вологість повітря підтримують штучно, використовуючи зволожувальні установки (у прядильних і ткацьких цехах).

В окремих галузях промисловості вологість повітря в робочій зоні може бути зниженою. Це спостерігається тоді, коли у виробничі приміщення повітря надходить з низькою абсолютною вологістю, а потужні джерела виділення теплоти сприяють подальшому його висушуванню.

Тепловий комфорт -- це суб'єктивне відчуття людини, яким вона виражає задоволеність мікрокліматичними умовами навколишнього середовища, а також такий стан механізмів терморегуляції, коли вони не напружуються. Як правило, тепловий комфорт людини визначають за її тепловідчуттям і температурою шкіри.

Людина відчуває тепловий комфорт, коли середньозважена температура її шкіри становить 31,0-34,5 °С (при температурі навколишнього середовища 24-26 °С). За нижчої температури шкіри у людини з'являється неприємне відчуття холоду, за вищої температури -- відчуття спеки. За комфортних умов різниця між температурою тіла та середньозваженою температурою шкіри коливається в межах 3-5 °С.

На виробництві причини високої температури повітря на робочих місцях можуть бути такі:

* нагрівання повітря в результаті контакту з технологічним обладнанням, призначеним для плавлення, нагрівання, сушіння, випалу різних матеріалів, а також з нагрітими до високої температури виробами та оброблюваними матеріалами (розплавлені метали, шлак, прокат чорних і кольорових металів тощо);

* теплота, що утворюється під час екзотермічних хімічних реакцій і виділяється крізь нещільності в обладнанні, у трубопроводах у вигляді гарячої пари, нагрітих газів або яка утворюється в результаті перетворення електричної та механічної енергії;

* нагрівання повітря до температури гірничої маси у глибоких підземних виробках (вугільна, гірничорудна промисловість). Низька температура повітря у виробничих приміщеннях, так само, як і висока, зумовлюється характером технологічного процесу (холодильні камери, текстильне виробництво тощо) або внаслідок відсутності опалення в холодну пору року. При виконанні робіт на відкритому повітрі його температура залежить від метеорологічних умов певної місцевості.

До основних причин руху повітря у виробничих приміщеннях належать такі:

* потоки повітря, що спричинюються його контактом з високо нагрітим технологічним обладнанням і матеріалами (конвекційні потоки);

* інтенсивний повітрообмін через транспортні прорізи (ворота, двері), приточні отвори вентиляційних систем, аераційні ліхтарі, вікна внаслідок різниці температури повітря всередині виробничих приміщень і ззовні;

* вентиляційні установки у виробничих приміщеннях і підземних гірничих виробках;

* потоки повітря, які створюються частинами машин та обладнання, що рухаються.

Швидкість руху повітря на робочих місцях коливається у значних межах -- 0,09-5 м/с і більше залежно від характеру технологічного процесу, природної та штучної вентиляції, архітектури виробничих приміщень тощо.

Освітлення.90% інформації людина одержує через органи зору. Світло робить позитивний вплив на обмін речовин, серцево-судинну систему, нервово-психічну сферу. Раціональне освітлення сприяє підвищенню продуктивності праці, його безпеки. При недостатньому освітленні і поганій його якості відбувається швидке стомлення зорових аналізаторів, підвищується травматичность. Занадто висока яскравість викликає явище осліплення, порушення функції ока.

Головні вимоги до виробничого освітлення. Освітленість на робочому місці повинна відповідати характеру зорової роботи; рівномірний розподіл яскравості на робочій поверхні і відсутність різких тіней; розмір освітлення, постійність в часу (відсутність пульсації світлового потоку); оптимальна спрямованість світлового потоку й оптимальний спектральний склад; всі елементи освітлювальних установлень повинні бути довговічні, вибухоло-пожежо-электробезпечні.

Експлуатація освітлювальних установок і контроль. Експлуатація включає: регулярне очищення засклених прорізів і світильників від бруду; своєчасну заміну перегорілих ламп; контроль напруги в мережі; регулярний ремонт арматури світильників; регулярний косметичний ремонт помешкання. Для цього передбачені спеціальні пересувні візки з платформами, телескопічні східці, підвісні устрої. Всі маніпуляції провадяться при відключеній напрузі. Якщо висота підвісу до 5м - обслуговуються східцевими драбинами (обов'язково 2 чоловік). Контроль освітлення здійснюється не рідше 1 разу в рік шляхом виміру освітленості або сили світла за допомогою фотометра; наступне порівняння з нормативами.

Вібрація. Переміщення точки або механічної системи при якому відбувається почергове зростання й убування в часу значень хоча б однієї координати.

Причиною порушення вібрації є виникаючі при роботі машин неурівноважені силові впливи: ударні навантаження; зворотно-поступальні переміщення; дисбаланс. Причиною дисбалансу є: неоднорідність матеріалу; розбіжність центрів мас і осей обертання; деформація.

Способи захисту від вібрації. У автоматичних виробництвах захистом є дистанційне керування (виключає контакт). У неавтоматических виробництвах:

Зниження вібрації в джерелах їхніх виникнень: підвищення точності опрацювання деталей; оптимізація технологічного процесу; поліпшення балансування.

Відстройка від режимів резонансу (збільшення жорсткості системи); вібродемпфірування (пружинні віброізолятори).

Поліпшення організації праці вібронебезпечних процесів: загальна кількість часу в контакті з віброобладнанням не повинно перевищувати зміни; одноразову дію не повинно перевищувати для локальної - 20 хвилин, для загальної - 40 хвилин.

До лікувально - профілактичних мір відносяться: масаж; заходи, що загально укріплюють; гідропродцедури. Вібрація має властивість кумуляції (накаплювання в організмі).

Виробничий шум. Любий небажаний для людини звук, робить негативний вплив на здоров'я і працездатність. Як фізичне явищ звук - механічні коливання упругого середовища, яке сприймається людським вухом в інтервалі частот 16 - 20 000 Гц. До 16 Гц - инфразвукові коливання; понад 20 000 Гц - ультразвук.

Захист від шуму досягається розробкою шумобезпечної техніки, застосуванням засобів і методів індивідуального і колективного захисту, будівельно-акустичними методами. Засоби колективного захисту діляться стосовно джерела шуму: понижуючі шум у джерелі виникнення (найбільше ефективно); понижуючі шум на шляхах його поширення. По способу реалізації:

Акустичні - грунтуються на акустичному вимірі помешкання і за принципом дії підбираються засоби звукоізоляції, звукопоглинання, віброізоляція, демпфірування, застосування глушителей шуму.

Будівельно-акустичні методи застосовують: екрани, звукоізоляцію, кабіни спостереження, дистанційне керування, кожухи, ущільнення і т.д. Найбільше ефективні звукоізолюючі матеріали: трипласт (композиційний матеріал); пластобетони з наповненням з опилок деревини, соломи і т.д. Звуковбирні матеріали: мармур, бетон, граніт, цеглина, ДВП, ДСП, войлок, мінераловата, матеріали з щілинною перфорацією.

Архітектурно-планувальні: раціональне розміщення робочих місць; раціональний режим праці і відпочинку. Організаційно-технічні.

Активна форма захисту - генерація шуму в противофазя до джерела. Засоби індивідуально захисту: навушники, вушні вкладки, шлемофони, каски.

У виробничих умовах на організм людини можуть одночасно впливати висока температура і такі несприятливі фактори, як виробничі отрути, шум, вібрація, виробничі промислові аерозолі та ін. Сумарний вплив кількох виробничих факторів фізичної та хімічної природи може істотно відрізнятись від їхньої ізольованої дії на функціонування різних систем організму, зокрема дихальної та серцево-судинної. Результати експериментальних і виробничих досліджень свідчать, що під впливом підвищеної температури повітря (28-35 °С), виробничого шуму (105-110 дБ) та вібрації (40-43 Гц) у людини, яка виконує роботу середньої важкості, зменшується швидкість сприймання зорової інформації, змінюється стійкість чіткого бачення, збільшується кількість помилкових відповідей, погіршується координація рухів. Під впливом шуму в поєднанні з високою температурою, фізичною працею та вібрацією спостерігаються значніші зміни, ніж, наприклад, під дією лише шуму.

Пожежна безпека - стан об'єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну безпеку”.

Небезпечними факторами пожежі і вибуху, які можуть призвести до травми, отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків і споруд.

За стан пожежної безпеки на підприємстві відповідають її керівники, начальники цехів, майстри та інші керівники.

Протипожежна профілактика - це комплекс організаційних і технічних заходів, які спрямовані на здійснення безпеки людей, на попередження пожеж, локалізацію їх поширення, а також створення умов для успішного гасіння пожежі.

Виходячи з властивостей речовин і матеріалів, умов їх застосування і обробки і у відповідності із типовими правилами “Визначення категорій приміщень і будівель по вибухопожежній і пожежній небезпеці” приміщення діляться на п'ять категорій - А, Б, В, Г, Д.

До категорії А належать приміщення, де перебувають спалимі та легкозаймисті рідини з температурою спалаху, що не перевищує 28єС, а також речовини і матеріали здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем або одне з одним; при утворенні вибухонебезпечних сумішей розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.

До категорії Б належать приміщення, в яких є пил та волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху понад 28єС та спалимі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні та пароповітряні суміші, при займанні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.

До категорії В належать приміщення, де перебувають спалимі та важкоспалимі рідини, тверді спалимі та важкоспалимі речовини та матеріали (в тому числі пил та волокна), а також речовини і матеріали які здатні при взаємодії з водою, киснем повітря та одне з одним тільки горіти (за умови, що ці приміщення не відносяться до категорії А чи Б).

До категорії Г належать приміщення, в яких є неспалимі речовини та матеріали в гарячому, розпеченому або розплавленому стані, а також спалимі гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо; процес їх обробки супроводжується виділенням променевої теплоти, іскор та полум'я.

До категорії Д належать приміщення, в яких є неспалимі речовини та матеріали у холодному стані.

На розвиток пожежі у приміщеннях та спорудах значно впливає здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу тепла, тобто їх вогнестійкість.

Вогнестійкість - здатність будівельних конструкцій чинити опір дії високої температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню в умовах пожежі і виконувати при цьому свої звичайні експлуатаційні функції. Вогнестійкість конструкцій будівель характеризується межею вогнестійкості.

Межа вогнестійкості - це час, протягом якого конструкція може витримати дію вогню, а потім вже починається деформація.

Всі будівлі і споруди за ступенем вогнестійкості поділяють на 5 ступенів.

Пожежна профілактика електрообладнання. Електрична енергія певних умовах легко переходить у теплову і це може викликати пожежі і вибухи. Пожежна небезпека електрообладнання, електронних приладів, радіоелектронної апаратури, апаратури управління, електроприймачів пов'язана з використанням спалимих матеріалів: гуми, пластмас, лаків, олій.

Джерелами займання можуть бути електричні іскри, дуги, коротке замикання, струмові перевантаження, перегріті опірні поверхні, несправність обладнання. Окислювачем звичайно служить кисень. Але потужність і тривалість дії цих джерел займання порівняно малі, тому горіння, як правило, не розвивається. Виникнення пожежі в електронних пристроях можливо, якщо використовуються спалимі і важкоспалимі матеріали і вироби.

Кабельні лінії електроживлення виконані з спалимого ізоляційного матеріалу, тому є найбільш пожежонебезпечними елементами в конструкціях електрообладнання.

Коротке замикання виникають в результаті порушення ізоляції частин обладнання, що проводять струм і зовнішніх механічних пошкоджень в електричних дротах, монтажних дротах, обмотках двигунів і апаратів. Ізоляція елементів, що проводять струм може пошкоджуватися при дії на неї високої температури або полум'я, інфрачервоного випромінювання, переходу напруги з первинної обмотки силового трансформатора на вторинну, при підвищених режимах навантаження (нагрів до високих температур, і як наслідок при охолодженні конденсується вода) та ін.

Первинні засоби гасіння пожежі:

внутрішні пожежні крани.

відра, кошми, лопати, пісок

вогнегасники
Пінний вогнегасник ОХП-10 складається із зварного сталевого корпусу, який містить лужний розчин соди з лакричним екстрактом. Всередині встановлено поліетиленовий посуд з сумішшю сірчаної кислоти та сульфату заліза. При змішуванні кислотного і лужного розчинів утворюється піна. Цей вогнегасник можна застосовувати для гасіння твердих речовин та легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею. Піна електропровідна, тому цим вогнегасником не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою.

Вогнегасники вуглекислотні ОУ-2, ОУ-5 складаються із сталевого балону з запорним вентилем. Балон заповнений зрідженою вуглекислотою під тиском 7 Мпа. При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до мінус 70 С і утворюється снігоподібна вуглекислота. Ці вогнегасники застосовують для гасіння невеликих пожеж, електрообладнання, що знаходиться під напругою. Не можна гасити спирт і ацетон, котрі розчиняють вуглекислоту, а також фотоплівку, целулоїд, котрі горять без доступу повітря.

Порошкові вогнегасники ОП-1, ОП-5, ОП-10 та інш. - це поліетиленові балончики, які містять фосфорноамонійні солі, карбонат натрію. Застосовуються для гасіння магнію та його сплавів, лужних металів алюмінію, металоорганічних сполук, а також тоді коли не можна гасити пожеж водою, піною або вуглекислим газом.

Техніка безпеки при користуванні електроприладами.

Перед включенням електроприладу необхідно візуально перевірити електрошнур на наявність механічних порушень. Електроприлади повинні бути надійно заземлені згідно з правилами улаштування приладу. Забороняється працювати з електроприладами вологими руками. Не залишати електроприлад без нагляду на довгий час, після закінчення роботи перевірити, чи всі прилади вимкнені. При виявленні або виникненні несправності в електроприладі негайно викликати електрика, що обслуговує прилад. Категорично заборонено виконувати будь-які ремонтні роботи самостійно.

Рятування життя людини, ураженої струмом, у багатьох випадках залежить від швидкості і правильності дій осіб, що здійснюють допомогу. Передусім потрібно якнайшвидше звільнити потерпілого від дії електричного струму. Якщо неможливо відключити електричне обладнання від мережі, потрібно відразу приступити до звільнення потерпілого від струмопровідних частин, не доторкаючись при цьому до потерпілого.

Заходи долікарської допомоги після звільнення потерпілого залежать від його стану, її потрібно надавати негайно, по можливості на місці події, одночасно викликавши медичну допомогу. Якщо потерпілий не знепритомнів, потрібно забезпечити йому на деякий час спокій, не дозволяючи рухатись до прибуття лікаря. Якщо потерпілий дихає рідко і судорожно, але прослуховується пульс, потрібно негайно зробити йому штучне дихання. При відсутності дихання, розширення зіниць і посиніння шкіри потрібно робити штучне дихання і непрямий масаж серця.

Надавати допомогу необхідно до прибуття лікаря, оскільки є багато випадків, коли штучне дихання і масаж серця повертали потерпілих до життя.

Правила поведінки на підприємстві при користуванні електроприладами.