У другій половині XVIII століття панівною течією в мистецтві стає класицизм, він був генетично пов'язаний з російським живописом, з діяльністю Петербурзької академії мистецтв.

Історичним ґрунтом класицизму був абсолютизм, який сприймався як гарант стабільності, миру, злагоди. В той час класицизм базується на такому принципі відбору, узагальнень і оцінки життєвих явищ, який визначає прагматичний розум мірилом усього сущого.

Специфічний характер європейського мистецтва виявляється у тому, що його художні жанри, як реалізація конкретних умоглядних моделей з чітко встановленим числом і порядком складових частин, володіли в свою чергу, такими ж чітко визначеними функціями, що і в літературі. Тобто усі жанри були розділені на "високі" та "низькі". До перших, у яких зображувалося життя королів та героїв, відносилися ода, трагедія, героїчна поема. До других, в яких розповідалося про менш привілейовані верстви населення, - комедія, сатира, байка. Змішувати елементи поетики та живопису "високих" та "низьких" жанрів не дозволялося.

З повним правом можна говорити не тільки про нормативність жанрово стильової системи класицизму, але й про її замкнутість. У цьому відношенні класицизм є повною протилежністю романтизму з його розімкнутою жанрово-стильовою системою, що охоче йшла на створення синтетичних жанрів та форм, на активну взаємодію із зовнішніми факторами - фольклором, історіографією, філософією.

Не може залишитись поза увагою різка асинхронність еволюції різних видів мистецтва в течії класицизму. Це дуже відрізняло класицизм від бароко, порівняно з якими класицизм явно запізнювався у своєму формуванні та розвитку. До початку XVII століття бароко вже виступило єдиним фронтом всіх видів мистецтв. Класицизм в живописі сформувався єдину цілісну концепцію тільки до 1630 року - в творчості Пуссена, який і є основоположником стилю класицизм цього напрямку у мистецтві.

Що стосується виникнення українського класицизму, тут слід відзначити, що на її формування більшою мірою вплинули культурно-сторичні умови. У 1783 році було ліквідовано кріпатство, яке замінено на панщину. Свобода народу та незалежність держави стали головним гаслом в Україні. Це гасло пронизувало усі діяння на ниві літератури та мистецтва. Саме гетьманщина висунула найвидатніших творців, що збагатили українську, а також і російську культуру. В основі тих досягнень лежала проста і така важлива справа, як освіта. Тому творення класицизму відбувалося на ерудованій основі, але класицизм в Україні сприймався двояко: негативно, бо був чужим для української ментальності, несучи в собі прикриту агресію, тотальне духовне покорення, виражаючи несхибну тотальну волю; а також позитивно, оскільки спираючись на природне прагнення до простоти, ясності і логічності художнього образу, тобто базуючись на раціонально-ідеалізуючому архетипі мислення, скеровував до античності, духовних скарбів Греції та Риму. В Україні мистецтво класицизму розвивалося від 60-х років XVIII століття до середини XIX століття Очевидно, що за цей час наповнений значними політичними, соціальними, економічними, культурними змінами, мистецтво даного скерування, в якому вирувало постійна еволюція, зазнавало піднесень і спадів, або ж тривалих застоїв.

Активне впровадження класицизму на українські землі йшло через три центри: Петербург, Варшаву та Відень. Їх вплив був відчутний в архітектурній забудові міст. При цьому вровувались традиції різних територій України, які існували на той час. Що стосується малярства, то воно завжди було найбільш динамічною частиною мистецтва. З цього можна зробити висновок про те, що у досліджуваний період, продовжує розвиватися сакральна тематика та портрет. Водночас відбувається жанрове збагачення, оскільки намітилися пошуки краєвиду, натюрморту та історичної картини. Розглядаючи іконопис, потрібно звернути увагу на малюнкову спадщину Києво-Лаврської іконописної майстерні. Вона свідчить про тісні контакти з європейським мистецтвом. Роль краєвиду в канонізованих зображеннях і сценах незмірно зростає. Змінюється ставлення до природи в іконописних сценах, - у них повністю зникає умовність та символічність, натомість виростає значення реального середовища - простору під відкритим небом.

Отже, змінюється трактування ікон, що виглядають картинами на релігійні теми. Це було зумовлене загальним потягом до прикрас, до світського причитування іконографічних сцен, до розуміння і прагнення до повноти земного буття.

Як уже було згадано, з виникненням стилю класицизм змінюються мистецькі засоби портретного живопису. Зникає яскрава декоративність та його загострена характерність. Їх заступають тонкі нюанси в художньому розкритті інтелектуального й психологічного змісту людини. При цьому не залишається поза увагою художника соціальний стан, підкреслений одягом, орденами і відзнаками. Такі ж риси у портретному малярстві притаманні мистецтву Галичини на яких зображувалися живі учасники тодішного надзвичайно напруженого історичного процесу, кожний з яких належав до замкнених національно-суспільних груп. Портрет той розподіл яскраво ілюстрував, а його стильовий вираз був ознакою причетності до високих духовних цінностей сучасності.

На Сході України класицистичний портрет формувався поступово і невпинно. Його відмінною рисою стало психологічне удосконалення, проте згасла квітчата барвистість. Класицизм чітко фіксував становий розподіл. Слід відзначити таких представників портретного живопису стилю класицизм, як Дмитро Левицький (1735 - 1822) та Володимир Боровиковський (1737 - 1825), які піднесли портретний жанр до європейського рівня. Левицький упродовж усієї своєї творчості зберігав великі заповіти батька і національного мислення, передусім портрета - як гостре спостереження цілісності, увага до найменших деталей, виявлення їх природної якості і художньої виразності, матеріальну конкретність усього в площині портрета, життєву безпосередність та життєву енергію людського нутра. Портрети Левицького правдиві і щирі, відкривають поетичну чарівність, духовну привабливість людської натури.

Завершення XVIII століття тонше і повніше втілив Володимир Боровиковський. Творчість Боровиковського об'єднує сентименталізм і класицизм, між якими, крім стильових відмін, в інтерпритації людини не засвідчувалося суперечливих розбіжностей. Навпаки, їх пронизує культ почуття, глибоке занурення в емоційну сферу життя людини з її вірою в розумні засади життя, а також ідеї обов'язку й громадської самовідданості та героїзму. Боровиковський вніс у мистецтво образ людини духовно розкріпаченої, що прагне до гармонійно-природного існування.

Як відомо, один із жанрів класицизму є історичний живопис. В українському мистецтві початком такого живопису можна вважати ікону "Покрова", в її окремих образах чи сценах відкривається історична минувшина України, а також тогочасність. Основоположником історичного жанру є Антон Лосенко (1737 - 1774). У своїх творах Лосенко намагався виявити відносини дійових осіб між собою, точно виявити значення кожної фігури в картині. Лосенко був також видатним портретистом, хоча в цьому жанрі створив небагато. В портретах, що мають камерний характер, його цікавило розкриття внутрішнього духовного світу людини.

На початку ХІХ століття пробуджується цікавість українського суспільства до історії та видатних діячів минулого, активізується портретна козацька тематика. Саме в цей час з'являється чимало копій з давніх портретів Богдана Хмельницького, Юрія Хмельницького, Івана Скоропадського, Івана Мазепи.

Отже, класицизм, як зовнішня стилізація "під античність", навіть у наші часи пробуджуює інтелектуальний "голод" за красою античності.

Список використаних джерел

1. Алексеева Т.В. Владимир Лукич Боровиковский и русская культура на рубеже 18-19 веков. - М.: Искусство, 1975. - 42 с.

2. Антонович Д. Українське малярство // Українська культура: - К.: Либідь, 1993. - 307-345 с.

3. Асеев Ю.С. Стили в архитектуре Украины: - К.: Будивельник, 1989. - 102 с.

4. Білецький П.О. Українське мистецтво ІІ пол. XVІІ - XVІІІ століть. - К.: Мистецтво, 1981. - 159 с.

5. Білецький П.О. Український портретний живопис XVII - XVIII ст.: Проблеми становлення і розвитку. - К.: Мистецтво, 1969. - 314 с.

6. Виппер Б.Р. Проблема реализма в итальянской живописи XVII - XVIII веков. - М.: Изобразительное искусство, 1966. - 315 с.

7. Всеобщая история искусств: В 4-х т. / Под ред. Ю.Д. Кашинского, Е.И. Ротенберга. Т.4. Искусство 17 - 18 веков. - М.: Искусство, 1963. - Т.4 - 479 с.

8. Вуйцик В. Львівський портретист Остап Білявський // Львівська картинна галерея (Виставки знахідки, дослідження). - Львів. 1967. - 83-86с.

9. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К.: Наукова думка, 1992. - 544 с.

10. Жолтовський П.М. Малюнки Києво-Лаврської іконописної майстерні. - К.: Наукова думка, 1982. - 288 с.

11. Жолтовський П.М. Український живопис XVII - XVIII ст. - К.: Наукова думка, 1978. - 327 с.

12. Западноевропейская художественная культура XVIII века. - М.: Наука, 1980. - 255 с.

13. Історія Русів. Український переклад Івана Драча. - К.: Ред. письменник, 1992. - 318 с.

14. Історія українського мистецтва: В 6-ти Т. - К.: Академія наук УРСР., 1966. Т.3. Мистецтво другої половини XVII - XVIII ст. - 471 с.

15. Історія української культури: В 5-ти Т. / За ред.Б. Є. Пашока. - К.: Наукова думка, Т.3. Українська культура другої половини XVII - XVIII ст., 2003. - 1246 с.

16. Історія філософії на Україні. - К.: Наукова думка, 1987. - 398 с.

17. Каганович А.П. Антон Лосенко и русское искусство середины XVIII столетия. - М.: Искусство, 1963. - 98 с.

18. Копсена Е.Ф. Искусство Франции XVIII века. - М.: Искусство, 1971. - 398 с.

19. Крип'якевич І. Історія України. - Львів: Світ, 1990. - 519 с.

20. Львівський портрет XVI - XVIII ст. (Упор.В. Овсійчук). - К.: Мистецтво, 1967. - 201 с.

21. Макаров А. Світло українського барокко. - К.: Мистецтво, 1994. - 288 с.

22. Наливайко Д. Класицизм // Всесвіт. - 1979. - № 1-2. - 121-1 с.

23. Овсійчук В. Класицизм і романтизм в українському мистецтві. - К.: Дніпро, 2001. - 446 с.

24. Овсійчук В. Майстри українського барокко: Жовківський художній осередок. - К.: Наукова думка, 1991. - 400 с.

25. Овсійчук В. Українське малярство 10 - 18 ст.: Проблема кольору. - Львів: ін-т народознавства, 1996. - 478 с.

26. Пархоменко І. “Не хто иный тилко он…" // Пам'ятки України. - 1990. - № 1. - с.9-11.

27. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х Т. - К.: Либідь. Т.2. Від середини XVII ст. до 1923 р. - 1995. - 608 с.

28. Прусс И.Е. Западноевропейское искусство XVII в. - М.: Искусство, 1974. - 301 с.

29. Ренесанс. Барокко. Классицизм. Проблема стилей в западноевропейском искусстве. - М.: Искусство, 1966. - 108 с.

30. Рубан В.В. Український портретний живопис І пол. ХІХ століття. - К.: Наукова думка, 1984. - 370 с.

31. Роттенберг Є И Искусство Западной Эвропы XVII века. - Л., 1982

32. Самійло Величко. Літопис. - К.: Дніпро, 1991. - 369 с.

33. Свенцицька В.І., Сидор О.Ф. Спадщина віків. Українське малярство 14 - 18 ст. у музейних колекціях Львова. - Львів.: Каменяр, 1990. - 72 с.

34. Січинський В. Зипсодитель храмів і скарбів духовних // Пам'ятки України. - К.: 1991. - № 6 - с.22-23.

35. Сковорода Г. Твори: В 2-х Т. Т.1. Поезії. Байки. Трактати. Діалоги. - К.: Обереги, 1994. - 526 с.

36. Субтельний О. Україна. Історія. - К.: Либідь, 1991. - 318 с.

37. Типология стилевого развития Нового времени. - М.: Искусство, 1976. - 118 с.

38. Хижняк З.І. Києво-Могилянська Академія. - К.: Наукова думка, 1981. - 181 с.

39. Художественная культура XVIII в. - М.: Искусство, 1976. - 159с.

40. Шевченко Т.Г. Твори: В 5-ти Т. - К.: Наукова думка, 1978. - Т.4. - 784 с.

Размещено на Allbest.ru