Українська культура у другій половині ХVII–XVIII століття

З часом дедалі сильнішими ставали в живописі елементи класицистичного реалізму. Найвидатнішими майстрами українського класицистичного живопису в XVIII ст. були Дмитро Левицький (1735-1822) і Володимир Боровиковський (1757-1825). Вони спочатку навчалися в Україні, потім, за звичною тоді практикою, мали перебиратися до Петербурга, їх портрети є кращими зразками живопису того часу в Російській імперії. У 1753р. імператриця Єлизавета видала указ: трьох українських хлопців з придворної капели, які втратили голос, віддати в художню науку. Цими хлопцями були Кирило Головачевський, Іван Саблучок (прізвище деформували в "Саблуков") і Антон Лосенко. Кожен з них зробив значний внесок у розвиток класицистичного мистецтва. Особливо уславився своїми портретами А.Лосенко, який писав також великі полотна ("Володимир і Рогніда", "Принесення в жертву Ісака") К.Головачевський також плідно працював у Петербурзі, а І. Саблучок добився повернення в Україну і відкрив у Харківському колегіумі під назвою додаткових класів справжню високохудожню майстерню класицистичного живопису, з якої за ЗО років вийшло чимало талановитих портретистів, доки цю майстерню не ліквідували в 1798 р.

7. Музична культура

Висока музична культура завжди була характерною рисою розвитку українського народу, на різних етапах його історії сприяла формуванню української нації. "По всій руській чи то козацькій землі, - писав подорожній грек з Антіохії Павло Алепський 1653 р., - дивний і гарний факт спостерігали: мало не всі вони, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок служб церковних і церковні співи". З неменшою похвалою хвалою говорить про культуру українського співу і саксонський пастор Гербіній, який чув церковний спів у Києві й ставив його вище за спів західноєвропейський. Динамічна і драматична за своїм характером барокова культура особливо сприяла розвитку старих і виникненню нових музичних жанрів. З середини XVII ст. почали з'являтися барокові світсько-духовні невеликі музичні твори - псалми і канти, складені здебільшого для хору а сареllа на три голоси з яскраво фігурованою басовою партією. Розквітає пісенна творчість: з'являються нові жанри ліричної пісні для вираження індивідуальних, інтимних почуттів і настроїв; виникають численні різновиди жартівливих пісень, часто фривольного характеру; створюються нові форми танцювальних пісень. У добу бароко відбувається зближення віршованої й пісенної літератури з народними піснями. В самій музичній будові народної пісні виразно проявляються професійні музичні риси. Октавовий устрій, ясно означена тоніка та ввідний тон в паралельну тонацію тощо.

Ще у XVII ст. у школах і у Києво-Могилянській колегії студентів навчали співу за лінійними нотами, що називались у московському царстві "київське знамено". Зберігся "Реєстр нотових зошитів" хору Львівського братства від 1697 р., в якому перелічено 267 партесних співів, розписаних на три й більше (до 12 голосів. Цей реєстр подає й більше десятка імен авторів цих композицій - тогочасних українських композиторів, але самі їхні твори, на жаль не збереглися, так що їх імена мало що можуть сказати за винятком імені киянина Миколи Ділецького. У 1677 році в самий розпал Руїни, М. Ділецьким у Вільно була видана "Граматика мусикійська". Це був кращий музичний посібник того часу: давнї церковні мелодії поєднувалися з народними піснями та інструментальними композиціями. Естетичні ідеї Ділецького справили помітний вплив на розвиток музичного мистецтва не стільки в Україні, де вони вже були відомі й раніше, скільки в Москві, куди Ділецький переїхав для проживання.

Українська музична культура поширювалася у Московії й раніше. Ще у 1652 р. виїхав до Москви архімандрит Михайло з "начальным певцем, творцем пиния строчнаго" Федором Тернопольським та ще десятком співців. Трохи згодом патріарх Никон заклав під Москвою Новоєрусалимський монастир і встановив там службу "з київським співом", інший монастир з українськими монахами заклав боярин Ф.Ртищев. Навіть у московському "Дівичому" монастирі співали "старіцы-кыєвлянки". Часто музиканти не бажали виїздити за межі України й українська світська і духовна влада, доки могла це собі дозволити відмовляла у висиланні співців. Але вимоги про переїзд не тільки не зменшувалися, але постійно збільшувалися. Музичною столицею Лівобережжя і перевалочним пунктом для підготовки музикантів для всієї імперії став Глухів - гетьманська резиденція 18 століття. Тут існувала спеціальна школа, де вивчали вокальний спів, гру на скрипці, басах, гуслях, флейтах. В Києво-Могилянській академії існував хор студентів числом до 300 осіб. Щорічно відбувалося свято хорів на Контрактовій Площі Подолу. При дворі імператриці Анни Іоанівни було організовано придворну капеллу співаків, яка набиралася спочатку виключно з українців. Відтоді одяг студентів Київської Академії став своєрідною уніформою церковних співчих по всій Російській імперії, особливо по архієрейських хорах. Цей звичай одягатися зберігався аж до революції 1917 р. На тексти народних дум створювалася, музика, починається обробка народних пісень, наприклад, "Ой під вишнею, під черешнею". Одним із найталановитіших народних композиторів того часу був Семен Климовський, відомий у літературі як "Харківський козак-піснотворець". Широке визнання таланту Климовського принесла пісня "їхав козак за Дунай", яка стала народною. Її друкували з нотами і співали в Росії, вона знайшла відбиття в поезії Пушкіна "Козак". У 1808 р. пісня була перекладена німецьким послом X. А. Тігде, потім з'явились переклади у Польщі, Чехії, Болгарії, Франції, Італії, США, Канаді. На тему пісні була створена варіація італійським композитором Т. Траєтті. Мелодію пісні двічі обробляв Л. Бетховен, оранжував К. Вебер. Постать Климовського зацікавила російського письменника О. Шаховського і композитора К. Ковача, які у 1812 р. написали про нього оперу-водевіль "Козак-стихотворець".

Видатними українськими композиторами ХVIII ст., які тривалий час працювали і в Росії, були Максим Березовський (1745-1777) і Дмитро Бортнянський (1751-1825). М. Березовський почав складати інструментальні композиції ще під час навчання у Київській академії, якими вже тоді звернув на себе увагу. Через Глухівську музичну школу він потрапляє до придворної капели, а звідти був відправлений до Болонської музичної академії в Італії, де навчався у відомого музичного теоретика Мартіні, в якого у той самий час навчався і Моцарт. У конкурсі за розміщення імені кращого учня на "золотій дошці" академії Березовський переміг Моцарта, написавши оперу "Демофонт" на лібретто Метастазів. Але після тріумфального повернення до Петербурга, де йому пророкували блискуче майбутнє, серед придворних інтриг недосвідченого Березовського ім'я булро "затерто", що глибоко вразило його м'яку вдачу. Князь Потьомкін мав намір зробити Березовського ректором музичної академії в Кременчузі, яка так і не була відкрита. Доведений до розпуки композитор у віці 32 років наклав на себе руки. З духовних композицій Березовського особливо славляться "Вірую", концерт "Не отвержи мене", деякі "причасні стихири" тощо. Сила почуття разом із простотою, повна узгодженість музики зі словом, нова форма у самій будові концертів, загальна творча оригінальність і висока техніка - основні прикмети творчості Максим Березовського. У концертах композитора помітний вплив української народнопісенної творчості.

На відміну від М. Березовського, інший вихованець Глухівської музичної школи Дмитро Бортнянський поєднував високий музичний талант зі здібностями робити щасливу кар'єру. Після навчання у Венеції він здобув посаду директора придворної капели, спів якої підняв до небувалої перед тим висота. Міцні зв'язки при дворі забезпечили йому незалежність від кон'юнктурних змін. Окрім опер на французькі тексти з багатою оркестровкою, у світській інструментальній музиці Бортнянський створив симфонію та кілька сонат, але найбільше він уславився як вокальний композитор. Досі не втратив популярності напівсвітський гімн "Коль славен", а у церквах грецького обряду досі постійно виконуються його композиції, яких він залишив досить багато (35 чотириголосних концертів, 21 окремий спів, 30 гімнів тощо). Усі ці твори є бездоганними з боку музичної техніки і відзначаються чистотою голосоведения. За переказами, у Відні Бетховен спеціально вчащав до уніатської церкви, аби послухати композиції Бортнянського. Збереглися також повні захоплення рецензії про церковні співи Бортнянського французького композитора і суворого музичного критика Берліоза. Життя трагічне, далеке від придворного блиску і повністю присвячене розвитку української культурної традиції, провів композитор Артемій Ведель (1767-1806). Уже те, що композитор рішуче не хотів виїздити з України до російських столиць, робило його неблагонадійним. Коли раз його, власне, силоміць привезли до Москви, він при першій нагоді втік на батьківщину. Як композитор Ведель на свій час вважався консерватором, оскільки ігнорував італійську моду, а зосередився на опрацюванні власне українських музичних традицій. За життя у Києві Веделя завжди притягувала Києво-Печерська лавра з її особливими лаврськими розспівами. У творчості Веделя помітний також вплив українських кантів, ліричних пісень і творів з репертуару київських лірників і бандуристів. Веделя вабило духовне життя, і писав він переважно духовні музичні твори. Крім хорової капели у Києві очолював деякий час подібну капелу в Харкові.

Після повернення до Києва Ведель узяв якусь участь у невідомих насьогодні антиімперських заходах, так що мусив переховуватися від урядових переслідувань. У Лаврі він постригся у ченці, але це його не врятувало. Веделя було арештовано, допитано й ув'язнено. За одними відомостями, його закатували чи задушили там, а за іншими - непритомного вивезли з в'язниці і він помер на волі від ран. До початку XX ст. твори Веделя зберігалися в архіві Київської духовно: академії, тому практично не були відом: широкому загалу. Таким чином, друга половина XVII-XVIII ст. була важливим етапом у розвитку вітчизняної культури. Українська культура того часу істотно вплинула на всебічний розвиток передусім російської культури, а також культур інших слов'янських народів. Розвиток культури був одним із чинників, які консолідували український народ у складних суспільно-політичних умовах того часу, сприяли формуванню української нації. Українські митці створили значний доробок у різних сферах культури, який не втратив свого значення і до сьогодення. У другій половині XVIII ст. разом зі зміною культурної ситуації (внаслідок цілеспрямованих заходів щодо перетворення розірваних частин України на глухі провінції держав-домініонів) завершується період розвитку усієї давньої української культури, ідеологічною основою якої були передусім релігія і богослов'я. Тепер церква як на Сході, так і на Заході України виступала не консолідуючим, а нівелюючим чинником, що змушувало свідому частину українського суспільства шукати іншого опертя для подальшого культурного розвитку народу. Колишню еліту було переважно зденаціоналізовано. Так відбувається перехід до нового етапу розвитку української культури з виразно світською та демократичною домінантою. Основні поняття і терміни Рекреація - культурно-мистецьке свято в Київській академії з виставами та іграми, приуроченими до завершення навчального року. Парсуна - парадний портрет. Мідьорит - гравюра на міді. Виписати в словник! Університет, "сім вільних мистецтв", Відродження, Реформація, бароко, опера, фуга, ораторія,абсолютизм, раціоналізм, класицизм, "три єдності", "високі" та "низькі" жанри, ода, сатира, псалом, рококо, Просвітництво, екзистенціальні мотиви, "козацькі літописи", гетьман, магнати, шляхта, "козацьке бароко", Іван Мазепа, "мазепинський стиль", бандура, бурлеск, бурлескна література, бурса, вертеп, вірші-травестії, водевіль, гротеск, Межигірський монастир, Батурин, Глухів, народна драма, панегірик, синод, синопсис, спудей, схизматики, шкільна драма, екзистенційність.

Питання для самоконтролю

1. Яким чином українська державність впливала на розвиток української культури

2. Чому Києво-Могилянська академія стала центром культури і науки

3. Які заслуги Івана Мазепи перед українською культурою

4. В чому полягає вплив української культури на російську

5. Хто такий Феофан Прокопович

6. Наукові завдання і книгодрукування в період Гетьманщини

7. Специфічні погляди на духовне життя людини у творчості Григорія Сковороди

8. Реакційна політика царизму щодо української культури у 18 столітті

9. Перенесення центру культурного життя до Росії

10. Бароко - стиль визначних будівель і архітектурних ансамблів

11. Провідні школи живопису в Україні

12. Музичне мистецтво 18 століття. Максим Березовський, Артем Ведель, Дмитро Бортнянський