Французьке мистецтво XVIII століття

Дослідження значення французького Просвітництва для розвитку прогресивних ідей культури XVIII століття. Вивчення особливостей французького живопису, скульптури і архітектури. Знайомство з головними працями та ідеями художників, скульпторів і архітекторів.

Рубрика Культура и искусство
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 09.03.2012
Размер файла 1,3 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

І. ЖИВОПИС ФРАНЦІЇ XVIII СТОЛІТТЯ

ІІ. СКУЛЬПТУРА

ІІІ. ДОСЯГНЕННЯ АРХІТЕКТУРИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

ВСТУП

Своєрідність яскравого вкладу, який внесло європейське мистецтво XVIII століття в історію світової культури, визначається в основному тим, що цей період був останнім історичним етапом довгої перехідної епохи від феодалізму до капіталізму. Основний зміст історичного процесу в Європі XVIII століття складався з переходу до промислового капіталізму, до панування класичних форм розвинутого буржуазного суспільства і його культури. Найбільш повно і послідовно підготовка та обґрунтування ідеалів буржуазної революції здійснювалися у Франції. Це було зумовлено ще й тим, що центр формування художніх смаків Франції перенісся із Версалю, головної резиденції Людовіка XIV, навколо якої зосереджувався двір і обслуговувалося його мистецтво, у Париж. Всі ці події відбилися на культурному житті Франції.

Тема нашої курсової роботи: “Французьке мистецтво XVIII століття”. Актуальність теми полягає в тому, що французьке Просвітництво закладає нову ідейну базу в культурі не лише у Франції, а й і у всій Європі.

Об'єкт - нові умови суспільного та ідейного життя, що визначили складання нового великого етапу в історії художньої культури.

Предмет - французьке мистецтво XVIII століття, його значення для суспільства на основі творчості і діяльності представників даного періоду.

Хронологічні рамки - тема охоплює період від початку XVIII - до початку XIX століття.

Метою дослідження є вивчення французького живопису, скульптури і архітектури XVIII століття.

Завдання:

- визначити головні стилі в мистецтві Франції XVIIІ століття;

- на основі діяльності головних представників цього періоду дати характеристику культурі Франції та її значення для суспільства;

- ознайомитись з головними працями та ідеями художників, скульпторів і архітекторів Франції XVIII століття.

В області образотворчого мистецтва художній прогрес мав дещо двоякий характер. Французькі майстри XVIII століття створили мистецтво, що являло собою крок вперед не тільки по відношенню до своїх попередників, але і в розвитку світової художньої культури в цілому. Вони створили витончене мистецтво, яке диференційовано аналізувало найтонші нюанси почуттів і настрою. Вишукана інтимність, стримана ліричність, вічливо-безпощадна, аналітична спостережливість - характерні особливості мистецтва XVIII століття. Тонке відчуття сюжетної ситуації притаманне і прекрасному портрету цієї епохи, і багатофігурним жанровим композиціям, і будь то хоч “галантні святкування” Ватто, чи скромні побутові мотиви Шардена. Ці якості художнього сприйняття життя вперше з такою послідовністю утвердилися в мистецтві. Однак суттєві досягнення цього періоду були куплені дорогою ціною, частковою втратою художніх завоювань минулих епох. Однак образотворче мистецтво XVIII століття не тільки частково втрачало ту універсальну повноту охоплення духовного життя людини, ту синтетичну єдність, за допомогою якої Пуссен, Латур та інші майстри передавали у своїх образах основну естетичну і етичну проблематику своєї епохи. Живопис і скульптура XVIII століття поступово втрачали здатність втілювати з найбільшою художньою наочністю основні проблеми свого суспільства.

У Франції, де найбільш послідовно в області філософії, літератури і мистецтва здійснювалася підготовка буржуазної революції, культура поступово набуває програмного громадянського напрямку. Розвиток французького мистецтва XVIII століття, формування його основних естетичних ідеалів залежали від історичних умов, які ділилися на два етапи. Перший етап з 1720-1750 років - пов'язаний з утворенням рококо, а другий з 1750-1780 років з утвердженням класицизму і неокласицизму в якості панівних напрямків. Рокальний живопис і скульптура, що зберегли свій зв'язок з архітектурним оформленням інтер'єру , в більшості носили декоративний характер. Живопис і скульптура рококо уникали звернення до драматичних сюжетів, не прагнули пізнання реального життя,постановки значних соціальних проблем. Відверто гедоністичний характер живопису рококо визначив його обмеженість.

Другий етап розвитку французького мистецтва XVIII століття пов'язаний із загостренням противоріч між ідеологією пануючого устрою і його противниками. Новий етап прогресивного розвитку художньої культури виступав у формі двох основних ідейно-художніх напрямків - неокласицизму та більш реалістичного по формі розвитку мистецтва.

Можна сказати, що французька культура XVIII століття не тільки не знала “єдиного стилю епохи” , але й самі стильові напрямки далеко не завжди втілювали в собі основні тенденції розвитку мистецтва свого часу. Класицизм в своєму намаганні створити нові і водночас прості та високі форми мистецтва, здатні виховувати благородні думки, звернувся до античності. Античне мистецтво у XVIII столітті оголосилося нормою та ідеальним прикладом. Класицизм стверджував величність перемоги розума над почуттями, обов'язку над пристрастю. У Франції, де з другої половини XVIII століття назрівав рішучий революційний вибух, де буржуазія володіла великими культурними традиціями і достатньою соціальною міццю, основна лінія розвитку мистецтва вела до зародження повного громадянського пафосу революційного класицизму Давида. Буржуазна революція 1789 року закінчила собою цілу епоху в історії людства і відкрила шлях новому етапу в розвитку суспільства і його художньої культури.

При написанні роботи автор використав наукову і пізнавальну літературу, що описує дану тему. Особливо багато матеріалів взято із таких творів: Алпатов М.В. “Етюды по истории западноевропейского искуства”Алпатов М.В. Етюды по истории западноевропейского искуства, М., 1963, 425 с.- це видання містить опис і критику найбільших витворів мистецтва Європи, в тому числі і Франції. А. Н. Бенуа “История живописи” Бенуа А.Н. История живописи, т.ІІІ, М., 2002, 512 с.ІІІ том -описується історію живопису XVII-XVIII століття країн Європи . “Всеобщая история искуств”Всеобщая история искуств, т.ІV,М., 1963, 694 c.том ІV- тут розглядається детальний опис скульптури, живопису та архітектури. Подається детальна біографія видатних митців культури. О. Шуазі “История архитектуры”Шуазі О. История архитектуры, М., 1937, 694 с. -ця праця висвітлює погляд професіонала на історію становлення і розвитку людського суспільства через призму взаємопроникнення різних архітектурних прийомів і форм. “Мастера искуств об искустве”Мастера искуств об искустве,т. ІІІ, М., 1967, 632 с. -присвячений висловлюванням художників XVII-XVIII століть.

Структура :курсова робота складається із вступу, трьох розділів - в яких розглядається живопис, скульптура і архітектура XVIII століття, висновку, додатків та списку використаної літератури.

просвітництво культура живопис скульптура

І. ЖИВОПИС ФРАНЦІЇ XVIII СТОЛІТТЯ

Французька художня культура ХVIII століття відображала обличчя цієї епохи. Боротьба проти церкви і абсолютизму, послаблювала їх авторитет і значення релігійного та історичного жанру. В образотворчому мистецтві безумовно переважає світське, а згодом - громадянське начало. Це відбивається у взаємоіснуванні різних стилів та жанрів.

Перехідний характер ХVІІІ століття найбільш повніше виразися в розкритті образу людини. Художники боролися за емансипацію особистості, зростання її індивідуального і громадянського самопізнання. Все це відобразилося в цікавості до образу природної людини, її справжніх інтимних почуттів на які не впливали офіційні норми життя. Це і визначило звернення художників до теми повсякденного життя, що не порушував сталих законів природи.

“У ХVІІІ столітті у Франції виникає новий художній напрямок - рококо та утверджується класицизм, у формі неокласицизму. ”Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури , К., 2000, с.291

Рококо - (від франц. rocaille - мушля), таку назву стиль отримав за манірність, легкість, декоративну театральність, пристрасть до складних вишуканих форм, вигадливих ліній. Це суто світський стиль, був досить популярний у феодально-аристократичних колах французького двору. У мистецькому плані “легковажний”рококо був протилежним “важкій урочистості бароко”. Він начебто нагадував про швидкоплинність життя, закликаючи жити лише сьогоднішнім днем, отримуючи всі його насолоди.

Основоположником рококо в живописі можна вважати видатного французького художника, графіка, одного з родоначальників побутового жанру - Антуана Ватто (1684 - 1721).Походив з простого середовища. У 1702 році приїжджає в Париж і приєднується до фламандських художників. На життя заробляє продажем своїх картин паломникам, на мосту Нотр-Дам.В 1708-1709 роках працював у Клода Одрана, який допоміг йому розкрити свій талант. Художник любив побутовий жанр, робив багато зарисовок батальних сцен і побуту солдат, багато малював з натури - все це зародилося в ньому ще в юнацькі роки. Картина “Відплиття на острів Цитеру”(1717) - перша з серії “галантних святкувань”, що відображає основні риси і манери художника з її підкресленою театральністю. Сам живописець брав участь в театральному житті свого часу і частково в маскарадах. На цьому полотні Вато “закарбував очікування радості та щастя, і разом з тим,нестерпну томливість людського серця”Герман М. Г. Антуан Ватто, Л., 1984, с.116. Ця картина ясно відображає те, що у художника поєдналися дві особливості: мрійливість душі та проникливий погляд. Поєднуючи пейзажі з фігурами, Ватто підпорядковував різнообразні елементи, із яких створював картини, пануючому емоціональному мотиву. В “галантних святкуваннях” відчувається відсторонення художника від зображуваного; це результат глибокого розходження між мрією живописця і недосконалістю життя.

Художні ідеали Ватто нагадують думку Монтеск`є, що прекрасне виражається не стільки в рисах обличчя, скільки в його рухах, які часто є непомітними. Метод Антуана характеризується порадою, яку він дав своєму учню Ланкре: “Направитисвої зусилля на вчителя вчителів -природу та з неї створювати свої картини”Мастера искусств об искусстве, т.IІІ, М., 1967,с.270.Єдність між емоціями персонажів і пейзажем в картинах Ватто - основа важливої ролі його мистецтва у розвитку живописі ХVІІІ століття. Він переносить нас в іншу атмосферу. Його картини щастя зіткані із суперечливих вражень і переживань. Ватто любується своєю світлою мрією, радіє і тужить, але не вірить щирості своїх героїв, жартує над ними і прощається з ними. Тонка емоціональність творчості художника була завоюванням, що проклало шлях мистецтву століття до пізнання того, що Делакруа назвав “ областю невизначених відчуттів”. В 1717 році Ватто представив в Академії велику картину “ Паломництво на острів Кіферу ” ,за яку дістав звання академіка.

На полотні змальовані світські дами і кавалери, що є паломниками острова Кіфери - острова любові. На цій картині Антуан Ватто ” тонко передає людські почуття, що вказує на мрійливість і поетичний шарм його мистецтва”Энциклопедия живописи, М., 1999, с.116. Однак це не кохання, а гра у кохання, театр. Театром і було все життя суспільства, яке змалював Ватто. Він добре знав життя і розумів, що багато людей у цьому світі змушені грати не свої ролі. Сучасники художника розповідають, що він писав свої картини виключно із натури. Вивчення творів Ватто підтверджує це і показує , що митець багато спостерігав за людьми, аналізував їх і все це передавав на своїх полотнах. Характерна особливість мислення Ватто, яка наклала відбиток на більшість його живописних задумів - це схильність говорити про одне, при цьому думати і мріяти про зовсім інше. В полотнах Антуана невловима, але владна сила вабить нас за їх межі в далину мрій та марень. Це дає про себе знати нелише в серії “галантних святкувань”, але і в ранніх картинах художника. І якими би не були особисті мотиви Ватто, в своїх полотнах він “передчуває ту чарівність “там”, яку майже через століття романтики намагались обґрунтувати філософським ідеалізмом Канта” Немилова И.С. Французская живопись ХVIII века, Л., 1985, с.316. Внаслідок Вальтер Партер справедливо признав, що Антуан Ватто відкрив новий світ.

Найкраща картина Ватто, що пов'язана з театром - це “ Жіль”. Композиційне рішення цього полотна дещо загадкове. Головний герой актор Жіль, представлений в стані медитації та глибоких роздумів. В його виразі обличчя видно сумну насмішку і прихований егоїзм людини, яка здатна володіти людськими серцями.

“Жіль”, 1717-1719, Лувр, Париж

Останнім великим твором Ватто була картина “Лавка Жерсена”. Тут зображено знатних дам з вельможами та їх слугами, що пакують куплені картини в ящики. Біля ящика в який кладуть портрет Людовіка ХІV стоїть насмішкуватий простолюдин. В цій скромній звичайній сцені критика справедливо побачила свій поетичний підтекст. Це прощання з епохою “короля-сонце”, недарма його портрет запаковується в ящик. Це також прощання художника з мистецтвом, прощання з життям, недарма в цю картину він включив все, що його приваблювало і було йому дорогим.

“Лавка Жерсена” - виразно розповідала про людей того часу, передбачала нові завоювання реалізму ХVІІІ століття. Передчасна смерть художника в 1721 році обірвала його суперечливий і стрімкий розвиток, який багато чого визначив у французькій живописі ХVІІІ.

Істинним представником французького рококо вважають Франсуа Буше(1703-1770)“першого художника короля”,директора Французької академії наук, який в “середині ХVІІІ століття став законодавцем художніх смаків у Франції ”Французская живопись ХVI - ХIХ веков, М., 1991,с. 160. Картини Буше не настільки живі, як у Ватто, але вони по-своєму виразні та емоціональні. Він є справжнім творцем французького пасторального жанру, що зображував галантних пастухів і манірних пастушок або епізоди античної міфології. Це такі полотна, як “Купання Діани”, “Літня пастораль”(додаток 1), “Юпітер і Калісто”.

Тут змальовані кокетливі Венери, німфи і амури, що піддаються утіхам любові. Пасторалі Буше є прикладом сентеминтальної дворянської моди. Його живопис в повній мірі відобразив декоративні принципи мистецтва того часу. Талановитий Франсуа Буше був творцем святкового мистецтва, заснованого не стільки на спостереженні життя, скільки на імпровізації. Однією з останніх його робіт, був портрет фаворитки Людовіка ХV, маркізи де Помпадур .

В другій половині 50-х років живопис Буше став досить холодним. Ця “його творча криза відображає деградацію стилю рококо, викликану занепадом аристократичної культури”Бенуа А.Н. История живописи всех времен и народов, т. ІІІ, М., 2002, с. 351. Криза в мистецтві тісно була пов'язана з кризою абсолютизму та подіями в тогочасній Франції, які наближалися до революції. Помер Буше у травні 1770 року, його талант цінували як сучасники так теперішнє покоління.

З середини ХVІІІ століття європейське мистецтво знову звернулося до класики, але на новій ідейній основі. Нею стала ідеологія Просвітництва. Археологічні розкопки Помпеї, розпочаті в 1748 році, наукові дослідження з античної культури значно розширювали уявлення про римське мистецтво та сприяли розвитку нового стилю - неокласицизму Культурология. История мировой культури, М., 1995, с. 205. У мистецтві цього напряму переважали прості, лаконічні, геометрично правильні форми, простежувався зв'язок з реалізмом, що проявилося в творчості французького художника Жана Батіста Сімеона Шардена (1699-1779). Свідок розквіту французького Просвітництва, сучасник видатних мислителів - Вольтера, Руссо, Дідро. Освіту спочатку здобув у художника П. Жака, а згодом у відомого живописця Н. Куапеля, який високо оцінив здібності учня. Почав Шарден із натюрморту і в 1728 році на виставці молоді він представив дві картини “Скат” і “Буфет”. Вони мали успіх і відкрили перед ним двері Королівської академії.

Побутовий жанр в 1730-1740 роки займав головне місце у творчості Шардена. Він, виражаючи смаки буржуазії, відтворив поміркованість,порядок, затишок ранньобуржуазного побуту - “Молитва перед обідом”, “Праля”, “Кухарка”. Дійсно художник прославив добропорядність, працьовитість, вірність домашньому вогнищу - справді бюргерські чесноти. Ці картини стали шедеврами реалістичного мистецтва.

Жанрові картини Шардена - поетична розповідь про “добру вдачу ” простих людей, їх достойне життя. “Його реалізм був одним із перших проявів демократичної думки епохи Просвітництва з її ідеєю рівності людей. Творчі пошуки митця перекликалися з думками просвітників ”Рославец Е. Н. Живопись Франции ХVII-XVIII века, К., 1990, с. 180.Побутовий жанр і натюрморт тісно пов'язані в живописі Шардена. Для митця третього стану натюрморт був глибоко змістовним жанром мистецтва. Демократичні смаки Шардена відбилися на відборі речей для картин - скляна пляшка, скат, чарка з вином поряд з фруктами. Поезія повсякденного життя, тонке проникнення в сутність речей складають найбільш суттєві відмінності мистецтва Шардена від попереднього етапу розвитку реалістичного натюрморту. В останні роки життя художник виконав серію портретів, серед яких і:

В упевненій позі, в проникливому погляді виступає достоїнство суворої і вибагливої людини, що пройшла великий і складний життєвий шлях.

“ В роки посилення реакції, народних повстань, загострення соціальних протиріч і пришвидшення руху французького народу до революції, утвердилося прогресивне мистецтво “революційного класицизму”, головним представником якого став Давид Жак ЛуїНемилова И. С. Загадки старых картин, М., 1989, с. 285(1748-1825).Цей новий напрямок в французькому мистецтві ХІІІ століття був сприйнятий філософами як культ розуму, що висував новий тип художника-борця, покликаного виховувати у глядача високі моральні якості та громадянські чесноти. Таким був Давид, який чимало зробив для піднесення престижу художника, як фаху, здатного діяльно служити, а не вельможним особам. Людина, що не дуже розбиралась в політиці і в тогочасних політиках, художник Давид прийняв революцію і всіма засобами слугував їй. Він пише портрети відомих генералів, захисників революційної Франції, її убитих героїв-революціонерів, стає режисером нових, малозрозумілих, революційних свят.

Бурхливі політичні події втягнули його у самий вир стрімких змін. Давид був членом клубу якобінців, членом Національного Конвенту. Він був серед тих, хто голосував за страту короля Франції без зволікань. Голосування було поіменним і вносилось у протокол. Однак головним полем діяльності Давида залишалось мистецтво. “Саме він стане головою художньогожиття Парижу в роки революції. Давид всіляко сприятиме рятуванню художніх скарбів з садиб і палаців емігрантів-аристократів, яких революційний уряд перевів у статус зрадників і конфіскував їх майно”Варшавский А. С веком наравне, М., 1977, с. 295.Давида як діяча мистецтв налякали випадки руйнації готичних соборів і церков, що покотилися Францією, побиті стародавні вітражі доби середньовіччя, порубані голови скульптур кам'яних королів в соборі Нотр- Дам. Колишній королівський палац Лувр, який намагалися зруйнувати, нарешті перетворили на Національний музей, куди почали звозити врятовані картини і малюнки, меблі, гобелени, бронзу, античні скульптури, доля яких вважалася вкрай небезпечною в часи боїв чи народних заворушень в провінціях.

Не забував художник і про колег, що бідували. “Давид виступав ходатаєм перед революційним урядом заради матеріальної допомоги митцям, що не поділяли політичних позицій майстра, але залишались відомими фахівцями декоративного чи навіть ужиткового мистецтва, непотрібного революції”Журнал «Художник», № 4, апрель, 1990, статья Никифоров Е. «Жак Луи Давид», с.40 . Так, старого Жана-Оноре Фраґонара Давид залучив до рятування творів мистецтва.

Давид захоплювався благородною красою грецького мистецтва і намагався віддати данину цьому мистецтву у портреті Марата, однієї з головних фігур Французької Революції. Марат страждав від хвороби шкіри, через яку змушений був приймати медицинські ванни. Проте Марат не звик марнувати час, тому ставив біля ванни дошку, що слугувала йому столом. У той роковий день в кімнату до Марата була допущена жінка,Шарлота Корде, що несла діячеві петицію. І коли Марат читав того листа, жінка вбила його ножем. На картині Давида Марат ще тримає перо в одній руці, а петицію - в іншій.

Картина викликає шок у глядача, що вперше її побачив, оскільки зображає фігуру мертвого політичного лідера, що спадає з ванни. Ніж вбивці досі знаходиться на підлозі. Давид закликає глядача розділити біль і гнів, які він відчував через вбивство Марата. Проте його картина зображає лише один бік історії .Марат був прихильником насильства в політиці, і лише вбивство зупинило його терор. Художник у своїй картині подає Марата - якжертву ворогів революції. Коли верховна влада над Францією перейшла в руки Наполеона, Давид став привілейованим живописцем імператора. Він увіковічнив на полотні славні події Консульства та Імперії (“ Коронація Наполеона”, “Портрет Бонапарта на перевалі Сен-Бернар”, і ін.).

Після реставрації Бурбонів художника було виключено з Академії мистецтв. Він переїхав до Брюсселя де відкрив свою школу з якої вийшло багато відомих художників. Давид - був гідним літописцем своєї епохи.

Французьке мистецтво ХVІІІ століття пройшло еволюцію від рококо до неокласицизму. Взаємодія і боротьба цих художніх напрямків зумовлена розвитком антифеодальної боротьби. І в міру тогояк змінювалися настрої суспільства так мінялися і стилі. В першій половині ХІІІ століття панував рококо. Це був манірний, дещо легковажний світський стиль, що повністю підкреслював дух того часу. Однак “висока напруга суспільної боротьби і зростання громадянського самопізнання породили новий стиль і нових художніх героїв достойних революційної епохи”Всеобщая история искуств, т. ІV, М., 1963, с. 256.Так на зміну рококо приходить неокласицизм більш реалістичний і революційний стиль.

ІІ. СКУЛЬПТУРА

Скульптура першої половини ХVІІІ століття знаходилася в залежності від принципів декорації інтер'єру. Майже кожен із французьких скульпторів цього періоду одночасно працював у різних жанрах - і в історично-міфологічному, і в портретному. Їх відношення до пануючих стилів - рококо та неокласицизму - також було досить вільним. “Один і той же майстер з легкістю переходив від витончених статуеток в стилі рококо до монументальних неокласичних композицій”Бурдель Є. А. Искуство скульптуры, М., 1968, с.45.

На початку ХVІІІ століття традиції рококо розвивав скульптор Єдм Бушардон (1698-1762). В творчості цього майстра визначаються нові художні прийоми - витонченість і аристократизм. В 1732 році Бушардона запрошують у Париж і він стає скульптором короля Людовіка ХV. Починає працювати в різних королівських резиденціях.

Найбільш відомі його роботи - статуя Людовіка ХV на коні тафонтан Гринель. Фонтан це пам'ятник, що стоїть на роздоріжжі епохи. В ньому є щось і від класицизму і від рококо. Бушардон любив і захоплювався античною культурою. Про це говорять і його витвори: статую Людовіка ХV, представлено в римських обладунках, як імператора, а також “Приборкувач лева”(1737) представлений в образі Геракла.

Одним з найбільш відомих витворів Бушардона є “Амур”. Фігура Амура витончена, його рухи наповнені грації, що повністю відповідає манерам стилю рококо. Ідея скульптури не втратила своєї актуальності - любов, обеззброююча сила. В творчості майстра органічно поєднувалися різні стилі, що свідчить про його великий талант.

Найбільше стиль рококо проявився в творчості Жана Батиста Лемуана (1704-1778). Головна область його творчості - декоративна пластика і портретні бюсти. Він виповнив скульптурні прикраси для інтер'єру готеля Субіз в Парижі. Лемуан був прекрасним вчителем, із його майстерні вийшли два скульптори - Пігаль і Фальконе.

Жан Батіст Пігаль (1714-1785) -“був прозваний сучасниками “Безпощадним”, оскільки в портретах він ніколи не іделіазував свої фігури”Всеобщая история искуств, т. ІV, М., 1963, с. 294. Наприклад ,в автопортреті 1780 року, майстер показав невблаганну на нього старість. Такий реалізм простежується і в мармуровій статуї Вольтера. Пігаль переніс на зображення всі ті ознаки старості, які описав у своєму листі Вольтер. У витворах інших жанрів скульптор намагався з'єднати витонченість із складними силуетами фігур. У своїй справі Пігаль був великим майстром. Він, ніби зазираючи в душу людини, з точністю передавав її емоції.

Інший учень Лемуана, Етьєн Моріс Фальконе (1716-1791) - один з найбільших скульпторів ХVІІІ століття, відрізнявся блискучою ерудицією, прекрасно знав античну скульптуру. Більше 10 років керував фарфоровою маніфактурою в Севрі. Його маленькі композиції в стилі рококо на античні сюжети (50-60рр.) - “Амур”, “Аполон іДафна” та інші - тонко передаютьввідтінки настрою.Він як і всі інші митці змушений був виконувати алегоричні композиції для маркізи Помпадур. Однак майстер все життя тяжів до монументальних і драматичних образів. Дуже виразною є його рання композиція “Мілон Кротонський” (1744). Це дуже драматична за сюжетом композиція, в якій відчувається повна емоційна напруга.“Тільки природу живу, одухотворену, пристрасну повинен передавати скульптор в марморі, бронзі чи камені”Зарецкая З.В. Фальконе, Л., 1970, с.20- ці слова завжди були девізом Фальконе.

Все життя скульптор мріяв про створення монументального витвору. Втілити цю мрію в життя йому вдалося в Росії. За порадою Дідро імператриця Єкатерина ІІ доручила Фальконе створення пам'ятника Петру І в Санк-Петербурзі. “Мідний вершник” (1766-1778), так була названа скульптура ,- став вершиною творчості скульптора. Фальконе вирішив представити самого царя як “наглядача, законодавця і благодійника своєї країни, який простягає руку над об'їжджаємою ним державою”Кожина Е.Ф. Искуство Франции XVIII века, Л., 1971, с.189. Скульптор намагався передати на обличчі Петра поєднання думки і сили. Монументу особливу велич надає горда осанка Петра. Місце розташування вибрано не випадково. Воно знаходиться біля Адміралтейства заснованого імператором. За задумом Фальконе основою пам'ятника став великий камінь у вигляді хвилі, який би мав нагадувати про те, що саме Петро І вивів Росію до моря. Ідеї Катерини ІІ та скульптора виникали і щодоодягу Петра. Однак Фальконе був впертим і зробив по-своєму.

Він писав Дідро: “Ви знаєте, що я не одягну його по-римськи, точно так , як би не одягнув Цезаря по-російські”Зарецкая З.В. Фальконе, Л., 1970, с.45. До моменту відкриття пам'ятника відносини скульптора і двору зовсім зіпсувалися. Ображений Фальконе не дочекавшись відкриття поїхав у Париж.

Ще одним шедевром майстра є статуя Зима, зроблена по замовленню маркізи Помпадур, про яку із захопленням говорив Дідро. Він не раз повторяв, що цінує в творчості Фальконе насамперед вірність природі. Сам скульптор писав: “Це мабуть найкраща річ, яку я міг зробити, і я смію думати, що вона прекрасна.”

Великим майстром реалістичної скульптури в другій половині ХVІІІ століття був Жан Антуан Гудон (1741-1828). Це був скульптор нового покоління, безпосередньо пов'язаного з революційною епохою. Вибраний ним напрямок відкидав ідейні основи і витончені форми стилю рококо. Звернення Гудона до монументальної скульптури свідчить пор його рішуче прагнення перебороти традиційні форми французької пластики. В 1777 році він дістав звання академіка. Розквіт реалістичного портрета Гудона припадає на 1770-80 роки. Моделями скульптора були відомі суспільні діячі: французькі письменники і філософи - Дені Дідро, Руссо та інші. Це надавало його творчості велике суспільне значення. Він зображував своїх героїв справжніми, непрекрашуючи їх зовнішності.

“Мистецтво Гудона в цей період не виділяється якимись особливостями форми, її новизною. Навпаки, новизна прихована в максимальній простоті його робіт, в усуненні всяких атрибутів, алегоричних мотивів. Гудон - продовжувач кращих реалістичних тенденцій французького мистецтва, його аналітичності та тонкого психологізму”Ильина Т. В. История искуств. Западноевропейское искуство, М., 2000, с.305. Кого би не зображував скульптор - його портрети ставали духовною квінтесенцією віку.

Одним з найбільших витворів Гудона - статуя “Вольтера”, яка свідчить про його тонкий дар психолога. Скульптор одягнув Вольтера в античну тогу, сховав його немічне, худе тіло. На обличчі філософа напружено живе невгамовний насмішкуватий розум великого скептика. Статуя в цілому перетворюється в гімн людському інтелекту, проголошує перемогу безсмертного духу над слабким тілом. Гудоновський“Вольтер” свідчить про життєвість високого гуманістичного ідеалу французького мистецтва в переддень Великої французької революції. Він розкриває основні риси епохи Просвітництва в образі одного з великих її представників.

Гудон писав про прекрасну можливість скульптора “закарбувати образи людей, що склали славу і щастя своєї батьківщини”Мастераискуств об искустве, т. ІІІ,М., 1967, с. 316.

Французька скульптура ХІІІ століття розвивалася інакше, ніж в попередньому столітті. “Власне змінюються не її завдання, а теми і ще більш рішуче - форми”Бурдель Є. А. Искуство скульптуры, М., 1968, с. 68. В своєму розвитку скульптура проходить шлях від рокайль них форм в першій половині - до неокласистських рис - у другій. Риси легкості, волі, динаміки, своєрідна мальовничість форм несподівано гострого, нового рішення очевидні в скульптурі молодого Жана Пігаля. В жанрово-ідеалізованому напрямку працювали Лемуан і Бушардон. Фальконет віддав велику дань рокайльній скульптурі. Проявив талант монументаліста, створивши в “Мідному вершнику” істинний витвір епохи. Його молодший сучасник - Гудон став справжнім історіографом французького суспільства в переддень революції. Передав у своїй портретній галереї духовну атмосферу епохи.

ІІІ. ДОСЯГНЕННЯ АРХІТЕКТУРИ

Із згасанням “великого віку” монументальний архітектурний стиль другої половини ХVІІ століття змінився новим художнім напрямком - вишуканим рококо. Цей стиль виник в 20-ті роки ХVІІІ століття, а розквіту досяг в 30-40-ві роки.

В цей час будівництво із Версалю було перенесено в Париж, який зберіг славу найбільш багатого і красивого міста Европи.“Розвиток буржуазних відносин, торгівлі та промисловості, посилення ролі третього стану в суспільному житті висунули потребу в збудуванні нових бірж, торгівельних приміщень, публічних театрів. На зміну великому замку прийшов приміський будинок, готель - оточений садами невеликий особняк французької аристократії, яка вирвалася після смерті Людовіка XIV із під деспотичної опіки”Алпатов М.В. Єтюды по истории западноевропейского искусства,М.,1963, с.271. В будинках рококо внутрішній простір був вільним і раціонально розташованим відповідно з вимогами комфорту. Інтер'єри готелей рококо вражають бездоганною розкішю, тонкою ювелірною обробкою.

Один з найкращих архітекторів рококо Жермен Бофран (1667-1754) в своєму трактаті написав, що в теперішній час декор інтер'єру - це зовсім окрема частина архітектури, яка не рахується з декором фасаду. Дуже часто будівля будувалася одним архітектором, а оформлювалася іншим, через це в одній будові були присутні різні стилі. Одна з найбільших робіт Бофрана - це інтер'єр готелю Субіз (1735-1740). Його овальний зал вирізняється грацією форм, невимушеною витонченістю. Різьблені панелі, ліпні орнаменти, живописні панно вкривають стіни та стелю. Обрамлені в химерні рами дзеркала розташовані один напротив одного, ілюзійно розширюють простір і ніби переносять людину всвіт мрії та ілюзії. Єфект цих вишуканих, примхливо легких форм повинні бути дуже вражаючими порівняно з більш стриманим фасадом. Потреба в розкоші породила у Франції у ХVІІІ столітті багато майстрів наділених фантазією, тонким смаком і розумом.

Культове будівництво в цей період мало дуже мале значення порівняно зі світським. В основному завершувалися будівлі минулого століття. Такими були церква Сен Рош в Парижі. Більш цікава церква Сен Сюльпіс, яку добудував Ж. Н. Сервадоні (1695-1766). Він звернувся у своєму рішенні до неокласичних форм. У другій четверті ХVІІІ століття все більшу роль у французькому будівництві грали багаті торгові міста провінцій. Починається перепланування старих вулиць,які не відповідали потребам нових економічних центрів. На таких вулицях утворювалися площі, які повинні були слугувати для установки пам'ятників монарху. Одніє з перших площ нового типу була площа в Бордо. Жак Габрієль, батько відомого архітектора Жака Анжа Габріеля. Розташована вона була на березі річки Гарони. Єре де Корні у 1752-1755 роках збудував три об'єднані площі, яким вже були притаманні ознаки нового руху в архітектурі, що почався в кінці першої половини ХVІІІ століття.

“Цей рух виражався проти крайнощів і химерних форм рококо на користь більш розумній упорядкованій архітектурі. Зв'язок цього руху з укріпленням буржуазії був беззаперечним”Історія світової культури, К., 1994, с. 223. Саме на рубежі першої і другої половини століття виникають виступи енциклопедистів, що висунули критерії розуму як єдине мірило всіх речей. З цих позицій критикується все феодальне суспільство і його породження -рококо,як стиль без логіки, розумності та природності. Натиск просвітительських, а потім і демократичних ідей був настільки великим, що подіяв і на офіційні культурні кола.

У цю перехідну епоху складається і розквітає творчість видатного французького архітектора, носія просвітницьких ідей Жака Анжа Габріеля (1699-1782), який був одним із основоположників класицизму ХVІІІ століття. Стиль Габріеля відповідав вимогам нової культурної політики. “Творчість майстра проклала нову лінію у розвитку французької архітектури, а разом з тим він засвоїв ті прогресивні тенденції, які були в архітектурі рококо: її наближеність до людини. Інтимність,а також витонченість декоративних деталей”Всеобщая история искуств, т. ІV, М., 1963, с. 262.Переосмислюючи традиції архітектури XVII століття у відповідності до завоювань XVIII, Габріель намагався наблизити її до людини, зробити більш інтимною. В той же час його діяльність була тісно пов'язана з розвитком міського будівництва. Розвиток капіталістичних відносин поставив завдання перебудови середньовічних міст, спорудження нових кварталів і площ, ринків,торгівельних і громадських будівель.

У 1753 році було оголошено конкурс на спорудження площі ЛюдовікаХV, яку король хотів збудувати, щоб не відставати від свого діда Людовіка ХІV. Проте часи вже були не ті, над абсолютиським режимом насувалася криза. Та й будувати такі ансамблі, як Версаль, королеві вже було не під силу. Переможцем конкурсу вийшов Габріель. За його проектом було збудовано площу Згоди( Пляс де ла Конкорд), яка безумовно є однією з найкрасивіших у світі, її створення поклало початок формуванню центрального ансамблю. Це перший приклад площі з обширним і вільним простором, який стає характерним для міст нового часу.

Вона має форму прямокутника зі скошеними кутами, в центрі якої стояла статуя Людовіка ХV. Однак після революції монумент знесли, а в центрі поставили великий обеліск привезений Наполеоном з Єгипту. Невдовзі тут було побудовано церкву Мадлен, а на захід проклали нову магістраль Єлісейські Поля, що стала головною вулицею Парижа. Єлісейські Поля та ще дві бокові магістралі трьома променями сходяться до центра площі. Особливістю площі Згоди є те, що вона відкрита з трьох боків: зі сходу до неї підходить Тюільрійський сквер, із заходу - паркова зона, з півдня набережна Сени. Головна заслуга Габріеля складається не тільки з майстерного спланування ансамблю, а й і в тому, що він намітив такі принципи об'ємно-просторового рішення, які будуть використовуватися і наступними поколіннями.

Перлиною французької архітектури XVIІI століття є Малий Тріанон, створений Габріелем у Версалі в 1762-1768 роках. Традиційна тема заміського замку вирішена зовсім по-новому. Тут немає того переважного акцентування на двох основних фасадах, що були ще недавно характерними для палаців. Кожна з чотирьох сторін має своє самостійне значення. Архітектор досягає дивовижних вражень, завдяки гармонії простих форм. Малий Тріанон одночасно і простий, і святковий та інтимний. “Вишуканий в деталях і органічно пов'язаний з пейзажним середовищем парку, він ніби орієнтується на “природню людину”Искуство стран и народов мира, т.V, М., 1981,с.108.Творчість Габріеля була перехідною, пов'язуючою ланкою між архітектурою першої і другої половини XVIІI століття.

В будівлях 1760-1780 років більш молодого покоління архітекторів формується вже новий етап класицизму - неокласицизм. “Він характеризується рішучим поворотом до античності, що стала не тільки музою майстрів, ай і скарбницею форм, які вони використовували. Потреба в розумності архітектурного витвору призводить до відмови від декоративних прикрас”Кожина Е.Ф. Искуство Франции XVIІI века, Л., 1971, с. 68.Висувається принцип утилітаризму, що з'єднується воєдино з принципом природності будови. Прикладом цього є античні будівлі, для паркового будівництва також характерне прагнення до природного. З цим пов'язана відмова від регулярного, “ штучного” парку і розквіт пейзажного саду. Характерним явищем архітектури цих передреволюційних десятиліть є переважання в будівництві суспільних споруд. Саме в суспільних будівлях найяскравіше виражаються принципи нової архітектури.

Початок епохи неокласицизму поклав новий проект фасаду церкви Сен-Сюльпіс в Парижі, запропонований архітектором Джованні Нікколо Сервандонні (1695-1766). В його проекті вперше уXVIІI столітті з'явилися строгі колонади й арки. Ось що писав про фасад церкви Сен-Сюльпіс Жак Франсуа Блондель, видатний архітектор, теоретик і педагог тієї епохи: “Він повний античної краси, він затвердив грецький стиль. У той час як у Парижі тих років з'являлися одні лише химери”Мастера искуств об искустве, т.ІІІ, М., 1967, с. 307. У Парижі побудована безліч прекрасних будівель в стилі неокласицизму - і Ринок зерна (1763-1767 рр., архітектор Нікола Лекамю де Мезьєр), купол якого за величиною майже дорівнює куполу давньоримського Пантеону та вражаючий своїми розмірами Монетний двір (1768-1775 рр.., архітектор Жак Дені Антуан), чий фасад розтягнувся вздовж набережної Сени і готель Сальм (1782-1785 рр.., Архітектор П'єр Руссо; нині палац Почесного Легіону). Досить знаменитою спорудою цього періоду є Школа хірургії (1769-1775), побудована архітектором Жаком Гондуеном (1737 - 1818). Ця споруда має форму античного амфітеатру.

Найвідомішим витвором цього періоду є Пантеон, який дуже скоро перетворився з будівлі культового призначення в суспільний монумент. Його спорудження було задумано Людовіком ХV як церква покровитель ниці Парижа - св. Женеви. Розробка проекту була доручена в 1775 році Жаку Жермену Суфло (1713-1780), який тільки но повернувся з Італії. Хрестообразна форма будівлі увінчана грандіозним куполом. Головний фасад пілкреслений міцною шестиколонною аркою. Ясна логіка архітектурних форм,нічого містичного та ірраціонального - все розумно, просто і суворо. Також ясність і сувора послідовність притаманна просторовому рішенню храмового інтер'єру. Раціоналізм художнього образу, виражений настільки святково і монументально, що став дуже близьким до світогляду революційних років, і тільки що добудована церква була перетворена у 1791 році в пам'ятник великим людям Франції.

Новим широко поширеним типом суспільних будівель став в цей період театр. В столиці та багатьох провінційних містах виростають одне за одним театральні споруди. Це означало що театральна справа у Франції розвивається досить бурхливо. Театри були важливою частиною в архітектурному ансамблі міста. Одним з накрасивіших і значних є театр в Бордо, збудований у 1775-1780 роки архітектором Віктором Луї (1731-1807). Проста, ясна і святкова архітектура споруди, чітке функціональне рішення його внутрішнього простору роблять цей театр одним із найбільш цінних пам'ятників французького класицизму. У наступні роки починається діяльність ряду архітекторів, творчість яких належить до наступного періоду французької архітектури, натхненного ідеями революції.“Розкішна архітектура починає згасати в переддень революції. Складається нове суспільство, що поребує нового мистецтва. Таким мистецтвом стає революційний класицизм, який був просякнутий пафосом раціоналізму й лаконічності”Ильина Т. В. История искуств. Западноевропейское искуство, М., 2000, с.324. Виникає прагнення до суворішої й чіткішої геометричної ясності у плануванні споруд і архітектурних ансамблів.

Видатною постаттю в архітектурі Франції цього часу був Клод-Нікола Леду. Цей митець уперше виявив тяжіння до створення нової системи пластичних цінностей, які становлять відмінну рису новітньої архітектури. Леду - яскравий представник раціоналістичного боку просвітництва і суворого героїчного аскетизму доби Французької революції.

Такі роботи, як театр у Безансоні, виконані у традиціях класицизму XVIII ст., але для них уже характерний стриманий раціоналізм й одночасно прагнення до запозичення функціональних прийомів римської архітектури. Леду компонує театральний зал, імітуючи півкола римського театрону. Цікаві й урбаністичні передбачення Леду, наприклад проект підземного переходу під вулицею, який він передбачив, створюючи особняк, Телюсон. Найпослідовніше, однак, геометричний раціоналізм Леду виявився не у завершених спорудах, дещо компромісних за формами, а у проектах. Таким є побудований на грі геометричних об'ємів будинок наглядача в місті Мопертюї. Архітектор передбачив ідею взаємодії природи й архітектури. Ця ідея отримала свій розвиток в архітектурі ХХ ст.

Архітектура XVIII століття у Франції традиційно розділяється на два періоди, яким відповідають два архітектурні стилі: в першій половині XVIII століття панівне положення займає рококо, в другій - неокласицизм. “ Ці стилі зовсім протележні один одному, тому перехід від рококо до неокласицизму часто називають “бунтом”Всеобщая история архитектуры, т.VII,М., 1969, с.. Стиль рококо відійшов від суворих правил класицизму XVII століття. Його митців більше приваблювали чуттєві, вільні форми. Самого слова “неокласицизм” у XVIII столітті ще не існувало. Критики і художники користувалися визначенням - “істинний стиль”. Для неокласицистів архітектура була способом перебудови світу. З'явилися утопічні проекти, в яких втілювалися ідеали епохи Просвітництва; пізніше вони дістали назву “говоряча архітектура”.

ВИСНОВКИ

Зазвичай, коли згадують про мистецтво Франції XVIII століття, уява малює інтер'єри витончених аристократичних салонів і будуарів, прикрашені химерними ліпнинами, розміщені в них легкі кокетливі за формою меблі, витончені порцелянові статуетки, орнаментальні бра, невеликі картини із зображенням граціозних, ошатно й елегантно одягнених кавалерів і дам серед зелені парків або блиску вишуканих віталень, химерний світ, у якому боги, амури і люди насолоджуються життям, далекою від повсякденних турбот життям. Одне слово, в уяві постають характерні риси того широко поширеного в першій половині і середині XVIII століття стилю, який прийнято називати стилем “рокайль”, рококо або “Стилем Людовика XV”. Цей напрямок, ця мода були типовим породженням французької дворянської культури, і з Франції широко поширилися по всій Європі. Однак було б глибоко невірним вважати все мистецтво тієї пори зовсім однорідним, що мало лише виключно розважальний, безтурботний характер. Одночасно з розвитком стилю “рокайль” ріс і зовсім інший, реалістичний, напрямок в мистецтві, особливо яскраво проявив себе в побутовому, портретному і пейзажному жанрах. Реалістичне мистецтво, особливо починаючи з середини століття, всіляко підтримувалося ідеологами передової суспільної думки. У другій половині XVIII століття рококо або “стиль Людовіка XV” став поступово змінюватися новим.

Починали з'являтися твори більш стриманого характеру, в яких все частіше відчувався вплив античного мистецтва. Захоплення старовиною, прагнення до простоти і природності як у житті, так і в мистецтві стали замінювати химерність рококо. Французький класицизм мав двоїстий характер. З одного боку, в ньому проявлялася мода часу, він представляв офіційну ідеологію, так званий “стиль Людовіка XVІ”, з іншого - у ньому міцнів радикальний передовий світогляд, який закликав до боротьби за демократичні ідеали. Революційний класицизм був очолений першим художником революції - Луї Давидом.

Мистецтво Франції для XVIII століття було домінуючим. Франція диктувала смаки та моду всій Європі. Французькі художники запрошувалися в усі столиці тодішнього світу і працювали всюди: від Мадрида до Петербурга, від Риму до Стокгольма. Величезне значення для розвитку прогресивних ідей культури XVIII століття мало французьке Просвітництво. З Франції воно поширилося по цілій Європі. Релігія, розуміння природи, суспільство, державний лад - все було піддано найнещаднішій критиці: все повинно було стати перед судом розуму аби виправдати своє існування. Мислячий розум став єдиним мірилом всього існуючого. Французькі просвітителі, починаючи з Ж. Мелье, Монтеск'є, Вольтера, Руссо і закінчуючи енциклопедистами на чолі з Дідро, плеяда майстрів образотворчого мистецтва в особі Ватто, Шардена, Латура, Пігаль, Буше, Гудона, Давида розповсюдили французьку культуру і французьке мистецтво по всій Європі, надавши їм нев'янучої краси цінність, яка чарує і не може не цікавити суспільство й наших днів. З мистецтва придворного, що служило лише королівського двору, мистецтво нового століття перетворюється в ту форму суспільної свідомості, першим завданням якого стає задоволення вимог більш широкого кола публіки.

Художники починають більше прислухаються до думок публіки, якою керують критики Салону. «Салон» називалися періодичні виставки, що проводилися один раз на два роки в Луврі. Художні виставки для публіки влаштовувалися і в залах королівської Академії, Академії св. Луки, безпосередньо на площах, де виставляли свої картини молоді, починаючі митці. Таким чином, майстри образотворчого мистецтва XVIII століття були в набагато тіснішому контакті з глядачами та критиками, ніж у минулому. Від них вимагали, щоб їх роботи служили засобом розваги, закликали насолоджуватися життям. Історична живопис перестає грати колишню роль. В оздобленні невеликих готелів, що прийшли на зміну пишним і парадним палацах, використовуються інші жанри. У добу Просвітництва зріс соціальний статус мистецтва як зосередження духовного життя, що зробило його одним з ведучих факторів розвитку суспільства. Мистецтво наблизилося до науки, соціально-філософської думки, політики, активно долучилося до процесу формування суспільних і моральних ідеалів. Як і в інших сферах духовної культури, просвітницький рух у мистецтві також не був однорідним. Постійно точилася бурхлива полеміка з приводу суспільної та виховної ролі мистецтва, естетичних смаків, ідеалів.

Для XVIII ст. характерна низка художніх напрямів, які нерідко взаємоперетинаються, -- зберігається класицизм, виникають рококо та неокласицизм. Вони позначилися на різних жанрах мистецтва і, насамперед, знайшли втілення в образотворчому мистецтві та в архітектурі.. Паростки Просвітництва у Франції сходять на ґрунті рококо -- мистецького стилю, що виникає у перших десятиліттях XVIII ст. Рококо -- підкреслено світське мистецтво порівняно з бароко, воно камерніше, інтимніше, щиріше й вишуканіше, тісніше пов'язане з побутом. Рококо ніби передає відчуття миттєвості існування, непевності, збентеженості, чутливе до найтонших душевних переживань людини. Можливо тому цей стиль тяжіє до малих форм і виявився головно в ужитковому мистецтві. Провідна тема художніх творів -- кохання, а серед їх сюжетів переважають історичні, міфологічні, жанрові, алегорії.

Природа рококо достатньо глибоко відображена у французькому живописі, передусім у творчості Ж.-А.Ватто (1684-- 1721 pp.). На його полотнах життя розгортається подібно до театральної дії. Головним сюжетом творів Ватто стали "галантні свята" -- витончені та безтурботні розваги аристократів на тлі пишної природи.

Іншим відомим представником рококо в образотворчому мистецтві був Ф.Буше (1703--1770 pp.). У його різнобічній творчій діяльності панують ідилічні та пасторальні мотиви, в яких відверто виражено чуттєву насолоду життям. Стиль рококо позначився також і на архітектурі -- в екстер'єрі й інтер'єрі палаців, замків, церков, готелів, інших споруд громадського призначення. Зовні вони оздоблювалися безліччю дрібних та примхливих ліпних і різьблених прикрас з багатьма завитками, делікатних, однак вигадливих і манірних. Живопис і скульптура малих форм -- нестримна розкіш, за якою вгадується тонкий і вишуканий смак.

Напередодні та під час Французької революції XVIII століття архітектура у Франції знов повернулася до класицизму -- наслідування архітектури стародавніх Греції та Риму. Найвидатнішим представником класицизму став Ж.-Л.Давид (1748--1825 pp.). Загальновідома його картина "Смерть Марата" в історії живопису стала кроком до реалізму. В подальшому, за часів імперії, Ж.-Л.Давид писав пишні, офіційно-холодні, придворні картини, які звеличували Наполеона і створену ним нову знать.

Отже, епоха Просвітництва може бути названа революційною не лише в розумінні соціально-економічних та політичних перетворень, а й перетворень у сфері духовної культури. Внаслідок творчості митців живопису, скульптури, архітектури людство отримало принципово нові підходи до розуміння філософських, етичних і естетичних проблем, які не втратили актуальності й донині. Таким чином, підсумовуючи все вище сказане, можна підкреслити, що XVIII століття своєю культурою, яка розвивалася під знаменом звернення до розуму в усіх сферах життя, зробило вагомий внесок у справу становлення цінностей як європейської цивілізації, так і людського суспільства взагалі. Проголосивши лозунги із загальнолюдським змістом,створивши шедеври мистецтва культура доби Просвітництва стала ще одним щаблем на шляху до Свободи особистості.


Подобные документы

  • Характерні риси просвітництва Ренесансу в Україні. Історичні умови розвитку культури Литовського періоду. Розвиток усної народної творчості, театрального мистецтва і музики. Стан тогочасної освіти та літератури, архітектури, скульптури та живопису.

    лекция [104,4 K], добавлен 22.09.2010

  • Англійське мистецтво початку XIX століття. Виникнення нових художніх напрямків. Видозміна пізніх форм бароко в декоративний стиль рококо. Творчість Вільяма Хогарта. Кращі досягнення англійського живопису XVIII ст. Просвітительський реалізм в літературі.

    контрольная работа [36,3 K], добавлен 14.12.2016

  • Аналіз соціально-культурної ситуації на українських землях в епоху бароко. Роль Мазепи у творенні культури. Історія створення Києво-Могилянської академії. Еволюція живопису від бароко до класицизму. Розквіт архітектури, літератури та музики в XVIII ст.

    лекция [115,0 K], добавлен 22.09.2010

  • Шляхи розвитку російської культури XX століття, її демократизм і змістовність та зв'язок з мистецтвом передвижників. Нові течії в скульптурі, архітектурі, живописі, літературі та музиці. Кіноавангард 1920-х років, вдосконалення науки і просвітництва.

    реферат [37,0 K], добавлен 26.11.2010

  • Основні риси і різноманітність художнього життя періоду "Срібного століття". Розвиток нових літературних напрямків: символізму, акмеїзму та футуризму, та їх основоположники. Історичні особливості та значення Срібного століття для російської культури.

    реферат [39,4 K], добавлен 26.11.2010

  • Закономірності розвитку культури Високого Відродження. Визначення художніх особливостей архітектури та портретного живопису кінця ХІV–ХV ст. Визначення впливу гуманістичних тенденцій на розвиток культури. Творчість Донато Браманте; Леонардо да Вінчі.

    разработка урока [28,8 K], добавлен 20.03.2012

  • Вивчення біографії, життєвого та творчого шляху відомих архітекторів XIX століття: Бекетова О.М., Бернардацці О.Й., Городецького В.В. та ін. Видатніші гравери та художники цього періоду: Жемчужников Л.М., Шевченко Т.Г., Башкирцева М.К., Богомазов О.К.

    реферат [5,1 M], добавлен 28.06.2011

  • Скульптура як вид образотворчого мистецтва, її види (монументальна, декоративна) та жанри (портрет, тематична композиція, зображення тварин). Скульптури стародавнього Єгипту та Греції. Творчість Мікеланджело як синтез архітектури, скульптури та живопису.

    презентация [2,3 M], добавлен 19.11.2013

  • Майстри і теоретики садово-паркового будівництва французького Ренесансу, які підготували розвиток і розквіт французького класицизму ХVІ ст. Головна ідея садово-паркового будівництва цього періоду. Приклади дизайну саду Франції в регулярному стилі.

    презентация [2,8 M], добавлен 17.10.2016

  • У XIX ст. культурні процеси в Україні відбувалися в умовах захоплюючого, різноманітного і широкого розквіту нових ідей і зростання на їх основі національної свідомості. Розвиток освіти та її вплив на культуру XVIII–XIX ст. Мистецтво й нові галузі науки.

    реферат [42,1 K], добавлен 25.04.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.