Склад бібліографічної спадщини Івана Захаровича Бойка

Ще за два роки до виходу у світ цієї бібліографічної праці І.3. Бойко та Г.М. Гімельфарб опублікували покажчик бібліографічних матеріалів «Тарас Григорович Шевченко: Бібліографія бібліографії» (1840-1960). Праця з'явилася друком до 100-річчя від дня народження поета. Покажчик, як зазначено в передмові, «охоплює вибрану бібліографію шевченківської бібліографії, починаючи з перших бібліографічних повідомлень про вихід «Кобзаря» Шевченка в 1840 році до бібліографічних матеріалів останнього часу» [62].

Це перший окремо виданий персональний покажчик другого ступеня в Україні. Тут охоплено усі виявлені під час підготовчої роботи бібліографічні посібники, матеріали, починаючи від перших бібліографічних повідомлень про вихід «Кобзаря» в 1840 р. і до 1960 р. Крім бібліографічних видань, безпосередньо присвячених Тарасу Шевченку, до покажчика включено загальні бібліографічні посібники, в яких є матеріали про публікації творів поета і література про нього.

Покажчик складається з таких розділів:

1) бібліографічні покажчики, списки, огляди творів Т.Г. Шевченка і література про нього;

2) загальні бібліографічні роботи і довідники;

З) каталоги та путівники; в кінці - допоміжні «ключі».

Групування матеріалу таке саме, як і у двотомному покажчику - за роками видань публікацій. Укладачі двотомника ретельно вивчили бібліографічні праці й відібрали потрібне. У виправленому і доповненому вигляді цей докажчик включено до двотомника в розділ «Бібліографія бібліографії» [29, с. 7].

Покажчик містить відомості про 287 праць (з 1849 по 1960 рр.). Серед них бібліографічні покажчики, безпосередньо присвячені Шевченкові, списки, огляди, статті, замітки; загальні бібліографічні покажчики, які містять відомості про твори Шевченка й літературу про нього, путівники, каталоги, збірники тощо. Праця має допоміжні покажчики: тематичний, алфавітний імен та матеріалів, описаних за назвою, та список використаних періодичних видань.

Бібліографічний опис видань відзначається повнотою та чіткістю. Взагалі, цей бібліографічний покажчик розрахований на наукових працівників, літературознавців, критиків і письменників, викладачів вищих учбових закладів, яким потрібно ґрунтовно ознайомитися з літературою для вивчення, дослідження та популяризації біографії і творчої спадщини Шевченка.

Як писали відомі рецензенти А. Дашкевич та С. Соковська, що хоч укладачі й зазначають у передмові, що до покажчика «включено основні покажчики, списки і замітки», проте насправді він містить чимало матеріалів, які навряд чи можна назвати основними.

Що ж до анотацій, то головним їх недоліком, на погляд рецензентів, є те, що в анотаціях, по-перше, не вказано хронологічних меж, врахованих у тому чи іншому покажчику матеріалів, а по-друге, не подано відомостей про кількість назв, характер матеріалу (книги, журнальні статті тощо). Нерідко анотації мають такий характер: «короткий список», «бібліографічна замітка», «бібліографічний список», які, по суті, мало чого дають читачеві [33, с. 101].

На покажчик з'явилася змістовна рецензія І.Я. Айзенштока. Рецензент піддав сумніву доцільність внесення до покажчика ряду матеріалів, вказав на низку пропусків (пропущено, зокрема, біля 10 бібліографічних праць М. Яшека), зробив понад 40 доповнень. Однак, не можна погодитися з категоричним твердженням рецензента, що «цю спробу бібліографії шевченківської бібліографії не можна вважати вдалою» [48, с. 78].

2.2 «Українські літературні альманахи і збірники ХІХ - поч. ХХ ст. до 1917 р.» як провідна праця в галузі літературної бібліографії

бібліограф бойко шевченкіана письменник

Важливу роль в розвитку української дожовтневої літератури на всіх етапах відіграли літературні альманахи і збірники. Вони були складовою частиною літературного процесу в Україні протягом ХІХ - початку ХХ ст.

В окремі періоди історії альманахи і збірники представляли українську літературу, бо інших друкованих видань майже не було. Будучи виданнями не періодичними, не журналами, вони заміняли українську періодичну пресу, яку царський уряд забороняв. У роки гоніння на українське слово альманахи і збірники були майже єдиними виданнями, де друкувались твори української літератури. Література альманахів і збірників в Україні мала велике значення як у початковий період розвитку української літератури, так і пізніше. Різні за ідейними напрямками й художнім рівнем, українські альманахи й збірники дають багато матеріалу для узагальнень і висновків про складну боротьбу груп, течій і стилів в українській літературі дожовтневого періоду [51].

Перші українські альманахи й збірники з'явились в 30-40-х роках ХІХ ст. у Харкові - єдиному тоді в Україні університетському місті, де вже склалися літературні традиції й існувала видавнича база у вигляді університетської друкарні. Це були - «Украинский альманах», фольклорно-історичні збірки «Запорожская старина», «Утренняя звезда», «Украинский сборник», «Сніп», «Молодик», «Южный русский сборник». Видавцями згаданих альманахів і збірників були люди, які гуртувались навколо Харківського університету, вчилися в ньому або його закінчили: І.І. Срезневский, І.В. Росковшенко, Л.П. Боровиковський та ін.

Одностайне визнання громадськості України дістало загальнолітературне бібліографічне видання «Українські літературні альманахи і збірники XIX - поч. XX ст.» (К., 1967) - остання праця І.З. Бойка, яка увійшла в «золотий фонд» української культури і по праву вважається класичною. Це перша спроба зібрати в повному обсязі ці видання. Багато років (чи не увесь свій творчий шлях!) збирав Іван Захарович українські дореволюційні альманахи і збірники, що відіграли значну роль у розвитку української літератури та всієї культури ХІХ - початку XX століття і були чи не єдиним місцем (за відсутністю періодичних видань), де могли друкувати свої твори українські письменники. Більшість з цих видань давно стала бібліографічною рідкістю і відсутня навіть у найбільших бібліотеках України. Унікальність даного покажчика полягає ще й в тому, що зміст усіх альманахів і збірників розписано аналітично: після їх опису іде перелік усіх вміщених в них публікацій [41, с. 229].

Праця «Українські літературні альманахи і збірники XIX - початку XX ст.» складається з:

1. Передмови.

2. Хронологічного покажчика літературних альманахів і збірників.

3. Допоміжних покажчиків (Алфавітного покажчика; Топографічного покажчика; Покажчика імен; Покажчика анонімних творів) [42, с. 206].

У вступній статті (понад 20 с.) до покажчика «Із історії літературних альманахів і збірників на Україні» І.З. Бойко виступив як досвідчений літературознавець. Він подав характеристику, аналіз і оцінку ролі цих видань у розвитку української літератури і культури XIX - початку XX ст., навів цікаві яскраві факти з їх історії. Тут згадуються ті події в літературному житті України, які неможливо знайти у жодному історико-літературному виданні. І. Бойко розкриває роль літературних альманахів і збірників у розвитку української літератури дожовтневого періоду, подає чимало відомостей з їх історії, починаючи з 30-40-х років XIX ст. і до початку XX ст.

Ця ґрунтовна вступна стаття є прикрасою покажчика.

У головній частині покажчика забібліографовано у хронології видань понад 200 альманахів і збірників, опублікованих в Україні, Росії, у містах: Женеві, Відні, Будапешті та інших протягом 1831-1917 рр. У покажчику згадується близько двох тисяч імен авторів і вісім тисяч їх творів. Поряд із художніми творами тут містяться критичні, публіцистичні, наукові статті не тільки з літературознавства, а й мовознавства, етнографії, фольклору, історії, мистецтва тощо [47].

В основному розділі - «Хронологічний покажчик літературних альманахів і збірників» - укладач після повного й точного опису книг подає їх докладний зміст.

Цікаві дані містить невеличкий «Топографічний покажчик українських альманахів і збірників». З нього можна довідатися, що найбільше українських альманахів і збірників XIX - початку XX ст. вийшло у Львові (67), Києві (40), Харкові (22), Чернівцях (13), Одесі (10), Петербурзі (9), Москві (5), Женеві (6), Відні (4) [44, с. 77].

Інформаційною багатогранністю відзначається «Покажчик імен». Після прізвищ авторів, псевдонімів, криптонімів, які по можливості розкрито, за алфавітом в ньому подано назви творів, причому при наявності відповідних матеріалів виділено в окремі підрубрики їх переклади та твори, які покладено на музику тощо.

Високим методичним рівнем опрацювання відзначається складений за участю Л.В. Бєляєвої допоміжний апарат, який займає майже третину покажчика: алфавітний, топографічний покажчики, покажчик анонімних авторів і найґрунтовніше - ретельно розроблений покажчик імен, де після прізвища письменника чи діяча культури подаються назви усіх їх творів, перекладів і переспівів, а також література про них, яка зафіксована у головній частині покажчика. Вказується, що саме виходило під псевдонімами і криптонімами [49, с. 78].

Вивчаючи покажчик І.3. Бойка, уважний читач може познайомитися з цікавими фактами, явищами, подіями в історії української літератури та культури. Так, в альманахах і збірниках вперше були опубліковані «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Повія» П. Мирного та ін. Зі сторінок альманахів і збірників вперше заговорили українською мовою О. Пушкін, М. Гоголь, Д. Байрон та ін. Тут надруковані переклади творів І. Тургенєва, М. Леонова, А. Міцкевича, Ю. Словацького, Й. Гете, Ф. Шиллера та ін. 3 іменного допоміжного покажчика дізнаємося, що, І. Франко переклав на українську мову Сапфо, Р. Бернса, Й. Гете, Е. Золя, В. Гаршина, Ф. Достоєвського, а Б. Грінченко - Г. Гейне, Й. Гете, В. Гюго, В. Короленка, Ф. Шиллера, І. Тургенєва та ін. На сторінках покажчика читач може знайти забуті, маловідомі чи зовсім невідомі прізвища, матеріали, видання [55, с. 132].

І.3. Бойко був засмучений тим, що обмежений обсяг покажчика, визначений видавництвом, не дозволив включити складений ним систематичний допоміжний покажчик, який би сприяв розшуку матеріалів з різних галузей знань (з літературознавства, історії, мовознавства, етнографії, фольклору), вміщених в альманахах і збірниках.

Появі друком бібліографічного покажчика «Українські альманахи і збірники XIX - початку XX ст.» передувала публікація списку на таку ж тему. Зі вступу до списку дізнаємося, що І. Бойко працював над бібліографуванням українських альманахів і збірників багато років і що він описав сотні видань цього типу. Автор звертався до літературознавців, бібліографів, колекціонерів, книгознавців з проханням перевірити його список, внести зміни і зробити доповнення тощо. Порівняльний аналіз списку самого покажчика показує, що вони де в чому доповнюють один одного, бо в кожному з них трапляються бібліографічні позиції, яких немає в іншому [68, с. 130].

Джерелами для виявлення українських літературних альманахів і збірників були насамперед загальновідомі бібліографічні посібники як українські, так і російські, довідники державної реєстраційно-облікової бібліографії, бібліографічні покажчики, каталоги Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, Державної публічної бібліотеки ім. М.К. Салтикова-Щедріна в Ленінграді тощо.

Альманахи і збірники, що ввійшли до бібліографічного покажчика, описані de visu. Кілька видань, відсутніх в ЦНБ АН УРСР та інших бібліотеках, описані за бібліографічними джерелами [55, с. 140].

Покажчик охоплює:

1. Літературно-художні альманахи й збірники.

2. Альманахи й збірники мішаного характеру, в яких, поряд з художніми творами, надруковані критичні, публіцистичні, наукові матеріали.

3. Російські літературно-художні збірники, що виходили в Україні за цей період і які за тематикою, авторами, мовними впливами наближаються до українських видань. До цієї групи належать так звані «москвофільські» альманахи й збірники, що виходили в Галичині.

4. Літературно-критичні збірники, переважно присвячені життю й творчості українських письменників.

5. Антології й деякі декламатори, що подаються з творами багатьох невідомих або маловідомих авторів, які вперше друкувалися в цих виданнях («Вік», «Акорди», «Українська муза», «Досвітні огні», «Розвага»).

До бібліографії не ввійшли:

1. Видання, які лише формально мають назву альманахів, а насправді є замаскованими з цензурних міркувань журналами, а також видавничі конвалюти, що являють собою довільне поєднання під однією обкладинкою книг різного змісту.

2. Дитячі альманахи й збірники.

3. Лубочні альманахи й збірники.

У цьому виданні альманахи й збірники розташовані в хронологічній послідовності за роками, а в межах років - за алфавітом.

В анотаціях подається зміст альманахів і збірників повністю, за винятком кількох назв, які дано за бібліографічними джерелами.

В описі ініціали, ім'я та по батькові автора подано після прізвища. Справжні прізвища розкритих псевдонімів наводяться в квадратних дужках. Напр.: Чайченко В. [Грінченко Б.Д.].

Загальновідомі псевдоніми в основному покажчику не розкриваються (напр., Дніпрова Чайка, Леся Українка, Марко Вовчок, Олена Пчілка, Панас Мирний та ін.).

Перед назвою анонімних творів ставиться: Б. підп., якщо автор невідомий. Напр.: [Б. підп.]. Робітникам. («Ви, що терпіли від віку й до віку…»).

Вірші без заголовка описані за першим рядком [49, с. 79].

В описі подаються цифрові позначення сторінок кожного твору, вміщеного в тому чи іншому альманасі.

Твори одного автора відділяються один від одного крапкою з комою. Напр.: Кримський А. «Поезіє, сопутнице моя…», с. 208-209; В горах ліванських. («Скали…Кедри…Скоро й вечір…»), с. 210; Опівночі. («Стоять зачаровані, сяйвом облиті…»), с. 211.

Відомості про жанри, взяті з книги, беруться в круглі дужки. Коли жанр не вказаний в книзі, але ясний з тексту, зазначається в квадратних дужках: [оповідання], [стаття]. У віршах, як правило, після заголовка в круглих дужках подається перший рядок [68, с. 150].

Подаються такі допоміжні покажчики:

І. Алфавітний покажчик літературних альманахів і збірників. Основним описом є повна назва альманаху чи збірника з зазначенням місця і року видання, а також номера, під яким він зареєстрований в хронологічному ряду.

ІІ. Топографічний покажчик альманахів і збірників.

ІІІ. Покажчик імен.

У покажчику імен твори окремих авторів збираються під справжнім прізвищем або під псевдонімом, залежно від того, як вони були підписані в альманаху чи збірнику. Після псевдоніму в квадратних дужках зазначене справжнє прізвище автора.

Від справжнього прізвища даються відсилки до всіх псевдонімів, під якими даний автор виступав в описаних тут альманахах і збірниках. Посилання даються по формі: Див. також: [41, с. 228].

Анонімні твори виділені в окремий допоміжний покажчик.

Твори народної словесності: пісні, казки, загадки тощо, які друкувались в альманахах і збірниках, не виділяться в окремий покажчик, а подаються в «Покажчику анонімних творів».

Якщо твір має кілька редакцій, то кожна редакція подається окремо.

У «Покажчику імен» для кожного автора порядок розташування матеріалів такий:

1. Оригінальні твори в алфавітному порядку з відсилкою до номера і сторінки альманаху чи збірника, де вони вміщені. (Перша цифра означає номер альманаху в основному покажчику, друга - сторінку твору в альманасі).

2. Під заголовком «Переклади» в алфавітному порядку зазначені прізвища письменників, твори яких перекладались даним автором з зазначенням номера й сторінки альманаху чи збірника.

3. Під заголовком «Про нього» в алфавіті авторів - твори присвячені даній особі, опубліковані в альманахах і збірниках із зазначенням номера й сторінки. У цьому ж розділі наводяться біографії і портрети даного письменника, що зустрічаються в альманахах, а також статті про нього [44, с. 76].

У процесі роботи над бібліографією альманахів і збірників, зокрема на останньому етапі, авторові надали допомогу такі товариші: бібліограф Львівської державної наукової бібліотеки, кандидат філологічних наук М.О. Мороз, старший бібліограф Центральної наукової бібліотеки АН УРСР Л.В. Бєляєва, за що автор висловив їм глибоку подяку. Посмертно висловлена подяка поетові М.І. Терещенкові, який сприяв виходу цієї праці в світ, дав можливість користуватися його власною бібліотекою і описав ряд видань, відсутніх в ЦНБ АН УРСР.

На бібліографічний покажчик «Українські альманахи і збірники ХІХ - поч. ХХ ст.» з'явилося кілька рецензій. Всі вони мають схвальний характер. Чи не найбільш кваліфікованою була рецензія А. Костенка, який писав: «Це перший надзвичайно цінний бібліографічний довідковий покажчик такого профілю, де вичерпно розписано зміст (імена авторів, назви їх творів і сторінки) всіх без винятку збірникових неперіодичних видань за всю історію українського письменства, себто за XIX і початок XX ст.» [27, с. 40]. Рецензент відзначає, що до покажчика з різних причин не увійшла певна кількість літературних альманахів і збірників, проте, на жаль, не називає їх конкретно.

Цей покажчик був високо оцінений пресою. У грудні 1967 р. А. Погрібний писав у газеті «Друг читача»: «Працю Бойка найкраще характеризує той рівень наукової культури, якого так часто ще бракує у наших навіть академічних виданнях... Значення таких видань для подальшого розвитку історії літератури неоціненне». А. Костенко відзначив, що «для однієї людини така колосальна робота потребує десяток років... Тепер у цій книзі назавжди зібрано розкидані, не виявлені і ледве не втрачені чудові здобутки художнього слова, хисту і слави українського народу. Розрізнені і напівзабуті вони були малопомітні, а тепер засвітились яскравим скарбом, і кожен, хто захоче глянути на нього, перехопити краплину теплого проміння, хай розгорне книгу «Українські літературні альманахи і збірники» [49, с. 78]. Це, по суті, був бібліографічний репертуар цих видань

2.3 Українські письменники та драматурги в бібліографічній діяльності І.З. Бойка

Для з'ясування деяких особливостей бібліографічної методики Івана Бойка зупинимося на характеристиці укладених ним самим чи спільно з іншими бібліографами таких покажчиків, як «Іван Франко» (перше й друге видання), «Т. Г. Шевченко», «Українські альманахи і збірники XIX - початку XX ст.» і «Тарас Григорович Шевченко. Бібліографія бібліографії» [17, с. 116].

Доцільно було б відмітити, що діяльність Івана Захаровича Бойка на ниві української літературної бібліографії важлива не лише для дослідників української літератури, а й російської та білоруської давніх літератур.

У діяльності Івана Бойка спостерігалось прагнення систематично пропагувати твори українських письменників за допомогою персональних покажчиків. Він видавав серію рекомендаційних покажчиків про видатних українських радянських письменників, призначених для широких кіл читачів. Також були видані пам'ятки і короткі рекомендаційні покажчики про творчість класиків української літератури: П. Грабовського, О. Кобилянської, М. Рильського, М. П. Тичину, Т. Шевченка та ін.

Видання рекомендаційних покажчиків, присвячених українським радянським письменникам, були своєчасними: небагато в той час з'являлося бібліографій їх творчості [10, с. 40].

Іван Захарович вніс певний вклад у розвиток бібліографії художньої літератури та літературознавства в Україні. Він видавав краєзнавчі покажчики, а також посібники бібліографічних та методичних матеріалів.

Серед праць І.3. Бойка, присвячених українським радянським письменникам, слід відзначити покажчик «Павло Тичина» (К., 1951). Це була перша ґрунтовна праця, де охоплено твори видатного українського поета та їх переклади, починаючи з 1918-го року, року виходу книги «Сонячні кларнети», до 1950-го, а література про нього представлена в основному за 40-50 роки ХХ ст. Виділяються окремі рубрики, де відбиваються міжнародні зв'язки П. Тичини з літературами народів різних країн [26, с. 130].

Оптимальні умови для успішного бібліографічного пошуку створив ґрунтовно розроблений науково-допоміжний апарат: алфавітний покажчик поезій П. Тичини; покажчик творів, перекладених поетом з мов народів СРСР та іноземних мов; покажчик публіцистичних та критичних праць П. Тичини; покажчик окремих видань творів; іменний покажчик. Як бачимо, великого значення Іван Захарович надавав науково-довідковому апарату. Він вивчав досвід інших бібліографів, їх методичні знахідки в структурі та складанні «ключів», (особливо до покажчиків про поетів), а потім приймав рішення. У 1954 р. вийшов друком анотований покажчик І.З. Бойка «Іван Франко, 1856-1916» у зв'язку з наближенням 100-річного ювілею письменника. Покажчик мав допомогти широкому колу читачів у вивченні творчої спадщини письменники, його життєпису, громадської діяльності, зв'язків з літературами інших народів світу [34].

Він складається з дев'яти розділів. Перший - «Галичина під гнітом Австро-Угорської імперії в другій половині XIX - на початку XX ст. (До характеристики епохи, в яку жив і творив І.Я. Франко)». У другому розділі «Хронологічна канва життя і діяльності І.Я. Франка» І.З. Бойко виступає як літературознавець, рік за роком розгортаючи основні події його творчої, суспільно-політичної діяльності та особистого життя.

Вважаємо, що варто було б у 1916-му році згадати, що саме тоді кандидатуру І. Франка було висунуто на здобуття Нобелівської премії, але передчасна смерть завадила цьому (посмертно ця премія не присуджується). У третьому розділі подаються видання творів І.Я. Франка за період 1941-1953 рр. Найбільший розділ покажчика - четвертий «Література про життя і діяльність І.Я. Франка», має кілька підрозділів, в яких зібрані за той же період біографічні матеріали, література про його творчість як поета, прозаїка, драматурга, літературознавця, вченого тощо. Розділ IV - «Література про життя і творчість і. Я. Франка» - має три підрозділи:

1. Біографічні матеріали.

2. Суспільно-політичні погляди І.Я. Франка.

3. Творчість І.Я. Франка. Останній в свою чергу має рубрики: а) загальні питання; б) Іван Франко-поет; в) Іван Франко-прозаїк; г) Іван Франко-драматург; д) Іван Франко-вчений, літературознавець, критик [27, с. 39].

У наступних тематичних розділах «Іван Франко і українська література», «Іван Франко і російська література», «Іван Франко і світова література» Каменяра представлено у світовому контексті. У кінці основної частини покажчика вміщено розділ «Іван Франко в художній літературі». Важливою частиною покажчика є допоміжний апарат: «Покажчик художніх творів І.Я. Франка», де за алфавітом подаються назви поезій, повістей, оповідань, драматичних творів, казок, що ввійшли до видання, зазначені в основних розділах покажчика [10, с. 46]. Паралельно наводяться назви творів І.Я. Франка, перекладені російською мовою. До покажчика імен включені прізвища авторів статей, монографій, редакторів видань, перекладачів, художників та ілюстраторів книг, редакторів. У покажчику подана література за 1941-1953 рр.

Література в більшості розділів покажчика розташована за алфавітом авторів чи назв, бібліографічні описи супроводжуються анотаціями, в яких укладач наводить дані про час написання й публікації творів, викладає міркування рецензентів (переважно критичні) про ту чи іншу працю, подає рецензії на книги [26, с. 131].

Допоміжні покажчики складаються з покажчика художніх творів І. Франка (за алфавітом назв), списку літератури, що вийшла після здачі покажчика до друку, й покажчика імен.

Слід сказати, що хоч основний допоміжний «Покажчик художніх творів І.Я. Франка» і займає майже третину всього обсягу покажчика, проте інформаційна цінність його незначна [34].

З відгуків на бібліографічний покажчик І. Бойка найпомітнішими є рецензії Г. Сидоренко і О. Дея та О. Мороза. У першій відзначалося, що складений І. Бойком покажчик може стати в пригоді широкому колу читачів - студентам, учителям середніх шкіл, бібліотекарям і що, натомість, наукові працівники, на яких також розрахований покажчик (принаймні про це зазначено в передмові до нього) не зможуть «цілком продуктивно використати його» [69, с. 115]. Г. Сидоренко та О. Дей зробили ряд доповнень до покажчика, висловили критичні зауваження, вказали на допущені неточності. О. Мороз також зробив ряд доповнень, висловив сумнів щодо критерію відбору літератури для покажчика, при якому в «одному випадку звертається увага читача на слабенькі статті, а в іншому - замовчуються хороші журнальні статті», а також відзначив, що в ньому не розкрито псевдоніми, якими користувався І. Франко тощо [34].

Отже, рецензенти розглядають покажчик І. Бойка як рекомендаційний, а доповнення, критичні зауваження зроблені ними лише з точки зору вимог, які ставляться до науково-допоміжної бібліографії.

Через два роки вийшло друге доповнене, перероблене видання цього покажчика, де були враховані критичні зауваження і побажання, висловлені в рецензіях на перше видання. З одного боку, укладач відмовився від розділу «Галичина під гнітом Австро-Угорської імперії в другій половині XIX - на початку XX ст. (До характеристики епохи, в яку жив і творив І.Я. Франко)», з другого - увів у структуру покажчика такі розділи, як «Перші видання І.Я. Франка», «Твори І.Я. Франка в перекладі на російську мову» з підрозділами «Збірки творів», «Окремі видання», «Видання для дітей», «Твори І.Я. Франка в перекладі на мови народів СРСР», «Твори І.Я. Франка в перекладі на іноземні мови», «Світова література в перекладах І.Я. Франка» [69, с. 115].

Розділ «Видання творів І.Я. Франка» поповнено виданнями творів письменника за воєнні роки (мається на увазі Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр.) Істотно перероблено допоміжний покажчик художніх творів письменника, що увійшли до видань, описаних у покажчику. По-перше, укладач виділив з нього в окремий допоміжний покажчик відомості, про переклади творів І. Франка російською мовою з рубриками: 1) назва твору (в перекладі на російську мову і в оригіналі); 2) основні російські видання. По-друге, в допоміжному покажчику «Художні твори І.Я. Франка, що увійшли у видання, зазначені в цьому покажчику» подано рік написання того чи іншого твору, відомості про першодрук.

У покажчику виділено чотири нових розділи, значно розширено розділ про життя і творчість І. Франка, удосконалено допоміжний апарат тощо. Проте читацька адреса покажчика залишилася визначеною нечітко - від науковця до студента, і це дало підставу М.П. Гуменюку твердити, що «І. Бойко прагнув наблизити друге видання покажчика «І.Я. Франко» до рівня науково-допоміжного, однак мети не досяг», а це перш за все позначилося у доборі літератури [10, с. 49].

Рецензенти відзначали високу бібліографічну культуру покажчика, який став важливим джерелом, що допомагає у вивченні творчості великого Каменяра. У рік століття від дня народження Каменяра Державна бібліотека СРСР ім. В. Леніна (нині Російська державна бібліотека) видала російською мовою укладену І.З. Бойком пам'ятку «Иван Яковлевич Франко» обсягом до чотирьох друкованих аркушів.

До недоліків другого видання покажчика слід віднести певну непослідовність в анотуванні окремих позицій, невмотивованість у подачі тієї чи іншої літератури. Якщо, наприклад, брошуру І.Я. Франка «О ргасу. Ksiazeczka dla robotnikow… Lwow, 1881» укладач анотує докладно, то бібліографічний опис «Гоголь М. Мертві душі, або мандрівка Чичикова...» цілком позбавлений анотації. А тим часом доцільно було б в анотації на це видання відзначити, яким чином встановлено, що «Мертві душі» українською мовою в даному випадку переклав І. Франко. (Про це він писав у праці «Нариси історії українсько-руської літератури до 1890 р.») [17, с. 106].

Не варто було, на наш погляд, подавати в покажчику - та ще й без будь-яких коментарів - твір «Wielkа utrata», який Франко помилково приписав А. Міцкевичу.

Трапляється в покажчику й дублювання тих чи інших позицій без застосування в подібних випадках відcилок. Наприклад, здійснені І. Франком переклади «Каїна» Байрона і «Фауста» Гете подані в розділах «Перші видання І.Франка» та «Світова література в перекладах І.Я. Франка». Укладач назвав М. Тарновського прогресивним поетом Канади, в той час як до переїзду в нашу країну він жив у США. Недоліком покажчика є й те, що в ньому прийнято алфавітний принцип розміщення матеріалу.

Одна з праць, яка стосується діяльності Івана Бойка в українській літературній бібліографії є укладання капітального двотомного бібліографічного покажчика, присвяченого Т.Г. Шевченку (за редакцією члена-кореспондента АН УРСР Є.П. Кирилюка). Цей покажчик, приурочений до 150-річчя від дня народження великого Кобзаря, був знаменною подією в культурному житті України та виявив високий професіоналізм і неабиякі організаторські здібності Івана Захаровича. Кілька років над створенням цієї унікальної Шевченкіани працював колектив київських і львівських бібліографів (М.В. Булавицька, Г.М. Гімельфарб, О.Д. Кізлик, Є.Є. Кравченко, Л.В. Беляєва, К.Є. Скокан) під керівництвом І.3. Бойка, який був його душею, натхненником, організатором і активним співавтором [26, с. 130].

Головна вимога, яку І. Бойко ставив до всіх своїх покажчиків - створення ефективного і зручного допоміжного апарату, який би дозволяв читачам легко орієнтуватися в матеріалі, відбитому у покажчику з великою ретроспекцією [34].

2.4 Бібліографічні посібники типу «Російські письменники і Україна», їх характеристика

І.З. Бойко був одним з активних пропагандистів українсько-російських бібліографічних взаємин: він склав чимало цікавих покажчиків про російських письменників і був одним із ініціаторів створення бібліографічних праць типу «Російський письменник і Україна». Ним відпрацьована композиційна структура покажчиків_, де представлені твори того чи іншого письменника, видані в Україні в оригіналі і в перекладі українською мовою, а також та література, що розкриває його творчі зв'язки з Україною. Тут також наводяться матеріали про перебування російського письменника в Україні, відзначення його ювілейних дат і вшанування пам'яті. Окремо можуть включатися твори про Україну, а також твори українських письменників, композиторів, художників, присвячені російському письменнику. Методика складання таких покажчиків з роками удосконалювалася [9, с. 49].

Розглянемо композицію рекомендаційного покажчика «Пушкін і Україна» (К., 1949), підготовленого І.З. Бойком разом з Г.М. Гімельфарб до 150-річчя від дня народження великого російського поета. Покажчик цікавий тим, що це була перша спроба висвітлити засобами бібліографії пропаганду творів О. Пушкіна, а також вивчення пушкінської спадщини в Україні. У передмові до видання розкривається роль поета у розвитку української літератури, методика відбору літератури, характеристика розташування матеріалу, вказується читацьке призначення [21, с. 15]. У розділі «Твори О. Пушкіна в перекладах на українську мову» представлені окремо видані переклади його творів за 1917-1948 рр., публікації у періодичних виданнях за 1937-1948 рр. Серед перекладачів творів О. Пушкіна - видатні поети України: І. Франко, М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина та ін. Цікавий за наповненням розділ «Пушкін про Україну. Література про Пушкіна», в якому відбиті джерела, що розкривають найрізноманітніші аспекти взаємозв'язків поета з Україною. Тут виділяються підрубрики про переклади, видання і поширення творів О. Пушкіна, його перебування в Україні, про пушкінські місця, в окремі рубрики зібрано матеріали за темами «Пушкін і українські дореволюційні письменники» та «Пушкін і українські радянські письменники». У покажчику також представлені художні твори українських авторів про О. Пушкіна і твори російських письменників про поета в українських перекладах [40, с. 118].

І.І. Корнєйчик, позитивно оцінивши цей покажчик, вказав і на окремі недоліки. Зокрема, він відзначив, що треба було дати допоміжний покажчик за алфавітом російських заголовків, оскільки це дозволило б швидко дізнаватися, які саме твори були перекладені на українську мову. Крім того, не простежується канва життя і творчості письменника, відсутній розділ «Україна в творчості Пушкіна» [45, с. 75]. У цілому покажчик був позитивно зустрітий фахівцями як перша спроба зібрати багатий матеріал про російсько-українські літературні зв'язки.

Другий покажчик - «Гоголь і Україна», виданий до 100-річчя від дня смерті письменника (К., 1952), створено також у співавторстві з Г.М. Гімельфарб. При роботі над ним укладачі врахували допущені раніше методичні недоліки. До покажчика було включено розділ «Україна в творчості М.В. Гоголя», введено основні дати життя та творчості письменника; переклади творів М. Гоголя українською мовою дано в зворотно-хронологічному порядку.

Покажчик починається з розділу «Хронологічні дати життя й творчості М.В. Гоголя», де висвітлюється життєвий і творчий шлях Гоголя, його зв'язки з Україною.

Наступний розділ «Україна в творчості М.В. Гоголя» подає бібліографічний огляд творів Гоголя, які увійшли до збірників поета.

У розділі «Переклади творів М.В. Гоголя на українську мову» наведені основні дореволюційні і радянські видання. Взагалі всіх перекладів творів Гоголя українською мовою як в радянські, так і в дореволюційні часи було далеко більше, але в покажчику подаються вибірково лише найвизначніші та доступні для користування видання.

Друга частина покажчика має такі розділи: «В.І. Ленін і Й.В. Сталін про Гоголя», «Про творчість М.В. Гоголя (загальні праці)», «Література до теми «Гоголь і Україна» [50, с. 52].

У розділі «Про творчість М.В. Гоголя (загальні праці)» з численної літератури про Гоголя подано лише короткий список творів радянських дослідників та видатних представників дореволюційної російської літератури.

У розділі «Література до теми «Гоголь і Україна» подаються відповідно основні твори кращих російських та українських дореволюційних письменників про М.В. Гоголя та праці радянських літературознавців, які досліджували цю тему.

До списку літератури в кінці додаються також кілька творів художньої літератури, присвячених М.В. Гоголю [53, с. 14].

У своїх працях Іван Захарович зазначає, що М.В. Гоголь, який разом з О.С. Пушкіним був основоположником критичного реалізму в російській літературі, відіграв важливу роль і в зміцненні російсько-українських літературних зв'язків. М.В. Гоголь не тільки народився в Україні, його творча діяльність була зв'язана з нею. І.В. Бойко представив збірники повістей російського поета, які були створені на українському матеріалі: «Вечера на хуторе близ Диканьки», «Миргород» і саме вони внесли в російську літературу чарівну поезію українського народу. Творчість Гоголя відзначав не тільки Іван Захарович, а й В.Г. Бєлінський та інші бібліографи [56, с. 56].

Бібліографічний покажчик розрахований на літературознавців, викладачів літератури, бібліотечних працівників, лекторів і пропагандистів, які розробляють тему «Гоголь і Україна», що є частиною великого питання про російсько-українські літературні та культурні зв'язки.

Весь матеріал у покажчику звірений з фондами Державної публічної бібліотеки Української РСР.

У третьому покажчику - «Короленко і Україна» (К., 1957) І.З. Бойко в основному застосував ті ж методичні знахідки і прийоми, що і у попередніх покажчиках [50, с. 22].

З часу виходу цих бібліографічних праць минуло понад 40 років. За цей період надруковано чимало творів О. Пушкіна, М. Гоголя, В. Короленка, а також літератури про цих письменників та їх зв'язки з Україною. І тому відчувається велика необхідність у доповнених перевиданнях цих рекомендаційних покажчиків, а також у створенні капітальних науково-допоміжних праць про вищевказаних письменників. До речі, у наступні десятиріччя і, особливо, у 70-80-ті рр., розвиваючи традиції й удосконалюючи методичні прийоми, розроблені І.3.Бойком, українські бібліографи випускають ряд ґрунтовних аналогічних покажчиків, присвячених, зокрема М. Лермонтову, М. Некрасову, Л. Толстому, М. Шолохову та іншим, їх зв'язкам з Україною [40, с. 118].

Принагідно хотілося б відзначити, що І.З. Бойко у всіх своїх як загальнолітературних, так і у персональних покажчиках, присвячених українським письменникам, поряд із виділенням рубрик про контакти письменника з літературами народів світу, організовує і спеціальні рубрики про різноманітні його зв'язки з російською літературою, культурою і окремими письменниками. Звертаємо також увагу і на колективну працю бібліографів ЦНБ АН УРСР на чолі з І.3.Бойком і співробітників Державної бібліотеки СРСР ім. В. Леніна (тепер Російська державна бібліотека) - бібліографічний рекомендаційний покажчик «Украинская литература: Дооктябрский период» (М., 1957), метою якого було допомогти широким колам читачів колишнього СРСР познайомитися з творчістю видатних українських письменників XIX - поч. XX ст. у перекладах на російську мову.

Можна підсумувати, що діяльність Івана Захаровича Бойка в галузі літературної бібліографії є вагомим досягненням бібліографа.

Окремо слід узагальнити бібліографічну шевченкіану викладену в бібліографічному двотомнику «Т.Г. Шевченко: Бібліографія про життя і творчість (1839-1959)», яка має ґрунтовну інформаційну наповненість і робить його незмінним цінним джерелом вивчення творчості Кобзаря в світовому контексті і, зокрема, його зв'язків із російською літературою та культурою.

Чимала заслуга Івана Захаровича і в тому, що він був не тільки хорошим організатором усієї роботи над покажчиком, але й безпосереднім її виконавцем, редактором видання, вимогливим як до себе, так і до всього колективу.

Очевидно, покажчик слід розглядати як серйозний крок на шляху до створення якомога повнішої наукової бібліографії шевченкіани, в котрій були б відображені видання і публікації творів Т. Г. Шевченка і літератури про нього всіма мовами, якими вони друкувалися.

Також слід підсумувати роботу Івана Захаровича щодо дослідження альманахів і збірників ХІХ - поч. ХХ ст. Бібліографічне видання «Українські літературні альманахи і збірники XIX - поч. XX ст.» (К., 1967) - це перша спроба зібрати в повному обсязі такого типу видання [21, с. 55].

Це справді цінне видання, оскільки Іван Захарович багато років збирав українські дореволюційні альманахи і збірники, що відіграли значну роль у розвитку української літератури та всієї культури ХІХ - початку XX століття і були чи не єдиним місцем, де українські письменники і поети мали змогу друкувати свої твори. Більшість з цих видань давно стала бібліографічною рідкістю і відсутня навіть у найбільших бібліотеках України.

Вдало охарактеризував видання А. Костенко, який писав: «Це перший надзвичайно цінний бібліографічний довідковий покажчик такого профілю, де вичерпно розписано зміст (імена авторів, назви їх творів і сторінки) всіх без винятку збірникових неперіодичних видань за всю історію українського письменства, себто за XIX і початок XX ст.» [9, с. 37].

Взагалі, головна вимога, яку Іван Бойко ставив до всіх своїх покажчиків - це створення ефективного і зручного допоміжного апарату, який би дозволяв читачам легко орієнтуватися в матеріалі, відбитому у покажчику з великою ретроспекцією.

Отже, бібліографічні праці І.З.Бойка, присвячені як українській, так і російській літературі, допомагають розкрити цікаві сторінки взаємозв'язків української та російської літератури і на численних прикладах показати, як вони, взаємозбагачуючись, плідно впливали одна на одну.

Розділ III. Іван Захарович Бойко в українській бібліографії та бібліографознавстві

3.1 Бібліографічні посібники про І.З. Бойка

Плідна подвижницька діяльність Івана Захаровича Бойка на ниві бібліографії та літературознавства дає підставу стверджувати, що він посідає почесне місце серед діячів української культури другої половини ХХ століття.

Діяльність Івана Бойка висвітлена у великій кількості навчальних посібників. Так, напр., видатний бібліограф Нінель Федорівна Королевич, яка мала чи не найкращі дружні стосунки з Іваном Захаровичем Бойком, видала в 1983 році статтю «Герой библиографической романтики» до 70-річчя з дня народження І.З. Бойка. Мета цієї статті - коротко висвітлити життєвий шлях І.З. Бойка, охарактеризувати головні його бібліографічні праці, показати те нове, що було розроблено ним і введено в бібліографічну практику, а також проаналізувати виконані бібліографом письмові довідки, які зберігаються в архіві довідково-бібліографічного відділу Центральної наукової бібліотеки Академії наук УССР (ЦНБ АН УССР) [16, c. 35].

Н.Ф. Королевич писала багато праць про І.З. Бойка: «Зарубіжні слов'янські літератури в українській бібліографії», «Участь бібліографів України в журналі «Советская библиография», «Бойко Іван Захарович», «Бібліограф Іван Захарович Бойко». Остання праця є біобібліографічним нарисом виданим в 1997 році. Цей нарис присвячено І.З.Бойку - одному з найталановитіших українських бібліографів другої половини ХХ ст., який працював переважно на ниві української бібліографії. Він як справжній герой бібліографічної романтики вірою і правдою служив українській книзі, понад 30 років працюючи у Центральній науковій бібліотеці ім. В. Вернадського АН України [24].

Видання адресується викладачам, аспірантам, студентам інститутів культури, педінститутів, університетів, усім, хто цікавиться розвитком бібліотечно-бібліографічної справи в Україні.

Зазначена вище стаття була покладена в основу написання Н.Ф. Королевич навчального посібника для інститутів культури України в 1998 році, який був виданий Книжковою палатою України під назвою «Українські бібліографи ХХ століття». Взагалі навчальний посібник присвячено життю і діяльності двадцяти видатних бібліографів-професіоналів ХХ ст., які працювали переважно в гуманітарній сфері, одним з який є І.З. Бойко. Кожна персоналія починається біографічним нарисом, де охарактеризовано всі аспекти діяльності бібліографа. У наступних розділах висвітлено найбільш важливі напрями бібліографічної роботи. В кінці кожної персоналії подаються додатки: хронологічний покажчик праць бібліографа та покажчик літератури про нього [52].

Запропоновані в книзі портрети-нариси про відомих українських бібліографів, кожний з яких виступає неповторною особистістю, дадуть можливість студентам усвідомити ту велику роль скромних і тихих трудівників на ниві бібліографії, яких життя не балувало особливою увагою, визнанням заслуг, нагородами тощо.

Українські бібліографи ХХ ст., нариси про яких представлені в цій книзі, прагнули розв'язати, в міру свого таланту і можливостей, ряд важливих проблем, що ставило перед ними життя в Україні. Життя та діяльність українських бібліографів приводить нас до роздумів про результати їх праць, досягнень і втрат.

Ще одним з посібників, який розкриває Івана Захаровича Бойка як талановитого бібліографа є «Українська радянська бібліографія» видана в 1980 році [16, c. 37].

У посібнику характеризуються історія і тогочасний стан основних видів бібліографії: державної, науково-допоміжної, рекомендаційної, книготорговельної, краєзнавчої, бібліографії бібліографій, а також розглядаються питання бібліографії, методики та організації бібліографічної діяльності в Української ССР.

Цей посібник було підготовлено викладачами Київського та Харківського інститутів культури: І.О. Вовченко, О.П. Довгополою, Н.Ф. Королевич, В.Д. Масленниковою, Д.Д. Тарамановим та старшим науковим співробітником ЦНБ АН УРСР С.В. Сороковською [24].

Також до біографії та творчої діяльності І.З. Бойка звертався М.П. Гуменюк у своїй вступній статті до 60-річчя з дня народження під назвою «Видатний бібліограф», він коротко розкрив талант Івана Захаровича як професіонала своєї справи. В кінці покажчика подані друковані праці бібліографа та рецензії на них. Цим покажчиком Львівська державна наукова бібліотека розпочала видання серії, присвяченої українським книгознавцям та бібліографам жовтневого і радянського періодів.

Одним з бібліографів, який звертався до постаті І.З. Бойка є М.П. Гуменюк, який надрукував статтю «Бібліографічна діяльність І.З. Бойка», яка вийшла в 1991 році. Ця стаття вирізняється чіткістю, повнотою та доступністю інформації про відомого Героя романтики.

Особливо лаконічно та коротко подані відомості про бібліографа в навчальному посібнику під назвою «Українські бібліографи. Біографічні відомості. Професійна діяльність. Бібліографія», який виданий Національною парламентською бібліотекою України, авторами-укладачами є Р.С. Жданов, Н.І. Абдулаєв, В.О. Кононенко. Цей посібник виданий в 2008 році в Києві [52].

Посібники, які присвячені Івану Захаровичу Бойку, хоча їх видана і не велика кількість, містять в собі найголовніші відомості про бібліографа і розкривають його як визначну та геніальну особистість. Саме за допомогою таких посібників широке коло користувачів має змогу ознайомитись та дослідити творчу спадщину бібліографів, особливо це стосується героя бібліографічної романтики - І.З. Бойка.

3.2 Творчий шлях бібліографа на сторінках навчальних посібників та в рецензіях

Навчальні посібники дають змогу широкому колу читачів дізнатися про видатних діячів української бібліографії. Однією з найяскравіших постатей, описаних у підручниках є бібліограф Іван Захарович Бойко.

Спадщина Івана Захаровича Бойка належить до маловивчених. Перші пореволюційні роки, на які припадає його особливо активна діяльність, чи не найменш об'єктивно висвітлені в українській радянській історіографії. Про І.З. Бойка згадували рідко, і як правило, в руслі офіційних догм. Лише в останні роки стало можливим видання робіт, в яких дається об'єктивна оцінка його творчої спадщини та особистості [16, c. 40].

Серед перших праць, присвячених І.З. Бойку-бібліографу, слід назвати статтю Н.Ф. Королевич «Герой бібліографічної романтики», в якій вперше позитивно оцінюється його внесок до української бібліографії.

Не маючи змоги користуватись архівними матеріалами, Л.І. Гольденберг на підставі праць І.З. Бойка 1950-х років окреслює його внесок в бібліографію, коротко характеризує його погляди на російсько-українські відносини, подає докладні та цікаві примітки. Дуже сумлінним було дослідження М.П. Гуменюка «Біля джерел української бібліографії». Він першим вдався до епістолярної спадщини І.З. Бойка, деяких архівних матеріалів для означення головних етапів його діяльності [18, c. 112].

Особистість Івана Захаровича, визначного бібліографа, керівника робіт зі створення української шевченкіани, українського інтелігента, діяча культури відбивають публікації Ф.К. Сарани, ціла низка яких з'явилася після 1967 року. Базуються вони здебільшого на особистих спогадах та враженнях автора і тому займають осібне місце в літературі про І.З. Бойка [28].

Досить повний огляд бібліографічної діяльності подає біобібліографічний нарис Н.Ф.Королевич «Український бібліограф І.З. Бойко», яким відкрилася цікава серія видань «Видатні діячі української книги». У ньому вперше наведено хронологічний список найважливіших праць І.З. Бойка та літератури про нього. У 1990 р. стаття про І.З. Бойка з'явилася і в Петербурзі. Написана з глибокою повагою до його особистості, вона вводить до наукового обігу невідомі раніше архівні матеріали, що зберігаються в Петербурзі, хоч і має деякі неточності, які здебільшого стосуються українського періоду діяльності бібліографа.

Уявлення про бібліографічну діяльність Івана Бойка поглиблюють публікації Н.М. Реви, М.А. Вальо, І.О. Вовченко, Г.І. Ковальчук, М. Базилівського [60, c. 240].

У зв'язку зі 100-річчям від дня народження І.З. Бойка в Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського було виконано підсумкову роботу «Іван Захарович Бойко (1908-1970)». Це матеріали до біографії з ґрунтовною передмовою відомого бібліографа Ф.К. Сарани та вченого-історика, бібліографа Н.Ф. Королевич [58]. Укладачі (Т.А. Ігнатова, Н.В. Козакова, Н.В. Стрішенець) уперше з вичерпною повнотою зібрали публікації І.З. Бойка, до яких добрали не лише всі рецензії, але по можливості і всі відгуки та посилання на його роботи.

Приміром, під назвою роботи І.З. Бойка «Тарас Григорович Шевченко: Бібліографія бібліографії. 1840-1960» подано, крім рецензії, ще 19 праць, що містять посилання на неї. Це дає змогу не лише судити про її наукову цінність; утворюється тематичне бібліографічне гніздо, невеличкий покажчик в покажчику, що дає можливість фахівцю відразу мати попередній перелік літератури з питання. Завдяки широкому використанню упорядниками архівних джерел вдалося включити до біобібліографії навіть неопубліковані праці І.З. Бойка, укласти список доповідей [38, с. 120].

Повнотою відзначається і розділ літератури про його життя та діяльність. Підготовка цієї біобібліографії переконала, що багатий фактичний матеріал, зосереджений в архівах, цілі періоди та напрямки бібліографічної діяльності І.З. Бойка лишаються не висвітленими, а деякі оцінки заідеологізованими.

Доцільно було б відмітити, що Іван Захарович зарекомендував себе і як перекладач. Бібліограф переклав «Гренаду» М. Светлова українською мовою. Але тогочасна політизована критика творчість Івана Бойка сприйняла негативно і назвала його «куркульським письменником», і саме через це він ніколи більше не повертався до художньої творчості [16, с. 18].

Організатор і керівник Української Радянської Енциклопедії поет-академік М. Бажан високо оцінував підготовлені бібліографом бібліографічні видання. В той же час відзначив його плідну участь у підготовці статей і допомогу в обробці бібліографічних матеріалів в Українській Радянській Енциклопедії.

Велика кількість рецензій з'явилась після виходу в світ двотомного видання «Т.Г. Шевченко: Бібліографія літератури про життя і творчість. 1839-1959». Видання цього покажчика відзначалося як видатна подія не тільки в українській літературній бібліографії, але й в літературознавстві в цілому і отримало чимало схвальних рецензій, які були опубліковані як в Україні, так і за її межами.

В рецензії на цей покажчик бібліограф Ф.К. Сарана наводить думку дослідників про те, що «повна бібліографія шевченкіани мовами народів світу сягала б вже понад сто тисяч записів».

Таким чином, саме на сторінках навчальних посібників, статей та рецензій було чи не найповніше висвітлений творчий шлях видатного бібліографа - Івана Захаровича Бойка.