Художня культура і світ людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Художня культура і світ людини

Вступ

Тема «Художня культура і світ людини» ознайомить вас з особливостями формування ціннісних ідеалів суспільств. Ви довідаєтесь чому вважається, що головним призначенням художньої культури є виховання особистості та регулювання людських взаємовідносин засобами моралі, науки, мистецтва, та ін.

Велич людини - в його здатності мислити.

Блез Паскаль

Прекрасне осягається шляхом вивчення і великих зусиль, погане засвоюється само собою, без зусиль.

Демокрит

Протягом існування людської цивілізації проблеми культури мали першочергове значення насамперед тому, що культура завжди була могутнім фактором соціального розвитку, відбивала якість життя, персоніфікувала в собі специфічний спосіб людської життєдіяльності, зафіксований у результатах роботи, у системі соціальних норм. Всі види культури - політична культура, художня культура, культура міжособистісних відносин, культура керування, виробництва, екологічна й т.п. - утворюють єдине ціле як форми існування й розвитку людської природи, суспільства. Культура пронизує всі напрямки людської життєдіяльності - від основ матеріального виробництва й елементарних людських потреб до найвеличніших проявів людської творчості. Вона впливає на всі сфери суспільної й індивідуальної життєдіяльності - роботу, побут, дозвілля, мислення, практичну діяльність, етику, етикет. Культура ґрунтується на соціальному началі і передбачає організацію загальної діяльності людей, а отже, регулювання цієї діяльності певними правилами, нормами, акумульованими в традиціях, цінностях, знакових і символічних системах і т.п. Зміст культури впливає не тільки на темпи діяльності, прискорюючи або сповільнюючи їх, але й визначає її змістовну цілеспрямованість. Думки, погляди, рішення, які визначають різні сфери суспільної практики, підтримуються логікою культури.

Внутрішня суть людської особи - це система його цінностей, здатність усвідомлювати те, що дорого, значимо і важливо. Цінності - своєрідна система координат, якої кожний з нас керується в своїй поведінці і думках. Кожна людина виходить з тих або інших власних ціннісних уявлень, і орієнтується на них у житті. Причому «без цінностей, - як підкреслював Микола Бердяєв, - людина прожити не може... Не піде солдат на вірну смерть тільки за те, щоб он той горбик став нашим. Він не зрушиться з місця. А за віру, царя, вітчизну піде і загине». Ієрархія цінностей у кожної людини своя. «Кожен з нас - цілий світ, і у кожного - цей світ свій, особливий», - писав італійський драматург Луїджі Піранделло. Середньовічна легенда про зведення собору Паризької Богоматері розповідає, що у людей, що підвозили важкі камені, якось запитали, чим вони зайняті. Один незадоволено кинув: «Не бачите, тягаю камені». Інший пояснив: «Я заробляю на прожиток сім'ї». Третій з гордістю вигукнув: «Я будую собор Паризької Богоматері».

Потреба в системі сенсів і ціннісних координат - одна з основних складових людського існування. Йосип Бродській писав: «Не у тому суть життя, що в ній є, але у вірі в те, що в ній повинно бути...». У цих рядках поет дуже точно відобразив думку, що ціннісні уявлення звичайно виникають перед людиною як належне, як закон, якому необхідно слідувати, як ідеали. У людини немає альтернативи мати або не мати цінності і ідеали. Але, як відзначає Эріх Фромм в книзі «Людина для себе», кожний з нас «вільний вибрати, яким буде його ідеал, він має право вибрати між поклонінням влади чи поклонінням розуму і творенню, поклонінням любові або ненависті, чесноті або пороку... Саме ідеальність, дух людини, а зовсім не плоть, надихає його на найкращі і, на превеликий жаль, на самі сатанинські вчинки і думки».

Пізнання світу і себе насправді необхідно людині, інакше вона не зможе жити у навколишньому світі. Реальність існує за власними законами, і їх неминуче доводиться осягати з дитинства. Людина - істота допитлива, а світ, по виразу французького поета Альфонса Ламартіна, - «це книга, сторінки якої відкриваються нам з кожним кроком». Пізнавати світ людині допомагають відчуття і розум. Природа не приховує своїх таємниць, але людський розум насилу пробивається до істини, тому що йому заважають забобони і помилки. Природа нагородила людину органами чуття, і вона постійно користується цим даром для пізнання світу. Безпосередньо контактуючи з навколишньою реальністю, ми одержуємо найбільш доступну інформацію про світ. Насправді світ далеко не такий, яким ми його собі уявляємо. Люди довгий час вважали Землю плоскою, а вона виявилася круглою; повітря з погляду здорового глузду невагоме, але воно має вагу і тисне на кожного з нас з силою 1 кг/см2, кристально чиста на вигляд вода деколи кишить мікроорганізмами і т.п. Можливо, першого серйозного удару по реалізму завдав старогрецький філософ Геракліт з Ефеса (520 - 460 рр. до н. е.). Він стверджував, що предмети, які представляються людині незмінними, постійно змінюються - щодня, кожну годину, кожну секунду! Все тече, все змінюється, вважав філософ. Навіть до однієї і тієї ж річки не можна увійти двічі. Це було приголомшливе відкриття!

Властивості предметів і явищ, впливаючи на наші органи чуття, породжують різноманітні відчуття: ми розрізняємо кольори, смаки і запахи, визначаємо твердість або м'якість, тепло або холод, вологість або сухість і т.п. Відчуття - початок пізнання, місток між органами чуття людини і енергією зовнішнього відчуття; вони дають матеріал, який відображається і обробляється в мозку. Предмети і явища, впливаючи одночасно на різні органи чуття, породжують не просто окремі відчуття, а цілісні образи, які створюються пам'яттю і уявою. Форму думки, що представляє предмети і явища в їх найбільш загальних і істотних властивостях, називають поняттям. Це - смислове віддзеркалення того або іншого об'єкту. Незалежно від того, що пізнає людина (іншу людину, суспільство або природу), розуміння завжди є одночасно саморозумінням. Навіть якщо ми намагаємося зрозуміти щось зовнішнє, ми виражаємо самих себе, вдивляємося в себе і осягаємо нові грані свого внутрішнього світу. У прагненні зрозуміти навколишній світ люди створили безліч міфологічних, релігійних, натурфілософських систем, що пояснюють події повсякденного життя і явища природи. У останні три-чотири сторіччя пізнання стало особливою соціальною діяльністю, і до найстародавніших форм пізнання світу - міфотворчості, релігії, мистецтву, філософії - приєдналася наука.

Ще у 50-х роках видатний педагог В.О.Сухомлинський у "Листах до сина" пророчо сказав: "Якщо припиниться виховання, ми наплачемося з математикою, електронікою й космосом... Найголовніший засіб самовиховання душі - краса. Краса в широкому розумінні - мистецтво, музика, сердечні стосунки з людьми". Це застереження не було почуто вчасно. Тому проблеми духовного розвитку людини сьогодні, по суті, сталі обов'язковою умовою виживання суспільства. Всі сучасні лиха мають, як правило, одну причину - дефіцит культури й моральності, недолік доброти й милосердя, краси людських відносин, причому ця проблема має міжнародний масштаб. Усе більше людей в різних країнах світу визнають справедливими слова видатного суспільно-політичного діяча Ауреліо Печчеї, що застерігав світове співтовариство: «Відтепер людина володіє настільки рішучою владою над подіями, що від того, як вони будуть використовувати культуру залежить майбутнє людства». Якщо не додати всіх можливих зусиль для цілеспрямованого формування особистості, продовжує Печчеї, всі негативні явища, які ми спостерігаємо сьогодні у світі, «можуть у недалекому майбутньому вирости до розмірів воістину катастрофічних».

Мистецтво втілює в собі надзвичайно потужну здатність розвивати людину. Художня культура сьогодення - це культура виробництва мистецтва, його поширення, пропаганди, сприйняття, розуміння, насолоди мистецтвом, зрештою, культура естетичного виховання. Виникло й певне розуміння завдань художньої культури в суспільстві: духовний розвиток особистості, формування й задоволення її духовних потреб, збагачення її діяльності.

Л. С. Виготський відзначав, що мистецтво втягує в коло соціального життя найінтимніші й найособистіші складові частини нашої істоти. Для цього мистецтво володіє значним арсеналом специфічних засобів, відсутніх в інших формах людської свідомості. Ідеологічні аспекти в художньому творі, будучи органічно вплетеними в тканину живих, зримих художніх образів, впливають на свідомість людини непомітно, як і на розум, почуття, волю. Характеризуючи цей феномен, Ф. М. Достоєвський відзначив, що в процесі спілкування з мистецтвом художні враження, "поступово нагромаджуючись, пробивають із розвитком серцеву кору, проникають у серце, у його сутність і формують людину". Передаючи людям цілісний конкретно - почуттєвий соціальний досвід, мистецтво використовує феномен емоційної пам'яті людини, що у багато разів більш сильну ніж раціональна. Емоційна пам'ять надзвичайно міцна й формується як "пам'ять серця" без усякого завчання. Сприйняті й засвоєні художні образи стають мотивуючою силою людського поводження, смисловоутворюючими факторами життя людей. Художня культура піднімає спільність відносин до соціальних цінностей. "... Художні твори, - підкреслював основоположник теорії психоаналізу З.Фрейд, - даючи привід для загального переживання високо оцінених відчуттів, викликають почуття ідентифікації, у яких так гостро має потребу культурне оточення".

Безсумнівно, характер впливу художньої культури на думки, почуття й поводження людей не слід спрощувати. Віддача тут не завжди пряма. Одна людина після контакту з художнім витвором може відразу ж безпосередньо відчути на собі його вплив, друга буде довго роздумувати, поступово засвоюючи почерпнуте з нього, у третьої той самий твір мистецтва залишить ледь помітний слід у душі. Четверта взагалі залишиться байдужою до сприйнятого. Установлення гармонії між потребами людини і моральним розвитком, моральних позицій, значною мірою залежить від художньої культури. Механізм дії твору мистецтва на людину не залежить від роду і жанру мистецтва. Будь-який твір - будь то словесний або музичний твір, спектакль, живописна картина або архітектурна споруда - впливає на органи чуття і включає процеси естетичного сприйняття, виникає відчуття захоплення, задоволення. Особиста культура робітника стає основоположним фактором росту продуктивності роботи, її ефективності і якості. Науково-технічний прогрес висуває абсолютно інші вимоги до робітника: широкий світогляд, багата структура потреб, розвинена уява, постійне прагнення до самовдосконалення не тільки професійного, але й загальнокультурного.

Література

культура соціальний розвиток духовний

1. Антология культурологической мысли /Авт.-сост. С.П.Мамонтов, А.С.Мамонтов. М., 1996.

2. Ерасов Б.С. Социальная культурология. М., 1996.

3. Культурология /Сост. и отв.ред. А.А.Радугин. М., 1996.

4. Культурология: История и теория культуры. М., 1996.

5. Мамонтов С.П. Основы культурологии. М., 1996.

6. Учебный курс по культурологии /Науч.ред. Г.В.Драч Ростов-на-Дону, 1996.

7. Чернокозов А.И. История мировой культуры. Ростов-на-Дону, 1997.

8. Кертман Л.Е. История культуры стран Европы и Америки. М., 1987.

9. Печчен А. Человеческие качества. М., 1985.

10. Швейцер А. Культура и этика. М., 1973.

11. Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1994.

Размещено на Allbest.ru