У зв'язку з 1000-річчям прийняттям християнства у наукових колах йшла полеміка про те, що християнство дало Русі. Проте більш правомірним є питанням, що Русь внесла у загальнолюдську скарбницю християнського досвіду та культури. З самого початку свого служіння Православна Церква Росії звернула особливу увагу на розвиток у русинського народу справжнього культурного життя. Саме в цій області історичного буття духовна творчість та релігійно-моральне удосконалення слов'янських християн досягли своїх найвищих результатів і в значному ступені наблизилися до універсального православного ідеалу перетворення світу й людини. Тому, нерідко опиняючись зовнішньо обмеженою в області державного та суспільного життя, творча активність російського Православ'я виражалась у творінні вітчизняної культури протягом всієї російської історії. Русь відгукнулася на християнство своїм особливим голосом, який можна почути у церковному зодчестві, дерев'яному та камінному, у прекрасній новгородській іконі, у особливому тоні святості північних подвижників. Без коливань тепер ми віддаємо йому перевагу перед мистецтвом середньовіччя та Відродження [3; 13].

Наслідуючи характерне для православ'я уявлення про необхідність універсального залучення людини до повноти благодатного життя, в якому сакраментальність та духовність пронизують усі багатообразні земні прояви, Російська Церква бачила саме в церковному богослужінні найбільш дієвий благодатний засіб свідоцтва повноти церковної Істини. Дійсно, зосереджуючи у собі сукупність благодатних дарів, літургійне життя синтезувало у гімнографії, живопису і архітектурі багатство духовних цінностей. Ці духовні цінності в процесі богослужіння засвоювалися християнами різного рівня духовного життя.

Втім, першими християнами Древньої Русі, яким вдалося найбільш глибоко сприйняти та найбільш повно виразити благодатні дари літургійного життя, є перед усім представники російського монашества. Діяльність преподобного Феодосія Печерського у підначальному йому монастирі вперше познайомила Русь з високою церковною культурою людських взаємовідносин, яка довгий час була відсутня. Завдяки служіння преподобного Авраамія Смоленського християнське суспільство Древньої Русі вперше пізнали інший, не менш актуальний для його культурного життя, досвід духовної творчості, пов'язаний з пошуком істинних релігійних знань [13].

Незаперечні заслуги Російської православної церкви в становленні і розвитку слов'янської літератури. Разом з офіційним прийняттям східного християнства Русь отримала багату перекладну літературу, цілу систему її різноманітних жанрів (хроніки, історичні оповідання, житія, патерики - наприклад, „Хронограф” чи „Літописець" Григорія Амартоли і Сімеона Логофета), прилучилась до європейської літератури високого рівня.

Про те, яке значення надавалося на Русі уже в той час книзі, що розширювала кругозір читача, сприяла подальшому розвитку культури, прекрасно говорить „Повесть временних лет”: „Велика бо бывает полза от ученья книжного…. мудрость бо обретаемъ и въздержанье от словесъ книжныхъ. Се бо суть рекы, напаяюще вселенную, се суть исходяща мудрости; книгам бо есть неищетна глубина: сими бо в печали утешаеми есмы; си суть узда въздержанью…. Аще бо поищеши в книгах мудрости прилежно, то обрящеши велику пользу души своей”. Вже на протязі короткого часу (до Батиєва нашестя) була створена на Русі висока книжкова культура. Разом з літературною сформувалася багата та виразна давньоруська літературна мова. Література із самого початку на Русі створювалася на мові, зрозумілій народу. Були написані оригінальні та самобутні літературні твори - „Слово о полку Ігоревім”, Поученіє” Володимира Мономаха, „Повість о разорєнії Рязані Батиєм” та ін.

Немає сумніву в тому, що знайомство, а тим більш вивчення подібної літератури невідворотно повинно було не тільки привнести в уми російських християн основні уявлення про цілісний світогляд, що уже склався до того часу в Православній Церкві, але і залучити найбільш обдарованих до самостійної творчості.

Проте скільки б духовно безсмертною і художньо неперевершеною не виявлялась би нам християнська культура Древньої Русі, її реальне існування опинялось під загрозою повного знищення розгніваними історичними стихіями. Древньоруська духовна культура, що втратила в результаті монгольського нашестя багато своїх кращих досягнень і позбулася можливості продовжувати певну систему духовного навчання, пережила в умовах історичного краху Русі своє реальне релігійне „відродження” або, краще сказати, церковне „переродження”, у витоків якого духовно став один із найбільших святих Російської Православної Церкви - Сергій Радонезький.

Історично непоясненний, розпочатий у другій половині чотирнадцятого століття, небачений для Русі підйом церковної творчості, розвіяв своїм духовним і естетичним блиском морок татарщини.

Розквіт російського іконопису суттєво духовно збагатив усе православ'я. Церковна творчість виявилась можливою виключно завдячуючи служінню преподобного Сергія, якому вдалося через створену ним школу іночного благочестя безпосередньо сформувати християнське світосприйняття цілого покоління російських іноків, багатьом з них, як преподобному Андрію Рубльову, вдалося відтворити в фарбах російське богослов'я. Сокровенно відкрите преподобному Сергію Радонезькому „умозрение в Фаворском свете" зусиллями безіменної плеяди російських іконописців перетворились в художньо відтворене і богословсько значуще „умозрение в красках”.

Саме тоді і створюються основні особливості ікони, адекватні її власному, а не античному баченню світа та людини. Так, різниця між античною та християнською культурами - різниця між культурою тіла (у самому широкому змісті) та культурою сумління знайшла своє відображення і в живопису. Зовнішня достовірність та натуралістичність замінюються на інші засоби, які дозволяють через видимі, зовнішні форми виразити внутрішній світ людини. Різниця між безокими грецькими скульптурами та іконописними очами наглядно показує необґрунтованість уяв про те, що ікона - це „загрубіння" античного мистецтва, „забуття” його та ін. В іконі - „умозрении в красках" - здобули один із самих своїх гармонійних синтезів онтологічні, гносеологічні, естетичні, моральні, богословські положення християнської думки. Цей синтез, який досяг максимальної своєї виразності у слов'янській іконі ХV - ХVІ сторіччя, не був потім ні повторений, ні перевершений. Вражаючий людство церковно-культурний феномен іконописного благовіщення Російської Церкви засвідчив благодатні можливості Церкви створювати культурні шедеври [3; 9; 13].

Формуванню стійкої етноконфесійної специфіки культури на Русі сприяло церковне архітектурне мистецтво. Першим кам'яним храмом на Русі була Десятинна (Богородицька) церква, збудована в 989-996 роках князем Володимиром Святославовичем, це був великий тринефний хрестовокупольний храм, оточений з трьох боків галереями. У 1240 році Десятинна церква була останнім оборонним рубежем киян під час їх героїчної боротьби з ордами хана Батия; татари зруйнували її своїми стінобитними машинами.

Найвидатнішою пам'яткою староруської архітектури є Софійський собор у Києві, в ньому найяскравіше втілились всі основні риси архітектурного стилю періоду розквіту Київської Русі. Вся композиція собору навіяна образами дерев'яної архітектури Київської Русі з її багатоповерховими завершеннями. Ці особливості свідчать про високу професійну майстерність архітекторів, про свідоме і гармонійне застосування ними місцевих традицій.

„Поставлен бысть храм каменный, преудевлен различными образцы и многими переводы… Мастеры же божиим промыслом основаша девять престолов, не яко ж повелено им, но яко по бозе разум даровася им в размерении основания" (Летопись под 7063 (1555) годом) [9; 15; 17].

Великий вплив православ'я - його філософія, погляд на норми життя для православної людини - здійснило на становлення духовних традицій сімейної культури та побуту. Живильною основою для кожної слов'янської родини (до самого ХХ сторіччя) було релігійне життя, потік віри з надр Церкви. Така родина була надзвичайно близькою та переплетеною з життям Церкви, що відслідковувалося у перших релігійних настановах, у самій стихії матері - центра родини та сімейного затишку, яка бере від цього благодатного потоку та насищає себе і всю родину, у доброчесних домашніх обрядах і насамкінець участь всієї родини у церковних службах та постах, святах і таїнствах церковних. Вся тканина сімейного життя була пронизана цим: благословення батьків, загальні молитви, родові ікони. Таке внутрішнє глибоке сприйняття віри, яке жило у православних патріархальних родинах, сприяло духовному збагаченню людини від самого раннього дитинства, воно давало сили для життєвої боротьби, давало внутрішнє світло та тепло всьому укладу тодішнього життя. Православна культура завжди стояла на захисті сімейного тепла, затишку, піклування та взаємної жертовної любові всіх членів родини. Саме з надр благочестивої родини виходили морально міцні, світлі та благородні особистості, які створювали основу, кістяк, окрасу нації [19].

Список використаної літератури

1. 1. Бердяев Н.А. Человек и машина // Вопросы философии. - 1989. - №2. - С.149.

2. 2. Горлач М.І., Кремень В.Г., Рибалко В.К. Філософія: Підручник. - Харків: Консул, 2000. - 672 с.

3. 3. Диакон Кураев А. Человек перед иконой (размышления о христианской антропологии и культуре) // Квинтэссенция: Филос. альманах, 1991. - М.: Политиздат, 1992. - 400 с.

4. 4. Долгов К.М. Итальянские этюды. Человек и история: поиск истины и красоты. - М.: Худож. лит., 1987. - 487 с.

5. 5. Жигульский К. Праздник и культура. Пер. с польск. - М.: Прогресс, 1985. - 336 с.

6. 6. Заїченко Г.А., Сагатовський В.М., Кальний І.І. Філософія: Підручник. - К.: Вища школа, - 1995. - 455 с.

7. 7. Иванов В.П., Козловский В.П., Быстрицкий Е.К. Культура и развитие человека: (очерк философ. - методолог. пробл.). - К.: Наук. думка, 1989. - 320 с.

8. 8. Иконникова С.Н. Диалог культуре. - Л.: Лениниздат, 1987. - 205с.

9. 9. Ипатов А.Н. Православие и русская культура. - М.: Советская Россия, 1985. - 127 с.

10. 10. Кукаркин А.В. Буржуазная массовая культура: Теории. Идеи. Разновидности. Образцы. Техника. Бизнес. - М.: Политиздат, 1985. - 399 с.

11. 11. Лихачев Д.С. Заметки о русском // Новый мир. - 1980. - №3. - С.21.

12. 12. Любимов Л.Д. Искусство Западной Европы: Сред. века. Возрождение в Италии. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Просвещение, 1982. - 320 с.

13. 13. Материалы Поместного Собора Русской Православной Церкви. Тысячелетие крещения Руси (6-9 июня 1988). - Троице-Сергиева Лавра: Изд-во Московской Патриархии, 1990. - 480 с.

14. 14. Маслобоева Л.Е. Античность и современность в поэтической реформе плеяды // Культура эпохи Возрождения. - Л.: Наука, - 1986. - С.49.

15. 15. Нариси з історії українського мистецтва. Під заг. ред.В.Г. Заболотного. - К.: Мистецтво, 1966. - 670 с.

16. 16. Некрасова М.А. Народное искусство как часть культуры. - М.: Изобраз. искусство, 1983. - 344 с.

17. 17. Славина Т.А. Исследователи русского зодчества. Русская историко-архитектурная наука XVIII - начала ХХ века. - Л.: Изд-во Лениградского ун-та, 1983. - 191 с.

18. 18. Фромм Э. Иметь или быть. - М.: Просвещение, 1986. - 427 с.

19. 19. Arsenev N. S. A creative approach to Russian cultural tradition // London: Overseas Publications Interchange Ltd, 1992. - 300 p.

Размещено на Allbest.ru