Співвідношення культури і цивілізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Співвідношення культури і цивілізації

План

Вступ

1. Поняття «цивілізація».

2. Співвідношення культури і цивілізації

3. Цивілізація як етап розвитку культури

4. Проблеми сучасної цивілізації

Список використаної літератури

Вступ

Культура постає складним, багатоелементним утворенням. Щоб зрозуміти і осмислити її без спрощень, треба набути навичок цілісного, конкретного мислення, з'ясування взаємозв'язку між національними культурами та світовою. Культурна еволюція людства має певні етапи, якісні межі.

Культура та цивілізація постають двома різними сторонами людського буття. Їх протистояння, взаємне стимулювання постає нормальним явищем.

Поняття «цивілізація» вживається для позначення більш високого рівня розвитку суспільства, функціонування культури в усіх її складових, в усіх сферах буття суспільства. Культура розгортається в активному плані, продумує подальші повноцінні багатопланові форми інтелектуального життя.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему контрольної роботи: “Співвідношення понять «культура» і «цивілізація».

Якщо цивілізація заснована на розумі і поклонінні техніці, то культура оперує до духовності людського розуму. Культура виступає потужним інтеграційним чинником. По-друге, поняття цивілізація виступає у значенні світової історії, культурно-історичного циклу у розвитку народів. У такому випадку цивілізація лише виступає синонімом слова «культура». Історія світу представлена трьома типами цивілізацій - доіндустріальною, індустріальною, постіндустріальною. Цивілізація ототожнюється з поняттям культури в тому випадку, коли мова йде про такі її різновиди як шумерська, егейська, індійська, європейська та ін. По-третє, цивілізація означає вищий рівень розвитку культури, яка пройшла свій апогей, стала на шлях занепаду. Деякі вчені розуміють цивілізацію як щось протилежне культурі, як продукт розпаду культури. Суспільний занепад починається з того, що люди все частіше повторюють уже відомі здобутки культури, а менше створюють нові культурні цінності. Чим дальше рухається суспільство, тим очевидніше, що тисячоліттями складається культура глобальної цивілізації. Вона зіткана з всезагальних цінностей: природничих, гуманітарних досягнень, класичної літератури, мистецтва, мови, релігії, міфології, традиції і т.д.

1. Поняття «цивілізація»

Слово цивілізація з латинської мови civilis означає «громадський», «державний». Термін широко використовується в повсякденному житті, побуті та науці. Часто вживаються словосполучення: культурне життя, цивілізоване життя, культурне суспільство та ін.

Вперше поняття цивілізація вжив шотландський вчений А.Фергюссон. Особливе значення це поняття набуває у Європі, коли цивілізацією стали називати державні утворення, базовані на розумі, справедливості та розквіті виробництва та землеробства. Витративши чимало часу на читання книг, Люсьєн Февр не знайшов слова «цивілізація» у французьких текстах, надрукованих до 1766 року. Але він висловив побажання, що іншим шукачам поталанить більше. Так воно й сталося. Французький мовознавець Еміль Бенвеніст знайшов вживання цього слова у творі Маркіза де Мірабо «Друг людей або ж трактат про народонаселення». Таку ж саму історію, як у Франції, названий термін має в Англії. Спочатку він використовувався у юридичній процедурі, пізніше почав набувати соціального змісту. Тексти франко-англомовних авторів свідчать про домінування на перших етапах вживання слова «цивілізація» у юридичній літературі, з плином часу його починають використовувати для характеристики стану суспільства. У кінці XVIII ст. питання цивілізації займають помітне місце у західноєвропейській філософії та історії. Філософ Г.В.Гегель цивілізацію пов'язував з питанням «громадянського суспільства». У добу просвітництва названий термін використовувався для характеристики суспільства, заснованого на розумі, справедливості та освіті. В XIX ст. слово цивілізація застосовувалося для характеристики стадій соціокультурного розвитку людства, а сама для позначення «дикунства-варварства і цивілізації». Американський соціолог Л.Морган терміном «цивілізація» позначав епоху історичного розвитку людства, яка слідувала за дикунством і варварством. Для дикунства характерне було стадне життя, збиральництво, використання для житла природних схованок. Варварство характеризувалося родовою організацією життя, використанням вогню, виготовленням глиняного посуду. За варварством розпочиналась епоха цивілізації, яка характеризувалася виникненням сім'ї, появою держави та використанням писемності. Отже, запроваджений французькими гуманістами термін цивілізація вживався спочатку у контексті тлумачення світової історії, для позначення процесу переходу від варварського до культурного суспільства, пізніше - для найменування суспільства.

Поява цивілізації суттєво стабілізувала суспільне життя, хід історії. Марксизм до цивілізації відносив технічну основу, практику діяльності суспільства, місце особи у суспільній діяльності. В.І.Вернадський називав цивілізацією ноосферу Землі, пов'язавши її з способом та рівнем оволодіння силами природи. Для ноосфери характерний тісний взаємозв'язок законів природи із законами мислення і соціально-економічними законами. Володимир Іванович розвинув уяву про ноосферу як якісно нову форму в організованості, що виникає при взаємодії природи і суспільства. Нині мова йде не про цивілізацію, а про цивілізації. Розширюється спектр вживання семантичних значень слова цивілізація. Це такі визначення, як глобальна цивілізація, африканська, шумерсько-вавилонська, антична, грецька, римська та ін. Цивілізації виступають як своєрідні макроіндивіди історії, в якій уособлюється увесь всесвітньо-історичний процес.

цивілізація культура суспільство людство

2. Співвідношення культури і цивілізації

Поняття цивілізація - багатозначне. Можна виділити три основні значення цього слова. Перше означає традиційну культурно-філософську проблематику. В цьому значенні культура і цивілізація уже не сприймаються як синоніми. Друге значення слова означає рух світу від розколотого до єдиного, третє - плюралізм окремих, різних культур. Для визначення змісту категорії цивілізація бажано вивчити великі соціальні і культурні феномени, що існують у вигляді цілісностей. Проблемам співвідношення культури і цивілізації присвячено чимало праць. Багато з них пов'язують його з питанням майбутності культури, цивілізації і навіть всього людства. До XX ст. поняття культура і цивілізація вживались як синоніми. Вони нерозривно пов'язувалися між собою, взаємно переплітались. Німецькі романтики вважали, що культура переростає в цивілізацію, а цивілізація переходить у культуру. В повсякденному житті важко розрізнити ці поняття. Цивілізованість припускає наявність деякого рівня культури. В свою чергу, культура містить у собі елементи цивілізованості, але поняття цивілізація не співпадає з поняттям культура. Цивілізація зосереджує увагу на тих сторонах життя людей, які забезпечують діяльність технологічної, складової частини культури, а не її смислових засад. Гаслами цивілізації стають комфорт, зручність, ефективність.

Питання про відмінності культури і цивілізації було поставлене ще Ж.Руссо і Г.Кантом. Роздумуючи про людину, її місце у світі, Ж.Руссо приходить до думки, що вона за своєю природою володіє всіма можливостями до праці на благо самої себе і суспільства. Але держава стає між можливостями людини і результатами її діяльності. Держава покликана упорядковувати життя людини. Вона є результатом «суспільного договору», вона може перетворитися в закостенілу форму, ворожу до людини, що створила її. Держава суперечить людині за своєю бюрократичною системою, виступає як відчуження культури.

І.Кант визначав культуру як те, що сприяє розвиткові духовності людини і за своєю суттю є гуманістичним. Розрізняв поняття «культура виховання» та «культура вміння». їм протиставив зовнішній тип культури, який називав цивілізацією. За твердженням І.Канта, культура сприяє самореалізації особистостей, а цивілізація створює умови для духовного збагачення людини.

О.Шпенглер у книзі «Занепад Європи» тлумачить цивілізацію як омертвіння культури відповідного історичного етапу, показує відмінності між культурою і цивілізацією. Культура, за його словами, є живий і зростаючий організм, який дає простір для розвитку мистецтва, літератури, розквіту особистості та індивідуальності. У цивілізації, навпаки, не має місця для творчості. Тут панує техніка: бездушний інтелект. Цивілізація є вершиною культури і одночасно фазою занепаду культурно-історичного типу. Дослідник налічує всього 8 цивілізацій: китайська, вавилонська, єгипетська, антична, арабська, культура майя, західна і російська. Цивілізація виникає на ґрунті певних культурних досягнень. Тут вона постає майже тотожною культурі. Але й при цьому відрізняється від культури своїми функціями, цільовим спрямуванням. Не співпадаючи з культурою, цивілізація стає важливим стимулом, формою розвитку культури. Інтереси культури та цивілізації час від часу починають протистояти. Стимулюються лиш ті напрями, які вигідні можновладцям, багатіям. Розвиток культури не завжди стимулював та підкріплював цивілізаційні процеси. Ще філософ Платон із Стародавньої Греції писав, що мистецтво їнколи розбещує та послаблює людину, робить її бездіяльною. Культура не завжди може бути корисною.

Культура та цивілізація постають двома різними сторонами людського буття. Їх протистояння, взаємне стимулювання постає нормальним явищем.

А.Тойнбі цивілізація постає як термін з кількома семантичними навантаженнями. В історії вчений налічує 30 цивілізацій. Донині з них збереглося лише 6: західна, візантійська, російська, арабська, індійська, далекосхідна. Розв'язання питання про цивілізацію привело автора до таких висновків: а) країни, що являють собою суспільства з широкою протяжністю у просторі і часі; б) політичні союзи суспільств, до яких входять як частина цілого; в) суспільство, що включає в себе незалежні національні держави типу Великої Британії; г) суспільство, яке не охоплює всього людства, не поширюється на все населення планети; ґ) безперервність, наступність розвитку суспільства виражені слабо між історичними фазами поступу. За А.Тойнбі, цивілізація являє собою життя суспільства у внутрішніх і зовнішніх аспектах. Внутрішня сторона є виявом історії, сукупності всіх спільнот, що його складають, зовнішня - відносини між окремими суспільствами, розташованими у просторі і часі. З позицій сучасного трактування цивілізаційного підходу, історичний процес постає поліцентричним, зміни культурно-історичних форм як цивілізацій. Кожна з них розглядається як нелінійне утворення монадного характеру. Суть його в тому, що будь-яка жива істота не є одиничною, постає як певна множинність. Цивілізації - монади історії. Розвиток їх являє коловорот монадних цивілізацій, заміну однієї цивілізації іншою. Всесвітня історія має вигляд мозаїчного панно, складеного багатолінійним розвитком культур, які розташовані паралельно в часі і співіснують поруч. Рушійною силою цивілізацій А.Тойнбі вважав не лише провидіння, долю, але й людський фактор, творчу еліту, яка відповідала на виклик природного і соціального середовища. Коли ж творчість вироджується, еліта прагне утвердити свою владу насильством. Тоді на арену виходить спільнота, нездатна до праці, але готова до протесту з будь-якого приводу. По сусідству з'являються народи, що з певних причин не змогли піднятися до рівня цивілізованості. Встановлення союзу між цими частинами приводить до руйнування і в кінцевому підсумку до загибелі локальної цивілізації. Прогрес людства - А.Тойнбі вбачав у духовній досконалості, сходженні до єдиної синкретичної релігії.

Проблеми протилежності і несумісності культури та цивілізації розробляються і в сучасних умовах. О.Галецький виділяє у Європі декілька спільнот. До середньосхідної Європи як культурно-історичного регіону з його функціями та особливостями автор включає Польщу, Чехію, Україну, Білорусь, країни Балтії; відмежовує їх від євроазіатського регіону. Україну виокремлює з російського культурного простору розглядаючи її як частину Європейської цивілізації. Клод Леві-Строс, Е.Фромм, О.Швеицар бачать вихід з кризи у відновленні культури як проникаючого гуманізму, в збереженні людини як особистості в заміні технократичного розвитку гуманістичним. О.Шпенглер висловився, що XXI ст. буде століттям культури або взагалі його не буде. Культура і цивілізація розглядаються не стільки в протилежності, один до одного, скільки у єдності. У взаємозв'язку цивілізації та культури вирішальну роль відіграє культура, що складає ядро «цивілізації, її моральні та ціннісні основи».

Таким чином, поняття «цивілізація» вживається для позначення більш високого рівня розвитку суспільства, функціонування культури в усіх її складових, в усіх сферах буття суспільства. Культура розгортається в активному плані, продумує подальші повноцінні багатопланові форми інтелектуального життя.

3. Цивілізація як етап розвитку культури

Зміст і мету суспільного та особистісного буття визначає культура, форми та технічні засоби її реалізації забезпечує цивілізація. Культура виступає як сукупність духовних можливостей суспільства, а цивілізація - умов, необхідних для їх реалізації. Культура виступає духовним виміром цивілізацій, яка заснована на суперечностях, що розташовуються всередині самої культури. Х.Ортега-і-Гассету книзі «Повстання мас» вказує, що основною суперечністю є суперечність між елітарною (високою) і масовою (низькою) культурою. Вивчаючи виникнення суперечностей, розкриваючи їх зміст, він протиставляє культурну еліту як творця духовних цінностей і культуру мас. У процесі споживання культурних цінностей народ перетворює культуру, яка має утилітарне призначення і є бездуховною за своїм змістом. Вторгнення масової культури в сферу елітарної розуміється як наступ контркультури. Аналізуючи внутрішньо-культурні суперечності, автор протиставляє культурі науку, що є найбільш живучою і стійкою серед різноманітних видів духовної діяльності. Зростають засоби поширення досягнень науки. її істина незалежна від людини. Все це приводить до деградації гуманістичної культури.

Потреба масового повторення здобутків культури вперше виникла у містах. Саме тут створюються кращі умови для збереження зразків минулих культур. Тому цивілізація - урбаністична, своєрідна і активно діюча. Несучи свої досягнення з міст у сільську місцевість, створює міську цивілізацію, руйнуючи при цьому витоки побутової народної культури. Нерідко спостерігається зворотний процес, коли периферійна культура, намагаючись зберегти традиційний характер, активно залучається до здобутків сучасної цивілізації. У наш час живуть і навіть конкурують, наприклад, кінь і трактор, наукова і традиційна чи народна медицина, знахарство.

Плоди цивілізації люди застосовують як засіб створення штучних культурних витворів для задоволення матеріальних потреб. Людство не може повернутися до свого первісного, природного стану. Воно критично і творчо ставиться до набутого попередніми епохами досвіду для свого подальшого розвитку. Цивілізація перебуває у постійному русі. Рівень її розвитку залежить від наукового потенціалу, добробуту населення, його свідомості, сталості, духовних цінностей, релігії та моралі. Духовні цінності визначають долю людства та прогрес цивілізації. Остання виступає показником зрілості суспільства.

У сучасному світі культура повинна адекватно відповідати умовам розвитку цивілізації, а остання наповнюватися культурним змістом, бо культура потребує цивілізації, як душа тіла. Культура має природне походження, визначається, як внутрішня сторона людства, Що духовно наповнює і збагачує кожну наступну епоху історії. Цивілізація - матеріальна оболонка, яка має не природне, а соціальне походження.

Сучасна цивілізація - специфічна. Формування споживача культури проявляється у стандартизації життя, його однобічності. Цивілізоване життя одномірне, орієнтоване не на творчість, а на споживання типових стандартів. Часто цивілізована маса чинить опір культурі, тобто творчості, бо вона має певні шаблони буття. На відміну від органічної культури цивілізація має демократичний характер, її провідною рисою є механістичність. Цивілізація -- це сфера переосмислення та повторення уже раніше створеного.

Цивілізація - явище об'єктивне. Але існує межа, перехід через яку може обернутися непоправним лихом для суспільства. Наукові і технічні відкриття, нові засоби мистецтва та ін. здобутки культури . при перетворенні у факти цивілізації (надмірна індустріалізація, глобальна інформація, засоби масового знищення) становлять загрозу існування світу і самої людини. На думку О.Шпенглера, за технікою повинні йти гроші. Владу грошей подолає лише меч та кров, тобто насильство. Диктатура приведе до загибелі цивілізації.

Роль техніки полягає не у вивільненні фізичних сил людини, а у заміні людських зусиль інтелектуальною, духовною діяльністю. Виникнення техніки випереджає появу самої людини, бо вона створює необхідні для себе речі, тобто, техніку. її мета - досягнення найбільшого результату при найменших затратах сил. Сюди входять знаряддя праці, машини, професійні навички, духовні надбання.

Техніка нерозривно пов'язана з виникненням самої культури, сучасної людини. Пристрій у її руках був знаряддям культури. Техніка - це механізми, пристрої, машини, результат майстерності, за допомогою якої людина оволодіває природою, а суспільство встановлює відносини із природою. Для техніки характерна малорухливість, порядок, інерція, дисципліна. Вона просувається до загальності і універсальності, особливо в наш час, коли створюється єдина всесвітня інформаційна цивілізація.

Технічний прогрес показав відмінності та суперечності у житті суспільства і культури. Загострилися відносини між розвинутими країнами за поділ світу, гостро постали проблеми соціальної і культурної нерівності. Серед англійських інтелектуалів та митців уже у середині XIX ст. почали з'являтися перші форми протесту проти такого стану. Вони закликали відмовитися від машин, повернутися до мануфактурного виробництва і ремесла, очистити людей від практицизму та визиску.

Сучасний світ стає більш комунікабельним, його надбання лежать в основі розвитку культури людини. Суспільство, в якому панують ідеї гуманізму, демократії, творча особистість, спроможне контролювати техніку, забезпечувати подальший розвиток людства.

4. Проблеми сучасної цивілізації

Індустріальне суспільство характеризується широким використанням машинної техніки, автоматів, роботів, комп'ютерів. Воно зробило людську працю більш одноманітною, механічною, часто позбавленою людської індивідуальності. Машинне виробництво призвело до масового каліцтва людей, їх загибелі. Впровадження машин та машинного виробництва сприяло значній реалізації людської свідомості, виникненню механістичного світобачення, ототожнення людини з машинами підвищеної складності.

Виробництво здатне не лише забезпечувати основні потреби людини, а й створити умови для успішного розвитку науки, освіти, культури, мистецької творчості і, нарешті, для саморозвитку та самовдосконалення особи. Суспільство супроводжують негативні явища, так звані глобальні проблеми. Вони зумовлені тим, що людська виробнича діяльність за своїми масштабами досягла вимірів загальнопланетарних процесів.

Глобальні проблеми мають планетарний, загальноосвітній характер, зачіпають життєві інтереси всіх народів і держав, загрожують всьому людству. Нині вони так загострилися, що без них неможливо скласти реалістичне уявлення про сучасні тенденції суспільного розвитку, про майбутнє людства. Характерною рисою проблем є динамізм. Він означає можливість збільшення кількості питань, аспектів проблеми, вірогідність ослаблення чи посилення гостроти їх розв'язання.

Тому важливо вчасно оцінити значення можливості набути глобального характеру, вчасно виробити реакцію суспільства на гостре питання сучасності. Виходячи з динамічного характеру і складності питань, спільні зусилля держав не обов'язково швидко приведуть до повсюдного і повного їх вирішення. Розв'язати їх може лише все людство або, принаймі, його більшість. Глобальні проблеми не можна вирішувати в рамках окремих країн чи окремих регіонів земної кулі. Головними ознаками їх є: загальнолюдський характер, масштабність, надзвичайна гострота, необхідність колективного вирішення.

До головних глобальних проблем сучасності належать: 1) соціально-екологічні; 2) соціально-економічні; 3) соціально-політичні; 4) проблеми людини. До останньої, наприклад, відносяться масове розповсюдження деяких хвороб (онкологічні, серцево-судинні, діабет та ін.), взаємини між людьми, збереження культурної спадщини, боротьба з міжнародним тероризмом, наркоманією тощо. Потребують конкретних соціально-практичних рішень питання сенсу людського життя, значення культури, змісту людської діяльності. Особливість сучасної ситуації полягає в тому, що макросвіт людства входить у мікросвіт індивіда. На його плечі лягає загальна відповідальність. Це вимагає розширення горизонтів соціального мислення.

Стосунки людини і природи тісно пов'язані з міжособистісними відносинами. Соціальні й національні конфлікти загострюють до критичної межі суперечності між людиною, суспільством і навколишнім середовищем. Переростання суперечностей у глобальні пов'язано з процесом інтернаціональності виробництва, обміну всього суспільного життя. Проблеми, які раніше проявлялися у місцевому чи регіональному масштабах, набувають нині глобального характеру.

Для розв'язання глобальних проблем необхідне масове розуміння їх значення та масштабів, обов'язкове введення їх в освіту знань, міжнародної співпраці на різних рівнях, запровадження у виробництво таких норм, що забезпечують фінансування, спрямовані на розв'язання названих питань.

Широкого розповсюдження отримала концепція індустріального і постіндустріального суспільства. Зміни, що відбувалися і відбуваються в країнах Західної Європи, дають достатньо підстав для нового погляду на суспільство. Він дає можливість говорити, що історія людства є складним, соціальним, технологічним, культурним процесом. Названий процес ще не став глобальним, але чітко вимальовується і набуває все більшого розмаху і стає незаперечним фактом.

Майбутнє не завжди витікає лінійно з теперішнього. Кожна конкретна ситуація суспільного життя створює свою власну конфігурацію, причому тенденції і проекти її формування не завжди можна підвести під певну закономірність. Фактору випадковості належить помітне місце у соціальному житті. Вплив його на світову історію буває таким, що не можливо передбачити, виходячи із наявних закономірностей.

Вчені почали усвідомлювати недостатність і плоску однобічність лінійно-прогресивістського розуміння історії цивілізації, незалежно від того, які чинники покладалися в основу прогресу - економічні (К.Маркс) чи духовні (як у Г.Гегеля). Теорія неухильного соціального прогресу ґрунтувалася на використанні обмеженого матеріалу про соціальне життя (на технічному і технологічному прогресі, на арені західноєвропейської цивілізації, абстрагуючись від світової історії).

Нині в сучасному світі окреслилися два основні напрями еволюції цивілізації: країни Західної Європи і Північної Америки, які йдуть шляхом інтеграції, створення національно-державних утворень. В Центральній і Східній Європі домінує децентралізація, утвердження самостійності. За спрямованістю і змістом ці тенденції - протилежні, але у підсумку мають єдину кінцеву мету - створення найкращих умов для власного розвитку, більш глибокого співробітництва при розквіті власної національно-державної самобутності. Постіндустріальні і посткомуністичні країни проходять різні фази одного і того ж шляху.

Входження України в західноєвропейську цивілізацію поки що виступає у формі «ідеї розуму» і не отримала належної конкретизації. За словами В.І.Полохала, «українська держава і українське суспільство продовжують перебувати у невизначеному стані».

Зближення України із західною цивілізацією має істотну особливість. Стати Європою - заповітна мрія багатьох країн. Деякі країни вже пройшли цей шлях. їх позитивний і негативний досвід доцільно «врахувати. Захід хотів би, не втрачаючи своїх техніко-технологічних досягнень, соціальних надбань, збагатитися духовними цінностями Сходу. Деякі ментальні риси східної культури благодійно сприймаються на Заході. Релігії Сходу знаходять чимало прихильників у молодому середовищі західних країн. Східний і західний менталітети є протилежними. їх поєднання здійснюється через опосередковані ланки. В цьому відношенні одну з них може виконати менталітет українського етносу, який поєднує в собі риси як західноєвропейських народів, так і східних культур. Індивідуалізм єднає українців з європейцями, чуттєвість та емоційність - зі східними культурами. Україна може внести свіжий струмінь в європейську духовність, вплинути на модифікацію її ментальності, але такий вплив можливий тільки при правильній реалізації ментальних рис української нації, звільненні від міфологічно-радянських тенденцій, які ще і нині існують в Україні.

Сучасні інтелектуальні концепції і технології доводять єдність країн Західної і Східної Європи. Це являється теоретичною підставою для розв'язання проблеми погодження спільного функціонування країн, що перебувають на різних ступенях розвитку. Загальнолюдські інтереси ще не стали і не скоро стануть впливовими. Сьогодні вирішальними мотивами діяльності народів є національні інтереси, рідше регіональні, які часто не співпадають, йдуть всупереч загальнолюдським.

Нова цивілізація може бути сформована на шляхах розв'язання глобальних проблем. Вона ліквідує відчуження людини від людини, суспільства, природи, продукту праці, створить реальні умови для самопізнання людини, вільного самооб'єднання на принципах нового гуманізму. Нова цивілізація являтиме собою якісно новий ступінь у розвитку людини і суспільства, що інтегрується в єдине людство. Воно займе своє гідне місце в системі оточуючих космічних процесів, стане специфічним єдиним утворенням, де людина буде центром всіх відносин.

Список використаної літератури

1. Бобахо В.А., Левкова С.И. Культурология. - М, 2000.

2. Бокань В. Культурологія. - К., 2000.

3. Історія світової культури / Керів. авт. кол. Л.Левчук. -- К., 1999.

4. Культурологія: теорія та історія культури. Навчальний посібник / За ред. І.І.Тюрменко, О.Д.Горбула. - К., 2004.

5. Ліндсей Дж. Коротка історія культури: В 2-х т. - Т. 1. - К., 1995.

6. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. - К., 2000.

7. Свідзинський А. Культура як феномен цивілізації // Сучасність. -1992. - № 4.

8. Світова художня культура / О.Щолокова, ін. - К., 2004.

9. Українська та зарубіжна культура / За ред. М.Заковича. - К., 2000.

10. Халтингтон С. Становление цивилизаций // Полис. - 1994. - № 1.

11. Шевнюк О. Культурологія. - К., 2004.

Размещено на Allbest.ru