Танцювальне мистецтво США

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

КАФЕДРА ХОРЕОГРАФІЇ ТА ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ

КУРСОВА РОБОТА

З Історії хореографічного мистецтва

НА ТЕМУ :

«Танцювальне мистецтво США»

м.Умань - 2016рік



ВСТУП

Танцювальне мистецтво США дуже різноманітне і енергійне . Воно багате на різні види танцювального мистецтва .

Латиноамериканські танці - це сукупність різних течій, які мають класифікацію. Пристрасть, енергію, чуттєвість руху латиноамериканських танців наповнені щирими емоціями, які виражають за допомогою своїх тіл партнери. Чоловік і жінка під час танцю проявляють свою натуру, свої відносини, ділячись зі світом потаємними, унікальними переживаннями. Неможливо знайти однакове виконання танців у різних партнерів, як нереально виявити однакові відносини між людьми - в танці це все дуже тонко передається.Латиноамериканські танці - дивовижна суміш традицій індійської, африканської та іспанської культур, які втілюються в пристрасних, хвилюючих рухах партнерів. Зародження латини сталося в середині XIX століття на Кубі - саме різні рухи народів вплинули на емоційну складову танцю. На початку XX століття незвичайні танцювальні рухи рабів Куби отримують масове поширення - вони стають популярні на території США, після чого знаходять підтримку у культурному середовищі Європи.

Також танцювальне мистецтво США багате,на інші види танців такі як вуличні танці.Вуличні танці - таке узагальнююче поняття, як народні танці. Для того, щоб танцювати вуличні танці необхідно всього одна умова - відчувати життя і ритм вулиць. Вуличні танці об'єднують кілька стилів, які зародилися поза стінами танцювальних студій. А точніше, сучасні вуличні танці - це мікси з різних стилів хіп-хоп, хаус, локінг, поппінг, рага данс, нью-стайл, нью-ейдж, брейк данс, електрік-бугі, крамп, та інших.Отже, вуличні танці зародилися в 70-х роках минулого століття в бідних кварталах Нью-Йорка і Лос-Анджелеса. Саме в Бронксі (Нью-Йорк) утворилася основна хіп-хоп платформа, на якій в подальшому виникали й розвивалися всі вуличні танці.Танювальне мистецтво США ,дуже різноманітне і цікаве. З року в рік з'являється щось нове,збагаченне і вдосконаленіше. В США присутні грайливі і рухливі танці,так і більш повільніші .

Предмет дослідження: танцювальне мистецтво США.

Об'єкт дослідження: використання танців в США.

Мета дослідження: розглянути роль танцювального мистецтва в житті народів США та з'ясовується застосування танців в житті народу, ритуалах та обрядах.

Відповідно до зазначеної мети виникає необхідність у вирішенні таких завдань:

- дослідити виникнення танців;

- охарактеризувати особливості розвитку танцювальної культури США;

- висвітлити історію народного танцю США.

Для вирішення поставлених завдань у дослідженні використовувалися такі методи: теоретичний аналіз психолого-педагогічної та мистецької літератури, аналіз документальних джерел інформації.



РОЗДІЛ І.ВИДИ ТАНЦІВ США

1.1 Історія виникнення латиноамериканських танців

Танець - це не просто набір певних рухів в такт. Танець - це, перш за все, один з найяскравіших і оригінальних способів повною мірою продемонструвати власну індивідуальну неповторність і свої вміння на танцполі. За допомогою танцю так легко і просто виразити свої емоції, почуття і характер настрою. Одним з прекрасних варіантів прояву власних умінь і навиків є латиноамериканські танці, які часто називають скороченим словом «латина».Історія виникнення перших латиноамериканських танців сягає початку 19 століття - саме в цей час в Південній Америці остаточно змішалися музичні мотиви іспанців, місцевих індіанців і привезених африканських рабів. Що стосується Європи, перші уроки латини тут почали даватися в 20 столітті. Значною популярністю, як тоді, так і сьогодні, заслужено користуються такі танці, як сальса, меренге, ча-ча-ча, румба і багато інших. Втім, найвідомішим і затребуваним є танець сальса. Його з однаковим задоволенням виконують у всіх країнах, на всіх континентах. З причини того, що сальса є творчим танцем, неможливо знайти у світі двох однаково танцюючих людей. Незважаючи на своє латиноамериканське походження, сальса є одним з найскладніших танців в плані своєї хореографії та базового кроку. Попередником цієї « латини » є танець «Танець любові».

Меренге (див Додаток А) - самий запальний і в той же самий час найпростіший для навчання латиноамериканський танець. Танцюється попарно. У самбі повною мірою знайшли своє відображення запальні ритми традиційного бразильського карнавалу. Цей танець навряд чи кого-небудь може залишити до себе байдужим. Що стосується афрокубінського танцю румба, це - сумна історія відкинутої або ж нерозділене кохання. У румбі ідеально переплітаються між собою почуття і пристрасть. Це - танець справжнього чоловіка і пристрасної жінки. Незважаючи на той факт, що всі перераховані вище танці виникли в різних країнах і на різних континентах, всі вони об'єднані в одній-єдиній назві « латина ». Разом з тим, всі вони до єдиного виражають характер відносин між чоловіком і жінкою.

Бальні танці -- церізновид парних танців, упорядкованих та кодифікованих для спортивних змагань. Спортивні танці визнаються Міжнародним олімпійським комітетом як кандидатив олімпійському виді спорту. Нарівні зі спортивним аспектом бальні танці мають також соціальне значення, оскільки їх танцюють у всьому світі для розваг й задоволення і широко використовують у сценічному мистецтві: в театрі, кіно, на телебаченні.

В широкому розумінні бальним танцем можна назвати будь-який розважальний танець, який можна танцювати на балах, у танцювальних залах чи салонах. Однак із організацією мережі танцювальних змагань, цей термін набув вужчого, специфічного значення. В цьому вужчому значенні до бальних танців відносять танці, визнані міжнародними танцювальними організаціями або місцевими організаціями в окремих країнах. Міжнародні змагання з бальних танців поділяються на дві програми: стандартну і латиноамериканську, до кожної з яких входять по п'ять танців: вальс, віденський вальс, фокстрот, квікстеп та танго.До стандартної програми входять:самба, румба, ча-ча-ча, пасодобль та джайв до латиноамериканської програми.

Термін бальні танці походить від слова бал, яке в свою чергу походить від латинського ballare, що означає танцювати. Бальні танці зародилися як танці привілейованих класів, тоді як нижчі класи танцювали народні танці. Водночас походження багатьох бальних танців просліджується до народних. У різні часи на балах танцювали різні танці, чимало з яких в наш час відносять до історичних: менует, кадриль, полонез, па-де-гра, мазурку тощо.

В другій половині 17 століття французький король Людовик 14 заснував Королівську академію музики та танцю, яка встановила правила виконання кожного з танців і визначила п'ять позицій ніг у балеті. Балет виокремився в окремий жанр і перейшов із бального залу на сцену тоді, коли з'явилися професійні танцівники.Сучасні бальні танці почали складатися напочатку 20 століття, чому сприяло кілька одночасних процесів. Першим із них був відхід від принципу танцювального ряду -- пари стали танцювати незалежно, другим -- поява популярної музики, особливо джазу. Нова музика вимагала нових танців -- і їх стали швидко придумувати. Період між 1910 і 1930 роками характеризується вибухом кількох танцювальних бумів. Третій процес -- свідомі зусилля обробки популярних танців таким чином, щоб вони могли стати доступнішими для широкої публіки в США та Європі.

Згодом, у тридцятих, на екранах кінотеатрів з'явилася зіркова пара Фреда Астера та Джинджер Роджерс, що мала надзвичайний вплив на всі види танців у США та в усьму світі. Хоча обоє мали свої окремі кар'єри, їхні спільні танцювальні номери, включно із ролями пари Касл, здобули статус найвищих зразків. Часто Астер та Роджерс зображали на сцені звичайних танцюристів любителів, хоча всі номери були ретельно хореографовані, здебільшого самим Астером.

1.2 Латиноамериканська програма

До латиноамериканської програми входять такі танці як :

самба

ча-ча-ча

румба

джайв

Самба(ДодатокБ)

Цей танець бразильського походження користувався великою популярністю в своєму спрощеному варіанті - дві рівномірні долі. Проте справжні танцюристи віддають перевазі його типовий ритм - нерівномірний і переривистий.

Самба -- один з бальних танців латино-американської програми, що виник під впливом бразильської самби і виконується під музику в стилі самба або під інші латиноамериканські мелодії. Розмір танцю 2/4, однак на кожний такт припадає три кроки (повільний, швидкий, швидкий), тому самба часто сприймається як танець з розміром 3/4.

Бальна самба склалася в 1920-х роках як парний варіант бразильської самби, однак сучасна бальна самба доволі значно відійшла від своїх витоків, зокрема включивши запозичення із інших латиноамериканських танців.

Характерною ознакою самби є баунс - згинання і розгинання колін. Є різні види баунсу це один із напростіших!

Самба танцюється на одне із свят в Бразилії два тижня.

Ча-ча-ча(Додаток В)

Танець ча-ча-ча, утворений від румби і мамбо, завдяки своїй простоті і оригінальності швидко став популярним. Цей танець порівняно молодий. На змаганнях його стали виконувати пізніше за решту латиноамериканських танців. З моменту появи ча-ча-ча піддавався різним модифікаціям, які дозволяють танцювати його декількома способами. Його можна виконувати як в парі, так і на відстані один від одного.

Ча-ча-ча -- парний бальний танець кубинського походження, який входить у програму латиноамериканських танців. Розмір танцю 4/4.Ча-ча-ча танцюють під однойменну музику, запропоновану в 1953 році кубинським композитором і скрипалем Енріке Хорріном. Ритм ча-ча-ча виник як розвиток кубинського музикального стилю дансон і відрізняється синкопуванням четвертої долі такту. Назва музики й танцю пояснюється звуконаслідуванням - фразу ча-ча-ча в кубинському оркестрі грає гуїро, її ж відтворює човгання ніг танцюристів.

Те, як ча-ча-ча танцюють сьогодні, результат роботи вчителя танців П'єра Зушер-Марголя, відомого під псевдонімом месьє П'єр. Він відвідав Кубу в 1952 з метою вивчення кубинських танців. Там месьє П'єр помітив, що четверта доля нового танцю розділена навпіл, і танцювати кубинці починають з другої долі, а не з першої. Він привіз цю ідею до Англії, і там створив те, що зараз називають бальним ча-ча-ча.За своїм походженням від кубинських танців ча-ча-ча має спільні корені з румбою. Однак, шляхи румби та ча-ча-ча розійшлися -- румба стала повільнішою і чуттєвішою, ча-ча-ча -- швидшим та грайливішим.Під час танцю пари повинні передати веселий, безтурботний і розв'язний характер, на відміну від ліричної румби. Якщо румба - спокушання і переживання, то ча-ча-ча - кокетство і флірт.У англійській мові і в США первинна назва cha-cha-cha поступово скоротилася до cha-cha, що пов'язане із зміною характеру танцю.

Ча-ча-ча танцюють у темпі 120 ударів за хвилину (30 тактів на хвилину). Положення корпуса таке саме, як і в самбі - вага тіла переноситься на пальці ніг. Перший крок сильніший, виразний, що підкреслюється більшою тривалістю виконання порівняно з іншими чотирма кроками. Композиції в цьому танці так само різноманітні, як і грайливі: одна з них називається "полювання" і полягає в тому, що один з партнерів повертається до другого спиною - такий собі жарт у дусі народного танцю. Словом, на відміну від ліричної, "дорослої" румби, танець ча-ча-ча радше схожий на ексцентричного підлітка, неслухняного й вередливого.

Румба(Додаток Д)

Сучасний танець Румба досить сильно стандартизований, але це не означає, що Румба завжди був строгим і категоричним танцем. Саме слово румба - це назва цілого класу танців, в який входять Афро-кубан, Сон, Сон-монтуно, Данзон, Гваджіра, Мамбо, Конга і багато інших. Існує два джерела танців: перший - Іспанія, а другий - Африка. Найбільший розвиток вони одержали на Кубі, хоча виконувалися і на інших островах і в Латинській Америці. Румба з'явився в 16 в., коли до Америки стали завозити чорних рабів. Танець нагадував ходу півня і був близький чилійському національному танцю Квека. У своїй первинній формі він шокував європейців, але протягом подальших років він зазнав зміни і став вишуканішим і витонченим. Румба - це душа латиноамериканської музики і танцю, його ритм дозволяє танцорше показати свою граціозність і жіночність, а танцюристу - допомогти їй в цьому. Румба в тому вигляді, в якому його виконують в більшості країн, - це оригінальний ритмічний танець, який можна вивчити без особливих зусиль.

Румба (ісп. rumba) -- парний кубинський танець африканського походження, який входить до латиноамериканської програми сучасних спортивних бальних танців. Танець виконується під музику з розміром 4/4, повільно, у темпі 25-27 тактів на хвилину на рахунок: «швидко», «швидко», «повільно» з акцентом на повільній долі такту.

Одна із версій походження слова «румба» пов'язана з терміном «rumbobso orquesta», яким у 1807 році називали музикантів, які виконували романтичні мелодії, хоча в Іспанії слово «rumbo» означає шлях, напрям або гуляння, а «rumba» -- звалювання в кучу. Також «rhum» -- це сорт лікеру, популярний в Карибському басейні. Будь-яке з цих слів могло використовуватись на позначення румби.

Є й ніші версії походження танцю. Одні вважають, що румба виникла на Кубі разом з завезенням африканських рабів у XVI столітті. Нерухомість плечей і скорочення боків в танці -- рухи раба, який несе важкий тягар. Деякі вважають, що румба була весільним танцем. Її рухи, що сприймались як еротичні, означали прості дії в господарстві - запрягання коней чи збирання мотузки. Танок нагадував ходу півня і був близький до чилійського національного танцю Квека. Сільська форма румби на Кубі -- це наслідування шлюбних танців домашніх тварин, що було скоріше виставою, аніж танцем. Популярна мелодія румби "La Paloma" була відома на Кубі ще у 1866 році.

В Європі румба з'явилась завдяки парі П'єр Зюршер-Марголь -- Доріс Лавелл, провідним англійським викладачам латиноамериканських танців. У 1947 році, відвідавши Гавану, мсьє П'єр виявив, що на Кубі румба виконується з акцентом на рахунок «два», а не на «раз», як в американській румбі. Цю техніку «кубинської румби» він став впроваджувати в Англії, яка згодом була офіційно визнана і стандартизована у 1955 році.

Першочергово румба -- це сексуальна пантоміма, що зображує стосунки чоловіка та жінки. Поширений міф -- це сприймання її змісту як любовну гру закоханих і виявлення її у танці. Але це зображення скоріше трагічного невзаємного кохання, що відображається у стриманих і напружених рухах. Танець увібрав у себе характерні риси закоханого латиноамериканського чоловіка -- силу, впевненість, чуттєвість, бажання сподобатись жінці й деяку агресивність. Жінка дражнить партнера, спокушує, манить його за собою, щоб потім знехтувати його почуттями й піти до іншого. Але понад усе румба є танцем пристрасті, кохання і романтичності.

Джайв(Додаток Е)

Джайв прийшов до Європи із США під час другої світової війни і зробив великий вплив на те, як виконувалися танці в Англії. У атмосфері живи сьогоднішнім днем і не піклуйся про те, що буде завтра танці стали виконуватися в дуже безтурботному стилі. Цьому танцю властиві атлетичні лінії, ризиковані підйоми і стрибки. Утакому вигляді він був непридатним і навіть небезпечним для танцювальних залів і, як наслідок, був заборонений. Довгий час його виконували тільки на змаганнях. Танець пройшов декілька ступенів розвитку і став відомий під багатьма іменами: Лінді, Вест Коуст Свинг, Американський Свинг, Рок-н-рол. Вчителі танців довго трудилися над джайвом, так що врешті-решт він придбав пристойну форму, в якій його могли виконувати на різних танцювальних майданчиках. Рок-н-рол має в своїй основі ті ж основні фігури, але цей танець менш енергійний і напружений. Джайв хороший тим, що його можна виконувати в невеликому заповненому приміщенні.

Джайв (англ. jive) -- бальний танець, розроблений в Англії під впливом американського свінгу. Джайв є різновидом свінгу зі швидкими та вільними рухами. Сучасний джайв та свінг відрізняються один від одного, хоча більшість рухів та їх стиль схожі.

У сучасних спортивних бальних танцях джайв є одним з п'яти танців латиноамериканської програми.

Музичний розмір 4/4 -- 44 такти за хвилину.

Ритм джайву дуже гарно задається під рок-н-рольну музику.

Джайв з'явився в 19 столітті на південному сході США, причому одні вважають, що він був негритянським, інші -- що це військовий танець індіанців-семінолів у Флориді (навколо спійманого бліднолицього чи його черепа). Є версія, що негри танцювали його ще в Африці, а потім його стали танцювати індіанці.

Слово «Jive» схоже на південно-африканське слово «Jev» -- «говорити зневажливо». Також «Jive» має подібне значення в негритянському сленгу: " обман, хитрість ", хоча можливе походження від англійського «jibe», на сленгу -- " дешеві товари ", «марихуана», і " крутий секс ". Точно невідомо, яке з цих слів було результативним для назви танцю, тому й неясний початковий сенс, що вкладається у цей танець.

У 1880-х танець вже був конкурсним -- його танцювали негри на півдні США на приз, яким найчастіше був пиріг, тому танець був відомий тоді як Cakewalk (Пирогова прогулянка). При цьому танець складався з двох частин -- спочатку урочиста процесія пар, потім запальний танець, який учасники танцювали вспеціально зшитих костюмах.

Музика, що супроводжує цей танець, називалася Ragtime (rag -- ганчірка), можливо, тому, що учасники одягали їх найкращі «ганчірки» (одяг), або тому що музика була синкопована і «рвана». Музика і танець були популярні серед негритянського населення Чикаго і Нью-Йорка. Цей запальний негритянський танок з енергійною музикою різко контрастував з обмеженим і суворим танцем вищих білих класів США і Великобританії .

Із смертю королеви Вікторії в 1901 суспільство відчуло велику свободу і величезна кількість простих танців, заснованих на тих же ритмах, стала популярною і серед білих: Плутаник янкі, Техаська ганчірка, Верткі перегони, Виляюча бочка, Навпочіпки, Короста, Молотьба. Деякі мали тваринні назви, явно сільського і пантомімічного характеру: шкутильгаюча качка, кінь, що мчить, ведмідь грізлі, крок краба, скеля орла, петля, що летить, турецький крок, стрибок кенгуру, риб'ячий крок і стрибки кролика.

Сучасний джайв все ще має Bunny Hug (Стрибок Кролика) як один з основних кроків. Це те саме шассе убік -- коли кролик або заєць лякається, він з місця стрибає убік.

Всі ці танці виконувалися під музику регтайм, з акцентами на ударах 2 і 4, в ритмах, що синкопують. Всі вони використовували ті ж самі елементи, що зараз є в джайві і інших латиноамериканських танцях: крок, рокк, кидок, баунс (скорочення м'язів черевного преса), звіюй (розтягання м'язів корпусу -- боком)

Закрита позиція вважалася непристойною і іноді леді носили спеціальні корсети, щоб не торкнуться випадково тілом партнера.

Істотні зміни в танцях почалися з 1910, коли багато індивідуальних танців стали танцюватись в парі, танцюристи почали комбінувати фігури, танцюючи їх в довільному порядку. Кожен танцюрист -- чоловік перетворився на ведучого, в миттєвого балетмейстера. Зміна відбулася як зміна інтересу від кроків до ритму. Це збіглося з піснею Ірвінга Берліна «Alexander's Ragtime Band» в 1910, яка швидко стала всесвітнім хітом.

У 20-ті роки Ragtime трансформувався в популярний свінг. Фокстрот був винайдений Гарі Фоксом для виступу на шоу в Нью-Йорку в 1913. Чарльстон був привезений моряками з островів Кабо-верде. Потім його стали танцювати в коліх негритянських докерів в порту Чарльстон і він став популярним в білому суспільстві після включення його в шоу "Running Wild " у 1923 Зігфілдом після його поїздки США. Згодом цей танець став настільки популярним, що багато відомих танцювальних студій стали в свій розклад включати його, як «PCQ»-

« Будь ласка, Чарльстон спокійніший». Танець «Black Bottom» став популярним після включення в шоу «ViterGeorge Whiter's Scandals».

Фокстрот, Чарльстон, black bottom і різні кроки тварин були об'єднані в танець Lindy Hop (лінді-хоп, Переліт Лінді) в 1927. Цей танець був названий по імені Чарльза Ліндберга, який вперше зробив одиночний безупинний трансатлантичний переліт. Танцюристи, як і Ліндберг, багато часу проводять в повітрі.

У 1934 Кебом Каллоуеем був описаний танець, який він побачив в Гарлемі і назвав безумством нервових стрибків, ця варіація танцю стала називатися (джетеберг), який особливо був популярний в Америці у сорокових роках.

На самому початку, в 1927, танець був тільки молодіжним. Старші танцюристи не схвалювали його і пробували забороняти унаслідок непрогресивності: він виконувався на місці, що заважало іншим танцюристам рухатись по лінії танцю. Танець залишався молодіжним надалі, видозмінюючись у свінг, бугі-вугі, бі-боп, доля, твіст, диско і хастл.

У цьому танці на змаганнях танцюристи прагнуть показати, що після чотирьох танців вони не стомлені, та все ж джайв -- останній танець, і достатньо складний для виконання. Джайв дуже сильно відрізняється по характеру і техніці від інших танців латиноамериканської програми, часто пари, що добре виконують перші чотири танці, танцюють джайв гірше, а інші -- навпаки.

Базова техніка латиноамериканських танців, на відміну від європейських, вперше була впорядкована і описана Уолтером Лердом (Додаток Є).



РОЗДІЛ ІІ.ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ВУЛИЧНИХ ТАНЦІВ

2.1 Історія вуличних танців

латиноамериканський танок вуличний румба самба

Вуличні танці (Додаток Ж) - це незвичайний мікс напрямків, народжене в бурю емоцій. На стику стилів, прагнення танцюриста бути не схожим на інших, світу є нові танцювальні течії

Термін «вуличні танці» має на увазі під собою танці, які виконуються не у хореографічних студіях, а в різних громадських місцях: в клубах, на дискотеках, на вулицях і шкільних подвір'ях. Тут немає жорстких норм, а лише одне правило - кожен має право на індивідуальність.

Отже, вуличні танці зародилися в 70-х роках минулого століття в бідних кварталах Нью-Йорка і Лос-Анджелеса. Саме в Бронксі (Нью-Йорк) утворилася основна хіп-хоп платформа, на якій в подальшому виникали й розвивалися всі вуличні танці.

Майданчиком для тренувань танцюристів служили листи оргаліту (Деревно Стружкові Плити), розкладені просто на вулицях. Молоді люди ставали у коло навколо цієї спонтанної микросцены і по черзі показували друзям свої напрацювання, з азартом освоювали досить складні, насичені акробатикою вуличні танці. Поступово, стихійні групи об'єднувалися, обмінювалися досвідом, відкривали новачкам секрети майстерності. Старші навчали молодших, уберігаючи їх від помилок, що призводять до серйозних травм. На тих же аркушах ДСП демонструвалися вже відточені вуличні танці. Енергетика виступів була настільки висока, що оточуючі дивилися на них із захопленням, а іноді і з побоюванням.

З побоюванням, тому що вуличні танці зароджувалися, як єдиний доступний спосіб виплеснути емоції (у тому числі і негативні), висловити своє ставлення до світу і показати свою приналежність до тих вулицях, з яких вийшли танцюристи. І, оскільки світ цей був ворожий, вулиці неблагополучні, расова дискримінація та приниження «чорних» глобальні, то і багато вуличні танці були дуже агресивні.Таким танцем, який зародився в південних кварталах Лос-Анжелеса, з'явився Крамп .Крамп - це агресивний і потужний стиль, який дозволяє «випустити пар», не стримуючи себе «висловити» недружній світу все, що думаєш про нього. Це танцювальний ураган, породжує з негативних емоцій чистий позитив. Крамп - вуличний танець, який спрямований на сплеск агресії у мирне русло. Бурхливі, гиперскоростные і уривчасті руху, часті стрибки і фізичний контакт з партнерами формують характер танцю, схожого на бійку. Крамп-баттл з участю кількох танцюристів сторонніми глядачами часто приймається за бійку, і навіть може викликати появу поліції. І все ж, крамп - це особлива філософія позбавлення від злості, спрямована на трансформацію накопиченого негативу, розчарування в навколишньому світі позитивну енергію, дає сили. Такі вуличні танці, як крамп, звичайно, екстремальні, але, в той же час, відображають всю пристрасть сучасного життя і дозволяють дихати на повні груди.

Більш відомі нам вуличні танці - брейк данс і стиль футворк зросли на базі бі-боїнгу (який з легкої руки ЗМІ і отримав назву «брейк»). На початку 70-х ді-джеї стали дійовими особами на всіх танцювальних вечірках. Під час невеликих перерв, які вони влаштовували ,брейк данс бере своє неабияке мистецтво під оплески натовпу демонстрували круті хлопці - бі-бої, до досконалості відточують техніку танцю все там же, на вулицях. Брейк «опустився на підлогу, поклавши початок розвитку футворк. Довгий час футворк був суцільною імпровізацією. Однак, дуже скоро напрацював набір базових рухів і придбав впізнаваний стиль з низкою красивих і складних комбінацій.

Про хіп-хопі сказано вже дуже багато, і в Росії їм так само захоплені, як і на Заході. А ось вуличні танці C-Walk і Джеркі поки ще залишаються для нас екзотикою, хоча в США і Європі вони шалено популярні серед молоді.

Crip Walk або C-Walk довгий час був поширений тільки в США і тільки з 2009 року став відомий у всьому світі. Танець орієнтований на віртуозну роботу стоп і безперервну імпровізацію. З'явився він у Комптоні - бідному передмісті Лос-Анжелеса приблизно тоді ж, коли зароджувалися всі основні течії вуличних танців (70-ті роки минулого століття). Виконувався спочатку під речитатив репу і мав іншу назву. Тільки на початку 80-х років, коли він став символічним танцем банди Кріпс в Південному Централі, танець отримав свою назву «Crip Walking». З допомогою символіки танцю (спритних, блискавичних рухів ніг) відбувалося посвячення нових членів угруповання, подача знаків, зрозумілих бандитам і зображувалася належність до банди.

C-Walk досить пізнаваний. Для його техніки характерно дотримання кутів між стопами в 90 градусів. Кути дотримуються при русі в будь-якому напрямку, незалежно від повільного або швидкого танцю. Танцюристи використовують одяг великих розмірів: широкі джинси, кросівки, кепка або бандана, повернена ліворуч, білі футболки і картаті сорочки, надіті поверх футболок і застебнуті на один верхній ґудзик. Гангстерський стиль 70-х.

C-Walk Style вніс свої базові рухи і хіп-хоп. В кінці 90-х втратив свою бандитську філософію і став «доброчесним» заводним вуличним танцем.

Американський штат Каліфорнія також виявився плідний на вуличні танці. З Каліфорнії по світу стрімко «покотився» Джеркі. Джеркері за основу взяли класичний хіп-хоп 80-х, але вибудували свою філософію, де культивується яскравий стиль життя, характерний зовнішній вигляд та одяг. Джеркі часто називають клоном тектоніка, але це цілком самостійний напрям. Джеркері вважають, що мода давно вже «переступила» широкі штани і гангстерський вигляд. Вони носять яскраві аксесуари, зачіски в стилі панк і надзвичайно вузькі джинси. Джеркі кричить про впевненість у собі. Його рухи настільки різноманітні, що описати танець досить складно. Джеркі - це перекиди черезсебе і партнера, напівшпагати, танець навприсядки, завмирання в акробатичній невагомості, високі стрибки. Цей танець має яскравий антураж і абсолютно неагресивний, за що на противагу гангста-репу отримав назву «тихої революції» для молоді.

Чому так популярні вуличні танці?

Головний секрет популярності простий - доступність в будь-якому місці і в будь-який час. Вуличні танці виконуються на будь-якій відкритій площадці, в метро, у дворах, в манежах, гаражах, на спортивних майданчиках. Для них не потрібно спеціальне обладнання, тільки власне вміння і певне ставлення до життя.

Крім того, вуличні танці - це відмінна альтернатива спорту для тих, хто бажає підтримувати гарну форму, але не хоче зв'язувати себе постійними фізичними навантаженнями. Оскільки практично всі вуличні танці енергійні і насичені акробатичними елементами, танцюрист легко підтримує ідеальну форму, при цьому займаючись улюбленою справою.

Всупереч враженню, вуличні танці не мають вікового цензу. Так, своєю популярністю вуличні танці зобов'язані в основному студентам і школярам, але такі напрямки, як тектонік, локінг, хаус, брейк данс з задоволенням освоюються і більш дорослими людьми, і, мало того, дозволяють їм формувати особливу «молоду» філософію свідомості.

Своєю популярністю вуличні танці зобов'язані ще і тим, що як не крути, належать до народного мистецтва. Вуличні танці, як ніщо, близькі народу і тому так активно викладаються зараз у всіх школах і танцювальних студіях.

Сучасні вуличні танці різноманітні і не обмежені чітким стилем. Можливість нескінченної імпровізації і незліченна безліч комбінацій стилів орієнтують танці, як хлопців, так і дівчат. Ніякої дискримінації підлоги, повна рівноправність.Ще одна яскрава риса, що дає вуличним танцям велика перевага - відмінний спосіб виразити свій творчий потенціал для кожної особистості. На вулиці немає хореографів, які заганяють в рамки стилю. Тут панує самореалізація і повне розкріпачення. Вуличні танці дозволяють висловити свої емоції, контактувати і загравати з публікою та іншими танцюристами.І, нарешті, вуличні танці - це мирний змагальний процес. Боротьба за лідерство відбувається у формі баттлов і не залишає байдужим навіть тих, хто взагалі байдужий до танців

2.2 Історія культури хіп-хоп

Хіп-хоп (Додаток З) - молодіжна культура, яка з'явилась у США в кінці 1970-х в середовищі афроамериканців. Включає в себе 4 основні елементи: діджеїнг, графіті, емсіінг (реп), брейкінг. Також часто 5-им основним елементом вважається вуличне знання (knowledge). До початку 1990-х рр. хіп-хоп став частиною молодіжної культури у багатьох країнах світу. Хоч вищеперелічені елементи разом складають хіп-хоп як субкультуру, вони живуть окремим життям. Сьогодні бі-бої рідко танцюють під реп, графіті малюють вже далеко не тільки репери. Тому в наш час хіп-хоп часто асоціюється в першу чергу зі стилем музики.Хіп-хоп зародився в середовищі афроамериканців і латиноамериканців Бронксу, району Нью-Йорка, 12 листопада 1974. В той час це була музика для вечірок, яку створювали диск-жокеї (скорочено ді-джеї), що працювали у примітивній техніці симпелування: вона часто зводилась до прокручування музичного програшу інших виконавців кілька разів. Перші ем-сі були класичними конферансьє -- скорочено MC, вони представляли ді-джеїв, а також підтримували увагу аудиторії енергійними вигуками і цілими промовами.Популярність музики на цих вечірках привела до того, що місцеві ді-джеї почали продавати касети із записаними на виступах «сетами» (програмами виступів), в котрих майстерно міксувались ритми і басові партії зняті з композиції в стилях диско і фанк, поверх яких ем-сі читали реп. Це було виключно любительське заняття, і ніяких студій для випусків платівок репу не було.Матір'ю хіп-хопу по праву вважається Сільвія Робінсон, котра вивела його на комерційний ринок і досягла його масового поширення після того як вона з чоловіком у 1970 р. заснувала звукозаписувальну студію Sugar Hill Records. Її студія на початку осені 1979 випускає сингл «Rapper's Delight» у виконанні The Sugarhill Gang, котрий створює сенсацію на американському ринку популярної музики.Хіп-хоп культура все наполегливіше пробирається крізь музичні джунглі. Вона не дає проходу на вулицях, радуючи око графіті, у клубах все частішевлаштовуються батлы, і вже не тільки хлопці, але й дівчатка освоїли цейскладний танець.

Хіп-хоп культура - народжена на запилених вулицях великих міст, середвисотних будинків, численних заводів робочих кварталів з шумомавтотрас, атомних реакторів та іншого пейзажу сучасного Урбана. Я хочурозповісти про історію хіп-хопу і розвиток складових цієї культури. Хіп-хоп,що ж все-таки значить це так часто говорилось в молодіжних колахслово?

Не можна говорити про хіп-хоп як про стиль музики або про стиль одягу, хіп-хоп - це стиль життя! Це стиль життя тисяч молодих людей нового покоління,людей, що слухають електро, реп та інші прогресивні музичнінапрямки, що носять широкі штани в будь-який час року, танцюючих бі-боинг (брейк-данс) на вулиці, що малюють графіті і тусующіхся в нічних клубах,агресивних що катаються на роликах і сноубордах.

Історія хіп-хопу, як можна віднімати з великої червоної радянської енциклопедії, почалася в 1969 році в Південному Бронксі - чорному гетто Нью-Йорка. Правда, слова "хіп-хоп " тоді ще не було - DJ Африка Бамбаата вигадав його п'ять років опісля, коли подорослішала, вже потребувала загальної назви. А в 1969-му інший легендарний DJ, Кул Херк, придумав інше слово: "b-boys" - скорочення від "break boys" - "хлопці, що танцюють в брейк".

Усяка субкультура починається з імені. Бітники, хіпі, панки, растамани, навіть російські нігілісти минулого століття - всі усвідомлювали себе рухом лише після того, як обивателі нарікали їх який-небудь образливою кличкою. Це природний ритуал в Африці - немовля не вважається людською істотою, поки громада не дасть йому ім'я.

І ось Кул Херк придумав слово "b-boys". Його оригінальний зміст був безневинним, але суспільство, як завжди, розшифрувало по-своєму, сприйнявши молоду дискотечну поросль як "хуліганство". Їх подружок обивателі охрестили - "мушки", гарненькі, помітно одягнені вуличні дівчата. Як завжди буває, молодь гордо підняла ці погонялки на прапор - і культура хіп-хоп вилупилася на світло.А підгрунтя була така: Кул Херк перебрався в Бронкс із Ямайки - і приніс з собою традицію кінгстонських вуличних танців, на яких DJ крутить пластинки з регги-мінусом, а поети вживу начитують речитатив. Але головне було не в музиці, а в вуличності, незалежності цих мервоспріятій і провідної ролі ді-джея. До того американський DJ був безбарвною найманою конячкою у великих клубах і ставив те, що хочуть господарі - а вони любили нудну білу попсу. На Ямайці ж DJ був королем, хазяїном саунд-системи - музичної студії, навколо якої вертілося все молодіжне життя. Він сам влаштовував паті, давав мікрофон в руки вуличних поетів або особисто проганяв полум'яні "раста-вози".Кул Херк відкрив у нью-йоркських гетто - еру дешевих підпільних вечірок. Не те щоб у Нью-Йорку всі були такі тупі, що самі додуматися не могли,просто Кул Херк вчасно опинився там, де його чекали. Чорні і пуерторіканські підлітки сотнями набивалися в підвали і закинуті будинки, де проводилися паті, юрбилися в двері клубів, де грали їхні улюблені ді-джеї. Власне, там і народилася як така клубна культура. Кул Херк першим притяг на вечірку дві вертушки і почав пускати музику нонстопом. Для цього пластинки довелося зводити - DJ став творцем, артистом, харизматичним лідером. Незабаром його стали величати MC "церемонімейстера". І хоча слово було узято з телевізора, де воно застосовувалося до провідних місцевих ток-шоу, фанати Кул Херка повернули йому древню сакральну урочистість.Для чорної громади все це було культурною революцією. До хіп-хопа організуючим початком, глашатаєм і урядом негритянських гетто були чорні радіостанції. Насправді, це було дуже хороше радіо. Ми, звиклі до казенних радіоточок і заводним FM-папугам, про таке не чули. Це були маленькі станції, що жили одним життям з гетто, що обговорювали справжні розборки, що крутили улюблену музику і, головне, що підтримували якийсь місцевий клімат, що змушував людей відчувати себе вдома. По суті, вони і робили гетто громадою. Радіо-ді-джей називався "оповідач", його історії були культурною їжею співтовариства (він був чимось на зразок казкаря - спеціальної людини, наявного в кожному африканському селі: вечорами він переказує односельцям вічні міфи, що пояснюють закони їх життя, - і в суперечках, які супроводжують кожену таку розповідь, відчуваючи людська причетність).

Особливості хіп-хоп одягу.

Хіп хоп виконавці прекрасно знаються на моді і із задоволенням беруть участь в показах кращих дизайнерів. Каньє Уест регулярно з'являється на показах Louis Vuitton, розробляє для цього бренду свою лінію кросовок і частенько згадує марку в своїх текстах. На паризькому тижні мод разом з подругою Ембер Роуз вони з'явилися в натуральних шубах до підлоги. Гардероб представників хіп хоп культури досить простий: майки, широкі джинси, бейсбольні і спортивні куртки. Окрема увага приділяється взуттю. Значення кросовок, кед і черевик возноситься до небес. Все ці на перший погляд прості атрибути потрібно правильно поєднувати і використовувати елементи, що вступають в конфлікт з сучасними поглядами на моду. Це може бути і натуральна шуба в період боротьби за права тварин, і сигари, коли у всіх країнах йде пропаганда здорового способу життя і відмови від куріння, і натуральне золото в періоди боротьби за помірність, раціональність і економію.

Жіночий дресскод в стилі хіп хоп досить демократичний і має багато загального з сексуальним і зухвалим rnb. Хіп хоп культура -- одна з небагатьох, де ще залишилося місце для чарівної жіночності. Аліша Кіз, Ферджі, Ріана -- яскраві представниці хіп хопа, сексуальні і стильні дівчата, що віддають перевагу яскравим кольорам, обтягуючим силуетам, відвертим коротким платтям і вузьким джинсам. Їх наслідують, їм заздрять, їх обожнюють і носять на руках. Шукати одяг в стилі хіп хоп краще в спортивних і стріп-стаіл магазинах. Хіп-хоп речі -- це, перш за все, протест і боротьба з правилами і законами, тому спеціалізованих хіп-хоп магазинів не так багато, проте в крупних містах вони все-таки є. Ну і, звичайно, не забувають аматори хіп-хопа про блошині ринки і секонд-хенди, де частенько з'являються ексклюзивні речі прямо із США, у тому числі бейсбольні куртки і інші атрибути рэперів.



ВИСНОВОК

Америка формувалась разом з танцем.

Перейшовши з американських вулиць на сцену, танець відображає повсякденні жести, соціальні танці, культурні елементи, соціальні та політичні проблеми, а також духовну природу.

Танцювальне мистецтво США дуже різноманітне і енергійне.Воно багатогранне на різні види танцювальних стилів. Американський танець займає значне місце серед культурних надбань свого народу. Танцювальне мистецтво США має велику популярність ,воно багате на різні теми і сюжети .У танцювальних образах розкривається національний характер народу.

В американських танцях люди розкнивають своє внутріше я ,так я американський танець в більшость танцюють своєю душею.Деякі танці США беруть свій початок з культури свого народу. У багатонаціональній фольклорній спадщині Америки збереглося чимало запальних, темпераментних танців, що передають дух американської традиційної культури. На фольклорній основі з переважанням негритянських інтонаційно-ритмічних елементів зароджувалися різні танцювальні стилі й жанри, суголосні з різними історичними періодами життя країни, наприклад так звані джазові танці першої половини XX ст.Яскравою сторінкою танцювальної культури Америки став американський сучасний балет.

Отже, американський танець - це сучасний танець різних напрямків і стилів.

В ньому присутні як радість,щирість так і біль ,сум і розчарування. Цей танець про стихійний вияв почуттів,настрою і емоцій. Танці США в більшості зародилися на вулицях і були побудовані на змаганнях між різними колективами, а також і поодиночку. Спочатку американські танці танцювали на вулиці,а потім їх перенесли на сцену.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Історія латини [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: http://kv2.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=278

Ча-ча-ча [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0-%D1%87%D0%B0-%D1%87%D0%B0

Самба [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D0%B0

Румба [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D0%BC%D0%B1%D0%B0

Джайв [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%B0%D0%B9%D0%B2

Історія вуличних танців [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: http://hnb.com.ua/articles/s-sport-entsiklopediya_tantsa_ulichnye_tantsy-2443

Вуличні танці [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: http://www.elementdance.ru/headings/street_dance_the_story_of_the_history_of_pop

Історія хіп-хіпу [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%96%D0%BF-%D1%85%D0%BE%D0%BF_(%D1%81%D1%83%D0%B1%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0)

Виникнення хіп-хопу [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: http://refs.co.ua/54031-Hip_hop_kul_tura_Vozniknovenie_hip_hopa.html

Історія розвитку хіп-хоп культури [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: http://bankstatey.com/index.php?newsid=24594

Хіп хоп одяг: історія культури і особливості стилю [Електронний ресурс] - Режим доступу до документа: http://glam.pp.ua/xip-xop-odyag-istoriya-kulturi-i-osoblivosti-stilyu/



ДОДАТОК А



ДОДАТОК Б



ДОДАТОК В



ДОДАТОК Д



ДОДАТОК Е



ДОДАТОК Є



ДОДАТОК Ж



ДОДАТОК З

Размещено на Allbest.ru