Значення ярмарків у культурі дозвілля українського народу

Роль і місце культурних заходів в структурі українських ярмарків як їх складової. Характеристика ярмарок в різних містах України. Особливості проведення ярмарків в Україні. Еволюція ярмаркової культури. Функціонування ярмарків на сучасному етапі.

Рубрика Культура и искусство
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 27.08.2013
Размер файла 74,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

  • Вступ
  • Розділ І. Ярмаркова культура як культурно-дозвіллєве явище
  • Розділ 2
  • 2.1 Еволюція ярмаркової культури
  • 2.2 Функціонування ярмарків на сучасному етапі
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Додатки

Вступ

В складних умовах багатовікового етнічного розмежування український народ створив особливу систему дозвілевої культури, яка склалася впродовж всього історичного розвитку людської спільноти. Кожна нація, кожен народ на свій лад проводить своє дозвілля, що впроваджувалось протягом багатьох століть і освітилось віками.

Дозвілля є невід'ємним атрибутом народу.

З давніх-давен найвідомішим місцем проведення дозвілля були ярмарки. У наукових підручниках ярмарок - це регулярне торговище широкого значення; ринок, який регулярно, не періодично організовується в традиційно установленому місці; це масові акції.

Ярмарки бувають сезонні і різногалузеві. Наприклад, ярмарки книг, ярмарки техніки, ярмарки ідей.

Ідучи на ярмарок, люди не лише купували і продавали різні товари. На ярмарках вони весело проводили свій час. На ярмарках люди дізнавались багато різної інформації, знайомі, які жили в різних селах і не мали змоги часто бачитись, зустрічались, жінки з дочками відвідували бали, чоловіки укладали різні угоди і грали в азартні ігри, в яких дуже часто програвали все своє майно. Поміж тим батьки не полишали нагоди підшукати вигідну партію для своїх дочок або спадкоємців.

На сучасних ярмарках бали не проводяться, не програють "великих і багатих маєтків”, але провести цікаво свій вільний час завжди можна. На сучасних ярмарках проводиться багато конкурсів, змагань, виступів учасників художньої самодіяльності.

Отже, осмислення минулого, ознайомлення з витоками національної культури дозволяє усвідомити трансформаційні процеси розвитку культури на сучасному етапі та побутування традицій. Тому подальшою потребою сьогодення є вивчення та збереження традицій, адже вони - це основа нації, її візитна картка у світ.

Актуальність даної теми полягає у вивченні та накопиченні маловідомих фактів про дозвілля на ярмарках, яке потрібно досліджувати.

Мета роботи: Дослідити значення ярмарків у культурі дозвілля українського народу.

Об'єктом дослідження є культура дозвілля ярмарків українського народу.

Предметом дослідження є дозвіллєвий комплекс ярмарків.

Завдання курсової роботи:

з'ясувати походження ярмарків;

визначити роль і місце культурних заходів в структурі ярмарків;

охарактеризувати ярмарки в різних містах України;

проаналізувати різні культурні заходи, як складову українських ярмарків;

виявити особливості проведення ярмарків на Україні.

В "Нарисах української популярної культури” за редакцією Грищенка О., автор дає грунтовний аналіз еволюції ярмарків від давнини до сучасності, поетапно простежує історію виникнення і побутування ярмарків. [14,41 - 55]

"Гоголь М.В. у своєму творі "Сорочинський ярмарок" описав проведення ярмарку в українському селі та проведення різних заходів відпочинку на ньому”. [4]

Косиченко Л. у своїх дослідженнях "Добра енергія Великих Сорочинців” досліджує проведення ярмарків на сучасному етапі та різні масові заходи, які проводились на ярмарку. [8,8], [9,6]

Толочно Л. у своєму дослідженні "Історія Контрактового ярмарку і контрактового будинку." розглядає та налізує історію виникнення Контрактового ярмарку та його зв'язок з Контрактовим будинком. [18, 134-147]

Швауляк-Шостаков О. у своїй статті "Галицькі контракти: (Львів - центр виставкового бізнесу) ” описує бали, заходи, які проводились на Галицьких контрактах. [22, 60-61]

Курсова робота складається з вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

У першому розділі висвітлюється характеристика ярмаркової культури у житті українського народу.

У другому розділі аналізуються та охарактеризовуються еволюція ярмаркової культури та побутування ярмарків на сучасному етапі.

У висновках підведені підсумки дослідження.

Дану тему вивчали багато дослідників.

ярмарок культура дозвілля український

Розділ І. Ярмаркова культура як культурно-дозвіллєве явище

Ярмарки - (від нім. Jahrmarkt - річний ринок) - регулярні торговища, широкого значення: ринок, який регулярно, не періодично організовується в традиційно установленому місці; сезонний розпродаж товарів одного чи багатьох видів. Ярмарки - це масові акції, які влаштовуються торговими відомствами і культурно-просвітницькими закладами, з ціллю розпродажу товарів народного вжитку і вдосконалення організації вільного часу населення в вихідні і святкові дні. Ярмарки і в далекі дореволюційні роки завжди розглядались не тільки як місце, де можна придбати необхідні товари, але й ще як привід для ігрищ, забав і веселощів. Каруселі, катання на санках, ляльковий театр, імпровізовані концерти, а також різного роду змагання на силу, спритність, витривалість, які дійшли до нашого часу - все це відгуки ярмарків, які відшуміли. В наш час ярмарки проводять як в традиційному стилі (весняний ярмарок, осінній ярмарок, передсвятковий ярмарок і т.д.), так і в видозмінених варіантах, яких, потрібно відмітити, зустрічається багато. Так, наприклад, проводяться ярмарки книг, ярмарки техніки, ярмарки для садівників-любителів та ін. В плані культурно-просвітницької роботи являють особливу цікавість Ярмарки ідей і Ярмарки солідарності. Наприклад, Ярмарки технічних ідей можуть включати в себе огляд виставки діючих моделей, перегляд оригінальних слайд-фільмів, демонстрацію комп'ютерів і варіантів їх застосування в різних видах колективної і індивідуальної роботи, оригінальні технічні рішення звичних проблем і т.п. Ярмарок солідарності ввійшов в побут в 80-х рр. В парку культури, в палаці чи центрі дозвілля виставляють на публічний огляд або продаж вироби, виготовлені в гуртках, студіях, любительських клубах. Зібрані від реалізації кошти перераховували у всесоюзні або республіканські Фонди, на допомогу потерпілим від землетрусу, повені і т.п. Весь цей розпродаж обставляється рекламою, веселими розвагами, інколи костюмованими виступами, які супроводжувалися музикою Ярмарки можуть проводитись в міжнародному, республіканському, обласному, міському і районному масштабах. Влаштовуються вони окремими навчальним закладами або культурно-просвітницькими організаціями [15, 176-177]

Ярмарки стали колоритом громадського побуту. Сюди з'їжджались купці, продавці й покупці з великої округи. Були ярмарки повітових містечок і нерідко - окремих сіл. Вони відвідувались у визначений день тижня - від понеділка до суботи. Найчастіше збирались на ярмарку до найближчого містечка або до повітового центру. Однак при потребі селянин їхав на ярмарок у найвіддаленіше містечко. Із волинського села Русивель, наприклад, їздили на ярмарок у Гощу, Остріг, Ковель, Шепетівку, Рівне, Тучин. За підрахунками, на межі ХІХ-ХХ ст. лише на території західноукраїнських земель діяло понад 1 тис. ярмарок і близько 9 тис. торгів. Тут збували продукти землеробства, тваринництва, а місцеві ремісники - різні вироби з дерева, металу, шкіри, вовни та ін. Крім цього, можна було збувати сільськогосподарську продукцію, купувати крам, одяг, взуття, забавки, дрібний сільськогосподарський інвентар, окремі товари. Нерідко ярмарки мали визначену спеціалізацію. Так, італійські ярмарки славились дорогими тканинами і східними товарами, французькі - вином і сукном, англійські - шерстю, грубим сукном, свинцем, оловом, вугіллям, південно-германські - вином, датські - рибою, шведські - залізом і міддю. [1, 552] Деякі спеціалізувалися на певних товарах (хміль: Житомир, Дубно, Рівне; вовна - Каховка, Бахмут, Павлоград; рогата худоба й коні: Кривий ріг), а на більшості ярмарків торгували різним товаром.

Взагалі ярмарок у селянському побуті сприймався як невід'ємний атрибут життя та виробництва. Без постійного зв'язку з ярмарком не могло функціонувати жодне господарство. Ярмарки стали місцем укладання різних торговельних угод, після чого сторони розпивали "могорич”. Однак жодна сторона вже не могла відмовитись від досягнутої домовленості, інакше це призводило до моральної та матеріальної відповідальності. Водночас ярмарки слугували постійним засобом різноманітної інформації й знань, насамперед великі виставки товарів, місцем контактування між селянами та міщанами, селянами віддалених сіл. Тут можна було побачити циган - торговців кіньми, продавців стельмашними та лимарськими виробами, циганів-виробників, "чудотворців”, прохачів милостині та ін.

Деякі ярмарки здобули особливе значення.

У Львові головний ярмарок був на св. Агнету, в січні. Тоді з'їжджалися туди купці німецькі, угорські, волоські, вірменські, турецькі й татарські, а найбільший торг ішов східними матеріями й корінням. У XVII ст. постали славні травневі святоюрські ярмарки, що відбувались під церквою св. Юра під протекторатом львівських єпископів, пізніше митрополитів. Для східного краму важливе значення мали також ярмарки у Снятині, Язлівці, Кам'янці на Поділлі та ін. На західних окраїнах найбільший ярмарок був у Ярославі на Успіння, - такий великий, що ставили його на перше місце по славних ярмарках у Франкфурті над Майном. Приїздили туди дуже численно німці купувати східний крам - шовки, килими, коріння, бакалію, натомість привозили з Німеччини всякі промислові вироби: залізне знаряддя, сукно, полотно, одежу та ін. Під час пожежі 1625 р. у Ярославі згоріло товарів на 10 мільйонів золотих.

Привозом краму зі Сходу займалися купецькі каравани - спілки купців, що вибирались у дорогу разом, більшим числом, по кількадесять возів. На чолі каравану стояв караванбаша - звичайно вірменин або грек, чоловік бувалий, що знав звичаї та мову Сходу. Фірмани також були люди досвідчені і цій справі. Вони тільки тим і займалися, що їздили з купцями в далекі дороги. Купці їхали озброєні, не раз під охороною війська, бо дорога була небезпечна.

З Києва такий караванний шлях ішов уздовж Дніпра до Криму, де до кінця XV ст. були італійські торгові колонії, особливо в Кафі. Зі Львова каравани відправлялись до Туреччини дорогою на Глиняни, Золочів, Скалу, Теребовлю, Кам'янець, Хотин і далі на південь до Константинополя.

Козацька старшина у XVIII ст. вела також торгівлю на велику міру. Так, підскарбей Маркович щорічно висилав транспорти своїх продуктів у різні та далекі сторони: на Шлезьк, до Гданська, Кролевця, до Москви, Царицина, Астрахані, врешті на Крим. Продавав найбільше горілку, тютюн, вовну, шкіри - все з власного господарства. Висилав відразу по кільканадцять підвод під доброю сторожею.

Вози не верталися порожніми, а привозили всякі чужосторонні продукти й вироби, найбільше - східне коріння, чай, каву, цукор, усяку галантерею, краще полотно, шовк, зброю, годинники, різін прикраси й всілякі "диковинні речі”. [6, 101-103]

Окрему ярмарки торгували кіньми й коровами, зокрема молодняком. Взагалі ярмарок у селянському побуті сприймався як невід'ємний атрибут життя та виробництва. Без постійного зв'язку з ярмарком не могло функціонувати жодне господарство. Ярмарки стали місцем укладання різних торговельних угод, після чого сторони розпивали "могорич”. Однак жодна сторона вже не могла відмовитись від досягнутої домовленості, інакше це призводило до моральної та матеріальної відповідальності. Водночас ярмарки слугували постійним засобом різноманітної інформацї й знань, насамперед великої виставки товарів, місцем контактування між селянами та міщанами, селянами віддалених сіл. Тут можна було побачити циганів - торговців кіньми, продавців стельмашними та лимарськими виробами, циганів-ворожбитів, "чудотворців”, прохачів милостині і та ін.

У дореформенний післяреформенний період на українських ярмарках можна було зустріти чимало колоритних фігур тогочасного святково-розважального комплексу. Тут виступали циркачі, фокусники, мандрівні актори, співаки і танцюристи, сліпі кобзарі та лірники, петрушечники і вертепники, шарманщики, астрологи і факіри. Повертаючись з ярмарку, селяни неодмінно купували гостинці і подарунки рідним, особливо дітям. [10, 156-157]

Отже, торги та ярмарки, що повиникали в галицьких та волинських містах, йдуть услід за загальною рустикалізацією України й поволі перетворюються на збільшені копії сільських чи містечкових ярмарків. Саме на ярмарку український дядько, що цілий рік не бував далі околиці власного села, міг оновити уявлення про світ і людей, які деінде живуть і щось інше, окрім пшениці і сала, продукують і продають.

Усе це, вочевидь, має пряме відношення до української культури в антропологічному сенсі. А до популярної культури? За визначенням, вона зорієнтована на якнайширшого, масового споживача, а де ж більша маса, аніж на ярмарку? Тож не дивно, що саме на базарах та ярмарках співали кобзарі та лірники, влаштовувалися бурсацькі лицедійства, зірки провінційних театрів Російської імперії вимагали в "антерпренерів гаркунзадунайських” для себе "бенефісу в ярмарок”, а на Київські контракти приїздили пограти - Ліст, послухати - Бальзак.

Якщо зробити спробу періодизації торгу-базару-ринку в українській історії, то обрана точка зору - крізь призму сучасного українського способу життя - приводить до поділу, умовно кажучи, "історії базару” на три дуже нерівні в часові відтінки.

1. Базар (торг, ярмарок) традиційного (себто рустикального) українського суспільства, що його форми окреслились ще в XV-XVI ст. й еволюціонували досить повільно аж до часу руйнування цього суспільства, себто до колективізації.

2. Колгоспний ринок радянських часів (епохи загалом антиринкової), химерно доповнений "чорним ринком” - фантомом, який де-не-де втілювався в матеріальну оболонку "барахолки”.

3. Базар-ринок епохи суспільно-економічної трансформації, коли "верхи" запевняють, що будують "цивілізований ринок”, але "низи” помічають хіба що небачений розквіт різного роду базарів. Початком цієї епохи варто вважати 1989 рік, коли зміна суспільного ладу в сусідній Польщі породила лавиноподібне явище "човникової торгівлі”, яка, в свою чергу, витворила в Україні цілком новий тип базару.

Кожний із цих періодів значною мірою виростав з попереднього, успадковуючи його риси, і всі вони помітно впивали на загальний спосіб життя (себто культуру) нашого народу.

Ярмарок - це напівсвято, це виривання з повсякденної рутини сільських робіт, це подія, до якої готуються задовго: "Наш братчик - не бабак; він жде пори. Він, нехай Бог боронить, не москаль, щоб йому, кинувши жінку, діточок і худобоньку, та за тією бідною копілкою шлятись по всіх усюдах. Коли вродив Бог хлібця та дав зібрати, то й дожидай, поки прийде нужда, що як десяцькі у волость потягують за подушне і за суспільне, а тут жінка забагла льону. та нового очіпка, та дочкам плахт або свит, тай усяка напасть постигне, що треба притьмом грошей, тоді вже ніде дітись - вези хоч верстов за 20, та чи стала ціна, чи не стала, а ти першого торгу не кидайся, за що продав, аби довго не стояти, та й уривай додому." [7, 21]

Втім своєю регулярністю ярмарок - такий самий неодмінний компонент віковічного селянського річного циклу, як сівба, жнива, осінні весілля.

У кількох ярмаркових днях концентруються багато граней сільського та містечкового життя - і тяжка праця, і свято: "Іще зранку, хто продав свій товар, а хто, покупивши чого кому треба і попивши могоричі, тепер, попідголювавшись любенько, понадівали хто нову свиту, хто китаєву юпку, хто ще батьківський, хоч і старий, та жупан, позакручували вуса, ідуть лавою, з боку на бік перевалюючись, руками розмахують, люльки тягнуть, та що є сили, аж кривляються та жмуряться, співаючи московської пісні "Три далінусці стояла. ”, це пошуки зайвої копійчини - пошуки спілкування, розваг, а то й наречених: "Ось і дівчата зібрались іти на ярмарок, бо усе піджидали, щоб порідшало народу на місці, а то як у тісноті, так думали, що їх не так і розглядають. ”

Ярмарок - місце, де сходяться майже на рівні, потрапляючи до одного ряду, суспільні верхи та низи; як той згусток українського часопростору, де його вже загальновідома бароковість настільки концентрується й набирає барв, що всі, хто брався ярмарок описувати, збивались на програмово-бароковий, мало не керпент'єрівський стиль - і сентименталіст Квітка, і романтик Гоголь, і експресіоністичний Остап Вишня. У них усі описи ярмарків сповнені довгих переліків та експресивних вигуків, залиті сумішшю барв та звуків, високого та низького, панських родзинок і кав'яру та "для нашого брата свинини”.

Придивившись до ярмаркового товару в гоголівських Сорочинцях 1831 р., в основ'яненківських Липцях 1833 року, врешті, в полтавському селі Мануйлівка, описаному Остапом Вишнею року 1925-го, побачимо: упродовж століття торгували майже тим самим простим селянським ремісничим товаром, продуктом донідустріальної доби - збіжжям та худобою, сокирами та чобітьми, глеками та стрічками для дівчат. Тож, вочевидь, спосіб життя українського селянина за це століття мало змінився. І якщо у Квітки та Гоголя де-не-де трапляється та "панський крам”, то в Остапа Вишні вже й цього нема (бо нема вже панів). У Квітки зустрічаємо цілу галерею колоритних постатей, що їхнє життя тісно пов'язане з базаром - перекупок, ремісників, чумаків. Бачимо їхнє вбрання, заляпане олією або дьогтем, чуємо характерні вирази та звороти, спостерігаємо ритуали цієї мальовничої субкультури, як от ворожіння перекупок на паляниці, де кому сідати для торгу, або традиційні проходи "лавою" крізь ярмарковий натовп парубків-ремісників.

Прообраз того, на що перетворилися базари в суспільстві "побудованого в основному соціалізму”, можна було спостерігати ще в часи "воєнного комунізму”, коли на руїнах торговельної інфраструктури виникло масове, але похмуре явище "мішоцництва”.

Як відомо, за ленінськими планами побудови соціалізму й комунізму, у новому суспільстві жодних базарів, торгів, ярмарків не передбачалось. Передбачався хіба що так званий "організований ринок, що обслуговує товарний обіг між державними підприємствами, організаціями і колгоспами; між державними підприємствами і населенням”. [20, 250] Це означало, вся вироблена продукція закуповується державними постачально-збутовими організаціями за фіксованими оптовими цінами й "реалізуються” чи "поширюється" через державну-таки торговельну мережу, за так само фіксованими оптовими цінами. Всякий інший шлях, як і продаж за вищою чи нижчою ціною вважається незаконним, навіть злочинним. А в світлому майбутньому, коли всього буде вдосталь ("Матеріальні блага проллються потоком”, - мовляв К. Маркс), відпаде потреба навіть у такій торгівлі, як і в грошах - приходь собі "на базу”, бери що хочеш і скільки хочеш.

Однак досить швидко стало ясно, що більшовицька держава та її постач-збут не можуть не те що створити "ізобілія”, а й принаймні дорівнятися в ефективності давньому ринку-базару. В державних крамницях постійно бракувало найпростіших речей, якість наявних була низькою, кількість - то надто великою, то здебільшого, - надто малою, а що ціни були фіксованими, то постійно виникав "дефіцит”.

"Дефіцит” витворив цілу особливу субкультуру "торгівлі без грошей”, коли їх замінником у придбанні ("діставанні”) потрібного товару виступали родинні чи дружні зв'язки, матеріальні хабарі (коробка хороших цукерок, а для киян, що приїздили до інших міст - "київський торт”), послуги.

На практиці ринок був майже той самий сільський чи містечковий базар, що описаний у Грушевського як торг XVI століття, як Квітки на початку ХІХ ст. чт в О. Вишні 1925 року. Тут селянам ("колгоспникам”) дозволялося "реалізовувати надлишки продукції присадибних ділянок”, а колгоспам - те, чого не забрано за сміховинно низькими цінами "в закрома Родіни”. І селяни торгували так, як їхні діди та прадіди, - інакше не вміли.

Були в ті часи й інші базари, що заповнювали пустоти "економіки дефіциту" - так звані "барахолки”, де купити можна будь-що - від старих меблів, "закордонних туфлів чи джинсів до старих монет та орденів”. "Барахолки" в кризові роки - воєнні, повоєнні чи просто голодні - були єдиним способом для багатьох людей розрахуватися, продавши щось із речей”. Але в ситіші часи держава боролася з барахолками, які ставали каналом збуту "лівої”, тобто чорноринкової продукції підприємств (особливо це розвинулося в Закавказзі), тому постійно вони існували лише в південних портових містах - Одесі, Керчі, Миколаєві, - там наші "морячки" збували футболочки, джинси та дешеву косметику, придбані на розпродажах у закордонних портах.

І базар, і барахолка відтіснялися радянською владою на маргінес суспільства, з ними регулярно починали "вести бортьбу”, і так само регулярно припиняли, стомившись. Незнищений базар слугував джерелом свого роду "гамбургського рахунку" товарів та грошей, був мало не єдиним об'єктивним індикатором економічного стану держави, а базарні ціни - індикатором реальної інфляції. [14, 51]

Розділ 2

2.1 Еволюція ярмаркової культури

Ярмарки виникли в Європі в раннє середньовіччя в умовах панування натурального господарства і економічного різносуспільства, коли торгівля носила непостійний епізодичний характер і обслуговувала привілеї заможних верств суспільства, постачаючи їм, головним чином, рідкісні і дорогоцінні привозні товари. Вузькість ринку і небезпечність торгових шляхів спонукали купців об'єднуватись в каравани для спільної торгівлі, концентруючись в спеціально вибраних і добре захищених пунктах (у стін замку чи монастиря і т.п.), де збиралась значна маса людей: на перехресті торгових шляхів і в місцях, де проходили народні зібрання, великі церковні свята і інші публічні події. В раннє середньовіччя, особливо там, де ще не сформувались міста як центри ремесла і торгівлі, ярмарки грали істотну роль як єдині великі пункти зорієнтування обміну. Значення ярмарків зросло в Х-ХІ ст. з виникненням і розвитком міст, ростом виробництва, зародженням внутрішнього ринку в посиленням міжнародних торгових зв'язків, розвитком сухопутних шляхів і засобів повідомлення. На ряду з великими ярмарками - центрами гуртової торгівлі, де все більше місця займали так звані важкі товари (хліб, вино, руда і метали, сіль, сукно), існували обласні (регіональні) і дрібні місцеві ярмарки, де збувалась сезонна продукція (в деяких випадках ці форми поєднувалися).

Необхідність регулювання ярмаркової торгівлі призвела до виникнення особливого ярмаркового права. Ярмарки давали власнику території, на якій вони розташовувались, великі прибутки. Тому право влаштовувати і дозволяти ярмарки стало одним з важливих феодальних привілеїв. Його отримували (зазвичай від короля) окремі міста, духовні чи світські сеньйори. Найбільші ярмарки були центрами міжнародної торгівлі. В XIII - сер. XIV ст. такими ярмарками, де була зорієнтована торгівля і грошові операції Європи, стали шампанські ярмарки. До сер. XIV ст. найбільшим ярмарковим і складським центром стало м. Брюге (Фландрія).

На поч. XV ст. загальноєвропейське значення отримали ярмарки Женеви (перша згадка - 1262), в XV ст. - XVІ ст. ярмарки в Ліоні (куди з Женеви перемістився центр європейського грошового ринку; влаштовувались з 1420 року, користувались покровительством французького короля). В XVІ ст. міжнародним ярмарковим і кредитним центром (особливо для південно-європейських країн), стало іспанське місто Медіна-дель-Камно, розпочали проводитись ярмарки в Антверпені. В XVІІІ ст. міжнародного значення набувають відомі ще з ХІІІ ст. ярмарки в Лейпцизі.

Ярмарки зіграли важливу роль в розвитку середньовічної торгівлі, грошового звернення, грошового ринку у кредиту. На них розташовувались контори, які здійснювали кредитні операції.

В зв'язку з гуртовим характером ярмаркової торгівлі, незручностями і небезпекою перевезення великих сум грошей, зацікавленістю купців в торговому кредиті на ярмарках все частіше проходили безготівкові торгові операції, виникли грошові довірені листи і листи-позики, які з часом перетворились у векселі.

В період становлення капіталізму ярмаркова торгівля втратила попереднє значення. Безпосередній збут товару змінився продажем за зразком, а згодом і за стандартом. В XIV ст. великі гуртові ярмарки перетворились на виставки товарних зразків, де торгівля проходила як на товарній біржі. Найбільшу популярність в Західній Європі в ХІХ - поч. ХХ ст. набули міжнародні лейпцигські ярмарки (весняна і осіння), на яких велике місце займав продаж хутра і шкіри. З розвитком гуртової торгівлі і розширенням регулярної торгової мережі ярмаркова торгівля скоротилась. Збереглись сезонні розпродажі (для закупівлі місцевих, головним чином, сільськогосподарських товарів) і місцеві регулярні торжки. Великі регіональні ярмарки майже зникли. Після ІІ св. війни 1939-1945 рр. отримали розвиток міжнародні ярмарки, які представляли собою виставкові заходи комерційного характеру, де, поряд з демонстрацією зразків товару, укладались торгові договори в національному й міжнародному масштабі. За своїм характером і ціллю вони практично не відрізняються від регулярних комерційних виставок і салонів. Розрізняють ярмарки універсальні (ярмарки в Пловдиві - Болгарія, в Ізмирі - Туреччина), багатогалузеві (ярмарки в Познані - Польща і Парижі - Франція), спеціалізовані (ярмарки спорттоварів в Мюнхені - ФРН, ярмарки транспортного обладнання в Базелі - Швейцарія).

Для сучасних ярмарків характерна тенденція переходу від загальних універсальних ярмарків до галузевих, найчастіше - технічних, і ярмарки товарів широкого вжитку з використанням різноманірних технічних засобів для демонстрації експонатів і з проведенням науково-технічних конгресів і симпозіумів. Так, лейпцигський ярмарок в 1969 році був реорганізований з універсального в багатогалузевий і став не тільки місцем зустрічі ділових кіл, але й найбільшим міжнародним центром науково-технічної і економічної інформації.

Основний напрямок діяльності міжнародних ярмарків регламентується Союзом міжнародних ярмарків (СМЯ), створений в 1925 р. (Париж) з метою більш ефективної організації роботи міжнародних ярмарків (виставкових заходів) і подальшого розвитку міждержавного товарообміну. СМЯ об'єднував (1974) 94 члени. Середньорічна кількість відвідувачів на міжнародних ярмарках перевищує 50 млн. чоловік.

Найбільш великі міжнародні ярмарки проводяться в містах: колишніх соціалістичних держав - Лейпцизі (Німеччина), Познані (Польща), Загребі (Югославія), Брно (Чехословаччина), Пловдиві (Болгарія), Будапешті (Угорщина), Бухаресті (Румунія); розвинутих капіталістичних держав - Ганновері (Німеччина), Ліоні і Парижі (Франція), Мілані (Італія), Торонто (Канада), Відень (Австрія); держав, які розвиваються - Ізмирі (Туреччина), Дамаск (Сирія), Алжирі (Алжир), Багдаді (Ірак), Каїрі (Єгипет), Боготі (Колумбія) Лимі (Перу), Касабланці (Мароко). [1, 552, 553]

Починаючи з XVІ ст. з великих ярмарків купці привозили товари на Україну, а на них продавалися з України шкіри, роги, кості, вовна, зерно, сало, мед. На українських землях вже з XVІ ст. відбувалися малі ярмарки.

Великого значення вже з XVІІ ст. набули ярмарки у Львові, так звані контрактові, згодом - у Дубіні, з 1797 р. - в Києві, а в XІХ ст. - харківські ярмарки. Розвиткові ярмарків сприяла розбудова шляхів і засобів транспорту, головне - залізниць. Тоді збільшувалося число ярмарків, і кожне місто та містечко забезпечувало вигідні умови (податкові пільги, безпека, забудування) для всіх ярмарків.

З XVІІІ ст. ярмарки на Україні мали загальноімперське значення. Найбільш відомими містами, в яких відбувались ярмарки, були Кролевець, Полтава, Єлисаветград, Харків, Суми, Житомир, Дубно, Рівне, Каховка, Павлоград, Кривий Ріг.

Аби зібрати якомога більше роззяв, під час ярмарків влаштовувалися й видовища фокусників, акробатів, дресирувальників, ремісників-аматорів, буфонади, маріонеткові вистави, виступи стрибунів, канатоходців, танцюристів, дресированих мавп, "операторів” (які продавали настойки, мазі й чудодійні ліки і, аби завоювати покупців, наймали безробітних акторів, які, у свою чергу, розігрували фарси, котрі мусили зібрати роззяв навколо шахраїв та їхнього краму).

На ярмарках народжувалися найдивовижніші винаходи й звичаї:

у Відні із 1382 року перегони повій і чоловіків (переможниця отримувала відріз оксамиту);

у Парижі - показ носорога і перша ярмаркова кав'ярня;

в Англії - продаж жінок, які набридли своїм чоловікам; зазвичай чоловік приводив дружину з мотузкою на шиї на ярмаркову площу, де продавалася худоба, прив'язував її і продавав у присутності необхідної кількості свідків тому, хто давав більше за інших (покупцями були вдівці або холостяки) і судовий чин встановлював ціну, що рідко перевищувала декілька шилінгів. Після продажу жінка вважалася законною дружиною того, хто її придбав;

у Німеччині - "продаж дівчат з аукціону” ("найкоштовніша" присуджувалася хлопцеві, який більше заплатив, і дівчина ставала його партнеркою по танцях на увесь рік чи до храмового свята).

На українських ярмарках народились нові мистецькі жанри: вертеп; інтермедії; райок - ярмаркова скринька з двома круглими отворами, в яких були збільшувані скельця, крізь які глядачі розглядали картинки, що були прикріплені до дерев'яної осі, що оберталась всередині ящика; балаган, репертуар якого складався з примітивних п'єс героїчного, сатиричного та побутового характеру, а також пантомім, інтермедій, співів, танців, виступів силових акробатів, факірів, дресированих ведмедів, з демонстрації різних фокусів та з неймовірних обіцянок показати теля з п'ятьма головами, жінку-змію, дівчину Марію - найтовщу в світі тощо; в балаганах використовувалися декораційні ефекти, польоти, провали, перетворення, повзали гігантські змії, оживали клумби квітів, літали добрі й злі духи й обов'язково вживалися світлові ефекти - схід і захід сонця, водопад, видіння).

Але одного разу кількість утисків (у тому числі й інтелігентського шкварчання) перевищила здатність (чи бажання) ярмаркових театрів пристосовуватися, вони перестали існувати, а відтак і сплачувати податки, залишивши на згадку про себе лише низку нових жанрів і творів - переважно комедій (тільки "Сорочинських ярмарків” - опера, балет, оперета - існує сім). [13, 7]

Міста, в яких проводилися ярмарки, були різноманітними. Тому не зайвою буде характеристика міст ярмаркування наших предків.

Дубно.

У XVIII ст. місто набуло високого економічного й культурного піднесення завдяки знаменитим Дубенським контрактам, перенесеним сюди зі Львова 1774 року. Ці ярмарки починалися 7 січня і тривали цілий місяць. Для зручностей гостей і купців князь Михайло Любомирський побудував кілька двоповерхових будинків навколо Ринкової площі, звів ратушу і ще один палац у Замку, блискуче декорований італійським зодчим Доменіко Мерліні. Дубно, населення якого тоді становило 6535 чол. щорічно (протягом двох десятиліть) приймало до 30 тис. гостей. У Замку влаштовувались пишні банкети, лицарські турніри, феєрверки. Тут ставив свої п'єси знаменитий польський драматург Войцех Богуславський, виступала римська опера. Азартні ігри в Замку часто поглинали весь обіг торгового дня.

Рівне.

Найдавнішою формою організації торгівлі в Рівному був базар. За усталеною традицією вже із другої половини ХІХ ст. він проводився двічі на тиждень.

Важливу роль у торговельному житті міста відігравали ярмарки. Ще в XV ст. Марія Несвіцька, якій належало місто, домоглася від польського короля дозволу на їхні проведення. У 1500 році у Бресті був даний привілей на запровадження у Рівному одноденного ярмарку на свято Семена Літопроводця (у вересні) щороку. Удруге всі права Рівного підтверджуються королівською грамотою 11 липня 1507 року. [17, 10]

Як свідчать архівні документи, у місті здавна відбувалось 6 ярмарків, а саме: 1 січня, у четвер на Масляній неділі, у понеділок Фоминого тижня,20 липня, 9 листопада (за старим стилем). А ще був дозволений п'ятиденний ярмарок для торгівлі вовною (з 5 липня).

Як і в базарні дні, на рівненських ярмарках збувалася сільськогосподарська продукція, ремісничі та мануфактурні вироби. Щоправда, їхній вибір був значно ширший.

Традиції ярмаркування в Рівному збереглися аж до ХХ століття. Так, з 1930 року, впродовж майже цілого десятиліття, у місті влаштовувалися так звані волинські торги, на які з'їжджалися бажаючі продати, і придбати товари не лише з усієї Волині, а й із західних воєводств Польщі. На ярмарок поспішали й ті, хто хотів долучитися до його культурної програми - концертів, виставок тощо, а то й просто поласувати тістечком чи морозивом. Проте для проведення волинських торгів торговий квартал Рівного був замалий, і в парку, навколо старої садиби князів Любомирських на "Гірці" (сучасний міський парк культури і відпочинку ім. Т. Шевченка) були зведені спеціальні павільйони. Центральний із них розміщувався на місці сучасного приміщення головного корпусу Національного університету водного господарства та природокористування.

Відбувалися волинські торги аж до 1939 року, із приходом на територію Волині фашистів, вони були закриті. [16, 89-91] [Див. Додаток]

Галицькі контракти

Контракти набули найбільшого розмаху в першій половині австро-угорського періоду (1772-1918), коли Львів стає столицею нової адміністративної одиниці - королівства Галичини та Володимирії. Спочатку контракти організовують у найменш продуктивний сезон року - взимку, на свято трьох Королів, з середини січня до кінця лютого. Однак з 1808 р. початок зустрічей комерсантів, з огляду на їхню широку культурно-розважальну програму, для якої більше підходив весняно-літній сезон, пересунули на більш сприятливий час - 24 травня.

Формат тогочасних контрактів, заповнений по самі вінця світськими прийомами, балами, азартними іграми та прогулянками, сьогодні не має аналогів в українському діловому житті. На міжнародні зустрічі тих часів землевласники, фінансисти, банкіри та купці приїздили з великим почтом - дружинами, доньками, просто родичами. У кожного гостя був свій інтерес. Чоловіки вирішували бізнесові справи, шукали нових партнерів чи вигідних інвестицій, їхні половини ходили по крамницях, займалися закупами, робили візити до впливових персон, відвідували бали. Поміж тим батьки не полишали нагоди підшукати вигідну партію для своїх доньок або спадкоємців родових маєтків.

У круговерть контрактових ярмарків, на які щороку з нетерпінням чекало міста Лева, де на той час мешкало 30-35 тисяч осіб, були втягнуті майже всі публічні заклади Львова, починаючи від офіціозного магістрату і закінчуючи неформальним казино і домами відомого панства. Пишні світські прийоми в сімейних "гніздах" організовували представники старих львівських родин - Потоцькі, Ошевські, Баворовські, Тарновські.

Львівські контракти стали поштовхом до організації кількох різних за результативністю "натуральних" ярмарків - вовняного, Святої Агнеси, Святогорського.

Ідея відкриття в 1837 році тижневих вовняних торгів, з 1 по 7 липня, мала цілковито ринковий розрахунок. Організовуючи відкриту торговицю, що мала стати механізмом регуляції цін на вовну, влада хотіла усунути мандрівних "тіньових” перекупників, котрі за безцінь скуповували сировину по селах. Проте дощова погода, яка припадала саме на цей сезон, перешкоджала стриженню овець і ярмарок не мав успіху. Тому за якийсь час вовняне торжище перенесли ближче до господарств-виробників - у м. Броди.

Ярмарок Святої Агнеси, на відміну від вовняного, мав галузеву спеціалізацію і був досить успішним. Спочатку він збігався з січневими контрактами, але щоб загострити увагу до нього, організатори свідомо перенесли торговицю на червень. Згідно з концепцією цього ярмарку, центральні львівські площі влада віддала під різні групи товарів. Зокрема, на сусідніх - Галицькому та Бернандинському - площах торгували кіньми, возами і каретами. Площа Каструм призначалася для продавців дерева та керамічних виробів, а Фердинанда - для фабричних та колоніальних товарів.

В середині ХІХ ст. найбільшого розмаху набули Святоюрські ярмарки, які вирували поблизу собору Святого Юра, резиденції греко-католицького архієпископа. Ярмарки починалися за два тижні до дня покровителя Львова - Святого Юра і тривали ще два тижні по святах. Атмосферу цієї торговиці дуже влучно передає відомий львівський історик І. Крип'якевич: "З одного боку стояли довгим рядом великі вози з бондарськими виробами. Далі великими кругами світив посуд: глиняний, кам'яний і фаянсовий. На самій середині площі стояв ряд шатер під полотняним накриттям, прикрашених сосновою віхою з золоченими горіхами: тут грали музики, можна було дістати всякого напитку і танцювати досхочу”.

5 червня-15 жовтня 1894 року відбулася Всекрайова виставка, яка продемонструвала найновіші на той час технічні досягнення Галичини. До цієї події австрійський уряд приурочив відкриття першого в імперії маршруту електричного трамвая фірми "Сіменс-Гальське”. [22, 60-61]

Київ

У 1975 році, після ІІІ розподілу Польщі, Контрактові ярмарки (Львів, Дубно, Мінськ, Вільно) за вказівкою Петра І перенесли до Києва. Нові Контрактові ярмарки, які розпочиналися 6-8 січня, об'єднали зі старими київськими хрещенськими ярмарками, що відбувалися за привілеєм короля Сигізмунда ІІ нерегулярно ще з XVI.

1798 року на Подолі у будинку Магістрату, урочисто з маскарадом, церковними церемоніями, співом, урочистими походами відкрився перший контрактовий ярмарок. Про місце його проведення повідомлялось в спеціальному указі:". быть собранию для контрактов в ратуше, яко доме общественном и для того приличном". Контрактові ярмарки 1798, 1799, 1800 років проводилися "в залі Магістрату для балів та маскарадів”.

Вже 1800 року адміністрація Магістрату просить дозволу проводити контракти "в нововыстроенном на Подоле градском доме с помещениями для разных сделок”. З 1801 року контрактові ярмарки відбуваються у спорудженому на кошти городян Контрактовому будинку по вул. Покровській. Тут укладалися торгові угоди, проходили "присутствия" губернського суду, реєстрації селян, а в центральному залі - бали, маскаради, виставки, концерти.

Під час пожежі 1811 року згорів другий дерев'яний поверх Контрактового будинку по вул. Покровській. Контрактовий будинок вирішують побудувати на Подолі, на славній Контрактовій площі.

Упродовж існування Контрактового будинку в його стінах і навколо нього відбувалось безліч цікавих подій, часом сумних, часом трагічних, часом курйозних. А в основному будинок "контрактував. ”

Ф. Ернст писав: "Контракти! Це слово для киянина - ціла картина. Лютий. Перші дні свіжий, а далі мокрий, брудний сніг. Майдан на Подолі заставлений ятками з дощок. Крутиться юрба людей. Риби завдовжки на цілий сажень повиставлювано перед крамницями тут-таки на майдані, тут димлять вафлі, там продають "чортиків” та "тещині язики”, тут - цілі купи нечаївських медяників. Не самісінський Поділ - всенький Київ оживає. Готелі переповнені вщерть, на Хрещатику сила-силенна люду, що ледве на тротуарах уміщається, то тут то там, мальовничі постаті "контрактовичів”. Бали, живий рух на біржі, в банках, в клубах, в "цукрових сферах”. Це - "контракти”!

На Контрактовому ярмарку на Подолі укладалися комерційні угоди, йшла жвава торгівля в усіх будинках Контрактового майдану, а в головній залі Контрактового будинку, на другому поверсі проходили бали, маскаради, коцерти, вистави, банкети.

Бали й маскаради розпочиналися 19 січня і закінчувалися 5 лютого. Маскаради, як правило, влаштовували на користь притулків, і вся аристократія, що прибувала на Контрактовий ярмарок, особливо її жіноча половина, вважали за обов'язок відвідати маскаради у Контрактовому будинку і пожертвувати кошти на потреби київських притулків.

На Контрактових балах і маскарадах вирішувалися і матримоніальні справи. Матері вивозили у світ своїх дочок, пишно зодягнених і "гожих”. Як правило, материнські сподівання отримували жаданий успіх - "прегарних панн”, як і контрактові товари, розбирали дуже швидко.

Контрактові ярмарки початку ХХ ст. проводилися "на Горі” в будинку київської біржі, в готелях міста, а контрактовичі прогулювалися в основному Хрещатиком, про Старий Поділ вже і не згадувалось. [18, 134-136] (Див. Додаток.)

Уже в 40-х роках ХІХ ст. в Україні діяло 12 тис. ярмарків, в тому числі 178 великих і середніх. Сорочинський не був ні найбільшим з них, ні найвідомішим. Село Великі Сорочинці Миргородського району, напевне, й залишилося б, як і багато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його не прославив на віки великий земляк - український і російський земляк Микола Васильович Гоголь.

Ось В.М. Гоголь описує, як люди з усіх кінців їдуть на ярмарок десь на початку ХІХ ст.: "Такою розкішшю блищав один із днів спекотного серпня тисяча вісімсот. вісімсот. Так, літ тридцять буде назад тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинці кипіла народом, який поспішав з усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю і рибою. Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув'язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато висловлювалася із високо накопиченого на возі тину і привертала розчулені погляди поклонників розкоші. Багато перехожих поглядали із заздрістю на гончара, який повільними кроками йшов за своїм товаром, турботливо обкутуючи глиняних своїх франтів і кокеток ненависним для них сіном.

Одиноко в стороні тягнувся на стомлених волах віз, навалений мішками, прядивом, полотном і різною домашньою поклажею, за яким брів, у чистій полотняній сорочці і забруднених полотняних шароварах, його господар. ” [4]

Ярмарки продовжували існувати аж до 20-х років ХХ ст., коли були закриті зовсім. Вся торгівля в селах перейшла до кооперації та під контроль держави.

З 1966 року ярмарки починають відроджуватися, і започатковує, відроджує ту давню традицію Сорочинський ярмарок. На нього з'їжджалось багато представників різних організацій та підприємств - торгових та виробників не лише з Полтавщини, але й з багатьох інших областей України, з-за кордону. Багато людей приїздило в Сорочинці, щоб придбати різноманітні, дефіцитні на той час, речі, товари. Їх не зупиняло навіть те, що ярмарковий майдан являв собою необладнане поле, без будь-яких умов ні для учасників, ні для гостей.

Період перебудови та розпаду Радянського Союзу, перших років незалежності, коли Україна потерпла від суцільного товарного голоду та інфляції, міг стати початком кінця Сорочинського ярмарку. Він проводився вже практично за інерцією, але не викликав ні в кого ентузіазму: ні в організаторів, ні в учасників і був головним болем і для тих, і для інших. А сам ярмарок, ніби жива істота, терпів і чекав, коли ж, врешті, з'являться люди, яким він буде небайдужим і які захочуть повернути його до життя. І дочекався…

2.2 Функціонування ярмарків на сучасному етапі

Сьогодні вже ніхто не буде заперечувати, що виставки та ярмарки мають надзвичайне значення в економіці країни як важливий чинник розвитку внутрішнього ринку та експорту, інноваційного процесу, виробничої кооперації, залучення інвестицій та технологій. Звичайно, сучасні виставки та ярмарки - це вже не середньовічні базари на перехресті доріг, які яскраво змалював Гоголь, і не виставки досягнень народного господарства, що знайомі нам за власним досвідом радянських часів. Сучасна виставка - це перш за все, місце особистої зустрічі виробників та постачальників із їхніми клієнтами, споживачами, діловими партнерами. Особиста зустріч, можливість діалогу у будь-які віки мала неабияку цінність, особливо ж у наш час високих швидкостей і браку спілкування, коли різноманітність і складність товарів підвищується, а їхній життєвий цикл скорочується. Тому виставка сьогодні розцінюється як найефективніший інструмент маркетингу та збуту, встановлення контактів із новими клієнтами та утримання існуючих, вивчення ринку та виведення на ринок нових товарів і послуг, створення позитивного іміджу компанії та її торговельних марок.

Одним з найбільш відомих ярмарків у сучасній україні є Сорочинський ярмарок.

Сорочинський ярмарок - це унікальне явище, що єднає, пов'язує міцним живим перевеслом день сьогоднішній і з часом давньої самобутньої України, так поетично оспіваної на весь світ великим сміхотворцем і великим реалістом Миколою Гоголем, який силою свого слова обезсмертив Сорочинці на віки. Справді, в Україні багато ярмарків забулося і загубилося. у чому ж феномен відродження сорочинського дива? Вочевидь, у тому, що ті, інші ярмарки не мали такого переконливого в талановитого біографа, як Гоголь. І ще в тому, що ніхто так, як полтавці, не прагнув і не прагне зберегти, першовитоки духу нашого народу, так гармонійно поєднати минуле і сьогодення. Адже тут, на ярмарку в Сорочинцях, зустрічаються кілька століть з історії і життя України. Тут поряд з опішнянською керамікою представлені найновітніші технології сучасних кременчуцьких та полтавських заводів, а також підприємств з багатьох регіонів України, які яскраво демонструють потугу економічного потенціалу держави.

Організаторам ярмарку вдалося створити такі умови, щоб Сорочинці стали не лише найбільшою сценою культурно-мистецьких розваг, а й найкращим місцем для налагодження економічних зв'язків, обміну досвідом, підписанням бізнесових договорів. Окрім традиційних яскравих презентацій, дегустацій, прес-конференцій, інших ознайомчих і відверто рекламних заходів тут з метою розширення міжнародної співпраці та залучення іноземних інвесторів проводять виїзний дипломатичний раут, в якому беруть участь працівники дипломатичних місій з різних країн світу. Згідно з окремою програмою проведення такого заходу іноземні дипломати мають можливість здійснити екскурсії гоголівськими місцями Полтавщини, відвідати чимало музеїв та пам'ятних місць, поспілкуватися з власниками ярмаркових експозицій та безпосередньо з авторами цікавих інвестиційних проектів. Як підкреслював не один дипломат, Сорочинський ярмарок був дуже результативним щодо збирання важливої інформації для подальшої співпраці.

На ярмарку були представлені зразки народного мистецтва опішнянських гончарів, художньої вишивки та килимарства. Вирізнялись самобутністю вироби з лози та соломи.

Народні майстри з Київської, Закарпатської, Чернігівської, Дніпропетровської та інших областей демонстрували декоративні вироби зі шкіри, розпис по дереву, вишивання бісером, вироби з рогози тощо. Також свою майстерність показали різні самодіяльні, професійні та дитячі колективи.

З року в рік на Сорочинському ярмарку проводяться змагання з вільної боротьби, з кожним роком вони стають дедалі популярніші.

Вочевидь, могутній творчий потенціал такого велелюдного всеукраїнського свята здатний народжувати і продукувати ще чимало цікавих творчих інновацій. І це цілком природно. Адже ярмарок у Сорочинцях - не канонізований стереотип з мертвим сценарієм, а явище живе, в русі, розвитку, в постійному оновленні, збагаченні. І чи не в цьому вічному оновленні неповторності феномен його живучості та самобутності. [9, 6] (Див. Додаток)

Зовсім невідомою є виставка-ярмарок "Музейні гостини” у Рівному. Це стало доброю традицією проводити "Музейні гостини" на подвір'ї Рівненського краєзнавчого музею. Ось і в цьому році 14-ті "Музейні гостини" ласкаво відкрили двері рівнянам та гостям міста - свято, покликане сприяти збереженню та розвитку народних ремесел. Піднесений настрій відчувався навіть у повітрі. Ще здалека лунала музика духового оркестру та мелодії народних пісень. Виставлені на подвір'ї музею роботи народних умільців випромінювали красу. Подібні заходи - не новина в Україні та в музейній справі - згадаємо щорічні ярмарки на Андріївському узвозі чи в Музеї архітектури та побуту в Києві. Особливістю рівненського свята є те, що воно присвячене Міжнародному дню музеїв (18 травня) і покликане сприяти також популяризації колекцій даних закладів, піднімати їхній престиж.

У 1992 році з ініціативи Алли Українець, завідувачки відділу етнографії, у Рівному вперше було проведене зібрання майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Той захід став ознакою нового часу: Україна стала незалежною, і кожен митець міг вільно пропагувати свої твори, не боячись ідеологічного контролю. І вже в ті перші роки самодіяльні художники, гончарі, вишивальниці, ткалі, майстри з лозоплетіння, ліплення, різьбярі, представляли на глядацький суд оригінальні твори, в яких були відображені історія України, звичаї, побут, традиції.

Продемонструвавши свої вироби, поділитися таємницями свого ремесла, поспілкуватися між собою прибувають самодіяльні майстри із багатьох районів Рівненської області. На людному, заповненому різноманітним рукотворним скарбом подвір'ї можна зустріти і вже знаних рівненських майстрів, доробки яких експонувались на багатьох престижних всеукраїнських і міжнародних виставках, і ще порівняно молодих, котрі взяли участь у "Музейнихі гостинах” вперше. "Музейні гостини" - це завжди свято не лише для тих, хто виставляє на суд глядачів витвори своїх рук, а й для багатьох мешканців обласного центру. З різних куточків Рівненщини суди приїжджають умільці продемонструвати вишивку, кераміку, вироби з дерева, соломки, шкіри, бурштину, бісеру, лози, мереживо, писанки, іграшки. Багато чудових речей розкуповують шанувальники народного промислу. Свято супроводжується театралізованими виступами фольклорно-етнографічних колективів міста та області.

Чим насамперед захоплюють вироби народних умільців? Неповторністю! Навіть в однакових на перший погляд вишивках, килимках, рушниках ніколи не знайдеш однакового фрагменту. Тим і приваблюють нас ці твори, які наповнюють серця бадьорим настроєм, відчуттям добра і краси. [12, 58-60] (Див. Додаток)

Треба зазначити, що вся виставкова галузь в Україні створена за роки незалежності та знаходиться ще на початку свого розвитку. На відміну від базових галузей економіки України, які існували і були достатньо розвинуті і до 1991 року, виставково-ярмаркова галузь в Україні у радянські часи практично була відсутня. В СРСР майже всі виставки (у сучасному розумінні цього слова) проходили в Москві (значно рідше в Ленінграді). Проведення виставки у Києві або Донецьку було винятковою подією, а що до інших міст України, вони практично ніколи не бачили таких заходів (навіть Львів, який у 20-ті роки був однією із виставкових столиць Європи). Так звані виставки досягнень народного господарства (ВДНГ), які були в столиці кожної радянської республіки, звісно, не мають нічого спільного із виставкою у сучасному розумінні. [12, 58-60]


Подобные документы

  • Технологічна культура як філософія нового бачення світу, її зміст та функціональні особливості, значення на сучасному етапі розвитку суспільства, місце особистості. Система технологічної освіти у вихованні технологічної культури в навчальному процесі.

    реферат [19,0 K], добавлен 18.05.2011

  • Поняття "етнічна культура". Деякі проблеми і особливості етногенезу українського народу. Формування етнічної культури з формуванням народу (етногенез). Своєрідність регіонів, культурно-історичні зони України. Становлення української літературної мови.

    реферат [13,1 K], добавлен 02.12.2010

  • Історія виникнення стилю бароко в Італії наприкінці XVI сторіччя в результаті кризи гуманістичної ренесансної культури. Переосмислення ролі бароко у світовій культурі. Особливості розвитку українського бароко, характеристика його основних напрямів.

    презентация [2,0 M], добавлен 15.02.2017

  • Роль мови та культури різних етносів, особливості їх менталітету. Аналіз змісту рядка із пісні сучасного автора і співака Тараса Чубая. Русифікація українського міста як феномен української культури. Характерні риси українського бароко, поняття щедрівки.

    контрольная работа [32,4 K], добавлен 08.03.2013

  • Проблеми дозвілля української молоді в умовах нової соціокультурної реальності, місце та роль театру в їх житті. Основні причини зміни ціннісних орієнтацій молоді щодо проведення вільного часу. Визначення способів популяризації театру у сучасному житті.

    статья [21,1 K], добавлен 06.09.2017

  • Поняття гуманізму, полісу та цивілізації, їх сутність і особливості, історія зародження та розвитку, вживання та значення на сучасному етапі. Опис життя та побуту кіммерійських племен, що мешкали на Україні в I ст. до н.е., їх внесок в культуру країни.

    контрольная работа [38,9 K], добавлен 06.05.2009

  • Умови розвитку культури українського народу в другій половині XVII – кінці XVIII ст., вплив на неї національно-визвольної боротьби. Становлення літератури, театральної та музичної творчості. Розвиток архітектури та образотворчого мистецтва України.

    лекция [17,4 K], добавлен 01.07.2009

  • Культура України в період від давніх часів до початку ХХІ ст. Внутрішні особливості національної культури українського народу та способи їх прояву в різних сферах суспільного життя. Поселення і житло, духовна культура українців. Український народний одяг.

    курсовая работа [64,2 K], добавлен 28.04.2014

  • "Епоха Національного Ренесансу" в українській культурі. Роль у піднесенні культури народу, дипломатичних звершень. Суспільні думки, ментальні риси, покоління "свіжих" митців. Культурний процес нашого століття. Оновлення української національної культури.

    реферат [53,6 K], добавлен 08.03.2015

  • Формування у Франції на початку XX ст. нового напряму в мистецтві, що отримав назву "сюрреалізм". Поєднання сну та реальності в творах художників-сюрреалістів. Прояв сюрреалізму в українській культурі, його еволюція та місце у сучасному живописі.

    презентация [4,6 M], добавлен 24.09.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.