Український дитячий фольклор
Специфіка дитячого фольклору. Характеристика та зміст понять "дитячий фольклор", "сучасний дитячий фольклор". Жанрово-тематичні групи дитячого фольклору. Жанрові особливості колисанок та їх роль у формуванні світу дитини. Забавлянки, пестушки, потішки.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.05.2012 |
| Размер файла | 158,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Колискова з давніх-давен приваблювала педагогів, фольклористів, етнографів, істориків, до неї зверталися славнозвісні поети та відомі письменники. Неважко помітити у цій пильній увазі до колискової пісні не лише один науково-теоретичний інтерес, але й особливе моральне тяжіння до цього жанру. Пояснюється це тим, що всі людські турботи і радощі, смуток і веселощі, тривоги і сподівання, - все те, що можна назвати взаємністю з життям, зі світом, - бере початок з дитинства, з колиски, біля якої, плетеної з лози або різьбленої з дерева, творилася найбільша таїна людського буття - переливання в душу дитини найщиріших материнських почуттів. Уже сама колиска не могла бути без колискової пісні, яка мовби освячувалася материнським голосом.
Український поет Микола Сингаївський назвав колискову пісню". душею, яка ходить навшпиньках. Почути її можуть лише ті, хто вміє слухати. Як і сповідь матері над колискою. Коли вгамовуються, стихають людські чвари, коли натруджена - вечірня чи вранішня - земля дихає безгомінням, коли помислам і надіям відкриваються простір і небо, а світ стає милосерднішим, ближчим до серця, - тоді в серці матері народжується пісня, тоді над колискою вона щемно, тремтливо і ніжно виспівує свою незглибиму Душу".
Побутуючи в кожній родині, де є діти, колискова забарвлює особливим емоційним кольором усе неповторне дитинство, а те, що людина сприйняла впродовж перших років свого життя назавжди зберігає привабливу силу, стає для людини моральною святинею. Заслужена артистка України Алла Кудлай так відповіла на питання про значення колискової в її житті: "Для мене колискова - це та коштовна перлина, з якої починається наше духовне життя. Без колискових пісень я і себе не уявляю як співачку, адже колискові мелодії - перше джерело, з якого ми черпали почуття краси, музики, звучання. Це надзвичайно правдивий, довірливий і світлий витвір людського таланту, людської долі.".
Колискові пісні - жанр архаїчний, що своїм корінням сягає найдавніших часів. Сліди колискової ведуть нас у сиву давнину історичного минулого.
Н. Еліаш про першопочатки колискової говорить: "Колискова пісня виникла на зорі людства, колисковий фольклор тісно пов'язаний із найдавнішими замовляннями, сягає своїм корінням глибин родового ладу." [75].
Це твердження деякою мірою можна піддати сумнівам, оскільки авторка проводить безпосередній зв'язок між фольклором колисання та "окремими вигуками, що повторюються" обрядового мовлення наших предків. Останні, за словами М.Н. Мельникова,". скоріше могли бути вихідними сходинками войовничої обрядової пісні, однак ні в якому разі не колискової, бо це суперечить її призначенню" [52, c.30]. Однак поява колискових пісень на території Давньої Русі ще до часів християнства була визнана та доведена І. Буслаєвим вже у XIX столітті. Про це також свідчать риси міфологічного мислення, які збереглися в багатьох слов'янських колискових текстах, зокрема у творах із сюжетами про Сон та Дрімоту, які виступають самостійними персоніфікованими образами. "У великоруських, українських та білоруських колискових піснях є своє втілення, яке не зустрічається в інших видах фольклору - Сон і Дрімота є живими істотами; вони приходять до колиски дитини та присипляють її" [37, c.50].
Містять слов'янські колискові й елементи замовлянь та голосінь - частини давнього міфологічного світогляду. Про голосійний характер колискової, зокрема, В. Жуковський зазначає: "Народжуючись із найпростіших прозаїчних голосінь, в яких виливається дума, що захоплює жінку, колискова переходить потім у напівпрозаїчні, напіввіршовані римовані двовірші й, нарешті, наближається до взірців літературних форм настільки, що деякі з них, без будь-якої перешкоди, можуть бути внесені в межі умовного музично-віршового ритму" [33, c.93].
Про зв'язок колискової із замовляннями у фольклористиці сказано дуже багато, і це питання ще й досі викликає суперечки у поглядах науковців на генезис колискової.Н. Еліаш беззастережно виводила колискову пісню із замовлянь, вважала безсумнівно магічними характер і функцію найдавніших колисанок. На магічну обрядовість творів колисання давнини вказує й дослідниця російського фольклору К.В. Померанцева. Думку про обрядовий характер давніх колискових пісень проводила в своїй роботі А. Мартинова, про спорідненість функцій та деяких мотивів колискових і замовлянь зазначає Г.В. Довженок. В.П. Анікін, хоча й говорить про еволюцію колискової, що полягає у втраті моментів замовляння, вказує однак, що немає потреби твердити, наче колискові вийшли із замовлянь, слід говорити про спорідненість природи цих явищ:". елементи замовлянь лежать в самій природі колисанок" [4, c.90]. Дослідник білоруського фольклору, автор монографії "Белорусы" Є.Ф. Карський вказує, що колискові пісні містять у собі дуже мало обрядового, "це скоріше побутові пісні; вони відображають все, що є в душі матері найкращого, піднесеного" [38, c.225].
На нашу думку, цілком вірогідними видаються міркування М.Н. Мельникова, який не бачить підстав вважати, що на колискову пісню безпосередній вплив здійснила поезія замовляння. Скоріше навпаки, формули замовлянь потрапили до поезії колисання пізніше, коли перші вже перестали бути "привілеями тільки жреців, знахарів та чаклунів" і знайшли широке розповсюдження в народі. Білоруська дослідниця дитячого фольклору Г. Барташевич, погоджуючись із міркуваннями щодо давності походження жанру, також заперечує важливість ролі певних магічних дій у генезисі колискової, "зв'язок колисанки із замовляннями, коли він і був, більше виявився зовні, в особливостях виконання, ніж став наслідком спільної їх сутності" [6].
Беручи до уваги логічність і переконливість доводів М.Н. Мельникова та Г. Барташевич, ми схильні дотримуватися думки, що колискова з'явилася як жанр самостійний, що задовольнило пошуки багатьох поколінь ефективного засобу приспання дитини. Колискові пісні виникли як певний жанр через життєву необхідність людей, а не еволюціонували з інших жанрів поетичного мистецтва народу. Народжені педагогічними потребами, колискові мають побутове, а не релігійно-обрядове призначення, поруч з ними немає ні обрядів, ані замовлянь. Останні, за словами М. Мельникова, "не заміняли та не підмінювали колискову пісню, а побутували паралельно з нею та незалежно від неї. Вони були творенням дорослих, обслуговували. потреби дорослих, не були розраховані на сприйняття дитиною.", а тому ніяк не можуть бути віднесеними до дитячого фольклору.
Отже, зберігаючи залишки світосприйняття та світобачення багатьох поколінь, зазнавши впливу інших жанрів народної поезії, таких, як замовляння, голосіння тощо, колискова із самого початку виникла як самодостатній жанр, у визначенні якого одним із найважливіших критеріїв є чітко виявлена конкретна функція - приспати дитину, - яка й дозволяє виділяти колискові у самостійний та самобутній жанр. Окрім цієї основної функції, колискові виконують ще цілий спектр інших важливих функцій, властивих мистецтву в цілому та фольклору зокрема, - виховну, естетичну, пізнавальну. Адже колискова впливає на морально-етичний, психічний, естетичний і навіть фізичний розвиток. Саме поетичне слово материнської колисанки є одним із тих перших факторів, які формують духовний світ дитини, сприяють виникненню перших мрій, допомагають навчитися розуміти довкілля, виховують любов до рідного слова. Щодо функції фізичного розвитку, то, на думку американських психологів, діти розвиваються швидше, коли відбувається стимулювання органів, пов'язаних із рухом. У даному випадку, коли мати колише дитину на руках, йдеться про вестибулярний апарат, який "відповідає" за рівновагу, прискорення під час ходьби, зміну швидкості та напрямків руху. Виявилося, що у дітей, яких перед сном колисали, рухові рефлекси розвивалися швидше та краще у порівнянні з однолітками, батьки яких нехтували цим справді допотопним, але таким корисним досвідом колисання.
Внаслідок чітко окресленої головної функції, а також єдиної тематики та поетичної форми колискову неважко виявити у багатьох фольклорах світу. Напевно не знайдеться жодного народу, культура якого б не знала колисанки. "Колискові пісні відомі всім народам і мають чимало спільних рис, що пояснюється ідентичністю їх функції, психологічної основи, на якій постав цей жанр народної творчості" [28, c.70]. Утілюючи найрізноманітніші настрої душі, змальовуючи риси побутового устрою й, разом із цим, маючи призначення здійснити вплив на дитину, а отже, бути зрозумілою нею, колискова носить обов'язковий національний відбиток її творців. До виконання найголовнішої функції колискової пісні включаються елементи всіх рівнів твору: композиція, інтонаційна будова, стилістична обробка, ритмомелодика і, безперечно, лексичне наповнення. Щодо мовних особливостей колискового жанру, то з оглядом на їх конкретну побутову функцію, не важко визначити, що в центрі колискової будь-якого народу знаходиться дитина з усіма її життєво необхідними повсякденними потребами, істоти, що безпосередньо з нею пов'язані, - передусім батьки, улюблені тварини, птахи, іграшки тощо. Мовне оточення, що сформувалося навколо вищеназваних образів, їх, так би мовити, словесне наповнення, у кожного народу - своє, оригінально-власне, що формувалося під впливом менталітету нації.
Саме через дещо монотонний ритм колискові всіх народів так багаті на різноманітні заспіви, приспіви, повтори тих чи тих слів. Давно було помічено, що дитина, котрій співають колискових пісень, раніше починає "гуліти", а отже, - раніше розвиває гортань. Заспокоюючи спершу немовля ритмом та інтонаціями, поки що незрозумілим, але приємним набором звуків, лише згодом звертаючись до більш розвиненого інтелекту дитини, колискова пісня перетворюється на "маленький початок поетичних пригод, перші кроки у світі духовної діяльності" [50, c.90]. Не лише ритміка, розмірений такт, люлька, що погойдується в такт співові матері, але й звуковий ряд настроює дитину на сон.
На рівні змісту, існує ціла низка спільних для колискових мотивів, які із незначними змінами, забарвленими національною культурою, зустрічаються у творах колисання багатьох народів. "Не лише у російській, але і в англійській, німецькій, французькій та інших мовах зустрічаються колискові про розподіл обов'язків (робіт) між членами родини у відповідності з їх фізичною силою". На широкому тлі спільних рис колискових у різних народів яскраво виокремлюються ті національні відмінності, які створюють самобутній колорит творів кожного народу.
Дослідження мовних особливостей поетики колискового жанру потребує попередньої класифікації багатотематичного текстового матеріалу, оскільки, за словами В. Проппа,". класифікація є основою або передумовою, через яку виходять під час вивчення матеріалу за його сутністю" [54, c.147].
Колискова пісня як жанр, тобто одиниця, з якої слід починати будь-яке фольклорне дослідження, з одного боку, підпорядкована більш загальним категоріям, що дозволяють залучати її до дитячого фольклору, а з другого - може бути розбитою на більш дрібні категорії. Розмаїття репертуару колисання, багатство тем, сюжетів, широта системи образів викликали закономірне прагнення публікаторів та дослідників згрупувати колискові за певними ознаками для глибшого та детальнішого розуміння. Тому спроби класифікувати колискові пісні робилися неодноразово, а завдання та мета, що їх ставили перед собою дослідники, зумовлювали підхід до розподілу колискових пісень. Твори колисання, як і будь-які інші твори одного жанру, можна класифікувати за змістом, за композицією, за генезисом (виділяючи найбільш давні мотиви), за географічним розповсюдженням, за формою тощо.
Відомо, що будь-яка класифікація базується на виявленні та встановленні певного критерію розподілу, обраного згідно із завданням дослідження. Цей критерій, або ознака має відповідати певним умовам, без виконання яких класифікація не буде мати наукового значення. Умови ці були чітко сформульовані у названій статті В. Проппа:
1) ознака має відображати суттєві сторони явища;
2) ознака має бути постійною, а не змінною;
3) ознака має бути сформульована чітко і виключати можливість різного розуміння та тлумачення її [54, c.149-150].
Зауважмо, однак, що внаслідок невиконання названих умов, а також внаслідок змішування різних критеріїв, не всі попередні класифікації колискового репертуару були успішними. На наш погляд, до таких належить класифікація Н. Еліаш, яка розбиває колискові на чотири групи:
1) колискові обереги;
2) історичні колискові;
3) побутові колискові;
4) пісні з радянською тематикою. Як бачимо, авторка поклала різні принципи в основу свого розподілу - форму творів та їх тематичні особливості, що закономірно викликало певні складності під час класифікації.
Чітка та послідовна класифікація російських колискових пісень запропонована А. Мартиновою [51, c.58-64]. Дослідниця обґрунтовано класифікує одиниці різного рівня в одному ряді: мотиви та сюжети, оскільки її аналіз колискових текстів дав підстави стверджувати:". як правило, в основі сюжету знаходиться якийсь традиційний мотив, який із плином часу еволюціонував" [51, c.58-64]. Отже, поєднуючи різні за структурним рівнем, але близькі тематичні одиниці, можна, на думку Мартинової, простежити генезис мотивів та сюжетів. Таким чином, ця класифікація має такий вигляд:
1) пісні імперативні (твори із побажаннями дитині, зверненням до різних істот із проханнями дати дитині сон, здоров'я, приспати її);
2) пісні оповідальні (про дитину, людей, тварин, птахів, тощо);
3) пісні - запозичення з інших жанрів;
4) пісні літературного походження. Недолік цієї класифікації, визначений самою авторкою, полягає у тому, що "пісні з одним персонажем часом можуть опинятися в різних групах" [51, c.58-64]. Окрім цього, за межами цієї класифікації лишаються "елементарні форми, що складаються з голосних звуків, котрі наспівуються на колисковий мотив, але не мають тексту" [36, c.103], тобто так звані колискові приспіви.
Ми схильні дотримуватися найтрадиційнішої класифікації жанру за тематичним принципом. Започаткований О. Вєтуховим, продовжений на початку XX століття Є. Карським, тематичний критерій покладався в основу аналізу жанру колисання О. Капицею, Г. Барташевич, М. Мельниковим. Г. Довженок зазначає, що упорядники українських колисанок теж дотримувалися думки про доцільність розподілу творів за темами. Досить вдало скомпоновано збірку "Колискові пісні", упорядники якої (Г.С. Сухобрус та Й.Ю. Федас) виділили основні теми, властиві цьому жанрові. Сама Г. Довженок також іде традиційним шляхом, групуючи колисанки (їхні мотиви та сюжети) за змістом. Розбиваючи фольклор колисання на три групи, дослідниця відносить до першої - пісні про саму дитину, її повсякденні потреби, а також пісні про тварин і птахів, що піклуються про неї. У другій групі вона об'єднує твори, які передають звернуті до дитини почуття і настрої матері; до третьої ж включені колискові із персонажами тваринного світу, які вже "сюжетно не пов'язані з образом дитини". Таким чином, поклавши в основу поділу те, яке місце в певному мотиві чи сюжеті займає образ дитини, Г. Довженок припускає можливість приналежності пісень з одним персонажем до різних груп (наприклад, пісень про кота - до першої і третьої).
Усі вищеназвані дослідники насамперед розбивали розмаїття творів колисання на два великих масиви: перший змальовує світ матері, її настрої та переживання, це - "лірика материнства".О. Вєтухов схарактеризував ці пісні так: "поринаючи усе далі й далі хвилею своїх думок, мати забуває про виховні задачі й навіть про дорогу її серцю крихітку: вона входить у сферу своїх спогадів і розкриває перед нами своє світосприйняття та свої духовні скарби" [11]. Мельников указує, що пісні цієї групи лише мотивом своїм і призначенням - заколисати - пов'язані з дитиною умовно, у них виняткове значення має ліричний компонент. "Це, скоріше, ліричні пісні, які набули поетики колисання" [52, c.38]. Саме до такого типу творів належать більш складні за змістом колискові, розгорнені за формою та насичені складними для сприйняття дитини мовними реаліями; сюди ж належать колисанки історичного змісту. "Ці пісні до дитячого фольклору віднести не можна, вони являють для нас інтерес як поезія, що склалася навколо дитини" [37, c.79].
Нас цікавитиме друга група творів, у центрі якої знаходиться дитина з її повсякденними інтересами, "світ дитини" - називає її О. Капиця. Однак тут слід сказати, що чітко розмежувати зазначені дві групи неможливо, оскільки "лірика материнства", безперечно, містить зразки-звертання матері до дитини, тобто теж виявляє зв'язок із дитиною. Отже, визнаючи можливі складності при дотримуванні такої класифікації та намагаючись звузити коло досліджуваних явищ, залишивши за межами дослідження історичні колискові і пісні з розгорненим ліричним компонентом, які, за словами Є. Карського, скоріше". відображають особу співачки-матері" [38, c.226], визначаємо, що в центрі нашого наукового аналізу перебуватимуть твори, розраховані на сприйняття дитиною, поза увагою залишаються ті колискові, тексти яких досить складні та "відіграють, безперечно, лише підпорядкувальну роль і призначені не стільки для дитини, скільки для того, хто співає колискову" [9, c.11].
Зосередимо увагу в основному на колискових другої групи, які О. Вєтухов влучно описує так: "Дивлячись на дитину, яка щойно прокинулася, дбайлива мати помічає, що малятко запитливо дивиться по черзі на кожний із предметів, що його оточують. Мати поспішає задовольнити ці німі питання дитини: вона описує предмети й істоти, які найчастіше бачить дитина. Починає опис із назв на позначення живих істот, потім переходить до неживих предметів і навіть абстрактних понять" [11]. У цих творах коло предметів та явищ не дуже широке, але його достатньо, щоб дати дитині уявлення про світ навкруги, про життя, в яке вона щойно входить. Поступово до пісні потрапляє все те, що оточує малюка, що він здатний, підростаючи, зрозуміти. "Задача матері полягає тут в ознайомленні нового гостя світу з обстановкою, що його оточує. І ця задача виконана непогано: мати, переходячи поступово від простого до складного, роз'яснює й укладає в дитячій голівці елементарні знання" [11].
Розпочинаючи аналіз мовних явищ цієї групи колискових, розіб'ємо твори на більш дрібні підтипи, адже "наука потребує багатоступінчастих розподілів" [54, c.150]. Продовжуючи традиційний український поділ колисанок, визначаємо, що існують узагальнені лексико-семантичні групи слів у колисковій поезії, які зумовлені, на наш погляд, трьома провідними темами: "Сон", "Мати - Дитина", "Природа".
Вважаємо за потрібне наголосити, що означені вище теми дозволяють класифікувати не колискові тексти, а окреслювати лексико-семантичні групи, що має кожна із тем для вираження свого змісту. Причому в межах одного твору можуть бути виявленими як одна, так і всі три лексико-семантичні групи, оскільки вони не заперечують одна одну, а існують паралельно, доповнюючи одна одну. Лексико-семантичні комплекси являють систему художніх образів, виражених за допомогою лінгвостилістичних засобів; вони характеризуються спрямованістю на якийсь конкретний образ, що досягається спеціальною організацією тексту. У творах образи набувають конкретно-зображувального значення, як індивідуалізовані факти, співвіднесені зі структурою тексту.
Українським колисанкам властиве лексико-семантичне варіювання, під яким розуміємо лексичні, словотвірні видозміни при збереженні основного змісту, що є також важливим аспектом даного мовознавчого дослідження. Означені зміни зумовлюються часом та місцем поширення твору, уподобаннями та смаками його виконавців, тобто вони становлять регіональні, історичні та соціальні варіанти. "Мовленнєва діяльність найповніше виражається у формальному та семантичному варіюванні, для якого умови побутування усних народнопоетичних творів є ніби спеціальним експериментом, коли задається та сама тема, існують певні усталені формули, лексико-семантичні комплекси для вираження відповідного змісту, - водночас виконання народнопісенного твору дозволяє варіювати усталені формули, змінювати в межах них лексичні, граматичні засоби вираження" [31, c.68]. Семантичне варіювання словника української колискової передбачає розгляд лексем за двома напрямками:
1) змінюваність внутрішньої форми слів, уживаних для позначення тієї самої реалії;
2) лексико-семантична, фразеологічна відмінність вираження тієї самої думки.
2.2 Особливості забавлянок, пестушок, потішок та їх місце у розвитку дитини
Метою цього підрозділу є розгляд особливостей таких жанрів дитячого фольклору, як забавлянки, пестушки, потішки та виявлення їх місця у розвитку дитини.
Поетичну творчість, призначену для найменших, а саме такі жанри, як колискові, пестушки, потішки та забавлянки, котрі виконуються дорослими та в основному мають педагогічну спрямованість, Г.С. Виноградов влучно об'єднав під спільною назвою "поезія пестування" [13].
Н. Заглада відносить названі жанри до сфери "впливів і дбання" [34]. Більшість дослідників дитячого фольклору (О.І. Капиця, Г.С. Виноградов, Н. Заглада, В.П. Анікін, М.Н. Мельников, Г.В. Довженок та ін.) справедливо схиляються до думки, що ці жанри навряд чи варто вважати за продукт дитячої творчості. Так, Н. Заглада зазначає: "досі нам не пощастило сконстатувати певних позитивних фактів, які б свідчили про спеціально дитячу творчість у цій ділянці нашого фольклору" [34, c.57]. Найбільш вірогідно, що ці поезії складаються дорослими, якими, до речі, найчастіше і виконуються, для дітей. Основне їх призначення полягає у сприянні здоровому фізичному та психічному розвиткові організму.
Слідом за колисковою піснею до життя дитини входять різноманітні пестушки, потішки та забавлянки. І якщо роль колисанок полягає у заспокоєнні дитини, то призначення останніх - створити радісний, бадьорий настрій, викликати приємні почуття та позитивні емоції. Ці невеликі твори є добрими помічниками батьків у нелегкому завданні - виростити здорову та гармонійно розвинену людину. Адже не потребує доказів той факт, що здоров'я, життєрадісність і бадьорість дитини значною мірою пов'язані з турботливим та пестливим ставленням до неї найближчих людей, насамперед батьків.
У дитячій психології дослідники виокремлюють поняття "потреба у спілкуванні" [61, c.16], що її задовольнити допомагають саме ті моменти, коли малюк має змогу дивитися на дорослого, бачити його посмішку, чути голос та відчувати дотик рук до себе. Психологи М.Л. Фігурін та М.П. Денисов назвали реакцію на задоволення цієї потреби "комплексом пожвавлення", що супроводжується певною поведінкою та діями:". дитина починає довго й уважно дивитися в очі дорослому, на обличчі її з'являється посмішка,. дитина перебирає ручками та ніжками, починає гуліти (періодично відтворювати звуки, які нагадують "гу, гу")" [61, c.17]. Подальші спостереження і роботи дослідників Д.Б. Ельконіна, М.Л. Лисиної та ін. показали, що комплекс пожвавлення є не що інше, як вираження потреби малюка у комунікації з дорослими, активна спроба дитини привернути і затримати увагу дорослої людини, спілкуватися з нею.
У той же час батьки самі відчувають життєву потребу у пестушках і потішках. Говорячи словами соціологів, "діти необхідні для задоволення однієї, хоча і дуже важливої потреби - потреби мати об'єкт альтруїстичного піклування й опіки, потреби у відчуванні власної необхідності та корисності для любові та турботи" [25, c.85-112]. Отже, фольклор пестування неначе допомагає батькам виразити власні емоції, а також є необхідним для встановлення контакту з дитиною. Міркуючи над поведінкою матері та її ставленням до дитини у перші місяці життя, К. Чуковський пише: "Цікаво, що майже кожну матір. захоплює раптова пристрасть до ритмічних, віршованих мовленнєвих виявлень під час бурхливого нападу ніжності. Чомусь протягом усього періоду годування жінка у своєму мовленні починає виявляти тяжіння до віршованого ритму - особливо у такі моменти, коли залишається з дитиною наодинці" [74, c.265-266].
Крім того, слововиявлення - пестушки та потішки, почуті від батьків у ранній період дитинства, перед тим, як малюк навчиться розмовляти та ходити, прищеплюють навички віршування, розвивають у дитини почуття ритму, поезії. Це відбувається через те, що "сама, навіть того не помічаючи, кожна мати майже усім своїм зверненням до дитини мимохіть надає якщо не чисто віршовану, то хоча б речитативну форму, котра хоча і не впливає на структуру першого дитячого лепету, але все ж таки привчає дитину до сприйняття ритмів" [74, c.120] та, додамо від себе, звуків.
Отже, висновок є очевидним: чим більше дорослі спілкуються із дитиною через пестушки та потішки, тим інтенсивніше і гармонійніше відбувається її. - психічний і фізичний розвиток, у тому числі й мовленнєвий.
На наявність жанрів фольклору пестування у багатьох культурах світу вказував ще у XIX віці лікар Є.П. Покровський "внаслідок. ранньої взаємної любові (матері та дитини) виникли всі ці численні початкові потішки у всіх народів" [23, c.96], цей факт підтверджено також у студії О.І. Капиці [37].
Для того, щоб простежити дивовижну схожість деяких творів для дітей у різних народів, ми вирішили звернутися до потішки, пов'язаної із лоскотанням долоньки малюка. Як правило, приклади цього типу, котрі ми знайшли в українському, англійському, італійському та французькому фольклорах для дітей, мають досить сталий сюжет і дії, пов'язані з ним: головний герой, що його роль виконує великий пальчик або малюка, або оповідача-дорослого, представлений у вигляді добре відомої дитині маленької тварини - мишки чи зайчика, що біжить чи десь мандрує (злегка водять пальцем по долоні дитини) доки його хтось не впіймає (дитина затискає свою ручку в кулак, хапаючи палець-діяч):
Мишечка, скроботушечка,
Не йди в поле -
Медвідь сколе.
Мишечка не послухала,
Пішла в поле,
Медвідь сколов: кіль, кіль, кіль, кіль [68].
Така пестушка прискорює процес формування акту хапання, виникнення його є дуже важливим етапом у розвитку малюка.
Традиційна англійська версія з кількома варіантами, один з яких ми наводимо, подана Oxford Dictionary of Nursery Rhymes, де також зазначається про те, що твір налічує вже не одне століття свого існування:
Round about there
Sat a little hare,
The bow-wows came and chased him
Right up there!
Десь тут
Сидів маленький заєць,
Прийшли цуценята та впіймали його
Якраз на цьому місці!
Або:
There was a wee mousie,
Which had a wee housie,
And it ran
Till it tickled up there.
Була собі маленька мишка,
Яка жила у маленькій хатинці,
Бігала вона аж доки
Не залоскотали її [77, c.234].
Італійська варіація твору наведеного типу відрізняється більш розгорненим сюжетом і ускладненими діями, які виконує дитина: пальчики ручки мають затискатися у кулак не відразу, а поступово, один за одним:
Piazza, bella piazza!
Сі passo una lepre pazza.
Questo la chiappo,
Questo l'ammazzo
Questo la cucino,
E a questo, piccino, piccino,
Non gli resto
nemmeno un briciolino.
Майдан, чудовий майдан!
Ось тут гуляв скажений заєць.
Оцей впіймав його,
Оцей убив його,
Оцей зварив його,
А для цього малого
Не залишилося ані крихітки [77, c.235].
Наводимо приклад французькою мовою, для якого характерна та ж риса, що і для італійської потішки, а саме поступовість у затисканні руки у кулачок:
Celui-ci a vu le lievre,
Celui-ci lа couru,
Celui-ci lа term,
Celui-ci lа mange,
Celui-la n'a rien eu.
Il a dit sa mere:
J'n'aipas euj'n'aipas eu!
Оцей побачив зайця,
Оцей за ним погнався,
Цьому нічого не дісталося.
Цей сказав своїй матусі:
"Мені нічого не залишилось!" [77, c.235].
Як бачимо, крім уже названих спільних рис потішок, можна помітити схожість образної системи: це або зайчик, або мишка - обидві шустренькі й водночас полохливі тваринки. Крім того, внаслідок їх м'якого, пухнастого хутра, яке психологічно створює "теплий" образ, ці звірі сприймаються дитиною із знаком "плюс".
У синтаксичному плані твори теж мають багато спільного: конструкції творів складаються із функціонально рівноправних частин, адекватне розміщення яких відносно одна одної створює структурну співвіднесеність.
Наведені твори італійською та французькою мовами являють собою не що інше, як національні варіанти найпопулярнішої східнослов'янської потішки "Сорока". Варто сказати, що існує багато фактів, які дають змогу говорити про загальнонаціональний характер цієї потішки. Зокрема, це підтверджено б Уже згадуваній нами студії О.І. Капиці, а також у монографії англійців Іони та Пітера Оупі "Oxford Dictionary of Nursery Rhymes" [77, c.235].
Однією із найбільш улюблених дітьми розваг є гойдання на колінах, забавлянки, пов'язані з ними, присутні у розважальному репертуарі малюків багатьох країн світу. Для порівняння наводимо приклади англійської, німецької, французької (з нашими перекладами) та української пестушки, що супроводжує гойдання дитини на колінах.
Така англійська пестушка (infant amusement) має специфічну назву для цього виду - knee-trotting, що дослівно передає суть вправи, запис її датується серединою ХLХ ст. і має багато варіантів:
This is the way the ladies ride,
Nimble, nimble, nimble, nimble;
This is the way the gentlemen ride,
A gallop a trot, a gallop a trot;
This is the way the farmers ride,
Jiggety jog. jiggetyjog;
And when they come to a hedge -
they jump over!
And when they come to a slippery place -
they scramble, scramble,
Tumble-down Dick!
Ось так верхи їздять леді,
Хутненько, спритненько.
Ось так верхи їздять
джентльмени,
То галопом, то риссю.
Ось так верхи їздять фермери,
Дрібненько стриб-стриб.
Та коли вони під'їжджають до огорожі -
вони перестрибують!
Та коли вони під'їжджають
до слизького місця - вони видираються, видираються,
Падай, Дік! [77, c.302].
Німецька пестушка, як і англійська, теж отримала у процесі існування характерну назву - Kniereiterlied, що у буквальному перекладі означає "пісенька вершника на колінах":
So reiten die Herren auf ihren stolzen Pferden:
Zuck zuck, zuck zuck, zuck zuck.
So reiten die Herrinen mit ihren spitzen Tuffelchen:
Tripp trapp, tripp trapp, tripp trapp.
So reiten die Bauern, Die Bauern,
Die Humpels, Die Pumpels:
Truf truf, traf truf, truf truf.
So reiten die Husaren: Klabaster,
Klabaster, Klabaster,
Reit Junker, reit Junker, zuck zuck!
Ось так їздять верхи пани
на своїх гордих конях:
Цук цук, цук цук, цук цук.
Ось так їздять верхи панянки
у черевичках на гострих підборах:
Тріп трап, тріп трап, тріп трап.
Ось так їздять верхи селяни,
незграби, шкульдибаки:
Труф труф, труф труф, труф труф.
Ось так їздять верхи гусари:
клабастер, клабастер, їдь, юнкер, їдь, юнкер! [77, c.302].
Приклад французької римовки цього типу:
Quande madame va en campagne,
Elle va au pas, au pas, au pas;
Quande le fils va en campagne,
II va au trot, au trot, au trot.
Quande le monsieur va en campagne,
II va au galop, au galop, au galop.
Коли дама їде верхи полем,
Вона їде розміреним кроком.
Коли (її) син їде верхи полем,
Він мчить риссю.
Коли (її) чоловік їде верхи полем,
Він скаче галопом.
І, нарешті, українська пестушка:
Їде пан, пан, пан
На конику сам, сам,
А за паном хлоп, хлоп
На конику гоп, гоп [22, c.126].
Хоча вищеназвані приклади складені різними мовами, неважко помітити в них не тільки сюжетну подібність, але і ряд спільних лінгвістичних рис, а саме:
1) велика частотність різноманітних звуконаслідувальних дієслів на позначення способів їзди вершників, а саме: англійські: nimble, trot, jiggety, jog, scramble, gallop, tumble; німецькі: zuck, tripp, trapp, truff, klabaster, французькі: pas, trot, galop; українські: гоп, скок. Усі ці звуконаслідувальні дієслова, за винятком двоскладових спільних для англійського твору gallop і французького galop, а також англійського jiggety та німецького klabaster, є односкладовими;
2) обов'язкова наявність вказівних займенників, що підсилює принцип наочності при викладі творів;
3) головний композиційний прийом усіх творів - паралельні синтаксичні конструкції; різноманітні способи їзди верхи передаються як характерні майже для одних і тих самих персонажів у пестушках різними мовами (паралелі з деякими відхиленнями досить прозорі).
Встановити межі, що розділяють пестушки, потішки та забавлянки, досить складно та й навряд чи це можна зробити у повному обсязі внаслідок дифузії цих споріднених жанрів. У нашій роботі, не ставлячи за мету чітке визначення творів за жанрами, ми схильні дотримуватися традиційного умовного розподілу, що існує у вітчизняній та російській фольклористиці.
Так, Г.С. Виноградов, О.І. Капиця, згодом - В.П. Анікін, М.Н. Мельников і Г.В. Довженок визначають пестушки як твори, що супроводжують перші осмислені рухи дитини, точніше сказати, рухи з дитиною, яка через свій малий вік ще не може брати активної участі у забаві. На думку американського психолога Люсі Роллін, "пестушки заохочують, навіть провокують дотик дорослого до дитини (обіймання, погладжування, лоскотання)" [76, c.75]. Дослідники відзначають, що пестушки, на відміну від потішок та забавлянок, ще позбавлені дидактичних і моральних елементів.
До потішок згадані нами науковці одностайно відносять більш розгорнені сюжетні твори, пов'язані з грою дитячих пальчиків, ручки, долоньки, п'яточки або інших частин тіла малюка. У таких творах участь дитини вже набуває більш осмисленого характеру та має значно активніший зміст. Ці твори спонукають дитину "відтворювати якісь рухи власноруч, наприклад, плескати в долоні, причому такі дії далекі від заспокійливих" [76, c.75].
Щодо забавлянок, то ними називають різноманітні за будовою, сюжетною тематикою та системою образів твори, що їх призначення пояснюється, власне, назвою - забавити, розважити дитину. Забавлянки, значно втрачаючи елементи дії та руху під час виконання, у порівнянні з потішками та пестушками, спрямовані на старших за віком дітей.
Найпростішим з усіх вищеназваних жанрів є пестушка. Це слово походить від дієслова пестувати, яке за Словником української мови означає:
1) дбайливо доглядати, з любов'ю виховувати дитину;
2) сприяти розвиткові, зростанню кого-, чого-небудь" [59, c.342-343]. Твори цього типу входять до життя дитини вже з перших її днів. Так, розповивши дитину, мати обережно проводить обома руками по дещо зомлілому в тугих пелюшках тілу. Це є ніби своєрідний масаж, який допомагає відновити кровообіг, збудити життєдіяльність усього організму.
Виконуючи ці нескладні дії, мати звертається до пестушки, що своєю особливою звуковою організацією допомагає створити емоційну атмосферу комфорту. За словами психолога Л.С. Рубінштейна, який аналізує вплив пестливого слова на дитину, "ласка вже досить рано. викликає у дітей різноманітні зовнішні прояви, що звичайно пов'язані з почуттям насолоди: загальне збудження, потягування, подих (позіхання), прискорення пульсу." [58]. Таким чином мати створює своєрідний акомпанемент тілесному спілкуванню з дитиною, перетворюючи його на гру, знімаючи напруження.
З другого боку, пестушка виконує ще й методичну функцію, оскільки, будучи перевіреною багатовічним досвідом народної педагогіки, підказує матері, які дії та у якій послідовності слід робити. Тут цілком слушними є слова І.С. Кона: "материнська гра - своєрідне продовження і форма догляду дитини" [41, c.235]. Пестушка своєрідно допомагає дозувати час, найсприятливіше розподіляючи його на ті чи ті вправи із дитиною, що закріплено спостереженнями багатьох поколінь над дитячою психологією. Ритм пестушки продиктований матері рядом одноманітних рухів, які вона відтворює у цей час. Через це у таких материнських поезіях легко помітити організоване чергування пауз та чіткий розподіл твору на рядки.
Звичайно, спочатку дитина не розуміє змісту слів пестушки. Але внаслідок особливого мелодійного звучання, ритмічної організації твору, його своєрідної ніжної мелодики малюк, отримуючи задоволення від звукової організації мовлення, поступово починає схоплювати і сприймати звукові одиниці твору. Психологи доводять, що після першого півріччя життя дитина починає асоціювати слова не тільки з предметами, але і з власними діями. Так, Д.Б. Ельконін пише: "У дітей 7-8 місяців можна спостерігати відтворення тих чи тих рухів на основі мовленнєвого сигналу" [56, c.96]. Впізнаючи знайомі слова, дитина радіє і залюбки повторює ті рухи, що виконували з нею під пестушку дорослі.
Р.Я. Абрамович-Лехтман зазначає, що хоча у кінці першого року життя дитину ще важко навчити яким-небудь діям за імітацією, у тому випадку, коли показ цих дій супроводжується мовленням, наслідування стає все ж таки можливим. "Мовлення дорослого, хоча ще й не зрозуміле дитині, але уже викликає зосередження на дорослому та діях, що він виконує" [1, c.17].
З перших місяців життя дитину починають супроводжувати. найрізноманітніші пестушки, широка тематика яких охоплює майже вci боки повсякденного буття малюка: харчування, купання, одягання, перші самостійні кроки, найпростіші розваги та фізичні вправи. "Буденні, часом докучливі процедури перетворюються за допомогою пестушок на захоплюючу гру" [45, c.58-68]. Своєрідним містком від колисанок до пестушок, якими починають забавляти дитину від часу, коли вона може вже сидіти, Г.В. Довженок називає твори, що супроводжують гойдання малюка в колисці або на колінах дорослого [27, c.59]. Як правило, такі твори починаються звуконаслідувальними словами хиті-хиті, гойда, чуки-чуки і под. Неодмінно важливим елементом таких пестушок є ритміка із відчутним скандуванням віршованих рядків, що викликає у дитини бадьорий, радісний настрій. Дитину, яка робить перші самостійні кроки, навчають стояти на ніжках, супроводжуючи ці перші самостійні уроки пестушками із ініціальними рядками дибки-дибки.
Так пестушки непомітно перетворюються на потішки - "пісеньки, які супроводжують елементарні дії, ігри з пальцями, ручками та інші рухи. Пальці рук замінюють найрізноманітніші іграшки та своїми рухами зображують різні предмети та дії" (О. Капиця). Слід зауважити, що різниця між пестушками та потішками дуже незначна, і, за словами Е. Литвин, "відчувається не стільки у тексті, скільки у його ігровому супроводі". Потішки, зберігаючи спільність тематики із пестушками, вже більше наповнені рухом та діями, що їх відтворюють самі слухачі. Через це для їх мови є характерною висока частотність дієслівних форм та звуконаслідувань, що передають дію.
Окрім розважальної, потішки здійснюють функцію фізичного розвитку - навчають дитину володіти власними рухами, оскільки розвивають координацію окремих частин тіла малюка. Зокрема, потішки прискорюють процес формування акту хапання, виникнення якого є дуже важливим етапом. - у розвитку дитини. "По-перше, акт хапання пов'язаний із утворенням зорово-рухових координацій, по-друге, він являє собою першу спрямовану дію, а по-третє, хапання є важливою умовою розвитку найрізноманітніших маніпуляцій із предметом".
У міру того, як дитина підростає та її словесні розваги поступово втрачають безпосередній зв'язок із власними рухами, що є обов'язковим для пестушок та потішок, до дитячого репертуару входять забавлянки. Під цим терміном ми об'єднуємо твори, не пов'язані з певними діями дитини, оскільки забавлянки позначуються переходом від ігри рухами до першопочаткових форм ігри словом.
Забавлянки відзначаються більшим лексичним діапазоном, що стає можливим внаслідок розширення кругозору дитини, яка подорослішала. Окрім того, у творах цього типу вже оформлюється сюжетна лінія, образи набувають самостійності та певного пізнавального значення. Інакше кажучи, у забавлянках починають висуватися на перший план естетичні завдання.
У порівнянні з потішками та пестушками дія у забавлянках розвивається, набуваючи певної поступовості та закінченості, пісенні ритми й розміри урізноманітнюються, звуконаслідування стають більш вишуканими.
Згідно із призначенням, потішки, пестушки та забавлянки поєднують у собі два різновиди провідної діяльності дитини у період від 1-го до 7-ми років: предметно-маніпуляційну та ігрову. Психологи зазначають, "у період від 1-го року до 3-х для дитини характерна предметно-маніпуляційна діяльність. У ході цієї діяльності у дитини формується мова і наочно-дійове мислення. У період від 3-х до 7-ми років провідною діяльністю стає гра" [55, c.133].
Отже, потішки, розраховані саме на цей віковий період, органічно входять до різновидів діяльності, яка зумовлює найголовніші зміни у психічних рисах особистості та яка забезпечує виникнення різних психічних утворень на даній стадії її розвитку.
Мовлення посідає одне з найважливіших місць серед інших психічних процесів, таких, як відчуття, сприймання, пам'ять, уявлення, мислення, почуття, увага, воля, що зазнають формування і розвитку під впливом провідної діяльності. Довести це можна тим фактом, що "фізіологічні механізми мовлення являють собою (за О.П. Анохіним) складну багаторівневу систему, яку обслуговують багато інших функціональних систем (відчуття, сприймання, мислення та ін.)" [55, c.94].
Через так званий тілесний акомпанемент пестушки та потішки дитина вчиться не лише сприймати звуки мови як фізичне явище, але й як сигнали, що мають певний зміст і супроводжують певні дії та рухи, тобто формують фонематичне сприймання. Так, учені Д.Б. Ельконін і Л. Є. Журова розуміють під "фонематичним сприйманням" спеціальні дії щодо виділення звуків мови та встановлення звукової структури слова як одиниці. За А.М. Бордич, фонематичне сприймання - це здатність визначати, які звуки є в слові, їх послідовність і кількість. На погляд М.Г. Генінг і Н.О. Герман, фонематичне сприймання - це здатність сприймати на слух і точно диференціювати всі звуки мови (фонеми), особливо звуки, подібні за звучанням. На їхню думку, недостатність розвитку фонематичного сприймання гальмує процес звуковідтворення.
З другого боку, пестушки, потішки та забавлянки створюють спеціальні умови для розвитку в дитини розуміння мовлення. Значення цього словесного акомпанементу вправ із малюком є дуже важливим: "дитина, прислуховуючись до нього, починає розуміти його загальний емоційний тон, а надалі - виділяти у ньому окремі звуки, слова".
Оцю здатність до слухового сприйняття і розрізнення найелементарніших звуків мови (фонем) психолінгвісти називають фонематичним слухом людини. Фонематичний слух визначається вченими як здатність чути і виділяти кожний окремий звук серед інших звуків слова (Н.П. Савельева), вміння здійснювати аналіз звукової форми слів за допомогою внутрішнього їх промовляння (Д.Б. Ельконін), сприймання розчленованої мови (О.І. Соловйова), здатність розрізнювати і відтворювати всі звуки рідної мови співвідносно з фонетичною системою мови (М.Ф. Фомичова).
Отже, поезії пестування впливають на розвиток фонематичного слуху. Він, у свою чергу, має важливе значення для оволодіння дитиною звуковою оболонкою мовлення, оскільки передбачає "розрізнення звуків мови як фонем, і цим сприяє осмисленню граматичної форми і значення слів" [55, c. 204].
Висновки
Дитячий фольклор - це не тільки сторінки народної творчості, а й перша школа, де дитина навчається мови.
Аналізуючи дитячий фольклор, необхідно мати на увазі той факт, що сучасні жанри дитячої творчості - це результат безперервного розвитку дитячої фольклорної традиції, яка, в силу визначеної замкнутості, “таємничості” все ж не випробувала на собі тотальної ідеологічної цензури “радянської культури”.
Осмислення поняття “сучасний дитячий фольклор” як самостійного, неоднорідного явища народної культури вимагає усвідомлення його специфіки, для виявлення якої недостатньо дослідження дитячого фольклору в руслі народної традиції та народної педагогіки; необхідна однакова увага до всіх номінацій у словосполученні “сучасний дитячий фольклор”, а відтак і явищ, всіх контекстів його функціонування. Адже фольклор - це насамперед фольклор, він належить культурі традиції, в основі якої наступність і типологічна повторюваність. Сучасна дитяча традиція - це різні жанри і види, що активно побутують серед дошкільнят та дітей приблизно до 13-14 років. Дослідження такого пласту дитячої субкультури ґрунтується на матеріалі, який введений в науковий обіг з 80-90-их років ХХ ст. Він репрезентує сучасну дитячу традицію, семантичним ядром якої є образ, що здатний передати найперше афективний стан психіки дитини та її творчий потенціал. Цей образ як відбиття, вираження певного уявлення за своєю природою інтегральний.
Подобные документы
Приналежність фольклору до духовної культури. Прояв національного характеру у фольклорі. Зв'язок фольклору з іншими формами духовної культури. Жанрове багатство фольклорних творів. Фольклорна традиція Рівненського краю: жанрово-видова проблематика.
реферат [42,5 K], добавлен 09.06.2010Усна форма поширення як основна ознака фольклору. Становлення української фольклористики, етапи криз та піднесень. Структура, жанровий склад та класифікація. Особливості віршового та прозового фольклору. Побутування і розвиток фольклору в наш час.
контрольная работа [43,7 K], добавлен 21.01.2012Усна нематеріальна традиційна культура, специфіка та етапи її становлення та розвитку в Україні. Феномени традиційної народної культури, що були актуалізовані в ХХ сторіччі. Зусилля держави і громадськості, спрямовані на підтримку етнокультури.
реферат [17,8 K], добавлен 23.12.2010Внесок М. Максимовича, П. Куліша у вивчення української поезії. Український фольклор у працях І. Срезнєвського. Фольклористична спадщина Микола Костомарова. Записи українських пісень Зоріана Доленги-Ходаковського. П.Я. Лукашевич і народна творчість.
контрольная работа [32,1 K], добавлен 20.07.2011Досліджується феномен української ментальності в контексті музичного мистецтва. Аналіз модифікації національної культури в музичному мистецтві як проявів колективного несвідомого. Цитування українського фольклору на текстовому та інтонаційному рівнях.
статья [19,6 K], добавлен 18.12.2017Визначення особливостей жестикуляції при виконанні пісень. Значення українського фольклору як однієї з найважливіших і вагомих складових національної культури народу. Весняна календарно-обрядова поезія українців: регіональна специфіка та жанрова динаміка.
статья [18,9 K], добавлен 07.02.2018Процесс формирования произведений народного творчества. Народное творчество как историческая основа художественной культуры, его коллективность. Музыкальный фольклор, его виды и жанровое разнообразие. Календарные праздники и обряды, их характеристика.
реферат [29,4 K], добавлен 10.05.2009Побутування скомороства в Київській Русі і в Україні, згадки про них у билинах та літописах, зображення на фресках, пластинчатих браслетах. Розігрування комедійних імпровізованих сцен. Народна творчість, музичний фольклор як джерело мистецтва скоморохів.
доклад [16,5 K], добавлен 11.11.2010Изучение различных видов музыки, их история развития, характеристика и особенности: народная музыка, детский фольклор, вокальное искусство, хоровая и камерная музыка, опера, балет и симфоническая музыка. Роль и место музыки в мире культуры и искусства.
реферат [47,0 K], добавлен 26.07.2010Особенности становления и развития древнерусской культуры славян, роль крещения Руси для мифологии и фольклора. Зарождение традиций русской культуры, письменности и литературы, главные их темы и жанры. Развитие русской государственности и летописания.
реферат [29,0 K], добавлен 28.06.2010
