Український дитячий фольклор

Специфіка дитячого фольклору. Характеристика та зміст понять "дитячий фольклор", "сучасний дитячий фольклор". Жанрово-тематичні групи дитячого фольклору. Жанрові особливості колисанок та їх роль у формуванні світу дитини. Забавлянки, пестушки, потішки.

Рубрика Культура и искусство
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 12.05.2012
Размер файла 158,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Специфіка дитячого фольклору
  • 1.1 Характеристика та зміст понять “дитячий фольклор”, “сучасний дитячий фольклор”
  • 1.2 Жанрово-тематичні групи дитячого фольклору
  • Розділ 2. Колискові пісні та забавлянки, їх художня образність, мотиви
  • 2.1 Жанрові особливості колисанок та їх роль у формуванні світу дитини
  • 2.2 Особливості забавлянок, пестушок, потішок та їх місце у розвитку дитини
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Український дитячий фольклор з погляду взаємодії усної творчості дитинства і фольклору дорослих, шляхів виникнення і розвитку його жанрів, способів трансляції культурної традиції на поетику дитячого віку - явище не тільки творчо багате, а й неодномірне та неоднозначне. Тією чи іншою мірою дитячий фольклор ставав об'єктом уваги збирачів, науковців протягом ХІХ та ХХ ст. Наукове дослідження дитячого фольклору провадилося не так активно, як його збирання та публікація. Увага до нього пояснювалась різними причинами, проте визначення його як унікального феномена дитячої субкультури почалось досить пізно. Сучасний підхід до вивчення багатоманітності дитячого фольклору знаходимо у працях українських (Л. Дунаєвської, Г. Довженок, Ф. Кейди, К. Луганської, О. Бріциної, В. Семерянського, Й. Федаса, П. Чемериського та ін.) та зарубіжних фольклористів (М. Чередникової, М. Осориної, С. Лойтер, М. Бєлоусова, С. Тихомирова, М. Мухлиніна, О. Трикової). Однак дитячий фольклор достатньою мірою не введено у сучасний вітчизняний науковий контекст, його осмислення залишається переважно традиційним.

Втім, у сучасному фольклорному репертуарі дітей присутні твори як історично усталених жанрів усної народної творчості, так і відносно нові нетрадиційні (“страшилки”, оповідання про “викликання”, переробки-пародії, текстографічні загадки, дівочі альбоми-анкети, “жахливі” віршики, ігри в країни-мрії), що складають палітру сучасної дитячої традиції.

Необхідність дослідження продиктована відсутністю в українській фольклористиці концепції сучасного дитячого фольклору, невизначеністю категорії жанру і пов'язаними з цим термінологічними проблемами, які з різних причин до недавнього часу знаходились за межами наукового знання. Одне, причиною цього стала інерція дослідницької думки, де уявлення про дитячий фольклор та етнографію обмежувалось рамками селянської традиції, інше - зумовлене свідомим замовчуванням та цензурною чисткою текстів і цілих жанрів усної дитячої творчості.

Особливість роботи виявляється у тому, що в ній досліджується жанровий масив сучасної усної дитячої творчості, який активно функціонує у різновікових групах сучасних дошкільнят і школярів, визначається концептуалізація, обґрунтування специфіки поняття “сучасний дитячий фольклор”.

Об'єктом дослідження є наративні тексти сучасного дитячого фольклору, текстографічні загадки, “магічні” викликання, лічилки, ігри, що побутують серед сучасних дітей дошкільного і шкільного віку.

Предметом дослідження став структурний, семантичний та функціональний аспекти вивчення сучасних жанрів усної дитячої традиції, які через сюжетно-мотивну парадигму, міфологічну, архетипну основу наративу доводять існування феномену дитячої субкультури як структурованої складової українського фольклору.

Мета роботи: дослідити спектр різноманітних жанрів сучасного дитячого фольклору в контексті фактів традиційної культури, проаналізувати сучасні жанри традиційного дитячого фольклору як систему на сюжетному, мотиваційному, поетичному рівнях.

Відповідно до сформульованої мети пропонованого дослідження визначається ряд завдань:

- подати сучасну характеристику змісту, об'єму та меж термінів “дитячий фольклор", ”сучасний дитячий фольклор”;

- визначити науково вивірені методологічні засади дослідження дитячого фольклору та апробувати методичні принципи і прийоми структурного вивчення жанрів традиційного дитячого фольклору;

- структурувати наративні жанри сучасного дитячого фольклору;

- окреслити генетичні витоки жанрів, прослідкувати етапи їх еволюційного процесу, виявити хронологічні й семантичні нашарування, тим самим довести мобільність творчого мислення дітей;

- прослідкувати процес створення фольклорної образності, історичної поетики дитячого фольклору;

- охарактеризувати спосіб об'єктивації сакрального в усній дитячій традиції та його основні моменти.

Теоретико-методологічним підґрунтям роботи стали концепції українських та зарубіжних учених В. Бойка, Г. Довженок, Л. Дунаєвської, О. Таланчук, М. Причепія, В. Анікіна, Л. Виготського, Г. Виноградова, О. Капиці, В. Проппа, О. Трикової, Є. Мелетинського, М. Чередникової, С. Лойтер, М. Осориної, М. Гайдеггера, Ж. - Ж. Піаже, З. Фройда, К. - Г. Юнга.

Досягнення поставленої в роботі мети при вирішенні конкретних завдань зумовило застосування історико-генетичного, герменевтичного, психолого-генетичного, структурно-семантичного та функціонального методів. Застосування історико-генетичного методу передбачає зіставлення фольклорних явищ у рамках одного жанру в контексті ендогенних процесів розвитку суспільства, герменевтичний метод визначив принципи текстологічного дослідження текстів, психолого-генетичний виявив природу виникнення і створення оригінального “життєвого світу" дитини, структурно-семантичний метод залучався для вивчення жанрових особливостей сучасного дитячого фольклору, функціональний метод окреслив практичне і прагматичне призначення найбільш поширених жанрів сучасної усної традиції.

Наукова новизна дослідження полягає як у виборі теми, так і у підходах до її опрацювання: пропонується комплексне дослідженням дитячої субкультури в контексті фактів традиційної культури та дитячої психології і доводиться, що специфічною ознакою становлення і функціонування сучасного дитячого фольклору є його цілісність, синкретизм та поліфункціональність, але, в той же час, і тісний зв'язок з традиційним дитячим фольклором.

Теоретичне значення дослідження. Досліджений фактографічний та польовий матеріал сучасного дитячого фольклору, одержані результати та висновки запропонованого дослідження відкривають нові можливості у вивченні теорії сучасного фольклору та історії фольклористики на сучасному етапі, зокрема в галузі дитячого фольклору.

Практичне значення одержаних результатів. Опрацьований матеріал може бути використаний в педагогічно-виховній та навчальній діяльності вчителів-словесників, студентів, учнів.

Апробація результатів роботи відбулася на регіональній студентській конференції "Фольклор на початку ХХ століття: реалії та перспективи" (СумДПУ,14 квітня 2011).

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг - _____ сторінки.

Розділ 1. Специфіка дитячого фольклору

1.1 Характеристика та зміст понять “дитячий фольклор”, “сучасний дитячий фольклор”

Дитячий фольклор взагалі та український дитячий український фольклор зокрема - одна зі складових традиційної народної культури та найголовніша складова поняття “культури дитинства" - останнім часом у слов'янській та світовій фольклористиці визначається самостійністю у ряду інших розділів не лише фольклористики, етнографії, а й специфічною галуззю вітчизняного народознавства, яка виборює право на “академічне визнання”.

Перші відкриття дитячого фольклору сягають початку ХІХ століття, коли виходять друком перші фольклористичні збірники Михайла Максимовича, якому, певно, судилось би стати відкривачем визначального пласту дитячої субкультури, якби доленосне ректорство не змусило його зайнятись здебільшого адміністративною роботою, аніж науковою. Але це припущення так і залишиться на рівні наукової гіпотези, яку необхідно довести, глибоко вивчивши архівні матеріали наукових бібліотек Москви та Києва.

У Росії відкриття “недовговічного племені дітей" [14, c.23] почалось у 60-их роках ХІХ століття. Ним стали видані фольклорні збірники “Детские песни" П. Бессонова, “Детские игры, примущественно русские” Е.А. Покровського [71], “Народные колыбельные песни" А. Вєтухова. Але, за нашими спостереженнями, першим, хто визнав і визначив дитячий фольклор як самостійну галузь усної словесності, став П. Шейн [70, c.23]. Головним принципом П. Шейн проголосив збирання дитячого фольклору в конкретних обставинах. У примітках видання він указав на джерела публікацій деяких пісень, здебільшого колискових. Особлива заслуга збирача слов'янського фольклору полягала в тому, що він виділив дитячий фольклор як особливу галузь науки. П. Шейн став першим етнографом-збирачем, що не просто звернув увагу на дитячий фольклор, визначив різноманіття його видів (П. Шейн звертався за допомогою майже до 300 збирачів, серед яких були і професіонали) - він зробив спробу класифікації зібраного фольклорно-етнографічного матеріалу. До цього часу тексти із його польового матеріалу є основними для шкільних посібників, підручників, хрестоматій та антологій дитячого фольклору.

Тим самим незаперечним є той факт, що ХІХ століття, відоме своїм багатством зібраних і друкованих матеріалів слов'янського фольклору, різноманіттям шкіл і напрямків, не стало таким плідним щодо наукового обґрунтування поняття дитячого фольклору. Протягом усього ХІХ століття до усної дитячої традиції було зневажливе ставлення. Дитячий фольклор “сприймався як частина повсякденного життя, тому не виникала потреба записувати подібні матеріали. Наступне надання переваги іноземній культурі призводило до того, що “виникало навіть своєрідне відторгнення почутого в дитинстві" [42, c.449-463], оскільки воно в селянському середовищі (на думку тогочасних поміщиків), могло неестетично вплинути на розвиток їх “освіченої” дитини. Через те фольклористика дитинства має величезний спектр недосліджених проблем щодо жанрової ідентифікації та конотації термінів, визначення меж явища вербальної культури дітей, в якій розвивається і утверджується творча особистість дитини у віці від 2-3 років до 13-14 років.

Найрізноманітніші джерела, якими багаті архівні фонди інститутських та університетських бібліотек, не можуть показати загальної методики записів текстів, яка провадилась збирачами і дослідниками слов'янського фольклору і дитячої уснотворчості зокрема. Вони допомагають зробити висновок, що вивчення дитячого фольклору у ХІХ столітті характеризується інтенсивним накопиченням фактичного матеріалу та першими спробами його теоретичного осмислення. “Насамперед у вивченні дитячого фольклору домінував педагогічний інтерес, фольклор розглядався у зв'язку з цим з можливістю його використання у педагогічному процесі" [42, c.449-463].

Проте відомим є факт, що український матеріал до своїх видань залучали російські та білоруські фольклористи вже у ХІХ столітті. На сторінках непоодиноких збірників з'являлися дитячі пісні та ігри. У розділі “Игры" п'ятитомної праці О. Терещенка “Быт русского народа” [63, c.68] вагому частину становили записи українських варіантів. Серед багатьох пісень, записаних українським збирачем З. Радченком в Гомельському повіті Могилівської губернії, поряд з білоруськими колисковими, вміщено й українські зразки. Велику кількість українського матеріалу використав у своїй фундаментальній праці “Детские игры, преимущественно русские" Є. Покровський [53]. Він охопив значне коло питань, проте його зацікавлення дитячим фольклором обмежувалось заглибленням в історію побутування ігор у давніх та сучасних народів, проведенням діахронічних та синхронічних паралелей, зіставленням творів, при цьому залучалась величезна кількість джерел і відомостей, у тому числі і з галузі педагогіки. Автор, сам лікар за фахом, не раз наголошував на великому значенні ігор для фізичного і розумового розвитку дитини. Він торкається і явищ дитячого побуту, що супроводжують ігровий момент; його увага, як науковця, зупинялась і на поетиці жанру лічилки. Усі ігри у збірці розміщено в послідовності, продиктованій врахуванням двох важливих на той час критеріїв в оцінці фольклорних явищ, - наявності певних знарядь, використовуваних у ній, та ступеня розумового і фізичного напруження, необхідного для проведення гри. Дослідник також виділяє і ті мішані, на його погляд, типи, що за визначеними критеріями не підлягають під жоден із типів - у них наявні обидві визначені ознаки. Проте слід зауважити, що дослідник, послуговуючись не малим кількісно матеріалом, здійснив і більш деталізований науковий поділ, застосовуючи знову ж ті критерії, що відповідали більш етнопедагогічним принципам, аніж фольклористичним. Окремими розділами подано домашні ігри та зимові. Український матеріал представлений у збірнику Є. Покровського не лише зразками з України, а й з територій українсько-російського пограниччя, а також місцевостей, пов'язаних з історичними міграціями українців (Курська, Воронезька губернії, Кубань), що робить дану працю такою, що володіє зібранням народних ігор.

Окремі матеріали українського дитячого фольклору з'являлися і в польських фольклорно-етнографічних збірниках. Декілька творів, хоч і не визначені самим упорядником як дитячі, зустрічаються і в працях О. Кольберга, який, зауважує Г. Довженок, на жаль, “не визначив їх як зразки жанрів дитячого фольклору”, беззастережно публікуючи їх разом із зразками фольклору “дорослих" [26]. Будучи активним публікатором польського фольклору, він знаходив місце і для повідомлень з українських територій, які вирізнялись не лише “дорослим" фольклором, а й прикладами пісенного та ігрового репертуару селянських дітей.

Матеріали, зібрані польською дослідницею С. Рокосовською [26, c.23], що свого часу дістали схвальну оцінку І. Франка, походили з села Юрківщизна на Волині і торкалися різних аспектів духовної культури. Дитячий фольклор представлений не багатьма, проте цікавими зразками колискових, забавлянок, закличок, примовок, ігор, скоромовок.

Численні записи дитячих ігор увійшли до праці Л. Млінека, опублікованої в часописі “Lud” [26, c.24]. Українські матеріали автор подав як паралелі та варіанти до польських ігор, записаних за двадцять років перед тим від пастухів. Супровідні матеріали: способи лічби в іграх, самі лічилки, ігрові приспівки й примовки вдало збагатили часописну публікацію.

У пореволюційні роки паралельно з роботою російської Комісії з дитячого побуту і фольклору при Державному географічному товаристві не оминалося питання дитячого побуту, фольклору і в програмах по збиранню етнографічних матеріалів, що видавалися Етнографічною комісією Всеукраїнської Академії наук.

український дитячий фольклор жанровий

Одним із перших пореволюційних видань, що містили і дитячі твори, стала праця українського музикознавця К. Квітки. Учений надавав великого значення дослідженню дитячого музичного фольклору, необхідного, на його думку, для “пізнання (хоч би приближеного і здогадового) перших стадій розвитку музики у наших предків" [71, c.12]. Видатним музикознавцем вперше були опубліковані матеріали мелодій українського зразка “формул перекликання звірят”, рецитацій до сонця і дощу, забавлянок, лічилки.

Дитячий фольклор збірника Етнографічних матеріалів, виданих В. Кравченком, охопили матеріал, зібраний в основному наприкінці ХІХ ст. у Житомирському повіті. Відповідно до змісту матеріалів розміщено і зразки дитячого фольклору поруч з фольклором “дорослих”, де він методом “вкраплення" в нього окремих зразків дитячого фольклору співвідносив їх із закличками і щедрівками дорослих. Розділ “Пісні дитячі і грання” помістив широкоплановий, без наукового обґрунтування матеріал здебільшого тих зразків, які на сьогодні вважають хрестоматійними.

Створена на основі кількарічних стаціонарних спостережень праця Н. Заглади має багатий фольклорний матеріал, зібраний в с. Старосілля Остерського повіту. Життя дітей цього села, висвітлене у багатьох нюансах і деталях, у певній мірі перегукується з міфологічним світом сучасної дитини [34, c.11-46].

Значний обсяг, різноманітність досліджуваних жанрів засвідчили активне їх побутування у 20-их роках ХХ ст., а записи мелодій з фольклористом-музикознавцем М. Гайдаєм ще збільшували цінність матеріалів та їх можливість використання сучасними поколіннями дослідників. М. Гайдай - досить помітне явище в українській фольклористиці поч. ХХ ст. у питанні збирання дитячого фольклору та визначення його музичної поетики, функціонального призначення окремих жанрів дитячої усної традиції. Записи мелодій до пісень, які проводив учений, значно збільшували наукову цінність фольклорного матеріалу, надаючи можливість бути використаними наступними поколіннями дослідників дитячого фольклору.

“Українські народні колискові пісні" [68] - найпомітніше видання українського дитячого фольклору довоєнного часу. Збірник зосередив на своїх сторінках тільки найбільш поширені українські мелодії. Вони взяті з фондів Інституту українського фольклору АН УРСР та збірників М. Максимовича, Я. Головацького, Д. Ревуцького і багатьох збирачів та публікаторів українського фольклору.

Лише окремі поетичні зразки творів дитячого фольклору помістив збірник “Українські народні казки, легенди, оповідання і речитативні вірші для дітей" [58].

Повоєнний час, в силу зміни політичних змін та ідеологічної блокади української фольклористичної науки, відзначився помітним виданням дитячого фольклору. У збірнику “Український дитячий фольклор” [67] упорядник В. Бойко використав найхарактерніші зразки з друкованих джерел, рукописних збірників із фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. У передмові до видання В. Бойко стисло охарактеризував дитячий фольклор, окремі його групи, зробив короткий огляд бібліографії. Автор не пропонує власної системи класифікації пісенних та віршованих жанрів, однак розміщує матеріал групами, що складаються з творів одного або кількох жанрів. Цінною частиною збірника є сто десять мелодій до пісенних текстів, які відібрав упорядник. Видання стало першим спеціальним збірником українського дитячого фольклору в усій його жанровій та регіональній різноманітності.

Переважно колискові дитячі пісні знайшли місце і в останніх масових виданнях радянських часів, в яких активно використовувались і рукописні джерела.

Наукове дослідження дитячого фольклору провадилося не так активно, як його збирання та публікація. Більшу увагу дослідників ХІХ ст. привертали колискові пісні. Вони стали предметом окремого розгляду в статті М. Левицького, що була опублікована в “Харьковском сборнике”. У ній автор на основі зібраного ним матеріалу намагається виявити характер, спрямування, емоційну насиченість творів даної групи.

Дослідницька робота О. Пєтухова ”Народные колыбельные песни" - досить помітна праця в дореволюційній фольклористиці - теж присвячена колисковим пісням. Дослідник послуговувався значною кількістю матеріалу переважно східнослов'янського фольклору, звертав увагу на виконавство пісень, специфіку їх побутування, на зумовленість форми колискових пісень відносно конкретного функціонального призначення окремого піджанру. Дослідник не визначив конкретно координати жанру колискової пісні, оскільки досить зашироке тлумачення жанру призвело до залучення інших пісень недитячого фольклору. Має рацію Г. Довженок, звертаючи увагу на певну суб'єктивність у підведенні підсумків роботи, коли автор прагнув “на підставі змісту на настроїв творів простежити в них риси національного характеру носіїв” [27].

Переважна більшість дослідників ХІХ ст. мало цікавилася взаєминами дитячого фольклору з самими його носіями, його життям у дитячому середовищі. Виходячи з теорії “зниження" фольклору, вони виявляли інтерес до окремих творів лише як пам'яток давнини, що зберегли риси світогляду наших предків, давніх звичаїв та обрядів.

Проте, виділяючи види дитячого фольклору, окремі збирачі, науковці характеризують їх, підкреслюючи ті аспекти, які являють собою особливий інтерес. Відмічаючи необхідність вивчення етнографії дитинства, фольклористи-дослідники Б. та Ю. Соколови писали в своїй спеціальній програмі: ”Вести вивчення творів усної творчості, відірвавши його від етнографічної основи, не лише не цілеспрямовано, але фактично і неможливо [60, c.134]. Вони були переконанні, що збирач зобов'язаний керуватися наступними принципами:

1) описувати процес чи явище в динаміці, в процесі;

2) не захоплюватися нечастотними зразками, збирати типове, звичне;

3) не поспішати з висновками.

Наступним важливим кроком науковців стало те, що вони випустили спеціальну програму, де прагнули переконувати в необхідності збирати дитячий фольклор.

Російський дослідник дитячої усної культури Г. Виноградов (1886 - 1942) все життя присвятив дослідженню найрізноманітніших жанрів дитячого фольклору. Його увага до усної дитячої традиції не обмежувалась суто збирацьким інтересом. Виокремивши дитячу усну культуру як неоднорідне і особливе фольклорне явище загальної традиції, він не лише координує механізми ідентифікації жанрів, мотивів, образної структури класичного дитячого фольклору, а й визначає коло завдань, які б допомогли майбутнім дослідникам дитячої традиції визначити її як неоднорідну і неоднозначну, творчо багату. На початку ХХ ст. він вказував на особливості побутування, генези та продукування жанрів та жанрових різновидів дитячого фольклору, координатні рамки якого ми можемо визначити, послуговуючись сучасною методикою дослідження фольклорних явищ. Друкуючи з 1915 року матеріали дитячого фольклору, він уже до 1925 року у книзі “Дитячий фольклор і побут" складає надзвичайно широку програму спостережень, які до сьогодні мають для багатьох фольклористів неоціненний скарб наукової мудрості. Деякі ідеї вченого стали основою для формування особливого наукового напрямку - “етнографії дитинства" [14, c.188]. Дослідник показав, що вивчення дитячого фольклору має не лише прикладне значення - для педагога, а для викладача-словесника зокрема, але має важливу наукову проблему. Науковець спеціально зупиняється на фольклорі, створеному дорослими для дітей, що ”зумовлений до життя педагогічними потребами [12, c.14].

Г. Виноградов практично обґрунтував існування дитячої субкультури, де традиційні норми поведінки, ігрові правила, вербальні формули і тексти передаються безпосередньо від старших дітей без дорослих. На жаль, наукова діяльність Г. Виноградова була насильно припинена з допомоги влади в тридцятих роках. Виноградов був першим, хто серед вітчизняних фольклористів запропонував термін “дитячий фольклор”, одним із перших звернув увагу на дитячу міфологію, її загальні тенденції та індивідуальну міфотворчість дітей. Він розглянув гру в десятках аспектів - історичному, віковому, порівняльному, міфологічному, функціональному, ситуативному, обрядовому, комунікативному, мовному, запропонував через гру інтерпретувати найважливіші етнографічні та фольклористичні поняття тощо.

Про масштаб і вагомість вкладу дослідника у вивчення дитинства, оригінальності, життєвості, актуальності його ідей говорять щорічні Виноградівські читання, що сягають своїм початком у радянські часи (починаючи з 1987 р.). Останні з них набрали статусу міжнародних конференцій і проходять в різних містах.

Велику роль у розвитку фольклористики дитинства зіграла на початку ХХ ст. О. Капиця - доцент Ленінградського педагогічного інституту ім. О.І. Герцена. За її ініціативи у 1927 році при Російському Географічному Товаристві була створена спеціальна Комісія з дитячого фольклору, мови та побуту. Завдання Комісії О. Капиця визначила наступним чином: ”Добре зібраний і опрацьований матеріал з дитячого фольклору необхідний і соціологу, і етнографу, і лінгвісту, і досліднику словесності, але збирання і дослідження цього матеріалу - справа надзвичайно і складна, і важка, оскільки вимагає зовсім інших методів, ніж вивчення фольклору дорослих” [37, c.35]. 1930 року вийшов підсумковий збірник статей “Детский быт и фольклор” [24], де був узагальнений досвід радянських та західноєвропейських учених з вивчення жанрів дитячого фольклору протягом останніх десятиліть ХІХ ст. та поч. ХХ ст. У збірнику брались до уваги дані радянської та зарубіжної педології, етнографії дитинства, лінгвістики, відпрацьовувались методики стаціонарного спостереження найрізноманітніших явищ поняття “дитячий фольклор”. Завдяки численним поїздкам до Англії, знайомству з системою місцевої освіти і через плідну переписку з ученими того часу О. Капиця змогла вперше на слов'янсьому грунті верифікувати історичний огляд наукової літератури з дитячого фольклору.О. Капиця опублікувала декілька посібників для збору дитячого фольклору, які на сьогодні є фундаментальними щодо фольклористичних досліджень феномену дитячої субкультури.

Сьогодні, повертаючись в минуле, осмислюючи досягнуте в зібранні і дослідженні дитячого фольклору і дитячої народної традиції, можна дати справді важливу оцінку періоду 1920-1930 рр. Саме праці цих визначних фольклористів, цього періоду в розвитку загальнослов'янської фольклористики сприяли визнанню дитячого фольклору як “повноправного члена в ряду інших, давно визнаних розділів фольклористики" [12, c.86].

Що ми розуміємо під поняттям “традиційний дитячий фольклор”? Донедавна сучасна фольклористика визначала жанровий спектр дитячого фольклору наступними жанрами: загадки, казки, колискові пісні, небилиці, забавлянки, примовки, лічилки, анекдоти, заклички тощо.

Дитячий фольклор як феномен національної та міжнаціональної культури став об'єктом дослідження у наукових працях Г. Виноградова та О.І. Капиці, Г. Довжеок, О. Бріциної., В. Бойка, К. Луганської та інших фольклористів. Казка як синкретичний жанр фольклорної прози стала предметом дослідження у Л.Ф. Дунаєвської [28, c.3-28].

Дослідження білоруського фольклориста Г. Барташевича [6], [7] визначали предметом дослідження віршовані прозові форми дитячого фольклору, що мали місце у “життєвому світі" дітей і який став невід'ємною частиною реального чи бажано-реального світу дорослих і водночас претендував на самостійне існування. А звідси став об'єктом дослідження не тільки фольклористів, а й психологів, філософів, публіцистів, етнолінгвістів та інших науковців, кого цікавила теорія дитинства сучасних представників молодшого поління. Традиції, що склались у “cучасному дитячому фольклорі”, визначали його народження лише в середовищі сільських дітей, де усна творчість як дорослих, так і дітей була детермінована умовами сільського способу життя, циклічністю природних процесів, структурою міфологічного, релігійного способу мислення, нормами поведінки, виховання, естетичними нормами традиційної етнопедагогіки.

Серед вчених-фольклористів, психологів, педагогів існує думка, що дитячий фольклор - це логічний результат властивого дітям наслідування. З цієї точки зору, основу дитячої фольклорної традиції складають елементи культури, що за певних вікових умов втрачають актуальність у житті дорослих і стають складовою частиною складної системи дитячого топосу. Розвиток цієї думки доводить до логічного висновку, що діти нічого нового не створюють, а механічно копіюють уже створене до них.

У сучасних урбанізованих країнах (інша точка зору) соціальні та етнічні процеси провокують розрив між культурою дорослих і культурою дітей. І це при сучасному особистісно зорієнтованому реформуванні освіти, масовому впливу еволюційної інформаційно-художньої свідомості.

“Дитяча субкультура все більше самовизначається у відповідності з тими соціально-психологічними потребами, які діти намагаються задовольнити у спілкуванні з ровесниками, її досягнення відкладаються в “дитячій традиції”, закріплюються в дитячому фольклорі" [15, c.114]. Тим самим можна стверджувати про замкнутість дитячої субкультури як особливість сучасної міської культури і її феномену - дитячого фольклору.

Г. Виноградов застерігав від подібних крайнощів. Цитуючи свого угорського колегу Габнаі: “дитяча етнографія, в переважній більшості, найвірніше відображення етнографії дорослих” - він розвинув його ідею, вказуючи, що це “не прямолінійне відображення, і не має нічого спільного з прямою відповідністю до поняття “дитяча етнографія”, має вповні самобутні, що не зустрічаються у дорослих, особливості і риси і обумовлюються сукупністю особливостей дитячого віку” [16, c.42-56].

Дослідник бачив відмінність дитячого фольклору від фольклору дорослих в тому, що “діти не так сприймають художній образ, як його сприймають дорослі, їх уява про світ не співпадає з уявою дорослих” [16, c.57].

Постійні спостереження над груповими стосунками дітей, їх іграми, забавами дозволили зробити висновок про самостійність дитячої субкультури, про її своєрідне протистояння “світу дорослих”. “Ігрові правила, традиційні норми поведінки, вербальні формули і алгоритми, наративні тексти передаються в групі від старших дітей до молодших без ніякого посередництва дорослих, часто навіть у великій таємниці від них" [16, c.57].

Висновки російського фольклориста базуються на численних записах дитячого фольклору у селах Сибіру поч. ХХ століття. І тому про самовизначеність дитячого фольклору як “феномена дитячої субкультури" [49, c.6] можна говорити як про явище, що відрізняє не тільки міський, а й селянський спосіб життя.

Аналізуючи дитячий фольклор, необхідно мати на увазі той факт, що сучасні жанри дитячої творчості - це результат безперервного розвитку дитячої фольклорної традиції, яка, в силу визначеної замкнутості, “таємничості” все ж не випробувала на собі тотальної ідеологічної цензури “радянської культури”.

Наступні десятиліття мало збагатили вітчизняну фольклористику у питанні дослідження дитячого фольклору. Радянська парадигма дитинства, на наше переконання, була настільки сполітизованою, конформістською, що в її ідеологічні постулати не вписувався сам матеріал автономного, ізольованого від втручання дорослих, дитячого фольклору.

З 1960-их років і по сьогодні перевидаються в різних перекладах твори найбільших дослідників дитинства - Маргарет Мід, Еріка Еріксона, Жана Піаже. Видаються праці відомого психолога Л. Виготського. Стимулом для нових імпульсів та ідей стають праці вітчизняних фольклористів Л. Дунаєвської, В. Бойка, Г. Довженок, К. Луганської, О. Бріциної, О. Грици, а також наукові матеріали Виноградівських щорічних конференцій у Російській Федерації. Виступи слов'янських та західноєвропейських учених на щорічних конференціях, присвячених явищу дитячої усної традиції, показали, що дитячий фольклор - об'єкт міждисциплінарних досліджень.

Виноградівські читання стимулювали поновлення і виникнення нових методик польових досліджень, ввели в науковий обіг матеріали з етнографії немовлят, участі дітей у най різноманітних традиційних селянських обрядах, народній медицині, які тепер уже з відомих причин були за межею польових досліджень ХХ століття.

Одинадцять збірників вибраних праць (Виноградівські читання) переконують в тому, що лише польові дослідження, зорієнтовані переважним чином на сільську місцевість, фольклорно етнографічне дослідження дитячої культури стає надзвичайно обмеженим, недостатнім, часом пройденим етапом. Для того, щоб виявити всю багатоманітність дитячої традиційної культури, особливо сучасної, потрібні такі методи досліджень, що широко практикуються у світовій практиці: ввімкнене спостереження з використанням технічних засобів, масові опитування, письмові анкети, інтерв'ювання, картографування. З такою збирацькою методикою пов'язане відкриття в 60-тих роках минулого століття сучасного міського дитячого фольклору.

Щорічні наукові читання поставили ряд проблемних питань у вивченні культури дитинства, які почали виявляти слабкі і сильні напрямки у підходах та рішеннях.

Наприклад, посилена увага до дитячого фольклору різних етносів (України, Дагестана, Удмуртії, країн Балтії, Узбекистана, Казахстана, Башкирії, Росії).

“Якщо раніше дитяча гра і дитяча уснотворчість розглядались переважно в контексті соціальної настанови, в якій центральною фігурою була доросла людина” [48, c.106], то тепер дослідників усної дитячої традиції, дитинства і гри цікавить своєрідна картина дитячого світу, система цінностей і пріоритетів, інтимні, приховані дітьми від дорослих аспекти життя і дитячого фольклору. Ці нові аспекти вимагають більш різнопланових джерел, введення в науковий обіг нових матеріалів, не відомих раніше пластів, текстів, спостережень не лише явищ українського сучасного дитячого фольклору, а й різноманітних явищ дитячої субкультури у загальнослов'янському контексті.

Отже, цей факт говорить про посилення уваги до збирацької та дослідницької діяльності щодо зразків сучасного дитячого фольклору, котрий відкриває шляхи до виявлення серед накопиченого матеріалу своєрідності сучасного дитячого поетичного мислення, уснотворчості. А відтак, у перспективі проглядається не лише визначення функціонально-семантичного, структурного ядра дитячого фольклору, а й порівняльно-історичного і типологічного вивчення усної дитячої традиції, встановлення міжетнічних зв'язків.

У сучасних наукових дослідженнях стає актуальним вивчення архаїчної міфології в традиційному дитячому фольклорі. Що стосується сучасної дитячої міфології, то недостатньо визначений спектр нових методик стримує молодих дослідників від поспішних кроків і у визначенні категорії жанру, сюжетно-тематичних мотивів, в ознайомленні з семантичною та функціональною природою дитячого міфологічного мислення, його парадоксальної логіки.

Виноградівські читання показали і слабкі місця в дослідженні сучасного дитячого фольклору і дитячої традиційної культури. Серед таких проблем - забуття, ігнорування однієї з визначальних проблем, що стосується об'єму, змісту та кордонів самого поняття “дитячий фольклор”. На наше переконання, до проблем дитячого фольклору в повному обсязі відноситься і те, що стало змістом новаторської за своєю методологією монографії Б. Путилова “Фольклор і народна культура" [57], дискусії на сторінках російського фольклорного часопису “Жива старина”] 1994-1997], в якій взяли ведучі сучасні російські фольклористи. Мова йшла про зміст терміну “фольклор”, який увійшов у фольклористику в кінці ХІХ ст. На той час термін мав звужене значення - “усна народна творчість”, “усна поетична творчість”, “мистецтво слова”. На думку С.М. Лойтер, “таке ототожнення фольклорного слова і слова художнього, поетичного має свої позитиви, коли мова йде про класичний фольклор. Разом з цим у цього повтору є і свої негативні наслідки” [46, c.74-87].

Примат критерію “художність" привів до того, що до середини 1970-их років офіційне збирання і вивчення фольклору обмежувалось невеликою кількістю жанрів. А дослідження фольклору в рамках літературної естетики привело фольклористику в її радянському варіанті до ідеологізації і виникнення “авторизованих” зразків як “дорослого” так і дитячого фольклору. Із предметного поля усної традиційної культури стали вилучені цілі пласти матеріалів. Наслідком лише естетичних критеріїв ідеологічних заборон і всякого роду охоронництва став відсутній запис того, що не відповідало офіційним уявленням і звучало вільно, епатажно і неблаговидно. Це насамперед так званий “міський фольклор”, який довгий час був для науки за сімома печатями. Через те на сьогодні українська фольклористика останніх років не збагатилась на наукові розвідки, що розкривають проблеми сучасного дитячого фольклору.

Все сказане в повній мірі відноситься до того пласту дитячої творчості, який сучасні дослідники називають шкільним. Щодо терміну “сучасний дитячий фольклор”, А. Ф Бєлоусов називає його як такий, “що не досяг повноліття, тобто не став дорослим;. в цивілізованому середовищі початок дорослого життя пов'язується із закінченням спеціальних інститутів соціалізації людини - школи, коледжу, ліцею тощо. Тому і так званий шкільний фольклор має безпосереднє відношення до дитячого фольклору" [8]. Справжньою подією у вивченні міського за перевагою дитячого фольклору став двотомник, складений А.Ф. Бєлоусовим “Школьный быт и фольклор” [71]. Робота об'єднала зусилля багатьох дослідників минулого СРСР. З публікацією шкільного фольклору пов'язане введення в науковий обіг таких жанрів дитячого фольклору, які раніше залишались за межами фольклористики. Це насамперед тератологічні тексти. До нього відносяться деякі “страшні історії”, які сучасна фольклористика розглядає як сучасні міфологічні оповідання, а також і садистські віршики, про які українська фольклористика не має наукових публікацій. Це насамперед через те, що вони не відображали ідеологічної ”естетизації” суспільства.

Власне шкільне середовище викликало до нового життя тексти, що побутували раніше і побутують зараз у письмовій формі. Такий фольклор російські дослідники відносять до письмового, який “близький до усного наявністю варіантів, пануванням стереотипів, прийомами використання певної кількості стійких слів та мовних формул (ігри в країни-мрії, тератологічні словники насамперед шкільного та соціального спрямування).

Виноградівські фольклорні читання визначають також ще одну з основних форм побутування письмового фольклору - шкільні альбоми, які діти називають “анкетами”. За специфікою побутування мотивів, структури, функціонування їх можна назвати дівочими. Хоча рідко хто з хлопців не завершив хоч один з таких альбомів. Зберігають їх у повій секретності, хоча кожен з альбомів і належить конкретній особі, він повною мірою визначає не індивідуальну, а колективну свідомість, має підкорятись традиційним канонам і нормам. Історією побутування, структурою, жанровим складом дівочих альбомів ХХ століття цікавляться В.Ф. Лур'є, В.В. Головіна, С.В. Борисова.

До явищ сучасного писемного дитячого фольклору відносяться дівочі рукописні оповідання, “шкільні хроніки”, графіті, пародійні вірші (цей жанр побутує і в усній, і в письмовій формі).

Розширення фольклорного поля вносить свої корективи в уяві про об'єм, зміст і кордони поняття “дитячий фольклор”. Дитячий фольклор на сучасному етапі розвитку - специфічна галузь народної творчості, що має в собі класичний дитячий фольклор (це насамперед поезія пестування), фольклорні явища, носії яких - діти дошкільного віку, і шкільний фольклор в його усних і письмових формах, всі дитячі мовні утворення.

Таким чином, наше уявлення про сучасний дитячий фольклор синтезує як нові методологічні принципи, що стосуються самого поняття “фольклор" (В. Бойко, Г. Довженок, Л. Дунаєвська, Б. Путилов, К. Чистов, С. Неклюдов, Є. Костюхін), так і досягнення сучасної науки про дитинство (Л. Виготський, І. Кон, Д. Ельконін, Ж. Піаже, Е. Еріксон, М. Осорина). Дитячий фольклор розглядається не як культурна маргіналія, а як широка, специфічна, багатоскладова галузь вербальної народної творчості, яка включає в себе класичний дитячий фольклор та фольклор дітей дошкільного і шкільного віку в його усних та письмових формах, в тому числі і мовні утворення, що ввійшли в дитячу традицію. Власне колективне дитяче середовище (дитячі позашкільні заклади оздоровчого типу) викликало до життя жанри міфічної традиції (“страшні історії”, пародійні тексти, замовляння,, оповідання-“викликання” (ворожіння), ігри в країну-мрію). Шкільне середовище протягом багатьох десятиліть формує жанри, що побутували і побутують в письмовій формі (дівочі альбоми, рукописні оповідання, текстографічні загадки, графіті, поезія “жаху”, термінологічні парасловники), що характеризуються наявністю варіантів та стереотипів, прийомами використання усталеного запасу словесних блоків та формул.

Осмислення поняття “сучасний дитячий фольклор” як самостійного, неоднорідного явища народної культури вимагає усвідомлення його специфіки, для виявлення якої недостатньо дослідження дитячого фольклору в руслі народної традиції та народної педагогіки; необхідна однакова увага до всіх номінацій у словосполученні “сучасний дитячий фольклор”, а відтак і явищ, всіх контекстів його функціонування. Адже фольклор - це насамперед фольклор, він належить культурі традиції, в основі якої наступність і типологічна повторюваність. Сучасна дитяча традиція - це різні жанри і види, що активно побутують серед дошкільнят та дітей приблизно до 13-14 років. Дослідження такого пласту дитячої субкультури ґрунтується на матеріалі, який введений в науковий обіг з 80-90-их років ХХ ст. Він репрезентує сучасну дитячу традицію, семантичним ядром якої є образ, що здатний передати найперше афективний стан психіки дитини та її творчий потенціал. Цей образ як відбиття, вираження певного уявлення за своєю природою інтегральний. Скажімо, у психології стверджується: те, що випливає на поверхню нашої свідомості із того, що глибше свідомості, уже з самого початку своєї появи є “складним і багатогранним синтезом “ [47, c.107-114]. У свою чергу, всякий інтегральний образ є продуктом пережитої культурної домінанти. Це багато в чому пояснює живучість психологічних архетипів, проблема яких завдяки роботам К. - Г. Юнга привернула увагу мистецтвознавців та культурологів ХХ ст. Завдання даної дисертації - виявити в наративних текстах, в розвитку дитини ту домінанту, що стає психологічним джерелом дитячого уснотворення. Такою домінантою в свідомості дитини стає “страх, страх смерті, боязнь” [18, c.98] та гра як найхарактерніший контекст функціонування дитячого фольклору взагалі.

Аналіз різних жанрів сучасного дитячого фольклору демонструє, що силою того, як у творах дитячої традиції на зміну одній домінанті приходить інша, план вираження наступного ступеня втрачає своє утилітарне значення і знаходить при цьому зовсім інші внутрішні якості. З урахуванням цього емоційне переживання первинного досвіду змінюється переживанням творчого самовираження, яке із зміною віку дитини може набувати гумористичного, пародійного ефекту.

З погляду походження, вікового призначення, естетичної установки та ефекту емоційного впливу, особливостей побутування та виконання “сучасного дитячого фольклору”, ми можемо розглядати його як масив стабільних текстів активної дитячої традиції, що побутує переважно серед мешканців міста і становить багатоскладову галузь дитячої вербальної творчості, фольклорної писемності, яка характеризується наявністю варіантів і стереотипів, що є основою її самореалізації та самоствердження і має важливе значення в регулюванні ігрової та комунікативної діяльності дітей.

Найхарактерніший контекст функціонування сучасного дитячого фольклору, як і традиційного селянського, - гра. Ігровий характер, ігрова природа - головна його ознака. В теорії Л. Виготського категорії “дитинство і “гра” неподільні. Дитина насамперед граюча людина. Саме тому неправомірно розділяти дитячий фольклор на ігровий, побутовий, потішний, календарний і сатиричну лірику. Отже, основна ознака сучасного дитячого фольклору - гра як консолідуючий принцип усіх жанрів сучасної усної традиції.

1.2 Жанрово-тематичні групи дитячого фольклору

Складність жанрово-тематичної диференціації обумовлена виключним протеїзмом мотивів, сюжетних типів, символізацією, що лежить в їх основі, рухомістю, навіть прозорістю межі між “вірою” і “невірою”. Ряд сюжетних типів (“Пиріжки з людським м'ясом”, “Таємничий колодязь”), зазнаючи впливу різного жанрового аранжування, можуть фігурувати то в структурному типі “страшилки”, то в структурному типі “страшної історії”.

Жанрова класифікація сучасного дитячого фольклору полягає не стільки у принциповій новизні інформації, скільки у її систематизації і конкретизації. Таке завдання передбачає вибудову ієрархії характерних ознак творів сучасного дитячого фольклору і визначення універсальних параметрів, за якими можна буде класифікувати матеріал і адекватно його описати. Перший - це типологічна тяглість і типологічна повторюваність, досвід багатьох попередніх поколінь, що повторюється, трансформується в ігрових формах поведінки і творчості дитини. Другий - функціонування та побутування жанрів усної культури дитинства та виконавство. Фольклорне знання дитини у дитячому фольклорі визначається не її пам'яттю, а різноманітними формами ігрової активності дитини. Дитячий фольклор через те не має моножанрів, які вимагають особливої епічної пам'яті. Досвід польових досліджень, які проводились протягом останніх років показує, що серед дітей надзвичайно рідко зустрічається дитина з великим репертуаром. Третій параметр пов'язаний із тим, що сучасному дитячому фольклору властива обумовленість зміни одних специфічно вікових форм фольклору іншими.

Важливо зауважити, що в більшості методологічних завдань класифікації сучасного дитячого фольклору переважають принципи диференціації творів, виходячи з віку дитини та особи виконавця (Г. Виноградов, О. Капіца, В. Пропп, Т. Зуєва), домінують критерії щодо функціонального призначення (В. Василенко, Г. Довженок, Л. Дунаєвська), а також відсутності єдиної психологічної настанови на вигадку чи реальність (Т. Зуєва), чи рівня уяви, фантазії, міфологічного мислення (Л. Виготський, Є. Мелетинський, Ю. Лотман, Е. Успенський), твори розглядаються з урахуванням середовища, в якому вони побутують (В. Анікін).

Має рацію В. Василенко, пропонуючи функціональний принцип класифікації, виділяючи групи текстів за наявністю в них ігрових елементів: колискові пісні, твори, пов'язані з ігровим діями, твори, що захоплюють дітей своїм словесним змістом і виконуються незалежно від ігрових дій [10, c.187]. Втім, ігрове начало можна зафіксувати в усіх жанрах дитячого фольклору. А коли той чи інший жанр не пов'язаний з ігровими діями дитини, то гра ведеться на рівні смислу, поняття, слова, звуку, отак забезпечуючи потребу спілкування чи емоційного контакту.

Відсутність чіткої класифікації, термінології, на наш погляд, можна пояснити тим, що сучасна, в тому числі і українська фольклористика, поки немає широкого наукового опису матеріалу. А труднощі систематизації пов'язані з парадоксальним протиріччям:

1) ”життєвий світ” усної дитячої прози простий, на перший погляд, аж до примітивності, його герої - умовні, в більшості безіменні, характери їх не розкриваються, вчинки, як правило, не мотивуються, вони спонтанні аж до парадоксальності [19, c.102]. З іншого ж боку, за цією зовнішньою лише простотою нуртує життя надзвичайно “складного процесу психічного розвитку, ствердження і самоствердження особистості" [19, c.102].

Схема диференціації творів дитячого фольклору за походженням, якої більш послідовно дотримується В. Анікін, точно відображає синкретичність і генезу дитячого фольклору. Але вона не може бути основою робочої класифікації, оскільки багато жанрів усної дитячої традиції (билиці, лічилки, скоромовки, анекдоти тощо) побудовано, як показує аналіз, на основі прямих чи опосередкованих запозичень із фольклору дорослих чи літератури.

Раціональність загальної системи класифікації текстів дитячого фольклору за характером побутування і призначення й з урахуванням спільності поетики, музичної побудови і виконуваної в побуті функції (М. Мельников, Г. Довженок, Л. Дунаєвська, О. Бріцина, В. Семеринський, П. Барташевич, В. Василенко) бачимо при розподілі матеріалу, а також його аналізі.

Вивчаючи сучасну дитячу субкультуру в контексті народної традиції, матеріал з дитячого фольклору дозволяє прийняти низку критеріїв його аналізу: функціональне призначення, побутування і виконання творів, міра вияву ігрового начала, особливості художнього відтворення дійсності цілою системою стабільних текстів, які загалом правомірно назвати найважливішими засобами формування, збереження і трансляції картини світу в дитячій традиції.

Значна частина жанрів дитячого фольклору є перепусткою дитини у сакральні світи "дорослої" культури.

Відтак, до епічних жанрів зараховуємо безкінечники, казки, небилиці; до лірики - колискові, пестушки, потішки, забавлянки, примовки, скоромовки, веснянки, пародії (на молитви та інші жанри); до драми - ситуативні ігри, жеребкування, прозивалки, звуконаслідування, сюжетні, хороводні, орнаментальні, змагальні, ігри на кмітливість [44, c.7].

Однією з особливостей дитячого фольклору є те, що при жанровій взаємодії в ньому зберігаються лише найважливіші образи і смисли, привабливі за поетичною формою, прості для запам'ятовування та відтворення, співзвучні дитині. Вони складають чітку і зрозумілу систему культурних констант, на основі якої формується психологічна належність людини до певної культурної спільноти, подолати вплив якої дуже непросто, а іноді й неможливо. Дитячі враження створюють фундамент для наступних етапів формування світогляду.

У кожному з жанрів присутня принаймні частина складових критичного мислення: планування своїх дій заздалегідь, гнучкість мислення, уміння виправляти свої помилки, метакогнітивний моніторинг, пошук компромісних рішень. Всі ці складові присутні у розгорнутих варіантах тексту "Пішла киця по водицю". Відтак вважаємо, що традиційний український дитячий фольклор може бути сьогодні одним з засобів формування критичного, аналітичного, логічного, творчого мислення.

Окремим проявом жанрової взаємодії є великий масив колискових та забавлянок, у яких прямо чи опосередковано наявне пародіювання, примітивізація, спрощення молитви "Отче наш", що стало предметом дослідження нашого наступного розділу.

Розділ 2. Колискові пісні та забавлянки, їх художня образність, мотиви

2.1 Жанрові особливості колисанок та їх роль у формуванні світу дитини

Колискова пісня - одна з найдавніших поетичних форм, яка пройшла багатовіковий шлях розвитку. Її інколи називають генезисом пісенних жанрів. Із колискової народжувалися інші пісенні жанри, бо тільки той, хто виростав під мамину мелодію, здатний примножувати невмирущу пісенну народну творчість. Її фольклорна традиція бере початок із глибокої давнини.

Найперше творена, виспівана серцем і розумом поезія - це колискові пісні, імпровізовані над колискою, народжені у своєму злитті з навколишнім світом, коли мати "колисала та леліяла, жити довго надіяла". Це пісня материнської душі й незглибимої любові, ласки й неповторної ніжності. А тому в ній так щільно переплетені радість і біль, тривога й надія, отже, і сама колискова пісня довговічна та незнищенна, як вічні людські почуття.

Колискові складають найзначніший та найбільш життєстійкий жанр дитячого фольклору, навряд чи знайдеться інший розділ поетичного мистецтва для дітей, який був би так повно зібраний та досліджений.


Подобные документы

  • Приналежність фольклору до духовної культури. Прояв національного характеру у фольклорі. Зв'язок фольклору з іншими формами духовної культури. Жанрове багатство фольклорних творів. Фольклорна традиція Рівненського краю: жанрово-видова проблематика.

    реферат [42,5 K], добавлен 09.06.2010

  • Усна форма поширення як основна ознака фольклору. Становлення української фольклористики, етапи криз та піднесень. Структура, жанровий склад та класифікація. Особливості віршового та прозового фольклору. Побутування і розвиток фольклору в наш час.

    контрольная работа [43,7 K], добавлен 21.01.2012

  • Усна нематеріальна традиційна культура, специфіка та етапи її становлення та розвитку в Україні. Феномени традиційної народної культури, що були актуалізовані в ХХ сторіччі. Зусилля держави і громадськості, спрямовані на підтримку етнокультури.

    реферат [17,8 K], добавлен 23.12.2010

  • Внесок М. Максимовича, П. Куліша у вивчення української поезії. Український фольклор у працях І. Срезнєвського. Фольклористична спадщина Микола Костомарова. Записи українських пісень Зоріана Доленги-Ходаковського. П.Я. Лукашевич і народна творчість.

    контрольная работа [32,1 K], добавлен 20.07.2011

  • Досліджується феномен української ментальності в контексті музичного мистецтва. Аналіз модифікації національної культури в музичному мистецтві як проявів колективного несвідомого. Цитування українського фольклору на текстовому та інтонаційному рівнях.

    статья [19,6 K], добавлен 18.12.2017

  • Визначення особливостей жестикуляції при виконанні пісень. Значення українського фольклору як однієї з найважливіших і вагомих складових національної культури народу. Весняна календарно-обрядова поезія українців: регіональна специфіка та жанрова динаміка.

    статья [18,9 K], добавлен 07.02.2018

  • Процесс формирования произведений народного творчества. Народное творчество как историческая основа художественной культуры, его коллективность. Музыкальный фольклор, его виды и жанровое разнообразие. Календарные праздники и обряды, их характеристика.

    реферат [29,4 K], добавлен 10.05.2009

  • Побутування скомороства в Київській Русі і в Україні, згадки про них у билинах та літописах, зображення на фресках, пластинчатих браслетах. Розігрування комедійних імпровізованих сцен. Народна творчість, музичний фольклор як джерело мистецтва скоморохів.

    доклад [16,5 K], добавлен 11.11.2010

  • Изучение различных видов музыки, их история развития, характеристика и особенности: народная музыка, детский фольклор, вокальное искусство, хоровая и камерная музыка, опера, балет и симфоническая музыка. Роль и место музыки в мире культуры и искусства.

    реферат [47,0 K], добавлен 26.07.2010

  • Особенности становления и развития древнерусской культуры славян, роль крещения Руси для мифологии и фольклора. Зарождение традиций русской культуры, письменности и литературы, главные их темы и жанры. Развитие русской государственности и летописания.

    реферат [29,0 K], добавлен 28.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.