Чоловічий народний костюм

Історія розвитку та регіональні особливості чоловічого народного костюма в різні періоди. Вишивка на козацькій сорочці та елементи декору різних частин костюму. Технологія вишивки декору чоловічих костюмів (вишивка козацької старшини XVII-XVIII століть).

Рубрика Культура и искусство
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 16.12.2014
Размер файла 4,1 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Чоловічий народний костюм

1.1 Розвиток чоловічого народного костюма в різні періоди

1.2 Чоловічий костюм козацької доби

Розділ 2. Елементи декору в чоловічих народних костюмах

2.1 Вишивка на козацькій сорочці

2.2 Декор різних частин чоловічого костюму

Розділ 3. Технологія декорування чоловічого одягу

3.1 Види техніки вишивки чоловічих костюмів

3.2 Технологія вишивки декору чоловічих костюмів ( вишивка козацької старшини XVII - XVIII століть)

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

В українській культурі багато чого вражаючого і дуже красивого. Особливу увагу хотілося б приділити чоловічому національному костюму. Формування українського народного одягу -- цього яскравого й самобутнього культурного явища -- відбувалося протягом багатьох століть. Ще за часів Київської Русі значного розвитку набули ткацтво та різноманітні ремесла, які мають безпосереднє відношення до створення одягу. Відтоді кожна епоха накладала відбиток на традиційне вбрання, і можна з упевненістю твердити, що особливості костюма являють собою одне з важливих джерел вивчення етнічної історії населення України, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень тощо. Одяг українців залежав від місця проживання та матеріального становища населення. За місцевістю можна вирізнити і особливості одягу певних регіонів України, таких як: Поділля, Волинь, Полісся, Покуття, Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина,Слобожанщина,Полтавщина та власне Подніпря-нська Україна. У народному костюмі відбилися спільність походження та історичної долі східних слов'ян, взаємовпливи культур інших народів. Зберігаючи ознаки різних епох, особливості костюма являють собою важливе джерело вивчення етнічної історії населення, його соціально-класової структури, естетичних поглядів та уявлень.

Останніми роками спостерігається підвищення інтересу широкої громадськості до традиційного народного мистецтва. На ярмарках та святах вишиванки користуються підвищеним попитом як серед людей літнього віку, так і серед молоді. Це говорить про те що на Україні не забувають про свій власний народний костюм, а й навпаки почали частіше використовувати його елементи. Чоловічий народний костюм, чоловічі вишиванки також повертаються в моду вони удосконалюються на сучасну манеру, але попри це зберігають власну своєрідність і оригінальність. Саме цим і обумовлена актуальність вибору теми курсової роботи.

Розробленість теми: Досліджували формування традиційного одягу українців М. Білан та Г. Стельмащук [1], які вважають, що український народний одяг -- яскраве й самобутнє культурне явище, яке розвивалося й удосконалювалося протягом століть. Найбільш повні дані про костюм запорізьких козаків містяться у працях відомих українських істориків Д. Яворницького, В. Голобуцького, О. Апанович [2, 3, 4] та ін. Ґрунтуючись на них, можна скласти ясне уявлення не лише про вбрання козаків різних соціальних прошарків, а й про джерела та причини його формування.

Метою курсової роботи є: з`ясувати історію виникнення і розвитку чоловічого народного одягу україни особливо періоду Гетьманщини.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

- віднайти і проаналізувати літературу з теми курсової роботи;

- дослідити історію розвитку народного чоловічого костюму;

- проаналізувати особливості одягу козаків.

Об`єктом дослідження для даної курсової роботи є історія українського народного костюму, його функції та значення.

Методи дослідження: при опрацюванні інформації були використані

загальнонаукові методи, такі як спостереження, порівняння, узагальнення, а також метод аналізу та синтезу.

Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку.

У першому розділі розглянуто історію та регіональні особливості чоловічого костюму.

У другому розділі досліджено декорування чоловічого одягу,сорочок.

У третьому розділі розкрито технологію декорування чоловічого одягу.

Вступ до курсової роботи формує її сприйняття, а висновок узагальнює досягнуті результати.

чоловічий народний костюм вишивка

Розділ 1. Чоловічий народний костюм

1.1 Розвиток чоловічого народного костюма в різні періоди

Певні основні елементи українського народного вбрання були сформовані ще в княжі часи та пізніше майже не змінювалися. Історія українського народного костюма генетично пов'язана з традиціями Київської Русі. Археологічні розкопки засвідчують широкий розвиток ткацтва та різноманітних ремесел того часу, дають певне уявлення про давньоруське вбрання. Відомості про одяг є і в давньоруських писемних пам'ятках. Так, в Іпатіївському літописі згадується кожух, у "Слові о полку Ігоревім" -- кожух і опанча, в інших джерелах -- сорочка, ногавиці, корзно (плащ), свита, клобук, вінець тощо. Чимало знахідок свідчать й про побутування в Київській Русі шкіряного та плетеного одягу, великої кількості прикрас. Ці матеріали суттєво доповнюються іконографією XI-- XIV ст.: фрески, ікони, книжкові мініатюри дають уявлення про одяг панівних верств населення -- князів, бояр, дружинників тощо. На фресках Софійського собору в Києві збереглись зображення одежі не тільки князівської сім'ї, а й музикантів, мисливців.

Досить чітко виявлялись тогочасні регіональні відмінності костюма, які брали свій початок ще з часів давніх племінних об'єднань. Це стосувалось передусім прикрас, що їх виробляли місцеві майстри, -- бронзових та срібних підвісок, якими прикрашали головне вбрання та зачіску, скроневих та нагрудних прикрас. Але ці особливості з розвитком ремісництва у містах поступово нівелювались. Стійкішими були традиції виробництва тканого одягу, плетенного взуття, а також техніка та мотиви орнаментики, особливо сорочок, які майже до кінця XIX ст. зберігали давні локальні особливості. У цьому плані слід виділити одяг населення Середнього Подніпров'я -- територіального центру формування української народності.

Вбрання простого міського населення було близьким до селянського. Городянки також носили довгу сорочку та незшитий одяг типу обгортки або запаски. Чоловічий костюм генетично був пов'язаний із селянським.

Одяг заможних городян -- феодалів, багатих купців -- мав більше елементів, його шили з дорогих тканин як місцевого виробництва, так і привезених із закордону (див. додаток 1). На Україну імпортували різні види тканин -- шовкові (паволока), сукняні, оксамитові. Із Західної Європи привозили фризькі та фламандські сукна. Ці тканини використовували переважно князі та бояри, з них виготовляли церковний одяг. У той же час широкі верстви населення користувались виробами місцевих майстрів та ремісників.

Отже, основні елементи українського народного одягу за своїм походженням були давньослов'янськими; їх можна розпізнати за такими компонентами, як тунікоподібні сорочки, поясний стрій у вигляді прямокутної смуги тканини (опинці, горботки) або вузької орнаментованої запаски, вузькі полотняні чоловічі порти. Давньослов'янські елементи виявляються і у верхньому одязі типу гуні, манти та опанчі, домотканих поясах та ін. Вони певною мірою збереглися й у орнаментиці вишивок та художньому ткацтві: стилізовані мотиви тваринного орнаменту, ромб з гачками, який у давніх слов'ян уособлював родючість тощо.

Незважаючи на феодальну роздробленість та ординську навалу, що гальмували загальний розвиток давньоруської культури, традиції Київської Русі продовжували відігравати важливу роль у наступні епохи. Водночас давалися взнаки інтегративні культурні процеси, які сприяли, зокрема, формуванню народного вбрання.

У минулому, в умовах натурального господарства, коли одяг виготовлявся власноручно, він стійко зберігав традиційний крій, техніки оздоблення. Одяг поділявся на святковий і буденний, зимовий і літній.

У традиційному одязі кожного села завжди були місцеві особливості, які відбивали смаки людей, вирізняли й підкреслювали кожну особистість. Слід пам'ятати, що народний одяг не лише захищав від дощу й холоду, але мав і символічне значення, визначав етнічну, соціальну, локальну, професійну приналежність та вік його носіїв. Народне вбрання - витвір декоративно- прикладного мистецтва. Всі складники народного одягу позначені фантазією народного майстра, позбавлені випадкового і штучного. У численних народних піснях зустрічаються відомості про те, хто і як виготовляв одяг, з якої сировини, як його носили, як до нього ставилися люди. Зокрема, відбилися такі процеси, як прядіння, ткання, оздоблення одягу, а також його крій, назви окремих деталей. У минулому, власноручне виготовлення одягу з домотканого полотна чи сукна було звичним явищем. Майже в кожній сільській хаті стояв ткацький верстат. Народні пісні донесли до нас відомості про технологію виготовлення одягу, згадуючи при цьому знаряддя ткацтва, матеріал, з якого вони зроблені.

Людям завжди було властиве прагнення до краси, тому гарний чепурний одяг, зароблений чесною працею, вони носили з почуттям гідності. Навіть найбідніший селянин у свято прибирався у чистий одяг. Потяг до гарного одягу найбільше властивий молоді. На Україні існують численні повір'я, звичаї та обряди, пов'язані з виготовленням та носінням сорочок. Дівчата часто вишивали сорочки та хустки своїм коханим, нареченим.

Головним невід'ємним складником народного вбрання є сорочка. Вишита сорочка -- є найдавнішим одягом в Україні, сорочки носили жінки і чоловіки. Сорочки шили з двох шматків полотна і була вона довгою, вишитою біля шиї та на рукавах. З часом сорочки набули регіональних відмінностей. Комплект чоловічого селянського одягу складався із сорочки до колін, що одягалась навипуск та підперізувалась шкіряним або плетеним поясом, а також нешироких штанів (портів, гачів). На поясі кріпилися різні необхідні речі -- кресало, гребінь, невеликий ніж. Головним убором слугувала валяна шапка, взуттям -- личаки або шкіряні постоли. У холодні пори року одягали сукняну свиту, взимку -- хутряний кожух.

Пояс (крайка, пас, литий пас, черес, ремінь) -- найдавніша частина одягу, важкий вовняний пояс, носили жінки і чоловіки. Пояс -- носили переважно на півночі, міг бути навіть зі звичайного полотна, ним підперізували запаски, плахти, спідниці. Пас -- носили в горах, були широкі (30 см), зі шкіри (див. додаток 2).

Штани (шаровари, ногавиці, гачі)-- чоловіча частина одягу. Були полотняні, а також суконні. Штани могли бути вузькі, до яких носили сорочку на випуск або широкі, тоді сорочку заправляли в середину.

Кобеняк (опонча, бурка, чуганя, бунда, гугля, манта, гуня, сіряк, кирея) -- верхній плечовий широкий одяг без стану, рід сучасного плаща з відлогою (каптур, бородиця, богородиця, кобеняк)

Кептар (коцовейка, гуцуляк, бунда, катанка, лейбик, горсик) -- частина одягу без рукавів (див. додаток 3). Носили чоловіки і жінки. В XIX ст. кептар був як білий кожушок, без коміра або з невеликим. Гуцули мали розшиті кептарі, бойки взагалі не вишивали. В деяких регіонах кептар був з повсті і називався -- катанка.

Кожух (байбарак, бекеша, шуба, губа) -- хутряний одяг подібний на кептар, але з рукавами і довший. Кожухи були довгі та короткі, з рукавами або без рукавів. Кожух покритий сукном називали також байбарак, бекеша, жупан (див. додаток 4).

Взуття : зі взуття носили личаки, постоли, ходаки, черевики або чоботи. Личаки робили з лика, носили на півночі. Постоли робили зі шкіри з шнурками, носили переважно на Волині і Чернігівщині. Чоботи червоні, жовті, рідше зелені з сап'янової шкіри -- називали сап'янці.

Шапка -- шапки носили баранячі, з сукна або шкіряні. Шкіряну шапку називали капелюх, шапку з баранів -- кучма, шапку з вухами -- клепання. Капелюх з соломи називали бриль (див. додаток 5).

Крій та оздоблення сорочки в різних місцевостях мали свої особливості. Так наприклад описує одяг українців Антоній Якса-Марцинківський. За його словами, найкраще одягалися по ліву сторону Ірпеня. Чоловіки одягали чорну або білу свиту. Зверху одягали білий кожух з округлим коміром з чорного каракулю. Чорну каракулеву шапку носили менш заможні, заможніші носили шапку сивого кольору.

Чоловічі Сорочки Київщини та західної Полтавщини були з низьким комірцем-стійкою та широкими прямими рукавами, інколи призбираними в манжет. Біля шиї сорочки мали дві петлі, в які простилявся чорний шовковий шнурок або червона шовкова стрічка, які називали "застіжкою". Комірець завжди був вишитий сірими (переважно в старших) або червоною та синьою "заполоччю". Пазуха та кінці рукавів, якщо вони були не призбирані, також вишивались. Чоловічі від жіночих узорів досить часто відрізнялись. Для комірця, рукавів, пазухи були окремі узори. На Київщині вишивання було більш розвинене (див. додаток 6).

Існували такі назви узорів на комірах: "рожевий", човниками, настилування, човники з попинами, проскурочки, човники з крильцями, кривоніг, пупчики. На пазухах були наступні узори: ляхівка на 3,4,5,7,9 дірочок, ляхівка ціле коліща, ляхівка цілий збан, ляхівка хрестиками, ляхівка кругла нашиванка, ляхівка коса, ляхівка кругла і хрещата, ляхівка решіточки, прутик. На рукавах була мережка з ляхівкою. Старші люди мали сорочки вишиті або тільки на комірці або ще невеликими мережками на пазусі на рукавах сірого кольору;"заполоч" в невеликій кількості була тільки на комірцях.

Іншого крою сорочки були з відкладними комірцями, мали багато складок біля шиї і не вишивались, або зрідка тільки комірець. Біля кисті рукав збирався на нитку і пришивався манжет -- "чехли". В західному Поділлі і на Поліссі сорочки носили поверх штанів. (За описом Павла Чубинського 1870 р.) Чоловіки носили завжди шапки з каракулю, сорочку з комірцем стійкою. На сорочку одягали "юпку", а молоді парубки одягали короткий напівкаптан.

Поділля за характером народної культури можна умовно поділити на західне, східне та Подністров'я. Для одягу північних районів властивий чорний колір вишивки та поясний незшитий одяг - горбатка. На південному Подністров'ї - червоний колір вишивки і горбаток - гунь. Для всього Поділля характерна одноколірна та у вузькі кольорові смуги горбатка. На півночі західного Поділля, як і на правобережному Поліссі та Волині, носили літники, запаски. В давніх подільських сорочках, крім рукавів і на грудях, вишивали поздовжніми смугами і спинку сорочки. Найпоширенішою технікою вишивки була тут лічильна гладь, низь, мережка, пізніше - вишивка бісером. Одяг Поділля в окремих районах мав спільні риси з одягом Буковини, Покуття, Волині.

Поліський стрій вирізняється серед інших червоно-білими кольорами. Регіон Полісся в минулому був найвідсталішим серед інших (через бездоріжжя, віддаленість від великих міст). Різні райони жили відособлено, тож і характер народної культури в них різний. В одязі тут збереглося чимало праслов'янських рис. На волинському Поліссі це "вуставкові" чоловічі й жіночі сорочки, з відкладним чи стоячим (пізніше) коміром. На свято рукава, комір і чохли таких сорочок прикрашалися червоними суцільними або ж орнаментальними смугами з вкрапленням вузьких синіх та жовтих смуг, витканих чи вишитих технікою "занизування" або ж "настилування".

На відміну від центральних районів, на правобережному Поліссі не було нагрудного одягу, керсетів. На київському Поліссі, як перехідній території до лівобережного Полісся та центральних районів, були поширені керсетки. Майже на всій території волинського Полісся поділ сорочки не виставлявся з-під поясного одягу. Чоловіки носили сукняні шапки-рогатки, мегерки, шоломки, солом'яні брилі. Давні чоловічі сорочки за кроєм і оздобленням, були подібні до жіночих, заправлялися у вузькі білі або ж пошиті із фарбованих тканин штани. В холод чоловіки одягали білі, сірі та коричневі свити ("до вусів", "до заборів"), оздоблені вовняним кольоровим шнуром або вишивкою.

Побутували білі та коричневі кожухи вільного крою і підрізані по талії, оздоблені смужками, вишивкою кольоровими вовняними нитками. Підперізувались поліщуки вовняними кольоровими крайками та поясами. Цілий рік ходили в ликових постолах, а також у чорних чоботях та черевиках.

Народне вбрання лівобережного Полісся за кроєм та оздобленням має багато спільного з одягом центральних районів України. Давні чоловічі й жіночі сорочки вишивали біллю. На відміну від правобережного Полісся, свити й кожухи тут мало оздоблювались (див. додаток 7). Чоловіки носили смушеві шапки або солом'яні брилі. Взуття було як і на правобережному Поліссі.

Волинський чоловічий стрій. Волиняни -- це етнографічна група українців які мешкають на Волині. До цього етнографічного регіону відносяться землі колишніх князівст: Перемишлянського, Белзького, Бузького. Межу можна провести від Бродів, Золочева, Львова до Самбора.

Конопляна сорочка або кошуля, шили її зі зборами, коміром, уставками (подвійними плечами), рукави були з дудицями (вузькими обшивками), які зав'язувались тороками чи шнурком. Розріз на грудях був доволі довгий (до живота). Комір защіпали мідною шпонкою або гарусною червоною стрічкою (див. додаток 8). Рукава та пазушину тут ніколи не вишивали кольоровими нитками. Сорочка була довжиною до колін або і ще нижче. Сорочку в деяких місцях заправляли в штани, а в інших носили поверху штанів. Сорочки господарів та парубків шилися з тонкого полотна, а хлопчиків-пастушків з грубого (дванадцятки). Штани шилися з того самого полотна з паском і защіпалися на ґудзик. На голові носили солом'яні капелюхи. З подвір'я чоловіки виходили завжди з покритою головою.

Зверху по сорочці носили сукману (чорну, білу, сіру). Також носили серм'ягу (свитку, гуню) пошиту до стану з коміром-стійкою і з трьома зборами по боках. Замість карманів були прорізи з клапанами. По швах серм'яга була обшита шнурками. На Перемишлянщині носили гуню. В львівському повіті носили зверху полотнянки з полотна. Старші чоловіки, господарі та парубки носили зверху опончу. Опонча мала крій сіряка, але шилася вільнішою та з бородицею. Жіночі, чоловічі, парубоцькі сіряки мали свої мотиви оздоблення. Сіряки та опончі мали біля коміра пришиті бовтиці, які закидали за плечі. Зимою чоловіки носили з білого чи сірого сукна холошні, крій яких був такий самий, як і крій полотняних штанів.

Зимою носили довгі кожухи з чорного хутра пошиті завжди до стану з коміром-стійкою або викладним. Кожух защіпався на мілкі ґудзики та був вишитий шовком. Кожух належав до строю, тому його могли одягати в великі свята також і влітку, на Петрівку. До строю обов'язково належав пояс, найчастіше малиновий.

Шапки носили на завісах, з чорного, рідше з сивого каракуля з суконним верхом. Волосся на голові брили, залишаючи зверху чуприну. Бороди запускали тільки діди, вуса носили всі. На ногах носили шкапові чоботи руського крою. Чоловічі чоботи були з круглими носами, а жіночі з гострими.

Подолянський чоловічий стрій. Чоловіки взимку носили чорні високі каракулеві шапки, а влітку низькі солом'яні капелюхи з широкими полями, оздоблені бавовняною червоною або блакитною стрічкою. Каракулева шапка зверху була з гранатового сукна або синього. А позаду, де був шов, шапка була оздоблена небесного кольору нашитими "вензелями", через які її називали "шапка на завісах".

Чоловічі сорочки лляні були довгі тунікоподібні з стоячим коміром. Сорочка защіпалась на мосяжний ґудзик або зав'язувалась вузькою стрічкою, кінці якої звисали (гарасівка). Штани носили широкі білі або сині в смуги .

Взимку чоловіки носили білі кожухи з приталеною спинкою, вишиті кольоровим шовком (зеленим і червоним) або кафтани. Молоді парубки носили часом сіряк сивого кольору, довгий по кісточки з каптуром, який був прикрашений нашивкою в вигляді серця (див. додаток 9). Сіряки були розшиті червоними крученими шнурками. В деяких місцевостях були коричневого кольору (опонча). Відкладний комір та груди були оздоблені нашивками з блакитної тканини, що нагадувало княжий одяг з "Ізборніка". Чоловіки носили також білі до колін кітелі. На свята та до церкви носили довгі по кісточки з коміром -- стійкою та каптуром бородиці.

Чоботи були без підборів, халяви мали широкі, довжиною до колін, вивернуті зверху на ширину долоні, підбиті залізною підківкою. При собі мали кремінь, кресало, люльку, ножик. На поясі носили також широкі шкіряні паси (черес). Пояс був також тканий з довгими тороками, червоний або темно-синій в повздовжні паси, шириною з долоню, спереду мав кишені. На поясі висів ножик "козик". Голови чоловіки традиційно голили, на верху залишали чуб який закривав всю голову. Бороду не носили, а вуса коротко підстригали.

Чоловічий стрій Покуття. Чоловіки носили довгу лляну сорочку поверх штанів з вузьким комірцем -- стійкою, який був вишитий шовком або шерстю. Молоді хлопці носили сорочки, також ще й вишиті спереду. На голові носили соломяні капелюхи, які на свята прикрашали плетеними герданами, качачим або павлиним пірям, також стрічками чи шерстяним шнуром з кутасами. Зимою чоловіки носили білі кожухи, розшиті по швах кольоровою шерстю.

Зимою чоловіки носили білі суконі вузькі штани (портяниці) або з тонкого гранатового сукна -- ногавиці, а літом білі полотняні штани заправлені в високі чорні чоботи, часом закочені зверху (див. додаток 10).

Плечовим одягом був суконний кафтан і поверху носили кожух без рукавів (кептар). Жінки і чоловіки носили також однакові чорні сіряки до колін. Зимою на голові носили баранячі шапки з верхом з гранатового сукна. Такі шапки мали "вуха" з лисячого хутра, які в холод опускали на вуха. До строю належала також вовняна сумка з широким помаранчевим пасом. Таку сумку носили через ліве плече на правому боці.

Буковинський чоловічий стрій. Буковинці в північній частині є продовженням подолян, а в південній гористій нічим не відрізняються від галицьких гуцулів.

Жителів Буковини умовно поділяли на подолян -- мешканців рівнини, які себе русняками або русиними називали і гуцулів -- гірських русинів, які себе називалирусинами. В мові і традиціях вони мають мало відмінностей і тому гуцулів також називали русинами (в широкому значені слова). Буковинські гуцули мають певні відмінності від галицьких гуцулів (біля Коломиї), насамперед відмінності полягають в релігії. Буковинські переважно православної віри, а галицькі греко-католицької.

Буковинські подоляни носили вишиту сорочку з широкими прямими рукавами, яка спереду мала защіпку. На вишиванку одягали розшиту цурканку (кожушок без рукавів) і на цурканку одягали довгий вовняний сердак (переважно чорний або бурий) з вовняними ґудзиками та зашпенками на грудях. Вузькі штани (портяниці) носили з білосніжного лляного полотна влітку і взимку поверх цих штанів з чорної, білої або червоної шерті -- гачі). На ногах носили високі чоботи з загостреними притятими носами, черевики на шнурівках, прикрашені зверху ремінцями та китицями, та влітку постоли. Взимку чоловіки під сердаком носили ще й великі кожухи. А зверху на сердак одягали білі вовняні плащі з ковпаками на плечах (манта). Такий самий одяг носили в околицях Пруту та Дністра, за винятком капелюхів, які тут були нижчими з круглим днищем та фетрові чорні (див. додаток 11).

Парубки з Нижнього Черемошу прикрашали влітку голову високим плетеним з соломи капелюхом, з павичевим чи півнячим пірям, а також стрічками чи плетеними герданами, взимку носили хутряні шапки (кучма, шапка, капуца).

Буковинські гуцули. Буковинські гуцули носили коротшу сорочку з прямими або на манжеті рукавами. Під сорочку одягали білі портяниці, по сорочці носили вузький ремінець або широкий шкіряний пас (черес) з ґудзиками з месінгу, по сорочці носили також кептарик, по кептарику одягали широкий короткий бурий сердак з вовняними ґудзиками та зашпенками на грудях. На ногах носили чоботи або постоли з притятими носами без прикрас. На голові носили вовняний або соломяний капелюх (кресаня) з вузькими полями. Зимою чоловіки носили поверх портяних штанів, сині або червоні шерстяні штани (гачі). На ногах носили постоли з вовняними капцями. На голові носили шапки, кучми або капузи. Під сердак одягали великі кожухи і по сердаку одягали манти з колпаками. Гуцульські парубки прикрашали капелюхи мосяжними бляшками та китицями.

Чоловічий стрій Гуцулів. Гуцули відзначалися серед інших горців русинів красивою статурою тіла, поставою та вільними рухами. Типові гуцули були шатенами і мали світлі очі. Гуцули на відміну від інших найкраще зберегли свої традиції. Одяг гуцулів також вирізнявся вишуканістю, багатьма прикрасами і різноманітними кольорами. Гуцулів можна умовно поділити на: галицьких гуцулів в долинах Пруту і Чорного Черемошу, буковинських гуцулів в долинах Білого Черемошу і частково Сучави і угорських гуцулів в долинах Чорної і Білої Тиси.

Чоловіки носили білі сорочки та довгі широкі штани з грубого білого полотна (поркениці) або ширші червоні з сукна (крашаниці), часом білі або чорні суконі (голошні, гачі). До того носили широкий шкіряний пас (черес), сорочку спереду підтягували і вона була на 20-30 см коротша ніж ззаду. За пояс закладали файку, люльку. На ногах носили шкіряні постоли. Постоли стягались шнурками або шкіряними ремінчиками. В XIX ст. парубки та газди носили чоботи замість постолів. По сорочці гуцули вдягали через плече шкіряну торбу. Зверху на сорочку одягали кептар -- короткий розшитий білий кожушок без рукавів (див. додаток 12). Кептар зв'язувався біля шиї двома кутасами і був розшитий сапяновими ремінчаками.

Волося носили довге, розділене на проділ, на голові носили чорний фетровий капелюх (кресаня), дно капелюха було розшите золотим галоном або різнокольоровими шнурками.

Чоловіки в свята носили поверх кептарика також сіряк -- короткий з чорного сукна, розшитий вовняними шнурама з кутасами (дармовиси). Сіряк з гранатового сукна називався -- крашенек або байбарак. Святковий капелюх був прикрашений павлиним або кугутячим пірям та круглими кутасами. На шиї носили чорну в узори хустку. До цілого строю належав також топорик.

Чоловічий стрій Бойків. Бойки (верховинці, горальці, підгіряни) -- етнографічна група українців які мешкають в Прикарпатті. Типові бойки високі на зріст з темним волоссям і світлою шкірою.

Чоловіки носили штани синього кольору, заправлені в чоботи. Влітку носили широкі полотняні, а зимою вовняні голошні (штани). Сорочки носили вишиті білі, поверх штанів з шкіряним широким поясом. На голові носили чорні баранячі шапки, звужені до верху (див. додаток 13). Зимою носили довгі до коліна бурки чорного кольору, які носили на плечах не одягаючи. Бурки були обшиті червоно-чорними крученими шнурами. Шапки були пошиті без сукна. Кожухи носили білого кольору, а серм'яги -- кавового. Влітку на голові носили так звані "венгерські капелюхи". Сорочки бойків були оздоблені на передпліччях мережкою. На голові носили також "кучми" (баранячі кудлаті шапки). Влітку -- чорний низький з широкими крисами капелюх.

Окремого розгляду заслуговує Південь України з численним робітничим населенням вихідців з різних областей України. На півдні свого часу поселилося чимало сербів, греків, болгар, молдаван, німців та представників інших народів. Проте українці все ж переважають, вони ж найбільше й зберегли свій традиційний одяг. Великий вплив на селянський одяг півдня України мав одяг робітників. Разом з тим, в одязі робітників були помітні впливи селянського. Додільна сорочка з домашнього або крамного полотна найчастіше вишивалася червоно-чорними нитками хрестиком. За кроєм, способом носіння одяг півдня України найближчий до одягу Наддніпрянщини.

Чоловіча сорочка завжди заправлялася в широкі штани-шаровари. Взимку чоловіки одягали - жупани, киреї, кожухи. Взувалися чоловіки та жінки в чорні, червоні та жовті чоботи. Такий в основному характер народного вбрання Наддніпрянщини (див. додаток 14).

Поряд із домотканою матерією, яка переважала в сільському побуті і використовувалась для пошиття одягу, була й так звана крамна, купована матерія фабричного виробництва.

У XVII ст. Українці як жінки так чоловіки носять верхній одяг брунатого кольору, домашнього виробництва. Шляхта та городяни носили синього кольору. Просте населення носило сорочки з грубшого лляного полотна, а міщани та заможніші з котону. Такі сорочки біля шиї та на поясі були призбирані в фалди і оздоблені різнокольоровою вишивкою бавовняними нитками. До сорочки носили пояс червоного, жовтого чи зеленого кольору або ін. фарби.

В кін. XVIIІ ст. шляхта почала носити верхній одяг довгий, з перехватом, подібний на англійський рембронт з гладкою спинкою та довгими рукавами. Також дехто починав тоді носити німецький одяг. Чоловіки бороди не носили, тільки вуса, вбрання носили черкеське, кафтан та жупан, а деякі носили також польське вбрання. Голови підбривали, а зверху волося було обстрижене півколом (чуб). Шапки носили польські та черкеські, а просте населення -- кучми. Нижній одяг називали шаровари, вбрання і штанці. На ногах носили чоботи (за описом Олександра Рігельмана 1787).

З кінця XIX ст. у побуті села з'являється також коленкор (перкаль) - біла бавовняна тканина фабричного виробу. Відбувається процес поступового посилення впливу на село міської культури. З дорогих, переважно заморських тканин з давніх-давен шила одяг козацька старшина.

1.2 Чоловічий костюм козацької доби

Основний омдяг запорімзьких козакімв -- сорочки, шаровари, шапки та жупани. Похідним одягом козаків були дві пари шароварів, сорочка, кафтан з грубого сукна, шапка та свита з кобеняком.

У мирний час запорожці одягались доволі багато. Сорочка з шовковими застіжками, шаровари, червоні чоботи. Поверх сорочки одягали кафтан, який міг бути шовковим, парчевим або суконним. Кафтан підперезували шовковим пасом -- широким шовковим поясом, перетканим на кожну четвертину золотими або срібними нитками. Поверх кафтана накидали свиту, завжди суконну з розрізаними рукавами, які, як правило, защіпались один на другий і закладались ззаді під кобеняк, який вживали під час дощу або негоди. На голові запорожці носили брилі або гострокінечну хутряну шапку або кобур -- суконну червону шапку з бобровою опушкою. На каптан, через праве плече вішався на перев'язі самопал. А за поясом, на ланцюжках два пістолети і ніж замість кинджала. Шаблю в мирний час носили рідко, хіба тільки на раду. Тоді ж надівали поверх кафтана -- сталеву сітку (сітку-кольчугу). Бороди та голову голили, залишаючи пасмо волосся в вигляді коси, яке закручували за ліве вухо три-чотири рази. Важкою образою було взяти запорожця за чуприну -- вона була для нього священою.

На думку Дмитра Яворницького одяг запорізьких козаків спочатку був дуже простим. На початку свого історичного існування запорізькі козаки не могли навіть думати про те, щоб займатися своєю зовнішністю й виряджатися в дорогі "шати". У пізній період запорізької історії, коли у козаків уже з'явилися певні звичаї й певний костюм, багато хто з них часто одягався дуже просто.

Козаки запорозькі носили :

Шаровари з домотканого полотна -- льону, коноплi, сукна різного, привізних чи трофейних тканин. Сорочки прості з домоткані. Жупани, сіряки, опанчі, кобеняки. Різнокольорові пояси гаптовані золотом або сріблом з золотим френзлем (див. додаток 15). Шапки хутряні, з сукна чи з валяної вовни, обшиті хутром. Шлик до XVIII ст. якщо був, то недовгий, з того ж матеріалу, що й весь верх шапки, чоботи.

Опис одягу запорожцем Коржом. За описом Коржа, який сам був запорожцем (прибл. 1550-1750):

Голови та бороди всі запоріжці голили, для того, щоб відрізнятися від Донських, залишали тільки чуб, якщо чуб був дуже великий, що закривав лице, його заплітали в косу і закладали за вухо (такий чуб називався "оселедець"). Всі носили вуса, які підфарбовували та підкручували вгору, чим довші вуса були, тим краще.

Військовий одяг запорожців: жупан, сіряк, кобеняк; сорочка; шаровари, переважно грубі й прості; чоботи; пас; шапка; делія, кунтуш, бурка.

Таким був військовий одяг, парадний одяг одягали тоді, коли запорожці йшли до церкви або робили візити або на великі свята .Тоді замість "черкески" одягали жупани "польського крою", в залежності від статків, часом були дуже дорогі і різнокольорові.

Вдома, щоб відрізнятися від звичайних мешканців запорізькі козаки називали себе "молодцями", носили: жупани різного кольору з багатшого привізного сукна; гранатові кунтуші; високі сиві шапки з хрестом, також червоного кольору (зверху шапки).

Козаки мали своїх шевців та кравців, які шили одяг за замовленими з інших країн чи з України тканинами. Так описує одяг козака XVI ст. Антоній Марцинківський. Повний стрій козака:

1. Чорна каракулева шапка, зі звішеною виложкою, з сукна такого самого кольору як і жупан.

2. Короткий жупан защіпався на гаплики, був з вузьким комірцем, з якого виглядав вузький комірець сорочки з блискучою запонкою. По обидві сторони жупана було по шість газирів для пістолета чи яничарки.

3. Зверху на жупан одягали черкеський кунтуш з газирами та з вильотами (розрізами та відкидними рукавами), який не защіпався.

4. Шаровари носили широкі, з глибокими кишенями, в яких ховали потрібні речі.

5. Поверх штанів носили шкіряний пас до бедер, до якого був завішаний великий оздоблений воловий ріг для пороху, який закручувався. З двох сторін до пояса були завішані сумки: одна для куль, а інша для кресала. На довгому латуному ланцюжку, до пояса був завішаний ніж і з іншої сторони в пояс була запхана латуна ложка і пістолет на тесьмі через плече.

6. Коли козак сидів на коні, то мав на тесьмі завішану за плечима яничарку та нагайку за пасом або в руках.

7. Завішана зліва бурка доповнювала повний стрій козака.

Звичайним одягом на кожний день був короткий суконий жупан та гунька з каптурем.

Одяг придворних козаків (тих, що були при шляхті) був ще більше вишуканим: жупани були з тонкого привозного сукна; замість шкіряного паса носили литі коштовні паси; шаровари носили дорогі з лампасами по боках; кунтуш з вильотами, по швах оздоблений золотом або сріблом; шапки носили дорогі з сивового каракулю зі звішеною виложкою, обшитою золотим або срібним крученим шнурком і з срібним чи золотим кутасом.

Ян Непомуцький Чарновський, в 1854 так описує одяг козаків. Запорозькі козаки носили: каптан (шкіряна куртка); напівкунтуш з вильотами (кунтуш до колін); широкі з сукна шаровари яскравих кольорів; шапку з виложкою, обшиту золотим крученим шнуром; святковим одягом був кунтуш "польського крою" (довгий) з шовковим поясом перетканим золотою або срібною ниткою.

Під час морських походів, запорожці носили сорочку просочену дьогтем і бурку.

Озброєння складалося з мушкету, аркебузи, бандолету чи іншої вогнепальної зброї; лук зі стрілами, спис, ніж, сокира. Сотники мали при собі келеп для пробивання обладунків. Через плече був перевішаний патронташ з порохом та кулями, на поясі висіли порохівниця та натруска.

Запоріжці голили всю голову, залишали на верху тільки чуб, який заплітали як косу і закладали за ліве вухо (оселедець), вуса носили дуже довгі.

Одяг українських козаків був на початку досить простим: доволі низька каракулева шапка з суконним верхом; опанча чи кобеняк (рід плаща) сіро-бурого кольору з грубого сукна; каптан з червоним вовняним поясом, за який запихали малу люльку і ніж; полотняні або суконні шаровари; юхтові чоботи.

Влітку в мирний час українські козаки носили сорочку, полотняні штани та іноді легкий жупан. Святковий одяг був вишуканішим. Голови голили округло вище вусів, вуса різного типу, переважно довгі.

Кожний козак зобов'язаний був мати власне озброєння: коня, спис, мушкет або самопал, пістоль, шаблю, ніж. Крім того, запорожці використовували широкі шкіряні череси, котрі вони носили на грудях, заповнюючи у два чи в три ряди патронами з кулями й порохом, мов сучасні патронташі.

Одяг Гетьмана, з давніх часів до Богдана Хмельницького був: каптан, жупан, делія; зимою носили соболеві або лисячі шуби "польського крою"; пояс; чоботи; шаровари (не надто широкі); шапка з суконним верхом, обшита хутром; шабля при боці (див. додаток 16).

Парадний одяг гетьманського полковника:

1. Шуба лисяча або соболева з прорізаними рукавами покрита

оксамитом і оздоблена золотими шнурами та кутасами.

2. Жупан яскравих кольорів, часто з вильотами, які защіпались на малі гудзики з перлів, туркисів або інших коштовних каменів.

3. Зимові кунтуші були суконі, а літні атласові.

4. Шаровари були також яскравих кольорів.

5. Шапки обшиті соболем з оксамитовим верхом, на шапці була золота брош з коштовним камінням.

6. Пояс був дуже дорогий шовковий або шкіряний покритий золотими або срібними пластинками.

7. Чоботи носили тільки червоні з сапянової шкіри кримського виробництва, зі срібними підковами, гаптовані шовком, золотом і сріблом.

Одяг, як правило, полковники завжди отримували в подарунок. Одяг запорізького полковника:

Кунтуш з тонкого сукна, як правило гранатового кольору; жупан яскравих кольорів; шаровари суконні, бавовняні, інколи оксамитові; зимою шуби з дорогих хутер; при їзді на конях мали ще й бурку з каптурем; чоботи; дорогий пояс; шабля з прикрашеним руків'ям (див. додаток 17).

Одяг полкового писаря: кунтуш суконий; бавовняний жупан; дорогий шовковий пояс з золотим френзлем; лисяча шуба; шаровари яскравого кольору.

Одяг сотника: суконий каптан; шаровари влітку бавовняні, взимку суконі; пояс шовковий; шапка каракулева з оксамитовим верхом; шабля (див. додаток 18).

Іноземці, які відвідували Січ, зазначали, що козаки "люблять гарно вдягатися". Австрійський посол Еріх Лясота, відвідавши Січ 1594 року, записав у своєму щоденнику, що елементом традиційного одягу запоріжців були кобеняки, тобто широкі плащі на зразок мантій, які вони носили поверх іншого одягу.

У XVII столітті деякі дані про одяг запоріжців зустрічаються у звітах французького інженера Боплана. Там ідеться про сорочки, шаровари, шапки та жупани.

На малюнку того ж Боплана можна побачити козацький жупан, довжиною нижче за коліна, без коміра, застебнутий густо ґудзиками, підперезаний поясом, до якого з лівого боку було причеплено шаблю. Шапка обшита хутром. У представників старшини хутряна "околиця" шапки попереду частково розрізана. Шапку прикрашалоперо. Киреї у старшин широкі, підбиті хутром, деколи з багатим коміром.

Як уважають дослідники, у XVIII столітті козацький одяг складався з двох головних частин: жупана і черкески.

Жупан сягав тільки до коліна, щоб не заважати швидко вскочити на коня, досить облягаючий. Застібали його на гаплик або ґудзик при комірі і підперезували поясом. Українське козацтво носило верхній одяг білого кольору в теплу пору року і зимою довгі до кісточок білі кожухи, які по всіх швах були оздоблені ремінчиками з кольорової шкіри (червоного, жовтого, коричневого та ін. кольорів) і дуже гарно виглядали. Зимою носили тільки кожухи, а влітку носили тільки сорочки.

Традиційним кольором запорізьких жупанів був червоний. Шили жупани або зі звичайного сукна, або з кармазину, особливого сукна малинового або темно-червоного кольору (див. додаток 19).

Черкеска -- одяг досить облягаючий, із фалдами позаду, із вирізаним коміром, підперезаний поясом.

Представники військової старшини носили кунтуш, довгополий, із розрізаними рукавами, без пояса (див. додаток 20). Відомо, що простим козакам заборонялося носити кунтуші.

У 1763 року гетьман Кирило Розумовський підписав спеціальну інструкцію щодо козацького одягу. Згідно з тією інструкцією жупан мав бути суконним, темно-синім. З червоними вилогами, підперезаний червоним поясом. Під ним -- білий півжупанок і білі штани. Шапка з чорною смушевою околицею й низьким дном. Плащ мав бути синім.

Але все ж таки традиційним одягом запоріжця завжди вважалися саме кармазинний жупан, широкі шаровари, чоботи та шапка з суконним дном.

Нема сумніву, що крій запорізького одягу, особливо високих шапок, широких шароварів, довгих жупанів і широких поясів, східного походження і запозичений ними від татар і турків. Це запозичення здійснювалося або захопленням під час наїздів, або купівлею, або шляхом дарування з боку вищих татарських і турецьких властей запорізьким козакам. З оттоманської історії турецького історіографа Наїми, наприклад, ми знаємо, що 1653 р. кримський хан Іслам-Гірей подарував запорізьким старшинам сукняні каптани. Загалом запорізький одяг мав таку перевагу, що не сковував рухів людини й був пристосованим до гарячого клімату країни.

Одяг козацький XVI ст. дещо мав відміності від строю XIX ст. Козаки носили тоді гранатового кольору суконі жупаники з вузькими комірами, які защіпалися на гаплики, такі жупаники вдягали в широкі штани до очкура. Під жупаником була біла сорочка з вузьким комірцем, яка защіпалася шпонкою з блискучим камінчиком. По штанах козаки носили широкий реміний пас, на який був завішаний воловий ріг та на довгому мосяжному ланцюжку був завішаний ніж, з двох сторін були завішані шкіряні сумки, одна на кулі, інша на кресало, також за пояс був запханий пістолет. Зверху по жупанику одягали контуш з вильотами та рукавами закинутими на плечі. В руках або за поясом носили ціпок і на ліве плече була завішана бурка. Голову голили, чуб заплітали та закладали за праве вухо, вуса підкручували. На голові носили чорниййолом з каракуля з довгим суконим або оксамитовим вилишкетом, такої самої барви як і жупаник. Господарі в ті часи носили гранатові жупани, обшиті по швах золотими або срібними галонами та сиві каракулеві шапки.

Розділ 2. Елементи декору в чоловічих народних костюмах

2.1 Вишивка на козацькій сорочці

Чоловічі вишиванки є одним з найбільше поширених виявів народного мистецтва в Україні -- ним передаються народні традиції з покоління в покоління. Мотиви композицій вишивок чоловічих сорочок пов'язані з традиційними віруваннями й обрядами.

Традиційно чоловічі вишиванки залежно від їхнього призначення, шилися з білого лляного або конопляного полотна. Завдання забезпечити вишиванкою чоловіка та інших членів родини як правило покладалося на майбутню дружину, але за традицією і наречений мав принести у дім нареченої дві-три вишитих сорочки зі своєї сім'ї. Після заручин наречена готувала для майбутнього чоловіка вишиванку, а на весіллі наречений одягався у вишиту сорочку, що її пошила й вишила наречена.

У ХVІІ столітті після Визвольної війни козацька старшина почала збирати у свої руки величезні багатства. З?явились політичні і торгівельні зв?язки Гетьманщини з країнами Сходу і Західною Європою. Це сприяло динамічному розвитку культури, здобутки якої проникали в суспільний і козацький побут.

Зазвичай вишивку на одязі та інших речах робили посполиті і знатні жінки та дівчата, які працювали у панів. Але не всі речі були місцевого виконання. Користувались і привозними товарами, які брали за зразок для вишивання та оформлення власних виробів. На українських зразках XVII--XVIII століття найпоширенішим був рослинний орнамент, який також був популярний на Заході і Сході. Українські мотиви тих часів схожі з вишивкою Угорщини, Німеччини, Австрії, Польші, Греції.

Значними центрами виготовлення вишиванок та інших вишитих і гаптованих виробів були майстерні монастирів. Частіше за все в них виготовлялись літургійні речі, але зрідка також і світські замовлення. Тут була розповсюджена техніка гаптування та вишивання шовковими нитками. У Чернігівському історичному музеї ім.В.В.Тарновського збереглися зразки вишиванок козацьких старшин. Схожість орнаментів вказує на загальний зразок мотивів, які майстрині копіювали з виробів монастирських вишивальниць.

Особливою характеристикою козацьких вишиванок є майже виключний рослинний орнамент, у якому найпоширеніші мотиви - це гранат, довге зубчасте листя, виноград, кругла квітка, яка утворюється з косого та прямого хреста, що пересікаються між собою і мають зашиту площину між кінцями. В середині століття орнаменти стають більш дрібними, динамічними, поліхромними, з?являються нові різноманітні мотиви, букети. Така вишивка створювалась вільною технікою, що потребувало високого рівня творчості та майстерності вишивальниці.

Козацька вишиванка - наша слава і гордість, українська пісня минулих часів.

2.2 Декор різних частин чоловічого костюму

Протягом усієї історії розвитку народного одягу успадковувалися й принципи розміщення оздоблення. Прикраси (зйомні та нашивні) виконували в давнину не стільки естетичну, скільки магічну роль. Із цим певною мірою пов'язане і їх розміщення. Так, орнамент, на думку деяких дослідників, розташовувався там, де відкривався доступ до тіла, а саме -- в низах рукавів, на горловині або комірі, подолі або полах одягу. Можна припустити, що функція стародавніх шийних прикрас поступово перейшла на вишивку горловини, коміра, грудей сорочок; функція прикрас зап'ястя рук -- на вишивку низів рукавів тощо.

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. принцип розміщення декору в народному костюмі, зберігаючи давні традиції, зводився головним чином до вирішення суто практичних і художніх завдань. Прикрашалися найбільш відкриті місця одягу, розміщення й конфігурація оздоблення пов'язувалися з кроєм, за допомогою декору досягалася композиційна рівновага компонентів костюма.

З-поміж усіх видів одягу найбільше прикрашали сорочки. Розміщення оздоблення значною мірою було зумовлене кроєм та місцевими традиціями. Основне декоративне навантаження припадало на рукави -- горизонтальні смуги узору на вставках. У сорочках Південної Київщини, Поділля та Закарпаття, де побутували безуставкові варіанти, вишивка розміщувалася на плечах.

На більшості території України оздоблювали рукави нижче вставки. У різних місцевостях такий декор мав свої особливості. На Середній Наддніпрянщині та Слобожанщині рукави жіночих сорочок прикрашали орнаментальними мотивами, розміщеними в шаховому порядку. На Правобережжі, Волині та Поліссі узор мав вигляд поздовжніх або поперечних смуг у нижній частині рукава.

Багатством оздоблення визначалися сорочки Північної Буковини та Південно-Західного Поділля. Як правило, в цих районах прикрашали весь рукав: уставку, під уставкою, від неї навскіс чи вертикально тягнулися смуги до самої чохли.

Комір сорочок орнаментували скрізь, за винятком хіба що тих районів, де його не було (Полтавщина, Південно-Західне Поділля, Буковина).

У сорочках, які "виглядали" з-під поясного одягу, низ (пелена, лиштва) обов'язково оздоблювався горизонтальною смугою. Така орнаментація була поширена на Середній Наддніпрянщині, Півдні України, Поділлі, Північній Буковині.

Характер декорування чоловічих сорочок значною мірою залежав від крою, а також віку власника. Найбільше прикрашали, переважно вишивкою, парубоцькі сорочки; стриманішими були сорочки літніх чоловіків. В уставкових чоловічих сорочках, поширених та Середній Наддніпрянщині, оздоблювали стоячий чи виложистий комір, уставки, а також чохли чи низи широких рукавів. Безуставкові сорочки вишивали на грудях, комірі, кінцях широких рукавів та на плечах, по лінії вшивання рукава. З другої половини XIX ст. широкі рукави чоловічих сорочок почали збирати в чохли. Такі сорочки побутували у степовій частині України, на Поділлі, Північній Буковині, Покутті.

На початку XX ст. в центральних областях та на Поліссі почали з'являтися чоловічі сорочки з манішкою. В них оздоблювали стоячий комір, широку манішку та чохли.

Із чоловічого поясного одягу українці оздоблювали святкові штани. Полотняні штани, вишиті й мережані в нижній частині холошів, були поширені у бойків та буковинців. Суконні штани гуцулів прикрашалися багатою вишивкою на манжетах та уздовж бічних швів.

Оздоблення верхнього одягу (вишивка, аплікація, шнуркування) розміщувалося уздовж швів і перебувало у прямій залежності від крою. Найскромніше декорували верхній одяг на Середній Наддніпрянщині, Півдні України, на Волині й Поліссі (див. додаток 21).

Свити оздоблювалися в талії (уздовж підрізних бочків), у нижній частині рукавів, на комірі та вздовж верхньої поли. Свити з відрізною талією (Волинь) прикрашалися вздовж талії по лінії з'єднання швів на спині. Свити з прямою спинкою і клинами по боках (Галичина) прикрашалися на місцях вшивання клинів та кишень. Багатством оздоблення визначалися сіряки з прохідкою: на талії, уздовж прохідки, на кишенях, у нижній частині рукавів, уздовж пілок, на комірі та бортах, у нижній частині одягу. Пишно декорували весільні свити на Львівщині та гуцульські сердаки. На останніх оздоблення розміщувалося на комірі, рукавах (у нижній частині та на лінії вшивання), вздовж пілок і внизу сердака, а іноді на грудях та бічних клинах.

На більшості території України кожухи не орнаментували, за винятком деяких районів. Красою і багатством декору славилися охтирські та богодухівські кожухи, вишиті на полах, спині та комірі. В тулуб'ястих кожухах Київщини оздоблювали рукави, низ та праву полу з акцентом у кутку. В підрізних кожухах (Київщина, Полтавщина, Поділля) орнамент розміщувався, крім піл і рукавів, ще на талії та вздовж підрізних бочків. У гуцульських кожухах, крім переда, спини та рукавів, оздоблювали плечі й лінії вшивання рукавів (див. додаток 22).

У безрукавках звичайно декорувалися перед, поли, спина. На Середній Наддніпрянщині орнамент наносився вздовж піл, на грудях, внизу та обрамляв вирізи для шиї та рук. На Київщині багато прикрашали нижній кут правої поли (так званий наріжник), а також, спинку вздовж талії.

Розділ 3. Технологія декорування чоловічого одягу

3.1 Види техніки вишивки чоловічих костюмів

Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат з Прикарпаттям і Закарпаттям і Півдня України.

У кожному із них свої традиції, своя система і творчі методи. До того ж і в межах етнографічних зон, крім основних центрів, виділяються локальні тосередки.

Дослідники неодноразово підкреслювали, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс крізь віки тотожність з орнаментом попередніх епох, передусім з античним геометричним.

Збереглися важливі історичні відомості про місця виготовлення давніх вишивок, людей, котрі нею займалися. Так, в ХІ ст. було організовано школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Київ був центром вишивального мистецтва.

Пам'ятки вишивок Х-ХІІІ ст. засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок з антропоморфними, зооморфними і рослинними геометричними мотивами. Уже в цей період два напрями вишивання: орнаментальний і сюжетний, перебували в органічній єдності, надаючи тканинам сюжетно-художньої виразності. Про поєднання сюжетних й орнаментальних зображень як типове явище вишивального мистецтва свідчать пам'ятки і пізнішого часу.


Подобные документы

  • Технологія української народної вишивки. Геометричний, рослинний та зооморфний орнамент. Символіка малюнка та види швів. Регіональні особливості вишивки. Етнографічні регіони України. Вишивка Слобожанщини, Полісся, Волині, Середньої Наддніпрянщини.

    презентация [7,7 M], добавлен 18.06.2017

  • Вишитий рушник на стіні як український народний звичай. Рушник - супутник і оберіг. Символіка українського орнаменту. Вишивка як мистецтво особливого бачення світу, яке втілюється за допомогою художніх засобів. Регіональні особливості вишивки в Україні.

    реферат [49,7 K], добавлен 30.11.2013

  • Історія і традиції української народної вишивки, її сучасне застосування. Класифікація швів за технікою вишивання. Правила безпечної роботи при вишиванні. Композиція і технологія виконання швів гладдю. Професійні вимоги до майстра народної вишивки.

    презентация [7,5 M], добавлен 01.10.2013

  • Історія виникнення української народної вишивки. Особливості народного мистецтва вишивання в Україні. Різноманітні техніки та орнаменти вишивок, її територіальні особливості. Роль та вплив вишивання у процесі родинного виховання майбутніх поколінь.

    реферат [36,3 K], добавлен 22.01.2013

  • Подільська вишивка як найскладніша і найгарніша зі всіх, що зроблені в різних куточках України. Житній колір сорочки. Вишивка "білим по білому", з рослинним орнаментом, "переплетені мережки". Писанки і витинанки. Різьблення у жанрі оповідного рельєфу.

    презентация [26,4 M], добавлен 28.08.2019

  • Традиції народної сорочки Поділля. Символіка кольорів та особливості орнаментів вишивки. Технічні і технологічні прийоми крою, орнаментування, пошиття українського традиційного костюму. Виробнича собівартість дівочої сорочки. Оформлення вирізу горловини.

    дипломная работа [1,3 M], добавлен 25.11.2014

  • Особливості моди в історичному аспекті. Гендерні особливості і мода. Візуальна репрезентація в костюмі "чоловічого" і "жіночого". Загальна характеристика костюмів епохи Середньовіччя та Відродження. Мода стилю модерн. Образ європейського одягу XX-ХХІ ст.

    курсовая работа [72,3 K], добавлен 18.07.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.