Українська традиційна культура

Завершувався різдвяно-новорічний цикл святом 19 січня Хрещення (Богоявлення, Водохреща, Йордан). Основні дії проходили на крижаних водоймах, де заздалегідь вирубували хрест з льоду (часто його поливали буряковим квасом, від чого він набував червоного кольору). В ополонку, яка утворилася, священик опускав хрест, після чого вода вважалася священною. Віруючі набирали воду і потім довго її зберігали, приписуючи такій воді чудодійні властивості. Це було перевіреним засобом для лікування найрізноманітніших захворювань. Вважалося також, що той, хто скупається у водохресній ополонці, весь рік не буде хворіти.

На честь весняного пробудження природи слов'яни святкували Масляну. На відміну від інших календарних свят, Масляна практично не зазнала християнського впливу і залишилася просто веселим народним святом з деякими язичницькими ритуалами: катання з гірок, спалювання солом'яного опудала, приготування млинців і вареників тощо.

Серед весняних свят найзначнішим і улюбленим була Паска (Великдень). Обряди і ритуали великодного циклу несли релігійне християнське і календарне язичницьке навантаження (воскресіння Ісуса Христа і пробудження природи).

Великодню передувала Вербна неділя -- період активної підготовки до свята. У церкві святили гілки верби, якими шмагали всіх членів сім'ї, а потім і домашніх тварин, примовляючи.

Це мало забезпечити здоров'я і благополуччя. Саме на Вербній неділі готували писанки -- яйця, прикрашені багатоколірним орнаментом (на відміну від крашанок, забарвлених в один колір). Взагалі червоний колір яйця, за християнськими переказами, -- символ крові, пролитої Христом за гріхи людські. Але сам звичай використовувати фарбовані яйця в різних обрядах, сприймаючи їх як символ воскресіння, сягає далекого минулого [3; 110].

Процес розписування яєць був суворо регламентований. Жінка-писанкарка повинна була сидіти на виверненому навиворіт кожусі, для обтирання яєць користувалися шматками від зношених сорочок. Вся робота виконувалася у тиші, з молитвами і в доброму настрої. Сама технологія створення писанки полягала у послідовному зануренні яйця в різні барвники (від темного до світлого) і в нанесенні орнаменту розтопленим воском за допомогою металевої трубочки. Потрібний для орнаменту колір зберігався під шаром воску. Сюжети і види орнаменту були дуже різноманітні, дуже відрізняючись за регіонами України.

Протягом Вербної неділі випікали обрядові хліби -- паски. Під час їх виготовлення також здійснювали численні дії, підкоряючись древнім обрядам. Палити піч треба було з полін, які відкладалися кожний четвер протягом Великого посту, підпалювати їх шматочками освяченої верби. Саджаючи паски в піч, господиня вимовляла молитви-заклинання.

Багато повір'їв було пов'язано з Страсним (або Чистим) четвергом. Палаючою страсною свічкою, принесеною з церкви, робили хрести на стелі -- від нечистої сили. Дбайливо зберігали четвергову сіль, спеціально обпалену в печі, -- від різних захворювань людей і домашніх тварин. Обов'язковим був звичай купати дітей і хворих, виливаючи потім воду на перехрестя доріг, «щоб там усе лихо зосталося». Це, без сумніву, відгомони древніх очищувальних обрядів.

Відстоявши у церкві службу і освятивши заздалегідь зібрані продукти, люди сідали за святковий стіл. Великодню передував найсуворіший піст (пам'ять про страждання Христа), тому пасхальній трапезі надавалося особливого значення. Чим багатшим буде стіл, тим ряснішим -- урожай. Важливе місце на столі займали, як правило, паски і писанки [15; 134].

У різних регіонах України існували звичаї, пов'язані з фарбованими яйцями. Після відвідування церкви, перед розговінням всі вмивалися з миски, в якій були крашанки і дрібні монети. Це забезпечувало здоров'я і красу. Дівчата зберігали яйце, з яким вмивалися, «щоб бути завжди гарною». Писанки вміщували у Красному кутку і зберігали до наступного Великодня. Як оберіг для худоби писанку підвішували в хліві, клали в гніздо квочки або біля вулика з бджолами, підсипали товчену фарбовану шкаралупу у корм птиці. Поширені були також ігри з яйцями, наприклад, катання їх з гірки або спеціального лотка, а також з рушників, спущених зі стіжка. Діти захоплювалися цоканням -- биттям яєць. Той, хто розбив крашанку суперника, забирав її собі як виграш.

Великодні свята включали народне гуляння: хороводи (ходіння по колу як символ руху Сонця небом), катання на гойдалках і дошках (підняття вгору -- магічне дійство, що забезпечує ріст всієї зелені), обливання водою (очищувальний обряд). Улюбленою розвагою були передзвони, оскільки на Великдень дозволялося дзвонити всім. Існувало, наприклад, повір'я, що перший удар у дзвін недільним ранком забезпечить тому, хто дзвонить, добрий урожай гречки.

Великодні свята завершувалися поминальними днями -- Радницею («поминками», «гробками»). Як правило, першої після пасхальної неділі люди йшли на цвинтар «христосуватися з померлими» -- обідали на могилах, пов'язували хрести рушниками. Іноді на пасхальний стіл ставили «могилку» -- миску з пророщеним вівсом, в яку клали стільки крашанок, скільки родичів в сім'ї померло. Існував звичай пускати по річці шкаралупу, яка повинна була повідомити предкам про настання Великодня.

Завершення весняного і початок літнього періоду у східних слов'ян пов'язаний з трійце-русальною обрядовістю, в основі якої лежить культ рослинності, магія заклинання майбутнього врожаю. На «Зелені свята» (так в народі називалося християнське свято Трійці) хатину і двір прикрашали зеленими гілками верби, липи, клену. Підлогу застеляли гілочками м'яти, любистку, чебрецю. До цього свята належить цікавий обряд «завивання берези» або «водіння куща». Дівчинку або молоду дівчину прикрашали квітами, зеленню і водили селом. Цим обрядом і спеціальними піснями хотіли вимолити у природи багатий урожай [12; 324].

Особливо виділяється давньослов'янське свято літнього сонцестояння -- Купала або Івана Купала (7 липня). Це свято не сприйняло християнські риси і залишилося в архаїчній язичницькій формі. Більш того, церква намагалася боротися з традицією проведення Купала, оголошуючи його гріховним, диявольським і т. д. Але, незважаючи на всі заборони, Івана Купала залишився одним з найбільш поширених і улюблених народних свят. Він об'єднував у собі елементи солярного культу (культу Сонця), аграрної магії, очисних і еротичних обрядів. На Купала запалювали колесо і пускали його з гори, неодружені юнаки і незаміжні дівчата стрибали через багаття, водили хороводи, плели вінки і пускали їх за течією річки. Ця гра мала велике значення. Вважалося за честь «очиститися вогнем» -- тричі перескочити через багаття. Якщо юнак стрибнув вище за всіх, це провіщало його сім'ї добрий урожай, а якщо ступив ногою у вогонь, зачепив дрова -- накличе біду. Якщо юнак з дівчиною вдало разом перестрибнуть багаття -- обов'язково одружаться і проживуть вік в любові і злагоді. Уважно стежили за поведінкою вінків на воді. Дівчата плели, як правило, два вінки -- для себе і нареченого. На віночках ставили запалені свічки і пускали за течією. Згасла свічка провіщала біду. Якщо вінки пливли поруч -- в цьому році молоді одружаться, якщо нарізно -- не судилося бути разом.

У ці дні дозволялася певна свобода поведінки, але торкалася вона неодружених. Заміжні жінки збирали цілющі трави, які, за повір'ям, мали чарівні властивості. Одружені чоловіки збиралися групами і ходили шукати квітку папороті, яка ніби допомагає знаходити скарби і може притягати гроші. Вірили, що в ніч на Івана Купала з'являються представники «нечистої сили»: біси, лісовики, відьми, вовкулаки, упирі. Існувала безліч оберегів від них. Практикувався і звичай спалення або утоплення в річці солом'яного опудала та обрядженого деревця (Купали, Мари, Уляни), що символізувало відьму. Таким чином магічно знищувалася вся нечиста сила.

Апогеєм аграрно-господарського року українського селянина було свято завершення збору врожаю -- «обжинки», багате піснями та архаїчними ритуалами. Наприклад, відгомін древніх жертвоприношень -- виготовлення «спасової бороди», яку зав'язували з останніх пучків незжатого колосся і залишали на полі; плетіння обжинкового вінка (його заквітчували стрічками і зберігали до весни, зерном з цього вінка починали сівбу). Свята Катерини (24 листопада) і Андрія (30 листопада) мали молодіжний характер. Дівчата та юнаки ворожили в ці дні, влаштовували веселе гуляння з танцями, іграми, розігруванням, гумором [див. Додаток А].

Висновки до ІІ розділу

Таким чином, можна стверджувати, що підгрунттям української національної культури є народна культура. Її характерні особливості покладені в основу загальноукраїнських національних традицій та звичаїв, свят. Також, незважаючи на прийняття християнства у культурі українського народу спостерігаються язичницькі обряди. Що свідчить про глибокі коріння походження і розвитку української національної культури.

Народна культура відіграла особливу роль в українській історії. Саме завдяки їй в умовах тривалої відсутності національної державності (особливо у XVIII столітті) була збережена спадкоємність української культурної традиції. Багато згаданих звичаїв і обрядів українці зберегли до сьогодні. Індустріальне суспільство, урбанізація нівелюють традиційні національні і регіональні особливості культури. І в цих умовах дуже важливо ретельно зберігати, вивчати і популяризувати накопичені багатьма поколіннями знання, традиції. Адже без минулого немає майбутнього.



ВИСНОВКИ

Формування української культури було важливим елементом культурно-історичного процесу. В умовах відсутності держави культурний фактор був каталізатором формування національної свідомості народу. Українська культура стала наслідком закономірного історичного процесу переходу від стадії народу, як етнокультурного, етносоціального явища, до стадії нації, як етнополітичного організму.

Процес формування культури на українських землях був одним із найяскравіших у Європі. Про це свідчить багато літератури. В основі процесів формування культури, її розвитку був гуманістичний світогляд. Він сприяв формуванню національної свідомості. Важливою обставиною розвитку української культури були соціально-економічні відносини, які забезпечували розквіт культури.

Українська культура, перебуваючи в складних і суперечливих національних, релігійних і політичних умовах зіткнення різноманітних ідеологічних течій, зуміла зберегти свою самобутність і специфіку, що стало визначальною умовою формування національної усвідомленості. 

Аналізуючи всю проведену роботу можна сказати, що українська нація має у своєму арсеналі потужну силу - українську культуру, яка пройшла крізь нелегкі шляхи і досягла свого самобутнього розквіту. Українська національна культура поєднує у собі різні аспекти суспільного життя суспільства. На сьогоднішній день відбувається запозичення з культур інших народів, а також нові напрямки та нетрадиційні течії у мистецтві, архітектурі, літературі тощо. Але незважаючи на це український народ зберігає традиції і звичаї минулого, передає від покоління до покоління, що свідчить про високий розвиток існування нації.

Фактор національної культури є символом соціальних змін, бо в ній найповніше втілюється торжество і майбуття української національної ідеї.

Слід зазначити, що українська культура завжди розвивалася та функціонувала як єдине ціле, переборюючи на своєму шляху найрізноманітніші ідеологічні, політичні, класові, соціальні, конфесійні й тому подібні перепони.

Але водночас відбувається і сучасний розвиток культури, який ще не увійшов у національну скарбницю, але має місце у житті народу. В Україні досить широко розвивається наука, мистецтво, література, спорт. Але ці галузі в умовах незалежної України зазнають певних труднощів.

Позитивні зрушення в сфері культури стримує зростаюча комерціалізація мистецтва, внаслідок якої на екранах кінотеатрів і на телебаченні нерідко демонструють фільми, що пропагують насильство , духовне зубожіння людини. Це негативно впливає на формування світогляду громадян, передусім молоді.

Спостерігається гостра криза національного книгодруку. Потужними темпами іде русифікація українського книжкового ринку. Частка україномовної книги складає менше третини.

Кризові явища, зумовлені загальним станом економіки країни, спостерігаються і в інших галузях культури, особливо в тих, що вимагають державної підтримки. Гостро постали проблеми науки. Недостатнє фінансування наукових установ спричинило значний відплив кваліфікованих науковців в інші структури, за кордон.

Тільки здійснення широкої програми заходів, спрямованих на забезпечення необхідної матеріально-технічної бази, може надати необхідні умови для збереження й подальшого розвитку культури. Адже культуру, наука, духовність взагалі в нормально функціонуючій державі не можуть бути справою другорядною. «Іноді здається, - зазначав О. Гончар, - що єдине, чим Україна тримається на світі, це її глибока духовність, непіддатні ніяким інфляціям золоті скарби української душі». Саме ці, накопичувані століттями, нетлінні скарби і є найглибшою запорукою національного відродження України, її економічного і культурного розвитку в найближчому майбутньому.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Борисенко В. Й. Курс української історії: З найдавніших часів до XX століття Навч. посібник / В. Й. Борисенко. - К.: Либідь, 1998. - 616 с.

Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навч. посібник / О. Ю. Висоцький. - Дніпропетровськ, 2009. - 130 с.

Воропай П. Звичаї українського народу / П. Воропай. - К.: Оберіг, 1993. -590 с.

Горський В. С. Історія української філософії: Курс лекцій / В. С. Горський. - К.: Наук. думка, 1996. - 287 с.

Грушевський М. С. Нарис історії українського народу / М. С. Грушевський. - К.: Либідь, 1991. - 398 с.

Залізняк Л. Л. Нариси стародавньої історії України / Л. Л. Залізняк. - К.: Абрис, 1994. - 256 с.

Історія української культури. Збірник матеріалів і документів / За ред. С. М. Клапчука і В. Ф. Остафійчука. - К., 2000. - 345 с.

Історія української культури 36 матеріалів і документів / Упоряд.: Б. І. Білик, Ю. А. Горбань та ін. - К.: Либідь, 1994. - 656 с.

Ковальчук О. В. Українське народознавство / О. В. Ковальчук. - К.: Освіта, 1992. - 340 с.

Литовченко О. За що шанують українців / О. Литовченко // Шлях освіти. - 2009. - № 4. - С. 28-31.

Лекції з історії світової та вітчизняної культури / За ред. А. Яртися та В. Мельника. - Львів, 2005. - 238 с.

Наулко І. В. Культура та побут населення України / За заг. ред. В. І. Наулко. - К., 1993. - 450 с.

Огієнко І. Українська культура: коротка історія культурного життя українського народу / І. Огієнко. - К.: Довіра, 1992. - 141 с.

Попович М. Нарис історії культури України / М. Попович. - К.: АртЕк, 1998. - 728 с.

Русанівський Г. Д. та ін. Культура українського народу / В. М. Русанівський, Г. Д. Вервес, М. В. Гон-чаренко та ін. - К., 1994. - 560 с.

Семчишин М. Тисяча років української культури: історичний огляд культурного процесу / М. Семчишин. - К.: АТ «Друга ріка»: Фенікс, 1993. - 550 с.

Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. - К., 1993. - 300 с.

Українська та зарубіжна культура / За ред. М. М. Заковича. - К., 2000. - 370 с.

Черепанова С. О. Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник / За ред. Черепанової С. О. - Львів: Світ, 1994. - 456 с.

20. Чмихов М. О. Давня культура: Навч. посібник / М. О. Чмихов. - К.: Либідь, 1994. - 288 с.

21. Чупрій А. Культура зблизька (Щоденник мандрівника) / А. Чупрій // Шкільний світ. - 2010. - № 38. - С. 1 - 6.

22. Шейко В. М. Історія української культури / В. М. Шейко. - Х.: ХДАК, 2001. - 400 с.

23. Шейко В. М., Тишевська Л. Г. Історія української культури: Навч. посібник / В. М. Шейко, Л. Г. Тишевська. - К., 2006. - 230 с.

24. Шулик Г.М. Виховний захід «Традиційні українські страви» / Г. М. Шулик // Початкова школа. - 2004. - № 4. - С.56 - 61.

25. Яртись А. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник / За ред. А. Яртися, В. Мельника. - Львів: Світ, 2005. - 568 с.



ДОДАТОК А

Конспект уроку з громадянської освіти для 4 класу розроблений Оленою Литовчеко, вчителем початкових класів Запорізької спеціалізованої школи № 1.

Тема: За що шанують українців.

Мета. Ознайомити дітей із поняттям «нація», «національність», розширювати знання учнів про національний склад нашої держави. Формувати уявлення про різні роди занять українців. Виховувати працьовитість, бажання дотримуватися традицій.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: плакати із зображенням давніх ремесел, національного одягу.

Хід уроку:

І. Організаційна частина.

ІІ. Перевірка домашнього завдання.

1. Перевірка виконання завдань в зошиті.

- Як називається наша держава?

- Яке місто є столицею України?

- Чому рідну країну називають Батьківщиною?

- Діти, а хто хоче зачитати свою розповідь про виникнення географічної назви найближчих міст, сіл, річок, озер?

2. Бесіда за статтею підручника.

- Що ви знаєте про місто Золотоноша?

- Від чого походить назва міста Житомир?

- Розкажіть про походження назв міст Криму?

3. Гра «Не помились»

- Які міста України ви знаєте?

А зараз ми побавимось у гру «Не помились».

Кожна команда по черзі називає назву міста, якою буквою закінчується попередня, такою має початися наступна географічна назва.

КИЇВ-ВІННИЦЯ-ЯЛТА-АЛУШТА…

ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

- Діти, а хто такі українці?

На сьогоднішньому уроці ми ознайомимось із вдачею, звичаями нашого народу.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

1. Розповідь з елементами бесіди.

- Як називається народ, що живе в Україні?

- Яка чисельність населення України?

- Які державні символи ви знаєте?

- Які рослинні символи?

- Калина - символ краси, щастя, кохання. Навесні вона вкривається білим цвітом, а восени палахкотить гронами червоних ягід. В давнину, коли народжувалась дівчина, висаджували калину. Про неї складено багато прислів'їв і приказок.

- Без верби і калини нема України.

- Убралася в біле плаття, як калина в білий цвіт.

- А яке дерево є символом нашої країни?

- Верба. Почувши слово «Україна» відразу уявляєш вербу над водою. Окрім краси верба дає багато користі. Криницю копають під вербою, бо верба ніколи не ростиме на сухому місці. В нашій країні є 30 видів верби.

- Люди яких національностей проживають в Україні?

- У різних країнах живуть різні народи. Кожен народ прагне мати свою державу. Французи живуть у Франції, італійці - в Італії, а українці - в Україні. Однак люди зазвичай мандрують по світу. А часом переселяються назавжди жити в іншу державу. Тому майже всі країни світу багатонаціональні. І в Україні проживають представники багатьох національностей. Усі вони мають однакові права на освіту, охорону здоров'я, на відпочинок та ін.

Кожна людина є представником свого народу, своєї нації, тому має певну національність. Представників кожної національності потрібно поважати і шанувати.

- Які риси характеру притаманні українцям?

Легенда

Колись давно Господь Бог зібрав усі народи світу і почав їх наділяти рисами характеру. Французи отримали елегантність, угорці - любов до праці, німці - дисциплінованість, італійці - хист до музики.

Обдарувавши всі народи, Господь побачив дівчину, яка проливала щирі сльози. Вона була боса, одягнена у вишиту сорочку, а на голові багрянів вінок з червоної калини. Це була Україна.

- Чого ти не підійшла до мене скоріше? Я вже все роздав.

Дівчина хотіла вже йти, але Господь в останню мить зупинив її.

- Є у мене найцінніший дар - це щирість і людяність. Цей дар є найціннішим, бо об'єднує всіх людей світу.

Вклонилась дівчина низенько, подякувала і пішла.

- Яким даром була наділена Україна?

- Справді, немає нічого ціннішого ніж щирість, людяність.

Цікаво знати!

Вважають, якщо прийти в гості до німця, він подивиться на годинник чи ви прийшли вчасно; якщо прийти в гості до француза, він зверне увагу на ваш зовнішній вигляд; якщо прийти в гості до американця, він запитає, чи справді в вас запланована зустріч. Двері ж української хати завжди раді вітати усіх гостей, в будь-яку пору і час.

2. Робота з підручником.

- Щоб дізнатися, які ще риси характеру притаманні українському народу, ми зачитаємо статтю з підручника «За що шанують українців».

- Про що розповідається в статті?

- Яка головна риса українців описана у статті?

- Яке славнозвісне історичне джерело згадано в статті?

- Людей яких професій згадано в «Описі України»?

- Що оберігали українці перш за все?

- Які види художньої творчості записані у статті?

- Зачитайте прислів'я, вжиті у статті.

- А хто ще знає прислів'я на дану тему?

*Який жнець, такий і скопець.

*На дерево дивись як родить, а на людину як робить.

*Де руки й охота, там добра робота.

3. Робота в зошиті (с. 3, 4)

- Зараз ми попрацюємо в зошитах. Відкрийте зошити на с.3. прочитайте слова лівого і правого стовпчика. З'єднайте назви давніх українських ремесел з їхніми значеннями.

Тесляр - робітник, що займається обробкою деревини.

Стельмах - майстер, що виготовляє колеса до воза.

Зброяр - майстер, який виготовляє зброю.

Кравець - фахівець із пошиття одягу.

- Користуючись словами для довідок підпишіть назви ремесел.

V. Фізкультхвилинка.

« Сонячна зарядка»

- Через поле, через ліс дощик в торбі воду ніс.

( Піднімають п'яти, стають на носки.)

- Розірвалася торбинка - фіолетова хмаринка.

Розлилася вмить вода. Отака дощу біда.

(Хапають дощик руками. Крутяться.)

- Сонце, сонечко! Відчини віконечко!

Оббіжимо кругом хати: будем з сонечком гуляти!

(Стрибки на місці.)

- Сонечко іде до хати. Ми будемо відпочивати.

VІ. Закріплення вивченого матеріалу.

1. Розповідь з елементами бесіди.

- Яких відомих українців ви знаєте?

- Іван Підкова користувався повагою серед запорожців. Він мав рідкісну фізичну силу: запросто розгинав підкови. Тому й отримав своє прізвисько Підкова, міг зупинити віз, запряжений шістьма конями, ухопивши його за заднє колесо. Узявшись зубами за край бочки з медом, міг перекинути її через голову, волячим рогом пробивав дубові ворота.

Іван Степанович Мазепа народився близько 1640 року в селі Мазепенці поблизу Білої Церкви на Київщині. Тут він пізнав життя козаків реєстрового полку, опанував військову справу, навчився володіти традиційною козацькою зброєю - шаблею, рушницею, пістолем. Навчання Мазепи в різних країнах дало йому можливість опанувати і вільно розмовляти російською, польською, латинською, французькою, італійською та турецькою мовами, а його ерудиція викликала захоплення у всіх.

Ярослав Мудрий - великий князь Київський. Микола Амосов - лікар-хірург в сфері лікування захворювань серця й легень. Степан Бандера - політичний діяч, ідеолог українського національного руху. Ці люди своїм життям, своїми вчинками заслужили на нашу шану і прихильність.

2. Розповідь про національний одяг.

Здавна українці носили одяг, за яким їх впізнавали серед інших народів.

Вбрання жінки чи дівчини-селянки складалося з сорочки, запаски чи плахти, вінка, хустки або очіпка, посталів. На шиї було намисто. Одяг оздоблював вишивкою. Чоловічий костюм складався із сорочки, штанів чи шароварів, пояса, шапки, постолів чи чобіт.

3. Гра «За що шанують українців»

Учні прикріпляють на дошку риси характеру, притаманні українцям.

VІІ. Підсумок уроку.

- Як називається народ, що живе в Україні?

- Якими ремеслами займалися українці?

- Яких відомих українців ви знаєте?

- Яка чисельність населення України?

- Незважаючи на біль і сльози в українській історії ми повинні пишатися і гордитись тим, що ми українці. А пишатимуться нами тоді, коли ми пронесемо це горде звання крізь своє життя.



ДОДАТОК Б

Конспект уроку-проекту з громадянської освіти для 4 класу розроблений Аллою Чупрій, вчителем початкових класів Черкаської загальноосвітньої школи № 2.

Тема навчального проекту: «Культура зблизька (щоденник мандрівника)».

Мета проекту. Формувати уявлення про культуру поведінки, зокрема в школі, усвідомлювати наслідки негативних вчинків, вчити дотримуватися правил та норм поведінки в соціумі, усвідомлювати, що культура поведінки починається з кожної особистості, розширювати знання дітей з етикету, виховувати бажання жити в культурному середовищі, наслідувати та примножувати традиції українського народу.

Очікувані результати: зацікавленість учнів проектною діяльністю, застосування ними власного життєвого досвіду, розвиток вміння спілкуватися дотримування певних правил та норм поведінки в суспільстві, забезпечення необхідної пізнавальної діяльності для самореалізації особистості.

І. Визначення завдань проекту.

У чому полягає задум?

-Для чого це потрібно?

1. Окреслити прийнятні для кожного моральні норми і правила поведінки в соціумі, з'ясувати походження терміну «етикет».

2. Дізнатись про культурні традиції українського козацтва, його високі морально-етичні якості.

3. Відчувати себе озброєними знаннями та практичними навичками вихованої особистості.

4. Мати можливість сформувати образ свого «Я» як патріота, причетного до українського козацтва, нації.

II. Планування діяльності

Групи	Виконавці	Завдання
І група «Дослідники»		З'ясувати походження терміну «етикет».
ІІ група «Народознавці»		Встановити значення виховання у Київський Русі. Звернути увагу на традиційні моральні цінності українців. Визначити найкращі риси характеру козаків, про які довідались, оглядаючи експозицію «Музею козацтва».
ІІІ група «Журналісти»		Створити замітку-пам'ятку «Про правила поведінки в музеї».
ІV «Витівники»		Ознайомитись зі змістом козацьких ігор та забав, обговорити правила безпечної поведінки під час їх проведення.

III. Виконання проекту

1. Довідатись з різних інформаційних джерел зміст терміну «етикет». Відокремити для себе поняття «культура», «національна культура», «народна культура». (група «Дослідники»)

2. Звернути увагу на твір київського князя Володимира Мономаха «Поучение». З'ясувати, які моральні цінності прищеплювали своїм дітям українці, за якими законами жили козаки. Зосередитись на тому, що козаки вважали головними життєвими законами - закони честі.

- Краще загинути , ніж зрадити Україні (любов до Батьківщини).

- Добре ставлення одне до одного (дружелюбність).

- Прагнення ніколи не здаватися в полон (волелюбність).

- Не шукати вигоди (безкорисливість).

- Повага до старших членів родини (родинні традиції).(група «Народознавці»)

3. Звернутись до твору Гійома де Боплана «Опис України», повідомити про те, як характеризували українців історичні писемні пам'ятки, створити замітку-пам'ятку за слідуючими пунктами:

- Музей - світилище нових знань.

- Будь вдячним екскурсоводу за ці знання.

- Не розмовляй голосно.

- Будь уважним.

- Не торкайся експонатів - це історія, яку треба зберігати.

- Став запитання за змістом прослуханого. (група «Журналісти»)

4. Зберігаючи національну культуру, дізнатись та навчитись грати у козацькі ігри, забави:

- «Підтягування у висі».

- «Бій вершників».

- «Гарматна підготовка» та інщі.

Змагання козаків проводились під чітким наглядом старшини, курінних та кошового отамана, суддей, особливо слідкували за чесністю кожного виду ігор та змагань. (група «Витівники»).

Размещено на Allbest.ru