Українське писанкарство як провідна форма духовності нації

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Дніпропетровської

облдержадміністрації

Дніпропетровське відділення Малої академії наук України

Відділення: Українська філологія

Секція: мистецтвознавство

Українське писанкарство як провідна форма духовності нації

Роботу виконав:

Степанов Владислав Сергійович,

учень 10-А класу

загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів №60

м.Кривого Рогу

Науковий керівник:

Ходакова Олена Миколаївна,

учитель української мови

Дніпропетровськ - 2016



Реферат

Науково-дослідницька робота - 34 с., 0 табл., 19 джерел, додатки - 2.

Об'єктом дослідження є писанка як компонент духовної культури.

Мета роботи - розкрити теоретико-історичні аспекти українського писанкарства, продемонструвати його роль у розвитку духовності як окремої особистості, так і людства в цілому, довести, що в культурі народу приховане уявлення пращурів про Всесвіт.

Методи дослідження - аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, класифікація, історичний метод.

Одержані висновки та їх новизна в тому, що досліджено особливості писанкарства на Дніпропетровщині як відображення світосприйняття пращурів-слов'ян та духовної культури регіону.

Результати роботи можуть бути застосовані у вивченні декоративно-прикладного мистецтва українського народу,

Ключові слова: СУЧАСНІСТЬ, БЕЗДУХОВНІСТЬ, ПИСАНКАРСТВО, КУЛЬТУРА, СВІТОГЛЯД, ТРАДИЦІЇ, ДУХОВНІСТЬ, ВИХОВАННЯ.



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ПИСАНКАРСТВА ЯК РІЗНОВИДУ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА

1.1 Еволюція писанкарства

1.2 Історія дослідження мистецтва писанкарства

1.3 Теоретичні аспекти писанки

РОЗДІЛ 2. ДУХОВНІ ЦІННОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В СТРУКТУРІ ПИСАНКАРСТВА ЯК РІЗНОВИДУ МИСТЕЦТВА

2.1 Духовна культура українського народу у писанковій обрядовості

2.2 Змістові особливості писанки на Дніпропетровщині

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Сьогодні ми вступаємо в принципово новий етап глобалізації гуманістичних цінностей . Сучасна культура, що поєднує людство, заснована на загальнолюдських цінностях, творчому розвитку особистості, поширені наукового знання і передових технологій, взаємозбагаченні національних, культур, екологічному відношенню, до життя і навколишнього середовища. У цій площині важливе місце належить духовним традиціям, про які, на жаль, ми стали забувати.Стан духовності й культури сучасного людства викликав відчуття тривоги за його майбутнє. Ми стали свідками, очевидцями й учасниками деградації як духовності, так і культури і розуміємо, що якщо цей процес не зупинити, то катастрофа сучасної цивілізації в загальнопланетарному масштабі стане неминучою. Провідною формою функціонування духовних цінностей в історії української культури є писанкарство. Це один із найстаріших і найскладніших видів традиційно-побутової, духовної, образотворчої культури. У ній простежуються пережитки, мрії людей, соціальних та обрядових відносин, що формувалися в різні історичні епохи. Це унікальна художньо-обрядова система. Про писанки мудрі старці: «Люди перестануть любити, коли перестануть робити писанки». Джерельна база дослідження відображає значний інтерес до неї культурологів, істориків, етнографів, фольклористів. Так сутність писанкарства як форми культури розглядали А.Адруг [1], О.Білоус [2], М.Кириченко [6], М.Селівачов [13], М.Скорик [15] тощо.Святково-обрядову систему глибоко проаналізували ще з давніх-давен, за основу було взято тему «Воскресіння Христове», але витоки писанкарства мають своє коріння за кілька тисяч років до того.Актуальність дослідження обумовлюються тим, що в сучасному світі пріоритетним вважаються матеріальні здобутки, і людство втрачає інтерес до своїх джерел і традиційної спадщини. У цьому контексті світове співтовариство все менше уваги звертає на вивчення, збереження та розвиток традиційних свят, обрядів, фольклору, що призводить до його духовного зубожіння.Мета: розкрити теоретико-історичні аспекти українського писанкарства та продемонструвати його роль у розвитку духовності як окремої особистості, так і людства в цілому, довести, що культура народу - це відбиток життя й світогляду наших пращурів.Об`єкт дослідження: писанкарство як компонент духовної культури.Предмет: духовні чинники українського писанкарства на Дніпропетровщині.Завдання дослідження:

висвітлити еволюцію писанкарства;

розкрити теоретичні аспекти писанки;

розглянути історію дослідження писанкарства;

розкрити сутність духовної культури українського народу у писанковій обрядовості;

розкрити змістові особливості писанки на Дніпропетровщині.

Методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, класифікація, історичний метод.



1. ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ПИСАНКАРСТВА ЯК РІЗНОВИДУ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА

1.1Еволюція писанкарства

Яйце існувало у повір'ях і побуті багатьох народів як символ сонця, яке займало перше місце в дохристиянських культах. Шанування яйця було зумовлене уявленнями про весняне відродження творчих сил природи. У стародавніх народів були поширені оповіді про яйце як джерело життя і Всесвіту. Металеві зображення яєць зберігали в храмах, яйця закопували на місці побудови міст. Існує, наприклад, переказ про те, що місто Неаполь в Італії зведено на яйці.Пташине яйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писанкою. Назва "її походить від слова "писати", тобто прикрашати орнаментом. Оздоблюються писанки геометричним, рослинним, зооморфним (риби, птахи, звірі, людина), пейзажним орнаментами, християнськими символами. Писанка -- одна зі стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювали свої прагнення, віру. Зрештою, писанка -- це символ весни, сонця, повернення природи до життя.Писанки характерні майже для всіх європейських народів, як і для давніх народів Африки та Азії (під час розкопок знайдено розписані страусині та гусячі яйця, в тому числі й глиняні, а також золоте яйце страуса, датоване 3300 р. до н. е., що свідчить про початок писанкарства ще в далекому доісторичному періоді [9;56].Багато народів світу шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення, у багатьох стародавніх народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла, тепла, навіть зародком усього Всесвіту.В античній Греції і Римі вважали, що Всесвіт виник з яйця казкового птаха Фенікса, який поклав його у святилище Геліоса (сонця). Яйце для римлян мало магічну силу, тому вони використовували фарбовані яйця в різноманітних обрядах і забавах. Стародавні індо-іранські легенди теж це підтверджують[15;76]. Предки слов'ян називали розписані яєчка «красними яєчками». Звідки ж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні? Досліджуючи матеріали археологічних експедицій з вивчення трипільської культури (V--II тис. до н. е.), вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент на сучасних українських писанках. Так, зображена на малюнку богиня Лада дуже нагадує образ Берегині, їх поєднують благальне піднесені догори руки та інші характерні елементи [19;26].У І тисячолітті н. е., коли відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму, мистецтво східних слов'ян було важливою потребою побуту, що виявилося в орнаментах, які мали певний зміст у системі язичницьких вірувань. Декоративні візерунки, створені людиною, мали призначення -- оберігати її від лиха, допомагати в житті та праці. Найбільш поширеними й улюбленими орнаментами давніх слов'ян були: розетка - символ Сонця, хвиляста лінія -- вода, жінка з руками-гілками, яка знаменувала велику богиню землі, праматір Берегиню [11;23].На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в X--XIII ст.Найдавнішу писанку знайдено археологами, яка датується ще до Х-ХІ століття.Запроваджуючи христианство на Русі, церква вдало використала язичницькі вірування і народні звичаї, у тому числі й святкування Великодня навесні як пробудження всього живого на землі, що збіглося з християнськими пасхальними святами на честь воскресіння Ісуса Христа.Через крихкість матеріалу давні розписані пташині яйця не збереглися. Від XI -XIII століть до наших днів дійшли керамічні писанки, на які нерідко натрапляють археологи під час розкопок. Ці писанки робились звичайно порожніми всередині. У порожнину майже завжди вставлялась керамічна кулька. Вони мали досить значне поширення у Київській Русі і зустрічаються як під час розкопок поселень, так і в похованнях [12;158].Оздоблювались керамічні писанки узором у вигляді скобок, який наносився за допомогою трубчастого інструменту - глиняної ллячки технікою пастилажу. Одна з таких ллячок була знайдена під час розкопок у Києві. Сплетіння жовтих і зелених смуг зображають "сосонку" - вічнозелену рослину, що стелеться по вологій землі. Ще не застиглий розпис із горизонтальних смуг, нанесений на поливу тла, прокреслювався гострим кінцем то вгору, то вниз. Вертикальні жолобки йшли від полюса до полюса яйця. Тому горизонтальні лінії перетворювались на фігурні скобки, а жолобки вирівнювались під час нагрівання у печі. Розпис у вигляді фігурних скобок виконувався непрозорими поливами на вже готовому полив'яному тлі. Дослідники відзначають, що в епоху середньовіччя такий технічний прийом ніде, крім Стародавньої Русі, не застосовувався. Цей прийом відомий ще з часів Стародавнього Єгипту, де він знайшов застосування у виробництві скла. Таких керамічних писанок знайдено в різних місцях території Київської Русі більше 70.Із археологічних розкопок попередніх років відомі писанки із кераміки з села Улазовичі на Чернігівщині (нині Брянська область Росії), які входять до групи виробів з південних областей Русі. Загальне тло їх коричневе, зелене, рідше жовте, а розпис виконано жовтим чи зеленим [17;200]Звичайне куряче яйце недовговічне, тому в Київській Русі майстри майоліки у великій кількості виготовляли керамічні розписані яйця, і це дало змогу багатьом поколінням милуватися ними. Найулюбленішим мотивом був мотив сосонки -- яскраво-зеленої травички, що найперша прокидається після зими і плететься, сповіщаючи про прихід весни. Улюбленими кольорами майстрів були жовтий та світло-зелений на темному, здебільшого коричневому або чорному, тлі. Рідше траплялися комбінації білого, червоного і чорного кольорів. Татаро-монгольська навала на Русь припиняє діяльність ремісничого цеху, який репродукував українські писанки з глини, що експортувалися в інші країни. У цей період поступово розвивається писанкарство, починається розподіл традицій мистецтва за регіонами. За період з XIII до другої половини XIX століття в писанкарстві майже не виникає нових елементів. Найдавніші писанки, виготовлені з курячих яєць, зберігаються в музеях і датовані другою половиною XIX -- початком XX ст. Вони мають характерні ознаки кожного регіону їх виготовлення.В Україні писанки відзначаються поліфункціональністю, виконуючи обрядову, ігрову, декоративну та інші функції. Обрядова функція писанки пов'язана зі святкуванням перших днів Пасхи. Зі свячених писанок починався великодній обід, їх дарували на знак поваги, любові, з побажанням добра. Писанки були своєрідним оберегом у хаті, тому їх намагалися зберегти до наступної весни.Писанки служили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними проводили ігри "навбитки" (з двох гравців виграє той, у кого яйце після вдаряння одне об одне залишається цілим), "навкатки" (необхідно з відстані влучити в писанку іншого, котячи своєю по землі) та інше [16;387].В Україні з писанками чинили магічні дії. Дбаючи про майбутній урожай, на весняного Юрія писанки котили по зеленій пшениці і закопували їх у землю. У великодній ранок молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки і срібні монети, що мали надавати їм сили й краси. Писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин охороняли від лихого ока [10;5].Прикрашені відповідними узорами, писанки водночас були яскравою оздобою кошика з харчами, який несли до церкви святити, а потім їх виставляли на видному місці на столі. З випорожнілих писанок виготовляли так звані голуби, додаючи з кольорового паперу хвіст,крила, а голову робили з тіста. Цими голубами та писанками, нанизаними на шнурочки, прикрашали житло, насамперед поблизу ікон.У 20--30-х роках XX ст., у часи войовничо-атеїстичної пропаганди, писанки були зараховані до шкідливих культових атрибутів, а ті, хто їх виготовляв, заслуговували на зневагу, висміювання, а пізніше -- покарання.Виготовлення писанок припинилося у центральних та східних, а потім і західних областях, за винятком віддалених карпатських сіл. Сучасна наука й культура все частіше звертається до витоків різноманітних видів народного мистецтва, зокрема до писанки.Отже, писанка - це вид мистецтва, поширений у багатьох народів світу. Шкаралупу писанок знаходили при археологічних розкопках цивілізацій, що існували більше 3000 років тому, і багато з тих візерунків використовується для розпису і сьогодні.З писанками і фарбованими яйцями (крашанками)пов'язанобезліч легенд, повір'їв, переказів, звичаїв, традицій, обрядів, які виникли ще в язичницьку добу, видозмінювалися, а з прийняттям християнства набули нової якості -- пов'язаної з дійством освячення паски під час найголовнішого християнського свята -- Великодня. Звідси і їхня назва -- «великодні яйця». В уявленнях багатьох народів яйце втілювало джерело життя і всього Всесвіту. У стародавніх персів, індіанців, візантійців, а також у древніх греків та римлян вважалося, що Всесвіт виник з яйця. Стародавні індо-іранські легенди теж це підтверджують. Предки слов'ян називали розписані яєчка «красними яєчками»

1.2 Історія дослідження мистецтва писанкарства

Останнім часом все більше істориків-дослідників звертають свою увагу на різноманітні види народного мистецтва як основу народної мудрості, моралі та культури.Дослідження візерунків писанок здійснювалося ще в XVI--XVII ст. і свідчать про те, що кожний з них -- це не просто орнамент-фантазія окремих людей. Візерунки мали алегоричний зміст і відповідали іграм-молитвам на святі весни -- гаївкам, веснянкам -- та іншим звичаям і ритуалам. Весняний цикл обрядів у землеробських народів починався з наближенням весни, коли надходив час готуватися до польових робіт. В Україні зафіксований звичай, коли хлопці підносили під клуню багато соломи і вся молодь та діти кидались нею і співали веснянки. Ось таке кидання соломи - пережиток заклинання на урожай, що дійшло до XIX ст., за висновками істориків-дослідників, ще з язичницьких часів. Зустріч весни складала собою, мабуть, цілісний обряд, який починався безпосередньо за проводами зими [2;54].Із запровадженням християнства яйця потрапили до пасхального обряду і були, як багато чого іншого, осмислені церквою по-новому. Крашанки і писанки стали свого роду знаком, символом весняних свят. Починаючи з Пасхи, яйця проходять через усю весняну обрядовість.Збирачі й колекціонери писанок нерідко публікували свої зібрання. Більше десяти писанок із сіл Полошки, Дунаєць, Чорториг (нині Шевченкове), що знаходились у Глухівському повіті Чернігівської губернії, зберігались у колекції писанок П.Я.Литвинової. На білому й кольоровому тлі зображувались тюльпани, рожі, гвоздики, півонії. Використані барвники із сандалу, лушпиння цибулі, чорного соняху [4;363].Однією з найбільш представницьких на Лівобережній Україні була колекція писанок Лубенського музею. Багато писанок із села Добротове виготовила козачка Марфа Максимівна Очкур. Хоча вона й втратила зір на одне око, але наполегливо займалась писанкарством протягом більш ніж 50 років. Майстриня навчилась прикрашати яйця в літа своєї молодості, які пройшли в селі Подолове Кролевецького повіту. Кожний композиційний тип розпису вона розробляла в багатьох варіантах Називала писанки М.М.Очкур в залежності від того, що зображали узори. Це виключно рослинні мотиви - "тюльпан з квіточками", "тюльпан з трав'янцями" (трав'янка - польова гвоздика), "півонія", "півонія з трав'янцями", "трав'янці", "тюльпан з гвоздичками", "кукіль", "рожа", "півонія з гвоздиками і трав'янцями", "гвоздика". Виконувались писанки звичайно в кілька кольорів. Із рук майстрині виходили мальовничі твори орнаментального мистецтва. У тому ж таки селі Добротовому займались писанкарством Євфимія Титиха та Василиса Гамалійка. 18 писанок із села Мутин дуже близькі своїми орнаментами до попередніх. Серед них зустрічались і зображення вазона з квітами. Цей мотив був дуже вживаний рушниках XIX ст..Кілька писанок надійшли до Лубенського музею з колишнього Прилуцького повіту Полтавської губернії. Одну з них виготовила Євдокія Максимова в селі Дідівці в 1890 році з рослинною композицією "бузенник" - на червоному тлі жовті і зелені квітки [8;113]. Цікаві писанки виготовила Марфа Цинбалова із слободи Петрівка. [15;76] Писанкарка Параска Бодика (село Рудівка) була представлена у зібранні музею однією писанкою. На білому тлі яйця зображені п'ять трояндових пуп'янківз червоними пелюстками, жовтими чашечками і зеленими листочками.У XIX ст. писанки виготовляли здебільшого заміжні жінки, які дуже старанно ставились до цієї справи. Розписували писанки не в якісь спеціально виділені для цього дні, а протягом 4-6 тижнів великого посту. У святкові та недільні дні розписувати яйця не годилося. Писанки не лише дарувалися, а й продавались. Двохкольорова писанка коштувала 5 коп., а в кілька кольорів - 7-9 коп. Відзначалось, що звичай приготування писанок в XIX столітті йшов до занепаду [18;34].В кінці XIX ст. 5 писанок із Новгород-Сіверського повіту зберігались у зібранні історико-географічного музею при реальному училищі у Єлизаветграді. Але ця колекція невдовзі перестала існувати. Частину її передали до Лубенського музею.До XIV Археологічного з'їзду, який проходив у Чернігові в 1908 році з нагоди відзначення тисячоліття від року першої згадки про древнє місто в літопису, була відкрита велика виставка. Серед її експонатів відвідувачі мали змогу познайомитись з 60 зразками мистецтва писанкарок Чернігівщини. Для демонстрації на виставці писанки збирали по селах вихованці чернігівської семінарії під час пасхальних вакацій. Вони мали спеціальну програму із семи пунктів для збору відомостей про писанкарство, а саме: чи існує звичай виготовляти писанки; вік людей, які їх виготовляють;у кого вони навчались; спосіб виготовлення писанок, барвники і обладнання; орнамент виконується за зразками чи по пам'яті; як називаються окремі рисунки і скільки їх відомо; представити зразки писанок з назвами орнаментів.На виставку доставили писанки й відомості про них із сіл Вільшане, Киселівка та Чепелів Сосницького повіту, Попівка та Ображіївка Новгород-Сіверського повіту, села Куршановичі Новозибківського повіту, села Локотки Глухівського повіту та з містечка Ічня. В усіх цих населених пунктах існував звичай готувати писанки навесні. Особливо поширений він був у Сосницькому повіті. Виготовляли писанки як молоді дівчата, так і заміжні жінки. Деякі з них займались цією справою впродовж багатьох років. В селі Куршановичі колишнього Новозибківського повіту (нині Брянська область) на початку XX ст. виготовляла писанки Олександра Пономарчук, якій тоді було майже 80 років. Навчилась вона розписувати яйця у своїх подруг ще коли була дівчиною у селі Охраміевичі (нині Корюківського району Чернігівської області). А в селі Куршановичі років 50 писанки виготовляла лише одна О.Пономарчук. В Ічні на початку XX віку працювала лише одна писанкарка - Варвара Борисенко, якій на той час виповнилось понад 60 років [5;24]. Орнаменти писанок були найрізноманітнішими. Називались вони в залежності від зображуваних мотивів. У селі Чепелів Сосницького повіту їх називали - "семирог", "квіточка", "квіточка з лапками", "клинчики", "рожі", "незабудки", "безкінечник", "сосонка", "грабельки", "зорі", "сніжинка". В селі Полівка Новгород - Сіверського повіту - "рожа", "барвінок", "дрібненькі клинчики", "сливи", "сосонка", "наритники" (наритийки - частина кінської збруї з узорним плетінням), "вітрячки", "хміль", "волові очі", "семирог", "човники". В селі Ображіївка того ж повіту - "рожа", "гвоздика", "волошки", "гладкий пояс", "хрещений вивід", "мотильки", "лапки". Із 30 малюнків, які знала О.Пономарчук, на виставці демонструвались далеко не всі. Серед експонованих -"рожа", "клинчики", рогата квітка". З інших місць писанки надійшли без назв. Перелік представлених писанок, інколи з коротким їх описом, включено до каталогу виставки XIV Археологічного з'їзду в Чернігові. Малюнки писанок, на жаль, не були опубліковані. Можливо, ця колекція писанок згодом перейшла до зібрання Чернігівського історичного музею і загинула в роки Великої Вітчизняної війни під час тимчасової окупації Чернігова фашистськими загарбниками.У 60-х роках XX ст. у зв'язку з періодом «відлиги» посилився інтерес до народного мистецтва. Дослідники археологічних експедицій ось уже кілька десятиліть звертають свою увагу на писанкарство. Так біля села Лука Врублівецька було знайдено декілька керамічних яєць з так званими торохкальцями -- маленькими камінчиками, що вільно торохтіли всередині яйця, їх використовували як засоби, що відлякують злих духів. Завдяки цій важливій знахідці, вчені змогли визначити, коли почав розвиватися рослинний і геометричний орнамент.У 70-х ХХ ст. роках писанки як твори народного мистецтва вже експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок. Відновилося виготовлення писанок із дерева, відоме у XVIII--XIX ст…У 80-х ХХст. роках до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри старшого покоління. [5]Дві керамічні писанки знайдені під час археологічних розкопок влітку 1983 року біля села Липове Талалаївського району Чернігівської області, які проводила експедиція Інституту археології Національної Академії наук України під керівництвом О.П.Моці за участю співробітників Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Вони знаходились у різних місцях поховання часів Київської Русі.Ще одна писанка віднайдена науковим співробітником відділу археології Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського О.В.Шекуном під час обстеження давньоруського поселення біля села Сибереж Ріпкинського району на Чернігівщині. Влітку 1987 року працівниками того ж таки відділу археології під керівництвом А.Л.Казакова на території стародавнього Передгороддя (біля середньої школи № 1 по проспекту Миру в Чернігові) також знайдена керамічна писанка з глиняною кулькою всередині. Оздоблена вона полив'яними фігурними скобками між лініями, що з'єднують полюси яйця. В цьому випадку попередньо зроблені в глині заглиблення заповнили поливою. Оболонка яйця досить товста (7-8 мм). Подібні зразки були знайдені і в інших місцях.Ці знахідки свідчать про високий рівень розвитку керамічного писанкарства за часів Київської Русі. І це зовсім не випадково. Адже тоді велось інтенсивне муроване будівництво. Були зведені такі видатні пам'ятки давньоруської архітектури як Спаський, Борисоглібський та Успенський собори, П'ятницька та Іллінська церкви. Підлога споруд часто викладалась керамічними плитками, вкритими жовтою та зеленою поливами, тобто якраз такими, які використовувались для оздоблення писанок [7;15].Але найбільшого поширення набули розписані пташині яйця. Для приготування таких писанок використовувались яйця качок, гусей та, за давнім звичаєм, диких голубів. Здебільшого ж брались курячі яйця, бо кури - найдавніші і найбільш поширені домашні птахи. Розписані яйця крім того, що знаходили застосування під час дій весняних обрядів, прикрашали інтер'єр народного житла. Вони клались у миснику серед посуду або підвішувались до сволоку під стелею. Найраніше зафіксовані і збережені розписані курячі яйця відносяться до XIX ст. Це стало можливим завдяки тому, що тоді пожвавився інтерес до народного мистецтва, почалось систематичне його вивчення і збирання колекцій українських писанок. З'явились перші серйозні дослідження цього виду народного мистецтва, хоча писемні згадки про побутування писанок та звичаї, пов'язані з ними започаткувались ще в XVII ст..Наприкінці ХХ ст. містах виникають музеї писанок (м. Коломия). Великі експозиції писанок має Львівський музей етнографії та художніх промислів України -- понад 11 000 штук з 20 областей України. Українські писанки можна побачити за межами України: в Лондонському королівському музеї, у Санкт-Петербурзі в колишньому музеї етнографії народів СРСР, в музеях Праги і Кракова.Писанки з глини виготовлялись у великих центрах, де робили цеглу і керамічні полив'яні плитки для оздоблення споруд. Заслуговує на увагу думка академіка Б.О.Рибакова про те, що виготовлення керамічних писанок було побічною галуззю виробництва плиток для облицювання будівель [12;362].Щорічно організовуються зарубіжні виставки писанок, у яких беруть участь майстри як з України, так і з української діаспори.Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Писанки продаються на ярмарках, у художніх салонах. Оригінальний орнамент писанок не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту - він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Таким чином, незважаючи ні на що, традиція писання писанок не загинула і сьогодні стократно відроджується на нашій Землі, приваблює нових прихильників, засвідчує про невмирущу силу цього виду мистецтва. Адже українська писанка у світі є символом нашого народу.



1.3 Теоретичні аспекти виготовлення писанки

Писанкарство виникло як своєрідне відображення уявлення людини про Всесвіт. Ще з часів язичництва для одних орнаментальна писанка символізувала світ, що пішов від яйця, була схемою його побудови, іншим вона нагадувала сонце, служила його символом (згадаймо, наші предки - язичники -- то сонцепоклонники, які за головного бога мали Сонце). З прийняттям християнства почалося витравлювання колишньої релігії, внаслідок чого загинуло багато стародавніх пам'яток -- храмів, скульптур, рукописів, власне, загинула ціла культура. Але християнство не змогло здолати багатьох атрибутів і ритуалів язичництва: згадаймо язичницьке свято Івана Купала, писанки, що стали атрибутом християнства, символом Великодня [13;73].Наші пращури вірили, що писанка має магічну силу, наділяли її особливою святістю, яка приносить добро, щастя, здоров'я, захищає людину від усього лихого, і відповідно розмальовували ту чи іншу писанку.Яйце птаха -- це зародок життя, символ Бога -- Сонця.Фарби "писанки" символічні. Червоне яйце - любов, радість, життя; жовте -- місяць, зорі; блакитне -- небо, повітря, здоров'я; зелене -- весна, воскресіння природи; бронзове -- земля; чорне з білим -- пошанування духів -- душ померлих. Писанки тісно пов'язані з багатьма юнацькими іграми -- "Закликання весни", "Молодята", "Воротарі", "Сорок клинців" тощо.Своїм походженням писанка пов'язана зі стародавніми народними обрядами, ще язичницькими, присвяченими весняному пробудженню природи, зародженню життя, початку сільськогосподарських робіт. Поширений здавна в Україні звичай розписувати пташине яйце пов'язаний із дохристиянським народним обрядом зустрічі весни. Було це свято радості, перемоги життя над смертю -- весни над зимою.За елементами розпису писанки починаючи з архаїчних елементів, що символізують зображення сонця -- джерела всього сущого на землі, а також квітки, зірки, води, дерева, серця, риби, бджоли тощо, можна простежити дуже довгий, складний і цікавий шлях розвитку українського народного розпис [7; 279].У народі кажуть, що писанка -- це енциклопедія українського народного орнаменту. Значення яйця як життєдайної сили було надзвичайно великим у наших далеких предків. Писанка в минулому, згідно з повір'ями, лікувала людей, охороняла житло від блискавки й пожежі, сприяла родючості фруктових дерев, мала різноманітне культове призначення. Такою писанка увійшла і в усну народну творчість - пісні, казки, прислів'я. Невипадково писанка стала традиційним елементом дівочих та юнацьких ігор і цілої низки звичаїв, пов'язаних із весняними святами.І досі за давньою традицією на Великодні свята дівчина дарує хлопцеві писанку. Найкраща писанка дарується найближчому до серця хлопцеві. Завдяки неофіційному художньому змаганню за найкращу писанку мистецтво її досягло неабиякого художнього рівня, перетворилось у прекрасне народне мистецтво декоративного розпису.Чисте, фарбоване або ж розписане яйце стало міфопоетичним та релігійно-обрядовим символом вже у найдавніших цивілізаціях Землі (світове чи космічне яйце). У міфах різних народів воно є образом первопочатку, з якого виникає Всесвіт, певне божество, людський рід, а також символізує сонце, тепло, життя, творця-деміурга. У багатьох народів з яйцем пов'язують створення чи виникнення не лише земного світу, але й часової структури цілого. Такі космогонічні функції символу яйця співвідносяться також з важливою його роллю в ритуалах родючості, відродження, пробудження до нового життя. В українців також склались міфопоетичні образи яйця як джерела життя, багатства, добробуту ("яйце-райце"), існує також велика кількість християнських легенд та переказів щодо великодніх яєць.

Виготовляли писанки сільські жінки та дівчата, ченці, міські панночки та ін. навесні перед святом Великодня (Пасхи). Для писанок відбираються переважно яйця "первісток" (курей, які щойно почали нестися), найкращою для розведення фарб водою вважають ту, що отримали із розтопленого снігу, під час "крашення" до світлиці можуть заходити лише "чисті" (здорові фізично і морально) люди.За технікою виконання писанки поділяються на "крапанки" - яйця, вкриті кольоровими плямами на тлі іншого кольору; власне писанки - розписані за допомогою воску різними декоративними орнаментами; "мальованки" - розмальовані пензлем; "крашанки" - забарвлені лише одним тоном і "скробанки" - або ж "дряпанки". Найпоширенішим є "восковий" метод декорування яйця, який полягає в тому, що спеціальним писачком ("кисточкою") - маленькою бляшаною конусоподібною трубочкою, закріпленою на дерев'яному держачку, виконують рисунок бджолиним воском на поверхні яйця. Він повинен залишитись білим. Далі яйце забарвлюють жовтою фарбою і наносять на нього ті елементи розпису, що повинні бути жовтого кольору. Опісля настає черга червоної барви (за кожним разом інтенсивність фарби наростає аж до найтемнішої). Потім на цьому тлі виписуються ті деталі орнаменту, що повинні бути червоними і т.д. Це техніка нанесення "теплих" (однієї гами) барв. Для нанесення додаткових "холодних" (синіх чи зелених) усувають зайву фарбу із місць, призначених під розпис "холодними", і протравлюють шкаралупу у воді з оцтом чи капустяною кислотою. Після цього продовжується планова робота.

Дуже поширеним видом великодніх писанок є "крашанки", забарвлені лише одним тоном без усяких прикрас.

На східному Поліссі зберігся один із найдавніших методів писанкарства наших предків - виготовлення "дряпанок" чи "скробанок". Яйце фарбують в якийсь темний колір, а потім металевим вістрям чи голкою зішкрябують пофарбований шар шкаралупи, утворюючи бажаний орнамент. Деякі із лемківських та поліських скробанок за витонченістю виконання наближаються до найвишуканіших ювелірних виробів.

Фарби для писанкарства здебільшого готуються за традиційними рецептами з коріння чи кори різних дерев та кущів, з цибулиння тощо. В останні роки все ширше використовуються анілінові барвники, а замість бджолиного воску парафін [6;12].

Яйця для писанок найчастіше беруть курячі, але часто розписують також качині, гусячі та деяких голубів.

Зображали на писанках віддавна певні символічні й магічні знаки. Нові елементи вводились рідко й нерадо. Як правило, до цього вдавались тоді, коли з плином часу губився й призабувався зміст первісних символічних зображень.

До найбільш популярних традиційних мотивів розпису писанок належать образ Великої Богині (жінки-праматері), солярні знаки (у вигляді розеток, зірочок, свастики, малюнків сонця і зірок, також "крутороги" і "павучки"), "сосонки" (символ вічнозеленої рослини, що плететься по землі, або ж "небесного змія", що запліднював яйце). Серед геометричних орнаментів найпопулярнішим є своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної смуги - "безконечник" (український меандр). Надзвичайно цікавими є і поділ поля писанки на барви та кольорове вирішення орнаментів, розписів і тла.

Колись із писанками виконувались дії в магічних ритуалах. Багато із цих магічних дій, надто ж пов'язаних із землеробством, практикуються до сьогодні. Так, на весняного Юра (6 травня) для забезпечення доброго врожаю писанки котили по зеленому збіжжі й закопували у землю. Великоднього ранку вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні вироби, аби прибували сила й краса, а шкіра на личку була гладенька, як на яєчку. Шкаралупу з-під свячених яєць кидали у воду, що тече, аби задобрити пращурів і щоб у них ("на тому світі") також настало свято (на Великдень). Свячені писанки є оберегом житла від природних стихій, а для людей і тварин - від "лихого ока". Писанки використовуються і в народній медицині.Писанки можуть бути елементом забави для дітей і молоді: грають "навбитки", "навкатки", "чокаються" тощо.

Красиво розмальовані писанки є також чудовою прикрасою кошиків з харчами, що їх несуть до церкви святити перед Великоднем. Порожні шкаралупи з-під писанок часто зберігають для прикрашування житла, нанизуючи їх на шнурочки і підвішуючи біля ікон (як правило, по три).

Загалом писанки писали для власного вжитку і з 1960-х років їх (або розписані дерев'яні макети писанок) почали продавати на великодніх базарах та ярмарках. Традиція писанкарства є однією з найдавніших і найстійкіших на всіх етнічних українських землях.

Таким чином, історично сформовані звичаї українського народу є цінною культурною спадщиною, важливим джерелом для вивчення життя й побуту різних етнічних груп українців.Писанкарство українців дає широке уявлення про різноманітні аспекти їх життєдіяльності, моральні, етичні, естетичні погляди, світогляд, ментальність, різноманітні аспекти побуту, господарювання та художню творчість.



2. ДУХОВНІ ЦІННОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В СТРУКТУРІ ПИСАНКАРСТВА ЯК РІЗНОВИДУ МИСТЕЦТВА

2.1 Духовна культура українського народу у писанковій обрядовості

Кожен із регіонів України має свій вид орнаментики з характерними особливостями і за змістом, і за формою, і за кольоровою гамою. Про походження звичаю готувати на Великдень писанки та крашанки існує багато легенд. Наведемо деякі з них. Легенди, записані на Поділлі, кажуть, що коли Ісус Христос воскрес, то він сказав воякам, які охороняли Його гріб: "Ідіть і скажіть усім людям, що Христос воскрес, а Щоб вам повірили, то ось вам знак". При цьому Спаситель узяв з свого гробу крашанку і дав воякам. Відтоді і пішов звичай робити крашанки на Великдень. Ніс убогий чоловік яйця в кошику на базар продавати, а в цей час жиди вели Ісуса Христа розпинати. Хрест був тяжкий, і Спаситель падав під його тягарем. Чоловікові стало жаль Спасителя; він лишив свій кошик на дорозі, а сам пішов помагати Ісусові нести хрест -- і ніс аж до місця розп'яття. Коли ж чоловік повернувся до свого кошика, то побачив, що яйця обернулися на писанки та крашанки. Після того, як Спаситель вознісся на небо, Марія Магдалина прийшла до Риму, щоб там проповідувати Євангелію. В Римі вона стала перед імператором Тіберієм і піднесла йому червоне яйце, сказавши: "Христос Воскрес!" Так вона почала свою проповідь [19;25]. На Київщині оповідають, що коли Ісус Христос ходив з св. Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там жиди були; побачили вони Христа та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі, зробиться з нього писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень. На Уманщині кажуть, що жиди та всякі недовірки спокушали Христа, як Він ішов на страждання. Набрали в пелену камінців і спитали Спасителя: "Що в пелені?" -- Христос каже: "Крашене та писане!" Вони відкрили пелену, щоб посміятися, а там справді--крашанки та писанки. На Полтавщині є легенда, що писанки писала Мати Божа ще тоді, як Ісус маленький був: "дитина дуже тішилась тими цяцьками" [1;23]. На Гуцульщині оповідають, що писанки писала Мати Божа і дарувала їх Пілатові, щоб той змилувався над її Сином. Коли Мати Божа писала писанки, то плакала і слізьми обливала свою роботу, а тому й вони, гуцули, коли пишуть писанки, то вимальовують цятки, подібні до сліз. На Гуцульщині ще є така легенда. Далеко в горах до високої стрімкої скелі залізними ланцюгами прикутий страшний нехрист. І той нехрист має дванадцять своїх посланців, що ходять по селах та містах і придивляються, як живуть люди. Все, що вони побачать або почують, розповідають нехристові Коли посланці кажуть, що люди живуть бідно і сваряться поміж собою, нехрист радіє і сміється так, що аж гори трясуться, а ланцюги його слабнуть. Якщо ж посланці кажуть, що між людьми згода й добро, нехрист сердиться, насуплює брови, а ланцюги міцніше стискають його погане тіло. Та найстрашніша для нехриста вістка, що люди ще пишуть писанки, що вони не забули цього звичаю: він тоді реве, як звір, рветься з усієї сили і б'ється головою об скелю так, що аж вогонь креше. З того постають грім і блискавка, а ланцюги його робляться тоді такі міцні, що годі їх розірвати На писанках зображали також й людей [3;78]. Взагалі за своєю композицією писанки могли бути дуже різноманітними, часом дуже оригінальними. Так, писанки Поділля (кінець XIX ст.) мають типові, рослинно-геометричні орнаменти. Колорит стриманий, переважають чорний, червоний та білий кольори. Писанки Київщини і Полтавщини надзвичайно багатобарвні: ясно-зелені, жовті з червоним, коричневим, зеленим і чорним розписом. Цікаві писанки майстра Ю. Безпалька з с. Червона Мотовилівка на Київщині, розписані "зірками", "курячими лапками", "трикутниками". Часто трапляються в них квітковий орнамент, а також композиція з вазонами. У композиціях писанок Дніпропетровщини майстерно поєднані геометричний і рослинний мотиви. Таким чином виникає яскрава і виразна гама з інтенсивних кольорів. Серед писанок Черкащини виділяються писанки, виконані технікою "воскового письма"; як символ нового життя виразно читається мотив сходу сонця [1;26].На Тернопільщині вражають красою коричневі, червоно-білі, темно-червоні писанки з с. Присівці і м. Зборів, розписані "хвильками", "сосонками",безконечником", стилізованими розетками, багатопелюстковими квітами. Писанки Прикарпаття, особливо Космача, Калуша, Яворова, Косова, захоплюють складністю орнаменту і насиченістю кольорової гами з характерними жовтими, червоними і чорними барвами [6;17]. Що ж до самого звичаю писати писанки, то в Наддніпрянській Україні він, на превеликий жаль, занепадає. Причин цьому є багато, а найголовніша з них -- економічний занепад селян за останнє тридцятиліття. Завдала великої шкоди і остання війна, бо найкращі зразки писанок, які зберігалися в музеях, знищені. Так, у київському музеї з колекції числом понад тисяч писанок не збереглось ані однієї! Тяжко сподіватися, щоб в умовах колгоспного села цей вид мистецтва міг знову відродитися. Західна Україна, а в першу чергу Гуцульщина, ще плекають мистецтво писанок, і дав би Бог, щоб воно там зберігалося якнайдовше. Спосіб виготовлення писанок хоч і простий, проте вимагає неабиякого хисту, бо малювати на опуклій поверхні яйця значно тяжче, ніж на рівній поверхні полотна чи паперу. Інструментом для виготовлення писанок є "кісточка" -- це паличка з бляшаною трубкою на кінці. На сирому яйці кісточкою вимальовують розтопленим воском ті місця, що їх треба лишити незафарбованими: обвідки, крапки та оперізування. Спочатку фарбують яйце в ясній фарбі, наприклад, у жовтій. Після цього яйце виймають з фарби і кладуть, щоб висохло. Коли воно висохне, на ньому кісточкою наводять віск на ті місця, що мають лишитися жовтими. Потім фарбують у другій, цього разу темнішій фарбі. І так роблять доти, доки писанка не набере такого вигляду, якого хоче їй надати писанкарка [11;22]. Коли вже малюнок закінчений, писанки складають у череп'яну миску і кладуть у піч, де повинна бути температура 35-40° Цельсія. Коли віск розтопиться і спливе з яйця, писанка готова. Дуже вправно роблять писанки гуцулки. На Лемківщині писанки пишуться голівкою шпильки, що гострим кінцем устромлена в патик. Пишуть кривульки і колісцята воском, що кипить у бляшаній коробці на залізній блясі або над вільним вогнем на триніжках. По писанні кидають до фарби. Краски роблять з лушпиння цибулі, дубової кори, червоного, зеленого та блакитного паперу. Лемківські писанки не багаті на вибагливий орнамент; вони простенькі, але гарні. Кругло писані пасочки (тоншим кінцем до середини) означають сонце, менші -- зірки; іншими візерунками є квіти, хрестики, цятки і легка проба мережок. Писанки звичайно одно- або двокольорові. Багато фарб до писання писанок лемки не вживають. Ще жива традиція писанок і в Закарпатській Україні Що ж до мистецької якості, то вони, як нам здається, поступаються перед писанками Гуцульщини і наближаються до лемківських писанок.У наш час мистецтво писанок чарує око розмаїттям орнаментальних мотивів і буянням насичених фарб, викликаючи загальне захоплення. Писанкарство вважається одним із найцінніших різновидів українського декоративного розпису.У художньому відношенні писанки міцно пов'язані з іншими видами народного мистецтва певної місцевості, у них прослідковуються давні традиції та древні форми українського народного орнаменту..Писанки -- це витвір нашої руки і нашої душі. У писанці - цілий світ. Як наука, як заклинання нерозривності роду, народу і Всесвіту, як життя в дусі Господньому, у вірі, надії й любові.

2.2 Змістові особливості писанки на Дніпропетровщині

Культура народу, зокрема ,писанкарство, - відбиток минулого, вірувань наших пращурів та їх уявлень про Всесвіт. Нами визначено, що в композиціях писанок Дніпропетровщини майстерно поєднані як геометричний, так тваринний і рослинний мотиви. За нашими спостереженнями, поділ на два передавав уявлення пращурів про два світи. На три ділили найчастіше по вертикалі, так позначали три небесних сфери. Під час поділу на чотири утворюється хрест, що означає чотири сторонни світу. Класичний поділ півсфер на чотири частини, кожна з яких поділена на три, передає уявлення про чотири пори року з трьома місяцями. За іншими уявленнями світ ділився і на шість сторін. Таку просторову орієнтацію передає шестикутна зірка.Як відомо, уся територія нинішньої Дніпропетровщини була заселена слов'янами, племена яких об'єднувала близькість мови, господарства й культури. Слов'яни вели осілий спосіб життя, і, так як територія нашої області - рівнинна місцевість, це сприяло розвитку в них орного землеробства як основної галузі господарства. Вони сіяли й вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо. Тому й поклонялися вони богам сонця, дощу, вітру тощо, які приноситимуть урожай, достаток та безтурботне життя племенам. У часи енеоліту (ІV-ІІІ тисячоліттях до н.е.), коли головним заняттям наших пращурів було землеробство, в основному завершилось формування геометричної орнаментики. Найбільш давніми є геометричні мотиви, які походять від давніх язичницьких вірувань і культів. Найпростіші архаїчні мотиви -- лінії, кола, хрести, ромби, квадрати, крапки -- прикрашали глиняний посуд первісних людей, вироби з каменю, дерева, кісток. Ці орнаменти становили первинний шар в орнаментиці народів світу. Багато спільних рис можна знайти і в творчості народів, які проживають у схожих природних умовах, близьких за історичною долею, характером економічної діяльності. Паралелі, що так щільно пронизують культуру східних слов'ян, відбилися на поверхні народного мистецтва. Стилістична єдність стосується не тільки геометричної орнаментики, але й пізніших образотворчих надбань.Одним з найпоширеніших елементів у писанковому орнаменті Дніпропетровщини [15;76] є зображення Сонця у вигляді різних солярних знаків. Поширеним символом води є меандр чи безконечник. З культом Сонця у слов'янських народів був пов'язаний і культ коня. За віруванням наших пращурів, Бог Сонця народив собі сина Фороса у вигляді коня, котрий зранку до вечора возив по небу свого батька. Подібний культ коня сина Бога Сонця був і в давніх греків (колісниця Феба). Бога Сонця зображували у вигляді різноманітних хрестиків, кружечків, павучків, свастик. Ранні зразки негеометричного трактування рослинних зображень зустрічаються з IV тисячоліття до н.е. Набагато пізніше - за нового часу - з'явились натуралістичні зображення "вазонів", "гілок", "дубового листя".

Особливу увагу серед символів писанкового орнаменту нашого краю привертає зображення жінки - Великої Богині, або, як її ще називали, Богині Мокош, Богині Берегині чи Богині Живи. Вона виступала як символ життя і родючості, матір'ю усього живого. У писанковому орнаменті це символічна жіноча постава з піднятими догори руками, згодом вона перейшла до сюжетного відтворення Матері Божої. Слов'яни Придніпров'я займалися й такою прибутковою галуззю господарства, як скотарство: розводили велику рогату худобу, коней, овець, кіз, свиней. Тому й зображували слов'яни на писанках, наприклад, домашню птицю. У господарстві слов'ян важливе місце займали також промисли: мисливство, рибальство, бортництво (збір меду диких бджіл) та інші, чому сприяли природні багатства - лісові масиви, широкі степи, порослі травою, річки, озера, болота із заростями очерету. Тому в орнаментах писанок присутні частини тіла різноманітних тварин.Серед поширених тваринних елементів зустрічаються олень, як символ добробуту, півень як охоронець житла, вівці, кози, качки, голуби - усе це уособлює людське життя й господарювання. У декоруванні писанок зустрічаються знаряддя праці, предмети побуту й архітектурні мотиви. Але всі ці мотиви зображуються певними умовними знаками чи символами [ДодатокА].

Цікавою є думка про те, що в давні часи яйця розписували писанкарі, які в переважній більшості були знахарями. Адже писанки слугували своєрідними оберегами від усякого лиха, а узори на них виступали як магічні знаки. Про це влучно сказав поет Володимир Сапон:

Давно колись в язичницькій порі

Молили ми Перуна і Ярила.

І волхвами були писанкарі -

Висока доля їх благословила.З-під вправних рук писанкарів Дніпропетровщини виходили неперевершені твори народного мистецтва. Рисунок дніпропетровських писанок чіткий, інколи навіть сухуватий. Узагальнення форм, вдалі колористичні вирішення декоративних розписів писанок ставлять досягнення народних писанкарів поряд з кращими творами вишивальниць, ткачів, гончарів. За характером орнаментальних мотивів і стилем виконання писанки нашого регіону мають багато спільного з розписами хат, скринь, посуду, композиціями на кахлях, народними вишивками й тканинами (пригадаймо мистецтво петриківського розпису) . Писанки - одна з цікавих сторінок народного мистецтва Дніпропетровщини.

Крім орнаменту, символічне значення в писанках мав колір. Так червоний означав радість, життя, любов, надію; червоний з чорним символізували земні божества; жовтий - місяць, зірки, гарний урожай; голубий колір уособлював небо, повітря, здоров'я, силу; зелений символізував весну, відродження природи, багатство рослинного й тваринного світу; коричневий - колір родючої землі[4;371]. Матеріалом для писанки, за нашими висновками, у нашому краї віддавна й до сьогодні було й залишається пташине яйце. За технікою виконання сучасній писанці передувала крашанка -- яйце, пофарбоване в один колір рослинними фарбами. Крашанки є досить популярними в сучасному декоративно-прикладному мистецтві та часто використовуються господинями під час підготовки до свята Великодня.Із кінця XIX ст. поряд із писанками створюються дряпанки й мальованки. Дряпанка -- це крашанка, на якій орнамент видряпано голкою або металевим стержнем. Дряпанка на Дніпропетровщині зустрічається досить рідко. Мальованка -- це яйце, розписане фарбами за допомогою пензля. Фарбувалися писанки в нашому регіоні переважно рослинними фарбами (навари лушпиння цибулі, листя, різноманітного коріння, кори дерев, наприклад дуба), органічними речовинами тваринного походження, а з початку XX ст. -- аніліновими фарбами.Техніку воскового письма застосовували й у виготовленні писанок. Тільки тут віск не накрапується, а накладається тоненьким писачком, що має вигляд дерев'яної палички з маленькою бляшаною трубочкою на кінці, ледь товщою від голки. Орнаментальні лінії наносять розтопленим воском. Віск застигає, і яйце кладуть у найсвітлішу фарбу, переважно жовту. В місцях, де були воскові лінії, фарба не візьметься -- там залишаться чисті лінії природного кольору шкарлупи. Після цього наносяться воскові лінії вже на жовті поверхні, а яйце кладеться у темнішу фарбу тощо [14;175].Білі писанки (галунки), що належать до найвишуканіших мистецьких творів нашого народу, трапляються в Наддніпрянщині досить рідко. А робиться це так: після нанесення кольорового орнаменту решту поверхні яйця знебарвлюють міцним капустяним квасом або галуном, і тоді на сніжно-білому тлі розквітають неперевершеної краси та яскравості малюнки [1;33].Отже, традиції писанкового розпису розвивалися на Дніпропетровщині здавна. Мотиви й елементи розпису тут тісно пов'язані з життям, побутом, звичаями і фольклором народу. Цим видом мистецтва займалися переважно жінки. Використовували в нашому регіоні як геометричні орнаменти, так і орнаменти з рослинною та тваринною символікою, що є відбитком вірувань прадавніх слов'ян та способом їхнього життя.

писанкарство духовний культура український



ВИСНОВКИ

Таким чином, наші часи позначені небувалим зростанням інтересу до проблем вітчизняної історії, витоків національної культури, до непересічних досягнень минулого. Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення.У наш час мистецтво писанок чарує око розмаїттям орнаментальних мотивів і буянням насичених фарб, викликаючи загальне захоплення. Писанкарство вважається одним із найцінніших різновидів українського декоративного розпису.У художньому відношенні писанки міцно пов'язані з іншими видами народного мистецтва певної місцевості, у них прослідковуються давні традиції та древні форми українського народного орнаменту [Додаток Б].Писанки -- це витвір нашої руки і нашої душі. У писанці - цілий світ. Як наука, як заклинання нерозривності роду, народу і Всесвіту, як життя в дусі Господньому, у вірі, надії й любові.Писанки вражають єдністю архаїчних елементів, а особливо подібністю писанкових елементів до елементів на посудинах трипільської культури. Аналогічні мотиви спіралі, змія вужа, змія дракона, сонечка, хвиль та ін., які дуже широко розповсюджені в орнаментації трипільських горщиків та мисок.Нині писанкарство набуває колишньої популярності. Відроджуються забуті техніки, з`являються нові майстри. А це запорука невмирущості традицій нашого народу, сили його духу і таланту. Виник навіть музей писанки у місті Коломия Івано-Франківської області. Українці, відчувши животворний подих відродження національних традицій, почали вкладати у ці маленькі високомистецькі витвори свої уявлення про весняне пробудження цілого народу, про невмирущість вічно живого духу України.Про писанки збереглося багато легенд. Одна з них така: доля світу залежить від того, скільки писанок кожного року пишеться. Доки пишуть писанки, світ буде існувати, а коли цей звичай занехають, тоді зло у вигляді страшного диявола звільниться зі своїх залізних пут і знищить світ. Цей диявол живе під землею, прикутий до скелі ланцюгами. Щороку він посилає своїх слуг навколо світу, щоб ті підглянули, чи пишуться ще писанки і скільки їх написано. Коли багато, то залізні пута міцно стискають диявола, і він втрачає силу, бо людська любов перемагає найбільше зло. Отже, доки живе писанка, доти буде світ.