Творчість Юліана Буцманюка в контексті розвитку українського живопису

Восени 1951 р. митець почав розмальовувати ліве рам'я храму, присвячене таїнствам з життя Пречистої Діви Марії. На горі склепіння таїнство Успення, оточене стилізованими янголами, нижче у півкулі таїнство Благовіщення. Пречиста Діва стоїть з похиленою головою (вияв покори і молитви). З лівого боку архангел Гавриїл, Божий посланець, з лілеєю в руці. По боках дика рожа, над головою голуб, символ Св. Духа, оточений вогненними язиками. На долішніх стінах лівого рамени храму розмальовані три великі таїнства з життя Пречистої Діви Марії: її заручини зі св. Йосифом, Різдво Ісуса Христа в Віфлеємі і стріча (стрітення) Божої Родини в єрусалимському храмі з праведними св. Симеоном й Анною. Над іконами стилізовані янголи [16, с. 96].

У 1952 і 1953 роках митець розмалював головну копулу, підбанник і склепіння поздовжньої, середньої нави катедрального храму. В копулі, посередині церкви, зображений Господь як Творець світу. Його образ горить живими барвами та яскравим виразом обличчя. Митець намагався змалювати велич Господа Бога, його всемогучість. Обличчя поважне, в очах зображені безконечність і проникливість. Своїми рисами обличчя Бог Отець нагадує Слугу Божого митрополита Андрея. Бог Отець оточений Херувимами. У підбаннику на стінах зображені чотири пророки Старого Заповіту: Ісая, Єремія, Єзекиїл і Даниїл з релігійними символами: „феніксом", „пеліканом", „семисвічником" і „кораблем".

Підбанник замикає напис: „Помолітеся й воздадите Господеви Богу нашему". Всі написи староукраїнською, тобто церковнослов'янською мовою. Між луками-аркадами підбанника, у сферичних трикутниках, митець розмалював чотирьох Євангелістів: св. Матей (з янголом), св. Марко (з левом), св. Лука (з волом) і св. Іоан (з орлом). На склепіннях поздовжньої нави, середньої частини храму, в напрямі головного входу, арка починається орнаментом риби, найстаршим християнським символом. На склепіннях цієї поздовжньої нави розмальовані три великі ікони-образи: Розп'яття Христа на Голгофі, в терновому вінці, з написом: „Ісус Назарянин Цар Юдейський". З рук і ніг спливають каплі крови, обличчя -- повне терпіння. Біля хреста стоїть Пресвята Богородиця і св. Іоан Євангеліст, далі арка з агнцем. Другий образ -- Христове Воскресіння. З-понад відкритої гробниці возноситься Христос з хрестом і плащаницею в руках, поруч стоїть янгол на гробному камені. Арка з лілеями відмежовує третій образ Покрови Божої Матері, що стоїть з розпростертим омофором у барвах веселки, (понад хорами) закінчує поздовжню наву. Долішні стіни аркади тієї нави прикрашені різними орнаментами і символами: хрестами, виноградом і барвінком, що відносяться до згаданих образів. Внизу між вікнами ченці: з хрестом, з кадильницею або з св. Євангелієм, виконані зі студії портретів: о. Павла Миськова, о. Созонта Дидика, о. Платоніда Філяса, о. Володимира Шевчука, о. Навкратія Крижанівського й о. Матея Гури. Під хорами образ Ісуса Христа з чашею серед виноградної лози, по боках орнаментовані хрести. На склепінні на хорах чотири арфи, сплетені в розету; на задній стіні два янголи з трубами [16, с. 97].

Стінопис катедрального храму св. Йосафата не такий багатий своїми золоченнями, як церква оо. Василіан у Жовкві. Проте охоплює теж понад тридцять великих образів з життя Христа і святих, дуже багато християнських символів, багату декоративну орнаментику: геометричну, тваринну і рослинну, прегарно стилізовану, що залишає в глядача враження своєрідної, оригінальної цілості. Свою монументальну поліхромію виконав митець у новітній інтерпретації, спираючись на староукраїнські і всесвітні традиції церковного мистецтва та дав мистецьку розв'язку в т.зв. неовізантійському стилі. В творах митця є теж деякі елементи флорентійсько-умбрійської школи малярства, зокрема в гармонізації чи доборі красок, але Ю. Буцманюк старався знайти індивідуальну розв'язку, беручи до уваги елементи інших стилів, зокрема бароко. Митець не тільки закріпив зовнішній ефект мистецького твору, але дуже правдиво відобразив внутрішні настрої, одуховлення і характери поодиноких постатей, використавши вповні свою любов, хист і знання мистецтва, щоб так підкреслити у своїх творах велич справжнього мистецтва. Користуючись традиційними мистецькими засобами, намагався вжитись у ментальність сучасної людини та в її світосприймання. Його постаті повні життя, світла і грації, духового підйому і релігійності, приковують до себе увагу глядача.

У великій різноманітності красок, незвичайно з собою згармонізованих, переважають синя і жовта (ясність і спокій), бо, на думку митця, дух Господнього світла, а не темряви приводить людину до покаяння. У розписах митця гармонізує композиція з цілістю тонів, форма з кольорами, бо ж він майстер власної візії, давним-давно перейшов етапи несподіванок і надмірних хвилювань. Тому його мистецький дорібок дійсно багатий і різногранний. Світ його мистецтва впорядкований, стиль чітко визначений. Різниця між його портретами і церковно-релігійним мистецтвом дуже виразна. У церковному мистецтві переважає рисунок, сильна стилізація; у портретах він старається увіковічнити не тільки зовнішні риси, але й характеристичні риси світосприймання, психічні переживання, що проявляються переважно у виразі очей.

Технічне виконання образів мало своєрідний характер і нагадувало митців минулих століть. Митець до образів підготовляв студії на основі портретів духовних і світських осіб. Опісля виконував малі проекти образів, а з них виготовляв рисунковим вуглем (прив'язаним до палички) рисунок на папері, прикріпленому до стіни, утривалював фіксативно і виколював на подушці. Тоді прикладав рисунок до стіни в церкві і відпорошував вуглем, (потовченим у мішечку), обводив контури і малював. Сам виготовляв фарбу т.зв. темперу. В її склад входили: пісне молоко, яйця, олія і спорошкований пігмент кольорів.

На замовлення владики Ніла Ю. Буцманюк виконав теж до катедрального храму св. Йосафата кілька проектів іконостасу і теперішній іконостас є розмальований згідно з його планом. Ікони й образи в іконостасі достосовані тематикою і кольорами до поліхромії цілого храму. Згідно з домовленням, митець вспів підготувати рисунки і виконати тільки один образ Пречистої Діви Марії з Дитятком на руках і почав образ Ісуса Христа. Коли ж стан його здоров'я сильно погіршився -- долішні образи, крім Богородиці, виконала Парася Іванець, учениця митця, згідно з його рисунками. Всі горішні ікони виконав, після смерті митця, митець Іван Денисенко. Образ Богородиці в іконостасі митець малював дуже довго, вже тремтячою рукою, і все говорив, що хотів би, щоб цей образ був найкращим у цілому храмі. Постать Пречистої залишає враження повної легкості й одуховлення, а вираз обличчя та очей повні терпіння й болю, є віддзеркаленням переживань самого митця, вже тоді важко хворої людини [16, с. 99].

Своїми творами Юліан Буцманюк збагатив українську культуру і записався в історії українського малярства, зокрема церковного, нестертими буквами. Не тільки українці, але й чужинці милувалися мистецькими творами Ю. Буцманюка, доказом чого часті оглядини катедрального храму, численні інтерв'ю та репортажі в українській та англомовній пресі. На думку Бетті Томсон, „розмалювання української едмонтонської катедри має найкращий інтер'єр з-поміж усіх католицьких канадських церков".

Митець Ю. Буцманюк виконав теж ряд ікон-образів до інших церков в Едмонтоні й Альберті, а саме: „Саваот", „Христос Учитель", „Хрещення в Йордані", „Покрова", „Розп'яття", „Воскресення", „Св. Володимир Великий і св. Ольга", „Св. Василій Великий" та плащаниці, зокрема до катедрального храму св. Йосафата [16, с. 102].

Ю. Буцманюк намалював також в Едмонтоні понад дві соті портретів, бо портрети були його другою спеціальністю. Крім того виконав цікаві композиції олійною й темперовою технікою, а саме „Мара", „Серенада Шуберта", „Дорога життя", „Весна", „Осінь", „Війна"; квіти -- переважно хризантеми; пейзажі з підкреслюванням найважніших нюансів природи: „Парлямент", „Бенф", „Над рікою", „Город". Також радо оформлював сцену і малював декорації для різних вистав і концертів, переважно в Українському Народному Домі. Виконав теж проекти різних відзнак тощо. Приймав також активну участь у численних мистецьких виставках: у Львові, Кракові, Мюнхені, Торонто, Нью-Йорку, Детройті.

ВИСНОВОК

Юліан Буцманюк художник, що належав до когорти митців, творчість яких була вираженням основних мистецьких ідей свого часу. Беззаперечний талант живописця, високий рівень професіоналізму, яскрава творча індивідуальність, неприборканий імпульсивний темперамент ці якості належать Юліанові Буцманюку, митцю, що став знаковою постаттю в українському церковному, і не тільки, малярстві першої половини XX століття.

На Батьківщині мистецький доробок художника сьогодні налічує невелику, але унікальну за своєю мистецькою вартістю збірку, яка знаходиться у Національному музеї у Львові та приватних колекціях. А ще - розписи жовківської церкви отців Василіан -- неперевершений у мистецькій значимості твір, найкраще, що вдалося створити митцеві за короткий час образотворчої діяльності на Батьківщині.

Народився і отримав початкову освіту Юліан Буцманюк у Галичині. Йому випало жити і працювати у переломний для Української Держави період трагічних подій Першої та Другої світових воєн, визвольних змагань українських вояків у 20-их роках, пройти крізь випробування у чеських таборах інтернованих українських військовополонених, а потім, у 1940-50-их роках, зазнати гірких скитань післявоєнною Європою. У 1950 році на запрошення едмонтонського владики Ніла Саварина Буцманюк назавжди покинув Європу. В Едмонтоні художник у 1951-1956 роках разом з дружиною та сином виконав розпис стін катедри свщм. Йосафата - єдину свою монументальну роботу на території Західної Канади.

На початку творчого життя Юліанові Буцманюку пощастило працювати із Модестом Сосенком, що вплинув на становлення мистецького бачення молодого художника, на формування його творчої особистості.

Духовним наставником Ю. Буцманюка був митрополит Андрей Шептицький, який підтримував майбутнього митця у роки навчання. Шляхом фахового вдосконалення та творчих пошуків у галузі образотворчого мистецтва молодого Буцманюка провадили відомі педагоги та художники - спочатку Краківської академії мистецтв, а пізніше - Праги, а також відомі галереї Європи, з якими Буцманюк ознайомився ще перед початком Першої світової війни.

Єдина, збережена у первинному вигляді, хоча й не виконана в повному обсязі робота митця - розписи церкви отців Василіан у Жовкві, над яким художник працював у 30-их роках XX століття, була і залишається перлиною українського стінопису періоду згасаючого «модерну». Це унікальне явище в історії сакральної культури міжвоєнного періоду. Стінопис повною мірою представляє Юліана Буцманюка як неперевершеного майстра у галузі церковного монументального мистецтва.

Розписи храму отців Василіан у Жовкві посіли почесне місце в історії національної культури як твір із глибоким теологічним змістом, історико-суспільним підтекстом. Цей витвір Ю. Буцманюка свідчить про глибоке мислення автора, високу професійну майстерність, його несхитні суспільно-політичні переконання. Фахово, талановито і наскрізь оригінально авторові вдалося відтворити у стінописі атмосферу високої одухотвореності, непохитної віри української галицької спільноти. Поряд із традиційними для українського фрескового малярства сценами Успення Пресвятої Богородиці та Благовіщення, зображеннями Бога-Отця та чотирьох Євангелістів, Ю. Буцманюк вводить цілком нові сюжети: «Мученицьку смерть св. Йосафата» та «Покликання св. Йосафата», а також знамениті історико-релігійні сцени «Берестейську Унію» та «Покрову».

У наві окремим циклом представлені сцени із життя отців Василіан. В історико-релігійних зображеннях, розміщених у центральній частині храму, художникові вдалося найповніше виразити дух свого неспокійного часу, пройнятий політичними, релігійними та соціальними перемінами, особливо вагомими у житті українського суспільства. Підсилені богословським підтекстом, історичні сцени фрескового малярства набули особливого, винятково актуального теологічно-просвітительського характеру.

Ю. Буцманюкові вдалося виразити вагомість тих політичних та суспільних подій початку XX століття, що були вирішальними у процесі самоствердження українського етносу, у прагненні пошуку й відродження національного коріння, усвідомлення себе повноправною європейською нацією.

Розписи церкви отців Василіан у Жовкві яскраво демонструють високий рівень української церковної культури початку XX століття. Маємо повне право вважати його оригінальним і витонченим штрихом в історії розвитку українського мистецтва міжвоєнного часу, непересічним явищем, в якому органічно поєднані давні традиції українського настінного малярства із мистецькими течіями початку XX століття.

Творчість Ю Буцманюка в галузі монументалістики є неповторною за своєю мистецькою вартістю в історії вітчизняної культури. Вона наскрізь пронизана художньо естетичним та духовно-історичним струменем, глибоко закорінена у національне підґрунтя.

Стінопис Юліана Буцманюка у жовківському храмі засвідчує високий ступінь естетичної досконалості і зрілості української церковної культури першої половини XX століття.

Ім'я Ю. Буцманюка серед імен тих художників, чия творчість золотими літерами вписана в історію української образотворчості; він належить до плеяди визначних митців Українців, завдяки яким українське церковне малярне мистецтво сягнуло свого розквіту, коли формувалося середовище української мистецької еліти в контексті європейської і світової культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Білик Е. Розпис жовківської церкви Пресвятого серця Христового. Василіян - зразковий твір Юліяна Буцманюка. - Дрогобич, 1999. - С. 79.

2. Буцманюк І. Храм, стінопис, техніка і вдача мистця: Монографічна студія. - Едмонтон, 1982. - С. 44.

3. Буцманюк Ю. Виставка українського мистецтва. - Едмонтон: Алта, 1983. - 71 с.

4. Буцманюк Ю. Мій життєпис: Монографічна студія/ За ред. М. Хом'яка. - Едмонтон: Канадське наукове товариство ім. Шевченка, 1982. - Т.20. - 109 с.

5. Виставка українського мистецтва: заходами Українського виставкового центру в Детройті, 24 вересня - 2 жовтня 1960. - Мак Грегор Меморіял Комюниті Артс Сентер Вейн Стейт університет Детройт, Міч, 1960/ Упорядники: С. Гординський, М. Дмитренко, Б. Стеблицький.

6. Гах І. Вітраж - одна з яскравих сторінок монументального мистецтва Ю.Буцманюка// Матеріали наук. конф. «Історія релігії на Україні». - Львів: Логос, 1994. - С. 45-46.

7. Гах І. Становлення українського вітражу// Образотворче мистецтво. - 1998. - № 2. - С. 15-17.

8. Гах І. Сторінки історії галицького церковного стінопису першої третини ХХ ст. До 130-річчя з дня народження Модеста Сосенка та 120-річчя з дня народження Юліана Буцманюка// Українське мистецтво Львова 1919 - 1939. - 2005. - № 1-3. - С. 19-20.

9. Гах І. Юліан Буцманюк. Стінопис жовківської церкви Христа Чоловіколюбця/ І. Гах, О. Сидір. - Львів: Місіонер, 2006. - 152 с.

10. Гординський С. Малярство Юліяна Буцманюка на тлі його доби// Юліян Буцманюк. Монографічна студія. - Едмонтон, 1982.

11. Грималюк Р.М. Настінні розписи і вітраж каплиці церкви Пресвятого серця Христового у Жовкві// Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец. - 2005. - № 1. - С. 146-154.

12. Довідник Національної спілки художників України. - К., 2005 - С. 369.

13. Енциклопедія українознавства. Словникова частина/ Гол. ред. В. Кубійович. - Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1955. - Т.1. - С. 199.

14. Каталог 3-ьої виставки образотворчого мистецтва. - Торонто, 1960.

15. Кейван І. Монументаліст, портретист і педагог// Юліян Буцманюк. Монографічна студія. - Едмонтон, 1982.

16. Купранець О. Катедра св. Йосафата в Едмонтоні. - Едмонтон, 1979. - С. 96-116.

17. Купранець О. Наш визначний мистець стінопису, у 80 річчя проф. Юліана Буцманюка. - Торонто, 1965.

18. Мала фотоенциклопедія Українських Січових Стрільців. - Львів, 2004. - С. 108.

19. Мокрій В.П. Реставрація стінопису церкви Пресвятого серця Христового в м. Жовкві/ В.П. Мокрій, О.Я. Садова// Національний науково-дослідний реставраційний центр України. - 2001. - № 2 (3). - С. 16-18.

20. Нога О. Український стиль в церковному мистецтві Галичини кінця ХІХ - початку ХХ століть. - Львів, 1999. - 255 с.

21. НСХУ - Всеукраїнська художня виставка до Дня художника. - К., 2009. - С. 16.

22. Овсійчук В. Майстри українського бароко. - К.: Знання, 1991. - 211 с.

23. Островерха М. ''Здається - було це вчора''// Юліян Буцманюк. Монографічна студія. - Едмонтон, 1982. - С. 23.

24. Пеленська О. Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині. - Нью-Йорк - Прага, 2005. - С. 131-132.

25. Ріпко О. У пошуках втраченого минулого. - Львів, 1996.

26. Рожак К. Мистецьке угрупування Українських Січових Стрільців: ідеологічні засади та провідні напрями діяльності// Вісник Львівської національної академії мистецтв. - 2008. - №19. - С. 204-215.

27. Стебельський Б. Краківська Академія Мистецтв і українці// Ідеї і творчість. - Торонто, 1991. - 236 с.

28. Стебельський Б. Передмова// Юліян Буцманюк. Монографічна студія. - Едмонтон, 1982.

29. Тарнавський В. Традиції мистецької Жовкви у творчості Степана Скіри// Вісник ЛНАМ. - 2003. - № 14. - С. 299-304.

30. Тимків Б. Сакральна дереворізьба та ікономалярство у творчості сучасних митців// Образотворче мистецтво. - 2001. - №9. - С. 98-90.

Використані джерела:

· Антонюк Н.В. Українське культурне життя в "Генеральній губернії" (1939-1944). - Львів, 1997. - С. 3.

· Яців Р. Один із Пресової Кватири // Літопис Червоної Калини. - 1991. - Ч.1. - С. 35.

· Діло. - 1912. - 5 січня.

· Ріпецький С. Українське січове стрілецтво. - Нью-Йорк, 1956. - С. 135.

· Чорна М. "Парнас у Коші" // Ратуша, - 1990. - 17 листопада.

· Крижанівський А. Осип Курилас. - Львів, 2008. - С.35.

· Іванець І. Мистець анахорет // Назустріч.-1935. - Ч.9. - С. 2.

· Думін О. Історія Легіону Українських Січових Стрільців.1914-1918. - Львів, 1936. - С. 75.

· Українські Січові Стрільці в боях і міжчассі / Упор. І. Завалій, О. Кіс-Федорчук, Т. Лозинський, О. Романів-Тріска - Львів; Київ, 2007. - С. 15.

· Боберський І. Щоденник. 1918-1919 / упор. Ю. Мицик - Київ,2003. - С. 24, 34.

· Діло. - 1918. - 29 листопада.

· В'юник А. О.П. Курилас. - Львів,1963. - С. 13.

· Жеплинська О., Кищак С. З любов'ю до України // Жовтень. - 1996. - № 4. - С. 10.

· Українські Січові Стрільці в боях і міжчассі - С.16-17.

· Чмир М. Однострій та знаки розрізнення військовиків збройних сил ЗУНР (ЗОУНР) 1918-1919 рр. // Український військовий рух. - Львів, 2007. - №9. - С. 181-246; Сова А. Актуальні питання вивчення символіки українських молодіжних організацій Галичини кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. // Там само. - С. 157-180.

· Батіг М. Осип Курилас - чарівник дитячого світу // Жовтень. - 1986. - № 10. - С.127-129.

· Українські Січові Стрільці в боях… - С. 172.

· Вандали в музеї// Жовтень. - 1989. - № 4. - С.83-85.

Використані джерела:

· Антонюк Н.В. Українське культурне життя в "Генеральній губернії" (1939-1944). - Львів, 1997. - С. 3.

· Яців Р. Один із Пресової Кватири // Літопис Червоної Калини. - 1991. - Ч.1. - С. 35.

· Діло. - 1912. - 5 січня.

· Ріпецький С. Українське січове стрілецтво. - Нью-Йорк, 1956. - С. 135.

· Чорна М. "Парнас у Коші" // Ратуша, - 1990. - 17 листопада.

· Крижанівський А. Осип Курилас. - Львів, 2008. - С.35.

· Іванець І. Мистець анахорет // Назустріч.-1935. - Ч.9. - С. 2.

· Думін О. Історія Легіону Українських Січових Стрільців.1914-1918. - Львів, 1936. - С. 75.

· Українські Січові Стрільці в боях і міжчассі / Упор. І. Завалій, О. Кіс-Федорчук, Т. Лозинський, О. Романів-Тріска - Львів; Київ, 2007. - С. 15.

· Боберський І. Щоденник. 1918-1919 / упор. Ю. Мицик - Київ,2003. - С. 24, 34.

· Діло. - 1918. - 29 листопада.

· В'юник А. О.П. Курилас. - Львів,1963. - С. 13.

· Жеплинська О., Кищак С. З любов'ю до України // Жовтень. - 1996. - № 4. - С. 10.

· Українські Січові Стрільці в боях і міжчассі - С.16-17.

· Чмир М. Однострій та знаки розрізнення військовиків збройних сил ЗУНР (ЗОУНР) 1918-1919 рр. // Український військовий рух. - Львів, 2007. - №9. - С. 181-246; Сова А. Актуальні питання вивчення символіки українських молодіжних організацій Галичини кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. // Там само. - С. 157-180.

· Батіг М. Осип Курилас - чарівник дитячого світу // Жовтень. - 1986. - № 10. - С.127-129.

· Українські Січові Стрільці в боях… - С. 172.

· Вандали в музеї// Жовтень. - 1989. - № 4. - С.83-85.

Використані джерела:

· Антонюк Н.В. Українське культурне життя в "Генеральній губернії" (1939-1944). - Львів, 1997. - С. 3.

· Яців Р. Один із Пресової Кватири // Літопис Червоної Калини. - 1991. - Ч.1. - С. 35.

· Діло. - 1912. - 5 січня.

· Ріпецький С. Українське січове стрілецтво. - Нью-Йорк, 1956. - С. 135.

· Чорна М. "Парнас у Коші" // Ратуша, - 1990. - 17 листопада.

· Крижанівський А. Осип Курилас. - Львів, 2008. - С.35.

· Іванець І. Мистець анахорет // Назустріч.-1935. - Ч.9. - С. 2.

· Думін О. Історія Легіону Українських Січових Стрільців.1914-1918. - Львів, 1936. - С. 75.

· Українські Січові Стрільці в боях і міжчассі / Упор. І. Завалій, О. Кіс-Федорчук, Т. Лозинський, О. Романів-Тріска - Львів; Київ, 2007. - С. 15.

· Боберський І. Щоденник. 1918-1919 / упор. Ю. Мицик - Київ,2003. - С. 24, 34.

· Діло. - 1918. - 29 листопада.

· В'юник А. О.П. Курилас. - Львів,1963. - С. 13.

· Жеплинська О., Кищак С. З любов'ю до України // Жовтень. - 1996. - № 4. - С. 10.

· Українські Січові Стрільці в боях і міжчассі - С.16-17.

· Чмир М. Однострій та знаки розрізнення військовиків збройних сил ЗУНР (ЗОУНР) 1918-1919 рр. // Український військовий рух. - Львів, 2007. - №9. - С. 181-246; Сова А. Актуальні питання вивчення символіки українських молодіжних організацій Галичини кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. // Там само. - С. 157-180.

· Батіг М. Осип Курилас - чарівник дитячого світу // Жовтень. - 1986. - № 10. - С.127-129.

· Українські Січові Стрільці в боях… - С. 172.

· Вандали в музеї// Жовтень. - 1989. - № 4. - С.83-85.

Размещено на Allbest.ru