Творчість Леонардо Да Вінчі

Аналіз художньої та наукової спадщини, філософських ідей Леонардо да Вінчі, універсальність та багатогранність його особистості. Біблійні образи та образ Мадонни як основні мотиви у творчості Леонардо, його роль в епоху Відродження та світовій культурі.

Рубрика Культура и искусство
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 09.11.2010
Размер файла 68,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Зміст

Вступ

І Леонардо да Вінчі: універсальність особистості

1.1 Життя універсальної людини

ІІ Основні мотиви творчості Леонардо да Вінчі

2.1 Образ Мадонни у творчості Леонардо да Вінчі

2.2 Біблійні образи у творчості Леонардо да Вінчі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Італійське образотворче мистецтво - класичне уособлення закономірностей європейської ренесансової культури. Особливо це стосується періоду Високого Відродження - кульмінації унікальної культурної доби. Дорогу йому було прокладено здобутками Раннього Відродження, передусім глибоким осмисленням античних традицій, їх відтворенням на новому ґрунті, з позицій нової людської особистості. Раннє Відродження, позначене становленням буржуазного світогляду, було часом осягнення людиною своїх інтелектуальних сил, їх зосередження на пізнання навколишнього світу. Свобода людської індивідуальності яскраво виявилася у сміливих гіпотезах, пророчих ідеях, винахідливих експериментах. Це загострило сприйнятливість до всього нового, створило той родючий грунт, що прийняв у себе культурні зерна античності і дав їм прорости свіжими паростками. Найбільш повно й виразно Відродження виявило себе у мистецтві - у його ідейній спрямованості, виборі тем, характері образів, використанні художніх засобів. Домінуючими залишилися біблійні сюжети й персонажі, але їх тлумачення сповнилося нового змісту, пов'язаного з гуманістичним характером епохи, розвитком звільненої людської індивідуальності. Ще Джотто замість звичного золотавого фону, на якому традиційно зображували святих, увів пейзаж, опустивши їх таким чином із небес на землю. Глибоким людським значенням наповнився у добу Відродження образ Мадонни, витоки зображення якої сягають мистецтва римських катакомб. Напрацьована середньовіччям сувора схема цього образу поступилася різноманіттю його інтерпретації, об'єднаних прагненнями надати Мадонні якнайбільшої життєвості. Образ Богоматері став своєрідним компромісом між двома епохами - епохою панування Бога та епохою гуманістичного утвердження людини: він залишився символом моральної чистоти та високої духовності, однак за його модель було обрано земну жінку, чий характер зумовлений реальними обставинами життя. Це давало можливість задовольнити величезний інтерес до людської особистості, не полишаючи меж релігійного поклоніння. З розвитком ренесансового бачення людини тлумачення цього образу набуло глибокого філософського смислу: через долю Мадонни усвідомлювалась трагічність, яка разом зі щастям завжди притаманна материнству. Серед титанів Відродження одне з перших місць по праву належить Леонардо да Вінчі. Сила його розуму його геніальні наукові передбачення, його чудові технічні винаходи, нарешті, його велике реалістичне мистецтво - усе це валило в здивування вже людей Ренесансу, схильних сприймати Леонардо як живе втілення того ідеалу всебічно розвинутої особистості, про який мріяли кращі з мислителів І письменників XV-XVI століть. Талант Леонардо до Вінчі, генія італійського Відродження був багатогранним, а жадоба знань невичерпна. Леонардо був математиком, інженером, меліоратором, анатомом, архітектором, скульптором, музикантом... Все своє життя він заносив в записні книжки різні малюнки: людського тіла, літаючих птахів, дивних машин, що народилися в його уяві. Леонардо винайшов літаючу машину з крилами, що були схожі на пташині, підводні човни, величезний лук, гелікоптер та потужні гармати, вивчав властивості світла і води, висунув ідею про контактні лінзи. Декотрі з цих винаходів були реалізовані на практиці, інші залишилися невідомими та кілька століть знаходилися в його записних книжках. Як художник Леонардо да Вінчі стоїть на грані двох епох - раннього і високого Відродження. Він підсумовує багатий художній досвід XV століття, і він закладає основи для мистецтва XVI століття. Леонардо ставить собі метою дати об'єктивне відображення дійсності. Але цю дійсність він сприймає вже по-іншому. Він шукає узагальнених форм, типових рішень, ясної художньої мови. Його вже не задовольняє аналітичний реалізм XV століття, у якому інтерес до деталей нерідко затемнював головне. Його цікавлять нові задачі - удосконалення психологічних засобів вираження і більш глибоке розкриття внутрішнього світу людини, спрощення композиційного ладу заради досягнення більшої монументальності, використання світлотіні з метою посилення життєвості образів, розробка реалістичного творчого методу і підведення під нього міцної теоретичної основи. Реаліст у науці, Леонардо залишається реалістом і в мистецтві. Але його реалізм знаменує більш високий ступінь розвитку. І оскільки для Леонардо процес художнього узагальнення є процесом глибоко свідомим, тому він виступає прямим попередником усіх великих майстрів високого Відродження.

Актуальність теми дослідження:

Леонардо да Вінчі належить до тих осіб світової історії, чия популярність і чия слава не обмежуються межами однієї сторінки або однієї епохи. Геніальний художник, невтомний дослідник явищ природи видатний інженер і мислитель, Леонардо да Вінчі, можливо, в набагато більшого ступеня чим інші знамениті представники епохи Відродження з'єднав в своїй діяльності все різноманіття сподівань, ідей і інтелектуальних метань ренессанской особи. Феномен Леонардо да Вінчі вражає не тільки розмахом і різносторонністю постійних і вирішених питаннях в різних сферах людської діяльності, але і атмосферою деякої таємничості, породженої обставинами ( біографії художника складністю мови, якою він себе в різних царинах знання і мистецтва.

Унікальність подібних доль незмінно приковує увагу все нових поколінь, вимагаючи від них не просто шанування, але і твердо вивіреного світоглядного відношення.

Метою даної роботи є:

Аналіз художньої та наукової спадщини, філософських ідей Леонардо да Вінчі, визначення його ролі у світовій культурі.

Завдання:

Визначення основних мотивів у творчості Леонардо до Вінчі. Аналіз наукової спадщини Леонардо да Вінчі. Висвітлення філософських ідей митця.

Об'єкт дослідження:

Творчість Леонардо да Вінчі - одного з найвизначніших представників світової культури.

І Леонардо да Вінчі: універсальність особистості

1.1 Життя універсальної людини

Надзвичайно гарний чоловік атлетичної будови, учасник всіх змагань і турнірів, прекрасний плавець, фехтувальник, вершник, чудовий розповідач, ерудит-оратор, кавалер і танцюрист, співак, поет, музикант, конструктор, геніальний живописець, скульптор, архітектор, математик, фізик, механік, інженер, астроном, геолог, ботанік, анатом-фізіолог, патологоанатом, військовий інженер, мислитель-матеріаліст - увесь цей спектр сконцентрувався в одній людині. Це - Леонардо да Вінчі - яскравий представник типу «універсальної людини» - ідеалу італійського Ренесансу. Він являв собою особистість, яка найяскравіше окреслила діапазон творчих пошуків епохи. Його вважають засновником мистецтва Високого Відродження.

Народився Леонардо 15 квітня 1452 року в невеликому місті Вінчі поблизу Флоренції. Він був позашлюбним сином 25-річного нотаріуса П'єро та селянки на ім'я Катерина. Перші роки життя Леонардо провів з матір'ю. Батько невдовзі одружився на дівчині із заможної родини, але шлюб виявився бездітним, і П'єро забрав Леонардо до себе. Розлука із матір'ю не могла не позначитися на Леонардо. Він впродовж всього життя намагався відтворити її образ у своїх шедеврах.

Леонардо з дитинства цікавився науками, до того ж виявляв однаковий інтерес як до математики, так і до музики, поезії, живопису. Єдине, що йому не давалось - це латина. З нею Леонардо «боровся» все життя, бо більшість наукових книг було написано саме на латині. Батько був задоволений, що його син настільки талановитий, але часто «наукові експерименти» Леонардо були небезпечними для оточуючих. Так, захопившись хімією, якось він змішав якісь компоненти і отримав бридку суміш, отруйний запах котрої примусив домашніх в паніці втікати з дому і не повертатись туди протягом кількох днів. А маленький дослідник був у захваті від настільки вражаючого результату. Наступного разу Леонардо вирішив винайти механізм, який допоміг би людині якнайшвидше прокидатися зранку. Дію прибора він вирішив випробувати на своєму батькові. Спрацювало: батько прокинувся серед ночі від того, що «якась невідома сила» підкинула його майже до стелі.

Намагаючись направити невгамовну енергію сина в потрібне русло, батько намагається зайняти його уроками фехтування, музики, верхової їзди. Але і тут Леонардо вдається до крайнощів: ганяв коня до тих пір, поки той з ніг не впаде; а коли займався музикою - це було так довго, що домашні затикали вуха і просили завершити заняття.

Але, незважаючи на це все, Леонардо був загальним улюбленцем.

Оскільки Леонардо був позашлюбним сином, батько не став нав'язувати йому професію нотаріуса. Тим більше, що малюнки Леонардо до того часу прикрашали стіни будинків найзаможніших міщан.

В 1469 році Леонардо переїхав до Флоренції і поселився в майстерні знаменитого художника Андре Вероккіо.

Вже через три роки Леонардо да Вінчі був прийнятий в Академію, що знаходилась на площі Сан Марко в Флоренції. Тут Лоренцо Медичі замовляє для Леонардо скульптури для площі Сан Марко.

Проблема Леонардо була в тому, що він не міг займатись чимось одним, і не доводив початі справи до кінця. І до самої старості він так і не зрозумів, що терпіння замовників не безмежне. За ним закріпилась репутація талановитого, але повільного і безвідповідального майстра.

В 1841 році папа Сикст ІV прислав запрошення найкращим художникам Тоскани на роботу в Ватикан, але імені Леонардо в цьому списку не було. Леонардо дуже образився.

У 1482 році він вирушає в Мілан, розраховуючи на покровительство Лодовіко Сфорца. Герцог, знаючи про його талант музиканта, спершу попросив Леонардо зіграти на власноручно виготовленій лютні, яку він привіз із собою. І, хоч живописні і музичні здібності Леонардо були справді видатними, він був прийнятий на посаду придворного скульптора - для роботи над пам'ятником Франческо Сфорца.

Чим йому тут тільки не доводилось займатись! Да Вінчі працює над театральними декораціями, організовує весільні церемонії та інші сімейні урочистості в палаці Сфорца, працює над проектом будівництва міланського кафедрального собору, стає головним інженером по системах міського водопостачання. Одночасно приступає до роботи над «Мадонною в гроті».

У 1499 році французи захопили Мілан. Леонардо залишає місто і вирушає спочатку в Мантую, де в 1500 році напише відомий «Портрет Ізабелли д'Есте», а потім - в Венецію, де буде працювати в якості воєнного інженера.

В 1502 році Леонардо да Вінчі стає головним архітектором і інженером при дворі Чезаре Борджіа, сина папи Александра VІ.

Через 8 місяців Леонардо вирушає у Флоренцію, де отримує важливе замовлення для Залу Великої Ради в Палаццо Веккіо - фреску на сюжет «Битва при Ангарі».

В 1503 - да Вінчі починає працювати над «Джокондою» - картиною, яка прославить його ім'я в віках; а також, у зв'язку з необхідністю захисту міста, створює проект зміни русла річки Арно.

У 1504 році помирає батько художника, і протягом кількох місяців Леонардо не може працювати: у нього стали трястися руки.

У 1506 р. Леонардо знову виїжджає в Мілан за запрошенням короля Людовіка ХІІ, і знаходиться там до 1513 року. Там, на замовлення папи Леона Х, художник повинен буде написати нову картину.

Будучи визнаним майстром, да Вінчі сподівався, що в Римі він зможе жити безхмарним життям найвидатнішого художника сучасності, однак все вийшло інакше: лаври дісталися його великим конкурентам - Мікеланджело і Рафаелю.

Леонардо вирішує повернутися в Мілан і там спокійно займатися тим, чим хотів він сам. Але, прибувши в Мілан, Леонардо одразу ж був представлений Франциску І, війська котрого в 1515 році зайняли Ломбардію. Між королем та художником зароджується взаємна симпатія.

В 1516 році Леонардо приймає запрошення монарха переїхати у Францію. Відтепер Леонардо вважається придворним художником французького короля, однак тут він створює лише декілька креслень меліоративних каналів.

Помер Леонардо да Вінчі 2 травня 1519 року в Кло-Люсе, недалеко від королівського замку.

Цікаві факти з життя Леонардо да Вінчі

Він віртуозно грав на лірі. Коли в суді Мілана розглядалася справа Леонардо, він фігурував там саме як музикант, а не як художник чи винахідник.

Леонардо першим пояснив, чому небо синє. У книзі «Про живопис» він писав: «Синява неба досягається завдяки товщі освітлених часток повітря, що розташоване між Землею та чорнотою угорі».

Леонардо був амбідекстором - однаковою мірою добре володів правою та лівою рукою. Вважається навіть, що він міг одночасно писати різні тексти різними руками. Проте більшість праць він написав лівою рукою справа наліво.

Він був вегетаріанцем. Йому належать слова: «Якщо людина прагне доволі, чому вона птахів і звірів тримає у клітках?.. Людина воістину цар звірів, адже вона жорстоко винищує їх. Ми живемо, умертвляючи інших. Ми ходячі цвинтарі! Ще в ранньому віці я відмовився від м'яса».

Усі записи в щоденниках Леонардо зроблені у дзеркальному відбитку. Багато хто вважає, що в такий спосіб він хотів приховати свої дослідження. Можливо й так. За іншою версією, дзеркальний почерк був його індивідуальною особливістю (існують відомості, що йому було простіше писати саме таким чином); існує навіть поняття «почерк Леонардо».

Серед захоплень Леонардо були навіть кулінарія і мистецтво сервірування. У Мілані він протягом тринадцяти років був розпорядником придворних бенкетів. Він винайшов кілька кулінарних пристосувань, що полегшують працю кухарів. Оригінальна страва «від Леонардо» - тонко нарізане м'ясо, тушковане з овочами, що покладені зверху, - була дуже популярною на придворних бенкетах.

1.2 Багатогранність творчої особистості

Дати оцінку Леонардо як ученому не можливо, так як більшість його рукописів було загублено. Ті, що залишилися ж знаходяться в такому безладі, що наврят чи хто-небудь зможе прослідкувати в них еволюцію його ідей.

Проте деякі висновки можна зробити. Леонардо -- титан науки. Багато його винаходів людство відкриє для себе на багато пізніше. Серед малюнків знайдені зображення завихорень води. Його око могло уловлювати те, що стало видно після винаходу сповільненої кінозйомки і фотоапарата. У записі да Вінчі мовиться про «злиття всіх сенсів» в перетині діагоналі і вертикальної лінії - він вірив, що всі відчуття сходяться в цьому місці. Черевики для ходіння по воді, очевидно, не вишли за рамки ескіза, але не викликає сумнівів той факт, що вони, після деяких змін могли б використовуватися. Необхідним винаходом став рятівний круг. Простий перелік його позахудожніх інтересів здається неймовірним: анатомія, ботаніка, картографія, геологія, математика аеронавтика, оптика, акустика, цивільне будівництво, конструювання зброї, планування міст... Так чому ж він не висувався в число найбільших геніїв науки всіх часів? Відповідь така: не дивлячись на активність його творчої натури, він був ученим виключно за покликанням. Всі його записи і малюнки залишалися в секреті, він ні кому не дозволяв в них заглядати, вивчати або застосовувати на практиці. І в цьому основна причина його неуспіху як ученого: адже досягнення наукового розуму оцінюються практичним результатом, а схильний відлюдництву Леонардо вступав тільки у ті відносини з світом, які вважав необхідними, і найчастіше вважав за краще залишатися наодинці.

Наука та інженерна справа

Єдиний винахід, що здобув визнання ще за життя майстра, - це колесцовий замок для пістолета (який заводиться за допомогою ключа). Спочатку колесцовий пістолет не був популярним, але дуже скоро набув поширення серед дворян, особливо в кавалерії, і був у використанні тривалий час.

Леонардо дуже хотів побудувати літальний апарат. Він казав: «Хто знає все, той може все. Тільки б довідатися - і крила будуть!».

Він зробив багато малюнків і вивчав літальний механізм птахів і кажанів. Проводив і досліди, але вони всі були невдалими. Спочатку Леонардо розробляв проблему польоту за допомогою крил, яким надає руху м'язова сила людини (ідея найпростішого апарата Дедала і Ікара). Але згодом він дійшов думки про створення такого апарата, до якого людина не має бути прикріплена, а повинна зберігати змогу вільно керувати ним; приводити ж себе в рух апарат має своєю власною силою. За своєю суттю це була ідея аероплана. Для практичної реалізації задуму майстрові бракувало тільки одного: ідеї мотора, що має достатню силу. Леонардо да Вінчі працював над апаратом вертикального зльоту і посадки.

Винаходи Леонардо: парашут, колесцовий замок, велосипед, металевий візок для перевезення солдатів, легкі переносні мости для армії, прожектор, катапульта тощо.

Леонардо присвячував багато часу вивченню фізики, з усіх розділів якої його найбільш цікавила механіка. В його рукописах можна знайти описи багатьох пристроїв, що вражають не так специфічними принципами функціонування, як оригінальністю призначення чи навіть самим зовнішнім виглядом. Багата уява Леонардо знайшла своє застосування не лише в мистецтві, а й у науці.

Також Леонардо зробив великий внесок у розвиток анатомії. Його не лякало негативне ставлення Церкви до анатомічного вивчення мертвого тіла. Леонардо вивчив більше тридцяти тіл методом автопсії. Він зробив детальний опис своїх досліджень при розтині тіл, котрі показали, що отримані ним знання про людське тіло набагато випереджали його час.

В процесі досліджень Леонардо зробив багато замальовок. Одна з них - малюнок ембріона людини в череві матері. Він помилковий лише в деяких деталях, в інших - особливо в зображенні положення плоду і пуповини, - він абсолютно точний і виконаний настільки професійно, що і в наші дні використовується як ілюстрація в медичних підручниках. Вперше в історії анатомії Леонардо здійснив поперечний перетин черепа.

Досягнення у мистецтві

Нашим сучасникам Леонардо, в першу чергу, відомий як художник. Проте сам він у різні періоди свого життя вважав себе передусім інженером або вченим. Він віддавав образотворчому мистецтву не дуже багато часу й працював доволі повільно. Цим пояснюється той факт, що художня спадщина Леонардо кількісно невелика. До того ж багато з його праць значною мірою ушкоджені або втрачені назавжди.

Однак внесок, який зробив Леонардо у світову художню культуру, є винятково важливим навіть на тлі когорти геніїв Італійського Відродження. Завдяки його роботам мистецтво живопису перейшло на якісно новий етап свого розвитку. До Леонардо художники Ренесансу рішуче відмовлялись від багатьох умовностей середньовічного мистецтва, зробили крок у бік реалізму, й багато чого вже було досягнуто у вивченні перспективи, анатомії, більшої свободи в композиційних рішеннях.

Проте мальовничості, роботи з фарбою, художники були ще досить умовними і скутими. Лінія на картині чітко окреслювала предмет, і зображення нагадувало розфарбований малюнок. Найбільш умовним був пейзаж, але він відігравав другорядну роль. Леонардо дав життя новій техніці живопису. У нього лінія має право на розмитість, тому що так ми її бачимо. Він усвідомив явища розсіювання світла в повітрі й виникнення сфурмато - серпанку між глядачем і зображеним предметом, що пом'якшує колірні контрасти і лінії. Таким чином, реалізм у живописі перейшов на новий щабель.

Теорії, припущення, записи

„»Почато у Флоренції в будинку П'єро да Браччо Мартеллі, березня 22 дня 1508 року.

І це будуть збори без порядку, витягнуті з багатьох паперів, які я тут переписав, сподіваючись потім розподілити їх в порядку по своїх місцях, відповідно темам, про які вони трактують. І я думаю, що, перш ніж дійду до кінця цих зборів, мені доведеться повторити одне і те ж по багато разів, так що, читач, не лай мене, бо предметів багато і пам'ять не може їх зберегти і сказати: про це не хочу писати, бо написано раніше. І якщо б я не хотів впасти в подібну помилку, необхідно було б у кожному випадку, коли мені захотілося б зняти копію, завжди перечитувати все попереднє, і особливо у разі довгих проміжків часу від одного разу до іншого приписання».[5.413]

Так значиться на початку так званого «Кодекса Арундель». Леонардо має намір звести разом, переписати колишні розрізнені замітки. Спочатку він ясно указує, що «зібрання без порядку» лише підготовча і проміжна стадія роботи; потім належить ці замітки систематизувати («розподілити в порядку по своїх місцях»). Чому ж Леонардо наперед виправдовує повторення і попереджає, що все залишиться як і раніше, ніякого порядку не буде? Хай не можна було уникнути повторень, роблячи записи у різний час і в різних місцях, але що заважає уникнути їх тепер, зводячи воєдино? якщо всі вони, готові, врешті-решт лежатимуть перед ним? Чому Леонардо вважає за неможливе свідомо відредагувати збірку? Якщо він не збирається розставити все «по своїх місцях», навіщо він пише, ніби саме це він і сподівається зробити, а якщо дійсно збирається, то до чого ж виправдовуватися, що йому нудно «завжди перечитувати все попереднє». Леонардо міркує так, ніби йдеться не про роботу над трактатом на основі зведення колишнього матеріалу, але про майбутні записи від випадку до випадку, про ще один записник дня себе. По суті, про це він і говорить. Так, але кому він, власне, говорить? Чому, починаючи «зібрання без порядку», звертається до читача?

(Та ж історія повторюється в «Кодексі Хаммєра». На звороті другого листа значиться: «Але камінь, кинутий під кутом до поверхні в глиб стоячої води, проводить... я залишу тут осторонь докази, які будуть наведені пізніше у впорядкованому творі, і старатимуся тільки над тим, що відноситься до випадків і винаходів, і помішу їх в тій послідовності, в якій вони приходять на думку, а потім вже розташую в належному порядку, помістивши зауваження одного і того ж роду разом; отже ти, читач, не дивуйся і не підсміюйся наді мною, якщо тут здійснюються такі великі стрибки від однієї матерії до іншої». Сенс тексту невловимо двоїться. Важко повірити, що Леонардо виходив з того, що в такому хаотичному вигляді кодекс потрапить в друк. Цьому прямо суперечить і початок передмови, де сказано про надію згодом виписки упорядкувати. Проте перед нами не що інше, як передмова до фрагментів в їх наявному стані, і, означає, доведеться повірити, що все подальше для Леонардо - ніби остаточний текст. У свідомості Леонардо задуманий набір заміток був і чимось явно попереднім, підметом подальшій обробці, і одночасно уявним закінченим твором, тому і слід було вибачитися за повторення. Подвійна свідомість Леонардо бажає і не бажає упорядкувати потім замітки, що складаються, знає і не знає про величезну дистанцію, що відокремлює задум від результату «зібрання без порядку» від літературної праці, придатної для читання.

Як завжди, Леонардо писав в «Кодексі Арундель» справа наліво, почерком, що справляє враження тайнопису. Це «дзеркальний лист», яким пишуть лівші. Леонардо, поза сумнівом, був лівшею. Але він цілком умів, якщо потрібно, писати і зліва направо, як це робив приблизно до тридцяти років, іноді і пізніше, перш за все, коли адресувався до зовнішнього світу. Чому ж він цього не робить зараз, визначаючи рукопис для публікації? За обірваною передмовою на дванадцяти листах розміщені зауваження по досить приватному питанню (про прогин нитки під тяжкістю), далі ж виходить зовсім мішанина. У результаті Леонардо перетворює цей кодекс, як і будь-який свій кодекс, не просто в чернетку, але в одну з самих чорнових чернеток на світі, яку не те що читати, але розшифрувати можуть лише небагато фахівців.

У «Мадридскому кодексі І», для Леонардо не дуже характерному, тобто відносно однорідному з тематики, ми виявляємо врешті-решт всього лише набір всяких креслень і нарисів по прикладній механіці - годинник, преси, текстильні машини і ін. Але і це не витримується, близько двадцяти відсотків кодексу зайнято питаннями теоретичної механіки; деколи ж трапляються записи і що зовсім не мають відношення до загальної програми: на 5-6 метрових листах ми виявляємо астрономічні сюжети (про центр тяжіння землі), на 31-32-м йдеться про оптику, на 1-м і 3-м раптом з'являються стовпчики італійських слів на «а» - для якогось задуманого ним словника. На першій сторінці, особливо строкатій, спочатку значиться технічний рецепт; потім фраза: «Прохання, з яким я звертаюся до моїх читачів» (але сама це прохання - лише на 6-му листі); дещо про прямі і криві лінії, про неможливість вічного двигуна, проти алхіміків; фраза «Хто стане заперечувати розумну підставу речей, той оприлюднить своє неуцтво»; про можливість такої бомбарди, яка стріляла б на дев'ять тисяч ліктів; фраза «Роби як тобі подобається, тому що всьому приходить кінець»; і т.д. і т.п. Збоку приписана незавершена сентенція: «О, дурні, або, справді, люди без природного.., ви хочете».[5. 413] А на звороті - про якесь Тадео, гравці на лютні. Звичайний для Леонардо лист. Звернення ж до читачів свідчить: «Прочитай мене, читач, якщо я приношу тобі задоволення, тому що таке буває в цьому світі украй рідко. Тому що терпіння для цієї справи зустрічається у небагатьох, охочих по-новому викласти подібні речі по-новому. Так прийдіть люди, побачити чудеса, які відкриваються в природі завдяки таким ось заняттям».

Лука Пачолі, людина до Леонардо достатньо близька, повідомляє, що у Леонардо є трактат про рух, вагу і силу, який він «зі усілякою старанністю прагне привести до належного завершення». Але Леонардо такого трактату не написав - схоже, що йдеться про два «Мадридскі кодекси», але цей рукопис куди сумбурніший по складу, ніж «Мадридский кодекс І». Схоже, що не було «ніяких зусиль» в цьому напрямі, а було те, що Леонардо, працюючи - в очах друга і у власних очах - над твором трактату, насправді старанно займався чимось іншим. Не залишилося і трактату про живопис, про який Пачолі стверджує, ніби він був ретельно закінчений, а залишилися сотні заміток, які Мельци або хтось інший з'єднав незабаром після смерті художника і які були опубліковані тільки в 1651 році в Парижі.

Леонард написав тисячі і тисячі листів, замислював трактати по живопису, механіці, гідродинаміці, анатомії і багатьох інших наук - і не тільки не написав жодного закінченого твору, але навіть жодного не довів до такого стану, щоб це було дійсно схоже на матеріали до трактату, щоб можна було хоч би тепер привести його фрагменти в систему. Але цього мало.

Леонардо згадує про 120 підготованих ним книг по анатомії, а нам відомо, що книг таких не було. Іноді він мимоходом упускає: «...як показано в моєму трактаті про місцевий рух, силу і вагу». Не було такого трактату. Або: «...як указується в моїй книзі про рух». Деякі дослідники вважали, що якісь закінчені твори Леонардо просто до нас не дійшли. Або що, в усякому разі, він тримав їх в голові. Проте сам Леонардо показав, як слід відноситися до подібних відсилань, даючи неправдоподібно значну нумерацію. Наприклад: «Якщо вода, знаходячись вищим за повітря, набуває важкості, як показує 7-е (положення) 9-ої (книги)... «. Або: „У тебе 61-е (положення) 7-ої (книги), яке доводить, що всяке судно має важкість єдино по лінії свого руху і ні по якій іншій». У паризькому рукописі Е є відсилання на «четверту главу 113-ої книги про природні речі». Ще Сеайль відмітив: «„Якщо тут справа йде про твір, для якого він обдумав план і розподілив навіть книги і розділи, то питання вирішене. Маловірогідна гіпотеза про передбачуваний твір, з якого автор, не замислюючись, цитує 4-й розділ 113-ої книги!» Сучасний дослідник пише: «Як показали ще Йордан (1873) і Людвіг (1882), Леонардо часто приписує різний порядковий номер одному і тому ж твору, що сповіщається ним, так що можна думати, що книга «Про тіні і світло» була тільки задумана або ж що її структура не була цілком визначена».

У.A. 3yбов, що дуже цікавився цими уявно точними посиланнями Леонардо на якісь нібито написані ним книги, дійшов переконання, що це всього лише «приом Леонардо. Літературний прийом? Але до кого ж Леонардо його застосовував? Той же Зубов небезпідставно вважав, що фрагменти Леонардо носять як би щоденниковий характер, що це «записи для себе». Будь-які прийоми можливі в творі, зверненому до іншої особи, до читача, але вся структура Леопардових заміток обернена, швидше, всередину. З ким же грав Леонардо, згадуючи про «4-й розділ 113-ої книги»? Щоденником його записники, втім, можна назвати теж лише дуже умовно. І звернення, що зустрічаються на кожному кроці, до себе носять характер тих, що вириваються ненароком, стихійних, тут немає обдуманої форми щоденника, тут немає взагалі ніякої обдуманої, послідовної форми.

Леонардо, видно, все життя збирався довести до завершення якісь трактати і навіть серйозно уявляв їх як би завершеними, але ніколи і не думав почати по-справжньому хоч один з них і проте нітрохи не страждав від цієї безперечної, на наш погляд, суперечності.

Еудженіо Гарен відізвався про «ці химерні рукописи» так: «Це не фрагменти якоїсь книги і не матеріали до неї, а портрет напруженого дня, прожитого незвичайною людиною, часом відображений в найтонших відтінках».

Трагедія творчості Леонардо - невідповідність між його грандіозними задумами і реальними можливостями. Здавалося б, це положення незаперечно: не дочекався цілісного бронзового відливання доведений лише до глиняної моделі кінний пам'ятник Сфорца («Кінь»), небачених доти розмірів, семиметрової висоти в загривку; не був проритий канал від Флоренції до Пізи, не був піднятий на новий фундамент Флорентійський Баптистерій; не відбувся політ з Лебединої гори на апараті, подібному птаху; потік і не був продовжений розпис «Битва при Ангарі», і ми знаємо, як він повинен був виглядати, лише по ескізу в пізній копії Рубенса; залишилися невідомими сучасникам і похороненими на три з половиною століття в архівах всі тисячі листів з природничонауковими викладеннями і технічними проектами; і, нарешті, геніальний художник, що потрудився більш півстоліття, залишив після себе з якийсь десяток закінчених картин. Хай кожна з них приголомшує, але - чому так мало?

Леонардо, мабуть, нітрохи не страждав від такої явної невідповідності і навіть не усвідомлював її. Для нього не було принципової різниці тим часом, що здійснено лише по ідеї і що здійснено. Він дуже до того ж завжди бував захоплений новими і новими задумами, займаючись багатьма справами відразу, щоб довго засмучуватися при невдачі будь-якого з них. Для всього Відродження межа між уявним і наявним частково розмита. У цьому плані, можливо, трагедія творчості Леонардо розігрується тільки в нашій свідомості?

...Леонардо прийшло в голову, що можна було б перекинута міст через Золотий ріг, від Галати до Стамбулу. Чом би не запропонувати цей план турецькому султану? Подумавши, Леонардо тут же починає прикидати необхідні ширину, довжину і висоту в ліктях: 40, 600, 70... Леонардо замислив проект каналу від Флоренції до моря. І відразу входить в такі деталі, ніби будівництво вже почалося або принаймні є вже кошторис, і набирає землекопів: «І знай, що цей канал не можна рити дешевше, ніж по 4 динари за лікоть, даючи кожному робочому 4 сольди в день. І цей канал потрібно будувати з середини березня до середини червня, оскільки в цей час селян, не зайнятих своїми звичайними роботами, можна найняти за дешеву платню, а дні довгі і жара не виснажлива».

Канал не був проритий, але в хвилину, коли Леонардо записує ці слова, канал все-таки існує у всій своїй конкретності і реальності. Леонардо оберігав від господарів і замовників свою незанятість, необхідну, щоб вигадувати всякі речі, не доводячи їх до завершення. Чому не доводячи? «У Леонардо, - відповідає А.К. Джівелегов, - воля була млява, а афекти пригнічені думкою». Але автор приводить відоме свідоцтво Маггео Банделло (в майбутньому єпископа і новеліста, а в пору створення «Тайної вечері» молодої людини): «Леонардо, я багато раз бачив і спостерігав це, мав звичай рано вранці підніматися на поміст, бо «Вечеря» досить високо піднята над підлогою, і від сходу сонця до вечірньої темноти не випускав з рук кисті і писав безперервно, забуваючи про їжу і пиття. А бувало, що пройдуть два, три, чотири дні, і він не доторкнеться до картини, але, проте, по годині або по два на дню стояв перед нею і лише споглядав, вивчав і, зважуючи про себе, судив про свої фігури. Бачив я також, що, підкоряючись капризу або чудасії, він опівдні, коли сонце знаходиться в сузір'ї Лева, йшов від старого двору, де він ліпив свого дивовижного глиняного «Коня», йшов прямо в Граціе, піднімався на підмостки і, узявши кисть, торкався двома-трьома мазаннями до однієї з фігур, а потім раптово йшов звідти і йшов по інших справах.

Ми не знаємо, про що думав Леонардо, коли він стояв перед незавершеною «Вечерею»; адже і те, що він висловив пером або кистю, дає приводи для взаємовиключних тлумачень. Як пише Джузеппіна Фумагаллі, до цього дня навколо Леонардо йде «безконечна битва»: йому приписувалися «позитивізм, ідеалізм, раціоналізм, арістотелізм і томізм, платонізм і неоплатонізм, епікуреїзм і стоїцизм, техніцизм і навіть містицизм, класицизм і романтизм. А також «урівноваженість у співвідношенні цих рівних тенденцій, що вело... до перетворення його в еклектику і навіть релятивіста».

Отже, усі свої думки, припущення, винаходи заносив у так званні, якщо їх можна так назвати-записники. Зараз розшифрувати їх майже неможливо, бо там панує суцільний хаос. До наших днів дійшло небагато таких записників, але в них ми можемо відшукати креслення таких винаходів, які люди створять лише через три століття. Це ще раз показує, яким визначним ученим був Леонардо да Вінчі.

Леонардо да Вінчі як філософ

Епоха Відродження (фр.- Ренесанс) - період переходу від Середньовіччя до XIV-XVII ст.- охоплює приблизно три сторіччя. Зростання промисловості, торгівлі, мореплавства, військової справи, тобто розвиток матеріального виробництва, зумовило розвиток техніки, природознавства, математики, механіки. Все це вимагало вивільнення Розуму від схоластики і повороту від суто логічної проблематики до природничонаукового пізнання світу і людини. Виразники такої тенденції - найвідоміші мислителі епохи Відродження, загальним пафосом якої стала ідея гуманізму. Нова епоха стала відродженням античної культури, античного способу життя, способу мислення і почувань.

У чому ж особливості філософії в епоху Відродження?

По-перше, середньовічна догматика забороняла думати і відчувати. Людське тіло вважалося темницею і оголошувалося гріховним. Мистецтво і література Відродження реабілітували людину, утверджували її права на почуття, на думку, підносили не небесну, а земну любов, красу людського тіла. Антропоцентризм - перша і головна особливість філософії Відродження.

По-друге, відбувається секуляризація (відокремлення) релігії від науки, а потім від політики і моралі.

По-трете, філософія в епоху Відродження характеризується пошуками правильного методу пізнання природи Кеплера і Галілео Галілея.

Титанічна фігура Леонардо да Вінчі (1452-1519) справедливо розглядається як найповніше втілення ренесансного генія, реалізація ідеалу героїчної людини. Разюча різноманітність таланту Леонардо да Вінчі, одного з найвидатніших майстрів живопису і разом з тим фортифікатора і містобудівника, гідротехніка і меліоратора, який однаково глибоко цікавився проблемами математики і механіки, астрономії і космології, геології палеонтології, анатомії і ботаніки, оптики і перспективи - отже, всім світом навколишньої природи людини і самою людиною в навколишньому світі, - різноманітність, що викликала у сучасників суміш замилування і підозрілості і що змусила віддалених нащадків говорити про передбачення ним на багато століть уперед наукових відкриттів, - якщо не ступенем розвитку, То самим фактом існування повністю вписується у загальну картину художньої і наукової творчості епохи Відродження. Заявляючи, що пізнання починається з відчуття, проголошуючи основою істинного знання дослід, рішуче відкинув інше знання, що спирається не на безпосереднє вивчення природи, отримане з одкровення чи з Святого Письма знання богословів або книжне, що спирається на авторитет знання схоластичної науки. Знання, що не спирається на відчуття і дослід, не може претендувати на будь-яку вірогідність, а вірогідність - найголовніша ознака істинної науки.

Найвірнішим методом пізнання істини Леонардо да Вінчі вважав експериментальний метод. Проголошувалися принципи математизації науки про природу. Дослід у Леонардо да Вінчі -- засіб осягнення природних законів. Пізнання не може обмежуватися відчуттям і експериментом, практикою без цільної наукової теорії. Знамениті вислови Леонардо да Вінчі - наука - полководець, практика - солдати», завжди практика повинна споруджуватися на добрій теорії» - свідчать про прагнення мислителя подолати обмеженість спостереження і експерименту, прийти до побудови цілісної картини світу. Завдання науки - виявлення причинних зв'язків і на їх основі пізнання законів. Дослід і шлях виявлення причини і закону.

Природа і Бог термінологічно не ототожнюються в філософії Леонардо да Вінчі, але саме природа виступає сукупністю законів, яка збігається з необхідністю, що виходить від Бога - першорушія. Духовний початок не протистоїть у філософії Леонардо да Вінчі тілесному, природне -Божественному. Прекрасний світ природи є відображення і прояв Бога. Заперечуючи теологічне протиставлення світу земного і небесного, Леонардо да Вінчі проголошує фізичну однорідність Всесвіту: природа Землі і небесних тіл виявляється якщо і не повністю тотожною, то, принаймні, подібною; Земля - також світило, як і інші небесні тіла, що складаються з таких же земних елементів-стихій. Леонардо да Вінчі належать геніальні міркування про те, що Земля не Є центром створення Всесвіту, про принциповий поліцентризм Космосу, про відносність уявлень.

Отже Леонардо да Вінчі був прихильником натурфілософії. Найвірнішим методом пізнання істини Леонардо да Вінчі вважав експериментальний метод. Дослід у Леонардо да Вінчі - засіб осягнення природних законів.

Літературна спадщина

Леонардо да Вінчі занотовував усі свої спостереження до записної книжки. Так виник унікальний щоденник, аналогів якому немає у всій світовій літературі. Малюнки, креслення, ескізи супроводжуються тут короткими замітками з питань перспективи, архітектури, музики, природознавства, військово-інженерної справи та ін. Усе це пересипано різноманітними, філософськими, роздумами, алегоріями, анекдотами, байками.

Ці 120 книжок містять матеріал для енциклопедій. Але автор не мав на думці публікувати свої думки і навіть вдавався до тайнопису. Повне прочитання його записів не виконано дотепер. Визнаючи єдиним критерієм істини досвід, Леонардо да Вінчі заперечує книжкову вченість.. Він вважає, що завданням науки (а також, і мистецтва) є пізнання речей, відкриваючи за 100 років до Галілея і Бекона епоху нової науки, стаючи одним із попередників, матеріалістів XVI-XVІI ст.

Величезна літературна спадщина Леонардо да Вінчі дійшла до наших днів у хаотичному вигляді (рукописи, написані лівою рукою).

Хоча Леонардо да Вінчі не надрукував жодного рядка, у своїх записах він постійно звертався до уявлюваного читача, а в останні роки життя щиро бажав видати свої праці.

Рукописну спадщину Леонардо да Вінчі повністю було опубліковано тільки у ХІХ - ХХ ст. Слід зазначити, що, крім величезного наукового та історичного значення, вона має також художню цінність завдяки стислим, енергійним висловам і надзвичайно чистій мові. Леонардо захоплював сучасників красою і виразністю своєї мови, був гарним імпровізатором, але не вважав себе літератором. Навіть у найменш «поетичних» за задумом фрагментах його мова відрізняється яскравою образністю; так, його «Трактат про живопис» містить чудові описи. У його рукописах безліч зразків оповідальної прози: байки, фацеції (жартівливі розповіді), афоризми, алегорії, пророцтва.

Також Леонардо да Вінчі залишив письмові рекомендації молодим живописцям. Він мав багаторічний досвід виховання молодих живописців, який узагальнив у низці практичних рекомендацій.

Що ж рекомендує майстер початківцям?

Учень повинен спочатку опанувати перспективу, дослідити форми предметів, потім копіювати малюнки майстра, малювати з натури, вивчити здобутки різних живописців, і тільки після цього прийматися за власний утвір. «Навчися спершу старанності, а не швидкості», - радить Леонардо. Майстер рекомендує розвивати пам'ять і особливо фантазію, спонукаючи вдивлятися в неясні контури полум'я та знаходити в них нові, дивні форми. Леонардо закликає живописця досліджувати природу, щоб не вподібнитися дзеркалу, що відбиває предмети, не маючи знань про них.

Він створив «рецепти» зображення особи, фігури, одягу, тварин, дерев, неба, дощу. Крім естетичних принципів великого майстра, його записки містять мудрі життєві поради молодим художникам.

ІІ Основні мотиви творчості Леонардо да Вінчі

2.1 Образ Мадонни у творчості Леонардо да Вінчі

Про те, наскільки приваблювала Леонардо тема прекрасної молодої матері з дитиною, свідчать його численні малюнки. Він зображав жінок з особами, то серйозними, то всміхненими, в позах, що виражають ніжність, з поглядом, повним трепетного відчуття і тихої миротвореності, а чарівних немовлят - зайнятих грою і іншими дитячими забавами. У майстра важко знайти абсолютно співпадаючі один з одним інтерпретації жіночої або дитячої фігури, що було звичайним для кватрочентстських художників, що слідували незмінному зразку в трактуванні образу Марії (у відношенні мати - син). Вони прагнули до можливо повнішої передачі того, що відображає аспект незворушності Мадонни, не виводячи її з ролі за рамки поклоніння немовляті.

Леонардо, навпаки, обирає чисто людські ситуації; детально аналізуючи супутні їм психологічні і фізіологічні мотиви, він відшукує високі виразні можливості в сюжеті Мадонна з немовлям.

Відмінний від традиційного принцип емоційного зв'язку між фігурами має місце вже в так званій Мадонні Бенуа, що зберігається в Ермітажі в Санкт-Петербурзі. Марія, юна, майже дівчинка, грається з сином, показуючи йому квітку. Вона представлена в русі і всміхненою, дитина ж, що старанно вивчає принесений його матір'ю предмет, здається серйозною зосередженим. Передаючи в живописі різні відтінки відчуттів, майстер утілює свою програму вивчення людської фігури -- її фізичної будови і поведінки.

Що стосується жіночих образів, інтерес Леонардодо них носить більш широкий характер. Він створює також самостійні жіночі портрети (вершина - знаменита Джоконда). Портрет з Національної галереї мистецтва у Вашингтоні, що ідентифікується з Джіневрой Бенчі, може розглядатися як прототип даного жанру і в стилістичному відношенні ще пов'язаний з Флорентійським живописом кінця XV століття.

Разом з іншими рисами, ця робота Леонардо показує майстерність його зображення людської фігури в природному середовищу, що виявилося вже з перших кроків його творчості. Перед нами - початковий етап цього розвитку, коли природа виконує власне функцію фону, акцентуючи жіночий образ, не наділений винятковою красою проте що приковує до себе увагу внутрішньою експресією, поєднанням сили і меланхолії, розлитих в її рисах. Прекрасна хвоя позаду жіночої фігури зберігає в композиції відносну самостійність, по-перше завдяки її ролі в смисловому контексті портрета, по-друге, через особливе любовної уваги, з якою вона написана, хоча, треба сказати, встановити з абсолютною точністю, що за рослину тут зображено, не вдається. У жіночій особі особливо вражає ушляхетнююча його геометризація контурів. Мимоволі виникає зіставлення з гідними, але банальними героями сімейних процесій в циклах фресок Доменіко Гирландайо, близьких за часом першим живописним дослідам Леонардо, підкреслюючи, складність і глибину його програми.

Так звану Мадону Літта, що зберігається, так само як і Мадонна Бенуа, в Петербурзькому Ермітажі, історики мистецтва відносять до міланського періоду творчості Леонардо і, не дивлячись на існування власноручного малюнка Леонардо, поза сумнівом пов'язаного з картиною, звичайно приписують школі майстри. Відзначимо емоційну позу Марії, вираз ніжності і задоволення від споглядання немовляти, що смокче груди матері, обернувши одночасно погляд у бік глядача. Зображення ґрунтується на традиційному мотиві Madonna del late, збагачуючи його уважним спостереженням пози дитини. Фізичний тип маленького Ісуса, світловолосого, кучерявого, з дуже тонкою шкірою, тут той же який ми побачимо в Мадонні в скелях і в Святій Ганні з Марією і немовлям Христом.

На закінчення слід підкреслити, що краса, втілена в ніжних формах юних Мадонн і пухких тілах немовлят, представляє для Леонардо не просто образотворчий мотив, - це роздуми майстра про образ матері, про її глибоку любов до сина, перекладене їм мовою живопису.

У першій з названих картин наголошувалося, що Мадонна і немовля, що уважно дивиться на квітку, яку його матір тримає в руці - це, мабуть, перші художні образи, задумані і створені Леонардо, незалежно від майстерні Верроккіо. Картина відноситься до раннього Флорентійського періоду його творчості, її можна датувати 1475-1480 роками.

Навпаки, Мадонна Літта належить вже до міланського періоду, оскільки безумовно містить в собі ломбардні риси: увага до реалістичної передачі драпіровок, загальний інтимний тон трактування образів. Від герцогів Віськонті вона перейшла у власність сім'ї Літта, у якої була придбана царем. Імператор Олександр II купив її в 1865 році для Ермітажу, де вона була перекладена з дерева на полотно. Останнім часом фахівці схиляються до того, що дану роботу Леонардо завершував Больтраффіо, один з його міланських учнів.

Іншим твором, що свідчить про звільнення Леонардо від наставництва свого вчителя (хоча у нього зберігся смак до зображення дорогих тканин, що лягають м'якими, текучими складками, чому вчилися в Флорентійської майстерні) є Мадонна, названа дель Гарофано, або дель Фьорі («з гвоздикою» або «з кольорами»). У композиційному відношенні це складніший варіант трактування теми, ніж Мадонна Бенуа, але, можливо також і більш скута, позбавлена безпосередності, властивої останній.

Багатство драпіровок, обширність гірського пейзажу зворушеного на схилах пурпуром і золотом, і з вершинами, що тануть в небі враження жвавості зрізаних кольорів в кришталевому глеку, м'якість тільця немовляти, віщуючого дитячі образи Мадонни в скелях, - всі ці риси вже далекі від мови Верроккьо. Споріднене типам майстра, зокрема Мадонні Бенуа і Благовіщенню з Уффіци, цей твір в своїй образотворчій і експресивній новизні несе друк зрілості.

Першим твором, виконаним Леонардо в Мілані, була так звана Мадонна в скелях, що втілює тему непорочного зачаття або догмат про зачаття Марією сина поза гріхом. Картина призначалася для прикраси вівтаря (оправою для картини був різьблений дерев'яний вівтар) в капелі Іммаколата церкви Сан Франчесько Гранді в Мілані.

25 квітня 1483 року члени братерства Святого Зачаття замовили картини Леонардо, якому доручили виконання найважливіші» частину прикрашала вівтар церкви Сан Франчесько Гранді; можливо, вона була передана самим Леонардо французькому королю Людовику XII на знак подяки за посередництво в конфлікті між замовниками і художниками з приводу оплати картин. Замінила її у вівтарі композиція, що нині знаходиться в Лондоні. Вперше Леонардо зміг вирішити завдання злиття людських фігур з пейзажем, що поступово займало провідне місце в його художній програмі.

Розглянемо «Мадонну в скелях»: фігури зображені біля входу в грот, майже природну крипту, світло в яку проникає зверху і через бічні отвори. Всупереч звичаю фігури розташовані хрестоподібне, на осях вказуючих чотири напрями простору: Ісус на передньому плані нахилений у бік глядача; Іоанн Хреститель і ангел указують на розвиток простору в бічних напрямах; Мадонна, що підноситься над групою нагадує «купол», з якого сходить світло. Те ж саме можна сказати і відносно світла: воно падає зверху і крізь бічні отвори. Відмітимо, що грот - це обширний замкнутий простір з вологою і щільною атмосферою, а квіти і трави ретельно виписані аж до найдрібніших деталей. У цьому позначився вплив Нідерландів. У своїй картині Леонардо поза сумнівом, ставить проблему співвідношення між великими і малими величинами і вирішує її «натуралістичне» - з урахуванням того, що ці відмінності закладені в самій природі. Але він передбачає також психологічне рішення. Леонардо виходить з припущення, що людський розум, що також є природним інструментом, чудово може переходити від одного масштабу до іншого, аніскільки не потребуючи зведення великих і малих величин до якоїсь середньої величини. Простір, таким чином, представляється йому не постійною структурою, заснованою на математичній логіці, а безмежним простором, що вбирає в себе людський досвід або людське існування.

«Мадонна в скелях», поза сумнівом, є картиною, що має потребу у спеціальному «ключі». Вона повна герметичних, але зовсім не символічних значень, бо символ - це завжди натяк на якесь інше, переносне значення, а Леонардо прагне до того, щоб сенс зображених речей залишився темним, до кінця не розкритим. Оку дані одні лише форми. Точно так само в природі людина бачить предмети і явища, що мають свої причини і значення, їх можна дослідити і зрозуміти, але вони не даються апріорі. «Феномен» печер, як виявляється з різних записок художника, сильно приваблював Леонардо. Його цікавила наукова і геологічна суть цього явища, в якому він бачив прояв «внутрішнього» життя землі; підземних, надприродних її сил. Мабуть, стародавні льодовики були свідками далекого минулого Всесвіту, її передісторії, що закінчилася з народженням Христа, коли природа і історія знайшли нарешті справжнє життя і потягнулися до світла (Леонардо - єдиний художник кватроченто, не віруючий у «повернення старовини» і що не радить наслідувати класичному мистецтву), а незбагненна таємниця дійсності стала доступною для людського розуміння. Стіни і зведення печери обвалюються, і в міжгір'я вривається світло: епоха підземного життя закінчилася, починається епоха досліджень і досвіду. Біля порогу стоять чотири фігури, над ними небо. Але чому перед нами зустріч немовляти Христа з немовлям Хрестителем? Чому ангел вказує пальцем на Хрестителя? Мабуть, це той же ангел який приніс Марії благу звістку і його місія на цьому закінчилася? Христос явив на світло, і тепер людині належить сповістити про це людям. Місія Хрестителя - це не одкровення або пророцтво, а інтуїція. Інтуїція, як навіювання зверху, яка передує досвіду і його стимулює, як припущення, яке належить перевірити. Таке одне з можливих тлумачень цієї картини (адже Леонардо ще повернеться до Хрестителя як до людини, що «прозріла» завдяки природі). Тим більш що воно відповідає неоплатонічним, хоч і не ортодоксальним основам культури художника.


Подобные документы

  • Життєпис великого італійського художника кінця XV початку XVI століть Леонардо да Вінчі. Характеристика та сущностний аналіз творчості художника. Створення да Вінчі типу "ідеального людини Ренесансу". Сутність релігійної живопису Леонардо да Вінчі.

    биография [41,1 K], добавлен 19.12.2008

  • Леонардо да Вінчі - вчений, винахідник, художник, архітектор, анатоміст, інженер епохи італійського Відродження. Короткий життєпис: походження, сім'я; початок творчості. Внесок у розвиток світової художньої культури. Інженерні винаходи, літературні твори.

    презентация [675,2 K], добавлен 28.03.2016

  • Життя видатного митця епохи Відродження Леонардо да Вінчі. Талант Леонардо-художника, його визнання. Техніка малюнка: італійський олівець, срібний олівець, сангина, перо. Вступ до гільдії живописців, відкриття власної студії. Відомі картини художника.

    презентация [984,9 K], добавлен 04.04.2012

  • Визначення умов зародження культури Ренесансу в другій половині XIV ст. Роль творчої діяльності Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля у розвитку мистецтва в епоху Відродження. Історія виникнення театру в Італії. Відрив поезії від співочого мистецтва.

    контрольная работа [34,2 K], добавлен 17.09.2010

  • Рождение и детство. Учение у Верроккьо. Первые опыты Леонардо, как художника. Леонардо самостоятельный художник. В Милане. Леонардо да Винчи ученый, изобретатель.

    реферат [39,8 K], добавлен 23.10.2003

  • Закономірності розвитку культури Високого Відродження. Визначення художніх особливостей архітектури та портретного живопису кінця ХІV–ХV ст. Визначення впливу гуманістичних тенденцій на розвиток культури. Творчість Донато Браманте; Леонардо да Вінчі.

    разработка урока [28,8 K], добавлен 20.03.2012

  • Детские годы Леонардо да Винчи. Легенда о Щите Медузы. Работа Леонардо в мастерской Верроккьо. Домыслы и правда о личной жизни живописца. Легенда о кончине великого Винчи. Вклад мастера в мировую художественную культуру. Дневники и изобретения Леонардо.

    реферат [20,6 K], добавлен 11.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.