Вікторіанська Англія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Дослідження присвячене аналізу Вікторіанської Англії, з погляду на її економічний, політичний, соціальний та художній рівень досягнень як країни. Як відомо, Вікторіанська епоха - це період правління Вікторії (1831-1901), королеви Великобританії та Ірландії, імператриці Індії. Вікторіанська епоха була періодом найвищого розквіту Великобританії, утвердження її на світовій арені як наймогутнішої держави, найбільшої колоніальної імперії з колосальним економічним потенціалом.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю комплексного вивчення Вікторіанської епохи, як переломної епохи в економічному, політичному, культурному та соціальному розвитку Англії. Ми схильні вважати, що історія - це явище циклічне, тому, проводячи дослідження даної історичної епохи, можна приблизно прогнозувати подібне явище в історії Великобританії і в майбутньому.

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні стану Англії, як країни, в Вікторіанську епоху, виявленні сутності та особливостей цієї епохи.

Для досягнення мети дослідження, в роботі вирішуються наступні завдання:

1) дослідити соціально-економічний стан Англії у Вікторіанську епоху;

2) здійснити аналіз економічних досягнень епохи та промислової революції;

3) дослідити політичний устрій країни та проаналізувати її політичну діяльність;

4) дослідити явище Вікторіанської моралі та виявити її прояви у суспільстві;

5) установити вплив культурного розквіту в Англії на світову культуру;

6) уточнити внесок культурних діячів у розвиток мистецтва Вікторіанської Англії;

7) дослідити внесок найвідоміших письменників Вікторіанської Англії в світову та англійську літературу.

Об'єктом дослідження є Вікторіанська Англія.

Предметом дослідження є особливості становлення першості Англії на світовій арені.

Для вирішення поставлених завдань у роботі застосовано комплексну методику дослідження. Провідними методами дослідження є компонентний аналіз, описовий метод та метод індукції наукового дослідження.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його результати становлять внесок у розвиток теоретичних знань про історію Англії, зокрема про Вікторіанську Англію. Результати комплексного аналізу економічного, політичного, соціального та культурного стану Вікторіанської Англії відкривають перспективу для подальшого дослідження цієї теми та дають можливість використання даної роботи як теоретичної основи для подальших досліджень.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, бібліографії і додатків.

У вступі обґрунтовано вибір теми, окреслено мету і завдання дослідження, визначено актуальність роботи, її теоретичне значення, подано загальну характеристику матеріалу та методи його аналізу.

У першому розділі - «Соціально-економічний стан Англії у Вікторіанську епоху» - висвітлено економічні досягнення епохи, розглянуто політичний устрій країни, а також суспільне явище Вікторіанської моралі.

У другому розділі - «Вікторіанська епоха - особлива сторінка історії культури нового часу» - проаналізовано розвиток мистецтва в Англії, досліджено напрямки тогочасного мистецтва та наведено відомості про найвідоміших митців, архітекторів, письменників того часу.

У висновках підсумовані основні результати дослідження, що виносяться на захист.

1. Соціально-економічний стан Англії у Вікторіанську епоху

вікторіанський епоха мораль культура

Вікторіанською епохою прийнято вважати період з 1837 по 1901 рік - це період правління Вікторії, королеви Великобританії та Ірландії, імператриці Індії. Вікторіанська епоха була періодом найвищого розквіту економіки Великобританії.

1.1 Економічні досягнення епохи. Промислова революція

У першій половині XIX ст., а надто від середини 30-х pp., в Англії тривав бурхливий розвиток промислового виробництва. У цей період в Англії завершилася промислова революція, яка розпочалася в 60-х pp. XVIII ст. Англія посіла перше місце в світі за рівнем розвитку промисловості. До 1840 р. її частка у світовому промисловому виробництві становила 45%.

Провідною галуззю англійського промислового виробництва після промислової революції залишалася текстильна промисловість. На бавовняно-прядильних фабриках працювало тоді понад 200 тис. осіб. Водночас розвивалася важка та вугільна промисловість. У 1834 р. виробництво заліза в Англії становило 700 тис. т. Активно розвивалася транспортна мережа. У 40-х pp. усі великі міста Англії вже були з'єднані залізницями. Швидко збільшувалася чисельність промислових робітників. Разом із своїми сім'ями вони становили більшість населення країни, яке в середині XIX ст. налічувало 27, 6 млн. осіб. Особливо швидко зростала кількість населення Лондона, що перетворився на світовий торговельний та банківський центр. Зростання промислового виробництва на основі впровадження нової техніки і збільшення продуктивності праці зумовило перетворення Англії на першу індустріально розвинену країну світу. У 50-60-х роках XIX ст. першість Англії у світовій промисловості і торгівлі сягнула своєї вершини. Переваги, пов'язані з більш раннім завершенням промислового перевороту, а також використання ресурсів колоній забезпечили британським підприємцям монопольне становище на світовому ринку. Наприкінці 60-х років Англія видобувала вугілля в 5 разів більше, ніж Німеччина, і в 4 рази більше, ніж США. У 1860 р. вона переробляла на своїх фабриках стільки бавовни, скільки всі інші країни світу разом узяті. У середині XIX ст. в Англії було зосереджено половину світового виробництва чавуну, вугілля і бавовняних тканин. Країна стала найбільшим експортером машин і устаткування, своєрідною «майстернею світу». Крім того, у 50-60-х pp. XIX ст. в Англії інтенсивно розвивалося виробництво машин і устаткування, якими оснащувалася промисловість не лише англійська, а й інших країн Європи та США. Особливим попитом користувалися парові машини, верстати для обробки металу, інструменти. Завдяки застосуванню механічних верстатів чимало видів продукції Англії були кращими й дешевшими, що одразу надавало їй відчутну перевагу на світовому ринку. [14, c. 287]

Велику роль у економічній першості Англії зіграли винаходи і економічні та торгові реформи. Винахід парового молота Несмітом став великим досягненням, яке допомогло прискорити роботу по виплавці металу. В давні часи всі роботи по виплавці металу виконували ковалі. У XVIII ст. був винайдений кулачковий молот. Але він був незручний у використанні. Ситуація докорінно змінилася в 40-х роках XIX ст. з появою парового молота Несміта. Він вирішив об'єднати парову машину й ударник, щоб машина робила зворотно-поступальний рух.

На новий винахід Несміта надійшло багато замовлень. Для ознайомлення з пристроєм приїздили механіки та інженери з різних заводів. Винахід дуже швидко прославив свого винахідника. [3, c. 468]

Важливу роль відіграла реформа про відмову від протекціонізму і перехід до вільної, безмитної торгівлі. Це відбулося після скасування в 1846 р. «хлібних законів» і останніх мит на ввезення товарів. Не боючись конкуренції на власному ринку, англійські підприємці використовували безмитну торгівлю (free traid) як засіб економічної експансії. Використання машин дозволяло виробляти дешевші товари, конкурувати з якими не могла жодна країна. У 60-х роках XIX ст. Англія домоглася підписання ряду дуже вигідних торговельних угод із Францією, Італією, Австрією і німецькими державами, заполонивши ринки цих країн дешевою промисловою продукцією. [5]

Швидкому прогресу промисловості й торгівлі Англії, безумовно сприяв розвиток транспортної мережі. У 50-60-х роках залізничний транспорт став основним у суходільних перевезеннях, а пароплави витісняли вітрильні судна. Англія будувала торговельні кораблі на замовлення багатьох країн, які використовували їх для перевезення товарів до найвіддаленіших частин світу. Величезні багатства потрапляли до Англії з її заморських колоній. Водночас англійські підприємці одержували значні прибутки від своїх іноземних капіталовкладень. Найбільші банки надавали позики іншим країнам, вкладали гроші в будівництво фабрик, заводів і залізниць за кордоном. Англія перетворилася на «світового банкіра». Фунт стерлінгів став головним засобом міжнародних розрахунків, а Англійський банк - світовим центром фінансових угод. [1, c. 155]

В результаті промислового перевороту і внутрішніх економічних реформ, сформувалися нові промислові райони: металургійної промисловості - з центром у Бірмінгемі, бавовняної - з центром у Йоркширі, вугільної - з центром в Уельсі. Англія стала першою і на той час єдиною індустріальною країною в світі.

1.2 Політика країни та політичний устрій

У період Вікторіанської епохи, у країні вже існувала конституційна монархія, парламентський лад і двопартійна система. В політичному житті країни провідну роль відігравали дві партії - Консервативна (торі) та Ліберальна (віги) партії. Консерватори відображали інтереси земельної аристократії і частини великої буржуазії. Ліберали користувалися підтримкою буржуазії і значної частини робітничого класу.

Робітники, усвідомивши необхідність боротися за свої права мирним шляхом, почали розвивати робітничий рух під керівництвом профспілок - так званих «trade unions». І під їх тиском консерватори і ліберали проводили соціальні реформи і демократичні перетворення. [14, c. 302]

Під тиском демократичного руху, який набував сили, урядом лібералів було прийнято Закон про знищення рабства у всіх англійських колоніях. Вирішилося і питання про дитячу працю на фабриках і в шахтах. Становище робітників було настільки жалюгідним, що вони змушені були відправляти своїх неповнолітніх дітей працювати. Діти 6-9 років працювали в жахливих умовах по 12-14 годин на добу. Відтепер діти до 13 років могли працювати не більше 8 годин на добу, а підлітки від 13 до 18 років працювали не більш як 12 год. Почала діяти під контролем тред-юніонів фабрична інспекція охорони праці; діти до 14 років щоденно упродовж двох годин мусили навчатися у школі; вводилися в практику обов'язкові перерви для приймання їжі. Одночасно віги ухвалили у 1834 р. Закон про бідних. Згідно з ним скасовувався податок на користь бідних, який раніше брали з підприємців. Бідні позбавлялись права отримувати соціальну допомогу за рахунок релігійних общин. Скрізь впроваджувалися в практику робітні будинки - своєрідні в'язниці з обов'язковим повним трудовим днем. Згідно із цим законом робітники повинні були самі забезпечувати себе, а не чекати, доки хтось про них потурбується. В період правління королеви уряд лібералів втілив у життя законопроекти про проведення шкільної та поштової реформи. До поштової реформи оплата за доставку листів була дуже високою, відтак замість оплати листоношам з'явилася поштова марка на конверті. Згідно із шкільною реформою освіта стала обов'язковою, держава давала певні субсидії для початкової школи; всі общини, зокрема релігійні, навіть якщо вони не належали до офіційної церкви, дістали можливість навчати своїх дітей. Діяльність осіб духовного сану (школи перебували при церквах) контролювали представники шкільних комітетів. [11]

У 1867 р. в Англії було проведено другу парламентську реформу. Право голосу дістала кваліфікована частина робітничого класу і дрібні власники. Майновий ценз вимагав наявності власного будинку чи квартири. Кількість виборців (чоловіків) зросла майже вдвічі. Право голосу дістала половина дорослого чоловічого населення країни. Акт про реформу був суттєвою віхою демократичного розвитку Англії. Одначе принцип загального виборчого права втілення не знайшов.

З акта про реформу 1867 р.

Починаючи з 1868 р. й надалі кожен дорослий чоловік має право зареєструватися як виборець і голосувати за кандидата чи кандидатів у парламент від міського виборчого округу, якщо він задовольнить такі вимоги:

якщо він досягнув повноліття (21 рік) та не притягався до суду;

якщо він мешкав у цьому виборчому окрузі протягом року перед останнім днем липня як власник чи орендар житлового будинку;

якщо його ім'я зазначено в списках домовласників або орендарів житлових будинків, що сплачують податки на користь бідних;

якщо він своєчасно сплатить до 20 липня передбачений податок на користь бідних. [1, c. 206]

Промислове піднесення в 50-60-х роках XIX ст. супроводжувалося зростанням чисельності робітничого класу. У цей період в Англії активно створюються профспілки (тред-юніони), що об'єднували, як правило, тільки кваліфікованих робітників. Про створення власної політичної партії британські трудівники не замислювалися. Захисником інтересів народу до кінця XIX ст. вважалося ліве крило лібералів.

Досягнувши більших успіхів, ніж інші країни, у війнах кінця XVIII - початку XIX ст., Англія стала найвпливовішою державою світу. Промислова перевага зміцнила її провідне становище у світовій політиці. У 30-60-х роках зовнішня політика країни пов'язана з ім'ям лідера вігів Пальмерстона, який протягом 10 років був членом уряду і майже стільки ж часу обіймав посаду прем'єр-міністра. Цей дипломат завзято проводив традиційний британський курс на збереження політичної рівноваги в Європі. Це дозволяло Англії без перешкод «правити морями», утверджувати свою торговельну гегемонію і розширювати колоніальні володіння. Принципи зовнішньої політики Англії Пальмерстон сформулював чітко: «У Британії нема ні вічних союзників, ні постійних друзів. Вона має лише постійні інтереси». Керуючись цим правилом, усі англійські уряди, ліберальні й консервативні, з рідкісною одностайністю прагнули послабити політичних суперників та усунути конкурентів із зовнішніх ринків. [5]

В інтересах торговельної і промислової буржуазії Англія провадила активну колоніальну експансію. Найважливішою в Британській колоніальній імперії була Індія - країна з майже 300-мільйонним населенням. У 1857-1859 рр. в Індії спалахнуло могутнє визвольне повстання, але воно було жорстоко придушене англійськими військами. Не менш суворо розправлялися колонізатори і з населенням інших своїх володінь. У Новій Зеландії чисельність місцевих жителів - маорі - внаслідок винищувальних воєн скоротилася втричі. В Австралії і на острові Тасманія колонізатори відтісняли корінне населення в посушливі райони і цим прирікали на вимирання.

Землі, що звільнилися, заселялися колоністами з Англії, і незабаром у Канаді, Австралії і Новій Зеландії стало переважати біле населення. Переселенці освоювали нові території, ставали покупцями англійських фабричних товарів. Колонії були джерелом сировини і продовольства, туди їхали ті, для кого не знайшлося роботи на батьківщині.

У 50-60-х роках XIX ст. Англія вела загарбницькі війни в Китаї, Японії, Ірані та Ефіопії, нав'язуючи урядам цих країн нерівноправні торговельні договори. Але спроба англійських військ у 40-х роках XIX ст. вдертися до Афганістану зазнала невдачі. У 60-х роках колоніальна експансія Англії поширилася на Африку.

Безжалісно придушуючи найменший опір у колоніях, де основне населення становили корінні жителі, англійський уряд йшов на поступки там, де переважали переселенці. Правлячі кола Британії побоювалися повторення подій кінця XVIII ст., що призвели до втрати більшої частини їхніх північноамериканських володінь. У 1867 р. найбільша англійська колонія.

Канада одержала статус домініону - самоврядної території. Відтоді губернатори, призначені королевою, мали керувати Канадою за посередництвом уряду домініону і за згодою канадського парламенту. У 50-60-х роках XIX ст. право створити власні представницькі установи одержали також інші «білі колонії» Англії - Капська земля, Наталь, Австралія й Нова Зеландія. [3, c. 475]

Проте суті колоніального володарювання це не змінювало. Прикладом була перша англійська колонія - Ірландія. Незважаючи на формально рівне з Великою Британією становище у складі Сполученого Королівства, Ірландія залишалась її сировинним придатком і джерелом дешевої робочої сили. Майже вся земля на «Зеленому острові» була власністю англійських лендлордів, а ірландці - безправними її орендарями. Користуючись своїм становищем, великі землевласники постійно збільшували орендну плату, без жалю зганяли дрібних орендарів з землі за несплату, прирікаючи на голодну смерть людей, позбавлених засобів для існування. Через голод і хвороби в Ірландії гинули сотні тисяч селян. Багато з них покинули батьківщину й емігрували за кордон. Протягом 40-60-х років XIX ст. населення острова скоротилося майже на третину. За роки правління Вікторії Британія стала величезною колоніальною імперією, зміцнила позиції: означилася політична та економічна стабілізація, посилився міжнародний авторитет держави.

1.3 Вікторіанська мораль

На початку цього пункту хотілося б надати деякі відомості з біографії королеви Вікторії. Вікторія народилася 24 травня 1819. Спочатку шанси принцеси Вікторії на престол були невеликими, але до 1837 року серія смертей спадкоємців престолу від гемофілії зробила її єдиною претенденткою на трон. 20 червня 1837 року відбулася коронація 18-літньої королеви, по закінченні якої вона негайно ж попросила чашку чаю і свіжий номер «Таймс».

У 1840 році Вікторія одружилася з Альбертом, князем Кобурзьким, з яким вона познайомилася на одному з балів. «Я люблю його більше, ніж думала», - запише Її Величність у своєму щоденнику згодом. [11] Подружжя прожило справді щасливе життя. У них було 9 дітей і 34 онуки. Цей шлюб підняв в очах підданих моральний престиж королівської родини на недосяжну висоту, що допомогло Британії уникнути антимонархічних потрясінь, які охопили Європу у 1848 році. [8]

Королева вела активну колоніальну політику, а також привчала своїх підданих до розпорядку дня, за яким і сама жила. Вона власноруч розробляла правила етикету. Вікторіанську епоху часом згадують як епоху порядку й високих моральних принципів. Звичайно, не тільки через характер і принципи королеви. В Англії того часу твердо стояв на ногах середній клас, який заведено звинувачувати у вульгарному дусі і гонитві за грошима, проте він успішно протиставив власну систему моралі і поведінки розпусті вищих аристократичних верств населення. [14, c. 312]

У суспільстві почали домінувати цінності, які сповідувалися середнім класом. Цінності і енергія цього самого середнього класу і лягли в основу усіх досягнень Вікторіанської епохи і, звичайно, в основу моральних цінностей суспільства. Тверезість, пунктуальність, трудолюбство, економність і хазяйновитість цінувались і до правління королеви Вікторії, але саме в її епоху ці якості стали домінуючою нормою. Сама королева була зразком цих якостей, і більша частина аристократії наслідувала її, відмовившись від гучного і яскравого способу життя попереднього покоління. Так само зробила і велика частина робочого класу. Представники середнього класу мали впевненість у тому, що процвітання - це нагорода за чесноти, і тому невдахи не заслуговують на кращу долю. До крайності доводилося пуританство у подружньому житті. Чоловік із дружиною мали вести себе дуже стримано, по відношенню одне до одного. Якщо їм було важко втриматися від близькості одне з одним, вони мали спати у різних ліжках, в різних кімнатах. На людях вони тим більш мали поводитись стримано: максимальною близькістю яку могло дозволити собі подружжя був скромний поцілуй у щічку. Така суворість нравів часто породжувала відчуття провини і лицемірство. [2, c. 203]

Нормою для чоловіка була активна участь у суспільному, політичному і діловому житті. Він забезпечував фінансовий добробут родини, трудився не покладаючи рук над підвищенням свого соціального статусу, він був головою своєї родини. Чоловіку належали всі матеріальні статки, в незалежності від того були вони в нього до шлюбу чи ні. Все залишалося у володінні чоловіка, навіть у випадку розлучення і не підлягалося якому-небудь розділенню. Усі можливі прибутки жінки належали також чоловікові. Британське законодавство розглядало сімейну пару як одну людину, тому, з юридичної точки зору жінка навіть не могла бути звинувачена у переховуванні чоловіка або в крадіжці у нього. Жінка мала у всьому підкорюватися чоловіку, вона не могла вирішувати навіть скільки дітей їй народити, а у випадку розлучення вона позбавлялася опікунських прав. Але, наприклад, вбивство дружини каралося смертною карою, так само як і вбивство будь-якої іншої людини. У випадку лиха або небезпеки, жінок, у тому числі і одружених, рятували у першу чергу. В свою чергу чоловік мав огороджувати свою родину від будь-яких несприятливих зовнішніх впливів. У 1840 році у визначенні одного лондонського суду по кримінальній справі було сказано: «щастя і честь обох сторін у тому, щоб помістити жінку під охорону чоловіка і поручити йому…захищати її від небезпек необмеженого спілкування зі світом, забезпечивши спільне проживання і місцезнаходження». Вікторіанська мораль наказувала чоловіку культивувати по відношенню до дружини сурогат середньовічної куртуазності, перевищену увагу і чемність. Ожружена жінка із середнього класу звільнялася від усієї важкої хатньої праці, яка була доручена прислузі, при тому, що кількість цієї самої прислуги була показником положення у суспільстві і заможності родини. [4, c. 153]

Розквіт Вікторіанської моралі припав на 1840-1870 роки. У наступні два десятиліття вона почала швидко виснажуватися, хоча ще мало сили боляче осуджувати відступників, гарним прикладом слугує доля письменника Оскара Уальда.

22 січня 1901 року у заміському маєтку Осборн королева Вікторія доживала свою останню годину. Близькі оточували королівське ложе, а лікар і німецький імператор Вільгельм ІІ, онук, тримали її голову, щоб полегшити подих, що переривався. Важка 82-літня жінка, що пересувалася за допомогою крісла-коляски, не втратила ілюзій про особливе призначення своєї влади й бажання правити. «Я не хочу вмирати, я повинна завершити ще кілька справ», - були її останні слова. [11] Увечері королеви не стало.

Після кончини королеви Вікторії Вікторіанська мораль і суворість її додержання почала невпинно згасати. Моральний максималізм погано поєднувався із повсякденністю. Життя постійно вимагало і вимагає компромісів, і це протиріччя швидко виробляло в людині звичку до подвійного стандарту, до лицемірства і ханжества. В англійському суспільстві, заснованому на поєднанні особистої свободи кожного з жорстким розділенням людей на класи, лицемірство стало засобом підтримки свого суспільного становища, загальним правилом гри у вищих і середніх шарах. Отож звичайною манерою поведінки вікторіанця були холодна манірність і церемонність.

2. Вікторіанська епоха як особлива сторінка історії культури нового часу

2.1 Англійське мистецтво Вікторіанської епохи

Під час правління королеви Вікторії великого розвитку набула не тільки економіка країни, а також і мистецтво. У літературі та мистецтві змінювалися стилі та напрямки, старе відходило, з'являлося нове. Старий, закорінилий в уяві людей світ розпадався на очах. Замість зелених пагорбів з'являлися фабрики, а розвиток науки поставив під питання саме походження людини: чи дійсно вона образ Господній, чи наслідок еволюції дивних істот? Тому через все мистецтво епохи проходить прагнення людей якимось чином втекти від реальності, або створити її самим. Свою реальність у живопису створюють Констебл і Тернер [дод. Г]: у своїх картинах вони ніби заново створюють колір і світло. Декотрі намагаються сховатися у середньовіччі, як це роблять прафаеліти, Моріс і П'юджин. Архітектура та декоративне мистецтво Вікторіанської епохи були вельми еклектичні. У різні періоди входили в моду різні напрямки. Багато з них були, по суті, відродженням більш ранніх стилів і їх адаптаціями до нових часів. Наприклад «готичне відродження», що базується на архітектурі і орнаментах середньовічної Європи. Також, в архітектурі відчувалися такі стилі як: ренесанс, бароко і рококо, неокласицизм кінця ХVII початку XIX століть, включаючи ампір.

Живопис

Огляд живопису Вікторіанської епохи дає можливість ознайомитися з роботами відомих майстрів Англії XIX століття і скласти своє уявлення про цілу епоху, коли одна з наймогутніших країн Європи управлялася мудрою і цілеспрямованою жінкою, легендарною королевою Вікторією. Серед художників того часу були: Джордж Хейтер, Джеймс Хейлер, Вільям-Пауел Фріз, Джон Річ, Джон Клейтон Адамс, Данте Габріель Россетті, Уільям Тернер, Джон Еверетт Міллес, Джон Уільям Уотерхаус, Едуард Колі Берн Джонс та інші. Їх роботи - це здебільшого портрети, в тому числі самої королеви Вікторії різних років, жанрові та історичні твори, а також роботи, виконані аквареллю, так як ця техніка була дуже популярна і англійські художники були прихильні до неї. [7] Також популярною темою у вікторіанському живописі було зображення фей та живопис на казкові теми. Такою привабливою для вікторіанських художників «Країну Фей» зробило поєднання декількох чинників. По-перше, використання образів британського фольклору (а також таких авторів, як Шекспір, Поуп, або поетів-романтиків) було ковтком свіжого повітря для художників, вихованих на традиціях Королівської академії, де «правильними» сюжетами серйозних картин вважалися тільки класичні міфи і біблійні оповіді. По-друге, зображення фей і в обстановці пишної романтичної природи було естетичною реакцією на суворий, закоптілий, механізований світ індустріальної революції, час, коли великі ділянки англійської сільської місцевості швидко зникали під цеглою та цементом. (Це також зіграло свою роль у паралельному інтересі до середньовіччя, який просувався прафаелітами як антидот сучасного «штампованого» життя.) По-третє, фольклор був новою і захоплюючою галуззю наукових досліджень, надавши старим народним казкам про духів і фей той шарм, якого їм раніше не вистачало.

Вікторіанська зацікавленість в «невидимому світі» так само очевидно проявлялася в спіритуалізмі (спіритичні сеанси, одержимість духами і т. п.), моді, яка лісовою пожежею промайнула крізь всі шари суспільства. І нарешті, масове використання ліків-опіатів, без сумніву, відігравало свою роль у пристрасті ХІХ століття до фантастичних образів… так само, як і той факт, що багато хто з цих «невинних» зображень ельфів, русалок та інших чарівних істот були просякнуті сексуальністю, в той час, як секс особливо пригнічувався благопристойною британською культурою.

Вікторіанська одержимість «Країною Фей» йде корінням в ХVIII століття, в ті часи, коли цим предметом займалися поети і художники-романтики - такі як Фюзелі і Блейк - останній ніколи і не заперечував своєї віри у фей. У ХІХ столітті поява романтичного балету, часто з чарівною тематикою, справила великий враження на багатьох художників, так само як і перша публікація казок братів Грімм (1823 р.), а також популярність німецьких романтиків - таких як Гете і Де ла Мотт-Фуке. П'єси Шекспіра про фей, які надихнули Рейнольдса і Фюзелі на прекрасні картини в 1800-их, продовжували давати художникам матеріал і в ХІХ столітті: Джозеф Ноель Петон, Даніель Макліз, Роберт Гаскінссон і багато інших мали успіх, зображуючи Аріеля, Оберона, Титанію і Пака. Молоді художники «другої хвилі» прафаелітів (включаючи Е.Р. Хьюза, Елеанор Фортескью-Бірдейкл, Джона Аткінсона Грімшоу, Бірмінгемську групу митців і Кельтське Відродження в Шотландії) більш часто зверталися до казкових сюжетів - не тільки у галерейних полотнах, а й у різних галузях прикладного мистецтва. З 1880х Маргарет Макдональд Макінтош, Франсес Макдональд Макнейра, Джессі М.Кінг, Анні Френч і інші «Дівчата з Глазго» у Шотландії створювали казкові образи в металі, прикрасах, кераміці, дизайні меблів, не рахуючи галерейних картин, стінних панно і ілюстрованих книжок. [8]

Кажуть, що Золотий Вік Казкових Картин закінчився в 1870-х… але (як і все чарівне) він не зник, а просто поміняв форму, а вікторіанська любов до фей знайшла нове вираження в ілюстрованих книгах. З кінця 1900-х і до перших років ХХ століття, в Англії жила, працювала і публікувалася величезна кількість ілюстраторів, як наприклад, Вальтер Крейн, Ворвік Гобл, Кай Нільсен, Елеанор Вер Бойл, Чарльз і Вільям Хіт Робінсон, Емма Флоранс Гаррісон, Маргарет Таррант і багато інших. Завдяки поліпшенням у техніці друку (а так само, завдяки зростанню грамотності і достатку середнього класу), чудово ілюстровані книги мали небувалий успіх і були популярні не лише серед дітей, але і серед дорослих любителів мистецтва. Багато томів містили старовинні казки або чарівні історії сучасних письменників (серед таких: Діккенс, Теккерей, Макдональд, Уайльд, Керрол і Кіплінг), створивши неперевершене і по сьогоднішній день багатство казкових образів.

Архітектура

В цей період індустріалізація привнесла в архітектуру багато нових досягнень в області масового виготовлення дерев'яних та металевих деталей для оздоблення фасадів. Через це, саме у Вікторіанській епосі бачать зародження сучасної архітектури. Споруди цієї епохи розвивались від внутрішнього до поверхового, зовнішня частина будинку відображала структуру його внутрішніх приміщень. Ці будівлі часто були незвичних форм і були оздоблені різьбленням або ліпниною. Вікторіанський стиль звертає особливу увагу на зовнішню геометрію форм. Дорого прикрашені будинки цієї епохи у багатьох і асоціюються з королівським образом життя. [12] Джон Раскін вважає, що для раннього періоду Вікторіанської епохи стилем, що надихав, була готика. Вона несла певні моральні концепції, з повагою ставилась до всього природнього. Пан Раскін, письменник, мистецтвознавець та філософ, його ідеї впливали на оформлення стилю «Arts and Crafts», що повстав проти індустріалізації Вікторіанської епохи. Він вважав, що душевні пориви людини можуть бути виражені у архітектурі саме за допомогою готичного стилю. [13] Великі розкішні будівлі того часу відбивали характерний імперських дух і тому породили ще одну назву: стиль Британської імперії, або британський ампір. Мистецтво Вікторіанської епохи було еклектично і тому не склало єдиного художнього напрямку або стилю. Отже і назву «вікторіанський стиль» варто брати в лапки, розуміючи його фігурально. Якщо казати про приклади, то такими є Букінгемський палац, виконаний саме у вікторіанському стилі, чи знаменитий Тауерський міст, виконаний у готичному стилі часів Вікторії.

Вікторіанський стиль характеризувався «балансуванням між традиціями і реформами в економіці і політиці, що відбилися на розвитку мистецтва. Англійці називають цей період коротко: «victorianism» і вважають, що в естетиці він означав торжество прагматизму і матеріалізму, що, взагалі характерно для «англійського стилю». Еклектизм і стилістична строкатість вікторіанізма порозуміваються також природною реакцією на пуританський стиль, строгість попередньої епохи «стилю королеви Ганни» і «георгіанців». [11]

Можемо узагальнити основні риси вікторіанського стилю в архітектурі. Характериними рисами стилю було змішання готики, бароко та ренесансу; кольорами: коричневий і бордо; лінії: прямі і дуги; форми - вертикальні витягнуті площини; елементи - захламленість інтер'єра дрібничками. Провідними архітекторами цього стилю були: Чарльз Беррі, У. Берджес, Дж. Добсон, Н. Шоу, Дж.Г. Скотт, Ф. Уебб, Д. Бертон, Р. Тернер, С. Бізлев, Артур Бломфільд, Едвард Блор, У.Г. Кроссленд, Дж. Коррі, Е.Т. і Е.С. Холл, Г. Джонс, Чарльз Ланвон, Ч.Р. Макінтош та Дж.Г. Макнейр. [12]

2.2 Англійська література Вікторіанської епохи

Якщо у Франції романтикам і реалістам прийшлося долати суспільну впевненість у тому, що мірилом «доброго смаку» може виступати тільки класицизм, то англійська література ХІХ ст. розвивалися іншим шляхом. Класицизм не був широко розповсюдженим в Англії, і тому класичний реалізм виступив спадкоємцем просвітницького реалізму. Хоча названий вплив у творчості різних художників позначився по різному. Різним був також вплив романтичного мистецтва. Якщо Діккенс знаходився під сильним впливом, то в творчості Теккерея він позначився набагато менш явно. [15]

Вікторіанська епоха була великою епохою англійського реалістичного роману. Романи мали багато сюжетних ліній, були переповнені символами і великі за розмірами. Це було ідеальною формою для описання тогочасного життя і для розважання середнього класу. Романи Чарльза Діккенса, видатного письменника цієї епохи, були до країв сповнені і драмою, і гумором, і безкінечним зображенням яскравих персонажів, і ускладненими сюжетами, але тим не менше, у зображенні міського життя не було нічого зайвого, вони підходили для всіх верств населення.

Творчість Джейн Остен стала зв'язуючою ланкою між спадщиною просвітників і новою хвилею реалізму. Вона називала себе ученицею Філдінга, Річарсона, Каупера, С. Джонсона, Стерна. Вона висміювала епігонів сентименталізму (Маккензі, Шарлоту Сміт), які замість реального людського почуття зображували у своїх творах слізливі зустрічі і розставання. Новаторський характер романів Остен помітив Скотт, який назвав її «матір'ю сучасного роману» і охарактеризував її основні твори («Погорда й упередженість» (1797), «Почуття й чутливість» (1795), «Менсфільд-парк» (1814), «Емма» (1816)) як твори, «зосереджені навколо повсякденного укладу людського життя і стану сучасного суспільства». Навкруги всі наслідували романтикам, а зі сторінок романів Остен встає суто англійський світ, в якому немає нічого загадкового, немає фатальних збігів і демонічних пристрастей. Характери її героїнь (Елізабет Беннет з «Погорди й упередження», Фанні Прайс з «Месфілд-парку», Емма Вудхаус з «Емми») є, за характеристикою самої письменниці, «такими ні на кого не схожими і такими схожими на інших». Стосунки між людьми в її романах залежать від грошових відносин і моральних установ, які існують у суспільстві. Остен показувала індивідуальний характер звичайної, нічим зовнішньо не примітної людини. Але монотонна череда будень в її романах не провокує нудьги. Нудьгу перемагає тонка іронія і дотепність автора, які проглядають об'єктивною манерою оповіді. [15]

Творчість Вальтера Скотта породила цілу «історичну епоху» в англійській літературі. До жанру історичного роману звертаються Діккенс («Барнебі Радж», «Повість про два міста»), Ш. Бронте («Шерлі»), Теккерей («Генрі Есмонд»). Наслідуючи Скотта, письменники пов'язують минуле із сучасним. А в їхньому сучасному домінувала проблема робітничого руху і пов'язаного з ним чартизму. [11]

У 1838 р. було опубліковано знамениту хартію, яка поклала початок чартистському руху (революційній боротьбі пролетарів за поліпшення соціальних умов). Більшість англійських письменників не підтримували лідерів чартистського руху, вважаючи їх морально брудними людьми, які штовхають неосвічені маси на насильницькі виступи. А насильницькі дії не поліпшують життєвих умов. Вони, скоріше, заганять пролетарів у ще більше глухий кут. Але соціальна обстановка «голодних сорокових» (часу масових страйків) не могла не відобразитися у творах письменників. Діккенс висловив свою позицію однозначно у романі «Барнебі Радж», в якому робітники наважуються на бунт під керівництвом лорда Гордона (пародія на Байрона і «байронізм»). Лорд Гордон є байдужим до долі простого народу, його суспільна боротьба нагадує гру підлітка то в піратів, то в революціонерів. [15] Англійські письменники Діккенс, Теккерей, Гаскелл, Дізраелі, Ш. Бронте, Карлейль) пропонували інший шлях. Вони були прихильниками соціального миру. Співчуваючі народу, вони шукали шляхи взаєморозуміння між «нацією багатих» і «нацією бідних». Про те, що в Англії існують дві різні нації, вперше сказав Бенджамін Дізраелі, лорд Біконсфілд, який із 1868 р. займав посаду прем'єр-міністра. Політик і письменник, за переконаннями консерватор, він у романах «Конінгсбі» (1844) і «Сібілла, або Дві нації» (1846) показав: англійці тільки для іноземців є єдиним народом. Насправді народи два: «кокні» (бідні) і «істеблішмент» (багаті). «Багаті» і «бідні» відрізняються дуже сильно, навіть мовою. Письменники, які займали активну суспільну позицію, в більшій своїй частині групувалися навколо журналу Діккенса «Household reading» («Домашнє читання»). [7] Символом особливостей світогляду письменників школи Діккeнса (найбільш яскравим представником якої вважають Елізабет Гаскелл) є так звана «різдвяна філософія». Надаючи реалістично вірні, документально точні картини положення робітників, вони вірили, що навіть найлютіший злодій (а таких було чимало серед підприємців періоду первісного накопичення капіталу) зможе переродитися під впливом християнського світовідчуття. Вони добивались не революції, а реформ, які б поліпшили стан суспільства. У звісному ступені рух письменників, який очолив Діккенс, породив жанр «робітничого роману» («Шерлі» Ш. Бронте, «Олтон Локк» Кінгслі, «Скрутна година» Діккенса). «Робітничій роман» зіграв вельми позитивну роль в процесі врегулювання соціальних проблем. Промисловці все ж таки пішли на реформи, ситуацію було змінено на краще без кровопролиття. [11]

Досить важливе місце в процесі розвитку англійського реалізму займає творчість Шарлоти Бронте. В романах «Джейн Ейр» (1847) та «Шерлі» (1849) вона підвергла різкій критиці державні установи, показала правдиву картину системи освіти і положення соціально незахищених верств. Романи Ш. Бронте вважають варіаціями автобіографії. Дочка провінційного багатодітного пастора рано зазнала злидні. Її мати, брати і сестри померли від туберкульозу. Пансіон для сиріт поміг отримати освіту і заодно відкрив перед майбутньою письменницею ті приховані жахи британського соціального життя, які не попадали на сторінки преси. Бронте пройшла через захоплення романтизмом, і тому в її реалістичному романі відчувається вплив «мистецтва образів». Але її герої, завжди є представниками не романтичних верств: гувернантки, вчительки, священики, дрібні підприємці. Якщо в «Джейн Ейр» кохання бідної гувернантки і блискучого (хоча й сліпого) графа Рочестера закінчується патетичним і щасливим фіналом, то в романі «Віллет» (1853) ми бачимо психологічно правдиву картину кохання молодої дівчини. Тобто в творчості Ш. Бронте є наявним шлях від романтизму до реалізму. Джордж Еліот писала: «Сьогодні я спустилася з небес на землю. Читала «Віллет». [11]

Взагалі англійський класичний реалізм відрізняється зосередженням на проблемах гріху й моралі, несе в собі сильний християнський вплив. Названа особливість є неодмінною рисою Вікторіанської епохи. Вікторіанська епоха вважається однією з провідних в історії Англії. Традиційне обличчя країни було сформовано саме тоді, коли після суворого протистояння «голодних сорокових» держава прийшла до соціального компромісу. Починаючи із 30 - 40 рр. англійські романтичні школи починають втрачати домінуючи позиції у мистецтві, а у 50 - 60 рр. реалізм отримує кінцеву перемогу. Хоча романтизм продовжує існування, поступово переходячи у стадію неоромантизму (Керолл, Стівенсон, «Братство прерафаелітів»). Особливої уваги заслуговує школа «сенсаційного роману» (Ч.Рід, У. Коллінз), письменників якої вважають нащадками Діккєнса. Хоча на них, скоріше, мали вплив романтичні школи, а також традиція «ґотичного роману», що була розповсюдженою в Англії ще наприкінці ХУІІІ ст. Великий майстер детективу Уілкі Коллінз («Жінка у білому» (1860), «Місячний камінь» (1868)) наповнював свої романи таємничими фігурами й неймовірними пригодами. Але з розвитком дії таємничі події виказують реалістичне підґрунтя. Містичний привид жінки, яка з'являється вночі біля сільського маєтку, виявляється не привидом, а психічно хворою людиною, закатованою насильством поміщика-сусіда. Неймовірні пригоди, які розгортаються в будинку коло моря в романі «Місячний камінь», викривають жадібність англійських колонізаторів, один з яких викрав камінь з індуїстського храму і потерпів через те від віруючих індусів. [11]

Одночасно із «сенсаційним романом» в англійській літературі з'являється позитивістський напрямок (Троллоп, Джордж Еліот). Романтик Натаніель Готорн писав про «Батсершистські Хроніки» Троллопа: «Вони прийшлися мені як раз до смаку - вагомі, тілесні, вигодувані яловичиною і натхнені елем; вони є настільки реальними, наче якийсь велетень відрубав шматок землі і поклав його під скло зі усіма людьми, які займаються собі своїми повсякденними справами і не знають, що їх виставили напоказ. Ці книги є англійськими, як біфштекс». І хоча в романах позитивістів є відсутніми таємничі фігури, туман, сутінки і лиховісні шаги, їх об'єднує з романістами «сенсаційної школи» відсутність віри у нереальне. [15]

Вікторіанський прагматизм із лихвою компенсує творчість серйозного математика Чарльза Доджсона, який писав під псевдонімом Льюіс Керолл. Його «Аліса в Країні Чудес» (1865) і «Аліса поза Дзеркалом» (1872) на перший погляд примикають до романтичної традиції літературної казки. Але це не зовсім так. Фольклорна казка (і в цьому романтики-казкарі їй наслідували) ґрунтується на вічних законах буття, які обов'язково повинні залишатися незмінними. Керолл уводить до своїх чудернацьких оповідей нонсенс. Несінитниця набирає змісту, стає важливою частиною образної системи. Березневий заєць і капелюшник, які здавна живуть в англійських прислів'ях («скажений, що березневий кролик», «скажений, що березневий заєць», «скажений, що капелюшник»), в романах Керолла приймають участь у традиційному англійському чаюванні. Пригоди маленької Аліси нагадують сон, в якому руйнується традиційний простір і час, звичні закони фізики, і навіть мова починає «божеволіти» (згадаємо знаменитого Бармаглота). Але, на відміну від подібних фантазій Кольріджа, де Квінсі або Шеллі, фантастика Керолла не викликає жаху. Автор дивиться на світ весело і добродушно. Природу оригінального світу Керолла дотепно визначив його послідовник Честертон, який говорив, що в творах оксфордського математика англійський розум, який звик до порядку й респектабельності, нібито знаходиться на канікулах. [10, c. 131]

Наприкінці можна узагальнити, що основним вилом письмових творів Вікторіанської епохи був реалістичний роман, також у літературі цього періоду з'являється багато письменників, яких ми знаємо і читаємо і сьогодні, англійська література у цей період мала великі можливості для розвитку, якими вона, можна сказати, і скористалася.

Висновки

У роботі подано детальний аналіз актуальної наукової проблеми, зроблене комплексне дослідження Вікторіанської Англії. Дослідження дало змогу дійти таких висновків:

1. Дослідивши особливості економічного розвитку Вікторіанської Англії, можна виділити те, що в цей період в Англії відбулася промислова революція, яка висунула Англію на перше місце серед країн світу за розвитком промисловості. Провідною галуззю промисловості, як і до революції, залишалася бавовняна промисловість. У цей період був проведений ряд економічних реформ, які забезпечили створення великої кількості робочих місць, чим зменшили рівень безробіття. Важливу роль відіграла реформа про відмову від протекціонізму і перехід до вільної, безмитної торгівлі та активне будування залізниці. Характерними рисами епохи стали Промислова революція і бурхливий розвиток капіталізму, а також утворення суворого морального кодексу англійського суспільства (Вікторіанської моралі), що закріпив консервативні цінності; зростання колоніальної експансії Великобританії в Азії та Африці. В політичному житті країни на той час провідну роль відігравали дві партії - Консервативна і Ліберальна, котрі проводили численні соціальні реформи і демократичні перетворення.

2. В політичному житті країни провідну роль відігравали дві партії - Консервативна та Ліберальна. За роки правління Вікторії Британія стала величезною колоніальною імперією, зміцнила позиції: означилася політична та економічна стабілізація, посилився міжнародний авторитет держави. У цей період виникають проф. спілки і набуває сили демократичний рух населення, під впливом яких уряд приймає соціальні реформи, як наприклад, реформа про відмічення рабства у всіх англійських колоніях.

3. У цю епоху мало місце таке явище, як Вікторіанська мораль, яка стала основою уявлення про вікторіанське суспільство. Завдяки проведеному дослідженню можна підсумувати, що Вікторіанська мораль, впроваджена королевою Вікторією, мала феноменальний вплив на населення, яке мало королеву за взірець і підтримувало цю саму мораль. У англійському суспільстві трапилися зміни, що характеризувалися підйомом моральних цінностей населення. Але можливо допустити, що така суворість нравів, яка була присутня у Вікторіанській Англії, могла призвести до подвійних стандартів поведінки населення, тому що, вимоги до достойної людини були дещо завищені.

4. Так само бурхливо, як розвивалася економіка і мораль, розвивалося і мистецтво. Вікторіанська епоха дійсно стала особливою сторінкою в історії культури нового часу. У цю епоху в мистецтві зникали старі і виникали нові стилі. У живописі митці зображали здебільшого щось казкове, що було схоже на втечу від реальності, яка змінювалася у людей на очах. Також, саме у Вікторіанській епосі бачать зародження сучасної архітектури. Характерними рисами Вікторіанського стилю в архітектурі було змішання готики, бароко та ренесансу.

5. Великого розвитку у Вікторіанську епоху набула література. Вікторіанська епоха була великою епохою англійського реалістичного роману. Романи були з багатьма сюжетними лініями, переповнені символами і великі за розмірами. Це було ідеальною формою для описання тогочасного життя і для розважання середнього класу. Саме з цієї епохи до нас дійшли твори і імена таких відомих авторів як Ч. Діккенс, У. Теккерей, Льюіс Керолл, Ш. Бронте та інші. Взагалі англійський класичний реалізм відрізняється зосередженням на проблемах гріху й моралі, несе в собі сильний християнський вплив.

Класичний реалізм представляє собою літературний напрям, що виник після французької революції і умовах зрілого розвитку європейського буржуазного суспільства, що зробило можливим правдиве критичне зображення сучасного суспільного життя в соціально типових особах і обставинах. Англійський класичний реалізм відрізняється зосередженістю на проблемах гріху й моралі, несе в собі сильний християнський вплив. Названа особливість є неодмінною рисою Вікторіанської епохи.

Позитивістський напрям - це літературний напрям, який виник у Вікторіанську епоху і характеризується відсутністю таємничих фігур і містики, твори дуже реальні.

Сенсаційний роман - це літературний жанр, який виник у Вікторіанську епоху і характеризувався деталізованим описом, авантюрністю, заплутаністю сюжету, описанням реального життя без прикрас.

Отже, можна сказати, що епоха правління королеви Вікторії сильно відбилася на теперішньому житті Великобританії і на світовій культурі, вона дала поштовх економіці країни, прославила своєю мораллю вікторіанське суспільство, розширила кордони Великобританії за допомогою колоній і міцно викарбувала своє ім'я на сторінках історії Великобританії.

Размещено на Allbest.ru