Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Історія культури як науки, культура стародавніх греції і риму

Вивчивши матеріал цієї теми Ви зможете:

охарактеризувати концептуальні основи раціоналістичної, романтичної, релігійної, діяльністної культурології;

пояснити сутність антропологічної, соціологічної, філософської класифікації культури;

визначити найбільші здобутки культури античного світу;

з'ясувати світове значення античної культури.

План

1. Історія європейської культурології, Смислове значення категорії "культура", її сутність і структура.

2. Культура Стародавньої Греції.

З. Культура еллінізму.

4. Культура Стародавнього Риму.

Основні поняття та терміни

Культура, культура світова, культура матеріальна, культура духовна, культура народна, культура національна, демократія, еллінізм, консул, патриції, плебеї, форум, цивілізація.

Основний зміст лекції.

1. Історія європейської культурології. Смислове значення категорії "культури".

Термін "культура" зустрічається вперше в античні часи в словосполученнях латинської мови для позначення функції чогось, наприклад, обробітку, зрощування, виховання, розвитку.

У середні віки культура асоціюється з міським укладом життя.

У епоху Відродження "культура" - синонім досконалості людини. В добу Нового часу, завдяки розетку науки і виробництва, людство усвідомлює себе силою, здатною протистояти "натурі" (природі). Промисловий і машинний переворот поступово створює новий ''неприродний" стан суспільства і людини. З XVIII ст. виникають перші концепції культури.

Раціоналістична (просвітницька) концепція культури

Французькі просвітителі Вольтер, А. Тюрго, М. Кондорсе вважали, що "культурність" нації на противагу "дикунству" первісних народів полягає, у "розумності" суспільних порядків, у досягненнях науки і мистецтв. Отже, основна теза раціоналістичної культурології: розум є джерелом розвитку і критерієм культури.

Романтична концепція культури

Спростування сподівань просвітителів XVIII ст. на перебудову суспільства на засадах розуму і справедливості зумовило пошук нових підходів до розуміння культури, Засновники німецької класичної філософії (Кант, Гегель) та романтичного методу в мистецтві (Шіллер, А. Шлегель, Новаліс) доводили, що для культурного процесу розвиток душі так само необхідний як і плекання розуму, Головне завдання культури - (відтак) - вбачалося у відновленні цілісності людини і визволенні світу від властивих йому суперечностей.

Релігійна концепція культури

Розробляється у межах філософських теорій В. Соловйова, М. Бердяєва.П. Флоренського, які вбачали секс культури у прагненні людини добудувати своє природне і соціальне життя до духовності. Таким чином, за допомогою культури розкриваються найкращі якості людини, гармонізується її зв'язок зі світом.

Діяльністна концепція культури

Репрезентується теоріями К, Маркса, Ф. Енгельса, М. Чернишевського. Акцентують увагу на залежності культура від матеріально-виробничої діяльності людей.

Антропологічна концепція культури

культура стародавня греція рим

Виходить з гуманістичної ідеї про рівноцінність культур. Заперечує ідею європоцентризму. Культуру трактує як "всю повноту діяльності суспільної людини (А. Крєбер), "спосіб життя, якого дотримується спільність або плем'я" (К. УЇслер); "все, г що створене або модифіковане внаслідок свідомої чи неусвідомленої діяльності двох або більше індивідів, які взаємодіють між собою або взаємо обумовлюють поведінку" (П.О. Сорокін).

Соціологічне визначення культури

Культура ототожнюється з певною стороною життя людини і суспільства. Відтак культура - це "винаходи, речі, технічні процеси, ідеї, звичаї і цінності, що успадковуються" (Б.

Малиновський).

Філософська концепція культури

Розглядає культуру не як синонім суспільства, а як явище, яке вирізняється з процесу лише аналітично. Культура мислиться як "вираження" суспільства. Тобто культура - це вираження суспільства у формі літератури, і мистецтва або мислення (Д. Реджін).

Концепція світової культури

Погляд на людину і людство не як на випадкове, а як на закономірне явище в еволюції Землі та Всесвіту. Визнання існування вищої мети і сенсу в історії людства як фактор космічної ваги (М. Федоров, К. Ціолковський, Тейяр де Шарден). Усвідомлення того, що кожна нова доба з необхідністю успадковує культурні досягнення попередньої, що забезпечує єдність культурної спадщини і традицій різних історичних епох.

Національна культура

Передбачає наявність товарної економіки із загальнонаціональним ринком, коли на зміну локальним традиційно-замкненим спільностям людей приходить зв'язок самостійних, свобідних індивідів, які обмінюються продуктами матеріального і духовного виробництва. Творці такої культури - письменники, філософи, священики, митці, вчені.

Цивілізація

Це матеріальний носій культури, її "тіло", яке має не природне, а соціальне походження (техніка, наука, індустрія, промисловість, інфраструктура побуту та ін.).

2. Культурі Стародавньої Греції

Історія культури Стародавньої Греції послідовно розвивалася в таких періодах: егейський або кріто-мікенський (ПІ-ІІ тис. до н. є.), героїчний або гомерівський (XI - IX ст. до н. е.), архаїчний (VII-УІ ст. до н. е.), класичний (V - IV ст. до н. е.).

Егейська культура III - II тис. до н. є.

Розвинулась на островах Егейського моря Азії та Балканського півострова. Центр-о. Кріт. Своєрідною ознакою мистецької творчості є відтворення краси природи і людини. Фресковий живопис, вазовий розпис силу, могутність та волелюбність. У материковій Греції під впливом культури цього народу мореплавців були поліси Мікен, Тірінфа, Фів, Афін;

1260 - р. до н. е. ахейські племена на чолі з царем Мікен Агамемноном зруйнували малоазійську Трою. Ці події становлять основу давньогрецького героїчного епосу.

Культура героїчного періоду

Епос давніх греків пов'язаний з міфологією та поширеними релігійними уявленнями. Божества еллінів уособлювали різні сили природи, суспільні явища. Цикли міфів створені в різних частинах Греції, згодом утворять систему своєрідного міфологічного світогляду. Згідно з міфами, життя на Землі управляється волею олімпійських богів-небожителів на чолі з Зевсом. Владу світом Зевс ділить зі своїми братами:

Посейдоном - богом морів і річок та Аїдом - богом царства мертвих. У Зевса було багато дітей - богів: Афіна - богиня мудрості, Аполон - бог світила та мистецтв; полювання, Діоніс - бог виноградарства, кохання, Артеміда - богиня полювання, Афродіта - богиня кохання. Значне місце в грецькій міфології посідали легенди про героїв - дітей богів і смертних; які вважалися предками племен і родів, засновниками міст. Серед них - Геракл, Персей, Прометей, Аякс, Тезей та ін. Міфи стали тієї культурною основою, на якій згодом розвивалися література, мистецтво, філософія, наука.

Архаїчний період

У цей період розвиваються невеликі держави - поліси, до складу яких входили міста з навколишніми ділянками і поселеннями землеробів. На узбережжях Середземного та Чорного морів утворюються грецькі колонії, що сприяло розвиткові торгівлі з іншими народами, знайомство з іншими культурами.

Розвиток полісів сприяв і розвитку архітектури. У VII сі. до я. є. з'являються будови з каменю - храми, які були не лише культовими, а й громадськими спорудами.

В цей час оформилися три основні архітектурні ордери:

доричний - відрізнявся простотою і суворістю форм. асоціювався з могутнім воїном;

іонічний - легкий, стрункий, декоративний, порівнювався з чарівною дівчиною.

корінфський - ще більш витончений.

Найвідоміші храми: Аполлона в Корінфі, Гери - в Пестумі, Афіни з Афайї на о. Егіна.

У скульптурі опановується зображення людини, правильною, пропорційною будовою тіла. Тиловими зразками цих зусиль була юнацька атлетична оголена фігура (курос) та жіноча одягнена (кора).

Живопис зберігся у розписах ваз за спеціальною чорнофігурною, а згодом і червоно фігурною технікою виконання.

До найбільших здобутків відносяться твори легендарного Гомера "Іліада" та "Одіссея", які присвячені Троянській війні та опису пригод Одіссея під час його повернення: з Трої до рідної Ітаки.

Намагання узагальнити наявні знання про навколишній світ були основою розвитку філософії. Найбільше прагнули з'ясувати, в цей час першопричини світу, розуміння, засад його існування, закономірності розвитку. Великий внесок у розвиток цих питань здійснили Фалес, Анаксімандр, Геракліт, Піфагор.

Класичний період

Це час розвитку драматургії і мистецтва театру, "Батько трагедії" - афінянин Есхіл. Автор 80 п'єс. Найвідоміша - "Прометей прикутий''. Софокл - молодший його сучасник - написав понад 120 трагедій. Найвідоміші з них ~ "Антігона", "Едіп-цар". Головна ідея творів Есхіла - боротьба мужніх духом людей з волею богів. Герої Софокла мужньо гинуть у зіткненні з безжальною долею.

Родоначальник психологічної Драми - Еврипід. Зображував людей не такими, якими вони повинні бути, а якими вони є насправді, Найвідоміщі трагедії - "Медея", "Електра".

Неперевершеним комедіографом був Аристофан. Об'єкт його творчості: - потворні соціальні явища, які. заважають гармонійному розвитку громадянського життя.

Серед інших чинників культури нього періоду є риторика мистецтво складати і виголошувати промови, що було актуально за умов широкої участі громадян у політичному житті. Найвідоміші оратори - Ісократ та Демосфен.

Філософська думка цього часу зорієнтована на з'ясування сутності та місця людини у світі, та розробку проблеми буття. Найвідоміші мислителі - Демокріт, Сократ, Гідатон. Арістотель.

Значного розвитку досягай наукові знання в галузі астрономії, медицини, географії механіки, історії. Серед визначних вчених Гіппократ, Геродот, Фукідід.

Мистецтво як чинник культури цього періоду досягло найвищого розквіту. Видатне значення в цілому відігравали Афіни. Скульптор Фідій керує відбудовою афінського Акрополю, в якому постав храм Афіни Парфенос (арх. Іктін і Каллікрат) - неперевершений у всій стародавній архітектурі. У самому храмі стояла статуя Афіни зі слонової кості і золота - твір Фідія. Йому ж належить і статуя царя богів - Зевса в Олімпії.

Видатний скульптор Поліклет, автор відомого "Дорифора" (списоносця), втілював у своїх творах спартанський канон людини - красивої фізично і духовно могутньої. Скопас, Праксітель і Лісіпп - блискуча плеяда скульпторів, для яких не існувало неможливого в цьому мистецтві. їх твори зображують юних і прекрасних богів та героїв. Найвідомішим живописцем цього часу був Полігнот. Його картини відзначалися багатофігурними композиціями, відтворенням пейзажу, володінням просторового зображення сюжету і вмінням відтворювати душевні настрої зображуваних осіб.

З. Культура еллінізму

Період від початку походу Олександра Македонського на Схід до завоювання Римом Єгипту відомий під назвою елліністичного (остання третина IV - 1 ст, до н. є.).

Це період взаємовпливів грецької і східних культур. Долання полісної обмеженості космополітичною ("космополітес" - громадяни світу) ідеологією. Розпорошені по усьому Сходу, греки втрачають відчуття приналежності до певного полісу. Відірваність від вітчизни, тривалі війки і виснажливі походи зумовили виникнення індивідуалізму і фаталізму - віри у залежність людини від долі.

Релігійні вірування також набувають синкретичних рис ("об'єднуючих). Вклоняються як богам-олімпійцям, так і східним. Серед них культ бога-володаря світу Серапіса, Великої Матері богів - Кібели. Невпевненість у можливому позитивному майбутньому сприяло поширенню вчень про скорий прихід божественних посланців - месій. Особливо поширилися ці умонастрої і серед підкорених народів Іудеї.

Великі наукові осередки цього часу - Олександрія, Пергам, Сіракузи, Антіохія. Зокрема, відома грандіозна олександрійська бібліотека з фондом у 700000 папірусних сувоїв, при якій існував

Мусейон (храм муз). В ньому жили і працювали видатні вчені.

Розвиток містобудування зумовив піднесення архітектури. Особлива увага приділялася міському плануванню і забудові міст спорудами громадського призначення: базилік (торгові та судом будинки), гімназій, палестр, стадіонів, бібліотек, теремів, палаців царів, вілл. Найвідоміша архітектурна споруда доби еллінізму - Пергамський вівтар, зведений на честь Зевса та Афіни.

Мистецтво скульптури розвивається в трьох творчих школах:

родоській (характерна риса - драматизм образів людей у стані афекту (емоційне напруження). Кращий твір - "Лаокоон" (ск. Агесандр, Афшодор, Полідор);

пергамській (характерна риса - патетизм, динаміка, виразна міміка. Кращий твір - скульптури фризу вівтаря Зевса і Афіни в Пергамі завдовжки 120 м., на якому зображена битва богів з гігантами;

олександрійській (характерна риса ~ витонченість, камерність). Найкращий твір - скульптура Афродіти Медіцейської (ск. Кефісодот Молодший і Тімарх)

Витончена і багатоманітна культура еллінізму стала не лише синтезом досконалості грецької та монументальності східних культур, але й завершальним етапом у розвитку культури Стародавньої Греції і водночас тією творчою основою, на якій зросте культура Римської імперії.

3. Культура Стародавнього Риму

Традиційно в культурі Стародавнього Риму виділяють 4 основні періоди етруський (VIII - ІІ ст. до н. є.), '"царський" (УШ - VI ст. до в. є.), Римської республіки (510 - 31рр. до н. є.), Римської імперії (31 р. до н. є. - 476 р. н. є.).

Етруський період

У межах Середньої Італії у VIII ст. до н. є. формується найдавніша цивілізація, засновниками якої були етруски. Розвинута землеробна культура етрусків дозволила підтримувати жваву торгівлю з фінікійськими ремісниками та грецькими купцями, ідо зумовлювало економічну стабільність етруських міст і знатних родів.

Період найбільшої політичної могутності етрусків припадає на 6 вік н. є., зокрема це позначилося на тому, що етруська династія царів правила Римом. Запекла боротьба-за владу над Середньою Італією між Етрурією і Римом тривала до 1 віку н. є. Переміг Рим. Етрурію заселяють римськими ветеранами, запроваджують в громадському житті латинську мову, латинські (звичаї і порядки, етруски поступово асимілюються італіями і римлянами.

Проте ще багато століть римське мистецтво, наука, політика, право використовують етруський досвід і досягнення.

Своєрідна архітектура храмів етрусків. На відміну від грецьких вони стояли на високому підвищенні - подіумі. Прикрашалися колонами дорійського стилю.

Міста ретельно планувалися. Вулиці мали крім проїзної частини і тротуари. Складна інфраструктура побутового призначення дозволяла користуватися водою і каналізацією.

Етруски були майстерними скульпторами, які працювала з бронзою, вапняком, теракотою. Найвідоміша скульптура - Капітолійська вовчиця.

Живопис Етрурії розвинувся під грецьким впливом. Головна увага зображенню людини. Сюжети - полювання, спортивні і гладіаторські ігри, бенкети, похмурі картини загробного світу.

Від етрусків до римлян перейшли окремі культи і релігійні обряди. Зокрема - анімізм, (уявлення про те, що кожна річ має свій дух, душу). Відтак світ уявлявся сповненим богами, духами, які пильнували за кожною дією людини. Боги були безособові, тому ніякої форми образу не мали. Головним у спілкуванні зі світом духів було ретельне дотримання культових жертвоприношень. Так виникла потреба в жерцях - понтифіках, які володіли усіма тонкощами культових приписів.

Царський період

Основою ранньоримської громади був рід. Повноправні громадяни Риму, "популюс романус" поділялися тоді на З тріби, за трьома етносами в місті: латинським, сабінським, етруським. Тріба утворювалася з 10 курій, а курія - 10 родів. Тобто свобідне населення Риму становило 300 родів і лише представники цих родів були повноправним громадянами.

На чолі громади в Римі і інших латинських містах був цар, якого обирали на зборах. Разом з царями правління здійснювала рада старійшин - сенат зі 100 осіб. Сенат затверджував усі рішення коміцій (куріальних зібрань). Цар був верховним військовим начальником, жерцем і суддею. Повноправних громадян, членів родів, іменували патриціями, оскільки їхні батьки, "патрес", засідали в сенаті. Крім них, в Римі були 2 інші категорії свобідного населення: залежні від патриціїв клієнти і чисельні плебеї (вихідці з сусідніх з Римом громад), які не мали політичних прав. В епоху царів високого розвитку сягнула культура землеробства, зокрема, виноградарства, а також ремесла і торгівля, запроваджено грошовий обіг, містобудування.

Епоха республіки

У 509 р. з Риму вигнано останнього царя етруського походження - Тарквінія Гордого і встановлено республіканський лад. Владу передано 2 консулам, яких обирали щорічно з числа патриціїв. Головні функції - участь в суді, управління казною.

501 р. до н. є. в Римі вперше обирається посадова особа із надзвичайними повноваженнями - диктатор. На відміну від консулів, диктатора обирали на час крайньої небезпеки, яка вимагала повного єдиноначальства. Влада його була необмеженою.

Римська республіка мала аристократичний характер. Центральні збори міг скликати лише консул з патриціанської верстви. Жодне з рішень цих коміцій не набувало чинності, доки його не затверджували "патрес" - сенат. Все це загострювало стосунки з плебеями. Щоб їх врегулювати були розроблені "Закони XII таблиць", які відобразили розвиток суспільних відносин в Римі; запроваджено 2 нові посади трибунів з консульською владою, яким міг стати і плебей.

200-літнє протистояння завершилося утворенням в IV ст. до н. є. нової патриціанської плебейської знаті - нобілітету. Відтоді це вища верста римського суспільства.

Архітектура цього періоду репрезентована забудовою центральної площі Рішу - форуму. Тут поступово виникли: Табуляріум (Державний архів), храми - богині Конкордії (Згоди) і Веспасіана. храм Сатурна, базиліка Юлія, храм легендарних близнюків Діоскурів, тріумфальна арка Септімія Северата

Скульптура представлена портретними бюстами старійшин роду. Вирізнялось натуралістичністю. Однак кращі з них відтворюють образи мужніх духом республіканців - державних діячів, завойовників, засновників грандіозної держави.

Живопис 2-1 вв. до н. є. розвивається завдяки потребі відображати і увічнити римські перемоги і тріумфи. Переважно це батальні картини, які виставлялися в громадських місцях для масового огляду

Виховання і освіта в Римі починалися з сім'ї, а з 7 років хлопчиків і дівчат відправляли до школи літератора (граматика), де їх навчали літерам, У цій школі навчання тривало до 12 років, а після цього заможні родини влаштовували дітей до шкіл граматиків, В них навчання тривало 5 років, за які вивчалися граматика, геометрія, історія, музика та ін. Навчання було платним. З розвитком політичного життя і судочинства виникає потреба з риторській і правовій освіті. Так з'являються риторські школи. Учні засвоювали історичні перекази, міфи і вчилися критичному розбору поетичних творів, засвоювали навички порівнянь, суджень, умовиводів та ін.

Крім риторських шкіл важливе місце мали і філософські школи. Заможні римляни брали у свій дім хорошого вчителя, переважно з греків, і він був не лише наставником дітей, але й порадником старших.

Епоха імперії

Криза республіки виразилася в громадських війнах 2-1 віків до н. е. Крім повстань рабів (Спартак) - це повстання пригноблених провінцій і політична боротьба між нобілями і вершниками (аграрною і торговою знаттю). Для захисту інтересів рабовласників потрібна була сильна централізована влада Тому диктатура заступила собою республіканізм і завершилася встановленням одноосібної влади імператора.

Завоювання періоду імперії, жвава торгівля були сприятливі для розвитку наук, які мали енциклопедичний характер, прагнули до узагальнення та систематизації набутих знань. Такою є "Природнича історія Плінія Старшого де йдеться про астрономію, фізику, географію, антропологію, зоологію та ін. Універсальним дослідником проблем медицини був Клавдій Тален, автор 400 праць) Філософська думка збагатилася неоплатонічного концепцією і вченням стоїцизму.

Це також час "золотого віку" римської літератури, яка представлена творчістю Вергілія ("Енеїда"), Горація, Овідія ("Метаморфози"), Квінта Горація Фяакка, Хіта Лівія ("Римська історія" із 142 книг), Публія Корнелія Таціта ("Аннали"), Луція Апулея ("Золотий осел"). Архітектура цього періоду - монументальна, розкішна. Рим як світова столиця прикрашений грандіозними спорудами храмів Марса, Пантеоном, амфітеатром на 50 тис. глядачів ~ Колізеєм, термами Тіта і Траяна, ''Золотим" палацом Нерона та ін.

Скульптура репрезентована портретними статуями і бюстами імператорів у вигляді богів і героїв (статуя Августа - ідеалізований образ римлянина), рельєфами, зображуючими військові подвиги Траяна, які сувоєм спіралькою стрічкою завдовжки 38 метрів, огортають мармурову меморіальну колону встановлену на форумі Траяна.

Театр і видовища. На відміну від грецького театру актори в римському були рабами або вільновідпущеними. Актори грали без масок і кількість акторів не обмежувалася трьома особами (як в грецькому театрі). Акторська майстерність нагадувала мистецтво оратора. Моральний занепад епохи імперії зумовлював примітивізацію художніх смаків.

Багато уваги зовнішній афектації, розкоші, марнотратству. Мистецтво драми витісняє непристойний мім або пантомім, який відповідав невибагливим, примітивним смакам чисельної аристократії. Грандіозність і розкіш змінили характер театрального мистецтва. Театр, а ще більшою мірою цирк і амфітеатр перетворюються на засіб маніпуляції свідомістю мас народу, відволікаючи їх від невдоволення існуючим ладом.

Різноманітним видам змагань, боїв, травлі звірів приділяли увагу Тиберій, Клавдій, Калігула, Веспасіан, Тіт, Доміціан.

Особливо розкішними і азартними в цей час були кінські перегони на колісницях, в яких брали участь навіть імператори.

Ця пристрасть до кривавих і жорстоких видовищ в житті натовпу Рима, яка спроможна цінувати лише щасливців скороминущої миті, тиняється вулицями і постійно вимагає "Хліба і циркових видовищ", була вже вісником кінця рабовласницького ладу.

ВИСНОВКИ

Культура - це світ, який надбудований над незайманою природою;

культура - це світ наповнений людським смислом;

культура вимагає для свого аналізу світоглядно-історичного підходу з опертям на фактаж і висновки етнографії археології, загальної історії. Філософії, мистецтвознавства, соціальної психології;

основне завдання Історії світової культури як науки полягає у визначеній найважливіших логічних ліній культурного розвитку людства, його вихідних і загальних для всіх народів принципів;

головною проблемою античної культури була людина в усій складності її матеріального І духовного буття;

антична культура сформувала раціонально-філософське ставлення до світу, прагнення до пізнання глибинних основ буття; - антична культура перевела в художні форми І образи "гуманізм, гармонії між природою, вільною людиною та державою;

провідні духовні надбання античної культури - ідеал досконалої гармонійної людини, цінність земного буття, раціоналізм.

Завдання для самостійного опрацювання

Підготувати відповіді на питання;

античне право і політичні вчення; військова справа римлян: формування, озброєння, тактика бою, дисципліна, нагороди; виховання в Древній Греції; соціальна структура римського суспільства; функціональні обов'язки трибунів, квесторів, цензорів, консулів, диктаторів; сутність соціального конфлікту плебеїв і римських патриціїв у III ст. до н. є.

Контрольні запитання

1. Визначіть смислове значення понять "культура" і ''цивілізація",

2. Основні чинники культури Древньої Греції класичного періоду.

3. Своєрідність культури доби еллінізму.

4. Соціальна структура древньоримського суспільства царського і республіканського періодів.

5. Сутність принципату.

6. Наука і мистецтво імператорського Риму.

7. Римське відчуття життя і краси.

Література

1. Бадак А.Н., Войнич И.Є. и др. История Древнего мира. Древний Рим.

2. Гречанко В., Чорний І., Кушнерук В. Історія світової та української культури. - К.: Літера, 2000.

3. История древнего мира: ч. II. Греция и Рим. / Под ред. Бокщатиш А.Г. - М.: Наука, 1981,

4. История Европы. Т.1. Древняя Европа. - М, 1988.

5. Історія української та зарубіжної культури. / За ред. С.М. Клапчук, В.Ф. Остафійчук. - К.: Вища школа. 2000.

Размещено на Allbest.ru