Донжон вже в XIV-XV ст. втрачав своє першорядне значення як схованку в час засади, а житлові будівлі набували вигляду парадних палаців.

Одним із найдавніших королівських замків був замок Кршивоклат, який сягав ХІ ст. Ядром збереженої будівлі є величезна циліндрична башня, збудована в 1230-1260 роках. Решта споруд стосується XIV-XV століть.

Замок славний своїм двором своїм двором з ранньоготичними аркадами, галереями в старій, проїжджій частині внутрішнього двору, пишними сітчастими зводами капели і парадної зали.

Найбільш видатною пам'ятною фортечного зодчества є замок Карлштейн поблизу Праги, заснований королем Карлом IV в 1348 р. Замок розташований серед вкритих лісом гір і має три двора, розташовані виступами по схилу скелі, і п'ятиповерховий королівський палац, верхня частина якого спочатку була фахверковою. Палац з'єднаний з костельною башнею, яка розташована вище і включає церкву Богоматері і капелу св. Катержини.

Нижня частина стін капели св. Катержини викладалася різнокольоровим напівдорогоцінним камінням, що надає їй величної святковості.

Над замком височіє донжон, який здавна був місцем зберігання королівських реліквій. Розташована на верхньому його поверсі капела святого Хреста вирізняється витонченістю і багатством декору.

Величні башнеподібні будівлі замка з нечастими вузькими вікнами і високими шестискатними крівлями органічно поєднуються з природнім середовищем і утворюють цілісну і струнку композицію.

Найвищі досягнення готичного мистецтва Чехії пов'язані з культовим зодчеством. Готичний стиль в церковному будівництві прийшов у Чехію з Франції і Німеччини, але швидко набув тут самобутніх, національних рис.

Храм цистерціанського монастиря в Тшинові 1233-1250 років, хор храму монастиря кларисок в Празі 1234-1280 років та інші перші готичні пам'ятки ще зберігають романські риси.

Найчастіше це трьохнефні або п'ятинефні базилікальні храми з вкороченим трансептом хрестовими зводами на масивних нервюрах. Стіни, прорізані трьохчастинними віконними проймами, ще не позбавлені своєї конструктивної ролі і матеріальності.

Своєрідний храм в Кутна - Горі кінця ХІІІ - початку XIV ст. це п'ятинефна базиліка з високим середнім нефом. Його стіни з великими вікнами в верхній частині спираються на строго профільовану аркаду на сильних восьмигранних стовпах.

Період найвищого розквіту готичної архітектури Чехії співпадає з епохою найбільшої могутності чеської держави і пов'язаний з Прагою, де за ініціативою короля Карла IV обширно велось будівництво.

В 1344 р. в Празькому Граді на місці романської базиліки св. Віта було закладено новий храм. Його першим будівельником був запрошений королем Франції зодчий Матьє з Арраса. Собор був задуманий в дусі класичної французької готики, за взірцем соборів Тулузи і Нарбонни в Франції.

Матьє з Арраса встиг закласти фундамент хору з п'ятьма капелами і закінчити зведення нижньої частини його стіни до рівня трифорію. З 1356 р. будівництво було продовжено молодим архітектором Петром Парлержем, який творчо переробив концепцію Матьє з Арраса.

Над створеною основою він побудував легку і струнку каркасну конструкцію з легшими пілонами і верховними лізинами, вертикальне направлення яких врівноважується широкими плоскостями великих вікон, прикрашених витонченими вітражами.

Прийняте Парлержем конструктивне рішення надало інтер'єру собору святкову легкість і просторову співрозмірність. Його унікальну особливість створюють розташовані в нижньому і верхньому трифоріях хору виразні скульптурні портрети, виконані Парлержем разом з помічниками.

Одночасно з будівництвом собору св. Віта Петр Парлерж виконав і низку інших будівель в Празі.

Замість зруйнованого весняним паводком в 1342 р. мосту Юдіфи він побудував в 1357 р. новий міст, який отримав назву Карлів міст. Цей арковий міст мав ширину 11 метрів, а довжину 516 метрів. На обох його кінцях зведені величні, квадратні в плані передмостові башні, завершені шатрами. Скульптурні групи над пілонами Карлового мосту виконані головним чином в кінці XVII - початку XVIII ст. в стилі бароко.

Петро Парлерж розпочав також будівництво храму Тинської Богоматері в районі Старе-Місто в Празі. Робота була завершена в 1510 р.

Петро Парлерж брав участь у спорудженні хору собору св. Бартоломея в Коліні в 1360-1378 роках, собору св. Барбари в Кутне - Горі та ін. будівлях. Його творчість відіграла вирішальну роль у формуванні чеського національного варіанту готичного стилю. Вплив цього майстра відчувається в багатьох будівлях ІІ пол. XIV-XV ст. Його традиції набувають розвитку і в епоху пізньої готики, перехід до якої відбувається в середині XV ст. після недовгого припинення будівництва, викликаного гуситськими війнами.

Головними її особливостями в Чехії є постійно зростаючий декоративізм, посилення світського начала і поступове формування ренесансних тенденцій.

Найбільш яскравим представником пізньої готики в Чехії є Рід. Створені ним шляхом ускладненого пересічення нервюр нарядні, так звані пелюсткові зводи просторої “Владиславської” зали Празького Града, що надають споруді світської святковості і парадної величі, позначили відхід від конструктивної ясності структури готичного перекриття.

Ця тенденція була доведена Рідом до свого логічного завершення в зводах, Кавалерійських чи “Лицарських” сходів того ж палацу, де архітектор використав в якості декоративного ефекту складне перекриття і навіть облом ніби звисаючих в повітрі масивних нервюр, які контрастують з гладдю стін.

В виконаних Рідом внутрішніх порталах палацу чудернацько поєднано готичні і ренесансні форми.

В епоху пізньої готики набув поширення так званий тип загальної церкви, який витіснив базилікальний. Цей вид церкви, позбавлений трансепта і середньохрестя, давав можливість наблизити літургію до маси прихожан, що, ймовірно відповідало демократичним віянням епохи. Серед загальних споруд - храм Тинської Богоматері в районі Старе-Місто в Празі, докінчений послідовниками Петра Парлержа в 1510 р., а також трьохнефний храм Вознесіння Марії в м. Моск 1517-1548 років з пластично виділеними, витонченими за обрисами пелюстковими зводами.

3. Образотворче мистецтво Чехії

культура середньовіччя архітектура мистецтво

Романська пластика Чехії, яка збереглася фрагментарно, тісно пов'язалася з архітектурою і в ІІ пол. ХІ ст. - в ХІІ ст. відбиває засвоєння пізньоантичних традицій. Так, до коринфських близькі капітелі колонок, що обрамляють вікна княжого палацу фортеці в Оломоуце.

Вплив мистецтва Італії, і особливо Ломбардії, помітний в другій пол. ХІІ ст. в епоху правління короля Владислава ІІ, який брав участь у битвах на італійській території. Античні традиції проявляються і в горельєфних статуях святих.

Ясністю моделювання вирізняються і в деякій мірі примітивні за формами різномасштабні фігури Богоматері з Христом і абатис Млади, які вклоняються, Берти, Анежки і короля Пржемисла Отакара І, розташованого на трьохчастинному барельєфі над південним порталом базиліки св. Йоржі в Празькому Граді 1220-1228 років.

Високого рівня досягло мистецтво мініатюри, призначене для прикрашення церковних книг. На початку ХІ ст. його майстри освоїли художні прийоми оттонівського і сприйняті через його посередництво пізньокаролінгського мистецтва.

Рукописи цього часу, такі як “Легенда Гумпольда про святий Вацлав” 1006 р., стосуються ранньої стадії романського стилю. Визначною пам'яткою є “Вишеградський кодекс”, виконаний в честь коронації першого чеського короля Братислава.

Сторінки рукопису обрамлені строгим рослинним і геометричним орнаментом або прикрашені мініатюрами на всю полосу. Композиції цих мініатюр монументальні і торжествуюче застиглі. Плоскісна, узагальнено-схематична трактовка фігур, виразні, дещо важкі лінії і насичений колір, побудований на витончених поєднаннях темно-червоних і оранжево-коричневих тонів, роблять мініатюру схожою з нарядним вітражем і надають образам сувору експресію.

В празькій майстерні короля Братислава були виконані й інші рукописи, близькі за стилем до “Вишеградського кодексу”.

В ХІІ ст. мініатюра Чехії стає схожою з зальцбурзькою школою. Поряд з празькими отримує популярність скрипторій в Оломоуце. В мініатюрах ХІІІ ст. романські традиції відчувається вплив візантійського мистецтва. Про це свідчить прикрашений ініціалами з жанровими сценками і фігурами святих, а також народним плетеним і рослинним орнаментом рукопис поч. ХІІІ ст. “MATER YERBORUM”.

Найбільш ранні зразки настінного живопису Чехії відносяться до ХІІ ст. Відомо, що за короля Собєслава І, правлячого з 1125 по 1140 р. розписами був прикрашений собор в Вишеграді. Унікальні розписи ротонди святої Катержини в Знаймо.

Невідомим середньовічним майстрам належить задум поєднати в монументальній композиції, що опоясує храм і розділеної на чотири яруси, сцени з життя Христа, зображення легенди про походження цього роду.

Композиція розписів являє собою ритмічно стрункий ряд зображень, які ідуть один за одним. В двох верхніх ярусах, які вирізняються особливою величністю, зображені правителі Чехії і моравські князі. Видовжені делікатні фігури, передані узагальненими контурними лініями, наповнені наївно-безпосередньої виразності. Витончені поєднання світлих і темних охристих і сіро-білих тонів з м'якими зеленими і голубими відповідниками фону свідчать про зв'язок з зальцбурзькою школою, яка освоювала досягнення візантійської художньої культури.

Настінний живопис ХІІІ ст. несе відбиток нової течії, батьківщина якої - в Саксонії і Тюрингії. Прагнення до одухотвореності й експресії помітно у фрагментах розпису базиліки св. Йоржі в Празькому Граді.

Поряд з загостренням лінійного ритму посилюється і пластичне начало в живописі. Тонко модельована форма і насичена кольорова гамма придають емоційну виразність фресці з зображенням двох королів і королеви, яка прикрашала житловий будинок в районі Старе Місто в Празі. Розписи костелу Різдва діви Марії в Пісеке ІІ пол. ХІІІ ст. з їх драматизмом і динамічною грою ламких ліній попереджено появу готичного стилю.

Риси готики проявились раніш усього в декоративній скульптурі Чехії, тісно пов'язаної на поч. ХІІІ ст. з процесом формування художнього комплексу готичного собору.

Багатством орнаменту і фігурних зображень відрізняється строге, архітектонічно ясне з оформленням порталу романо-готичного собору в Пржедклаштержи поблизу Тишнова 1240-1250 років. В середньому його ярусі розташований фриз з стоячих на колонках статуй святих, які відрізняються спокійною величчю, ясністю пропорцій, м'якістю узагальненого пластичного моделювання.

З поч. XIV ст. набуває розвитку кругла скульптура, що свідчить про контакти з мистецтвом Франції і Південної Німеччини.

Найбільш ранні статуї мадонни, такі як “Мадонна зі Страконіце”, вирізняються канонічно строгою трактовкою образів, слабо розчленованими, узагальнено-статичними об'ємами фігур.

Проте вже в ІІ четверті XIV ст. пози мадонн стають більш гнучкими і природними, образи проникаються м'яким ліризмом.

Ці тенденції знаходять відбиток у творчості першого майстра готичної скульптури в Чехії - Майстра Михельської мадонни, який працював на межі XIV-XV ст. Його статуї говорять про засвоєння французької пластики, при м'якій узагальненій ліпці і слабкій розчленованості об'ємів вирізняються витонченим ритмом віртуозно відпрацьованих спадаючих складок одягу. Ці характерні риси особливо помітні в “Михельській Мадонні” і “Мадонні зі Знаймо”.

Пам'ятки вівтарного живопису середньовічної Чехії дозволяють робити висновки про перелом у живописі загальних принципів готичного мистецтва. На відміну від Візантії чеська іконографія релігійних сюжетів була досить вільною: строго встановлених композиційних схем не було. Як і скульптура, чеський готичний живопис в вищій ступені експресивний, драматичний і разом з тим наповнений невтомною допитливістю до реального світу, його різноманітних захоплюючих подробиць. Тільки в основі ці деталі не об'єднуються в одне просторове ціле, а пов'язані між собою орнаментально. Деталі, улюблені готичними художниками, інколи стають настільки крихітними, що їх видно лише при розгляданні в притик, а інколи їх бачить лише фотооко.

4. Суспільна думка і її вплив на ідеологічні погляди населення

Народний підйом, який знайшов найбільш яскраве вираження в гуситських війнах і наступному суспільному русі XV-XVI ст. ст., залишив глибокий слід в історії чеської культури. Пам'ять про славні революційні події часів Гуса і Жижки не зникла в свідомості народу. Під цим впливом окріпла національна традиція у всіх областях культури, розвинулась любов до чеської мови і повага до “хороших чехів”, тобто людей, які турбувалися про збереження і розвиток рідної мови на противагу латині і німецької мови імперії. XVI ст. було “золотим віком” чеської художньої прози.

Германська боротьба гуситів проти церковної і феодальної реакції отримала широкий відзив в інших європейських країнах і мала великий вплив на розвиток реформаторської думки в Німеччині і Швейцарії. Зі свого боку Чехія не залишалася в стороні від спільних духовних течій цієї революційної епохи.

ІІІ. Історія середньовічної культури Словаччини

Центрами розвитку живопису в епоху готики були Прага і Південна Чехія. З першої половини XIV століття тут одержала поширення станковий живопис, що спирався як на італо-візантійські, так і на центральноєвропейські художні традиції.

«Роудницькая прєдєлла» із зображеннями Іоанна Євангеліста, святих Петра й Ондржея 1340 року й інші перші добутку, що дійшли до нас, тяжіють до людяності і життєвості зображень, їм властиве сполучення вишуканого контурного малюнка зі спробами пластичного моделювання форм.

До середини XIV століття відноситься ряд зображень Богоматері -- «Мадонна з Моста», «Мадонна з Вевержі, «Страговська мадонна»,--, що говорять про широке поширення її культу в Чехії.

Монументальність узагальнених силуетів сполучається в них з м'якою пластикою обсягів і ювелірною старанністю трактування деталей.

Італо-візантійські традиції, збагачені розповсюдженими в Чехії французькими художніми впливами, знайшли найбільш яскраве й оригінальне втілення у творчості видатного живописця -- Майстра Вишебродського вівтаря.

Виконані ним десять вівтарних картин на теми з життя Христа при умовності простору і різномаштабності фігур відрізняються цілісністю і життєвою переконливістю художнього рішення, м'якою людяністю образів.

Тонко помічені і любовно відтворені деталі розвивають і поглиблюють сюжетне оповідання, додаючи йому вірогідність, і занурюють сцени в особливу поетичну атмосферу. Майстер зумів з'єднати вишукану готичну лінійність і декоративну барвистість зі спробами об'ємного трактування форм і перспективної побудови простору. Творчість Майстра Вишебродського вівтаря вплинуло на розвиток живопису і скульптури.

Реалістичні і гуманістичні традиції епохи зрілої готики досягли своєї вершини в другій половині XIV століття, в епоху правління короля Карла IV. Завдяки широкому будівництву оживилася діяльність мальовничих і скульптурних артілей, що зосередили ряд видатних, європейсько-освічених майстрів.

Підсилилися зв'язки Чехії з художньою культурою Франції. З колективу безвісних майстрів виділилися яскраві творчі індивідуальності, що говорить про зростаючий інтерес до людської особистості і її неповторності.

Прогресивні тенденції в живописі були зв'язані насамперед із творчістю майстра Теодорика, що був главою придворної мальовничої майстерні Карла IV. Її майстрами виконане мальовниче оздоблення капели святого Хреста в королівському замку Карлштейн біля Праги 1357--65 років.

Капела, розташована в донжоне, призначалася для збереження королівських коштовностей Священної Римської імперії і реліквій, зібраних Карлом IV.

У 129 монументальних станкових образах, що покривають у кілька ярусів стіни капели, поміщені погруддя зображення святих і так називаного «Небесного воїнства». Над віконними прорізами збереглися фрески з зображенням сцен з Апокаліпсиса і з життя Марії і Христа.

Стиль Теодорика, перейнятий реалістичними устремліннями, яскраво своєрідний і не має прямих аналогій у європейському мистецтві.

Зберігаючи «іконне» розташування фігур і майстерно зв'язуючи їх із тлом, покритим рельєфним декоративним візерунком, Теодорик наділяв зображення фізичною міццю і матеріальною відчутністю, яркою життєвою індивідуальністю.

Виконані ним образи святих, виступаючі з фонів завдяки сміливому узагальненому пластичному ліпленню обсягів, відрізняються монументальністю і духовною значущістю, спробами розкриття внутрішнього стану і відтінків руху почуттів, жанрово психологічним мотивуванням зображень -- святі зображені читаючими, що тримають книги тощо.

Звучний локальний колорит, побудований на використанні великих колірних площин, додає ансамблю зображень урочисту святковість.

Творчість Теодорика дуже вплинуло на розвиток живопису Чехії і зіграло важливу роль у складанні так званого «м'якого стилю», який отримав широке поширення в епоху пізньої готики.

Близький до творчості Теодорика невідомий майстер, що виконав «Розп'яття» для Эмауського монастиря про Прагу кінця 1360-х років, відзначене пластичністю і яскравою характерністю образів.

До кола майстра Теодорика відноситься також вівтарний образ Яна Вічко з Влашима, що представляє собою двох'ярусну композицію, у якій поряд з фігурами святих поміщені портретні зображення Карла IV, його сина Вацлава IV і празького архієпископа Яна Вічко. Образ виділяється ліризмом, живою безпосередністю характеристик, м'якістю колориту.

Ведучу роль у скульптурі Чехії в другій половині XIV століття грало творчість Петра Парлержа і його майстерні в соборі святого Віта в Празі, що втілила сміливі художні шукання епохи.

Реалістичні тенденції і гуманістичні ідеали одержали найбільше повне розкриття в галереї портретів, поміщених на трифоріях хору собору святого Віта. Галерея включає 21 погруддя зображення представників Люксембурзької династії, архієпископів, керівників будівництва собору і двох його архітекторів -- Матье з Арраса і Петра Парлержа.

Погруддя стилістично не однорідні. Вершиною портретної майстерності цієї епохи є зображення Петра Парлержа. Робота відзначена яскравою індивідуальністю і разом з тим ідеальною височиною образа, строгою цілісністю і ясністю узагальненого пластичного ліплення.

У виконанні портрета Вацлава з Радеча при збереженні життєвої переконливості образу прослизають риси сухої описовості.

Петро Парлерж і його помічники створили також для собору святого Віта монументальні надгробки князів з роду Пршемисловичів. Петрові Парлержу приписуються надгробки Спитигнева II, Пршемисла Отакара I і Пршемисла Отакара II. Автором статуї святого Вацлава 1373 року, що відрізняється тонкою натхненністю і добірністю, є Йиндржих Парлерж.

Різьбярі і каменотеси артілі Парлержа в соборі святого Віта виявили нестримну фантазію і бездоганну майстерність при виконанні декоративного оздоблення собору -- різьблених галерей і колонок трифорів хору, візерункових завершень вікон, що складаються з трилисників, хрестоцвітів, багатопелюсткових орнаментальних фігур, ошатного накладного рослинного орнаменту і візерунків у виді багатоярусних башточок на південній вежі собору.

Вони досягли ясності і композиційній строгості в оздобленні Староместської вежі Карлова моста в Празі, органічно вписавши в ритмічно чіткий накладний візерунок стін статуї святих і фігури Карла IV і Вацлава IV.

Традиції школи Петра Парлержа дуже вплинули на розвиток чеської і словацької, а також центральноєвропейської середньовічної пластики. Зі школою Парлержа в Чехії зв'язане виникнення нового типу скульптури -- так називаної горизонтальний П'єти, що одержала широке поширення наприкінці XIV століття. П'єта із собору святого Томаша в Брно, виконана в 1381--87 роках Йиндржихом Парлержем, уражає сміливою життєвою безпосередністю і драматизмом образів, стриманістю в прояві почуттів.

В епоху пізньої готики в Чехії у вівтарного живопису з'являється новий напрямок. Напруженість духовної атмосфери в період, що передує виникненню руху гуситів, відбило творчість видатного середньовічного живописця Чехії Майстра Тршебоньського вівтаря.

Виконаний ним для собору святого Іллі в горо де Тршебонь цикл вівтарних картин на тему «пристрастей христових» відрізняється натхненністю і разом з тим індивідуальною загостреністю образів, внутрішньою емоційною напругою і драматизмом. Збереглися три картини -- «Моління про чашу», Воскресіння Христа» і «Положення в труну» з фігурами святих на зворотних боках. Незважаючи на наявність розповідності і безліч захоплюючих деталей, у композиціях охарактеризовані не стільки події, скільки їхня духовна атмосфера. Трепетним містичним почуттям пронизані і люди, і навколишня їхня природа. Незвичайно вирішує майстер печу композицію «Воскресіння Христа». Тржебоньський майстер зобразив стражів не сплячими і не прокинувшимися, а напівсплячими: вони і самі не знають, чи бачать усе це в сні чи наяву. Один дивиться, піднявши голову, прямо на Христа опухлими від сну, але розширеними очима. В іншого очі хоч і відкриті, але дивляться незрячим, неусвідомлюючим поглядом. Третій зляканий, четвертий ще спить, але і в сні відчуває якусь неясну тривогу. Обличчя їх грубуваті, простонародні, дуже реальні, кожне має свій характер.

Таємничий сон стражів -- ядро всього задуму. Художник будує його на експресивних спалахах. З півмороку виступають фрагменти фігур, де одна тільки голова, де рука, видний шолом, що з'їхав на очі, що блиснули у рвучкому погляді очей, що безсило зависли в сні пальці.

Неспокійний, порізаний силует скель і дерев сутеніє на вогненно-червоному небі. У розриві скель золотий німб воскреслого здається диском світила, що зненацька спалахнуло серед ночі.

І всюди іскрами, зірками, що світяться крапками з пітьми вихоплюються окремі деталі: кільця труни, вістря шолома, лезо зброї,-- і неодмінні пташки, що сидять на уступах гір.

У кольорі панує сполучення глухих маслинових і червоних квітів. У цьому закладений символічний зміст: перші символізують смерть, що давить вагу труни, другі -- воскресіння.

У фігурі стражника, що сидить у нижньому куті, червоний колір звучить приглушено, але він стає полум'яніючим у завісах Христа і його ранах, що кровоточать, і потім могутньою домінантою звучить у верхній частині картини, у небі.

Екстаз релігійних надій, живі психологічні риси, реальність типажу, неприкрашена натуральність окремих мотивів, орнаментальність цілого -- утворять разючий сплав у добутках Майстра Тршебоньського вівтаря. Йому належить також «Поклоніння дитині Христу» і «Роудницька мадонна», відзначені тонким ліризмом.

Високий художній рівень властивий і багатьом стінним розписам Чехії другої половини XIV століття. Докладною оповідністю і наївною виразністю контурних зображень відрізняються багатофігурні розписи на теми життя святого Йіржи в Старому палаці замка Йіндржихув-градец.

Прагненням до гнучкої пластичності і життєвої переконливості зображень, використанню виразних можливостей світлотіні перейняті фрески Емауського монастиря в Празі. Виділяються також розписи в замку Карлштейн і саконській капеллі собору святого Віта в Празі.

XIV століття було часом яскравого розквіту чеської мініатюри. Її головними центрами на початку сторіччя були майстерні єпископа Яна з Дражице в Празі і королеви Рейчки в Брно. Відомими майстрами в Брно були Ольдржих і Пашек.

Требник єпископа Яна з Дражице й інші їхні роботи говорять про творче освоєння традицій південно-французького, італійського і саксонського готичного мистецтва.

Примхливою добірністю орнаменту, живою виразністю малюнка й ошатним колоритом відрізняється «Пассионал аббатіси Кунгути», ігумені монастиря святого Йіржи в Празі.

Із середини XIV століття в мініатюрі підсилюються італійські впливи, перейняті проторенесансними тенденціями. Оздоблення рукописів відрізняється багатством і цілісністю декоративного задуму, і вишуканістю ошатного звучного колориту.

Фігури святих, сцени на євангельські теми, а іноді й епізоди з чеської історії, зображені у всю сторінку на архітектурному тлі чи ж органічно включені в текст, що обрамлює, соковитий рослинний орнамент, відзначені м'якою пластичністю, волею просторового розташування, поетичністю пейзажних тіл і жанрових деталей. Найбільше улюблені святкові сполучення червоного і синього кольорів, відтінені білими, золотавими, охристо-зеленими і м'яко-коричневими відтінками.

До числа шедеврів європейської готичної мініатюри можна віднести мініатюри молитовника Яна зі Стршеди 1364 року. До них близькі мініатюри «Райградського молитовника», молитовника архієпископа Арношта з Пардубице, Книги прав міста Брно.

У роботах мініатюристів короля Вацлава IV одержують розвиток ренесансні тенденції попереднього періоду. Їхньої роботи з зображеннями на всю сторінку, виконані яскравими, строкатими фарбами, що відрізняються пластичною передачею обсягів, включають веселі і повчальні жанрові сценки.

На рубежі XIV-XV століть Чехія стає одним з ведучих у Європі центрів так званого м'якого стилю.

В Чехії він одержав назву «красивого стилю» чи стилю прекрасних мадонн». Його передумови виникли в скульптурі майстерні Петра Парлержа, про живопис Теодорика і Майстра Тршебоньського вівтаря.

Новий напрямок одержав широкий розвиток у різних областях, включаючи книжкову мініатюру, і досягнув своєї вершини в скульптурі.

Характерні для цього стилю трохи ідеалізовані статуї мадонн із дитиною Христом на руках відрізняються м'яким ліризмом, тонкою передачею їжі уловимих відтінків почуттів, граціозністю і природністю, хоча і деякій манірності, рухомих фігур, витонченою ритмічною грою м'яко спадаючих пишних драпірувань одягів.

Серед кращих зразків цього стилю в Чехії -- «Крумловська мадонна» кінця XIV століття і «Пльзенска мадонна» 1395 року.

Майстер «Крумловской мадонни» виконав для собору в Слівиці статую святого Петра 1395 року, що відтворює складний духовний світ людини. Реалістичні тенденції проявилися й у «П'єте» із собору в Йіглаві, створеної в майстерні цього ж скульптора.

З початку XV століття «м'який стиль у скульптурі Чехії здобуває всі що підсилюється і трохи поверхневу декоративність.

Ліричні настрої одержали розвиток у станковому живописі «м'якого стилю». «Святовицька мадонна», «Йіндржихув-градецка мадонна» і інші добутки цього стилю сполучать вишукану лінеарність і узагальненість контурів зі спробами передачі обсягів і любовним відтворенням декоративних деталей одягів. Трохи пізніше живопис «м'якого стилю» стає більш умовний і відвертий, хоча і не втрачає музикальності лінійних ритмів. Мистецтво Чехії перших двох десятиліть XV століття відрізняється суперечливим характером. Поряд з «красивим стилем» розвивається напрямок, що відбиває складність духовного життя в період виникнення і розвитку гуситського руху.

Значним скульптором цього часу був так званий Майстер «Розп'яття» з церкви Тинської Богоматері, зв'язаний із традиціями школи Петра Парлержа. Він дотримував строгого монументального пластичного стилю. Його «П'єта» із Ушемержиці 1410 року, «Скорбний Христос» із залу засідань ратуші в районі Старе-Місто в Празі 1413 року повні внутрішнього драматизму і внутрішньої емоційної напруги.

Духовні устремління гуситської епохи проявилися й у творчості Майстра Райградского вівтаря, автора монументальних вівтарних композицій на тему «пристрастей христових» для монастиря в Райграді. Райградський майстер не залишився осторонь від впливів «красивого стилю», але в його живописі підсилився монументально-епічний оповідальний момент.

Сценічна площадка в його роботах «Голгофа», «Несення хреста» і інших являє собою монументальний фриз, на якому розміщена безліч фігур, розташованих у неглибокому просторі, тісно притиснутих друг до друга й охоплених єдиним рухом.

Майстер слабко виділяє фігури Христа, Марії й інших діючих облич, розташовуючи їх у людській юрбі. Він підкреслює контраст між шляхетним виглядом одних персонажів і різкими, майже гротескними рисами інших.

В сценах, перейнятих напругою і тривогою, відбилася епоха соціальних потрясінь. Враження напруженості і драматизму підсилюється завдяки дробовому чергуванню червоних, білих і зелених плям кольору, покладених на золоте тло.

З початку XV століття центр розвитку скульптури і живопису переміщається в Південну Чехію, що стає не тільки оплотом гуситського руху, але і центром консолідації католицької церкви, особливо у володіннях графів Рожемберків.

У пику гуситському іконоборству тут виникає й охоронний рух у мистецтві. У багатьох доробках пив денно-чешської скульптури в цей час помітні риси «красивого стилю», часом у трохи спрощеному й огрубленому виді.

В останню чверть XV століття чеське мистецтво переходить у завершальну фазу пізньо-етичного стилю.

Художнє життя Чехії наприкінці епохи готики і початку епохи Відродження відрізняється різноманіттям. Виникає ряд мальовничих і скульптурних шкіл, що не уступають за значенням празької,-- в Хруднимі, Пльзені й інших містах. Підсилюється вплив нідерландського мистецтва. У Чехії працює багато майстрів з різних країн.

Важливе значення зберігає скульптура Південної Чехії. Тут, у місті Ческе-Будеєвиці, виникла одна із самих великих скульптурних шкіл епохи пізньої готики, на чолі якої стояв видатний художник так названий Майстер «Оплакування» із Жебрака. Виконане ним багатофігурне «Оплакування Христа» 1510 року з трохи сплощеними і подовженими фігурами, виконаними граціозності і живій виразності, відмічено напруженим психологізмом, графічно витонченим і неспокійним лінійним ритмом. У пізній творчості майстра помітний вплив ренесансних віянь, з'являється прагнення до більшої пластичності і передачі простору.

У станковому живописі кінця XV століття схрещувалися і перероблялися французькі, німецькі, австрійські і нідерландські художні впливи. У рамках пізньо-готичного стилю поступово виникали нові художні принципи Ренесансу.

До перших пам'ятників нового напрямку відносяться розписи Смишековської капели в храмі святий Барбари в Кутна-Горе. Величні багатофігурні сцени розміщені на різноманітних архітектурних тлах, що як би відтворюють реальне навколишнє середовище. Жива розповідність, святковий світський дух, перспективна побудова простору й інших ренесансних особливостей вживаються в розписах з рисами готичної лінійності, з подовженістю і безтілесністю фігур.

2. Декоративно прикладне мистецтво

У ранньо-средньовічному мистецтві Чеського князівства X-XI століть зберігалися художні традиції Великої Моравії. Здобутки моравских майстрів, що досягли високої досконалості у виготовленні ювелірних виробів, з'єднали в собі пізньоантичні, давньослов'янські, аварські, візантійські традиції.

Виготовлялися різні складні ювелірні вироби. Наприклад, серги з золота і срібла з місяцеподібними і цвяхоподібними підвіскамисками. Відомі були техніки карбування і прессовки, зерні і філіграні.

Своєрідними виробами моравских майстрів є так називані гомбики -- кулясті підвіски з двох пресованих половинок, покриті мережею м'якого геометричного і стилізованого рослинного і зооморфного орнаменту. Його мотиви -- кола, ромби, пальметти, птахи -- говорять про сприйняття класичних орнаментальних традицій Східного Середземномор'я.

Новий етап у розвитку декоративно-прикладного мистецтва Чехії починається в XII столітті в епоху додавання романського стилю. У цей період закладаються традиції ювелірної справи, у тому числі емальєрного мистецтва, і художнього ткацтва, зв'язані з центральноєвропейським колом. Яскравий розвиток вони одержують в епоху готики.

З кінця XIII століття існувала ювелірна майстерня при монастирі в Бржевнові, де був створений ряд унікальних для свого часу пам'ятників: релікварії - бюсти святої Людмили і святого Віта.

Вершиною готичної ювелірної справи було мистецтво епохи правління Карла IV. У майстерні Петра Іарлерже при соборі святого Віта в Празі був виконаний ряд видатних художніх виробів -- надгробок святого Вацлава в однойменній капелі собору святого Віта в Празі, прикрашене дорогоцінними каменями, рельєфами і карбованими статуями святих, а також погруддя Карла Великого, «трьох-башений» релікварій і так звана Чеська корона.

Традиції майстерні Петра Парлержа з властивої їй архітектонічно ясною і строгою траком-діжкою форм зберігаються в численних предметах церковного побуту.

У XIV столітті переживали розквіт і мистецтво художньої вишивки, що сприйняли вплив Передній Азії і Візантії, а також Північної Італії.

На вівтарних завісах, одягах священнослужителів і інших предметів культового побуту зустрічалися шиті багатофігурні композиції на релігійні теми, витримані в ніжній, вишуканій гамі і близькі аналогічним зображенням у станковому живописі. Для знаті по східних і італійських зразках виготовлялася парча з тканим дрібним рослинним чи орнаментом з мотивом граната, а також зі стилізованими рослинними і зооморфними зображеннями.

З XIV століття широкою популярністю користалися кахельні плитки, що виготовлялися в Чехії, з розписними і рельєфними орнаментальними мотивами, а іноді і із сюжетними композиціями, наприклад, кахель з рельєфним зображенням Яна Жижки на коні.

3. Література

Виникнення в Чехії слов'янської писемності зв'язано з діяльністю братів Кирила і Мефодія в другій половині IX століття. У X столітті римська церква стає пануючою. Єдиною письмовою мовою в чехів стає латинь. На латині написана « хроніка Богемії» Козьми Празького 1045--1125 років.

Серед хронік, написаних віршами чеською мовою, виділяється Далімілова хроніка початку XIV століття. Патріотичною спрямованістю відрізняється чеська «житійна» література -- релігійні пісні, молитви і легенди. Деякі житійні добутки, наприклад, «Легенда про святу Катерину» XIV століття, мали світське забарвлення.

З початку XIV століття з'являється «лицарська» література, розвиваються сатиричні і дидактичні жанри, зв'язані з життям міста: драма «Продавець цілющих мазей», діалог «Конюх і школяр». Замальовки народного побуту і вдач містять «Сатири про ремісників».

Зі зміцненням чеської держави релігійна і світська література досягає великого розквіту. Цьому сприяло відкриття в Празі в 1348 році університету.

До кінця XIV століття в добутках чеських авторів виявляються реформаторські ідеї. Фляшка у своєму дидактичному добутку «Нове світло» відбив протиріччя між королем і феодалами, обрисував риси ідеального правителя. Діяльність Томаша зі Штітного й інших літераторів підготувала ґрунт для гуситського руху.

У цей період виникають нові літературні форми: антикатолицькі проповіді Яна Гуса і Яна Жилевского, епістолярні твори Яна Жижки, маніфести, віршовані виклики, наприклад, так називана «Будишинский рукопис».

Особливо розповсюдженим літературним жанром того часу були пісні, що виражають мрію про соціальну справедливість, а також мужність і героїзм гуситських воїнів. Відомий збірник гуситських пісень «Істебницький канціонал» XV століття. Зроблені Яном Гусом перетворення в області чешської мови вплинули на подальший розвиток чеської літератури.

Після поразки радикального крила гуситів у 1434 році письменник і мислитель Петро Хельчицький виступає як автор важливого богословського твору «Мережа віри», у якому він засуджує характер існуючого держави. У цілому ж добуток перейнятий ідеєю непротивлення злу.

Важливою подією в культурному житті Чехії з'явився початок друкарства чеською мовою в 1468 році. У цей час посилено видається наукова література: граматики, словники, щоденники подорожей тощо.

4. Музика

Чеська музична культура розвивалася на основі багатої народної творчості. З давніх часів у Чехії були широко поширені любовні й обрядові пісні. У їхній мелодиці й образному ладі виявляється спільність з піснями інших слов'янських народів.

Великий розвиток у Чехії одержала народна інструментальна музика. Стародавні чеські народні музичні інструменти: волинка, різні струнні інструменти, сопілки, бубон. У XI столітті святкові народні хороводи супроводжувалися грою на флейтах і барабанах, пізніше, у XIII столітті, в літописах згадуються труби, литаври, цитри, широко застосовувалися також арфи і псалтеріуми.

У розвитку професійного музичного мистецтва велику роль зіграв факультет вільних мистецтв Празького університету. У ньому навчалися багато видатних чеських музикантів. Серед них магістр Завиш із Зап -- автор літургійних піснеспівів на латинські тексти і першої дійшовшої до нас пісні чеською мовою середини XIV століття. Авторство більш древніх чеських піснеспівів -- коронаційної, привітальної, бойової пісні «Господи, помилуй нас», пісні «Святий Вацлав», не установлено. Мелодії цих пісень були використані у творчості багатьох чеських композиторів.

Епоха гуситських воєн була періодом розквіту пісенної творчості. Пісні гуситських воїнів, особливо гімн таборитів, відрізняються виразною силою, своєрідністю мелодики і ритму. Гуситські пісні різноманітні по змісту. Поряд з релігійними сюжетами зустрічаються і сатиричні пісні. Протягом наступних сторіч у чеській музиці зберігалися і розвивалися традиції гуситських пісень. Їхні мелодії зазвучали згодом у добутках Сметани, Дворжака, Фибиха й інших чеських композиторів.

5. Філософська думка в епоху Середньовіччя

Одним з перших чеських філософів був Томаш Штатний, попередник гуситської Реформації. У XIV-XV століттях передові суспільно-політичні ідеї в Чехії були розвинуті великим ідеологом ранньої Реформації, вождем бюргерської опозиції Яном Гусом і представниками гусизму.

У своїх філософських поглядах Ян Гус не виходив за рамки релігійного світогляду, але його тлумачення біблії відрізнялося від канонічного тлумачення католицької церкви. Гус виступав проти навчання про непогрішність папи і заперечував право католицької церкви на посередництво між богом і людиною і право церкви на володіння майном. Він висунув ідею підпорядкування світської і духовної влади закону «божої справедливості».

Найбільш ліві гусити, наприклад таборит Мартін Гуска, вважали, що на землі за допомогою божого втручання буде встановлений справедливий суспільний лад. Утручання вони розуміли в тім змісті, що представники повсталого народу як носії «божої волі» знищать за допомогою насильства сили старого світу й установлять новий порядок.

Великий гуситський мислитель Петро Хельчицький у праці «Мережа віри» 1440 року вважав, що не можна домагатися добра через насильство. На відміну від потерпілих на той час поразка таборитів, вона проповідував ідею непротивлення злу.

Гуманістичні ідеї Відродження одержали поширення в Чехії в XV столітті. Вивчається філософська спадщина Платона, Аристотеля, Епікура, Цицерона. Росте інтерес до ідей гуманістів Марсіліо Фічіно, Еразма Роттердамського й інших. Гуманістичний світогляд проникав й у роботи, що відносяться до інших областей знання, наприклад до юриспруденції.

6. Історіографія

Початок історіографії відноситься до кінця IX століття, коли були створені житія на церковнослов'янській і латинській мовах, що канонізували видатних слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.

З XII століття одержують розвиток хроніки, з яких особливе значення мають: хроніка першого чеського хроніста Козьми Празького латинською мовою, що відрізняється відносно критичним відношенням до міфологічних елементів і гарячим патріотизмом, а також хроніка Даліміла, спрямована проти засилля німецьких феодалів -- перший історичний твір чеською мовою.

Більшість хронік XIV століття прославляють короля Карда I. Період гусизму створив принципово нову історіографію, що відрізняється гострою полемічністю, новими формами хронік, заміною оповідання цитуванням документів, розширеним колом авторів, наприклад запису солдата.

Історіографія цього періоду, твору Яна Гуса і його послідовників, твору Петра Младєновіца, хроніка Вавржинца з Бржезова, «Хроніка таборитів» Микулаша з Пельгржимова, відбили боротьбу різних плинів у гусизмі.

Висновки

Тема роботи є надзвичайно цікавою для вивчення, оскільки культура епохи Середньовіччя багата на перегуки різних культурних епох різних країн світу і тому характерна своєрідними протиріччями. Як уже зазначалося вище, темою слов'янознавства (оскільки тема роботи охоплює саме західних слов'ян) цікавилося багато дослідників як вітчизняних так і зарубіжних, але ґрунтовних праць по культурі і саме культурі Середньовіччя практично немає. Дослідники в основному звертаються до загальної характеристики культурогенезу. Тому в нашій бакалаврській роботі ми намагалися брати відомості з різноманітних джерел, в основному беручи до уваги загальні аспекти розвитку культури в епоху Середньовіччя.

Перш за все ми намагалися проаналізувати передумови виникнення культури Середньовіччя, тобто з'ясувати і визначити базисну основу і культурні здобутки попередніх епох.

Для того, щоб з'ясувати роль зовнішніх і внутрішніх чинників на формування культури західних слов'ян в епоху Середньовіччя, довелося звернутися до історії виникнення західнослов'янських держав і народів та з'ясувати їхнє походження ї зв'язки, впливи сусідніх держав.

Робилася спроба розглянути культуру західних словян не тільки з оцінок вчених і дослідників, а й з літописних джерел, тогочасних хронік. Проте потрібно сказати, що таких літературних пам'яток на той час було небагато, оскільки, писемність тільки розвивалася, а до нас дійшло і того менше.

Не можна не згадати про один із найважливіших факторів формування культури Середньовіччя. Це є християнство і воно, звичайно, в тій чи іншій країні, більшою чи меншою мірою, впливало на погляди, формувало світогляд. Саме релігія формувала світоглядні позиції і впливала на розвиток культури. Домінуючий принцип типізації виходив із християнської ідеї Бога, як носія всезагального, універсального начала. І тому для культури Середньовіччя характерний догматизм, авторитарність системи цінностей, ідейна нетерпимість, постійні повстання і вибухи релігійних фанатів, єретиків, церковної інквізиції.

Середньовічна культура володіла безсумнівною цілісністю, яку забезпечували феодалізм і християнство. Такі протиріччя виступали рушійною силою розвитку культури, якою людина поступово починає звертатися до самої себе, а не тільки до Бога.

І для того, щоб це справді відбулося, потрібен був переворот в світовідчутті людини, найбільший прогрес - переворот зі всіх пережитих до цього часу людством - ... переворот Відродження.

Список використаної літератури

1.Всемирная история : В 24т. Т .7,Т.8,Т.9.Начало Возрождения.- Мн.:Литер., 1997.-592с.

2. Горський В.С. Філософія в системі славістики // Історія і культура слов'ян. Київ, 1993.- С.38.

3. Гуревич А.Я. Категории Средневековой культуры.- 2-е изд., испр. и доп. - М.: И скуство, 1984.- 350с.

4.Гуревич А.Я. Средневековой мир : культура безмолвствующего большинства. - М.: Искусство, 1990.- 383с.

5.Дейвіс Н. Європа :Історія/ Пер.з англ.П.Таращук.-2-е вд.-К.: Основи, 2001.-1463 с.

6.Доповіді (укр. вчених на 9 Міжнародному з'їзді славістів\відп.ред.І.Н.Мельникова).-К.:Наук.думка,2983.-311 с.

7.З історії міжслов'янських зв'язків :(Зб.наук.праць)/АН.РРСР, Ін-т суп.наук.,-К.:Наук.думка, 1983.-265 с.

8.Иванов К.А. Многоликое Средневековье.-2-е изд. М.:Амега,2001.-426 с.

9.Історія західних і південних слов'ян (з давніх часів доХХ ст..) Курс лекцій:навчальний посібник/В.І.Яровий та ін.-К.:Либідь,2001.-623 с.

10.История средних веков:Учебник для студентов вузов,обучающихся по специальности «История» В 2 т. т.1 Под ред.Уральцовой,Карповой.-М.:Висшая школа,1990.-495 с.

11.История южніх и западніх словян:В 2т. Учебник Т.1:Ср.века и новое время\Под ред.Г.Ф.Матвеева.-М.:Изд.-во МГУ,2998.-688 с.

12.Источниковедение исотрии южніх и западніх словян:Феодальній период\МГУ им.М.В.Ломоносова,Истор.ф-т;Отв.ред.Л.П.Лаптева.-М.:Изд-воМГУ,1999.-251 с.

13.Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства : Сокр. Пер. с ит.- М.: Прогресс, 1987.-360с.

14.Книга для читання з історії середніх віків. К.: „Рад. шк.”, 1971.- 184с.

15.Краткая история Чехословакии с древних времен до наших дней \ АН СССР. Ин-т славяноведения и балканистики:Авт.:А.Х.Клеванский, Марьина, Мыльников.- М.: Наука, 1998.-575с.

16.Культура Средневековья и Возрождения: Хрестоматия: (Учеб. пособие) / Сост.Н.Л.Перська.- Х.: Пакт,1998.-352с.

17.Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: Європейський контекст: Навч. посібник для вузів.- К.: Либідь,1995.-224с.

18.Опыт тысячелетия : Средние века и эпоха Возрождения: Быт, нравы, идеалы/Сост.И.А.Дворецкая, Дряхлов, Крыкин, Тимофеев.-М.: Юрист,1996.- 575с.

19.Підлуцький Г.І. Хрестоматія по історії середніх віків. Упоряд. Під луцький.-К.:”Рад.шк.”,1972.-385с.

20.Семенов В.Ф. Історія середніх віків. Підручник для пед. Ін-тів.-К.”Рад.шк.”,1958.-527с.

21.Средние века. Сборник.Вып.5. М.:Издат.Акад.наук СССР,1954.-520с.

22.Художественный язык Средневековья:(Сб.стр)/АН СССР, Науч.совет по ист. мир.кукльтуры/Отв.ред.В.А.Картутин.М..:Наука,1982.-272с.

23.Черній А.І.,Черній В.А. Історія південних і західних словян: (від найдавніших часів до кінця ХХст.): В3ч. Підручник для ВУЗ-ів.-Рівне: ППФ ”Волинські обереги”, 1999.-444с.

Размещено на Allbest.ru