Особливості розвитку романської архітектури західнослов’янських країн

Про майстерність будівників «другого» кафедрального собору свідчить західна крипта св. Леонарда що збереглася. Її відмінний чіткими пропорціями інтер'єр, розділений рядами колон з гладкими блоками капітелей, містить в собі пишність крипт імператорських кафедральних соборів долини Рейну. Втрату вавельського кафедрального собору, заміненого готичною спорудою XIV століття, якоюсь мірою компенсує існування коллегіати в Тумі під Ленчицею. Її будівництво було почато після завершення робіт по зведенню кафедрального собору на Вавелі (можливо, за участю останньої працюючої там артілі будівників), і коллегіата представляє собою досить вірну, але зменшену його копію. При порівняно короткому корпусі нефа моноліт споруди, фланкіруючими по кутах баштами, справляє враження оборонної споруди. Суворість великих майже нічим не жвавих поверхонь стін з гранітних квадр пом'якшують тільки лопатки і аркатурні фризи чотиригранних башт-дзвіниць, полегшених здвоєними і строєними арочними отворами згідно призначенню дзвіниць. Опукле півколо західної апсиди має відповідність в східній апсиді, до якої веде короткий хор, а з описаними вже баштами дзвіниць перекликаються циліндрові башти, фланкіруючі східні прольоти бічних нефів, що завершуються апсидами. Західна частина надзвичайно близька до краківського кафедрального собору часів Владислава Германа і Болеслава Кривоустого з його широко розставленими баштами і порталами, що ведуть в бічні нефи.

Яскраво індивідуальний, монументальний зовнішній вигляд коллегіати в Тумі приховує складне планування інтер'єру. Велика західна апсида ділиться на два яруси строго на висоті емпор, що проходять над бічними нефами. Над східною частиною, колись виділеною за допомогою перешкоди лекторію, домінує інтер'єр пресбитерія, покритого циліндровим зведенням, яке було укріплене поясами з тесаного каменя. Пресбитерій закінчується великою апсидою, маленькою апсидолою, що завершується. Подібне завершення хору. для кліра ми знаходимо іноді в італійських спорудах і в Бельгії (Торчелло, кафедральний собор; Нівель, коллегіата). В поглибленні апсидоли ставився єпископський трон.

Наявність двох напроти стоячих апсид, завершаючих головний неф, пояснюється тим, що храм присвячений Діві Марії і св. Олексію. Внизу, в західній апсиді поряд з вівтарем, було поховано якогось духовного діяча високого звання, найімовірніше, пов'язаного безпосередньо з будівництвом храму і з пожертвуваннями на нього. На вівтарі поблизу зображення Ісуса Христа, що сидить на престолі на фоні зоряного неба, в оточенні Марії, Іоанна Хрестителя і тетраморфів, ілюструючих бачення Єзикиїля, служили літургію за спокій душі померлого. Призначення західної апсиди в Тумі ідейне і функціонально відповідає, як здається, призначенню західної абсиди храму норбортанців в Кнехтстедені (долина Рейну), де є герб Альберта фон Шпонхейма, приходського священика з Аквізграна (Ахена), яким було закінчено побудова храму. В 1162 році він дав гроші на споруду для себе гробниці, а частково і на убрання храму, за рахунок чого ввійшов розпис західної апсиди, безпосередньо пов'язаної із заупокійною службою. Важче знайти аналогію, що пояснює призначення верхньої частини західної апсиди з емпорами. Мабуть, мають рацію ті дослідники (Валицький, Захватовіч), які відводять це місце для покровителів коллегіати з княжого роду і для їх наближених. Починаючи з капели Каролінгів в Аквізграні, саме таким було, головним чином, призначення емпор, особливо їх західній частині. До типу храмів долини Рейну належить ця коллегіата і по просторовому тому, що розташовує, і по своєму зовнішньому кам'яному убранню, сконцентрованому в прекрасному північному порталі, який є головним входом коллегіати. В кам'яному різьбленні, мотиви якого були навіяні роботами північноіталійських майстрів, можна знайти риси, характерні для майстерні, організованої при кафедральному соборі в Майнці. Місцеположення коллегіати недалеко від ленчицького граду і тісний зв'язок її архітектурної форми з «другим» кафедральним собором на Вавелі не випадкові. Початок будівництва в Тумі співпадає із смертю Болеслава Кривоустого і початком феодальної роздробленості. Прагнучи зберегти єдність в королівстві, стоячи на його варті, гнезненський архієпископ Яник, передбачуваний ініціатор будівництва, шукав можливості створити платформу об'єднання і співпраці і з цією метою організував часті з'їзди церковного і політичного характеру. При напружених відносинах між спадкоємцями Болеслава Кривоустого ця платформа носила характер опозиції вдови Кривоустого, молодших княжих дітей і архієпископа сеньйору, власнику краківської землі. Це пояснює неможливість влаштовувати з'їзди в Кракові і вибір для зустрічей місця з центральним тим, що розташовує по відношенню до володінь молодих князів. Цим же була викликана (для додання блиску і пишності цим зборам) свідома імітація прекрасного з польських соборів - кафедрального собору в Кракові. Вплив долини Рейну на романську архітектуру, початок якому був встановлений «другим» кафедральним собором на Вавелі і монастирським костьолом в Могильний, не закінчився на коллегиаті в Тумі. Яскравим прикладом є костьоли-близнята в Енджеюві і Прандоцині, що відносяться до XII століття. В плануванні невеликого однонефного магнацького будинкового костьолу був реалізований принцип зіставлення західної апсиди з емпорами східній апсиді з вівтарем. Над західною апсидою з емпорами, як символ гордості феодала - засновника костьолу, підноситься восьмерик башти, що є в той же час свідоцтвом високої технічної майстерності будівників, що приплюснув, поза сумнівом, раніше тих, що брали участь в одному з великих будівництв в долині Рейну. Про це говорить також ретельне обтісування каміння і форма багатого кам'яного декору. Нарядні архивольти віконних отворів і південного порталу, прикрашені багатим орнаментом і знаком цеху у вигляді пальми, примушують пригадати майстерню при кафедральному соборі в Спірі. Докладний аналіз тектонічних і декоративних деталей нині вже не існуючих споруд, що взагалі або лише частково збереглися: костьолу в Чхуві і коллегіати у Вісліці - вказує на те, що в Малій Польщі протягом першого і другого тридцятиліття XII століття постійно діяли майстерні долини Рейну.

Вплив долини Рейну можна прослідити, втім, аж до пізнього періоду романського мистецтва. Прикладом може служити костьол св. Войцеха в Костелец-Прошовськом, побудований краківським єпископом Віславом (1229-1242). В його будівництві використані принципи, втілені у ряді нижньорейнських пізньороманських споруд: це тринефна базиліка з емпорами над бічними нефами, що відкриваються на головний неф за допомогою великих вбудованих арочних отворів (трифориїв), і з баштами в східній частині. Тріфорії з однаковими колонками зберегли майже в повній цілості прекрасне різьблення по каменю у вигляді покритих листям капітелей. Цей різьблений декор надзвичайно схожий на той, що ми бачимо в Андернах на дахах. Інші західні напрями представлені трьома наступними спорудами першої половини XII століття: кафедральним собором в Плоцьку, монастирським костьолом в Червіньську і коллегіатою в Опатуві. Плоцький кафедральний собор освячений в 1144 році, був, ймовірно, побудований за ініціативою плоцького єпископа Олександра з Малонн (1130-1156), в якому в 1102 році був похований Владислав Герман. Не дивлячись на численні перебудови і реставрації, вимальовується вигляд романської споруди, який можуть змінити подальші дослідження. Цей храм відрізнявся б від інших польських кафедральних соборів і навіть найзначніших коллегіат і монастирських костьолів відсутністю башт із західної сторони споруди і розташуванням апсид в стінах торців неглибокого трансепту. Разом з апсидою виділеного прямокутного присбетерія вони додають східній частині трефовий вигляд. Єдиною вертикальною домінантою була б башта над середхрестівям, в даний час замінена ренесансним куполом на барабані.

Для цього особливого планування, що має набагато більш багаті відповідності в архітектурі Італії, а понад усе - в архітектурі долини Рейну і Фландрії (наприклад, собор в Турні), можна знайти безпосередню і близьку аналогію серед споруд льежского диоцеза. В першу чергу тут варто назвати храм XI століття у Вессем біля Рурмонда, планування якого відоме завдяки археологічним розкопкам. На прикордонній франко-фламандській території ми зустрічаємося з тією ж, що в плоцькому кафедральному соборі, системою опор: розділяюча нефи аркада підтримується поперемінно стовпами і колонами. Там же можна бачити приклади англонормандьскої системи оздоблення зовнішніх стін здвоєними колонками з вельми специфічними брусками капітелей, які колись прикрашали і стіни плоцького собору. Башта-дзвіниця, в центральній і східній Європі, та, що стоїть, окремо, а тут що знаходиться над середхрестівям, дуже часто зустрічається в долині Мааса і Шельди. Інтер'єр плоцького собору був прикрашений розписами роботи Гунтера, що відносяться до 1148 року. В центральному порталі навісили знамениті бронзові брами, які в даний час знаходяться в новгородській Софії. Аналіз архітектури плоцького собору безперечно доводить, що вирішальну роль в його художньому оздобленні зіграло заступництво єпископа Олександра з Малонн, який, мабуть, зібрав будівельну артіль з своїх співвітчизників.

Під заступництвом Олександра велося також будівництво костьолу регулярних каноніків в Червіньську, закінчене біля 1155 року. Особа покровителя і походження ордена, як припускають, з Льєжа могли б свідчити про те, що архітектура храму носить характер мааської архітектури. Але широка поширеність типа, до якого відноситься червиньський костьол - тринефна з трьома апсидами і кроквяним перекриттям базиліка, з фасаду фланкіруюча двома баштами, - не дозволяє визначити, звідки виводиться цей архітектурний тип. Не з'ясовують справи ні змінна система опор - ні чергування стовпів і колон, - ні міжбаштові емпори над притвором, що затуляє красивий західний портал.

Якщо кафедральний собор в Плоцьку в справжньому своєму вигляді - тільки тінь давньої споруди, то коллегіата в Онатуві, так само, як коллегіата в Тумі, не дивлячись на численні зміни, що порушують її первинний вигляд, є одним з пам'ятників зрілої романської архітектури другої четверті XII століття, що добре збереглися. Масив її західного фасаду з двома близько поставленими і високо сполученими чотирикутними баштами з горизонтальним розчленовуванням, що акцентує складові частини, просто, без апсиди пресбитерий, що завершується, розчленований лопатками, і трансепт, що явно виділяється, в плані триразово повторюючий квадрат пресбитерія, - все це відображає прагнення до міри і норми, що так характерно для зрілої романської архітектури. Первинний задум, по якому хор повинен був замикатися апсидою, був залишений, ймовірно, ще в процесі будівництва, можливо, у зв'язку з прибуттям нової артілі будівників. Ритм близько один до одного розташованих колон в центральному нефі, стрункі пропорції інтер'єру, первинно критого плоским дерев'яним перекриттям, вимагають простого завершення стіни пресбитерія, розчленованої трьома невеликими вузькими вікнами з глифами на обидві сторони.

Рослинний і звіриний мотив фриза, що пробігає по середині західного фасаду і затінюючи собою портал міжбаштовї прихожої, що відкривається трьома аркадами, - все це дуже типово для ельзаського кола верхньорейнської архітектури середини сторіччя. Можна припустити, що архітектор коллегіати в Опатуві знав архітектуру Мурбаха, Мармутьє (Маурмюнстера) або Лаутенбаха.

3.3 Споруди саксонсько-тюрінгськой орієнтації в Кракові, Силезії і великій Польщі

Не менш інтенсивно, ніж з долиною Рейну, розвивалися контакти з центральною і північною Європою, де в другій половині XII століття на чолі художнього життя стояла Саксонія. Першої серйозної спорудою, при зведенні якої ці зв'язки зіграли важливу ролі, був кафедральний собор Казимира Відновника на Вавелі. Четверть століття потому, біля 1100 року, в тому ж Кракові всемогутнім воєводою Сецехом зводиться друга споруда, що свідчить про поширеність саксонських зразків. Це була коллегіата св. Андрія, поставлена на місці більш раннього костьолу біля підніжжя Вавельського горба в районі Кракова, що називається Окул. Масивний моноліт західного фасаду, зведеного з дрібних брусків вапняку, на значній висоті що завершується горизонтальною лінією односхилого даху, є основою двох восьмигранних башт, стрижні яких полегшені численними арочними і спареними під однією аркою отворами. Цей фасад грає роль ширми, за якою криється мініатюрна базиліка всього з однією парою колон, подовженим пресбитеріеєм, що завершується однією апсидою і двома апсидами в кінці бічних нефів. Над бічними нефами йдуть емпори, а в глибині західного масиву, в просторі між баштами, знаходиться ложа засновника храму. В результаті зміни первинного плану в східній частині нефа був побудований трансепт. На цій останній стадії будівництва був зведений також баштовий фасад.

Прототипи споруд цього періоду слід шукати, починаючи з половини XI століття, в період розквіту Госларі. Тип планування костьолу св. Андрія має свою повну відповідність в розташованій біля Гослара споруді, що належала ченцям ордена св. Августина регулярним канонікам. На підставі приходського костьолу в Львувкі в Силезії ми можемо судити, що саксонські споруди, які на рубежі XI і XII століття служили моделлю для краківського костела св. Андрія, в першій половині XIII століття не втрачали своєї привабливої сили для провінційної Силезії.

В XII столітті вплив саксонської культури на Польщу позначався в першу чергу і в суворому стилі будов, призначених для різних організацій - представників реформи костьолу. Цьому стилю, що мав певну ідейну основу, поклали початок в другій половині XI століття бенедиктинські монастирі, що належали хірсауській конгрегації.

Однією з найраніших і наймонументальніших споруд цього напряму в Польщі був монастирський костьол бенедиктинського абатства св. Вінцентія на Олбіне у Вроцлаві, і 1139 році що знаходився в процесі будівництва. Про те, як виглядала ця величезна базиліка, найкрупніша культова споруда в романському стилі на території Польщі (вона була зруйнована в 1529 році за наказом міської ради, що підтримувала протестантів), ми знаємо з описів сучасників, по малюнках і вцілілих залишках, що збереглися. Відомо, що стіни центрального нефа спиралися на могутні колони з монолітними стовбурами з цілого каменя, як пише хроніст. Збереглося ще декілька капітелей від цих колон у формі простих блоків з характерним орнаментом, що складається з двох подібних, але відмінних по висоті рельєфу напівкружів, вписаних в напівкруглі контури кожної з чотирьох бічних стінок. Ця специфічна форма свідчить про роботу майстрів, що навчилися на будівництві численних монастирських споруд Тюрінгії, на північ від Гарца. Масштаб елементів, що збереглися, говорить про те, що дуже довгий центральний неф, якому передував атрій, мав близько дванадцяти метрів висоти. Таких розмірів не досягав костьол регулярних каноників в Тшемешно, збудований в другій половині XII століття на фундаментах більш ранньої, близько X століття споруди. Вони також використовували застарілий вже в XII столітті зразок ранньохристиянської базиліки з колонами в кругах реформи. Запланований саме так корпус нефів завершувався трансептом з великим прямокутним пресбитерієм. Із західної сторони підносився фасад з двома баштами і емпорами в між баштовому прольоті.

До цього ж часу відноситься ще одна споруда в тому ж стилі - коллегіату в Крушвіці. В її східній частині ми бачимо поступово наростаючі об'єми: на фоні домінуючих масивів трансепту і пресбитерія, що закінчується великою апсидою, виділяються менші апсиди трансепту, прибудови ризниць з їх апсидами. Так створюється пірамідальна композиція дивної краси. В ній повторюються, тільки в меншому масштабі, принципи композиції хорової частини великих монастирських базилік, таких як Паулінцелле і Тальбюргер. Могутньо розвинена східна частина врівноважувалася двобаштовим західним фасадом. Замість звичайних несучих колон в Крушвіц були застосовані квадратні в перетині стовпи з тонко профільованими карнизами. Місце, де трансепт перехрещується з центральним нефом, було виділено аркадою, центральний неф мав плоске дерев'яне перекриття, як і інші інтер'єри. Рішення інтер'єру крушвицької базиліки: стовпи, особливим чином підвішені пілястри із закруглюючими консолями, що підтримують гурти середхрестя, нарешті, зсув, що оббігає апсиду пресбитерія на одній третині висоти, - має ряд відповідностей в спорудах нижньонімецьких монастирів і чернечих общин, таких як Липпольдеберг, Гермероді Герден. На зв'язок з нижньонімецьким будівництвом вказує також суворий і скромний вид трьох південних порталів крушвицькой коллегіати. Наймолодшою монастирською спорудою в Польщі, що спирається на зразки середньоєвропейського будівництва, є храм Трійці в Стшельно, споруджений в кінці XII - на початку XIII століття для общини норбертанок. Стшельненській монастир повністю відповідав всім вимогам літургії цього ордена, що знайшло віддзеркалення в просторовому рішенні. Невелика тринефна норбертанська базиліка відрізняється сильно розвиненою східною частиною. По обох сторонах завершення апсиди пресбитерія знаходяться подовжені прямокутні капели, які відкриваються у бік пресбитерія спареними арками, що спираються на колони. Капели сполучаються з трансептом вузькими проходами. В рукавах трансепту, що виходять за лінію бічних нефів, знайшлося ще місце для додаткових апсид, фланкирующих бічні прибудови. Таким чином було одержано п'ять виділених інтер'єрів, особливо зручних для розміщення в них вівтарів, як цього вимагає для літургії хирсауський кодекс. Далеко розставлені башти, виділені в об'ємі західного фасаду, у такому вигляді сформувалися вже в кінці X століття в Клюні, колиски монастирської реформи, стали потім зразком для споруд хирсауської конгрегації. В системі опор, зведеній до чотирьох колон, що підтримують стіни центрального нефа, що мав первинне дерев'яне перекриття, видне повернення до головного принципу архітектури цієї конгрегації, що виявився в ранніх монастирських храмах Вроцлава і Тшемешно.

На створення костьолу в Стшельно впливали, як можна припустити, зразки храмів материнських і сестринських общин. В долині Рейну, де норбертанці були особливо активні, недавно відкриті фундаменти храму в Меєр (район Гравенбройх), побудованого для тих, що поселилися тут Із 1166 році норбертанок. Цей храм, не дивлячись на іншу систему конструкції (колони і зведення), знаходить вражаючу схожість в плануванні, розмірах і пропорціях із стшельненським. Крім того, на підставі порівняння ми можемо судити про просторовий елемент стшельненського костьолу, що не зберігся, але вельми істотному, - про його монастирські емпори. Як і в Меєр, в Стшельно вони були побудовані на плані квадрата і підтримувалися двома стовпами або колонами, займаючи міжбашеневий простір і частина західного прольоту центрального нефа. Норбертанськая базиліка, що надзвичайно чітко спланерувала, була пишна різьбленим кам'яним орнаментом і скульптурою, що зробило вплив і на форму колон. Звичайно в колонах підкреслюється їх статичність і декор обмежується розробкою деталей на капітелях, причому всі колони робляться подібними, оскільки трактуються як типові елементи. Колони ж в Стшельно модельовані кожна окремо, як це робиться з скульптурою. Абсолютно по-різному вирішені капітелі окремих колон; на основний камінь капітелей накладені різні композиції геометричного і фигуративного орнаменту. Всього лише в однієї колони стовбур залишився гладким, в інших же вражає багатство мотивів декору.

В цьому різноманітному багатстві мотивів, орнаментальних і скульптурно-рельєфних форм явно видна наступна, вже остання фаза романського стилю. Пошуки декоративних ефектів, деякий манеризм і майже барочна пишнота характеризують споруди, такі, як, наприклад, в Стшельно, відрізняються віртуозною майстерністю різьблення по каменю. В наступаючому XIII столітті разом з цим напрямом з'являться нові, іноді діаметрально протилежні тенденції. Співіснування різних напрямів з'явиться результатом надзвичайно складної обстановки в світі, у тому числі і в Польщі, що знаходилася в самому центрі важливих змін.

Висновки

Становлення та розвиток романської культової архітектури Чехії нерозривно пов'язані із соціально-економічними умовами країни в період середньовіччя. Чеське королівство входило до складу Священної Римської імперії, що сприяло затвердженню в ньому католицтва і проникненню германських колоністів, ремісників, промисловців і купців.

Перші елементи романського стилю з'явилися в чешській культовій архітектурі приблизно Xст. З'являються нові елементи, характерні для романського стилю.

Характерні для феодалізму панування натурального господарства, нерозвиненість обміну і самостійність окремих феодалів спричинили за собою відому відособленість явищ культури і мистецтва. Архітектура і мистецтво Європи X-XII сторіч відрізняються великою кількістю і різноманітністю локальних шкіл. Та все ж мистецтво цієї пори не позбавлене єдності. Саме в цей час вперше виникає загальноєвропейський стиль, який підпорядковує собі місцеві художні традиції.

Єдність європейської культури XI-XII століть обумовлено наявністю набагато ширших контактів між різними областями і країнами, ніж здається на перший погляд. Головна роль в їх здійсненні первинно випала на долю церкви.

Найважливішою конструктивною задачею, що встала перед будівниками у зв'язку з зведенням споруджень, була нейтралізація їх розпору, тобто в зведеннях горизонтально направлених сил, прагнучих перекинути опори, що утворюються. Найпростіше рішення цієї задачі, - максимальне потовщення стін і опор тобто погашення розпору вагою інертної маси каменя. Частково цим пояснюються масивність романських будівель, невелика кількість і невеликі розміри їх отворів. Проте, прагнучи більш економічного рішення, романські архітектори стали розробляти конструкції, в яких нейтралізація розпору досягалася за рахунок взаємодії врівноважуючи один одного сил. (Важливим кроком в цьому напрямі було створення хрестових зведень, утворених перетином двох відрізків напівциркульних зведень рівного радіусу, що перехрещуються під прямим кутом.

Список літератури

1. Архітектура Болгарії. Софія, 1978, - 381 с.

2. Архітектурний спадок Болгарії. Софія, 1988, - 500 с.

3. Гартман К.О. Історія архітектури. М., 1936, Т. 1,2, - 780 с.

4. Двожах М. Нариси з мистецтва средньовіччя. М., 1934, - 485 с.

5. Загальна історія архітектури. Підручник. В 2-х томах. М., 1958, - 523 с.

6. Загальна історія архітектури. В 12-ти томах. (ред. редколегія Н.В. Баранов) М., 1958, - 824 с.

7. Олена Флорева. Старата церква в Добърско. Софія, 1978, - 455 с.

8. Лабов В. Архітектура Софії. Софія, 1979, - 397 с.

9. Маца І. Архітектура Чехословаччини. М., 1959, - 489 с.

10. Молева Н.М. «Варшава». М., 1973, - 511 с.

11. Поп І.І. Мистецтво Чехії та Моравії ІХ - початок ХVІ століття. М., 1978, - 645 с.

12. Пам'ятники архітектури (альбом). Склав Д. Аркін і Н. Брунов. М., 1935, - 561 с.

13. Тяжелов В.Н. «Мала історія мистецтв». М., 1981, - 475 с.

14. Станкевич Є., Богдан Шермер. «Гданськ». Варшава, 1965, - 387 с.

15. Хросцецкий Юліуш, Анджей Роттермунд. «Архітектурний атлас Варшави». Варшава, 1978, - 185 с.

16. Areal J. Stare cesky umeny. Praha, 1978, - 366 с.

17. Architektura v ceskemnarodnim dediktvi, (Red. Z. Wirth). Praha, 1961, - 447 с.

18. Burian J. Katealrala sv. Vita. Praha, 1980, - 369 с.

19. Brno v architekture a vytvarnem umenie, 1979, - 666 с.

20. Bohatec N. Schone Bucher des Mitelalters aus Bohmen. Praha, 1970, - 313 с.