Сучасна українська культура: проблеми та перспективи розвитку

Першочергові напрямки розвитку сучасного українського мистецтва:

- створення комплексної статистичної картини функціонування української мови в різних сферах суспільного і культурного життя - і розробка на цій основі реальної програми її емансипації;

- рішуча переорієнтація видавничих потужностей України на видання україномовної літератури, особливо наукової та підручників для шкіл і вузів;

- значне збільшення уваги засобів масової інформації, насамперед телебачення та місцевої преси (які особливо консервативні) до популяризації української історії та культури, зокрема і з метою впливу на формування культурних потреб;

- здійснення програм видання наукових праць з історії України, історії української культури та мистецтва, народознавства, літературної та мистецької спадщини;

- збільшення асигнувань на розвиток науки і культури, модернізація її матеріально-технічної бази;

- розширення мережі театрів, філармоній, виконавських колективів, музеїв, бібліотек, книгарень;

- підтримка регіональних культур та збільшення культурної ролі обласних і районних центрів, міст з історичними культурними традиціями;

- адаптація до українського національно-культурного субстрату різних форм мас-культури, молодіжної субкультури тощо, надання українського характеру сучасній індустрії розваг;

- створення потужного видавництва перекладної літератури, яке забезпечувало б українського читача не лише зразками зарубіжної літератури, а й українськими перекладами світової філософії, соціології, мистецтвознавства, науково-популярної літератури тощо, а водночас видавало б і переклади на інші мови найвидатніших праць українських авторів;

- збільшення кількості, розширення галузевого діапазону та збільшення тиражів українських журналів і газет;

- підтримка самодіяльних організацій та наукових і культурних об'єднань, які ставлять своєю метою сприяння розвиткові української культури та її популяризацію;

- співпраця з українськими культурними силами в усьому світі; підтримка українського культурного життя в усьому світі.

3. План-конспект уроку художньої культури регіональні центри народних промислів і ремесел

Мета: розкрити поняття «регіональні центри народних промислів»; систематизувати знання в галузі декоративно-ужиткового мистецтва; виховувати естетичне ставлення до навколишнього світу, прищеплювати любов до рідного.

Обладнання: візуальний ряд: зразки виробів народних майстрів декоративного петриківського розпису, вишивки, ткацтва та килимарства, різьблення, кераміки; фотографії Сорочинського ярмарку;

відеоряд: фрагмент із мюзиклу «Сорочинський ярмарок»;

музичний ряд: запис «Пісні про рушник» (сл. А. Малишка, муз. О. Білаша).

Хід уроку

Організація класу

Актуалізація опорних знань

- Яким вимогам відповідає декоративно-ужиткове мистецтво?

- За якими критеріями його класифікують?

ПІ. Мотивація навчальних знань

Понад 300 років у Полтавській області в селі Сорочинці проводиться ярмарок. Чого тут тільки нема: баклажани й яблука, огірки та гарбузи, глечики й куманці, рушники й пряники, мед і живність! Одні їхали, щоб продати, інші - щоб купити, а решта - душею відпочити, на інших подивитися й себе показати. Сюди привозять свої роботи народні майстри, з усієї території України. Вирушаємо в подорож до Сорочинського ярмарку. (Показ відеофрагмента з мюзиклу «Сорочинський ярмарок».)

IV. Повідомлення теми уроку

Питання для розгляду:

1. Особливості декоративного розпису.

2. Традиційна українська вишивка.

3. Кераміка.

4. Ткацтво та килимарство.

5. Різьблення по дереву.

V. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя з елементами бесіди

Особливості декоративного розпису

(Під час пояснення матеріалу на карті позначаються регіони, про які йдеться.)

Протягом століть у кожному районі України виробилися особливі художньо-технічні прийоми виготовлення й декорування речей. І нині в нашій державі існує багато регіональних центрів народних промислів. З деякими творами народного мистецтва, наприклад, з такими, як петриківсь-кий розпис, опішнянська та косівська кераміка, вишивкою рушників та одягу, ми вже знайомилися на уроках образотворчого мистецтва.

Почесне звання «знавець народної творчості» сьогодні може отримати той, хто під час уроку активно буде застосовувати знання, здобуті раніше, або доповнюватиме цікавою інформацією з певного виду мистецтва, якою він володіє. Ставити питання будуть мої помічники - експерти, тому будьте уважними.

Петриківський розпис. Серед степу широкого розкинулося село Петриківка.

- У якій області розташоване село Петриківка? (У Дніпропетровській.)

Село прославилося завдяки самобутньому декоративному розпису, який виконували перші поселенці. Вони почали будувати світлі хати з глини і прикрашати їх малюнками.

- Які елементи української хати прикрашали господині? (Стіни, піч, скрині, керамічні вироби, фасад.)

Усе це створювало єдиний художній ансамбль. В основі петриківського розпису лежить образне сприйняття рідної природи, любов до української землі.

- Які мотиви розпису переважали? (Рослинні мотиви, птахи.)

- Назвіть рослини, які найчастіше зображували майстрині. (Польові квіти, ромашки, волошки, мальви, півонії, айстри, гілки калини.)

(Демонстрація творів петриківського розпису.)

Свої шедеври мешканки села створювали за допомогою пензлів, паличок, обмотаних матерією, або просто пальцями.

- Пригадайте, із чого робили пензлі? (Із котячої шерсті.)

Палітра розпису буяла яскравими насиченими кольорами. Кожна господиня прагнула зробити свій будинок мальовничим. Вважалося, що яскраві красиві картини є зовнішнім виявом духовного багатства внутрішнього світу людини, а якщо хата залишалася білою, це означало, що душа у мешканців будинку вбога й темна.

'.-Із яких речовин виготовляли фарби? (Із соку рослин, змішаного з яєчним жовтком, - для надання сяючої яскравості.)

- Які барвники становлять основу фарб петриківського розпису? (Сік трави, буряку, вишні, шовковиці та ін.).

Головним технічним засобом петриківського розпису є мазок.

- Назвіть види мазків, які є основою петриківського розпису. («Гребінчик», «горішок», «зернятко», «перехідний мазок».)

- За якою ознакою можна відрізнити петриківський розпис від інших? (Мазок має кілька кольорів.)

Традиційна українська вишивка

Здавна в руках народних майстринь простий клаптик домотканого полотна перетворювався на справжній витвір мистецтва. Вишивання було одним із найпоширеніших домашніх промислів, і займалися ним, як правило, усі жінки. Вишивали сорочки, спідниці, рушники, скатертини.

- Яке призначення мали рушники в житті українського народу? (Ними оздоблювали житло, в народних обрядах їх використовували як символ краси та злагоди, у них загортали новонароджену дитину.)

(Слухання музичного твору «Пісня про рушник» на слова А. Малишка, му Зика 0. Білаша.)

У цій пісні передано ніжну материнську любов. Виряджаючи сина «на зорі» в. «дорогу далеку», мати, за традицією, мала дати цінний подарунок, оберіг - рушник вишиваний, «на щастя, на долю».

Кожному району України притаманні свої особливості у виборі кольорової гами та форми візерунків. На Полтавщині найбільшими центрами народного вишивання були Решетилівка та Опішня. Для полтавських вишивок є характерною кольорова гама в блакитних, темно-синіх і зеленуватих тонах. Особливо славиться Полтавщина вишивками «білим по білому».

На Поділлі (центр народної вишивки - селище Клембівка) використовують різнобарвну яскраву кольорову гаму. На Волині основним кольором вишиванок був червоний із додаванням чорного, синього, зеленого. Гуцульській вишивці притаманні геометричні візерунки та яскраві барви. Характерною особливістю київської вишивки (Васильків, Баришівка) є вишивання червоними та чорними кольорами.

- Які поняття символізують червоний і чорний кольори? (Любов і печаль.)

- Пригадайте, які значення мають символи: ромб із крапкою посередині (засіяне поле), вазон із квітами (дерево світу), фігурка людини (Берегиня).

В Україні зафіксовано понад 100 технік вишивання.

- Які техніки найпоширеніші в народному мистецтві? (Хрестик, низь.)

Кераміка

Гончарство - одне з найстаріших видів ремісництва в Україні. Майстри, які виготовляють керамічні вироби, називають глину «святою землею».

Ткацтво та килимарство

Традиційним ремісництвом в Україні вважається ткацтво.

- Які ткані вироби українського побуту ви знаєте? (Рушники, скатертини, налавники, елементи одягу: пояси, крайки, плахти тощо.)

В Україні багато центрів художнього ткацтва, кожний із яких прославив свій регіон характерними для нього виробами. Наприклад, місто Дегтярі прославилося знаменитими плахтами.

- Який орнамент мали плахти? (Клітчастий із заповненням геометричних елементів мотивами «зірочок», «рачків» тощо.)

Богуслав відомий рушниками, хустками та декоративними тканинами. (Демонстрація виробів.)

Килимові вироби були окрасою кожної оселі. Решетилівка - відомий центр народного килимарства. Решетилівські килими характеризуються різноманітною композицією, елементами декору та колоритом. Основу килимів становлять рослинні мотиви на світлому тлі та контрастна кайма.

До найвідоміших центрів українського килимарства також належать міста Хотин (Чернівецька область), Коломия (Івано-Франківщина), Глиняні (Львівщина). (Демонстрація виробів.)

Різьблення по дереву

Серед великого розмаїття виробів народних промислів значне місце посідають вироби з дерева. Вони різноманітні за формою, технічними прийомами обробки та декорування. Серед виробів народних митців - декоративні тарелі, скрині, свічники, топірці, барильця. Матеріалом для виробів є деревина явора, бука, вільхи, горіха, тиса, груші. Центром цього виду народного мистецтва є Прикарпаття. Особливо яскраво виявився цей вид творчості у яворівських майстрів. Художня майстерність яворівських столярів особливо яскраво проявилася у виробництві відомих у цьому краї скринь, оздоблених чудовими орнаментами на мотиви «квіточок», «гіллячок», «качечок», «віночків» і виконаних зеленою, червоною та жовтою фарбами.

Для гуцульського орнаменту, що вкриває майже всю поверхню предмета, характерною є велика різноманітність геометричних мотивів і їх комбінацій. Це кола, півкола, трикутники та інші елементи, що в народі дістали такі назви: «пшенички», «колосочки», «слізки», «кривульки». (Демонстрація виробів із деревини.)

Висновок. Як ми бачимо, усі види декоративно-ужиткового мистецтва відповідають двом вимогам: вони є предметом повсякденного побуту й водночас прикрасою житла. Усім їм притаманне орнаментальне оздоблення, яке містить у собі художні особливості певного регіону країни. Кожний предмет оригінальний, неповторний, вражає багатим розмаїттям форм та оздоблення. Знайомство з народною творчістю - це шлях до пізнання власної історії, долучення до культури наших предків, збагачення свого духовного світу.

А тепер наші експерти підрахують загальну кількість отриманих балів за правильні відповіді й визначать, хто ж у нас сьогодні заслуговує на звання «знавець народної творчості».

Висновки

Таким чином, у світовій культурі нового типу глобальні культурні зразки та стилі життя поєднуються з регіональною ідентичністю, що сьогодні набула більшого значення як політична чи класова ідентичність, що вже відходять у минуле.

Можна виділити декілька чинників, що впливатимуть на подальший розвиток української культури, а саме:

1) поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення;

2) створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання розмаїтих філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчості;

3) врахування світового культурного досвіду, усвідомлення власної національної культури як ланки світового культурного процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та усвідомлення землі як спільного дому усього людства;

4) всебічне використання резервів національної культурної традиції, можливостей національної ментальності, орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але й загальнолюдське, світове значення, адже останнє і є критерієм зрілості культури.

Першочергові напрямки розвитку сучасного українського мистецтва:

- створення комплексної статистичної картини функціонування української мови в різних сферах суспільного і культурного життя - і розробка на цій основі реальної програми її емансипації;

- рішуча переорієнтація видавничих потужностей України на видання україномовної літератури, особливо наукової та підручників для шкіл і вузів;

- значне збільшення уваги засобів масової інформації, насамперед телебачення та місцевої преси (які особливо консервативні) до популяризації української історії та культури, зокрема і з метою впливу на формування культурних потреб;

- здійснення програм видання наукових праць з історії України, історії української культури та мистецтва, народознавства, літературної та мистецької спадщини;

- збільшення асигнувань на розвиток науки і культури, модернізація її матеріально-технічної бази;

- розширення мережі театрів, філармоній, виконавських колективів, музеїв, бібліотек, книгарень;

- підтримка регіональних культур та збільшення культурної ролі обласних і районних центрів, міст з історичними культурними традиціями;

- адаптація до українського національно-культурного субстрату різних форм мас-культури, молодіжної субкультури тощо, надання українського характеру сучасній індустрії розваг;

- створення потужного видавництва перекладної літератури, яке забезпечувало б українського читача не лише зразками зарубіжної літератури, а й українськими перекладами світової філософії, соціології, мистецтвознавства, науково-популярної літератури тощо, а водночас видавало б і переклади на інші мови найвидатніших праць українських авторів;

- збільшення кількості, розширення галузевого діапазону та збільшення тиражів українських журналів і газет;

- підтримка самодіяльних організацій та наукових і культурних об'єднань, які ставлять своєю метою сприяння розвиткові української культури та її популяризацію;

- співпраця з українськими культурними силами в усьому світі; підтримка українського культурного життя в усьому світі.

В ході ознайомлення учнів з сучасним українським мистецтвом, мені вдалося обґрунтувати та практично довести, що сучасне українське мистецтво безперервно розвивається, набуває нових форм, але продовжує належним чином існувати. Також мені вдалося переконати учнів в тому, що вони самі - носії української культури та традицій, і від них залежить майбутнє в цілому, а зокрема - розвиток української культури.

Запропонований теоретичний та наочний матеріал знайшов відгук в юнацьких серцях. Про це свідчили не тільки осяяні захоплені очі, а й те, що дівчата взялися вишивати, а хлопці намагалися опанувати різьблення по дереву.

В наших жилах тече кров різних народів, але розуміння того, що ми - українці ніколи нас не залишає. Необхідно частіше дітям нагадувати та залучати їх до народної традиції рідного краю, про розмаїття видів на форм культурного середовища, залучати до активної участі у творенні сучасної культури рідного краю.

Таким чином, гіпотеза повністю підтвердилась.

Список джерел

1. Гриценко О.М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності: Монографія. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2002. - С. 23.

2. Джинчарадзе Н.Г. Основи філософії культури. - К.: Знання України, 2004. - С. 97.

3. Дж. Лалл. Мас-медіа, комунікація, культура. Глобальний підхід. - К.:К.І.С., 2002. - С. 17-19.

4. Дмитренко М.К. Українська фольклористика: акценти сьогодення / М.К. Дмитренко. - К.: Видавництво «Сталь», 2008. - 236 с.

5. Дрожжина С.В. Культурна політика сучасної полікультурної України: соціально-філософський та правовий аспекти / Світлана Володимирівна Дрожжина. - Донецьк: ДонДУЕТ, 2005. - 198 с.

6. Закович M.M. Культурологія: українська та зарубіжна культура: [навч. посіб.] / - К.: Знання, 2007. - 567 с.

7. Зернецька В. Глобальний розвиток системи масової комунікації і міжнародних відносин. - К.: Освіта, 1999. - С. 46-47.

8. Коновець О.Ф. Український ідеал. - К.: ВЦ «Просвіта», 2003. - С. 151.

9. Крип'якевич І. Історія української культури. - К., 1999.

10. Нікітін В., Кузьменко М., Кузьменко О. Культурна політика в Україні: гуманіт. безпека, мова, освіта / В. Нікітін, М. Кузьменко, О. Кузьменко; Міжнародний центр перспективних досліджень. - К.: Оптима, 2007. - 88 с.

11. Остапенко Е. Культура періоду реформування.-К., 1997.

12. Попович М.В. Нарис історії культури України. - К., 1998. - С. 536-715.

13. Шейко В.М., Богуцький Ю.П. Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації (друга половина ХІХ - початок ХХІ ст.): [монографія] / - К.: Ґенеза, 2005. - 592 с.

14. Культура чи імітація культури?: Матеріали парламент. слухань на тему: «Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації» у Верховній Раді України, 20 квітня 2005 року / Верховна Рада України. Комітет з питань культури і духовності. - К.: Парламентське вид-во, 2005. - 160 с.

15. Культурна політика: методологічні, правові, економічні проблеми: [зб. наук. праць] / Ред. О.А. Гриценко; Український центр культурних досліджень; Інститут культурної політики. - К., 1995. - 64 с.

16. Культурологія: українська та зарубіжна культура: [навч. посіб.] / M.M. Закович. - К.: Знання, 2007. - 567 c.

17. Основні напрями розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян України // Орієнтир: Додаток до газети «Урядовий кур'єр». - 1999. - 6 травня.

18. Українська та зарубіжна культура: [навч. посіб.] / М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін. - К.: Знання, КОО, 2000. - 611 с.

Размещено на Allbest.ru