Аналіз сучасного екологічного стану Джарилгацької затоки Чорного моря



Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рисунок 4.1 - Швидкості абразії корінних морських берегів в межах Дніпровсько-Каркінітської берегової області

Аналіз літературних джерел та статистичних даних коливання рівня Чорного моря в північно-західній частині, свідчить про те, що катастрофічні штормові нагони, які здатні затопити територію Джарилгачу, проявляються в середньому один раз в десять років.

За останні 30 років Джарилгач повністю або частково затоплювався тричі у 1981, 1997 та 2003 роках. Під час катастрофічних нагонів у 1997 та 2003 роках, були затоплені не лише акумулятивні форми, під водою опинилися значні за площею ділянки берегової зони та прибережних районів мілководних заток.

Слід зауважити, що на фоні загального потепління та посилення сили вітрів південно-західного напрямку кількість та висота штормових нагонів поступово збільшується (рис.4.2.).



Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рисунок 4.2 - Висота штормового нагону в межах берегової зони Джарилгацької затоки під час катастрофічного підйому 6 жовтня 2003 року

Також слід відзначити, що під час аномально теплих зим, коли не утворюються береговий припай або його потужність дуже незначна, загальна кількість штормових нагонів значно збільшується та вони стають більш небезпечними.

Проявлення штормових нагонів у холодну пору року, здатно призвести, за допомогою криги, не лише до руйнувань в межах природних частин берегової зони, а також до значних пошкоджень антропогенних споруд.

Берега Джарилгацької затоки, за генетичним типом відносяться до вітроосушних. Дані берега більшість часу свого існування не характеризуються динамічною активністю, але під час потужних штормових нагонів, вони стають над активними та в їх межах посилюється процеси абразії.

В межах регіону дослідження процеси абразії посилюються вздовж берегів мілководних заток у східному напрямку. Процеси абразії характеризуються тут середніми швидкостями біля 1 м/рік, але в останні роки швидкість абразії збільшилась до 2 - 2,5 м/рік.

Слід також зауважити, що навіть таке збільшення швидкості, суттєво поступається швидкостям абразії, які були зафіксовані в береговій зоні смт. Лазурне в період між 2001 та 2005 роках. В цей період дана ділянка берегової зони розвивалася за умов відсутності будь якого пляжу та як наслідок швидкість абразії дорівнювала 8 - 10 м/рік. Тобто ми можемо казати про дуже важливу берегозахистну функцію, акумулятивних утворень, що розташовані в межах берегової зони регіону дослідження [6].

Відповідно, тіла акумулятивних форм, що входять до даної системи, захищають, материкові берега від сильного впливу морських хвиль. Саме тому, в межах мілководних заток висота морських хвиль, навіть, під час дуже потужних штормів не перевищує 1,5 м.

При відсутності в регіоні дослідження акумулятивних форм, в межах мілководних заток буде сформований більш жорсткий хвильовий режим. Хвилі відкритого моря будуть безперешкодно проникати до акваторії цих заток, швидкості абразії відразу збільшаться в 2-3 рази та будуть дорівнювати 2,5-3 м/рік.

Поступове поглиблення підводного схилу заток дозволить більш значним за висотою хвилям проникати в межі берегової зони. Внаслідок цього швидкість абразії може дорівнювати 8 - 10 м/рік, тобто бути такою яка зараз в межах незахищених ділянок материкової частини системи.

Враховуючі, що вздовж цих берегів розташована велика кількість населених пунктів, комунальних та сільськогосподарських об'єктів, посилення абразії призведе до відчутних втрат, насамперед земельних ресурсів, особливо в межах Скадовського району.

На даний момент ситуація з розмивом даних акумулятивних форм стабілізувалася, але будь-яке подальше необдумане антропогенне втручання в процеси розвитку даної системи може призвести до катастрофічних наслідків, при яких ці акумулятивні форми зазнають суттєвої деградації.

Проаналізовані нами напрямки еволюції даної акумулятивної системи, дозволили прийти до висновку, що ця система має велике природоохоронне значення, бо представляє собою природний берегозахистний бар'єр, який захищає материкове узбережжя Джарилгацької затоки від потужного впливу морських хвиль та штормових нагонів. При деградації акумулятивних форм цієї системи, відбудеться катастрофічне збільшення швидкості абразії вздовж материкових берегів обмілиних заток.

Слід також пам'ятати, що гідрологічний режим, фізико-хімічні властивості вод та стан органічного світу мілководних заток знаходиться також в прямій залежності від стану акумулятивних форм. Відповідно при їх деградації відбудеться зменшення біорізноманіття не лише в межах даних акумулятивних форм, а також в межах акваторії даних заток. Враховуючі те, що унікальні фізико-хімічні властивості вод Джарилгацької затоки знаходяться в залежності від стану підводного органічного світу, можливо прогнозувати втрату цілющих властивостей цих вод [5, 6].

4.4 Необхідні дії та методи для покращення екологічної ситуації в акваторії Джарилгацької затоки

Для того, щоб покращити екологічну ситуацію акваторії Джарилгацької затоки, необхідно виконувати дії, що стосуються не лише даної затоки, а Чорного моря вцілому:

1) Дії, для зменшення забруднення, що надходить з річковим стоком:

- координування дій щодо захисту та відновлення Чорного моря з програмами та планами дій для басейнів Дніпра, Дунаю, Дністра та малих річок Причорномор“я.

2) Зменшення надходження забруднення з атмосфери:

- провести інвентаризацію джерел забруднення повітря та оцінку обсягів викидів від стаціонарних та пересувних джерел у прибережній смузі морів та в морі;

- розробити методичні підходи до оцінки впливу забруднення морів через атмосферні опади на екосистему Чорного моря.

3) Зменшення забруднення з точкових берегових джерел:

- розробити графік зменшення надходження забруднення до «гарячих точок»;

- здійснити інвентаризацію скидів комунально- побутових вод в межах прибережної смуги;

- надання державної фінансової підтримки заходам, що здійснюються в прибережних містах щодо введення в дію очисних комунально-побутових споруд, які обумовлюють існування «гарячих точок» в межах прибережної смуги Чорного моря.

4) Зменшення забруднення з дифузних берегових джерел:

- розробити науково обґрунтовані оцінки обсягів надходження забруднюючих речовин з дифузних джерел до морських акваторій та визначити критерії оцінки їхнього впливу на стан довкілля Чорного моря;

- впровадити системи відслідкування надходження до акваторії Чорного моря поживних та органічних речовин від сільськогосподарських підприємств, радіоактивних речовин; забруднення від військової діяльності, пестицидів та інших токсичних речовин в межах прибережної смуги Чорного моря;

- ввести регламент державного контролю за кількісними та якісними характеристиками скидів колекторно-дренажних вод в море та механізм відшкодування наслідків впливу гідромеліоративних систем на морські екосистеми;

- побудувати в містах прибережної смуги очисні споруди зливових вод, очисні споруди дренажних вод з іригаційних систем.

5) Зменшення забруднення від судноплавства та транскордонного переміщення небезпечних речовин:

- забезпечити контроль за впорядкуванням, розробкою та створенням, у разі необхідності, споруд по перевантаженню та зберіганню в прибережній зоні нафтопродуктів, хімічних речовин тощо;

- розробити та впровадити систему автоматизованого відслідковування за переміщенням небезпечних речовин в межах морських кордонів України.

6) Зменшення забруднення від скидів сміття та відходів господарської діяльності:

- провести інвентаризацію смітників та звалищ у межах 2-километрової водозахисної смуги Чорного моря та розробити систему необхідних заходів щодо їх ліквідації;

7) Зменшення впливу надзвичайних техногенних ситуацій на морі:

- розробити Національний план реагування на надзвичайні ситуації природного та техногенного характеру;

- розробити системи прогнозування стану морського середовища, гідрометеорологічного і гідрографічного забезпечення переміщення морським транспортом екологічно небезпечних вантажів;

- створити спеціалізовані підрозділи з ліквідації надзвичайних ситуацій на морі.

8) Захист біологічного різноманіття:

- розробити окремі режими природокористування на тих територіях (акваторіях), які віднесені до водно- болотних угідь міжнародного значення;

- розширити фундаментальні і прикладні наукові дослідження, спрямовані на визначення основних закономірностей функціонування морських та прибережних екосистем та запобігання негативної дії чинників, що впливають на них, а також щодо збереження біологічного різноманіття філофорного поля Зернова.

9) Забезпечення якості морської води для дозвілля та туризму:

- створити кадастр природних рекреаційних ресурсів морського узбережжя;

- визначити рівні екологічно допустимого навантаження на туристської діяльності в межах рекреаційних зон.

10) Удосконалення системи моніторингу та оцінки впливу природних та антропогенних факторів на навколишнє природне середовище:

- обґрунтування оптимальної системи моніторингу у районах найбільш антропогенного впливу розроблення структури і програми моніторингу морського середовища;

- розробка екологічних критеріїв якості навколишнього природного середовища Чорного моря та узгодження їх з міжнародними;

- створення геоінформаційної системи української частини Азовського і Чорного морів.

11) Удосконалення нормативно-правової бази:

- створення Закону про прибережну смугу, Закону про екологічний аудит морського середовища і Закону про нормування природокористування;

- підписання міжнародної конвенції щодо економічних зон Чорного моря.

Основні методи очищення води. Охорона води - один із важливих елементів охорони природи. Основна умова охорони води - її раціональне користування. Стічні води необхідно збирати та очищувати. Звичайно, краще з самого початку не забруднювати річки та озера. Але для цього потрібні достатньо потужні очисні споруди, яким в свою чергу необхідна централізована система каналізації.

Найбільш активною формою захисту водних ресурсів від забруднення є безвідходна технологія виробництва. У цей комплекс заходів входять:

- створення та втілення нових процесів отримання продукціі з утворенням найменшої кількості відходів;

- розробка різноманітних типів безстічних технологічних систем та водозворотних циклів на базі засобів очищення стічних вод;

- розробка систем переробки відходів виробництва в другорядні матеріальні ресурси;

- утворення територіально-промислових комплексів, які мають замкнену структуру матеріальних потоків сировини та відходів всередині комплекса [21].

На сьогодні досягнуті певні успіхи у галузі створення та втілення безвідходних технологій у деяких галузях промисловості, але до повного їх втілення важливими напрямами екологізації виробництва треба вважати:

- удосконалення технологічних процесів та розробку нового устаткування з меншим рівнем скидів сумішей та відходів у водні об'єкти;

- обеззаражування токсичних відходів;

- утилізація відходів;

- застосування пасивних методів захисту водних об'єктів.

Пасивні методи захисту водних об'єктів включають комплекс заходів по обмеженню скидів комунально-побутових стоків, стоків промислового та сільськогосподарського виробництва у водні об'єкти, а також утилізацію та захоронення відходів. На сучасному етапі пасивні методи постійно удосконалюються та широко втілюються e технологічні цикли в усіх галузях народного господарства, тому що у зв'язку з широкою індустріалізацією, розвитком сільського господарства, господарством міст утворюються великі маси стічних вод, забруднених різними сумішами. У зв'язку з розвитком енергетики, промисловості, сільського та міського господарства та збільшенням використовування нових синтетичних і токсичних речовин характеристика якості води водних об'єктів по одному показнику в багатьох випадках не обгрунтована, і тому потрібна оцінка якості води груповими або комплексними показниками. До основних методів регулювання якості природних вод відносяться:

- очищення промислових та комунальних стоків;

- меліоративні та протиерозійні заходи;

- зменшення забруднення атмосфери;

- покращення розробки та користування природних ресурсів.

Методи, що застосовуються для очищення виробничих та побутових стічних вод, можна поділити на три групи:

- механічні;

- фізико-хімічні;

- біологічні [21, 31].

В комплекси очисних споруд входять споруди механічного очищення. В залежності від вимагаємого ступеня очищення вони можуть доповнюватись спорудами фізико-хімічного чи біологічного очищення, а при більш високих вимогах до складу очисних споруд включають споруди глибокого очищення. Перед скидом у водоймища очищені стічні води обеззаражуються, осад, що утворюється на всіх стадіях, чи надлишкова біомаса потрапляє на споруди по обробці осаду. Очищені стічні води повертаються до оборотної системи водозабезпечення промислових підприємств, на сільськогосподарські потреби чи скидаються у водоймища. Опрацьований осад може знищуватись.

Механічне очищення застосовується для виділення зі стічних вод нерозчинних мінеральних та органічних сумішей. Як правило, воно є методом ретельного очищення та призначено для підготовки стічних вод до біологічного та фізико-хімічного очищення. У результаті механічного очищення забезпечується зниження рівня завислих речовин на 90%, а органічних на - 20%.

У склад споруд механічного очищення входять гратки, різного виду уловлювачі, фільтри, відстійники [21].

Піскоуловлювачі застосовуються для виділення із стічних вод важких мінеральних сумішей (в основному піску). Обезводжений пісок при надійному обеззараженні може бути використан при виробництві дорожних робіт та виготовленні будівельних матеріалів.

Первинні відстійники застосовуються для виділення із стічних вод завислих речовин, які під дією гравітаційних сил осідають на дно відстійника або вспливають на його поверхню.

Для очищення стічних вод, що містять нафту та нафтопродукти при концентраціях більше 100 мг/л, застосовують нафтоуловлювачі. Ці споруди являють собою прямокутні резервуари, в яких відбувається розділення нафти і води за рахунок різниці їх густини. Нафта і нафтопродукти підіймаються на поверхню, збираються та видаляються із нафтоуловлювача на утилізацію.

При фізико-хімічному очищенні використовуються наступні методи:

- сорбція - здатність деяких речовин поглинати або концентрувати на своїй поверхні забруднюючі речовини;

- екстракція - введення у стічні води речовин, здатних розчиняти забуднюючі речовини;

- електрохімічний метод, який полягає в електрохімічному окисленні забруднюючої речовини на аноді при електролізі стічних вод.

Біологічне очищення - це метод обробки побутових та виробничих стічних вод, який широко застосовується на практиці. У його основі лежить процес біологічного окислення органічних сполук, що містяться у стічних водах. Біологічне окислення відбувається завдяки мікроорганізмам, що включають безліч різноманітних бактерій, найпростіших, а також ряд більш високоорганізованих організмів - водоростей, грибків і т. і., зв'язаних між собою в єдиний комплекс складними взаємовідносинами [21, 30].

Як правило, в біологічному очищенні використовується так званий активний мул. В спеціальних басейнах на органічних речовинах, які залишились у воді, що пройшла відстійники, розмножуються бактерії та інші мікроорганізми. За декілька годин ці мікроорганізми перетворюють органічні сполуки в мул, здатний осісти. В одному метрі кубічному води міститься приблизно 100 млн мікроорганізмів. Відбувається интенсивний процес розкладу, подібний до того, який відбувається при самоочищенні в природних водоймищах.

Цінність осадового мулу як добрива буває різною. Якщо в каналізацію потрапляють відходи металлургійних підприємств, то осад може містити важкі метали в кількостях, які не дозволяють використовувати його на добриво.

Там, де залишки забруднень в стічних водах, що пройшли очисні споруди, дуже небезпечні для природи та людини, а процеси самоочищення в водоймищах, куди ці води скидають, не можуть впоратися з забрудненнями, треба застосовувати ще один метод очищення.

Цей метод - хімічне очищення - має за мету насамперед вилучити з води розчинні сполуки фосфору, стимулюючи розмноження водоростей. Таке очищення особливо важке, якщо очищенні води повинні скидатись до озера. До води додають особливі хімікати, які визивають випадання всіх розчинних речовин, у тому числі фосфатів, в осад. У воді утворюються пластівці, що опускаються на дно і на своєму шляху захоплюють з собою різну завись, яка ще залишилась. Фільтрація вод, що пройшли біологічне очищення, через тонкий фільтр, наприклад, шар піску, також допомагає знизити кількість органічних та неорганічних забруднень, які залишились у воді.

Нейтралізація застосовується для обробки виробничих стічних вод багатьох галузей промисловості, що містять луги та кислоти. Нейтралізація стічних вод відбувається з метою запобігання корозії матеріалів водовідвідних мереж і очисних споруд, порушення біохімічних процесів у біологічних окисниках і водоймищах [21].

антропогенний екологічний затока забруднення

5 ОЦІНКА ВПЛИВУ РИСОСІЯННЯ НА СТАН ВОДИ ДЖАРИЛГАЦЬКОЇ ЗАТОКИ

Матеріали дослідження у 1990-му Міністерство охорони навколишнього середовища та Міністерство охорони здоров'я під тиском громадських організацій заборонили розпилювати хімікати з літака і скидати будь-яку воду з рисових полів у лиман.

12 жовтня 2013 року ми відвідали селище Антонівку Скадовського району Херсонської області. Температура повітря +16⁰ С, вологість повітря - 65%, швидкість вітру 6 км/год.. Обходили рисові чеки, скидні канали і пляжні зони Джарилгацької затоки Чорного моря. На рисових чеках йшла жатва - збір врожаю рису. Вода з рисових чеків була скинута місяць тому, але вона ще продовжувала текти в затоку. За 200 м до скидних каналів вже відчувався сильний запах. Ми відібрали проби води в скидному каналі, на виході скидного каналу в Джарилгацьку затоку і в самій Джарилгацькій затоці Чорного моря. Воду набирали у спеціальну скляну тару,проби води підписували. Біля берега затоки спостерігали загиблих медуз, їх шар становив 50 - 100 см. Вся затока покрита шаром мертвих водоростей 2-4 м. В скидних каналах багато жаб, стайок риб, а по берегах - густа рослинність, яка скриває ці скидні канали.

Рис посівний (Oryza sativa L.) - одна з найбільш цінних зернових сільськогосподарських культур Півдня України

Рис посівний або азійський (Oryza sativa L.) - рослина родини тонконогових (злакових), найпоширеніший культиген рису і одна з найдавніших і найпоширеніших продовольчих культур світу.

Рис посівний (OrysasativaL.) поділяють на два підвиди, які різняться довжиною зернівки: рис звичайний (ssp. Communis Gust) і рис короткозерний, або дрібний (ssp. Brevis Gust). Звичайний рис поділяють на дві гілки: індійську(indica), рослини якої мають слабкоопушені квіткові луски, тонкі й вузькі зернівки, та японську (japonica), у рослин якої квіткові луски опушені, зернівки широкі й товсті.В межах цієї японської гілки ще відокремлюють рис звичайний (var. utilissimaL.), із скловидним зерном та рис клейкий (var. qeutinosalour) з борошнистим зерном, який розварюється до клейкої консистенції. За циклом розвитку - це однорічна культура з вегетаційним періодом від 90-100 до 125-140 діб в залежності від сорту та різного рівня метеорологічних умов протягом вегетаційного періоду. Тривалість його по роках може значно коливатись [4,5].

По відношенню до температурного режиму - термофіт, його насіння дає нормальні сходи лише при прогріванні грунту до 14-15 ^оС. Зниження температури до мінус 1 ^оС при появі сходів викликає їх загибель. Оптимальною температурою у період вегетації рису є 25-30 ^оС, максимальною 35-37 ^оС.

При літньому похолоданні ріст і розвиток рослин затримується. У холодні ночі, які настають у період достигання рису, помітно сповільнюється вегетація рослин, особливо пізньостиглих сортів. Сума ефективних температур для скоростиглих сортів рису становитиме не менше 2200 ^оС, пізньостиглих 3200 ^оС [4,5].

По відношенню до вологозабезпеченості - гігрофіт.У більшості країн світу його вирощують при затопленні шаром води до 15 см. Тільки в деяких місцях планети, наприклад Індонезії, де за вегетацію випадає близько 1000мм опадів, рис можна вирощувати без додаткового затоплення водою. Висока потреба у воді зумовлена особливостями волосків і слабкою сисною силою як коренів, так і листків. У зв'язку з цим він потребує також високої вологи приземного шару повітря (не менш 70-80 %).

Транспіраційний коефіцієнт рису може сягати 800-1000, але при вирощуванні під шаром води він різко знижується і не перевищує 400- 500. Проте за такого відносно невисокого коефіцієнта транспірація рису потрібні великі витрати води на випаровування - до 25 - 30 тис м³/га[4,6].

Висока потреба рису в регулярному постачанні водою пояснюється низьким вмістом її у тканинах. Якщо в пшениці, соняшника та інших культур на одиницю сухої речовини припадає 4 - 5 частин води, то в рису лише 2 - 3. Тому навіть при незначному обезводненні тканин рису знижується асиміляція і припиняється ріст[6].

Рис росте на ґрунтах різної родючості і механічного складу, які не схильні до заболочування, добре витримує беззмінне вирощування на одному місці 3 - 4 роки. Кращими для нього є родючі ґрунти із слабко кислою реакцією ґрунтового розчину (pH 5,5 - 6,5), за якої стимулюється ріст кореневої системи і рослини краще засвоюють поживні речовини (чорноземи, заплавні, важкі мулуваті). Рис добре витримує середню засоленість ґрунту. Урожаєм 1ц зерна рису з ґрунту виносить в середньому 2,4 кг азоту, 0,8 кг фосфору і 2,5 кг калію[4,5].

Рис належить до світлолюбних рослин короткого дня. Швидше розвивається при тривалості сонячного освітлення 9-12 год. Вегетаційний період скоростиглих сортів рису становить в умовах України 100 - 110 днів середньостиглих 110 - 125 і пізньостиглих 125 - 145 днів.

Висота рослин коливається в межах 70-120 см і більше залежно від сорту, району вирощування, агротехніки і ряду інших особливостей. При затопленні коренева система в рису має добре розвинену повітроносну тканину і слабкий розвиток кореневих волосків. Якщо рис вирощується з періодичним зрошенням, то корені його за морфологічними особливостями наближаються до кореневої системи хлібних злаків. Завдяки їй кисень з надземних органів надходить у корені рослин. Тому в рослинах підтримується необхідна концентрація кисню, що дозволяє їм після утворення 2-3-х справжніх листків нормально розвиватися на затопленому ґрунті. Коренева система рису представлена двома типами коріння: головним і придатковими. При проростанні зернівки зародок утворює головний зародковий корінь. Через нього на початку фази сходів рослина одержує воду і мінеральні речовини. Придаткові корені розвиваються до кінця фази з вузла кущіння. Вторинна коренева система рису формується з початку кущіння. Інтенсивний ріст коренів починається приблизно на 15-й день після сходів і продовжується до цвітіння, максимальна кількість їх спостерігається до періоду викидання волоті, але коріння утворюється аж до дозрівання зерна. Число коренів залежить від температури ґрунту, води, режиму зрошення, якості обробки ґрунту, кількості внесених добрив і сортових особливостей. Корені ніжні, мало галузяться, основна маса коренів знаходиться в орному шарі на глибині 10-15 см, і лише незначна частина проникає до 35 см. Висока потреба рису в регулярному постачанні води пояснюється низьким вмістом її в тканинах. До того ж листя і корені цієї культури володіють слабкою сисною силою.

Рослини рису добре кущаться. При дуже зрідженому травостої в одному кущі може бути від 30 до 40 стебел. Колосок у рису одно квітковий, кількість колосків на волоті може бути від 40-60 до 80-90 і більше в залежності від сорту й умов вирощування. Зерно покрите квітковою лускою. Збільшення маси зерна, числа колосків у волоті і числа волотей на одиницю площі є головними показниками у збільшенні біологічного врожаю і чим більше продуктивних волотей, тим вищим є врожай. У відношенні до маси зерна вага квіткових плівок досягає 18-22%. Зернівка вимолочується разом з колосковою і квітковою лускою. Звільнена від лусочок вона має овальну, злегка сплюснену форму. Основною масою зернівки рису є ендосперм, що складається з крохмалю і білка. Незначну частину зернівки (1,5-3,5 % від її маси) займає зародок[4, 5, 6].

Кліматичні умови і, насамперед, тривалість та теплозабезпеченість вегетаційного періоду, інтенсивність сонячного світла, а також ґрунтові умови та гідротермічні умови Південних областей України сприятливі для вирощування високих урожаїв однієї з найбільш цінних сільськогосподарських культур - рису.

Екологічний стан та антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище при вирощуванні рису посівного

При вирощуванні рису в умовах Півдня України важко уникнути шкідливого впливу на навколишнє середовище. Це пов'язано з необхідністю застосування пестицидів.

Одержання високих та якісних врожаїв рису на великих площах не можливе без застосування засобів захисту рослин. Проте захищаючи врожай слід думати і про наслідки. Особливо негативна дія пестицидів проявляється при впровадженні інтенсивних технологій тому, що іноді не враховують екологічні пороги шкідливості шкідливих організмів, регламенти застосування хімічних засобів захисту рослин. Навантаження пестицидів при вирощуванні культур часто досягає значних розмірів. І хоча серед забруднювачів природи на пестициди припадає лише 20%, неграмотне їх використання може призвести до непередбачених наслідків.

При обробці сільськогосподарських угідь пестицидами частина їх втрачається внаслідок розсіювання в атмосфері з потоками повітря. Тому обробляючи посіви, необхідно робити це в безвітряну погоду. При виборі препаратів перевагу слід надавати засобами захисту рослин, які швидко розкладаються до простих безпечних залишків. Крім того, вони повинні бути високоселективної дії і не порушувати екологічної рівноваги.

Рисосіяння завжди було і буде пов'язане із впровадженням інтенсивних технологій вирощування, із застосуванням необхідних засобів захисту посівів. Даний прийом гарантує отримання високих і сталих врожаїв. Складаються необхідні, жорсткі умови дотримання всіх вимог, для забезпечення збереженням екологічно чистим середовище.

Таким чином в рисівництві, потребують вирішення питання одержання максимальної продуктивності рису, при найменших витратах та при збереженні здорового екологічного чистого середовища.

З метою підвищення урожайності рису, відновлення рисосіяння в обґрунтованих межах, створення ефективної системи раціонального використання рисового іригаційного фонду, з огляду на обставини, що склалися в галузі, в Інституті рису НААН України розроблено нову технологію вирощування рису, з врахуванням вимог охорони навколишнього середовища. Випробування нової технології на полях Інституту рису на великій площі, а також в рисових господарствах Красноперекопського району АР Крим показали високу екологічну, технологічну та економічну ефективність. Головною особливістю нової технології вирощування рису, яка вигідно відрізняє її від попередніх, є те, що вона при умові дотримання основних агротехнічних вимог дає можливість отримати високі врожаї цієї культури на рівні 5,0-6,0 т/га, не завдаючи шкоди навколишньому середовищі. Це характеризує її як екологічно надійну, навіть в умовах застосування поблизу зон з суровим санітарним режимом [9].

Високий рівень екологічної безпеки цієї технології досягається за рахунок:

- виключення поверхневого скиду води з чеків за межі рисової системи після обробітку посівів пестицидами;

- вдосконалення режиму зрошення, який направлений не тільки на створення сприятливих умов для одержання повноцінних сходів, а й на пригнічення та знищення найбільш злісних бур'янів;

- зменшення пестицидного навантаження в 4-5 разів на гектар посіву;

- застосування пестицидів нового покоління, з відносно коротким періодом розпаду діючої речовини;

- внесення пестицидів виключно наземними засобами.

Велика увага приділяється при цьому таким питанням культури землеробства, як:

- впровадження сівозмін з навантаженням посівів рису не більше 50%, які забезпечують виділення кращих попередників під основну культуру і оптимальний режим відтворення родючості ґрунту;

- застосування системи обробітку ґрунту, яка крім створення оптимальних умов для одержання повноцінних сходів рису, цілеспрямована, як попереджувальний захід щодо зниження забур'яненості ґрунту;

- перехід на розрахунковий метод визначення доз мінеральних добрив, що дозволяє вносити їх з урахуванням наявності поживних речовин в ґрунті і потреби в них рослин рису, що перешкоджає забрудненню ґрунту та навколишнього середовища їх залишками, дає можливість досягти на цій основі їх значної економії.

Методика дослідження

Визначення якості води методами хімічного аналізу [ 14,15 ] в пробах №1 (вода зі скидного каналу), №2 (вода з виходу скидного каналу в Джарилгацький лиман), №3 (вода з Джарилгацької затоки)

І. Визначення запаху

1. Заповнили колбу водою з водойми на 1/3 об'єму та закрили колбу пробкою.

2. Збовтали вміст колби.

3. Відкрили колбу та обережно, неглибоко вдихаючи повітря, відразу ж визначили характер та інтенсивність запаху.

4. Визначили інтенсивність і характер запаху.

Таблиця 5.1 - Визначення інтенсивності запаху

Інтенсивність	Наявність запаху	Оцінка інтенсивності запаху
Немає	Запах не відчувається	0
Дуже слабкий	Запах відразу не відчувається, але виявляється при ретельному дослідженні (при нагріванні води)	1
Слабкий	Запах відчувається, якщо звернути на це увагу	2
Помітний	Запах легко відчувається та викликає несхвальний відгук про воду	3
Виразний	Запах привертає до себе увагу та змушує утриматися від пиття	4
Дуже сильний	Запах настільки сильний, що робить воду непридатною для вживання	5

Таблиця 5.2 - Визначення характеру запаху

Природне походження	№	Штучне походження	№
Невиразний (або відсутній)		Невиразний (або відсутній)
Землистий		Нафтопродуктів (бензиновий)
Гнильний		Хлорний
Пліснявий		Оцтовий
Торф'яний		Фенольний
Трав'янистий		Інший (укажіть який)
Інший (укажіть який)		Оцтовий

Спостерігали: в усіх трьох пробах вода має сильний оцтовий запах.

ІІ. Визначення кольоровості

1. Заповнили пробірку водою на 2/3 об'єму.

2. Визначили кольоровість води, розглядаючи пробірку згори на білому тлі при достатньому бічному освітленні (денному, штучному).

3. Позначили найбільш підходящий відтінок, із наведених у таблиці 5.3.

Таблиця 5.3 - Визначення кольоровості води

Кольоровість води	Оцінка
	№1	№2	№3
Слабо-жовтувата		+
Світло-жовтувата
Жовта
Інтенсивно-жовта
Брунатна
Червоно-брунатна
Інша (укажіть яка)	прозора		прозора

Спостерігали: в №1 та №3 вода прозора, в №2 слабо-жовта.

ІІІ. Визначення каламутності.

1. Заповнили пробірку водою на 2/3 об'єму.

2. Визначили каламутність води, розглядаючи пробірку згори па темному тлі при достатньому бічному освітленні (денному, штучному).

Таблиця 5.4 - Визначення каламутності

Каламутність води	Оцінка
	№1	№2	№3
Слабко опалесцентна		+	+
Опалесцентна
Слабко каламутна
Каламутна	+
Дуже каламутна

Спостерігали: в пробах №2 і №3 вода слабо опалесцентна; в №1 каламутна.

IV. Визначення кислотності води.

Довідка: кислотність води визначається концентрацією йонів Гідрогену Н⁺; використовується водневий показник рН.

А). Взяли пінцетом смужку універсального індикаторного паперу й занурили його у проби води на кілька секунд до появи забарвлення.

Б). Порівняли отримане забарвлення зі шкалою, що додається до індикаторного паперу.

Спостерігали: в пробі №1 pH =8; №2 pH =9; №3 pH=7

V. Визначення мінерального складу води

Визначення сумарного вмісту іонів Fе²⁺ і Fе³⁺

1. Налили у пробірку 10 мл досліджуваної води, додали 3 краплі розчину нітратної кислоти і розчин амоній роданіду об'ємом 1 мл.

2. Вміст пробірки перемішали скляною паличкою. Спостерігали за змінами у пробірці. Відсутність забарвлення свідчить про вміст іонів Феруму менше 0,05 мг/л. У разі появи забарвлення розчину, візуально визначте приблизну концентрацію йонів Феруму: дуже слабке жовтувато-рожеве забарвлення розчину свідчить про те, що приблизна концентрація йонів Феруму в досліджуваній пробі води становить 0,1 мг/л, слабке жовтувато-рожеве забарвлення - 0,25 мг/л, світле жовтувато-рожеве - 0,5 мг/л, жовтувато-рожеве - 1,0 мг/л.

Спостерігали: у пробі №1 світле жовтувато-рожеве забарвлення - 0,5 мг/л, в пробі №2 світле жовтувато-рожеве забарвлення - 0,5 мг/л, в №3 - жовтувато-рожеве - 1,0 мг/л.

VІ. Визначення концентрації сульфат-іонів.

1. Налили у пробірку воду об'ємом 2-3 мл, додали 1-2 краплі розчину хлоридної кислоти та розчину барій нітрату об'ємом 1-1,5 мл.

2. Перемішали вміст пробірки струшуванням і злегка нагріли.

3. Приблизний вміст сульфат-іонів у досліджуваній пробі води визначали візуально за утвореними каламуттю чи осадом: швидка поява слабкої каламуті спостерігається при вмісті сульфат-іонів 10-100 мг/л, поява сильної каламуті - при 100-500 мг/л, швидке утворення осаду - при вмісті сульфат-іонів понад 500 мг/л.

Спостерігали: в пробі №1 поява сильної каламуті - при 100-500 мг/л, в пробі №2 швидке утворення осаду - при вмісті сульфат-іонів понад 500 мг/л, в пробі №3 поява сильної каламуті - при 100-500 мг/л.

VІІ. Визначення концентрації хлорид-іонів.

1. До проби води об'ємом 2-3 мл, додали 3 краплі розчину аргентум(І) нітрату.

2. Приблизний вміст хлорид-іонів визначали візуально за утвореними каламуттю чи осадом: опалесценція чи слабка каламуть спостерігається при вмісті хлорид-іонів 1-10 мг/л, сильна каламуть - при 10-50 мг/л, пластівці - при 50-100 мг/л, білий осад - при вмісті хлорид-іонів понад 100 мг/л.

Спостерігали: в пробі №1 пластівці - при 50-100 мг/л, в пробі №2 сильна каламуть - при 10-50 мг/л, в пробі №3 білий осад - при вмісті хлорид-іонів понад 100 мг/л.

VІІІ. Визначення вмісту органічних речовин.

Довідка: для визначення вмісту органічних речовин у воді користуються показником окиснюваності, що визначається вмістом кисню в 1 л води і вимірюється у міліграмах 0₂/л. Визначення перманганатної окиснюваності ґрунтується на окисненні органічних речовин, що містяться в пробі води, калій перманганатом.

Хід визначення

1. Використовуючи конічну лійку і фільтрувальний папір, відфільтрували 4-5 мл води у пробірку і додали до неї розчин сульфатної кислоти об'ємом 0,5 мл і розчин калій перманганату об'ємом 1 мл.

2. Утворений розчин перемішали і залишили на 15-20 хвилин.

3. Зміну забарвлення розчину співставили з наведеними даними щодо візуального визначення показника окиснюваності і зробили висновок про вміст органічних речовин у досліджуваній пробі води.

Зміна кольору розчину

Показник окиснюваності, мг/л

Яскраво-рожевий 1

Фіолетово-рожевий 2

Ледь фіолетово-рожевий 4

Блідо-фіолетово-рожевий 6

Блідо-рожевий 8

Рожево-жовтий 12

Жовтий 16 і більше

Спостерігали: у пробах №1 та №2 фіолетово-рожевий колір розчину 2, в пробі №3 рожево-жовтий 12.

Результати дослідження зведені в таблицю 5.5.

Таблиця 5.5 - Узагальнені результати хімічних показників якості води в акваторії Джарилгацької затоки Чорного моря

Показник	№1(скидний канал)	№2 (вихід скидного каналу в затоку)	№3 (акваторія Джарилгацької затоки)	ГДК (нормативи для питної води)
Визначення запаху	дуже сильний оцтовий	дуже сильний оцтовий	дуже сильний оцтовий	-
Визначення кольоровості	прозора	слабо-жовта	прозора	-
Визначення каламутності	каламутна	слабко-опалесцентна	слабко-опалесцентна	-
Визначення кислотності води	pH =8	pH =9	pH=7	6,5-8,5
Визначення сумарного вмісту іонів Fе2+ і Fе3+	світле жовтувато-рожеве забарвлення - 0,5 мг/л	світле жовтувато-рожеве забарвлення - 0,5 мг/л	жовтувато-рожеве - 1,0 мг/л.	0,3 мг/л
Визначення концентрації сульфат-іонів	поява сильної каламуті - при 100-500 мг/л	швидке утворення осаду - при вмісті сульфат-іонів понад 500 мг/л	поява сильної каламуті - при 100-500 мг/л	500 мг/л
Визначення концентрації хлорид-іонів	пластівці - при 50-100 мг/л	сильна каламуть - при 10-50 мг/л	білий осад- при вмісті хлорид-іонів понад 100 мг/л	350 мг/л
Визначення вмісту органічних речовин	фіолетово-рожевий колір розчину 2	фіолетово-рожевий колір розчину 2	рожево-жовтий 12.	5-7 мг/л

За даними показниками можно сказати, що вплив скидних каналів на акваторію Джарилгацької затоки існує, особливо за такими критеріями, як підвищення лужності води, перевищення вмісту іонів феруму, граничні показники концентрації сульфат-іонів та наявний великий вміст органіки.

Напрямки зменшення впливу від сільськогосподарського виробництва

Завдяки нераціональному використанню водних ресурсів в зоні рисосіяння Джарилгацької затоки виникли такі екологічні проблеми:

- забруднення водних ресурсів хімічними засобами захисту рослин та мінеральними добривами;

- опріснення морської води завдяки значним скидам з рисових зрошувальних систем;

- винос з ґрунтів зі скидними водами поживних речовин і гумусу;

- підйом рівня підґрунтових вод;

- забруднення поверхневих і підземних вод;

- забруднення водних ресурсів рекреаційної зони.

Одним із радикальних напрямів вирішення екологічних проблем і зменшення негативного впливу сільськогосподарського виробництва на навколишнє середовище в зоні рисосіяння Херсонської області є: реконструкция існуючих зрошувальних систем на закриті чекові зрошувальні системи з повторним циклом водовикористання. Такі зрошувальні системи забезпечать економію водних і земельних ресурсів, покращення в цілому показників гідрогеолого-меліоративного стану зрошувальних земель і прилеглої території.

6. ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ ВІДБОРІ ПРОБ ВОДИ З МАЛОМІРНОГО ПЛАВЗАСОБУ

Техніки безпеки визначається як система організаційних і технічних засобів, що запобігають впливу на працівників небезпечних виробничих факторів [1].

В небезпечних зонах діють або періодично виникають фактори, небезпечні для життя та здоров'я людини. Тому, у статтях розділу «Охорона праці» Кодексу законів про працю сказано, що на кожному об'єкті, де працюють люди, повинні бути створені здорові і безпечні умови праці, що відповідають вимогам охорони праці. Усі будівлі й устаткування не повинні створювати погрози працюючим, а також негативно впливати на стан їхнього здоров'я чи самопочуття [2].

Перед тим як приступити до роботи, лаборант повинен пройти відповідний інструктаж з охорони праці [8].

Отримати для виконання робіт спецодяг, засоби індивідуального захисту, інструмент, пристосування і перевірити їх комплектність та цілість.

Також, повинен вміти надавати першу медичну допомогу постраждалому у разі винекнення небезпечної для життя ситуації

Відбір проб слід виконувати у відповідності з інструкціями, методичними вказівками і методиками, що розроблені і затверджені на підприємстві з метою забезпечення якісного і безпечного виконання операцій з відбору і аналізу проб з урахуванням конкретних умов, та місць (точок) відбору [7].

При відборі проб води з маломірного плавзасобу на лаборанта можуть впливати:

а) фізичні шкідливі і небезпечні виробничі фактори:

– висока або низька швидкість руху повітря;

– висока або низька температура повітря;

– висока або низька відносна вологість повітря;

– незадовільно низький чи, навпаки, високий рівень природної освітленості;

– підвищений рівень ультрафіолетової радіації.

б) біологічні шкідливі і небезпечні виробничі фактори:

– вільномешкаючі патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, гриби), наприклад, стафілокок, холера;

– макроорганізми (отруйні та алергенні рослини, комахи, тварини, та ін.) - гадюка, комар, шершень.

в) психофізіологічні шкідливі і небезпечні виробничі фактори:

– фізичні перевантаження статичного та динамічного характеру;

– перевтома [3].

Швидкість (рухливість) повітря має велике значення для створення сприятливих умов праці. Треба зазначити, що організм людини починає відчувати повітряні потоки при швидкості близько 0,15 м/с. Причому якщо ці повітряні потоки мають температуру до 36°С, вони освіжають людину, а при температурах вище 40°С - пригнічують. У зимовий час швидкість руху повітря не повинна перевищувати 0,2-0,5 м/с, а влітку 0,2-1,0 м/с.

Температура повітря істотно впливає на самопочуття людини і продуктивність праці. Тривалий вплив високої температури у поєднанні зі значною вологістю може призвести до накопичення теплоти в організмі і до гіпертермії - стану, при якому температура тіла підіймається до 38 - 40°С. При гіпертермії, як наслідок, тепловому ударі, спостерігається головний біль, запаморочення, загальна слабкість, спотворення кольорового сприйняття, сухість у роті, нудота, блювання, потовиділення. Пульс та частота дихання прискорюється, в крові зростає вміст залишкового азоту та молочної кислоти. Спостерігається блідість, посиніння шкіри, зіниці розширені, часом виникають судоми, втрата свідомості [2].

Для зменшення негативного впливу високих температур на організм лаборанта, треба мати при собі головний убір, який буде зменшувати виникнення теплового або сонячного удару. Також вдягати не дуже відкритий одяг - для запобігання обгорання тіла.

За зниженої температури, значної рухомості та вологості повітря виникає переохолодження організму (гіпотермія). На початковому етапі впливу помірного холоду спостерігається зниження частоти дихання, збільшення об'єму вдиху. За тривалого впливу холоду дихання стає неритмічним, частота та об'єм вдиху зростають, змінюється вуглеводний обмін. З'являється м'язове тремтіння, при котрому зовнішня робота не виконується і вся енергія тремтіння перетворюється в теплоту. Це дозволяє протягом деякого часу затримувати зниження температури внутрішніх органів. Наслідком дії низьких температур є холодові травми.

Особливо шкидко процес охолодження протікає при потраплянні людини в холодну воду: смерть при цьому настає протягом 1-1,5 годин (до розвитку глибокої гіпотермії від судинного колапсу або холодового шоку).

Щоб не відбулося охолодження тіла у лаборанта під час відбору проб води з маломірного плавзасобу треба вдягати більш теплий одяг, який буде підтримувати нормальну температуру тіла.

Вологість дуже впливає на організм людини, на його терморегуляцію. Надлишкова вологість (понад 80%) ускладнює випаровування вологи з поверхні шкіри. Це може призвести до погіршення загального стану і зниження працездатності людини. Знижена відносна вологість (нижче 18-20%) також є несприятливою для людини, оскільки призводить до висихання слизових оболонок і зниження захисної функції верхніх дихальних шляхів.

На безпеку життєдіяльності людини впливають умови освітлення. Оптимальні світлові умови впливають на активність людини та її працездатність, а зміни освітлення викликає зменшення працездатності людини. Для підвищення працездатності - треба проводити відбір проб в освітленних місцях.

При підвищеному рівні ультрафіолетової радіації лаборант повинен бути одягнут у закритий одяг, який не буде пропускати ультрафіолетове випромінювання [6].

Психофізіологічні фактори виробництва виникають внаслідок напруженої, часом навіть над напруженої діяльності людини.

Найбільш ефективним методом зменшення психофізіологічних факторів на лаборанта при відборі проб є перерва між працею та сприятливий психологічний клімат в колективі.

Для безпечного відбору проб води з маломірного плавзасобу, лаборант повинен мати засоби індивідуального захисту та спеціальний одяг [6, 7], (табл. 6.1).

Таблиця 7.1 - Кількість необхідного спецодягу,спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту лаборанта при відборі проб води з маломірного плавзасобу

№/п	Професія, посада	Марки спецодягу, спецвзуття, захисних засобів	Термін використання, місяців
1	Лаборант	Костюм бавовняний	6
		Білизна натільна	6
		Носки	3
		Головний убір (кепка,панама)	6
		Чоботи гумові	12
		Маска	3
		Рукавички	6
		Вітаміни	3

Для зменшення рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, при відборі проб води з маломірного плавзасобу, лаборант повинен дотримуватися усіх зазначених вище заходів, щодо унеможливлення або зменшення впливу зазначених чинників на організм працюючого із застосуванням індивідуальних заходів захисту. Також лаборант повинен мати при собі зазначений вище спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту. Якщо лаборант виконує всі вимоги, то вплив небезпечних і шкідливих факторів на його організм зменшується [4, 7].

ВИСНОВКИ

1. Джарилгацька затока знаходиться в північно-східній частині Чорного моря. Зі сходу вона відкривається широкою горловиною в Каркінітську затоку, а з півдня відділяється від неї Джарилгацькою косою, яка, при загальній довжині 42 км, тільки в одному місці, біля с. Лазурне, має вузьку протоку, що обумовлює їх сполучення. Глибина цієї протоки не перевищує в штильову погоду 0,5 м.

2. Унікальна за своїми природними і лікувальними властивостями акваторія Скадовського району вже десятки років потерпає від екологічного забруднення. Причина цьому - це значний обсяг скидів води: дренажні, скидні, дренажно-скидні, господарсько - побутові (м. Скадовськ), сток вод Краснознаменського каналу. Саме в результаті зливу меліораційних вод з рисових полів, відбувається забруднення моря специфічними хімічними речовинами, а внаслідок змін водно-сольового балансу зрошуваної території і надходження значних об`ємів зворотних іригаційних вод зі зниженим вмістом солей почалося розсолонення прибережних акваторій мілководних заток. Також, додаткове навантаження створює і міський порт, через який здійснюються вантажні перевезення, в мілководну Джарилгацьку затоку регулярно входять кораблі з великою водотоннажністю, які піднімають з дна затоки великі прошарки мулу із пестицидами. Та на даний момент ця проблема фактично вирішена, вантажні перевезення переведені зі Скадовського порту в Феодосію.

3. Берега затоки складені глинистими породами, які дуже податливі процесам абразії. В природну стані важливим захистом цих берегів є фітогенні відкладення, які знаходяться в значній залежності від стану донної рослинності, але процес естуарізації прибережних акваторій призвела до деградації рослинного покриву дна затоки. В результаті зменшилась кількість фітогенного матеріалу та як наслідок посилилась абразія.

На сьогоднішній день швидкості абразії в межах берегів затоки коливається в межах від 0,03 до 1,5 м/рік. Специфічність динаміки берегової зони затоки полягає в тому, що найменші швидкості абразії характерні для ділянок які блоковані від хвиль відкритого моря акумулятивними формами.

Акумулятивна системи Тендра - Джарилгач має велике природоохоронне значення, бо представляє собою природний берегозахистний бар'єр, який захищає материкове узбережжя Джарилгацької затоки від потужного впливу морських хвиль та штормових нагонів. При деградації акумулятивних форм цієї системи, відбудеться катастрофічне збільшення швидкості абразії вздовж материкових берегів обмілиних заток.

Руйнування прибережної смуги, що разом з інтенсивною забудовою прибережних територій призводить до втрати природності та рекреаційно-туристичної привабливості прибережних територій.

4. Найбільш активною формою захисту акваторії Джарилгацької затоки від забруднення є: безвідходна технологія виробництва; комплекс заходів по обмеженню скидів комунально-побутових стоків, стоків промислового та сільськогосподарського виробництва, утилізація та захоронення відходів; використання різних методів, для очищення виробничих та побутових стічних вод.

Необхідно виконувати комплекс водоохоронних заходів стосовно Чорного моря та його прибережної смуги відповідно до Закону України «Про затвердження Державної програми охорони та відтворення Азовського і Чорного морів» що мають включати:

- координування дій щодо захисту та відновлення Чорного моря з програмами та планами дій для басейнів Дніпра, Дунаю, Дністра та малих річок Причорномор'я.

- здійснення політики зменшення надходжень забруднень до поверхневих водних об'єктів шляхом впровадження басейнових водоохоронних програм річок Дніпро, Дунай, Дністер, малих річок Причорномор'я.

- впровадження заходів щодо зменшення надходжень шкідливих речовин до морів з повітря шляхом усунення джерел та нормування їх викидів, що знаходяться на напрямах атмосферного переносу

- припинення понаднормативних скидів забруднюючих речовин з точкових джерел (каналізаційні системи побутових та промислових стоків), що спричиняють утворення так званих “гарячих точок” у прибережній смузі моря.

- здійснення заходів щодо зменшення надходження забруднюючих речовин до прибережних вод та припинення їх мікробіологічного забруднення шляхом очистки зливових вод з території міст та сільськогосподарських угідь у прибережній смузі, в першу чергу - з іригаційних систем.

- створення цілісної системи контролю за переміщенням небезпечних речовин морським транспортом, усунення забруднення вод морів з морських суден.

- удосконалення системи поводження з побутовими та промисловими відходами, що утворюються в прибережній смузі морів, маючи на меті припинення забруднення вод морів дренажними водами сміттєзвалищ та полігонів захоронення відходів, а також створення умов для використання відходів від днопоглиблювальних робіт у морі.

- посилення заходів упередження аварій на морських спорудах та суднах, що можуть спричиняти негативний вплив на довкілля, засобів ліквідації наслідків цих аварій та надзвичайних ситуацій на морі.

5. Завдяки нераціональному використанню водних ресурсів в зоні рисосіяння Джарилгацької затоки виникли такі екологічні проблеми:

- забруднення водних ресурсів хімічними засобами захисту рослин та мінеральними добривами;

- опріснення морської води завдяки значним скидам з рисових зрошувальних систем;

- винос з ґрунтів зі скидними водами поживних речовин і гумусу;

- підйом рівня підґрунтових вод;

- забруднення поверхневих і підземних вод;

- забруднення водних ресурсів рекреаційної зони.

6. Одним із радикальних напрямів вирішення екологічних проблем і зменшення негативного впливу сільськогосподарського виробництва на навколишнє середовище в зоні рисосіяння Херсонської області є: реконструкция існуючих зрошувальних систем на закриті чекові зрошувальні системи з повторним циклом водовикористання. Такі зрошувальні системи забезпечать економію водних і земельних ресурсів, покращення в цілому показників гідрогеолого-меліоративного стану зрошувальних земель і прилеглої території.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агарков В.Д., Уджуху А.Ч., Харитонов Е.М. Агротехнические требования и нормативы в рисоводстве. - Краснодар: ВНИИ риса, 2006. - 96 с.

2. Агарков. В.Д., Касьянов А.И. Теория и практика химической защиты посевов риса. - Краснодар: Советская Кубань, 2000. -336 с.

3. Агроклиматический справочник по Херсонской области / Л.: Гидрометеоиздат, 1958.