Сучасна екологічна криза: причини її виникнення та шляхи подолання

Сучасна екологічна ситуація зіштовхує нас із новою для традиційної гуманітаристики проблемою: безсмертність роду людського опинилася під сумнівом задовго до того, як для цього виникли загрози стихійно-фізичного характеру (наприклад, спалах поблизу Сонячної системи наднової, падіння велетенського метеорита на нашу планету, раптове зменшення з якихось причин сонячної радіації чи якийсь загальнопланетарний несподіваний катаклізм).

Вирішення екологічної кризи можна пов'язувати з встановленням на планеті одного з станів, коли:

відвернено екологічну кризу і припинено дальшу деградацію природного довкілля;

здійснено трансформацію нинішнього способу буття людей і домінантних форм природокористування є екологічно безпечні;

земна цивілізація вийшла на рубежі усталеного, тобто убезпеченого від екологічних загроз, стабільного, поступального й незворотного росту;

знайдено альтернативу неминучому вичерпанню ресурсів, яке тягне за собою гуманітарну катастрофу й необхідність встановлення меж дозволеного росту.

Комплексність екологічної кризи вимагає певної синтетичності підходу та узгодженості колективних дій, спрямованих на її розв'язання. Що стосується підходу, то він значною мірою зумовлюється тим, як визначаться з суттю проблеми та причинами й факторами, що зумовили її виникнення й загострення.

Сучасна екологічна криза зріє вже понад століття й не обіцяє ніякого спаду напруженості на ближчі десятиріччя навіть у тому разі, якби від сьогодні людство, раптом об'єднавшись, почало цілеспрямовано діяти, щоб змінити стан справ [6, 10].

Хоча з проблемами, подібними сьогоднішній екологічній кризі, людство в минулому ще не стикалося, йому доводилося вирішувати найрізноманітніші за складністю, масштабністю й характером проблеми. Йому багато відомо про типологію проблем і методологію підходу до їх осмислення та розв'язання. Так, зокрема, давно відомо, що вже саме формулювання проблеми зумовлює шляхи, на яких будуть шукати її розв'язок. Наприклад, ми матимемо різні шляхи розв'язання екологічної проблеми залежно від того, в чому її вбачатимемо. Якщо, наприклад, коріння екологічної проблеми вбачають у промисловому забрудненні довкілля, то розв'язання її шукають у запровадженні більш досконалих систем очищення відходів, у зміні виробничих технологій. Якщо система виробництва розцінюється як така, що не сумісна зі збереженням довкілля чи з екологічною безпекою, тоді розв'язок її шукають у трансформації наявних способів життя й форм природокористування в екологічно безпечні способи й форми.

Відомо також, що соціально-гуманітарні проблеми важко вирішувати в межах світогляду, культури, системи наукового й техніко-технологічного знання, в добу панування яких вони виникли й визріли. Це означає, що, вдаючись до розв'язання великомасштабних фундаментальних гуманітарних проблем, доводиться розбиратися також у тому, в яких частинах наявні світогляд, культура й система знання є достатніми й недостатніми, щоб їх можна було використовувати як ідейно-теоретичну та світоглядно-методологічну базу для відвернення загроз, які несе невирішеність проблеми.

3.ФІЛОСОФІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ

Проблема екологічної кризи не вичерпується науково-екологічним або соціопрактичним аспектом, а є більш широкою - філософсько-світоглядною.

Йдеться про те, що розв'язання екологічних криз, а також таке ставлення людини до довкілля, що не спричиняє кризових екологічних станів пов'язане з формуванням нових світоглядних орієнтацій - проекологічних. Якщо засади нового світогляду мають виходити з самоцінності живого, як про це пише А.Швейцер, то вони мають відноситися і до людини. Очевидно, що людина, як будь-яка жива істота намагається розвиватися у відповідності зі своєю природою. Але в умовах технологізації людської життєдіяльності вона повинна відмовитись від більшості своїх дійсних бажань, інтересів, волі і сприймати світ і діяти у відповідності із стандартами техногенного суспільства. За таких умов внутрішні особистісні потреби не знаходять реалізації і замінюються іншими типами стосунків, неадекватними природі і орієнтаціям духовного світу людини. Е.Фромм розгядає таке порушення людської природності через форми існування людини, доходячи висновку, що в техногенному суспільстві потреба існувати “за принципом буття” витісняється існуванням “за типом володіння” [17].

Зрозуміло, що екологоорієнтований світогляд вимагає подолати таке ставлення людини як до природи взагалі, так і до себе самої. Перспективною в цьому аспекті може бути орієнтація на принцип коеволюції природи і людини. Це не означає відмови від впливу на довкілля. М.Моісеєв вважає, що основою покращення сучасної екологічної ситуації має бути регульована коеволюція [35]. Оптимальне управління сучасною екологічною ситуацією на засадах екологічного світогляду передбачає регулюючі впливи людини на природу на науково-теоретичному, політико-практичному і технологічному рівнях [47, 48].

Багатоманітність ракурсів і підходів осмислення сучасної екологічної ситуації, які виходять за межі власно науки, потреба узгодити метанаукові, етичні і світоглядні аспекти екологічної проблематики обумовлюють потребу створення загальної філософії екології. Особливий статус філософії екології - метаекології, пов'язаний з інтегральним характером проблем, трансдисциплінарними тенденціями, поєднанням разноманітних стилей, методів та інтерпретацій робить її, за висновком М. Кисельова, “постмодерністським” науковим напрямком, де долаються недоліки класичної науки [24]. В. Хьослє підкреслює необхідність створення “філософії екологічної кризи”. Причому, на його думку, ця галузь не може обмежуватись метафізичним фіксуванням загрози екологічної катастрофи. В філософії екологічної кризи теоретична частина має доповнюватись практичною.

Пріоритет в міркуваннях щодо практичного спрямування філософії екології віддається Х.Йонасу, який включає в спектр її проблем не лише етичні, а й політико-філософські. Необхідність практичної орієнтованості філософії екології підкреслюється в сучасних дослідженнях. Так, шляхами виходу з екологічної кризи вважаються цілеспрямовані зміни соціоекономічних і політичних вимірів людського буття [36, 41], суттєві зміни людського буття в природі, а саме - гармонізація взаємовідносин суспільства з природою на підставі влючення всіх продуктів промислової діяльності людини в природний колообіг речовин [4, 5]. П.Водоп'янов і В Крисаченко шляхом подолання екологічної кризи вважають методологію співвіднесення завдань НТП з закономірностями біосфери [27].

Створення практично орієнтованої філософії екологічної кризи не є “останнім завданням” філософії по відношенню до екології, взагалі до сучасної науки в ракурсі глобальної екологічної кризи. Відповідно до ситуації, виникає потреба поставити питання більш широким чином - про створення нової філософії науки, що здійснює синтез як сучасних розділів природознавства і гуманітарних наук, так і соціоекономічних наук, етики і філософії. Ця інтенція реалізується не лише через рух від конкретних наук до метанаукових досліджень, а й в зворотньому напрямку - від глибинного суто філософського обгрунтування до власно наукового - екологічного пізнання. Якщо, слідом за В.Хьослє погодитися з подібністю екології як науки про дім і “ідеальної домівки людства” - сукупності буття як предметом філософії, зрозуміло, що загроза руйнування нашого планетарного дому призведе і до руйнування дому ідеального. Отже, тільки відновлення “ідеальної будівлі”, яка б поєднувала автономію розуму із самодовільною гідністю природи, допоможе людині зберегти планетний дім і довго жити в ньому [11]. Таким чином, значимість створення філософії сучасної екології виявляється не лише в теоретико-філософському, а й практико-соціальному змісті.

Сьогоденна ситуація загрожує розв'язатися через ряд цивілізаційних претворень катастрофічного характеру. Кінець кінцем, людина втратить своє пануюче положення. Вона не є “вінцем творіння”, а залежала і буде залежати від природи. Можливо, ще не пізно звільнитися від залишку ілюзій і утопічних надій, що “якось все обійдеться”. На початку ХХ1 ст. людство має визначитися остаточно.

На підсумок треба зауважити, що філософія екології залишається “відкритою системою”, елементи якої потребують означення і осмислення.

ВИСНОВКИ

Таким чином, незаперечним фактом є існування екологічної кризи. Виникнення сучасної екологічної кризи пов'язане як з природними так і антропогенними чинниками.

Нині настав час серйозного переосмислення людством ставлення до природи, час об`єднання зусиль націй і народів у боротьбі за порятунок біосфери планети, а звідси і свого виду, адже людина є частиною природи і обов'язково повинна підчинятися її законам. В іншому випадку природа через внутрішні чи зовнішні регуляційні процеси - катаклізми, епідемії, «метеоритні дощі» та інші чинники, поверне собі клімаксний стан. Земля у нас всіх одна і для її збереження ми повинні здійснювати нові локальні, регіональні і міжнародні програми подальшого розвитку та вживання, які повинні базуватися на нових соціально-політичних засадах, екологічній основі, глибоких екологічних знаннях і підвищеній загальнолюдській екологічній свідомості.

Вченими запропоновано багато методів для покращення природокористування, збереження навколишнього середовища, покращення ефективності роботи агропромислового комплексу і т. д. Все це потрібне і важливе, але їх реалізація лише відтягує на певний час екологічну катастрофу, але не зупиняє її. Потрібно все змінювати в корні, тобто змінювати суть управління людським суспільством та його світогляд.

Незважаючи на заходи, які б ми не провели для збереження навколишнього середовища, не слід забувати, що час існування виду є обмеженим. Вимирання представляє собою звичайне, і в той же час обов'язкове еволюційне явище.

ЛІТЕРАТУРА

1. Александров А.П. Атомная энергия и ее роль в техническом прогрессе//Природа.- 1969.-№1

2. Алексеев В.П. Происхождение человечества. - М., 1984. - 305 с.

3. Безель В., Кряжимский Ф., Семериков Л., Смирнов Н. Экологическое нормирование антропогенных нагрузок. Общие подходы // Экология. - 1992. -- № 6. - С. 3 - 12.

4. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. - К.: Либідь. 1995 - 368 с.

5. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. // Навч. посібн. - К.:Либідь, 1997. - 160с.

6. Биология охраны природы.-М.: Мир, 1983. - 98 с.

7. Боков В., Лущик А. Основы экологической безопасности. -- Симферополь: Соната, 1998. - 223 с.

8. Большакова В. Н., Таршис Г. И., Безель В. С. «Региональная экология 10-11 классы». Е.: «Сократ», 2000. - 324 с.

9. Буко А Эволюция и темпы вымирания. М.: Мир, 1979. - 318 с.

10. Булатов М.О., Малеев К.С., Загороднюк В.П., Солонько Л.А. Філософія ноосфери (Філософський зміст і сучасний смисл феномена ноосфери). - К.: Наукова думка, 1995. - C. 10.

11. Высoцкий Г.Н. Ергеня: культурно-фитологический очерк// Тр. Бюро по прикл. ботанике. - Т.8. - 1915. - С. 113-143.

12. Гардашук Т. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. К.: 2000. - 268 с.

13. Голубець М.А.Від біосфери до соціосфери. Львів: 1997. - 355 с.

14. Голубець М.А. Екосистемологія. Львів: Поллі, 2000. - 316с. (204-219)

15. Голубець М.А., Марискевич О.Г., Крок Б.О, Козловський М.П., Башта А.-Т.В, Гнатів П.С., Грінчак М.М., Шпаківська І.М., Яворницький В.І. Екологічний потенціал наземних екосистем. - Львів: Поллі, 2003. - C. 142 - 160.

16. Гор А. Земля у рівновазі. ? К., 2001. - 123 с.

17. Горський В.С. Україна на порозі планетарної цивілізації//Практична філософія. - 2001. - № 2.

18. Доклад о развитии человечества за 1996 год. -- Нью-Йорк ; Оксфорд: Оксфорд Юниверсити Пресс, 1997. -- 90 с.

19. Дьомкін В. Вступ до екологічної політики. - К.: Тандем, 2000. - C. 119 - 155.

20. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. - Харків: ХДАМГ, 1999. - 609 с.

21. Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Лібра, 1998. - 249 с.

22. Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование.- М.: Высшая школа, 1991. - 366 с.

23. Калликот Б. Азиатская традиция и перспективы экологической этики // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности.- М.: Прогресс, 1990. - С.308-327.

24. Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття серед економічних реалій. ? К., 1998. - 325 c.

25. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 2001. - 500с. (56-59) 2001. - 406 с.

26. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. - 238 с.

27. Крисаченко В.С. Філософія біології. Досвід „творчого дарвінізму” // Філос. і соц. думка.- 1990. №12. - С. 76-96.

28. Крисаченко В.С. Типологія екологічних криз антропогенного походження // Ойкумена. - 1991а.- № 4. - С. 6-18.

29. Крисаченко В.С. Стратегія виживання виду Homo sapiens// Філос. і соціол. думка. - 1992а.- № 10. - С. 12-50.

30. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика.-К.: Заповіт, 1996. - 352 с.

31. Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного розвитку. ? К.: «Знання України», 2001. - 598 с.

32. Крисаченко Ч.С., Мостяєв О.І. Україна: природа і людина. - К.: Ін-т філософія НАНУ, 2000. - 492 с.

33. Кюв'є Ж. Рассуждение о переворотах на поверхности земного шара. - М.: Л.: Биомедгиз, 1937. - 368 с.

34. Миркин Б.М. Теоретические основы современной фитоценологии. - М.: Наука, 1985. - 136 с.

35. Моисеев Н.Н. Экология глазами математика. М.:1988. - 368 с.

36. Моисеев Н.Н. Расставание с простотой. М.:1998. - 200 с.

37. Мороз С.А. Історія біосфери Землі. У 2-х кн. - К.: заповіт, 1996. - Кн. 1. - 440 с.; Кн.2. - 422с.

38. Одум Ю. Основы экологии. - М.: Мир, 1975.- 740 с.

39. Пианка Э. Эволюционная екология. - М. Мир, 1981. - 399 с.

40. Потіш Л.А., Медвідь В.Г., Гвоздецький О.Г., Козак З.Я. Екологія: основи теорії і практикум. Навчальній посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Львів: «Новий світ 2000», «Магнолія плюс», 2003. - C. 162 - 163.

41. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. М.: Мисль, 1990. - 639 с.

42. Сидоренко Л.І. Сучасна екологія: філософські та етичні аспекти//Філософія. Антропологія. Екологія. Альманах. - 2000. - Вип.1.

43. Скиннер Б. Хватит ли человечеству земных ресурсов? - М.: Мир. 1989.- 264 с.

44. Стеббинс Дж., Айала Ф. Эволюция дарвинизма // В мире науки. - 1985.- № 9. - С. 39-42.

45. Тахтаджян А.Л. Вопросы эволюционной морфологи растений. - Л.: Изд-во АН СССР, 1954.- 252 с.

46. Тахтаджян А.Л. Макроэволюционные процессы в истории растительного мира // Ботан. журн. - Т. 68.- 1983. № 12. - С. 1593-1603.

47. Толстоухов А.В. Глобализация. Власть. Экобудущее// Практична філософія. 2001. - № 2.

48. Толстоухов А.В., Хилько М.І. Екобезпечний розвиток: пошуки стратегам. ? К., 2001. - 406 с.

49. Уайт Г. Георгафия, ресурсы и окружающая среда. - М.: Прогресс, 1990.- 554 с.

50. Уиттекер Р. Сообщества и экосистемы. - М.: Прогресс, 1980. - 327 с.

51. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Крисаченко В.С., Мовчан Я.И. Методологія геоботаніки. - К.: Наук. думка, 1991.- 271 с.

52. Экологическая альтернатива: Стоки беды. Знаки беды / Под общ. ред. М. Я. Лемешева. - М.: Прогресс, 1990.- 800 с.

53. White L. Jr. The Historical Roots of Our Ecologic Crisis // Science. - Vol. 155. - № 3767. - 1967. - Р. 1203-1207.

54. White R., Srezynski B. Getting behind Environmental ethics // Environ. Values. - 1992. - 1, № 4. - P. 285 - 296.

55. World Health Organizatiоn, Our Planet, Our Health: Report of the WHO Commision on Health and the Environment. -- Geneva : WHO, 1992. -- 300 s.