Технологічні та організаційно–технічні засоби захисту довкілля від техногенного забруднення

5) Видобувна промисловість

Для розв'язання екологічних проблем у видобувній промисловості необхідно: здійснити модернізацію та технічне переозброєння підприємств галузі; розробити та впровадити системи запобіжного технологічного моніторингу навколишнього природного середовища на об'єктах з підвищеним екологічним ризиком; збільшити виробництво енергетичного вугілля в результаті скорочення видобутку коксуючого вугілля; вдосконалити технологічні процеси мокрого збагачення вугілля з метою ефективного вилучення з нього сірки; розробити і впровадити технологічні процеси та обладнання для використання енергетичного потенціалу шахтного метану; технологічні схеми очищення та використання мінералізованих шахтних вод; технології та обладнання для використання відвалів пустої породи з метою одержання з них сировини для будівельної індустрії; забезпечити роздільне складування розкривних порід з метою подальшого їх ефективного використання для виробництва будівельних та інших видів матеріалів та продукції; забезпечити в найближчі роки гасіння породних відвалів, а також розвиток закладки породою відпрацьованого простору шахт; розробити і впровадити екологічно безпечні способи консервації шахт[34-36].

6) Будівництво

Метою природоохоронної діяльності в будівництві є нормалізація умов

життєдіяльності населення і поліпшення стану природно-територіальних комплексів України, що перебувають у кризовому екологічному стані[28].

Для формування переліку завдань конкретних програм необхідно провести екологічний аудит кризових територій України, визначити комплекс екологічних вимог до містобудівних заходів з метою досягнення контрольних рівнів стану довкілля.

Для розв'язання цих завдань необхідно:

а) провести екологічний аудит кризових територій України, що включає визначення контрольних рівнів забруднення територій, які є нормами для територій на найближчі 1 - 3 роки, та можливість їх реального досягнення, першочергове проведення екоаудиту у високоурбанізованих районах і містах;

б) розробити містобудівні заходи, спрямовані на виведення територій з кризового стану: провести екоаудит з урахуванням зміни структури землекористування у напрямі збільшення територій національних природних парків, зон рекреації; визначити комплекс містобудівних заходів для досягнення контрольних рівнів стану довкілля;

в) вжити заходів щодо ресурсозбереження: обмежити використання природних корисних копалин, потреба в яких може бути задоволена в результаті використання вторинних та поновлюваних ресурсів; розробити і впровадити програми створення та виробництва нових ресурсозберігаючих будівельних матеріалів і конструкцій;

г) вжити заходів щодо запобігання викидам і скидам забруднюючих речовин: розробити комплексні програми впровадження безвідходних та екологічно безпечних технологій; мобільну, легку, екологічно безпечну та низькоенергоємну будівельну техніку та механізований інструмент;

д) розробити і впровадити архітектурно-планувальні заходи, захисту окремих об'єктів, переорієнтування інфраструктури територій: вирішити питання першочергової деконцентрації прийняття рішень в екологічному, економічному і планувальному аспектах;

ж) розробити заходи щодо запобігання наслідкам аварійних ситуацій та їх усунення у місцях з підвищеною щільністю населення.

Найнебезпечнішою в екологічному аспекті галуззю промисловості будівельних матеріалів залишається цементна промисловість, підприємства якої найбільше забруднюють довкілля. Тому треба створити спеціальну програму істотного зменшення впливу підприємств з виробництва цементу на довкілля[29].

3.2 Технічні засоби захисту довкілля від техногенних аварій

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля, є: застаріла технологія виробництва та обладнання, висока енергоємність та матеріалоємність, що перевищують у два - три рази відповідні показники розвинутих країн; високий рівень концентрації промислових об'єктів; несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв; відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо), низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів; відсутність належного правового та економічного механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем; відсутність належного контролю за охороною довкілля[32;35;36].

Серед промислових об'єктів одним з основних забруднювачів атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики (близько 30 відсотків усіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел). У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві найважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря і забруднення земель через накопичення значної кількості відходів (золи, шлаків, пилу).Якщо раніше у викидах переважали оксиди вуглецю, сажа, попіл, сірчистий ангідрид, сироватка, то тепер - значні кількості оксидів азоту, сполук свинцю, ртуті, аміаку, сірководню, альдегіди, вуглеводні; залишкові відходи, терикони, білі содові озера, зросла кількість смітників.

Технологічний процес лежить в основі будь-якого виробництва, адже він є складовою виробничого процесу. Одночасно технологічний процес складається з окремих елементів (складових матеріальних частин) і стадій (складових часово-просторових частин). За способом організації технологічні процеси поділяються на дискретні, безперервні і комбіновані. За кратністю обробки: циклічні (кругові), відкриті (із розімкнутим технологічним ланцюгом - екологічно небезпечні) і комбіновані. За агрегатним станом: гомогенні і гетерогенні (або однорідні і неоднорідні). За тепловим ефектом: екзо- і ендотермічні. За умовами впливу: високотемпературні, низькотемпературні, каталітичні, вакуумні, електрофізичні, електрохімічні, під високим тиском і т. і[31].

Важливе значення мають також параметри тиску, температури, концентрації тобто показники, що характеризують технологічний процес, а також характеристики: швидкість, зворотність, текучість, оброблюваність тощо. Сучасні технології, зокрема альтернативні, будуються на: радіаційно-хімічних процесах, ультразвукових, вони є лазерні, променеві, плазмові. Усі природозберігаючі технології можна поділити таким чином на 5 видів:

1. Безвідходні (маловідходні) технології, які дають мінімум об'єму твердих, рідких, газоподібних та теплових відходів та викидів (повна безвідходність нереальна, тому що тоді не працював би другий закон термодинаміки), отже частіше мова йде про такі технології, які дають теоретичний мінімум відходів на виробництві, які лише можливо досягти. Це сприяє також зменшенню ризику техногенних аварій за рахунок аварії зниження корозійної активності середовища і як наслідок - підвищення техногенно - екологічної безпеки технічних споруд.

2. Реутилізаційні (рециркуляційні) технології - при цьому технологічний процес організований так, що відходи одного виробництва стають сировиною для іншого (технології замкнутих циклів).

3. Ресурсозберігаючі технології - виробництво і реалізація кінцевої продукції з мінімальним використанням речовини та енергії на всіх етапах виробничого циклу і з найменшим впливом на людину, природні екосистеми та технічні споруди.

4. Біотехнології - сукупність методів і прийомів отримання корисних для людини продуктів та явищ з допомогою біологічних агентів (біофільтри, біореактори і т. д.).

5. Екологічні технології (геотехнології) - технології побудовані на основі процесів (за типами процесів), характерних для природи, інколи як їх пряме продовження (контурне землеробство або безвідвальна обробка ґрунту і т. і.)[11-15].

Отже, недосконалість саме технічних засобів та технологічних процесів призводить до головних видів забруднення навколишнього середовища: механічне (пил, попіл, шлак, будівельне сміття тощо), хімічне, радіоактивне, теплове, електромагнітне. Коли промислове підприємство, технічний засіб чи умови праці не задовольняють нормативам безпеки та екологічності, необхідно проводити комплекс заходів, спрямованих на поліпшення цих показників.

Під методами захисту НПС розуміють комплекс технологічних, технічних і організаційних заходів, спрямованих на зниження або повне виключення антропогенного забруднення біосфери. Універсальних методів звичайно не існує, тому радикально вирішити проблему забруднення НПС на сьогоднішній технічній стадії розвитку суспільства неможливо (причина - високий рівень споживання ресурсів і кількість відходів, масштаби впливу на НПС). Отже, лише поєднання декількох раціонально підібраних і науково обґрунтованих заходів в кожному конкретному випадку може привести до бажаних ефектів, результатів по захисту (охороні) НПС[32].

Для цього використовують такі методи:

1) технологічні - це безпосередній вплив на технологічні процеси, які виступають джерелом забруднення, внаслідок чого з'являються нові технології (утилізаційні, зберігаючи, чисті і т. д.).

2) організаційно-технічні - зменшення концентрації та рівня забруднення на шляхах їх розповсюдження від виробництва до біосфери, тобто використання технічних засобів захисту та проведення організаційно-планувальних заходів.

Перша група методів вирішує проблему значно ефективніше, але є досить трудоємкою та значно дорожчою: відбувається реконструкція підприємств, закриття старих і будівництво нових з використанням альтернативних технологій, проводяться спеціальні науково - дослідні роботи, вирішується цілий ряд завдань соціально-економічного плану, наприклад, перекваліфікація працюючих, автоматизація, комп'ютеризація виробництва. Друга група методів є дещо вигіднішою, але вони мають локальний характер дії і не знищують причину, яка викликає забруднення. Загальна класифікація методів захисту НПС від антропогенних забруднень приведена на рис.3.1. Використовуються прямі та непрямі методи. Прямі методи дозволяють знизити масу, об'єм, концентрацію і рівень забруднення безпосередньо в джерелі їх утворення в технологічному процесі. Приклад: зменшення вмісту сірки в паливі; створення електромобілів і т. і. Непрямі методи не забезпечують безпосереднього зниження рівня забруднення в його джерелі, але мінімізують його або виключають утворення забруднювачів при проведенні наступних технологічних процесів. Приклад: використання прогресивних методів литва; заміна газового зварювання на електричне, а далі на лазерне і т. і. Найвища форма удосконалення технології виробництва - створення замкнутих технологічних процесів, систем оборотного водопостачання і безвідходної технології, що можливо тільки при узгоджені прямих та побічних методів. Під безвідходною технологією розуміють замкнуті технологічні процеси, при яких відходи кожного попереднього процесу виступають вихідною сировиною для наступного. Прикладом цієї технології є кругообіг речовин та енергії в природі[36].

Майбутнє за технологічними методами захисту НПС як самими прогресивними і екологічними. Саме втілення на всіх етапах виробництва безвідходної технології дозволить повністю зняти проблему антропогенного забруднення біосфери. Організаційно-технічні методи, використання яких не зв'язано з безпосереднім впливом на джерело забруднення, використовуються для захисту НПС шляхом: розосередження джерел забруднення; воно не захищає безпосередньо НПС від забруднень, але дозволяє знизити локальне навантаження шкідливих речовин на біосферу до допустимих концентрацій і рівнів, з нейтралізацією яких природа справляється ще сама; локалізація джерел забруднення за рахунок ізоляції, герметизації, екранування, а також захоронення відходів, що дозволяє обмежити розповсюдження забруднювачів в біосфері; очистки (повної чи до допустимих концентрацій) викидів, які надходять в біосферу з допомогою спеціальних технічного устаткування і апаратів, що використовують фізичні, хімічні, фізико-хімічні і біохімічні способи очистки і обеззараження забруднювачів.

На цьому рівні розвитку технологій використовуються організаційно-технічних методи, які виступають основним способом боротьби з забруднювачами НПС[30-33].

Основні напрямки екологізації виробництва.

1. Розробка ефективних засобів очищення промислових, комунальних та тваринницьких стічних вод і промислових та транспортних викидів в атмосферу. Воно частково запобігає забрудненню довкілля, але повністю не ліквідує його, хоча ефективність окремих очисних технологій сягає 99% - 99,9%, їм не може належати провідна роль, коли мова йде про гармонізацію взаємодії суспільства і природи (дуже висока ціна сучасних очисних технологій). Основні види очистки: механічні, хімічні, біологічні, електричні і т. п.

2. Значно перспективнішими є заходи, спрямовані на зменшення або повну ліквідацію шкідливих відходів, що забруднюють довкілля. Головний напрям - це перехід до використання замкнутих технологій, для яких характерна відсутність обміну речовин із зовнішнім середовищем. Стосовно технологічної операції, це можна розуміти як процес, у якому відсутні викиди твердих, рідких і газоподібних речовин - відходів. Важливе значення тут відводиться розробці нових альтернативних технологій в енергетиці, нетрадиційних матеріалів, розробка технологій на основі природних (екологічних) процесів, саме тут важливе значення має використання останніх досягнень науки і техніки. Це найперспективніший шлях екологізації, та зниження ризику техногенних аварій.. 3. Важливим сучасним напрямком екологізації є утилізація, тобто повторне використання відходів.

Найбільш важливий захід це регенерація первинних відходів, тобто залишення їх у циклі виробництва з метою додаткової переробки і вилучення невикористаних елементів або сполук. Є 3 шляхи або напрямки: повернення відходів у той самий виробничий процес, з якого його отримано;використання відходів в інших виробничих процесах, у вигляді сировини для інших виробництв. Це вже дозволяє вирішити проблему мінімізації відходів, а у окремих випадках досягти їх повної ліквідації. Але й тут існує ряд проблем, в першу чергу - фінансових, а також часто кількість відходів просто перевищує реальні можливості їх споживання. Тому найбільш перспективний напрям екологізації виробництва слід вважати розробку принципово нових екологічних (маловідходних) технологій і перехід виробництва до основ екологічно “чистого” виробництва.

До технічних засобів захисту довкілля від техногенних аварій відносяться методи підвищення екологічної безпеки конструкційних матеріалів технічних споруд[37].

РОЗДІЛ 4 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕХНОГЕННО - ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТЕХНІЧНИХ СПОРУД

4.1 Корозійна стійкість сталі 20 в грунті, забрудненому міддю

Досліджували корозійну тривкість сталі 20, як основного конструкційного матеріалу багатьох технічних підземних споруд (трубопровідний транспорт, резервуари і т. і.), в 3-х пробах ґрунту, протягом 3 місяців:

1. Контрольний зразок;

2. Грунт, забруднений Cu²⁺ (5 ГДК);

3. Грунт, забруднений Cr₂O₇^2- (5 ГДК).

Визначено: Кm, г/(см²*год), Кп, мм/рік ГДК_гр. наведено втаблиці 4.1

Таблиця 4.1

ГДК_гр, мг/кг

1. Кm₁=0,065; Кп=1,16*Кm=0,075, 3 група тривкості (тривкі), бал 5.

2. Km₂=0,52; Кп=0,60, 4 група тривкості (понижено тривкі), бал 7.

3. Km₃=0,41, Кп=0,46, 4 група тривкості (понижено тривкі), бал 6.

4.2 Обґрунтування використання захисних композицій для підвищення техногенно - екологічної безпеки технічних споруд

Добавка захисної композиції (ЗК) на вторинній сировині (відход К - ЧП «Хімволокно», НФП - 2 - некондиційний за строком вживання фармпрепарат) (табл.4.2) в грунт дала позитивні результати.

Таблиця 4.2

Характеристика кубових відходів першої дистиляції капролактаму в цеху його регенерації ЧП «Хімволокно".

Добавки в проби 1,2 ЗК(20 г/кг; К_і НФП = 1:1) та сульфіту (SO₃^2-0,5мм) в пробу 3, підвищили корозійну тривкість сталі 20 в умовах підземної корозії, а це означає, що підвищується техногенно - екологічна безпека технічних споруд:

1.Km₁ ^| = 0.013;Kn₁ = 0.015, 3 група тривкості (тривкі), бал 4.

Z₁ = [(0.065 - 0.013)/0.065]*100 = 80.1%/

2. Km^|₂ = 0.07, Kп^|₂ = 0.08, 3група тривкості (тривкі), бал 5.

Z₂ - [(0.52 - 0.07)/0.52]*100 = 90.4%

3. Km^|₃ = 0.02; Kп^|₃ = 0.023, 3група тривкості ( тривкі), бал 4.

Z₃ = [(0.41 - 0.02)/0.41] = 95.1%.

Механізм дії захисної композиції

Із розрахунків видно, що забруднений грунт проявив більшу корозійну активність, ніж грунт 1 (контрольний). Це пов'язано з дією Сu²⁺ - катодного протектора, що може висаджуватися на поверхні сталі і активізувати анодну реакцію окислення Fe

Cu²⁺ + Fe = Cu + Fe²⁺

Аналогічну дію спричиняє Cr₂O₇^2-, що пасивує окремі ланки сталі, що також діють як катодні протектори, збільшуючи швидкість руйнування сталі. Захисна композиція ( К: НФП = 1:1, 2 г/кг) зв'язує Cu²⁺ у металохелатний комплекс, що унеможливлює висадження Cu на поверхні сталі. Крім того, захисна композиція утворює на поверхні сталі наномасштабну металохелатну плівку, яка ізолює сталь від агресивного середовища.

Добавка SO₃^2- (0,5м/кг) в ґрунт, забруднений Cr₂O₇^2-, відновлює окисник Cr₂O₇^2- до Cr³⁺:

Cr₂O₇^2- + 3SO₃^2- + 8 H⁺ = 2Cr³⁺ + 3SO₄^2- + 4 H₂O

і таким чином знижує корозійну активність забрудненого ґрунту. Бал корозійної тривкості сталі знижується. Для забрудненою ґрунту 2 бал зменшується на 2 одиниці (з 7 балу на 5 бал). З понижено тривкого ґрунту одержуємо тривкий грунт. Для ґрунту 3 спостерігаємо також зниження балу (з 6 до 4), що відповідає.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ

1. Проведено критичний аналіз з основних факторів забезпечення техногенно - екологічної безпеки технічних споруд в природних середовищах, зокрема в ґрунті.

2. Встановлена агресивність техногенного забруднення природних середовищ (ґрунту) важкими металами (в катіонній формі - Cu²⁺, та аніонній - Cr₂O₇^2-) щодо технічних споруд.

3. Показано, що Cu²⁺ діє як катодний протектор, висаджуючись на поверхні сталі 20.

4. Окисник Cr₂O₇^2-, за рахунок неповної пасивації поверхні сталі, викликає також пришвидшення її руйнування.

5. Обґрунтовано механізм дії захисної композиції, що підвищує тривкість сталі в умовах підземної корозії, за рахунок утворення на поверхні металохелатних захисних плівок, ізолюючих метал від агресивного середовища.

6. Підвищенню тривкості сталі сприяє також зв'язування Cu²⁺ в стійкий металохелатний комплекс, що унеможливлює його дію як катодного протектора (К_st = 10²⁰).

7. Зменшення агресивності ґрунту із забрудненням Cr₂O₇^2- добавкою SO₃^2- відбувається за рахунок відновлення окисника в Cr³⁺.

8. Результати роботи пройшли апробацію на міжнародній конференції «Корозія - 2010» у ФМІ НАН України та опубліковані в статті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Сучасне матеріалознавство XXI сторіччя. - К.: Наук. думка, 1998. - 658с.

2. Механіка руйнування матеріалів і міцність конструкцій ( під ред.. акад.. В. В. Панасюка. - Львів: Каменяр, 1999. - Т. 1. - 352 с., Т. 2. - 346 с., Т. 3. - 286 с.

3. Антропов Л. К. Теоретическая електрохимия. - М.: ВШ, 1994. - 519 с.

4. Шаталов А. Я., Маршаков И. К. Практикум по физической химии. - М.: ВШ, 1995. - 288 с.

5. Семенова И. В., Флорианович Г. М., Хорошилов А. В. Коррозия и защита от коррозии. - М.: Физ. мат. лит.,2002. - 336 с.

6. Хімічні основи корозії конструкційних матеріалів / С. І. Козак, М. Г. Котур, М. В. Никипанчук та ін. - Львів : Ліга Прес, 2001. - 240 с.

7. Жук Н. П. Курс теории коррозии и защиты метал лов. - М.: Металлургия, 1996. - 472 с.

8. Шлугер М. А., Ажогин Ф. Ф., Е. А. Коррозия и защита металлов. - М.: Металлургия, 1991. - 216 с.

9. Калачев Б. А.Водородная хрупкость метталов. - М.: Металургия, 1995. - 216 с.

10. Наукові основи підвищення екологічної безпеки металоконструкцій модифікацією їх поверхні в протикорозійному захисті / В. Г. Старчак, С. Д. Цибуля, С. О. Олексієнко та ін. // Фіз.- хім. Механіка матаріалів. - 2004. - Спецвипуск № 4. - Т. 2. - С. 853 - 859.

11. Підвищення корозійної корозійної стійкості, довговічності та екологічної безпеки конструкційних матеріалів поверхневою модифікацією / В. Г. Старчак, С. О. Олексієнко, К. М. Іваненко та ін. // Фіз.. - хім. Механіка матер. - 2006. - Спец вип. 5.- Т. 2. - С. 883 - 888.

12. Еколого-економічні приорітети у вирішенні проблеми відходів /Б.Горлицький, доктор геолого-мінеральних наук //Економіка України. - №3, - 1995. - С.55.

13. Екологія і закон: Екологічне законодавство України.

14. Гофман К.Г. Экономическая оценка природных ресурсов Вопросы теории и методологии.- М.: Наука, 1987.

15. Грин А.М. Геосистема как объект мониторинга // Геосистемный мониторинг в биосферных заповедниках.- М., 1984.- С 43- 54.

16. Ковда В.А., Керженцев А.С. Экологический мониторинг: концепция организации // Региональный экологический мониторинг. -- М.: Наука. -- 1983. -- С. 7-15.

17. Малі річки України. // Довідник. -- За ред. Яцика А.В. -- К.: Урожай, 1991. -- 286 с.

18. Метелев В.В., Канав А.М., Дзасохова Н.Г. Водная токсикология. - М.: Колос. - 1974. - 247 с.

19. Вискушенко Д.А., Бенедик С.В., Поповичук О.І. Вплив азотнокислого свинцю на водний баланс ставковика озерного // Вісник Житомирського педагогічного університету. - 1999. - вип. 4. - С. 87-88

20.Методика суцільного грунтово- агрохімічного моніторингу сільськогосподарських угідь України \\ О.О.Созінов, Б.С. Прістера\\ Київ 1994 ст 56, 101.

21. Родючість ґрунтів. Моніторинг та управління \\ В.В. Медведєв\\ Київ 1992 “Урожай” ст 3, 153, 232.

22. Временные методические рекомендации по контролю загрязнения почв (под редакцией С.Г. Малахова) М.‚ 1983 ч.1‚ ст. 127.

Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. - 249.

23. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. - 238 с.

24. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. - 249.

25. Механіка руйнувань матеріалів і міцність конструкцій/Під ред. акад.

В.В. Панасюка.- Львів: Каменяр, 1999.-Т. 1.-352 с., Т. 2.- 346 с., Т. 3.- 286 с.

26. Займовский А.С., Усов В.В. Металлы и сплавы в электротехнике.- Л.: Госэнергоиздат, 1971. - 316 с.

27.Измалков В.И. Экологическая безопасность, методология прогнозирования антропогенных загрязнений и основы построения химического мониторинга ОС.-С.-П.:НИЦ эколог. безопасн., 1994.- 131 с.

28. Основи охорони праці” М.П. Гандзюк, Є.П. Желібо, М.О. Халімовський.

едрій Я.І., Джигирей В.С., Кидисюк А.І. та ін. Безпека життєдіяльності - Львів, Афіша, 1999.

29. Даценко І.І. Гігієна та екологія людини - Львів, Афіша, 2000.

30. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посібник / За ред. В.С. Джигирея. - Львів, 1999. - 238 с.

31. Захарченко М.В., Орлов М.В., Голубєв А.К. та ін. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва, побуту та у надзвичайних ситуаціях: Навч. посібник. - К.: ІЗМИ, 1996. - 196 с.

32. Охрана труда в химической промышленности / Г.В. Макаров, А.Я. Васин, Л.К. Маринина и др. - М.: Химия, 1989. - 496 с.

33. Вредные химические вещества. Радиоактивные вещества / Под ред. Л.А. Ильина, В.А. Филова. - М.: Химия, 1990. - 463 с.

34. Аклеев А.В., Ава А., Акияма М. та інших. Біологічна індикація хронічного опромінення не відразу. // Бібліотека журнала

35. Ільїн Л.А., Крючков В.П., Осанов Д.П., Павлов Д.А. Рівні опромінення учасників ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії у 1986-1987 рр. і верифікація дозиметричних даних. // Радіаційна биология.

36. Новітні досягнення геодезії, геоінформатики та землевпорядкування - Європейський досвід. - Чернігів: Видавництво ЧДІЕУ, 2009. - 208 с.

37. Види аварій, катастроф і стихійного лиха: Методичний посібник. - К.: Центральні Державні курси ЦО України, промислової та екологічної безпеки, 1999. - 87 с.