Інфляційні процеси в Україні

Слід зазначити, що існування значного розриву між регульованим офіційним курсом і комерційним негативно впливає на обсяги експорту, сприяє залишенню валютної виручки від експорту на рахунках іноземних банків.

2.6 Інші інфляційні фактори.

Економісти виділяють й інші фактори, що провокують інфляцію. Напри-клад, пропонуючи зменшення дефіциту бюджету за рахунок скорочення дер-жавних видатків, слід враховувати, що зниження бюджетних витрат не зумо-влює відповідного прямого зменшення грошової маси та інфляції. Скорочення дотацій сприяє збільшенню витрат підприємств і населення. Внаслідок цього підвищуються оптові ціни (на вугілля, метали тощо). А це, в свою чергу, поси-лює тиск у напрямі підвищення виробничих витрат.

Державні витрати повинні обгрунтовано скорочуватися по всьому ланцюгу відтворювання у всіх ланках економіки. Вкрай важливо нарощувати надход-ження доходів завдяки більш повному обліку і оподатковуванню господар-ських операцій та шляхом зростання виробництва і реалізації продукції. Пара-лельно з цим доцільно залучати якомога більше неінфляційних ресурсів фінан-сування бюджетного дефіциту, насамперед, за рахунок випуску декількох різновидів державних цінних паперів.

Фактором інфляції є також підвищення цін на продукцію економіч-них суб'єктів у відповідь на збільшення ставок податків, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва, про які ми говорили вище.

2.7 Грошова реформа 1996 р. та показники інфляції в 1996-2000 рр.

У відповідності до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу: введено в загальний обіг єдину національну одиницю- гривню. Проте, до цього, добре відомим наказом Президента України «Про реформу грошової системи України» 7 листопада 1992 р. було запроваджено купоно-карбованці на заміну рубля та започатковано вихід нашої держави з рубльової зони. Ще раніше, в січні 1992 р., в обіг було випущено тимчасову валюту- купоно-карбованці. Постає питання, скільки ж грошових реформ було проведено в Україні та основі чого вони проводились. Я погоджуюсь з багатьма спеціалістами, що вважають, що в Україні грошова реформа проводилась на протязі 5 років та включила в себе 3 основні етапи:

впровадження тимчасової перехідної валюти- купоно-карбованців в готівковий обіг- січень 1992р.

впровадження купоно-карбованців в безготівковий обіг- листопад 1992 р.

випуск у загальний обіг постійної національної валюти- гривні- вересень 1996 р.

Останній, третій етап реформи було здійснено шляхом деномінації- зменшення в 100 000 разів всіх цінових показників та одночасно всіх складових грошової маси. В результаті нова грпошова одиниця виявилась в 100 000 разів більшою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаби цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Однак при цьому співвідношення між товарною та грошовою масою в обігу не змінилося.

Основоною з передумов введення гривні вважають певною мірою успішне проведення рестрикційної грошово-кредитної політики, що призвела до зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р. рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то в 1995 р.- лише у 2,8 рази. У 1996 році, «напередодні реформ», темпи інфляції склали: у травні, червні- 1%, серпні- 5,7%, у вересні- 2% «Фінанси України», №2, 1997 . Проте потрібно пам'ятати про негативні сторони сильного тиску з боку держави, зокрема утримання обмінного курса валюти на певному рівні, про що говорилося вище.

Ціни споживчого ринку за 9 місяців 1998 р. зросли на 6,2%, що на 0,5% нижче від відповідного показника попереднього року (6,7%). Рівень інфляції у вересні становив 3,8%. Це найвищий рівень інфляції з початку 1998 року.

Славнозвісна криза в Росії у вересні цього року не минула й української гривні, її курс різко впав, що ще раз довело величезну залежність української економічної системи від зовнішнього постачання, зокрема російських енергоносіїв. На біржі спостерігалось значне перевищення попита над пропозицією доларів, причинами чого слугували посилення інфляційних та девальваційних очікувань у зв'язку з можливою емісією ОВДП, поява на ринку гривневих ресурсів завдяки операціям Національного Банку. Ріст попиту на долар примусив НБУ скористатися перевіренними способами регулювання ринку новими цільовими адміністративними обмеженнями. З 12 листопада було введено деталізацію цілей купівлі готівкової валюти комерційними банками. При цьому метою цього заходу визначалося обмеження продажу доларів тільки для обмінних пунктів, необмежуючи при цьому заявки для інших цілей. Тому це обмеження не повинно було істотно вплинути на доступ клієнтів банків до твердої валюти. Перші тижні листопада довели, що тепер не можна сподіватись на швидку та значущу ліберізацію ринку, оскільки з додаткових антикризових заходів було виключено три життєвоважливі для банківської та фінансової системи в цілому аспекти:

вільна купівля-продаж валют;

наданя НБУ стабілізаційних кредитів комбанкам;

використання ОВДП в якості обов'язкових резервів.

Рівень інфляції в Україні за підсумками 9-ти місяців 2000р. зросте до 20%. Ця цифра відповідатиме рівню інфляції, зафіксованому за весь минулий рік, повідомив київський голова Олександр Омельченко. Загалом, за його словами, за підсумками 2000 року інфляція зросте до 30%. Це призведе до того, що наприкінці року курс гривні впаде до 6 грн за долар.

В. Ющенко підкреслив, що в листопаді через ускладнення фінансової ситуації на ближніх валютних ринках, включаючи Росію, пройшла тотальна девальвація національних валют цих країн. У зв'язку з цим Україна має прийняти невідкладні заходи, що означає подальшу рестрикційну політикцу уряду. Тому протфельні інвестиції у вигляді держзобов'язань залишаються непривабливими для банків та їх клієнтів, а інфляційні очікування відповідно високими. Розрив між офіційним та «сірим» курсом гривні посилюється, що може призвести до нової хвилі девальвації національної одиниці України.

За даними Держкомстату, інфляція в Україні (зростання цін споживчого ринку) у лютому 200р. поточного року становила 3,3% (тоді як у січні - 4,6%). Так що прогноз Міністерства економіки відносно зниження її темпів у лютому до 2% не виправдався. Індекс споживчих цін у січні-лютому поточного року становив 108,1%, тоді як за аналогічний період 1999 року - 102,5% і 1998 року - 101,5%. Рівень інфляції в Україні в 1999 році становив 19,2%, в 1998 році - 20%. За прогнозами уряду, в 2000 році вона становитиме 15,9%.

Поволi, але дедалi впевненiше, долар пiшов вгору. Спочатку банкiри тiльки натякали i чекали. Потiм почали активнiше скуповувати валюту на мiжбанкiвському ринку. Деякi з "буйних" любителiв знiмати вершки зi збитого панiкою мiжбанкiвського валютного ринку наважувалися навiть на розгойдування гривньо-доларового човна, викидаючи в днi iнтервенцiї Національного банку свої валютнi резерви на ринок. Як результат подiбної давно забутої активностi - долар "дешевшав", розкуповувався, ставав дефiцитом i знову пiдiймався, але вже на дещо вищу позначку. НБУ, в боротьбi за святу справу змiцнення нацiональної грошової одиницi, вiдновив практику масованого продажу валюти за офiцiйним курсом.

Мета подiбних iнтервенцiй, напевне, дати зрозумiти всiм i кожному - серйозних змiн на валютному ринку допущено не буде. Національний банк не обходять висловлювання експертiв комерцiйних банкiв про те, що на ринку складається стiйка тенденцiя збiльшення попиту на валюту i його переважання над пропозицiєю. Позицiя НБУ проста i лаконiчна i, за словами начальника управлiння валютних операцiй НБУ Миколи Мельничука, має приблизно такий вигляд: "Нацiональний банк не бачить на сьогоднi жодних ознак того, що найближчим часом станеться iстотне падiння курсу гривнi щодо долара США". Але якраз значнi соцiальнi виплати бюджетникам i можуть ще бiльш пiдхльоснути зростання долара. Тим бiльше, що Національний банк не роз'яснює своїх планiв щодо змiцнення гривнi за нинiшнього зростання долара на мiжбанку. Можливо, свої надiї урядовцi пов'язують з досить великими валютними резервами, накопиченими за тривалий перiод вiдносного спокою на мiжбанкiвському ринку. "Жирок", на думку деяких незалежних експертiв, становить до 1,2 млрд. доларiв, i збирався вiн довгих 8 мiсяцiв. Накопичити його НБУ вдалося завдяки "дебартеризацiї" та ефективному вибиванню платежiв до бюджету. Але чи вистачить запасу? До кiнця року уряд має виплатити зовнiшнiх зобов'язань на суму 550 млн. доларiв. У разi постiйної пiдтримки курсу гривнi шляхом валютної iнтервенцiї Національний банк може опинитися, за словами тих же експертiв, "з голим торсом перед амбразурою". Без поповнення валютних запасiв на кiнець року у нього залишиться запас не бiльше ніж 700 млн. гривень. Цього вочевидь замало. Зовнiшнi чинники У заокеанських друзiв з МВФ, на чию допомогу розраховував уряд, також "неприємностi на роботi". °х критикують за розбазарювання коштiв i вкладення їх в країни, що "дуже погано" розвиваються, на довгi роки. Звiсно, коли тебе лають, важко бути люб'язним з кимось третiм. Ось МВФ взяв i скоротив термiни надання кредитiв з 3,25-5 рокiв до 2,25-4 i пiдняв вiдсоткову ставку по вже виданих довготривалих кредитах. Цей чинник також грає, поза сумнiвом, не на змiцнення гривнi. Подолати "зовнiшнi чинники" i переконати фiнансистiв у стабiльностi позицiї гривнi - надзавдання для прем'єра Вiктора Ющенка та його мiнiстрiв. I тут наразi не ясно, чи вдасться уряду утримати цiни на нафтопродукти від подальшого зростання i розкрутити іноземних друзiв на термiновi позики. Внутрiшнi проблеми Мiнiстр фiнансiв Iгор Мiтюков свою власну стабiльнiсть вже продемонстрував. Отримавши запевнення президента України в його крайнiй необхiдностi на нинiшнiй мiнiстерськiй посадi для нормального закiнчення процесу ухвалення нового бюджету. Загалом, майже поетично: "...человек сидит на стуле, а вокруг летают пули".

Можливо, що в разi ухвалення бюджету-2001 до кiнця року і успiшного завершення переговорiв з мiжнародними фiнансовими органiзацiями стiйкi позицiї мiнiстра фiнансiв (понад три роки на цьому посту!) ще бiльше змiцняться. Про що варто задуматися Мiнфiну, то це про взаєморозумiння з Національним банком. Міністерство вже "усвiдомило", що без НБУ йому летiти як з одним крилом, i борги з ОВДП (72 млн. гривень) були погашені. Тiльки ось "постраждальцi" (ПУМБ, АППБ "Аваль", Укрсоцбанк, банк "Хрещатик" i деякi iншi), як, втiм, i "минульцi" навряд чи тепер скоро захочуть мати справу з ОВДП. Надто вже "нервова" справа. Крiм того, виплати з ОВДП означають появу "зайвої" гривнi на мiжбанку, що також саме зараз не на користь стабiльностi курсу.

Висновок.

Як ми могли побачити, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів. Не поділяючи погляди деяких економістів, що наголошують на однозначності чинників, що викликали інфляцію в нашій державі (надлищкова емісія або ж ріст світових цін), ми вважаємо доцільним розглядати ці фактори в системі, оскільки їх визначення є досить умовним, а в економічних системах перехідного типу одні чинники інфляції переростають або діють паралельно з іншими( інфляція попиту та витрат), а іноді причини та наслідки цього процесу міняються місцями (кумлятивна спіраль зарплата-ціни-інфляція).

Серед основних факторів, що спричинили інфляцію в Україні, починаючи з 1991 р. необхідно зазначити наступне:

політичні трансформації 1991-1992 рр., що фактично спровокували різкий економічний спад, хоча його глибинні причини назрівали давно і корінилися не в політичній, а в суто економічній, виробничій сферах.

розбалансованість економічної системи, надмірна частка базових галузей, низька частка галузей, що працюють безпосередньо на споживача .

значна залежність української економічної системи від зовнішнього постачання, зокрема енергоносіїв, і як наслідок величезні втрати від росту цін на імпортні (в основному російські) енергоносії у 1991р.

надлишкова емісія НБУ, що викликала «інфляційний розрив», загострення економічної ситуації та гіперінфляцію, пік якої припадає на 1993р.

некоректна грошово-кредитна політика з боку держави. Експансійна політика з державним регулюванням цін на енергоносії, підтримки через тарифи на паливо, електроенергію та газ АПК, наданням державних дотацій у транспортній, житлово-комунальній сферах не призвела до очікуваних результатів і була замінена на рестрикційною грошово-кредитною політикою(встановлено низькі кредитні стелі для банків, підвищено норми обов'язкового резерву). Проте рестрикційна політика дозволила подолати певні прояви інфляції, так зв. «піки», однак не знищила її ключовї чинники. При різкому рості заощаджень у комерційних банків виникла фактична нестача обігових коштів, криза неплатежів, стагфляція, що знову підштовхувало державу до нової емісії.

надмірна долоризація економіки, коли паралельно з напціональною валютою функціонує інша (долар). Рост попиту на долар підриває довіру до власної грошової одиниці, посилює адаптивні очікування, сприяє переливу капіталу з країни на закордонні рахунки. Як результат криза неплатежів, низька інвестиційна активність, бартеризація економіки. Жорстке регулювання валютного курсу національної грошової одиниці з боку держави мало позитивні наслідки в короткостроковому плані, проте заважало розвитку відкритих ринкових відносин у довгостроковій перспективі.

затягування грошової реформи, що умовно розтягнулася на 5 років (1992-1996рр.), та навряд чи може бути названа завершеною на данному етапі. Реформа, що включила в себе три основні етапи: введення купоно-карбованців в готівковий обіг (січень 1992р.), введення купоно-карбованців в безготівковий обіг (листопад 1992р.), введення єдиної національної валюти- гривні в загальний обіг (вересень 1996р.) через деномінацію в 100 000 разів всіх складових грошової маси частково сприяли зменшенню темпів інфляції та відродженню довіри до національної валюти. Проте як довела остання криза у вересні 1998р. запровадження гривні ще не означало утворення незалежної, оздоровленої, самостійно функціонуючої за ринковими механізмами грошової системи в Україні. Значна залежність України від ринків сусідів, зокрема Росії, сприяє сьогодні посиленню інфляційних очікувань, новому витку долоризації економіки та падінню курсу національної валюти, який за деякими прогнозами у другому півріччі сягне 4- 10грн./1 дол. Ані деталізація цілей придбання доларів комерційними банками, введена в листопаді цього року, ані інші рестрикційні термінові антиінфляційні заходи, прийняті урядом у зв'язку з зазначеною фінансовою кризою, поки що не збільшили інтерес інвесторів до портфельних інвестицій за рахунок держазобов'язань, та не зменшили адаптивні очікування населення.

Важливу роль в стабілізації економічної ситуації та приборканні інфляційних процесів в економіках перехідного періоду відіграє держава. Серед основних стабілізуючих заходів мають бути:

регулювання системи оподаткування (зниження податків і стимулювання виробництва)

розвиток ринку цінних паперів

обмеження бартерних операцій

відмова НБ від прямого кредитування бюджетного дефіциту та неперспективних підприємств (підприємств-банкуртів)

запровадження комерційних платіжних інструментів (чеки, векселя)

виплата заборгованостей по зарплатам, ін.

Саме від реалізації цих та інших заходів залежить успішний розвиток тієї чи іншої країни та її інтеграції в світове суспільство в якості рівноправного члена.

Список використанної літератури: