Планування грошових потоків на підприємстві

Валовий прибуток від капіталу = (Дивіденд+{Ціна на кінець року}-{Ціна на початок року} / Ціна на початок року)*100%/

10. Показник середньої ціни акції характеризує усереднену величину вартості однієї акції пакета, який формується протягом певного періоду.

Середня ціна акції= Сума регулярних перерахувань* Час(місяць, роки)/ кількість куплених акцій.

Аналогічно для оцінювання облігацій, які підприємство планує придбати, використовуються такі показники:

1. Прямий дохід від облігації за прибутком, який установлює у відсотковому співвідношенні залежність між величиною доходу за облігацією та її ціною.

Прямий доход за облігаціями=( Норма відсотка* Номінальна вартість облігації )/ ціна облігації.

2. Дохід за облігаціями до дати погашення визначає фактичний відсотковий дохід інвестора на цей момент.

Дохід за облігацією до дати погашення=[[[{норма відсотка+(Сума погашення- Ціна на день купівлі)/ Період}/Ціна на день+Сума погашення]]/2]]]+100%

2. Ціна конверсії визначає середню ціну акцій у разі обміну на них конвертованої облігації.

Ціна конверсії =

Номінальна вартість конвертованої облігації

Кількість акцій за конвертовану облігацію.

Забезпечення прибутковості інвестиційної діяльності досягається підприємством у процесі ефективного управління інвестиціями, що полягає в отриманні максимуму прибутку за певного рівня ризику або мінімізації ризику за певного рівня доходу.

Для досягнення максимального прибутку інвестор формує портфель з низько ліквідних цінних паперів з високим ризиком і, навпаки, для збереження власного капіталу включає в портфель цінні папери відомих емітентів з високою ліквідністю, але такі, що гарантують, як правило, середній або низький рівень дивідендів.

Залежно від рівня розвитку підприємство формує різний за складом портфель цінних паперів. Так, на високій стадії розвитку підприємства це буде портфель цінних паперів з боргових інструментів та інструментів власності з метою поширення впливу на ринок, підвищення конкурентоспроможності. За фінансової скрути цей портфель може використовуватись як фінансовий резерв.

3.3 Грошові надходження від фінансової діяльності

З переходом на ринкові засади господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств. Тому пошук джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій з цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набуває важливого значення.

Підприємства отримують доходи від таких видів фінансової діяльності:

· придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;

· продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів;

· цільові грошові вклади;

· валютні операції;

· пайові внески, часткова участь у діяльності інших підприємств;

· надання позик;

· лізингові операції.

Операційна діяльність:

· надходження коштів від продажу товарів і надання послуг;

· надходження інших коштів;

· надходження благодійних внесків.

Інвестиційна діяльність:

· надходження коштів від реалізації основних засобів, нематеріальних активів, а також інших довготермінових нефінансових активів;

· суми грошових надходжень від продажу акцій або боргових зобов'язань інших підприємств, а також часток участі у спільних підприємствах;

· надходження коштів у вигляді процентів за аванси коштами та позик іншим підприємствам;

· надходження коштів від ф'ючерсних і форвардних контрактів;

· суми грошових надходжень у вигляді дивідендів, як результат придбання акцій або боргових зобов'язань інших підприємств, а також часток участі в спільних підприємствах;

· оренда і лізингова плата.

Грошові надходження від реалізації зайвих і непотрібних основних засобів і матеріальних запасів визначають за цінами їх реалізації. Основні засоби, що були в експлуатації, повинні реалізовуватися за цінами, які не нижчі від балансової вартості, їх залишкова балансова вартість визначається як різниця між балансовою вартістю і амортизаційними відрахуваннями. У кінцевому підсумку основні засоби, що вибувають, продаються за договірними цінами. Виробничі запаси реалізуються також за договірними ринковими цінами.

Ціну реалізації зайвого і непотрібного майна підприємства можна визначити за такою формулою:

Ц _д =Б_в+ПДВ = Б_в +Б_в*С_ПДВ /100,

де Ц_д-договірна ціна;

б_в-- балансова вартість майна чи нематеріальних активів.

Важливим напрямком фінансової діяльності агропромислових підприємств за ринкової економіки є раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективного інвестування коштів, які даватимуть додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Купуючи акції чи облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках, або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейських зобов'язаннях).

Перш, ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються в майбутньому, тобто рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах.

Дивіденд являє собою доход на цінні папери (акції та облігації) у вигляді грошей, акцій або облігацій.

Сума дивідендів визначається фінансовими результатами роботи акціонерного товариства, часткою прибутку, що розподіляється на цінні папери, номінальною вартістю акцій і облігацій та їх кількістю, що знаходиться у власності агропромислового підприємства.

Не рекомендується давати згоду на придбання цінних паперів, маючи лише неперевірену інформацію про стан справ того підприємства, цінні папери котрого планується придбати. Не можна купувати акції і тих підприємств, які не публікують звітів про свої доходи.

Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки,

Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність і тривалість їх отримання.

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме та рухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

Грошові надходження від продажу акцій і облігацій інших підприємств визначаються як різниця між курсом акцій чи облігацій на фондовому ринку на момент продажу та їх курсом на момент придбання.

Однак відсутність у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що немає ефективного державного регулювання випуску й торги цінними паперами. Бракує також необхідної інформації, котра б забезпечувала прийнятну міру ризику операцій з цінними паперами.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.

Депозити -- грошові суми або цінні папери, що вносяться до кредитних установ (банків, ощадних кас, страхових компаній, інвестиційних компаній) для зберігання. На грошові вклади їх власникам нараховуються відповідні відсотки. Процент за депозит знаходиться у прямій залежності від суми депозиту, процентної ставки і терміну зберігання. Його сума визначається як різниця між майбутньою і теперішньою вартістю депозиту.

За відсутності своєчасної оплати одержання товарно-матеріальних цінностей оформляється товарний кредит. У цьому випадку грошовим надходженням кредитора (постачальника) виступає позичковий процент, тобто плата, котру отримує кредитор від позичальника за користування матеріальними цінностями. Його величина залежить від розміру, форми і виду процентної ставки та терміну позички, він визначається як різниця між майбутньою і теперішньою вартістю позички.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

Оренда -- це засноване згідно з угодою строкове володіння і користування землею, окремими видами майна юридичними і фізичними особами, необхідними для господарської діяльності.

Відносини орендодавця і орендатора регулюються договором про оренду, який укладається на засадах добровільності і повної рівноправності сторін.

Важливе місце в орендних відносинах займає орендна плата. Це плата орендатора орендодавцю за строкове володіння і використання землі та майна, що передане в оренду. Вона може включати: амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна (їх розмір залежить від встановленого розподілу обов'язків по відтворенню орендованого майна; при оренді землі амортизаційні відрахування не здійснюються); плату за землю; кошти, що передаються орендатором орендодавцю для ремонту об'єктів по закінченню терміну їх оренди; прибуток від оренди майна згідно з договором оренди, але не нижче банківського проценту.

Лізинг -- це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою термін. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони; підприємство-поста-чальник, лізингова фірма (підприємство - лізингодавець ), лізингоодержувач , який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.

Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду.

За фінансового лізингу термін оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності угоди повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення терміну дії договору лізингоодержувач може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю, або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду.

Оперативний лізинг укладається, як правило, на термін, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення Договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в лізинг.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Вона залежить від виду основних засобів, терміну лізингу та інших умов угоди.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії Угоди. Однак, за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.

До інвестиційної діяльності відносяться доходи від здійснення форвардних і ф'ючерсних операцій.

Форвардна операція -- господарча операція суб'єкта господарської діяльності, що передбачає продаж (придбання) форвардної угоди, тобто зобов'язання продати (придбати) продукцію сезонного виробництва з визначенням часу в майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату укладення форвардної угоди.

Розрахунки за форвардною операцією з продукції сезонного виробництва здійснюються в термін, що перевищує30 календарних днів з моменту укладання угоди.

Ф'ючерсна операція -- господарча операція суб'єкта господарської діяльності, що передбачає продаж (придбання) ф'ючерсної угоди; тобто зобов'язання продати (придбати) продукцію сезонного виробництва у визначений час у майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату здійснення реалізації.

Розрахунки за ф'ючерсною операцією здійснюються на дату реалізації продукції сезонного виробництва.

Фінансова діяльність:

· надходження коштів від випуску акцій або інших інструментів акціонерного капіталу;

· надходження коштів від випуску незабезпечень боргових зобов'язань, позик, векселів, облігацій, іпотек, а також інших видів коротко- і довготермінових позик;

· надходження коштів, пов'язаних із фінансовою діяльністю.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності є постійним джерелом грошових доходів і балансового прибутку агропромислових підприємств.

Позареалізаційна операція -- це діяльність підприємства, що безпосередньо не пов'язана з реалізацією продукції (робіт, послуг) та матеріальних і нематеріальних активів.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства порушують фінансові зобов'язання, умови господарських договорів. Тому до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент, то він зобов'язаний сплатити штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству.

Неустойка -- визначена законом або угодою грошова сума, яку одна сторона повинна сплатити іншій в разі невиконання або не належного виконання нею своїх зобов'язань.

різновидами неустойки є пеня і штрафи.

Пеня (в перекл. з лат. -- покарання) -- встановлений законом або угодою штраф за порушення термінів виконання зобов'язань щодо сплати платежів чи внесків. Пеня нараховується за кожний день прострочення платежу або за невиконання інших зобов'язань, її розмір здебільшого визначають у процентах до суми невиконаного зобов'язання.

Штраф (в перекл. з кім. -- покарання) -- грошове стягнення, що його накладає суд або адміністративний орган у випадках і межах, встановлених законом.

Окрім того, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток за минулий час, погаситися дебіторська заборгованість, списана як безнадійна, тощо. Це також позареалізаційні доходи. Вони є постійним, хоч і незначним джерелом грошових надходжень і балансового прибутку агропромислових підприємств.

Розділ 4. Формування валового і чистого доходу

4.1 Формування валового доходу

Валовий дохід має велике значення як елемент національного доходу країни - основного джерела формування фінансових ресурсів держави. Будучи кінцевим результатом роботи підприємства, валовий дохід займає одне з важливих місць в системі показників, що використовуються для оцінки економічної ефективності їх роботи поруч з фондовіддачею, собівартістю та рентабельністю. Велике народногосподарське значення валового доходу в економіці країни і разом з тим недостатнє висвітлення в учбовій та економічній літературі його сутності, ролі у формуванні, фінансових ресурсів зумовлюють необхідність детального розгляду цієї економічної категорії.

Перш за все необхідно дати визначення валового доходу. Необхідність цього викликана тим, що визначення, які формулюються в сучасній економічній літературі, не розкривають його економічної сутності, а зводяться до поняття розрахункової категорії у вигляді різниці між виручкою та матеріальними затратами на виробництво, що включає заробітну плачу і чистий дохід. Однак навіть таке трактування відтвореної працею вартості як сукупності заробітної плати і чистого доходу не завжди відповідає дійсній величині валового доходу, отриманого на конкретному підприємстві. В цьому легко впевнитися на приклад збиткового підприємства, у якого валовий дохід не тільки не містить чистого доходу, а навіть не забезпечує формування фонду оплати праці в розмірах, достатніх для виплати заробітної плати своєму персоналу.

Твердження, що валовий доход включає в себе заробітну плату і чистий доход, не завжди с правомірними. По-перше, не можна змішувати два різних поняття; заробітна плата і фонд оплати праці. Між'¹ ними с зв'язок, але при цьому вони суттєво відрізняються один від одного. Фонд оплати праці виникає в процесі розподілу фактично створеного валового доходу і його величина залежить, з одного боку, від розміру нарахованої заробітної плати, а, з іншого від абсолютної суми валового доходу. В тих випадках, коли сума фактично отриманого валового доходу менше розміру нарахованої заробітної плати, фонд оплати праці створюється лише в межах абсолютної суми валового доходу, тобто він с меншим за величину заробітної плати, а чистий доход взагалі відсутній.

При визначенні сутності валового доходу потрібно виходити з того, що це відтворена працею вартість, яка в процесі реалізації продукції отримує грошовий вираз у вигляді перевищення виручки над матеріальними затратами. Таким чином, під валовим доходом підприємства слід розуміти грошовий вираз новоствореної живою працею виробничого колективу вартості товарної продукції, що визначається як перевищення виручки від реалізації над матеріальними витратами па виробництво та реалізацію.

За радянських часів визначення валового доходу відповідало Марксовій теорії доданої вартості. К. Маркс, визначаючи сутність даної категорії, писав, що валовий доход є частиною вартості і вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості всього виробничого продукту, що відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий в ньому постійний капітал.

Перш за все, в даному визначенні підкреслюється, що валовий доход с частиною валового продукту (тобто категорією виробничою), яка залишається за вирахуванням частини цього продукту, спожитого на відшкодування процесу виробництва. В той же час вартість цієї частини валового продукту, опосередкована в грошовому виразі, приймає грошову форму і є фінансовою категорією. Таким чином, валовий доход виступає в двох формах прояву: в натуральній і грошовій.

При визначенні сутності валового доходу як фінансової категорії потрібно виходити з того, що це новостворена працею вартість, яка в процесі реалізації продукції набуває грошового виразу у вигляді перевищення виручки над витратами минулої уречевленої праці.

В сучасному фінансовому словнику валовий доход - це сукупний грошовий виторг підприємства, одержаний від діяльності основного, допоміжних, обслуговуючих виробництв підприємства та від реалізації додаткових послуг.

Будучи кінцевим результатом роботи підприємств, валовий доход відображає рівень ефективності їх господарської діяльності. Валовий доход - це основне джерело формування фінансових ресурсів підприємства ї державного бюджету. Не можна ставити знак рівності між прибутком і валовим доходом як показниками, що відображають рівень ефективності господарської діяльності. Прибуток відображає тільки частину новоствореної вартості. А валовий доход визначається величиною всієї новоствореної вартості - основного джерела національного доходу країни. Використання валового доходу в якості головного узагальнюючого показника ефективності дозволить враховувати реальний економічний ефект, який отримає народне господарство в результаті діяльності кожного підприємства. На відміну від прибутку валовий доход дає можливість оцінити ефективність роботи підприємства з точки зору не тільки його госпрозрахункових, а й народногосподарських інтересів. Перевага валового доходу полягає в тому, що в ньому найбільш реально відображаються такі важливі сторони діяльності, як скорочення матеріаломісткості, підвищення продуктивності праці. Крім того показник валового доходу використовується і для оцінки рівня ефективності збиткових підприємств.

4.2 Формування прибутку підприємств

Прибуток - найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва, і в кінцевому підсумку свідчить про рівень і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає па зміцнення фінансового стану підприємства, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.

У фінансовому словнику прибуток перевищення сукупних доходів над сукупними витратами. Обчислюють його як різницю між валовим виторгом (без податку на додану вартість і акцизного збору) та витратами на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). Прибуток с основним узагальнюючим показником фінансових результатів виробничо-господарської діяльності підприємства.

Під доходами розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

В нормативних актах визнання доходу пов'язане із принципами нарахування та відповідності доходів і витрат.

Принцип нарахування полягає втому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тих періодів, до яких вони відносяться.

Принцип нарахування застосовується одночасно з принципом відповідності, за яким втрати визнаються на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Для визнання доходу повинно відбутись не лише надходження активу або зменшення зобов'язання, але і фінансовий наслідок їх подій, в якості якого виступає збільшення власного капіталу (крім внесків учасників):

Доходами не визнаються:

- сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

- сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;

сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт , послуг);

сума завдатку під застану або й погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором тощо.

Доходи підприємства класифікуються за різними ознаками.

З метою визнання доходу т а визначення його суми розрізняють доход від:

- реалізації товарів, продукції, інших активів, придбаних з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);

- надання послуг;

- використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є отримання відсотків, дивідендів, роялті.

В залежності від виду діяльності розрізняють доходи:

від звичайної діяльності;

від надзвичайної діяльності.

Крім того, доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності .

В залежності від місця виникнення доходу розрізняють доходи центрів інвестицій, центрів доходів, центрів прибутку та загальний дохід підприємства.

Отже, справжнім доходом є чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), інших зборів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (ЇВ), тобто

ЧД=Д-ПДВ-АЗ- ІЗП-ІВ

Якщо доход від операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості у відшкодуванні понесених ви ґрат, доход не визнається, а витрати визнаються як втрати звітного періоду.

Поняття фінансових результатів діяльності трактується й П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати".

Збитки перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає:

чистий доход (виручку) від реалізації продукції (товарів, послуг);

валовий прибуток (збиток);

фінансовий результат від операційної діяльності;

прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

прибуток (збиток) від звичайної діяльності;

прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).

Узагальнено можна дати наступне визначення собівартості.

Собівартість продукції (товарів, робіт, послуг) - цс поточні витрати підприємства на їх виробництво та реалізацію, виражені в грошовій формі.

Собівартість - один з основних економічних показників підприємства і це обумовлює необхідність єдиної методики розрахунку, незалежно від того, де буде використовуватися цей показник: в бухгалтерському, статистичному чи управлінському обліку.

Склад (перелік) витрат, які можна відносити на собівартість, регламентований державою, а саме: Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) від 2 лютого 2001 р.

Згідно з вище зазначеними методичними рекомендаціями витрати класифікуються за наступними ознаками (табл.4)_.

За центрами відповідальності (місцями виникнення витрат) витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративне відокремленими структурними підрозділами виробництв.

В залежності від характеру ти призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне та допоміжне (підсобне).

До основного виробництва відносяться виробництва, цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментами, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього відносяться ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.

Таблиця 4.Класифікація витрат за різними ознаками

Ознаки	Витрати
1. За центрами відповідальності (за місцем виникнення витрат)	витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби
2. За видами продукції, робіт, послуг	витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію
3. За єдністю складу (однорідністю) витрат	одноелементні, комплексні
4. За видами витрат	витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції
5. За способами перенесення витрат на вартість продукції	витрати прямі, непрямі
6. За мірою впливу обсягу виробництва та рівень витрат	витрати змінні і постійні
7. За календарними періодами	витрати поточні, довгострокові, одноразові
8. За доцільністю витрачання	продуктивні, непродуктивні
9. За визначенням відношення до собівартості продукції	витрати на продукцію, витрати періоду

Всі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (в тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрат поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні - складаються з одного елементу витрат, комплексні - з декількох економічних елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами і статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на питання, що витрачено на даний об'єкт).

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші - за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути в декількох статтях калькуляції.

За способом перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливими шляхом. До прямих витрат відносяться витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Непрямі витрати - витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

До непрямих витрат відносять витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (загальновиробничі), які включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати формують комплексні статті калькуляції (тобто складаються із витрат, що включають декілька елементів), які відрізняються за їх функціональним значенням у виробничому процесі.

За рівнем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.

До змінних витрат відносять витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшеннями обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До змінних витрат відносять витрати на сировину та матеріали, покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо та енергію, на оплату праці робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції суттєво не змінюється. До постійних відносять витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, довгострокові і одноразові.

Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, в яких періодичність менше місяця.

Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується закінчити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові витрати - це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше місяця) і направляються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні необов'язкові, що виникають в результаті певних недоліків в організацій виробництва, порушення технології тощо.

За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати па продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат відносять всі витрати (матеріали, заробітну плату, амортизацію верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду - це витрати, які не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були понесені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.

В сучасних умовах методика розрахунку собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) не пов'язана з методикою розрахунку валових витрат. Це пояснюється існуванням в Україні податкового та управлінського обліку, які не пов'язані між собою. Перший призначений для розрахунку оподатковуваного прибутку, другий - для розрахунку фінансово-економічних показників для потреб управління.

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток дає кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства - чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку.

Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку фактори, які впливають на його отримання, класифікують за різними ознаками (рис.3).



Рис. 3. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку

До зовнішніх факторів відносяться природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та інше. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку.

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через "якісні" зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. "Прямий" вплив на величину собівартості продукції, а отже, і прибутку, пов'язаний з тим, наскільки раціонально і економно витрачаються матеріальні ресурси - адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90 %.

Фі напс й п ідпрй ємс ті«

4.3 Методи планування прибутку

Планування прибутку - відповідальна частина фінансового планування і важлива ділянка фінансово-економічної роботи підприємства. Планування прибутку відбувається окремо за всіма видами діяльності підприємства. Це не тільки полегшує планування, але й має значення для передбачуваної величини податку на прибуток, так як деякі види діяльності не обкладаються податком на прибуток, а інші - обкладаються за підвищеними ставками. В процесі розробки фінансових планів важливо не тільки врахувати всі фактори, що впливають на величину можливих фінансових результатів, але й розглянувши варіанти виробничої програми, обрати той, що забезпечить отримання максимального прибутку.

Об'єктом планування є планові елементи балансового прибутку, головним чином, прибуток від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Основою для розрахунку є обсяг виробничої програми, який базується на замовленнях споживачів і господарських договорів.

Найчастіше для планування прибутку застосовують метод прямого рахунку.

В найбільш загальному вигляді прибуток - це різниця між ціною і собівартістю, але при розрахунку планової величини прибутку необхідно уточнити обсяг продукції, від реалізації якої очікується цей прибуток. Слід розрізняти плановий обсяг прибутку в розрахунку на товарний випуск від прибутку, що планується на обсяг реалізованої продукції. Прибуток по товарному випуску планується на підставі кошторису витрат на виробництво і реалізацію продукції, де визначається собівартість товарного випуску планового періоду:

П_тп= Ц_тп- С_тп,

де П_тп - прибуток по товарному випуску планового періоду;

Ц_тп - вартість товарного випуску періоду, що планується, в діючих цінах реалізації (без податку на додану вартість, акцизів,торгових і збутових знижок);

С_та - повна собівартість товарної продукції планового періоду(розрахована в кошторисі витрат на виробництво та реалізацію продукції).

Прибуток на продукцію, що реалізується, розраховується інакше:

П_РІІ = В_РЛ-С_Рп,

де П_ря - прибуток, що планується по продукції, яка підлягає реалізації в наступному періоді;

В_рп - планова виручка від реалізації продукції в діючих цінах (без податку на додану вартість, акцизів, торгових і збутових знижок);

С_ри - повна собівартість продукції, що реалізуватиметься в наступному періоді.

Виходячи з того, що обсяг продукції, що реалізується, в наступному плановому періоді в натуральному виразі визначається як сума залишків нереалізованої продукції на початок планового періоду і обсягу випуску товарної продукції протягом планового періоду без залишків готової продукції, які не будуть реалізовані в кінці цього періоду, то розрахунок планової суми від реалізації продукції прийме наступний вигляд:

П_рв - По₁ + П_тп-П _02,

де П_рп - прибуток від реалізації продукції в плановому періоді;

П₀₁[ - прибуток в залишках продукції, нереалізованої на початок планового періоду;

П_тп - прибуток по товарній продукції, що планується до випуску в наступному періоді;

По₂ - прибуток в залишках готової продукції, яка не буде реалізована в кінці планового періоду.

Саме така методика розрахунку лежить в основі застосування укрупненого методу планування прибутку, коли легко визначити обсяг продукції, що реалізується, в цінах і за собівартістю.

Другий різновид методу прямого рахунку - метод по-асортиментного планування прибутку. Прибуток визначається за кожною асортиментною позицією, для чого необхідно мати відповідні дані. Це можна побачити в таблиці 6

Укрупнений метод прямого рахунку застосовується на підприємствах з незначною номенклатурою продукції, що випускається. Метод по-асортиментного розрахунку використовується при більш широкому асортименті, якщо планується собівартість по кожному виду продукції. Головною перевагою методу прямого рахунку при відомих цінах і незмінних витратах протягом планового періоду є його точність.

Таблиця 5.

Метод по-асортиментного планування прибутку

Показники	Виріб
	А	Б
Обсяг товарної продукції без залишків нереалізованої продукції на кінець планового періоду, шт.	200	100
Ціни за одиницю виробу, грн	1800	2300
Обсяг продукції, що реалізується в діючих цінах, грн	360000	230000
Планова собівартість одиниці продукції,грн	1200	1900
Планова собівартість одиниці продукції, що реалізується, грн.	240000	40000
Прибуток від реалізації продукції, грн.	120000	…

Раніше метод прямого рахунку був основним при плануванні прибутку, так як підприємства виходили з однозначно визначеного обсягу реалізації продукції, кола покупців, фіксованих цін. В умовах скритої, подавленої форми інфляції ціни на сировину залишалися практично незмінними. Заробітна плата і амортизаційні відрахування не чинили такого впливу на собівартість, як в сучасних умовах. Розрахунок прибутку був, по суті, похідним показником від обсягу реалізованої продукції і її собівартості. А так як кожне підприємство виробляло встановлену йому номенклатуру продукції, то не потрібно було шукати альтернативних рішень для збільшення суми прибутку.

В сучасних умовах господарювання метод прямого рахунку можна використовувати при плануванні прибутку лише на дуже короткий проміжок часу, поки не змінилися ціни, зарплата та інші обставини. Це виключає його застосування при річному і перспективному плануванні прибутку.

Зміст аналітичного (економічного) методу планування прибутку розглянемо коротко, лише з тою метою, щоб показати його відмінність від методу прямого рахунку. В такому випадку розрахунок ведеться окремо за порівнюваною і не порівнюваною товарною продукцією. Порівнювана продукція випускається в базисному році, який передує плановому, тому відомі її фактична повна собівартість і обсяг випуску. За цими даними можна визначити базову рентабельність Р₆:

Р₆=(П₀/С_тп)*100%

де П₀ - очікуваний прибуток (розрахунок прибутку ведеться в кіпці базисного року, коли точним розмір прибутку ще не відомий),

С_тп, -повна собівартість товарної продукції базисного року

На відміну від методу прямого рахунку аналітичний метод планування прибутку показує вплив факторів на величину прибутку, але і він в достатній мірі не враховує вплив всіх змінних умов господарювання на фінансові результати і не забезпечує їх достовірність перш за все через умови господарювання.

4.4 Розподіл та використання прибутку підприємства

Об'єктом розподілу є балансовий прибуток підприємства. Під його розподілом розуміють направлення прибутку в бюджет і використання на підприємстві та за його межами. Законодавче розподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Визначення напрямків витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції підприємства.

Принципи розподілу прибутку можна сформулювати наступним чином:

o прибуток, отриманий підприємством в результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;

o прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов'язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюється законодавчо;

o величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні обсягів виробництва та покращення результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;

o прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, в першу чергу, направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку, і тільки в іншій частині на потреби споживання.

На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів.

Розподіл чистого прибутку - один з напрямів внутрішньофірмового планування, значення якого в ринкових умовах зростає. Порядок розподілу і використання чистого прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення працівників та інші цілі.

Прибуток підприємства

Податок на прибуток

Чистий прибуток

Використання чистого прибутку:

створення резервного фонду;

виплата дивідендів;

- поповнення статутного капіталу

- інші напрями використання

Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва витрачаються на задоволення потреб, які пов'язані із зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства. Конкретно ці витрати представляють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрата на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують заборгованість по довгострокових банківських кредитах на інвестиційні цілі, також по відсотках за ці кредити. Треба пам'ятати, що відсотки за всі інші банківські кредити є елементом витрат на виробництво й обігу, тому з прибутку їх сплата не фінансується.

Однією з потреб виробництва, яка пов'язана з його розширеним відтворенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів.

Кошти, що спрямовуються на соціальні потреби, використовується, в основному, на такі виграти, які сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

· будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об'єктів соціально-культурної сфери;

· утримання закладів, об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);

· проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, в тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;

· інші подібні витрати (наприклад, здешевлення харчування робітників і службовців у заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання подарунків для ветеранів тощо).

Кошти матеріального заохочення використовується для стимулювання зацікавленості працівників підприємства в досягненні високих результатів праці. В даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань), виплату премій за інші досягнення в роботі, а також падання одноразової матеріальної допомоги працівникам.

Акціонерні товариства виплачують за рахунок чистого прибутку дивіденди держателям акцій засновникам і акціонерам.

Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон'юнктури, стихійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибуткує обов'язковим у порядку і розмірах, що визначається установчими документами,

Прибуток, що залишається у підприємств після сплати податків та інших обов'язкових потоків, може бути використаний також і на інші цілі його власниками або трудовими колективами. Як вже зазначалося, підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, в тому числі за участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти па спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо. Певна сума прибутку, що спрямована па добровільні внески і благодійні цілі (в межах 4 % загальної суми оподатковуваного прибутку) звільняється від оподаткування.

Нерозподілений прибуток, в широкому розумінні як прибуток, що використовується в діяльності підприємства свідчить про його фінансову стійкість, про наявність джерела для подальшого розвитку.

Список використаної літератури:

1.Фінанси підприємств: Навчальний посібник : Курс лекцій / За ред.д. е. н. , проф.Г.Г.Кірейцева. -Київ: ЦУЛ,2002. - С. 76-100

2. Підручник для студ. вузів/П. А. Лайко, М. В. Мних. - К.: Знання України, 2004.- С.75-89.

3. Фінансово- кредитні відносини в АПК / За ред.. П. Т. Каблука, М. Я. Дем'яненка. - К.: Ун-т аграрної економіки УААН, 1996. - 286 с.

4. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. вищ. закладів/ Р. А. Слав'юк. - Вид., 3- є , перероб. дооп. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 460 с.

5. Фінанси підприємств: Підручник / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін.; Кер. Кол. Авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. - 5 - те вид., перероб. та допов. - К.: КНЕУ, 2004 - 546с.

Висновки

Найважливішою стороною діяльності підприємств є забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва і обігу, своєчасного виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання для формування доходу і прибутку.

Соціально - економічний розвиток ринкових відносин в Україні супроводжуються якісними структурними зрушеннями у бік інтенсифікації виробництва, пошуку джерел його фінансування, підвищення його ефективності.

За цих умов важливим фактором подальшого розвитку будь - якого підприємства є грошові надходження, що перевищують платежі підприємства. Від наявності або відсутності коштів буде в кінцевому підсумку залежати можливість функціонування підприємства, його конкурентоспроможність та фінансовий стан.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і фонди грошових коштів, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, вдосконалення та розширення господарства, збільшення власного капіталу.

Слід зауважити, що оскільки підприємства намагаються розширити і модернізувати виробничі потужності, то інвестиційна діяльність найчастіше призводить до відпливу грошових коштів.

Інвестиційна діяльність підприємства починається з розроблення інвестиційної стратегії. Інвестиційна стратегія -- це формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності є постійним джерелом грошових доходів і балансового прибутку агропромислових підприємств.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку.

Принципи розподілу прибутку можна сформулювати наступним чином:

· прибуток, отриманий підприємством в результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;

· прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов'язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюється законодавчо;

· величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні обсягів виробництва та покращення результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;