Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет україни

„київський політехнічний інститут”

Факультет менеджменту та маркетингу

реферат

з курсу «Макроекономіка»

на тему „Ринок робочої сили та особливості його розвитку в Україні”

Виконав студент ІІ курсу, групи УЗ-41

Отрох Ірина Анатоліївна

Київ - 2015

Зміст

• Вступ
• 1. Теоретичні аспекти ринку робочої сили
• 2. Загальна характеристика сучасного стану ринку праці України
• 3. Аналіз показників ринку праці в Україні
• 4. Шляхи реформування та вдосконалення ринку праці в Україні
• Висновки та пропозиції
• Список використаних джерел
• Вступ
• На сучасному етапі становлення та розвитку України, як досить молодої держави, виникає безліч питань щодо вирішення проблем та пошуку оптимальних рішень стосовно ефективного функціонування економіки. Це в свою чергу спричиняє глибоке та різнобічне вивчення її структури та головних аспектів функціонування. Одним з основних складових ринкової економіки є ринок праці.
• Ринок праці є невід'ємною складовою частиною загальноекономічного ринкового механізму. Він характеризується як одне з найбільш складних соціально-економічних явищ суспільства, в якому відбиваються всі сторони його життєдіяльності, проявляється вся різноманітність його інтересів та протиріч. Тому процес його функціонування постійно знаходиться у колі зору держави, оскільки відтворення такого товару, як робоча сила - це відтворення трудових ресурсів і в цілому продуктивних сил суспільства.
• Перехід до ринкової економіки в Україні характеризується виникненням і посиленням ряду негативних тенденцій і зокрема зростанням безробіття та неефективної зайнятості, які зумовлюють падіння продуктивності праці. У зв'язку з цим виникає потреба здійснення активної політики в області зайнятості, яка включає в себе соціальний захист населення від безробіття, на основі зростання зайнятості і підвищення за рахунок цього життєвого рівня населення.
• Україна, як демократична держава, прагне досягнення саме цієї мети, оскільки продуктивна зайнятість є пріоритетом економічного і людського розвитку. Досягнення ефективної зайнятості гарантує певну соціально-економічну рівність суспільства та запобігає надмірному його економічному розшаруванню. Основою для розв'язання цих проблем є створення умов для реалізації творчого потенціалу, закладеного у кожній особистості, створення механізму ефективної зайнятості, збалансована структура економіки, продуктивна зайнятість, сучасна освіта, надійне медичне обслуговування, соціальна захищеність тих, хто не може себе забезпечити сам.
• На перший план виходять проблеми соціального захисту населення. В умовах економічної нестабільності соціальний захист населення одна із найважчих проблем. Для її вирішення необхідна поетапна розробка і впровадження такого механізму, який виходячи з економічної ситуації забезпечив би головні державні гарантії, і найперша - це реалізація права на працю або допомогу по безробіттю.
• Метою даної роботи є створення організаційно-економічного механізму регулювання ринку робочої сили, що забезпечує ефективне використання робочої сили, запобігає масовому безробіттю та створює умови для запровадження необхідного рівня соціального захисту населення.
• Досягнення мети зумовило постановку і розв'язання таких завдань:

· досліджена економічна сутність ринку робочої сили та соціально-економічні закономірності його формування;

· визначені теоретико-методичні основи регулювання ринку робочої сили в умовах ринкових перетворень;

· оцінений існуючий досвід формування ринку праці в зарубіжних країнах;

· розкриті шляхи та резерви підвищення використання трудових ресурсів;

· визначені показники економічної ефективності механізму державного регулювання.

1. Теоретичні аспекти ринку робочої сили

Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.[8]

Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру. Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.

Принципи функціонування ринку робочої сили такі:

· кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і бажанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем;

· роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати;

· робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої сили, не можна звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робочих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання міграційних процесів населення, у тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів, неорганізованої міграції.[7]

Елементами інфраструктури ринку є:

· сфера регулювання заробітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) і компенсацій (допомоги по безробіттю та ін.);

· мережа кас і різні фонди; служба зайнятості і працевлаштування;

· система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання трудових ресурсів;

· профспілкові організації та спілки роботодавців тощо.[8]

Тільки ринок робочої сили в змозі визначити дійсну ціну здібностей робітника, корисний ефект і частку кожного учасника трудового процесу. Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин.[8]

Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення раціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу праці тощо.[7]

Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили підпорядковані загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки.

Характер товару робоча сила зумовлює взаємозв'язок економічних, соціальних, політичних, природно-демографічних, морально-етичних, психологічних факторів і процесів, що впливають на динаміку ринку робочої сили.

Серед особливостей функціонування товару робоча сила як біосоціальної сутності слід виділити:

· гнучкість, мінливість, адаптивність (через свідомість і аналіз) до природного навколишнього середовища, здатність на дію та протидію;

· робоча сила - активна сила, суб'єкт і об'єкт відтворювального процесу, елемент продуктивних сил і носій економічних відносин, реалізатор економічних інтересів і потреб;

· здатність самореалізовуватись, самопродаватись;

· здатність створення додаткових вартостей, а не просто перенос частини своєї вартості;

· носій робочої сили є одночасно і споживачем благ;

· товар робоча сила не можна навантажити і свавільно перемістити з одного географічного пункту, регіону в інший;

· з часом в процесі споживання товару робоча сила до певної межі відбувається нарощування його якостей як споживної вартості;

· суспільство не може повністю контролювати процес відтворення робочої сили. Виробником своїх якостей є насамперед сам носій робочої сили, а також держава, колектив та інші соціуми навколишнього середовища;

· процес ціноутворення, показники еластичності попиту і пропозиції товару робоча сила мають суттєві відмінності; продаж робочої сили не можна відкласти, очікуючи на сприятливішу економічну кон'юнктуру, бо саме це для більшості населення є єдиним джерелом забезпечення свого існування;

· такі явища, як запас, резерв, що є об'єктивно необхідними для забезпечення безперервності процесу виробництва, щодо робочої сили завжди означають втрати. Збережені та невикористані трудові ресурси є загубленими для суспільства, оскільки їх уже не-можливо повернути у виробництво.[8]

Розвинута ринкова економіка надає можливість вибору різних способів включення людини в процес господарювання. В сучасних умовах функціонування сукупного робітника ринок робить актуальним як соціальне партнерство, так і чіткий розподіл у сфері зайнятості прав і відповідальності всіх соціальних суб'єктів - суспільства (в особі держави та її органів), виробничих колективів, особистості (в особі працівника і власника).

Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається трансформація відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, у відносини, що ґрунтуються на спільному прийнятті відповідальності за розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному співробітництві.

Особливість розвитку ринку робочої сили в сучасних умовах полягає у суперечливій взаємодії процесів його регулювання та дерегулювання. Суб'єктами регулювання є профспілки, об'єднання підприємців, держава. Ключова проблема регулювання зайнятості - досягнення оптимального поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій на випадок безробіття. Умовою ефективного регулювання ринку робочої сили є організація оперативного вивчення й аналізу кон'юнктури попиту на робочу силу та пропозиції робочих місць з боку роботодавця, а також орієнтація сукупного робітника при виборі сфери зайнятості та місця роботи. Важливим інструментом тут є колективна тарифна угода, що визначає розмір заробітної плати, тривалість робочого часу, відпустки, порядок найму та звільнення, форми компенсування ризику, систему соціальних виплат тощо.[8]

Одним з елементів, що стабілізують становище найманого працівника на ринку робочої сили, є система державного пенсійного та соціального забезпечення.

Останнім часом у розвинутих країнах все активніше виявляються тенденції дерегулювання ринку робочої сили. Об'єктивно ю основою цього явища є нові прояви науково-технічного прогресу, індивідуалізація трудового процесу, диференціація груп працюючих.

Дерегулювання ринку відбувається через перехід від трудового законодавства до індивідуальних трудових угод, від галузевої колективної угоди до укладання угоди на підприємстві, контрактної системи; застосування неповного робочого тижня (дня) або тимчасової роботи; дроблення тарифів; скорочення загального обсягу прав працівників; перетворення колективної угоди про найм робочої сили на так звану відкриту угоду, яка за певних обставин створює окремим працівникам менш сприятливі умови.

Загальну модель функціонування ринку робочої сили подано на Рис. 1



Рис. 1. Попит і пропозиція на ринку робочої сили

Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин робочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили за умов певного рівня оплати праці. Вона складається за рахунок трьох основних джерел:

· соціально-демографічного (випускники різних навчальних закладів, які розпочинають трудову діяльність);

· соціального (ті, хто не працював раніше, або ті, хто займався домашнім господарством);

· економічного (вивільнювані з різних галузей національної економіки). Вивільнення з виробничих галузей відбувається через здійснення заходів щодо роздержавлення і приватизації господарських об'єктів, ліквідацію збиткових робочих місць, закриття підприємств у зв'язку з реконструкцією, розукрупненням і перепрофілюванням, розривом договірних зв'язків, нестачею валюти, сировини тощо.

Співвідношення цих факторів є різним у часі і просторі.

Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, культурою і релігією, авторитетом профспілок тощо. Масштаби і склад сукупної робочої сили в умовах конкуренції між тими, хто шукає роботу, постійно змінюються. Розширення функцій робітників, їх ротація та взаємозаміна свідчать про флексибілізацію ринку робочої сили, тобто підвищення його гнучкості.

Флексибілізація виявляє потребу капіталу у варіюванні обсягу і умов використання робочої сили. Це пов'язано як з необхідністю швидкої перепідготовки робітників, так і з наявністю у них широкого спектра професійних навичок. Флексибілізація робочого часу означає ліквідацію його регулярного, твердо встановленого обсягу.

Технологічна революція зробила технічно можливим гнучке використання робочої сили у всіх ланках виробничого процесу. Система "машина - людина" стає менш жорсткою як у просторі, так і в часі.

На рівень і структуру пропозиції праці впливають розміри допомоги по безробіттю та інші фактори, які важко перелічити. Пропозиція товару робоча сила має дискретний характер, зумовлений тим, що носієм його споживчих властивостей є індивідуум. Це певною мірою позначається на тенденціях функціонування ринку робочої сили взагалі.

Попит на робочу силу - це платоспроможна потреба роботодавців щодо трудових послуг працівників певних професій і кваліфікації. Попит на робочу силу крім потреб підприємців визначають сукупний попит в економіці, технічна оснащеність виробництва.

Таким чином, ринок праці можна визначити як особливу, соціально виражену систему ринкових відносин щодо купівлі-продажу робочої сили з метою її поєднання у виробництві з речовинними факторами виробництва.

2. Загальна характеристика сучасного стану ринку праці України

Сучасний стан ринку праці України характеризується такими ключовими проблемами:

· недостатній рівень реформування трудової сфери, що призводить до неефективної зайнятості і проявляється у концентрації робочої сили на збиткових підприємствах; значні масштаби недовикористання робочого часу зайнятих, низька ефективність праці і недостатній рівень її оплати; зниження частки працюючих у високотехнологічних і наукоємних видах діяльності; відсутність взаємозв'язку між трудовим вкладом і доходами працівників тощо;

· втрата трудових навичок кваліфікованих і висококваліфікованих кадрів внаслідок закриття, реструктуризації великих промислових підприємств, їх збитковості; перехід фахівців і спеціалістів у сферу неформальної зайнятості, тіньової економіки, міграція за кордон;

· погіршення якісних характеристик робочих місць, недостатнє введення в дію нових робочих місць, особливо для кваліфікованих кадрів, що збільшує обсяги та рівень безробіття, знижує продуктивність праці і конкурентоспроможність виробництва;

· невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили, незважаючи на ознаки стабілізації виробництва і пожвавлення інвестиційної активності; поряд з цим обсяги інвестицій у сферу виробництва є недостатніми для вирішення питань забезпечення безробітних сучасними робочими місцями; недостатньою є також державна підтримка підприємництва і малого бізнесу;

· недоліки процесів реформування системи державного професійного навчання і освіти, неадекватність масштабів, структури і форм професійної підготовки і перепідготовки кадрів вимогам сучасного ринку праці в аспектах попиту на певні професії; недостатня розвинутість системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації; слабка зацікавленість роботодавців у підвищенні кваліфікації працівників;

· складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців та ін.); збереження селективного підходу при вирішенні питань вивільнення і найму на роботу залежно від статі, віку, стану здоров'я; недоліки системи дотримання норм трудового законодавства щодо режиму і охорони праці окремих груп працюючих;

· існуюча диференціація регіональних ринків праці, наявність депресивних регіонів з особливо напруженою ситуацією на ринку праці, значно вищим за середній рівнем безробіття за одночасно обмеженої можливості щодо трудової міграції, що свідчить про недоліки державної системи регулювання цих аспектів зайнятості і безробіття [7, c. 6].

Сучасний стан ринку праці в Україні характеризується наявністю комплексу проблем. Серед них найважливіші такі:

· співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили;

· значна середня тривалість безробіття;

· наявність вимушеної неповної зайнятості;

· складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (жінки, молодь, сільське населення, інваліди);

· поширення неформальної та тіньової зайнятості;

· необхідність підвищити рівень професійної освіти, професійного навчання працівників, що забезпечує їхню конкурентоспроможність відповідно до сучасних умов розвитку економіки і структурних зрушень, що відбуваються на ринках товарів (послуг);

· забезпечення належного рівня оплати праці, що є важливим фактором підвищення життєвого рівня населення, розширеного відтворення робочої сили.

Формування ринку робочої сили в Україні в умовах переходу до ринкової економіки відображає загальносвітові тенденції розвитку цього процесу. Особливості соціально-економічної та політичної ситуації в країнах, що утворилися в межах колишнього СРСР, позначаються на стані сукупного робітника. Ускладнюють ситуацію на ринку робочої сили аномальний сплеск міграційних процесів як наслідок загострення міжнаціональних відносин; конверсія, скорочення армії, передислокація військових частин; евакуація та переселення людей з територій, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; зупинка підприємств через порушення економічних зв'язків і перебої у постачанні сировини, енергії, комплектуючих частин; необхідність здійснення широкої програми приватизації та роздержавлення економіки за короткий час.

3. Аналіз показників ринку праці в Україні

Середньомісячна кількість економічно активного населення віком 15-70 років (дані наведено за результатами вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності в середньому за 9 місяців 2014р) становила 20,1 млн. осіб, з яких 18,3 млн. були зайняті економічною діяльністю, а решта (1,8 млн.) - безробітні, тобто особи, які не мали роботи, але активно її шукали як самостійно, так і за допомогою державної служби зайнятості. Рівень зайнятості населення становив: у віці 15-70 років - 57,4%, а в працездатному віці - 65,3%. Рівень безробіття (за методологією МОП) серед економічно активного населення віком 15-70 років становив 8,9%, а працездатного віку - 9,3%.[2]

Таблиця 1. Економічно активне населення за 2010-2014 рр.[1]

Рік	Економічно активне населення
	У віці 15-70років	Працездатного віку
	В середньому, тис. осіб	У % до населення відповідної вікової групи	В середньому, тис. осіб	У % до населення відповідної вікової групи
2010	20894,1	63,6	19164,0	71,9
2011	20893,0	64,2	19181,7	72,6
2012	20851,2	64,5	19317,8	72,9
2013	20824,6	64,9	19399,7	72,9
2014	19920,9	62,4	19035,2	71,4

Кількість зареєстрованих безробітних на кінець грудня 2014р. становила 512,2 тис. осіб. Допомогу по безробіттю отримували 79,7% осіб, які мали статус безробітного.[2]

Із загальної кількості безробітних більше половини становили жінки.

Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні порівняно з листопадом зріс на 0,2 в.п. і на кінець грудня 2014р. становив 1,9% населення працездатного віку. Так, у сільській місцевості цей показник зріс на 0,6 в.п. і становив 2,7% населення працездатного віку, у міських поселеннях він не змінився (1,6% населення працездатного віку).[2]

Кількість вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених роботодавцями до державної служби зайнятості, в грудні 2014р. порівняно з листопадом зменшилася на 10,2 тис., або на 22,4%, і на кінець місяця становила 35,3 тис.[2]

За професійними групами найбільший попит на робочу силу на кінець грудня 2014р. спостерігався на кваліфікованих робітників з інструментом (18,1% від загальної кількості заявлених вакансій), а найменший - на кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства (1,0%).

Таблиця 2 Основні показники ринку праці(річні дані)[1]

Рік	Середньооблікова кількість штатних працівників, тис. осіб	Коефіцієнт обороту робочої сили	Середньомісячна заробітна плата
		По прийому	По звільненню	Номінальна	Реальна
		У % до середньооблікової кількості штатних працівників	Грн.	У % до прожиткового мінімуму для працездатних осіб3	У % до попереднього року
2010	10 262	25,0	27,7	2 250	244,0	110,2
2011	10 083	28,3	30,5	2 648	263,7	108,7
2012	10 123	26,1	29,9	3 041	268,2	114,4
2013	9 720	26,6	30,3	3 282	269,5	108,2
2014	8 959	22,8	30,3	3 480	285,7	93,5

Навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) у цілому по країні збільшилось із 99 осіб на кінець листопада до 145 осіб на кінець грудня 2014р. Порівняно з відповідним періодом 2013р. зазначений показник збільшився на 35 осіб.[2]

За сприяння державної служби зайнятості у 2014р. було працевлаштовано 494,6 тис. осіб, або понад третину громадян, які мали статус безробітного у цьому періоді, у т.ч. у грудні 2014р. - 23,4 тис. осіб, що на 27,1% менше, ніж у листопаді. На Рис. 2 зображено динаміку попиту та пропозиції робочої сили у досліджуваному році.

Рис. 2. Попит та працевлаштування робочої сили на зареєстрованому ринку праці в Україні за 2014 рік

Серед зареєстрованих безробітних, що отримали роботу у грудні 2014р., 55,2% становили жінки, 47,9% - молодь у віці до 35 років.

Частка працевлаштованих осіб порівняно із листопадом зменшилася на 2,3 в.п. і в грудні 2014р. становила 4,0% громадян, які мали статус зареєстрованого безробітного в цьому місяці.[11]

Середньооблікова кількість безробітних, які отримували допомогу по безробіттю в грудні 2014р., становила 372,7 тис. осіб. Середній розмір допомоги по безробіттю становив 1232 грн., що на 1,1% вище законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати (1218 грн.).[2]

Сучасний ринок праці забезпечує тісний взаємозв'язок між роботодавцями та найманими працівниками, залучаючи людей до процесу суспільного виробництва, розвиваючи їхні навики та здібності, сприяючи творчому розвитку особистості та підвищенню якості життя і розвитку людського потенціалу країни. Отже, для ефективного функціонування регіональних ринків праці необхідно в першу чергу забезпечити збалансованість попиту та пропозиції робочої сили у професійно-кваліфікаційному розрізі через державне регулювання, яке зможе привести структуру пропозиції робочої сили у відповідність до попиту на ньому.

4. Шляхи реформування та вдосконалення ринку праці в Україні

Виходячи із сучасних реалій, конкретні заходи щодо розвитку ринку праці повинні бути гнучкими та мати економічний та соціальний ефект, тому перспективи подальшого розвитку та вдосконалення ринку праці України пов'язані з підвищенням рівня зайнятості та зменшенням рівня безробіття. Для досягнення цієї мети потрібно сформулювати пріоритетні напрямки реформування ринку праці. До них ми можемо віднести:

· вдосконалення системи оплати праці з метою відродження основних функцій заробітної плати. Створення мотиваційного потенціалу працівників за рахунок збільшення заробітної плати відповідно від професійних надбань працівників;

· збільшення попиту на робочу силу як з боку приватного так і з боку державного сектору економіки. Впровадження механізмів щодо працевлаштування випускників навчальних закладів: взаємодія роботодавців з професійно-технічними навчальними закладами, участь роботодавців у створенні сучасної навчально-виробничої бази, створення центрів перепідготовки та фахового навчання працівників;

· створення нових робочих місць через створення сприятливого інвестиційного режиму в країні для зарубіжних підприємств та за рахунок розвитку малого та середнього бізнесу. Державна підтримка малого та середнього бізнесу, може бути досягнута за допомогою надання податкових канікул та пільгового кредитування українським виробникам або ж впровадження, так званих, «податкових канікул» терміном 3-5 років;

· удосконалення механізму застосування праці іноземців в Україні з метою запобігання їх нелегальній зайнятості;

· державна підтримка на ринку праці, може бути досягнута за рахунок надання субсидій на підвищення кваліфікації чи перепідготовку працівників, надання пільгових кредитів і податкових пільг для відкриття нових підприємств в проблемних регіонах;

· створення умов для працевлаштування молоді та випускників вищих навчальних закладів. Це можливо досягнути як за рахунок створення нових робочих місць, так і за рахунок зменшення кількості робітників, які досягли пенсійного віку;

· укладення двосторонніх міжнародних договорів про працевлаштування, соціальне та пенсійне забезпечення, приєднання до багатосторонніх міжнародних договорів у сфері трудової міграції.[6]

Подальших досліджень потребує детальне вивчення перспектив участі України в загальноєвропейському ринку праці, можливості впровадження зарубіжного досвіду в сфері ринку праці в Україні, перспективи переходу українського ринку праці на європейські стандарти.[6]

У 2015 році планується, що українці почнуть працювати за новим Трудовим кодексом, який повинен замінити діючий ще з радянських часів Кодекс законів про працю і дозволить розширити гарантії по працевлаштуванню населення. 15 жовтня 2012 року була затверджена постанова Кабінету Міністрів України № 1008-2012-п Про затвердження Програми сприяння зайнятості населення та стимулювання творення нових робочих місць на період до 2017 року. Ця Програма визначає заходи і шляхи розв'язання проблем у сфері зайнятості населення та передбачає консолідацію зусиль усіх сторін соціального діалогу, що спрямовані на підвищення рівня економічної активності населення, сприяння його продуктивній зайнятості та посилення соціального захисту від безробіття.

Дана Програма є основою для розроблення територіальних та місцевих програм зайнятості населення. У результаті виконання Програми та реалізації послідовної державної економічної і соціальної політики очікується, що в 2017 році чисельність зайнятих економічною діяльністю осіб віком 15-70 років збільшиться до 21,4 млн. осіб, рівень безробіття осіб цієї вікової групи знизить- ся до 6,3% [6]. Не можливо залишити без уваги, програму розвитку «Стратегія-2020» Президента України П. О. Порошенка. Дана програма дозволить Україні увійти до Топ-20 країн у рейтингу Світового банку з легкості ведення бізнесу, збільшити ВВП на душу населення до 16 тис. дол. США проти нинішніх 8500 дол. США, а також збільшити за п'ять років приплив прямих іноземних інвестицій до 40 млрд. дол. США, проти нинішнього показника в середньому 4-5 млрд. дол. США на рік [10].

Згідно з вказаним документом до 2020 року 75% випускників шкіл повинні володіти двома іноземними мовами, що також вплине на розвиток ринку праці в Україні. Головними напрямами стратегії розвитку ринку праці в Україні повинні стати: досягнення балансу між попитом і пропозицією робочої сили, створення нових робочих місць, вдосконалення механізмів працевлаштування наймеш конкуренто- спроможних верств населення (молоді, випускників навчальних закладів, жінок, які мають неповнолітніх осіб і т. д.), удосконалення системи моніторингу та прогнозування ситуації на ринку праці, забезпечення інформаційної підтримки суб'єктів малого підприємництва, зокрема з питань організації та провадження підприємницької діяльності, розроблення та виконання регіональних програм мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва, удосконалення правового, адміністративного і економічного механізму державного регулювання виробничих та соціально-трудових відносин з метою запобігання нелегальній (тіньовій) зайнятості населення, запровадження професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, які можуть опинитися або перебувають під загрозою звільнення за ініціативою роботодавців, продовжити практику державної підтримки особам старше 45 років отримання другої освіти за рахунок державних коштів, поширення практики стажування науково-педагогічних та педагогічних працівників, студентів, учнів вищих та професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, в установах та організаціях.[6]

ринок праця зайнятість

Висновки та пропозиції

Проведений аналіз, показав, що ринок робочої сили у перехідний період характеризується глибоким кризовим станом. Неухильно погіршується вікова структура населення, збільшується демографічне та економічне навантаження на працюючих, підвищується ризик незайнятості, зростає рівень безробіття, умови працевлаштування погіршуються, стимули до високопродуктивної праці практично зникли, що призводить до деградації особистості, сім'ї, депопуляції, соціального розшарування та нестабільності у суспільстві.

Формування повноцінного ринку праці в Україні вимагатиме певного часу, за який мають бути створені всі умови для функціонування ринкової економіки. Таким чином, узагальнюючи викладене вище можна зробити висновки:

· враховуючи гостроту проблеми формування ринку праці в Україні, не можна покладатися на те, що шлях до їх вирішення буде прокладений за допомогою вільної дії регуляторів;

· досягнення вагомих результатів у вирішенні цих проблем можливе за допомогою впливу важелів активної економічної політики держави.

Важливою проблемою, що ускладнює ситуацію на ринку праці України, є поширення неофіційної та тіньової зайнятості. За даними Світового банку, тіньова економіка зараз становить майже половину загального обсягу виробництва в Україні. З одного боку, діяльність тіньового сектору є важливою для значної частини українців, оскільки забезпечує їх робочими місцями. Проте, оскільки підприємства, що працюють у цьому секторі, не сплачують податки, це збільшує податкове навантаження на офіційний сектор, знижує ефективність його функціонування і, отже, звужує можливості його розвитку, стримує процеси створення нових робочих місць, підвищення заробітної плати працівникам. Зниження бази оподаткування внаслідок зростання масштабів тіньового сектору призводить до збільшення дефіциту бюджету, зменшення соціальних витрат і негативно позначається на життєвому рівні населення. З огляду на це важливим завданням державної політики є сприяння переходу діяльності тіньового сектору в офіційну економіку, що крім іншого запобігає поширенню корупції, яка призводить до неефективного функціонування державного механізму, звуження перспектив забезпечення реального економічного зростання як передумови продуктивної зайнятості.

Важливою проблемою, що ускладнює ситуацію на ринку праці України, є поширення неофіційної та тіньової зайнятості. За даними Світового банку, тіньова економіка зараз становить майже половину загального обсягу виробництва в Україні. З одного боку, діяльність тіньового сектору є важливою для значної частини українців, оскільки забезпечує їх робочими місцями. Проте, оскільки підприємства, що працюють у цьому секторі, не сплачують податки, це збільшує податкове навантаження на офіційний сектор, знижує ефективність його функціонування і, отже, звужує можливості його розвитку, стримує процеси створення нових робочих місць, підвищення заробітної плати працівникам. Зниження бази оподаткування внаслідок зростання масштабів тіньового сектору призводить до збільшення дефіциту бюджету, зменшення соціальних витрат і негативно позначається на життєвому рівні населення. З огляду на це важливим завданням державної політики є сприяння переходу діяльності тіньового сектору в офіційну економіку, що крім іншого запобігає поширенню корупції, яка призводить до неефективного функціонування державного механізму, звуження перспектив забезпечення реального економічного зростання як передумови продуктивної зайнятості.

Список використаних джерел

1. Офіційна сторінка Державної служби статистики України

2. Про соціально-економічне становище України у 2014 році. - К.: Державний комітет статистики України, 2004.

3. Богиня Д. Соціально-трудові відносини в Україні в контексті організації оплати праці та регулювання доходів // Україна: аспекти праці, 2003, №7. - С 3-8.

4. Боднарчук Т.Г. Заборгованість по заробітній платі: проблеми та шляхи їх розв'язання // Наукові праці НДФІ, 2002, №3(18). - С 93.

5. Вороніна А.В., Ніколаєва К.М. Проблеми та перспективи розвитку ринку праці в Україні / А.В. Вороніна, К.М. Ніколаєва // Молодий науковець. - 2014. - №2. - С. 167-170.

6. Европейская экономическая комиссия ООН. Обзор экономического положения Европы в 2001-2002 годах. - Нью-Йорк и Женева: ООН, 2003.

7. Злупко С.М., Радецький Й.І. Людський потенціал, зайнятість і соціальний захист населення в Україні: Навч. посібник /Львівський національний ун-т ім. Івана Франка / М.М. Мартиняк (ред.). -Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001.

8. Електронна онлайн бібліотека студента

9. Постанова Кабінету Міністрів України № 1008-2012-п від 15.10.2012 Про затвердження Програми сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року

10. Українське Незалежне Інформаційне Агентство Новин (УНІАН), Порошенко оприлюднив тези «Стратегія 2020»

11. Михальченко Г.Г. Розвиток регіональних ринків праці / Г.Г. Михальченко

12. Попит та його види

13. Ринок праці в економічній системі

14. Ринок праці регіонів України

15. Чурбанов К.Р. Диференціація розподілу доходів як фактор впливу на економічний розвиток країни / К.Р. Чурбанов, О.І. Пушкар.

Размещено на Allbest.ru