Методи і моделі прогнозування в державному регулюванні економіки

- Законів України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", "Про державні цільові програми", "Про Національний банк України".

А також визначити структуру прогнозних і програмних документів та порядок їх розроблення, підготувати і затвердити порядок розроблення та виконання державних цільових програм.

Розділ 3. Моделі і методи прогнозування в державному регулюванні економіки

3.1 Методологія прогнозування

Для проведення прогнозування має забезпечуватись єдина методологія.

Методологія в загальному - це сукупність методів та прийомів дослідження, які застосовуються в будь-якій науці з урахуванням специфіки об'єкта її пізнання. Вона є органічною частиною економічної науки управління суспільним виробництвом.

Методологія прогнозування - це сукупність методів, прийомів і принципів, які дають можливість сформувати шляхи й методи забезпечення пропорційного збалансованого розвитку народного господарства на основі пізнання об'єктивних економічних законів, закономірностей розвитку суспільного виробництва, тенденцій і перспектив технічного прогресу, а також розкриває та характеризує логіку соціально-економічного прогнозування, виходячи з настанов соціально-економічної політики на даному етапі розвитку.

З допомогою методології вивчаються процеси, які відбуваються в народному господарстві та суспільному житті, проводиться відображення цих процесів у відповідних показниках, виявляються недоліки та резерви в певних ланках економіки, прогресивні явища в розвитку суспільства.

Використання економічних законів. Процес прогнозування базується на використанні економічних законів, оскільки в найзагальнішому вигляді економічний закон - це відбиття зв'язків між економічними процесами та явищами. До економічних законів, які використовуються в прогнозуванні, слід віднести закон планомірної організації та розвитку суспільного виробництва, закон пропорційного розвитку економіки, закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон неухильного зростання продуктивності суспільної праці, закон економії часу, закон грошового обігу, закон нагромадження, закон співвідношення індивідуальної та суспільної вартості, закон зростання потреб та ін., урахування яких сприяє досягненню економічної та соціальної ефективності.

Закон планомірної організації та розвитку суспільного виробництва визначає в прогнозах і планах напрями соціально орієнтованої економіки та повноцінного задоволення потреб суспільства і його членів [12].

Закон пропорційного розвитку виробництва передбачає в народногосподарському плані виявлення й дотримання необхідних пропорцій (кількісних співвідношень) у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання матеріальних благ, темпах розвитку різних галузей і регіонів.

Закон пропорційного розвитку економіки вимагає дотримання основних вимог - погодженого розподілу суспільної праці по галузях і сферах виробництва, дотримання стійкої відповідності структури виробництва структурі попиту.

Планомірність та пропорційність - це оптимальні співвідношення між структурними частинами економіки. Планомірна пропорційність необхідна не тільки в економіці, а й у соціальній сфері (між національним доходом і суспільними фондами споживання населення, трудовими ресурсами та кількістю робочих місць, кількістю населення та наявністю житлового фонду). Таким чином, закон пропорційного розвитку економіки вимагає встановлення й дотримання оптимальних пропорцій для ефективного функціонування макроекономіки.

Закон вартості й пов'язані з ним грошові відносини використовуються при організації господарського розрахунку, встановленні цін і тарифів, плануванні фінансів, кредитів, грошового обігу, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, заробітної плати, фондів стимулювання. Суть цього закону полягає в тому, що обмін товарів здійснюється на основі їх суспільної вартості, тобто відповідно до суспільно необхідних витрат праці на їх виробництво. Він виступає як регулятор товарного виробництва (розширення або скорочення), розподільник засобів виробництва та робочої сили, регулятор виробничих відносин і розвитку продуктивних сил, фактор розшарування товаровиробників, стимулятор росту продуктивності праці. Таким чином, закон вартості економічними методами анулює неефективні господарства.

Закон попиту і пропозиції виражає нерозривний зв'язок між попитом, пропозицією та ціною. Попит - це грошовий вияв потреби. Пропозиція - це результат виробництва, яке приймає форму товару та його поставки на ринок. Іншими словами, пропозиція - це сума ринкових цін товарів. Закон попиту фіксує залежність попиту від ціни. Чим вища ціна - тим менша купівельна спроможність. Пропозиція залежить від зміни ціни. Чим вища ціна - тим вигідніше виробляти товар, тим більше товарів буде поступати на ринок. Ціна, при якій попит і пропозиція збігаються, називається ціною рівноваги (кількість товарів, що поступає на ринок, дорівнює кількості куплених товарів). При більш високій ціні виникає надлишок пропозиції над попитом, посилюється конкуренція продавців, у результаті чого ціна знижується. В умовах, коли ціна нижча від ціни рівноваги й попит перевищує пропозицію, виникає конкуренція покупців, яка викликає підвищення цін. У результаті вільної конкуренції ринок і ціни прагнуть до рівноваги. Для прогнозування попиту та пропозиції необхідно враховувати об'єктивні та суб'єктивні фактори: рівень доходів населення, місткість ринку, наявність споріднених товарів і ціни на них, смаки, переваги, традиції та культуру народу даної країни, природно-кліматичні умови [12].

Закон неухильного зростання продуктивності суспільної праці виражає залежність між витратами праці в суспільному виробництві й ефективністю цих витрат; у результаті економічного розвитку витрати суспільної праці постійно збільшують корисний ефект, створюють дедалі більшу кількість матеріальних благ за одиницю робочого часу. Цей закон реалізується в плануванні продуктивності праці, в установленні пропорцій, розподілі та використанні трудових ресурсів. Для підвищення продуктивності праці необхідно постійно вдосконалювати виробництво, тобто запроваджувати нові технології та устаткування, поліпшувати умови праці, підвищувати кваліфікацію працівників.

Закон нагромадження використовується в плануванні розподілу національного доходу на доходи споживання та нагромадження.

Закон зростання потреб передбачає задоволення не тільки виявлених потреб, а й тих, які можуть виникнути в планованому або прогнозованому періоді.

У міру суспільного прогресу розширюється коло потреб, змінюється їх структура. У складі матеріальних потреб змінюється співвідношення між потребами в продовольчих і непродовольчих товарах, зокрема товарах довгострокового користування.

Важливо зауважити, що визнання об'єктивних економічних законів не заперечує свободи у виборі планових рішень.

Концепція економічного прогнозування та планування. Одним з основних методологічних завдань є необхідність розробки концепції економічного прогнозування. Визначення поняття "концепція” означає "сприйняття". Це основна ідея будь-якої теорії, система поглядів на певне явище, а також спосіб їх розуміння, тлумачення та сприйняття. Концепція має бути розроблена для виконання двох важливих завдань: по-перше, формування цілісної системи економічного прогнозування в Україні, по-друге - соціально-економічного розвитку на довго-, середньо- та короткостроковий період, що формується перед початком роботи над прогнозом.

Концепція соціально-економічного розвитку включає загальне уявлення про стратегічні цілі та пріоритети, про економічну політику держави та її найважливіші напрями, про засоби реалізації визначених цілей. Концепція розглядається та затверджується Кабінетом Міністрів України. У ній дається визначення політики держави щодо найважливіших економічних процесів, які, імовірно, відбудуться в країні в майбутньому, і формується ставлення до них держави в особі законодавчої та виконавчої влади. Крім макроекономічних визначень, економічна політика включає також загальні напрями розвитку грошово-кредитної, бюджетної, податкової, цінової, зовнішньоекономічної, структурної, митної та антимонопольної політики.

Складовою частиною методології є методики, які являють собою сукупність конкретних методів і прийомів економічних, техніко-економічних, економіко-математичних розрахунків, необхідних для розробки окремих розділів і показників планів, їх координації та узгодження з ринком, аналізу виконання тощо.

3.2 Методи прогнозування макроекономічних процесів

Методи економічного прогнозування - це сукупність способів і прийомів розробки прогнозів, які дозволяють на основі аналізу даних ретроспективного періоду, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, а також їх кількісних змін здійснити переконливі передбачення стосовно майбутнього розвитку економіки чи суспільства в цілому. Для прогнозування використовується статистична інформація, яка описує процеси за минулі роки, та проводиться експертна оцінка тенденцій змін макроекономічних показників.

Об'єктами прогнозування є економіка, її галузі, регіони, форми власності тощо.

Для вибору методу прогнозування слід визначити мету й завдання прогнозу та період, на який він формується, врахувати специфіку об'єкта прогнозування, види, повноту та вірогідність вхідної інформації, а також ряд інших факторів.

Методи прогнозування мають відповідати таким вимогам: поєднання суб'єктивної цінності й об'єктивної значущості оцінок; чітке застосування оцінок, яке не допускає різних тлумачень щодо вибору методів; створення можливості нагромадження статистичної інформації та її використання для прогнозування. За ступенем формалізації методи економічного прогнозування можна розділити на інтуїтивні (експертні) та формалізовані.

1. Інтуїтивні (експертні) методи. Інтуїтивні методи прогнозування використовуються в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів через значну складність об'єкта прогнозування.

Серед інтуїтивних методів важливе місце відводиться методу експертних оцінок, в основі якого лежить використання оцінок певної групи людей - висококваліфікованих спеціалістів (експертів). Для отримання таких оцінок можуть використовуватись анкети, опитування, таблиці та інші документи, за допомогою яких здійснюється збирання необхідної інформації. Існують очні, заочні, відкриті та закриті види опитувань. При цьому розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки.

До складу індивідуальних експертних оцінок входять: метод "інтерв'ю", при якому здійснюється безпосередній контакт експерта зі спеціалістом за схемою "запитання-відповідь"; аналітичний метод при якому створюється певна прогнозована ситуація, складаються аналітичні доповідні записки; метод написання сценарію, який базується на визначенні логіки процесу чи явища в часі за різних умов [4].

Колективні експертні оцінки включають у себе такі методи: комісій, колективної генерації ідей ("мозкової атаки"), "Дельфі", матричний. Ця група методів базується на тому, що, по-перше, при колективному мисленні вища точність результату та, по-друге, при обробці індивідуальних незалежних оцінок, які дають експерти, можуть виникнути раціональні ідеї.

Суть методу колективної експертної оцінки для розробки прогнозів полягає у визначенні погодженості думок експертів з перспективних напрямів розвитку об'єкта прогнозування, які сформульовані раніше окремими спеціалістами, а також в оцінці розвитку об'єкта, яка не може бути визначена іншими методами (наприклад, аналітичним розрахунком, експериментом та ін.).

Метод колективної генерації ідей ("мозкова атака") дає змогу отримати продуктивні результати за короткий період часу й залучити всіх експертів до активного творчого процесу.

Оскільки експертні оцінки є інтегральною сумою прогнозів незалежних експертів, вони незалежні від обрання конкретних моделей чи математичних методів. Розробка досконалих технологій експертних оцінок та методик об'єктивізації їх результатів, по-перше дали змогу об'єктивно підвищити рівень надійності експертиз, а по-друге, поліпшити їх сумісність із формалізованими.

2. Формалізовані методи прогнозування. Формалізовані методи прогнозування базуються на аналітичних сітках, що містять рівняння, які репрезентують і сукупний попит, і сукупну пропозицію. До групи формалізованих методів входять методи екстраполяції та моделювання.

Метод екстраполяції - один з основних у прогнозуванні економіки. Він передбачає, що на основі статистичних даних досліджуються закономірності й тенденції економічних явищ. Цей метод ґрунтується на припущенні, що незмінні фактори при розвитку даного явища в минулому будуть діяти й у майбутньому.

При формуванні прогнозу з допомогою екстраполяції виходять з тенденцій зміни тих чи інших кількісних характеристик об'єкта. Екстраполюються оціночні, функціональні, системні та структурні характеристики. Екстраполяційні методи є найбільш поширеними й розробленими.

Один зі способів прогнозування базується на застосуванні індексу випереджаючих показників, у який включається певна кількість рядів статистичних даних, у тому числі такі як: курс акцій, кількість виданих ліцензій на будівництво, вартість обсягів замовлень підприємствам на устаткування, пропозиції грошей та ін. Як правило, зміни величин цих показників передують змінам в економіці: зменшення їх значень є попередженням про те, що наближається спад.

Важливою особливістю річних прогнозів на макроекономічному рівні, що розробляються в Україні, є їх побудова на основі монетарних змінних - таких, як індекси цін, швидкість обороту грошей, процентні ставки, дефіцит бюджету, випуск облігацій, обмінний курс зовнішні прямі інвестиції. Усі ці змінні сфокусовані на одному показнику, навколо якого й будується річний макроекономічний прогноз щодо рівня інфляції. Даний узагальнюючий показник характеризує один бік основного закону ринкової економіки - попит.

3. Метод нормативного прогнозування. Під нормативним (цільовим) прогнозуванням розуміють пошук оптимального шляху досягнення певної кінцевої мети, передбаченої завданням у майбутньому. Цей метод застосовується тоді, коли мета прогнозування економіки визначена і для певного відрізку часу в перспективі встановлюється фіксоване значення прогнозованого показника - норматив.

4. Поширеним методом прогнозування є моделювання. Цей метод вважається достатньо ефективним засобом прогнозування можливого явища, нових або майбутніх економічних і технічних засобів і рішень. Термін "модель" означає певний умовний образ об'єкта дослідження, а в прогнозуванні - економічні чи соціальні процеси. Зміст методу моделювання полягає в конструюванні моделі на основі попереднього вивчення об'єкта й визначення його суттєвих характеристик, в експериментальному і теоретичному аналізі моделей, в співставленні результатів з даними об'єкта та коригуванні моделі.

Засобом вивчення закономірностей розвитку економіки та соціальних процесів є економіко-математична модель. Вона являє собою систему формалізованих співвідношень, які описують основні взаємозв'язки елементів, що створюють економічну систему. Моделі економічного та соціального прогнозування можуть класифікуватися залежно від критерію оптимізації - найкращого очікуваного результату. Розрізняють економічні моделі, в яких мінімізуються витрати, та моделі, в яких максимізуються обсяги продукції або прибутку. З урахуванням фактору часу моделі можуть бути статичними (коли обмеження в моделі встановлюються для одного визначеного відрізку часу або динамічними (коли обмеження встановлюються для кількох відрізків часу).

Прийнято розрізняти такі економетричні моделі:

- моделі вартості та моделі розширеного відтворення. Вивчення економічних явищ з допомогою цих моделей дозволяє вирішувати такі питання, як вибір політики ціноутворення, перспектив розвитку економіки та ін.;

- одно- та двогалузеві моделі (моделі міжгалузевих балансів) дають змогу зробити висновки про можливі темпи розвитку, перспективи використання науково-технічного прогресу; з їх допомогою розробляється міжгалузевий баланс, плани розвитку окремих галузей економіки та промисловості;

- моделі, які придатні для аналізу та оцінки функціонування окремих галузей чи регіонів або спеціальних економічних завдань. Залежно від рівня агрегування показників розвитку розрізняють макроекономічні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні моделі [11].

У системі макроекономічних моделей економічне прогнозування пов'язане з дослідженням факторного, лагового та структурного аспектів збалансованості національної економіки та їх синтезу на основі принципу оптимальності.

Факторний аспект збалансованості національної економіки ґрунтується на взаємозв'язку між обсягом випуску продукції та витратами на виробництво. Він зводиться до визначення такої пропорції між факторами виробництва, яка дозволяє забезпечити заданий обсяг випуску продукції. Кількісні пропорції між обсягами виробництва та факторами його росту можуть визначатися на основі показників витрат живої й уречевленої праці.

Лаговий аспект збалансованості ґрунтується на розподілі часу витрат виробництва та досягнутого при їх взаємодії ефекту. В економічних моделях урахуванню підлягають лаги, наприклад, між капітальними витратами та введенням об'єкта в дію, між науковим відкриттям і його впровадженням та ін.

Головні лагові характеристики пов'язані з відтворенням основних фондів. Метод досягнення лагової збалансованості ґрунтується на рівняннях із зосередженням запізнень між витратами та викликаним ними ефектом.

Структурний аспект збалансованості національної економіки ґрунтується як на пропорціях між І і II підрозділами суспільного виробництва, так і на взаємозв'язках міжгалузевих потоків продукції. Структурні міжгалузеві моделі широко використовуються для складання прогнозу галузевої структури виробництва, основних виробничих фондів, капітальних вкладень і трудових ресурсів.

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи все вище наведене, можна зробити наступні висновки.

Як було нами з'ясовано, прогнозування необхідне з двох основних причин: майбутнє невизначено і повний ефект багатьох рішень, які приймаються зараз, не відчувається впродовж деякого часу. Т.ч. прогнозування підвищує ефективність процесу ухвалення рішення.

Прогнозування - одна із специфічних форм планової діяльності, науково-аналітичний етап загального процесу планування, воно наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення стану і вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

Економічне прогнозування - спосіб наукового передбачення основних напрямів розвитку економічної системи або її окремих елементів. Дає базу для вибору і обґрунтування економічної політики.

Державне прогнозування соціально-економічного розвитку країни і її регіонів - наукове передбачення ситуації, яка може скластися в перспективі залежно від використання тієї або іншої стратегії розвитку.

Об'єкт прогнозування - економічні, соціальні, науково-технічні і інші явища і процеси в економіці країни, її галузях і комплексах, а об'єктом економічного і соціального прогнозування виступає економічний і соціальний потенціал країни.

Предмет економічного прогнозування: якісні і кількісні зміни, які відбуваються в економіці під впливом сукупних або окремих чинників в межах періоду, який прогнозується.

Суб'єкт прогнозування - держава в особі державних органів управління певного ієрархічного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, а також економічні служби підприємств і організацій різних форм власності.

Основні функції прогнозування: науковий аналіз розвитку економіки і науково-технічного прогресу в певних умовах і відповідному ретроспективному періоді, оцінка об'єктів прогнозування, виявлення альтернативних шляхів економічного і соціального розвитку, накопичення наукового матеріалу і обґрунтування вибору певних рішень.

Прогнозування базується на аналізі: початкових даних; очікуваних тенденцій; намірів уряду у області економічної політики.

В умовах переходу України на ринкові відносини актуальним є визначення дієвих методів і важелів державного регулювання для забезпечення сталого розвитку й довгострокового зростання економіки. Аналіз динаміки галузевої структурі макроекономічних показників та факторів виробництва надає можливість проведення науково-обґрунтованого визначення напрямків і заходів державної економічної політики на перспективу.

Основною проблемою, пов'язаною з моделюванням і прогнозуванням соціально-економічних показників розвитку України, є проблема коротких рядів динаміки. Головні показники розвитку країни, такі як ВВП, обсяги промислового виробництва, обсяги виробництва АПК і т.ін., виражені в національній валюті.

Список літератури

1. Бесєдін І.В. Про деякі методи прогнозування економічних показників // Финансовая консультация (рус.).- 2002.- № 1.- C.26-28

2. Бурлай Т.В. Особливості методичних підходів до прогнозування змін макроекономічної кон`юктури // Економіка і прогнозування (укр.).- 2002.- № 3.- C.126-149

3. Грабовецький Б.Є. Економічне прогнозування і планування: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦНЛ, 2003.- 188 c.

4. Дунаев Б. Модель экономического прогнозирования // Финансовые риски (рус.).- 2006.- № 3.- C.61-73

5. Економічна політика і середньостроковий прогноз розвитку економіки України: Наукова доповідь Інституту економічного прогнозування НАН України // Економіка і прогнозування (укр.).- 2001.- № 1.- C.5-34

6. Костiна Н.I., Алєксєєв А.А., Василик О.Д. Фінансове прогнозування: методи та моделі: Навчальний посiбник.- К.: Знання, 1997.- 183 с.

7. Костина Н.И., Алексеев А.А. Финансовое прогнозирование в экономических системах: Учебное пособие: Навчальне видання.- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.- 285 c.

8. Кочура Є.В., Косарєв В.М. Моделювання макроекономічної динаміки: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦНЛ, 2003.- 236 c

9. Кравченко О.В. Значення і функції прогнозування у системі стратегічного управління й аналізу // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 10: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС, 2004.- 386 c.

10. Мінченко М.В., Чижов Л.П., Фролков А.В. Планування та прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів: Підручник: Навчальне видання.- Суми: Університетська книга, 2004.- 442 c.Владимирова Л.П. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учебное пособие: Навчальне видання.- 5-е изд., перераб. и доп..- М.: Дашков и К, 2005.- 400 c.

11. Пашута М.Т., Калина А.В. Прогнозування та макроекономічне планування: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: МАУП, 1998.- 192 c.

12. Ребкало В., Тертичка В. Стратегічне прогнозування як інструментарій державної політики // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України (укр.).- 2002.- № 3.- C.216-224

13. Савченко В.Ф. Особливості програмного управління економікою в Україні // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2005.- № 9.- C.28-32

14. Савченко В.Ф. Особливості програмного управління економікою в Україні // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2005.- № 9.- C.28-32

15. Фролов С.В. Основні методи соціально-економічного прогнозування // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2002.- № 4.- C.13-16

16. Шаповаленко Н. Застосування інтелектуальних систем прийняття рішень у прогнозуванні макроекономічних показників у країнах з перехідною економікою // Вісник Української академії банківської справи.- 2004.- № 2.- C.8-13

17. Щукін Б.М. Система макроекономічного прогнозування в Україні // Финансовая консультация (рус.).- 2002.- № 1.- C.8-10

18. Янковой О. Г., Яшкіна О. І. До проблеми вибору математичної форми трендів при прогнозуванні соціально-економічних показників // Вісник соціально-економічних досліджень. ОДЕУ. - 2003. - №14. - С. 341-346.

19. Яшкина О. И. Прогнозирование социально-экономических показателей в системе корпоративного менеджмента. //Рыночная экономика: Современная теория и практика управления. ОНУ. - 2003, т.6, выпуск 6. - с. 345-356.