Антимонопольна політика держави і її місце у встановлення сучасних ринкових відносин в Україні

Соціально значущим є антимонопольне регулювання ринків житлово-комунальних послуг. Як відомо, Антимонопольний комітет України не має законодавчих повноважень щодо контролю за встановленням тарифів на послуги житлово-комунального господарства. Функції встановлення тарифів на ці послуги покладені на органи місцевого самоврядування, які відповідають за їхнє дослідження і затвердження. Антимонопольний комітет та його територіальні відділення можуть лише відстежувати порядок формування тарифів, контролювати можливості включення до тарифів необґрунтованих витрат.

Важливого значення в нинішніх умовах набуває проблема ефективності узгодження (координації) дій Антимонопольного комітету України і Національних комісій з регулювання природних монополій. Головними проблемами, які вимагають координації, є:

-- непрогнозовані зміни тарифів;

-- перехресне субсидування;

-- цінові диспропорції;

-- неефективне конкурентне середовище на ринках;

-- відсутність економічних стимулів для ефективного розвитку суб'єктів природних монополій;

-- низькій рівень використання сучасних технологій;

-- низька інвестиційна привабливість;

-- погана якість послуг, що надаються суб'єктами природних монополій і суб'єктами суміжних ринків.

Безумовно, конкурентна політика в Україні, як і в інших країнах світу, а також діяльність антимонопольних (конкурентних) відомств мають бути відкриті для конструктивної критики. Поза такою критикою буде неможливим подальший розвиток теорії і практики конкуренції.

3.3 Економічні наслідки антимонопольної політики в Україні

Актуальність антимонопольного законодавства сьогодні є безперечною, оскільки щодо його порушення постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.

Необхідність постійного вдосконалення цього законодавства пояснюється тим, що фірми-порушники знаходять щоразу нові шляхи, щоб зробити свої антиконкурентні дії або монопольне становище законними.

Монополією в економічній теорії називають такий тип будови ринку, в якому існує тільки один продавець певного товару .

В українському законодавстві замість терміна “домінуюче становище” вживається поняття “монопольне становище”. Антимонопольний комітет України своїм рішенням може визначати монопольним підприємство, частка якого на ринку відповідного товару менша, ніж 35% .

Процес монополізації економіки має негативні наслідки, тому державі потрібно вести активну антимонопольну політику.

Основними проблемами, пов'язаними із зловживанням монопольним становищем вважають:

- нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не входять до предмета договору, зокрема нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

- обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення чи підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

- установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним становищем.

В Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України .

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в сучасних складних економічних умовах України дива можна не очікувати, однак дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру й підтримку населення. Слід переконати людей, що вільна конкуренція є благом для всіх [2].

В умовах ринкової трансформації економіки України питання захисту конкуренції, недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним. Так, минулого року на порушників законодавства про захист економічної конкуренції було накладено штрафів у загальному розмірі 289,8 млн. грн (у 2008 році - 13,3 млн. грн). З них 7,2 млн. грн накладено за порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, 275,8 млн. грн - за порушення у вигляді зловживань монопольним (домінуючим) становищем, 2,3 млн. грн - за порушення у вигляді недобросовісної конкуренції та 4,5 млн. грн - за порушення інших видів.

Але все ж таки, на думку спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики є надто новим та незвичним. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся з минулих років, а й певною мірою навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль за виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення умов і підтримки конкуренції.

Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольного законодавства - в конкурентне законодавство, тобто систему заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин i конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців i споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентоспроможного вітчизняного виробництва.

В Україні на сьогодні створено законодавчу базу й органiзацiйні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики і тому питання з обмеження монополізму, підтримки та розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави .

Але в українському законодавстві існує дуже багато прогалин і недоліків, які можна було б усунути, просто проаналізувавши джерела антимонопольного законодавства інших держав. Однією з таких прогалин є майже нерозвинуте законодавство щодо монополій у міжнародній торгівлі. Тобто антимонопольне законодавство розвинутих країн світу поширюється на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцію цієї країни. Зрозуміло, що йдеться не про дрібні, а серйозні антиконкурентні дії стосовно відповідного ринку. Антиконкурентна дія територіально може відбуватися як у певній країні, так і за її межами. Якщо така дія відповідного ринку не стосується, то, як правило, жодних дій стосовно такого порушника не відбувається. Це мотивується тим, що інші країни мають свої антимонопольні органи, які зобов'язані за цим стежити.

Одним із великих недоліків українського антимонопольного законодавства є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище.

Висновок

На основі проведених досліджень мною зроблені такі висновки, що сучасна економічна теорія розглядає кілька видів монополістичних етапів: чиста монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія.

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть такі основні шляхи, як конкуренція виробництва і централізація виробництва і капіталу.

Умови й особливості виникнення монополій безпосередньо пов'язані з рядом умов, за якими монополія існує. Серед них: відсутність досконалих замінників, відсутність можливості вільного входу на ринок (в галузь), тобто наявність вхідних бар'єрів (наявність у підприємств-монополістів патентів на продукцію чи застосовувану при її виробництва технологію; існування державних ліцензій; контроль монополістом джерел необхідної сировини чи інших спеціальних товарів; наявність значної економії на масштабі і т.д.).

Монопольного становища на ринку фірма може досягти за допомогою заходів недобросовісної конкуренції (“грабіжницьке ціноутворення”, і т.д.).

Ще одним поширеним шляхом досягнення монопольного становища є змова між кількома великими фірмами.

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки, проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополії значно більше, і перший з них - практика встановлення монопольних цін, такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфер впливу монополістичних об'єднань. Основними обов'язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали антиконкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Органом, який має забезпечувати нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства в Україні є Антимонопольний комітет України. Завданнями цього комітету є здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захист законних інтересів підприємств та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень, сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Комітет бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці та реалізації міжнародних проектів і програм, а також співпрацює ж державними органами і неурядовими організаціями інших держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції.

Формування антимонопольної політики держав світу почалося з того, що навколо них формувалась негативна громадська думка, яка вимагала захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх. Необхідність застосування практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється в 10 -15 років, в той час як багато інших держав працюють в цій сфері вже десятки років.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", прийнятий 18.02.1992 р.

2. Закон України "Про антимонопольний комітет України", прийнятий 26.11.1993 р.

3. Кравченко Ю. Ринкам природних монополій -- ефективне регулювання // Економіка України. -- 2006. -- № 6. -- С. 12--19.

4. Архангельський Ю. Чи є шкода від монополій? // Економіка України. -- 2006. -- № 11. -- С. 62--69.

5. В. Лагутін. Шкода від монополій і користь від конкуренції: чи все так просто? // Економіка України. -- 2007. -- № 4. -- С. 55--61.

6. В. П.Супрун. Деякі проблеми антимонопольно-конкурентної політики в Україні. // Актуальні проблеми економіки. -- 2005. -- № 7. -- С. 14--21.

7. Основи економічної теорії. / За ред. Предборського В. А. -- К.: Кондор. -- 2002. -- 621 с.

8. Основи економічної теорії: Навч. посіб. Мельник Л. Ю. і ін. -- К.: ЦНЛ, 2005. -- 528 с.

9. Крупка М. І. і ін. Основи економічної теорії: Підручник. -- К.: Атіка, 2001. -- 344 с.

10. А. Ф. Косік. Мікроекономіка: 2-ге вид., перероб. і доп. Навч. посіб. -- К.: ЦУЛ, 2008. -- 438 с.

11. Кулішов В. В. Мікроекономіка: Основи теорії і практикум: Навч. посіб. -- Львів: "Магнолія Плюс", 2006. -- 331 с.

12. Стеблій Г. Я. Мікроекономіка: Навч. посіб. -- К.: "Фірма "ІНКОС"; ЦНЛ, 2007. -- 221 с.

13. Базілінська О. Я., Мініна О. В. Мікроекономіка: Навч. посіб. -- К.: ЦНЛ, 2005. -- 352 с.

14. Косік А. Ф., Гронтковська Г. Е. Мікроекономіка: Навч посіб. -- К.: ЦНЛ, 2004. -- 416 с.

15. Основи економічної теорії. / За ред. С. В. Мочерного: Посіб. для студ. вузів. -- К.: ВД "Академія", 2002. -- 472 с.

16. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка. Навч. посіб. / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. -- К.: Альтернативи, 2005. -- 608 с.

17. Мельникова В. І. і ін. Мікроекономіка: Навч. посіб. -- К.: ВД "Професіонал", 2005. -- 400 с.

18. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії: Навч. посіб. -- К.: Знання, 2006. -- 481 с.

19. Павленко І. М. Мікроекономіка. Навч. посіб. -- К.: ЦНЛ, 2006. -- 288 с.

20. Лісовий А. В. Мікроекономіка: Навч. посіб. -- К.: ЦНЛ, 2003. -- 208 с.

21. Горобчук Т. Т. Мікроекономіка: Навч. посіб. -- К.: ЦУЛ, 2002. -- 236 с.

22. Мікроекономіка та макроекономіка: Підручник для студ. вузів. -- К.: Вид-во "Основи", 2001. -- 517 с.

23. Піндайк Р. Мікроекономіка. -- К.: Основи, 1996. -- 646 с.

Размещено на Allbest.ru