Видова класифікація і структура основних фондів підприємств та організацій України

Аналіз основних фондів промислового підприємства на прикладі ТОВ шахта "Добропільська". Пошук причин, які призводять до зниження ефективності роботи підприємства та виявлення потенційних внутрішніх резервів. Автоматизація аналізу основних фондів.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 23.07.2011
Размер файла 52,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Основними напрямками збільшення часу функціонування устаткування є: скорочення та ліквідація внутрішньо змінних простоїв шляхом: підвищення рівня організації виробництва (повне і своєчасне забезпечення робочих місць інструментами, матеріалами, напівфабрикатами, деталями); підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування; підвищення коефіцієнта змінності його роботи.

Важливим напрямком підвищення ефективності використання основних фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування, обсяги якого є значними.

Набагато ширші можливості має інтенсивне поліпшення основних фондів, яке передбачає підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження устаткування може бути досягнено шляхом модернізації діючого устаткування, машин та механізмів, установлення оптимального режиму їх роботи.

Інтенсивне використання основних фондів підвищується також через технічне удосконалення засобів праці та технології виробництва, скорочення строків досягнення проектної продуктивності техніки, удосконалення наукової організації праці, виробництва й управління, підвищення кваліфікації та професійної майстерності робітників.

Досить значними резервами кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів є удосконалення структури основних виробничих фондів. Оскільки збільшення випуску продукції досягається тільки у провідних основних цехах, то важливо підвищувати їх частку в загальному обсязі основних фондів. Збільшення основних фондів допоміжного виробництва веде до зростання фондомісткості продукції, оскільки безпосередньо обсяги продукції не збільшує, але і без пропорційно розвинутого допоміжного виробництва основні цехи з повною віддачею не можуть функціонувати. Тому необхідно встановлювати оптимальну виробничу структуру підприємства - важливий напрямок кращого використання основних фондів.

Важливий резерв кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів - швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування.

3.3 Використання досвіду зарубіжних країн для поліпшення стану основних фондів

Достатньо довгий час праці з фінансового аналізу, які публікується на Заході, обмежувалися описом техніки аналізу, яка використовується в одній чи іншій країні.

Нажаль, незважаючи на співробітництво, системи обліку та звітної інформації тоді відрізнялися в країнах до того, що техніка фінансового аналізу звітності о доходах, який використовується у Великобританії, дуже відрізнялась від тієї, яка застосовувалась у Франції чи Німеччині.

У такому випадку, можна лі віддавати перевагу окремим видам навчання, які зв'язані з якоюсь однією країною. Чи не краще збагатити знання, познайомившись із різними методами аналізу, які знаходять застосування в різних країнах?

У даній роботі я спробувала це зробити, використавши досвід двух країн, де техніка фінансового аналізу дуже розвинута і при цьому має багато відмінностей, - США і Франції.

Однією з переваг використання досвіду у тому, що він показує можливість вирішення однієї й тієї ж проблеми, який прявляється у різноманітних формах підходу до неї, або різних варіантів її вирішення. Аналізуючи міжнародний досвід, я намагалась показати як його переваги, так і його недоліки.

Одним із традиційних напрямків аналізу основних фондів є аналіз основного капіталу.

Основний капітал - станки, машинне устаткування, тобто все, що використовується довгий період часу і переносить свою вартість на вартість продукції у вигляді амортизаційних відрахувань.

Традиційний підхід до визначення ступеню зношення основного капіталу полягає в співвідношенні суми зношення (ЗН) до початкової вартості основного капіталу (Пв).

Але при цьому треба враховувати додаткові елементи, які можуть впливати на загальну картину. Це можливі зміни способів зношення, відсутність переоцінок балансу, періодичність оновлення основного капіталу.

Інший підхід полягає в оцінюванні ступеню оновлення знаряддя виробництва шляхом співвідношення суми їх закупівель за визначений період до вартості основного капіталу у кінці періоду.

Часом, при аналізі основного капіталу можуть виникати деякі проблеми. Перша проблема виникає із-за того, що немає регулярної і систематичної переоцінки балансів, вартість основного капіталу не дуже точно відображається у балансі. Інша проблема полягає у тому, що порівнюючи обсяги основного капіталу в часі, треба оцінювати основний капітал у очікуваних цінах. Використання спів вимірюваних цін також не завжди вирішує проблему, тому що в результаті технічного прогресу устаткування оновлюється. Отже, треба врахувати й цей момент для розробки системи оцінювання в базових цінах.

Треба також співвіднести обсяг основного капіталу, який використовується у виробництві, з середньою чисельністю і розрахувати показник кількості устаткування, який припадає на одного працівника, тобто показник технічної будови капіталу.

Одна із проблем, яка виникає при аналізі і контролі керування, полягає в тому, щоб визначити по первісній або остаточній вартості повинен враховуватися основний капітал, коли мова йде про оцінку результатів діяльності підприємства.

Прискорення технічного прогресу змушує підприємство скоріше оновлювати основний капітал в умовах нових технологій. Отже, оцінка технологічного рівня засобів виробництва є першорядним завданням будь-якого економічного аналізу підприємства, який не повинен абстрагуватись від сукупності умов дії глобальної стратегії підприємства. Мова йде не про те, щоб застосовувати скрізь одну методику і наслідувати необхідність досягнення найвищого рівня роботи машин і устаткування, а, навпаки, широко визнаним є факт існування взаємозв'язку між характером виробленої продукції, технологій, які використовуються при цьому і формою організації виробництва.

Оцінка технологічного рівня засобів виробництва підприємства повинна проводитись з урахуванням взаємозв'язків з іншими елементами аналізу як самої продукції, так і з умовами виробництва. Але визначення технічного рівня не є кінцівкою аналізу, важливо також оцінити рівень складності устаткування і ризика, який зв'язаний з його експлуатацією. Цікавість також викликає рівень інтеграції обладнання в той мірі, в якій вона відіграє роль у керуванні продукцією і аваріями (зупинками виробництва).

Технічний рівень машин і обладнання оцінюється по таким показникам:

- машини ручного керування;

- прості машини частково механізовані;

- прості машини повністю механізовані;

- машини частково механізовані;

- машини повністю автоматизовані;

- машини автоматизовані з програмованими системами;

- гнучкі, автоматизовані машини з програмованими системами.

Процес удосконалення обладнання, який проводиться без відповідного аналізу, створює складності для підприємства: чим більш складним є обладнання (у технологічному відношенні), тим вища можливість аварії.

Ідеалом для підприємства є просте і міцне обладнання, яке буде відповідати технічним вимогам доби, обумовлені конкуренцією. При умовах рівного задовільнення споживача більш “виробничим" буде саме просте обладнання. Але, такого роду оцінка ступеню “простоти" обладнання може бути виконана лише спеціалістами.

Гнучкість - одне із самих ключових понять технологій виробництва. Нові умови продажу змушують підприємства частіше змінювати характеристики виробленої продукції, а також виробляти обмежену кількість додаткової продукції. Таким чином, якщо споживання ринку приводить до гнучкого обладнання, то треба визначити, маються лі всі необхідні компоненти цієї гнучкої системи.

Гнучкість обладнання можна визначити за такими критеріями:

- ступінь полівалентності обладнання;

По виду обладнання можна визначити, чи призначено воно для виконання одного завдання, або програмується на вирішення багатьох задач.

- часу переходу;

Полівалентність машин передбачає, що можливо швидко переходити від однієї операції до іншої, і що час переходу скорочений до мінімуму.

- сегментації обладнання;

Цей критерій складає важливий засіб гнучкості обладнання: замість того, щоб мати лише одне гнучке обладнання, яке виробляє декілька видів продукції, краще мати декілька виробничих ліній, які відповідають кожному виду продукції; і не тільки тому, що весь процес буде менш дорогим і більш надійним, але краще буде його гнучкість, тобто обладнання буде ліпше підходити до обсягів партій, які замовляються по кожному виду продукції. Окрім цього, у випадку, якщо відпадає необхідність виробництва якогось виду продукції, то відповідна лінія може бути зупинена, а персонал перейде на інший процес і вид діяльності.

- наявності резервного обладнання;

У випадку необхідності миттєвого заказу або поломки однієї з ліній наявність резервного обладнання являє особливу цікавість. Для того, щоб зміст цієї лінії був би не дуже дорогим, можна припустити, що це обладнання повністю зношене і не займає багато місця. Таким чином, наявність такого обладнання не представляє собою неспроможності підприємства повністю використовувати свої виробничі можливості, а являє собою доказ його можливості забезпечити більш високу гнучкість виробництва по середній вартості.

- ступеню різнопрофільності персоналу.

Окрім якості підготовка за різними напрямками персоналу є важливим елементом гнучкості. Саме при цій умові можна замінити одну лінію на іншу, скоріше пристосувати обладнання, замінити будь-якого працівника.

3.4 Автоматизація аналізу основних фондів

У дану мить на підприємстві велике значення відводиться питанням автоматизації рішень задач з обліку, контролю, аналізу і аудиту основних засобів на АРМБ. Воно базується на створенні ведення інформаційної бази о наявності основних засобів, які формуються на основі інвентарної картотеки.

Функції АРМБ з обліку основних засобів полягає у виконанні наступних системних звітно-контрольних операцій:

- автоматизація документування первісної інформації;

- оперативне керування, контроль за наявністю і рухом основних засобів;

- нарахування амортизації;

- видача необхідної інформації для друку або на екран дисплея по запиту.

Технічний процес обробки інформації складається з наступних етапів:

- підготовка первісної інформації;

- створення інвентарної картотеки на момент введення;

- створення нормативно-довідкової інформації на момент введення;

- створення набору даних руху основних засобів;

- проведення розрахунків на АРМБ і внесення інформації в базу;

- розрахунок амортизації;

- формування інформації для подальшого використання;

- проведення контролю і аналізу результативної інформації;

- прийняття рішення для керування по інформації, яка вже є”

- перезапис інформації у змежовані АРМБ.

У теперішній час особливе значення надається прогнозуванню використання основних засобів. Для прогнозування бухгалтер проводить аналіз фондовіддачі основних засобів за визначений період і шляхом використання бази знань формує пропозиції по керуванню. З цієї точки зору особливо важливі питання ефективного використання обладнання і зростання обсягів випуску продукції з використанням існуючого парку основних засобів. У процесі аналізу і прогнозування використання основних засобів вихідні дані формуються у вигляді графіку або таблиці.

Одним із важливих показників використання основних засобів є фондовіддача. Для аналізу ефективності використання основних засобів на підприємстві складається модель фондовіддачі, за допомогою якої аналітик аналізує і дає пропозиції стосовно прийняття необхідних рішень для керування.

Найважливішою частиною моделювання облікового процесу є мінімізація витрат з бігом усього часу служби основних засобів. З цією метою проектується релевантна модель цілеспрямованості заміни обладнання на визначеній ділянці роботи. При моделюванні модель будується за період декількох років. Ця модель може бути представлену у вигляді таблиці або графіка. По ній бухгалтер аналізує відхилення по статтям і дає керівництву підприємства пропозиції по прийняттю рішень для керування. Якщо інформації даної моделі недостатньо для прийняття рішень для керування при заміні застарілого обладнання, бухгалтер буде модель мінімізації витрат ва обігом усього строку служби основних засобів. При складанні цієї моделі основні засоби враховуються по всім статтям з визначенням фондорентабельності.

Таким чином, комплексний підхід до обліку, контролю, аналізу і аудиту основних засобів дозволяє оперативно отримати всі необхідні дані за визначений період та істотно збільшує рівень керування фінансово-господарської діяльності підприємства.

Висновки

Одним із найважливіших факторів будь-якого виробництва є основні фонди. Їх ефективне використання покращує всі техніко-економічні показники, у тому числі збільшення випуску продукції, трудомісткості виготовлення і збільшення прибутку. Розмір і динаміка основних засобів - об'єкти фінансового, керованого і інвестиційного аналізу.

У роботі було розглянуто один із напрямків керованого аналізу - аналіз стану і ефективності використання основних фондів.

Вивчення факторної моделі основних фондів дозволяє оцінити вплив змін у складі основних засобів, використання робочого часу, продуктивність одиниці обладнання з його продуктивністю.

Особливість аналізу основних засобів - його багаторівневий характер. Важливо виділити рівень впливу факторів і в відповідності з цим вибрати моделі і способи аналізу. Кінцевою метою аналізу основних фондів, незалежно від галузі діяльності підприємства, є визначення вимог в оновленні або розширенні виробничого потенціалу.

До вище переліченого аналізу необхідно звертатися при визначенні собівартості продукції, розподілу або використанню прибутку, при аналізі обсягів випуску продукції і інвестиційних проектів.

Забезпечення підприємства устаткуванням і ефективність його використання впливають на ефективність використання трудових ресурсів, на розмір матеріальних витрат і, в кінцевому рахунку, на фінансовий стан підприємства.

Показники руху і використання основних фондів розрізняються як по стадіям розвитку систем, так і по технічним етапам. На стадії розвитку максимального значення досягають такі коефіцієнти, як введення, використання, розширення, фондовіддачі, змінності. На стадії зрілості починають зростати коефіцієнти оновлення, зношення, вибуття, заміни, ліквідації, приймаючи максимальне значення на стадії старіння системи. У результаті аналізу повинні бути відпрацьовані рекомендації керівництву підприємства з відповідної технічної політики.

Таким чином, у даній курсовій роботі розглянуто теоретичні аспекти аналізу основних засобів, а саме їх економічна сутність, джерела інформації і задачі аналізу основних засобів, а також система показників для подальшого аналізу.

При аналітичних розрахунках у роботі використані практичні дані конкретного підприємства (ТОВ шахта “Добропільська”), а також умовні приклади (при відсутності необхідних джерел інформації). Практичні розрахунки містилися в аналізі стану і ефективності використання основних засобів.

Напрямки покрашення стану і ефективності використання основних засобів були представлені у декількох аспектах. До них були віднесені обґрунтування з прийняття конкретних рішень з управління, застосування досвіду зарубіжних країн в області аналізу основних засобів, а також рекомендації з автоматизації аналізу основних засобів. Для наочності в роботі представлені аналітичні таблиці, які спрощують сприйняття отриманих показників і обґрунтування конкретних рекомендацій з оптимізації використання основних засобів.

Список використаних джерел

1. Бердникова Т.Б. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 215 с.

2. _ойчук І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. - К.: Атака, 2002. - 480 с.

3. _ойчук І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. Навчальний посібник. - Львів: “Сподом”, 2000. - 212 с.

4. Володькіна М.В. Економіка промислового підприємства. Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 196 с.

5. Економіка виробничого підприємства: Навч. Посібник / Й.М. Петрович, І.О. Будіщева, І.Г. Устінова та ін.; За ред. Й.М. Петровича. - 3-те вид., випр. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 2002. - 405 с. (Вища освіта XXІ століття)

6. Економіка підприємства: Навч. Посіб. / За ред. А.В. Шегди. - К.: Знання-Прес, 2002. - 335 с.

7. Економічний аналіз діяльності промислових підприємств / За ред. Шкарабана С.І., Сапачова М.І. - Тернопіль, ТАНГ, 1995. - 224 с.

8. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року №334/ВР

9. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" від січня 1999 року.

10. Зятковський І.В. Фінанси підприємства: Навч. Посібник. - 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: Кондор, 2003. - 364 с.

11. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. Посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 2002. - 294 с.

12. Мних Є.В., Ференц І.Д. Економічний аналіз: Навч. Посібник. - Львів: “Армія України”, 2000. - 240 с.

13. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво, стратегія, організація, ефективність: Навч. Посіб. - К.: КНЕУ, 1997. - 244 с.

14. Раицкий К.А. Экономика предприятия: Учебник для вузов. - М.: Информационно-внедренческий центр “Маркетинг”, 1999. - 693 с.

15. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 336 с.

16. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посібник: Вид.2-ге, перероб. та доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 356 с.

17. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч. посібник. - К.: Каравела, 2003. - 432 с.

18. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Каравела, 2004. - 568 с.

Додатки

Додаток 1

Розрахунок коефіцієнтів використання обладнання

Коефіцієнт використання наявного обладнання Кн:

КН = Кількість діючого обладнання / Кількість наявного обладнання;

КН = 2344/3490 = 0,67 (за планом);

КН = 2344/3609 = 0,68 (фактично).

Коефіцієнт використання встановленого обладнання КВ:

КВ = Кількість діючого обладнання / Кількість встановленого обладнання;

КВ = 2344/3490 = 0,67 (за планом); КВ = 2344/3609 = 0,68 (фактично).

Коефіцієнт використання календарного фонду часу КК.Ф. Ч.:

КК.Ф.Ч. = ТФ / ТК; КР.Ф.Ч. = 15267/30154 = 0,51 (за планом);

КР.Ф.Ч. = 14252/31182 = 0,46 (фактично).

Коефіцієнт використання календарного фонду часу КР.Ф. Ч.:

КР.Ф.Ч. = ТФ / ТР; КК.Ф.Ч. = 15267/21107 = 0,72 (за планом);

КК.Ф.Ч. = 14252/21529 = 0,66 (фактично).

Коефіцієнт використання календарного фонду часу КП.Ф. Ч.:

КП.Ф.Ч. = ТФ / ТП; КП.Ф.Ч. = 15267/14256 = 1,07 (за планом);

КП.Ф.Ч. = 14252/15260 = 0,93 (фактично).

ТФ, ТК, ТР, ТП - відповідно фактичний, календарний, режимний, плановий фонди робочого часу обладнання.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.