Основні фонди підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Характеристика основних фондів підприємства

1.1 Основні фонди підприємства: поняття, класифікація та структура.

1.2 Види оцінки основних фондів

1.3 Динаміка розвитку основних фондів на підприємствах України

Розділ 2. Ефективність використання основних фондів

2.1 Значення і показники ефективності використання основних виробничих фондів.

2.2 Шляхи більш ефективного використання основних виробничих фондів

Висновки

Розділ 3. Практичне завдання

3.1 Розрахунок суми заробітної плати

Список використаних джерел

ВСТУП

Проблема ефективного використання основних фондів є надзвичайно актуальною тому, що основні виробничі фонди є невід'ємною частиною кожного підприємства країни і від підвищення ефективності їх використання залежать такі показники діяльності підприємства, як фінансове становище, конкурентоспроможність, продуктивності праці, якість і собівартість продукції.

Основними елементами управління основними засобами є ефективне їх використання, планування, відновлення основних фондів.

Підвищення ефективності використання основних фондів на підприємствах є важливою проблемою в нашій державі в сучасних умовах розвитку економіки. В Україні розвиток ринкових відносин підвищує рівень відповідальності суб'єктів господарювання за результатами своєї діяльності. Тому актуальною проблемою є визначення ефективності використання основних засобів виробництва з урахуванням оцінки їх технічного стану, використання та виявлення резервів їх підвищення, а також виявлення найбільш важливих чинників, які впливають на зміну рівня використання основних фондів суб'єктами господарювання.

Ефективність діяльності будь-якого підприємства залежить від певних чинників. Останніми роками збільшилось значення речових факторів виробництва - основних фондів. Проблемою є їхнє збереження, переоснащення для подальшої роботи на підприємстві. Збільшення обсягу виробництва відбувається завдяки ефективному використанню основних фондів. Отже, проблема ефективності стає на перший план у процесі вивчення і дослідження роботи підприємств. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

З огляду на всю значимість основних фондів у виробничому процесі, чинники, які впливають на їх використання, можна виявити методи підвищення ефективності використання основних засобів, наукових і виробничих потужностей підприємства. Удосконалення основних фондів забезпечує зниження витрат виробництва та зростання продуктивність праці. Цими причинами підтверджується актуальність обраної теми курсової роботи. Значний внесок у розробку теоретичних основ і практичних проблем ефективного використання основних засобів підприємств посідає чільне місце у дослідженнях таких українських економістів як М. Герасимчук, І. Лукінов, Б. Кваснюк, М. Чумаченко, А. Чухно, А. Золотарьов, В. Клочко, Г. Одинцова, П. Орлов, М. Хохлов, І. Волик, І. Швець, І. Лукінова, С. Мельника, Ю. Наумова, В. Нелепа, Г. Підлісецького, В. Питульки, П. Саблука, В. Товстопята та ін.

Предмет: основні фонди підприємства, їх структура і рух.

Мета курсової роботи - дослідити основні фонди підприємств та виявити закономірності, що слугують підвищенню ефективного використання останніх.

Завданнями курсової роботи є:

1. Дати загальну характеристику основним фондам;

2. Визначити види оцінки основних фондів підприємства

3. Проаналізувати динаміку розвитку основних фондів на підприємствах України;

4. Визначити значення ефективного використання основних фондів;

В процесі дослідження використовувалися такі методи, як аналітичний, нормативний, економіко - математичний, статистичний, графічний, табличний, дедуктивний метод та інші, що застосовуються у розрахунках.

Під час написання курсової роботи використовувалися документи і матеріали Верховної Ради і уряду України, статистичні дані, підручники учених-економістів, Інтернет ресурси та інші джерела, в яких описувалась ця проблема.

Курсова робота складається з теоретичної (два розділи) і практичної (рішення практичного завдання) частин, вступу, висновків загальним обсягом 45 сторінок, має 1 таблицю та 8 рисунків, список використаних джерел з 30 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Основні виробничі фонди підприємства: поняття, класифікація та структура

Для здійснення будь-якого виробничого процесу, крім самої праці як доцільної діяльності людей, потрібні предмети праці та засоби праці. Вони складають виробничі фонди підприємств (рис. 1.1)

Рис. 1.1 Склад і взаємозв'язок засобів виробництва та виробничих фондів

Рис. 1.2 Склад виробничих фондів підприємства

Складові виробничих фондів подані на рис. 1.2

Основні фонди підприємства - це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі протягом тривалого часу в багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, зношуються поступово і також поступово, частками, переносять свою вартість на вартість готової продукції шляхом віднесення амортизаційних відрахувань до собівартості.

Згідно з П(С)БО 7 " Основні засоби ", затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92 із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства фінансів України, згідно з яким основні засоби визначаються як матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [22].

До основних виробничих фондів належать ті основні фонди, які беруть участь у виробничому процесі безпосередньо (верстати, устаткування) або створюють умови для виробничого процесу (виробничі будівлі, споруди тощо). Основні невиробничі фонди ? це об'єкти культурно-побутового призначення (клуби, їдальні тощо), сукупність будівель, споруд, предметів тривалого користування, що функціонують в невиробничій сфері соціалістичного суспільства. Вони обслуговують невиробничий вжиток суспільства і складають матеріальну основу тих областей народного господарства, які безпосередньо матеріальних благ не створюють (наука і освіта, підготовка кадрів, житлове і комунальне господарство, сфера побутових послуг охорона здоров'я, культура і відпочинок, управління і оборона країни). Основні фонди ще називають поза оборотними, або низько оборотними активами, у вартісній оцінці вони становлять значну частину статутного капіталу підприємства.

Характерними особливостями основних виробничих фондів є:

1. Використання їх у натуральному вигляді впродовж тривалого часу.

2. Схильність до зношування, яка виявляється у поступовій втраті можливості подальшої експлуатації у зв'язку з старінням, закінченням резерву потужності (матеріальне зношування) або з втратою доцільності паралельної експлуатації у зв'язку з виникненням основних фондів, що мають якісніші характеристики (моральне зношування).

3. Специфічний характер кругообігу та відшкодування вартості через механізм поступової амортизації з віднесенням амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства, і відповідно вартість продукції (робіт, послуг).

Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація. Для цілей бухгалтерського обліку використовується план рахунків бухгалтерського обліку України на основі Наказу Міністерства фінансів України №291 від 30.11.99р. Рахунок 10 «Основні засоби». Він надає нам вичерпну класифікацію основних фондів (за субрахунками):

1. Земельні ділянки - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами [9];

2. Капітальні витрати на поліпшення земель - належать витрати на висушувальні, іригаційні роботи, протиерозійні заходи (зміна рельєфу ґрунту, терасування);

3. Будинки та споруди - будівлі, у яких відбувається процес виробництва, адміністративні будівлі, офісні приміщення, господарські споруди (гаражі, склади), інженерно-будівельні об'єкти: нафтові та газові свердловини, стволи шахт, штольні, тунелі, мости, очисні споруди, насосні станції, водонапірні вежі тощо;

4. Машини та обладнання - силові машини та обладнання (котли, дизелі, двигуни, генератори, трансформатори), робочі машини і обладнання (верстати, преси, агрегати), вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання, обчислювальна техніка, комп'ютери;

5. Транспортні засоби - засоби внутрішньо цехового, міжцехового, міжзаводського транспорту, призначені для переміщення людей та вантажів: тепловози, вагони, автомобілі, тягачі тощо. Також магістральні трубопроводи, призначенням яких є транспортування рідких і газоподібних;

6. Інструменти, прилади та інвентар(меблі) - здебільшого засоби праці, інвентарна тара, контейнери, стелажі, робочі столи тощо;

7. Тварини;

8. Багаторічні насадження;

9. Інші основні засоби.

Розрізняють активну й пасивну частини основних фондів. Ті фонди (машини, обладнання тощо), які беруть безпосередню участь у виробничому процесі, належать до активної частини основних фондів. Інші (будівлі, споруди), які забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, відносять до пасивної частини основних фондів (рис. 1.3).

Рис. 1.3 - Класифікація основних фондів за ступенем участі у виробничому процесі

У галузях виробничої сфери вирішальну роль має стан та технічний рівень активної частини основних фондів. Він визначає можливість підприємства щодо збільшення виробничих потужностей та виробничої програми, рівень продуктивності праці основного виробничого персоналу. Це вимагає першорядної уваги до збільшення питомої ваги активної частини основних фондів у їх загальному обсязі.

Використовуючи класифікацію основних фондів за ступенем участі у виробничому процесі, визначають їх виробничу структуру.

Структура основних фондів - це розподіл основних фондів за видами (групами), відображений у процентах від їх загальної вартості по підприємству, галузі або житлово-комунальному господарству в цілому. Структура основних фондів відображає особливості галузі й конкретного підприємства, рівень матеріально-технічної бази виробництва. Вона залежить від характеру продукції, що її виробляють, обсягів виробленої продукції, рівня механізації й автоматизації виробництва, рівня спеціалізації та кооперації. Варто зазначити, що на підприємствах важкої промисловості частка активної частини основних виробничих фондів буде значно більша чим, приміром, на підприємствах текстильної промисловості чи харчової.

Зміна структури за певні проміжки часу дає уявлення про динаміку якісних змін основних фондів, про технічний рівень виробництва. Наприклад, збільшення питомої ваги машин, обладнання та інших елементів активної частини основних фондів підприємства сприяє зростанню випуску продукції (надання послуг) на кожну 1 грн основних фондів.

Вікова структура основних фондів характеризує їх розподіл по вікових групах (до 5 років; від 5 до 10 років; від 10 до 15 років; від 15 до 20 років; понад 20 років). Середній вік устаткування визначається як середньозважена величина. Основне завдання на підприємстві, що стосується управління основними фондами, зводиться до того, щоб не допускати надмірного старіння основних фондів, оскільки від цього залежить рівень їх фізичного і морального зносу, а, отже, і результати роботи підприємства.

Найважливішим чинником, що характеризує галузеву структуру основних фондів підприємства, слід вважати техніко-економічні особливості, що обумовлюють певні поєднання натурально-речових елементів, необхідних для здійснення виробничо-експлуатаційної діяльності.

1.2 Види оцінки основних фондів

Для визначення ступеня використання основних фондів підприємства або галузі в цілому, вивчення їх структури в порівнянні з іншими галузями, для нарахування амортизаційних відрахувань та ін. основні фонди оцінюють у грошовій (вартісній) формі.

Основними вимогами, що пред'являються до оцінки, є її реальність і єдність. Реальність оцінки забезпечує точність грошових показників, відображення в них дійсної величини об'єктів обліку. Єдність оцінки полягає в тому, що у підприємствах різних галузей економіки однакові об'єкти обліку мають одну і ту ж оцінку. Це забезпечує зіставність однойменних показників для аналітичних розрахунків.

Формування та об'єктивність оцінки вартості основних засобів залежить від способу їх оцінки. Помилки при визначенні вартості основних засобів створюють неправдиве враження у власників підприємства стосовно величини їх основного капіталу, призводять до невірного нарахування суми амортизації, необ'єктивної оцінки стану основних засобів з використанням системи показників, а також недостовірної оцінки ефективності використання основних засобів підприємства. Наслідком цього може бути прийняття помилкових управлінських рішень.

Розрізняють такі терміни визначення вартості основних засобів: первісна, відновлена, справедлива, залишкова, ліквідаційна і вартість, що амортизується.

Первісна вартість(згідно з П(С)БО -7) ? історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів [22].

Первісна вартість кожного окремого об'єкта складається з таких витрат:

1 Сума, що сплачується постачальникам за об'єкт (ціна придбаного об'єкта) та підрядникам, за виконання будівельно-монтажних робіт;

2 Реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням основних фондів;

3 Сума ввізного мита;

4 Витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

5 Витрати на транспортування, установлення, монтаж та налагодження основних засобів;

6 Інші витрати, що пов'язані з доведенням об'єкта основних фондів до робочого стану.

Первісна вартість основного засобу може бути збільшена на величину витрат, пов'язаних з таким його поліпшенням, за якого збільшується майбутня економічна вигода від використання цього засобу. Вказане поліпшення досягається в разі модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції. Всі інші витрати, що здійснюються для підтримки основних засобів у робочому стані та одержання початково визначеної майбутньої економічної вигоди від їх використання, включаються до складу поточних витрат. Отже, витрати на технічні огляди, поточні і капітальні ремонти основних засобів розглядаються як елемент операційних витрат, що включається у виробничу собівартість продукції.

Відновлена вартість основних засобів ? сума витрат, здійснена у вигляді амортизаційних відрахувань на їх цільове використання, як необхідних для відновлення зношених у процесі виробництва основних фондів. Така сума обчислюється з урахуванням діючих цін [23].

Переоцінка (дооцінка або уцінка) може проводитись за рішенням уряду. Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), щo приводить до зростання майбутніх економічних вигoд, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, яка перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, щo підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

Справедлива вартість ? сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язань в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

За наявністю активного ринку базою для визначення справедливої вартості є ринкова вартість, яка залежить від попиту і пропозиції. У практичній діяльності для визначення справедливої вартості використовується ціна останньої аналогічної операції, якщо з моменту її проведення не відбулося істотних змін економічних умов. Інформацію про ринкову вартість можна одержати від заводів-виробників, з прайс-листів посередників, в агентствах нерухомості, у міському відділі цін і т.д.

Залишкова вартість основних засобів ? це різниця між первісною (переоціненою) вартістю необоротного активу та сумою його накопиченої амортизації (зносу). Залишкова вартість характеризує вартість, яка до даного моменту зберіглася в основних фондах після певного періоду користування ними. Залишкова вартість є розрахунковою величиною й визначається як різниця між первісною вартістю та сумою зносу основних фондів (формула 1.1) [8, с. 112].

В_з = В_п - З

де В_з - вартість залишкова

В_п - показник початкової вартості

З - сума зносу основних фондів підприємства

Ліквідаційна вартість ? сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією) [17].

У процесі використання об'єктів основних засобів економічні вигоди, втілені в них, споживаються підприємством, внаслідок чого зменшується залишкова вартість основних засобів, що відображається шляхом нарахування амортизації.

Об'єктом амортизації є всі основні засоби, крім землі.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання (експлуатації) об'єкта, що встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

П(С)БО 7 визначає амортизацію - як систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартість основних засобів, яка амортизується - це первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

У свою чергу, ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Вартість, що амортизується розраховують за формулою:

В_а = В_п - В_л

де В_а - вартість, що амортизується

В_п - первісна вартість або переоцінена

В_л - вартість ліквідаційна

Оцінка основних фондів дає змогу визначити суму зносу та міру їх придатності, визначити обсяги потрібних капіталовкладень на їх придбання й участі у формуванні вартості створеної продукції. Саме завдяки оцінці основних фондів власник підприємства може укладати грамотні управлінські рішення, визначати суму амортизації тощо.

1.3 Динаміка розвитку основних фондів на підприємствах України

В глобалізаційних та інтеграційних умовах основною вимогою для ефективного функціонування українських підприємств та конкурентоспроможності їхньої продукції на світовому ринку є вимога оновлення основних виробничих фондів та застосування новітніх технологій у процесі виробництва. Оскільки якісний склад виробничих основних засобів прямо визначає технічний рівень продукції, що виготовляється, а ефективність використання безпосередньо впливає на кінцеві результати господарської діяльності підприємства.

Використання нової техніки і технології у виробничому процесі є запорукою ефективного і рентабельного функціонування підприємства. Досвід більшості розвинених країн свідчить, що понад 80 % зростання ВВП забезпечується технологічними нововведеннями, які здійснюються через технічне переозброєння виробництва [1, с. 25]

Фундаментальні теоретичні і практичні питання зносу і оновлення основних засобів розглядаються в працях провідних вчених: Бондар О.В., Ванькович Д.В., Демчишак Н.Б., Городянська Л.В., Захарін С.В., Кленін О., Литвиненко Є.О., Онишко С.В., Серебрянський Д.М., Парнюк В.О., Пророк Р.В., Ткаченко Л., та ін. Ці науковці зробили значний внесок у розвиток теоретичних і практичних питань щодо проблем амортизації основних засобів і необхідності здійснення капіталовкладень в оновлення основних фондів.

За даними Державного комітету статистики України ступінь зносу основних фондів в Україні складає більше 75% (а саме - 76,7 %).

Так, рівень спрацювання техніки, обладнання, транспортних засобів і інших активів становить 96,0 %. Вони вже не забезпечують ефективного та інтенсивного виробництва, а це відповідно призводить до великих виробничих витрат. Якщо вести мову про стан основних засобів промисловості, а саме: добувної, переробної, виробництво та розподілення електроенергії, газу та води, то відсоток зносу тут складає 54,1 %, 57,2 %, 58,4 % відповідно. Ступінь зносу основних засобів у будівництві складає 55,1 % [19].

Загальна залишкова вартість усього обсягу основних засобів оцінюється в 2135987 млрд. грн. [19]. При цьому якщо ступінь їх зносу в 2001 році становив 43,7%, то за десять років, до кінця 2012 року - вже 76,7 %. (Рис.1.3)

Рис. 1.3 Динаміка рівня зносу основних засобів в Україні

На рисунку 1.3 можна спостерігати, що рівень зношеності основних фондів на українських підприємствах щорічно зростає, що свідчить про не ефективність функціонування об'єктів господарської діяльності. Причинами морального і фізичного зносу обладнання є: відсутність коштів для капіталовкладення в основні засоби; неефективне використання наявного устаткування; значні їх простої. Внаслідок несприятливого стану парку устаткування є неможливим зростання економічних и соціальних показників розвитку країни, зниження технологічних та екологічних ризиків, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, спостерігається збільшення енергомісткості і матеріаломісткості виробництва, заглиблення соціальних проблем.

По відношенню до стану основних засобів по галузях економіки за останній рік, то максимальний ступінь зносу засобів виробництва (96,0%) зафіксований в галузі транспорту та зв'язку (Рис. 1.4)

Рис. 1.4 Рівень зносу основних засобів по галузях національної економіки 2012 рік

Аналізуючи дані, що наведені на рис 1.4, можна зробити висновок, що в Україні спостерігається значна зношеність обладнання в усіх галузях економіки. Більша частина споруд, техніки і обладнання українських підприємств зношена фізично і застаріла морально, і тому вимагає заміни. Так, найбільш застарілими є основні засоби підприємств сфери транспорту та зв'язку, промисловості, рибальства, установ освіти, охорони здоров'я та основні засоби підприємств сфери будівництва. Найменший ступінь зносу основних засобів характерний для підприємств сфери обслуговування (готелі та ресторани) а також сільське господарство.

Отже, зношеність виробничих основних засобів досягає критичного рівня і їх корінного оновлення одночасно потребують практично всі галузі економіки України. На багатьох вітчизняних підприємствах оновлення активної частини виробничих основних засобів не проводилося впродовж останніх 10-15 років, а технології виробництва залишаються на рівні 60-70 років минулого століття і не відповідають сучасним вимогам. Технологічне відставання від розвинених країн у останні роки все більше підсилюється [12].

Судячи зі статистичних даних, що наведені вище, можна зробити висновок, що динаміка оновлення, розвитку основних фондів на підприємствах України вкрай негативна. За 11 років рівень зносу основних виробничих фондів в нашій державі склав 33 %. В той час, як цей самий показник в Російській Федерації цей самій показник, за відповідний період часу (за 11 років) склав лише 6, 1 % [18].

Ступінь зносу основних фондів в Російській Федерації станом на 2012 рік склав 47,7 %, що на 29 % менше ніж в Україні.

Отже, основні фонди на підприємстві відіграють надзвичайно важливу роль.

Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Основні невиробничі засоби не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва та передбачені для обслуговування потреб житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, освіти, культури. До них належать споруди, будівлі, машини, обладнання, апарати та інші засоби, що використовуються в невиробничій сфері.

Стосовно основних виробничих фондів - це засоби, що приймають пряму участь у процесі виробництва.

За ступенем участі у виробничому процесі основні фонди поділяють на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. Особлива увага приділяється діленню основних засобів на активну і пасивну частину. Збільшення частки активної частини основних засобів сприяє підвищенню показників випуску продукції і економічної ефективності діяльності підприємства.

Знос основних фондів відіграє чи не найважливішу роль у процесі виробництва, у якості виробленої продукції. Нині в Україні наскрізно простежується негативна динаміка стосовно стану основних виробничих і невиробничих фондів. Життєво необхідно зменшувати ступінь зносу, покращувати стан та можливості основних фондів задля забезпечення ефективного розвитку економіки країни, високої якості виробленої продукції.

РОЗДІЛ 2. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

2.1 Значення і показники ефективності використання основних виробничих фондів

Серед найважливіших чинників, які справляють вплив на ефективність виробничо-господарської діяльності підприємств та ступінь конкурентоспроможності їх продукції, істотне значення має технічний стан основних засобів цих підприємств. Це зумовлено тим, що техніко-економічні характеристики продукції, яка виготовляється з використанням нових (або менш зношених) основних засобів, є, як правило, значно кращими, ніж у разі застосування застарілих засобів праці. У зв'язку з цим питання своєчасного та комплексного оновлення основних фондів підприємств є одним з центральних завдань стратегічного управління їх розвитком.

Ефективність основних фондів - результат у вигляді отриманого ефекту, що співвідноситься з витраченими ресурсами [27]. Підвищення ефективності полягає в досягненні найбільших результатів при відповідному рівні розвитку продуктивних сил порівняно з витратами праці, використаними на створення суспільного продукту.

Таким чином, ефективність використання основних фондів відіграє важливе значення для розвитку діяльності підприємства, оскільки збільшується економічний потенціал і виробничі можливості галузі, підвищується технічний рівень виробництва та збільшуються темпи зростання продуктивності праці, поліпшення якості промислової продукції та інших показників.

Завданнями аналізу використання основних засобів на підприємствах є:

1 Установлення рівня ефективності застосування засобів праці, характеристика екстенсивності й інтенсивності роботи найважливіших груп устаткування;

2 Визначення показників використання виробничої потужності й основних виробничих фондів - фондовіддачі та фондооснащеності, а також факторів, що впливають на них;

3 Вивчення складу й динаміки основних засобів (фондів), технічного стану й темпів відновлення їх активної частини (робочих машин, устаткування, приладів, транспортних засобів), технічного переозброєння й реконструкції підприємства, упровадження нової техніки, модернізації й заміни морально застарілого обладнання;

4 Виявлення впливу використання основних засобів на обсяг виробництва, собівартість продукції й інші показники.

Основним принципом формування системи показників ефективності й вираження її суті на всіх рівнях управління економікою (держава, галузь, господарюючий суб'єкт) є співвідношення кінцевого результату (у вигляді національного доходу, валового внутрішнього продукту, обсягу випуску чи реалізації продукції) й ефекту (прибутку) з застосованими і спожитими ресурсами. Співвідношення показників може вираховуватися різними способами. Так, при визначенні показника ефективності як відношення результату у вигляді обсягу випуску (реалізації) продукції чи ефекту (прибутку) до ресурсів чи затрат до обсягу випуску (реалізації) продукції чи ефекту (прибутку) важливо досягти мінімізації.

Для розрахунку показників використання основних виробничих фондів застосовується іх середньорічна вартість, яку можна разрахувати за формулою 2.1:

,

де - середньорічна вартість основних виробничих фондів;

ОВФ_п.р. - вартість основних виробничих фондів на початок року;

ОВФ_вв - вартість основних виробничих фондів, що були введені протягом року;

ОВФ_виб - вартість основних виробничих фондів, які виведені з експлуатації протягом року;

n - кількість повних місяців до кінця року, протягом яких введені основні виробничі фонди будуть функціонувати;

n₁ - кількість повних місяців до кінця року, протягом яких основні виробничі фонди не функціонують.

Ефективність використання основних фондів характеризується рядом показників, які поділяються на загальні і часткові.

Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача. Вона виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одину гривню основних виробничих фондів. Це відношення вартості випущеної продукції у вартісному виразі до середньорічної вартості основних виробничих фондів. Фондовіддача, це показник який повинен зростати. Фондовіддача розраховується за формулою 2.2:

де Ф - фондовіддача, грн;

П - річний обсяг продукції (валова, товарна, чиста), тис. грн;

- середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.

Показник, який характерезує ефективність використання основних виробничих фондів - фондомісткість. Фондомісткість - це показник, зворотний фондовіддачі, який показує величину вартості основних фондів, що припадає на одиницю продукції, випущену підприємством [3]. Цей показник повинен зменшуатися. Він розраховується за формулами 2.3 і 2.4:



де Ф_м - фондомісткість, грн;

Ф - фондовіддача, грн.

де - Ф_м фондомісткість, грн;

- середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн;

П - річний обсяг продукції (валова, товарна, чиста), тис. грн.

Фондоозброєність -- відображає вартість основних виробничих фондів, що припадає на одного працівника. Фондоозброєність може бути розрахована за формулою 2.5:

де Ф_оз - фондоозброєність, грн;

- середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн;

- середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, тис.грн/осіб.

Рентабельність показує, який прибуток отримують з кожної гривні основних фондів. Цей показник повинен зростати (формула 2.6):

де Р - рентабельність основних виробничих фондів, %;

П_р - прибуток від реалізації продукції, тис. грн;

- середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.

Часткові показники використання основних виробничих фондів застосовуються для визначення рівня використання активної частини основнх виробничих фондів

Рівень використання машин і обладнання характеризують коефіцієнти:

1. екстенсивного завантаження;

2. інтенсивного завантаження;

3. інтегрального завантаження;

4. змінності роботи.

Коефіцієнт екстенсивного використання устаткування розраховується за формулою 2.7:

,

де -коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування;

Т_ф - фактичний ефективний час роботи устаткування за період, годин;

Т_н - режимний час роботи устаткування за період, годин.

Режимний час роботи устаткування розраховується за формулою 2.8:

Т_н = Д_р. Ч t_зм. Ч С,

де Т_н - Режимний час роботи устаткування за період, годин;

Д_р. - кількість робочих днів у поточному періоді, днів;

t_зм. - тривалість зміни;

С - кількість змін роботи устаткування на добу.

Коефіцієнт екстенсивного завантаження машин і обладнання характеризує рівень його завантаження за часом і повинен прагнути до одиниці.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування розраховується за формулою 2.9:

,

основний виробничий фонд

де - коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування;

V_ф - фактичний обсяг продукції, виробленої за допомогою устаткування, натуральні показники;

V_max - максимально можливий обсяг продукції, який можливо одержати, виходячи з технічної (паспортної) продуктивності устаткування, натуральні показники.

Цей коефіцієнт характеризує рівень завантаження устаткування за потужністю (продуктивністю). Він повинен прагнути до одиниці.

Коефіцієнт інтегрального завантаження устаткування характерезує рівень викоритсання устаткування за часом і потужністю, він повинен прагнути до одиниці. Розраховується за формулою 2.10:

К_і = К_екст. Ч К_інт.,

де - коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування;

-коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування;

Коефіцієнт змінності роботи устаткування розраховується за формулою 2.11:

,

де - коефіцієнт змінності роботи устаткування;

- кількість одиниць устаткування, яке працювало відповідно в першу, другу, третю зміни (верстато-зміни роботи);

- кількість встановленого устаткування.

Коефіцієнт змінності роботи устаткування характеризує скільки в середньому змін працювала кожна одиниця устаткування за добу і повинен прагнути до кількості змін роботи підприємства.

Відсоток завантаження устаткування за змінами розраховується як відношення коефіцієнта змінності роботи устаткування до режиму роботи підприємства (кількості змін) помножити на 100. Характеризує відсоток завантаження устаткування у всі зміни роботи підприємства, повинен прагнути до 100%.

2.2 Шляхи більш ефективного використання основних виробничих фондів

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції при наявному розмірі виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їх екстенсивного завантаження, а з другого, -- від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства за їх змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи: перша -- збільшення екстенсивного завантаження; друга ? підвищення інтенсивного навантаження. Виділені групи складають головні напрямки більш ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства, кожний з яких охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів (рис.2.1.).

При цьому треба відзначити дві важливі обставини. По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин і устаткування можна підвищувати до певного рівня, обмеженого календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є вичерпними. По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко скуплюються за рахунок одержуваного внаслідок цього додаткового економічного ефекту.



Рис 2.1 Шляхи кращого використання основних фондів і виробничих потужностей

Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, як саме реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означає: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення частки діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.

Основні напрями збільшення часу функціонування устаткування є: скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва (повне і своєчасне забезпечення робочих місць інструментами, матеріалами, напівфабрикатами, деталями); підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування; скорочення цілодобових простоїв устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи.

Важливим напрямом підвищення ефективності використання основних фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування.

Слід сказати, що екстенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей хоча повністю на сьогодні не реалізоване, все ж воно має межі.

Набагато ширші можливості має інтенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей, яке передбачає підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження устаткування може бути досягнуто шляхом модернізації діючого устаткування, машин та механізмів, встановлення оптимального режиму їхньої роботи

Досить значними резервами кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей є удосконалення структури основних виробничих фондів. Оскільки збільшення випуску продукції досягається тільки в провідних основних цехах, то важливо підвищувати їхню частку в загальному обсязі основних фондів. Збільшення основних фондів допоміжного виробництва веде до зростання фондомісткості продукції, оскільки безпосередньо обсяги продукції не збільшує, але й без пропорційно розвинутого допоміжного виробництва основні цехи з повною віддачею не можуть функціонувати. Тому необхідно встановлювати оптимальну виробничу структуру підприємства -- важливий напрямок кращого використання основних фондів.

Важливий резерв кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів та виробничих потужностей -- швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування. Середній фактичний період освоєння виробничих потужностей становить п'ять-шість і більше років. Разом з тим технічно й економічно обгрунтовані розрахунки підтверджують реальну можливість досягнення проектних показників за один-два роки, залежно від галузі та виду підприємства [29].

На стан основних виробничих фондів важливий вплив мають інвестиції, які стимулють розвиток та підвищення рівня якості як основних виробничих фондів так і продукції, яку вони випускають.

В сучасних умовах стрімкого розвитку нових технологій саме інвестиції є важливим засобом забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці. Важливим же фактором активізації відновлювальної діяльності, спрямованими на підвищення фінансової зацікавленості підприємств у здійсненні інвестицій в оновлення основних засобів, є проведення гнучкої амортизаційної політики. Чим масштабніші обсяги і вища ефективність інвестицій, тим швидше відбувається відтворювальний процес, здійснюються позитивні ринкові перетворення.

Динаміка обсягів інвестицій значною мірою залежить від стану інвестиційного клімату - сукупності політичних, економічних, соціальних та правових умов, які сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів. Створення сприятливого інвестиційного клімату в країні потребує надзвичайних зусиль і тривалого часу.

Інвестиційна діяльність стала тепер вирішальною ланкою всієї економічної політики держави, тому держава повинна застосовувати весь комплекс економічних, правових та адміністративних засобів для подолання негативної тенденції скорочення обсягів інвестицій та підвищення інвестиційної активності.



Рис. 2.2 Капітальні інвестиції за видами активів

За даними станом на 2012 найбільше інвестування мають такі активи як нежитлові будинки, інжененрні споруди, машини, обладнання інвентар (56811,3; 64848,9; 85938,0 млн грн відповідно). Варто також зазначити, що у порівнянні з 2010 роком інвестиції у нежитлові споруди збільшилися на 31,51 %, інвестиції в інженерні споруди на 37,15 %, інвестиції в машини, обладнання, інвентар, у порівнянні з тим таки 2010 роком збільшилися на 35,79 %, що, безперечно, є позитивним фактором, що впливає на стан основних фондів на підприємствах України[19] (рис. 2.2.)

Проте варто зазначити, що чатска коштів державного та місцевого бюджетів надзвичайно мала (разом 5,3 % ? 2,5 %; 2,8 % відповідно) а найбільша частка інвестицій надходить з власних коштів підприємства (63,4 %) та кредитів банків та інших позик (14,8 %). Що стосується коштів іноземних інвесторів, то їх частка є найменшою, станом на січень-грудень 2013 року вони складали 1,6 % від загальних інвестицій[19].

Таблиця 2.1

Рік	Млн. грн.
1	2
2001	32573
2002	37178
2003	51011
2004	75714
2005	93096
2006	125254
2007	188486
2008	233081
2009	151777
2010	150667
2011	209130

Рис. 2.3 Інвестиції в основний капітал

На рис. 2.3 і на прикладі таблиці 2.1 можна спостерігати позитивну тенденцію зростання інвестицій в основний капітал підприємств України [19]. Цей факт відіграє надзвичайно важливу роль на шляху до більш ефективного використання основних виробничих фондів.

Важливе значення в підвищенні ефективності використання основних засобів мають соціальні фактори. Так, проведені соціологічні дослідження на ряді підприємств дали змогу виявити низку причин, які негативно впливають на організацію використання активної частини основних засобів в другу зміну. Насамперед, йдеться про незадовільне забезпечення другої зміни необхідним комплексом послуг виробничої інфраструктури (своєчасного ремонтного обслуговування, ритмічного забезпечення робочих місць необхідними матеріалами, інструментом, комплектуючими, транспортними засобами, різними видами енергії), низький рівень організації харчування, медичного обслуговування; недостатність в організації соціально-побутової інфраструктури міст та робітничих селищ; невисокий рівень кваліфікації кадрів, що не дає можливості ефективно використовувати нову техніку [15, с. 284].

Поряд з технічними і організаційними факторами важливу роль у підвищенні ефективності використання основних засобів повинні відігравати фактори матеріального стимулювання працівників підприємств. Йдеться про те, що менеджмент підприємств має розробляти і постійно удосконалювати механізми матеріального стимулювання робітників, інженерів та інших працівників, діяльність яких сприяє виявленню та організації використання резервів підвищення ефективності основних засобів.

Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни загалом. Повніше використання основних фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а отже, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів, дає можливість використовувати сучасні методи залучення інвестицій у виробничі процеси.

Одже для поліпшення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства необхідно удосконалювати амортизаційну політику, що безпосередньо впливає на рівень інвестицій в основний капітал, а це, своєю чергою, впливає на рівень спаду чи зростання валового внутрішнього продукту. Також покращання ефективності використання основних засобів можна досягти за рахунок покращення їх екстенсивних і інтенсивних показників, а ступінь використання основних фондів можна підвищити шляхом матеріального стимулювання як інженерно-технічного персоналу, так і робітників, що займаються експлуатацією пасивних, а особливо, активних основних фондів.

Діяльність підприємства нерозривно пов'язана з наявністю та використанням основних засобів, які повинні характеризуватися відповідним складом та структурою для здійснення процесу виробництва. Для забезпечення конкурентоспроможності підприємства та отримання необхідної величини прибутку необхідно здійснювати постійний аналіз ефективності використання основних засобів та досліджувати фактори, які впливають на цю зміну.

ВИСНОВОК

У процесі роботи було досягнено основної мети - дослідити основні фонди підприємств та виявити закономірності, що слугують підвищенню ефективного використання останніх.

Будь-який виробничий процес може здійснюватися лише за допомогою певних машин, обладнання, які розташовуються в певних приміщеннях. Матеріальною основою цього процесу виступають, насамперед, засоби праці, які характеризують технічний та економічний рівень розвитку суспільства й виступають необхідним елементом виробництва, обігу та надання послуг. На підприємствах сукупність застосовуваних засобів праці набуває економічної форми основних виробничих засобів. Основні фонди - одна з найважливіших частин і засобів виробництва.

Основні засоби - довгострокові активи, якими підприємство володіє тривалий час з метою продовження та здійснення своєї діяльності. Виділяють основні невиробничі засоби (житлові будинки, споруди, їдальні, бібліотеки) та осовні виробничі фонди, що безпосередньо приймають участь у виробництві і є чи не найважливішим показником, що вливає на стан, якість та конкурентоспроможність продукції певного підприємства.

Визначаючи економічну ефективність використання основних засобів, використовують систему натуральних і вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу; фондоозброєності праці та її продуктивності. Для узагальнюючої характеристики ефективності використання основних засобів служать показники фондовіддачі, фондомісткість, рентабельність. У процесі дослідження вивчається динаміка перерахованих показників, проводиться порівняльний аналіз за різними напрямами, визначаються фактори зміни їх величини.

Нині стан основних виробничих фондів на підприємстваї України незадовільний: надзвичайно великий рівень зносу, що невпинно рухається до 100%, дуже мала частина інвестицій з боку держави. Корінного оновлення потребують майже всі галузі економіки.

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних засобів того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції, її якості та конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

поряд з технічними і організаційними факторами важливу роль в підвищенні ефективності використання основних засобів повинні відігравати фактори матеріального стимулювання працівників підприємств. Мова йде про те, що менеджмент підприємств має розробляти і постійно удосконалювати механізми матеріального стимулювання робітників, інженерів та інших працівників, діяльність яких сприяє виявленню та організації використання резервів підвищення ефективності основних засобів.

Таким чином, щоб використання основних фондів було справді економічно вигідним та ефективним, необхідно не тільки стежити за його технічним станом але і залучати фахівців при проведенні складних ремонтів, залучати спеціалістів маркетингового відділу, застосовувати передові технології та усувати простої, модернізувати устаткування, поліпшувати склад, структуру й стан основних фондів підприємства, удосконалювати планування, управління й організацію праці та виробництва, знижувати фондомісткість, підвищувати фондовіддачу та продуктивність праці на підприємстві тощо.

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ. РОЗРАХУНОК СУМИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Завдання 1

На підставі даних підприємства визначте місячний заробіток робітників бригади за погодинно-преміальною системою оплати праці;обґрунтуйте доцільність її використання.

Вихідні дані для розрахунку суми заробітної плати наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Вихідні дані для розрахунку суми заробітної плати за погодинно-преміальною системою

Прізвище, ініціали робітників	Кваліфікаційний розряд	Кількість відпрацьованих днів	Розмір премії, %
1. Анісімова Н.М.	V	22	32
2. Бондаренко І.І.	ІІІ	21	30
3. Величко Н.П.	ІІ	22	32
4. Іщенко М.І.	ІV	20	30
5. Чурілина Л.М.	VІ	22	32

Тривалість зміни 8 годин. Погодинна тарифна ставка робітника І розряду - 10,45 грн. Застосована тарифна сітка наведена у таблиці 2.

Таблиця 2

Тарифна сітка робітників з погодинною формою оплати праці

Кваліфікаційний розряд	І	ІІ	ІІІ	ІV	V	VІ
Тарифний коефіцієнт	1	1,08	1,26	1,36	1,60	1,86

Колективним договором передбачені умови преміювання за кращі результати роботи у відсотках до основного заробітку.

Розв'язання

Заробітну плату робітників за погодинно-преміальною системою визначимо за формулою 3.1:

D_п.пр.= D_п.п. Ч (1+k) (1.1)

де D_п.пр - сума заробітної плати за погодинно-преміальною системою

D_п.п - сума заробітної плати за простою почасовою системою

k - коефіцієнт преміювання

D_п.п. = sЧt (1.2)

де D_п.п. - сума заробітної плати за простою почасовою системою

s - погодинна тарифна ставка робітника

t - кількість відпрацьованих за місяць годин

1. Анісімова Н.М.

1) Тарифна ставка робітника становить 10,45Ч1,60 = 16,72 (грн/год).

2) Кількість відпрацьованих за місяць годин: 22Ч8=176 (год).

3) Сума заробітної плати за простою почасовою системою (формула 1.2): 16,72Ч176 = 2942,72 (грн).

Розрахуємо заробітну плату Анісімової Н.М. за погодинно-преміальною системою (формула 1.1.):

2942,72Ч (1+0,32) = 3884,39 (грн).

2. Бондаренко І.І.

1) Тарифна ставка робітника становить: 10,45Ч1,26=13,17 (грн/год).

2) Кількість відпрацьованих за місяць годин: 21Ч8=168 (год).

3) Сума заробітної плати за простою почасовою системою (формула 1.2): 13,17Ч168 = 2212,56 (грн).

Розрахуємо заробітну плату Бондаренко І.І. за погодинно-преміальною системою (формула 1.1.)

2212,56Ч(1+0.30) = 2876,33 (грн.).

3. Величко Н.П.

1) Тарифна ставка робітника становить 10,45Ч1,08 = 11,29 (грн/год).

2) Кількість відпрацьованих за місяць годин: 22Ч8 = 176 (год)

3) Сума заробітної плати за простою почасовою системою (формула 1.2): 11,29Ч176 = 1987,04 (грн).

Розрахуємо заробітну плату Величко Н.П. за погодинно-преміальною системою (формула 3.1.)

1987,04Ч(1+0,32) = 2622,89 (грн.).

4. Іщенко М.І.

1) Тарифна ставка робітника становить 10,45Ч1,36=14,21 (грн/год).

2) Кількість відпрацьованих за місяць годин: 20Ч8 = 160(год).

3) Сума заробітної плати за простою почасовою системою (формула 1.2): 14,21Ч160 = 2273,60 (год).