Національна і регіональна економіка України

Розрахунки прогнозних показників середньорічної потужності та коефіцієнти її використання (К _в.п.) дозволяють визначити можливий обсяг будівельно-монтажних робіт (О _{б. р.}).

Зіставлення можливого та запрограмованого обсягу будівельно-монтажних робіт є основою для прийняття управлінських рішень щодо нарощування виробничих потужностей місцевих будівельних організацій.

Важливою складовою регіонального інвестиційно-будівельного комплексу є промисловість місцевих будівельних матеріалів. Управління її розвитком спрямовується на досягнення відповідності між попитом і пропозицією на регіональному ринку цих матеріалів. Для прогнозування стану ринку і здійснення управлінських заходів щодо його збалансування обласні управління економіки розробляють баланси місцевих будівельних матеріалів по їх окремих видах (цегла, вапно, пісок тощо) або групах (стінові, покрівельні, упоряджувальні та інші).

Розрахунок балансу починається з визначення попиту на будівельні матеріали на регіональному ринку за окремими напрямами. Орієнтирами для нього слугують завдання по капітальному будівництву, програми ремонтно-будівельних та інших робіт. За їх допомогою оцінюються можливості забезпечення внутрішніх потреб області за рахунок власних джерел, головним з яких є виробництво. Далі аналізується стан міжрегіональних зв'язків по продукції будівельної індустрії та можливості його поліпшення, з урахуванням економічної ефективності встановлюються розміри завозу і вивозу будівельних матеріалів.

Тема 8

"Проблеми розвитку соціальної інфраструктури регіону"

3. Управління роздрібною торгівлею та системою надання послуг населенню, як передумова збалансованого розвитку регіону

4. Управління сферами освіти, культури, охорони здоров'я, соціального забезпечення як важлива складова функціонування організаційно-економічного механізму управління регіону в сучасних умовах

1. У господарському комплексі кожного регіону особливе місце займає соціальна інфраструктура -- сукупність об'єктів, функціонування яких пов'язано із задоволенням особистих потреб, забезпеченням життєдіяльності, інтелектуального та духовного розвитку кожної людини.

До складу соціальної інфраструктури входять підприємства та установи соціально-побутового і соціально-духовного призначення.

Соціально-побутову інфраструктуру утворюють діючі об'єкти торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, житлово-комунального господарства та частково обслуговуючі населення підприємства й установи виробничої сфери.

Інфраструктура соціально-духовного призначення являє собою сукупність закладів освіти, культури, охорони здоров'я, масової інформації, фізичної культури і спорту та інших.

Мета управління соціальною інфраструктурою полягає у створенні умов для всебічного задоволення матеріальних, культурних та духовних потреб населення, її досягнення потребує вирішення таких основних завдань соціальної політики:

--розширення мережі об'єктів соціальної інфраструктури, нарощування їх потужностей та поліпшення діяльності;

--реалізація принципу соціальної справедливості у всіх сферах соціальних відносин;

--забезпечення розвитку інтелектуальних і фізичних здібностей людини;

--створення рівних можливостей для національно-культурного розвитку корінних народів і національних меншин, додержання їх прав і свобод;

--координація діяльності об'єктів соціальної інфраструктури загальнодержавного, регіонального та місцевого значення.

Характер таких завдань зумовлює специфіку управління соціальною інфраструктурою, яке мас яскраво виражену територіальну спрямованість і здійснюється загальнодержавними органами (республіканськими міністерствами і відомствами, наприклад Міністерством охорони здоров'я), місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування відповідно до форм власності та підпорядкування об'єктів.

Основний обсяг управлінської діяльності припадає на обласні та районні адміністрації і виконується апаратом їх галузевих управлінь та відділів: торгівлі й громадського харчування, освіти, охорони здоров'я, культури і мистецтва тощо.

Провідною формою управління соціальною інфраструктурою є програмування. Програми кожної галузі розробляються як складова частина комплексної регіональної програми соціально-економічного і культурного розвитку і містять систему завдань, зміст яких визначають численні натуральні та вартісні показники. Умовно їх можна поділити на дві групи: показники розширення мережі об'єктів і обсягів відповідних послуг. До першої групи належать кількість споруджуваних об'єктів, їх потужність та кошторисна вартість, обсяги будівельно-монтажних робіт і завдання по введенню в експлуатацію об'єктів тощо. Другу -- складають показники обсягів роздрібного товарообороту, побутового обслуговування населення, кількості учнів в учбових закладах і місць у школах, лікарнях, інтернатах та інші.

При визначенні завдань програми соціально-економічного та культурного розвитку використовуються також показники, котрі характеризують рівень забезпечення населення регіону об'єктами інфраструктури. До них відносяться обсяги послуг у розрахунку на душу населення або на сім'ю: забезпеченість населення житлом, лікарняними ліжками, учнів -- шкільними приміщеннями і т.п. Зіставлення їх із середніми по країні та сусідніх регіонах обсягами дає змогу визначити рівень, напрями та пріоритети розвитку місцевої соціальної інфраструктури. При цьому повинні аналізуватися можливості залучення коштів за рахунок усіх джерел надходження й обиратися оптимальні варіанти їх використання на основі системного, комплексного підходу.

2. Обов'язковою ланкою місцевої соціальної інфраструктури є житлово-комунальне господарство -- багатогалузевий комплекс, що забезпечує зростаючі потреби населення у жилій площі і різного роду комунальних послугах, а також надає відповідні пос

луги підприємствам, установам та організаціям. Цей комплекс утворюють дві великі галузі -- житлове і комунальне господарство. Кожна з них поділяється на підгалузі. Підгалузями житлового господарства є житлове будівництво й експлуатація житлового фонду. Підгалузі комунального господарства утворюють підприємства водопроводу, каналізації, електро-, газо- та теплопостачання, санітарної очистки та озеленення території й інші підприємства благоустрою населених пунктів.

Стан житлово-комунального господарства суттєво впливає на відтворення робочої сили та формування загального господарського комплексу регіону. Поліпшення його є метою управління, досягнення якої потребує вирішення таких завдань:

--забезпечення пріоритетного щодо інших галузей регіонального господарства розвитку власної матеріально-технічної бази;

--створення умов для досягнення оптимальних міжгалузевих пропорцій житлово-комунального комплексу;

--підвищення рівня та якості обслуговування споживачів з урахуванням санітарно-гігієнічних норм і інших вимог;

--узгодження показників розвитку мережі окремих галузей житлово-комунального господарства зі схемами розвитку і розміщення продуктивних сил, генеральними планами розвитку міст, районними плануваннями та іншими прогнозними документами.

Основною формою управління житлово-комунальним господарством, як і іншими галузями регіону, є програмування. При розробці програмних завдань застосовуються економічні методи управління, зокрема нормування та балансування, за допомогою яких визначаються показники обсягів послуг, що надаються підприємствами житлово-комунального господарства у розрізі підгалузей, та завдання розвитку мережі об'єктів.

Встановленню програмних показників передує комплексний аналіз стану житлово-комунального обслуговування та чинників, котрі впливають на нього, що дозволяє визначити пріоритети та обґрунтувати міжгалузеві регіональні пропорції. Відповідно до них передбачаються темпи розвитку кожної ланки житлово-комунального господарства та характерні для неї показники.

Основним показником програми житлового будівництва є завдання по введенню в експлуатацію жилої площі. Необхідний її приріст (П_ж) розраховується за формулою:

де а_ж -- норматив можливого забезпечення одного жителя площею житлових споруд, м ²/чол.;

Н_п-- чисельність населення у прогнозному періоді, тис. чол.;

П_н -- наявна жила площа на початок прогнозного періоду, тис. м²;

В_ж -- вибуття жилої площі від зносу, старості у прогнозному періоді, тис. м².

При встановленні нормативу можливого забезпечення жилою площею необхідно орієнтуватися на санітарно-гігієнічну норму 21 м² на одну особу. Решта складових цієї формули встановлюється на основі статистичної звітності та прогнозів розвитку житлового господарства. При цьому слід враховувати рівень забезпечення населення загальною площею житлового фонду та кімнатами, кількість яких у комфортабельному житлі повинна бути на одну більша за число мешканців квартири.

Основним показником, що визначає рівень розвитку житлового господарства, вважається середній рівень забезпеченості одного мешканця загальною площею житлового фонду (З_ж). Він розраховується за формулою:

де П _з.ж. -- загальна площа житлового фонду;

Ч_м, -- чисельність мешканців.

Потреби в обсягах введення в експлуатацію житла з урахуванням його структури по типах квартир уточнюються на основі даних квартирного обліку і коригуються відповідно до можливостей фінансування та використання потужностей інвестиційно-будівельного комплексу.

Обсяги капітальних вкладень на будівництво житла розраховуються згідно з кошторисною вартістю одного квадратного метра загальної площі на період складання прогнозу, а можливі обсяги фінансування визначаються за джерелами їх надходження: централізованими капіталовкладеннями, переданими на фінансування до місцевих бюджетів, коштами місцевих бюджетів, підприємств і організацій, житлово-будівельних кооперативів та населення.

Важливу роль у житловому господарстві відіграє раціональна експлуатація житлового фонду. Її організацію здійснюють житлово-експлуатаційні відділи місцевої державної адміністрації, управлінські заходи яких спрямовуються на забезпечення сприятливих умов для проживання мешканців, утримання житлового фонду у належному стані та отримання доходів від його експлуатації.

Основними показниками експлуатації житлового фонду є: кількість будинків та квартир у них, розміри жилої площі за окремими видами благоустрою, кількість мешканців, площа нежилих приміщень, що здаються в оренду, доходи і витрати по експлуатації, обсяг робіт по ремонту приміщень і благоустрою території та інші. Вони визначаються суто локальними планами, котрі складаються низовими територіальними органами управління.

Комплексною складовою соціальної інфраструктури регіону є комунальне господарство, управління яким здійснюється на місцевому та регіональному рівнях на основі програм розвитку окремих галузей: водопостачання, каналізації, тепло-, енерго- і газопостачання тощо.

Мета розвитку кожної галузі -- досягнення нормативного рівня забезпеченості населення відповідними послугами та поліпшення якості обслуговування.

При складанні програм встановлюються завдання по розвитку мережі об'єктів комунального господарства відповідно до потреб у його послугах. Необхідний обсяг послуг визначається у розрізі окремих контингентів споживачів. При цьому потреби населення розраховуються як добуток нормативу споживання послуг на одного мешканця на чисельність мешканців. Потреби підприємств, організацій та установ встановлюються на основі заявок з урахуванням встановлених нормативів або лімітів споживання. Загальні обсяги потреб слугують основою для визначення у програмах соціально-економічного і культурного розвитку регіонів показників введення в дію об'єктів комунального господарства за рахунок усіх джерел фінансування. При цьому враховуються рівні розвитку кожної галузі та мережі її об'єктів усіх форм власності і підпорядкування окремо у містах та сільській місцевості.

Обгрунтування завдань розвитку всіх галузей комунального господарства проводиться головним чином за допомогою нормативного методу, але його застосування в кожній з них має свої особливості.

Провідною галуззю комунального господарства є водопровід. Показниками, котрі характеризують рівень розвитку водопровідного господарства, є: корисний відпуск води на одного мешканця протягом доби, відношення довжини водопровідної мережі до протяжності вулиць, відношення кількості будинкових вводів до кількості будинків, а також частка населених пунктів, що мають водопровід, в їх загальній кількості в регіоні. Корисний відпуск води населенню (водоспоживання) визначається по кожному населеному пункту з урахуванням рівня благоустрою житлового фонду, зокрема обладнання жилих будинків внутрішнім водопроводом, каналізацією та гарячим водопостачанням.

Виробничу діяльність водопроводу характеризує показник подачі води у мережу. Він визначається підсумком корисного відпуску води споживачам, власним споживанням водопроводу та обсягів втрат води у водопровідній мережі. Зрозуміло, що подача води у водопровідну мережу повинна забезпечити побутові, промислові та інші потреби в ній у будь-яку пору року та годину доби. Саме цим потребам має відповідати виробнича потужність насосних станцій, очисних споруд та водоводів. Отже, її розрахунки мають спиратися не на усереднені показники використання, а на граничні нормативи водоспоживання у «пікові» години.

Для досягнення відповідності потреб у воді спроможностям водопроводу складаються баланси виробничих потужностей і визначаються завдання по введенню в дію об'єктів водопровідного господарства.

Обсягам водопостачання певною мірою має відповідати виробнича діяльність каналізаційного господарства. Її характеризує протяжність каналізаційної мережі, число підключень до неї, кількість стічних вод, пропущених крізь очисні споруди, та інші показники, що безпосередньо залежать від розвитку водопровідного господарства.

Для обгрунтування управлінських рішень щодо розвитку каналізаційного господарства використовуються рівневі показники: відношення довжини каналізаційної мережі до протяжності водопроводу та вулиць; відношення кількості мешканців у будинках, обладнаних каналізацією, до чисельності місцевого населення; відношення обсягів стічних вод до подачі води у водопровідну мережу. Розрахунки цих показників проводяться на підприємствах каналізаційного господарства, узагальнюються в програмах його розвитку і використовуються для обгрунтування завдань по ремонту, будівництву та введенню в дію об'єктів.

Одну із складових комунального господарства утворюють енергетичні підприємства і споруди, районні котельні, електричні, теплові, газові мережі, електростанції та інші. Управління їх розвитком спрямовано на забезпечення відповідних комунально-побутових потреб мешканців та інших споживачів. Ці потреби розраховуються згідно з встановленими нормативами споживання на одного мешканця, одиницю продукції, робіт чи послуг і узгоджуються з виробничими можливостями існуючих енергетичних об'єктів на основі балансових розрахунків їх виробничих потужностей.

Енергетичне господарство відноситься до пріоритетних галузей, розвиток яких передує житловому будівництву і зумовлює його темпи. Тому при встановленні завдань по нарощуванню енергопотужностей регіональні органи управління орієнтуються на генеральні плани розвитку міст, районні планування та інші прогнози.

3. У задоволенні потреб та поліпшенні матеріальних умов життя населення особливу роль відіграють торгівля й обслуговування. Їх розвиток безпосередньо зумовлює ситуацію на регіональному споживчому ринку, де співвідносяться попит і пропозиція на товари і послуги. Не втручаючись у ринковий механізм, регіональні органи управління повинні відстежувати його дію і створювати умови для досягнення збалансованості цього ринку та запобігання можливих диспропорцій на ньому. Отже, виникає необхідність створення моніторингу кон'юнктури споживчого ринку, у відповідності з якою мають розроблятися управлінські заходи його розвитку.

Моніторинг включає такі основні показники: загальний попит населення області (сума грошей, призначених на купівлю товарів та оплату послуг); попит населення на основні товари та послуги у натуральному вимірі; вартісна оцінка товарів і послуг, призначених для продажу населенню; пропозиції по основних товарах на внутрішньому ринку регіону у натуральному вимірі; кількісна оцінка асортименту по основних товарах у роздрібній торгівлі, Для прогнозування цих показників використовуються баланси грошових доходів і витрат населення, інформація про виробництво товарів в області, про їх завезення та вивіз, дані вибіркових статистичних обстежень руху товарів і попиту населення на окремі товари й послуги, а також спеціальні розрахунки.

Стан регіонального споживчого ринку характеризує відповідність грошової й товарної мас. Для її визначення складається загальний баланс попиту населення і пропозиції товарів та послуг (див. табл. 8.1).

Таблиця 8.1