Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Спрямованість державного управління обумовлена динамічною взаємозалежністю комплексу рис і факторів управлінської діяльності. Зокрема, виділяють такі риси державного управління, що розкривають його сутність..

Перша риса -- персоналізм. Це стосується відданості державних службовців радше певним особам, родині чи політичному лідеру, ніж організаціям чи ширшим суспільним інтересам. Персоналізм проявляється в підтримці політичного лідера чи відданості йому. Виконанню функцій чи обов'язків часто допомагають особисті контакти чи друзі, а не офіційна ієрархія чи санкціоновані канали. Глибока відданість та прихильність до родини чи регіональні узи -- ось ще один аспект природи персоналізму.

Друга характерна особливість -- часті зміни в уряді, які призводять до змін посадових осіб і викликають непевність у термінах політики та будь-яких спроб висунути ініціативи чи зберегти безперервність програм або служб.

Корупція, третя характерна особливість, дуже поширена й вважається основною частиною процесу врядування. Корупція практикується на всіх рівнях і всіма посадовими особами. Вона соціальне прийнятна, оскільки всі мають платити; отож корупцію розглядають як засіб зрівняння урядових послуг для кожного громадянина. Тут немає фаворитизму, адже корупція застосовується до всіх однаково.

Брак загальної координації та зв'язку між міністерствами -- інша характерна риса. Кожне міністерство діє на власний розсуд, і часто проголошуються суперечливі курси чи правила. Через часті зміни в уряді адміністративні структури вагаються, які правила слід застосовувати.

П'ята характерна риса -- ставлення бюрократії до зайнятості. Вакансії створюються й заповнюються радше для того, щоб надати роботу, аніж на основі потреби певної програми. Буває також, що індивід працює в кількох місцях, переважно не в уряді, аби заробити достатньо грошей. Роботу в уряді та урядові служби можна використати для виконання інших функцій, не пов'язаних з урядовою посадою.

Тербер характеризує шосту особливість як гуманістичну традицію. Він має на увазі, що показники успіху чи досягнення є вторинними щодо збереження гарних соціальних взаємин. Система менеджменту робить наголос на особистому пристосуванні, а не на нав'язуванні виконавчих стандартів. Така ситуація пояснюється переважно браком кваліфікованих працівників та технічних можливостей.

Адекватне функціонування та впровадження програм вимагає надання повноважень і відповідальності кожному рівню управління. Проте в такій адміністративній системі бракує схильності брати на себе відповідальність, отож, слід здійснювати пильний нагляд для того, щоб відбувалася бодай якась діяльність.

Нарешті, ці характерні особливості призводять до браку «громадянської культури» чи «службової культури» в тих, хто відповідає за державне управління. Немає усвідомлення того, що їхні дії слід сприймати в контексті ширших інтересів державного добробуту. Державна служба розглядається в контексті вдоволення радше особистих чи приватних інтересів, ніж широких соціальних інтересів. Ототожнення з причиною соціальної проблеми, яку слід розв'язати, не є частиною мислення персоналу, причетного до державного управління.

Розділ 1. Теоретичний

1.1 Комунікація і комунікаційні процеси в службах державного управління

Основою державного управління є інформація як сукупність будь-яких знань, даних, фактів, характеристик про відповідні предмети, явища, процеси, відношення і т. ін. По суті, всі управлінські процеси -- це не що інше ніж пошук, фіксація, оцінка, закріплення, розповсюдження соціальної інформації, тобто тієї інформації, яка зв'язана із відображенням, пізнанням і перетворенням різних форм життєдіяльності людей. Але в управлінні взагалі і в державному управлінні зокрема відбувається взаємодія не з усією інформацією, а тільки з тією, яка безпосередньо необхідна для формування і реалізації державно-управлінських впливів. Ідеться про управлінську інформацію.

Сам термін «комунікації» походить від латинського слова «communico», що означає «роблю загальним», «поєдную». Поняття «комунікації» має кілька значень. По-перше, це шляхи сполучення (наприклад, повітряні або водні комунікації); по-друге, це форма зв'язку (радіо, телеграф); по-третє, це процес передачі інформації (радіо, телебачення, преса, кінематограф); по-четверте, комунікація виступає як акт спілкування, зв'язок між двома або більш індивідами, повідомлення інформації однією особою іншій.

Таким чином, комунікація -- це процес двостороннього обміну ідеями та інформацією, який веде до взаємного розуміння. Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбулася.

Комунікаційна мережа -- це поєднання певним чином осіб, які беруть участь у комунікаційному процесі за допомогою інформаційних потоків. У даному разі розглядаються не особи як такі, а комунікаційні відносини між ними. Комунікаційна мережа включає потоки послань чи сигналів між двома чи більше особами.

Для досягнення цілей організації та ефективного обміну інформацією використовуються вихідні, низхідні, горизонтальні та діагональні комунікації. Зараз, більш ніж інколи, довіра до уряду та сприйняття державної політики залежать від ступеня відвертості влади з мас-медіа. Стосунки між урядом та ЗМІ, які впливають на вільний потік інформації, необхідні з початку державної політики. Коли громадськості надана можливість зрозуміти розвиток політики, тоді уряду легше формувати підтримку політики і впроваджувати її основні цілі - такі як реформа державного управління

Вихідні комунікації, як правило, здійснюються у формі звітів, пропозицій і пояснювальних записок. Метою їх є оповіщення вищого ешелону влади (вищого керівництва) про те, що робиться на більш низьких рівнях ієрархічної системи. В Японії, США та інших країнах створюються спеціальні групи працюючих (осередки якості), завданням яких є розробка і регулярне інформування керівництва про проблеми, що виникають, і шляхи їх розв'язання.

Існують певні правила успішного здійснення вертикальних комунікацій: а) правильний, ввічливий стиль мови; б) достатня гласність, що унеможливлює домисли, плітки; в) недопущення дріб'язкової опіки над підлеглими; г) не допускати передачу інструкцій, вказівок від вищого керівника безпосередньо до останнього адресата, що веде до втрати відповідальності, порушення встановленої ієрархії.

Перед низхідними комунікаціями ставиться задача довести до відома і свідомості підлеглих і нижчих організацій про зміст рішень, що приймаються на вищих рівнях, стратегічні напрямки майбутньої діяльності.

Яскравим прикладом горизонтальної комунікації є обмін інформацією між різними відділами та іншими структурними підрозділами, в результаті чого досягається координація і узгодження діяльності для досягнення загальних цілей організації. Умовою ефективного здійснення горизонтальних комунікацій є чіткий розподіл обов'язків, повноважень і відповідальності структурних підрозділів, дотримання службової етики взаємовідносин, використання сучасних засобів зв'язку тощо.

Діагональні комунікації -- це комунікації з іншими керівниками та з іншими підлеглими.

З урядом організація спілкується, заповнюючи чисельні звіти про фінанси, про можливість кар'єри, щодо пільг.

Використовуючи лобізм і роблячи внески на користь різних політичних груп, комітетів, організація намагається впливати на зміст майбутніх законів, постанов. Організації доводиться також підтримувати ділові зв'язки з профспілками.

Характер комунікаційної системи будь-якої організації великою мірою залежить від типу структурних систем, що використовуються для побудови управлінської системи. Структуру прийнято зображати позиціями (окремі особи, організації, структурні підрозділи, технічне обладнання та ін.) і зв'язки між ними. Перелічено основні типи структурних схем: лінійна, кіль- цева, сотова, багатозв'язкова, типу «колесо», ієрархічна, зіркова тощо.

У мережах типу «кільце» члени групи можуть комунікувати тільки з тими, хто розташований поряд з ними. В мережах типу «колесо» представлена формальна, централізована ієрархія влади, при якій підлеглі комунікують один з одним через свого ке- рівника. Об'єктивною основою такої ситуації є те, що особа, яка знаходиться в центрі «колеса», має більше комунікативних зв'язків, ніж інші члени групи. Він отримує більше послань, частіше визнається іншими членами групи лідером, більше соціально впливає на інших членів групи, звичайно несе більшу відповідальність за передачу інформації, від нього більше ніж від інших очікується кінцеве вирішення проблеми.

Аналогічна картина спостерігається в мережах «Y». Такі мережі називаються централізованими і можуть бути ефективними, якщо вирішуються прості проблеми. Інший тип владної ієрархії представляють мережі типу «ланцюг», в яких зв'язуються горизонтальні зв'язки -- елементи децентралізації. Всеканальні мережі представляють повністю децентралізовані групи. Звичайно це є необхідним, коли потрібна участь всіх у вирішенні складних проблем. Такий підхід називають ще відкритими комунікаціями.

Знання типів комунікаційних мереж особливо важливо для розуміння відносин влади і контролю в організації. Відомо, що приховуванням чи централізацією інформації підтримуються владні стосунки.

Дослідження свідчать, що ефективність горизонтальних комунікацій сягає 90%. Це пояснюється тим, що люди, які працюють на одному рівні управління, добре розуміють характер праці своїх колег.

Вертикальні комунікації менш ефективні, ніж горизонтальні. Дослідження показують, що тільки 20--25% інформації, яка виходить від дирекції, доходить до робітників і правильно розуміється ними. Навіть важко повірити, що робітники взагалі здатні ефективно виконувати роботу, маючи тільки 20% інформації, яку їм належить отримати. Іншими словами, в чотирьох з кожних п'яти випадків інформація до них не доходить або перекручується. При цьому безпосередній начальник робітників, їх бригадир, залишаючи кабінет першого керівника компанії, виносить тільки 30% інформації, а керуючий цехом -- не більше 40%. А до керівників компанії надходить не більше 10% даних, які направляються на їхню адресу робітниками.

Крім офіційних (формальних) комунікацій, у менеджменті важливу роль відіграють неформальні (неофіційні) комунікації. На практиці офіційні структури та офіційні комунікації -- це лише частка айсберга, яку видно над водою. Чимало питань розглядаються та вирішуються неформально групами, що не наділені офіційними повноваженнями і які створені на базі дружніх стосунків, старих шкільних зв'язків, належності до однієї партії, національного походження, релігії та інших загальних інтересів. Зарубіжна преса іноді пише про «кухонні кабінети» багатьох президентів США, вплив яких поширюється далі впливу офіційно створених кабінетів й «виконавчих комітетів».

Коли зміни у податковому законодавстві привели до збільшення кількості податкових декларацій, податкове управління змушено було розробити вдосконалені форми та інструкції, які були б зрозумілі платникам податків і повідомляли б управлінню відомості, які необхідні для контролю за дотриманням закону. [1]

1.2 Взаємодія релігії і держави: ретроспективний аналіз

Дослідження взаємовпливу релігії і політики займає чільне місце в релігієзнавчій і політичній літературі. Хоча релігія і політика - різні форми суспільної свідомості, вони впродовж історії людства тісно перепліталися і постійно змикалися між собою. Їх наслідком є сформовані певні моделі державно-церковних відносин. Взаємовплив релігії і політики обумовлений подібністю їх структурних елементів. Так, якщо релігія охоплює такі складники, як релігійні уявлення, релігійні почуття, релігійні дії, релігійні інституції (організації), то політика - політичну свідомість, політичну діяльність, політичні відносини, а також політичні організації тощо. До того ж вони мають і тих же носіїв.

Серед складників релігійного комплексу, які створюються на релігійній основі і покликані насамперед забезпечувати нормальні умови для одноосібного чи колективного задоволення релігійних потреб віруючих, мабуть, найтісніше взаємодіють з політикою релігійні інституції.

Ця взаємодія залежить від цілого ряду факторів - особливостей цих інституцій, структури та механізму функціонування політичної системи, типу держави (тоталітарної чи громадянської), характеру політичних партій та суспільно-політичних рухів тощо. Тому ця взаємодія в історичному минулому і нині не є однозначною, але органи влади завжди змушені реагувати на тиск домінуючих релігійних напрямків.

В деяких країнах, зокрема теократичних, релігія визначає всі сторони суспільного життя, жорстко регламентує їх відповідно з релігійними доктринами, обрядами і традиціями, виконуючи регуляційну, інтеграційну та ряд інших функцій, виступаючи як соціальний інститут і один з елементів політичної організації суспільства. Вона підтримує взаємовідносини з державою, політичними партіями, дотримується своєї “науки життя” - сукупності правових норм, які визначають організацію, внутрішній устрій, діяльність церкви, а також ставлення її до держави і окремих осіб, в той же час прищеплюючи віруючим бажані їй мотиви діяльності.

Часто вони стають причиною конфесійних розколів, виникнення різних сект. Причиною їх можуть слугувати політичні, економічні інтереси, соціальне протистояння. Найпомітнішими з них були Великий розкол у християнстві (1054 р.), реформація у католицизмі (ХVІ ст.), рух старообрядництва у Руській православній церкві (ХVІІ ст.), події, пов'язані з Берестейською унією в Україні, розкол в Українському православ'ї після здобуття Україною незалежності.

Науковці виділяють ще політичну і тісно пов'язані з нею ідеологічну і правову функції релігії. Протягом історії більшість церков не обминали актуальних суспільно-політичних проблем, активно втручались у їх вирішення. Інколи церква брала на себе функції управління державними, суспільними справами. Вона часто відображала суспільні відносини, схвалюючи, виправдовуючи чи засуджуючи їх. Це позначалось на свідомості мас і на їх участі в суспільно-політичних процесах.

Початок ХХІ століття актуалізував питання участі церкви в політичному житті держави.

Міра включення релігійного чинника в політику визначалась в значній мірі важливими подіями - Помаранчевою революцією і виборчими кампаніями. Релігійні організації у надзвичайно політично активному суспільстві стали не лише суб'єктом, а й об'єктом політичного життя.

Релігійні структури опинились в досить складній ситуації. Віруючий громадянин, як зазначає В.Климов, опиняється в силовому полі одночасної дії, як мінімум, двох суспільних інститутів- політичної системи суспільства і церкви (релігійних організацій). Таке двоєдине буття віруючої частини наших громадян - участь у політичному житті як громадян держави і членів суспільства і, одночасно, в релігійному житті як віруючих, що духовно і організаційно включені в певну релігійно-церковну систему, породжує необхідність у кожної особистості вибудовувати для себе внутрішньо несуперечливу цілісну життєву позицію, ідейні переконання, морально-психологічні цінності, політичну і релігійну поведінку, які б узгоджували чи враховували як політичні, так і релігійні пріоритети цієї особистості, а також пріоритети того суспільного середовища, в якому вона знаходиться і які особистість приймає чи не приймає.

Реалізація принципу відокремлення церкви від держави передбачає, що релігійні органі зації не виконують державних функцій, не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до цих органів.

Проте, на відміну від церковних інституцій, їх кадрова складова - священнослужителі і віруючі, як і будь-які громадяни, мають право на участь у всіх формах політичного життя. Реальна ж практика засвідчила наявність численних порушень чинного законодавства, особливо під час останніх виборчих кампаній, суть яких зводиться до взаємних спроб використати потенціал церкви для здобуття переваги над опонентами у формуванні певних політично орієнтованих позицій. Атмосфера взаємних звинувачень, недовіри, підозри між різними політичними угрупуваннями не обходить стороною релігійні організації. Замість того, щоб займатись суто церковними проблемами, душпастирською роботою, утвердженням моральних цінностей в суспільстві, дотримуючись принципу «Боже - Богу, а кесареве - кесарю», вони виступають рупорами партій і блоків у їх змаганнях за владу, вдаються до інтриг та спекуляцій навколо відверто заполітизованих питань - надання російській мові статусу державної, вступу України до НАТО тощо. Показовим в цьому плані є результат аналізу значимості релігійного фактору під час виборів Президента України у 2004 році. Незважаючи на факт декларування практично всіма церквами законодавчо визначених положень щодо виборів (необхідність участі вірних у виборах, проведення виборів чесними і справедливими, відсутність «ухилів» відносно тих чи інших кандидатів), рекомендована поведінка церков часто не співпадала з реальними справами кліриків та віруючих. Перш за все це стосується УПЦ МП, яка, хоч і закликала духовенство і мирян дотримуватись нейтралітету у позиції церкви щодо наявних політичних протистоянь, проте цей нейтралітет був в основному витриманий лише на попередніх парламентських виборах. Коли ж справа дійшла до виборів Президента, то всі структури УПЦ МП стали надзвичайно активними учасниками виборчих перегонів, причому не лише біляцерковні організації, братства та церковні ЗМІ, але й самі владики на чолі з Предстоятелем. Це навіть викликало протести інших церков, і особливо те, до речі, що В.Януковича симпатики УПЦ МП вже зображали на іконі Донецької Пресвятої Богородиці серед різних святих і діячів православ'я. Поведінка владик промосковської орієнтації була цілком прогнозованою В цілому ж участь конфесій, особливо нехристиянських, у політичних подіях України неоднозначна. Ні іудеї, ні мусульмани, ні прихильники східних релігій не виявили якусь спільну позицію щодо Помаранчевої революції, виборчих перегонів. Мотиви тих, хто підтримував або не підтримував певну політичну орієнтацію, досить різноманітні, до того ж не завжди релігійні. В рамках одних і тих же конфесій одні підтримували Януковича, інші - Ющенка, а дехто притримувався нейтральної позиції, відмежовуючись від проблем суспільного життя, від подій на Майдані. Тому важливо усвідомити: розподіл у ставленні до різних політичних уподобань, причому, переважно серед нехристиянських релігій, сформувався не між конфесіями, а всередині них.

Показово, що деякі експерти висловлюють оптимізм щодо подій, пов'язаних з Майданом. Перебування на центральній площі столиці водночас православних і католиків, протестантів і неохристиян, мусульман і іудеїв, буддистів і рідновірів під час Помаранчевої революції, на їх думку, свідчить про те, що міжконфесійна злагода - це не якась примара, а реальна річ, коли релігійні спільноти в єдиному пориві піднімаються разом з народом на боротьбу за його право бути господарем у своїй державі.

Ретроспективний аналіз взаємозв'язку релігії і політики, нинішні українські реалії дозволяють зробити висновок про їх активну взає-модію, яка характеризується хвилеподібною періодичністю, під час якої чергуються періоди відносного політичного спокою з періодами наростання напруги в суспільстві. Зрощення релігії і політики може підняти на якісно новий рівень функціонування релігійного комплексу в українському суспільстві, стати при розумному його врахуванні вагомим фактором стабільності в державі. Важливим при цьому є виваженість органів влади, їх компетентність, професіоналізм по відношенню до релігійно-церковних об'єднань, модернізація національної моделі державно-церковних відносин.

Проблема порозуміння, міжрелігійної толерантності - складових політичної функції релігії є вельми актуальною не лише для віросповідань, церков, що діють на теренах держави, а й для Міжнародного авторитету України... [2]

державний управління підприємництво релігія

1.3 Національна комісія з питань регулювання зв'язку України

Національну комісію з питань регулювання зв'язку України, як орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, утворено Указом Президента України від 21 серпня 2004 року № 943 „Про Національну комісію з питань регулювання зв'язку України”.  5 січня 2005 року Указом Президента України № 12/2005 внесено зміни до Положення про Національну Комісію з питань регулювання зв'язку України, затвердженого Указом Президента України від 21 серпня 2004 року № 943.  19 квітня 2005 року Указом Президента України В.Ющенка № 664 призначено Головою Національної Комісії з питань регулювання зв'язку України Гайдука Олега Васильовича та членів НКРЗ. Згідно Закону України «Про телекомунікації» з цього моменту НКРЗ набрала чинності.  21 березня 2007 року постановою Кабінету Міністрів України Головою Національної комісії з питань регулювання зв'язку України призначено Звєрєва Володимира Павловича.  Рішення НКРЗ приймаються на засіданнях, які проводяться у формі закритих або відкритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, у яких мають право брати участь суб'єкти ринку телекомунікацій і громадські організації в установленому НКРЗ порядку.  2005 рік. Комісія розгорнула діяльність з усіх напрямів, передбачених законами і Положенням про НКРЗ, а саме: здійснення регулятивних та наглядових функцій за додержанням суб'єктами ринку законодавства в сфері телекомунікацій, радіочастотного ресурсу та поштового зв'язку. НКРЗ були зроблені певні кроки щодо забезпечення ефективного використання суб'єктами господарювання обмежених телекомунікаційних ресурсів - номерного та радіочастотного.  Упродовж року проведено 40 засідань Комісії, прийнято 171 рішення щодо видачі ліцензій на види діяльності та користування радіочастотним ресурсом України, дозволів на користування номерним ресурсом, прийнято ряд нормативно-правових актів, що регулюють умови діяльності та взаємовідносини між суб'єктами ринку телекомунікаційних і поштових послуг.  Комісією започатковано регулярні зустрічі з операторами телекомунікацій з метою визначення основних проблем розвитку телекомунікаційної галузі.  У 2005 році НКРЗ забезпечила надходження до Держбюджету в сумі 964, 2 млн. грн.  2006 рік. Став роком завершення організаційного періоду утворення НКРЗ та Державної інспекції зв'язку. Повноваження та функції Комісії щодо розвитку та удосконалення телекомунікаційної сфери реалізовувалися шляхом прийняття рішень, які охоплювали весь спектр питань регуляторного характеру. Упродовж 2006 року відбулося 38 засідань НКРЗ, на яких було прийнято 359 рішень. [3] З метою забезпечення відкритості та прозорості, а також більш широкої участі громадськості у діяльності НКРЗ утворено Громадську раду при НКРЗ.  У 2006 році НКРЗ забезпечила надходження до Держбюджету в сумі 1,4 млрд. грн.  2007 рік. Ефективній діяльності НКРЗ упродовж року перешкоджало неодноразове блокування її роботи.

У 2007 році відбулось чотири засідання НТР НКРЗ, на яких розглядалися, зокрема, програма науково-технічної конференції «Актуальні питання регулювання у сфері телекомунікацій та користування радіочастотним ресурсом», проекти Плану науково-технічних заходів НКРЗ на друге півріччя

2008 році діяльність НКРЗ спрямовувалася на удосконалення системи державного регулювання та нагляду у сфері надання послуг поштового зв'язку.

Упродовж року пріоритетним напрямом міжнародної діяльності була участь фахівців НКРЗ у роботі галузевих міжнародних та регіональних організацій, а саме: Міжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ), Європейської конференції адміністрацій зв'язку (СЕПТ), Всесвітнього поштового союзу, Регіональної співдружності в галузі зв'язку (РСЗ), інших.

Значним кроком поглиблення участі в роботі МСЕ було забезпечення набуття УДЦР членства у Секторі радіозв'язку. Стосовно сфери поштового зв'язку у складі офіційної делегації України взято участь у 24-му Конгресі Всесвітнього поштового союзу. Активна позиція української делегації у ході Конгресу сприяла обранню України до складу одного з керівних органів Союзу - Адміністративної ради.

Упродовж 2009 року функціонування органу регулювання в галузі зв'язку та налагоджена робота його апарату дозволили забезпечити сталий розвиток сфер телекомунікацій та поштового зв'язку України і збільшити обсяги та покращати якість послуг, отриманих споживачами.

НКРЗ функціонує на таких правових засадах:

Закони України

· Закон України "Про радіочастотний ресурс України"

· Закон України "Про телекомунікації"

· Закон України "Про поштовий зв'язок"

Постанови та розпорядження КМУ

Постанова КМУ "Про затвердження розміру щомісячного збору за користування радіочастотним ресурсом України" Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.06.06 р. № 316-р «Про схвалення Концепції розвитку телекомунікацій в Україні»  Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.01.09 р. № 35-р «Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми розвитку поштового зв'язку на 2009-2013 роки» Постанова Кабінету Міністрів України від 05.03.09 р. № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку»  Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.09 р. № 672 «Про затвердження Державної цільової економічної програми розвитку поштового зв'язку на 2009-2013 роки»[4]

Основні завдання КНРЗ:

Перше завдання - посилення ефективності роботи НКРЗ в питаннях регулювання ринків, для забезпечення сталого розвитку галузі зв'язку, подолання наслідків світової фінансової кризи.

Друге завдання - закріплення на законодавчому рівні повноважень НКРЗ щодо визначення, аналізу ринків телекомунікаційних послуг та встановлення відповідних регуляторних зобов'язань.

Третє завдання - подальше спрощення процедури доступу до ринків телекомунікаційних послуг та вдосконалення реєстраційної основи здійснення діяльності у сфері телекомунікацій.

Четверте і п'яте завдання - забезпечення конверсії радіочастотного спектру для сприяння швидкому впровадженню передових технологій радіозв'язку в Україні та впровадження технологій мобільного зв'язку третього покоління.

Шосте завдання - впровадження системи контролю за якістю телекомунікаційних послуг.

Сьоме завдання - удосконалення роботи щодо захисту прав споживачів, поглиблення співпраці з організаціями, які представляють інтереси споживачів.[5]

* ліцензування видів діяльності та реєстрація операторів і провайдерів у сфері надання телекомунікаційних та поштових послуг;  * ліцензування у сфері користування радіочастотним ресурсом України;  * розподіл, присвоєння та облік номерного ресурсу;  * координація робіт з підтвердження відповідності радіоелектронних засобів, що виробляються в Україні та ввозяться з-за кордону;  * забезпечення проведення конверсії радіочастотного ресурсу України у смугах радіочастот загального користування;  * розгляд звернень споживачів послуг зв'язку і прийняття відповідних рішень;  * здійснення управління та контроль за діяльністю Державної інспекції зв'язку. 

· запровадження відкритих та прозорих процедур прийняття регуляторних рішень, порядку організації та проведення засідань НКРЗ, механізмів відкритості і публічності у його діяльності, зокрема звітування регуляторного органу перед державою та громадськістю про результати своєї роботи, оприлюднення прийнятих регуляторних рішень, їх належну аргументованість. [6]

Державна інспекція зв'язку

. Участь у реалізації державної політики в галузі зв'язку; 2. Здійснення державного нагляду за дотриманням: a. Суб'єктами ринку телекомунікацій - нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері телекомунікацій; b. Користувачами радіочастотного ресурсу України - встановленого порядку користування зазначеним радіочастотним ресурсом України; c. Підприємствами поштового зв'язку - законодавства у сфері поштового зв'язку; 3. Запобігання правопорушенням у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України та поштового зв'язку.

Розділ 2. Аналітико-рекомендаційний

Суб'єкт підприємницької діяльності страхова компанія «ВУСО». В процесі підприємницької діяльності компанія буде контролюватися і звертатися до органів державного управління, для вирішення проблем наведених у табл.2.

Таблиця 2. Прикладні аспекти державного управління діяльністі суб'єкта підприємництва

Висновки

На сучасному етапі наша держава намагається створити цілісну програму соціально-економічного розвитку, реформувати економіку, забезпечити необхідні механізми господарювання, відповідну фінансово-бюджетну, кредитну та грошову системи.

Поряд з цим сфера безпосереднього державного управління економікою сьогодні звужується. Якщо раніше домінувала й зміцнювалась державна власність на засоби виробництва, а більшість підприємств, об'єднань та інших об'єктів перебувала у власності держави, то вона була покликана через систему своїх органів здійснювати управління ними.

Стан розвитку законодавчого регулювання економіки України переконливо свідчить про перехід від переважно адміністративних методів управління до економічних (реєстрація, ліцензування, квотування, пільги, податок, позика тощо). Важливою особливістю процесу регулювання є індикативне державне планування, яке застосовується у ряді високорозвинутих країн. Нагальною потребою тут є прийняття Закону України «Про індикативне планування».

Державне регулювання страхової діяльності.

Ринок страхових послуг у більшості країн є предметом державного регулювання. В Україні питання державного регулювання розвитку ринку страхових послуг необхідно розглядати у двох аспектах: по-перше, прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів, що об'єднуються в поняття "страхове законодавство"; по-друге, здійснення спеціального нагляду за розвитком відносин страхування відповідно до інтересів громадян України та загальнодержавних

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту прав страхувальників. Основним принципом державного регулювання страхового ринку України вважається реалізація загально-державних інтересів, забезпечення гарантій страхувальникам і певної безпеки інвестиційної діяльності в Україні.

Якість державного регулювання страхового ринку суттєво залежить від обсягів, достовірності, адекватності та незалежності інформації щодо фінансово-господарської діяльності страховиків. Важлива роль у цьому відводиться незалежним суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють відповідні функції на страховому ринку -- аудиторам, аварійним комісарам, оцінювачам.

В основі системи державного регулювання страхового ринку знаходиться Конституція України. Важливе місце у становленні системи державного регулювання страхового ринку відводиться Закону України "Про страхування", в редакції від 4 жовтня 2001 року.

Механізм установлення вимог до покриття технічних резервів певними (допустимими) категоріями активів, власне, і є засобом державного регулювання розміщення страхових резервів. Введенням відповідних обмежень на деякі категорії активів держава може стимулювати або дестимулювати певні напрями інвестиційної діяльності страховиків.

Окремим завданням, яке потребує ефективного державного регулювання, є діяльність зі страхування життя. Цей вид страхування,. на відміну від так званих "ризикових" видів страхування, дає змогу чітко і точно прогнозувати характер розвитку страхового портфеля завдяки математичній обробці даних таблиць смертності як загальнодержавних, так і регіональних або галузевих.

Не останню роль в такому стані речей відіграє державне регулювання галузі. Так, на державному рівні не вирішені питання:

- формування страхового законодавства щодо регулювання діяльності компаній зі страхування життя;

- встановлення економічно обґрунтованих нормативів щодо достатності капіталу страховиків і якості їх активів;

- забезпечення довіри до компаній зі страхування життя шляхом створення державних гарантій повернення коштів страхувальникам у вигляді заснування

В розвинених країнах світу страхування життя займає від 40 до 60% страхового ринку і виконує як функцію страхового захисту громадян і забезпечення високих стандартів їх життєдіяльності, так і накопичення коштів для інвестування в економіку. В Україні стан цього сегменту ринку не дозволяє говорити про виконання вказаних функцій. Надходження страхових премій зі страхування життя не перевищують 4% від надходження страхових премій в цілому по страховому ринку.

Перелік використаних джерел

1. Цуруль О. А. Менеджмент у державних організаціях: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 142 с

2. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Rts/2008_1/1%5C18.pdf

3. http://www.nkrz.gov.ua/uk/ офіційне інтернет представництво Національна комісія з питань регулювання зв»язку України

4. Релігія та соціум. - 2008. - №1© Володимир Лешан

5. http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JE27Z00A.html ліга закон.ua

6. www.nkrz.gov.ua/img/zstored/File/Zvit_kmu_rpz_2010.do

7. http://www.itk.org.ua/ua/press/item/id/731 індустріальний телевізійний комітет

Размещено на Allbest.ru