Специфіка антикризового регулювання в державі та його особливості в Україні

Державне регулювання кризових ситуацій в економіці. Роль законів попиту та пропозиції. Форми державного втручання. Специфіка антикризового управління. Політика України щодо обмінного курсу валюти. Реструктуризація і націоналізація банків країни.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 09.10.2013
Размер файла 37,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфіка антикризового регулювання в державі та його особливості в Україні

1. Державне регулювання кризових ситуацій в економіці

Державне регулювання економіки - це система економічних, політичних, юридичних заходів, за допомогою яких держава втручається в економічні процеси з метою досягнення стабільного розвитку, а також адаптації економічної системи до постійно змінюваних умов.

Державне регулювання кризових ситуацій спрямоване на недопущення системних криз на ринках та забезпеченні гарантій максимального повернення коштів кредиторам збанкрутілого підприємства.

Всю сукупність норм, через які здійснюється державне регулювання, можна розділити на наступні групи: загальносистемні норми, що орієнтують підприємство на самоорганізацію; спеціальні норми - за сферами ринкової економіки; цільові норми - відповідно до вирішуваних проблемами інвестиційної активності.

В умовах кризи зростає необхідність поєднання ринкових механізмів з державним регулюванням соціально-економічних процесів на всіх рівнях - від федерального до муніципального.

Основні напрямки державного регулювання ринкової економіки:

ѕ Адміністративно-правове регулювання;

ѕ Управління найважливішими сферами життя;

ѕ Державні програми і держзамовлення;

ѕ Фінансова політика;

ѕ Кредитно-грошова політика;

ѕ Соціальна політика.

Таким чином, складність і важливість завдання державного управління процесами санації в умовах перехідної економіки зумовлює необхідність створення спеціального органу з регулювання сфери фінансового оздоровлення господарюючих суб'єктів [1, с. 48].

Необхідність державного регулювання економіки породжується двома групами причин. Перша пов'язана з необхідністю задоволення колективних та суспільних інтересів. Друга обумовлена об'єктивно виникаючими суперечностями суспільного відтворення і необхідністю їх дозволу.

Економіці об'єктивно притаманна циклічність розвитку, однією з основних фаз якої є кризи. Втручаючись в економіку, держава пом'якшує негативні наслідки криз і прискорює вихід з них.

Витіснення конкуренції підриває регулюючу ринок роль законів попиту та пропозиції. Тому держава стає регулятором ринкових процесів, протидіючи монополізму та заохочуючи конкуренцію.

Нарешті, ринок різко диференціює доходи учасників економіки, що викликає соціальну напруженість. Держава змушена втручатися в процес розподілу доходів, надаючи завдяки податкам підтримку малозабезпеченим верствам суспільства.

Прямі форми державного втручання-це безпосередній вплив держави на сукупний попит і сукупна пропозиція. Серед них найважливіше значення мають наступні [1, с. 55].

Перерозподіл доходів. Сучасна держава зосереджує у своїх руках до 50% національного доходу. Значна частина його цілеспрямовано повертається економічним суб'єктам.

Для цього використовуються різні канали: субсидії, оплата науково-дослідних робіт, виплата відсотків по цінних паперах, допомоги по безробіттю та ін.

Програмування економіки. Державні економічні програми поділяються:

на загальноекономічні (охоплюють всю економіку), цільові (орієнтуються на вирішення конкретних економічних завдань, наприклад, розвиток продовольчого комплексу) і надзвичайні (приймаються в критичних ситуаціях: в умовах криз, масового безробіття, інфляції, стихійних лих).

Державні економічні програми індикативними, тобто необов'язкові для всіх економічних суб'єктів. Тому вони, як зазвичай, не виконуються навіть в державному секторі (який в ринковій економіці децентрализован).

За допомогою програмування держава добивається серйозних структурних зрушень. Як правило, пріоритетні напрямки, передбачені програмою, фінансуються з бюджету.

Непрямі форми державного втручання-це опосередкований вплив держави на сукупний попит і сукупна пропозиція. Серед них найважливіше значення мають наступні:

1. Кредитно-фінансова система;

2. Податкова система.

Кредитно-фінансова система, що використовує облікову ставку, операції на відкритому ринку і систему обов'язкового резервування. Облікова ставка-це відсоток за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам. Залежно від стану економіки держава проводить політику «дорогих» (ставка підвищується) або «дешевих» (ставка знижується) грошей, стримуючи або стимулюючи економічне зростання. Операції на відкритому ринку-це купівля-продаж державних цінних паперів. Підвищуючи або знижуючи прибутковість «своїх» цінних паперів, держава або збільшує загальну масу грошей, зайнятих у виробництві, або зменшує її [2, с. 60-61].

Іншим інструментом непрямого регулювання економіки є податкова система.

Збільшуючи або зменшуючи податкову ставку, держава впливає на розмір доходів, які використовуються у виробництві. Крім того, багато податки є ціноутворюючим фактором. Тому їх зміну безпосередньо відбивається на цінах товарів і послуг.

Джерелом будь-якого виробництва товарів є ресурси.

Кожна вироблена одиниця товару-це втілення певної частини використовуваних ресурсів. Їх грошовий вираз називається «витратами виробництва» - те, у що обходиться виробництво даного товару для власника ресурсів. Вони складають основу ціни товару і відшкодовуються з його реалізацією.

Однак те, у що обходиться виробництво товару для власника, не завжди збігається з тим, у що обходиться виробництво товару для суспільства. Справа в тому, що результатом діяльності багатьох виробництв є не тільки створення товарів і послуг, але і ряд побічних негативних ефектів (в теорії ринкової економіки вони називаються «зовнішніми ефектами»).

Так, майже всі підприємства мають відходи, якими забруднюють навколишнє середовище. Економічної особливістю цих ефектів є «безкоштовність» їх для виробника товару: у витрати виробництва вони не входять.

Отже, ринкова ціна даного товару буде значно менше його ціни для суспільства. Таким чином, «зовнішні ефекти» - це побічні результати виробництва, негативно діють на «третю сторону», безпосередньо в дане виробництво не залучену і не відбиваються в ціні товару.

Тому держава втручається в економіку, змушуючи винуватців оплачувати і ці витрати. У цих цілях держава використовує як економічні, так і адміністративні: змушує фірми платити за збиток, нанесений природі і працівникам, визначає максимальний обсяг викидів, які природа зможе «переробити» без шкоди для неї і т.д.

Державна політика перерозподілу доходів включає в себе оподаткування доходів, здійснення соціальних виплат, а також проведення державою закупівель товарів і послуг. Цим держава визначає величину доходів, що дозволяє здійснювати споживання і заощадження, тому об'єктами державного регулювання в цьому випадку виступають особисті грошові доходи населення і ціни на товари і послуги [2, c. 64].

Мета державної політики доходів-зниження падіння реальних доходів і зменшення ступеня нерівності в розподілі доходів.

Основними інструментами державної політики доходів є:

1) податки,

2) трансферні платежі,

3) гарантований мінімум заробітної плати,

4) державні закупівлі товарів і послуг.

Податки знижують рівень наявного доходу, а отже, зменшують величину споживчих витрат, що в свою чергу зменшує обсяг попиту на товари і, в кінцевому рахунку, веде до скорочення випуску продукції.

З іншого боку, збільшення податків збільшує дохідну частину бюджету, сприяючи тим самим скороченню бюджетного дефіциту.

В даний час у всіх розвинених країнах існує антимонопольне законодавство, яке хоча і представлено під різними назвами, але суть його одна-підтримка конкуренції та обмеження монополізації. Антимонопольними вважаються закони, що забороняють угоди і дії, спрямовані на обмеження конкуренції: розподіл ринку, вертикальне чи горизонтальне фіксування цін, дискримінація в торгівлі.

Що стосується методології формування цін, порядку їх регламентування, то в більшості країн в якості загальної тактики використовують певні правила ціноутворення, адміністративно-юридичні методи які розробляються державними органами. Останні беруть на себе обов'язок регулювання і введення конкретних цін на товари і послуги, що мають значення для національної економіки.

Способи та методи державного впливу на ціни в різних країнах з ринковою економікою неоднакові, що залежить від національних, кліматичних, політичних, ресурсних та інших факторів, що визначають положення країни в світовому розподілі праці [3, с. 620].

2. Специфіка антикризового управління

В сучасних умовах запобігання існуючих проблем макро - та мікроекономічного характеру здійснюється через невід'ємний елемент загальної системи управління підприємством - антикризове управління. Велика розбіжність думок та поглядів щодо сутнісної характеристики та головних складових, які покладені в основу антикризового управління, зумовлює необхідність та потребу в науковому обґрунтуванні цієї категорії з метою підвищення ефективності її практичного застосування в ринкових умовах.

Сутність антикризового управління виражається в його характерних ознаках, які спрямовані на передбачення і ліквідацію ризикових управлінських рішень. Йдеться, насамперед, про можливість прогнозування і планування кризових ситуацій, регулювання наявних криз через використання специфічних підходів менеджменту. Саме тому, у широкому розумінні, антикризове управління розглядається як управління, у якому поставлено передбачення небезпеки кризи, аналіз його симптомів, а також заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання факторів для його подальшого розвитку [4, c. 233-235].

Для ширшого розуміння антикризового управління слід сформувати концептуальний підхід, який повинен об'єднати і розкрити сутність усіх основних складових антикризового управління: предмета, об'єкта, головної мети, групи основних цілей, принципів, функцій, методів і визначити систему антикризового управління (Рис. 1).

Предмет антикризового управління - передбачувані та реальні причини кризи, фактори кризи, проблеми, тобто всі прояви сукупного загострення суперечностей, які спричиняють загрозу настання та розвитку кризи. Об'єктом антикризового управління є процеси розвитку криз на підприємстві. Суб'єктами антикризового управління є менеджери підприємства зі своїм досвідом та навичками, які повинні допомогти їм у вирішенні різних кризових ситуацій. Головною метою антикризового управління є забезпечення стабільного розвитку виробництва, міцного положення на ринку та стійкого фінансового стану при будь-яких економічних, політичних, соціальних ситуацій у країні.

Основні складові антикризового управління відповідно до класифікації проф. Л.О. Лігоненко: антикризовий операційний менеджмент, антикризове фінансове управління, антикризовий маркетинг, антикризове управління персоналом, антикризове організаційне управління [5, c. 228-230].

Антикризове управління підприємством

Рис. 1. Концептуальний підхід до антикризового управління [5, c. 229]

Відповідно до складових антикризового управління можна виділити основні групи цілей антикризового управління: організаційні, маркетингові, фінансові, виробничі, кадрові. Маркетингова група цілей антикризового управління спрямована на виявлення симптомів кризи збутової діяльності. До цієї групи цілей можна віднести: запобігання зменшенню кількості замовників, зниженню якості своєї продукції, аналіз цінової ситуації на ідентичні товари, спостереження за якістю продукції конкурентів. Фінансова група цілей антикризового управління: підвищення платоспроможності, підвищення і запобігання зниженню ліквідності, мінімізація наслідків фінансової кризи. Виробничі цілі антикризового управління: зниження відсотка браку, запобігання моральному зносу обладнання, підтримка інноваційної активності, організація виробництва без простоїв. Організаційні цілі антикризового управління: стабільні комунікаційні процеси між відділами, формування гнучкої до кризи організаційної структури підприємства. Кадрові цілі антикризового управління: зниження плинності кадрів і запобігання різноманітним кризам у робочому колективі (психологічним, байдужості до праці, кризі взаємовідносин) [5, c. 231].

Крім перерахованих функцій, при антикризовому управлінні великого значення набуває ще функція діагностики кризового стану підприємства, яка складається з таких етапів: моніторингу, експрес-діагностики та фундаментальної діагностики [6, c. 432].

На сучасному етапі розвитку антикризового управління виділяють дві групи проблем: функціональні та системні. Відповідно до такого поділу доцільно розрізняти та формувати два напрями розробки методів антикризового управління: функціональні методи, спрямовані на вирішення кризи через внесення змін у певні дії менеджерів і персоналу підприємства; системні методи, завдання яких полягає у вирішенні кризи шляхом корінної реструктуризації підприємства.

Серед основних принципів антикризового управління можна виділити такі:

– принцип постійної готовності до реагування. Відповідно до теорії антикризового управління рівновага, що досягається в результаті менеджменту підприємства, дуже мінлива в динаміці. Тому постійне реагування на внутрішні та зовнішні прояви криз дає змогу зміцнювати конкурентну позицію підприємства та підвищувати його потенціал;

– принцип превентивності дій. Згідно із цим принципом краще запобігти кризі, ніж забезпечувати нейтралізацію її негативних наслідків. Реалізація цього принципу забезпечує ранню діагностику передкризового стану підприємства та своєчасне використання можливостей нейтралізації кризи;

– терміновість реагування на окремі кризові явища в діяльності підприємства. Відповідно до теорії антикризового управління, кожне кризове явище, яке з'явилось, не тільки має тенденцію до розширення з кожним новим господарським циклом підприємства, а й породжує нові негативні тенденції. Що раніше будуть включені антикризові механізми по кожному виявленому кризовому явищу, то більшими є можливості щодо відновлення порушеної рівноваги господарської діяльності підприємства;

– диференціація індикаторів кризових явищ за рівнем їх небезпеки для підприємства. Антикризовий менеджмент використовує в процесі діагностики банкрутства підприємства значний арсенал індикаторів його кризового розвитку. Ці індикатори фіксують різні аспекти діяльності підприємства, характер яких з позиції генерування загрози банкрутства неоднозначний. У зв'язку із цим у процесі антикризового управління підприємством необхідно відповідним чином групувати індикатори кризових явищ за рівнем їх небезпеки для стабільного розвитку підприємства;

– адекватність реагування підприємства на міру реальної загрози його рівноваги. Застосування окремих механізмів нейтралізації загрози банкрутства повинне базуватися на визначенні реального рівня цієї загрози і бути адекватним цьому рівню. Інакше або не буде досягнутий очікуваний ефект, або підприємство буде нести невиправдано високі витрати;

– повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з кризового стану. В боротьбі із загрозою банкрутства, особливо на ранніх стадіях її діагностики, підприємство повинне розраховувати виключно на внутрішні можливості. Досвід показує, що при нормальних маркетингових позиціях підприємства загроза банкрутства повністю може бути нейтралізована внутрішніми механізмами антикризового управління та в рамках фінансових можливостей підприємства;

– використання в разі необхідності відповідних форм санації підприємства для запобігання його банкрутству. Якщо загроза банкрутства діагностована лише на пізній стадії і має катастрофічний характер, а механізми внутрішньої її реалізації не дають змоги досягти необхідного ефекту щодо відновлення рівноваги підприємства, воно повинне ініціювати свою санацію, вибравши для цього найбільш ефективні її форми [6, c. 234].

Відповідно до особливостей, які закладаються в основу антикризового управління, його поділяють на декілька видів (Рис. 2).

Рис. 2. Видова класифікація антикризового управління [6, c. 230]

Так, залежно від цілей реалізації, антикризове управління поділяється на реактивне та превентивне. Реактивне антикризове управління - це управління, яке характеризується чіткими та конкретними цілями, плануванням і впровадженням та базується на незначній кількості заходів з метою досягнення докризового стану підприємства. Превентивне (попереджувальне) антикризове управління - це управління, реалізація якого здійснюється на основі узагальнюючих цілей, які формуються на рівні планування. Це основний інструмент реалізації стратегічних завдань менеджменту загальної структури підприємства.

Залежно від особливостей розвитку та стану підприємства, антикризове управління поділяється на попереджувальне, кризове та післякризове. Попереджувальне антикризове управління - це управління, що спрямоване на передбачення кризи, зокрема причин її виникнення та прогнозування динаміки розвитку ситуації з метою нейтралізації кризи. Кризове управління - це процес виявлення можливих загроз та кількісної оцінки кризоутворючих факторів, розробки антикризової програми для забезпечення поступального розвитку підприємства. Післякризове управління - це управління, яке спрямоване на оцінку посткризового стану підприємства, планування його діяльності та реалізацію бізнес-проекту.

Активне антикризове управління - це управління при зміні зовнішнього та внутрішнього середовища, яке зорієнтоване на використання існуючих оздоровчих заходів або розробку нових. Пасивне антикризове управління - управління процесами на підприємстві з врахуванням появи можливих небезпек у майбутньому [7, c. 215].

Успішне подолання кризових ситуацій в ході виконання процесів антикризового управління можливе лише за умови повного врахування наступних основних факторів:

1. використання кваліфікованого антикризового менеджера (групи) і забезпечення глибокого причинного аналізу ситуації;

2. послідовне впровадження заходів з удосконалення культури управління фірмою на оперативному та стратегічному рівнях;

3. покращення мотивації персоналу й залучення його в управління кризою на всіх можливих етапах для забезпечення співробітництва та зацікавленості;

4. раціональне використання страхових резервів подолання кризових ситуацій за умов додержання стратегічного балансу інтересів фірми;

5. уникнення руйнування потенціалу підприємства (виробничого, технологічного, науково-технічного та кадрового), як головного фактору його життєдіяльності, можливостей. За наявності кризи умови господарювання такі, що не забезпечується здатність потенціалу до самовідновлення;

6. створення та збільшення гудвілу фірми (репутації, заробленої у клієнтів, працівників, акціонерів та інших груп, зацікавлених в успіхах компанії);

7. створення антикризової культури в організації (антикризове планування, підготовка, комунікації і оцінка ситуації після кризи).

Однією з умов ефективного антикризового управління є оперативність реагування на сигнали про можливість загрози кризи [7, c. 428].

Отже, можна зробити висновок, що в основі антикризового управління лежить процес постійного відстежування слабких сигналів, що свідчать про можливість розвитку негативних тенденцій та, як наслідок, кризи. Аналіз теорії та практики антикризового управління дозволив зробити висновок, що воно за своєю суттю є стратегічним і повинне будуватися на основі збалансованих та обґрунтованих стратегій.

Антикризове управління діяльністю суб'єктів господарювання має суттєве значення в сучасних економічних умовах розвитку підприємницьких структур, оскільки забезпечує ефективну діяльність на основі передбачення та своєчасного реагування на негативні ситуації [8, c. 263].

Таким чином, успішне антикризове управління - це здатність швидко та ефективно реагувати на зміни ситуацій, незалежно від того, чи можна їх передбачити чи ні. Головною умовою для успішного подолання кризи є певна готовність до неї.

3. Особливості антикризового регулювання в Україні

Глобальний фінансову кризу сильно вразив Україну. Наприкінці вересня 2008 року глобальна ліквідність заморожена, і Україна повністю виключено зі світової фінансової систем.

Ряд галузей промисловості - будівництво, металургія, видобувна промисловість машинобудування - відчули миттєве падіння виробництва майже вдвічі. Тільки сільського господарства вдалося уникнути кризи. Україна опинилася серед країн світу, найгостріше уражених кризою. Вплив кризи і антикризової політики ще кілька років будуть накладати обмеження економічну політику держави.

Україна постраждала настільки через низку специфічних причин. Основною проблемою була політика України щодо обмінного курсу.

Країна роками підтримувала фіксований обмінний курс американського долара. Тому приплив валюти призводив би до надлишкового зростанню грошової маси, наслідком була інфляція. в Україні був інфляцію лише на рівні понад 10 відсотків із 2004 року, а травні 2008 р. інфляція сягнула піку в 31 відсоток протягом року. У результаті Україна втратила ринки - імпорт ріс швидше, ніж експорт, а дефіцит поточного рахунки виріс до 7 відсотків ВВП 2008 року [9, c. 61-54].

Криза був заглиблений структурними диспропорціями.

У структурі експорту сталь становила незгірш від 42% у першій половині 2008 року, але з липня 2008 року ціни сталь і його експорт різко впали. Зовнішній світ не була задоволений українському політичному середовищем, яка плекала ступорі, і несприятливої підприємницької середовищем. Без членством Європейському Радянському Союзі або й інші міжнародному об'єднанні, Україні могла звернутися до МВФ й іншим міжнародним фінансовим інститутам (Світовому банку, ЄБРР й ЄІБ).

Україна спішно уклала свою стабілізаційну програму з МВФ у жовтні 2008 року), який було досить правильно, оскільки криза був страшенним.

Спочатку МВФ висунув своє стандартне вимога щодо збалансованості державного бюджету, та за кілька днів послабив ця потреба і він погодився на дефіцит консолідованого державного бюджету лише на рівні 6% ВВП 2009 року.

Другим вимогою МВФ була реалістичного обмінного курсу, що означає, що обмінний курс буде плавати і гривня в такий спосіб знеціниться. Фактично Національний банк України (НБУ) і зробив у листопаді.

Третім ключовою умовою була реструктуризація банківської системи банків. Натомість МВФ обіцяв надати надзвичайно велику суму фінансування 16.4 млрд. доларів впродовж двох років під принизливий відсоток, у своїй більшість коштів має бути надано на початку фінансування.

Україні вдалося отримати три траншу загальну суму близько 11 млрд. доларів остаточно 2009 року. На відміну від стандартних процедур МВФ, Україні вдалося використовувати більшу частину цього фінансування на витрати свого бюджету, Не тільки для поповнення валютних резервів. З іншого боку, у вересні 2009 року МВФ видав нові спеціальні права запозичення, тобто надрукував гроші й розподілив їх серед країн-членів відповідно до їх квотами в МВФ. Україна одержала 2,1 млрд. доларів, які було використано для додаткового фінансування бюджету [9, c. 80-85].

Отже Україні вдалося утриматися плаву в 2009 року, попри криза, у результаті якого зросли потреби у витратах державного бюджету та взагалі скоротилися доходи бюджету. Бо державний борг становив 2007 року тільки 12% ВВП, державний борг України є відносно невеликим. У найгіршому разі 2008 року Україна нагромадила зовнішній борг у сумі близько 103 млрд. доларів або близько 57% ВВП, що означає певну вразливість, однак, близько 80% необхідних виплат з обслуговування боргу було рефінансовано. Не варто 2009 року міжнародні резерви України залишалися лише на рівні 27 млрд. доларів, або чверть ВВП. Велику стурбованість, проте, викликало те, що ВВП 2009 року упав більш, ніж 14%.

Говорячи про економічну ситуацію в 2009 року, директора Інституту економічних досліджень, і політичних консультацій Ігор Бураковський зазначив, хоча антикризова політика України здійснювалася у тих світовими тенденціями, була ускладнена поруч внутрішні чинники. Зокрема, Україна належить до економічну кризу і натомість глибокого політичної кризи й з викривленою економікою, коли тлі зростання ВВП витрати з бюджету перевищували п'ять%. Уряд на кризові явища реагувало «точково», тому була втілена ефективна антикризова стратегія.

Антикризова політика вивела Україну специфічний шлях збереження та суворо обмежила її можливості ми такі кілька років. Україна просто має менше можливостей вибору, ніж було до кризи. Заради досягнення успіху її політичні лідери повинні враховувати ці обмеження.

Політика обмінного курсу. Україна повинна знову прив'язувати свій обмінний курс. Єдиним розумним режимом обмінного курсу Україні представляється інфляційний, тобто обмінний курс повинен плавати, а монетарна політика бути спрямованої на утримання низького і стабільного рівня інфляції.

Можливо, НБУ може здійснювати обмежені валютні інтервенції, аби пом'якшити для коливання, але повинен націлюватися на конкретний обмінний курс. Передумовою політики інфляційного таргетування є реальна незалежність НБУ від щоденних політичних примх.

Державні витрати. У дещо найближчих років державні фінанси України перебувати під величезним тиском, і державні видатки суворо обмежені. Ще який чимало років зростання державних витрат буде неможливим. Навпаки, цей час у тому, щоб раціоналізувати державні витрати, та заодно слід уникати ситуативних, раптових скорочень після завершення гострої фази кризи.

Уряд не повинен встановити узгоджені показники загальних державних витрат, розрахованих як частка ВВП, і навіть співвідношення до ВВП основних складових державних витрат на середньострокову перспективу. Щоб запропонувати громадянам якнайбільше за наявні державні кошти і, державні витрати як такі та його основні статті повинні випробувати фундаментальне реформування.

Державні доходи. Також, як буде зведено і раціоналізовані державні витрати, повинні прагнути бути звужені і раціоналізовані надходжень від податків. Великі лазівки у податковому системі потрібно закрити, а процес оподаткування зробити більш цілеспрямованим.

Оподаткування і особливо адміністрування податків мали бути зацікавленими спрощені і вирівняні всім суб'єктів. Хоча основна структура податкової системи є адекватної, адміністрування податків є надміру обтяжливим і неефективним, завдаючи шкода як держава, і платникам податків.

Міжнародне фінансування. Наступні кілька років Україна матиме дуже обмежений доступом до міжнародним фінансовим ринків. Найзначимішим доступним фінансуванням буде фінансування з боку урядів (організації й уряду інших держав), і навіть прямі іноземні інвестиції.

Це сприятливе час підвищення підприємницького середовища із єдиною метою стимулювання як національного підприємництва, і прямих іноземних інвестицій. Міжнародні фінансових організацій можуть бути важливим «якорем» економічних реформ України.

Реструктуризація і націоналізація банків. Фінансовий криза змусив Україну здійснити глибоку реструктуризацію банків. Влада має зупинятися на півдорозі, вона повинна переважно скористатися нагодою очистити банківську систему від негідній практики і банків, які відповідають стандартам [9, с. 82].

Уряд був змушений націоналізувати сім банків. Хоча це і необхідне досягнення фінансової стабільності і рекапіталізації державним кошти, уряд повинен спланувати приватизацію, як тільки цього з'являться комерційні передумови.

Регуляція та державна допомогу. Криза вимагає ситуативних заходів. Певні галузі промисловості отримали державну підтримку, наприклад, нижчі на природний газ для заводів із виробництва мінеральних добрив чи прямі субсидії. Було підсилено валютне регулювання. Ці тимчасові надзвичайні заходи мають бути припинені за першої можливості.

Українська нація зазнала величезних втрат від глобального фінансової кризи. Важливо, щоб ці втрати не перетворилися на суцільні розтрати, а й стали інвестиціями нове краще суспільству й так економіку [9, c. 90-92].

Висновок

У сучасних умовах ведення бізнесу стає очевидним, що підприємства і компанії для виживання і збереження довгострокової конкурентоспроможності повинні постійно коректувати свою діяльність з урахуванням вимог навколишньої дійсності. Нові умови ведення бізнесу припускають постійну готовність до змін. Організація повинна володіти здібністю до правильної і своєчасної трансформації структури бізнесу, оперативно проводити адекватні стратегічні і оперативні зміни.

Кризові ситуації можуть виникнути на будь-якій стадії життєвого циклу підприємства, і це є особливістю існування господарюючих суб'єктів в ринкових умовах.

Освоєння нових ринків збуту як за рахунок просування на нові територіальні ринки традиційної продукції, так і шляхом освоєння нової продукції для виходу на нові продуктові ринки, рішення задач підвищення якості продукції, що випускається, і зниження ресурсомісткості на основі технологічного переозброєння, зміна постачальників. В процесі реформування свого бізнесу підприємства стикаються з різними проблемами. Це продаж майна, продаж активів, скорочення персоналу, втрата кредитів і позик, втрата постійних клієнтів.

Антикризове управління має враховувати, по-перше, рухливість зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства, швидкість змін його окремих параметрів та інтенсивність їхнього впливу на стан підприємства; по-друге, тривалість циклу управління, тобто час від прийняття рішення до отримання його результату.

Список літератури

кризовий економіка управління націоналізація

1. Атаманчук Г. Теория государственного управления: Курс лекций / Г. Атаманчук. - М.: Омега-Л, 2004. - 2004 с.

2. Курошева Г. Теория анти кризисного управления предприятием: уч. пособ. / Г. Курошева. - СПб.: Речь, 2002. - 372 с

3. Антикризисное управление / под ред. Э.М. Короткова. - М.: ИНФРА-М, 2005, 620 с.

4. Столярчук М. Особливості антикризового управління підприємством з позиції теоретико-методологічного аналізу // Вісник Львівського університету. - 2008. - №40. - С. 230-232

5. Шапурова О.О. Сутність, завдання та принципи антикризового управління // Науково-виробничий журнал: Держава та регіони. Економіка і підприємництво. - 2009. - №1. - С. 228-232

6. Коротков Э.М. Антикризисное управление: Учебное пособие / Под ред. Э.М. Короткова. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 432 с.

7. Пушкарь А.И. Антикризисное управление: модели, стратегии, механизмы / А.И. Пушкарь, А.Н. Тридед, А.Л. Колос. - Научное издание. Харьков: ООО «Модель Вселенной» - 2001 - 452 с.

8. Щербань І.О. Теоретичні основи механізму антикризового управління діяльністю посередницьких підприємств // Актуальні проблеми економіки №4 (70), 2007. - С. 60

9. Шевцов А. І. Актуальні проблеми економіки України в контексті світової фінансової кризи / А.І. Шевцов, Г.І. Мечніков // Стратегічні пріоритети. - 2009. - №1 (10). - С. 80-85.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Політика державного регулювання економіки. Форми та функції державного регулювання економіки. Національні особливості державного регулювання. Основні форми державного регулювання. Становлення економічних функцій Української держави.

    курсовая работа [36,6 K], добавлен 10.04.2007

  • Економічна сутність, форми і методи державного регулювання підприємництва, основні його елементи. Поняття та особливості фірмового стилю, структура бізнес-плану. Пропозиції та рекомендації щодо започаткування власної справи, проблеми та основні ризики.

    курсовая работа [51,2 K], добавлен 01.04.2013

  • Особливості сучасного стану агропромислового комплексу (АПК) України. Функції, сфера та основні позиції агропромислового комплексу. Цілі державного регулювання АПК. Механізм антимонопольного регулювання в Україні. Засоби та методи державної підтримки АПК.

    контрольная работа [26,3 K], добавлен 11.07.2010

  • Дослідження поняття фіскальної політики та її видів (дискреційна, автоматична). Характеристика фіскальної політики, як системи державного регулювання економіки. Природа фіскальних проблем в Україні і необхідність реформування бюджетно-податкової системи.

    курсовая работа [47,6 K], добавлен 14.02.2010

  • Ознайомлення з ціною однієї валюти по відношенню до іншої та з поняттями обмінного (валютного) курсу. Роль валютного курсу в економіці країни. Поняття відносної ціни. Дослідження впливу змін курсу гривні на економічний розвиток сучасної України.

    реферат [26,7 K], добавлен 30.08.2010

  • Об’єктивна необхідність державного регулювання економіки. Структура механізму й методи державного регулювання. Державне регулювання в Україні. Економічні функції місцевих органів влади. Співвідношення між ринковим механізмом і державним регулюванням.

    реферат [53,2 K], добавлен 16.01.2008

  • Поняття державної власності. Державне втручання в економіку. Роль і місце держави в нематеріальних активах країни. Інституційно-правові аспекти державного регулювання і їх роль в економічному розвитку нації. Іноземний досвід управління держсектором.

    контрольная работа [29,3 K], добавлен 16.11.2009

  • Державне регулювання економіки – система заходів для здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності; умови та групи параметрів впливу держави на ринкові події. Основні форми, методи, принципи, функції та напрямки державного регулювання.

    презентация [2,0 M], добавлен 22.04.2013

  • Нормативно-правове забезпечення попиту та пропозиції на ринку праці. Особливості ринку праці, зайнятості населення Житомирської області. Шляхи удосконалення державного регулювання конкурентоспроможності робочої сили, економічна та соціальна ефективність.

    дипломная работа [519,5 K], добавлен 13.05.2012

  • Характер і оцінка впливу державного регулювання на розвиток національної економіки країни. Взаємозв’язок ефективного державного регулювання та сталого розвитку основних напрямів економічної й соціальної діяльності України, шляхи його моделювання.

    статья [22,5 K], добавлен 14.08.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.