Размещено на http://www.allbest.ru/

ВП НУБіП "Немішаївський агротехнічний коледж"

Циклова комісія економічних дисциплін

Курсова робота

на тему: "Державна цінова політика України та регулювання цін"

Студентки III курсу, групи Ф-31

Спеціальності 5.03050801

Відділення "Аграрний бізнес"

2018р.



Зміст

• Вступ
• 1. Державна цінова політика та її вплив на економічні процеси
• 1.1 Суть ціни та процесу ціноутворення
• 1.2 Цілі та методи державного регулювання цін
• 1.3 Вплив державного регулювання на економічні процеси
• 2. Державна цінова політика України
• 2.1 Державне регулювання цін в Україні
• 2.2 Як державне регулювання цін впливає на життя українців?
• Висновок
• Список літератури
• 

Вступ

Актуальність даної теми полягає у тому, що ціна забезпечує виникнення відповідних економічних відносин між суб'єктами ринку в процесі купівлі-продажу, а також зв'язок між виробництвом і споживанням. Роль ціни сьогодні як інструмента механізму антикризового управління зростає. Ціна забезпечує прибуток, рівень конкурентоспроможності продукції, сприяє встановленню плідних відносин між підприємством та споживачем.

В економічно нестабільний час, особливо рекомендується додержання базового методологічного підходу (врахування відповідності попиту і пропозиції).[1] Чітко розроблена система встановлення ціни, продумана цінова політика, поетапна реалізація обґрунтованої цінової стратегії - необхідні складові успішної діяльності будь-якого підприємства, що працює в ринкових умовах. Роль ціни набуває надзвичайно важливого значення, оскільки вона має забезпечити еквівалентний обмін продукції, послуг у галузях національної економіки. Все це свідчить про те, що встановлення справедливих цін - основне завдання, яке потребує вирішення при забезпеченні функціонування ринкового механізму.

Як показує практика, ціноутворення є складною й актуальною проблемою, яка має потужний вплив на економічний та соціальний розвиток підприємств та рівень життя населення нашої країни.

Аналіз наукової літератури свідчить, що проблема державного регулювання ціноутворення є предметом численних наукових досліджень, які відображають різні її аспекти. Зокрема, проблеми розвитку процесу ціноутворення історично знайшли відображення в працях А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, А.Маршалла, Дж. М. Кейнса, Дж.К. Гелбрейта. Висвітленню проблем теорії та практики сучасного ціноутворення присвячені дослідження В.М. Гальперіна, В.Є. Єсіпова, І.А. Єрухимовича, І.В. Ліпсіца, А.Д. Чудакова, Л.О. Шкварчук. Ефективність управління цінами та ціновою політикою досліджена в роботах Т.Г. Євдокимової, Г.А. Маховикової, І.А. Желтякової, С.В. Переверзевої, Я.В. Литвиненка, В.Л. Корінєва. Обґрунтування стратегії і тактики ефективного ціноутворення розкрито в роботах Т.Т. Негла, Р.Дж. Долана, Г. Саймона. Практичний досвід формування конкурентних цінових переваг підприємства висвітлено в працях М.В. Марна, Е.В. Регнера, К.К. Завади. Дослідження проблем сучасного державного регулювання цін у зарубіжних країнах подано в роботах М.Ю. Лева, Є.Д. Чувиліна, В.Г. Дмитрієвої.[13]

Метою курсової роботи є визначення на сучасному етапі розвитку економіки України диференційований підхід до встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послуги, збереження такого рівня цін, який забезпечував би рентабельну діяльність суб'єктів господарювання.

Об'єктом даної роботи є ціна та ціноутворення у державі.

Предметом є діяльність держави спрямована на процес ціноутворення.

Завданням курсової роботи є: 1) встановити суть ціни та процесу ціноутворення; 2) розкрити форми та методи державного регулювання цін; 3) розглянути повноваження органів державного регулювання цін; 4) дослідити вплив цінової політики України на життя українців.

В основу дослідження покладено такі методи: метод системного аналізу, емпіричний метод та метод наукового дослідження.

Курсова робота складається із двох розділів, вступу та висновку.



1. Державна цінова політика та її вплив на економічні процеси

1.1 Суть ціни та процесу ціноутворення

Найпростішим й історично першим визначенням ціни є: ціна - це грошовий вираз вартості. Воно відображає період розвитку простого товарного виробництва (тобто до виникнення капіталістичного способу виробництва), коли ціни коливалися навколо вартості товарів.

Нині найпростішим визначенням ціни є: ціна - це певна сума грошей, яка вилучається за товар. За капіталістичного способу виробництва відбувається перетворення багатьох індивідуальних вартостей на єдину суспільну, або ринкову, вартість (внаслідок внутрігалузевої конкуренції), а останньої - на ціну виробництва (внаслідок міжгалузевої конкуренції).

За простого товарного виробництва в основі товарних цін лежали тільки суспільно необхідні витрати виробництва:

W= с + v + m

де W - вартість товару; с - витрати товаровиробника на придбання засобів виробництва; v - витрати на відтворення робочої сили (за капіталізму виступають у формі заробітної плати); т - додатковий продукт (за капіталізму існує у формі додаткової вартості).

Ціна виробництва. За капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не тільки суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією.

ІД, = с + v + р

де Цв - ціна виробництва, с - постійний капітал, v - змінний капітал, р - прибуток.

Якщо за простого товарного виробництва ціни визначалися лише законом вартості, то за капіталістичного товарного виробництва вони, крім того, визначаються дією закону попиту і закону пропозиції. На цій підставі виникає таке визначення ціни:

Ціна - грошовий вираз ціни виробництва, взаємодії закону вартості та законів попиту і пропозиції.[2]

Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції, державного контролю, економічну поведінку ринкових суб'єктів та інші суб'єктивні моменти.

Ціна на будь-який товар складається з окремих елементів. Основними з них є собівартість і прибуток. Їх наявність є обов'язковою. Крім того, до складу ціни можуть входити:

· акцизний збір,

· податок на додану вартість,

· націнки постачальницько-збутових організацій,

· торговельні надбавки або знижки.[3]

Ціна фокусує в собі різнобічні інтереси економічних суб'єктів. У ринковій економіці вона є епіцентром усіх подій, оскільки за її участю щодня відбуваються мільярди актів обміну товарами. Тому проблеми теорії ціни і ціноутворення одні з найважливіших в економічній науці і практиці. Економічно обґрунтована ціна є важливою передумовою нормального функціонування ринкових суб'єктів, галузей економіки, забезпечення соціальної рівноваги в суспільстві. У ній закладені передумови виробництва, споживання і відтворення. Крім того, вона постає як економічний показник ефективного управління економікою, як інструмент, використовуючи який, оцінюють діяльність виробничих колективів, матеріально винагороджують їх працю. За допомогою ціни відбувається розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, валового національнального продукту, національного доходу. Ціна є стимулюючим фактором виробництва, а також обмеження певного економічного блага. Якщо вона викривлюватиме економічні процеси, жодні зусилля, спрямовані на розвиток економіки, не матимуть успіху.

Відчутно впливає ціна і на зацікавленість праці, капіталу щодо економії витрат, підвищення якості благ і послуг. Адже завдяки їй господарюючі суб'єкти отримують сигнали про визнання чи невизнання у процесі обміну суспільного характеру праці (суспільної вартості), втіленої в їх товарах. Ціна також підказує, від чого треба відмовитися, щоб отримати певну одиницю бажаних благ і послуг. Вона подає сигнали, які спонукають продавців обирати певний варіант використання наявних ресурсів, впливають на прибутковість альтернативних благ і послуг.[4]

Ринкова ціна встановлюється безпосередньо на ринку під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Іноді таку ціну називають вільною; вона не встановлюється спеціальними органами, не нав'язується згори.

Відхилення ціни від вартості відбувається не за вказівкою чиновників, а внаслідок співвідношення попиту і пропозиції. Монопольна ціна, встановлена державою або нав'язана приватним монополістом, не має нічого спільного з ринковою ціною. В умовах адміністративно-командної економіки ціни втратили свою регулюючу роль. Наслідком цього став хронічний дефіцит товарів і багатьох послуг.

Ціна є важелем встановлення пропорцій у господарстві в умовах конкуренції. Якщо в країні панує монополія державної власності на засоби виробництва, ціна втрачає роль регулятора економіки, перестає бути поряд з конкурентною боротьбою рушійною силою розвитку виробництва.

Ринкова ціна не може бути встановлена урядовим декретом чи указом президента країни. Для цього мають бути об'єктивні умови:

· демонополізація економіки на основі проведення приватизації;

· наявність конкурентного середовища;

· створення необхідних умов для підприємництва, розвитку всіх легальних форм господарювання[5]

Фактори зниження цін: 1) зростання виробництва; 2) НТП; 3) ріст продуктивності праці; 3) зниження витрат;4) конкуреція; 5) зниження податків; 6) розвиток прямих зв'язків.

Фактори росту цін: 1) спад виробництва і монополізм підприємств; 2) збільшення маси грошей у звертання; 3) збільшення заробітної плати; 4) нестабільність економічної ситуації 5) низька ефективність використання капіталу; 6) ажіотажний попит.

Ціна є економічною категорією, від якої залежить діяльність підприємства та її ефективність. Процес встановлення й розробки ціни називається ціноутворенням. Відповідно до діючої в державі системи виокремлюють ціноутворення ринкове та командно-адміністративне економічної.

Ринкове ціноутворення базується на загальних об'єктивних і суб'єктивних законах, що діють у суспільстві. Головними з них є закони вартості, попиту, пропозиції, товарно-грошового обігу, корисності благ. Саме вони визначають особливості ціноутворення й подальшу політику його на підприємстві. ціноутворення державний прибуток конкурентоспроможність

Командно-адміністративне ціноутворення базується переважно на принципі витратного механізму формування ціни і здійснюється державними органами. В основу цього принципу ціноутворення покладено витрати підприємства, пов'язані з виробництвом товару, наданням послуг і встановленням нормативного прибутку, отримання та розподіл якого здебільшого контролюється державою.

Процес ціноутворення здійснюється на основі методології, тобто сукупності загальних принципів, правил, методів розробки ціни, формування концепції ціноутворення, визначення системи цін у державі. Методологія процесу ціноутворення є єдиною для будь-якої системи незалежно від того, хто їх. встановлює, терміну дії, сфери діяльності підприємства. На основі методології розроблюється політика ціноутворення підприємства, а також її стратегії. Конкретизація політики ціноутворення здійснюється різними методами встановлення цін і контролю над ними. Варто зазначити, що ціни різняться спрямованістю, метою, механізмом утворення та дії. Іншими словами, методика як елемент методології дає змогу здійснювати політику, яка відповідає економічній стратегії діяльності підприємства.[6]

1.2 Цілі та методи державного регулювання цін

Найефективніше свої регулюючі функції ціна може виконувати лише тоді, коли вона формується під впливом ринкових чинників, тобто лише за умов вільного ціноутворення. Але практика свідчить, що вільна ціна не здатна враховувати всієї різноманітності цілей та умов соціально-економічного розвитку країни і тому не може бути універсальним засобом регулювання економічних процесів. Так, стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватись тільки за умов зрілого ринку, де обмежена недобросовісна діяльність монополій, панує вільна конкуренція та ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком таких умов вільне ціноутворення може відігравати навіть негативну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, зростання безробіття, високу інфляцію тощо. Крім того, вільні ринкові ціни реагують на ті зміни в економіці, які відображені в платоспроможному попиті. Тому вільні ціни не враховують такі соціально-економічні проблеми, як пенсійне забезпечення громадян, утримання непрацездатних, безплатну освіту, екологію, оборону країни та ін. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки за допомогою державного втручання в процеси ціноутворення шляхом розроблення відповідної цінової політики.

Цінова політика держави - це діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, яка спрямована на досягнення двох основних цілей: державного регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів (послуг) та здійснення контролю за їхнім додержанням.[7]

Державне регулювання цін спрямоване на досягнення певних цілей економічної політики країни. Серед них можна виділити найтиповіші, кожній з яких притаманні відповідні методи державного впливу на процеси ціноутворення. Перша - запобігти руйнівному впливові цін на економіку та стримати інфляцію. Така мета, як правило, ставиться за умов переходу країни від командно-адміністративної до ринкової економіки або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями. У цей час в економіці порушено господарські зв'язки, бракує необхідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит споживчих товарів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін, шляхом установлення фіксованих цін на основні види товарів та послуг з одночасним датуванням їхніх виробників.[9]

У країнах з яскраво вираженою ринковою економікою втручання держави носить в основному непрямий характер, а регулювання використовується:

ь в цілях обмеження або придушення небажаних видів економічної діяльності (наприклад, виробництво і реалізація наркотиків);

ь в цілях розвитку окремих форм підприємництва (підтримка малого бізнесу, фермерства і т. д.);

ь в цілях створення нормальних умов конкуренції на ринку;

ь в цілях забезпечення населення життєво необхідними товарами, продукцією, послугами.[8]

В умовах значного дисбалансу ринків, стрімкого зростання цін та сплесків інфляції в розвинутих країнах широко застосовуються такі методи прямого регулювання, як укладання договорів про ціни між підприємствами і державою та заморожування (блокування) цін на певний період. Ці методи, як правило, супроводжуються стриманням заробітної плати та обмеженням доходів підприємств. Їхнє застосування сприяє стабілізації економіки, призупиненню падіння виробництва і зростання безробіття, стриманню розкручування спіралі "зарплата-ціни" і приборкання на цій основі високої інфляції. У теперішній час нормативно-законодавчими актами України використання таких методів регулювання цін не передбачено.

Важливою метою державного регулювання цін є захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції. У кожній країні внутрішні ціни, як правило, відрізняються від світових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво товарів та різницею в системі оподаткування. Якщо внутрішні ціни вищі за світові, то імпорт дешевих іноземних товарів може завдати шкоди національним підприємствам, призвести до спаду виробництва та зростання безробіття. Для запобігання таким явищам держава використовує політику протекціонізму, яка, зокрема у сфері ціноутворення, передбачає дотування національних виробників або підвищення цін на окремі імпортні товари до необхідного рівня за допомогою ввізного мита. Ввізне (імпортне) мито, як непрямий податок на товари, що стягується при їхньому ввезенні на митну територію країни, є основним інструментом регулювання цін на імпортні товари. У світовій практиці його роль поступово зменшується і в наш час середній рівень митного оподаткування в країнах - членах Всесвітньої торгової організації становить приблизно 5 %.

На сучасному етапі економічного розвитку в усіх країнах основною метою державного регулювання цін є стримання монополізму і забезпечення конкурентного середовища на ринку. Найактуальнішого значення це завдання набуває за умов переходу до ринкових відносин, коли практично відсутня конкуренція, а кожне підприємство, що поводиться як монополіст, підвищує ціни і скорочує виробництво для того, щоб забезпечити собі необхідний рівень заробітної плати та прибутку. Саме такий процес вільного ціноутворення в неконкурентному середовищі був головною причиною нестримного зростання цін і появи галопуючої інфляції в Україні. Так, питома вага монополізованих товарних ринків у 1994 р. у галузях чорної та кольорової металургії становила 44,9 %, а в хімічній та нафтохімічній - 61,9 %. При цьому якщо оптові ціни в промисловості (без податку на додану вартість та акцизного збору) за 1991--1994 р. р. збільшились у 95 тис. разів, то у чорній металургії вони збільшились у 126,3 тис. разів, а в хімічній - у 136,9 тис. разів.

Єдиним виходом з такої ситуації є запровадження державного регулювання цін і тарифів передусім підприємств-монополістів, до складу яких входять як природні монополії, так і підприємства, що перебувають у монопольному становищі на ринку. Згідноз діючим законодавством України монопольним визнається становище підприємства, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %. Монопольним може бути також визнано становище підприємця, якщо його частка на ринку відповідного товару навіть менша вказаного відсотка, але Антимонопольним комітетом встановлена наявність у нього ринкової влади. Ознаками такої влади є спроможність підприємця диктувати свої умови під час продажу товару, витісняти з ринку інших товаровиробників або створювати бар'єри їхньому входженню на ринок, скорочувати або обмежувати випуск продукції з метою одержання односторонньої вигоди, підвищувати ціни та підтримувати їх на рівні, який перевищує конкурентний.

Відповідно до "Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень" регулювання цін монополістів здійснюється шляхом встановлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних і посередницько-збутових надбавок (націнок), граничних нормативів рентабельності або запровадженням обов'язкового декларування зміни цін. Перелічені методи в основному відповідають світовій практиці, але маючи певні недоліки, з різною мірою ефективності використовуються в ціновому регулюванні. Так, метод установлення фіксованих або граничних цін по-требує значної інформації, що може вплинути на точність їхніх розрахунків, а застосування методу регулювання на основі граничних нормативів рентабельності та граничних рівнів торго-вельних та посередницько-збутових надбавок часто не може зупинити зростання цін, а в деяких випадках навіть сприяє їхньому підвищенню.

Регулювання цін через встановлення норми прибутку понад сто років використовувалось у багатьох країнах (Норвегія, США, Швеція та ін.) в основному при формуванні тарифів на електроенергію, транспортні перевезення та водопостачання. У вітчизняній практиці метод регулювання цін на основі граничного рівня рентабельності, встановленого у відсотках до собівартості продукції, також досить тривалий час мав значне поширення. Згідно з цим методом підприємство не має права перевищувати в ціні встановлений норматив рентабельності, інакше на порушника накладаються штрафні санкції. У короткостроковому періоді такий підхід здатний стримати монопольні тенденції до підвищення цін. Однак протягом тривалого проміжку часу виявляються негативні риси цього методу, котрі зумовлені пропорційною залежністю розміру прибутку від собівартості продукції. Тому підприємства-монополісти зацікавлені не в зниженні, а навпаки, у збільшенні витрат на виробництво своєї продукції, що за встановленого рівня рентабельності дає їм змогу отримати більший прибуток. Це негативно впливає на ефективність виробництва, призводить до підвищення собівартості продукції, а отже, і до постійного зростання цін. У теперішній час використання цього методу обмежено встановленням цін на скраплений газ, платні послуги лікувально-профілактичних та санітарно-профілактичних закладів охорони здоров'я та на продукти дитячого харчування вітчизняного виробництва. Уважається доцільним в основу цього методу покласти граничну норму прибутку не до собівартості продукції, а на інвестований капітал, як це прийнято у світовій практиці. Такий підхід, по-перше, зменшить вплив затратного механізму на ціноутворення, а по-друге, зацікавить підприємства в інвестиціях заради збільшення кінцевого обсягу прибутку.

Зазначені недоліки значною мірою усуваються регулюванням цін на основі декларування. Декларування зміни цін означає, що підприємство для підвищення ціни, яка підлягає державному регулюванню, має звернутися у відповідні органи для отримання на це дозволу. Тому в деяких країнах такі ціни називаються "дозвільними". Для одержання дозволу на підвищення ціни підприємці подають відповідним органам декларацію про її зміну[13].

Отже, втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни, введення податкових платежів з метою вилучення частки доходів у виробників і споживачів, державна підтримка цін через дотації. Перелічені форми втручання здійснюються за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі та непрямі (опосередковані).

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли в економіці виникає кризова ситуація. До прямих методів регулювання цін належать:

* встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги;

* застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їхнього підвищення;

* декларування зміни цін;

* заморожування (блокування) цін на певний період;

* введення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок;

* укладання договорів про ціни між державою та підприємствами.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого

ринку, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується сповна. За допомогою цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення. До основних непрямих методів регулювання цін належать:

* застосування граничних нормативів рентабельності;

* зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків;

* пільгове оподаткування та кредитування;

* диференціація ставок ввізного мита.[10]

1.3 Вплив державного регулювання на економічні процеси

В умовах ринку ціна здебільшого визначається в процесі вільних торгів між продавцем і покупцем. Така узгоджена ціна за умов збігу між попитом і пропозицією називається рівноважною. Але в деяких випадках до цього процесу підключається держава, установлюючи остаточну величину ціни на іншому рівні.

Якщо регульована ціна близька до рівноважної, то таке обмеження буде тільки підтримувати стабільність цін і істотно не вплине на стан попиту та пропозиції. Але якщо державні органи будуть обмежувати свободу зміни цін з метою стримання їхнього зростання (наприклад, в умовах інфляції) або введуть надмірні податкові платежі, то в більшості випадків це негативно вплине на виробництво та продаж товарів, викличе їх дефіцит і, як наслідок, призведе до підвищення цін.

Розглянемо вплив на економіку таких основних напрямів втручання держави в процес вільного ціноутворення:

· установлення фіксованих або граничних цін;

· уведення товарних податків;

· підтримка цін і доходів шляхом застосування дотацій виробниками продукції або субсидій її споживачам.

Найбільш жорстким методом цінового регулювання є встановлення фіксованих або граничних цін. При цьому такі ціни можуть бути встановлені на рівні, що перевищує ціну рівноваги або нижче її. У першому випадку виникає надлишок продукції, а в другому - її дефіцит (рис. 1.0).



Рис. 1.0 Наслідки введення фіксованих цін

На рисунку перетин ліній попиту (D) і пропозиції (S) показує рівноважну ціну (ЦР) та рівноважний обсяг виробництва (КР). Припустимо, що держава, підтримуючи виробника, встановила на продукцію фіксовану ціну (Ц2) на рівні, що перевищує рівноважний. У цьому разі кількість запропонованої продукції збільшиться до К4, а попит на неї зменшиться до К1, що призведе до надлишку продукції в розмірі К1 - К4 одиниць.

На практиці може виникнути протилежна ситуація, коли держава з метою захисту споживача встановлює ціну (Ц1), яка нижча за рівноважну. У цьому випадку знижена ціна підвищить попит на продукцію до обсягу К3, а пропозиція, навпаки, зменшиться до К2, тобто на ринку з'явиться дефіцит в обсязі, який дорівнює площі прямокутника К2СЕК3. Як видно з графіка, в обох випадках обсяг виробництва буде нижчим рівноважного. Якщо в першому варіанті обсяг реалізації становитиме К1, то в другому - К2 одиниць. Таким чином, одностороннє підтримування ціни попиту або ціни пропозиції зрештою призводить до суспільних втрат.

Фіксовані ціни, які можуть перевищувати рівноважні, застосовуються окремими країнами у вигляді заставних цін на сіль-ськогосподарську продукцію. Такі ціни, з одного боку, захищають інтереси фермерів, гарантуючи їм мінімальний дохід від реалізації своєї продукції на ринку. Але з іншого боку, держава має витрачати на закупівлю та зберігання надлишкової продукції кошти з бюджету. Крім того, цю продукцію держава не може реалізувати на внутрішньому ринку, бо це безумовно призведе до зниження цін. До такого ж наслідку може призвести й експорт цієї продукції, оскільки він зумовить зменшення приватного експорту сільськогосподарської продукції з даної країни.

З метою скорочення надлишкового виробництва продукції уряд може застосовувати такі адміністративні заходи, як обмеження фермерам посівних площ, встановлення премій за їхнє скорочення та ін. Але такі заходи викличуть необхідність створення спеціального управлінського апарату, зростання державних витрат на його утримання, виділення коштів на виплату вищезгаданих премій тощо. У зв'язку з цим значна частина зарубіжних фахівців бере під сумнів економічну доцільність установлення державою фіксованих цін, які перевищують ціни рівноваги.

Докладніше розглянемо ситуацію, яка пов'язана з товарним дефіцитом (рис. 1.0).

Припустимо, що уряд установив фіксовану ціну товару на рівні ЦФ, яка менша рівноважної (ЦР), а обсяг виробництва (продажу) за такою ціною дорівнює КФ. Дефіцит продукції в розмірі КФ - К3, зумовлений уведенням фіксованої ціни, змушує виробника продавати свій товар за завищеною ціною. Оскільки офіційно такий шлях діяльності заборонений, він прагне реалізувати свій товар за більш високою ціною на "чорному ринку".

Рис. 1.1. Обмеження ціни та "чорний ринок"

Умовимося, що виробник згоден запропонувати "чорному ринку" продукцію в обсязі К1 за ціною Ц1. У результаті лінія пропозиції займе положення S1, тобто вище лінії S при відсутності державного регулювання цін. Відстань по вертикалі між лініями S і S1 позначає плату за ризик, який несуть продавці товару на нелегальному ринку, і визначається суворістю адміністративних або карних санкцій за порушення дисципліни цін.

Таким чином, на "чорному ринку" ціна на товар установилась на рівні Ц2, що перевищує як фіксовану, так і рівноважну ціну. Обсяг продажу продукції К2 буде вище її кількості, яка була б реалізована на легальному ринку за фіксованою ціною, але менше рівноважного (КР). Отже, обмеження цін товару з боку держави призвело до негативних наслідків. Товар спрямовується на нелегальний ринок, де ціна встановилась навіть вище тієї, яка б склалась без державного втручання.

Іншим негативним наслідком встановлення фіксованої, або верхньої межі ціни є зниження якості продукції (рис. 1.2).

Рис.1.2 Дерективна ціна і зниження якості продукції

На рисунку показана стандартна ситуація ринкової рівноваги в точці Р з рівноважною ціною ЦР і рівноважним обсягом виробництва (продажу) товару КР. Якщо держава введе на цей товар фіксовану або граничну ціни ЦФ, то виникне дефіцит продукції в розмірі К1--К2.

У цих умовах виробник, не побоюючись втратити покупців, іде на погіршення якості продукції, що при тих самих витратах дасть змогу йому підвищити виробництво. У результаті лінія пропозиції S зрушиться праворуч до S1, що на деякий час дасть можливість збільшити обсяг продажу за регульованою ціною. Після того як споживачі виявлять зниження якості продукції, попит зменшиться і лінія D займе положення D1. Перетин ліній попиту і пропозиції на рівні зниженої фіксованої ціни свідчить про те, що споживач отримує ту саму кількість продукції, що і за умов вільного ціноутворення, але нижчої якості.

Таким чином, введення фіксованих або граничних цін знижує ефективність використання виробничих можливостей суспільства. При встановленні ціни на рівні, що перевищує рівноважний, держава має покривати витрати на виробництво надлишкової продукції, а введення ціни нижчої за її рівноважне значення веде до втрат, які пов'язані з виникненням "чорного" ринку та зниженням якості продукції.

Одним з опосередкованих напрямів впливу держави на процес ціноутворення є введення податків, які поділяються на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з доходів їхніх платників (податок на прибуток, податок з продажу та ін.), а непрямі входять до складу ціни і сплачуються споживачем при купівлі товарів (податок на додану вартість, акцизний збір, мито).

Розглянемо спочатку вплив на рівноважну ціну таких непрямих податків як акцизний збір та податок на додану вартість, платниками яких є виробники (продавці) товару (рис. 1.3).

Рис. 1.3 Вплив на рівноважну ціну непрямих податків

На графіку до введення податку лінія попиту займала положення D, лінія пропозиції - S, рівноважна ціна становила ЦР, а рівноважний обсяг виробництва дорівнював КР. Припустимо, що уряд запровадив на товар податок у розмірі П гривень на одиницю продукції, що означає для виробника подорожчання товару. У цьому випадку він буде згоден запропонувати ринку таку жкількість продукції, але якщо його ціна буде вища за рівноважну на величину цього податку. У результаті лінія пропозиції переміститься вгору на величину П гривень і займе положення S1, а ринкова рівновага зміститься в точку В.

Нова рівноважна ціна дорівнюватиме Ц1, а обсяг продажу внаслідок підвищення ціни зменшиться до К1. Ціна, яку сплачує покупець (Ц1) стане вище початкової (ЦР), а ціна без податку, яку фактично отримає продавець після сплати податку (ЦР), буде менше початкової. Порівняння розміру виручки виробника до введення податку (площа прямокутника ОЦРСКР) з виручкою, яку він отримає після його сплати (площа прямокутника ОЦ2АК1), показує, що введення непрямих податків зменшує виручку виробника. Не вигідні такі податки і споживачу, бо без них він зміг би придбати більшу кількість товару за меншою ціною. Загальна сума податку, яка надійде до бюджету, визначається множенням розміру податку (П) на обсяг продажу (К1) і дорівнюватиме площі прямокутника Ц2Ц1ВА. Його частина, яка знаходиться нижче лінії ЦРС (площа прямокутника Ц2ЦРLА), показує втрати виробника від уведення податку, а вище (площапрямокутника ЦРЦ1BL) - втрати покупця. Таким чином, не зважаючи на те, що вся сума податку сплачується до бюджету виробником, частина "податкового тягаря" лягає на плечі покупця.

Сила впливу непрямого податку на обсяг продажу і розподіл цього податку між виробником і покупцем залежить від еластичності попиту і пропозиції на окремі товари. Розглянемо випадки розподілу податку при еластичному та нееластичному попиті на продукцію за умови, що еластичність пропозиції приймається постійною (рис. 1.4).



Рис. 1.4 Розподіл податку при еластичному (а)та нееластичному (б) попиті

З графіків видно, що при еластичному попиті основна частка податку припадає на виробника, а при нееластичному - переважно на споживача. Крім цього, абсолютна величина податкових надходжень при нееластичному попиті буде вищою. Саме тому держава оподатковує акцизним збором у першу чергу товари, попит на які є нееластичним (тютюнові вироби, алкогольні напої).

На рис. 1.4 заштриховані трикутники показують обсяг продукції, яка була б вироблена та придбана, якщо б держава не ввела податок. Ці втрати для суспільства є прямим наслідком встановлення податку і вони будуть тим більшими, чим вищою буде еластичність попиту на товар.

Одним з податкових інструментів опосередкованого впливу держави на ринкову ціну є ввізне мито. Розглянемо економічні наслідки його введення за умови, що пропозиція імпортних товарів буде абсолютно еластичною (рис. 1.5).

Перетин ліній попиту і пропозиції показує рівноважну ціну (ЦР) та обсяг продажу (КР), які склалися на ринку при відсутності імпортної продукції. Поява на ринку закордонних товарів за нижчими, ніж рівноважна, цінами і за умови абсолютної еластичності попиту відображена на графіку лінією S1. Унаслідок вільного доступу на ринок такої дешевої продукції попит на товар підвищиться до К4, пропозиція вітчизняних виробників зменшиться до К1, а різниця між попитом і пропозицією (К4 - К1) дорівнюватиме обсягу імпортних надходжень.

Рис. 1.5 Наслідки введення ввізного мита

Припустимо, що держава з метою підтримки вітчизняного виробника запровадила імпортне мито в розмірі М гривень на одиницю продукції. Це підніме вгору лінію S1 на величину М і вона займе положення S2. У результаті цього ціна зросте до Ц2, що зумовить збільшення вітчизняного виробництва до К2 і зменшення обсягу попиту до К3.

Розмір мита, який надійде до бюджету, дорівнюватиме площі прямокутника HELR, а втрати держави внаслідок введення мита, відповідатимуть сумі площ трикутників ВЕН і RLС. Площа першого трикутника відповідає втратам, спричиненим нижчою ефективністю вітчизняного виробництва, а другого - штучним обмеженням споживання даного товару.

Поряд з уведенням податків уряд може регулювати ціни шляхом установлення дотацій виробникам продукції (потоварні дотації) або субсидій споживачам товарів та послуг. Дотація - це асигнування з державного бюджету на покриття виробником збитків, що з'являються в результаті реалізації ним своєї продукції за державними цінами, які не покривають витрат підприємства. Як інструмент державного регулювання вона має обернену дію в порівнянні з податками. Наслідки введення потоварних дотацій, які встановлюються у відсотках до ціни виробу, або в абсолютному розмірі на одиницю продукції, показані на рис. 1.6

Рис. 1.6 Вплив на рівноважну ціну потоварних дотацій

Лінії попиту і пропозиції спочатку займали положення, відповідно D і S, рівноважна ціна дорівнювала ЦР, а рівноважний обсяг виробництва (продажу) - КР. Припустимо, що уряд запроваджує дотацію з бюджету виробникам даного товару в розмірі Д гривень на одиницю продукції. Якщо раніше виробники були згодні запропонувати ринку КР одиниць товару за ціною ЦР, то тепер вони будуть пропонувати таку ж кількість продукції за ціною на Д гривень менше попередньої. У результаті лінія пропозиції зрушиться вниз і займе положення S1, обсяг продажу збільшиться до К1, а ціна для покупця знизиться до Ц1. Ціна, яку фактично буде отримувати виробник, підвищиться до Ц2. Загальний розмір дотацій, які надходять із бюджету, дорівнюватиме площі прямокутника Ц1Ц2АВ. Не зважаючи на те, що дотацію отримують виробники продукції, частина виграшу надходить і споживачу. Виграш виробника відповідає площі ЦРЦ2АС, а виграш споживача - площі Ц1ЦРСВ. Площа трикутника ВСА показує чисті витрати суспільства, які виникають унаслідок надання дотацій виробникам. Оскільки дотацію можна розглядати як від'ємний акцизний збір, то чим меншою буде еластичність попиту, тим більшу частину дотацій отримуватиме споживач.

З метою соціального захисту малозабезпечених верств населення держава може надавати субсидії до цін та тарифів на товари та послуги першої необхідності (рис. 1.7).

Рис. 1.7 Вплив субсидій на ринкову рівновагу

З рисунку видно, що субсидії споживачам піднімають праву частину лінії попиту з положення D до D1. У результаті попит зросте, хоча ціна на такі продукти та послуги підвищиться з ЦР до Ц1. При цьому попит збільшиться в тієї частини населення, яка здатна купувати даний товар за відносно низькими цінами.

Таким чином, непрямий вплив держави на ринкові ціни через податки та дотації, як і директивне ціноутворення, у більшості випадків знижує ефективність функціонування економіки. Але це не виключає можливості застосування перелічених інструментів з метою досягнення певних соціальних цілей.[11]



2. Державна цінова політика України

2.1 Державне регулювання цін в Україні

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами України "Про ціни і ціноутворення" [12], "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", а також постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" [14].

Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін у країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених законів, вони доповнюються і конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами президента, постановами уряду. Законодавчою основою державного регулювання цін в Україні є Постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" від 25 грудня 1996 р. № 1548 . Згідно з постановою між органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування визначені повноваження щодо встановлення цін і тарифів. До місцевих органів самоврядування належать Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. За окремими цінами і тарифами фіксовані та регульовані ціни встановлюють певні державні органи влади, тобто міністерства та відомства (таблиця).

Розмежування компетентності органів державної влади щодо регулювання цін[15]

№	Орган державної влади	Компетентність щодо державного регулювання цін та тарифів
1	Міністерство транспорту	За погодженням з Міністерством економіки встановлює тарифи на перевезення пасажирів, багажу й вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень), тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами міжміських обласних маршрутів, аеронавігаційні збори за аеронавігаційне обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України, а також аеропортові збори за обслуговування повітряних суден і пасажирів у аеропортах України (посадка - зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, наднормативна стоянка повітряного судна, забезпечення авіаційної безпеки)
2	Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також Львівська та Криворізька міські ради	Встановлюють тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті - метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбус
3	Державний комітет зв'язку	За погодженням з Міністерством економіки встановлює тарифи на основні послуги електрозв'язку, що надаються на території України, послуги міжнародного зв'язку, а також універсальні послуги поштового зв'язку
4	Міністерство фінансів	За погодженням з Міністерством економіки та Національним банком України затверджує ціни на дорогоцінні метали у виробах і брухті та дорогоцінне каміння, що скуповується в населення
5	Центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать навчальновиховні заклади	За погодженням з Міністерством фінансів установлюють граничний розмір плати за проживання у студентських гуртожитках
6	Національна комісія регулювання електроенергетики	Регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб; установлює граничний рівень оптових цін підприємств на газ природний, що використовується для потреб населення та бюджетних організацій; роздрібні ціни на газ природний, що використовується для потреб населення; тарифи на транспортування магістральними трубопроводами газу природного, нафти, нафтопродуктів, аміаку та етиленових речовин, що поставляються споживачам України, тарифи на зберігання природного газу і транспортування газу природного розподільними мережами та поставку газу природного
7	Раді міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації	Уповноважені регулювати ціни і тарифи, зокрема, ціни на паливно-енергетичні ресурси, що відпускаються населенню для побутових потреб, тарифи на виробництво теплової енергії, послуги з водопостачання та водовідведення, послуги кабельного телебачення, ритуальні послуги та деякі інші

Слід звернути увагу на вимоги законодавства з питань ціноутворення, пов'язаного з провадженням зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення", при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку. При цьому внутрішнє ціноутворення на експортну й імпортну продукцію (послуги) регулює Кабінет Міністрів України. Низка питань, які стосуються ціноутворення під час провадження зовнішньоекономічної діяльності, регулюється Законами України "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну", "Про захист національного товаровиробника від демпінгованого імпорту".

Іншим важливим актом є Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1995 року № 135, якою затверджено Положення "Про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничотехнічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень". Це положення затверджено з метою встановлення порядку державного регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи й послуги суб'єктів природних монополій і суб'єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції, встановлюючи такі ціни чи інші умови придбання або реалізації товару, які неможливо було б установити за умови існування значної конкуренції на ринку, або застосовуючи різні ціни чи різні інші умови до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин. Регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін. Державне регулювання цін на таку продукцію, вибір методів і встановлення термінів регулювання на загальнодержавних ринках здійснюють Міністерства економіки, на регіональних - Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міська держадміністрації.

Державне регулювання у сфері ціноутворення і вживання цін здійснюється різними методами, серед яких можна виділити:

o визначення переліку продукції і послуг, що підлягають державному регулюванню, у тому числі монопольній продукції;

o встановлення граничних рівнів цін і тарифів, а також торгівельних надбавок (знижок); нормування рентабельності;

o "заморожування" цін. Політика ціноутворення є частиною економічної і соціальної політики будь-якої держави.

Органи державного управління будують свої стосунки з товаровиробниками, використовуючи такі важелі:

1) податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і податкових пільг, цін і правил ціноутворення, дотацій, економічних санкцій і ліцензій, соціальних і екологічних норм і нормативів;

2) науково-технічні, економічні і соціальні державні та регіональні програми;

3) державні замовлення на виробництво продукції, виконання робіт і послуг для державних потреб.

У першу чергу державному регулюванню підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної власності. До них відносяться тарифи на залізничні перевезення, комунальнопобутові послуги і квартирна плата, послуги зв'язку та ін.

У кризових ситуаціях державні органи можуть встановлювати граничні ціни на товари недержавного сектору (хліб і хлібобулочні вироби, молочну продукцію, дитяче харчування тощо).

Світова практика має багато прикладів, коли рівень цін на певні товари недержавних підприємств затверджується рішенням міждержавних органів (встановлення цін на вугілля і чорні метали Європейським об'єднанням вугілля і сталі, цін на нафту - країнами ОПЕК, закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію - країнами ЄС тощо).

До методів регулювання цін також належить встановлення податку на додану вартість (ПДВ) і розмір акцизного збору. Звільнення окремих товарів від ПДВ, а також зміна ставки податку на ті або інші товари дозволяють ефективно впливати на структурні зміни і розвиток виробництва в бажаних секторах економіки.

Державний контроль за цінами здійснюється у сфері дії державних фіксованих і регульованих цін і тарифів. У сфері дії вільних цін контролюються правомірність їх вживання і дотримання вимог антимонопольного законодавства. Цей контроль здійснюється органами, на які ці функції покладені урядом. В Україні такими органами є Державна інспекція з контролю за цінами при Міністерстві економіки і Державний комітет України з питань захисту прав споживачів. Особи, винні в порушенні порядку встановлення і вживання цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності.

З метою здійснення цінової політики держава створила загальнодержавну установу в складі Міністерства економіки України - Державну інспекцію з контролю за цінами з територіальними інспекціями в областях, діяльність яких у сфері ціноутворення спрямована на формування та реалізацію цінової політики в країні/області, аналіз та прогнозування динаміки цін і тарифів, розробку відповідних пропозицій щодо регулювання цін та стримування інфляції, здійснення методологічного керівництва діяльністю органів управління різного рівня з питань формування цін.[16]

2.2 Як державне регулювання цін впливає на життя українців?

Україна - одна з найбільших країн Європи за територією та чисельністю освіченого міського населення. Країна №1 за площею родючих ґрунтів і технічних талантів.

Країна з дешевою електроенергією та багатими надрами, відкрита для бізнесу та в цілому достатньо демократична країна.

Водночас це країна з надзвичайно бідними громадянами. Чому так виходить?

1. Державне регулювання цін на продукти: держава вмиває руки, експерти: "Без цього нам не обійтися". До чого призвело скасування держрегулювання в Україні, що відбувається з цінами на продукти і як це впливає на життя українців?

Після скасування регулювання вартості продуктів з 1 жовтня 2016 року на три наступні місяці Кабінет Міністрів України не відновив його й надалі. Тобто регулювання цін на товари та послуги в Україні не відбувається з 1 січня 2017 року.

Наприкінці грудня 2016 року Прем'єр-міністр Володимир Гройсман заявляв, що фахівці виконавчої влади держави впевнені: практика державного регулювання цін була корумпованою, чимало представників бізнесу її взагалі не дотримувалися: "Створювалися різного роду обмеження, проте ніхто такої практики не дотримувався. До того ж це жодним чином не впливало на ринок, однак чиновникам це давало можливість впливати на реальних підприємців. Таким чином, ми вважаємо, що й надалі не будемо регулювати ціни в Україні".

Щоправда, днями таємницю навколо цього питання "розвіяло" Міністерство економічного розвитку і торгівлі.

Найближчим часом Мінекономрозвитку порекомендує уряду визнати успішними результати пілотного проекту щодо відміни регулювання цін на продукти харчування (цікаве формулювання, чи не так?). Також міністерство вказує, що проект рішення щодо відміни держрегулювання цін найближчим часом буде опубліковане на його офіційному сайті для обговорення.

Те, як органи влади враховують думку пересічних громадян, ми чудово знаємо - уряд вислуховує народ і все одно робить по-своєму. Те саме - і у випадку тримісячного "бездержав'я" на ринку продуктів харчування.

Скасування державного регулювання цін, дійсно, здавалося вигідною для нашого бізнесу та виробництв - українські фермери, виробники продуктів харчування, а також торговельні мережі звільнялися від обов'язкової декларації цін і примусового встановлення націнки.

Тоді це мало дозволити виробникам і рітейлерам заощаджувати сотні мільйонів гривень щомісяця на адмініструванні декларативної собівартості продуктів і націнки. Начебто саме таку ціну вони платили до 1 жовтня 2016 року за те, щоб, за словами урядовців та інших чиновників, виконувати застарілі пострадянські вимоги.

За словами юриста ЮК "Центр Конфліктології і Права" Тетяни Журавель, після закінчення дії пілотного проекту в Україні продовжує діяти державне регулювання цін на продовольчі товари: "Проект добре себе зарекомендував, істотного зростання цін, яке б було пов'язане саме з уведенням проекту, не було. Так, ціни зростали, але такі підвищення були по'вязані із сезонними змінами, інфляцією. Тобто, якщо порівняти ціни на аналогічні продукти за такий самий період минулого року, то можна побачити, що кардинальних змін у бік підвищення не відбулося"

Так само вважають і чиновники Мінекономрозвитку. За їхньою інформацією, на момент дії пілотного проекту за інфляції 5,6% проти 1,4% (у 2015 році), ціни зростали меншими темпами - 4,5 проти 5,4%.

У Міністерстві зазначають, що динаміка цін на 17 груп товарів, регулювання ціноутворення яких на той час було призупинене, практично не відрізнялася від 2015 року.

Найбільше зростання цін у четвертому кварталі 2016 року спостерігалося відносно молочних продуктів (10-22%) та курячих яєць. Такі вражаючі показники, порівняно з 2015 роком, пов'язують із сезонністю та ситуацією на ринках експорту, але аж ніяк не з відміною регулювання.

За інформацією Державної служби статистики, за "пілотні" місяці 2016 року ціни зросли не набагато - на 3,2%. Проте, якщо розглядати картину за окремо взятими продуктами чи їхнім набором, ситуація складається зовсім інакше.