Ціноутворення в умовах монополії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сучасний бізнес-простір неможливо уявити без ринків, а ринки, у свою чергу, не можуть функціонувати без конкуренції. Однак, ринки і, відповідно, конкуренція на них не однакові.

На ринку досконалої конкуренції є багато продавців і покупців, а тому ні один окремо узятий продавець або покупець не має значного впливу на ціну. Крім ринків досконалої конкуренції існують ринки недосконалої конкуренції. Така (недосконала) конкуренція може існувати в умовах монополії, олігополії, монопсонії. Проте на особливу увагу заслуговує ринок монополії, оскільки проблеми монополізації господарського життя, конкуренція на товарних ринках привертають сьогодні пильну увагу не тільки фахівців, але і широких верств населення.

Трансформаційна економіка, як правило, на початкових стадіях супроводжується високим рівнем монополізму, коли підприємства-монополісти збільшують прибуток не за рахунок оптимізації виробництва, а за рахунок підвищення цін. Варто помітити, що й у стабільному економічному становищі монополії завищують ціни на свою продукцію та скорочують обсяги виробництва, але в умовах перехідної економіки зловживання монопольною владою зростають.

З початку 90-х років ці проблеми гостро стали перед Україною: без прийняття твердих і послідовних мір проти монополізму не можна сподіватися на успіх економічної реформи і перехід до ринкової економіки. Успіх економічних перетворень у чималому ступені залежить від зваженої, вивіреної системи регулювання державою монопольних процесів і конкурентних відносин. У нашій країні, промисловості якої в спадщину від командно-адміністративної системи колишнього СРСР дістався цілий комплекс гігантів-монополістів, особливо важливою ??стає проблема демонополізації економіки і недопущення посилення ролі вже діючих на ринку монополій.

Рівень розвитку економіки України в основному залежить від діяльності підприємств, які належать або до малого підприємництва, або до монопольних утворень. Монополістичний характер національної економіки тісно пов'язаний з формуванням більшості монополій ще до 90-х років. З початком переходу України до ринкової економіки виявилось, що наявний рівень монополізації економіки в державі не тільки ускладнює ведення господарської діяльності суб'єктами господарювання загалом, але стає перешкодою на шляху до створення конкурентного середовища в національній економіці зокрема. З огляду на це більшу увагу стали надавати проблемі функціонування монополій, а також можливих шляхів реформування їхньої діяльності.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження.

Об'єктом дослідження курсової роботи виступають теоретичні засади економіки. Предметом дослідження - процес та особливості ціноутворення в умовах монополії.

Метою курсової роботи є дослідження ціноутворення в умовах монополістичного ринку.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- дослідження теоретичних засад монополістичного ціноутворення;

– визначення особливостей цінової стратегії монополії;

– аналіз державної політики по відношенню до монополії.

1. Теоретичні засади монополістичного ціноутворення

1.1 Характеристика монополії як ринкової структури

монополія регулювання прибуток конкурентний

Дослідження монополії та особливостей її функціонявання є досить актуальними на сьогодні. Насамперед необхідно визначити сутність монополії як ринкової структури.

Монополія (від грець. «моно» - один, «поліпро» - продаю) являє собою ринкову структуру, яка характеризується наявністю одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників для даного товару, існуванням бар'єрів для входу конкурентів на ринок. Відповідно, підприємство в умовах монополії зветься монополістом, а ринок, на якому діє монополіст, - монопольним ринком.

В умовах чистої монополії галузь складається з одного підприємства, тобто поняття «підприємство» і «галузь» стають тотожними. [13, с. 106]

Монополія - це виключне право держави, виробництва, організації, продавця (тобто таке, що належить одній особі, групі осіб чи державі) на здійснення будь-якої господарської діяльності. За своєю природою монополія виступає силою, яка підриває вільну конокуренцію, стихійний ринок і стає основою формування ринкової влади. [3, с. 159]

Базілінська О.Я. та Мініна О.В. вказують, що під монополією прийнято розуміти ринкову структуру, що відповідає наступним умовам:

? весь галузевий випуск постачає одна фірма;

? пропонований монополією товар є особливим в своєму роді і не має близьких замінників;

? вхід на ринок нових фірм блоковано, тому в умовах монополії відсутня будь-яка конкурентна боротьба [2, с. 146].

Практично монополією звуться також ринки із порушеннями деяких з вищезазначених умов. Наприклад, монополіст може ви робляти лише 80% галузевого обсягу, а 20% постачатимуть дрібні виробники; також може бути послаблена умова щодо відсутності замінників.

Ринок, де суворо виконуються всі умови, називається чистою монополією. В певному сенсі чиста монополія, як і досконала конкуренція, існує скоріше як наукова модель, а не в реальній дійсності (в масштабах країни практично не зустрічається). Але якщо розглянути невелике містечко, де є, наприклад, всього один хлібозавод, одна поліклініка, одна школа тощо, то абсолютна (або чиста) монополія є типовою для будь-якої країни.

Одна з причин появи й існування монополії полягає в такому співвідношенні між розмірами ринку (пред'явленим попитом) та ефективною потужністю підприємства, яке вимагає існування декількох чи єдиного виробника (наприклад, автомобілебудування, енергетичне машинобудування і т.д.), на відміну від ринків продукції, ефект масштабу виробництва якої явно не виражений (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів тощо). Іншими причинами можуть бути природні (єдине джерело сировини), технологічні (експлуатація винаходу без передачі прав на його використання протягом визначеного часу) та інші.

Монополія в «чистому вигляді» - явище рідкісне, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко пов'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Важливою відмінністю між конкуренцією та монополією є те, що в умовах досконалої конкуренції не існує ніяких перешкод входження в ринок нових гравців (виробників) [14, с. 45-52].

В залежності від типів обставин, у силу яких фірма може стати одним постачальником товару на ринок, розрізняють 3 види монополій:

- Закрита монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень. Прикладом може служити монополія поштової служби США на доставку пошти першим класом. Іншими варіантами виникнення закритої монополії є патентний захист, інститут авторських прав.

- Природна монополія. Галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок цілком, а збільшення числа фірм у галузі викликає ріст середніх витрат. Типовим прикладом природної монополії є муніципальні комунальні служби. В основі природної монополії лежить економія на масштабах виробництва.

- Відкрита монополія. У цьому випадку фірма на якийсь час стає єдиним постачальником якого-небудь продукту, не володіючи ніяким спеціальним захистом від конкуренції, як це має місце у випадку закритої чи природної монополії. У ситуації відкритої монополії часто трапляються фірми, що уперше вийшли на ринок з новою продукцією.

Така класифікація монополії трохи умовна. Деякі фірми можуть належати відразу до декількох видів. Базові, залізничні компанії можуть бути віднесені як до природної монополії (оскільки присутній ефект масштабу) так і до закритої монополії, тому що існують бар'єри для конкуренції. Фірми, що мають патентні свідчення - закрита монополія на короткостроковому тимчасовому інтервалі може стати відкритою в довгостроковому тимчасовому інтервалі, коли дія патенту закінчаться, конкуренти винайдуть новий товар - замінник [13, с. 154].

Нині природними монополіями в Україні є, зокрема, транспортування газу та електроенергії, місцевий телефонний зв'язок, залізниця, водопостачання й опалення. Спільною рисою цих виробництв є спадні середні витрати: високі початкові витрати на забезпечення послуги (наприклад, підведення ліній електропередач до споживача чи прокладання телефонних ліній) поєднуються з постійними чи навіть спадними витратами, яких потребує обслуговування кожного наступного споживача. Отже, функціонування компанії - природного монополіста в окремих секторах економіки є бажаним для суспільства, оскільки забезпечує більшу ефективність, ніж існування конкуренції. А взагалі природі монополій притаманне прагнення використовувати свою ринкову владу на шкоду споживачам і потенційним конкурентам. Тому, тільки зменшуючи число ринків з монопольною структурою і скорочуючи число підприємств із монопольним положенням, можна послабити до розумних меж їхні негативні впливи на ринки.

Існування різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну чи навіть встановлювати її. Так, монополіст може призначити ціну Р_А, тоді обсяг реалізації Q буде однозначно визначатись кривою попиту D і складатиме Q_А=F(P_А) - більше покупці за такою ціною не зможуть придбати. Чим вища буде ціна, тим меншим буде обсяг попиту на продукцію монополіста, і він мусить рахуватись з попитом споживачів. Справа тут не лише в тому, що монополіст один забезпечує весь обсяг ринкового попиту споживачів. Друга причина влади монополіста над ціною - відсутність близьких замінників на даний товар (послугу), через що споживачів не можуть «втекти» на інші ринки з більш поміркованими цінами.

Монополіст може приймати також рішення щодо обсягів виробництва (як і конкурентні фірми), проте тут його рішення буде визначати ціну - з урахуванням ринкового попиту: встановлений обсяг з урахуванням кривої попиту однозначно визначатиме ринкову ціну [19, с. 213].

Отже, конкурентна фірма позбавлена ринкової влади. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Тому фірма-монополіст зветься ціноутворювачем - тобто той, хто встановлює ціну на ринку.

1.2 Ціна та її формування на конкурентному ринку

Люди не знаходять в природі у готовому вигляді багато чого з того, що їм необхідно для існування. У зв'язку з цим вони змушені переробляти природні ресурси так, щоб вони були придатні для задоволення їхніх потреб. Все, що задовольняє потреби людей, є блага. Блага можуть бути матеріальними, інтелектуальними, духовними, продукцією, роботами, послугами тощо. Процес переробки природних ресурсів - це процес виробництва, а блага, вироблені під час цього процесу для продажу, є товари.

Таким чином, для виробництва товарів необхідно витрачати природні ресурси та працю людей. Обсяг природних ресурсів та праці, витраченої на виробництво товарів, визначають їх вартість. Вартість товарів вимірюється у грошових одиницях. Вартість товару, виміряна у грошових одиницях, є ціна виробництва. Тобто у кожних товару, роботи, послуги є своя ціна, що визначається витратами на виробництво й реалізацію продукції та розміром необхідного прибутку [18, с. 5].

Отже, ціна - вартість товару (продукції, послуги) в грошовому вимірі.

Як підкреслює колектив авторів на чолі із Л.С. Тарасевич, формування цін значною мірою залежить від типу ринку, на якому працює підприємство. Головною ознакою, покладеною в основу класифікації ринків, є ступінь впливу окремого продавця (покупця) на формування ринкових цін. Розрізняють чотири типи ринків: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія та досконала монополія [17, с. 268].

Ринок досконалої конкуренції складається зі значної кількості покупців та продавців будь-якого подібного товару. При цьому частка кожної фірми на ринку незначна, і тому жодна з них не здатна істотно вплинути на ціну товару. Тому на такому ринку роль цінової стратегії мінімальна, і продавці не витрачають багато часу на її розроблення.

Ринок монополістичної конкуренції складається зі значної кількості продавців та покупців, які здійснюють операції купівлі-продажу не за єдиною ринковою ціною, а в широкому їх діапазоні. Наявність значної диференціації цін зумовлена пропозицією різних варіантів товарів, які відрізняються між собою не лише якісними характеристиками, а й упаковкою, гарантійним обслуговуванням, можливістю купити товар на виплат і т. ін. Монополістична конкуренція виникає там, де господарює значна кількість фірм, таємна угода між якими практично неможлива. Кожен підприємець не може передбачити дії інших учасників ринку, працює на свій страх і ризик і сам визначає необхідну цінову політику.

Олігополія характеризується наявністю невеликої кількості продавців, рішення яких щодо визначення цін та обсягів виробництва взаємопов'язані. Це викликає значні ускладнення у прийнятті рішень олігополістами порівняно з іншими типами ринків. Кожна фірма у своїй поведінці має враховувати не тільки реакцію покупців, а також і можливі дії конкурентів галузі, оскільки їхні відповідні рішення впливатимуть на прибутковість підприємства.

В умовах досконалої монополії на ринку існує лише один продавець (виробник) певної продукції, яка не має близького замінника. За цих обставин виробник повністю регулює пропозицію товару, а в питаннях ціноутворення диктує ціну або в змозі істотно впливати на неї. Оскільки монополіст тримає у своїх руках весь випуск продукції, він стоїть перед альтернативою: або обмежити обсяг виробництва з метою встановлення високої ціни, або знизити її для збільшення обсягу продажу. Однак треба зауважити, що, контролюючи випуск продукції, монополіст не завжди зацікавлений у встановленні найвищої ціни, бо він прагне максимізувати сукупний прибуток, а не отримати найбільший дохід з одиниці продукції [8, с. 149].

Будгаковська С. відмічає, що за часів адміністративно-командної економіки ціноутворення ігнорувало об'єктивні економічні закони ринкової економіки. Ціни не були вільними, тобто залежали переважно від «команди зверху», вони ігнорували попит і пропозицію, їх штучне зниження або підвищення державою, суворий контроль за їх рівнем негативно позначалися на виробниках та споживачах продукції, а також на економіці в цілому. Оскільки підприємства не мали права змінювати ціни на товари, вони ухилялися від виробництва нерентабельної продукції і збільшували випуск високоприбуткових товарів, які не завжди були належної якості і тому не задовольняли потреби споживачів [12, с. 407].

Сучасна ринкова економіка об'єктивно вимагає впровадження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не державою, а виникають об'єктивно на ринку внаслідок конкурентної боротьби, враховуючи справжню вартість товару, співвідношення попиту і пропозиції на нього. Оскільки ціна за умов конкурентного ринку визначається рівновагою попиту і пропозиції, окремий продавець не може впливати на ціноутворення на ринку і пропонує свій товар за ціною, яку його змушує встановлювати ринок.

Якщо товару на ринку не вистачає, то ціни на нього починають зростати, а коли на ринку існує надлишок певного виду товару ціни починають падати. Але це не завжди так. Кожна конкретна ситуація залежить від багатьох обставин, що виникають на ринку. Важливе значення при цьому мають такі фактори:

1. Кількість покупців і продавців, які діють на ринку. Чим більше покупців і продавців, тим складніше будь-кому з них впливати на ціноутворення на ринку.

2. Незалежність учасників ринку. Якщо два чи більше покупці або продавці об'єднуються для здійснення спільної господарської діяльності, то разом вони впливають чи можуть вплинути на ринкове ціноутворення.

3. Ступінь індивідуалізації продукції. Чим різноманітніший асортимент товарів, тим більше шансів, що на ціну окремих товарів не впливатимуть загальні коливання цін на ринку.

4. Зовнішні обмеження. Рівень цін на будь-якому ринку може встановлюватися не тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, а й під впливом інших факторів, зокрема втручання держави в ціноутворення на ринку [7, с. 265].

Держава не може зовсім усунутися від ціноутворення на ринку. Вона має забезпечувати стабільність цінової рівноваги на ринку та встановлювати певні правила цінової поведінки для його учасників. У будь-якій цивілізованій ринковій економіці діють приблизно ті самі закони та правила щодо ціноутворення. Серед них можна виділити такі:

- між виробниками і продавцями не повинно бути жодної угоди щодо встановлення фіксованих цін. Має зберігатися внутрішньогалузева конкурентна боротьба;

- виробник не має права вимагати від посередників, які реалізують товар, продавати його за певною роздрібною ціною;

- продавець зобов'язаний пропонувати свій товар покупцям на однакових умовах щодо рівня цін, крім випадків, коли продавець має більші витрати (віддаленість місць реалізації вимагає більших транспортних затрат) або товари різняться якістю (вироблено новий товар, якіснішій за його попередні аналоги);

- продавець не повинен пропонувати товар за ціною, нижчою, ніж його собівартість, якщо це призводить чи може призвести до усунення конкурентів з ринку;

- підприємства в умовах конкурентної боротьби мають право підвищувати ціни до будь-якого рівня, вийнятком є запровадження державного регулювання цін на їх товари.

Стабільність цінової рівноваги забезпечується через органи державної виконавчої влади. Ці органи розробляють та приймають нормативно-правові акти, в яких встановлюються правила ціноутворення, вживають заходів щодо цінового регулювання та стабілізації окремих товарних ринків, застосовують методи впливу на механізм регулювання ринкового ціноутворення тощо. Серед методів впливу на механізм ринкового ціноутворення найпоширеніші такі:

1. Встановлення максимальних цін. Це означає, що держава забороняє підвищувати ціни вище певного рівня. Це робиться для захисту інтересів споживачів від надмірного зростання цін. Контроль за цінами може бути запроваджений, наприклад, щоб утримувати темпи інфляційного зростання, запобігати отриманню монопольними об'єднаннями надприбутків у період тимчасової відсутності товарів.

Але якщо встановлена державою максимальна ціна продажу товару буде нижча, ніж ціна, що склалася внаслідок «природних» економічних обставин на вільному від обмежень ринку, це може призвести до того, що виробникові товарів буде не вигідно реалізовувати товари за встановленими державою цінами. Наслідком можуть бути:

- зникнення певних товарів з ринку;

- виникнення черг;

- нормування товарів;

- пошуки легальних шляхів подолання обмежень;

- накопичення товарів;

- «чорний ринок».

2. Встановлення мінімальних цін. Уряд встановлює мінімальні ціни, вищі за ціни, які б склалися на ринку з об'єктивних причин, що призводить до утворення надлишкової пропозиції, скорочення виробництва і встановлення ціни ринкової рівноваги на мінімальному рівні.

3. Створення резерву товару. Система регулювання цін, як правило, запроваджується разом з планами створення резервів товару. Коли на ринку існує надлишок певного, виду товару і при цьому ціни на нього падають, урядові органи купують товари. За рахунок цього створюється резервний запас. Якщо на ринку утвориться дефіцит певного виду товару і ціни на нього значно зростуть, споживачам пропонуватимуться товари з резервних запасів, що призведе до цінової стабілізації.

В Україні ціни регулюються за допомогою законодавства про ціноутворення, що складається з Закону України «Про ціни і ціноутворення», нормативних актів, які видано відповідно до нього, та стосуються політики ціноутворення.

Політика ціноутворення - складова загальної економічної і соціальної політики України, спрямована на забезпечення:

- рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів республіки;

- існування збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

- протидії монопольним тенденціям виробникам продукції, товарів і послуг;

- об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

- розширення сфери застосування вільних цін;

- підвищення якості продукції;

- соціальних гарантій, в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку зі зростанням цін і тарифів;

- створення необхідних економічних гарантій для виробників;

- орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

В народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, заходи щодо демонополізації економіки дали можливість скасувати державне регулювання цін (тарифів) на значну частину товарів, які реалізуються в Україні. Державне регулювання цін (тарифів) нині здійснюється, як правило, лише на продукцію і послуги суб'єктів природних монополій та частини інших монопольних утворень регіонального рівня. З іншого боку, товари (роботи, послуги), щодо яких здійснюється державне регулювання цін (тарифів), становлять значну частину внутрішнього валового продукту України, тому помилки у застосуванні державного регулювання цін (тарифів), особливо щодо монопольних утворень, лягають тягарем на всю економіку країни.

В Україні ціни підлягають регулюванню з таких причин:

по-перше, є такі галузі господарства, які мають монопольний характер, тобто там немає практики вільного ціноутворення через відсутність конкуренції. Тому такі підприємства можуть встановлювати монопольні чи дискримінаційні ціни;

по-друге, в деяких галузях в окремі періоди може різко скоротитися пропозиція товарів і послуг або значно зрости попит.

Щоб запобігти цьому, держава може скористатися своїм впливом на ціноутворення, тобто встановити певний рівень цін, який не може бути порушений.

За загальним правилом, державне регулювання цін (тарифів) встановлюється на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги суб'єктів природних монополій і суб'єктів господарювання з числа тих, яких включено до переліку підприємців, що займають монопольне становище на загальнодержавних та регіональних ринках, а також до осіб, які порушують законодавство про захист економічної конкуренції України шляхом встановлення монопольних або дискримінаційних цін [3, с. 398].

Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує здійснення в Україні державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджують відповідні органи державного управління; визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів) та контролю за ними.

2. Особливості цінової стратегії монополії

2.1 Попит на продукцію монопольної фірми

В умовах чистої монополії фірма-монополіст одноособово задовольняє попит споживача на ринку певної продукції, тому у випадку монополії виробник зустрічається з кривою ринкового попиту D, що відрізняє монополіста від конкурентної фірми (рисунок 2.1).

Рисунок 2.1. Криві попиту і граничної виручки монополіста [2]

Якщо відомий попит, то можна розрахувати значення середньої і граничної виручки: в тому випадку, коли всі одиниці товару продаються по однаковій ціні, середня виручка дорівнює ціні товару AR = P. Однак, на відміну від досконалої конкуренції, де гранична виручка також дорівнює ціні, в умовах монополії гранична виручка МR завжди менша за середню виручку AR, тобто завжди менше, ніж ціна товару. Це можна пояснити спадним характером кривої попиту на товар фірми-монополіста. Щоб продати додаткову одиницю продукції, монополіст повинен знизити її ціну. Але оскільки фірма встановлює єдину ціну на всі реалізовані одиниці товару, то вона зобов'язана буде продавати за цією зниженою ціною і ту кількість товару, яку раніше, до рішення про розширення випуску, фірма продавала по більш високій ціні. Оскільки МR дорівнює приросту ТR при зміні обсягу випуску на одиницю, то зниження ціни всіх реалізованих одиниць товару, коли обсяг збільшується на одиницю, приводить до того, що МR буде нижчою, ніж нова ціна товару (MR < P) [12, с. 267].

Сукупна виручка TR монополіста визначається за такою ж формулою TR=PQ, як і для конкурентної фірми, але ціна в цьому випадку не є незмінною, а залежить від обсягу попиту P = f(Q_D) згідно заданій функції попиту (чи оберненій функції попиту). Для випадку лінійної (оберненої) функції попиту P = a-bQ_D виручка визначається за формулою

TR=R(Q)=PQ=(a-bQ) Q=aQ-bQ² (2.1)

Тоді середня виручка, AR, складає

AR=TR/Q=a-bQ=P, (2.2)

тобто збігається з ринковою ціною. Гранична виручка MR визначається як похідна від функції сукупної виручки (рисунок 2.1):

MR=dR(Q)/dQ=a-2bQ. (2.3)

тобто теж є лінійною функцією, як і функція попиту, проте має нахил до горизонтальної осі (-2b), а не (-b), як функція попиту P=a-bQ_D, тому крива MR на рисунку 2.1 перетинає відрізок O_C на осі обсягів посередині, в точці, де Q=Q_A, а MR=0. Обсяг Q_A відповідає точці A - середині відрізку BC (кривої попиту), а їй, в свою чергу, на осі цін відповідає ціна P=P_A - середина відрізку ОВ.

Монополіст, як видно з рисунку 2.1, може приймати рішення щодо цін. Наприклад, встановити ціну на рівні P_A. Але тоді обсяг реалізації буде визначатись тільки кривою попиту і складатиме Q_A, - більше покупці за такою ціною не готові придбати. Монополіст може приймати рішення і щодо обсягів випуску; тоді встановлений обсяг з урахуванням кривої попиту однозначно визначатиме ринкову ціну.

Як відомо, величина приросту загальної виручки при зниженні ціни і збільшенні обсягу визначається еластичністю попиту по ціні: якщо попит еластичний, то приріст обсягу приводить до зростання загальної виручки і величина граничної виручки в цьому випадку є додатною; при нееластичному попиті зростання обсягу викликає зниження загальної виручки і гранична вручка тоді від'ємна; коли Ер = 1, то MR = 0 (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 - Зв'язок між ціновою еластичністю попиту, ціною попиту і граничною виручкою

Еластичність і знак MR	ціна збільшується	ціна зменшується
попит еластичний, MR > 0	TR спадає	TR зростає
одинична еластичність попиту, MR = 0	TR не змінюється	TR не змінюється
попит еластичний, MR < 0	TR зростає	TR спадає

Зазначимо, що сукупна виручка TR буде найбільшою при такому обсязі QA, для якого MR=0, а еластичність попиту одинична.

Аналітичний зв`язок між ціновою еластичністю попиту, ціною попиту і граничною виручкою можна встановити, якщо продиференціювати функцію сукупної виручки TR=R(Q) як добуток двох функцій - Q і p(Q).

Такий зв'язок дає змогу монополістові визначати наслідки підвищення чи зниження ціни продукції і, відповідно, зміни обсягів випуску щодо обсягів виручки: якщо попит еластичний, то ціну для збільшення виручки можна знизити (тобто випуск збільшити), а якщо нееластичний, то ціну треба збільшити (тобто випуск скорочувати). З урахуванням того, що сукупна вартість виробництва при збільшенні випуску зростає, можна стверджувати, що при обсягах випуску більших за Q_A прибуток фірми буде меншим, ніж при обсязі Q_A. Тому монополістові не слід виробляти продукцію в обсягах, які відповідають нееластичному попиту [2, с. 149].

2.2 Максимізація прибутку фірмою-монополістом

монополія регулювання прибуток конкурентний

Існування на ринку монополії різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ціни. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціни на ринку. Однак це не означає, що монополіст може назначити будь-яку високу ціну, якщо його метою є максимізація прибутку.

Проблема максимізації прибутку фірми-монополіста розв'язується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначити як характеристики ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту і витрат є вирішальною в процесі прийняття фірмою економічного рішення. Маючи такі відомості, монополіст повинен визначитися щодо обсягів виробництва і продажу. Ціна за одиницю продукції, що одержується монополістом, встановлюється в залежності від кривої ринкового попиту - це означає, що монополіст може встановити ціну і визначити обсяг виробництва у відповідності з характером ринкового попиту. Правило граничного випуску MR = MC, яке було визначено для конкурентної фірми, є універсальною необхідною умовою для всіх типів ринкових структур.

Розбіжність виникає за рахунок показника граничної виручки MR. Для конкурентної фірми MR = P, для монополіста MR < P. Графічний розв'язок задачі ілюструє рисунок 2.2.

Оскільки у фірми-монополіста крива граничної виручки лежить завжди нижче кривої попиту, то на відміну від досконалої конкуренції, при монополії універсальне правило 2 (MR = МС) виконується, коли граничні витрати менші за ціну товару МС < Р, і точка перетину кривих МС і MR (точка А) знаходить ся нижче кривої попиту. Ціна при цьому визначається відповідною точкою на кривій попиту (точка Е).

Рисунок 2.2 Максимізація економічного прибутку монополістом (Р > АТС)

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, AТCB > PE. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки (рисунок 2.3).

Рисунок 2.3 Мінімізація економічних збитків монополіста (AVC < P < AТC)

Точка E на рисунку 2.3 визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни PE та обсягу QE на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов. Слід виділити наступну обставину: за будь-якого обсягу виробництва граничні витрати вище нуля. Максимізуюча свій прибуток фірма-монополіст буде прагнути випускати таку кількість товару, за якої MR = MC. Але в такому випадку і гранична виручка також повинна бути завжди вище нуля. Якщо MR > 0, то сумарна виручка буде зростати зі збільшенням обсягу випуску, отже, попит на даний товар при таких обсягах є еластичним. На основі цього можна зробити важливий висновок: фірма-монополіст виробляє таку кількість товару, щоб попит на нього був еластичним.

2.3 Цінова дискримінація

Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію - принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами. Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов:

1) існує формальна ознака, за якою можна розрізняти різні категорії споживачів;

2) благо не можна перепродавати (інакше ті, хто має можливість купувати його за нижчою ціною, перепродавали б його іншим покупцям).

В залежності від умов, що забезпечують можливість встановлення різних цін на одне й теж саме благо, виділяють різні види цінової дискримінації (рисунок 2.4).

Крім цього в залежності від механізму формування і дії розрізняють три види цінової дискримінації. Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна цінова дискримінація існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.

Так, згідно з кривою ринкового попиту D (рисунок 2.5), існують споживачі, здатні сплатити за першу одиницю блага 100 грн., за другу - 95. Найнижча ціна, за якою монополіст може реалізувати останню одиницю продукції беззбитково для себе, дорівнює PC - ціні конкурентної рівноваги.

Отже, запровадження абсолютної дискримінації дає можливість монополістові отримати додатковий прибуток, що чисельно дорівнює площам трикутників P_МBE_M і E_ME_CA (порівняно з монопольним прибутком - площі прямокутника Р_СР_МЕ_МА), - за рахунок скорочення чистих вигод споживачів.

Рисунок 2.4 Види цінової дискримінації [2, с. 154]

Сукупний монопольний прибуток у випадку запровадження дискримінації дорівнюватиме площі трикутника P_CBE_C, тоді як споживачі зовсім не отримають чистої вигоди. Щоправда, така дискримінація має і позитивну рису - збільшення ринкового обсягу з Q_M до ефективного рівня Q_C.

Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні рівня ціни в залежності від обсягів продажу (рисунок 2.6). Цей спосіб дискримінації, як і в попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відбиває зменшення готовності покупця платити при збільшенні обсягу.

Рисунок 2.5. Абсолютна цінова дискримінація (1-го ступеня)

Рисунок 2.6. Цінова дискримінація 2-го ступеня

Так, обсяг Q_A споживачі готові придбати за ціною P_A, при збільшенні партії товару до Q_В додатковий обсяг (Q_В - Q_А) вони готові придбати за нижчою ціною P_B, наступну партію товару (обсяг Q_F - Q_B) - ще дешевше - за ціною P_F. При монопольному ціноутвореннi було б реалізовано обсяг Q_M за ціною P_M. Спроба продати обсяг Q_F за єдиною ціною P_F принесла б фірмі менший прибуток, ніж максимальний монопольний (при продажу Q_М за ціною Р_М).

Запровадження дискримінації (у наведеному прикладі - встановлення трьох різних цін у залеж-ності від обсягів продажу) дозволяє збільшити прибуток від продажу обсягу QF навіть порівняно з монопольним прибутком. Така цінова політика поширена на ринках електроенергії. Отже, і в цьому випадку дискримінація дає змогу збільшити сукупну виручку і прибуток монополіста.

Цінова дискримінація третього ступеня (на сегментованих ринках) запроваджується тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів (наприклад, дві групи - А і В), які відрізняють-ся одна від одної своїм попитом, отже і еластичністю попиту, тобто коли можна сегментувати ринок.

У випадку двох груп споживачів - А і В, які відрізняються одна від одної своїм попитом (D_A i D_B), отже й еластичністю попиту матимемо два відповідних сегменти ринку (рисунки 2.7а та 2.7б).

Рисунок 2.7 Цінова дискримінація на сеґментованих ринках (3-го ступеня)

Монопольний випуск Q_M встановлюється згідно з умовою MR_A+B=MC, де MR_A+B - об'єднана крива граничної виручки, що визначається сукупним попитом усіх споживачів (рисунок 2.7в).

Для максимізації прибутку треба, щоб MR_A і MR_B були рівними (інакше прибуток буде зростати при продажі додаткової одиниці на ринку з вищою граничною виручкою). Для групи споживачів А утворюється один ринок із ціною P_A, за якою можна продати обсяг Q_A, для групи споживачів B утворюється свій ринок із ціною P_B і обсягом продажу Q_B; Q_A+Q_B=Q_M.

Це найпоширеніший варіант цінової дискримінації, який застосовується, скажімо, на ринках авіаперевезень, на залізниці. Звичайно, і в цьому випадку монополіст отримує можливість збільшити власні прибутки.

3. Державна політика по відношенню до монополії

3.1 Антимонопольне законодавство

Метою антимонопольної політики й антимонопольного законодавство не є заборона або ліквідація монопольних утворень. Реальна задача антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії під державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в минулому столітті прийшов до висновку, що поява монополій вимагає державного втручання. Головна мета цього втручання складається в захисті і збереженні вільної конкуренції, який загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі антимонопольної політики держави:

- обмеження монополій

- підтримка і сприяння малому бізнесові

- захист прав споживача.

Існують дві основних форми регулювання монополій:

- попередження створення монополій.

- обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основна задача яких - контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але в їхній компетенції виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачеві, якому в цьому постачанні було протизаконно відмовлене. Усі рішення антимонопольних служб - є обов'язкові для виконання. У протилежному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством. При цьому необхідно відмітити, що всі рішення антимонопольної служби підлягають перевірці судами. Крім здійснення процесу демонополізації, антимонопольна служба повинна боротися зі зловживаннями [17, с. 258].

У Сполучених Штатах першим законодавчим актом, спрямованим проти монополізації економіки, був «Антитрестовський акт Шермана» (1890 р.). Відповідно до нього вважалося незаконним створювати монополії або вступати в змову з метою обмеження конкуренції. Цей закон з доповненням 1914, 1936,1950 р.р. діє і сьогодні. Саме він, вважається, засновником світової антимонопольної політики. Цим законом заборонялися трести і картелі. Щоб обійти його, монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, при якому ліквідувалася виробнича і правова самостійність компаній, що поглиналися, а картельні угоди замінялися негласними «джентльменськими угодами» або так називаним лідерством у цінах. Порушення «акта Шермана» каралися, як кримінальні злочини. Індивідуальні порушники каралися штрафом до 250 тис. доларів і тюремним ув'язненням до 3 років за кожне порушення.

Пізніше був прийнятий «закон Клейтона» (1914), що заборонив угоди по обмеженню кола контрагентів, купівлю або «поглинання» фірм, що можуть привести до монопольного положення. Потім був «акт про Федеральну торговельну комісію» (1914 р.), що був прийнятий щоб пустити в хід попередні антитрестовські закони і доглядати за їхнім виконанням. Протягом 20-х років антитрестовська діяльність трохи послабився, проте з початком депресії 30-х років суспільство перестало хвилювати підвищення цін. Від підприємців, особливо дрібних, почали надходити в законодавчі органи вимоги стримувати ціни від падіння, а не від підвищення. Проте пізніше процес державного регулювання монополій продовжився і прийнятий «закон Селлера-Кефовера» (1950 р.) доповнив попередні положення про недопущення злиття фірм шляхом придбання активів.

У Європейських країнах, а також у Японії антимонопольний процес відбувся пізніше, ніж у Сполучених Штатах. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало визначеної думки про законності монополістичних об'єднань. Так, перші закони проти монополії в Європі були прийняті лише в 30-х роках двадцятого сторіччя (Бельгія, Голландія - 1935 р; Данія - 1937, Великобританія - 1948, ФРН - 1957, Франція -1963) У країнах східної Європи такі законодавчі акти виникають наприкінці 80-х років [4, с. 206].

Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, котрі покликані боротися з вже існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподатковування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, придбання монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розосередження монополій.

Останній захід, до речі, зустрічається винятково рідко і є крайнім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава звернулася до розпуску підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито діяти всупереч антимонопольній політиці. Проте і такі факти знає історія. На початку нашого сторіччя було розпущено «монстра» серед американських монополій, нафтовий трест «стандарт Ойл», також постраждала компанія «Американ Тобакко». При сучасних умовах було розосередження «АТ&Т»,» Алкоа»,» Дюпон».

Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно удосконалюється і на сьогодні є діючим інструментом. Воно дало можливість значною мірою стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Погроза переслідування законом примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому удалося не тільки зберігати, а і підсилювати конкуренцію.

Специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відрізнялася одним з найвищих рівнів концентрації і централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але в деякій мері навіть збільшився, оскільки держава в за останні роки, послабивши контроль над виробником, вчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції.

Про масштаби монополізму свідчать дані Антимонопольного комітету України, згідно з яким, в Україні нараховується близько 540 підприємств-монополістів, частка яких на загальнодержавних ринках відповідних товарів перевищує 35%.

Україна є монополістом у СНД із видобутку і збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкоземельні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% трихлорсилана - сировини для виробництва напівпровідникового кремнію, близько 70% монокристалічного кремнію. Найбільш монополізованими в Україні є ринки машинобудування - 97,7%, медичної промисловості - 75,7%, хімічної і нафтохімічної промисловості-68,9%, металургії - 44,9%. Зараз понад 400 підприємств займають монопольне положення на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані також посередницькі структури в агропромисловому комплексі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Основним завданням Антимонопольного комітету України згідно зі статтею 3 зазначеного Закону є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції [20].

Також відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» Антимонопольний комітет України є органом оскарження процедур закупівель.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України разом з Антимонопольним комітетом України запроваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на загальнодержавних ринках.

Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві органи влади разом з органами Антимонопольного комітету запроваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на регіональних ринках. Виняток становить продукція, ціни на яку регулюються рішеннями Кабінету Міністрів України. На загальнодержавних ринках обирає методи і встановлює терміни регулювання Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, на регіональних - Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві органи влади.

Запроваджуючи регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вони зобов'язані подати у терміни, встановлені відповідним органом:

- відомості про запланований рівень цін;

- калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою матеріальних і трудових затрат;

- відомості про обсяги виробництва (фактичні за минулий і поточний роки та планові на поточний рік);

- дані про запланований і досягнутий розмір прибутків від реалізації продукції, про розмір прибутків, рентабельність підприємства у цілому;

- пояснювальну записку.

Рішення про запровадження чи скасування державного регулювання цін, реєстрацію декларованих цін (тарифів) або їх зміни надсилається до монопольного утворення, відповідного органу Антимонопольного комітету та органу державного контролю за цінами.

Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).

Згідно із Законом України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Антимонопольний комітет України встановлює перелік природних монополій як за областями, так і на загальнодержавномі рівні. Наведемо деякі з останніх: Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго», Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця) у складі: 6 залізниць та інші об'єднання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту, ВАТ «Укртранснафта», Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» ВАТ «Одеський припортовий завод» та деякі інші.

3.2 Особливості розвитку конкурентного середовища в Україні на сучасному етапі

В Україні нараховується 10 загальнодержавних та понад 2300 регіональних і локальних ринків природних монополій. До загальнодержавних ринків природних монополій слід віднести:

- послуги з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами;

- користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

- транспортування нафти магістральними трубопроводами;

- послуги управління з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден;

- універсальні послуги поштового зв'язку;

- послуги з надання в користування технічних засобів мовлення;

- послуги з користування радіорелейними каналами зв'язку;

- послуги з користування не комутованими каналами зв'язку.

За даними Антимонопольного комітету за 2010 р. частка монополізованих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції становить 6,7%, що було зумовлено інфляційними процесами. Саме аналіз факторів зміни цін виробників промислової продукції призвів до висновку, що головними чинниками їх зростання, як і у випадку товарів продовольчої групи, було одночасне зростання витрат виробництва і порушення рівноваги попиту та пропозиції. При цьому основними чинниками збільшення витрат виробництва виявились підвищення вартості енергоносіїв, насамперед, газу і нафти, та підвищення заробітної плати найманих працівників, а головними факторами зміни балансу попиту та пропозиції - зростання попиту на зовнішніх ринках, розширення внутрішньоінвестиційного попиту та збільшення попиту домогосподарств

Виконання Антимонопольним комітетом України у 2011 році покладених на нього завдань відбувалося за умов стабілізації економіки та поступового економічного зростання. Результати організованих Антимонопольним комітетом наукових досліджень стану конкурентного середовища в Україні виявили позитивну динаміку структурних передумов конкуренції в національній економіці на початок 2011 року порівняно з попереднім роком (рисунок 3.1).

Рисунок 3.1 Структурні передумови конкуренції в економіці України на початок 2011 року [20]

Динаміка структурних передумов конкуренції свідчить, що частка підприємств, які діють на ринках з конкурентною структурою, в обсязі реалізації збільшилась у 2010 році на 1,5 відсотка, на ринках з «жорсткою олігополією» - на 2,9 відсотка. При цьому частка ринків «чистої» монополії зменшилась на 1,3 відсотка, та частка ринків з ознаками домінування - на 3,1 відсотка (рисунок 3.2).