Максимізація прибутку фірми-монополіста в короткостроковому та довгостроковому періодах

Размещено на http://www.allbest.ru

4

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

Фінансово - економічний факультет

Кафедра економічної теорії та регіональної економіки

Курсова робота

Дисципліна - Мікроекономічна теорія

На тему:

“Максимізація прибутку фірми монополіста в короткостроковому та довгостроковому періодах”

Науковий керівник: к.е.н., доцент

Жовнір Н.М

Роботу виконала студентка ІІ курсу

Рибіна Дар'я Олегівна

Полтава 2010

План

Вступ

Розділ І. Ознаки монополії як складової ринку

1.1 Види монополій

1.2 Проблеми, причини виникнення монополій

1.3 Криві попиту конкурентної фірми і монополії. Середній виторг

Розділ ІІ. Максимізація прибутку

2.1 Коротко - та довгострокова рівновага монополії

2.2 Визначення монополістом ціни й обсягу виробництва

2.3 Цінова дискримінація

Розділ ІІІ. Антимонопольне законодавство

3.1 Характеристика підприємницької монополії

3.2 Ефективність антимонопольного законодавства

3.3 Ознаки природної монополії

Висновок

Використана література

Вступ

Сучасне життя не можливо уявити без ринкових відносин, а відповідно і без ринків. Існує багато ринків: ринок товарів і послуг, ринок праці, ринок капіталу тощо. Але ці ринки можна умовно поділити на два види: 1) ринки досконалої конкуренції; 2) ринки недосконалої конкуренції.

Моя курсова робота присвячується проблемі монополії, як одному з об'єктів ринку недосконалої конкуренції.

Предмет

Максимізація прибутку фірми монополіста в короткостроковому та довгостроковому періодах.

Актуальність теми

Проблема монополій є досить актуальною. Таким явищем як монополія цікавились ще в стародавній Греції і потім протягом всього розвитку людства. Це пов'язано з тим що монополій край неоднозначно впливають на суспільний розвиток - їх існування має як негативні так і позитивні наслідки.

Але не дивлячись на це сьогодні не має жодної розвинутої країни, яка б не мала антимонопольного законодавства, бо конкуренція є одним з найголовніших чинників існування добре функціонуючого ринку.

Мета. Визначити причини виникнення монопольних об'єднань. Монополія має ту ж саму мету, що і конкурентна фірма: вибрати такий обсяг виробництва, який дозволяє отримати максимальну суму економічного прибутку за певний період.

Об'єкт. Фірма монополіста в короткостроковому та довгостроковому періодах.

Виконання курсової роботи сприяє закріпленню, поглибленню, узагальненню, використання знань, здобутих студентами на лекціях, семінарських заняттях, у ході самостійної роботи з вивченням курсу «Мікроекономіка».

Розділ І. Ознаки монополії як складової ринку

1.1 Види монополій

монополія попит прибуток антимонопольний

Існує три види монополій:

1. Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива.

2. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами:

надання окремим фірмам виключного права на заняття певного роду діяльності.

Наприклад: на початку ХVІІ ст. голландській та англійській компаніям державою було надано право (виняткове) на торгівлю з Індією.

об'єднання державних підприємств і підпорядкування їх міністерствам. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними відсутня конкуренція.

3. Найпоширенішою є економічна монополія. Вона виникає на основі закономірного господарського розвитку, коли підприємці зуміли завоювати монополістичне становище на ринку, завдяки:

успішному розвитку підприємства;

базується на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів.

Види об'єднань підприємств

Сучасна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів:

Проста або повна монополія (монополія окремого підприємства).

Олігополія (монополія як змова).

Монопсонія.

Олігопсонія.

Проста чи повна монополія.

Термін “монополія ” походить від грецьких слів (“mono” - один, “poleo” - продаю) - наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця.

Наприклад: коли продавець один і у покупця дійсно немає вибору, то складається ситуація однієї монополії.

Така монополія дуже рідко зустрічається на практиці. Вона є нестійкою і її дуже важко витримати надовго. Але вона дає фірмі монопольні високі прибутки.

Олігополія походить від двох слів (“oligos” - мало, небагато і “poleo” - продаю). На ринку діє декілька продавців одного товару. Це своєрідне поєднання монополії і конкуренції.

Досвід показує, що незалежна і безоглядна поведінка окремого виробника викликає загострення конкурентної боротьби з неминучими витратами, і в той же час погодження цін обіцяє принести взаємну вигоду, зростання прибутків. Найбільш поширена.

Монопсонія - “opsonia” - закупівля продовольства) - це єдиний покупець даного товару. Користуючись своїм становищем, він має можливість знизити ціну на куповані товари чи послуги і так збільшити свої прибутки. Олігопсонія - наявність невеликої групи покупців певного товару або послуги. Вони узгоджують ціни і знижують їх.

До характерних рис монополії відносять наступні:

єдиний продавець на ринку - якщо продукцію виробляє тільки одна фірма, вона уособлює цілу галузь;

виробництво специфічного однорідного продукту, який не має близьких і досконалих замінників;

ринкова влада (ситуація “price maker”) - означає спроможність продавця як єдиного виробника товару, а за умов монопсонії - покупця як єдиного споживача впливати на ціну товару;

заблокований вступ в галузь.

1.2 Проблеми, причини виникнення монополій

Економічні системи розвинутих країн оптимально поєднують ринкові важелі саморегулювання господарства з державним регулюванням, однак їх економіка періодично зазнає криз. Ще глибші кризові потрясіння у 90-ті роки XX ст. переживає економіка пострадянських держав. Однією з вагомих причин того, що не працює механізм поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки, є діяльність монополій у різних сферах господарства.

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні властивості. Однією з негативних властивостей є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Монополізм має окремі форми (ознаки) вияву навіть у тій економічній системі, де монополії не посідають панівного становища. Тому Арістотель згадував про монополії ще за рабовласницького ладу, англійський філософ Т. Гоббс -- у сфері зовнішньої торгівлі за феодалізму. Обидва їх появу пов'язували з мотивами накопичення багатства, прибутків, засобом для якого вважалося панівне становище монополій на ринку.

Хоча ринок і окремі монополістичні ознаки в деяких країнах існували впродовж кількох тисячоліть (з IV тис. до н. е. до останньої третини XIX ст.), монополістичні тенденцїї в економіці стали панівними лише наприкінці XIX ст. Тому логічно постає питання про причини виникнення монополій.

Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою їх була промислова революція кінця XVIII -- початку XIX ст., низка винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. Так, обсяг промислового виробництва в Англії у першій половині XIX ст. зріс у чотири рази. Попередній технологічний спосіб виробництва базувався на ручній праці з використанням ручної техніки й розвивався дуже повільно. У цей період (початок XVI -- кінець XVIII ст.) переважав процес концентрації особистісного фактора. Узагальнено зміни виражалися в концентрації виробництва.

Концентрація виробництва -- зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

Концентрація капіталу -- зростання масштабів відокремлено функціонуючих форм капіталу.

Якщо процес концентрації виробництва відбувається впродовж тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває ознак закону концентрації виробництва.

Закон концентрації виробництва -- закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (дії відповідних законів), під впливом яких відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистісних) на великих підприємствах.

Цей закон з різною інтенсивністю діє на всіх етапах розвитку капіталізму, починаючи з XVI ст. Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більше прибутків, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширювати виробництво. При цьому з маси дрібних та середніх підприємств поступово виокремлюється кілька найбільших. Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Переважно вони обирають другий шлях, який приводить до укладення між ними угод (гласних і негласних), що є однією з найхарактерніших ознак монополізації економіки. Отже, виникнення підприємств-монополістів -- закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринкової економіки, дії законів конкуренції, концентрації виробництва.

Закон монополізації виробництва -- закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між конкуренцією великих підприємств однієї або споріднених галузей промисловості та процесами концентрації й централізації виробництва і власності, завдяки яким у все меншої кількості компаній зосереджується все більша частка виробленої продукції.

Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва, а й на основі його централізації.

Монополія - це окремі крупні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і займають монопольне становище на ринку тобто:

1) посідають провідне становище на ринку;

2) впливають на процес ціноутворення;

3) отримують більш високі прибутки.

Причини виникнення монополій.

1) через процес концентрації виробництва, коли підприємства замість введення між собою всеможлива конкурентна боротьба укладають між собою угоди, тобто об'єднують і капітал.

2) на основі централізації виробництва і капіталу.

Централізація виробництва - це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті об'єднань кількох підприємств в одне із загальним управлінням.

Централізація капіталу - це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання раніше самостійних капіталів.

3) внаслідок дій держави, спеціальних або навмисних її кроків.

4) поява акціонерної капіталістичної власності, коли індивідуальна приватна власність перетворюється на гальм розвитку продуктивних сил. Воно виникає в результаті злиття об'єднання декількох капіталістів.

5) кризові явища в економіці.

1.3 Криві попиту конкурентної фірми і монополії. Середній виторг

Будь-які бар'єри входження не є абсолютно нездоланними, особливо у довгостроковому періоді, тому монополії в сучасній дійсності рідкісні, переважно підтримуються державою.

Ступінь панування фірми на ринку характеризує концентрація продавців. Коефіцієнт концентрації визначає процент продажу продукції фірми (декількох фірм) від загального обсягу продажу на ринку. Загальноприйнятим показником вимірювання концентрації продавців є частка чотирьох або восьми найбільших в галузі фірм, проте він не вловлює різниці між галузями, в яких домінує одна фірма, і галузями, в яких є чотири чи більше приблизно однакових фірм.

Більш досконалим показником є індекс ринкової концентрації Гіршмана - Герфіндаля, який обчислюється як сума квадратів часток ринку всіх фірм (), які продають на ньому свою продукцію:

.

Максимальної величини він досягає для монополії: 1002 = 10.000. Мінімального значення індекс набуває в умовах досконалої конкуренції.

Модель ринку з єдиним постачальником продукту, який не має близьких замінників, називається чистою монополією. Монополія має ту ж саму мету, що і конкурентна фірма: вибрати такий обсяг виробництва, який дозволяє отримати максимальну суму економічного прибутку за певний період. При виборі оптимального обсягу монополія зустрічається з трьома обмеженнями - витратами виробництва, попитом на продукцію та її ціною. Вибір монополії можна проаналізувати за допомогою тих же двох підходів, які застосовувались при вивченні моделі поведінки конкурентної фірми: порівняння сукупного виторгу і сукупних витрат та порівняння граничного виторгу і граничних витрат .

Становище фірми - монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. В той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу. Модель поведінки монополії з єдиною ціною є моделлю простої монополії.

Порівняємо монополію з конкурентною фірмою. Попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, - за однією і тією ж ціною фірма може продати стільки продукції, скільки захоче (рис. 1.1.а). Монополія ж, маючи спадну криву попиту, змушена з кожною додатковою одиницею продажу зменшувати ціну на весь обсяг продукції (рис. 1.1.б). Таким чином, прибуток конкурентної фірми обмежується ринковою ціною, а прибуток монополії - попитом споживачів.

Размещено на http://www.allbest.ru

4

Размещено на http://www.allbest.ru

Відміни стосуються також пропонування. Пропонування конкурентної фірми прямо залежить від рівня ринкової ціни, крива пропонування конкурентної фірми має позитивний нахил. У монополії такої залежності між рівнем ціни та обсягом випуску немає, монополія не має кривої пропонування. Вона визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту.

Размещено на http://www.allbest.ru

4

Размещено на http://www.allbest.ru

Середній виторг

Виторг -- це сума грошей, яка надходить від продажу фірмою певної кількості товарів і послуг. Виділяється три види виторгу; середній (АR), граничний (МR), загальний (ТR). Розглянемо кожен із них окремо.

Ціна покупця фактично представляє той дохід, який продавець сподівається отримати за кожну продану одиницю продукції.

Середній виторг -- це сума грошей, яку отримує продавець за продану одиницю продукції. Крива попиту показує виробникові суму, яку він може отримати за продану одиницю загального обсягу продукції.

Крива попиту на продукцію фірми с водночас кривою виторгу. Те, що є ціною за одиницю продукції для покупця, є виторгом за одиницю продукції, або середнім виторгом, для продавця. Якщо покупець має заплатити дві гривні за одиницю продукції, то виторг від цієї одиниці, або середній виторг, який отримає продавець, становить дві гривні.

Ціна і середній виторг.збігаються; цe явище доцільно розглядати з двох позицій - продавця і покупця. Відтак випливає, що АR=Р, де Р -- ціна продукту, АR--- середній виторг.

Загальний виторг - це добуток ціни та кількості проданого продукту. ТR = АRxQ. Оскільки AR =P, то ТR = РхQ.

Граничний виторг - це зміна загального виторгу фірми, що походить із продажу однієї додаткової одиниці її продукту. МR - це додатковий виторг, отриманий виробником унаслідок зниження ціни і продажу додаткової одиниці продукції.

Загальний виторг є нульовим, якщо продано нуль одиниць продукту. За сумою виторгу фірми визначають масштаби її комерційної діяльності.

Середній виторг завжди дорівнює ціні, - це справедливо як для конкурентної, так і для монопольної фірми. Крива середнього виторгу завжди співпадає з кривою попиту (рис. 9.3). Але у конкурентної фірми середній виторг дорівнює не тільки ціні, а й граничному виторгу і всі криві зливаються в одну горизонтальну лінію. У монополії граничний виторг , навпаки, завжди менший за ціну , його крива спадає значно швидше, тому віддаляється від кривої попиту.

Розділ ІІ. Максимізація прибутку

2.1 Коротко - та довгострокова рівновага монополії

Максимізація прибутку в короткостроковому періоді

Оскільки у короткотерміновому періоді капітал залишається незмінним, то пристосування обсягів виробництва фірми до ринкових умов для максимізації прибутку чи мінімізації збитків досягається маневруванням змінними витратами.

Побудова моделі поведінки виробника вимагає з'ясування механізму пошуку відповіді на такі питання:

1.Варто чи не варто виробляти продукт?

2.Якщо ватро, то скільки?

3.Які прибутки чи збитки принесе це виробництво?

У мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: на підставі порівняння валового доходу та сукупних витрат і граничного доходу та граничних витрат.

Фірмі варто виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі припинення виробництва. Якщо різниця між валовим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має позитивне значення, то фірмі краще виробляти продукцію, ніж припинити виробництво.

Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки будуть дорівнювати постійним витратам.

Таким чином відповідь на перше запитання така: фірмі доцільно здійснювати виробництво у короткостроковому періоді за умови,що вона отримує економічний прибуток, або якщо її збитки менші, ніж постійні витрати.

Маючи на увазі загальний принцип поведінки виробника, досить легко відповісти і на друге питання: у короткостроковому періоді фірмі слід виробляти такий обсяг продукції, при якому вона максимізує свої прибутки чи мінімізує збитки.

Для відповіді на третє питання треба порівняти валовий дохід і сукупні витрати при обраному обсязі виробництва: економічний прибуток чи збиток фірми буде дорівнювати різниці між валовим доходом і сукупними витратами.

Аналіз взаємозв'язку граничних витрат і граничного доходу дає можливість побудувати криву пропозиції фірми у короткостроковому періоді. Якщо ціна товару встановлюється нижче від мінімального значення середніх змінних витрат, то пропозиція фірми дорівнюватиме нулю. Фірма розпочне виробництво і запропонує продукцію для продажу з того моменту, коли ціна перевищить мінімум середніх змінних витрат. Подальше збільшення ціни буде приводити до виробництва такого обсягу продукції, який відповідатиме координатам точки перетину лінії ціни з кривою граничних витрат. Тому відрізок граничних витрат фірми, який лежить вище від кривої середніх змінних витрат, є кривою її пропозиції у короткостроковому періоді.

Максимізація прибутку в довгостроковому періоді

Перехід до аналізу довгострокового періоду потребує переходу від аналізу поведінки окремої фірми до з'ясування взаємодії всіх фірм у процесі утворення ринкової пропозиції та формування ринкової ціни. Це передбачає введення деяких нових припущень:

Пристосування галузі до потреб ринку у довгостроковому періоді відбувається шляхом залучення в галузь нових виробників чи виходу їх із галузі.

Усі фірми у галузі мають однакові або дуже близькі криві витрат, що дає можливість говорити про середню, типову фірму.

Нехай ринкова ціна на стільці установилася на рівні 147 грн.(Р1), що дає змогу типовій фірмі у галузі отримувати економічний прибуток. Як поведуть себе при цьому підприємці інших галузей? Логічним буде спрогнозувати, що вони спробують переорієнтувати свою діяльність на виробництво стільців, оскільки воно приносить не тільки нормальний, а й економічний прибуток.

Якщо ціна зміниться до рівня Р2,тобто до 130 грн., то типова фірма не може отримувати економічний прибуток. Більше того, вона зіткнеться з проблемою збитків, оскільки ціна буде нижчою, ніж мінімальний рівень середніх витрат. У довготерміновому періоді розпочнеться відтік фірм з цієї галузі у ті, де є можливість отримати хоча б нормальний прибуток. Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропозицію, що призведе до встановлення нового рівня цін. Отже, масовий відтік фірм з галузі ліквідує збитки.

Такі припливи та відпливи капіталу в галузь призведуть до встановлення врешті-решт ціни, що буде забезпечувати лише відшкодування мінімальних середніх витрат виробництва, тобто типова фірма отримуватиме нормальний прибуток, але не зможе отримувати економічний. Це дає змогу сформувати загальний висновок відносно досягнення фірмою рівноваги у довгостроковому періоді: після того як усі довготермінові пристосування завершені, тобто коли досягнута довготермінова рівновага, ціна продукту буде повністю відповідати точці мінімуму середніх витрат фірми, і виробництво припадає на цю саму точку.

2.2 Визначення монополістом ціни й обсягу виробництва

Вирішальна відмінність між чистою конкуренцією та чистою монополією полягає у своєрідності кривої попиту: якщо для конкурентної фірми вона має абсолютно еластичний характер, то чистого монополіста - спадний характер.

Відмінності попиту для конкурентної фірми та чистого монополіста

Размещено на http://www.allbest.ru

4

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис 2.1. Попит для конкурентної фірми

Размещено на http://www.allbest.ru

4

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис 2.2. Попит для чистого монополіста

Спадний характер кривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста на ринку при виборі обсягів виробництва. Насамперед слід мати на увазі, що ціна реалізації додаткової одиниці продукції для монополіста завжди перевищує додатковий дохід, отриманий від продажу. Виробник не може продати більше продукції без зниження ціни на неї. Проте він буде змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукції, а й на весь обсяг продажу. Якщо на конкурентному ринку граничний дохід продавця формується лише за рахунок виграшу від збільшення обсягу продаж, то для чистого монополіста цей виграш зменшується на розмір програшу від зниження ціни на попередній обсяг проданої продукції.

Продовжимо розглядати приклад фірми, що виробляє стільці. Припустимо, що вона працює не на конкретному ринку, а є чистим монополістом, тоді збільшення обсягів продажу буде супроводжуватися зниженням ціни.

Слід зазначити, що валовий дохід фірми-монополіста при збільшенні обсягів продажу зростає не завжди: продаж дев'ятої та десятої одиниці продукції супроводжується зменшенням загальної виручки.

Аналізуючи еластичність попиту, дійшли висновку, що при еластичному попиті зниження ціни збільшуватиме валовий дохід продавця. Якщо попит нееластичний, то валовий дохід продавця матиме таку саму спрямованість змін, що й ціна. Максимуму він досягне при одиничній еластичності попиту.

Аналогічного висновку можна дійти, аналізуючи співвідношення валового доходу та сукупних витрат. Максимальний прибуток як перевищення валового доходу над сукупними витратами виробник отримує при виробництві чотирьох одиниць продукції.

Оскільки вступ в галузь, де панує монополіст,заблоковано, то для нього немає загрози з боку конкурентів, які, збільшивши пропозицію та відповідно пересунувши її криву вправо, знизили б ціну рівноваги та ліквідувати економічний прибуток. На відміну від конкурентної фірми монополіст має змогу як у короткотерміновому, так і в довготерміновому періоді отримувати економічний прибуток.

Інколи складається помилкове уявлення про цінову політику монополіста. Найпоширенішими є такі помилки:

Монополіст намагається встановити найвищу ціну. Ця помилка ґрунтується на неусвідомлені того, що збільшення ціни для монополіста обертається зменшенням обсягів продажу. Насправді монополіст не має за мету максимізацію ціни, а шукає такий її рівень, що забезпечив би йому максимальний прибуток.

Чим більша різниця між ціною реалізації продукції та середніми витратами на виробництво одиниці продукції, тим більший прибуток отримує монополіст. Це твердження справедливе лише відносно доходності з одиниці продукції. Монополіст ставить за мету максимізувати загальний прибуток. Його максимізація не завжди збігається з максимізацією продукту з одиниці продукції.

Монопольне становище на ринку завжди гарантує збиткову діяльність. Для монополіста існуватиме варіант беззбиткової діяльності у тому випадку, якщо крива попиту перетинатиме криву середніх витрат. Так буває найчастіше, оскільки, як правило, крива попиту на продукцію монополіста має досить еластичну ділянку з великим кутом нахилу. Однак легко уявити ситуацію, коли крива попиту проходить нижче, ніж крива середніх витрат, не маючи з нею жодних спільних точок.

Размещено на http://www.allbest.ru

4

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 2.2. Варіант збитковості чистого монополіста

Така ситуація склалася тоді, коли монополіст продовжує випускати продукцію, попит на яку різко впав. Навіть якщо якесь підприємство було б сьогодні абсолютним монополістом з виробництва рахівниць чи примусів,то це не гарантувало б йому беззбиткової діяльності.

2.3 Цінова дискримінація

Що володіє ринковою владою фірма завжди прагне реалізувати цю владу якомога повніше, що може бути здійснено за допомогою перерозподілу споживчого надлишку на користь виробника. З огляду на існуючі відмінності в попиті з боку споживачів, фірма може досягти цього можна, застосувавши метод цінової дискримінації. Цінова дискримінація має місце тоді, коли реалізація того самого блага здійснюється різним покупцям за різними цінами. Застосування цінової дискримінації не завжди можливо і передбачає наявність ряду умов. По-перше, фірма повинна володіти значною ринкову владу. По-друге, вона повинна бути здатною ідентифікувати споживачів відповідно до їх попитом. По-третє, повинні бути створені умови, що виключають перепродаж благ. Залежно від прояву цих умов можливості фірм з реалізації цінової дискримінації будуть різними.

Розрізняють три ступені цінової дискримінації

Дискримінація першого ступеня (досконала дискримінацію представляє собою диверсифікацію ціни в залежності від доходу і має місце тоді, коли благо продається споживачам за індивідуальними цінами. Встановивши індивідуальну ціну МС = АС для кожного окремого споживача, фірма захопить весь споживчий надлишок і отримає максимальний прибуток, тому що в цьому випадку AR криві середнього і граничного доходу MR будуть збігатися з кривою попиту D.

Рівновага виробника досягається в точці рівності ціни і граничних витрат = Р МС, що може розглядатися як найбільш ефективного використання ресурсу.

Дискримінація другого ступеня являє собою диверсифікацію ціни в залежності від обсягу споживання і передбачає встановлення різних цін для окремих груп покупців. Така практика ефективна при позитивному ефекті масштабу, коли середні і граничні витрати знижуються. Прибуток фірми зростає за рахунок перерозподілу частини потребітеского надлишку груп 1 і 2. Однак при цьому зростає і добробут споживачів, тому що частина надлишку перерозподіляється на користь груп 3 і 4. Тому така форма цінової дискримінації заохочується державою.

Що стосується цін, то фірма встановлює їх з урахуванням еластичності попиту, характерною для кожної групи. Так, при встановленні різних цін, припустимо Р1 і Р2, фірма матиме дві криві граничної виручки - MR) і MR 2.Отже, умова максимізації прибутку буде виконуватися для неї при MR (= = MR 2 = МС. Оскільки MR = Р (1 + \ / E) jo співвідношення цін Pl / Pl = (l + l / Ed 2) / (l + l / EJ).

Дискримінація третього ступеня (сегментна дискримінація) являє собою диверсифікацію ціни в залежності від категорії товару і передбачає встановлення різних цін для кожної групи блага. Грунтується на сегментації ринку, яке може бути здійснено в залежності від категорії благ (квитки, ліки), доходів споживачів, часу (сезонність попиту). Дискримінація третього ступеня застосовується тоді, коли еластичність за ціною різна для кожного сегмента ринку.

Відомо, що попит на авіаквитки в різних груп населення різний. Цілком реалістично також припустити, що у відряджених попит на авіаквитки D значно менш еластичний, ніж у студентів 2). Якщо фірма збудує свою цінову політику, виходячи з сукупного попиту Dt, то ціна квитка складе Pt і вона реалізує Q. Враховуючи те, що еластичність попиту пасажирів цих груп різна, а фірма може ідентифікувати клієнтів з більш еластичним попитом і виключити перепродаж квитків (продаж за студентськими квитками), авіакомпанія може сегментувати ринок і призначити різну ціну за квиток за одним і тим же маршрутом для кожної категорії пасажирів. Для того щоб встановити ціну квитка для кожної групи, фірма визначає криву сукупної виручки MRt, горизонтально складаючи криві граничної виручки обох груп пасажирів, і встановлює максимізує прибуток обсяг вироблення згідно з умовою MRt = МС. Залишилося встановити, яку частину квитків слід продавати для студентів і яку виділити для відряджених. Максимальну прибуток отримає фірма тоді, коли віддача від пасажирів кожної групи буде однаковою, тобто за умови MRk = MRs. Отже, максимум прибутку фірма отримає при MR = MR = МС. Це означає, що для визначення цін фірмі необхідно спроектувати рівень граничних витрат виробництва на криві граничної виручки кожної з груп пасажирів, що дасть ціни Рк і /> 5 Ціна для менш еластичного попиту вище, ніж для більш еластичного (якщо ??<Ef, Юр,> Р).

Продаючи менше квитків для відряджених за вищими цінами, фірма, з одного боку, втрачає частину прибутку з-за скорочення попиту, але з іншого - збільшує прибуток за рахунок збільшення ціни. У центрі студентського попиту, навпаки, фірма зазнає втрат за рахунок зниження ціни,але виграє за рахунок збільшення попиту. Сумарний виграш виявиться більше, оскільки фірма, використовуючи цінову дискримінацію, розширює охоплення споживачів більшою мірою, ніж знижує ціну. У випадку, якщо попит окремій групи споживачів настільки малий, що витрати по ньому вище граничного доходу (попит нижче рівня при МС Д), цінова дискримінація фірмі стає невигідною і вона вважатиме за краще продавати квитки за однією ціною.

Часто ціни на знову з'явився товар значно перевершують ціни, по яких товар буде продаватися згодом. Прикладом може служити продаж знову вийшли книг, нових прокат кінофільмів. Зазвичай причину цього зв'язують із зниженням витрат у процесі освоєння виробництва. Граничні витрати Проте в процесі освоєння виробництва знижуються незначно, і насправді ми маємо справу з ціновою дискримінацією в часі, яка пов'язана з бажанням фірми реалізувати можливості, надані нееластичним попитом на дане благо.

Іноді коливання попиту в часі дуже значні (піковий попит) - наприклад вибухове зростання попиту на туристичні путівки в літній час, відвідування місць масового відпочинку у вихідні. Враховуючи, що виробничі обмежені потужності, в граничні витрати період масового попиту збільшуються і ціни повинні бути вище. Тому цінова дискримінація в часі і за пікового попиту має різну базу. При першому ціна встановлюється за принципом MR 1 = MR 2 = МС, тобто MR кожної групи товарів повинні бути рівними, тому що витрати обслуговування різних груп споживачів є залежними одне від одного. При диверсифікації цін пікового попиту ціна встановлюється для кожної групи незалежно, тому що граничні витрати по одній групі не впливають на граничні витрати по інший, тобто МО = MR), а МО = MR 1.

Таким чином, цінова дискримінація широко використовується на практиці. Економічні Її наслідки полягають у тому, що вона сприяє, по-перше, збільшенню прибутків, по-друге, розширення обсягу випуску, тому що дозволяє компенсувати зниження граничного доходу при збільшенні випуску.

Розділ ІІІ. Антимонопольне законодавство

3.1 Характеристика підприємницької монополії

Антимонопольне законодавство -- це складна й розгалужена система законів, правових норм і судових рішень, створена за останні сто років економічної історії та спрямована на досягнення успішного функціонування ринку і стимулювання конкуренції між фірмами. У США, наприклад, прийнято п'ять основних законодавчих актів, які зазвичай характеризують як антимонопольне законодавство: закон Шермана, закон Клейтона, закон про Федеральну торгову комісію (1914), закон Робінсона -- Патмана (1936) і закон Селлера -- Кефовера (1950). Концентрація економічної сили в руках приватних монополій, як правило, не сумісна з інтересами суспільства. "Ефективна" конкуренція, дія зрівноважувальних сил, почуття соціальної відповідальності у керівників великих корпорацій -- такі гарантії захисту суспільних інтересів насправді не завжди стають на заваді пануванню монополій. За переконанням багатьох учених, проблема організації суспільного контролю над монополіями, який перешкоджав би антигромадській діяльності домінуючих підприємств, становить мало не найважливішу проблему для країн з розвиненою економікою.

Сучасне антимонопольне законодавство спрямоване здебільшого на попередження порушень природних ринкових процесів, які є результатом монополізації або наслідком угод між компаніями, спрямованих на послаблення дії конкурентних сил або на запобігання зловживанням домінуючим становищем. Антимонопольна політика держави, разом з інтенсивним тиском нових потенційних конкурентів здатна радикально вплинути на формування конкурентних ринків і конкуруючих виробників. Інтеграційні союзи фірм, які тільки закривають споживачеві доступ до високоякісної й дешевої продукції, не можуть існувати тривалий час, хоча певний період здатні працювати без явних порушень закону.

Підприємницька монополія - існує, коли одна чи декілька фірм контролюють основну частку виробництва важливої галузі (це може бути як монопольне утворення, так і олігополістичне).

Недоліки підприємницької монополії:

неефективність розподілу ресурсів - монополісти та представники олігополій вважають можливим та вигідним обмежувати випуск продукції та назначати більш високі ціни в порівнянні із тими, які б існували б в галузі із конкуренцією.

не прогресивність - критики вважають, що підприємницька монополія не тільки не являється необхідним фактором економії, обумовленої масштабами виробництва, але і не сприяє НТП.

нерівність доходів - монополія також критикується як фактор, який сприяє нерівності доходів, через те, що через бар'єри для входження в галузь дозволяють монополісту назначати ціну, яка перевищує СВт і забезпечує відповідні економічні прибутки. Ці прибутки привласнюються акціонерами чи володільцями підприємств.

політичні небезпеки - гігантська компанія має високий ступінь впливу на уряд держави, і це відображається на законодавству та урядовій політиці, які не сприяють інтересам суспільства, а скоріше інтересам цього гіганта.

Переваги підприємницької монополії:

продукція кращої якості - вважається, що монополістична влада була досягнута за рахунок кращої якості продукції, ніж у конкурентів.

недооцінка конкуренції - хоча фірм, які виробляють даний продукт може бути декілька, ці фірми можуть зіткнутися з сильною міжгалузевою конкуренцією. Також, слід до уваги приймати іноземну конкуренцію - тобто фірми-виробники вітчизняної продукції орієнтуються на ціни фірм-аналогів-іноземців. Великі прибутки монополіста сприяють до того, що інші фірми прагнуть ввійти в галузь, і це також породжує конкуренцію.

ефект масштабу - тільки крупі фірми можуть досягти низьких витрат на одиницю продукції і тому продавати її споживачам по порівняно нижчим цінам.

НТП - крупні фірми мають і фінансові ресурси, і стимули для проведення НТП - згідно із дослідженнями Шумпетера-Геллбрейта.

Ефективність антимонопольного законодавства

Монополістичні тенденції проявляються на всіх етапах розвитку ринкових процесів, але стають катівними лише в ХІХ ст.

Монополія - це окремі підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес цінотворення, і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Головною ознакою монополій є посідання монопольного становища. Воно є бажаним для кожного підприємства і підприємця, тому що:

Дозволяє уникнути їм цілого ряду проблем і небезпеки пов'язаних із конкуренцією.

Можуть впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови.

Однак монополістична діяльність вкрай негативно може відбиватися як на світовому господарстві, так і на окремих національних економіках. Монополізм передбачає штучне завишування цін, негативний вплив на добросовісну конкуренцію і ряд інших негативних явищ, які не на руку іншим виробникам та споживачам.

Звідси випливає необхідність антимонопольного регулювання. Головні методи антимонопольного регулювання можуть бути здійснені в першу чергу через законодавство.

Ключовим способам такого регулювання є впровадження антимонопольного законодавства. Світова історія впровадження антимонопольного законодавства сягає кінця ХІХ століття, коли в 1890 р. був прийнятий закон Шермана. Даний закон характеризував любе об'єднання типу трест, чи іншого об'єднання на основі таємної угоди, вважалося незаконним. А люба особа, яка буде сприяти даному утворенню - буде нести кримінальну відповідальність. Пізніше дане законодавство поповнилося іншими законодавчими актами, зокрема законом Клейтона 1914 р., який посилював і доповнював закон Шермана, а саме: за законом була оголошена цінова дискримінація; заборона виключних чи “примусових” узгоджень у відповідності з якими виробники продавали б деякі товари покупцю тільки при умові, що останній придбає інші товари у того ж самого продавця, а не у його конкурентів; забороняє формування взаємопов'язаних директоратів - коли керівник однієї фірми є також членом правління конкуруючої фірми.

На сьогодні антимонопольні закони діють майже у всіх розвинених країнах. Так, в Україні основним антимонопольним законом є Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності ” від 15.03.1992 року.

Одне з основних питань, що виникає при застосуванні антимонопольного законодавства - як ідентифікувати галузі, котрі є об'єктом цього законодавства - за структурою галузі чи за поведінкою фірм галузі?

“Структуристи” вважають, що галузь, яка має монополістичну структуру, і поводить себе як монополіст.

Оцінюючи поведінку фірм на ринку, слід брати до уваги такі аспекти їхньої діяльності:

- чи можуть фірми блокувати входження конкурентів на ринок;

- чи зустрічають вони конкуренцію з боку імпорту (а існуюча в світі тенденція зростання транснаціональної конкуренції веде до зменшення ризику витрат для споживачів від порушень національними монополістами антимонопольного законодавства);

- чи є конкуренція за цінами, чи існує змова щодо цін;

- чи існує конкуренція між фірмами у сфері інноваційної діяльності та інших нецінових сферах.

Також, важливим є питання щодо визначення частки ринку фірми-монополіста.

Ефективність антимонопольного законодавства визначається можливостями його застосування по відношенню до існуючих ринкових структур (1), злиття (2) і до фіксованих цін (3).

Перша із зазначених проблем розв'язується шляхом визначення відповідного ринку та ринкової концентрації. Сама по собі наявність монопольної влади не є приводом для застосування антимонопольного законодавства, воно застосовується лише при наявності дій, які обмежують свободу конкуренції, - це відомий у юридичній практиці принцип причини; конкретні підходи до визначення тих або інших дій антиконкурентними можуть визначатися в окремих країнах по-різному.

Як правило, достатньою умовою для підтримки конкуренції є наявність конкурсного (або змагального) ринку - такого ринку, на якому відсутні вхідні бар'єри, а вихід майже безкоштовний. На конкурсному ринку може діяти навіть одна фірма деякий час - чистий монополіст.

Щодо злиття, то розрізняють:

Горизонтальне злиття - це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж ринку.

Вертикальне злиття - це злиття фірм, які пов'язані стосунками “постачальник-покупець”.

Конгломератні злиття - це злиття фірм, які діють на різних ринках, що не перетинаються (тобто продукція на цих ринках не є замінниками).

Найчастіше обмежується горизонтальне злиття.

Фіксація цін - це спроба декількох фірм об'єднатися з метою встановлення певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується та ціна, яка є завищеною, тобто монопольною, або така, що обмежує появу нових конкурентів (ціна, яка обмежує появу нових конкурентів (або виштовхує з галузі старі) також називається грабіжницькою ціною).

Дані принципи є загальними. Конкретна практика визнання дій антиконкурентними та застосування антимонопольного законодавства має суттєві відмінності щодо різних монополістичних утворень.

Обговорюючи антимонопольні закони та практику їх застосування не слід вважати, що урядова політика є послідовно про-конкурентною. Важливо відмітити, що 1) існують виключення із антимонопольного законодавства і 2) ряд мір державної політики послаблювати конкуренцію. Так, можуть створюватися легальні картелі - коли адміністративним рішенням розподіляється ринок і обмежується конкуренція; можуть прийматися закони на зразок патентних, які з певних міркувань обмежують конкуренцію.

Можна зробити висновок, що антимонопольна політика є предметом дискусій у багатьох країнах, а відповідна економічна теорія ще не набула завершального вигляду.

3.3 Ознаки природної монополії

З перших років своєї незалежності Україна намагається мінімізувати вплив монополій на економічний розвиток держави та створити передумови для створення ринкової економіки. Проведення ефективної антимонопольної політики є одним з найважливіших завдань для України.

Саме існування монополії не є порушенням конкурентного законодавства. Порушення - це тільки зловживання монопольним становищем. Домінуюче становище є досить масштабним, воно не зводиться тільки до зловживань цінового характеру, а включає також дискримінаційні дії, неправомірне скорочення пропозиції або попиту, створення перешкод для входу чи виходу з ринку інших фірм.

В Україні монополії мають свої особливості. У світі монополізм є лише у виробничій сфері, а в Україні - майже в усіх. Причиною цього стала командно-адміністративна система колишнього СРСР, наслідки якої спостерігаються і сьогодні.

Днями відбулася конференція з проблемних питань контролю за дотриманням антимонопольного законодавства у галузі залізничного транспорту, організована Антимонопольним комітетом України спільно з Укрзалізницею. Було проаналізовано недоліки в організації діяльності підприємств галузі, що призводять до порушень антимонопольного законодавства, а також рекомендовано вжити низку координаційних заходів, які б унеможливили повторення таких порушень в умовах дії нового конкурентного законодавства.

На поточний момент в Україні сформовано засади конкурентної політики та законодавства, гармонізованого із законодавством Європейського союзу. Зокрема, набув чинності Закон України «Про природні монополії», внесено зміни до Закону «Про Антимонопольний комітет України», на початку березня 2002 року набуває чинності Закон «Про захист економічної конкуренції». У листопаді минулого року Указом Президента України схвалено «Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки».

На сьогодні монополістами в Україні є: «Нафтогаз України», «Укрспецекспорт», «Енергоатом», «Укрзалізниця» тощо.

До недавніх пір «Укртелеком» також вважався монополією, але в умовах динамічного розвитку НТП з'являються нові прогресивні технології виробництва замінників, тому що це сприяє виникненню фірм-конкурентів та створенню нових підприємств. ВАТ «Укртелеком» на сьогодні обслуговує 10 млн. абонентів, а оператори мобільного зв'язку - 20 млн. абонентів.

Сьогодні до природних монополій відносять електромережі, трубопровідний транспорт, гірничодобувні підприємства унікальних родовищ корисних копалин (нафта, газ, вугілля та ін.), комунальні підприємства.

В Україні від діяльності природних монополій залежить стан економіки. Близько 10% ВВП приходить на послуги зв'язку і житлово-комунальної сфери, ще 10% - на обсяг виробництва «Нафтогаз України». Але якість їх послуг та рівень розвитку низькі. Суспільство втрачає свій добробут. Згідно зі звітом незалежних аудиторів «Нафтогаз України» у 2005 р. втратив 1842 млн. грн., а у 2009 - 2038,2 млн. грн. На відміну від цієї природної монополії, галузь зв'язку стала конкурентною. «Обленерго» понесла втрати у 2002 р. 1, 65 млрд. грн., а у 2007 - 10 млрд. грн. Монополія блокує розвиток ТЕК України, знижуючи ефективність і конкурентоспроможність підприємств ТЕК і послаблює енергетичну безпеку країни. Компанії АТ «АРС» (Донецьк) спільно з корпорацією «Індустріальний союз Донбасу» (Донецьк) контролюють 75% ринку коксу. Приватна торговельно-промислова компанія «Укрвуглемаш» займає 70% українського ринку гірничошахтного устаткування. У 2001 р. збитки «АРС» склали 13 млн. грн.,а у 2008 - 12,789 млн. грн.

Прибутки "Укрзалізниці" від перевезень (вантажних і пасажирських) в 2005 році зросли на 17,2% порівняно з 2004 роком і становили більш як 9,4 млрд. грн.

За 2007 рік залізничний транспорт України перевіз 391 млн. тонн вантажів, що на 5,6% більше, ніж за 2006 рік і 465,1 млн. пасажирів, що на 0,6% менше, ніж за 2006 рік.

"Укрзалізниця" забезпечує 90% вантажоперевезень і 62% транспортних перевезень країни за рік. Щорічно залізничний транспорт України перевозить приблизно 500 млн. пасажирів і 300 млн. тонн вантажів.

Антимонопольний комітет України (АМК) порушив справу проти Державної адміністрації залізничного транспорту («Укрзалізниця»).

Про це УНІАН повідомили в прес-службі АМК.

Справа порушена за результатами перевірки, проведеної на вимогу ряду транспортно-експедиційних компаній, які поскаржилися АМК на дискримінаційні дії "Укрзалізниці".

У Комітеті повідомили, що перевірка встановила, що "Укрзалізниця" не завжди використовує прозорі підходи, користуючись своїм винятковим правом надавати знижки на тарифи вантажних перевезень.

"Серед 89 експедиційних компаній, які мають договори з "Укрзалізницею", знижками користуються 18. З них 8 мають особливо привілейований статус і отримують найістотніші знижки. У ході перевірки АМК виявив факти необгрунтованого надання знижок деяким з цих компаній", - повідомили в Комітеті.

Крім того в АМК повідомили, що у Комітету виникли питання щодо механізму надання знижок транспортно-експедиційним компаніям при здійсненні перевезень у певних напрямах.

Такі дії "Укрзалізниці" можуть створити нерівні умови на ринку транспортних послуг, обмеживши конкуренцію між його учасниками і зашкодити інтересам багатьох підприємств споживачів... Якщо факт зловживання монопольним положенням підтвердиться, ми вживемо до "Укрзалізниці" всіх заходів, передбачені чинним законодавством", - повідомили в Комітеті з посиланням на главу АМК Олексія КОСТУСЄВА.

Як повідомлялося раніше, Антимонопольний комітет у січні поточного року вже визнав дії "Укрзалізниці" такими, що порушують законодавство в частині нав'язування послуг відомчого метрологічного контролю, непотрібні контрагенту, і визначення умов для отримання послуги перевезення вантажів. За ці порушення на підприємство "Укрзалізниця" був накладений штраф у розмірі 40 тис. грн.

Довідка УНІАН. Кабінет Міністрів затвердив Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту ("Укрзалізницю"). В сферу її управління входять Південно-Західна, Одеська, Південна, Львівська, Придніпровська і Донецька залізниці.

Разом із тим на конференції було зазначено, що останнім часом спостерігається позитивна тенденція більш уважного ставлення підприємств галузі до вимог антимонопольного законодавства: кількість справ, які розглядаються АМКУ щодо діяльності Укрзалізниці, зменшилась.

Однак Комітет вважає за доцільне вжити ряд заходів щодо: вдосконалення системи регулювання цін і тарифів у сфері діяльності Укрзалізниці як суб'єкта природної монополії; організації належного контролю за фінансовою діяльністю підпорядкованих цьому об'єднанню структур; поглиблення правового регулювання взаємовідносин між учасниками ринку та вдосконалення правової бази діяльності залізниць України; недопущення неринкової поведінки підприємств, які діють на ринках природних монополій, зокрема шляхом посилення контролю за використанням державного майна, розширення конкурсних засад закупівлі матеріалів та обладнання, зміцнення платіжної дисципліни; прискорення заходів реструктуризації на залізничному транспорті, які передбачають відокремлення діяльності, що має місце в умовах природної монополії, від діяльності, яка може здійснюватися в конкурентному середовищі; створення відповідно до Закону України «Про природні монополії» не залежного від відомчого впливу регулюючого органу (Національної комісії); забезпечення з боку керівництва Укрзалізниці контролю за недопущенням порушень антимонопольного законодавства підприємствами, які входять до сфери її господарчого управління.

Мета створення і діяльності комунальних підприємств - задоволення соціальних потреб суспільства. Вони регулюються Господарським та Цивільним кодексами, Законами України: «Про природні монополії», «Про захист від економічної конкуренції», «Про житлово-комунальні послуги» тощо. В цілому діяльність комунальних підприємств збиткова.

«Укрзалізниця» функціонує як на монопольному (надання послуг користування залізничною інфраструктурою), так і на конкурентному (вантажних та пасажирських перевезень, будівельної індустрії тощо) ринках. Однак багато підприємств «Укрзалізниці», які повинні функціонувати на конкурентному ринку, залишаються монопольними. Це призводить до відсутності стимулів до підвищення якості товарів та послуг, гальмування НТП, необґрунтованого підвищення цін,відсутності інвестицій.

Держава регулює діяльність монополій. Антимонопольний комітет здійснює державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захищає інтереси підприємців від зловживань монопольним положенням і недобросовісної конкуренції. Здійснюється заборона злиття фірм, якщо їх сукупна частка становить 35%. Також здійснюється заборона зловживання монополістом своєю владою шляхом введення штрафних санкцій чи примусове роз'єднання. Крім того, здійснюється регулювання природних монополій (цін і якості продукції).

Висновок

Сьогодні державі необхідно здійснювати активні антимонопольні заходи, які полягають в стимулюванні створення нових підприємств,в заохоченні підприємств інших галузей до виробництва монополізованих видів продукції, в полегшенні доступу інших фірм на монополізовані ринки. Здійснювати це можна за допомогою податків та процентних ставок, пільгового кредитування підприємств, які вступають на монопольні ринки.

Формування і проведення розумної антимонопольної політики повинно сприяти створенню конкурентної сфери ринків економіки України, від якої значною мірою залежить добробут людей України.

Повністю усунути монополізм неможливо, можна тільки звузити його шляхом відокремлення ринків природних монополій від змішаних або впровадження нових технологій. Закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про Антимонопольний комітет України», Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції, Конституція України регулюють діяльність монополій.