Витрати та прибуток фірми

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

витрата прибуток інвестиційний

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИТРАТ

1.1 Поняття витрат та їх класифікація

1.2 Собівартість продукції

1.3 Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періодах

РОЗДІЛ II. ПРИБУТКИ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

2.1 Суть та класифікація прибутку

2.2 Прибутки довгострокового та короткострокового періоду

2.3 Інвестиційна діяльність фірми

РОЗДІЛ 3. ПРИБУТКОВІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Аналіз прибутковості підприємств України

3.2 Шляхи підвищення прибутковості українських підприємств

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми. Мікроекономічний рівень господарювання - це система відносин діяльності мікроекономічних господарських суб'єктів щодо оптимізації співвідношення попиту та пропозиції.

У ринковій економіці кінцевою метою виробника є отримання прибутку. Його величина безпосередньо залежить від величини витрат виробництва, тому вони завжди знаходяться під його постійним контролем. Витрати виробництва визначаються об'єктивними і суб'єктивними чинниками, вони можуть бути грошовими і негрошовими.

Кожного виробника цікавить питання, скільки товару виробляти і скільки продавати залежно від ціни і витрат на його виробництво. Для виробництва продукції підприємець повинен зробити певні витрати. До таких витрат належать елементи факторів виробництва, які використовуються у виробництві. Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води,корисних копалин, що використовуються як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.

Між суб'єктами виробничих відносин витрати виробництва можуть розподілятися по-різному. Тому немає єдиного універсального і водночас достатньо простого методу визначення витрат і результатів виробництва. Існує декілька підходів до їх визначення.

В процесі виробництва створюється товар, який здатний задовольняти потреби людини. Ціну товару визначають витрати на його виготовлення.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково - технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції. Враховуючи значення прибуту, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймі стабілізувати її на певному рівні. Тому основний принцип діяльності підприємства складається в прагненні до максимізації прибутку.

О'бєктом дослідження курсової роботи - є теоретичні основи мікроекономіки.

Предмет дослідження - витрати виробництва і прибуток фірми.

Мета курсової роботи - це дослідження витрат виробництва та прибутку фірми, за допомогою таких завдань:

· Дослідити місце витрат у діяльності фірми;

· Дослідити виробничі функції;

· Визначити витрати виробництва у коротко- та довгостроковому періодах;

· Зробити загальний аналіз підприємств в Україні.



РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИТРАТ

1.1 Поняття витрат та їх класифікація

Для здійснення економічної діяльності кожній фірмі (підприємству) необхідні економічні ресурси, які підприємство використовує в процесі виробництва економічних благ чи надання послуг. Тобто процес виробництва супроводжується витратами.

Тому витрати виробництва - це грошова форма всіх витрат різних видів економічних ресурсів в процесі виробництва, обігу та розподілу, а також витрати майбутніх періодів, на утримання об'єктів невиробничої сфери. Іншими словами витрати підприємства - грошовий вираз використовування факторів виробництва для виробництва та реалізації продукції.

Витрати підприємства можуть виникати внаслідок упровадження звичайної, тобто операційної, фінансової й інвестиційної діяльності підприємства та надзвичайних подій.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не належать до фінансової чи інвестиційної діяльності. Основною визнається діяльність, пов'язана з виробництвом і реалізацією продукції; вона класифікується за галузями та видами економічної діяльності.

Фінансова діяльність - це діяльність, що призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства (емісія акцій, облігацій, виплата дивідендів, отримання позик та їх погашення).

Інвестиційна діяльність - зумовлена придбанням і реалізацією необоротних активів, короткострокових фінансових інвестицій та продажем основних засобів і нематеріальних активів, придбанням чи продажем довгострокових фінансових інвестицій, наданням позик фізичним чи юридичним особам.

Надзвичайні події виникають внаслідок форс-мажору, тобто стихійного лиха, експропріації активів підприємства тощо.

Відповідно до перелічених видів діяльності підприємства утворюються такі витрати:

- операційні - витрати підприємства виникають у зв'язку з операційною діяльністю підприємства, тобто його основною діяльністю, пов'язаною з виробництвом та реалізацією продукції, яка забезпечує основну частку його доходу (наприклад, витрати на сировину, матеріали, витрати на утримання приміщень, управлінського персоналу).

- фінансові - витрати утворюються при проведенні фінансової діяльності підприємства; вони можуть виникати не завжди, тому що підприємство може і не здійснювати фінансової діяльності.

- інвестиційні - витрати виникають внаслідок здійснення інвестиційної діяльності підприємства та також можуть не виникати на підприємстві, оскільки не завжди воно проводить інвестиційну діяльність.

- непередбачувані - витрати мають місце взагалі зрідка, тому що виникають внаслідок надзвичайної діяльності підприємства.

Прийнято розрізняти загальні (сукупні) витрати і витрати на одиницю продукції.

Загальні витрати - це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Для обліку витрат на підприємстві та проведена аналізу їх рівня використовується класифікація витрат за певними ознаками.

· За ступенем однорідності витрати поділяються на:

- елементні витрати є однорідними за складом, мають єдиний економічний зміст і кваліфікуються як первинні. До них відносяться: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та ін.;

- комплексні витрати є різноманітними за складом, охоплюють кілька елементів витрат. їх групують за економічним призначенням при калькулюванні та організації внутрішньовиробничого економічного управління (наприклад, Загальновиробничі, адміністративні витрати; втрати від браку продукції і т. п.).

· За відношенням до процесів виробництва:

- виробничі - витрати, що використані на ресурси в процесі виробництва продукції;

- позавиробничі (комерційні) - характеризують ресурси, що використані в процесі реалізації і збуту продукції.

· За ступенем залежності від обсягів виробництва:

- змінні витрати - це витрати, загальна величина яких за певний період залежить від обсягу виробництва продукції. У свою чергу, в їх складі виділяють витрати пропорційні та непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. До них відносять переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, а також відрядну заробітну плату робітників. Непропорційні витрати не мають прямої пропорційної залежності від обсягу виробництва. Змінні витрати ростуть пропорційно до збільшення обсягів виробництва.

Рис. 1.1. Графіки змінних та середніх змінних витрат



- постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції їх загальна величина (в певних межах) не залежить від кількості виготовленої продукції. До постійних відносяться витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва та управлінські витрати.

Рис. 1.2. Графіки динаміки постійних витрат

· За способом віднесення на собівартість об'єкта:

- прямі витрати - безпосередньо пов'язані з виготовленням певних видів продукції і можуть бути обчислені прямо на її фізичну одиницю. Якщо на підприємстві або в його структурному підрозділі виготовляється один різновид продукції, то всі витрати є прямими;

- непрямі витрати (заробітна плата обслуговуючого управлінського персоналу, утримання і експлуатація засобів праці) можна безпосередньо визначити для окремих різновидів продукції.

1.2 Собівартість продукції

Успішне просування продукції на ринку можливе при знижені собівартості на її виробництво.

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

Як економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:

* урахування і контроль усіх витрат на випуск і реалізацію продукції;

* є базою для формування цін на продукцію підприємства, розрахунку прибутку і рентабельності;

* економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння і розширення діючого підприємства;

* служить одним із показників ефективності виробництва, у частині спожитих ресурсів;

* визначення оптимального обсягу випуску продукції підприємством;

* використовується при економічному обґрунтуванні прийняття управлінських рішень.

З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає в наступному:

* у збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але і розширеному відтворенні;

* у появі більшої можливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

* у поліпшенні фінансового стану підприємства і знижені ступеня ризику банкрутства;

* у можливості зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентноздатність продукції і збільшити обсяг продажів.

Собівартість продукції включаються витрати на:

- Дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

- Підготовку і освоєння нової продукції;

- Виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

- Обслуговування виробничого процесу і управління ним; збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);

- Розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів); набір і підготовку кадрів;

- Поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаються для виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плаїгу; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартістьвключає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартістьохоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість -- це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і серед-ньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньо-галузева -- відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньо-галузева -- головним чином для ціноутворення.

1.3 Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періодах

Всі ресурси у процесі виробництва поділяються на ресурси, які можна змінити швидко і легко (швидкозмінні) та ресурси, які змінюються складно та довго (довгозмінні). У зв'язку з цим періоди розвитку виробництва на:

Короткостроковий період - це період виробництва, протягом якого довгозмінні фактори є незмінними.

Довгостроковий період - це період виробництва, за який виробники можуть змінити всі фактори виробництва продукції. У короткостроковому періоді виробнича функція відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів.

Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат:

- постійні

- змінні

Вони аналізуються за двома рівнями: перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції, другий - аналізу витрат на одиницю продукції.

Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними витратами (TC). Вони включають постійні витрати (FC) і змінні витрати (VC):

ТС = FC + VC (1.1)

Постійні витрати - це витрати фіксовані, їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов'язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо.

Змінні витрати - це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. До них відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників. Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції. До них відносять середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на обсяг продукції, випущеної за певний період:

Середні постійні витрати (AFC) - це кількість постійних витрат виробництва (FC), що припадає на одиницю виробленої продукції (Q):

AFC = FC/Q (1.2)



Середні змінні витрати (AVC) - це кількість змінних витрат виробництва (VC), що припадає на одиницю виробленої продукції:

AVC= VC / Q (1.3)

Середні сукупні витрати (ATC) - це кількість сукупних витрат виробництва (ТС), що припадає на одиницю виробленої продукції:

ATC = TC / Q (1.4)

Також середні сукупні витрати можна розрахувати як суму середніх постійних і середніх змінних витрат:

ATC=AFC+AVC=(FC+VC)/Q (1.5)

Граничні витрати (МС) показують на скільки змінюються загальні витрати виробництва при зміні Q на одну одиницю:

MC=ДTC/ДQ (1.6)

Граничні витрати - це приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції.

· якщо МС менше ніж АТС, то АТС зменшується;

· якщо МС більше ніж АТС, то АТС збільшується;

· якщо МС=АТС, то АТС приймає мінімальне значення.



Рис. 1.3. Криві короткострокових витрат

Довгострокові ж середні витрати, тобто витрати на одиницю продукції, формують ціну виробника, від рівня якої залежить результат діяльності фірми, її успіх на ринку. Якщо ціна виробника виявиться нижчою за ринкову ціну, фірма одержить економічний прибуток, в іншому разі вона матиме збитки і буде витіснена з ринку, тому мінімізація середніх витрат складає основне завдання виробничої діяльності фірми.



Рис. 1.4. Криві довгострокових витрат: а) - довгострокові сукупні витрати; б) - довгострокові середні та граничні витрати

Між середніми сукупними витратами короткострокового і довгострокового періоду існує певний зв'язок. Крива довгострокових середніх витрат будується на основі кривих короткострокових середніх сукупних витрат. Відображаючи дію закону спадної віддачі, короткострокові мають U - подібну форму. Нижня точка кривої показує ефективний масштаб виробництва для підприємства з заданою технологією. Якщо фірма буде нарощувати обсяг випуску за межі цієї точки за незмінної технології, середні сукупні витрати почнуть зростати, ефективність виробництва втрачається. Тому в умовах стійкого підвищення попиту на продукцію фірмі потрібно змінити технологію і потужності. Витрати на основний капітал відповідно зростуть, а підприємство перейде на нові масштаби виробництва - з малого перетвориться на середнє, а потім - на велике.



Рис. 1.5. Взаємозв'язки між кривими витрат у короткостроковому та довгостроковому періодах: а) - сукупні витрати; б) - середні та граничні витрати

За цих умов фірмі необхідно відшукати для кожного технологічного рівня такий обсяг випуску, за якого середні сукупні витрати були б мінімальними.



РОЗДІЛ II. ПРИБУТКИ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

2.1 Суть та класифікація прибутку

Прибуток - найпростіша і одночасно найбільш складна категорія ринкової економіки. Він є основною і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним мотивом діяльності підприємств в цій економіці.

Прибуток - це винагорода, яку одержує підприємець. Власник землі одержує ренту, працівник - заробітну плату, власник грошового капіталу - процент, а підприємець винагороджується прибутком. Це є плата за те, що він організовує виробництво, управляє ним, впроваджує інновації (нововведення), ризикує.

Можна виділити такі характерні риси прибутку:

1) прибуток являє собою форму доходу підприємця, здійснюючого певний вид діяльності;

2) прибуток є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху;

3) прибуток не є гарантованим доходом підприємця, що вклав свій капітал в той чи інший вид бізнесу. Він є результатом тільки вправного та успішного здійснення цього бізнесу. Але в процесі ведення бізнесу підприємець внаслідок своїх невдалих дій чи об'єктивних причин зовнішнього характеру може не тільки залишитися без очікуваного прибутку, але й повністю або частково втратити вкладений капітал;

4) прибуток є вартісним показником, вираженим у грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов'язана з практикою узагальненого вартісного обліку усіх пов'язаних з ним основних показників - вкладеного капіталу, отриманого доходу, понесених затрат і т.п., а також з діючим порядком його податкового регулювання.

Прибуток являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, що являє собою різницю між сукупним доходом і сукупними затратами в процесі здійснення цієї діяльності.

Значення прибутку полягає в тім, що він є:

1) основним джерелом фінансування розвитку підприємства, вдосконалення його матеріально-технічної бази та продукції, забезпечення всіх форм інвестування;

2) об'єктом оподаткування та джерелом сплати податків.

Основними функціями прибутку є такі:

а) слугує мірилом, що дає змогу оцінити результати господарської діяльності підприємства;

б) є джерелом винагороди засновникам (власникам) підприємства;

в) в умовах ринкових відносин прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства та вдосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування;

г) прибуток виступає критерієм доцільності під час схвалення господарських рішень на підприємстві. Оскільки більшість рішень підприємства пов'язані з витрачанням ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових), вони мають розглядатись з урахуванням величини прибутку, який підприємство отримає у результаті їхньої реалізації;

д) прибуток є основним фінансовим важелем при формуванні надходжень до бюджету країни. Регулюючи розміри прибутку, що залишаються у розпорядженні підприємств, держава стимулює ділову активність суб'єктів господарювання;

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту. Тоді як на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Отримання прибутку пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства.

По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток має основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її можна визначити як прибуток від іншої реалізації. Прибуток від іншої реалізації може бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховується так само, як і від реалізації продукції основних фондів.

По-третє, це діяльність пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки.

По-четверте, це діяльність пов'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств. До них належать:

а) прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;

б) невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);

в) надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;

г) штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання;

д) кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;

е) прибуток від завищення цін і тарифів;

є) курсова різниця від операцій в іноземній валюті;

ж) прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;

з) вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;

і) прибуток (збиток) від спільної діяльності.

Згідно до П(С)БО 3 можна виділити такі види прибутку, які наведені у таблиці (2.1).

Таблиця 2.1.

Класифікація прибутку

Класифікаційна ознака	Види прибутку
1. За характером відбиття в обліку	Бухгалтерський прибуток
	Економічний прибуток
2. За характером діяльності підприємства	Прибуток від звичайної діяльності
	Прибуток від надзвичайних
3. За осн. видами господарських операцій підприємства	Прибуток від реалізації продукції
	Прибуток від позареалізаційних операцій
4. За основними видами діяльності підприємства	Прибуток від операційної діяльності
	Прибуток від інвестиційної діяльності
	Прибуток від фінансової діяльності
5. За складом елементів, що формують прибуток	Маржинальний прибуток характеризує
	Валовий прибуток характеризує
	Прибуток від позареалізаційних операцій.
	Чистий прибуток
6. За характером оподаткування прибутку	Оподаткована частина прибутку.
	Неоподаткована частина прибутку.
7. 3а характером інфляційної “очистки” прибутку	Номінальний прибуток
	Реальний прибуток
8. За достатністю рівня формування	Нормальний прибуток
	Низький прибуток
	Високий прибуток
9. За ступенем використання	Нерозподілений прибуток
	Розподілений прибуток

Характеристика видів прибутку:

1. Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Його можна визначити за формулою 1.

БП = П - БВ (2.1)

де БП - бухгалтерський прибуток; П - загальний прибуток;

БВ - бухгалтерські (зовнішні, явні) витрати.

2. Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат. Його можна визначити за формулою 2.

ЕП = П - ЕВ (2.2)

де ЕП - економічний прибуток;

П - загальний прибуток;

ЕВ - економічні витрати.

3. Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі. Його можна визначити за формулою 3.

П_зд = П_од + П_фд + П_ізд, (2.3)

де П_зд - прибуток від звичайної діяльності;

П_од - прибуток від операційної діяльності;

П_фд - прибуток від фінансової діяльності;

П_ізд - прибуток від іншої звичайної діяльності.

4. Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування.

5. Прибуток від реалізації продукції - товарів, робіт, послуг - є основним його видом на підприємстві, безпосередньо пов'язаним з галузевою специфікою діяльності. Він складається з прибутку у нереалізованих залишках річної продукції на початок року, прибутку від випуску товарної продукції звітного періоду та прибутку у залишках нереалізованої продукції на кінець року.

6. Прибуток від позареалізаційних операцій формально характеризується терміном “доходи від позареалізаційних операцій”, однак за своїм сутнісним змістом ставиться до категорії прибутку, тому що відбивається у звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами й понесеними втратами від цих операцій. До складу доходів, що формують цей прибуток, ставляться доходи від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними й закордонними партнерами; доходи від облігацій, акцій і інших цінних паперів, що належать підприємству та випущені сторонніми емітентами; доходи від депозитних внесків підприємства в банках; отримані штрафи, пені й неустойки та ін.

7. Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не ставляться до інвестиційної або фінансової діяльності. Його можна визначити за формулою 4.

П_од = ВП - ОВ + ОД_і - ОВ_і, (2.4)

де П_од - прибуток від операційної діяльності;

ВП - валовий прибуток;

ОД_і - інші операційні доходи;

ОВ_і - інші операційні витрати

8. Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу - основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.

9. Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства.

10. Маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком суми змінних витрат. Його можна визначити за формулою 5.

МП = ЧД_од - ЗВ, (2.5)

де МП - маржинальний прибуток;

ЧД_од - чистий дохід від операційної діяльності;

ЗВ - змінні витрати.

11. Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від реалізації за винятком собівартості реалізованої продукції. Його можна визначити за формулою 6.

ВП = ЧД - С_пр, (2.6)

де ВП - валовий прибуток; ЧД - чистий дохід; С_пр - собівартість продукції.

12. Чистий прибуток характеризує суму балансового (валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок. Його можна визначити за формулою 7.



ЧП = П_зд - ПНП, (2.7)

де ЧП - чистий прибуток;

П_зд - прибуток від звичайної діяльності;

ПНП - податок на прибуток.

13. Номінальний прибуток, тобто номінально одержана за певний період сума прибутку.

14. Реальний прибуток характеризує розмір номінально отриманої його суми, скоректований на темп інфляції у відповідному періоді.

Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід і дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка.

15. Низький прибуток характеризує рівень її формування, що нижче рівня нормального прибутку.

16. Високий прибуток характеризує рівень її формування, що вище рівня нормального прибутку вище рівня нормального прибутку.

17. Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

18. Розподілений прибуток характеризує частину сформованого прибутку, що на даний момент вже розподілена й не використана в процесі господарської діяльності.

Отже, у зв'язку з тим, що отримання прибутку пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства, виділяють декілька видів класифікації прибутку. Кожен вид прибутку має свої характерні особливості та свій метод розрахунку.



2.2 Прибутки довгострокового та короткострокового періоду

Орієнтуючись при виборі рішення на мінімально можливий рівень витрат, фірма, як правило, розглядає цю задачу не як самоціль, а як засіб вирішення більш загальної задачі - максимізація прибутку. Ця мета є головною для будь-якої фірми, навіть якщо вона не формулюється у вигляді провідного мотиву її діяльності.

У ряді випадків фірми можуть ставити собі за мету не максимізацію прибутку, а інші завдання, наприклад, збільшення обсягу продажів, досягнення суспільного визнання, і для їх вирішення пожертвувати якоюсь частиною прибутку, задовольнившись її більш скромним рівнем. Така мотивація поведінки фірм носи назва задовільного поведінки. Однак і в цьому випадку не обійтися без прагнення до максимізації прибутку, принаймні, в довгостроковому періоді, так як тільки прагнення до прибутку дозволить раціонально розподілити ресурси, забезпечити високу ефективність, а отже, отримати можливість успішно реалізувати обрані цілі.

Максимізація прибутку для фірми означає пошуки шляхів отримання найбільшої економічної прибутку, тобто різниці між загальним доходом і загальними витратами.

P _m = TR - TC (2.8)

P _m - загальна або чиста економічна прибуток;

TR - загальний дохід, який визначається як добуток кількості проданої продукції на її ціну;

TC - загальні витрати, які включають і прямі, і непрямі.

Можна сформулювати загальне правило максимізації прибутку: Фірма буде збільшувати випуск до того моменту, поки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу.

Це називається правилом MC = MR.

Рис. 2.1. Максимізація прибутку

Слід, однак, мати на увазі, що максимум середнього прибутку і максимум загального прибутку не збігаються.

У короткостроковому періоді конкурентна фірма має в своєму розпорядженні незмінним обладнанням і намагається максимізувати свої прибутки або мінімізувати свої збитки, пристосовуючи свій обсяг виробництва за допомогою змін у величині змінних ресурсів (матеріалів, праці і т.д.), які вона використовує. Економічні прибутки, до яких фірма прагне, визначаються як різниця між валовим доходом і валовими витратами. І це дійсно вказує напрямок нашого аналізу. Дані про дохід і дані про витрати повинні бути зведені разом, з тим щоб можна було визначити для фірми обсяг виробництва, який максимізує прибуток.

У довгостроковому періоді умови беззбитковості формуються за наявності критичної ринкової ціни, коли ідентичні підприємства тільки покривають свої повні конкурентні витрати. Якщо ринкова ціна нижча за цю критичну довгострокову ціну, то підприємства полишатимуть галузь доти, доки ринкова ціна не стане знову рівноважною. За ціни, яка перевищує довгострокову ціну, у галузі утворюватимуться нові підприємства, що спонукає вже існуючі підприємства знижувати ринкову ціну до рівня довгострокової рівноважної, яка покриває конкурентні витрати. Таким чином, коли в галузі збільшується кількість підприємств з ідентичними витратами (за умови вільного входження і виходу з неї), довгострокова рівноважна умова така: ринкова ціна має дорівнювати граничним витратам, тобто мінімумові середніх витрат. Говорячи про конкурентний ринок у довгостроковому періоді, зауважимо, що окремі фірми і цілі галузі просуваються до стану довгострокового нульового прибутку.

Рис. 2.2. Максимізація прибутку у довгостроковому періоді

Отже, на ринках з чистою конкуренцією у довгостроковому періоді досягається і виробнича ефективність, і розподільна ефективність.

2.3 Інвестиційна діяльність фірми

В інвестиційній діяльності основним спонукальним мотивом є інвестиційний прибуток, який формується в результаті використання об'єктів інвестування.

Формування інвестиційного прибутку має певні відмінності, що пов'язані як з особливостями інвестиційної діяльності, так і безпосередньо з об'єктами інвестування.

Проблема полягає в тому, що вкладення капіталу в об'єкти інвестування може формувати не тільки інвестиційний прибуток, а в першу чергу операційний прибуток, тому що практично всі основні й оборотні активи беруть участь у здійсненні інвестиційної діяльності.

У чистому вигляді інвестиційний прибуток може бути визначений тільки за умови, що інвестор вкладає свій чи позиковий капітал у цінні папери (фінансові інструменти) або статутний капітал інших суб'єктів господарювання. У цьому випадку одержуваний інвестором прибуток може розглядатися виключно як інвестиційний.

На формування такого інвестиційного прибутку впливають фактори:

· мінімальна і середня норма прибутку на вкладений капітал;

· тривалість і форми здійснення інвестиційного процесу. Тривалість інвестиційного процесу впливає на інвестиційну ситуацію. В умовах високої інфляції інвестор прагне до максимально коротких періодів вкладення коштів, що обумовлюється втратами грошей у часі (концепція тимчасової оцінки грошей і капіталу). Форми здійснення інвестиційного процесу також істотно впливають. В інвестиційній діяльності відомі три основні форми проходження інвестиційного процесу: а) інтервальне інвестування, коли прибуток формується через якийсь час після завершення вкладення капіталу; б) послідовне інвестування, коли прибуток формується безпосередньо після завершення процесу інвестування; в) паралельне інвестування, при якому формування прибутку здійснюється паралельно з процесом вкладення капіталу. Останній варіант формування прибутку найбільш прийнятний для будь-якого інвестора;

· сфери діяльності і форми інвестицій. Величина інвестиційного прибутку значно залежить від сфери діяльності, куди був поміщений капітал. Завжди існують галузі і сфери діяльності, де віддача на одиницю вкладення коштів значно вища, ніж у середньому по економіці. Вибір таких сфер діяльності є найважливішим завданням, розв'язуваним у-процесі інвестиційної діяльності. При високому рівні доходу виникає і більш істотний ризик втрати не тільки доходу і частини капіталу, а й всієї його первісної суми. Як показує практика, найбільша величина інвестиційного прибутку формується в тих галузях і сферах діяльності, де інвестиційні витрати відносно швидко окупаються, а попит на продукцію, роботи і послуги досить постійний. До таких сфер в умовах України можна віднести:

· оптову і роздрібну торгівлю;

· паливну промисловість;

· харчову промисловість;

· промисловість будівельних матеріалів;

· металургію і металообробку;

· деревообробну промисловість;

· допоміжні транспортні послуги;

· зв'язок;

· послуги у сфері санаторно-курортного, туристичного, готельного бізнесу і т.д.

Велику суму інвестиційного прибутку формують реальні інвестиції. Однак значна частина фізичних і юридичних осіб не мають можливості безпосередньо вкладати кошти в реальні інвестиційні об'єкти, а тому роблять вкладення капіталу в цінні папери, тобто здійснюють фінансове інвестування. У зв'язку з цим величина формованого інвестиційного прибутку істотно менша, ніж вона могла бути при реальному інвестуванні.

На величину інвестиційного прибутку при фінансовому інвестуванні істотний вплив роблять такі фактори, як інфляція, інвестиційний ризик і ліквідність інвестицій.

Усі ці фактори сприяють, як правило, зниженню формованого інвестиційного прибутку, а тому повинні бути вчасно враховані при здійсненні вкладення капіталу в ті чи інші фінансові інструменти;



РОЗДІЛ III. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРИБУТКОВОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Аналіз прибутковості підприємств України

З метою аналізу та забезпечення ефективного управління формуванням прибутку розрізняють декілька видів прибутку підприємства: маржинальний, валовий, операційний, від звичайної діяльності, та чистий. Відповідно до чинних в Україні положень (стандартів) бухгалтерського обліку, загальний прибуток підприємства складається з прибутку, отриманого підприємством від звичайної діяльності та від надзвичайних подій.

Прибуток від звичайної діяльності становить близько 95% загальної суми отриманого підприємством прибутку. Рівень і сума прибутку складаються під впливом безлічі факторів, що впливають на неї як негативно, так і позитивно. Вони поділяються на зовнішні і внутрішні, екстенсивні та інтенсивні, виробничі і невиробничі. Проте найважливішим чинником, що впливає на величину прибутку, є зміна обсягу виробництва та реалізації продукції. Падіння обсягів виробництва за сучасних економічних умов, беручи до уваги низки протидіючих чинників, як, наприклад, підвищення цін, неодмінно веде до скорочення обсягу прибутку.

Якщо в 2012 році українські підприємства в загальному одержали чистий прибуток (67 797, 9 млн. грн.), то в наступних періодах відбувається скорочення його обсягу: в 2013 році - на 48,3%, а в 2014 - на 165,1%, тобто показник досягає від'ємного значення і свідчить про одержання збитку. Далі спостерігається лише тенденція до зростання обсягу збитків, найбільше значення яких було в 2015 році (590 066, 9 млн. грн.). Щодо І півріччя поточного року, то збитковість зафіксувалася на рівні 195 456, 2 млн. грн., що свідчить про деяке покращення діяльності підприємств.

Саме внаслідок подій кінця 2013 року розпочалося значне зниження рівня прибутковості українських підприємств, яке в майбутньому було підсилено військовими діями на території нашої держави.

Далі проаналізуємо показники прибутковості українських підприємств за регіонами.

Обсяг збитків по всій території України скоротився на 9,3%. Так, якщо за січень-червень 2015 року всі області були збитковими, то вже в аналогічному періоді 2016 року з'являються прибутки. Проте позитивне значення чистого прибутку спостерігається тільки в Чернівецькій (9,2 млн. грн.) та Вінницькій областях (581,2 млн. грн.). Схожа тенденція стосується і частки підприємств, які одержували прибуток: вона збільшилася з 53,9% у 2015 році до 57,3% у 2016. Щодо частки кількості збиткових установ, то вона зазнала скорочення за досліджуваний період (від 46,1% у 2015 році до 42,7% у 2016).

Про кардинальні зміни поки ще рано говорити, але, враховуючи дані результатів підприємств у поточному періоді, можна стверджувати про незначні, проте позитивні зрушення та відновлюючі поцеси в українській економіці.

3.2 Шляхи підвищення прибутковості українських підприємств

За проведеними дослідженнями для підвищення рівня прибутковості на підприємстві доцільно проводити заходи в наступній послідовності:

- організаційні (удосконалення виробничої структури, удосконалення організаційної структури управління, диверсифікація виробництва, реструктуризація виробництва тощо);

- технічні (оновлення техніко-технологічної бази, переозброєння виробництва, вдосконалення виробів, що виробляється);

- економічні важелі та стимули (удосконалення тарифної системи, форми і системи оплати праці, прискорення обігу оборотних коштів тощо).

Якщо почати проводити зміни не в такому порядку, то позитивні зрушення у ефективності діяльності будуть малопомітними, або відсутніми взагалі.

Шляхом покращення діяльності вітчизняних підприємств також може стати ефективна побудова механізму фінансового забезпечення прибутковості підприємства, який передбачає: прогнозування прибутку з урахуванням змін ринкового середовища, розробку гнучкої фінансової політики і заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємств.

Важливе місце серед способів збільшення прибутку будь-якого підприємства є ефективне управління його прибутковістю, що являє собою процес планування надходжень і використання грошових ресурсів, встановлення оптимальних співвідношень у розподілі доходів підприємств. В умовах конкуренції вдосконалення процесу формування прибутку на макрорівні здійснюється безперервно. Ефективність управління процесами утворення прибутку значною мірою залежить від якості аналізу, реальності виявлення резервів його збільшення, економічного обґрунтування планів формування і використання прибутку на майбутній період.

Чинником зростання прибутку є зниження собівартості продукції. У зниженні собівартості продукції найбільш повно відображається економія усіх видів ресурсів, які є в розпорядженні підприємства. Зниження собівартості - необхідна умова стабілізації цін, економічного зростання будь-якого підприємства, джерело накопичень для прискорення соціально-економічного розвитку суспільства, підвищення добробуту населення. Потребують вдосконалення й нормативи, оскільки одним із резервів збільшення прибутку є повне використання вторинних ресурсів та супутніх продуктів.

Також дослідження показали, що на сьогодні в багатьох випадках є сенс направити зусилля підприємства на поліпшення ціноутворення. Можна заперечити, що підвищення ціни зазвичай призводить до певного скорочення обсягу продажу. Але варто зазначити, що, по-перше, це трапляється не завжди, а, подруге, навіть якщо це і станеться, то невеликим скороченням продажу можна пожертвувати, якщо він буде компенсований підвищеною ціною.

Значний вплив на збільшення прибутку має оновлення основних засобів. Технічне переозброєння виробництва оптимізує економічні показники діяльності підприємства. Однак, інноваційні заходи в багатьох випадках призводять до підвищення собівартості продукції.

За думкою багатьох науковців для підвищення показника прибутковості необхідно: зменшити транспортні витрати; налагодити систему збуту; підвищити продуктивність праці; скоротити витрати на виробництво та реалізацію продукції; підвищити конкурентоспроможності власної продукції за рахунок зменшення частки пасивних фондів у загальній вартості основних фондів та зменшення адміністративно-управлінських витрат тощо.



ВИСНОВОК

Процес виробництва завжди пов'язаний з використанням робочої сили та засобів виробництва. Придбання підприємством виробничих і невиробничих ресурсів утворює його витрати. Це витрати на закупівлю сировини, палива, енергії, матеріалів, робочої сили (оборотних фондів, оборотного капіталу), на закупівлю засобів праці.

Витрати виробництва - одна з найважливіших категорій господарювання. Без витрат неможливо здійснення виробництва, вони є передумовою виробництва. Витрати виробництва поділяють на явні і неявні, зовнішні і внутрішні, постійні та змінні, загальні, середні та граничні витрати, економічні та бухгалтерські витрати. Затрати підприємства у грошовій формі

називають собівартістю продукції.

В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва. Прибуток називають об'єктивною економічною категорією товарно-грошових відносин, важливим фінансовим показником діяльності підприємства, а також джерелом фінансових ресурсів підприємства, які відіграють вирішальну роль у фінансовому забезпечені підприємницької діяльності. Вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини.

Тому основний принцип діяльності підприємства (фірми) складається в прагненні до максимізації прибутку. Максимізація прибутку досягається у взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності прибутку.

Для збільшення прибутковості українські підприємства повинні підвищувати кваліфікацію працівників, знижувати собіварість продукції та підвищувати продуктивність праці, забезпечити високу якість продукції і т. д.

А враховуючи особливо складні сьогоднішні реалії в країні, підприємства України повинні активно шукати всі можливі шляхи вдосконалення виробництва, підвищення конкурентоспроможності власної продукції, що повинно сприяти зростанню прибутку та рентабельності підприємства.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базилевич В. Д. Мікроекономіка: Підручник / В. Д. Базилевич. - К.: Знання, 2007.

2. Вахович І. М. // Економічний форум. - 2016. - № 3. - С. 275-279.

3. Косік А. Ф. Мікроекономіка: навчальний посібник / А. Ф. Косік, Г. Е. Гронтковська. - К.: ЦУЛ, 2008.

4. Линник О. І. // Вісник Нац. техн. ун-ту “ХПІ”: зб. наук. пр. Темат. вип.: Технічний прогрес і ефективність виробництва. - Харків: НТУ “ХПІ”. - 2016. - № 26 (1135). - С. 147-153.

5. Лойко В. В. // Міжнародний науковий вісник (International Scientific Journal). - 2016. - № 7.

6. Мелень О. В. // Вісник Нац. техн. ун-ту “ХПІ”: зб. наук. пр. Темат. вип.: Технічний прогрес і ефективність виробництва. - Харків: НТУ “ХПІ”. - 2016. - № 25 (1134). - С. 123-126.

7. Романова Т. В., Даровський Є.О. // Ефективна економіка. - 2016. - № 4. - Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3976 “Young Scientist” * № 1 (28) * Рart 1 * january, 2016 43.

8. Рудий М. М., Михайлов С.І. Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей м. Київ 2005 рік.

9. Шляга О. В. // Економічний вісник Запорізької державної інженерної академії. - 2014. - № 8. - С. 75-81.

10. Шваб Л. І. Економіка підприємства: навч. посібник / Л. І. Шваб. - К.: Каравела, 2005. - 568 с.

11. Ястремський О. І., Гриценко О. Г. Основи мікроекономіки. 2-ге вид. - К.: Знання-Прес, 2008.

12. [Електронний ресурс] // Режим доступу:

http://bukvar.su/jekonomika/201948-Sebestoimost-produkcii.html

13. [Електронний ресурс] // Режим доступу:

http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=50572

14. [Електронний ресурс] // Режим доступу:

http://stud.com.ua/22755/ekonomika/klasifikatsiya_vitrat

15. [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua

Размещено на Allbest.ru