Витрати виробництва, їх сутність та класифікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Дніпропетровська державна фінансова академія

ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

КУРСОВА РОБОТА

«Мікроекономіка»

на тему: Витрати виробництва, їх сутність та класифікація

м. Дніпропетровськ - 2015 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади виробничих витрат

1.1 Економічна сутність виробничих витрат

1.2 Сутність витрат виробництва за марксистською теорією

1.3 Сутність і класифікація витрат виробництва за неокласичною теорією

Розділ 2. Аналіз сучасного стану виробничих витрат на підприємствах

2.1 Формування витрат у короткостроковому періоді

2.2 Формування витрат у довгостроковому періоді

Розділ 3. Оптимізація виробничих витрат на підприємствах

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Будь-яке підприємство в процесі своєї діяльності здійснює матеріальні і грошові витрати на виробництво і продаж продукції, на розширене відтворення основних фондів і оборотних коштів, на соціальний розвиток своїх колективів і операційні витрати, тому ця тема є досить актуальною. Сукупність цих витрат утворює валові витрати підприємства. Потужний наплив нових фірм і посилення конкуренції змушує існуючі підприємства серйозно задуматися над тим, як би не втратити частину своєї ринкової частки і не знизити свої прибутки. Це приводить їх до розгляду витрат на виробництво, без аналізу яких існування фірми стає проблематичним.

Метою роботи є дослідження та мінімізація витрат підприємств.

Об`єктом дослідження є витрати та їх класифікація.

Предметом дослідження виступають виробничі витрати на виробництво у промисловому підприємстві.

Об'єктивний процес становлення ринкових відносин висуває на перший план питання підвищення конкурентоспроможності промислового виробництва. При цьому конкуренція розглядається як вища спонукальна сила, що змушує виробників продукції підвищувати її якість, знижувати витрати на виробництво, підвищувати продуктивність праці, шукати інноваційні шляхи забезпечення унікальності продукту. Більш того, конкуренція формулює нові стандарти господарювання учасників ринку.

Сьогодні існує багато чинників, які перешкоджають ефективним процесам господарювання, а також гальмують реформування економіки. В першу чергу це стосується проблем недостатньо ефективного використання ресурсів промисловими підприємствами. Оскільки в умовах ринкової економіки головною метою підприємства є досягнення максимального прибутку, важко переоцінити роль аналізу витрат та управління ними.

Сучасні умови господарювання та зростання ролі нових технологій у світі висувають нові вимоги до системи управління витратами як з боку держави, так і з боку власників підприємств. Зарубіжний досвід доводить, що в більшості випадків розмір витрат визначається як найважливіший критерій у виборі варіантів розвитку підприємств. Вибір системи управління витратами, яка відповідала б специфіці виробництва та давала б змогу якомога точніше аналізувати витрати на виробництво забезпечило б ефективну діяльність підприємства. Таким чином, це надає можливість точного прогнозування та планування витрат на майбутні періоди та забезпечує запас конкурентоспроможності для фірми.

Питанням виробничих витрат на підприємствах присвячували свої дослідження вітчизняні вчені С.В. Мочерний, Ю.М.Осипов,Г.М. Климка, В.П. Нестеренка, М.О. Хмелеаський, М.К. Чумаченко, І.П. Білоусова.

Структура роботи. Дана робота складається із вступу, основної частини, висновків та використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні засади витрат у виробництві

1.1 Економічна сутність виробничих витрат

Витрати -- це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу [17].

Економічне розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Застосування ресурсів у одному виробничому процесі виключає можливість їхнього використання за іншим призначенням. Вибір конкретних ресурсів для виробництва якогось товару означає неможливість виробництва альтернативного товару. Економічні витрати будь-якого ресурсу, що застосовується у виробничому процесі, рівні його цінності при найкращому з усіх можливих варіантів використання.

З позицій економічного підходу до витрат виробництва варто відносити не тільки фактичні витрати, здійснювані в грошовій формі, але і не оплачувані фірмою витрати, витрати, пов'язані з упущеною можливістю самого оптимального застосування своїх ресурсів.

Eкономісти включають у свої розрахунки фактичні витрати (заробітна плата робітників, оклади службовців, оренда приміщень та вартість матеріалів).

В переважній більшості випадків алтернативне використання коштів є прихованим. Тому досить важливо вміти визначити, в якому напрямку використовувати наявні грошові фонди підприємства для прийняття правильних економічних рішень. Для безповоротних витрат стверджується протилежне твердження-вони звичайно фактичні, проте, приймаючи рішення, їх треба завжди ігнорувати. Безповоротні витрати-це ті витрати, які вже зроблені і які неможливо повернутиназад.

Таким чином, під поняттям «витрати виробництва» розуміють «економічні витрати, що включають в себе всі платежі, які належать власникам ресурсів і достатні для того, щоб гарантувати стабільні поставки цих ресурсів для повного виробничого процесу». Під цим слід розуміти зовнішні витрати, що виплачуються постачальникам, а також внутрішні витрати, що тлумачаться як компенсація за самостійне використання підприємством власних ресурсів. Одним із елементів власних ресурсів є нормативний прибуток підприємця як винагорода за виконувані ним функції [14].

1.2 Сутність витрат виробництва за марксистською теорією

Для того щоб виготовляти товари і надавати послуги, використовують різноманітні ресурси, або чинники виробництва. Це - сировина, паливо та енергія, машини і механізми, різні типи праці будь-якої кваліфікації. Для отримання готового продукту чинники виробництва мають бути певним чином поєднані між собою. Способів такого поєднання дуже багато навіть для одного виробника. Скажімо, можна використати більше живої праці, тоді менше знадобиться машин і механізмів. І навпаки, збільшення кількості та якості технічних засобів приведе до зменшення використовуваної живої праці. Оскільки кожен виробник прагне бути ефективним виробником, то із багатьох альтернативних способів поєднання чинників виробництва вони мають вибрати такий, який би був ефективним як з технологічної, так і з економічної точки зору.

Технологічно ефективних способів виробництва при виготовленні визначеного обсягу продукції може бути декілька. Виробник має вибрати серед таких способів виробництва той, при якому сумарна вартісна оцінка чинників виробництва буде найменшою, тобто спосіб, який мінімізує альтернативну вартість використаних у процесі виробництва ресурсів. Такий спосіб виробництва і є економічно ефективний. Його визначення пов'язане з виробничою функцією, як показує максимально можливий випуск продукції, що може бути при заданому обсязі чинників виробництва. Отже, вона показує результати альтернативних технологічно ефективних способів виробництва. Використання виробничої функції пов'язане з витратами виробництва.

Витрати виробництва - сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукту [8].

Без сукупних витрат живої й уречевленої праці виробництво продукту неможливе. У процесі виробництва відбувається споживання факторів виробництва - засобів виробництва і робочої сили. Тому поновлення процесу виробництва обумовлює виокремлення з продукту виробництва тієї частки, яка заміщує (відшкодовує) спожиті засоби виробництва, а також частки, яку слід спрямовувати на особисте споживання виробників з метою відновлення їх робочої сили. Будучи зведеними до свого уречевленого змісту, тобто до засобів виробництва і предметів особистого споживання (необхідного продукту) виробників, ці складові витрат виробництва постають як продуктивні витрати матеріальних ресурсів. За своєю величиною вони менші від дійсних (повних) витрат виробництва на величину тієї частки продукту виробництва (додаткового продукту), яка створена додатковою працею виробників. Диференціація витрат виробництва на дійсні витрати (витрати праці) та на продуктивні витрати матеріальних ресурсів відображає об'єктивний внутрішній взаємозв'язок складових процесу відтворення благ.

Диференціація витрат виробництва на дійсні витрати виробництва і капіталістичні випливає з марксистської концепції витрат виробництва, згідно з якою представлена додатковою вартістю частина вартості товару власнику капіталу нічого не коштує. Саме на цій основі було обґрунтовано категорію «капіталістичні витрати виробництва», яка відображає специфічний характер капіталістичної форми товарного виробництва. Як зазначалося, капіталістичні витрати виробництва менші від вартості товару на величину додаткової вартості.

Капіталістичні витрати виробництва не стосуються процесу створення вартості товару, а тому і процесу самозростання (збільшення) авансованого капіталу, тобто створення додаткової вартості, хоч на поверхні економічних процесів вони сприймаються як складова процесу виробництва. За своєю суттю капіталістичні витрати виробництва передують процесу виробництва, є необхідною його умовою, а не самим процесом виробництва.

Зміни у витратах на придбання елементів постійного і змінного капіталу також безпосередньо не пов'язані з процесом створення та самозростання вартості. Наприклад, витрати виробництва дорівнюють 1000 грошових одиниць (гр. од.). З них 800 гр. од. використані на придбання засобів виробництва і 200 гр. од. - на придбання робочої сили. За органічної будови капіталу 4: 1 і норми додаткової вартості у 100 % вартість товарів (W) дорівнюватиме 800С + 200V+ 200m = 1200. Якщо внаслідок певних обставин ціна на засоби виробництва підвищиться до 1200 гр. од. (на 400 гр. од.), то вартість товару (W) збільшиться на таку саму суму 1200С + 200V + 200m = 1600. Якщо ціна на засоби виробництва зменшиться, то зменшаться не тільки витрати, а й вартість товару. Це зумовлено тим, що використаний постійний капітал тільки переносить на товар свою вартість. Ідеться про те, що уречевлена праця постає як складова частина вартості товару, але вона не створюється в процесі його виробництва.

Зовсім інші процеси відбуваються з другою складовою капіталістичних витрат виробництва - змінним капіталом, який витрачається на придбання робочої сили і втілюється у предметах особистого споживання найманих працівників. Він перебуває поза процесом виробництва і тому не переносить свою вартість на створюваний продукт. У процесі виробництва функціонує не сам змінний капітал, а жива праця найманих працівників, яка створює нову вартість. У вищерозглянутому прикладі вона становить 400 гр. од. (200V + 200m). Еквівалентна вартості (ціні) робочої сили частина новоствореної вартості, яка спрямовується на відшкодування (заміщення) авансованого змінного капіталу, дорівнює 200 гр. од. Авансована на придбання робочої сили капітальна вартість не задіюється у процес виробництва і тому не впливає на утворення нової вартості: на етапі авансування капіталу оплата робочої сили фігурує як її вартість, але в процесі виробництва робоча сила постає як жива праця, що створює нову вартість.

Якщо ціна робочої сили збільшується, наприклад, на 100 гр. од., то збільшуються до 1100 гр. од. і витрати виробництва, але вартість продукту (W) залишається незмінною 800С + 300V + 100m = 1200.

Зі зменшенням ціни робочої сили вартість продукту (W) залишиться незмінною (800С + 100V + 300m = 1200) тому, що авансований змінний капітал не приєднує своєї вартості до створюваного товару. Замість його вартості складовою вартості товару стає створювана живою працею нова вартість, тому зміни абсолютного показника вартості змінного капіталу виражають лише зміни в ціні товару робоча сила, але нічого не змінюють у показнику вартості товару [11].

Зміна величини змінного капіталу як наслідок зміни вартості (ціни) робочої сили впливає на співвідношення складових частин новоствореної вартості, одна з яких відтворює змінний капітал, а друга - додаткову вартість (зростання або зменшення ціни робочої сили призводить відповідно до зменшення або збільшення показника додаткової вартості). Капіталістичні витрати виробництва спотворюють реальний зв'язок між складовими витрат виробництва і процесом утворення, зростання вартості. Вони маскують живу працю як джерело новоствореної вартості, породжують хибне уявлення, що витрати виробництва є повною вартістю товару, а прибуток - надлишком над нею, який виникає у сфері обігу товарів.

1.3 Сутність і класифікація витрат виробництва за неокласичною теорією

Неокласична теорія витрат виробництва відрізняється від марксистської не тільки своєю суттю, а й термінологією. Витрати виробництва вона розглядає як суму витрат капіталу у грошовій формі підприємства або фірми з метою придбання необхідних економічних ресурсів для виготовлення ринкового блага в економічному відтворювальному процесі, а також як вартість факторів виробництва у сферах найраціональнішого їх застосування. Неокласична теорія не оперує поняттям «дійсні витрати виробництва» на позначення сукупності уречевленої та живої праці для виробництва благ, концентруючи головну увагу не на сутності витрат виробництва, а на поверхових формах її (сутності) вияву.

Важливим аспектом господарської діяльності ринкових суб'єктів згідно з неокласичною теорією є поділ витрат виробництва на постійні і змінні.

Постійні витрати виробництва. Під ними розуміють витрати, що не залежать від обсягу вироблюваної продукції, загальні витрати, пов'язані з функціонуванням підприємства (фірми). До них належать витрати на промислові будівлі, споруди, машини, устаткування, оплату управлінсько-адміністративного апарату, відрахування до амортизаційного фонду, різні види інших фіксованих платежів (виплата відсотків за кредит, страхові внески, орендна плата, заробітна плата менеджерів, працівників з нагляду та ремонту обладнання, охоронців, витрати на освітлення тощо). Як правило, вони протягом року не змінюються, навіть якщо змінюється обсяг виробництва.

Змінні витрати виробництва. Вони безпосередньо пов'язані з обсягом виробленої продукції і змінюються разом з його зміною. До них належать витрати на закупівлю сировини, матеріалів, палива, заробітну плату працівників, зайнятих виробництвом продукції або послуг.

Автори неокласичної теорії виходять з того, що економічний аналіз діяльності фірми необхідно здійснювати з точки зору фактора часу Розрізняючи короткий і довгий періоди в діяльності ринкових суб'єктів (фірм), вони диференціюють їх витрати виробництва на постійні і змінні лише в межах короткострокового періоду.

Неокласична теорія вирізняє й інші види витрат виробництва, класифікуючи їх за різноманітними критеріями, які обумовлюються функціями витрат виробництва у виробничій діяльності підприємств. З огляду на це розрізняють загальні (валові) витрати - tc (total cost), середні витрати - ас (average cost), граничні (маржинальні) витрати - mс (marginal cost) та ін. [8].

Загальні (валові) витрати виробництва (tc). Це сукупність усіх видів витрат на придбання факторів виробництва, тобто сума постійних - fc (fixed cost) і змінних - vc (variable cost) витрат авансованого капіталу. Тому tc = fc + vc.

Середні витрати виробництва (ас). Витрати, яких потребує виробництво одиниці продукції. їх розраховують як частку від ділення загальних витрат на весь обсяг виробництва продукції. У свою чергу, їх поділяють на середні загальні, середні постійні та середні змінні витрати.

* Середні загальні витрати (atc). Вони є загальними витратами виробництва на одиницю продукції. Визначаються двома способами: 1) шляхом ділення суми загальних витрат на кількість (обсяг) виробленої продукції (q): atc = tc/q; 2) шляхом підсумовування середніх постійних витрат і середніх змінних витрат: atc = afc + avc.

* Середні постійні витрати (afc). Загальні постійні витрати на одиницю продукції. Визначаються шляхом ділення постійних витрат (fc) на відповідну кількість виробленої продукції: afc - fc/q.

* Середні змінні витрати (avc). Загальні змінні витрати на одиницю продукції. Визначаються шляхом ділення постійних витрат (fс) на відповідну кількість виробленої продукції: avc = vc/q.

Важливого значення неокласична теорія надає граничним показникам: граничним витратам, граничному доходу тощо.

Граничні (маржинальні) витрати (тс). Це додаткові до загальних витрати виробництва, яких потребує збільшення виробництва на одну одиницю продукції. Нерідко в економічній літературі їх називають маржинальними, додатковими, диференційованими витратами [9].

З огляду на функціональні особливості їх поділяють на граничні постійні (fmc) та граничні змінні (vmc) витрати. Оскільки постійні (фіксовані) витрати в короткостроковому періоді функціонування підприємства не змінюються, то постійні граничні витрати - fmc завжди дорівнюють нулю. Визначаються граничні витрати виробництва лише зростанням змінних витрат у зв'язку з випуском додаткової одиниці продукції. Величина їх перебуває в обернено пропорційній залежності від граничної продуктивності праці.

Самі по собі граничні витрати мало про що свідчать - вони мають сенс лише порівняно із середніми витратами та ціною. Якщо середні витрати зменшуються, то це вказує на те, що наступна кількість виробленого продукту коштує менше середніх витрат попередньої кількості, а отже, середні витрати перевищують граничні. Навпаки, якщо середні витрати зростають, то граничні витрати будуть більші, ніж попередні середні витрати. А якщо середні витрати тотожні з ціною - це засвідчує економічну рівновагу на підприємстві (фірмі). Підприємство зупинить обсяг виробництва у точці, в якій граничні витрати досягнуть ціни продажу (P-prise), тобто якщо тс - Р. Якщо, наприклад, ціна - Р = 10,0 гр. од. за одиницю продукції, а середні витрати - ас = 8,0 гр. од., то підприємство збільшуватиме випуск продукції, щоб отримати додатковий прибуток. У випадку, якщо граничні витрати - mс = 7,5 гр. од., підприємство збільшуватиме випуск продукції доти, доки вони не досягнуть 10,0 гр. од. Якщо середні витрати - ас = 11,0 гр. од. за ціни 10,0 гр. од., то підприємству слід припинити своє функціонування на цьому ринку. Отже, за вільної (необмеженої) конкуренції, тобто коли на ринку присутня велика кількість виробників, (продавців) однакової продукції, через що вони не можуть впливати на ціну конкретного блага, кожен із них намагатиметься розширювати виробництво доти, доки граничні витрати будуть меншими від ринкової ціни, тобто коли mс < Р. У такому разі ринкова ціна для виробників є величиною постійною, за нею вони можуть продавати будь-яку кількість продукції, не збільшуючи, а тільки максимально використовуючи свій основний капітал. Це можливе в короткостроковому періоді діяльності підприємства за умови, що ціни на фактори виробництва будуть незмінними.

Як відомо, на перших порах із зростанням обсягу виробництва всі види середніх витрат зменшуються, разом з ними зменшуються і граничні витрати. Але з нарощуванням виробництва продукції і з появою негативного масштабу виробництва середні витрати зростають. Якщо виробником обраний технічно ефективний спосіб виробництва продукції, то її збільшення можливе за рахунок пропорційного збільшення використання всіх виробничих ресурсів [15].

Порівнюючи витрати і результати своєї діяльності, фірмі, що прагне максимальних прибутків, необхідно дотримуватися правила граничного випуску, яке вимагає від підприємств дотримуватися такого обсягу виробництва, за якого граничні витрати дорівнюють граничному доходу, тобто коли mс = mR. Саме за цією формулою визначають оптимальний обсяг виробництва для підприємства (фірми). Це правило є загальним і діє на ринках як вільної, так і обмеженої конкуренції. Відповідно до нього частка фірм (підприємств) на галузевих ринках визначається граничними витратами: чим більше продукції може виробити підприємство, поки його граничні витрати менші або дорівнюють ринковій ціні (mс < P), тим більшою буде його частка на ринку.

Зі зростанням середніх витрат виробництва граничні показники, що відповідають їм, досягають свого максимуму. Якщо середні витрати мінімізуються або зменшуються, то відповідні їм граничні показники мають менші розміри. У разі незмінності середніх витрат граничні витрати є такими, як і середні. За нескінченно малих показників використання живої праці, палива, матеріалів, сировини значення граничних і середніх витрат збігаються.

У господарській діяльності підприємств (фірм) виокремлюють також конкретні витрати виробництва у вартісній формі і витрати виробництва із втрачених можливостей, що пов'язані з бухгалтерським і економічним підходами у їх визначенні.

Бухгалтерські витрати виробництва. Це грошова форма вартості використаних підприємством ресурсів за фактичними ринковими цінами їх придбання. Вони фіксуються у фінансових звітах та балансах фірми.

Економічні витрати виробництва. Під ними розуміють грошові витрати (виплати) фірми на придбання ресурсів для забезпечення виробництва певного продукту, що унеможливлює альтернативні варіанти використання коштів. Тому вони (економічні витрати виробництва) є витратами фірми а точки зору втрачених можливостей щодо ефективного придбання і використання обмежених ресурсів. Ці витрати дорівнюють сумі доходів, які можна було б отримати за найвигіднішого з усіх альтернативних способів використання задіяних ресурсів. Тому всі витрати фірми є альтернативними і зводяться до цінності можливостей, якими доводиться жертвувати. Усі альтернативні витрати розмежовують на зовнішні (прямі) і внутрішні (приховані, неявні).

Зовнішні (прямі) витрати виробництва. Це витрати на ресурси, отримані за ринковими цінами на стороні: наймання робітників, придбання сировини, матеріалів, палива, сплата відсотків за кредит, платежі за страхування, оренду транспорту тощо. Визначивши головну мету виробництва, підприємство порівнює результати від продажу продукції з прямими, зовнішніми витратами. У цьому разі воно отримує так званий розрахунковий прибуток. Однак реальні його витрати будуть набагато більшими, оскільки включають в себе і непрямі внутрішні витрати.

Внутрішні (приховані, неявні) витрати виробництва. Виграти підприємством власних, раніше придбаних ресурсів. Пов'язані вони з використанням виробничих ресурсів, власниками яких є фірма і які вже не потрібно купувати на стороні. Це виробничі будівлі, власні кошти, виконані фірмою роботи. Внутрішні витрати виробництва обов'язково включають у загальні витрати, інакше можна отримати спотворений показник прибутку. З погляду підприємця (фірми) внутрішні витрати дорівнюють грошовим платежам, які можна одержати за власні ресурси, реалізувавши найефективніший з альтернативних способів їх застосування. У бухгалтерській звітності фірми внутрішні витрати не відображають [8].

У господарсько-економічній діяльності доводиться враховувати такий чинник, як неповернені витрати, відмова від яких і компенсація за які неможливі. До них належать окремі показники постійних витрат, які неминучі навіть тоді, коли фірма покинула ринок і припинила комерційну діяльність. Вони безумовно впливають на прийняття фірмою рішень.

Розділ 2. Поняття виробничих витрат, їх класифікація

Витрати пов'язані з можливістю зміни обсягу всіх ресурсів, що використовуються. Одна частина таких ресурсів може бути змінена відносно швидко і легко. Виробничі потужності при цьому залишаються незмінними, бо змінити устаткування та виробничі площі протягом короткого проміжку часу фізично неможливо. Такі зміни потребують тривалого часу і визначаються особливостями технологічних процесів виробництва.

Отже, одні види ресурсів можна змінити відносно швидко, а інші потребують значного часу. За цими критеріями розрізняють два періоди - короткотерміновий і довготерміновий.

Короткотерміновий період - це період часу, протягом якого ряд чинників виробництва, використовуваних фірмою, не може бути змінено. Тому короткотерміновий період можна визначити як період, протягом якого фірма не змінює свої виробничі потужності, але може їх ефективно використовувати. В той же час протягом цього періоду фірма може змінювати обсяги продукції, використовуючи більшу чи меншу кількість таких ресурсів, як сировина, паливо, енергія, робоча сила. У короткотерміновому періоді одні чинники виробництва залишаються незмінними, фіксованими, а інші - змінними.

Довготерміновий період - це період часу, достатній для зміни усіх зайнятих ресурсів, включаючи виробничі потужності. Це проміжок часу, достатній, з позицій окремої фірми, щоб змінити як постійні, фіксовані, гак і змінні чинники виробництва. З позицій галузі, довготерміновим є період, достатній, щоб наявні у ній фірми могли за бажанням вийти зі складу галузі, тобто вилучити усі зайняті у ній чинники виробництва, а нові фірми могли організувати виробництва у цій галузі. Отже, довготерміновий період - це період, достатній для зміни виробничих потужностей [16].

2.1 Витрати виробництва у короткотерміновому періоді

У цьому періоді один вид витрат може змінюватися відносно швидко. Сюди належать витрати сировини, палива, живої праці. Зміна обсягу цих витрат безпосередньо пов'язана з обсягом продукції, що виготовляється. Другий вид витрат такого безпосереднього зв'язку з обсягами вироблюваної продукції не мас.

Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні (рис. 2.1).

Рис.2.1 - Структура витрат фірми в короткостроковому періоді

Розмежування витрат виробництва на постійні і змінні має велике значення для підприємців. Змінними витратами підприємець може управляти, оскільки їхня величина може бути змінена протягом короткого періоду через зміну обсягу виробництва. Постійні ж витрати у такому періоді, по суті, не перебувають під контролем підприємця, адже їхня величина не залежить від обсягу виробництва [3].

На динаміку витрат виробництва у короткотерміновому періоді впливає закон спадної віддачі. Сутність його в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу до незмінного, фіксованого ресурсу дає додатковий продукт, обсяг якого зменшується на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Розглянемо це на такому прикладі. Підприємство має певні виробничі площі й устаткування. Якщо кількість працюючих невелика, то частина цих потужностей не використовувалась би. У разі збільшення кількості працівників спочатку обсяг додаткової продукції збільшуватиметься. Проте за досягнення певної кількості працюючих подальше збільшення обсягу виробництва загальмовується, бо надлишкова робоча сила не зможе повністю реалізувати свої можливості через обмеженість виробничих потужностей. І тоді кожен додатковий працівник вироблятиме менше продукції.

Дія закону спадної віддачі позначається на динаміці витрат виробництва. Із зростанням обсягів виробництва, зумовленого збільшенням змінних чинників його, середні постійні витрати виробництва знижуватимуться. Інша тенденція у середніх змінних витратах. Оскільки ціна кожної одиниці змінного ресурсу залишається постійною, то до певної межі середні змінні витрати зменшуватимуться, адже додатковий обсяг продукції зростатиме.

2.2 Витрати виробництва у довготерміновому періоді

У цьому періоді можна змінювати обсяг усіх використовуваних ресурсів. Це означає, що можна змінювати і виробничі потужності, або масштаб виробництва. Тому всі витрати виробництва стають змінними. У цих умовах між зміною виробничих потужностей і рівнем витрат виробництва виникає залежність, що називається ефектом масштабу виробництва. Сутність його полягає в тому, що послідовне збільшення розмірів підприємства протягом певного періоду супроводжується зниженням витрат виробництва одиниці продукції, але починаючи з певного моменту збільшення розмірів підприємства призводить до підвищення середніх валових витрат виробництва. Інакше кажучи, масштаб може бути позитивним і негативним. Позитивний ефект масштабу означає, що зі збільшенням масштабів виробництва знижуються середні валові витрати його. У цьому напрямі діють такі чинники, як спеціалізація праці робітників та управлінського персоналу, можливість використання продуктивнішого устаткування, повніша утилізація відходів виробництва. Вони дають можливість одержувати економію за рахунок збільшення масштабів виробництва. Однак за певними межами цього збільшення починає виявлятися негативний ефект масштабу. Він виникає через складності управління великомасштабними підприємствами. І тоді збільшення кількості ресурсів, що використовуються на підприємстві, призводить до уповільнення зростання обсягів виробництва, а отже, і збільшення середніх витрат. У зв'язку з цим кожен підприємець при вкладенні капіталу повинен визначити оптимальний розмір підприємства. Це досягається через визначення мінімального ефективного масштабу, який є мінімальним обсягом виробництва, починаючи з якого дія ефекту економії, зумовленої зростанням масштабу виробництва, припиняється [16].

Розділ 3. Шляхи зниження витрат на підприємствах

3.1 Оптимізація витрат виробництва

За сучасних умов господарювання результати діяльності кожного підприємства визначаються ефективністю виробництва, яка зумовлюється ступенем задоволення потреб суспільства з мінімальними витратами. Водночас основою і метою діяльності будь-якого підприємства є прибуток, який визначає можливості його розвитку та багато в чому залежить від розміру витрат виробництва. Тому потреба в дослідженні сутності, змісту, особливостей та ефективності формування та використання витрат на підприємстві та пошук методів їх оптимізації є актуальною і вимагає подальшого проведення досліджень у даній галузі.

Необхідно зазначити, що в умовах ринкової економіки головною метою діяльності кожного підприємства є отримання максимального обсягу доходу та, відповідно, максимального обсягу прибутку. Одним із основних засобів отримання більшого обсягу прибутку є зменшення та оптимізація витрат. Тобто, зважаючи на зазначене, витрати є важливою економічною категорією, яка характеризує ефективність використання ресурсів виробництва і визначає рентабельність діяльності суб'єктів господарювання.

Категорія «витрати» сьогодні є досить дискусійною. В економічній літературі до теперішнього часу наводяться неоднозначні визначення цього поняття.

Більшість авторів характеризують і визначають категорію «витрати» як сукупність переданих у грошовій формі витрачань підприємства, пов'язаних з виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт та їх реалізацією.

Інші автори трактують «витрати» як зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірнооцінені.

Деякі науковці схиляються до думки, що витрати - це сукупність витрат живої та уречевленої праці на виготовлення продукції. Виділяють також витрати як найважливішу частину фінансової діяльності підприємства, тому слід знати порядок їх здійснення, обліку і розподілу; витрати як економічну категорію, яка відображає плату виробника за використані ресурси (природні, трудові) та ефективність їх використання в процесі своєї господарської діяльності.

На підставі наведених трактувань, ми вважаємо, що «витрати» - це грошове вираження величини економічних ресурсів підприємства у застосовуваній і споживаній формах, необхідних для здійснення його виробничо-господарської діяльності і досягнення поставлених цілей.

Необхідно відмітити, що на сьогоднішній день у наукових дослідженнях дуже мало приділяється уваги проблемі оптимізації витрат.

Зазвичай оптимізацію трактують як процес вибору найкращого варіанту із можливих.

Також під оптимізацією розуміють процес надання будь-чому найвигідніших характеристик, співвідношень. Серед основних методів оптимізації абсолютної величини витрат суб'єкта господарювання на сьогоднішній день заслуговують на увагу наступні: АВС-аналіз, ХYZ-аналіз та вартісний аналіз.

АВС-аналіз представляє собою технологію обґрунтування та прийняття управлінських рішень щодо цільової локалізації витрат суб'єкта господарювання для потреб моделі управління його прибутком.

Зауважимо, що основою АВС-аналізу є поняття „центру витрат" -відокремленого функціонально організаційного процесу або явища, що пов'язаний із формуванням однорідної сукупності витрат підприємства. Центр витрат може розглядатися як у масштабах усього підприємства, окремого структурного підрозділу, або ж іншого об'єкта аналізу. Типова сукупність центрів витрат підприємства може включати:

· обслуговування обладнання,

· поставку сировини та матеріалів,

· доставку продукції покупцям,

· науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи.

Зважаючи на вище зазначене, відмітимо, що застосування АВС-аналізу дозволяє:

· виділити найбільш суттєві напрями діяльності;

· направити ділову активність в сферу підвищеної економічної значущості і одночасно понизити витрати в інших сферах за рахунок усунення зайвих функцій і видів робіт;

· підвищити ефективність організаційних і управлінських рішень завдяки їх цільовій орієнтації.

Особливістю ABC-аналізу є те, що з його допомогою можна визначити значення кожної групи витрат і звернути увагу на основні. При цьому витрати підприємства поділяються на три класи (групи):

· Витрати класу А - це нечисленні (10-15% загальної величини), але найважливіші витрати, на які доводиться велика частина грошових коштів (близько 75%), вкладених в діяльність підприємства.

· Витрати класу В відносяться до другорядних і вимагають меншої уваги, ніж витрати класу А. З витратами класу В пов'язано приблизно 20% грошових коштів.

· Витрати класу С складають значну частину в номенклатурі використовуваних матеріалів, але недорогих, на них приходиться найменша частина вкладень - 5%.

Оскільки 75% витрат доводиться на 10-15% усіх витрат, то найбільш ретельний контроль здійснюється відносно саме цієї групи [7].

Не менш важливим методом оптимізації витрат на підприємстві є XYZ - аналіз, який являє собою технологію обґрунтування управлінських рішень щодо оптимізації абсолютної величини витрат підприємства шляхом виявлення та ідентифікації резервів їх зменшення, а також визначення методів мобілізації таких резервів.

При цьому формуються наступні три укрупнені групи витрат підприємства:

А) X-витрати: перші найбільші статті витрат, частка яких складає не менше 50 відсотків сукупних витрат суб'єкта господарювання;

Б) Y-витрати: наступні статті витрат, частка яких складає не менше 25 відсотків сукупних витрат суб'єкта господарювання;

В) Z-витрати: решта статей витрат, частка яких, відповідно, складатиме не більше 25 відсотків сукупних витрат суб'єкта господарювання [1].

Зрозуміло, що найбільша увага при виявленні резервів скорочення витрат суб'єкта господарювання або ж оптимізації їх структури зосереджується на групі X-витрат, які спроможні забезпечити максимальну віддачу, у той час як навіть суттєве скорочення статті витрат, що включена до групі Z-витрат, у масштабах підприємства забезпечить несуттєву (а, інколи, і невиправдану) економію. Крім того, реалізація XYZ-аналізу передбачає його інтеграцію із іншими фінансово-математичними методами, оскільки XYZ-аналіз являється лише методологічною основною, що дозволяє прискорити прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а також скоротити витрати (як фінансові витрати, так і витрати часу) на їх прийняття.

Якщо попередні форми та методи оптимізації абсолютної величини витрат підприємства були зорієнтовані виключно на пошук та мобілізацію резервів скорочення витрат, то вартісний аналіз передбачає дослідження процесу формування витрат суб'єкта господарювання у співвідношенні із їх доцільністю - співставлення (визначення кореляції) абсолютної величини статті витрат на виготовлення продукції із її впливом на рівень якості такої продукції.

Відповідно, метою вартісного аналізу є пошук резервів скорочення витрат суб'єкта господарювання, мобілізація яких не матиме негативного впливу на якість продукції (або інші цільові характеристики, визначені менеджментом підприємства у якості критеріїв оптимізації) або забезпечення напрямків покращення цільових характеристик виробничого процесу та продукції за наявного рівня витрат.

Таким чином, на нашу думку, з метою якомога оптимального зниження витрат необхідно глибоко вивчати усі статті витрат підприємства. Тому що при управлінні підприємством головною метою є не максимальне зниження витрат на виробництво, а насамперед оптимальне, тобто таке, яке б забезпечило отримання підприємством запланованої суми прибутку.

Виходячи з вище викладеного слід констатувати, що з розвитком нових економічних методів і підходів витрати підприємства піддаються все більшому управлінському впливу, з'являються можливості знайти більш ефективні шляхи їх оптимізації та зниження. Отже, посилення уваги до витрат підприємства має першочергове значення, оскільки від правильної оцінки реальної собівартості залежить ефективність управління виробництвом, що в підсумку вплине на фінансовий результат діяльності підприємства.

Кожен підприємець (фірма) прагне до скорочення витрат виробництва, зниження собівартості продукції. За стабільної ціни на реалізовану продукцію зниження витрат виробництва дає можливість підприємцю (фірмі) збільшувати свій прибуток, розміри якого будуть тим більшими, чим меншими будуть індивідуальні витрати виробництва.

Зниження витрат виробництва відповідає інтересам суспільства в цілому. Чим нижчі індивідуальні витрати виробництва, тим економніше використовуються ресурси, а отже, з них одержують і більше товарів, що задовольняють суспільні потреби. Одночасно зниження витрат виробництва створює умови для зниження цін на товари.

Зниження собівартості продукції досягається за рахунок економії витрат по кожному елементу структури собівартості. Розглянемо основні шляхи такого скорочення за головними групами витрат [13].

Це насамперед зменшення витрат сировини, матеріалів, енергії, тобто предметів праці. Ця економія може досягатися за двома напрямами: раціональним використанням названих ресурсів, що дає змогу знизити їхні витрати на одиницю виробленої продукції, а також здешевленням цих ресурсів. Реалізація цих напрямів передбачає заміну традиційних матеріалів штучними з наперед заданими властивостями, підвищення продуктивності праці у галузях, що виготовляють сировинні й паливно-енергетичні ресурси, впровадження безвідходних технологій тощо.

Значну частку в собівартості продукції займають витрати, пов'язані з використанням засобів праці. До собівартості ці витрати входять у вигляді амортизаційних відрахувань. З розвитком науково-технічного прогресу зростає технічна оснащеність виробництва, що призводить до збільшення як абсолютного розміру амортизаційних відрахувань, так і їхньої частки в собівартості. В цих умовах зниження собівартості за рахунок цього елемента можливе лише тоді, коли обсяг продукції, що виготовляється, збільшуватиметься швидше, ніж зростає сума амортизаційних відрахувань. Для того щоб досягти цього співвідношення, потрібно підвищити продуктивність створюваних засобів праці, поліпшити їхню якість, забезпечити зростання продуктивності праці тощо.

Одним із елементів собівартості продукції є оплата праці. Зниження собівартості продукції за рахунок цього елемента можливе у двох напрямах: по-перше, зниження заробітної плати, що в нормальних умовах функціонування економіки не може відбуватися; по-друге, через зростання оплати праці, однак за умови, що його темпи будуть нижчі, ніж підвищення продуктивності праці. Саме за такої умови досягатиметься економія заробітної плати на одиницю виготовленої продукції. Досягти цієї умови можна лише технічним та організаційним удосконаленням виробництва.

Джерелом економії витрат виробництва є і скорочення різних непродуктивних витрат на виробництві - штрафів, втрат від браку, відшкодування збитків. Причиною їх є, як правило, низький рівень організації виробництва та виконавської дисципліни працівників, порушення договірних зобов'язань. Усунення цих втрат можливе лише на шляху радикальної перебудови механізму господарювання в напрямі посилення заінтересованості всіх учасників виробництва в раціональному веденні виробництва [16].

Скорочення затрат, пов'язаних із використанням засобів праці (основних фондів), можливе завдяки зменшенню амортизаційних відрахувань шляхом інтенсивного використання машин, устаткування, підвищення коефіцієнта змінності техніки, покращення якості наявних типів машин, устаткування та впровадження принципово нової техніки, зменшення частки пасивних фондів у загальній вартості основних фондів і відповідне збільшення їхньої активної частини, виготовлення дешевшої техніки внаслідок підвищення продуктивності праці у галузях групи "А" та ін. Особливо актуальним для України є впровадження принципово нових видів техніки і технології, оскільки моральне зношування основних фондів у народному господарстві досягає 95 %. Проте при катастрофічно низькому рівні капіталовкладень в економіку в переважній більшості впроваджуються застарілі зразки техніки. Так понад 90 % винаходів в Україні не мали науково-технічних обґрунтувань, а частка закуплених за кордоном ліцензій не була на рівні світових досягнень [7].

Скорочення собівартості продукції за рахунок заробітної плати у високорозвинених країнах світу можливе лише шляхом вищих темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами зростання заробітної плати. Для України, як зазначалося, ця проблема не актуальна, оскільки частка фонду оплати праці зайнятих у матеріальному виробництві є набагато нижчою.

Висновки

економічний витрати марксистський неокласичний

Поняття про витрати характерне для діяльності будь-якого підприємства, однак аналіз літературних джерел та останніх наукових публікацій зазначив, що на сьогодні не існує єдиного погляду щодо його трактування. При цьому, основним завданням класифікації витрат є формування собівартості продукції.

Виробництво будь-якого товару потребує затрат економічних ресурсів, що, через свою відносну рідкісність, мають визначені ціни.

Кількість якогось товару, що його фірма намагається запропонувати на ринку, залежить від витрат і ефективності використання ресурсів для його виготовлення, з одного боку, і від ціни, за якою товар буде продаватися на ринку, - з іншого. Проте в процесі виробництва фірма-виробник поряд із витратами виробництва здійснює також витрати на просування товару на ринок, маркетингові дослідження, організацію реклами, сплачує податки тощо.

Виробництво будь-якого товару потребує затрат економічних ресурсів, що, через свою відносну рідкісність, мають визначені ціни.

Затрати, витрати, собівартість, є найважливішими економічними категоріями. Їхній рівень багато в чому визначає розмір прибутку і рентабельності підприємства, ефективність його господарської діяльності. Зниження й оптимізація витрат є одними з основних напрямків удосконалювання економічної діяльності кожного підприємства. Підвищення технічного рівня виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці приводить до зниження витрат сировини, матеріалів і заробітної плати.

Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їх використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва та збереження, повторне використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій. На величину витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. У разі їхнього збільшення витрати зростають, а зниження - зменшуються.

Значне зниження виробничих витрат досягається внаслідок застосування прогресивних методів організації виробництва. ЇЇ сутність полягає в тому, що комплектувальні вироби, точну кількість деталей поставляють споживачеві у визначене місце, у потрібний час. Якщо потрапляють браковані деталі, виробничий процес зупиняється, тому що запасів на робочому місці немає.

Варто наголосити, що система управління витратами повинна впроваджуватися на комплексній основі, забезпечуючи взаємозалежне вирішення поставлених завдань. Тільки такий підхід буде сприяти стрімкому зростанню економічної ефективності роботи підприємства.

Список використаних джерел

1. Базилевича В.Д. Підручник «Економічна теорія: Політекономія»: - Київ: «Знання-Прес», 2010. - 284 с.

2. Ватаманюка З. Г., С.М. Ланчишина Навчальний посібник «Економічна теорія»: - Кн. 1. - Київ: «Заповіт», 2007. - 154 с.

3. Дзюбик С., Ривак О. «Основи економічної теорії.» - Київ: «Основи», 2004. - 234 с.

4. Дорнбуш P., Фішер С. «Макроекономіка.» - Київ: «Основи», 2006. - 401 с.

5. Корнійчук Л.Я., Н.О. Титаренко «Історія економічних учень»: - Київ: КНЕУ, 2009. - 211 с.

6. Кравченко К.Т., Савчук В.С., Беляев О.О. та ін.Навчальний посібник «Політична економія»: - Київ.: КНЕУ, 2001. - 97 с.

7. Манконнелл К.Р., Брю С.Л. «Экономика: принципы, проблемы и политика.» - Москва: «Республика», 2012. - 167 с.

8. Мамедов О.Ю. «Политэкономия» - Ростов-на-Дону: «Феникс», 2007. - 231с.

9. Мочерний С.В. Посібник «Економічна теорія»: - Київ: ВЦ «Академія», 2009. - 301 с.

10. Мочерний С.В. «Економічна енциклопедія»: - Т. 2. - Київ: «Академія», 2010. - 848 с.

11. Мочерний С.В. Підручник «Політекономія» - Київ.: «Вікар», 2013. - -123с.

12. Осипов Ю.М. и др. Экономическая теория на пороге 21 века. - М., 2008. - 217 с.

13. Орешкина В.О.Саблука П.Т. Навчальний посібник «Основи економічної теорії». - Київ.: Інститут аграрної економіки, 2009. - 401 с.

14. Нестеренка В.П., Г.Н. Климка Підручник «Основи економічної теорії: політекономічний аспект»: - Київ.: Вища школа, 2007. - 371 с.

15. Прохоренко А.Г., Рибалкін В.О., Хмелеаський М.О., Біленко Т.І, Посібник для студентів вищих навчальних закладів «Основи економічної теорії»: Київ. ВЦ «Академія», 2002. - 352 с.

16. Читов С.М.,Никифоров Ф.Є., Куценко Т.Ф. Навчальний посібник «Державне регулювання економіки. » / - К.: КНЕУ, 2006. - 316 с.

17. Чумаченко М., Білоусова І.П.: П(С)БО 16 «Витрати» перешкоджають роботі на підприємстві// Бухгалтерськиц облік і аудит. - 2009р., №10. - с.3 - 10.

Размещено на Allbest.ru