Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мiнiстерство освiти і науки

Академія муніципального управління

Кафедра економіки

Курсова робота

з курсу: Економіки підприємства

на тему:

Собівартість продукції як показник ефективної роботи підприємства

Виконала: Семенюк Юлія

студентка 2 курсу групи ФК-22

Науковий керівник:

Слободяник С.С.

Київ-2014



Зміст

• Вступ
• 1. Економічна сутність витрат виробництва: види, форми
• 2. Формування собівартості продукції підприємства
• 3. Оцінка рівня витрат виробництва на підприємстві ( ТОВ „Аланс”)
• 4. Шляхи зниження витрат виробництва та їх вплив на підвищення ефективності роботи підприємства „Аланс”
• Список використаних джерел
• Додатки


Вступ

Актуальність теми. У системі показників, що характеризують ефективність виробництва, одне із провідних місць належить собівартості продукції. У ній як у синтетичному показнику відбиваються всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності підприємства: рівень використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому.

Положенням про склад витрат визначено, що собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою вартісну оцінку використаних у процесі виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво.

Визначення собівартості необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрішнього виробничого планування, визначення національного доходу в масштабах країни. Собівартість продукції - один з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то за інших рівних умов розмір прибутку за цей період обов'язково зменшиться за рахунок цього фактора на таку ж величину. Між розмірами величини прибутку й собівартістю існує зворотньо-функціональна залежність. Чим менша собівартість, тим більший прибуток, і навпаки. Собівартість є однією з основних частин господарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цього об'єкта управління. Низка методик використовується в управлінні виробництвом на різних рівнях. Наслідком цього процесу стала поява досить великої кількості робіт, присвячених питанням аналізу, обліку, планування, контролю собівартості.

Мета дослідження - обґрунтування концептуальних засад щодо управління собівартістю продукції та розробка на цій основі рекомендацій методологічного та практичного спрямування, спрямованих на пошук шляхів зниження собівартості продукції в умовах непередбачуваного зовнішнього середовища.

Об'єктом дослідження є теоретичні, методико-методологічні та практичні аспекти управління собівартістю підприємства.

Методологічною основою є сукупність принципів, загальнонаукових і спеціальних методів та прийомів досліджень, використання яких зумовлено метою та завданнями. Основою дослідження є базові принципи, наукові положення та сучасні здобутки в даному розділі науки.

Джерелами інформації послужили літературні джерела, довідкова й нормативна література.

1. Економічна сутність витрат виробництва: види, форми

Виробничі витрати є породженням відповідних факторів виробництва, їх економічний зміст можна визначити як спожиту частку виробничих ресурсів.

Витрати - це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці. В умовах товарного виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст термінів витрати і собівартість поєднується в понятті витрати виробництва.

Будь-яке виробництво завжди пов'язане з витратами, оскільки це -- процес використання факторів виробництва, які втілюються у створеному продукті (товарі, послузі). Останній, як відомо, характеризується споживчою вартістю (корисністю) і трудомісткістю, тобто певною кількістю затрат уречевленої та живої праці. У підсумку вони і становлять вартість товару чи послуги. Частина їх вартості, яка втілює вартість уречевленої праці (засобів виробництва), існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на виготовлений товар у вигляді вартості матеріальних витрат. Жива праця людини створює чистий продукт -- понад вартості перенесених на товар матеріальних витрат. Зрозуміло, що процес виробництва має безперервно повторюватись, а це можливо лише тоді, коли його фактори відтворюються. Частка вартості, яка авансується для постійного функціонування виробництва, визначається як витрати виробництва.

Соціально-економічний зміст витрат виробництва

Необхідно розрізняти суспільні витрати і витрати підприємства. Сукупність матеріальних витрат уречевленої праці (вартість спожитих засобів виробництва) та витрат живої праці (необхідної і додаткової), що характеризує вартість виробництва товару для суспільства, становить суспільні витрати.

Сукупність матеріальних витрат уречевленої праці та витрат частки живої (необхідної) праці, тобто капіталу, що формує вартість виробництва товару для підприємства, називають витратами підприємства.

Схематично це зображено на рис. 1, з якого видно, що в принципі витрати суспільства перевищують витрати підприємства на величину вартості додаткового продукту (валового прибутку).

Таким чином, витрати підприємця (підприємства) на створення товарів нетотожні витратам суспільства.

Рис. 1. Структура вартості товару

Витрати виробництва -- це грошовий вираз тих затрат підприємства (фірми), які показують, у що обходиться для нього створення відповідної продукції (товарів, послуг). До таких витрат належать елементи різних факторів виробництва, які використовуються в даному виробничому процесі. Основні з них: витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам та підприємцям); витрати на придбання та утримання виробничих будівель, а також машин -- обладнання, верстатів тощо (засобів праці); витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали (предмети праці); витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу, вугілля, електричної енергії) та ін. -- також предметів праці тощо.

У матеріально-речовій структурі витрат в міру економічного розвитку змінюються як якісні параметри її елементів, так і функціональна роль основних з них. Тенденції таких змін зумовлюються науково-технічним прогресом.

У реальній господарській практиці існують об'єктивні причини, які пояснюють формування витрат виробництва як самостійної економічної категорії. В основі цього процесу лежать економічна відокремленість господарюючих суб'єктів (підприємств) і необхідність забезпечення їх простого відтворення. Підприємства-товаровиробники відносно економічно відокремлені один від одного як власники факторів (засобів) виробництва і створюваного ними продукту (товару). Подібне має місце навіть у межах однієї форми власності, наприклад у державному секторі, а тим більше -- приватному.

Водночас речовий зміст витрат виробництва на різних етапах економічного розвитку має й різну суспільну форму. Так, в умовах простого товарного виробництва ці витрати вимірювалися вартістю спожитих матеріальних факторів виробництва. Разом з витратами праці безпосереднього індивідуального товаровиробника в формі суспільно необхідних затрат вони збігалися з вартістю товару.

Для виробництва продукції підприємець повинен зробити певні витрати. До таких витрат належать елементи факторів виробництва, які використовуються у виробництві. Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин, що використовуються як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.

Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності.

Витрати на виробництво класифікуються за певними ознаками



Таблиця 1.1

Класифікація витрат

Ознаки	Витрати
1. За місцем виникнення витрат	Витрати виробництва, збуту, цеху, дільниці, служби
2. За видами продукції, робіт, послуг	Витрати на вироби (роботи, послуги), типові їх представники, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, на валову, товарну, реалізовану продукцію
3. За елементами	Витрати від використання окремих видів ресурсів в цілому
4. За статтями калькуляції	Витрати від використання окремих видів ресурсів за певними класифікаційними ознаками (статтями)
5. За способами перенесення вартості на продукцію	Витрати прямі, непрямі
6. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат	Витрати умовно-змінні, умовно-постійні
7. За календарними періодами	Витрати поточні, одноразові
8.За виробничо-економічною роллю в господарській діяльності	Витрати основні, накладні
9. За ступенем однорідності	Витрати одноелементні, комплексні

Відсоткове співвідношення елементів витрат характеризує їх структуру. Так, наприклад, матеріаломісткими вважають галузі, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат (харчова, легка промисловість), трудомісткими - галузі добувної промисловості, де витрати на зарплату становлять 50%. Фондомісткими вважають галузі, в структурі яких велику питому вагу мають амортизаційні відрахування (електроенергетика). Витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.

Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.

Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу. Вирізнення зовнішніх і внутрішніх витрат необхідно для правильного визначення розміру прибутку, одержуваного підприємцем, отже, для оцінки реального стану справ у фірми.

Із виділенням зовнішніх та внутрішніх витрат розглядають два підходи до розуміння природи затрат фірми: бухгалтерський і економічний.

Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Таким чином, економічні (вмінені) витрати - справжні витрати виробництва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати за оптимального використання ресурсів.

Для фірми (виробника) дуже важливо також аналізувати витрати виробництва з огляду на чинник часу. Для фірми існують два періоди функціонування:

1. Довгостроковий період функціонування фірми - це інтервал часу, впродовж якого фірма має можливість змінити всі зайняті ресурси, зокрема й виробничі потужності.

2. Короткостроковий період - це період часу, впродовж якого фірма не може змінити обсяг (кількість) принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів, скажімо, капітального.

Таким чином, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є перемінною (природні й трудові ресурси), а друга частина - постійною. Тому короткостроковий період нерідко називають періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а друга - змінні.

Постійними витратами (Fixed Cost - FC) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.

Змінними витратами (Variable Cost - VC) називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС).

Суму постійних і змінних витрат виробництва називають загальними витратами фірми (Total Cost - TC). Тому формулою загальних витрат є:

TC=FC+VC

де FС - постійні витрати, VC - змінні витрати.

Велике значення в економічному аналізі роботи підприємств мають граничні витрати. Граничні витрати (Marginal Cost - MC) - це витрати, котрі додатково потрібні для виробництва кожної одиниці продукту понад визначений обсяг:

де TC - зміна загальних витрат,

Q - зміна кількості продукції, що виробляється.

Зростання граничних витрат призводить до зменшення виробництва продукції, а отже - і до підвищення їх ціни. Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. Суть його полягає в тому, що коли один із факторів виробництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці змінного фактора зменшуватиметься.

Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Визначається вона, як сукупні витрати, поділені на кількість виробленої продукції, тобто як середні витрати:

AC= TC : Q,

де AC - середні витрати,

TC - загальні витрати,

Q - кількість виробленої продукції.

Собівартість продукції є мірилом витрат і доходів підприємства. Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи. Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції. Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари тощо).

2. Формування собівартості продукції підприємства

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво валової продукції (чи собівартість валової продукції) характеризують витрати поточного періоду (року, кварталу, місяця) та утворюють виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут товарної продукції (продукції, що реалізується) - повну собівартість продукції.

Розрахунки собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, прибутку, економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін, контролю за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень господарювання, продуктивність праці та інше.

Собівартість продукції є одним з найбільш багатогранних показників господарської діяльності підприємств. Собівартість продукції відображує рівень витрат підприємства на її виробництво і комплексно характеризує ефективність використання ним ресурсів, організаційний і технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці тощо.

Розрізняють собівартість продукції індивідуальну і галузеву. Індивідуальнa собівартість продукції характеризує витрати конкретного підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Застосовують їі при плануванні й оцінюванні діяльності конкретного підприємства. Галузева собівартість відбиває середньогалузеві витрати на виробництво і реалізацію продукції.

З метою здійснення економічного аналізу рівня витрат підприємства розрізняють собівартість продукції нормативну, планову, фактичну і кошторисну. Нормативна собівартість продукції формується з витрат на виробництво і реалізацію продукції, які визначають за діючими нормами витрат ресурсів. Планову собівартість визначають перед початком планового періоду за прогресивними нормами витрат ресурсів і діючих цін на ресурси в момент складання плану. Найчастіше їі приймають нижчою від нормативної собівартості або такою, що дорівнює їй. Фактична собівартість відбиває фактичні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку. Вона може бути нижчою від планової собівартості або перевищувати її. Кошторисна собівартість відбиває витрати підприємства на виріб або замовлення, які виконуються в одиничному (індивідуальному) виробництві або в разовому порядку.

Залежно від послідовності формування витрат на виробництво і збут продукції розрізняють собівартість продукції цехову, виробничу та повну.

Цехова собівартість продукції включає всі прямі поточні витрати, пов'язані з виробництвом продукції в межах цеху підприємства (сировина, заробітна плата основних працівників, нарахування на заробітну плату основних працівників, амортизація обладнання цеху).

Виробнича собівартість продукції охоплює витрати на виробництво продукції в межах підприємства, тобто як прямі, так і накладні виробничі витрати (витрати на енергію, спожиту в технологічних цілях, на утримання і експлуатацію обладнання, амортизацію будівлі виробничого корпусу та ін.).

Повна собівартість продукції підприємства - це сукупність витрат, що становлять виробничу собівартість, і поза виробничих витрат підприємства (адміністративних, на збут та інших).

Необхідно зауважити, що не всі витрати підприємства входять у собівартість продукції. Через собівартість відшкодовуються лише витрати, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів та засобів праці, природних ресурсів, робочої сили.

Облік затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції має найбільшу специфіку в зв'язку з особливостями технології виробництва на підприємствах різних галузей і підгалузей промисловості.

3. Оцінка рівня витрат виробництва на підприємстві (ТОВ „Аланс”)

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає оцінка рівня витрат виробництва або калькулювання -- обчислення собівартості виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі -- за їхнім фактичним рівнем. Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Об'єкт калькулювання -- це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т.п.). Головний об'єкт калькулювання -- готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця -- одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулювання -- трактори, калькуляційна одиниця -- один трактор, відповідно вугілля -- одна тонна, електроенергії -- одна кіловат-година і т.д.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньофірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод «direct-cost», коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі -- на певний період.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в однопродуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:

? максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби;

? статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

¦ сировина та матеріали;

¦ енергія технологічна;

¦ основна заробітна плата виробників;

¦ додаткова заробітна плата виробників;

¦ відрахування на соціальні потреби виробників;

¦ утримання та експлуатація машин і устаткування;

¦ загальновиробничі витрати;

¦ загальногосподарські витрати;

¦ підготовка та освоєння виробництва;

¦ позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти -- виробничу і всіх статей -- повну собівартість.

В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для машинобудування специфічними є статті «Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій», «Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення», «Втрати від браку», у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття «Напівфабрикати власного виробництва» (чорна й кольорова металургія) та ін.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її відображення у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Залежно від мети та предмета аналізу використовують різні класифікаційні ознаки витрат. Розглянемо основні з них.

Класифікація за рахунками класу 9 здійснюють згідно з діючим Планом рахунків бухгалтерського обліку, що був запроваджений одночасно з міжнародними стандартами фінансової звітності, тобто з 1 січня 2000 р. Згідно з класифікацією облік витрат виконують так:

§ собівартість реалізації;

§ загально виробничі витрати;

§ адміністративні витрати;

§ витрати на збут;

§ інші операційні витрати;

§ втрати від участі в капіталі;

§ інші витрати.

Такий розподіл витрат не має аналогів у вітчизняній практиці. Істотна особливість наведеної класифікації полягає в тому, що, оскільки «собівартість реалізованої продукції» не включає адміністративних витрат і витрат на збут, з'являється можливість визначити витрати на виробництво без перекручень та застосування штучних методів розподілу накладних витрат за видами продукції. Витрати за наведеними статтями відображають у розд. І форми №2 «Звіту про фінансові результати».

Класифікація за економічними елементами операційних витрат: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні борги та втрати від знецінення запасів, визнані економічні санкції тощо). Дані про економічні елементи витрат обліковуються за класом 8 Плану рахунків і відображаються у фінансовій звітності (форма №2, розд. ІІ «Елементи операційних витрат»). Витрати за цією ознакою визначають по підприємству в цілому з метою аналізу структури витрат (вертикальний аналіз), порівняння її зі структурою економічних елементів витрат інших підприємств галузі, а також аналізу динаміки зміни економічних витрат у часі (горизонтальний аналіз). виявлення тенденцій змін (трендовий аналіз).

Класифікація за калькуляційними статтями собівартості на одиницю продукції (робіт, послуг). Собівартість реалізованих товарів визначають за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси». Собівартість реалізованої продукції складається з виробничих витрат та над нормованих виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції включаються:

§ прямі матеріальні витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до оплати праці;

§ прямі витрати на оплату праці;

§ інші прямі витрати;

§ загальновиробничі витрати.

Перелік статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлює підприємство.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Основна мета калькулювання собівартості на одиницю продукції - проаналізувати витрати за калькуляційними статтями у часі, порівняти витрати на виробництво продукції з ринковими цінами, визначити її прибутковість або збитковість, оцінити власну конкурентоспроможність і в разі потреби скоригувати структуру виробничої програми.

Класифікація витрат за ознакою їх розміру від обсягів виробництва: змінні і постійні.

Класифікація витрат за способом віднесення на собівартість продукції: прямі та непрямі. Використовують її для складання калькуляцій на одиницю продукції, а також для розподілу непрямих витрат за економічними елементами. До прямих належать технологічні витрати матеріалів та заробітна плата працівників. до непрямих - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта економічно доцільним шляхом: загальновиробничі витрати. адміністративні витрати і витрати на збут. витрата виробництво управління собівартість

Класифікація витрат за місцями виникнення: цехи, дільниці бригади, функціональні підрозділи (використовують для відповідного контролю та аналізу собівартості).

Аналіз собівартості продукції за наведеними класифікаційними ознаками має на меті підвищити ефективність підприємства завдяки виявленим резервам зниження витрат.

Факторний аналіз собівартості продукції передбачає аналіз:

§ динаміки операційних витрат;

§ чинників зміни витрат на 1 грн. реалізованої продукції за порівнянними і непорівнянними виробами, а також за групами продукції за віком їх випуску;

§ впливу на собівартість окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності;

§ структури операційних витрат за економічними елементами;

§ собівартість за калькуляційними статтями витрат.

Характеристика підприємства

ТОВ "Аланс" за своєю організаційно-правовою формою є товариством з обмеженою відповідальністю. Підприємство розташоване у м. Тернопіль.

У 1993 р. колишній текстильний цех був приватизований, а у 1994р. реорганізований .

Як юридична особа підприємство може мати цивільні права, що відповідають цілям діяльності, передбаченим у його статутних документах, і нести зв'язані з цією діяльністю обов'язку.

ТОВ „Аланс” займається випуском тканин, а також готової продукції з даних тканин, крім того при підприємстві діє ательє.

Види тканин, що випускаються ТОВ „Аланс”:

- шовк, шириною 140 см. (10 відтінків);

- вовна, шириною 110 см. (4 відтінки);

- льон, шириною 150 см. (5 відтінків);

- трикотаж, шириною 140 см. (7 відтінків);

- ситець, шириною 80 см. (6 відтінків);

- фланель, шириною 80 см. (6 відтінків);

- бязь, шириною 80 см. (5 відтінків);

До готової продукції, що випускається ЗАТ "Тканини", відносяться:

- комплекти постільної білизни (2 простирадла, 2 наволочки, 2 підодіяльники) - 8 різновидів;

- кухонні комплекти (фартух, 2 прихватки, рушник, скатертина) - 4 різновиду;

- кухонні подарункові комплекти ;

- рушник, розмір 30х50 см. - 4 різновиду;

- серветки, розмір 14х20 см. - 4 різновиду;

- фартух, 2 види - 4 різновиду;

- халат домашній - 8 різновидів.

Основні дані, що характеризують діяльність підприємства, наведені в таблиці (Таблиця 1.2 Додатки).

Аналіз динаміки операційних витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції

Операційні витрати за попередній період становлять 8390 тис. грн., за звітний - 9000 тис. грн. Збільшення витрат спричинюється збільшенням матеріальних витрат: сукупні витрати збільшились на 7.27%. а матеріальні - на 11.66% (їх частка в сукупних витратах найбільша - 50%).

Таблиця 1.3

Вихідні дані для аналізу операційних витрат

Номер рядка	Показник	Період	Відхилення
		попер.	звітний	Абсолютні (гр..2-гр.1)	Відносні (гр..3:гр..1 х 100%)
1	Виручка від реалізації продукції	9167	10000	833	9.09
2	Матеріальні витрати	4030	4500	470	11.66
3	Витрати на оплату праці	2925	2975	50	1.71
4	Відрахування на соціальні заходи	1125	1145	20	1.78
5	Амортизація	150	200	50	33.3
6	Інші операційні витрати	160	180	20	12.5
7	Операційні витрати разом	8390	9000	610	7.27

Витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції за попередній період

за звітний період

Витрати зменшились на 1.66% завдяки тому, що темпи збільшення виручки від реалізації продукції перевищили темпи збільшення собівартості відповідно 9.09 та 7.27%. Випередження становить 1.82 пункти.

Витрати на 1 грн. реалізованої продукції за звітний період у порівнянних цінах становлять

,

що нижче, ніж за попередній період, на 1.19%.

Аналіз впливу чинників зміни витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції

Витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції змінюються зі зміною цін реалізації продукції, собівартість одиниці продукції та структури виробництва.

Вихідні дані та проміжні розрахункові показники для подальшого аналізу наведені в Таблиця 1.4 (Додатки).

З метою кількісного оцінювання впливу на рівень відносних витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції таких чинників, як зміни цін на продукцію, собівартість та структурні (асортиментні) зміни, в аналізі потрібно виокремити порівнянні та непорівнянні вироби. Для спрощення записів не будемо конкретизувати ці вироби, а позначимо їх буквами алфавіту.

У розглядуваному прикладі до першої групи належать вироби А, В, Г, Д, Є, до другої - Б і Ж. Аналітичні розрахунки, що виконані за вихідними даними Таблиці 3.2, наведені в Таблиці 3.3.

За гр. 3 (Таблиця 1.5 (Додатки) для непорівнянної групи виробів замість середніх фактичних витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції визначаємо відношення суми фактичних витрат на виробництво у звітному періоді до фактичної вартості продукції в попередньому періоді. У нашому випадку маємо

Сукупні витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції за звітний період порівняно з попереднім зменшились на 1.52 коп.: у тому числі у групі порівнянних виробів витрати зменшилися на 7.42 коп., а в групі непорівнянних виробів, навпаки, збільшилися на 5.9 коп. У свою чергу, у першій групі витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції зменшилися завдяки ціновому та структурному чинникам і збільшились унаслідок підвищення собівартості одиниці продукції. Значне збільшення витрат у групі непорівнянних виробів зумовлене насамперед збільшенням собівартості та структурними змінами.

Аналіз впливу складу продукції за віком її випуску на зміни витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції.

У ринкових умовах природним є прагнення підприємств оновлювати склад своєї продукції. На основі маркетингових досліджень підприємство відмовляється від виробництва застарілої продукції і розпочинає виробляти нову ( у нашому прикладі підприємство відмовилось від виробництва продукції Б, це тканини які не користуються особливим попитом. і почало освоювати вироби Є і Ж). При цьому нова продукція в початковий період може мати низьку рентабельність, а тимчасові витрати в подальшому компенсуються. Приклад впливу віку продукції на динаміку її собівартості наведений у табл. 1.6.

Таблиця 1.6

Витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції

Група виробів за віком	Попередній період	Звітний період	Зміни показника витрат на 1 грн. (гр.3 : гр. 1) х 100%
	коп.	відсоток до першої вікової групи	коп.	відсоток до першої вікової групи
1	2	3	4	5	6
Є, Ж 1 - 1-2 роки	97.91	100	97.0	100	99.1
Г, Д 2 - 2-4 роки	82.55	84.3	71.79	74.0	87.0
(Б, В) 3 - 5-7 роки	100.7	102.8	95.33	98.3	94.7
А 4 - понад 8 років	91.05	92.99	90.00	92.8	98.8
У середньому за всіма віковими групами	91.52		90.00		98.3

Найменші витрати на 1 грн. реалізованої продукції мають вироби вік яких становить 2-4 роки. У цій групі виявились найістотніші зміни витрат за звітний період порівняно з попереднім, а саме: на 13% (100-87) при середньому зменшенні на 1.7% (100-98.3). Найбільші витрати в попередньому періоді мали вироби, вік яких становив 5-7 років. Один з виробів цієї групи був знятий з виробництва як нерентабельний, що сприяло зменшенню витрат у цій віковій групі на 5.3% (100-94.7). Витрати на 1 грн. реалізації нової продукції (Є і Ж) поки що високі, але за рік вони мають зменшитись і відповідно до тенденції з переходом до виробів вікової групи 2 - 4 роки ще більшою мірою зменшаться.

Аналіз впливу собівартості окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності.

Для того, щоб виконати такий аналіз, продукцію, яку виробляють поділяють за рівнем рентабельності (щодо середньо галузевого рівня) на групи : нерентабельна (збиткова), низько-, середньо- та високорентабельна.

У нашому випадку середньо галузевий рівень рентабельності продукції становить 10%. З огляду на це вироби Г і Д зарахуємо до високорентабельної групи, А - до середньо рентабельної, В, Є та Ж - до низькорентабельної. У звітному періоді нерентабельної продукції не було. Виріб Б як нерентабельний було знято з виробництва.

Аналіз впливу планових та фактичних витрат за зазначеними групами продукції наведено у таблиці 1.7.

Таблиця 1.7

Аналіз впливу змін витрат за групами продукції за рівнем їх рентабельності

Група продукції за рівнем рентабельності	Собівартість продукції за звітний період, тис. грн.	Структура випуску, відсоток до підсумку гр. 1	Відхилення від планового рівня, % (гр. 2 : гр. 1) х 100% - 100%	Внесок до загального зменшення витрат, % (гр. 3 х гр. 4) : 100%
	Планова	фактична
а	1	2	3	4	5
Низькорентабельні В, Є, Ж	5135	5295	56.43	+3.12	+1.76
Середньо рентабельна А	1072	990	11.78	-7.65	-0.90
Високорентабельні Г, Д	2893	2715	31.79	-6.15	-1.96
Разом	9100	9000	100.00	-1.10	-1.10

Наведені дані свідчать, що найбільшу частку у структурі випуску має низькорентабельна продукція - майже 60%. Незважаючи на вирішальне значення виконання планових завдань для зниження собівартості, саме щодо цієї групи фактичні витрати перевищили заплановані на 3.1%. Загальне зменшення фактичних витрат на 1.1% порівняно з плановими було досягнуто переважно завдяки позитивним змінам у групах продукції середньо рентабельної (на 7.65%) і високорентабельної (на 6.15%). З урахуванням частки кожної групи їх внесок до загального зменшення витрат на 1.1% (див. гр. 5 табл. 3.5) становить для групи високорентабельної продукції - -1.96, середньо рентабельної - -0.90. низькорентабельної - +1.76. В останній групі є нові вироби (Є і Ж) і слід переконатись, що саме додаткові витрати, які пов'язані з їх освоєнням, спричиняють низьку рентабельність і що така ситуація тимчасова. Стосовно виробу В з цієї самої групи слід переконатися в доцільності його подальшого випуску. При цьому треба також визначити, чи не призведе відмова від певних обсягів виробництва навіть низькорентабельної продукції до не покриття постійних витрат.

Аналіз структури операційних витрат за економічними елементами

Узагальнені вихідні дані для аналізу структури операційних витрат за економічними елементами містить форма №2 фінансової звітності «Звіт про фінансові результати», а саме розд. ІІ «Елементи операційних витрат». За цими даними можна визначити до якого типу виробництва належить підприємство за переважанням використовуваних ресурсів (матеріало-, трудо-, чи фондомістке). На основі такого аналізу визначають найактуальніші для підприємства напрямки зниження собівартості. Аналіз структури операційних витрат за економічними елементами потрібний також для того, щоб підприємство не потрапило у «ножиці» еластичного попиту на свою продукцію та нееластичного власного попиту на ті чи інші виробничі ресурси. Вихідні дані й розрахунки для аналізу собівартості продукції за економічними елементами наведені в табл.1.8.

Таблиця 1.8

Економічні елементи операційних витрат

Елементи витрат	Витрати, тис. грн., за період	Частка, % за період	Відхилення (+,-)
	попередній	звітний	попередній	звітний	попередній	звітний
а	1	2	3	4	5	6
Матеріальні витрати	4030	4500	48.0	50.0	+470	+11.7
Витрати на оплату праці	2925	2925	34.9	33.1	+50	+1.7
Відрахування на соціальні заходи	1125	1145	13.4	12.7	+20	+1.8
Амортизація	150	200	1.8	2.2	+50	+33.3
Інші операційні витрати	160	180	1.9	2.0	+20	+12.5
Разом	8390	9000	100.0	100.0	+610	+7.3

Дані таблиці 1.8. свідчать про матеріаломісткий характер виробництва: частка матеріальних витрат у попередньому періоді становила 48%, у звітному - 50%. Темпи збільшення витрат за цією статтею на 4.4 пункти перевищили темпи збільшення повної собівартості. Лише на третину сукупні витрати зумовлені оплатою праці: відповідно в попередньому періоді - 34.9%, у звітному - 33.1%. Темпи збільшення витрат на оплату праці в 4.3 рази нижчі, ніж загальні темпи збільшення витрат (7.3:1.7). Найвищими темпами збільшувалась амортизація. що призвело до збільшення частки витрат засобів праці в сукупних витратах.

Аналогічно виконують аналіз собівартості за елементами з порівнянням планових та фактичних рівнів витрат.

Аналіз собівартості за калькуляційними статтями витрат

За калькуляційними статтями аналізують собівартість по підприємству в цілому для того, щоб оцінити відхилення фактичних витрат від запланованих і визначити вплив цих відхилень на загальну зміну собівартості реалізованої продукції.

Приклад розрахунків аналізу наведений у таблиці Таблиця 1.9. (Додатки).

Як бачимо з даних таблиці 1.9. понад планове зменшення витрат на 100 тис. грн. відбулося завдяки економії за статтями «Сировина та матеріали» (70 тис. грн.), «Заробітна плата основних працівників» (30 тис. грн.), «Загальновиробничі та адміністративні витрати» (відповідно 30 і 50 тис. грн.). Водночас підвищилися порівняно з планом витрати на енергоносії (на 50 тис. грн.. або на 5.3%) і транспортно - заготівельні витрати (на 30 тис. грн.., або на 2.9%). Внесок кожної калькуляційної статті до загального зниження витрат (у відсотках) наведений у гр. 5 табл.1.9. Підсумок за цією графою є алгебраїчною сумою даних за різними калькуляційними статтями.

У даний час на практиці основним критерієм оцінки ефективності виробничих витрат є собівартість продукції. Однак собівартість включає лише частину повних витрат на виробництво продукції. У собівартості затрати живої праці відображаються тільки в розмірі заробітної плати, яка не включає дооцінку праці на суспільство, а затрати минулої праці, уречевленої в засобах виробництва, включаються в собівартість у цінах споживання цих засобів, тобто з дооцінкою праці на суспільство. Крім того, при зміні співвідношення затрат живої і уречевленої праці порушується порівнянність собівартості окремих видів продукції як вимірника витрат виробництва. Чим суттєвіші відмінності у складі витрат, тим більша ймовірність перекручення у собівартості змін повних витрат виробництва. Тому собівартість не завжди правильно відбиває дійсні витрати всієї суспільної праці на виробництво продукції.

Існує ряд методичних пропозицій щодо обчислення повних витрат виробництва. Найбільш прийнятними і такими, що дають найбільш точні результати, на наш погляд, є методики, основані на схемі послідовного виділення затрат праці, уречевленої на попередніх стадіях виробництва. Суть схеми полягає у такому. На виробництво продукції витрачаються жива праця і певні засоби виробництва, а на виробництво останніх, у свою чергу, витрачені праця та інші засоби виробництва тощо.

Для оцінки ефективності суспільних витрат і вирішення ряду важливих економічних завдань, поряд з аналізом собівартості, виникає потреба в розрахунку і аналізу повних суспільних витрат виробництва продукції.

Оскільки вихідною базою для обліку всієї суспільної праці в сільському господарстві, як і в інших галузях народного господарства, є виробнича калькуляція собівартості продукції, то для розрахунку повних витрат виробництва використовуються статистичні дані про собівартість продукції в першу чергу по країні, регіонах, зонах і групах підприємств.

Основними джерелами зниження собівартості продукції на підприємстві «Аланс» є:

1) збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства;

2) скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання невиробничим витратам тощо.

Резерви збільшення виробництва продукції на підприємстві «Аланс» виявляють у процесі аналізу виконання виробничої програми. При збільшенні обсягу виробництва продукції на наявних виробничих потужностях зростають тільки змінні витрати (пряма оплата праці робітників, прямі матеріальні витрати), сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, унаслідок чого знижується собівартість виробів.

Резерви скорочення витрат визначають за кожною статтею витрат за рахунок конкретних інноваційних заходів (упровадження нової, прогресивнішої техніки і технології виробництва, поліпшення організації праці тощо), що будуть сприяти економії заробітної плати, сировини, матеріалів, енергії тощо.

Економію витрат з оплати праці внаслідок впровадження організаційно-технічних заходів можна розрахувати, помноживши різницю між трудомісткістю продукції до впровадження і після впровадження відповідних заходів на планований рівень середньогодинної оплати праці і на кількість планової до випуску продукції.

Сума економії збільшиться на відсоток відрахувань від фонду оплати праці, включених у собівартість продукції (відрахування соціальні заходи).

Резерв скорочення витрат на утримання основних засобів за рахунок реалізації, передачі в довгострокову оренду і списання будівель, машин, обладнання визначають множенням первісної їхньої вартості на норму амортизації. При аналізі витрат та виявленні резервів зниження собівартості треба враховувати, що не всі витрати змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва продукції. Залежність між виходом продукції і витратами проявляється в тому, що збільшення виходу продукції зменшує частку умовно-постійних витрат, які припадають на одиницю продукції, а отже, на її собівартість.

Таким чином, тільки системний підхід до аналізу собівартості дає змогу визначитись з причинами, що зумовили зміну собівартості як окремих видів продукції, так і по галузях і підприємству в цілому, намітити конкретні заходи її зниження.

4. Шляхи зниження витрат виробництва та їх вплив на підвищення ефективності роботи підприємства „Аланс”

Обсяг виробництва при незмінній вартості матеріальних і трудових ресурсів збільшується тільки в результаті зниження собівартості.

Розробка плану організаційно-технічних заходів щодо використання внутрівиробничих резервів ґрунтується на результатах аналізу їхніх джерел і факторів, що впливають на техніко-економічні показники.

До найбільш важливих джерел резервів варто віднести зниження матеріальних витрат і підвищення продуктивності праці.

З усього різноманіття факторів, що впливають на техніко-економічні показники, до укрупнених груп можна віднести:

- підвищення технічного рівня виробництва;

- поліпшення організації виробництва.

Зниження матеріалоємності, чи матеріальних витрат -- одне з найважливіших джерел економії на підприємстві «Аланс».

Продуктивність праці, тобто його результативність і ефективність, виміряється трудомісткістю (часом,витраченим на виробництво одиниці продукції) і виробленням (кількістю продукції, зробленої за визначений проміжок часу).

У результаті зниження трудомісткості на підприємстві «Аланс» економія досягається за рахунок зменшення витрат на оплату праці з обліком додаткової заробітної плати і відрахувань на соціальне страхування в розрахунку на одиницю продукції, скоректованих на новий обсяг виробництва.

Фактори, що впливають на техніко-економічні показники, на підприємстві «Аланс» можна об'єднати в наступні укрупнені групи.

Підвищення технічного рівня - процес удосконалення технічної бази, ріст рівня якої досягається в результаті:

- удосконалювання засобів праці (упровадження прогресивної техніки, підвищення частки удосконаленого устаткування), предметів праці (застосування прогресивних видів сировини, матеріалів, енергоносіїв);

- раціонального використання сировини, матеріалів;

- механізації й автоматизації виробничих процесів.

Використання більш продуктивного устаткування дозволяє заощаджувати заробітну плату (жива праця) на підприємстві «Аланс», при збільшенні амортизаційних відрахувань (минулого праці). «Підвищення продуктивності праці полягає саме в тім, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, але збільшується так, що загальна сума праці, що полягає в товарі, зменшується, і, отже, кількість живої праці зменшується більше, ніж збільшується кількість минулої праці».

Удосконалювання організації виробництва і праці. Ця група факторів впливає на зниження собівартості в результаті спеціалізації виробництва, удосконалювання організації праці й управління виробництвом, поліпшення матеріально-технічного постачання і побуту, ефективного використання часу робочих, скорочення зайвих витрат.

Ріст обсягу виробництва дозволяє скоротити умовно-постійні витрати.

Собівартість продукції на підприємстві «Аланс» знижується за рахунок скорочення поточних витрат виробництва на одиницю продукції до і після проведення організаційно-технічних заходів.

Напрямки зменшення собівартості продукції на підприємстві «Аланс»

Розрахунок зменшення собівартості продукції на підприємстві «Аланс» відбувається під впливом дії таких техніко-економічних чинників, як:

· підвищення технічного рівня виробництва;

· покращання організації виробництва і праці;

· зміна обсягу і структури виготовлюваної продукції тощо.

Урахування змін вказаних факторів визначає таку послідовність розрахунку напрямків зменшення собівартості:

- виходячи з рівня витрат базового року визначається собівартість товарної продукції планового року;

- за тими ж чинниками визначається рівень зниження собівартості продукції.

Методика розрахунку напрямків зменшення собівартості продукції за окремими факторами виглядає таким чином:

1. Розрахунок зменшення собівартості продукції у результаті підвищення техніко-технологічного рівня виробництва відбувається за формулою:

де C₀, C₁ - витрати на одиницю продукції до і після проведення заходів;

Q₀, Q₁ - кількість продукції, виготовленої відповідно до і після впровадження відповідних заходів.

2. Розрахунок зменшення собівартості продукції (економія) внаслідок зменшення матеріальних витрат здійснюється за формулою:



де Смво - сума матеріальних витрат базового року;

Ів, Інв, Іц - індекси зміни обсягів виробництва, норм витрат і цін на матеріали відповідно, частка одиниці.

3. Розрахунок зменшення собівартості продукції (економія) внаслідок зменшення витрат по заробітній платні здійснюється за формулою:

де Сзпо - сума витрат на заробітну плату базового року;

Ів, Іт, Ізп- індекси зміни обсягів виробництва, трудомісткості виробів та оплати праці, частка одиниці.

4. Розрахунок зменшення собівартості продукції (економія) внаслідок зменшення відрахувань в соціальні фонди від заробітної плати здійснюється за формулою:

де DСзп - (економія) внаслідок зменшення витрат по заробітній платі;

Івсф - індекс обов'язкових відрахувань від заробітної плати в соціальні фонди, частка одиниці.

5. Розрахунок зменшення собівартості продукції внаслідок економії на умовно-постійних витратах при зростанні обсягів виробництва продукції здійснюється за формулою:

де Супо - загальна сума умовно-постійних витрат базового року; /в - індекс зміни обсягів виробництва продукції, частка одиниці.

6. Розрахунок зменшення собівартості продукції (економія) внаслідок зменшення амортизаційних відрахувань здійснюється за формулою:

де С_АО - загальна сума амортизаційних відрахувань базового року;

ІФ, І/м - індекси зміни середньорічної вартості основних виробничих фондів і фондомісткості продукції відповідно, частка одиниці.

7. Розрахунок зменшення собівартості продукції за рахунок зміни структури (асортименту) виготовлюваної продукції здійснюється за формулою: