Главная База знаний "Allbest" Экономика и экономическая теория Собівартість продукції зернових та шляхи її зниження (на прикладі ТОВ "Гранд")

Собівартість продукції зернових та шляхи її зниження (на прикладі ТОВ "Гранд")

Загальна характеристика витрат підприємства. Поняття, механізм формування, показники та методи вимірювання собівартості продукції. Коротка соціально-економічна характеристика діяльності ТОВ "Гранд". Напрямки скорочення затрат на виробництво продукції.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 19.09.2011
Размер файла 114,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З дисципліни «Економіка підприємства»

на тему: «Собівартість продукції зернових та шляхи її зниження» (на прикладі ТОВ «Гранд»)

Вступ

До найважливіших показників роботи підприємства належать собівартість виробництва та собівартість продукції. Для правильного застосування цих показників у господарській практиці необхідно знати економічну природу собівартості, особливості її формування, склад виробничих витрат та шляхи їх зниження.

Собівартість як економічна категорія властива товарно-грошовим відносинам і виникла тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати витрати на виробництво товару і прибуток або збиток від його реалізації.

Собівартість продукції є важливим узагальнюючим показником, який характеризує ефективність роботи підприємства (фірми). В ній відображаються всі сторони виробничо-господарської діяльності фірми. Відпускати ціну нижче за собівартість підприємству невигідно, оскільки в такому випадку воно ризикує зазнати збитків.[3]

Собівартість продукції - це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Витрати на виробництво утворюють виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут - повну собівартість промислової продукції. Інформація про формування собівартості має використовуватися з метою визначення її впливу на ефективність роботи підприємства. Тобто базою для встановлення цін продажу є витрати на виробництво, а інформація про собівартість є підґрунтям для прогнозування та управління виробництва. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.[9]

Метою написанні роботи є вивчення собівартості продукції об'єкту дослідження, розглянути прибуткове підприємство чи збиткове. А також запропонувати шляхи зниження собівартості продукції.

Для цього є поставлені наступні задачі:

- вивчити теоретичні основи собівартості та її складових;

- розглянути порядок формування собівартості на об'єкті дослідження;

- намітити шляхи вдосконалення з даного питання.

Саме шляхи підвищення зниження собівартості продукції підприємства з'явилися об'єктом дослідження в курсовій роботі. Розгляд питання здійснювався на прикладі ТОВ «Гранд», а саме по зернових культурах цього підприємства у 2008 - 2010 роках.

При проведенні аналізу в роботі були використані наступні методи (прийоми) економічного аналізу:

групування;

порівняння;

темп зростання;

абсолютне і відносне відхилення.

При написанні курсової роботи використані наступні інформаційні джерела:

форма 1 “Баланс”;

форма 2 “Звіт про фінансові результати”;

примітки до річної звітності;

звітність по кадрах;

форма 50-сг;

наукові видання відповідно обраної теми.

1. Теоретичні аспекти формування собівартості продукції

1.1 Загальна характеристика витрат підприємства. Класифікація витрат підприємства

Вимтрати виробництва - витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ.

Витрати - зменшення обсягу матеріальних цінностей, коштів тощо, які відбуваються в процесі свідомої людської діяльності; зменшення певних ресурсів у фізичних процесах.

Витрати є загальні й на одиницю продукції. Загальні витрати - це на весь обсяг продукції за певний період. Сума їх залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період.

Витрати підприємства при плануванні обліку і аналізу класифікуються за певними ознаками:

за ступенем однорідності

за способом обчислення на одиницю продукції

за зв'язком з обсягом виробництва.

за цілісністю

залежно від видів діяльності.

за економічними елементами

За ступенем однорідності: елементні і комплексні.

Елементні - це затрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними (матеріальні витрати, оплата праці. Відрахування на соціальне страхування).

Комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють декілька елементів витрат їх групують за економічним призначенням при калькуляції (витрати нам оплату праці апарату управління, відрахування на соціальне страхування, витрати на опалення, освітлення, охорону праці, техніку безпеки).

2. За способом обчислення (або за цільовим спрямуванням і техніко-економічним призначенням) витрати поділяються: прямі і непрямі.

Прямі витрати - зв'язані з виготовленням певного виду продукції і може бути обчислена прямо на одиницю (сировина, матеріали, півфабрикати, оплата праці). Непрямі (накладні) витрати не можна обчислити безпосередньо на окремий вид продукції, бо вони зв'язані з виготовленням різних виробів.

Це витрати пов'язані з управлінням і обслуговуванням виробництва. Яке необхідне для його нормального функціонування.[5]

Вони поділяються:

загально виробничі (цехові)

адміністративні

Величина цих витрат залежить від структури підприємства.

3. Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють: постійні, змінні, пропорційні, непропорційні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах (витрати на утримання, експлуатацію будов і споруд, організацію виробництва, управління.

Змінні витрати - це витрати, які залежать від обсягу виробленої продукції (сировина, матеріали, заробітна плата)

Змінні витрати поділяються: пропорційні і не пропорційні.

Пропорційні - змінюються прямо пропорційно від обсягу (сировина, матеріали, заробітна плата). Непропорційні - вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає збільшення витрат на одиницю продукції (виплати по відрядно прогресивної оплати праці, додаткові рекламні, торгові витрати).

4. За цілісністю витрати поділяються: продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні - ці витрати залежать від характеру господарської діяльності і передбачені кошторисом витрат на виробництво та планом економічно-соціального розвитку.

До них відносять більшу частину витрат, які утворюють собівартість продукції.

Непродуктивні витрати утворюються через недоліки технології та організації виробництва (втрати від браку, простоїв, т.д.).

5. Від діяльності підприємства всі витрати поділяються на 2 групи: виробничої (операційної) діяльності і фінансові витрати.

Виробничі - це витрати зв'язані з виробництвом продукції.

Фінансові - це оплата о/о за користування кредитом та інші витрати пов'язані із залученням позичкового капіталу.

6. За економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво. А за статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції т.т калькуляцію.[15]

Слід відрізняти витрати загальні й на одиницю продукції. Загальні витрати - це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Ця сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто

Якщо загальні витрати виразити певною функцією обсягу продукції, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

При плануванні, обліку і аналізі витрати класифікуються за певними ознаками. Основними з них б ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення на окремі різновиди продукції, зв'язок з обсягом виробництв (рис.1.1).

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням при калькулюванні та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загально-виробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та ін.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути обчислені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид, продукції, усі витрати - прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити на окремі різновиди продукції, бо вони пов'язані з виготовленням різних виробів (зарплата обслуговуючого і управлінського персоналу, утримання і експлуатація будов, споруд, машин тощо). Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, нормування і обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.[19]

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Лише при істотних змінах обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої і організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання і експлуатацію будов і споруд, організацію виробництва, управління.

На практиці до групи постійних відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати - це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. В свою чергу їх можна розділити на пропорційні та порційні.

Пропорційні Витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності kп = 1. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.[2]

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва, kп > 1. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, приклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, даткові рекламні та торгові витрати та ін. Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва, kп < 1. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

На рис. 1.1 графічно показана динаміка загальних постійних і змінних витрат. Динаміка витрат на одиницю продукції є іншою і легко може бути побудована, виходячи з наведеної закономірності. Так, змінні пропорційні витрати на одиницю продукції залишаються на одному рівні залежно від обсягу виробництва. На графіку їх лінія буде паралельна осі абсцис. Постійні витрати понижуються на одиницю продукції із зростанням її обсягу по параболічній кривій. Для дегресуючих витрат залишається та ж динаміка, тільки різкіше виражена.

Рис. 1.1 - Динаміка витрат (С) залежно від обсягу виробництва (N): а) постійних; б) дегресуючих; в) пропорційних; г) прогресуючих

В практичних обчисленнях загальну динаміку змінних витрат спрощують, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.[20]

Поділ витрат на постійні і змінні дозволяє аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів проектних і планових рішень. При цьому доцільно користуватися графічним зображенням. На рис.3. показано лінійні функції динаміки витрат і виручки від продажу продукції. Внаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного, обсягу (Nkp) збиткове - заштрихована площа 1. Протягом зростання обсягу продукції частка постійних витрат у їх загальній сумі знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу (Nkp) виробництво став рентабельним - заштрихована площа 2.

Критичний обсяг випуску певної продукції у натуральному вимірі, вище якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як видно з ірафіка на рис. 1.2, для критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу рівні, тобто

Nkp * Cзм + Спост = Ц * Nkp

Рис. 1.2 - Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва: 1 - збитки; 2 - прибуток

Звідси:

Де Сзм - змінні витрати на одиницю продукції;

Спост - постійні витрати за розрахунковий період;

Ц - ціна одиниці продукції.

Кожне підприємство повинно знати витрати на виробництво продукції. Даний фактор особливо важливий в умовах ринкових відносин, оскільки рівень витрат на виробництво продукції впливає на конкурентоспроможність підприємства, його економіку.[4]

Для ефективного управління витратами підприємства розроблена їх класифікація. Ця класифікація використовується в процесі обліку, аналізу, калькулювання, планування і контролю операційних витрат і проводиться за наступними основними ознаками:

1. За ступенем еластичності до об'єму реалізації продукції виділяють постійні і змінні витрати. Таке розділення витрат є найважливішою умовою ефективності управління операційним прибутком підприємства.

а) Змінні витрати прямо залежать від змін об'єму виробництва і реалізації продукції, але ступінь такої залежності різний. Він може носити пропорційний характер (при якому сума змінних витрат окремих видів зростає або скорочується пропорційно до росту або зниженню об'єму виробництва і реалізації продукції); дегресивний характер (при якому сума змінних витрат окремих видів зростає меншими темпами, ніж зростає об'єм виробництва і реалізації продукції, наприклад, витрати на рекламу при ефективному її здійсненні); прогресивний характер (при якому сума змінних витрат окремих видів зростає більш високими темпами, ніж збільшується виробництво і об'єм реалізації продукції, наприклад, витрати на заробітну плату робітників при відрядно-преміальній системі оплати праці). Таким чином, змінні витрати обумовлені процесом виробництва і реалізації продукції на підприємстві.

б) Постійні витрати не залежать від зміни об'єму виробництва і реалізації продукції, тобто вони мають місце навіть в тому випадку, коли підприємство тимчасово не здійснює операційну діяльність. При цьому в складі таких витрат виділяються абсолютно постійні витрати (наприклад, витрати на оренду виробничих приміщень) і умовно-постійні витрати

- витрати на підготовку і освоєння виробництва;

- витрати, пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва;

- витрати на оплату праці;

- витрати, пов'язані з використанням природної сировини;

- витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технології і організацією виробництва, а також з поліпшенням якості продукції;

- витрати, пов'язані з винахідництвом, технічним удосконалюванням і раціоналізаторськими пропозиціями;

- витрати з обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і капітальний ремонт);

- витрати із забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки;

- витрати, пов'язані з набором робочої сили;

- поточні витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного значення;

- витрати, пов'язані з управлінням виробництвом;

- витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

- витрати на транспортування робітників до місця роботи, відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, в державний фонд зайнятості від витрат на оплату праці робітників, що зайняті в виробництві продукції;

- відрахування з обов'язкового медичного страхування;

- платежі із страхування майна підприємства;

- витрати на оплату відсотків за короткостроковим кредитом банків, оплати послуг банків;

- витрати з гарантійного обслуговування;

- витрати, пов'язані зі збутом продукції;

- витрати на відтворення основних виробничих фондів (амортизація на повне відшкодування);

- знос (амортизація) за нематеріальними активами;

- втрати від браку;

- втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.[21]

Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідні для виробництва товарів, а також від технології їх використання.

1.2 Поняття собівартості. Механізм формування, показники та методи вимірювання собівартості продукції

При здійсненні господарсько-виробничої діяльності на будь-якому підприємстві природно споживаються сировина, матеріали, паливо, енергія, працівникам виплачується заробітна плата, відраховуються платежі на їх соціальне й пенсійне страхування, нараховується амортизація, а також здійснюється ще ряд необхідних витрат. За допомогою процесу обігу ці витрати постійно відшкодовуються з виторгу підприємства від реалізації продукції (робіт, послуг), що забезпечує безперервність виробничого процесу. Щоб підрахувати суму всіх витрат підприємства, їх потрібно привести до єдиного знаменника, тобто представити в грошовому вираженні. Таким показником й є собівартість.

Собівартість продукції (робіт, послуг) є комплексним показником, на підставі якого можна судити про ефективність використання підприємством різних видів ресурсів, а також про рівень організації праці на підприємстві. Собівартість продукції перебуває у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відбиває більшу частину вартості продукції й залежить від зміни умов виробництва й реалізації продукції. [23]

У собівартість включають всі витрати підприємства на виробництво й збут даної продукції в розрізі калькуляційних статей витрат

Собівартість продукції або послуги - один з найважливіших економічних показників діяльності підприємств, що виражає в грошовій формі всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції або послуги Собівартість показує, у що обходиться підприємству продукція, що випускає їм, або пропоновані послуги

З позицій трудової теорії вартості К.Маркс в "Капіталі" розглядав витрати як витрати на заробітну плату, матеріали, паливо, амортизацію засобів праці, тобто на виробництво товару. До них він додавав витрати на заробітну плату працівникам торгівлі (оптовий і роздрібної), зміст торговельних приміщень, транспорт і т.п. Перші витрати Маркс називав витратами виробництва, другі - витратами обігу. При цьому він не враховував ринкової ситуації й ряду інших обставин. Маркс виходив з того, що вартість товару утворять витрати виробництва й ті витрати обігу, які являють собою продовження процесу виробництва в сфері обігу, наприклад упакування, фасовку й т.п.

Сучасна економічна теорія зовсім по іншому підходить до трактуванню витрат. Вона виходить із рідкості використовуваних ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання.

У Великому економічному словнику, складеному Далем., собівартості дане наступне визначення:

це вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво й реалізацію.

Аналіз собівартості дозволяє з'ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівні, визначити вплив факторів на його приріст, і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей й установити резерви зниження собівартості.[6]

Собівартість продукції - це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

Для того, щоб краще зрозуміти суть собівартості розглянемо основні показники, що комплексно характеризують собівартість продукції.

На підприємствах обчислюють собівартість:

валової

товарної

реалізованої продукції

Собівартість валової продукції включає в себе всю продукцію у вартісному вираженні незалежно від ступеня її готовності, тобто товарну продукцію плюс (мінус) незавершене виробництво, а також плюс (мінус) відповідний інструмент, призначений для виробництва у вартісному вираженні.

Собівартість валової продукції як показник застосовується переважно для внутрішніх потреб підприємства, на яких є нестабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість валової продукції (Св.п.) обчислюють за формулою:

Свп = Стп + (Снв.п.р.- Снв.к.р.),

де Стп - собівартість товарної (виготовленої) продукції;

Снв.п.р. і Снв.к.р.- відповідно собівартість незавершеного виробництва на початок і кінець розрахункового періоду.

Собівартість товарної (виготовленої) продукції підприємства обчислюють за попередньо визначеною собівартістю окремих виробів, тобто

Ст = ?n*Сі*Nі, (2.2)

де Ст - собівартість товарної продукції;

n - кількість найменувань продукції;

Сі - собівартість одиниці і-ї продукції;

Nі - виробництво і-ї продукції у натуральному виразі.

Собівартість реалізованої продукції (Ср.) включає собівартість товарної продукції виготовленої), плюс витрати, пов'язані з її реалізацією (Вр.):

Ср. = Ст. + Вр.,

Собівартість реалізованої продукції ще обчислюють корегуванням собівартості продукції на зміну залишків нереалізованої продукції[26]

Ср. = Ст. + (Ссп. - Сск),

де Ссп., Сск. - собівартість товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду.

Собівартості одиниці продукції розраховують за формулою:

Соп = Пв / П+Зв, (2.5)

де Соп - собівартості одиниці продукції;

Пв - постійні (умовно-незмінні) витрати;

Зв - змінні витрати;

Також собівартість визначається за такими методами:

Кошторисний - собівартість товарної продукції визначають додаючи до суми кошторису додаткові витрати, які виникли в процесі виробництва

Метод підсумовування попередньо визначеної собівартості виробу

Сі-собівартість одиниці виробу

Qі-загальний обсяг продукції певного виду

n-кількість видів продукції

3. Пофакторний метод - собівартість визначається з урахування впливу різних чинників

Сб - собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового року

m - кількість факторів впливу

? Сj - зміна собівартості під впливом певних факторів

1.3 Планування собівартості. Калькулювання собівартості продукції

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції. Як уже зазначалося, не­завершеного виробництва виробнича (цехова) собівартість готової продукції збігається з кошторисом. В інших випадках, особливо коли запуск і випуск виробів у межах планового періоду кількісно різняться та змінюються залишки незавершеного ви­робництва на його початок і кінець, собівартість продукції відрізняється від кошторисних витрат. Отже, загальна собівартість продукції дорівнює:

Ск = Сз + Сн1 - Сн2,

де Ск - собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн.;

Сз - загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.;

Сн1, Сн2 - собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Собівартість залишків виробництва на початок планового періоду береться за фактичними (очікуваними) дани­ми, на кінець - розраховується з урахуванням специфіки певного типу виробництва. В одиничному і дрібносерійному виробни­цтві собівартість незавершеного виробництва за окремими замовленнями на кінець планового періоду можна обчислити на основі ступеня їх планової готовності. В інших типах виробництва такі обчислення здійснюються у разі потреби коригування фактичної величини незавершеного виробництва або при зміні обсягу випуску продукції. При цьому враховується середньоденний випуск продукції за виробничою собівартістю, середня тривалість виробничого циклу і коефіцієнт зростання витрат (середня готовність незавершеного виробництва). Ця методика розглядається в інших дисциплінах (економіка підприємства, фінанси) при визначенні величини оборотного капіталу підприємства.[11]

Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції підрозділу, що є більш адекватним змісту цього показника, передбачає попереднє обчислення собівартості окремих виробів. Собівартість кінцевої продукції є її підсумком.

де п - кількість найменувань виробів;

М - кількість виробів і-го найменування за виробничою програмою у натуральному виразі;

Соі - виробнича собівартість одиниці і-го виробу, грн.

Планування собівартості окремих виробів займає особливе місце в системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для об­грунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності технічних і організаційних рішень, аналізу тощо. Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування, більш поширеним є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляються різні вироби. Собівартість окремих виробів у цьому випадку обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють як прямі, так і непрямі витрати. Такі статті витрат, як матеріали, куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна, додаткова заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи, є прямими. Відмінність лише в тому, що при складанні кошторису до уваги брався весь обсяг виробництва.

Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат, до яких належать загальновиробничі витрати у складі витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрат на організацію та упра­вління виробництвом. В Україні вони традиційно розподілялися окремо як різні статті витрат. Згідно з новою системою бухгалтерського обліку ці витрати об'єднані на одному рахунку, тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов виробництва. Якщо прийнятна одна база розподілу, загальновиробничі витрати розподіляються на її основі у загальній сумі. Коли одна база розподілу не забезпечує належної точності, доцільно розподіляти окремо витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрати на організацію та управління виробництвом.

На практиці поширений метод розподілу зазначених витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. У цьому разі

Cов= Соз*Рв/100

де Со.в - загальновиробничі витрати на один виріб (калькуляційну одиницю), грн.

Со.з - основна заробітна плата виробничих робітників на один виріб, грн.;

Рв - відношення загальновиробничих витрат до основної заробітної плати,%.

Величина Рв обчислюється по цеху (виробництву) як відношення річного кошторису зазначених витрат до фонду основної зарплати за цей же період. Переваги цього методу в його простоті, але він має суттєві вади, передусім стосовно розподілу витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування. По-перше, зарплата не є точною базою розподілу зазначених витрат, оскільки за умов різного рівня механізації праці адекватно не відображає затрат машинного часу; по-друге, при такому розподілі витрати на кожний виріб обчислюються як середні по підрозділу незалежно від того, на якому устаткуванні він обробляється; по-третє, за комплексної механізації й автоматизації виробництва функції робітників змінюються в напрямі контролю і регулювання роботи виробничих систем. За цих умов зарплата не може нормуватися поопераційно, а отже, і бути базою розподілу інших витрат.[23]

При високих вимогах до точності калькулювання, особливо в машиномістких галузях, розподіл загальновиробничих витрат доцільно здійснювати окремо за їх частинами, тобто витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування розподіляти за однією базою, решта витрат - за іншою.

Найобгунтованішим є обчислення витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування на один виріб залежно від часу його обробки і собівартості однієї машино-години роботи конкретного устаткування. Відмінність цього методу від попереднього полягає в тому, що береться не середня по всьому устаткуванню собівартість машино-години, а обчислюється її величина по кожній окремій групі однотипних машин. Сутність цього методу і процедура його впровадження такі:

1. Устаткування підрозділу розподіляється на групи технологічно взаємозамінних верстатів з приблизно однаковими витратами на одну годину роботи. В окрему групу або в кілька груп об'єднуються робочі місця для ручних робіт. Витрати на їх утримання входять у кошторис витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування (утримання і ремонт стендів, верстаків, затрати на інструмент, пристосування тощо).

2. По кожній групі устаткування складається кошторис на його утримання і експлуатацію за методикою, розглянутою вище.

3. Визначається завантаження кожної групи устаткування у машино-годинах за методикою, розглянутою підрозділі.

4. Обчислюються витрати на одну машино-годину роботи по кожній групі устаткування діленням витрат за кошторисом на завантаження в машино-годинах. Витрати на одну машино-годину роботи, які ще називають собівартістю машино-години, можна визначити точніше на основі нормативних обчислень за елементами витрат (амортизація, електроенергія, інструмент тощо

Витрати на одну машино-годину роботи устаткування є основною нормативною базою цієї методики. Згідно з ними ставка витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування на певний виріб при калькулюванні визначається так:

де m - кількість груп устаткування, на якому обробляються вироби;

См-г. - собівартість машино-години роботи устаткування j-ої групи, грн.;

tj - затрати часу в машино-годинах на обробку виробу на j-й групі устаткування.

Розглянута методика розподілу витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування дає змогу істотно підвищити точність калькулювання. Але вона має недолік, який стримує її широке застосування. Нормативи витрат на одну машино-годину роботи устаткування і відповідно її собівартість значною мірою залежать від його завантаження. За рівномірного завантаження устаткування в часі собівартість машино-години його роботи досить стабільна. При нерівномірному завантаженні устаткування протягом року (кварталу), що властиво одиничному й дрібносерійному виробництву, нормативні ставки витрат на одну машино-годину треба перераховувати, а це вимагає додаткових витрат ресурсів. Проте, незважаючи на цей недолік, зазначена методика є найбільш перспективною. Вона може мати деякі модифікації з метою спрощення стосування (метод машино-коефіцієнтів), але сутність її від цього не змінюється.[1]

2. Сучасний рівень собівартості зернових на підприємстві ТОВ «Гранд»

2.1 Коротка соціально-економічна характеристика підприємства

ТОВ «Гранд» є сільським господарством з колективною формою правління, уведений в експлуатацію в 1995 році.

Очолює підприємство голова правління Яворський Віктор Михайлович, головний бухгалтер Андронова Федорчук Катерина Іванівна.

На протязі багатьох років комерційний успіх підприємству гарантує високотехнологічне виробництво під керівництвом згуртованої команди професіоналів, що мають великий досвід роботи у сільськогосподарській сфері виробництва. Завод працює в автоматичному режимі. На підприємстві спеціально оснащені комбайни (зернозбиральні, кукурудзозбиральні, кормозбиральні), доїльні установки, молочні сепаратори, вантажні автомобілі. Тут займаються вирощуванням ВРХ, насіванням зернових, їх переробкою та реалізацією. Таке підприємство здатне задовольнити навіть найвимогливішого споживача.[4]

Предметом діяльності ТОВ «Гранд» є:

- переробка зерна, виробництво і реалізація продукції, в тому числі на давальницьких умовах;

- розвиток сировинної і матеріальної бази на основі кооперування, спеціалізації і концентрації виробництва.

- розробка і практичне здійснення спільних (у тому числі із зарубіжними інвесторами) інвестиційних проектів;

- торгівельна діяльність, у тому числі оптова, дрібнооптова, роздрібна, комісійна, біржова, аукціонна та інших видів;

- закупівля сільськогосподарської продукції у населення та організацій;

- вирощування ВРХ, реалізація молока.

Для більш повного уявлення продукції ТОВ «Гранд» розглянемо таблицю 2.1.

Таблиця 2.1 - Динаміка обсягу та структури товарної продукції ТОВ «Гранд»

Вид продукції

Роки

В середньому за 3 роки

2008

2009

2010

Виручка, тис.грн

Питома вага, %

Виручка, тис.грн

Питома вага, %

Виручка, тис.грн

Питома вага, %

Виручка, тис.грн

Питома вага, %

Пшениця озима

226,4

18,2

310,3

27,4

243,9

13,0

260,2

19,5

Пшениця яра

-

-

-

-

53,5

2,9

17,8

0,9

Жито

138,7

11,1

135,6

11,9

99,7

5,3

124,6

9,4

Гречка

-

-

25,1

2,2

31,1

1,7

18,7

1,3

Кукурудза на зерно

72,4

5,8

40,6

3,7

-

-

37,7

3,2

Ячмінь озимий

-

-

-

-

3,0

0,2

1,0

0,07

Ячмінь ярий

279,8

22,4

217,0

19,2

219,3

11,7

238,7

17,8

Овес

120,2

9,6

68,4

6,0

17,3

0,9

68,7

5,5

Просо

3,0

0,2

14,4

1,3

-

-

5,8

0,5

Інші зернові та зернобобові

20,8

1,7

72,6

6,4

27,1

1,4

40,2

3,2

Соняшник

74,8

5,9

-

-

65,3

3,5

46,7

3,1

Соя

-

-

-

-

14,5

0,8

4,8

0,3

Ріпак озимий

29,2

2,3

12,2

1,1

-

-

13,9

1,1

Цукрові буряки

-

-

-

-

669,9

35,7

223,3

11,9

Інша продукція рослинництва

15,8

1,3

1,7

0,2

60,8

3,2

26,1

1,6

ВРX

132,8

10,6

135,6

11,9

127,4

6,7

131,9

9,7

Молоко

114,7

9,2

91,1

8,1

241,4

12,9

149,1

10,1

Інша продукція тваринництва

21,8

1,7

6,4

0,6

1,3

0,07

9,8

0,8

Всього:

1250,4

100,0

1131,0

100,0

1875,7

100,0

1419,0

100,0

Аналізуючи дані таблиці 2.1 необхідно зазначити, що найбільшу питому вагу в реалізації займає пшениця озима та ячмінь ярий. В загальному обсязі реалізації в 2008 році пшениця озима становила 18,2 %, а в 2010 році 13,0 %, в середньому за три роки - 19,5%. Питома вага реалізації ячменю ярого склало в 2008 і 2010 р.р відповідно 22,4% і 11,7%, в середньому - 17,8. За даною продукцією відбулось зниження обсягу реалізації.

Всього обсяг реалізації зменшився у 2010 році порівняно з 2008 майже удвічі, хоча зріс асортимент. В середньому підприємство більш спеціалізується по зернових культурах, ВРХ та молоко теж відіграють важливу роль у отримувані прибутку підприємству.

Для наглядного представлення даних побудуємо діаграму структури товарної продукції підприємства за 3 роки (2008-2010 рр.) в середньому. (Рис. 2.1)

Рис. 2.1 - Питома вага товарної продукції в реалізації за 2008-2010 роки

Продовжуючи економічну характеристику стану слід звернути увагу на аналіз трудових ресурсів. Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними, практичними навичками відповідає тій чи іншій сфері діяльності.[7]

Про зміну чисельності робітників, про стан продуктивності праці можна сказати, проаналізувавши дані таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Динаміка середньорічної чисельності працівників та ефективності використання робочої сили на підприємстві ТОВ «Гранд»

Показники

Роки

Відхилення 2010 до 2008

2008

2009

2010

+/-

%

Середньооблікова чисельність працівників, всього, чол.

26

21

11

-15

42,3

Відпрацьовано 1 робітником днів, в середньому по підприємству, дні

250

252

251

-1

100,4

Обсяг виробленої продукції, тис.грн

1250,4

1131,0

1875,7

+625,3

150,0

Продуктивність праці 1 середньорічного працівника, грн./прац.

48,1

53,9

170,5

+122,4

354,4

Фонд оплати праці, тис.грн

264

243

253

+89

133,7

Середньорічна заробітна плата 1 середньорічного працівника, тис.грн

10,2

11,6

23,0

+12,8

225,5

Коефіцієнт використання робочого часу

1,2

1,2

1,1

-0,1

91,7

Дані таблиці 2.2 свідчать, що в звітному році фактична кількість працівників спала на 57,7 % в порівняно з базисним роком.

Фонд оплати праці збільшився на 89 тис.грн у 2010 році у порівнянні з 2008 роком. Відповідно збільшилась і середньорічна заробітна плата на 214,7 %

Аналізуючи зміну кількості відпрацьованих днів 1 робітником спостерігаємо тенденцію до зменшення на 0,4 %.

Виробництво товарної продукції на 1 середньорічного працівника зросло з 48,1 тис. грн. у базисному році до 170,5 тис. грн. у звітному, отже продуктивність праці зросла аж на 254,4 %. Коефіцієнт використання робочого часу в 2008 році становив 1,2, а у 2010 році знизився на 0,1, резерв підвищення існує. Необхідно зменшити кількість невідпрацьованих днів.

За цими даними можна підвести підсумок, що зі зменшенням чисельності працівників, на підприємстві спостерігається збільшення продуктивності праці на 1 робітника, та валової продукції зокрема. Це відбулося завдяки зростання цін на надані види робіт та послуг, що є основною спеціалізацією підприємства на внутрішньому ринку, а також збільшенню кількості основних засобів. Основні чинники, що вплинули на зростання фонду оплати праці - збільшенням мінімальної заробітної плати та додаткових доплат, що стимулювало робітників до підвищення виробітку.[19]

Основні засоби підприємства являють собою нагромаджене суспільне багатство. Вони знаходяться в безперервному русі, зміні й удосконаленні. Розширення, підтримка належного функціонального стану і раціональне використання основних засобів великою мірою визначають обсяг виробництва, можливості росту і підвищення його ефективності.

Склад, структура, стан і зміна основних засобів характеризується натуральними (кількісними), вартісними і якісними показниками. Натуральні показники дають змогу оцінити наявність основних засобів, їх склад, потребу і рівень забезпеченості підприємства засобами виробництва, фізичну і функціональну придатність їх до використання. За допомогою вартісних показників оцінюють динаміку і тенденції зміни загальних показників, якими характеризуються основні засоби. Якісні параметри характеризують споживні властивості окремих видів основних засобів і є не однакові для різних видів.

Наявність й ефективність використання основних фондів на підприємстві, що аналізується, наведені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 - Забезпечення та ефективність використання ОВФ на підприємстві ТОВ «Гранд»

Показники

2008

2009

2010

Відхилення2010 до 2008, %

Середньорічна вартість ОФ, тис. грн

572,5

717

724,5

126,5

Середньорічна чисельність працівників, чол.

26

21

11

42,3

Обсяг реалізованої продукції, тис. грн

1250,4

1131

1875,7

150,0

Фондовіддача, тис. грн

2,2

1,6

2,6

118,2

Фондомісткість, тис. грн

0,5

0,6

0,4

80,0

Фондоозброєність, тис. грн

22,0

34,1

65,9

299,5

Рентабельність основних фондів, %

62,9

5,9

14,1

22,4

Норма прибутку, %

28,9

0,3

6,7

23,2

Інтегральний показник

-

3,1

6,1

-

Аналіз таблиці 2.3 свідчить, що середньорічна вартість основних фондів зросла на 26,5 %. За досліджуваний період показник фондовіддачі збільшився на 18,2%. Підвищення рівня фондовіддачі над середнім у даної галузі є ознакою високого рівня завантаженості виробничих потужностей, що само по собі говорить про високий рівень ефективності їх використання. Фондомісткість у 2010 році знизилась на 20,0% порівняно з 2008 роком.

Фондоозброєність зросла аж на 199,5%. Рентабельність основних фондів значно зменшилась - на 77,7 %. Норма прибутку у 2010 році знизилась на 76,8%, порівняно з 2008 роком.

Порівнюючи показники на підприємстві слід зазначити, що на підприємстві спостерігається дуже не стабільна ситуація, тому що одні показники значно зросли у 2010 році, а інші - знизились, порівняно з 2008 роком, ця ситуація може мати негативні результати.

Не менш важливу роль на підприємстві відіграють оборотні засоби. Сюди входить все те, що використовується для фінансування поточної діяльності, тобто для створення виробничих запасів, сировини, матеріалів, виробів та побутового інвентарю, запасів готової продукції і засобів розрахунках. Оборотні фонди - це частина виробничих фондів, що використовується в результаті виробничого циклу при цьому повністю переносять свою вартість на готову продукцію і змінюють свою речову форму. Також сюди відносять виробничі запаси, незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів.[11]

Розглянемо ефективність використання оборотних фондів підприємства, зробимо відповідний аналіз розрахунків, що наведені в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 - Ефективність використання оборотних ресурсів підприємства ТОВ «Гранд»

Показники

2008

2009

2010

Відхилення2010 до 2008, %

Середньорічна вартість оборотних фондів, тис. грн

672,5

700,5

795,5

118,3

Валова продукція, тис. грн

1250,4

1131,0

1875,7

150,0

Коефіцієнт оборотності, рази

1,8

1,6

2,3

127,8

Коефіцієнт завантаження, рази

0,5

0,6

0,4

80,0

Тривалість обороту, дні

200,0

225,0

156,5

78,2

Рентабельність оборотних фондів, %

53,5

6,1

12,8

23,9

Норма прибутку, %

28,9

0,3

6,7

23,2

Як показують розрахунки по таблиці 2.4, оборотність оборотних засобів мають позитивну тенденцію, так як за досліджуваний період коефіцієнт оборотності збільшився на 18,3 %. Коефіцієнт завантаження, який є зворотнім до коефіцієнта оборотності за досліджуваний період зменшився на 20 %.

Зменшилась тривалість обороту з 200 днів у 2008 році до 156,5 днів у 2010 році, тобто на 21,8 %. Це означає, що вже у 2010 році один оборот оборотних засобів відбувається за 156,5 днів, що є не дуже позитивним моментом у діяльності підприємства, так як це сприяє роботі підприємства в отриманні меншого прибутку. Рентабельність оборотних фондів зменшилась на 76,1%.

Підприємство з моменту державної реєстрації є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банківських установах, печатку, штампи, товарний знак та інші реквізити. Воно може створювати на території України і за її межами дочірні підприємства, філії та представництва, відповідно до чинного законодавства країни.

Підприємство ТОВ «Гранд» створено для здійснення підприємницької діяльності учасників з метою отримання прибутку від посередницької діяльності, направленої на задоволення потреб споживачів в товарах.

Дане підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на продукцію, і необхідності забезпечення виробничого і соціального розвитку підприємства, підвищення особистих доходів його робітників. Підприємство враховує в своїй діяльності зацікавленість споживача в його потребах до якості продукції.[17]

Для детального вивчення діяльності будь-якого об'єкту вважається доцільним надати аналіз основних економічних показників господарської діяльності підприємства.

Щоб відобразити повну економічну характеристику ТОВ «Гранд» проаналізуємо основні економічні показники його діяльності, наведені в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 - Основні економічні показники діяльності

Показники

2008

2009

2010

Відхилення 2010 до 2008, %

Товарна продукція

на 1-го середньорічного працівка, тис. грн.

на 100 га с\г угідь, тис грн

1250,4

57,0

142,6

1131

57,8

116,6

1875,7

167,9

259,7

150,0

294,6

182,1

Валовий прибуток(+),збиток(-), тис. грн

на 1-го середньорічного працівника, тис. грн.

на 100 га с\г угідь, тис грн

429

16,6

41,3

64

3,0

6,2

269,0

24,5

37,8

62,7

147,6

91,5

Чистий прибуток (збиток), тис.грн.

на 1-го середньорічного працівника, тис. грн.

на 100 га с\г угідь, тис грн

360,0

13,8

34,6

43,0

2,0

4,1

102,0

9,3

14,3

28,3

67,4

41,3

Собівартість реалізованої продукції, тис. грн

1054,0

1149,0

1578,0

149,7

Рівень рентабельності, %

34,2

3,7

6,5

-

Приведені розрахунки таблиці 2.5. свідчать про те, що за останні три роки на підприємстві спостерігається то спад, то зростання. Про це свідчить різка зміна у чисельності працівників, у чистому доході, у валовому прибутку. У 2008 році товарна продукція становила 1250,4 тис грн., в тому числі на 100 га с\г угідь - 142,6тис.грн і на одного середньорічного працівника за період, що аналізується, збільшилася з 57,0 тис.грн. до 167,9 тис. грн. в 2010 році або зросло на 194,6 %.

З наведених у таблиці даних видно,що у 2008 році валовий прибуток був більшим, ніж у 2010 році, він складав 429 тис грн. в тому числі на 100 га с\г угідь 41,3 тис. грн. і на одного середньорічного робітника - 16,6тис. грн. Валовий прибуток у 2010 році становив 269 тис грн., що на 37,3 % менше рівня 2008 року, в тому числі на 100 га с\г угідь 37.8 тис. грн. і на одного середньорічного робітника - 24,5 тис. грн..

Як бачимо, у 2008 чистий прибуток підприємства дорівнював 360тис.грн, а у 2010 році знизився до 102 тис.грн, що на 71,7% менше. Відповідно на 100 га с\г угідь знизився на 58,7%, а на одного середньорічного працівника на 32.6%, порівняно з 2008 роком.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками - прибутком і рентабельністю. Рівень рентабельності підприємства знизився з 34,2 до 6,5 - в 2010 році, порівняно з 2008 роком.

Можна зробити висновок, що таке помітне зменшення спричинене різким зниженням попиту на послуги та роботи підприємства, спричиненим виникненням кризових явищ в економіці країни, що прямо виражене в різкому спаді виробництва в харчовій промисловості.

Земля є основним засобом виробництва. До земель сільськогосподарського призначення належить рілля, сіножаті, багаторічні насадження, пасовища, залежні землі. Метою ефективного використання землі є досягнення високих результатів при мінімальних затратах на одиницю продукції і постійному підвищенню родючості грунтів. Від того наскільки раціонально використовується земля, залежить кількість виробленої сільськогосподарської продукції. Тому доцільно проаналізувати земельну площу господарства.

Таблиця 2.6 - Склад та структура землекористування

Види угідь

2008р.

2009р.

2010р.

Відхилення (+, -) 2010р. від 2008р., га

Площа, га

Питома вага, %

Площа, га

Питома вага, %

Площа, га

Питома вага, %

Усього с.-г. угідь,га

1040

100

1040

100

711

100

-329

У т. ч. рілля,га

1040

100

1040

100

711

100

-329

Рівень розораності,%

100

-

100

-

100

-

-

Аналіз даних таблиці свідчить, що у 2010р. порівняно з 2008р. площа с.-г. угідь зменшилась на 329га і становить 711га. Оскільки всю площу с\г угідь займає рілля, то рівень розораності дорівнює 100%, відповідно і площа ріллі зменшилась на 329 га, як і вся площа с\г угідь

витрата собівартість виробництво продукція

2.2 Аналіз складу і структури витрат, які формують собівартість продукції

Для аналізу собівартості зернових ТОВ «Гранд» використаємо такі показники:

- валові витрати;

- повна собівартість продукції в цілому та за елементами, калькуляційні статті витрат;

- витрати на одну гривню товарної продукції;

- собівартість окремих видів продукції;

- окремі статті витрат.

Аналіз собівартості продукції на ТОВ «Гранд» це:

- об'єктивна оцінка виконання плану собівартості продукції в цілому по ТОВ «Гранд» і окремих видах продукції;

- вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами продукції;

- пошук резервів зниження собівартості продукції, розробка відповідних заходів щодо їх використання;

- забезпечення центрів відповідальності необхідною аналітичною інформацією щодо оперативного управління формуванням собівартості продукції;

Під час аналізу використаємо дані звіту про собівартість продукції, звіту про фінансово-майновий стан підприємства, звіту з праці. Залучено також планові й звітні калькуляції по окремих видах продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку (дані синтетичного та аналітичного обліку витрат).[16]

Щоб мати точніше уявлення про досліджуване підприємство, розглянемо операційні витрати на виробництво продукції та надання послуг, яке аналізуємо за допомогою даних звітності за 2008 - 2010 роки. Відповідні результати подані в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7 - Операційні витрати на виробництво продукції зернових підприємства ТОВ «Гранд»

Показники

2008

2009

2010

Відхилення 20010 до 2008 (+\-)

1

2

3

4

5

Пшениця

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

226,4

182,9

21,7

310,3

213,4

34,3

297,4

202,1

24,3

71,0

19,2

2,6

амортизація необоротних активів;

відрахування на соціальні заходи;

решта ін. прямих та загальновиробничих витрат.

10,4

9,7

1,7

24,5

6,7

41,4

6,8

10,8

53,4

-3,6

1,1

51,7

Жито

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

амортизація необоротних активів;

відрахування на соціальні заходи;

решта ін. прямих та загальновиробничих витрат.

138,7

117,1

16,5

3,2

1,9

-

135,6

87,9

14,9

10,4

4,1

18,3

99,7

65,7

13,9

4,2

6,2

9,7

-39,0

-51,4

-2,6

1,0

4,3

9,7

Кукурудза на зерно

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

амортизація необоротних активів;

відрахування на соціальні заходи;

решта ін. прямих та загальновиробничих витрат.

72,4

50,7

12,3

6,2

3,2

-

40,6

29,7

6,8

1,8

2,0

0,3

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Ячмінь

прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

амортизація необоротних активів;

відрахування на соціальні заходи;

решта ін. прямих та загально-виробничих витрат.

279,8

235,8

28,4

11,3

2,8

1,5

217,0

143,3

23,1

17,3

6,9

26,4

222,5

176,4

16,9

5,6

7,5

16,1

-57,3

-59,4

-11,5

-5,7

4,7

14,6

Овес

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

амортизація необоротних активів;

відрахування на соціальні заходи;

решта ін. прямих та загально-виробничих витрат.

120,2

95,7

16,7

6,1

1,7

-

68,4

33,7

11,9

10,4

4,1

8,3

17,3

10,8

2,8

0,7

1,2

1,8

-102,9

-84,9

-13,9

-5,4

-0,5

1,8

Соняшник на зерно

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

амортизація необоротних активів;

відрахування на соціальні заходи;

74,8

59,3

12,3

1,8

1.4

-

-

-

-

-

65,3

37,6

9,7

2,2

3,24

-9,5

-21,7

-2,6

0,4

1,8

решта ін. прямих та загально-виробничих витрат.

-

-

12,6

12.6

Розглядаючи таблицю 2.7, можна сказати, що на пшеницю витрати збільшилась на 71 тис.грн, оскільки збільшився її обсяг. На жито операційні витрати зменшились, а кукурудзу на зерно у 2020 році взагалі перестали вирощувати. На ячмінь, овес, соняшник на зерно витрати теж зменшились. Це пояснюється тим, що у 2010 році у підприємства «Гранд» посівні площі зменшились, отже і зменшився обсяг вирощування, а отже і зменшились витрати.

Продовжуючи розрахунки, розглянемо динаміку повної собівартості продукції основних видів продукції, а саме зернових, яка зображена в таблиці 2.8.

Таблиця 2.8 - Аналіз повної собівартості продукції підприємства ТОВ «Гранд»

Назва продукції

2008

2009

2010

Відхилення 2010 до 2008р(+\-), грн

Всього, тис.грн

на 1 ц, грн

Всього, тис.грн

на 1 ц, грн

Всього, тис.грн

на 1 ц, грн

Пшениця озима

143,4

64,84

438,8

66,44

284,1

91,17

26,33

Жито

160,3

49,03

114,4

65,33

93,2

81,51

32,48

Гречка

-

-

20,6

71,53

19,5

97,50

-

Кукурудза на зерно

84,7

66,22

21,6

84,71

8,1

102,53

36,31

Ячмінь ярий

178,6

52,76

298,5

66,93

266,1

92,75

39,99

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены