Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат

Обсяг: 130 сторінок, 9 рисунків, 25таблиці, 44 джерело, 4 додатків.

Актуальність теми дипломної роботи. Визначення собівартості експортної продукції необхідна з багатьох причин. По перше, на зовнішньому ринку собівартість через ціну впливає на конкурентоспроможність продукції , а по друге, собівартість є основним елементом прибутковості на підприємстві. Тому механізм зниження собівартості експортної продукції є необхідною складовою для успішного управління ЗЕД підприємством.

Мета дипломної роботи. Обґрунтування механізму зниження собівартості експортної продукції та розробка на цій основі рекомендацій, спрямованих на безперервний пошук шляхів зниження собівартості експортної продукції в умовах непередбачуваного зовнішнього середовища.

Об'єкт дослідження. Механізм зниження собівартості експортної продукції.

Предмет дослідження. Теоретичні, методологічні та практичні аспекти механізму зниження собівартості експортної продукції підприємства.

Результати дослідження. На основі проведеного аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища, Запропоновано програма для зниження собівартості експортної продукції.

Ключові поняття: зовнішньоекономічна діяльність, СОБІВАРТІСТЬ ЕКСПОРТНОЇ ПРОДУКЦІЇ, Прямі втрати, непрямі витрати, УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ЕКСПОРТНОЇ ПРОДУКЦІЇ, стратегія, стратегічна маркетингова програма, ринок, товар, покупець.

зміст

• Розділ 1. Механізм формування собівартості експортної продукції
• 1.1Механізм формування собівартості експортної продукції процеси її зниження
• 1.2 Показники і чинники, що впливають на собівартість експортної продукції
• 1.3 Методи оцінки і управління собівартістю експортної продукції
• Розділ 2. Аналіз виробничо-господарської, фінансової та зовнішньоекономічної діяльності ПАТ «СВЗ»
• 2.1 Характеристика діяльності ПАТ «СВЗ»
• 2.2 Аналіз виробничої діяльності ПАТ «СВЗ»
• 2.3 Аналіз фінансової діяльності підприємства
• 2.4 Аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства
• 2.5 Аналіз собівартості експортної продукції ПАТ «СВЗ»
• Розділ 3. Удосконалення механізму зниження собівартості експортної продукції ПАТ «СВЗ»
• 3.1 Вибір шляхів удосконалення механізму зниження собівартості експортної продукції підприємства
• 3.2 Впровадження управлінських рішень щодо удосконалення механізму зниження собівартості експортної продукції підприємства
• 3.3 Оцінка ефективності управлінських рішень щодо удосконалення механізму зниження собівартості експортної продукції підприємства
• Розділ 4. Охорона праці на ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод»
• 4.1 Джерела небезпеки на робочому місці
• 4.2 Посадова інструкція з Техніки Безпеки
• 4.3 Електро - пожежна безпека ПАТ «СВЗ»
• 4.4 Організація медичної допомоги на підприємстві ПАТ «СВЗ»
• Розділ 5. Цивільна оборона на ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод»
• 5.1 Закон і положення про цивільну оборону України
• 5.2 Організація цивільної оборони
• 5.3 НС, які можуть виникнути на підприємстві ПАТ «СВЗ» або території
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Актуальність теми. Визначення собівартості експортної продукції необхідна з багатьох причин. По перше, на зовнішньому ринку собівартість через ціну впливає на конкурентоспроможність продукції , а по друге, собівартість є основним елементом прибутковості на підприємстві. Тому механізм зниження собівартості експортної продукції є необхідною складовою для успішного управління ЗЕД підприємством.

Положенням про склад витрат визначено, що собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою вартісну оцінку використаних у процесі виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво.

Визначення собівартості необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрішньовиробничого планування, визначення національного доходу в масштабах країни.

Собівартість експортної продукції - один з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то за інших рівних умов розмір прибутку за цей період обов'язково зменшиться за рахунок цього фактора на таку ж величину.

Між розмірами величини прибутку й собівартістю існує зворотньо-функціональна залежність. Чим менша собівартість, тим більший прибуток, і навпаки. Собівартість є однією з основних частин господарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цього об'єкта управління.

Низка методик використовується в управлінні собівартістю експортної продукції на різних рівнях. Наслідком цього процесу стала поява досить великої кількості робіт, присвячених питанням аналізу, обліку, планування, контролю собівартості експортну.

Мета дослідження. Обґрунтування механізму зниження собівартості експортної продукції та розробка на цій основі рекомендацій, спрямованих на пошук шляхів зниження собівартості експортної продукції в умовах непередбачуваного зовнішнього середовища.

Об'єкт дослідження. Механізм зниження собівартості експортної продукції.

Предмет дослідження. Теоретичні, методологічні та практичні аспекти механізму зниження собівартості експортної продукції підприємства.

Методологічною основою є сукупність принципів, загальнонаукових і спеціальних методів та прийомів досліджень, використання яких зумовлено метою та завданнями. Основою дослідження є базові принципи, наукові положення та сучасні здобутки в даному розділі науки.

Джерелами первинної інформації послугували законодавчі акти та нормативні документи; фактологічні та статистичні дані по Україні; офіційні відомості Держкомстату України; фінансово-економічна звітність ВАТ «ПЕМЗ ім. К. Маркса», періодичні наукові видання.

Ефективність дослідження полягає у стабілізації показників прибутковості та конкуренто здатності продукції за рахунок вибору діючого механізму управління собівартістю експортної продукції

Розділ 1. Механізм формування собівартості експортної продукції

1.1 Механізм формування собівартості експортної продукції, процеси її зниження

Механізм формування собівартості експортної продукції включає комплекс інструментальних заходів управління витратами та методик їх розподілу між учасниками ЗЕД.

Собівартість експортної продукції - це об'єктивна економічна категорія. ЇЇ існування зумовлене, насамперед, тим, що кожне підприємство повинно в рамках собівартості замістити витрачені ним ресурси, щоб безперервно продовжувати виробництво. Економічне значення собівартості полягає і в тому, що вона показує величину витрат підприємства на виробництво продукції та її реалізацію [1].

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1.1 - Схема витрат на собівартість експортної продукції

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Лебедев В.Г., Дроздова Т.Г., Кустарев В.П., Асаул А.Н., Осорьева И.Б. у підручнику "Управление затратами на предприятии" визначають грошові виплати як реальні або передбачувані витрати фінансових ресурсів підприємства. Грошові виплати є сукупністю переміщень фінансових засобів і відносяться або до активів, якщо здатні принести доход в майбутньому, або до пасивів, якщо цього не станеться і зменшиться нерозподілений прибуток підприємства за звітний період. Витрати ж характеризують у грошовому виразі обсяг ресурсів, використаних у певних цілях, і трансформуються у собівартість продукції (робіт, послуг). Щоб відзначити відмінності між грошовими виплатами даного періоду і витратами, що виникають у зв'язку з ними автори відзначають таке:

- витрати поточного року є грошовими виплатами підприємства за цей рік;

- витрати, понесені до поточного року, стають грошовими виплатами даного року і з'являються як активи на початок цього року;

- витрати поточного року можуть бути грошовими виплатами майбутніх періодів і будуть відображені як активи на кінець поточного року.

Уявлення про витрати підприємства базується на трьох важливих припущеннях.

1. Витрати визначаються використанням ресурсів, відображаючи, скільки і яких ресурсів витрачено для виробництва і реалізації продукції.

2. Обсяг використаних ресурсів може бути представлений в натуральних і грошових одиницях, однак в економічних розрахунках застосовують грошовий вираз витрат.

3. Визначення витрат завжди співвідноситься з конкретними цілями, завданнями, тобто обсяг використаних ресурсів у грошовому виразі розраховують для певної функції (виробництва продукції, її реалізації) або виробничого підрозділу підприємства[5].

Другі - це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.

Зрозуміло, що будь-які витрати орієнтовано на певний результат, який виправдовує їх доцільність. Стосовно виробничого підприємства, цей загальний принцип діяльності, що його покладено в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою "Витрати - Випуск" ("Input-Output") [2].

За вартісною формою продукція (роботи, послуги) підприємства складається з трьох частин: вартості витрачених засобів виробництва; вартості продукту, створеного необхідною працею; вартості продукту, створеного додатковою працею.

Перша частина вартості є результатом минулої, уречевленої праці, дві інші - результатом живої праці. Необхідний продукт - це предмети і послуги, які задовольняють особисті потреби працівників та їх сімей. Додатковий продукт - це продукт, який використовується для покриття суспільних витрат виробничого і культурно-побутового призначення для збільшення національного багатства в інтересах кожного громадянина і всього суспільства [5].

Виражені в грошовій формі затрати на витрачені засоби виробництва, оплату праці і соціальні заходи становлять собівартість продукції. Іншими словами, собівартість це сума всіх затрат на створення продукції, виражена у грошовій формі.

У підручнику "Економіка підприємства" за редакцією. С.Ф.Покропивного відзначається, що собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології, організації виробництва, та її збут. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва та експорту. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість) [2].

До виробничої собівартості продукції включаються:

1. Прямі матеріальні витрати, до складу яких включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

2. Прямі витрати на оплату праці, до складу яких включається заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

3. Інші прямі витрати включають всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і пайових паїв, амортизація тощо.

4. Загальновиробничі витрати включають витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо); амортизація основних фондів та нематеріальних активів загально виробничого призначення; витрати на вдосконалення технологій і організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу; на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища тощо [10].

Проблема розподілу загальновиробничих витрат (ЗВВ) полягає в тому, що при неправильному списанні ЗВВ деякі види готової продукції на міжнародному ринку можуть виявитися нерентабельними. При систематизації ЗВВ вони діляться на постійні й змінні. Постійні видатки бувають розподілені й нерозподілені. Процедура розподілу ЗВВ на продукцію полягає в тому, що на першому етапі вибирається база розподілу, а на другому етапі ЗВВ розподіляють пропорційно обраній базі. У таблиці 1.1 представлені бази, що рекомендуються при розподілу витрат [14,15,16].

ЗВВ згідно стандарту діляться на змінні й постійні. Для поділу ЗВВ на постійні і змінні використовується один з показників виробництва минулого року, розраховуючи на одиницю виміру якого встановлюється норматив розподілу змінних видатків.

Таблиця 1.1 Бази розподілу накладних витрат

Витрати	База розподілу
Орендна плата, мито, освітлення й опалення	Площа
Видатки по службовцях: управління роботою, їдальня для службовців, відділ організації праці й заробітної плати	Чисельність службовців
Амортизація й страхування устаткування	Ціна одиниць устаткування й верстатів

Далі визначаються:

1) Величина змінних ЗВВ.

2)Величина постійних ЗВВ.

3)Розподілена частина постійних видатків.

4)Нерозподілені постійні видатки.

Логістичні витрати на експортно-імпортний товар представлені в його ціні значною вагою, тому що на їхнє формування впливає не тільки тарифне, але й не тарифне регулювання ЗЕД як з боку держави так дилерської мережі. Величина цих витрат залежить від наступних факторів.

- базисні умови поставки;

- вибір транспорту загального або власного;

- вид транспорту;

- час доставки;

- вибір маршруту;

- посередники;

- кооперація доставки;

- дилерська мережа.

Загальні транспортні витрати можна обчислити по формулі:

,

де - тарифи на послуги транспортування,

D - попит на товар у рік (переведена вага в тонни),

I - витрати на зберігання запасів (виражається в % вартості товару),

- час перевезення, виражений як частина року,

С - вартість товару,

S - витрати на замовлення,

Q - величина замовлення (ємність одиниці коштів транспортування.

Валютні витрати (ВВ) визначаються витратами на обслуговування кредитів підприємства (ДО), витратами на зменшення валютних ризиків (Р), у які включаються витрати на страхування вантажів (З) і втрати виторгу в результаті зниження курсу валют (В), а також витрати, викликані висновком угод, на зниження валютного ризику через опціони, форварди, свопи й інші хеджуючи операції. Крім цього значні витрати підприємства в міжнародній торгівлі несуть на здійснення валютних операцій (ПРО) між контрагентами. Валютні витрати можна представити у вигляді адитивної моделі [16] :

Витрати на кредитування визначаються ставкою кредиту в банку або винагородами по вексельних відстрочках. Витрати на страхування вантажів залежно від його цінності досягають у деяких випадках величини вартості вантажу. Валютні ризики визначаються величиною ймовірності їхнього зниження й чим вище ця ймовірність тим вище витрати на її досягнення.

Основні витрати на покриття податкових платежів підприємство несе: по податку на прибуток, податку на додану вартість, пенсійним відрахуванням. Для підприємств, що займаються ЗЕД, крім перерахованих витрат варто віднести видатки на: ліцензування ЗЕД, сертифікацію продукції, митні збори, мита й акцизний збір.

Митні податки нараховуються залежно від напряму й застосованого митного режиму[7]:

- митні збори;

- мито (ввізне або вивізне);

- акцизний збір;

- податок на додану вартість (ПДВ).

1.2 Показники і чинники, що впливають на собівартість експортної продукції

Результати діяльності підприємства, його конкурентоспроможність, стійкість до змін ринкового середовища головним чином залежать від системи та методів управління витратами. Інформація про види, обсяги та поведінку витрат дозволяє надати узагальнюючу оцінку ефективності використання ресурсів і визначити резерви збільшення прибутку та зниження ціни одиниці продукції. У сучасний період управління витратами, як єдиного цілісного процесу, в Україні практично не існує. Актуальність проблеми посилюється ще й тим, що інфляційні процеси, які мають місце впродовж останніх років, не сприяють зниженню рівня витрат. Прибуток досягається, в основному, не шляхом зменшення витрат на виробництво продукції, а за рахунок зростання її ціни[1]. собівартість експортна продукція зниження

У зв'язку з цим існує об'єктивна необхідність у формуванні ефективної системи управління витратами, яка дозволить досягти економії ресурсів та забезпечити стабільну рентабельність діяльності суб'єкта господарювання на міжнародному ринку.

Управління витратами експортної продукції -- це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно зводиться не лише до зниження витрат, але розповсюджується на всі елементи управління. А систему управління витратами на підприємстві можна визначити як взаємопов'язаний комплекс робіт, які впливають на процес здійснення витрат під час господарської діяльності підприємства, а також як такий, що спрямований на досягнення оптимального рівня (в межах допустимих відхилень) витрат у всіх підсистемах підприємства за виконання в них будь-яких робіт [2].

Отже, спираючись на визначення провідних науковців щодо даного показника, під собівартістю експортної продукції слід розуміти вартісну оцінку витрат на виробництво продукції, його обслуговування та реалізацію.

Оскільки витрати формують собівартість експортної продукції, можна стверджувати, що дана категорія прямо залежить від дієвості побудованої на підприємстві, та в логістичній системи управління витратами. Це значить , що на формування собівартості продукції впливає ціла система чинників.

У загальному вигляді науковці поділяють чинники як на такі, що діють на макроекономічному рівні (політична ситуація в країні, інфляційні процеси, попит на ринку, конкуренція товаровиробників тощо) та на ті, що діють на мікроекономічному рівні (технології виробництва, обсяги виробництва, величини змінних, постійних, середніх витрат тощо).

Слід відмітити, що у повному обсязі характеристика чинників та механізм їхнього впливу не завжди досліджуються науковцями, тому дане питання на сьогоднішній день залишається.

Отже, спираючись на теоретичну основу економічної думки, можна поділити чинники на дві групи:

1) чинники макроекономічного впливу;

2) чинники мікроекономічного впливу. У межах кожної групи відбувається їхня класифікація за різними ознаками. Так, до складу макрорівневих чинників, від яких залежить рівень собівартості, Б.Кузин відносить наступні:

- законодавча база (закони, постанови, укази , якими повинно керуватись підприємство в своїй діяльності);

- облікова політика (підприємство самостійно визначає і обирає облікову політику, а саме сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для узагальнення інформації про витрати підприємства та собівартість продукції);

- інфляційні процеси (інфляція впливає на формування собівартості, несе за собою ряд негативних моментів, таких як зростання цін на матеріальні ресурси, зростання тарифів на енергоносії, так відповідно зростання собівартості продукції);

- валютний курс національної грошової одиниці (коливання валютного курсу національної грошової одиниці призводить до знецінення або девальвації гривні. Такі процеси можуть впливати на витрати (придбання ресурсів) як позитивно, так і негативно);

- структурні та циклічні зрушення в економіці країни (ці зрушення в економіці країни пов'язані зі змінами в технологіях, а також з тим, що ринок товарів і послуг постійно змінюється, з'являються нові товари, які витісняють старі, що не користуються попитом. Внаслідок цього підприємства переглядають структуру задіяних у процесі виробництва ресурсів. Як правило, впровадження нових технологій призводить до економії матеріальних витрат);

- попит на ринку (зміна попиту на продукцію може впливати як позитивно, так і негативно);

- конкуренція товаровиробників (конкурентні переваги підприємства на ринку виникають за рахунок зниження витрат, а отже, і зниження такого показника як собівартість. Спроможність задовольняти певні потреби покупців краще, ніж це роблять конкуренти при відносно низьких витратах виробництва, це та формула, яка забезпечує підприємству успіх на споживання);

- місцерозташування підприємства (підприємство з усіх можливих варіантів обирає таке місцеположення, при якому залежні від нього результати у найбільшій мірі перевищують відповідні витрати);

- місцезнаходження постачальників і споживачів (витрати на транспортування займають значну частку у структурі собівартості продукції. Це значить, що географічна близькість до ринків споживання і ринків збуту продукції забезпечує значну економію на транспортних витратах та витратах часу [4];

- інші чинники.

У той же час, відбувається вплив чинників, що діють на мікрорівні, серед них Ю.С Цал-Цалко виділяє такі:

- людський фактор (виконання кожної функції на підприємстві забезпечується конкретними посадовими особами, які мають чітко усвідомлювати, що від їхніх дій залежить ефективність функціонування підприємства. Якщо кожний працівник буде на професіональному рівні виконувати свої службові обов'язки, то негативний вплив зовнішнього і внутрішнього середовища можна буде звести до мінімуму);

- характер діяльності та галузева спрямованість підприємства (це той чинник, який може визначити, наскільки виробництво продукції може бути матеріаломістким або ж трудомістким. Від цих факторів буде залежати і рівень собівартості продукції);

- обсяг виробництва (зміна обсягу виробництва прямо пропорційно впливає на величину змінних витрат. Це значить, що собівартість продукції буде зростати (зменшуватися) за рахунок зростання (зменшення) змінних витрат та зменшуватися при зростанні обсягів виробництва за рахунок економії на умовно-постійних витратах);

- рівень змінних та постійних витрат (змінні витрати прямо пропорційно залежать від обсягів виробництва. В разі зростання обсягів - зростає і величина змінних витрат, і навпаки. Щодо постійних витрат, то це ті витрати, на величину яких у короткостроковому періоді обсяг виробництва не впливає. Отже, вони мають місце і тоді коли обсяг виробництва умовно дорівнює нулю. Враховуючи цей чинник, підприємства намагаються визначити такий обсяг виробництва продукції, при якому витрати як змінні, так і постійні у розрахунку на одиницю продукції були б мінімальними.);

- номенклатура продукції (формування собівартості продукції при широкій номенклатурі значно ускладнюється);

- організація виробничого процесу (чим досконаліше він буду організований, тим меншими будуть витрати на виробництво);

- технологія виробництва (новітні технології виробництва дозволяють економити майже на всіх основних видах ресурсів (матеріальні, паливно-енергетичні, трудові), що задіяні у виробничому процесі);

- кількість і різноманітність ресурсів, що використовуються (при закупівлі тих чи інших ресурсів виробники враховують їхні якісні параметри та ціну, оскільки показник якості сировини буде впливати на якість готового виробу, а рівень цін на ресурси буде впливати на рівень витрат, від яких залежить і рівень собівартості продукції);

- дотримання норм витрачання матеріальних та трудових ресурсів (дотримання норм витрачання матеріальних та трудових ресурсів, а точніше їх недотримання їх негативно впливає на показник собівартості продукції.);

- якість продукції, що виробляється (покращуючи якісні характеристики продукції, виробники збільшують витрати, що призводить до зростання її собівартості, але ці витрати повернуться у вигляді додаткового прибутку. Придбавши якісну продукцію, споживач певний проміжок часу буде постійним у своєму виборі);

- рівень браку (рівень браку суттєво впливає на рівень собівартості. Браком у виробництві вважається продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю установленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням, або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення)[5].

- інші.

Дана класифікація є найбільш оптимальною, так як ці два рівні надають можливість розробляти певні заходи щодо вдосконалення ефективності діяльності, як на рівні підприємства, так і на рівні держави.

Слід зауважити, що чинники завжди комплексно впливають на процес формування собівартості. Від макроекономічних чинників залежить дія деяких мікроекономічних, або ж комплексно можуть діяти одразу декілька макроекономічних та мікроекономічних чинників. Відбувається, так би мовити, накладка одного чинника на інший. У таких умовах діяльність підприємств ускладнюється.

Отже, з огляду на ряд чинників очевидним є те, що на сьогоднішній день підприємства працюють в умовах ризику та невизначеності. Тому і перед керівництвом держави, і перед управлінським персоналом підприємств постає складне завдання відносно пошуку дієвих рішень, які мають бути спрямованні на зниження собівартості продукції, що виготовляється, та надання конкурентних якостей цій продукції.

1.3 Методи оцінки і управління собівартістю експортної продукції

За сучасних ринкових умов, які характеризуються перенасиченням ринку промисловими товарами, зростає конкуренція, що змушує кожного учасника ринку боротися за своє місце. Перемагає, як правило, той, у кого вища якість і нижча ціна на продукцію. Саме ці два основні чинники впливають на результат конкурентної боротьби, резервом зростання позитивного впливу яких є, насамперед, собівартість. Коли посилюється конкурентна боротьба на внутрішньому та зовнішньому ринках збуту, вивчення та врегулювання рівня собівартості продукції набуває великого значення, оскільки відображаючи всі сторони господарської діяльності промислових підприємств та пербуваючи у взаємозвязку з показниками ефективності їхньої діяльності, дозволяє оцінити досягнення та недоліки по відношенню до конкурентів, надає більш правильну оцінку рівню показників прибутку і рентабельності.

Питанням управління собівартістю експортної продукції приділялася і приділяється увага великої кількість вчених-економістів. Більшість із них по-різному вирішували завдання щодо визначення змісту цього поняття, однак ставили однакові завдання для вирішення: визначення ціни та рентабельності продукції; обґрунтування рішень про зняття з виробництва продукції, яка не користується попитом; оптимізація рівня інших витрат, пов'язаних з операційною діяльністю підприємства; визначення загального рівня ефективності його діяльності.

Вибір методів управління собівартістю визначається наявністю низки критеріїв, які зумовлюють доцільність їхнього дослідження. Умови вибору розглядаються як набір конкретних критеріїв, що впливають на вибір методів управління собівартістю.

Серед критеріїв, що зумовлюють вибір методів управління собівартістю, можна запропонувати такі: можливість ідентифікації різних видів собівартості продукції відповідно до послідовності їх формування (виробнича собівартість, собівартість готової продукції, собівартість реалізованої продукції); правильне включення накладних витрат до собівартості продукції; відповідність обліку собівартості продукції існуючим законодавчим нормам; облік змін розміру собівартості продукції під впливом внутрішніх факторів; облік змін розміру собівартості продукції під впливом зовнішніх факторів; пошук шляхів зниження собівартості продукції.

Відповідно запропонованим критеріям стає можливим обґрунтування вибору методів управління собівартістю продукції, сукупне застосування яких дозволить отримати очікуваний результат, який полягає в оптимізації суми витрат, що складають собівартість продукції, відповідно доходу, який отримує підприємство від реалізації такої продукції(Додаток А). Зв'язок критеріїв з обраними методами подано в табл.1.2.

Таблиця 1.2

Вибір методів управління собівартістю відповідно критеріям

Критерій	Метод
1	2
Можливість визначення різновидів собівартості продукції (виробнича собівартість, собівартість готової продукції та реалізованої продукції)	Метод VCC (аналіз ланцюжка цінностей)
Правильне включення накладних витрат до собівартості продукції	Метод АВС
Відповідність обліку собівартості продукції існуючим законодавчим нормам	Метод директ-костинг
Облік змін розміру собівартості продукції під впливом внутрішніх факторів	Метод VCC + Метод АВС + Метод директ-костинг
Облік змін розміру собівартості продукції під впливом зовнішніх факторів	Метод бенчмаркінг
Пошук шляхів зниження собівартості продукції	Допоміжні методи та інструменти для впливу на собівартість продукції

Логіка повної калькуляції витрат полягає в тому, що всі витрати на управління конкретним підприємством, скажемо, заводом, є частиною витрат на продукцію, що випускається цим заводом. Наприклад, орендна плата може являти собою вид витрат, що не зміниться просто через те, що ми зробимо одну додаткову одиницю продукції, але якби ми не орендували завод, нам ніде було б здійснювати виробництво, і тому орендна плата служить найважливішим елементом витрат на виробництво кожної одиниці продукції [23,24,25].

Повні витрати - це повна сума ресурсів, звичайно вимірюваних у грошовому вираженні, витрачених для досягнення певної мети. Сюди входять всі ресурси, витрачені для досягнення цієї мети.

Облік по повній собівартості (стандарт-костинг) ведеться: по фактичній собівартості, нормативної й планової.

Облік по усіченій собівартості здійснюється на основі нормативної й планової собівартості ( директ-костинг).

В основі системи стандарт-кост лежить попереднє (до початку виробничого процесу) нормування витрат по статтях видатків:

- основні матеріали;

- оплата праці основних виробничих робітників;

- виробничі накладні видатки (заробітна плата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизація встаткування й ін.);

- комерційні видатки (видатки на збут).

Схематично система обліку стандарт-кост виглядає в такий спосіб:

1. Виторг від продажу продукції.

2. Стандартна собівартість продукції.

3. Валовий прибуток.

4. Відхилення від стандартів.

5. Фактичний прибуток.

Калькуляція, розрахована за допомогою стандартних норм, є основою оперативного керування виробництвом і витратами. Відхилення, що виявляються в поточному порядку, від установлених стандартних норм витрат піддаються аналізу для з'ясування причин їхнього виникнення. Це дозволяє економістові оперативно усувати перешкоди у виробництві, вживати заходів для їхнього запобігання в майбутньому.

Директ-костинг (калькуляція змінних видатків) - це система обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих видатків. Основні ознаки директ-костинга:

1) собівартість калькулюють тільки на основі прямих змінних виробничих видатків, інші видатки - постійні виробничі й невиробничі - покривають за рахунок загального доходу фірми;

2) управлінський і фінансовий облік інтегровані;

3) у процесі калькуляції визначається маржинальний дохід.

Маржинальний дохід (брутто прибуток) - це різниця між доходом від реалізації продукції й змінних видатків. З нього покривають загальні постійні видатки. Кожна продана одиниця продукції додає свій внесок у покриття постійних видатків. Коли цебро наповнюється доверху, тобто коли будуть покриті всі постійні видатки, вода починає переливатися через край, тобто підприємство починає діставати прибуток. Однак якщо до рівня беззбитковості не вистачить хоча б однієї реалізованої одиниці продукції, це значить, що постійні видатки не покриті, і підприємство зазнає збитків.

Таким чином, об'єднане використання зазначених методів управління собівартістю продукції, що обрано за попередньо встановленими критеріями, дозволяє сформувати обґрунтовану систему методичного забезпечення такого управління, цільові результати якого допомагають пристосовуватися вітчизняним промисловим підприємствам до сучасних умов господарювання.

Висновки з розділу

Підсумком аналізу собівартості є виявлення резервів подальшого поліпшення показників. Резерви повинні бути узагальнені, взаємно ув'язані, визначена їхня загальна сума й основні напрямки реалізації.

Задачами аналізу собівартості експортної продукції є: оцінка обґрунтованості і напруженості плану по собівартості експортної продукції, витратам виробництва і звертання на основі аналізу поводження витрат; установлення динаміки і ступеня виконання плану по собівартості; визначення факторів, що вплинули на динаміку показників собівартості і виконання плану по них, величини і причини відхилень фактичних витрат від планових; аналіз собівартості окремих видів продукції; виявлення резервів подальшого зниження собівартості продукції.

Аналіз собівартості експортної продукції спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у процесі виробництва, постачання і збуту продукції.

Вивчення собівартості експортної продукції дозволяє дати більш правильну оцінку рівню показників прибутку і рентабельності від експорту, досягнутому на підприємстві.

Розділ 2. Аналіз виробничо-господарської, фінансової та зовнішньоекономічної діяльності ПАТ «СВЗ»

2.1 Характеристика діяльності ПАТ «СВЗ»

ПАТ «Стахановський вагонобудівний завод» створено шляхом злиттям увійшовших до складу Стахановського виробничого об'єднання вагонобудування державного підприємства «Стахановський вагонобудівний завод», орендних підприємств «Вагонобудівник», «Залізничник», АТП ВО вагонобудування», «Шанс» відповідно до Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 7.12.92 р. № 686, на підставі наказу Фонду державного майна України від 11.04.94 р. № 35-ДП, рішення зборів засновників (протокол від 22.07.94 р. №1), наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області від 26.07.94 р. № 964, наказу від 2.11.94 р. № 162, відповідно до затвердженого Плану приватизації державного майна Стахановського виробничого об'єднання вагонобудування від 26.07.1994 р., відповідно до Законів України «Про господарські товариства», «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво» і «Про зовнішню економічну діяльність».

16 листопада 2011 р. «Стахановський вагонобудівний завод» реорганізувався з відкритого акціонерного товариства у публічне акціонерне товариство.

Підприємство є правонаступником державного підприємства «Стахановський вагонобудівний завод» (код по СДРПОУ 05802326), орендних підприємств «Вагонобудівник» (код по СДРПОУ 20164554), «Залізничник» (код по СДРПОУ 13377924), «Шанс» (код по СДРПОУ 13377930), «А'ГП ВО вагонобудування» (код по СДРПОУ 13378444), «РМЦ», «Експрес», кооперативів «Престиж», «Вертикаль», «Старт», «Контракт», «Прометей», «Союз» (усе Україна, Луганська обл., м. Стаханов). Скорочена назва підприємства - ВАТ «СВЗ». Місцезнаходження підприємства: 94018 Україна, Луганська область, м. Стаханов, проспект Леніна, 67. Місцезнаходження підприємства є його юридичною адресою.

Підприємство створюється для здійснення господарсько-фінансової, виробничої, комерційної, інвестиційної й іншого роду господарської діяльності, а також надання послуг і виконання робіт з метою одержання прибутку в інтересах його акціонерів.

Цілями діяльності підприємства є:

- розширення міжнародних і економічних зв'язків України з іншими країнами, включаючи країни СНД;

- упровадження передових технологій і методів управління в машинобудівній галузі:

- підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових і інших ресурсів у машинобудівній галузі, сприяння розвитку конкурентного ринку в цій сфері;

- залучення інвестицій у машинобудівну галузь і інші галузі промисловості України, включаючи передові технології і ноу-хау;

- поліпшення забезпечення підприємств засобами залізничного транспорту для перевезення різноманітних вантажів;

- поповнення товарного ринку України товарами і послугами;

Окремі роботи, що потребують від виконавця спеціальних знань і допуску до роботи, пов'язаної з державною таємницею, виконуються особами, підготовленими у визначеному для таких робіт порядку, при наявності у них допуску до державної таємниці відповідної форми. Захист державної таємниці здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про державну таємницю» та іншими законодавчими актами.

Організаційна структура управління підприємства є лінійно-функціональною. Підприємство має 9 основних та 8 допоміжних виробничих підрозділів.

Основною продукцією, що випускається ПАТ «СВЗ» є:

1. Вагони-хоппери:

- минераловозМодель:19-923 Вагон-хоппер для мінеральних добрив;

- Минераловоз Модель: 19-953 Вагон-хоппер для мінеральних добрив із збільшеним об'ємом кузова;

- минераловоз Вагон-хоппер для мінеральних добрив з вигрузкою в між колійний простір.

2. Напіввагони:

- напіввагон Модель: 12-9046 цільнометалевий;

- напіввагон Модель: 12-955 цільнометалевий з глухим кузовом.

3. Вагони-цистерни:

- вагон-цистерна Модель: 15-956для нафтопродуктів;

- вагон-цистерна Модель: 15-957 для нафтопродуктів.

4. Платформи:

- платформа універсальна Модель: 13-926;

-платформа контейнерна Модель: 13-935А для перевезення багатотоннажних контейнерів;

- платформа для лісу Модель: 23-925 для перевезення лісоматеріалів.

5. Залізничні транспортери:

- транспортер Модель: 14-6057 вантажопідйомністю 240 т;

- транспортер Модель:14-9038;

- транспортер Модель: 14-9037 для транспортних комплектів типу ТУК-13.

6. Вагони з пневморозвантаженням:

- вагон для селітри Модель: 17-917-01для аміачної селітри;

- вагон для цементу Модель: 17-932.

7. Думпкари:

-вагон-самосвал, Модель: 31-945;

-вагон-самосвал. Модель: 33-9035;

- вагон-самосвал, Модель: 34-9023.

8. Ходові частини вагонів:

-візок, Модель: 18-100;

-колесна пара с буксовим вузлом Модель: РУ1Ш-950А;

-колесна пара без буксового вузла Модель: РУ1Ш-950А.

9. Металоконструкції:

- стійка мостова СМ-0,75-Д12;

- стійка мостова СМ-0,75-Д14;

- стійка мостова СМ-УБ-1,1-Д14;

- стійка мостова СМ-УТ-1,1-Д14.

Продукція ПАТ «СВЗ» виготовляється за міждержавними стандартами ГОСТ, державними стандартами України ДСТУ, міжнародними та європейськими стандартами, сертифікована за системою ССФЖТ. Одним з основних елементів управління якістю ПАТ «СВЗ» є центральна заводська лабораторія, яка оснащена всім необхідним для здійснення робіт за технічною діагностикою і огляду, пройшла атестацію, акредитацію і ліцензування у відповідних органах нагляду.

Продукція ПАТ «СВЗ» конкурентоспроможна на міжнародному ринку. Про це свідчить те, що продукцію поставляють на зовнішній ринок більшості країн СНД. Проаналізувавши технічні показники продукції ПАТ «СВЗ» зробимо висновки про те, що вагони Стаханівського виробництва мають достатньо високий рівень технологічності та здатні конкурувати з іншими підприємствами галузі. В результаті проведеного аналізу вибираємо найбільш конкурентоздатний товар для експорту, в нашому випадку це вагони-хопери марки 19-953.

Найбільш впливовими конкурентами ПАТ «СВЗ» з основної продукцiї є:

1. В Українi: ПАТ «МЗТМ» i «Азовобщемаш» м. Марiуполь, ВАТ «Крюкiвський вагонзавод» м. Кременчук, ВАТ «Днiпровагонмаш» м. Днiпродзержинськ.

2. В СНД: ВО «Уралвагонзавод» м. Н. Тагiл, ВАТ «Алтайвагон» м. Новоалтайськ, ВАТ «Рузхиммаш» м. Рузаєвка, «Брянський машинобудiвнийзавод» м. Брянськ.

Програма співпраці ПАТ "СВЗ" з підприємствами України, СНД, Росії та далекого зарубіжжя на 2012 р. щодо постачань вантажних вагонів у кількості 8 092 шт. , з них - 3 602 на внутрішній ринок, що становить 56,7% в загальному обсязі, а 4 490 шт. - експорт, а саме:

1. Вагон-хопер для перевезення мінеральних добрив мод. 19-923,19-923-02 всього - 300 шт., з них: внутрішній. ринок - 0 шт. , експорт - 300 шт.;

2. Вагон-хопер для перевезення мінеральних добрив мод. 19-953-01, 19-953-03 всього - 200 шт., з них: внутр. ринок - 0 шт. , експорт - 200 шт.;

3. Вагон-хопер для перевезення цементу мод.19-969 всього - 200 шт., з них: внутр. ринок - 0 шт. , експорт - 200 шт.;

4. Напіввагон мод. 12-9046 всього - 6 700 шт., з них: внутр. ринок - 3 300 шт., експорт - 3 400 шт.;

5. Напіввагон мод. 12-955 всього - 300 шт., з них : внутр. ринок - 300 шт., експорт - 0 шт.;

6. Платформи 13-935 А-04 всього - 200 шт., з них: внутр. ринок - 0 шт. , експорт - 200 шт.;

7. Вагони-самоскиди мод. 33-9035 всього - 20 шт., з них: внутр. ринок - 0 шт. , експорт - 20 шт.;

8. Вагони-самоскиди мод. 31-945 всього - 170шт., з них: внутр. ринок - 0 шт. , експорт - 170 шт.;

9. Транспортер всього - 2 шт., з них: внутр. ринок - 2 шт. , експорт - 0 шт.

Конкуренти ПАТ "СВЗ":

- ВАТ "НПК "Уралвагонзавод", частка ринку вагонобудівної продукції у 2011 році склала 22,24%;

- ВАТ "Азовмаш", ВАТ "Армавирский завод тяжелогомашиностроения", частка ринку вагонобудівної продукції у 2011 році склала 16,57%;

- ВАТ "Алтайвагон", Кузбасскаявагоностроительнаякомпания, частка ринку вагонобудівної продукції у 2011 році склала 6,70%;

- ВАТ "ВКМ", ВАТ "Абаканвагонмаш", частка ринку вагонобудівної продукції у 2011 році склала 5,09 %;

- ЗАТ "Промтрактор-Вагон",частка ринку вагонобудівної продукції у 2011 році склала 4,39%;

- ВАТ "Брянский машиностроительній завод", частка ринку вагонобудівної продукції у 2011 році склала 2,61%;

- ВАТ "Новокузнецкий в агоностроительній завод", частка ринку вагонобудівної продукції у 2011 році склала 2,53%;

Водночас, у 2011 році на ринку виробників вантажного рухомого складу з'явились три нових виробника напіввагонів.

Брянський машинобудівний завод у червні отримав трирічний сертифікат відповідності російським нормам безпеки на залізничному транспорті для напіввагону з розвантажувальними люками мод. 12-3090 на партію з 2000 од. Напіввагон - нова для БМЗ продукція, виробництво якої освоєно у звітному році.

Освоєння виробництва нової продукції дозволило розширити асортимент продукції Трансмашхолдинга і розпочати роботу в новому для компанії сегменті ринку залізничної техніки.

Філія ТОВ "Техкомплекс" у Самарської області організувала виробництво напіввагонів мод. 12-1704-04.Трирічний сертифікат відповідності напіввагона мод. 12-1704-04 російським нормам безпеки на залізничному транспорті видан ГУ "РС ФЖТ" 30.08.2011 р. (на установчу партію 3 000 шт.). Потужності випуску напіввагонів становять 1 200 вагонів на рік.

ОАО "Абаканвагонмаш" має намір у 2-му півріччі 2012 року виготовити першу партію люкових напіввагонів.

Потужність виготовлення вантажних вагонів підприємства становить 5 000 од. на рік. Воднораз у звітному році спостерігались спроби входження в ринок значного китайського капіталу. Так, представники китайської державної машинобудівної корпорації "Норинко" відвідали акіонерне товариство "Абаканвагонмаш". Китайських промисловців заінтересувала перспектива участі в проекті будівництва нового заводу по виготовленню напіввагонів на промисловому майданчику "АбаканВагонмаш", і оцінив можливості спільної зборки вагонів та обміном технологіями, з компанією "Русскиемашины" , в структуру якої входить "АбаканВагонмаш" був підписаний меморандум о стратегічної співпраці в області гірнорудної промисловості і машинобудуванні.

Постачальниками основної сировини та матеріалів, необхідних для організації виробничого процесу ПАТ "СВЗ", є вітчизняні, а також іноземні підприємства.

Основні джерела сировини та постачальники ВАТ "СВЗ", що займають більше 10% в загальному обсязі постачання у 2011 року є:

- ОАО "Магнитогорский металлургический комбинат", вул. Кірова, м. Магнітогорськ Російська Федерація (виробник металопрокату);

- ВАТ " комбинат", вул. Братів Баташевих, буд. 45, м. Викса Російська Федерація (виробник колес).

Таким чином, склад та структура економічної служби підприємства цілком забезпечує динамічну роботу, згуртованість у реалізації стратегій та відповідає середньогалузевій. Виконання своїх функцій цими функціональними ланками забезпечує конкуренто здатність підприємства та його стале функціонування на ринку. Виробнича служба відповідає усім технічним вимогам ДСТУ, виконує ряд функцій, без яких робота підприємства не може виконуватися та забезпечує своєю діяльністю розвиток виробничих потужностей, зростання об'ємів реалізації та збереження здоров'я працівників на виробництві.

2.2 Аналіз виробничої діяльності ПАТ «СВЗ»

Дослідження складу та основних показників товарообігу підприємства

Підприємство - комерційне підприємство, метою роботи якого є одержання прибутку від реалізації своєї продукції. Воно є найбільшим виробником вантажних залізничних вагонів.

Найбільшими партнерами з бізнесу є наступні підприємства:

- Корпорація «Індустріальний Союз Донбасу» м. Донецьк;

- ПАТ «Металургійний комбінат «АЗОВСТАЛЬ»» м. Маріуполь;

- ПАТ «Алчевський коксохімзавод» м. Алчевськ;

- ПАТ «Алчевський меткомбінат», м. Алчевськ;

- Інженерне Бюро Франке, Німеччина;

- «Луганськтепловоз», м.Луганськ.

Структура роботи підприємства розподіляється по напрямах, зведених у таблиці 2.1

Таблиця 2.1

Структура роботи підприємства за видам діяльності у 2011-2012 рр., тис. грн.

Вид діяльності	2011 р.	2012 р.	Відхилення з 2011 по 2012 рр.	Виконання,%
Випуск продукції, тис. грн..	2888824	3504133	615309	121,3
Діяльність їдалень	977,3	1586,5	+609,2	162
Надання гуртожитків для тимчасового проживання	350,5	493,0	+142,5	140
Оренда інших машин та устаткування	399,7	399,6	-0,1	99,97

При аналізі даних табл. 2.1 головної сферою економічної діяльності підприємства є реалізація готових виробів, що цілком збігається з предметом його діяльності по Статуту та забезпечує підприємству стабільну роботу. Діяльність їдалень займає при цьому значну частку, оскільки на території підприємства ще з років СРСР динамічно працює їдальня з низькими цінами, що є одним із стимулів мотивації працівників (особливо чоловіків, оскільки їх кількість переважає та вони є постійними користувачами цієї послуги).

На основі даних зробимо техніко-економічний аналіз ПАТ «СВЗ» за 2011-2012 рр. з динамікою їх відхилення зведемо ці дані у табл. 2.2.

Отже, проаналізувавши техніко-економічні показники, зробимо висновок. Спостерігається тенденція зростання обсягів виробництва продукції, що являє собою позитивне зростання ПАТ «СВЗ».

Таблиця 2.2

Аналіз основних техніко-економічних показників ПАТ «СВЗ» за 2011-2012 рр.

Показник	2011 р.	2012 р.	Відхилення з 2011 по 2012 рр.	Виконання, %
Випуск продукції при нормальній потужності, шт..	7434	6810	-624	91,6
Випуск продукції, тис. грн..	2888824	3504133	615309	121,3
Прибуток від реалізації продукції, тис. грн..		337773	-35218	90,,5
Собівартість реалізованої продукції, тис. грн..	2507633	3159340	651707	125,9
Чисельність працівників, чол..	4381	4750	369	108,4
Виручка від реалізації продукції, тис.грн.	3052564	3894731	842167	127,6
Продуктивність, шт./чол..	2,48	2,19	-0,29	88,3
Рентабельність виробництва, %	10,4	5,05	-5,34	-

Також зростає об'єм реалізованої продукції на 121,3 тис. грн. Середньоспискова чисельність працівників збільшилась за рік на 369 чоловік. Загалом ПАТ «СВЗ» , протягом 2011-2012 років працював добре і покращував сою виробничо-господарську діяльність.

На підприємстві матеріальним ресурсами виступають усі групи, зведені у динаміці за 2011-2012 рр. у табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Матеріальні ресурси підприємства у вартісному виразі за 2011-2012 рр., тис. грн.

Найменування показника	Балансова вартість у 2011 році	Балансова вартість у 2012 році	Відхилення з 2011 по 2012 рр.	Виконання,%
Сировина і матеріали	35260	77670	+42410	220,2
Покупні напівфабрикати та комплектуючі	11540	112937	+101397	978,6
Паливо	790	887	+97	112,2
Тара і тарні матеріали	470	473	+3	100,6
Будівельні матеріали	2252	2135	-117	94,8
Запасні частини	6279	14008	+7729	223
Малоцінні та швидкозношувані предмети	1914	2402	+488	125,5
Незавершене виробництво	11554	82024	+70470	7,10
Готова продукція	1176	27	-1149	2,29
Разом:	71235	292563	+221328	4,10

Такі показники свідчать про повне задоволення потреб у матеріальних ресурсах підприємства, їх зростання за цей період. Така структура матеріальних ресурсів є незмінною та повністю забезпечує динамічну роботу підприємства.

Всього за аналізований період матеріальні ресурси підприємства збільшились на 221328 тис. грн.

Важливою ланкою організації основної діяльності є управління основними фондами підприємства

Основні фонди підприємства - це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (понад один рік), не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, мають вартість, не меншу від встановленої державою межі, і переносять її на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. Склад основних фондів підприємств та їх амортизація за 2011-2012 рр. приведено у табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Склад основних фондів підприємств за 2011-2012 рр., тис. грн.

Групи основних фондів	2011 рік	2012 рік	Відхилення з 2011 по 2012 рр.
1	2	3	4
Будинки, споруди та передавальні пристрої	475101	496337	+21236
Машини та обладнання	94893	119873	+24980
Транспортні засоби	6037	11550	+5513
Інструменти, прилади, інвентар	26381	48370	+21989
Інші основні засоби	1	2816	+2815
Бібліотечні фонди	13	13	-
Малоцінні необоротні активи	29775	1808	-27967
Тимчасові (не титульні) споруди	-	844	+844
Інвентарна тара	-	8029	+8029
Разом:	632234	689673	+57439

За даними табл. 2.4 можна зробити висновок про те, що на звітну дату підприємство має в своєму розпорядженні основні фонди, первісна вартість яких складає 689673 тис. грн. Основні фонди зараховані на баланс підприємства за своєю фактичною собівартістю.

Протягом аналізованого періоду індексація та дооцінка або уцінка основних засобів не проводилась.

Підприємство згідно П(С)БО № 7 обрало метод нарахування зносу прямолінійний, що закріплено в обліковій політиці підприємства. Всього за звітній період було нараховано зносу 25290 тис. грн.

Вибуло основних фондів за аналізований період по первісній вартості на загальну суму 896 тис. грн., сума зносу яких склала 530 тис. грн.

Орендованих основних засобів підприємство не має.

Підприємство здає в оперативну оренду основні фонди, первісна вартість яких складає 1234 тис. грн., сума зносу - 526 тис. грн.

Тривалість експлуатації основних фондів підприємства можна подовжити при застосуванні ремонту. Ремонт основних фондів - це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.