Собівартість продукції зернових та шляхи її зниження (на прикладі ТОВ "Гранд")

Овес

30,2

45,28

64,1

63,15

211,5

91,12

45,84

Просо

-

-

-

-

5,1

83,61

-

Інші зернові та зернобобові

4,4

45,83

3,4

66,67

40,5

94,63

48,80

Аналізуючи дані таблиці 2.8 необхідно зазначити, що найбільше в реалізації на 1 ц продукції займає кукурудза на зерно. В загальному обсязі на 1ц продукції в 2008 році кукурудза на зерно складала 66,22 грн за ц, а в 2010 році 102,53 грн. за ц, що значно більше від попередніх двох років,хоча за даною продукцією відбулось зменшення на. В загальному повна собівартість на 1ц у 2010 році збільшилась майже вдвічі.

Продовжуючи аналіз складу і структури підприємства, що формує собівартість продукції, потрібно визначити динаміку виробничої і повної собівартості зернових за 2010 рік, проаналізуємо цю динаміку у таблиці 2.9.

Таблиця 2.9 - Виробнича і повна собівартість основних зернових продуктів за 2010 рік підприємства ТОВ «Гранд»

Вид продукції	Виробнича собівартість	Повна собівартість
	на 1 га, грн.	на 1 ц, грн.	на 1 га, грн.	на 1 ц,грн.
Пшениця озима	1580,6	83,7	1721,8	91,2
Жито	687,5	83,6	728,1	81,5
Гречка	593,8	95,0	609,4	97,5
Кукурудза на зерно	-	96,2	-	102,5
Ячмінь ярий	2005,8	83,9	2217,5	92,7
Овес	19430,0	83,7	21150,0	91,1
Просо	-	83,6	-	83,6
Інші зернові та зернобобові	1380,7	83,9	1557,7	94,6

Аналізуючи дані таблиці 2.9 необхідно зазначити, що повна собівартість на 1ц продукції найбільша у кукурудзи на зерно. В загальному обсязі виробнича собівартість на 1 ц продукції кукурудзи на зерно складає 96,2грн., а повна собівартість 102,5 грн. Виробничу і повну собівартість на 1 га найбільшу має овес - 19430 грн. і 21150,0 грн.

Проаналізувавши всі дані таблиці ми можемо зробити висновки, що відбулося стрімке збільшення повної собівартості.

2.3 Економічна ефективність виробництва і реалізації продукції

Економічна ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.

Родовою ознакою продуктивності може слугувати необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістовне тлумачення продуктивності як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є утворювальною субстанцією багатства і мірою витрат, необхідних для його нагромадження. [13]

Рентабельність - це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції.

Фірма рентабельна, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на виробництво, але і для утворення прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про спроможність підприємства збільшувати свій капітал.[24]

Розглянемо рентабельність лише зернових видів продукції на підприємстві ТОВ «Гранд», котрі подані в таблиці 2.10.

Таблиця 2.10 - Рентабельність зернових видів продукції підприємства

Вид продукції	2008	2009	2010	Відхилення 2010 до 2008
				+/-	%
1	2	3	4	5	6
Пшениця озима	144,8	104,8	116,2	-28,6	80,2
Жито	168,8	88,1	92,3	- 76,5	54,7
Гречка	-	133,0	474,4	-	-
Кукурудза на зерно	52,4	97,7	81,5	+ 29,1	155,5
Ячмінь ярий	203,6	99,4	129,7	-73,9	63,7
Овес	182,5	84,2	65,7	-116,8	36,0
Просо	-	-	78,4	-	-
Інші зернові та зернобобові	434,1	117,6	177,5	-256,6	40,9

Отже, аналізуючи дані таблиці 2.9, ми бачимо, що рентабельність продукції у звітному році порівняно з попереднім на досліджуваному підприємстві значно зменшилася. З даної таблиці видно, що рентабельність лише кукурудзи на зерно зросла на 29,1% у 2010 році порівняно з 2008 роком.

Отже, при збільшенні обсягу реалізації підприємства власний капітал повинен збільшуватися як мінімум тими ж темпами, інакше почне збільшуватися заборгованість.

Аналізуючи рентабельність ТОВ «Гранд» у звітному році порівняно з попереднім, ми бачимо, що відбулось зменшення рентабельності даного підприємства. До цього призвела дія багатьох факторів. Але найважливішими з них були зменшення обсягу реалізації продукції, валового прибутку.

Враховуючи, що різні види продукції мають різні показники рівня товарності, розглянемо їх ефективність і реалізацію таблиці 2.11.

Таблиця 2.11 - Аналіз ефективності виробництва і реалізації продукції

Показники	2008	2009	2010	Відхилення 2010 до 2008 у %
1	2	3	4	5
Пшениця озима-обсяг виготовленої продукції, ц	5042,0	4673,0	2014,0	39,9
-обсяг реалізованої продукції, ц	2210,5	6604,0	3116	140,9
-повна собівартість, тис. грн	143,4	438,8	284,1	198,1
-повна собівартість 1ц, грн	91,17	66,44	64,84	71,1
-рівень товарності, %	43,8	141,4	154,7	353,2
Рентабельність, %	144,8	104,8	116,2	80,2
Жито-обсяг виготовленої продукції, ц	3269,0	2076,0	1193,0	36,5
-обсяг реалізованої продукції, ц	3095,0	1751,0	1053,0	34,0
-повна собівартість, тис.грн	160,3	114,4	93,2	58,1
-повна собівартість 1ц, грн	49,03	65,33	81,51	166,2
-рівень товарності, %	94,7	84,3	88,3	93,2
Рентабельність, %	168,6	88,0	92,3	54,7
Кукурудза на зерно - обсяг виготовленої продукції, ц	1453,0	493,0	86,0	5,9
-обсяг реалізованої продукції, ц	1279	255,0	79,0	6,2
-повна собівартість, тис.грн	84,7	21,6	8,1	9,6
-повна собівартість 1ц, грн	66,22	84,71	102,53	154,8
-рівень товарності, %	88,0	51,7	91,9	104,4
Рентабельність, %	52,4	97,7	81,5	155,5
Ячмінь ярий -обсяг виготовленої продукції, ц	5619,0	3247,0	2616,0	46,6
-обсяг реалізованої продукції, ц	3385,0	4460,0	2869,0	84,8
-повна собівартість, тис.грн	178,6	298,5	266,1	148,9
-повна собівартість 1ц, грн	52,76	66,93	92,75	175,8
-рівень товарності, %	63,6	137,4	109,7	172,5
Рентабельність, %	203,6	99,4	129,7	63,7
Овес-обсяг виготовленої продукції, ц	2682,0	1091,1	207,0	7,7
-обсяг реалізованої продукції, ц	667,0	1015,0	232,1	34,8
-повна собівартість, тис.грн	30,2	64,1	211,5	700
-повна собівартість 1ц, грн	45,28	63,15	91,12	201,2
-рівень товарності, %	24,9	93,0	112,1	450,2
Рентабельність, %	182,5	84,2	65,7	36,0

За даними таблиці 2.10 ми проаналізували п'ять основних видів продукції підприємства ТОВ «Гранд». Як бачимо, рівень товарності у 2010 році по всіх видах продукції збільшився, порівняно з 2008 роком, крім жита (рівень товарності зменшився на 6,8%) Обсяг продукції у 2010 році значно знизився, порівняно з 2008 роком. Звідси можна зробити висновки, що підприємство треба звернути увагу на певні види продукції (особливо у 2010 році). Ця продукція приносить збитки, що характерно не користується попитом або можливе збільшення конкурентності на внутрішньому ринку. Поскільки рентабельність в усіх культур більше 50%, то підприємство розвивається добре.

Аналізуючи дану таблицю, можна констатувати, що у 2010 році собівартість по вирощуванню зернових та зернобобових підвищилась завдяки зростанню затрат на 1 га (крім пшениці та жита), проте урожайність значно зменшилась на кожен вид продукції.

Таблиця 2.12 - Вплив факторів на зміну собівартості продукції зернових

Культури	Затрати на 1га, грн.	Урожайність, ц	Собівартість 1 ц, грн	Відхилення 2010 до 2008 ( +,-)
	2008	2010	2008	2010	2008	2010	Соб-ть	Затрати на 1 га	урожайність
	1	2	3	4	5	6	7		10=6-5
Пшениця озима	1088,5	147,7	5042,0	2914,0	44,9	121,1	76,2	-940,8	-2128,0
Жито	1308,5	778,9	3095,0	1193,0	44,8	83,6	38,8	-529,6	-1902,0
Кукурудза на зерно	1540,4	-	1453,0	-	49,8	-	-	-	-
Ячмінь ярий	1342,2	1854,2	5619,0	2615,0	49,8	83,9	34,1	512	-3004,0
Овес	580,7	1730,0	2682,0	207,0	44,8	83,6	38,8	1149,3	-2475,0
Соняшник	748,0	1106,8	1000,0	65,3	74,8	104,5	29,7	358,8	-9347,0

Підприємство «Гранд» за 2010рік збільшило повну собівартість продукції, найбільша собівартість на 1ц у кукурудзи на зерно, тому підприємство зменшило виробництво цієї продукції, а так як у пшениці собівартість знизилась, то обсяг цієї продукції вони підвищили. Підприємству потрібно скоротити операційні витрати, зменшити фонд оплати праці, так як при зменшені кількості працівників фонд оплати праці знизився. Звичайно у 2010році мінімальна заробітна плата і збільшилась, все одно на 1 працівника припадає занадто велика середньорічна заробітна плата. Це може призвести підприємство до збитковості.

3. Основні шляхи зниження собівартості продукції

3.1 Основні напрямки скорочення затрат на виробництво продукції

Будь яке підприємство або фірма намагається отримати якомога більший дохід від своєї діяльності, а отже прагне не тільки продати свій товар за максимально високою ціною, а скоротити свої витрати на виробництво й реалізацію продукції. Тому однією з важливих функції підприємства (фірми) є мінімізація витрати виробництва, а порівнюючи витрати у 2010 році з 2008 роком, можна сказати, що вони значно зросли, а отже прибуток міг бути значно більшим, якби витрати були такі ж, як у 2008 році. Проте підприємство у 2010 році стало ефективніше працювати, так як кількість працівників зменшилась, а виручка від реалізації продукції збільшилась, обсяг продукції теж, це пов'язано із збільшенням врожайності, залученням автоматизованої покращеної техніки та кращими умовами опрацювання.

Облік виробничих затрат повинен бути організований так, щоб існувала можливість оперативно впливати на зниження собівартості, встановлювати фактори, які впливають на рівень собівартості і виявляти додаткові резерви її зниження.

Завдання обліку затрат виробництва, їх класифікація.

Перед обліком процесу виробництва стоять такі завдання:

1. Обмін і контроль за випуском продукції по її обсягу, асортименту, якості та виконання договорів-замовлень по цих показниках;

2. Обмін на виробництво і контроль за дотриманням кошторисів затрат;

3. Калькулювання собівартості продукції і контроль за виконанням плану собівартості;

4. Виявлення не використаних резервів на виробництво і контроль за недопущенням втрат у виробництві.[21]

Для розв'язання цих завдань необхідно, щоб введення обліку затрат забезпечувало порівняння планових і фактичних показників собівартості.

До собівартості відносять:

1) витрати безпосередньо зв'язані з виробництвом продукції, обумовлені

технології і організації виробництва, включаючи витрати на управління;

2) витрати на підготовку виробництва (на освоєння нових видів продукції);

3) витрати на удосконалення технології та організації виробництва, які

здійснюються в ході виробничого процесу;

4) витрати на покращання умов праці і техніки безпеки підвищення

кваліфікації працівників підприємства;

5) витрати зв'язані зі збутом продукції.

Крім витрат, які включаються в собівартість продукції, підприємства несе ще витрати, які покриваються за рахунок спеціальних джерел: прибутку (штрафи, пеня, % за кредит), фонду економічного стимулювання і спецпризначення (затрати на капітальний ремонт), капіталовкладень. Всі витрати на виробництво ґрунтують по таких ознаках:

1. по економічній ролі в процесі виробництва;

2. по способу включення затрат у виробництво;

3. залежно від об'єму виробництва;

4. по однорідності складу;

5. по видах витрат - елементам і статтям витрат;

6. по місцю виникнення - виробництвам, цехам, дільницям;

7. по видах продукції, робіт і послуг - калькулюючим об'єктам

8. по етапах виробничого процесу;

9. по календарних періодах.

Кожен підприємець (фірма) прагне до скорочення витрат виробництва, зниження собівартості продукції. За стабільної ціни на реалізовану продукцію зниження витрат виробництва дає можливість підприємцю (фірмі) збільшувати свій прибуток, розміри якого будуть тим більшими, чим меншими будуть індивідуальні витрати виробництва.[10]

Мета планування витрат - визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак - прискорення обертання оборотних коштів. Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:- поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;- раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;- зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;- скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;- зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;- економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством. Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани.[6] А тепер зробимо прогноз на 2012 рік, спираючись на дані за 2010рік, на прикладі пшениці озимої в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 - Прогноз для ефективності виробництва і реалізації продукції (на прикладі пшениці озимої)

Показники	2010 р.	2012 р.	Відхилення (+,-) від плану
1	2	3	4
Пшениця озима: площа посіву, га	165,0	182,0	+17,0
валовий збір, ц	2014,0	2221,5	+207,5
урожайність, ц\га	12,2	12,3	+0,1
обсяг реалізації, ц	3116,0	3489,9	+373,9
рівень товарності, %	154,7	157,1	+2,4
виробнича собівартість на 1ц, тис. грн.	0,08	0,08	-
повна собівартість на 1ц, грн	91,2	81,4	-9,8
повна собівартість реалізованої продукції, тис. грн	284,1	284,1	-
ціна за 1ц, тис. грн	0,02	0,03	+0,01
виручка від реалізації продукції, тис. грн	330,0	369,6	+39,6
прибуток від реалізації продукції, тис. грн	45,9	85,5	+39,6
рентабельність реалізації, %	16,2	30,1	+13,9

У зв'язку з збільшенням посівної площі, збільшиться і врожайність продукції у 2012 році на 207,5 ц. Обсяг реалізації збільшиться у зв'язку з тим, що з'являться нові ринки збуту, збільшиться попит, через це рівень товарності збільшиться на 2,4 %. В загальному по підприємству відбудеться покращення у 2012 році, знизиться лише повна собівартість на 1ц, якщо ми припустимо, що и повна собівартість у 2012 році залишиться такою як і в 2010 р. Прибуток та виручка від реалізації збільшиться на 39,6%. Отже підприємство стане ефективніше працювати та приносити більший прибуток, адже зниження собівартості продукції (або стабільний її стан при збільшені урожайності) досягається за рахунок економії витрат по кожному елементу структури собівартості. Розглянемо основні шляхи такого скорочення за головними групами витрат.

Це насамперед зменшення витрат сировини, матеріалів, енергії, тобто предметів праці. Ця економія може досягатися за двома напрямами: раціональним використанням названих ресурсів, що дає змогу знизити їхні витрати на одиницю виробленої продукції, а також здешевленням цих ресурсів. Реалізація цих напрямів передбачає заміну традиційних матеріалів штучними з наперед заданими властивостями, підвищення продуктивності праці у галузях, що виготовляють сировинні й паливно-енергетичні ресурси, впровадження безвідходних технологій тощо.[18]

Значну частку в собівартості продукції займають витрати, пов'язані з використанням засобів праці. До собівартості ці витрати входять у вигляді амортизаційних відрахувань. З розвитком науково-технічного прогресу зростає технічна оснащеність виробництва, що призводить до збільшення як абсолютного розміру амортизаційних відрахувань, так і їхньої частки в собівартості. В цих умовах зниження собівартості за рахунок цього елемента можливе лише тоді, коли обсяг продукції, що виготовляється, збільшуватиметься швидше, ніж зростає сума амортизаційних відрахувань. Для того щоб досягти цього співвідношення, потрібно підвищити продуктивність створюваних засобів праці, поліпшити їхню якість, забезпечити зростання продуктивності праці тощо.

Одним із елементів собівартості продукції є оплата праці. Зниження собівартості продукції за рахунок цього елемента можливе у двох напрямах: по-перше, зниження заробітної плати, що в нормальних умовах функціонування економіки не може відбуватися; по-друге, через зростання оплати праці, однак за умови, що його темпи будуть нижчі, ніж підвищення продуктивності праці. Саме за такої умови досягатиметься економія заробітної плати на одиницю виготовленої продукції. Досягти цієї умови можна лише технічним та організаційним удосконаленням виробництва.

Джерелом економії витрат виробництва є і скорочення різних непродуктивних витрат на виробництві - штрафів, втрат від браку, відшкодування збитків. Причиною їх є, як правило, низький рівень організації виробництва та виконавської дисципліни працівників, порушення договірних зобов'язань. Усунення цих втрат можливе лише на шляху радикальної перебудови механізму господарювання в напрямі посилення заінтересованості всіх учасників виробництва в раціональному веденні виробництва.

Мінімізація витрат виробництва на рівні підприємства (фірми) пов'язана і з правилом заміщення чинників. Воно полягає в тому, що у випадку, коли зростають ціни якогось чинника виробництва при незмінності ціни на інші чинники, підприємство (фірма) заміщує чинник, вартість якого зростає, тими, ціни на які залишаються незмінними.[22]

Практика країн з розвиненою ринковою економікою нагромадила великий досвід зниження витрат виробництва. Його використання підприємцями нашої країни в період переходу до ринкової економіки сприятиме підвищенню ефективності господарювання.

3.2 Матеріальна зацікавленість працівників як фактор зниження собівартості продукції

Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує насамперед ріст продуктивності праці робітників, що забезпечує в певних умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, у яких умовах при росту продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на один робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку й відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися й за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку й розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку й розцінки, підприємство одержує економію на заробітній платі робітників. Порозумівається це тим, що у зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не приводить до зниження середньої заробітної плати робітників, тому що організаційно-технічні заходи, що приводять, дають можливість робітником з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно з ростом середньої заробітної плати робітників.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітку й розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але з ростом продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що приводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва й керуванню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводські майже повністю) - умовно-постійні витрати (амортизація встаткування, зміст будинків, зміст цехового й загальнозаводського апарата й інші витрати), що не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це значить, що їхня загальна сума не змінюється або майже не змінюється залежно від виконання плану виробництва. Звідси треба, що, чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості.[24]

З ростом обсягу випуску продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але й внаслідок збільшення кількості випускає продукції, тощо. Таким чином, чим більше обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума одержуваної підприємством прибутку.

Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії проявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва й керуванню, у ліквідації втрат від шлюбу й інших непродуктивних витрат.

Матеріальні витрати, як відомо, у більшості галузей промисловості займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне заощадження сировини, матеріалів, палива й енергії при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.

Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їхньої заготівлі. Сировина й матеріали входять у собівартість за ціною їхнього придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, які перебувають на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При висновку договорів на поставку матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які по своїх розмірах й якості точно відповідають плановій специфікації на матеріали, прагнути використати більше дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції.

Основною умовою зниження витрат сировини й матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів й удосконалювання технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.[1]

Скорочення витрат на обслуговування виробництва й управління також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але й від їхньої абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.

Резерви скорочення цехових і загальнозаводських витрат полягають насамперед у спрощенні й здешевленні апарата керування, в економії на управлінських витратах. До складу цехових і загальнозаводських витрат у значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних робітників. Проведення заходів щодо механізації допоміжних і підсобних робіт приводить до скорочення чисельності робітників, зайнятих на цих роботах, а отже, і до економії цехових і загальнозаводських витрат. Найважливіше значення при цьому мають автоматизація й механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги витрат ручної праці у виробництві. Автоматизація й механізація виробничих процесів дають можливість скоротити й чисельність допоміжних і підсобних робітників у промисловому виробництві.

У цей час при аналізі фактичної собівартості продукції що випускається, виявленні резервів й економічного ефекту від її зниження використається розрахунок по економічних факторах. Економічні фактори найбільше повно охоплюють всі елементи процесу виробництва - засобу, предмети праці й сама праця. Вони відбивають основні напрямки роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, впровадження передової техніки й технології, краще використання встаткування, здешевлення заготівлі й краще використання предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських й інших накладних витрат, скорочення шлюбу й ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складі (типовому переліку) факторів:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це впровадження нової, прогресивної технології, механізація й автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання й застосування нових видів сировини й матеріалів; зміна конструкції й технічних характеристик виробів; інші фактори, що підвищують технічний рівень виробництва.

По даній групі аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. По кожному заході розраховується економічний ефект, що виражається в зниженні витрат на виробництво. Економія від здійснення заходів визначається порівнянням величини витрат на одиницю продукції до й після впровадження заходів і множенням отриманої різниці на обсяг виробництва в планованому році:

Е = (СС-СН)*АН

де Е - економія прямих поточних витрат,

Сс - прямі поточні витрати на одиницю продукції до впровадження заходу,

Сн - прямі поточні витрати після впровадження заходу, АН - обсяг продукції в натуральних одиницях від початку впровадження заходу до кінця планованого року.

Одночасно повинна враховуватися й перехідна економія по тим заходам, які здійснені в попередньому році. Її можна визначити як різниця між річною розрахунковою економією і її частиною, врахованої в планових розрахунках попереднього року. По заходах, які плануються протягом ряду років, економія обчислюється виходячи з обсягу роботи, виконуваної за допомогою нової техніки, тільки у звітному році, без обліку масштабів впровадження до початку цього року.[27]

Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем керування, використанні комп'ютерів, удосконалюванні й модернізації існуючої техніки й технології. Зменшуються витрати й у результаті комплексного використання сировини, застосування економічних замінників, повного використання відходів у виробництві. Великий резерв таїть у собі й удосконалювання продукції, зниження її матеріалоємності й трудомісткості, зниження ваги машин й устаткування, зменшення габаритних розмірів й ін.

Удосконалювання організації виробництва й праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; удосконалювання керування виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використання основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших факторів, що підвищують рівень організації виробництва.

При одночасному вдосконалюванні техніки й організації виробництва необхідно встановити економію по кожному факторі окремо й включити у відповідні групи. Якщо такий поділ зробити важко, то економія може бути розрахована виходячи із цільового характеру заходів або по групах факторів.

Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалювання обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, упорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, удосконалювання організації контролю за якістю робіт і продукції). Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, що не виконують норм виробітку. Цю економію можна підрахувати, якщо помножити кількість робітників, що вивільняються, на середню заробітну плату в попередньому році (з нарахуваннями на соціальне страхування й з урахуванням витрат на спецодяг, харчування й т.п.). Додаткова економія виникає при вдосконалюванні структури керування підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на керування й в економії заробітної плати й нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.

При поліпшенні використання основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності,і довговічності встаткування; удосконалювання системи планово-попереджувального ремонту; централізації й впровадження індустріальних методів ремонту, змісту й експлуатації основних фондів. Економія обчислюється як добуток абсолютного скорочення витрат (крім амортизації) на одиницю встаткування (або інших основних фондів) на средньодіючу кількість устаткування (або інших основних фондів).

Удосконалювання матеріально-технічного постачання й використання матеріальних ресурсів знаходить висвітлення в зменшенні норм витрати сировини й матеріалів, зниженні їхньої собівартості за рахунок зменшення заготівельних витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини й матеріалів від постачальника до складів підприємства, від заводських складів до місць споживання; зменшення витрат на транспортування готової продукції.[8]

Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітником за відступ від нормальних умов праці й понаднормові роботи, платежі по регресивних позовах і т.п.). Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів й уваги колективу підприємства. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень й одноразового обліку, при аналізі даних нормативного обліку витрат на виробництві, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво.

Зміна обсягу й структури продукції, які можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім амортизації), відносному зменшенню амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури й асортиментів продукції, підвищенню її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Зі збільшенням обсягу виробництва їхня кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості. Відносна економія на умовно-постійних витратах визначається по формулі:

Еп = (Т*Пс)/100, де

Еп - економія умовно-постійних витрат,

Пс - сума умовно-постійних витрат у базисному році,

Т - темп приросту товарної продукції в порівнянні з базисним роком.

Відносна зміна амортизаційних відрахувань розраховується особливо. Частина амортизаційних відрахувань (як й інших витрат на виробництво) не включається в собівартість, а відшкодовується за рахунок інших джерел (спец. фондів, оплати послуг на сторону, що включають не в склад товарної продукції, і ін.), тому загальна сума амортизації може зменшитися. Зменшення визначається за фактичним даними за звітний період.[14]

Щоб не було повторного рахунку, загальну суму економії зменшують (збільшують) на ту частину, що врахована по інших факторах.

Зміна номенклатури й асортиментів виробленої з є одним з важливих факторів, що впливають на рівень витрат на виробництво. При різній рентабельності окремих виробів (стосовно собівартості) зрушення в складі продукції, пов'язані з удосконалюванням її структури й підвищенням ефективності виробництва, можуть приводити й до зменшення й до збільшення витрат на виробництво. Вплив змін структури продукції на з аналізується по змінних витратах по статтях калькуляції типової номенклатури. Розрахунок впливу структури виробленої продукції на собівартість необхідно погодити з показниками підвищення продуктивності праці.

Скороченню цехових і загальнозаводських витрат сприяє також ощадлива витрата допоміжних матеріалів, використовуваних при експлуатації встаткування й на інші господарські потреби.

Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні втрат від шлюбу й інших непродуктивних витрат. Вивчення причин шлюбу, виявлення його винуватця дають можливість здійснити заходу щодо ліквідації втрат від шлюбу, скороченню й найбільш раціональному використанню відходів виробництва.

Масштаби виявлення й використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежать від того, як поставлені робота з вивчення й впровадження досвіду, наявного на інших підприємствах.

Зниження собівартості планується по двох показниках: по порівнянній товарній продукції; по витратах на 1 грн. товарної продукції, якщо в загальному обсязі випуску питома вага порівнянної з попереднім роком продукції невеликий. До порівнянної товарної продукції відносять всі її види, вироблені на даному підприємстві в попередньому періоді в масовому або серійному порядку.

Головний мотив діяльності будь-якої фірми в ринкових умовах - максимізація прибутку. Реальні можливості реалізації цієї стратегічної мети у всіх випадках обмежені витратами виробництва й попитом на продукцію, що випускається. Оскільки витрати це основний обмежник прибутку й одночасно головний фактор, що впливає на обсяг пропозиції, то прийняття рішень керівництвом фірми неможливо без аналізу вже наявних витрат виробництва і їхньої величини на перспективу.

Поліпшення використання природних ресурсів. Тут ураховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, обсягів підготовчих робіт при видобутку, способів видобутку природної сировини; зміна інших природних умов. Ці з відбивають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат. Аналіз їхнього впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик видобувних галузей промисловості. Галузеві та інші фактори. До них ставляться: уведення й освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка й освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші фактори. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих й уведення нових цехів і виробництв на більше високій технічній основі, із кращими економічними показниками.

Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку й освоєння нових видів продукції й нових технологічних процесів, у зменшенні витрат пускового періоду по цехах, що вводять знову в дію, і об'єктам. Розрахунок суми зміни витрат здійснюється по формулі:

Еп = ( З1 - З0/До) * Д1,

де Еп - зміна витрат на підготовку й освоєння виробництва, З0 З1, - суми витрат базисний і звітний роки, Д0, Д1 - обсяг товарної продукції базисний і звітний роки.

Вплив на собівартість товарної продукції змін у розміщенні виробництва аналізується тоді, коли той самий вид продукції виробляється на декількох підприємствах, що мають неоднакові витрати в результаті застосування різних технологічних процесів. При цьому доцільно провести розрахунок оптимального розміщення окремих видів продукції по підприємствах об'єднання з урахуванням використання існуючих потужностей, зниження витрат виробництва й, на основі зіставлення оптимального варіанта з фактичним, виявити резерви.

Аналіз комплексних витрат дозволяє виявити додаткові резерви зниження витрат на виробництво продукції, підвищення ефективності виробництва. До складу собівартості товарної продукції входять комплексні витрати, які являють собою витрати по обслуговуванню виробництва й керуванню, витрати на підготовку й освоєння виробництва нових видів продукції, втрати від браку; інші виробничі витрати; поза виробничі витрати. У кожну статтю комплексних витрат включаються витрати різного економічного характеру й призначення. При обліку вони деталізуються на більше дрібні позиції, що поєднують витрати однакового цільового призначення, причому економія по одним з них не дає перевитрату по іншим. При аналізі відхилення від кошторису витрат визначаються не по статті в цілому, а по окремим вхідним у неї позиціям. Потім підраховуються роздільно суми перевищення кошторису по одним статтях витрат й економії по іншим Тому при аналізі не можна проводити взаємне погашення відхилень шляхом їхнього підсумовування.[24]

Висновки і пропозиції

Собівартість продукції, робіт і послуг дозволяє з'ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив чинників на його приріст, встановити резерви і дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції.

У підвищенні рівня рентабельності величезну роль грають трудові ресурси. На підприємстві «Гранд» продуктивність праці 1 середньорічного працівника збільшилась на 254,4%, а обсяг виготовленої продукції - на 50,0%. При зменшені чисельності працівників та с\г угідь, це дуже позитивний фактор. Це означає, що у 2010 році збільшилась врожайність, збільшилась реалізована ціна та покращився рівень виробництва. .

Проте основним завданням економіста є не тільки підрахування вже наявних витрат, але і знаходження всеможливих шляхів зниження витрат. Можливості зниження витрат виробництва виділяються й аналізуються по двох напрямках: по джерелах та чинниках. В середині підприємства витрати можна знизити за рахунок зміни норм використання сировини, зменшення витрат живої праці на одиницю продукції тощо. Для цього розроблено ряд показників (індексів), які нині широко використовуються на підприємствах.

Розглянувши підприємство «Гранд», можна сказати, що спостерігається дуже нестабільна ситуація, що може призвести до збитковості, адже показники «стрибають» з більшого до меншого та навпаки. Чисельність працівників з кожним роком зменшувалась, проте товарна продукція та фонд оплати праці зріс - це свідчить про збільшення середньорічної заробітної плати працівника. Собівартість 1т продукції не перевищує одиниці (крім ВРХ), що свідчить про великий попит, проте малий дохід. Витрати з кожним роком збільшувались..

Так як питома вага основного виду продукції складає більше 30%, то можна зробити висновок, що господарство має середній рівень спеціалізації. Господарство має молочно-зернову спеціалізацію з розвиненим виробництвом зернових культур і вирощуванням ВРХ

Якщо проаналізувати забезпеченість господарства фондами, то у 2010р порівняно з 2008р. фондовіддача збільшилась на 18,2%, що призвело до збільшення вартості основних фондів. Щодо фондоозброєності, то цей показник збільшився на 199,5%. Це відбулось за рахунок зменшення чисельності робітників на 15 осіб і збільшення вартості основних фондів.

Аналізуючи фінансові результати, можна зробити висновок, що валовий прибуток у 2010 році порівняно з 2008 роком зменшився на 37,3 %, що в абсолютному виразі становить 269,0 тис. грн. завдяки цьому відповідно знизився і фінансовий результат, тобто прибуток на 71,7% і становить 102,0 тис. грн., а собівартість реалізованої продукції збільшилась на 49,7%. Хоча товарна продукції у 2010 році і збільшилась на 50%, проте за рахунок збільшення повної собівартості фінансовий стан підприємства погіршився.

Для більшого прибутку потрібно залучати більше земель, працівників та стабілізувати ситуацію.

Отже, можна зробити висновок, що для того, щоб зменшилась повна собівартість виробництва продукції, потрібно зменшувати вартість матеріальних витрат.

Список використаної літератури

1. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник. - 4-е изд., доп. и перераб. - М.: Финансы и статистика, 1997. - 416с.

2. Бандурка А.М., Червяков И.М., Посылкина О.В. Финансово-экономический анализ.: Учебник.- Харьков: Институт внутренних дел, 1999.-394с.

3. Белобтецький І.А. Прибуток підприємства. // Фінанси України. - 1999. - №3. - с. 40 - 47.

4. Бухгалтерська звітність ВАТ «Кролевецький хлібозавод» за 2007 - 2009 роки.

5. Економічний аналіз: Навчальний посібник / За ред. Чумаченка М.Г. - К.: КНЕУ. - 2001. - с. 540.

6. Ковальчук І.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2008. - с. 679.

7. Комаринський Я., Яремчик І. Економічний аналіз: Навчальний посібник.-К.:1996.-298с.

8. Коробов М.Я.Економічний аналіз діяльності підприємств: навчальний посібник.-К.: Знання, 2004.-378с.

9. Краюхин Г.А. Планирование на предприятиях (объединениях) машиностроительной промышленности: Учебник для вузов по спец. "Экономика и организация машиностроительной промышленности". -М.: Высшая школа., 1984.-312 с.

10. Крейнина М.Н. Анализ финансового состояния и инвестиционной привлекательности акционерных обществ в промышленности, строительстве и торговле.-М.:ИКЦ «Дис», 2005

11. Крейнина М.Н.Финансовое состояние предприятия. Методы оценки. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.-400с.

12. Лобанов О.В. Взаємозв'язок витрат, обсягу, реалізації продукції та прибутку підприємства // Вісник податкової служби України. - 2000. - №24. - с. 23-24.

13. Лукасевич И.Я. Экономический анализ:методы, модели, техника вычислений:Учебное пособие.-М.: Финансы, ЮНИТИ, 2003., -400с.

14. Мацибора В.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - К.: Каравела. - 2008. - с. 312

15. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ - 1999. - с. 132.

16. Обеспечение материальными ресурсами и коммерческая деятельность предприятия / Под ред. Весилюнина Ф.П. - Минск: Высшая школа,1991. - 270 с.

17. Организация планирование и управление деятельностью промышленного предприятия. Под ред. Бухало С.М. - Киев, Вища школа, 1978. - 472 е.

18. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. - К.: Скарби, 2002. - 336 с.

19. Осипова Л.В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности. Учебник. -М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 228 с.

20. Осипова Л.В., Синяева И.М. Основы коммерческой деятельности. Практикум. -М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 215 с.

21. Павловська О.В. Удосконалення методів аналізу фінансового стану підприємств // Фінанси України. - 2001. - №11. - с. 54-60.

22. Планування діяльності підприємства: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. / М.А. Бєлов, Н.М. Євдокимова, В.Є. Москалюк та ін.; За заг. ред. В.Є. Москалюка. -К.: КНЕУ, 2002. - 252 с.

23. Поліщук Н. До проблеми регулювання результативності підприємства // Економіст. - 2001. - №2. - с. 43-46.

24. Рєзников Л. Фінансовий стан і фінансова політика виробничих підприємств. // Економіка України. - 2007, - №7, - с. 11-14.

25. Экономика и организация промышленного производства: Учеб. пособие / Ред. колегія: М.Н. Тимохин и др. - М., Мысль, 1997.

26. Экономика предприятия: Пер. с нем. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 928 с.

Размещено на Allbest.ru